Реформаційне книгодрукування в Польщі XVI-XVII ст. як чинник формування польського етнокультурного середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реформаційне книгодрукування в Польщі XVI-XVII ст. як чинник формування польського етнокультурного середовища

Однією із характерних ознак періоду раннього нового часу виступає зародження і розвиток книгодрукування, його інтенсивне впровадження до основних сфер суспільних відносин. Розвинувшись у Німеччині в середині XV ст., друкарська технологія здійснила швидку експансію на територію всіх європейських країн, а друкована книга стала одним з головних символів епохи, естетизованим в ранньомодерному мистецтві. Витіснення рукописних книг друкованими виданнями пов'язано передусім з новими суспільними функціями книги, яка із простого засобу фіксації інформації перетворилась у механізм масової комунікації, часто виконуючи роль інструмента проведення активної ідеологічної боротьби. Особливого значення книгодрукування набуває в процесі перебігу протестантської Реформації і започаткованої нею релігійної та суспільно-політичної полеміки.

В рамках вітчизняної історіографії, окреслена проблема не стала предметом окремих історичних досліджень. Певні аспекти діяльності протестантських друкарень в Польщі були розглянуті в працях польських авторів И. Лукашевича та С. Кота, присвячених історії польської Реформації в цілому [30;33;34]. Функціонування друкарні чеських братів у Лешно висвітлено у статті А. Кавецької-Гричової [26]. Цінний фактичний матеріал міститься в узагальнюючій колективній праці під редакцією цього історика [12;13;14;15;16;17;18;19]. Метою даної статті є надання характеристики протестантського книгодрукування в Польщі XVI-XVII ст. як чинника формування польського етнокультурного середовища.

Сучасна гуманітарна наука активно використовує дефініцію «етнокультурне середовище» як термін для визначення всієї сукупності інформації, виробленої членами етносу в процесі становлення власної етнічної ідентичності. Характеризуючи етнічну самосвідомість в якості різновиду групових ідентичностей, дослідники підкреслюють вирішальне значення чинників, що впливають на її розвиток, оскільки феномен ідентичності є об'єктом постійних перетворень і змін [4,с,410]. Зокрема, на важливості такого аналізу наголошують 3. Бауман, Р. Бруйкер, Ф. Купер, Е. Лакло та інші відомі етносоціологи [2,с.57]. При цьому, одним із головних маркерів етнічності виступає мова, розвиток засобів фіксації, естетизації і поширення якої складає базову основу культурного середовища етносу [3,с.43]. Таким чином, дослідження рівня польськомовності протестантського книгодрукування дозволить нам більш рельєфно окреслити вплив Реформації на формування польського етнокультурного середовища.

Основні джерела, на яких базується дослідження - протоколи протестантських синодів [5;6;9;10;24;28;39;43;44;45;46;47;48;49;53], праці протестантських істориків А. Венгерського та С. Любинецького [32;51], а також безпосередньо сам комплекс польських протестантських видань XVT- XVII ст. [7]. Назви старопольських книг, уточнені на підставі бібліографічного покажчика К. Естрайхера та доповнені інформацією із генерального каталогу польських стародруків Національної Бібліотеки у Варшаві, наведено в аутентичній орфографії. Хронологічні рамки дослідження окреслені періодом розвитку польської Реформації; географічні межі охоплюють в тому числі і головні закордонні центри польськомовного протестантського книгодрукування, розташовані головним чином на території Литви та Князівської Пруссії. Отримані автором висновки ґрунтуються на використанні історико-генетичного, порівняльно-історичного, системно-структурного та статистичного методів.

Першу друкарню в Польщі було засновано в Кракові в 1473 р. міщанином німецького походження Каспером Страубе. Проіснувавши до 1477 p., друкарня переважно виконувала замовлення Краківського монастиря католицького ордену Бернардинів і деяких приватних осіб. Новаторська першість Кракова, забезпечена достатньою кількістю заможних замовників і стабільно високим попитом на книжкову продукцію як в академічному середовищі, так і серед рядових міщан, була збережена протягом всієї першої половини XVI ст. [50, с.9].

Одразу із запровадженням на польських землях, книгодрукування почало виконувати функцію розповсюдження нових гуманістичних ідей та цінностей. Так, у листопаді 1491 р. краківського друкаря Швайпольта Фіоля було засуджено за звинуваченням у прихильності до гуситської єресі і звільнено тільки під високу грошову заставу [12,с.26]. Першою друкованою книжкою, виданою повністю польською мовою став опублікований в 1513 р. у краківській друкарні Флоріана Унглера переклад латиномовного твору польського гуманіста Берната з Любліна під назвою «Hortulus апішае» [27.С.29]. Впродовж декількох десятиліть саме краківські друкарні Яна Галлера (1505-1525 pp.), Флоріана Унглера (1510-1536 pp.), Вітора Ієроніма (1518-1547 pp.), Марка та Мація Шарфенбергів (1510-1547 pp.) здійснили видання творів польських та західноєвропейських письменників-гуманістів. Серед останніх великої популярності набувають праці нідерландського вченого, філософа і публіциста Еразма Роттердамськош (1467-1536 pp.), бібліографія старопольських видань якого нараховує протягом першої половини XVI ст. понад 50 найменувань. Незважаючи на започатковану у 1524 р. полеміку з Мартіном Лютером, твори Еразма Роттердамськош містили стійкий антиклерикальний компонент, висловлюючи погляди, співзвучні ідеям протестантської Реформації. У цьому контексті особливого значення набуває публікація у Польщі таких його творів, як «Querela pads undique gentium electae profligataeque» (Краків, 1518); «Hyperaspistes diatribae aduersus seraum arbitrium Martini Lutheri» (Краків, 1526); «Des Erasmi Roterdami Epistola ad inclytum Sigismundum, regem Poloniae» (Краків, 1527); «Epistola contra quosdam qui se falso lactant Evangelicos» (Краків, 1530); «Modlitwa Panska» (Краків, 1533), які слугували тільки доповненням до значної кількості привезених із-за кордону видань цього автора [7,с. 13-24]. В той же період у Польщі вийшли друком деякі твори німецького вченого-реформатора Філіпа Меланхгона, зокрема «Despositio orationis, quam pro Arcliia Poeta Cicero habuit» (Краків, 1537); «Syntaxis emendata et aueta ab autore» (Краків, 1539), які стосувались результатів авторських досліджень з класичної філології і тому не кваліфікувались як єретичні [27,с.36].

Поява безпосередньо протестантських друкарень на території Польщі датується початком 50-х pp. XVI ст., репрезентуючи один із наслідків оформлення організаційної структури релігійних громад. Незважаючи на те, що у першій половині XVI ст. практично вся наявна у Польщі протестантська література мала закордонне походження, ми можемо відзначити позитивну роль реформаційного книгодрукування для створення польського етнічного середовища вже на цьому етапі. Висловлене твердження стосується передусім функціонування протестантської друкарні у Кьонігсберзі, осередка лютеранізму на території князівської Пруссії, який першим започаткував видання протестантської літератури польською мовою. Секуляризація Тевтонського ордену і визнання Альбрехтом І Гогенцоллерном князівської Пруссії світською, васально залежною від Польщі державою, створило передумови для тісних взаємозв'язків герцогства з Польщею на рівні не тільки дипломатичних, але і торгівельних, освітніх та культурних контактів [52,с. 112]. Проголошення лютеранізму офіційною релігією новоствореної держави досить швидко перетворило князівську Пруссію у форпост поширення протестантських ідей в регіоні. Заснована з цією метою ще у 1524 р. друкарня була очолена німцем Іоганном Ванрайхом, який почав виконувати урядові замовлення на друк релігійних творів, переважно праць прусського гуманіста, популяризатора польської культури Павла Сператуса і роботи лютеранських теологів Єжи Полентца та Іоганна Бріссмана [17,с.218]. Новий період в діяльності друкарні розпочався із заснуванням у 1544 р. Кенігсберзького університету. Оскільки діяльність навчального закладу була з самого початку орієнтована на підготовку нових кадрів для поширення лютеранізму на території Польщі та Литви, функціонування друкарні також було підпорядковано виконанню цього завдання. Додатковим чинником активізації протестантського книгодрукування стало прибуття до міста того ж року польського лютеранського пастора і письменника Яна Секлюціана. Тісна співпраця реформатора з місцевою друкарнею перетворила Кенігсберг на головного постачальника протестантської книги до Польщі в середині XVI ст., у той час, коли друкування і розповсюдження єретичних книг на самих польських землях було суворо заборонено [11,с.28-30].

Візитною карткою друкарні стало видання літератури польською мовою. Так, вже в 1545 р. спільними зусиллями з Іоганном Ванрайхом у Кенігсберзі було видано текст праці Я. Секлюціана під назвою «Katechizmu tekst prosty dla prostego ludu». Зростаюча популярність твору обумовила необхідність у його перевиданні у доповненій і розширеній редакції 1547 р. під заголовком «Catecliismus, to jest nauka naprzedniejsza і potrzebniejsza ku zbawieniu о wie- rze krzescianskiej». Окрім самого катехізису, традиційно укладеного у формі запитань та відповідей, видання також містило переклад на польську мову творів М. Лютера. У прикінцевому зверненні до читача, Секлюціан підкреслив значні труднощі, пов'язані із виданням книжки польською мовою, оскільки кенігсберзький друкар «не знає жодного польського слова» [17,с.456].

Активні клопотання Секлюціана про заміну німецького майстра іншим видавцем, знайомим із особливостями польської орфографії, були задовільнені герцогом Альбрехтом у 1549 р. шляхом призначення на цю посаду чеського друкаря Олександра Аугуздецького. З-під пера Секлюціана вийшли і були надруковані у Кролевці такі польськомовні твори, як «Rozmowa о pogrzebie krzescianskim і papieskim» (1547 p.); «Student. Rozprawa krotka a prosta о niktorych ceremoniach a ustawach koscielnych» (1548 p.); «Pocieszenie przeciw rozpaczy dla grechow czlowiekowi grzesznemu pozyteczne»; «Oeconoinia albo nau- ka wszelkiego stanu ludziom potrzebna z Pisma Swictcgo» (1549 p.) та інші праці. У серпні 1547 р. Секлюціаном було опубліковано перший протестантський канціонал польською мовою «Piesni duchowne a nabozne», який складався із 35 псалмів, 25 з яких супроводжувались нотними записами [17,с.23].

Окрім Яна Секлюціана, замовниками і інспіраторами праці кенігсберзької друкарні стали такі діячі польського реформаційного руху, як Станіслав Муржиновський (1528-1553 pp.), Ієронім Малецький (1526-1583 pp.) та Євстахій Трепка (1510-1558 pp.). Одним із найбільш важливих видавничих проектів став переклад і публікація тексту Нового Заповіту польською мовою. Після поетапного друку першої та другої частин протягом 1551--1552 pp. повна текстова версія у перекладі С. Муржиновського була видана у 1553 р. під назвою «Testament Nowy Zupelny». Значним внеском до розвитку польської філології стала праця С. Муржиновського «Ortographia Polska», опублікована у додатках до польського перекладу «Євангелія від Матвія», виданого у Кролівціу 1551 р. [17,с.22].

Прибуття в 1556 р. до Кенігсберга німецького майстра Иоганна Даубмана позначилось інтенсифікацією польськомовного книгодрукування. Результатом співпраці друкаря з польськими реформаційними авторами стало налагодження масового видання протестантської літератури для потреб польських релігійних громад, зв'язок з якими постійно підтримувався. Серед основних досягнень кенігсбергзької друкарні цього періоду важливе місце займає видання творів М. Лютера у польському перекладі Ієроніма Малецького, зокрема «Catechismus albo dziecinne kazania о nauce krzescianskiey z niemieckiego jczyka na polskie przelozone przez Maleckiego» (1561 p.) та «Postilla domowa» (1574 p.). До друкарського доробку Кенігсберга входить також публікація праці польського протестантського лексикографа Яна Мачинськош «Lexicon Latino- Polonicum», однієї з видатних пам'яток старопольської філології [23,с.127].

Першим центром протестантського книгодрукування на території Польсько-Литовської держави стала заснована Миколаєм Радзивіллом Чорним в 1553 р. друкарня в Бресті [18,с.65]. У перші роки свого існування діяльність Брестської друкарні здійснювалась під керівництвом краківського майстра Бернарда Воєвудки [32,с.69]. За повідомленням історика польської Реформації Анджея Венгерського, Б. Воєвудка був переконаним прихильником лютера- нізму, основні принципи якого були засвоєні під час участі в гуманістичних студіях під керівництвом Еразма Роттердамськош [5I.e. 124]. Незважаючи на досить короткий період своєї роботи, друкар протягом 1553-1554 pp. зміг не тільки розгорнути активну видавничу діяльність, але і налагодити тісні контакти із кенігсберзькою лютеранською громадою, намагаючись розвинути співпрацю як з Яном Секлюціаном, так і з самим герцогом Альбрехтом. Випущена за цей час книжкова продукція складалась із польського перекладу Катехізису Мартіна Лютера та іншої релігійної літератури, зокрема твору Урбана Periyca «Sposoby a obyczaje niektore ostroznie і krom zgorszenia mowienia о przedniejszych krzescianskiej nauki miejscach dla mlodych Slowa Bozego w Ksicstw ic Luneburskim slug a kaznodziei» (1554 p.), поява якого була одразу розцінена інформаторами вармійськош єпископа Станіслава Гозіуша як головна ознака виникнення нового лютеранського осередку на польсько-литовських землях [18,с.251]. На жаль, трагічна загибель Воєвудки за не до кінця з'ясованих обставин у 1554 p., завадила реалізації його подальших планів.

Після вимушеної перерви в 1554-1558 pp., функціонування Брестської друкарні було поновлено із початком діяльності краківського майстра Станіслава Мурмеліуса [18,с.212]. Ідеологічна переорієнтація власника друкарні князя Миколая Радзивілла Чорного від лютеранізму до кальвіністського віросповідання обумовила нову конфесійну спрямованість брестського книгодрукування. Так, вже наступного, 1559 p., Мурмеліус здійснив видання релігійної літератури, покликаної задовольнити потреби віденської громади кальвіністів, зокрема «Akta, to jest sprawy zboru wilenskiego» і«Wyznanie wiary zboru wilen- skiego». Проте, не бажаючи обмежуватись лише територією Литви, Мурмеліус досить швидко перетворив Брест у друкарський центр загальнодержавного значення, орієнтований на польського читача. Свідченням цього є публікація у Бресті серії праць з польського права, серед яких особливе місце займають такі видання, як «Ustaw prawa polskiego wraz ze Statutami sejmu warszawskiego 1557 r.» (1559 p.); «Artykuly prawa magdeburskiego»; «Postcpck w sadzicch»: «Porzadck sadow prawa magdeburskiego»; «Ustawa placej u sadow » (1560 p.). За підрахунками історика Кавецько-Гричової, Мурмеліусом тільки за перші вісім місяців своєї діяльності було видано 6 книжкових позицій, загальним обсягом в сто друкованих аркушів [18,с. 185]. Високий рівень технічного оснащення друкарні, достатнє фінансування друкарської справи у поєднанні із професійністю самого друкаря дозволили забезпечити видання в 1563 р. польського перекладу повного тексту Біблії, яка отримала назву «Брестської», чи «Радзивіллівської» [29,с.225]. До інших відомих пам'яток старопольської літератури, надрукованих у Бресті, належить політичний трактат анонімного автора «Rozmowa Polaka z Litwinem» і анонімний протестантський полемічний твір «Proteus abo odmieniec», які вийшли друком у 1564 р. [18,с.213].

Смерть власника друкарні, князя Миколая Радзивілла Чорного у 1566 р. призвела до переходу майстерні у власність його спадкоємця Миколая Криштофа Радзивілла. Функціонування друкарні в цей період здійснювалось під керівництвом кальвініста Кипріана Базиліка [18,с.47]. Продовжуючи традицію польськомовного книгодрукування, Кипріан розгорнув активну видавничу діяльність, результатом якої став, зокрема, друк анонімної праці «Postcpck prawa czartowskiego», цінного джерела із дослідження польського фольклору XVI ст. В цілому до друкарського доробку Кипріана належить вісім позицій, загальним обсягом 656 аркушів. Одним із яскравих свідчень, яке ілюструє внесок протестантської друкарні в Бресті у розвиток польської культури є той факт, що вся випущена нею книжкова продукція була виключно польськомовна. На відміну від багатьох інших друкарських осередків на польських етнічних землях, які використовували поряд з польською іноземні мови книжкових видань, кальвіністська друкарня в Бресті була цілковито орієнтована на польськомовного читача.

Перехід Миколая Криштофа Радзивілла до лав католицизму драматично позначився на діяльності підпорядкованої йому Брестської друкарні. Вже у 1570 р. друкарську майстерню разом з усім типографським обладнанням було перенесено до Вільнюса і віддано у власність ордену єзуїтів [18,с.66].

Впливовим центром протестантського книгодрукування на території Малопольщі стало місто Піньчов (1558-1562 pp.). Після навернення власника містечка, шляхтича Миколи Олесницькош до протестантизму, в Піньчові з 1550 р. була реалізована програма кальвіністської Реформації силами застосованих Олесницьким адміністративних заходів. Потреби новоствореної релігійної громади забезпечувались спеціально заснованими школою та друкарнею. Перша письмова згадка про існування Піньчовської друкарні міститься у протоколі протестантського синоду у Кшьонзі від 26 липня 1558 p., повідомляючи про оселення у місті майстра Даніеля з Ленчиці [6,с.263-264]. Головною вимогою, поставленою перед друкарем стало дотримання догматичних засад кальвінізму і заборона здійснювати друк літератури без попереднього схвалення громадою. Такі запобіжні заходи були викликані початком зародження антитринітарних настроїв в середовищі польських кальвіністів. Незважаючи на встановлений контроль, друкар часто діяв цілком самостійно, що неодноразово призводило до конфліктів як із кальвіністськими міністрами, так і особисто з Миколаєм Олесницьким. Особливого резонансу набув друк праці Ф. Станкара «Collatio doctrinae Arii et Ph. Melanchtonis et sequatiuin» (1559 p.). яку одразу було визнано єретичною по відношенню до кальвіністської ортодоксії.

Протоколи кальвіністських синодів в Піньчові відображають скрутне матеріальне становище, в якому опинився друкар, позбавлений можливості виконувати будь-які інші замовлення, окрім синодально-схвалених. Так, за рішенням Піньчовського синоду від ЗО січня 1560 р. Даніелеві було надано на утримання друкарні 16 флоринів [47,с.11]. Одночасно саму друкарню було вирішено перевезти у краще пристосоване для її функціонування приміщення. Питання фінансового забезпечення друкарської майстерні було поновлено і в наступному році, про що свідчать протокольні записи синодального засідання від 25-30 січня 1561 р. [48,с.87]. Долаючи існуючи перешкоди, друкар забезпечив протягом 1558-1562 pp. видання 25 книжкових позицій, 6 з яких були виконані польською мовою [18,с.77].

До найбільш відомих видань Піньчовської друкарні належать твори Мартіна Кровицького «Napoininanie X. Biskupa Krakowskiego» (1559 р.) і «Ob ro па nauki prawdziwej і wiary starodawnej Krzescijanskiej»(1560 p.); «Obraz akonterfektwlasnyAntykrystow» (1561 p.). З інших польськомовних полемічних творів значної популярності набув трактат Кшиштофа Пжехадзька «Okazanie tego, iz Pan Kry stus, w jednej personie bcdac prawdziwym Bogiem і prawdziwym czlowiekiem, posrednikiem jest Boga і ludzi ze strony czlowieczenstwa tylko» (1560 p.). Ліквідація Піньчовської друкарні у 1562 р. пов'язана із догматичним розколом у таборі польських кальвіністів [12,с. 144].

Іншим центром протестантського книгодрукування в 1562-1572 pp. був Несвіж. Місто, яке відносилось до власності Миколая Радзивілла Чорного було перетворено у 50-х pp. XVI ст. в один із осередків поширення кальвінізму. Головними лідерами місцевої громади стали реформатори Вавжинц Кжишковський і Симон Будний, за наполяганням яких у Несвіжі в 1652 р. було засновано друкарську майстерню під технічним керівництвом запрошеного з Піньчова майстра Даніеля з Ленчиці [37,с.123]. Фінансове забезпечення друкарні здійснював несвіжський староста, кальвініст Мацей Кавечинський. Зорієнтована на першому етапі на популяризацію протестантизму серед православного населення Великого Князівства Литовського, друкарня швидко перейшла на польську мову друкування. В цілому, протягом всього періоду свого існування, несвіжською майстернею було видано 13 книжкових позицій, із яких 10 - польською мовою. Ключове значення для успішного функціонування друкарні мало її об'єднання з майстернею по виготовленню паперу що надало змогу значно знизити собівартість книжкової продукції [18,с.79].

Одним із найбільших замовників місцевої друкарні став лідер польських братів Гжегож Павло з Бжезін. У Несвіжі були опубліковані такі праці реформатора, як «Prawdziwej nauki Krzescianskiej ijej przeciwnej antykrystowej krotkie opisanie» (1563 p.); «Krotkie wypisanie sprawy, ktorabyla о prawdziwym wyznaniu w Krakowie і w Pinczowie r. 1563» (1564 p.); «Roznosc wiary uczniow Stankarowycli» (1564 p.). Значну частину друкарської спадщини складають твори Симона Будного, з яких можна виокремити такі польськомовні праці, як «О poczcciu Syna Bozego», та переклади на польську мову текстів Нового Заповіту (1570 р.) і Біблії в цілому (1572 p.). Призупинення діяльності, а згодом і остаточне закриття протестантської друкарні в Несвіжі, викликане вимогою Миколая Криштофа Радзивілла про вигнання усіх єретиків з його володінь. Як наслідок, майстерню та обладнання було продано вільнюському старості, магнату і протектору польсько-литовського аріанізму Яну Кішці [18,с.191].

Впливовим осередком протестантської видавничої справи в Польсько- Литовській державі другої половини XVI ст. стало місто Лоск, яке знаходилось у власності магната Яна Кішки. Заснована ним друкарня безперервно працювала протягом 1572-1592 pp., забезпечуючи релігійною літературою як литовські, так і польські протестантські громади. Постійним замовником друку в майстерні був Симон Будний, який у цей час перейшов на бік радикального аріанізму. Зміна світоглядних позицій обумовила видання нового польськомовного перекладу Біблії «Biblia, Stary і Nowy Testament znowu przelozony» (1574 p.). В Лоску була також опублікована серія праць польського письменника-кальвініста Анджея Волана [ 18,с. 145].

Протягом перших двох років технічне керівництво лоською друкарнею здійснював Даніель з Ленчиці, після виїзду якого наприкінці 1574 р. до Вільна на вакантне місце друкаря було запрошено вільнюського майстра Яна Карцана, учня краківських друкарів Миколи Шарфенбергера і Якова Себенайхера. Під час керівництва Корцана, друкарня продовжувала виконувати функції регіонального центру протестантського книгодрукування. Майстер продовжив активну роботу з видання полемічних праць С. Будного, зокрема опублікував у 1576 р. програмний твір польського аріанізму під назвою «О przedniejszych wiary chrystianskiej artykulech». В тому ж році в Лоску було видано відомий трактат Франчішка Хотмана з історії французького контрреформаційного руху «О furiach albo о szalenstwachfrancuskich», перекладений Симоном Будним на польську мову. Наступним польськомовним друкованим виданням став твір протестантського полеміста Мартіна Чеховича «О dzieciokrzczenstwe krotke wypisanie». Особливої уваги заслуговує факт видання протестантською друкарнею творів античних авторів. Так, в 1575 р. в Лоску вийшов твір Цицерона «De officiis», перекладений на польську мову Станіславом Кошицьким під заголовком «О powinnosciach wszech stanow ludzi». Тісні зв'язки з іншими протестантськими громадами на польсько-литовських землях надали можливість здійснення сумісних видавничих проектів. Найбільшим з них стала публікація в 1577 р. чотиритомного твору Анджея Моджевського «О poprawie Rzeczypospolitej ksigi czwore», у польському перекладі Кипріана Базиліка [37,с.130-131].

Після від'їзду Яна Корцана до Вільнюса у 1580 p., в діяльності друкарні виникла перерва, яка тривала до прибуття в Лоск друкаря Фелікса Болемовського, який керував видавничою справою з 1586-1592 рр. Закриття друкарні у 1592 р. безсумнівно пов'язане зі смертю її власника і засновника Яна Кішки [18,с.145].

Наприкінці XVI ст. потужним центром протестантського книгодрукування стає м. Вільнюс, яке, незважаючи на активну діяльність єзуїтів, залишилось головним осередком кальвінізму на території Польсько-Литовської держави. Поліконфесійність Вільнюса, який став місцем одночасного зосередження як реформаційних, так і католицьких сил, створювала плідний ґрунт для розвитку жорсткого міжконфесійного протистояння, результатом якого стало масове видання полемічної літератури [І.с.5]. Протягом 1581-1611 pp. вільнюська кальвіністська громада ініціювала і фінансово забезпечувала протестантське книговидання в місті. У1581 р. при громаді було засновано друкарню, технічне керівництво якою було доручено майстру Даніелю з Ленчіці. Офіційна назва друкарні - «Officina Coetus Evangelici Vilnensis» - вперше фіксується на титульному аркуші видання одного з полемічних творів А. Волана у 1592р. [18,с.264]. Після переходу Даніеля до католицького табору того ж року, виконавцями протестантських замовлень стали інші друкарі, які, в своїй більшості, вже мали значний досвід співпраці з протестантами. Намагання охопити якомога ширшу читацьку аудиторію обумовило необхідність видання більшої частини праць польською мовою, за виключенням тієї літератури, яка була орієнтована на задоволення потреб місцевих громад. Так, Яном Корцаном була видана серія творів Гжегожа з Жарновца «ОЬгопа» (1591 р.) і «Postyllc» (1597 p.), перевидання тексту Нового Заповіту із Брестської Біблії, здійснене в 1593 р. на честь тридцятиріччя її появи. Досить тривала співпраця була встановлена між протестантами і майстром Якубом Марковичем, який став друкарем праць Симона Тарновського «Zw ierciadlo nabozenstwa krzescianskiego w Polszcze і w Litwie» (1594 p.), кальвіністського міністра Анджея Хженстовського «Psychotopia» (1592 p.) і «Obrona prawdziwego szafunku Wieczerzy Panskiej» (1594 p.), польського протестантського письменника Миколая Рея «Postyll^» (1594 р.) та інших творів. Погіршення становища кальвіністів у Вільно, викликане смертю протектора громади Миколая Радзивілла Рудого у 1584 p., досить швидко призвело до призупинення протестантської видавничої справи, поновлення якої відбулось завдяки втручанню мінського каштеляна Яна Глібовича. Ситуацію докорінно змінило закриття єзуїтами вільнюського збору кальвіністів у 1611 p., після якого реалізація подальших видавничих проектів стала неможливою [18,с.241].

Видавничий центр чеських братів у Шамотулах діяв протягом 1557-- 1562 pp. у якості друкарської майстерні, розташованої у родовому палаці шляхтичів Гурків, протекторів нового віросповідання. Прибуття до шамотульської друкарні досвідченого майстра Олександра Ayry здецького, який уже мав необхідне друкарське обладнання, одразу визначило високу якість місцевих видань. Незважаючи на те, що друкарня виконувала замовлення чеської громади, понад 50% надрукованих в Шамотулах творів були виконані польською мовою [27,с.47]. He в останню чергу, запровадження і розвиток польської мови у шамотульському книгодрукуванні були проявом особистої позиції самого Аугуздецького, який залишав за собою право вибору замовників друку. Серед найбільш значних книжкових позицій друкарні, можна виокремити такі найменування, як перекладенийй на польську мову Євстахієм Трепкою релігійний трактат Бернардо Охіно «О zwierclmosci papieskiej nad wszystkim swiatem krzescijanskim» (1558 p.); канціонал чеських братів «Piesne chwal Bozskych» (1561 p.); полемічний твір Вавжинца Кжижковського «О prawdziwym і grun- townym uzywaniu zbawienia w zaspokojonym sumieniu rozmowa czterech braci zakonu Clirystusowego» (1561 p.).

Видані у Шамотулах канціонали неодноразово передруковувались майстернею чеських братів у Лешно. В цілому, за весь період діяльності друкарні, Аугуздецьким було виконано друк 10 книжкових позицій, з яких 5 - польською мовою [15,с.239].

Значний внесок у розвиток протестантської видавничої справи в Польщі було зроблено аріанською друкарнею в Ракові, діяльність якої тривала протягом 1602-1638 рр. Засноване у 1567 р. каштеляном Яном Шененським, м. Раків отримало від власника право на свободу віросповідання мешканців. Користуючись наданими привілеями, у місті масово, починаючи з 1569 p., стали оселятись члени громади польських братів, які за досить короткий час перетворили населений пункт на «столицю» польського аріанізму. Після смерті Яна Шененського у 1598 p., його правонаступником став син Яків. Внаслідок свого переходу від кальвіністського до аріанського віросповідання у 1599 p.. Яків почав приймати активну участь у житті місцевої релігійної громади. Однією з найбільших ініціатив нового власника стало фінансування будівництва протестантської школи та друкарні в Ракові, що було завершено у 1602 р. майже одночасно. Першим раківським друкарем став краківський майстер Олексій Родецький, який здійснював технічне керівництво друкарнею до моменту своєї смерті у 1605 p., коли його місце зайняв Себастіан Стернацький [40,с.95].

Аналізуючи видавничу спадщину раківської друкарні необхідно підкреслити значну політематичність випущеної нею книжкової продукції. В цілому, з 1602 по 1638 рр. у Ракові було видано більше 250 книжкових позицій, загальним обсягом у 3 850 друкованих аркушів [14,с.607]. Першим відомим нам виданням раківської друкарні став полемічний твір Ієроніма Москоржевського «Odpowiedz па skrypt, Przestroga nazwany» (1602 p.). Вже в перші роки свого існування, раківська друкарня започаткувала ряд проектів, розрахованих на закордонного читача. Так, надрукований у 1605 p. «Katechizm Rakowski» було перевидано у німецькому (1608 р.) та латинському (1609 р.) перекладі і вивезено до Німеччини, Голландії, Англії та інших західноєвропейських країн. Польський переклад Нового Заповіту у виконанні М. Чеховича, опублікований у 1605 р. під назвою «Nowy Testament» було також додатково перекладено на німецьку мову. Популярність літератури, надрукованої в Ракові зумовлювала необхідність у постійному перевиданні вже випущених позицій для того, щоб задовольнити зростаючий на них попит. Найбільша кількість перевидань відрізняла польськомовну релігійну літературу, зокрема, «Psalmy-Piesni» Валентія Смальца (1610,1614,1620,1625 pp.); «Psalmy Dawidowy» у перекладі Мацея Рибінського (1605,1624 pp.); анонімних авторів «Katechizm z naukami, piesniami і modlitwami» та «Dziennik to jest modlitwy о krzescianskie potrzeby» (1603-1618 pp.) [14,c.604-605],

Особливу зацікавленість у діяльності раківської друкарні виявили представники протестантських громад Кракова, для яких вороже налаштоване католицьке оточення не залишало можливості для більш вільного розвитку реформаційної діяльності. Так, відомі чисельні випадки організації краківськими міщанами масового вивозу надрукованої в Ракові літератури за кордон за допомогою її транспортування у дерев'яних діжках [40,с.210].

Оскільки аріани вели відкриту полеміку не тільки з католицькою церквою, але і з більш поміркованими протестантськими течіями, ситуація напруженого міжконфесійного протистояння знайшла свій прояв у активному виданні полемічної літератури. Частими замовниками раківської друкарні стали такі протестантські письменники-полемісти, як Фауст Социн (33 надрукованих позиції) та Ян Крель (7 позицій). Незважаючи на те, що більшу частину виданих в Ракові книг складають релігійні твори, близько третини книжкових найменувань належать до праць світського характеру. Діяльність раківської школи вимагала забезпечення учнів і викладачів науковою літературою. Протягом всього періоду свого існування, раківська друкарня здійснила видання статуту раківської школи, підручників діалектики П. Рамса і риторики Т. Андомаруса. Цінним внеском до розвитку польської філології стала публікація підручника з польської та латинської граматики «Grammatika Latina et Polona» (1637 p.). Близько 50 видань світських творів, надрукованих в Ракові належать польським письменникам Себастіану Клоновичу та Бартошу Папроцькому. Особливо частими були замовлення на друк праць останнього автора. Так, у період з 1603 по 1638 pp. у Ракові декілька разів перевидавались такі твори Б. Папроцького, як «Коїо rycerskie», «Nauka obierania zony», «Proba cnot dobrych», «Gospodarstwo dla mlodych gospodarzow» [37,с.178].

Зростаючий наступ контрреформації призвів до прийняття сенатом 19 квітня 1638 р. рішення про закриття протестантської школи і типографії в Ракові. Всі аріани були зобов'язані залишити місто у чотиритижневий термін [40,с.212].

Ще одним протестантським видавничим центром першої половини XVII ст. стало розташоване у Познанському воєводстві приватне містечко Лешно. Знаходячись у володінні протестанта Рафаїла Ліщинського, місто отримало від власника у 50-х pp. XVI ст. право на повну свободу віросповідання. Незважаючи на те, що першу місцеву протестантську громаду заснували лютерани, події Тридцятирічної війни докорінно змінили релігійний склад населення, спровокувавши масову імміграцію чеських братів до міста. Особливе посилення позиції чеських братів викликав приїзд до Лешно Яна Амоса Каменського, який перебував у місті протягом 1628-1656 pp. [34,с.398].

Активна місіонерська діяльність протестантів, як і функціонування спеціально заснованої школи, потребували власного видавничого забезпечення. Перевезення частини друкарського обладнання з Чехії у поєднанні з фінансовою підтримкою з боку Анджея Ліщинського надало можливість розпочати роботу друкарської майстерні вже в 1631 р. Аналіз випущеної друкарнею книжкової продукції відтворює процес адаптації чеської громади до польського етнічного середовища. Істотним чинником полонізації книгодрукування стала домовленість про співпрацю чеських братів і кальвіністів, укладена на великопольському синоді в Острозі в 1627 р. Приєднання до цієї угоди в 1635 р. громад, розташованих на малопольських землях і території Великого Князівства Литовського, перетворило Лешно у міжконфесійний протестантський видавничий центр загальнодержавного значення [15,с.156].

Знаходячись під керівництвом Матвія Крокочинськош, а після його смерті у 1632 р. - Даніеля Веттера, друкарня у Лешно підготувала і здійснила друк більше 150 книжкових позицій, 40 з яких - польською мовою. Значну частину польськомовних видань становили релігійні твори, зокрема, анонімний трактат «Prawy Conterfekt abo gruntowne sieroctwa we wszystkich zalosnych і nie w czesnych okolicznosciachjego opisanie» (1635 p.), а також праці Войцеха Венгерського «Pogrzeb Jozyaszow, abo Kazanie przy akcie pogrzebowym nad zacnym cialein» (1651 p.); Мартіна Гертіха «Kazanie Synodowe na Synodzie wielkopolskim ewangelickimRoku 1640 micsiaca marca» (1640 p.); Яна Битнера «Blogoslawienstwo umirajacych w Panu albo sermon pogrzebny przy oddaniu ziemi Anny lirabianki z Labiszyna Broniewskiej» (1641 р.) та «Postylle abo Kazan na Ewangelie» (1655 p.); Мартіна Лютера «Katechizm Wicks/у» і «Katecliizm Mniejszy» (1653 p.); Павла Любецького «Ksiaszka bardzo potrzebna kazdemu czlowiekowi do uclironienia sic morowego powietrza» (1653 p.); Адама Гдачіуса «Postilla popularis, to jest kazanie na Ewangelije Swictc. ktore sic przez caly rok w niedziele, w swcta uroczyste і apostolskie ludowi pospolitemu czytaja і wykladaja prawie poprostu» (1656 p.) |26.c.217|.

Втім, переважна більшість творів, надрукованих у Лешно польською мовою належить не до релігійного, а до публіцистичного, панегіричного і навіть науково-популярного жанрів. Прикладом таких праць можуть слугувати твори Анжея Денболецького «Na szczcsliwy powrot z cudzychkrajow Stanislawa і Aleksandra z StemberkaKostkow rytm wesolo witajacy» (1638 p.), «Pogrzebowe zale przy zawarciu w grobie ciala Sebastiana Prusimskiego z pogromu kozackie- go nad Dnieprem przywiezionego» (1638 p.); Самуеля Твардовського «Раїас Leszczynski od slawy nie smiertelnej і pod wjazd Boguslawa Clirabie na Lesznie Leszczynskiego na Wiclkopolska Generali^ wystawiony» (1643 p.) і«Wladyslaw IV, krol polski і szwedzki» (1649 p.); Кжиштофа Опалінського «Satyry albo Przestrogi do naprawy rzadu і obyczajow w Polszcze nalc/acc» (1650 p.). Серед наукових праць особливу цінність становить твір Даніеля Веттера «Islandia albo krotkie opisanie wyspy Islandii» (1638 p.), який вважається одним із перших фізико-географічних описів Ісландії у світі [26,с.251]. Спалення міста Лешно під час шведського нападу 1656 р. призвело до знищення місцевої друкарні [15,с.160].

Значно менші за обсягом виробництва кальвіністські друкарні були розміщені у малопольських містечках Лащові і Баранові. Лащівська друкарня, діяльність якої припадає на 1602-1618 рр. знаходилась під керівництвом реформаційних теологів Христофора Крамського і Томаса Петриціуса. Посилення релігійних переслідувань змусило протестантів вдатись до практики книгодрукування без зазначення місця видання, що не дозволяє сьогодні скласти повний перелік позицій, опублікованих у Лащові. Проте, всі вісім відомих на сьогоднішній день найменувань, є виключно польськомовними. Значною популярністю у протестантському середовищі користувались такі видані у Лащові твори, як трактат К. Країнського «Forma odprawowana nabozenstwa» (1602 р.); Т. Венгерського «Krotkie objasnienie і wyrazenie summowane pacierza» (1620 p.); П. Вахеніуса «Wieme a prawdziwe okazanie, ktory Zakon, a ktora wiara odPanaBoga» (1612 p.) [14,c.409],

Друкарня у м. Баранів проіснувала протягом 1626-1647 pp., функціонуючи під керівництвом Анджея Піотрковчика, а згодом - Георгія Твардоменського. Незважаючи на те, що повну кількість випущених друкарнею позицій встановити практично неможливо, з огляду на відсутність у більшості публікацій місця їх видання, достеменно відомо про баранівське походження значної кількості протестантської літератури, зокрема віросповідних кодексів «Konfesja Sandomierska» (1632 р.) та «Konfesja Torunska» (1647 p.); релігійних творів А. Венгерського «Kaznodzieja osobny» (1642 p.); В. Венгерського «Antidotum abo lekarstwo duszne przeciw apostazyjej» (1646 p.); K. Країнського «Dziennik, to jest modlitw krzescijanskicli» (1646 p.) [13,c.71],

Протестантська друкарня у Торуні стала важливим осередком протестантського книгодрукування на території Королівської Пруссії. У багатьох відношеннях, активна діяльність місцевої друкарні і гімназії стала можливою завдяки наданому у 1558 р. Сигізмундом Августом привілеєм на свободу віросповідання мешканців міста [17,с.433]. Прихильність до протестантської видавничої справи виявила і місцева влада: фінансовим забезпеченням друкарні особисто опікувався торунський бургомістр Генріх Стробанда. Заснована у 1569 р. Станіславом Ворфсхаунфелем, майстерня декілька разів змінювала своїх власників. Так, протягом 1581-1623 pp. керівництво друкарнею здійснювали Мельхіор Нерінг (1581-1587), Анджей Котеніуш (1587-1607), Августін Фербер (1607-1621) та Генріх Фрізе (1622-1623). Передання магістратом друкарні в аренду стороннім особам, призвело починаючи з 1623 р. до втрати містом статусу лідера регіонального книгодрукування на користь Гданська. В цілому, аналізуючи продукцію торунської друкарні, необхідно відзначити, що серед відомих на сьогоднішній день її видань, першорядне місце займають польськомовні твори. Особливої популярності набули надруковані в Торуні праці В. Неотебеля «Raphaelahi, to jest lekarstwo Boze», «Acrosticliis wlasnego wyobrazenia Kniazia wielkiego moskowskiego» (1581 p.); Я. Немоєвського «Replika na ksia/ki ksiq/y jezuitow Poznanskich» (1582 p.); Я. Красинського «Porzadck nabozenstwa» (1599 p.); публікація рішень синодальних засідань «Sprawy і uchwaly Synodu generalnego Torunskiego» (1595 p.) [23,с.141].