Полтавські жіночі сорочки кінця ХІХ - початку ХХ ст.: особливості крою та декорування

Найпростіші геометричні елементи (риски, смуги, крапки, цятки) елементарні гомогенні знаки з прадавньою семантикою (кола, ромби, спіралі тощо), композитні гомо- і гетерогенні знаки, скомпоновані за різними способами симетрії (дво- і три- листки, багатопроменеві зірки, розетки, хрести тощо), знакові та ізоморфні зображення живих істот, рослин, небесних тіл, міфологічно-фольклорних персонажів тощо. [83, 25].

Рослинний орнамент, його форми й образи - це не що інше, як прагнення перенести на вишивку багатство навколишнього світу. Усі без винятку орнаментальні ряди сформувались під час спостереження і вивчення існуючих в природі вихідних форм. Відповідно найпоширенішими мотивами орнаментів української вишивки виступають прості стилізовані зображення листя та квітів навколишнього рослинного світу: «барвінок», «яблуко», «хміль», «хмелик», «виноград», «плющ», «гречечка», «папороть», «кленове, гарбузове, дубове листя», «незабудка» та ін. у них всіх відображені стародавні, вікові уявлення про символіку і значення елементів рослинного світу. Ось, наприклад, стилізоване зображення листя і квітів барвінку виступає символом буяння життєвих сил. Образ «яблучного кола», котре поділене на чотири частини, і при цьому протилежні сектори вишиваються одним кольором, символізує кохання. У сучасній вишивці зустрічається давній духовно-езотеричний символ «дерево життя» або так зване «дерево миру», яке зображають переважно у формі листя і віток. Цей знак посідає вагоме місце у релігійних віруваннях давніх слов'ян. Мережили "в полик" сорочки, оздоблюючи їх рослинним орнаментом, по всій Полтавщині. І мережки ці відрізнялися лише своєю шириною. Найширші смуги зафіксовано на Великобагачанщині. На Зіньківщині і Гадяччині любили настилування вишивати синіми і коричневими нитками. Сорочки з с. Дейкалівка Зіньківського району, прикрашені мережкою у вигляді павичів, свастики, вишиті бавовняними та білими нитками.[86, 70]

Зооморфний (тваринний) орнамент, в даних вишивках зображуються: кінь, заєць, риба, жаба; з птахів - півень, сова, голуб, зозуля; з комах - муха, метелик, павук, летючі жуки. В багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідним, властивим саме цій вишивальниці, зображенням, в якому відбивається її індивідуальне бачення узору. У подібних орнаментах виступають у різноманітних часто химерних сплетеннях (однак з збереженням традиційних вимог до композиції) заячі та вовчі зуби, волове око, коропова луска, баранячі роги тощо.[86, 68]

Одним із поширених на Полтавщині є мотив «баранячі роги», який відноситься до геометричного орнаменту і завжди є спіральними елементами. Вони можуть бути криволінійними (у витинанці) або стилізовано-прямокутними (у вишивці, ткацтві). Специфічною для цього мотиву є дзеркальна врівноваженість двох антитетичних (протилежно обернених) ріжків. Рідше вони спрямовані назустріч один одному, мають не дзеркальну, а інші види симетрії, або зовсім її позбавлені. Подібні спіральні візерунки зустрічаються і під іншими (локальними) назвами: басове вухо, гачки, задвійний головач, закрутки, закруцьки, каталка, качині шийки, ключки, корнуцатий, круки, косирка, косиця, круторіг, круцьками, крученики, кручки, круччя, кучері, оленяча голова, оленячий ріг, оленячі ріжки, панни, ріжки тощо. Даний мотив частіше зустрічається в Хоролському районі Полтавської області. [88, 101]

Також зустрічається мотив «барвінок» (саме оленячий ріг) поширений у деяких районах Полтавської області. Часто зустрічаються сорочки з вишитим візерунком у вигляді оленячого рогу. Специфічною для нього і форма листочків, близька до натуральної, та хрещате їх розташування. Рідше листочки компонуються за іншими типами симетрії, вільним малюнком. Іноді листки стилізуються правильними геометричними фігурами: кружечками, овалами, прямокутниками та складнішими багатогранниками.

Майже у всіх сорочках зустрічаються візерунки «безконечника», в основному вони слугували для окантовки пазушки, подолу та рукавів. Це мотив, головний елемент якого є замкнута спіраль. Технічні особливості деяких видів мистецтва зумовлюють його стилізацію у вигляді зигзагу (силяння), кружечків, діагонально з'єднаних рисками (випалювання). «гадючка» являється підвидом «безконечника», в усіх регіонах є хвилястою лінією, що може стилізуватися в зигзагову. Подібні мотиви зустрічаються також під назвами: безконечник вужовий, вивідець, вилюшечка, кривулька, плаїки, пилка тощо. [80, 35]

Основний елемент «вазонів» -- білатеральне зображення рослини, а прототип -- міфологічні образи дерева життя, світового древа, що підтверджують варіанти «вазону», де сама посудина відсутня. У переважній більшості однойменних мотивів він позначений кружечком, квадратом, трикутником, трапецією тощо, а рослина -- без виражених ботанічних ознак.

Поодинокі зображення, де прагнення ізоморфності супроводжується конкретизованими назвами: «вазон з гвоздиками», «...дубовим листям», «...соняшником» тощо. В Полтавській області поширені вони не були, тільки на Подніпров'ї, Поділлі, Буковині, Прикарпатті.[81, 41]

Прикрашали рукав по всій Полтавщині також ламаною гілкою. Мотив «гілка» - рослинний орнамент, в якому ритмічно чергуються відростки, листочки, плоди на пагоні прямої, вигнутої, хвилястої, зигзагоподібної форми. Іконографічно подібні візерунки можуть також називатися: барвінок, виноград, в'юнок, гарбузове листя, дубове листя, ламане дерево, ляльки, перерва або спориш, порічка, пшеничка, п'яні баби тощо. Особливо часто цю вишивку виконували технікою настилування вибіленою ниткою -- "біллю" і бавовняними нитками. На уставці вишивали горизонтальні "ламані гілки", а на рукаві -- поздовжні "гілки". Їх кількість коливалась від 4 до 9. З цим орнаментом виділяються в колекції сорочки, вишиті голубими, синіми, сірими, жовтими і коричневими нитками по всій Гадяччині, на Зіньківщині і Миргородщині, де природними барвниками фарбували бавовняну нитку у вищезгадані кольори. Навколо ламаних гілок вишивали листя, гілочки, які мали свої місцеві назви: "гарбузове листя" (Соснівка, Лютенька Гадяцького району), "соснові гілки" (Лютенські Будища), "курячий брід" (Соснівка), "виноград" (Лютенька), "хмелик" (Зіньківщина). У селах Лютеньці, Веприку на будень "гілки" вишивали на уставці і на рукаві в один рядочок, а на святкових сорочках орнамент зашивали більш як на половину рукава. Коли з'явилося в продажі фабричне полотно "парусина", рукав шили ширший, але оздоблення залишалося "гілками".

В Полтавській області мотив «дубове листя» акцентує характерний хвилястий обрис даної реалії, інколи поруч листків присутні жолуді, а в різновидах під назвами «дуб», «дубок» -- гілки з листям.

Орнамент, який називали "дубці', "вазонки" на Гадячині у с. Соснівці, а в с. Лютеньці їх вишивали на уставці і рукаві (по три) невідбіленою бавовняною ниткою. Нанизували на рівний стовбур симетрично розміщені ромбики, гілочки, листя. В науковій літературі такий орнамент називають "дерево", "вазон" -- узагальнений образ природи, щастя роду.

В українській народній орнаментиці «зірки» здебільшого восьмикутні, рідше шестикутні і, як виняток,-- з чотирма, п'ятьма або іншою кількістю рамен. Обрамовуючі мотиви «зуби» утворюють ряди трикутників або, рідше, багатогранників, клинів, півкіл, рисок.

На Миргородщині в селах Ярмаки, Осовому, Єрки, прикрашали рукав орнаментом "млини", "млинки", а в селі Мальцях у цьому ж районі -- ракове вирізування. В селі Плішивці, Лисівці Гадяцького району такий орнамент називали "вітрячки".[83, 24]

Мотив, який виконували технікою вирізування, прикрашали рукави й подоли сорочок у селах Полтавського, Великобагачанського, Зіньківського, Глобинського, Гадяцького районів (с. Романівка, Остапє, Запсілля, Бірки, Веприк) називали "ключі", "орлики", "орли".

Улюблений орнамент "ламане дерево" або "деревця" оздоблювали рукави на Миргородщині, Гадяччині, Великобагачанщині (с. Хомутець, Мальці, Соснівка, Лютенька, Остапє), їх розміщали рівними поздовжніми смугами, вишиваючи різнокольоровими нитками, фарбованими природними барвниками. [25]

У вигляді "куксій" на Миргородщині, Великобагачанщині "обцяцьковували" чорно-червоною вишивкою рукав і поєднували в упереміж зі старими орнаментальними мотивами у вигляді вертикальних смуг, виконаних технікою виколювання, вирізування, мережки, настилування.

Специфікою найпоширенішого мотиву «квітки» є невираженість ботанічних ознак, на відміну від мотивів «гвоздики», «дзвоники», «мак», «розки». «ромашки», «туліпани». «фіялочки» тощо. «Квітки» це найчастіше шести -- восьмипелюсткові розетки, інколи схожі на «зірки». На Полтавщині вони менш деталізовані й крупніші за масштабом, ніж на Поділлі. Квітки перетворюються в композицію з трикутників, ромбів, квадратів, складних багатогранників. «Квітки» у вигляді розетки чи зірки на вісім і більше пелюсток, як правило, називаються «рожі», заквітчані галузки з кучерями -- «косиці». Квіткові мотиви називаються і за композиційними ознаками: букет, вінок, «відірвані квітки, що не тримаються у купі», головата квітка тощо. Орнамент у вигляді "кленової квітки", як його називали у Соснівці і Веприку Гадяцького району, це ніщо інше, як восьмираменна зірка, розетка, квітка, яку виконували, як на рукавах, так і "в полик" різними техніками -- настилуванням, виколюванням, і була улюблена по всій Полтавщині. А в Романівці та Бірках, що на Зіньківщині, і в багатьох селах Великобагачанщини такою квіткою заповнювали ромби всередині або нею з'єднували ромби, вишиті різними техніками. На Зіньківщині восьмипелюсткові квіти вишивали бавовняною синьою, коричневою нитками, а на Великобагачанщині -- відбіленою "біллю".[10]

Симетрично згруповані гранчасті -- «лапки», рідше -- лінійні, округлі елементи. Специфікою «курячих лапок» є тривалість зображення. Стилізована наближеність до натури помітна у «ведмежих», «гусячих» «кошачих», «качачих лапках». Подібні мотиви зустрічаються також під назвами - зубці, квітки, туліпани тощо.

«Листки», акцентують видовженість форми: мигдалеподібної, гранчастої, ізоморфної. Водночас їх іконографічною специфікою є невираженість ботанічних ознак, на відміну від «вишневого», «дубового», та «листа папороті». Подвоєні й потроєні «листки» здебільшого йменують «дволисток», «дубелтовий листок», «заячі вуха», «конюшина», «трилисток», а за чотирилистковим візерунком усталилась назва «барвінок». Мотиви, подібні «листкам», можуть траплятися і під назвами: гілка, квітки, кучері, лапки, огірочки, пшеничка, скрипка, слізки тощо.[86, 75]

Мотиви з ромбічними, квадратними елементами -- «медівники». Разом з квітками, листками, хрестами ромбічні й квадратні елементи і ромбо - сіткові композиції є основою української народної орнаментики, зустрічаються під десятками назв, більшість яких утворено за подібністю до рукотворних предметів.

Графічні схеми «сосонок» можна звести до антитетичного паростка, зигзага і проміжної форми -- зигзага з паростками. Подвійності графічної ідеї мотиву «сосонок» відповідає подвійність етимології: від однойменних дерева і виткової рослини. У межах одного регіону похідні від «сосонок» назви паросткових і зигзагових елементів часто розрізняються наявністю або відсутністю сполучників, чергуванням кореневих голосних, суфіксів, закінчень тощо. Наприклад, «сосенка» і «сосна», «сосонки дрібненькі», «сосонки більші», «сосонці» і «в сосонки» на Полтавщині. В такий спосіб уникають небажаної для термінології рівнозначності слова. Проте зовсім не розрізняються назвами в одному регіоні мотиви, де паросткові елементи поєднуються з зигзаговими («сосонка» на Полтавщині). Візерунки «сосонок» яскраво демонструють значення номінації для з'ясування образної суті орнаменту. Подібні мотиви зустрічаються також під назвами: березівник, берізка, берьозки, гілка, косиці, кривулька, лапки, листки, ломненина, острівця, смерічки, ялинки. [88, 103]

Народні назви найпоширеніших мотивів української народної орнаментики -- «хрести», що сформувалися в період енеоліту. Дохристиянським їх поширенням пояснюється те, що в українській народній орнаментиці порівняно мало канонізовано емблематичних зображень цього знака, звичайних у церковно-літургійному мистецтві. Невичерпність народної фантазії засвідчують сотні варіантів улюблених хрестових візерунків та їхні образні назви: квітчасті, клиноваті, крижеві, кряжеві, круті, листвені, ламані, прості, цілі, щупакові, хрестобокі, хрещатики тощо. Специфічним для цього мотиву є дзеркальна симетрія чотирьох площин і, відповідно, вісна симетрія 4-го порядку. Подібні мотиви зустрічаються і під назвами: вітряк, квітка, клинці, листки, хвігура тощо. Ромби на рукаві заповнювали "квітчастими", "рясними хрестами", квадратами, ромбиками, вишивали, поєднуючи різні техніки шиття, щоб рукав не був грубим. Настилування поєднували з прозорим вирізуванням, виколюванням, мережками. [49]

Таким чином, улюбленим і поширеним орнаментом на Полтавщині була ламана "гілка", "ламане гілля", "гілка", "гілки" (коли їх було кілька), "млинки", "млини", "ключі", "орли", "орлики", "ламане дерево", "деревця", "дубці", "вазонки", "гарбузове, дубове листя", "виноград", "кленовий лист", "кленова квітка", "зозулині очі", "гречечка", "гвоздики", скісні, рясні, спарені, уквітчані хрести, квітчасті ромби, восьмикутна квітка чи зірка.

Полтавщина в кінці XIX ст. дає найбільше зразків рослинного орнаменту, різноманітних форм стилізації і гармонії барв. Горизонтальними чи вертикальними рядами стеляться вони поряд, скомпоновані вмілою жіночою рукою у вигляді ламаної лінії чи пишного букета, розкиданим "гіллям", "деревцями", квітками, які ритмічно переплітаються, виконані різними техніками.

Особливою красою вражають сорочки з Великобагачанського району, де на рукаві 4 -- 6 рядів вертикальних поздовжніх смуг, виконаних технікою вирізування, мережки і геометричний орнамент чергується з рослинним, а уставку, майже всю орнаментовано поперечним орнаментом. На такому маленькому рукаві стільки зашифровано знань генетичної пам'яті і така досконалість витвору простої сільської полтавки. Адже на цих землях упродовж століть точилися війни, косили людей хвороби, вмирали від голоду цілими родинами, а жінка ніколи не переставала робити щоденну роботу, та ще й так вишивати.[84, 25]

Від назви орнаменту творили назву вирізування: ключове хмількове, голубцеве, колоскове, квіткове, дубове, звожене, хмеликове, волочкове, десятірне, орлове. А інколи називали конкретно: "копитки", "ключі", "волові очі", "ключина", "виноград", "вітрячки", "квітка", "копиток", "хрести", "ламана гілка", "змієвик".

Орнамент, яким оздоблювали сорочки та інший одяг, хоч і зберіг давні культурні осмислені вишиті узори, але він з часом збагачувався новими мотивами, зображеннями, що відтворювали зміни в естетичному сприйманні в XX ст. Нові узори полтавки делікатно вводили у вишивку (мотиви чорно-червоних троянд), які масово поширювались і ставали традиційними. Відбувався не механічний процес привнесення нового мотиву в вишивку, а переробка і засвоєння його відносно смаку.

3.2 Техніки та матеріали вишивки в Полтавських жіночих сорочках

Прикрашали сорочку традиційно вишивкою на рукаві, подолі, уставці. Вишивали їх лляними та конопляними нитками домашнього виготовлення, пізніше -- фабричними бавовняними нитками (заполоччю), іноді вовною та шовком. При цьому застосовували багато технік лічильної гладі (лиштва), настилування, виколювання, вирізування, мережка. Колористика орнаментації українських сорочок, як і малюнок, залежали переважно від місцевих традицій. Так, на Полтавщині переважала однотонна орнаментація, майже до XX ст. використовувалася вишивка низзю (занизуванням) -- найдавніший спосіб вишивання, близький до ткацтва. При цьому орнамент міг бути тільки геометричним. Інші давні техніки вишивки, що побутували в області,-- це різні види лічильної гладі. Проте монохромність Полтавщини була різною та особливого поширення набула техніка прямої гладі (настилування, лиштва). У першому випадку домінував червоний колір, а орнаментація в основному виконувалася технікою ткацтва. [85, 48]

Лиштва - це один з найдавніших способів шитва. Пов'язаний він з точним рахунком ниток. Помилка на одну нитку порушує цілісність узору в цілому. Кожний елемент виконується самостійно, що дає можливість створювати з окремих мотивів різноманітні композиції. Залежно від мотиву узори лиштви мають відповідні назви: лиштва «клинцева», «човникова», «хмельова», «сніжкова», «яблучкова», «ключова». Вона поєднувалася з ажурною технікою вирізування, рідше (але більш за все запозичене з Чернігівщини) -- з виколюванням. [43]

Щодо вирізування, то воно буває на одну, три, п'ять, а то й більше квадратних дірочок. Узор щільно обшивається нитками, а середина потім вирізується, від чого на полотні утворюються чіткі ажурні квадратики. Узор вирізування утворюється від поєднання цих дірочок і в залежності від цього має назви: «вирізування на чотири дірочки», «книшкове», «хрещове», «косе з клинцями», «орлове», «рогатеньке». Вирізування добре поєднується з лиштвою, хрестиком. Його виконували і як самостійну техніку.[25]

Виколювання, як вишивка має вигляд ажурної сіточки. Нею оздоблюють рукава жіночих блуз, чоловічі сорочки. Цю техніку виконують в поєднанні з гладдю, мережкою. Виколювання -- це поєднання невеликих квадратиків з невеликим отвором посередині кожного. Отвір утворюється від того, що всі стібки йдуть від центру однієї точки. Таким чином утворюється маленький круглий отвір -- «солов'їні вічка». Ця техніка вимагає великої майстерності, ювелірної розробки деталей. Виконувалась вона нитками білого кольору. [19]

До ажурних швів слід віднести й мережку. Нею оздоблювали подоли сорочок у вигляді так званого прутика, створювали складні розшивки -- розмережування, які з'єднували різні деталі крою та розміщену на них орнаментацію (наприклад, плечову вставку та рукав)(8). Вишивання по канві набуло популярності у другій половині XIX ст., що значною мірою пов'язане з поширенням фабричних тканин. Іноді у червоний декор вкраплювався синій колір, але також це не було особливістю Полтавської області, а запозичене з Київщини. [85, 46] Переважало вишивання білими або трохи підфарбованими у різні відтінки лляними нитками. Вишивання білими нитками (біллю) було характерне для старовинних комплексів, ареал його збігається з ареалом поясного одягу типу плахти. Невідбілена сіра або підфарбована у відтінки коричневого чи синього кольору вишивка характерна для Полтавщини, двокольорова червоно-чорна вишивка поширена у районах, які розташовані на кордоні з Чернігівщиною. В останньому випадку переважання одного з кольорів залежало від призначення сорочки та віку її власника. [89, 72]

Також слід зазначити техніку вишивки хрестиком, яка до початку XX ст. побутувала паралельно з різними видами старовинного вишивання, а пізніше почала їх витісняти. Ця техніка створювала широкі можливості кольорової розробки і більш реалістичного трактування рослинних мотивів.

Опираючись на багатий матеріал літературний і фондової колекції Національного заповідника «Хортиця», спробуємо виділити кілька типів, а краще - декілька образів полтавських сорочок. А на окремих зосередити детальнішу увагу. Переважна більшість - це класичні українські сорочки, шиті білим по білому. [11]

Такими білошитими є Миргородські і Хорольські сорочки, які вирізняються своїми дрібненькими й густими візерунками по усьому рукаву, вишитому лиштвою. Подібними ж шитими білим по білому з розкішними широкими рукавами є сорочки з Великої Багачки. Здається, недарма, як і прізвища роду, давалися назви поселенням, селам чи хуторам. Ця сорочка - один з кращих зразків народного вишивального мистецтва. Рукав середньої ширини, в одну пілку, із ласткою. Він увесь, від уставки до чохли - усипаний зеркатими солов'їними вічками. Композиція - класичний рівнобедрений ромб, заповнений великими краплинами-зернами. Це - древній символ засіяної плодючої ниви. Кожного, хто бачить цю сорочку, вражає така, здавалося б, дрібниця, як полик. Він повністю вишитий дрібнішими ромбами технікою "курячий брід". [34]

Довгий рукав обрамлений складочками, зібраними посередині вузеньким манжетом. Виріз шиї також художньо досконалий. Він відрізняється від традиційних круглих шийних вирізів дещо більшою глибиною і трішечки заокругленими кутами. Вся сорочка, від м'якого та рівного, ледь сіруватого полотна до останнього стібка на ній свідчить про шляхетність її власниці.

На білому рукаві плавно виконана хвиляста лінія, що уособлює людське життя з його підйомами і спадами. Паралельно із цією чорною лінією, вишитою хрестиком, розміщена така ж хвиляста лінія з мальтійських (рівнораменних) хрестиків, але вже зроблена іншою технікою, вирізуванням. На уставковій лиштві вишита геометрична композиція із ромбів, обрамлена вузенькою смужкою верхоплута. Мабуть, вишивальниця була справжнім майстром від Бога, адже не вивчаючи професійно законів гармонії і художніх прийомів, вона створила шедевр, який викликає захоплення і подив, у якому все художньо досконале: і композиція, і колір, і техніка.

Своєрідними і особливими завдяки кольору видаються гадяцькі сорочки. вони вирізняються з-поміж інших полтавських сорочок насиченим, переважно синім кольором вишивки.[33]

Звичайно, сорочки Гадяцького регіону не всі виключно оздоблені синіми, фарбованими кольором очерету (куницями) чи бузиною нитками. Багато серед них і просто білих, і білих з чорним, а ще більше - коричневих, фарбованих дубовою корою чи вільхою. Це залежить від традицій окремих сіл. Наприклад, у с. Соснівка вишивали переважно синім, а в Плішивці, крім синіх, було багато чорно-білих і коричневих вишивок. Вражаюча кількість різних технік і густих геометричних орнаментів, гармонійно поєднаних між собою, створюють багатющі, художньо завершені композиції.

Розглядаючи один з експонатів фондової колекції Національного заповідника «Хортиця», звертаємо увагу на вставку - геометричний орнамент із ромбів, обв'язаний рядом "вітрячків".[42] Рукав посередині зібраний «пухликами», а по ньому в два ряди розкидана в шаховому порядку розкішна "кленова квітка". Виріз шиї і чохолки оздоблені червоною кривулькою.

На цій сорочці є цікава деталь. Вишивальниця залишила нащадкам автограф, як це часом робили в давнину народні іконописці, та й зараз підписуються сучасні майстри пензля.

На відстані 25 см від нижнього краю на спинці, вишито хрест гладдю. Та ймовірніше те, що це просто позначка, так би мовити, особистий підпис або оберіг майстрині, бо подібні позначки почасти трапляються на виробах: або рік, або ініціали, або якийсь хрестик чи інший значок десь під пахвою чи в складочці приховала вишивальниця.

Такими ж високохудожніми є зіньківські вишивки, в яких переважають густо насичені композиції, котрі здебільшого складаються із рослинно-геометричних мотивів: хміль, ламана гілка (дерево), кленова квітка, терен, колосок, стручок тощо. кольорова палітра блакитно-сіра або пастельно-коричнева, часто поєднана. Подібне поєднання кольорів можна зустріти в давньоруських мистецьких творах.[5; 10]

Кольори ниток, згаданих сорочок тут дещо відмінні від багатьох інших: світлі відтінки бузково-синього і темніші золотисто-брунатного. Аж обважнів рукав під суцвіттям хмелю і колосками, як називали такий візерунок. А досягнуто такого враження за допомогою техніки вишивання лиштви і вирізування.

Північно-західна частина колишньої Полтавської губернії (територія нинішніх Прилуцького, Срібнянського, Варвинського, Талалаївського, Ічнянського р-нів Чернігівщини) не має особливих, яскравих відмінностей ні в крої, ні в оздобленні, які вирізняли б їх із загального полтавського колориту. Крім хіба що тієї ознаки, що вони такі ж дивовижно гарні, білі, із прекрасно оздобленими поділками, які низько випускалися з-під плахт.

На перший погляд, сорочки Лубенщини небагато і просто оздоблені: неширока смуга вишивки чи мережки знизу уставки та на комірці-обшивці. Рукав прикріплений до уставки «пухликами» в 1-3 ряди посередині, а далі до країв пришитий стьоганим швом. І обов'язково на спині біля рукавів розміщені характерні тільки для Лубенського повіту вишиті трикутнички. Поділки теж або вишиті лиштвою чи вирізуванням, або промережані.[27]

Взагалі, окремі села Полтавщини (Велика Багачка, Веприк, Соснівка, Плішивець, Лютенька - на Гадяччині та Дейкалівка, Павлівка, Великі і Малі Будища - на Зіньківщині) слід було зберігати як заповідні осередки народного вишивального мистецтва.

Працюючи над питанням особливостей декорування сорочок Полтавщини було виділено ряд візерунків, які були поширені на Полтавщині та потребують дослідження. Більшість візерунків були розбиті на 3 підгрупи: рослинні, геометричні і тваринні. Систематизація матеріалу допомогла зрозуміти які саме візерунки являлись улюбленими у полтавських жінок при оздобленні сорочок. Серед них виділяються найпоширеніші: ламана "гілка", "ламане гілля", "гілка", "гілки" (коли їх було кілька), "млинки", "млини", "ключі", "орли", "орлики", "ламане дерево", "деревця", "дубці", "вазонки", "гарбузове, дубове листя", "виноград", "кленовий лист", "кленова квітка", "зозулині очі", "гречечка", "гвоздики", скісні, рясні, спарені, уквітчані хрести, квітчасті ромби, восьмикутна квітка чи зірка.

В основному на зміну популярних до ХІХ ст. геометричних візерунків постають рослинні. Тому не дивно, що досліджувані сорочки з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця» оздоблені в основному "ламаним деревом", "деревцем", "дубцями", "вазонками", "гарбузовим, дубовим листям", "виноградом", "кленовим листям", "кленовою квіткою" та ін., тобто рослинною орнаментикою. Люди приділяли велике значення природі, незрозумілим силам та переносили свої вірування, думки на тканину. Таким чином, сорочка слугувала свого роду оберегом. Деякі майстрині вишивали малопомітний людям хрестик або якусь позначку. В основному на вставці або ластці, під пахвою, де чужий зір не загляне і не помітить цієї захисної позначки.

Щодо технік вишивки, то на Полтавщині панувала лиштва, виколювання, вирізування, настилування. В основному декорували горловину, рукава і подол. Все було продумано - навіть пояснюється і вибір частин сорочки для вишивки, бо інші частини, окрім рукавів, горловини і країв подолу були закриті верхнім одягом: чи то безрукавкою (керсеткою), чи то фартухом, спідницею та іншим одягом. Тому оздоблювались тільки неприкриті частини сорочки. Для показу всієї краси вишитої сорочки.

ВИСНОВКИ

Отже, так як сорочка була розповсюджена по всій Україні і мала на кожній території свої особливості, то не дивно, що на Полтавщині були розповсюджені сорочки різного крою та декорування. Припущено, що це зумовлено активним процесом міграції та переселення українців з одного села в інший, з однієї області в іншу. І кожна жінка хотіла привнести у натільний виріб цікаве, зовсім нове та досить красиве. Саме поняття «сорочка» розглядається як натільний, так і верхній одяг. Взявши деякий відрізок часу можемо простежити як сорочка, змінюючи своє призначення та важливість, поступово міняється в крої та декоруванні. Тобто, якщо розглядати сорочку наприкінці ХІХ ст. і на поч. ХХ ст., можемо побачити деякі зміни як в збільшенні візерунків на виробі ближче до ХХ ст., так і в пережитку тунікоподібної та з суцільнокроєним рукавом і переважанні сорочок з уставками.

Щодо тканини, з якої виготовляли українці натільний виріб, то тут також спірне питання. По даним з літератури виходить, що на Полтавщині тканина вироблялась з коноплі, але є припущення, що був як льон так і змішаний тип. Тому спростувати дані версії на жаль не вдалось, бо кожна думка має право на існування, враховуючи перехід селян з одного місця на інше, достаток людей та їх бажання носити сорочку з більш або менш якіснішої тканини.

Працюючи над дипломною роботою було виділено також 3 основні типи крою, які в певний проміжок часу побутували на Полтавщині, це: сорочки тунікоподібні, з суцільно кроєним рукавом та з вставками.

Тунікоподібна сорочка - дуже проста в декоруванні та крої. Тканина груба, біла, але з жовтуватим відтінком. Даний вид відноситься до архаїчного і це дійсно так. Всі особливості говорять про це. Ще можна добавити, що носили їх бідні люди, які не могли собі дозволити щось більше окрім цього.

Сорочка з суцільнокроєними рукавами - також відносяться до віджилого типу натільного одягу. Наприкінці ХІХ ст. носило їх небагато, на зміну приходили інші типи. Вона була чимось схожа на тунікоподібну, тільки рукава вже пришивались, по основі або по пітканню і мали форму вставки. Саме у цих сорочках можемо вже спостерігати широкий рукав, яким славиться і по нині Полтавщина. Скажімо починає формуватись і обмальовується саме полтавський вид сорочки.

Сорочка з уставками або поликами - продовжує пошиттям тунікоподібну та з суцільнокроєним рукавом сорочки, але вже в ускладненому варіанті. Даний тип визнаний суто українським типом крою.

Аналізуючи їх не можна не сказати про існування того, що сорочки могли складатись з однієї або двох частин. Відповідно сорочку з двох частин називали «до підточки», а з однієї «додільною». В основному зустрічались додільні, але це не виключало існування і сорочки до підточки, нижня частина якої була з більш грубішої тканини, ніж верхня.

Особливе місце посідає горловина. Комір в полтавських сорочках був взагалі відсутній, а горловина - призбирувалась і окантовувалась спеціальним швом. Досить цікаво те, що все в сорочці гармонійне і взаємодоповнююче. Тобто, горловина, рукава і подол - оздоблювались однаковим швом і кольорами ниток.

Враховуючи факти міграції, переходу селян з одного місця на інше поява в колекції сорочок з манжетами, відсутньою пазушкою, деякими особливими викрійками ластки та вставки не дивна і виправдана. Багато запозичень з Київської, Чернігівської області зустрічається на Полтавщині. Це ще раз доводить те, що кожна українка намагалась винайти або запозичити з іншого краю якісь особливі деталі по декоруванню та крою собі на сорочку.

При опрацюванні особливостей декорування сорочок Полтавщини було виділено ряд візерунків, які були поширені на Полтавщині та потребують дослідження. Більшість візерунків були розбиті на 3 підгрупи: рослинні, геометричні і тваринні. Систематизація матеріалу допомогла зрозуміти які саме візерунки являлись улюбленими у полтавських жінок при оздобленні сорочок. Серед них виділяються найпоширеніші: ламана "гілка", "ламане гілля", "гілка", "гілки" (коли їх було кілька), "млинки", "млини", "ключі", "орли", "орлики", "ламане дерево", "деревця", "дубці", "вазонки", "гарбузове, дубове листя", "виноград", "кленовий лист", "кленова квітка", "зозулині очі", "гречечка", "гвоздики", скісні, рясні, спарені, уквітчані хрести, квітчасті ромби, восьмикутна квітка чи зірка.

В основному на зміну популярних до ХІХ ст. геометричних візерунків постають рослинні. Тому не дивно, що досліджувані сорочки з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця» оздоблені в основному "ламаним деревом", "деревцем", "дубцями", "вазонками", "гарбузовим, дубовим листям", "виноградом", "кленовим листям", "кленовою квіткою" та ін., тобто рослинною орнаментикою. Люди приділяли велике значення природі, незрозумілим силам та переносили свої вірування, думки на тканину. Таким чином, сорочка слугувала свого роду оберегом. Деякі майстрині вишивали малопомітний людям хрестик або якусь позначку. В основному на вставці або ластці, під пахвою, де чужий зір не загляне і не помітить цієї захисної позначки.

Щодо технік вишивки, то на Полтавщині панувала лиштва, виколювання, вирізування, настилування. В основному декорували горловину, рукава і подол. Все було продумано - навіть пояснюється і вибір частин сорочки для вишивки, бо інші частини, окрім рукавів, горловини і країв подолу були закриті верхнім одягом: чи то безрукавкою (керсеткою), чи то фартухом, спідницею та іншим одягом. Тому оздоблювались тільки неприкриті частини сорочки. Для показу всієї краси вишитої сорочки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Тш-1047 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

2. Тш-1047 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

3. Тш-1063 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

4. Тш-1062 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

5. Тш-1055 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

6. Тш-1054 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

7. Тш-1053 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

8. Тш-1052 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

9. Тш-1051 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

10. Тш-1050 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

11. Тш-1049 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

12. Тш-1048 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

13. Тш-414 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

14. Тш-422 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

15. Тш-258 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

16. Тш-260 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

17. Тш-261 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

18. Тш-502 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

19. Тш-1060 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

20. Тш-20 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

21. Тш-69 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

22. Тш-432 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

23. Тш-511 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

24. Тш-512 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

25. Тш-513 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

26. Тш-514 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

27. Тш-426 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

28. Тш-428 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

29. Тш-429 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

30. Тш-430 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

31. Тш-435 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

32. Тш-436 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

33. Тш-478 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

34. Тш-479 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

35. Тш-480 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

36. Тш-519 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

37. Тш-427 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

38. Тш-439 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

39. Тш-440 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

40. Тш-438 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

41. Тш-482 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

42. Тш-483 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

43. Тш-484 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

44. Тш-443 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

45. Тш-444 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

46. Тш-457 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

47. Тш-458 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

48. Тш-459 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

49. Тш-481 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

50. Тш-476 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

51. Тш-498 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

52. Тш-499 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

53. Тш-474 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

54. Тш-492 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

55. Тш-493 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

56. Тш-506 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

57. Тш-477 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

58. Тш-490 / Жіноча сорочка Полтавщини кін. ХІХ - ХХ ст. з фондової колекції Національного заповідника «Хортиця»

Література

Монографії

59. Антонович С.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Є. Декоративно-прикладне мистецтво. - Львів: Світ, 1999. - 272 с.

60. Білан М.С., Стельмащук Г.Г. Український стрій. - Львів: Фенікс, 2000. - 328 с.

61. Білецька В.Ю. Українські сорочки, їх типи, еволюція й орнаментація. - К.: Наукова думка, 1989. - 134 с.

62. Воропай О. Звичаї нашого народу. - К.: Оберіг, 1993. - 590 с.

63. Гасюк О.О., Степан М.Г. Художнє вишивання. - К.: Вища школа, 1981. - 154 с.

64. Захарчук-Чугай Р.В. Українська народна вишивка. - К.: Наукова думка, 1988. - 192 с.

65. Кара-Васильєва Т.В. Полтавська народна вишивка. - К.: Наукова думка, 1983. - 144 с.

66. Кара-Васильєва Т.В. Українська вишивка. - К.: Мистецтво, 1993. - 264 с.

67. Кара-Васильєва Т.В. Українська сорочка. - К.: Томіріс, 1994. - 32 с.

68. Кара-Васильєва Т.В., Заволокіна А.О. Українська народна вишивка. - К.: Либідь, 1996. - 96 с.

69. Кисіль Г.О. Українська вишивка. Орнаменти, шрифти, тематичні композиції. - К.: Дніпро, 2005. - 42 с.

70. Кулик О. Українське народне художнє вишивання. - К:УРСР, 1961. - 70 с.

71. Кулинич-Стахурська О. Мистецтво української вишивки. Техніка і технологія. - Львів: Місіонер, 1996. - 146 с.

72. Маслова Г.С. Орнамент російської народної вишивки. - М.: Наука, 1978. - 207 с.

73. Маслова Г.С. Нариси народної матеріальної культури росіян, українців і білорусів в ХІХ - початку ХХ ст. - М.: Наука, 1956. - 757 с.

74. Матейко К.І. Український народний одяг. - К.: Наукова думка, 1977. - 222 с.

75. Наулко В.І., Артюх П.Ф., Горленко В.Ф. Культура і побут населення України. - К.: Либідь, 1993. - 288 с.

76. Ніколаєва Т.О. Український костюм. Надія на Ренесанс. - К.: Дніпро, 2005. - 320 с.

77. Полтавська традиційна вишивка: Навчальний посібник / За ред. В. П Титаренко. - Полтава: Верстка, 2000. - 90 с.

78. Стельмах Т.Ю. Одяг. - К.: Наукова думка, 1959. - 230 с.

79. Українське народознавство: Підручник / За ред. С. П. Павлюка, Г. Й. Горинь, Р. Ф. Кирчіва. - К.: Знання, 2004. - 565 с.

80. Чижиков Л.Н. Російсько-українське пограниччя. - М.: Наука, 1988. - 255 с.

Періодичні видання

81. Здоровега Н., Матейко К. Краса народного вбрання // Народна творчість та етнографія. - К.: Наукова думка, 1970. - №1. - С. 30-39

82. Гайова Є. Народний одяг Полтавщини. Полтавська сорочка // Народне мистецтво. - К.: Народне мистецтво, 2003. - №1/2. - С. 40-43

83. Кара-Васильєва Т.В. Традиції в народному мистецтві // Образотворче мистецтво. - К.: Наукова думка, 1980. - № 6. - С. 10-17

84. Кара-Васильєва Т.В. Художньо-образна структура полтавської вишивки // Народна творчість та етнографія. - К.: Наукова думка, 1980. - № 4. - С. 24-27

85. Матейко К.І. Джерела вивчення народного одягу // Архіви України. - К.: Наукова думка, 1968. - № 6. - С. 21-29

86. Прилипко Я.П. Український народний одяг як джерело вивчення етнічної історії // Народна творчість та етнографія. - К.: Наукова думка, 1971. - № 5. - С. 45-50

87. Селівачов М.Р. Домінантні мотиви української народної орнаментики (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.) // Народна творчість та етнографія. - К.: Наукова думка, 1990. - № 2. - С. 68-76.

88. Сидорович С.Й. Орнаментальні композиції українських народних тканин ХІХ - початку ХХ ст. // Матеріали з етнографії та мистецтвознавства. - К.: Наукова думка, 1963. - №7. - С. 49-50.

89. Шафранська Г. Типи народних сорочок Гетьманських земель Лівобережжя // Народна творчість та етнографія. - К.: Наукова думка, 2006. - № 1. - С. 98-104.

90. Щербій Г.С. Характеристика деяких особливостей українського народного одягу // Народна творчість та етнографія. - К.: Наукова думка, 1979. - № 2. - С. 72-73.

Размещено на Allbest.ru

...