Скіфський звіриний стиль

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Скіфський звіриний стиль

Кучеренко Богдана Миколайовича

Вступ

скіфський мистецтво звіриний стиль

Однією з найважливіших складових скіфської культури і її визначальних рис є специфічні зображення різних тварин. Їх домінування у скіфському мистецтві є настільки характерним, що вже здавна дослідниками було запропоновано умовний термін для його позначення - “звіриний стиль”. Коло тварин, що відтворювалися у скіфському “звіриному стилі”, досить широке, але перевага здебільшого надавалася хижакам. Хижі тварини загалом складають близько 30% всіх зображень, при тому, що олені - близько 15%, інші копитні - 20%, птахи - 20% Полідович Ю.Б. Образ хижака у мистецтві народів скіфського світу

(за археологічними пам'ятками VII - IV ст. до н.е.). автореферат дис. на здобутя  наукового ступеню канд. істор. наук. - К., 2001. - С.2.

Майстри євразійських степів прикрашали зображеннями виконаними в “звіриному стилі”: бляхи, пряжки, пластини, прикрашали посуд, дзеркала, ритуальні наверші жезлів, айкінаки (короткі скіфські мечі), щити, кінську збрую, головні убори. Зображення звірів в епоху, не прикрашали, а виявляли, позначали і "підсилювали" функцію предмета. Персонажі "звіриного стилю" підрозділяються на три групи відповідно трьом "зонам" міфологічного "Світового Дерева": небесної (птахи), земний (копитні) і підземної (хижаки). Серед птахів виділяються грифони (грифо-барани, грифо-леви), орли, голуби, фантастичні крилаті звірі, що мають аналоги в перському мистецтві. Серед копитних зображуються олені, кози, бики, барани, коні. Хижаки різних видів: леопарди, леви, тигри, вовки, ведмеді тощо.. До "медіаторів" (лат. mediator - посередник) відноситься кабан, вільно "рухавшийся" по стовбурі "Світового Дерева" з однієї зони в іншу (оскільки має двоїсту природу: він і копитний, і м'ясоїдний, хижак).

Семантика образів набула особливого значення оскільки допомогає зрозуміти свідомість кочівників. Вивченню саме цього популярного і улюбленого стилю мистецтва народів скіфського світу і присвячено дану роботу, але великий спектр тварин (наявність рідких зображень таких як рогатий птах, характерний лише для архаїчного періоду, степів Південної Европи Погребова М.Н. Раевский Д.С. Ранние скифы и древний Восток.--М.:Наука,--1992--С.131), великий період зVII по ІІІ ст. до н.е. і широкий простір на якому використовувувся звіриний стиль не дають можливості детально проаналізувати всього звіриного стилю в рамках даної роботи. Тому головною метою даної роботи є загальний огляд образів, які використовувалися в скіфському мистецтві і проблема винекниння звіриного стилю.

Актуальність теми визначається такими обставинами. В даній роботі розглядається ціла низка питань, що стосуються проблеми походження мистецтва народів скіфського світу, його сутності та стилістичних особливостей, які зараз широко дискутуються в археологічній та культурологічній літературі. Образи "скіфського звіриного стилю" займають центральне місце у вивчені культури кочових племен евразійських степів VІІ-ІІІ ст. до н.е.. На сьогоднішній день найважливішим є узагальнення опублікованих даних.

Мета курсової роботи - на підставі загального аналізу сукупності зображень тварин, що побутували у VII - IІІ ст. до н.е. на теренах євразійських степів і лісостепів від Нижнього Дунаю, Північного Причорномор'я і Прикаспійських степів до Південного Уралу, Сибіру і північно-західної частини Китаю.

Задання: 1) визначити характерні стилістичні риси мистецтва та культури народів-носіїв культур скіфського типу.

2) Визначити закономірності побутування цих рис;

3) Визначити семантичну наповненість зображень тварин.

Робота складаеться з двох розділів, в першому з яких розглядається найбільш дискусійне поняття - походження "скіфського звіриного стиллю", в другому даеться коротка характеристика образів, притаманних для скіфського мистецтва VІІ-ІІІ ст. до н.е..

Розділ 1. Проблема виникнення скіфського звіриного стилю

скіфський мистецтво звіриний стиль

Перші зображення хижаків, які було виконано у традиції, близькій до “звіриного стилю”, з'являються ще у VIII ст. до н.е., тобто у передскіфський час. Вони представлені у таких пам'ятках як курган Аржан (Тува), могильниках: Наньшаньгень (Північний Китай), Кисловодської меблевої фабрики та Зубівський курган (Передкавказзя), а також пов'язані із раннім типом “оленних” каменів. На той час зароджуються основні типи зображень, що згодом набули широко розповсюдження по всьому скіфському світу. Але ці зображення у іконографічному плані стоять осторонь від зображень, що пов'язані з пам'ятками власне скіфського часу. Саме тому зображення VIII ст. до н.е. скоріше позначають час зародження традиції образотворчого мистецтва, а ніж відповідають на питання, звідки походить “звіриний стиль”.

Кочовий спосіб життя, скотарство, полювання, контакти з осілими жителями виробили в скіфських племен своєрідний стиль виробів з дерева, бронзи, золота, кістки, аплікацій зі шкіри і повсті. Якась частина цих виробів, імовірно, виконувалася іранськими майстрами. Відомо, що перські торговці добиралися до слов'янських земель із Скандинавії. Вони везли із собою золоті і срібні судини, що у безлічі знаходять в уральських скарбах. Місцеві племена надавали перевагу в обмін на свої товари одержувати не монети, а золоті чаші і кубки.

Думки науковців розходяться. Чітко визначились два напрямки, перше--скіфське мистецтво склалось на ґрунті Стародавнього Сходу і в готовому вигляді було принесеним в євразійські степи, і друге--в скіфському мистецтві представлені стародавні елементи,які склалися на місцевому рівні, декотрі з них проникали на Стародавній Схід в результаті скіфських передньоазіатських походів і отримав там східне забарвлення.

З нашої точки зору, при постановці питання про походження скіфського мистецтва повинне відбуватися детальне вивчення кожного з основних раннєскіфських образів з урахуванням всіх основних варіантів його іконографії. При цьому потрібно виділити початкові мотиви та прийоми художньої стилізації, визначити культурні області, для яких вони є загальними, прослідкувати історію розвитку образу уточнюючи характер і напрямок зміни і, по можливості, виясняючи причини, що зумовили ці зміни.

В попередніх культурах півдня СРСР немає нічого, що можна було б прямо зв'язати з скіфо-сибірским звіриним стилем. Зображення тварин, існувавших в епоху бронзи у тайожних племен Приуралля і Західного Сибіру і північних передгір'ях Кавказа, стилістично настільки не схожі на характерні для скіфської епохи, що їх неможливо вважати основними прототипами скіфо-сибірского мистецтва.

Разом з тим один з найбільших знатоків скіфо-сибірского звіриного стилю Г.І. Боровка підоснову цього мистецтва все ж спостерігав в мистецтві північних мисливських племенах лісної смуги. В степних племен епохи бронзи зображення тварин відсутні. Завдяки цьому поява предметів, прикрашених, в звіриному стилі, на обширній території Євразії є неочікуваним, не підготовленим попереднім розвитком.

Але загальні елементи звіриного стилю, що особливо ясно виступаючі на ранньому етапі, дозволяє допускати наявність єдиного джерела виникнення звіриного стилю.

1.1 Центральна й Східна Азія

Так, по одній з версій, на формування унікального "скіфського звіриного стилю" вплинули бронзові вироби з провінції Ордос у Північно-Західному Китаю. Мотив геральдично зпівставлених хижаків. В відношенні першого з указаних варіантів існує цілком зумовлена думка про генетичний зв'язок цього мотиву з мистецтвом древньосхідного світу. Дійсно, мотив геральдично притистоячих левів дуже розповсюджений у різних народів Стародавнього Сходу починаючи з глибокої давнини. Ми зустрічаємо його на монументальних рельєфах, на печатках, виробах з бронзи, золота і т. д.

Роздивляючись цю групу скіфських зображень, варто зазначити, що в більшості випадків передають конкретні риси левового хижака, а також і те, що в передачі їх відсутній один строго виражений канон.

Зображення двох протиставляєтих левів є на наконечниках ножен келермеського і мельгуновського мечів. Як впевнено довів Б. Б. Піотровський, в даних випадках ми маємо діло з урартською подачею цього мотиву. Поміж головами хижаків на клермеському мечі поміщений орнамент, характерний для урартських поясів Ильинская В.А. Образ кошачьего хищника в ранескифском искустве // СА.--1971.--№2.--С.82.

Ростовцев відмічав несхожість скіфського звіриного стилю з блиськохідним мистецтвом. За Ростовцем скіфський звіриний стиль більш примітивний, енергічний, мае менш чисте зображнння ніж стиль передньоазіатських держав. Ростовцев вважав голвним джерелом скіфського звіриного стилю--Центральну Азію (Туркінстан, можливо Алтай) Ильинская В.А.Современное сстояние скифского зверинного стиля //Скифо-сибирский звериний стиль в искустве народов Евразии:.--М. Наука, 1976.--С.10-25

Загалом на першому етапі скіфський звіриний стиль походив з центральної азії, як і самі скіфи

1.2 Передня Азія

Найдавніші скіфські кургани датуються VI-VII ст. до н.е. Вони містять речі ассірійського та урартського походження, привезені з походів у Малу Азію. До архаїчних курганів належить Мельгунівський у Кіровограді. У ньому знайдено залізний меч у золотих піхвах, на якому зображені крилаті леви, що стріляють з луків, та крилаті бики з людськими обличчями.Такі зображення типові для ассірійського мистецтва.

Багато науковців схильні вважати, що прабатьківщина скіфо-сибірського звіриного стилю знаходилась на Ближньому Сході, в областях Північного Ірана. Названа гіпотеза, яку висказав в свій час М. М. Ростовцев, розроблялась М.І. Артамоновим і Н.Л. Членовой. Більшу роль зіграла знахідка "скарба" в Зівії (в районі гори Сакиз і Північно-Західному Ірані), що складався переважно з золотих предметів кінця VІІ ст. до н. е.

Аналізуючи художні особливості зображень на предметах цього "скарба", М.І. Артамонов відмічав відмінності мистецтва Зівії від ассірійського та й взагалі народів північного Ірана. Також потрібно пам'ятати що під марку "Зівіе" свого часу приписували багато різних предметів які до цього комплексу ніякого відношення не мали.

На думку одних вчених, предмети на Зівії засвідчують передньоазіатське походження скіфського мистецтва. Цієї ж точки зору придержується М.І. Артамонов. Він вважає, що в північно-західному Ірані, на окраїні Асірії, сформувалось мистецтво,що являє найбільш близьку відповідність східним елементам в мистецтві скіфського світу. Воно послужило основою для формування мистецтва причорноморських скіфів і середньоазіатських саків Ильинская В.А. Образ кошачего хищника…,-С.80, але паралельно з комлексом Зівії вже були кургани з предметами мистецтва в скіфському звіриному стилі на подніпров'ї.

В VІІ ст. до н. е. скіфи створили "державу Ішкуза" на північному заході Мідії. Геродот описує 28 - річне панування скіфів над Азією (очевидно Мідією). Дьяков І.М. відносить цей період приблизно до 652-625 рр.до н.е. Закінчилось воно тим, що мідяни під керівництвом царя Кіаксаря перебили скіфських вождів на святкуванні спеціально влаштованому Кіоксаром. Археология Украинской ССР: В 3 т. Т. 2: Скифо-сарматская и Античная археология: Русяева А.С., Черненко Е.В., Институт археологии АН УССР и Крижинський С.Д.: ред. кол. : Гол. ред. Артеменко И.И.--К.: Наукова думка, 1986. --с. 51.

Сцени боротьби, роздирання травоїдної тварини, боротьби героя з левом, чи іншою твариною--гарно відомі в сценах Шумера, Аккада, Ассірії, Хетського і Ванського царств, в Луристані і пам'ятниках дохеменидського і ахеменидського Ірана.

В той же час в мистецтві Древнього Сходу невідомо зображення аморфної фігури кошачого хижака в спокійній позі і тим більш звернувшогося в кільце, риси якого були б передані за допомогою умовних прийомів, головними елементами яких є кружок чи овал, серцевидний виріз на місці плеча чи голені. Більш того, ці прийоми художньої стилізації глибоко чужі всій багато віковій традиції розвитку образа кошачоо хижака в древньосхідному мистецтві і "протипоказані" йому. Тут діло на лише в різниці художніх стилів, але й в різниці світосприйняття, в підході до предмета зображень і набора художніх засобів.

В V-ІV ст. до н. е. між скіфами і фракійцями існували відносно міцні стосунки, що носили то мирний то військовий характер. Для укріплення відносин скіфські царі вступали в шлюб з фракійськими династіями Археология Украинской ССР: В 3 т. Т. 2: Скифо-сарматская и Античная археология…, -С. 53.

Для нас головне відмітити, що з точки зору вивчення мистецтва Стародавнього Сходу ці варіанти зображень кошачого хижака, зустрівшихся в Зівії, сприймаються як явище чуже і чужорідне. Ось що пише на цей привід Р. Барнет: "В центрі стрічок зображені дивні свиноподібні левиці (ненажери?), які зустрічаються і на інших речах Зівії, для мистецтва яких вони, можна сказати, досить типічні, хоч зовсім ясно, що вони походять цілком від скіфського мистецтва, йдучого через Кавказ".

Степінь фракійського вкладу в скіфське мистецтво звіриного стилю, поки що повністю не визначена. Правда, приведені вище приклади показують, що в крайньому разі в другій половині ІV ст. до н. е. скіфське мистецтво одержувало деякий вплив фракійського. Але вироби, близькі до фракійським, не мали широкого розповсюдження в Північному Причорномор'ї: вони зустрічаються лише в курганах скіфської аристократії на нижньому Дніпрі. Цілі набори таких блях виходять з курганів Хомина Могила. Археология СССР. Степи евразийськой части СССР в скифо-сарматское время: ответствиный редактор Мелюкова А.И.--М., Наука,--1989.-С.104

Таким чином, навіть ці найбільш "древньосхідні" з точки зору східної культури, зображення є невластивими давньосхідному світу. В той же час, як вже відмічалось, в культурі сакських племен Казахстана цей мотив без всіляких признаків древньосхідної стилізації зустрічаються з VІІ ст. до н. е., трішки раніше, ніж в Зівії. Якщо б ця група зображень ранєскіфського мистецтва дійсно склалися б на ассірійській периферії древньоіранського світу в якості загальної протооснови для скіфо-сакського і персидського мистецтва, то елементи її повинні були б вловлюватись в мистецтві країн Переднього Сходу, що передували ІХ - VІІ ст. до н. е. і аналоги її повинні бути мистецтвом ахеменидського Ірана, де як ми знаємо, немає нічого схожого Ильинская В.А. Образ кошачего хищника…, -С.83.

Загалом не зважаючи на тісний історичний зв'язок скіфів країнами Передньої Азії її вплив на розвиток мистецтва був мінімальний.

1.3 Античний світ

У VII-VI ст. до н.е. заповзятливі й енергійні греки заснували безліч колоній по берегах Чорного й Азовського морів: Олъвію, Херсонес, Кафов, Пантікапеєв, Фанагорію, Танаіс, але дійсно активні з'язки між елінами і скіфами розвиваються з IV ст. до н. е.

Взаємозв'язок еллінської та скіфської культур яскраво виявися в елліноскіфському мистецтві. У цьому процесі однаковою мірою були зацікавлені скіфи, які отримували якісне втілення своїх ідеологічних концепцій виконаних грецькими майстрами, та греки, що забезпечували ринок збуту для своєї продукції. На відміну від суто грецького мистецтва з його монументальною скульптурою, живописом, мозаїкою, вазописом, скіфи надавали більшої уваги рельєфному оздобленню костюму, кінської вузди, воїнського обладунку, посуду, ритуальних речей.

Серед виготовлених греками предметів можна виділити дві катигорії: перша - це предмти зображені в чистому грецькому стилі, їх можна знайти у багатьох багатих курганах (наприклад: Чортомлик, Куль-Оба, Мелітопольський). Друга група мае відображення скіфського світогляду, хоча спосіб зображення, здебільшого, не імітуе скіфський Скрыжынский М.В. Скифы глазами эллинов.--Сант-Петербург.:Алетейя 2001.--С.224. Для нас цікава саме друга група.

Під грецьким впливом в V ст. до н. е. входив в скіфський звіриний стиль рослинний орнамент. Показова золота бляшка, можливо, оббивка дерев'яної посудини, зображенням задньої лапи копитної тварини з кургана Баби на нижньому Дніпрі. На ній чисто скіфський мотив звіриного стилю з грецькою пальметкою. Поєднання пальметки в одному випадку з зображенням голови орла, а в іншому - голови лося ми бачимо на бронзових вуздечних бляхах з кургана 401 у с. Журівка і 459 у с.Турья.

Запопозичений у греків вважається мотив боротьби звірів, вперше з'явившихся в скіфському мистецтві в V ст. до н. е. та розповсюдившоїся в ІV ст. до н. е. До V ст. до н. е. відноситься золота бляха з кургана близь Ульського аула на Кубані, на якій зображені грифон, роздираючий оленя, й золота колчана накладка з с. Іллічова (на ній - орел, змія та хижак роздираючі оленя).

Починаючи з IV ст. до н.е., еллінійські майстри, пристосовуючись до смаків скіфської знаті, почали виготовляти на замовлення речі, спеціально призначені для збуту в скііфському середовищі. Різноманітні предмети, виготовлені в еллінських центрах, за своєю стилістикою належить до античної художньої культури з її характерними рисами і досягненнями: динамізмомм, пластичністю, достовірністю, реалістичністю в зображенні рухів людського і звіриного тіла. Однак за змістом більшість зображень на цих предметах пов'язані зі скіфськими космогонічними та ідеологічними концепціями. Так, на кубку з курганку Куль-Оба представлені сцени міфа про трьох синів скіфського першопредка: два старших брати зображені в той момент, коли вони заліковують рани, отримані внаслідок невдалого натягування тятиви батькового лука, а молодший з луком (мал. 7). Яскравим прикладом такох можуть служити пектораль з Товстої Могоили і амфора з Чортомлика,Шумейковськи Меч (прикрашеного вертикальним рядом семи фігурок пантер з опущеними вниз лапами. Єдина різниця між ними і скіфським зразком полягає в тому, що кінці лап не кільчаті, а когтисті. Новим тут є густе покриття ножен рядом щільно разташованих фігур, створюючих рельєфний хвилястий рисунок поверхні). золоті прикраси мечів Томаківського курганів, бронзове дзеркало з кургана у с. Гаврилівка на псалії, серія зображень стоячих хижаків представлена на кінцях ручок "ольвійських" дзеркал. Образ тварини, в порівнянні з ранніми прототипами, тут дещо деградував. Пропорції тіла інші з видовженими лапами, худим тулубом маленькою голівкою, ніздрі або не виражені зовсім, або намічені групкою поперечних рубців. До цієї групи можна віднести і золоті бляшки в вигляді пантер на колчанах з Вітової могили пектораль з Товстої Могили, амфора з Чортомлика, гребінь з Солохи, предмет невідомого призначення з Братолюбського кургану тощо.

Головною стилістичною "новинкою" було зображення хижаків з пазуристими лапами і пащею з вираженими зубами.

Взагалі період впливу грецького мистецтва не несе в собі однобічних змін, з одного боку поява великої кількості антропоморфних зображень може свідчити про зменшення сакралього значення зображення тварин Хазанов А.М. Шкурко А.И. Социальные и религиозные основы скифского искуства//Скифо-сибирский звериний стиль в искустве народов Евразии:.--М. Наука, 1976.--С.49, однак, з'являеться велика кількість зображень символічного поділу світу на три частин.

Найбільш багаті скіфські кургани - Куль-Оба, Солоха, Чертомлик, Мелітопольський, Товста Могила та інші мають велику кількість виробів такого роду. Багато з них відрізняються високими художніми якостями, засвідчуючи про першокласне вміння їх творців (яскравим прикладом може бути золота пектораль з Товстої Могили (мал. 10)) Археология СССР. Степи евразийськой части СССР в скифо-сарматское времят…, -С.103.

Занурення в побут скіфської аристократії виробів, зроблених грецькими майстрами, привело до того, що в IV ст. до н. е. грецькі елементи проникають в місцеве мистецтво сильніше, ніж в V ст. до н. е. Але і цей час вони стилістично перероблюються, пристосовуючись до місцевих сюжетів і форм. Не дивлячись на суттеві зміни, скіфський звіриний стиль і в ІV - ІІІ ст. до н. е. не втрачає своєї самобутності.

1.4 Автохтоне походження

Висловлювалися версії про місцеве, сибірське походження "звіриного стилю" і про вплив на його формування традиційного різьблення по дереву. Самі ранні знахідки датуються IX ст. до н.е., але риси оригінального стилю складаються до VII ст. до н. е. Майстри євразійських степів кували зброю - акінакі (короткі скіфські мечі), щити, робили кінську збрую, бляхи, пряжки, псалії (вудила) - стрижні, увінчані головою звіра, казани, дзеркала, ритуальні наверші жезлів.

Джерела скіфського звіриного стилю варто шукати в первісному тотемізмі (обожнюванні тварин як предків людей), в міфологічному світогляді і пов'язувані окремих тварин з богами, в "натуральному стилі" мистецтва первісних мисливців. С.С. Черніков приєднується до думки про самобутність коренів скіфо-сибірського звіриного стилю, що склався у народів євразійських степів незалежно від мистецтва Стародавнього Сходу і західноіранського круга.Труднощі визначення генетичних коренів цього мистецтва, на думку автора, вірогідніше за все пояснюється тим, що на ранніх етапах воно складалось в не дійшовших до нас виробів із дерева, шкіри, войлока, шерстяних тканин (аплікацій) та ін. Так чи інакше, до VІІ - VІ ст. до н. е. скіфо-сибірських звіриний стиль не тільки існував, але й пройшов вже досить довгий шлях розвитку. "Весь розглянений нами матеріал, - пише С.С. Черніков,- говорить про те, що кочівники з'явились в Передній Азії вже з достатньо укорінившимся художнім смаком і традиціями, до яких в більшій чи меншій мірі вимушені пристосовуватись ассірійським, урартським, манейським, мідійським, а потім і грецьким майстрам".⁶ Черников С.С. Загадка Золотого Кургана. Где и когда зародилось "скифское искуство". М.: Наука, 1965.-С.18

Розглянемо в цьому зв'язку, яким шляхом охарактеризовується походження мотиву кошачого хижака Н.Л. Членова. В якості вихідних зразків нею приймаються зображення левів з поверненою назад головою на вавілонських, ассірійських і ахеменидських печатях, на яких зображена сцена боротьби героя (чи двох героїв) з левом (чи двома левами). Для показу повноти перемоги герой (цар) тримає лева (чи левів верх ногами). В одному випадку (ассірійська печатка) божество поцілив з лука стоячого на задніх лапах крилатого лева з поверненою назад головою. Н.Л. Членова приводить також зображення лева з "вивихнутим" тулубом на бронзовій сокирі з Хамадана і на бронзовій булавці з Луристана, де зображено божество, тримаюче вверх ногами двух левів. Ці левині зображення співставляються з бронзовими псаліями з 4-го і 6-го Семибратніх курганів (середина, друга половина V ст. до н. е.) в вигляді левів з "вивихненим" тулубом, а також з бронзами з Минусинського края V ст. до н. е. і фігуркою тварини з "перевернутим" тулубом на бронзовій бляшці навідомого часу з Ордоса. Але тут налице глибокий хронологічний розрив, відсутність безпосередніх культурно-історичних контактів, різниці в сюжетах і художній стилізації, не говорячи вже про те, що аналогії з скіфськими бронзами другої половини V ст. до н. е. нічого не дають для розуміння витоків звіриного стилю.

Встановивши паралель між мотивом герельдично співставлених левів на ножнах раннєскіфських мечів і зображенням двох напівзігнутих фігур тварин на перехрещенні ножен томаківського меча, Н. Л. Членова визначає це останнє як виконання в чисто євразійському звіриному стилі і вважає, що якщо ці фігури трішки "повернути", то вийде відома поза "тварини на присядках" або "шкрябаючого", а якщо трошки "звернути" - тварину, звернутого в кільце. При цьому упускається з виду, що томаківський меч відноситься до початку V ст. до н. е. Майстром, зробившим його був не скіф, а грек. Зображення це ніяк не можна назвати чисто скіфським і тим паче євразійським. Фігурки тварин на перехресті меча відносяться до того етапу розвитку скіфського мистецтва, коли грецькі майстри почали по-своєму перероблювати древньоскіфські сюжети, і цей зразок ніяк не може слугувати стартовим для формування мотиву скіфських "пантер" VІІ - VІ ст. до н. е. знову таки шлях доведення йде від древньосхідної архаїки до скіфського мистецтва V ст. до н. е. і звідси назад - в скіфську архаїку. Однак наврядче можна від більш пізніх варіантів мотиву виводити його початкову основу. Походження мотиву кошачого хижака з мистецтва Стародавнього Сходу залишається недоведеним Ильинская В.А. Образ кошачего хищника…, -С.82, а пережитки тотемізму в місцевих племенах якраз і може бути джерелом походження звіриного стилю.

Розділ 2. Образи

Стилістичний аналіз показав неймовірно строкату картину побутування різноманітних прийомів зображення. Їх арсенал був величезним. Кожен регіон або навіть й майстер додавав до нього щось своє, неповторне, що, проте, не виходило за межі загально прийнятих традицій. Виділяється цілий набір стилістичних прийомів, які набули розповсюдження по всьому скіфському світі, наприклад для хижаків--зображення різних частин тіла у вигляді кілець, зображення носа, ока і вуха як три з'єднаних кільця; правила зооморфних перевтілень; окремі прийоми зображення різних частин тіла тощо.

Для цього мистецтва характерно зображення тварин чи їх символів-міток: ратиць травоїдного чи гострого ікла або пазура хижака, ока птаха тощо. Як правило, тварини показані в певних позах, з перебільшено помітними лапами, очима, рогами, вухами. Копитні (олень, лось, козел) здебільшого зображувалися з підігнутими ногами, хижаки - згорнуті клубком.

Деякі вчені вважають, що в основі звіриного стилю лежать магічні уявлення скіфів та намагання оволодіти якостями, які притаманні звіру: прудкість, сила, влучність. Інші ж схильні вбачатти зв'язок між звіриним стилем і міфологією, коли скіфські боги мали зооморфний образ. Інколи звіриний стиль розглядають як символічно-знакову систему, що втілювала загальні уявлення про світобудову. Цілком імовірно, що окремі образи звіриного стилю, які сягають тотемістичних уявлень, були пристосовані і адаптовані. Стиль був, як сакральним так й декоративним. Ці мотиви використовувались для оздоблення військової зброї, кінської збруї, ритуальних посудин.

Головним же загальним стандартом зображення тварин було зображення їх чітко у профіль. У профіль зображували тварин у багатьох художніх традиціях світу, можливо це через те, що вид збоку є більш інформативним, адже з іншого боку тварина має приблизно такий ж вигляд як і з того, що зображений (профіль). "Правилом" було зобразити одне вухо з двох і дві лапи з чотирьох. Можна цілком впевнено стверджувати, що для власне скіфського мистецтва таке правило було головним. Відступи від цієї традиції окреслюються досить чітко. Зокрема, два вуха мають хижаки, що зображені переважно на “оленних” каменях, й цей прийом можна визначити як місцеву, локальну традицію. Можливо, в окремих випадках певне значення мали якісь семантичні моменти. Скажімо, келермеська пантера (мал.1) має 4 лапи, оскільки, вірогідно, була потреба зобразити саме 10, а не 8 маленьких хижаків, що згорнулися, які розташовуються на хвості та лапах звіра. Але здебільшого наявність 4 лап у хижаків свідчить про те, що їх зображення відповідає вже іншій традиції, нескіфській у своїх витоках. Справа у тому, що у більшості художніх традицій при профільному зображені звірів лап (ніг) у них відтворювали 4, а скіфська надзвичойно стабільно зображувала дві кінцівки. Окрім того, зображення хижаків із 4 лапами виконано за допомогою стилістичних рис, що також знаходять відповідності у інших художніх традиціях, а тому такі зображення цілком можна вважати набутими, такими, що з'явилися у скіфському мистецтві під впливом мистецтва сусідніх цивілізацій Передньої Азії, античної Греції.

Ще однією рисою, властивою скіфській іконографічній традиції, є значна ступінь умовності зображень. Вона виявилася у порушенні пропорцій при зображенні різних частин тіла і широкому використанні символів та додаткових зображень (прийом зооморфного перевтілення) для позначення тієї чи іншої частини тіла. Кожна частина тіла і тіло саме загалом зображувалися умовно, із використанням різноманітних стилістичних прийомів. Можна сказати, що зображувалася не лапа, а “знак” лапи, не око, а “знак” ока. Врешті-решт, і зображення загалом не є зображенням якогось звіра, а фактично “знаком” цього звіра. Вірогідно, саме тому скіфські майстри повністю відмовилися від непотрібної у такій ситуації деталізації зображень. Відтворювалися головні риси фігури: загальний контур, головні частини морди й, іноді, підкреслене плече чи стегно (наприклад бутеролі з курганів: біля с.Дарьевка, старша могила, Макіївка (курган №453), Темір-гора, Кармирблур та багато інших). Найбільш важливим з-поміж них є контур, оскільки вже він сам є достатньо інформативним. Інші “деталі” можуть цілком випадати (око, ніздря, паща, плече або стегно). Таке випадіння в деяких випадках, можливо, пояснюється і певними семантичними моментами (скажімо, відсутність очей як ознака сліпого), але, вважаємо, що воно найчастіше було породжене бажанням скоротити надмірну кількість елементів, зайву з точки зору давнього майстра. Однією з можливих причин такої схематичності може бути низький рівень технологічного розвитку, оскільки передньоазійські майстри створюючи вироби подібні до скіфських робили їх більш реалістичними, з зораженням дрібних деталей Черников С.С. Загадка Золотого Кургана…, -С.95-130

Ці дві риси зображень тварин (зображення в профіль і схематичність зображея) можна, на нашу думку, вважати основними для “звіриного стилю”. Їх сталість на протязі довгого часу на великій території дозволяє вважати їх канонічними.

Чудове уміння передавати характерні риси тварини в кінцевому рахунку умовними формами. Замкнута побудова фігури, незважаючи на життєвість образа, приведе до спрощення і деформації, що відповідає її декоративному призначенню. Іншою характерною рисою скіфського стилю є розчленованість зображення на великі, різко обкреслені поверхні або грані.

До прийому орнаменталізації можна віднести обігравання отворів, порожнеч у зображенні, що підсилюють його компактність. Отвори які використовувалися для кріпленя набувають декоративної функції. Цей прийом явно розрахований на сприйняття предмета, з відстані, коли така накладка виділяється на темному або на яскравому кольоровому тлі повсті. Круглі виїмки--ока, ніздрі тварини ставали більш реалістичеими, при цьому приховувалися отвори.

Дослідник скіфського мистецтва М. Артамонов визначає цю головну особливість у такий спосіб: "Це стиль мистецтва, органічно зв'язаного з речами практичного призначення--зброєю, кінським спорядженням, одягом... Вражаючою своєю пристосованістю до обмежених, заздалегідь даним формамам цих речей дивною винахідливістю і використанням простору, компактністю й ощадливою чіткістю контурів (часто контури самого предмета були контурами зображення) Погребова М.Н. Раевский Д.С. Ранние скифы..., -С.111-112

З точки зору аналізу стилю зображення тварин визначальним для нас є погляд на зображення як на сукупність ознак і правила їх організації. Ці ознаки не однорідні, оскільки відповідають різним сторонам організації зображення. З цих позицій виділено дві їх групи: композиційні та стилістичні. Перші характеризують загальну організацію зображення - форма зображення; наявність рамки; відтворення простору; просторова направленість (ліво-, правосторонність, скульптура); взаєморозташування лап; розташування хвоста. Другі -- елементи, за допомогою яких власне і побудовано зображення, тобто особливості зображення: голови, пащі, носа, ока (зображення і розташування), вуха (зображення і розташування), нижньої щелепи, вилиці (щоки), плеча (лопатки), стегна, лап, кисті лап, хвоста, ознак статі, ознак зоологічного виду.

Персонажів "звіриного стилю" небагато, вони повторюються і підрозділяються на три групи відповідно трьом "зонам" міфологічного "Світового Дерева": небесної (птаха), земний (копитні) і підземної (хижаки). Серед птахів виділяються грифони грецького типу з архаїчними серповидними крилами, грифо-барани, фантастичні крилаті звірі. Серед копитних зображуються олені, кози, бики, барани, коні. До "медіаторів" (лат. mediator - посередник) відноситься кабан, вільно "рухавшийся" по стовбурі "Світового Дерева" з однієї зони в іншу (оскільки має двоїсту природу: він і копитний, і м'ясоїдний, хижак).

Залучення до власного художнього кола чужорідних зображень також є характерною ознакою культури більшості регіонів скіфського світу. Скіфське мистецтво у цьому відношенні можна вважати “відкритим”. Цю відкритість можна пояснити тим що скіфи були кочовим язичницьким народом. Безумовно, що сприймалося далеко не все із того, що могли запропонувати сусідні народи -- існував певний відбір. Цілком вірогідно, що він грунтувався на відповідності запозичених образів і мотивів до скіфської міфології. Певний час іншокультурні зображення фактично існували паралельно із власне скіфськими, оскільки місцеві майстри майже нічого не запозичували із інших традицій, довго зберігаючи оригінальну подобу власного мистецтва. Навпаки, майстри-чужинці намагалися пристосуватися до смаків місцевих мешканців, що, в свою чергу, сприяло поступовому запозиченню місцевими майстрами нових прийомів зображення. Це простежується на прикладі причорноморських виробів IV ст. до н.е., значну кількість яких було виконано у античній художній манері. При цьому продовжувала зберігатися знаковість, властива скіфському мистецтву, хоча й вона поступово пом'якшувалася й, натомість, збільшувалася пластична інформативність зображень. Впливом античного світу можна пояснити те, що у IV ст. основними стали сюжетні зображення, доля яких у VII-V ст. до н.е. була мінімальною.

Зображення твариних образів та анімалістичних сюжеттів не було сталим. Якщо олень та хижаки котячої породи - традиційні сюжети скіфського звіриного стилю, то зображення коня, цапа, лося, грифона характерні лише для певних етапів скіфської історії.

В історії майстерності скіфського звіриного стилю прослідковується три основні етапи його розвитку: 1) друга половина VІІ- VІ ст. до н.е.; 2) V ст. до н.е. й 3)ІV-ІІІ ст. до н.е.

Початковий період характеризуеться впливом близькосхідних цивілізацій, яскравий приклад--це Скіфський комплекс Зівії.

Після припинення походів в Передню Азію, починаеться другий період відносно незалежного розвитку. Він характеризуеться повним зникнням антропоморфних (людських) зображень.

Третій період характеризуеться розвитком грецьких колоній і посиленням їх впливу.

Кажучи при особливості скіфського мистецтва звіриного стилю, необхідно відзначити, що в більш пізньому періоді його зв'язок з чисто військовим побутом помітно попослаблюеться. Зростання соціальної сертифікації скіфського суспільства й підсилючоїсь еліннізації скіфської аристократії призвели до того, що в ІV - ІІІ ст. до н. е. звіриний стиль перестав бути знаменням часу, зменшилось значення його релігійної функції. Предмети зі зображенням в звіриному стилі все частіше використовуються як прикраси. хоча релігійна функція не зника, наприклад на Чртомлицькій амфорі, пекторалі з Товстої могили. Швидке і повне зникнення цього стилю проходить в ІІІ ст. до н. е., воно викликане рядом політичних потрясінь в зв'язку з рухом сарматів.

Звіриний стиль був властивий войовничим племенам Євразії, що знаходилися на стадії вже далеко зайшовшого розладу родоплемінного устрою. Саме це войовниче середовище визначило формування естетичних принципів скіфського мистецтва, котрі з'явились не тільки в виборі сюжетів, але й в стилі зображень. Ведуча роль в утворенні оригінальних сюжетів і образів цього мистецтва належала аристократії, пов'язаною з війною. В звіриному стилі прикрашали переважно зброю і предмети кінного спорядження, а також ритуальний посуд і костюм. Мотиви хижих тварин і птахів чи їх частин - очі, пазурі, лапи, розкрита паща - не тільки мали орнаментальне значення, але носили ще й сакрально-магічний характер. Вони як би підсилювали бойові якості зброї й коня, придавали особливу силу, сміливість, чіткість удара, швидкість воїнам - вершникам. Допускають, крім того, що у скіфів тварини (причому різні), образи яких представлені в звіриному стилі могли знаходитись в зв'язку з наявністю божої благодаті. При цьому одні й ті самі тварини слугували для олицьотворення різних божеств. Полісемантичність релігійної сторони звіриного стилю могла також виступати в багатозначності його функціонального навантаження Хазанов А.М. Шкурко А.И. Социальные и религиозные основы…, -С.207.

2.1 Птахи

Образ птаха-хижака зародився, певно разом з зародженням звіриного стилю. За уявою древніх, хижі птахи маркували верхній, небесний світ. Цей світ та підземний в сукупності протистояли середньому світу, світу тварин і людей. Тому птахи-хижаки були такими ж смертоносними істотами, як і хижаки, безпосередньо пов'язані з хтонічним світом. Образ птаха хижака є абстрактним понятям і включае в себе схематичні зображення хижих птахів різних видів. Саме цим і пояснюється широке розповсюдження в мистецтві звіриного стилю образа хижого птаха. До одного з самих ранніх пам'ятників подібного роду належить віднести бронзове навершник ножен меча, оформлене в вигляді голови орла. Схожі навершники датуються VІІ - VІ ст. до н. е. Однією з найближчих аналогій йому є наконечник меча з Реп'яхової Могили.Островерхов А.С., Охотников С.Б. О некоторых мотивах звериного стиля на памятниках из собрания Одеского археологического музея // ВДИ.--1984.--№2.--С. 57.

Особливо часто застосовувалося зображення не всієї фігури птаха,а лише голови Погребова М.Н. Раевский Д.С. Ранние скифы...,--С.123. Забраження часто збираються в ряд створюючи декоративну окрасу предмета (наприклад на Жаботинській пластині), альтернативу такої композиції можемо знати в Уруртському мистецтві Погребова М.Н. Раевский Д.С. Ранние скифы..., -С.122.

Ясно, що представлений на кістці і металі мотив виник не на порожньому місці. Походження цього мотиву Погребова і Раевський шукають в лурістанському мистецтві, але самі відзначають, що мотив птиці хижака слабо представлений в передньоазіатському мистецтвіі сильно відрізняються стилістично від власне скіфських зразків. Скіфські зображення птаха-хижака чи його голови більш схематичні, і в процесі розвитку схематизуеться підкреслюючи основні елементи нівилюючи дрібні, хоча, наприклад на жаботинських пластинах (вони відносяться до раніх зразків Вязьмитина М.И. Ранние памятники скифского звериного стиля //СА.--1963.--№2.--С.159-160.) зображені птахи-хижаки дуже схематично. Крім цього лурістанські зображення мають характерний гребінець (як у півня) який відсутній на зразках скіфського мистецтва. У будь якому варіанті Погребова відзначае, що схематизація і творчий погляд виробили свій досить специфічний стиль Погребова М.Н. Раевский Д.С. Ранние скифы..., -С.123-131.

Передача в V ст. до н. е відрізняється від раннього мотиву хижої птиці. Елементи орнаментальної стилізації гарно прослідковуються, наприклад, на навершниках з кургану початку V ст. до н. е. близь Ульського аула на Кубані, маючих форму великих голів орла. Дзьоб птаха трактований в вигляді спіралі, а око зображене в вигляді людського. По краям нанесені стилізовані пташині голівки (дзьоб та око). Вільний простір в основі одного з навершників зайнято фігуркою гірського козла.

Орел. Зображження орла було досить поширеним, але за схематизації часто неможливо достовірно встановити вид птаха.

Детально проаналізував виникнення та еволюцію образу птаха на монетах П.О. Каришковський. Він не тільки констатував його наявність на монетах Синопи, Істрії, Ольвії, але й прийшов до висновку, що в кожному з названих центрів зображення орла й дельфіна мало свою специфіку. Так, в Синопі орел зображений в момент падіння на морську тварину. Він ще не встиг скласти крила. Одне з них розташовується паралельно корпусу, а з-під нього виступають плечова частина і кінці махових пер іншого крила, злегка нахиленого вперед. Істрійські майстри передають цей сюжет по-іншому. Вони намагаються зобразити, начебто, слідуючий момент зчеплення орла й дельфіна: птах вже встиг скласти крила і наносить удари дзьобом Карышковский П.О. Об изображении орла и дельфина на монетах Синопы, Истрии и Ольвии //нумизматика античного Причерномория.-- К.,1982.--С. 80-98..

Зображення орла й дельфіна на ольвійських монетах вперше з'явилося в другій четверті V ст. до н. е. на литих "асах". Орел з витягненою шиєю і розпушеним хвостом, з невеликим дельфіном в лапах представлений парячий в польоті вправо: крила широко розведені в сторони, але поставлені перпендикулярно до зображеного в профіль корпусу. Як вважав А. Н. Зограф, цей тип був запозичений у монет Олімпії 70-х років V ст. до н. е. На межі V - ІV ст. ольвійські майстри звернулись до синопського і істрійського типів міської емблеми, відтворюючої їх без значних змін. В Скіфії найбільшу популярність отримав мотив, перейнятий ольвійськими монетарями у істрійських колег.

В композиція "орел-дельфін" представлена на різних пам'ятниках: на кераміці (синопські клейма), на ольвійських та істрійських монетах. Але особливу увагу звертає на золотому, умбоновидному предметі з Арцизького кургану. Сюжет продряпаний на плоскому днищі предмета. Майстер точно скопіював синопський тип емблеми - в момент нападу на морську тварину (ОАМ , № А-53498). Пам'ятник відомий по двом причинам. По-перше, гравіювання в скіфському зображувальному мистецтві застосовувалась вкрай рідко. І по-друге, зображення виконане не професійним художником, а місцевим майстром Островерхов А.С., Охотников С.Б. О некоторых мотивах звериного стиля…, -С.58..

Симантично зображеня орла, можливо, було пов'язане з уявленням про сонце, як і інші птахи. Зображення орла можна повязати з верховним богом--Папаем. Вязмитина М.И. Ранние памятники…, -С.159-170

Голуб. Питання про семантиці голуба в скіфській ідеології практично не піднімався. Між тим відомо, що в античній міфології голуб був атрибутом Афродіти. Можливо він був пов'язаний з хтонічними божествами. З цим птахом асоціювались уяви про душі праведників і цілемудрених. Грецькій Афродіті в скіфському пантеоні відповідала Аргімпаса, яка була божеством плодородності. Уявляється, що навершники з фігурками голубів також були символами підземного світу, символами плодородності Островерхов А.С., Охотников С.Б. О некоторых мотивах звериного стиля…, -С.62-63..

Грифон. З VІ-V ст. до н.е. в греко-скіфському мистецтві поширюеться образ хижого птаха--зображеня грифона (фантастичного птахо-звіра), орлиноголового грифона, левиного грифона, грифо-барана. Його голова чи весь грифон часто зображуеться на бляшках кінської збруї, кінцях луків та інших речах. він був супутником Гойтосира(скоріш за все бог сонця, покровитель коней і бог-стрілець. Граков Б.Н. Скифы.-М.: МГУ,--1971.--С.83.

Образ грифона е семантичним еквівалентом хижого птаха. Грифон в трактувані цього мистецтва - істота, що обеднуе в собі обидва потустороні світи - верхній і нижній. Грифони були супутниками Володаря звірів -- напів рослинного бога. Рослинні мотиви, часто супроводжують грифона, підкреслюючи, що грифон - хтонічне божество. З одного боку, він сприймаеця як демон смерті, а з іншого як геній природи Островерхов А.С., Охотников С.Б. О некоторых мотивах звериного стиля…, -С. 58..

2.2 Травоядні

Всіх цих тварин об'єднує не тільки біологічна подібність, а й семантичне наватаження, всі травоядні тварини маркують земну частину "світового дерева"

З копитних тварин найбільш розповсюдженні в мистецтві першого етапу були фігурки скачущого оленя, лося чи лосихи, коня, дрібних копитних (баран, козел).

Хоча зображеня цих тварини мають різну симантику, але обое вони були священими тваринами. Зображення оленя є найбільш поширеним з "земних" тварин, на другому місці знаходиться лось, але в стилі зображення вони мають багато спільних рис. Вище зазначені обставини стали приводом для часткового об'єднання цих образів.

Здебільшого, олені й лосі передаюься в напів присівшій позі близької до скачущії, але коли вони скачуть то все одно в такій позі не знаходяться, але цю позу не можна назвати "лежачою", оскільки очевидний динамізм Черников С.С. Загадка Золотого Кургана…, -С.31. Часто олені й лосі передані з повернутою назад головою. Так як і решта образів зображення цих копитних передаються чітко у профіль, іноді зустрічаеться зображення двух тварин коли тіла повністю накладаються, а голови й шиї зображені одна за одною (наприклад на Жаботинській пластині)

"Олень"--"сак"--самоназва скіфів пішла від слова "олень", цю думку висловив і обгрунтував В.И. Абаев.

Більшість зображень оленів передано в подібній позі "летячого галопу", але є деякі відмінності: у чиліктінських (забалкв'я) оленів вперед направлено тільки один відросток рога, у всіх скіфських (за виключенням полтавського)--два,а на келермесском айкінаці навіть три. Це значить, що східноказахські майстри намагалися передати оленя чітко у профідь, коли видно лише один відросток рога, а скіфські в деякій преспективі. Скіфи зображували краї ріг не гострими, а закрученими подібо S чи г (мал. 15-20), правда деякі рані зразки мають заготрені краї, але їх мало (бляха Келемеського кургана, забраженя на кабанячому клиці з Каліновського кургана та деякі інші), і жоден з них не зобжений в "летящій позі". Все це свідчить, що виділяеться дві групи оленів--Алтайська і Причорноморська, які виділяються деякими ознаками, але не зберігаючи единого стилю Черников С.С. Загадка Золотого кургана…, -С.52. Цю ж теорію підтримуе Членова. Вона виділяе кілька типів зображення оленя: з підігнутими ногами (летяща поза), зображення окремих голів оленів (без тіла), стоячий олень, олені, які біжать. В деяких зображеннях оленів (в районах де водилися лосі) використовуються деякі риси лосів, але від цього він не перестае бути оленем. Членова Н.Л. Скифский олень //МИА--1962 -М. -№115 -С.180-189

Зображення оленя часто повторюеться досить великими серіями, це свідчить про популярність образа.

Олень можливо був пов'язаним з Апі--богинею полювання та володаркою звірів. Часто в місцях її зображення богиню супроводжують мисливці і олені. Скоріш за все зображення оленя мало сприяти успішному полюваннюГраков Б.Н. Скифы. --М.: МГУ, --1971.--С.86. .

Мартинов А.І. відмічав, що олень був спорідненим з сонячним богом. В доказ цього він приводив часту наявність поряд з оленем солярного знаку та окремі зображення сонячного бога на летящій колісниці з запряженими в неї золотими оленями. Мартынов А.И. Архиология. - 4-тое издание., испр. и доп.. - М. : Высшая школа, 2000. - ст.189.

Показ лося (лосихи) в VІІ - VІ ст. до н.е. властивий переважно мистецтву племен Північного Причорномор'я . Можливо, цей образ був введений в круг мотивів скіфського звіриного стилю лісостепними племенами, гарно знайомими такими тваринами місцевої фауни (наприклад мал. 19). Як бачимо, не випадково самі ранні відтворення лосів виходять з території лісостепного правобережжя Дніпра (VІІ чи межі VІІ - VІ ст. до н.е.). В лісостепу особливо широке розповсюдження набули бляхи в вигляді голови лося або лосихи.

Лось, скоріш за все, були священими тваринами, про це можуть свідчити предмети з курганів біля с.Жаботин--над одним з оленів з жаботинських пластин зображений солярний знак (в виді косого хреста з колом), і на кістяній підвісці, на передній лопатці лося Вязьмитина М.И. Ранние памятники…, -С. 162-163.

Кінь. Незважачи на те, що коні відігравали колосальну роль у житті кочовиків, використовувалися для поховання особливо знатних людей, зображеня коня, у власне скіфському мистецтві, зустрічаеться досить рідко. Здебільшого зустрічаеться зображення голови, чи зображення но оббивці посуду (мал.14, 21, 22). Відомо також чотири підвіски з зображенням коня (Філіповка)

Частіше зображеня коня можна зустріти на предметах виготовленими грецькими майсрами, але в таких випадках ці зображення не мають сематичного значення, зображуються реалістично (наприклад гребінь з кургану Солоха).

Заець. Зображення зайця було досить популярним у народів степового поясу, в тому числі у скіфів. Довгий час памятки з зображенням зайця чи полювання на нього, включали в серію ілюстрацій пов'язаних з побутовими сценами життя скіфів. до іншого висновку прийшов Граков Б.Н.,вважаючи, що подібні зображення пов'язані з росповіддю про битву між скіфами і Даріем І, що не відбулася Граков Б.Н. Скифы.--М.: МГУ, 1971.-С.81..

Зайця, здебільшого, зображували присівшим на всі чотири лапи з прижати вухами, ніби він ховаеться. Зображеня досить реалістичні.

Семантику образу зайця дослідив Раевський Д.С.,опираючись на дослідження МіллераВ.Ф., Кузьміної Е.Е. і дані осетинського Нартського епосу. Він вважав, що заець в скіфській зоморфній символіці відповідав водній стхії, являвся втіленням "нижньго світу" і творящого начала.В античному світі заець був символом плодороддя і любовної магії. В скіфському серидовищі існувало повір'я за яким принісши в жертву зайця можно забеспечити собі удачу, побачивши зайця його необхідно впіймати, впустити таку нагоду - значить втратити велику славу Островерхов А.С., Охотников С.Б. О некоторых мотивах звериного стиля…, -С. 62..

2.3 Хижаки

Масова поява зображень хижака відноситься до VII ст. до н.е. Вже в цей час основні їх типи розповсюджуються на широких теренах всього скіфського світу. Їх близька стилістична подоба свідчить про тісні зв'язки, що існували на той час поміж різними народами. Вона сформувалася у межах VII ст. до н.е. і фактично не мала нічого спільного із художніми традиціями інших народів. Архаїчні зображення відрізняються умовністю відтворення фігури звіра, яка часто складається із набору різних знаків (найчастіше розміщені кільцем), що позначають (називають) різні частини тіла. Переважна частина зображень відтворює “мирного” звіра, оскільки не позначаються ані зубаста паща, ані пазурі на лапах (лапи, здебільшого, зображуються кільцем).

Видозміни у іконографії зображень почалися вже з середини VI ст. до н.е. Вони відбуваються практично по всьому скіфському світі, але найбільш відчутні на прикладі мистецтва Причорномор'я. Окрім того, з'являються нові типи виробів, з якими були пов'язані зображення хижаків. Це, перш за все, дзеркала із боковою ручкою, прикрашеною фігурками тварин, і хрестоподібні бляхи (до цього це здебільшого круглі бутеролі, бляхи). З цього часу можна говорити про певний синтез скіфської та античної художніх традицій, одним із яскравих прикладів якого є дзеркало з Гаврилівки (лівобережний дніпровський лісостеп).