Драматургія театралізованого заходу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Драматургія театралізованого заходу

1.1 Специфіка та особливості театралізованих видовищ, вільна драматургічна структура сюжету

1.2 Сценарій план та сценарний хід сценарію масового свята

1.3 Особливості композиції масового видовища

Розділ ІІ. Монтаж як сценарний прийом

2.1 Епізоди - структурні частини сценарію

2.2 Монтаж як метод створення літературно-режисерського твору - сценарію театралізованого дійства

2.3 Прийоми монтажу, методи та функції

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Театралізовані вистави і свята народжують у людей подібне, святковий настрій, створює святкову ситуацію. Святкова ситуація в свою чергу реалізується в масовому святі, який є частиною культурно-освітньої роботи. Масове свято - це явище незвичайне, синтезирующее дійсність і мистецтво, художньо опрацьовує те чи інше реальне життєве подія.

Мистецтво масового свята, вистави, видовища - це мистецтво високих ідей, цілеспрямованості і громадянського пафосу, вимагає в той же час яскравої образності, асоціативності, оригінального, сміливого творчого задуму. А для того щоб краще організувати і розвивати театралізовані вистави всіх видів і жанрів, абсолютно необхідно зрозуміти основні закономірності цього роду мистецтва, які реально існують, оскільки в плині тисячоліть створювалася і розвивалася народна театральна культура.

Що стосується масового театралізованого свята, то це, безумовно, має усталені видові свята і одночасно об'ємна, синтезуюча форма театралізованої вистави. Це вінець творчості народу для народу. Осягнення сутнісних рис драматургії такого святкування може бути плідним лише після докладного вивчення інших видів театралізованих вистав.

Актуальність теми. У межах культурологічного осягнення художньо-освітнього простору актуальним є розгляд проблем художнього осмислення подій. Звертаючись до аналізу засобів та прийомів режисури масових видовищ, зокрема театралізації, що динамічно розвивається як арт-практика, можна констатувати недостатню кількість фундаментальних досліджень, які б допомогли зрозуміти це явище.

Об'єктом дослідження являється монтажна структура масових театралізованих заходів.

Предметом даної роботи є прийоми та методи монтажу, які застосовуються для організації масового театралізованого видовища.

Метою являється безпосередньо дослідження процесу створення сценарію та його структурних частин, що поєднуються монтажною структурою.

Завданнями дослідження є:

дослідити театралізоване видовище, як особливий вид драматургії;

розглянути сценарій та його структурні частини, як літературний проект майбутнього свята;

проаналізувати методи та прийоми монтажу театралізованих заходів.

Курсова робота складається з вступу двох розділів, що розкривають зміст теми, висновків і списку використаної літератури.

театралізований драматургічний сюжет

Розділ І. Драматургія театралізованого заходу

1.1 Специфіка та особливості театралізованих видовищ, вільна драматургічна структура сюжету

Театралізовані свята та обряди - це багатогранне суспільне явище, яке відображає життя окремої людини і суспільства в цілому.

Усі масові свята і театралізовані вистави розвиваються в кількох напрямках: відзначення визначних історичних подій; відзначення традиційних дат народного календаря; ознаменування дат і поточних свят професійного календаря; художнє оформлення значимих для тієї чи іншої групи людей поточних подій. Виявляється ж таке відзначення в різних формах святкування: свята, карнавали, гуляння, процесії, театралізовані вистави і концерти, презентації, шоу-програми тощо. Усе це, звичайно не може не диктувати своїх вимог і до драматургії, і до режисури масових форм. Тому серед їх специфічних особливостей є, передусім, звернення до події, яка викликала появу того чи іншого мистецького заходу, тобто звернення до фактів та документів, без яких немислиме художнє рішення [6, 34-36].

У драматургії театралізованих форм роботи, де існує більш-менш стабільна аудиторія (село, підприємство, навчальний заклад), найбільш ефективно на присутніх впливають так звані місцеві факти. Відомо, що в селі всі знають один одного, і коли називають імена загиблих під час війни односельців, зачитують їх листи з фронту, і ці факти входять до театралізованої композиції, реакція глядачів у емоційному плані примножується, викликає додаткові асоціації.

Багато авторів погоджуються із значенням використання факту в драматургії театралізованого дійства, але сам по собі факт - ще не забезпечує успіх дійства, тут необхідна художня обробка реального факту, художнє осмислення події, тобто - театралізація як засіб організації колективного та емоційного дозвілля людей, вона є невід'ємним елементом будь-якої театралізованої вистави чи дійства [6, 38-40].

Сьогодні існує багато різновидів театралізованих видовищ: театралізований концерт, театралізований тематичний вечір, концерт-мітинг, театралізований хід, театралізовані святкові дійства на вулицях і площах, масові театралізовані гуляння в парках, спортивні театралізовані свята, дитячі театралізовані свята, фестивалі мистецтв, свята пісні чи танцю та інші. Усі вони нездійсненні без режисера - фахівця, який створює дійство, втілює в життя ідею, підпорядковує всі зусилля учасників для реалізації єдиного рішення дійства [7, 152-156].

Основним структурним матеріалом, цеглинками концертної споруди, будь-якої форми і виду театралізованого видовища - є концертний номер. Це означає, що режисер масових видовищ повинен уміти:

- працювати над номером сам і творчо допомагати іншим, причетним до постановки концертного номера фахівцям (створити номер і допомогти здійснити його постановку);

- режисер театралізованого видовища повинен досконало володіти мистецтвом монтажу [7, 161-162].

Чим виразнішою є монтажно-композиційна майстерність режисера, тим ціліснішим у творчому відношенні є все видовище.

Узагальнений образ цілісного видовища оригінально виклав

Д.В. Тихомиров у своїх бесідах про режисуру театралізованих видовищ. Художню цілісність вистави, вважав він, наочно можна уявити собі так: поїзди різних призначень, що проходять повз нас, не викликають у нас жодних негативних естетичних реакцій - ось пройшов швидкий поїзд далекого прямування, далі приміський, товарний потяг, фірмові поїзди і т.п.

Та уявіть собі потяг, сформованих з різних за стилем і призначенням вагонів: пасажирські вагони упереміж з нафтовими цистернами, приміський вагон поряд з платформою, завантаженою лісом, далі - міжнародний вагон. Ми з вами відреагуємо як на неподобство. «Неподобство» - точна назва для відсутності образу, єдиного стилю, єдиної форми [7, 169-171].

У створенні театралізованого дійства монтаж є не стільки технічним прийомом, скільки творчо осмисленим процесом, коли критично, аналітично і водночас синтетично сприймається весь залучений матеріал.

Усі закономірності побудови масового свята відповідають основним вимогам до сценарію театралізованого масового дійств, але при цьому необхідно відзначити, ще це - найскладніший вид драматургії. Адже свято - це цілий комплекс офіційних та художніх акцій. Тому треба звернути увагу на ті частини, без яких свято не існує. Практика довела, що в цілому кожне свято композиційно складається з трьох частин:

- театралізований мітинг, процесія, маніфестація, демонстрація;

- театралізована вистава чи театралізований концерт;

- народне гуляння, бал, карнавал, дискотека [6, 47-53].

Залежно від характеру і змісту свята кожна із складових може бути в ньому головною.

Театрознавство першої чверті XX ст. вдавалося до терміна «мальовнича режисура». Так визначали творчість відомого німецького режисера М. Рейнгардта. Йшлося про режисерський стиль, з його характерним прагненням до яскравості, видовишності спектаклів. «Мальовнича режисура» -- термін, цілком придатний і для режисури масового дійства, яка часто вдається до пластичних вирішень видовища.

Масове свято споглядається частинами і вибірково. Учасник театралізованого свята, яке проводиться в парку чи на міському майдані, рідко тривалий час перебуває на одному місці. Тому компонуючи свято, яке проводиться в парку чи на міському майдані, сценарист, передусім, повинен подбати про те, щоб знайти можливість об'єднати усю масу глядачів, допомогти їм розосередитись і водночас сприйняти основну тему свята. Це означає, що сценарій театралізованого свята потрібно будувати так, щоб певні засоби впливу поширювалися на всіх присутніх [6, 62-67].

До таких засобів належать: оформлення території, естрад, будівель; пересувні театралізовані процесії чи групи, радіо конферанс, друкований путівник (програмка). Усією масою глядачів сприймаються також: піротехнічна вистава, вистава на воді, заключний феєрверк, театралізована хода.

Ці загальні засоби впливу доповнюються тими враженнями, які присутні на світі отримують, ознайомившись з тією чи іншою програмою.

Композиція масового театралізованого свята в загальних рисах нагадує структуру драми, але найважливіші її елементи тут більш узагальнені і творчий монтаж ускладнений величезною різницею природи, характеру і форми матеріалу [14, 126-129].

Сценаристи масових театралізованих видовищ повинні мати чітке уявлення про характерні риси кожного з вказаних вище різновидів сценарних жанрів, інакше обов'язково виникне жанрова плутанина, зникнуть ясні межі проміж жанрами. Ця ситуація згодом приведе до занадто вільного використання жанрових особливостей сценаріїв, необов'язковості, а наприкінці - до непрофесійності та погіршення літературно-художніх якостей сценарного першоджерела масового театралізованого заходу [14, 130].

Традиційна театральна драматургія вимагає докладної розробки характерів дійових осіб, психологічної мотивації розвитку характерів, їх життєвої достовірності, безупинного розвитку дії, послідовної зміни епізодів, поступального руху подій. Зовсім інша справа -- драматургія масового свята. Створюючи її, сценарист і режисер-постановник враховують:

-- надзавдання постановки свята;

-- місце проведення (місто, місцевість, село, парк, стадіон, майдан, вулиця) [14, 143].

-- масштабність і межі проведення свята (загальноміське, загальнонаціональне);

-- можливості (матеріальні, творчі) палацу культури, стадіону, міста.

Отже, тема свята, місце його проведення, масштаб, художні засоби визначають і вимоги до драматургії та її режисерського втілення.

Написання сценарію масового свята передбачає визначення:

-- жанрових особливостей масового видовища;

-- головної ідеї свята;

-- основних драматургічних «ходів»;

-- органічного поєднання художніх і документальних матеріалів;

-- поєднання слова, музики, пісні, танцю, образотворчого мистецтва, світла, кіноматеріалів, пластики;

-- загального темпоритму свята;

-- змісту окремих епізоді), (з різножанровими номерами);

поєднання епізодів у єдину драматургічну структуру.

Всі ці компоненти (вони й складають власне сценарій), засоби їх монтажу повинні бути вибудувані в струнку сюжетну дію, кожен елемент якої пов'язаний з іншими [14, 150-151].

Варто зазначити, що дія масового видовища (на відміну від театральної) позбавлена однолінійної послідовності і передбачає відступи, паузи, затримки, повтори, переключення словесного матеріалу па пластичний, пластичного -- на музичний, музичного -- на слово і т.д. До речі, слово у масових видовищах постає у найрізноманітніших своїх проявах. Вірші, художня проза, тексти пісень, фейлетон, конферанс, драматичні епізоди, куплети, частівки, дикторський текст -- ось далеко не повний перелік різновидів словесної дії у масовому видовищі [14, 152].

Отже, театралізовані видовища є особливим видом мистецтва, що має свою особливу структуру сюжету. Сценарист в обов'язковому порядку має володіти уявленням про риси кожного із перекислених вище різновидів сценарних жанрів, а також драматургією масового свята.

1.2 Cценарій план та сценарний хід сценарію масового свята

Кожне масове театралізоване видовище вирізняється своєю індивідуальністю, неповторними рішеннями, бо воно відбувається тільки один раз і щоразу є своєрідною прем'єрою. Тому тут особливі вимоги до сценарію, до драматурга-сценариста.

На жаль, в Україні драматургів і сценаристів, які б працювали у жанрах масових видовищ, ніхто спеціально не готує. Роботу над створенням драматургії видовища найчастіше виконує сам режисер-постановник. Напевно, з цієї ж причини у режисерській практиці й виникло поняття «режисер-драматург». Втім, навіть коди є професійний драматург, який створює сценарій масового видовища, роль режисера-драматурга залишається, бо його позиція, його творче вирішення, режисерське бачення багато важать у створенні сценарію. І.Туманов вважав, Ідо в розробці драматургії концерту головна роль належить самому режиссеру [30, 57].

Так, професійний режисер повинен у сценарії мислити як і професійний драматург. Працюючи над сценарієм, режисер-драматург повинен зважати на такі моменти: чітко визначити його тему й ідею, творчі можливості виконавців, художньо-постановочні засоби, місце дії, масштаб театралізованого видовища.

Сценарій -- це не просто організаційний план вистави, в ньому зосереджене й виражене образне бачення теми, ідеї, заради втілення яких здійснюється той чи інший масовий захід. Сценарій -- це докладний літературний вклад змісту майбутньої театралізованої вистави, хай то буде концерт-мітинг, концерт-бал, театралізована маніфестація, тематичний вечір, театралізований концерт, театралізоване святкування і т. ін. Залежно від жанру масового видовища, а також від складності й масштабу його проведення, розрізняють кілька видів сценаріїв [2, 121].

Сценарій масового театралізованого видовища є комплексним, у ньому синтезована робота драматурга, режисера, художника, балетмейстера, композитора і т. ін. Роботу над його створенням варто починати з визначення теми та ідеї. Тема передбачає розкриття суті певного кола життєвих явищ, відібраних і висвітлених автором. Ідея -- це головна думка, втілена в зображуваних подіях (явищах). За словами Є.Б.Вахтангова, сценарист повинен поставити перед собою запитання: «Заради чого?» До ідеї як до головної думки сценарист повинен підвести, насамперед, режисера-постановника. А вже режисер, якщо він чітко втілив цю ідею, змусить глядача «включиться» в драматургію масового видовища і далі самому осмислити ідею, закладену в сценарії. Втіливши тему сценарію і його головні ідеї, а також визначивши сценічний майданчик, розробляють сценарний план [14, 96-97].

Сценарний план -- це літературний проект майбутнього масового видовища, в якому викладено послідовність розвитку дій, а також основні висловлювання, тексти, дикторський коментар. Він дозволяє цілеспрямовано працювати над сценарієм, застерігає від можливих відхилень від теми й формує загальне бачення майбутньої вистави. За складністю використаного матеріалу у режисерсько-постановочній практиці розрізняють два види літературної основи: сценарний план і сценарій. Сценарний план іноді є й літературною основою для нескладних масових заходів, що не вимагають детальної художньої розробки (урочисті збори, мітинги, презентації, диспути і т.д.) [17, 28-29].

У конкретно-графічному зображенні сценарний план -- це послідовний запис назв епізодів і їх номерів, кількості учасників у кожному епізоді, зазначення головної діючої особи (осіб), її дій (словесних чи фізичних), коротка характеристика прологу й епілогу, якщо такі передбачені у масовому спектаклі.

Наступний етап роботи над сценарієм -- пошук драматургічного (сюжетного) ходу. Від правильно обраного драматургічного ходу залежить цілісність композиції і єдність художнього задуму.

Сценарій - детальний літературний опис дії, призначеної для постановки на сценічному майданчику, на основі якого створюються вистава, що театралізується, свято, масове видовище, ігрова або яка-небудь інша програма. Він має і загальні межі, схожі з драматургічними творами театру, кіно, радіо, телебачення, і особливі, властиві формам культурно-дозвіллєвих програм. До загальних належать: дія; ланцюг подій, пов'язаних сюжетом; наявність дійових осіб і конфлікту як боротьби між дійовими особами або осмислення якої-небудь конфліктної ситуації, що сполучає в певній послідовності складові частини (епізоди і блоки) в єдине ціле [17, 30-31].

Роботу над сценарієм слід починати з визначення теми й ідеї.

Тема - це коло життєвих явищ, дібраних і висвітлених автором.

Ідея - це основний висновок, думка, авторська оцінка висвітлених подій.

Тема зазвичай задана із самого початку, а до ідеї, як загального головного висновку, сцена-ристові та режисерові слід ще поступово підвести учасників і глядачів програми. Типова помилка деяких практичних працівників полягає в тому, що вони нерідко із самого початку прагнуть подати глядачеві ідею в готовому вигляді.

Тема та ідея становлять ідейно-тематичну основу сценарію.

Потрібно збудити активне сприйняття дії, змусити кожного, так би мовити, стати учасником події і самому осмислити ідею. Тоді завдання усвідомлення ідеї підпорядковане розвитку дії [10, 83].

Одна зі специфічних особливостей сценарію полягає в його реальній основі. Тому для вибору сюжету слід знайти основну подію, оскільки подальші пошуки яскравого цікавого сюжету визначатимуться основною подією.

Для того, щоб сценарій не розпадався на окремі епізоди, щоб художні ілюстрації не виглядали, як вставні номери, а усні виступи не здавалися непотрібними доповненнями, необхідно як стрижень знайти єдиний сюжетний хід. Хід, рушійний розвиток сюжету, є основним єднальним моментом під час монтажу сценарію [10, 84].

Коли вибрана тема сценарію, визначені ідея та конфлікт, сценарний хід, знайдено сюжет, то далі йтиметься про композицію майбутнього сценарію. Композицію ми розуміємо як реалізацію конфлікту, сюжету в сценічній дії. Композиція визначає внутрішню структуру сценарію, логіку доведення, закладену в ньому ідею. Композиція є організацією дії, а значить, і відповідне розміщення матеріалу.

Якщо сюжет народжує дію, то композиція визначає її логіку, темп, ритм, тобто вносить у дію чітку організацію, дисциплінує її.

Ще Арістотель писав, що в драмі, композиційній структурі твору мають бути присутні початок, середина і кінець. Це і сьогодні головна вимога до композиції будь-якого драматичного твору, зокрема сценарію виховного заходу [10, 84].

Сценарний хід - це художній образ твору, втілення його головної думки, матеріалізована ідея сценарію і, водночас, специфічний конструктивний засіб, за допомогою якого збирається, оброблюється, монтується в єдине ціле увесь драматургічний матеріал. Окрім того, він є формою обособлення надзавдання, акумулювання багатофункціональної метафори, а характером свого використання він більш за все схожий на пісенний рефрен або приспів, тобто тематичний лейтмотив. І тому сценарний хід працює таким чином, що час від часу нагадує читачам чи глядачам, навіщо, заради чого створений той чи інший драматургічний твір [10, 86].

З вище сказаоного розуміємо, що всі структурні елементи сценарію, хід написання сценарію масового свята є рівносильноважливими. Важливим є розуміння сценарію не тільки як плану вистави та її організації, а й як образної теми, ідеї, що втілюються задля відповідної мети.

1.3 Особливості композиції масового видовища

В історії літературознавства по-різному трактували визначення композиції.

У ХVІІ ст., в епоху класицизму, основний критерій художньої досконалості твору - це єдність місця, часу і дії, що стандартизувала його композицію. У ХІХ ст. О. Веселовський, міркуючи над питаннями історичної поетики, зазначав: щоб створювати сюжет, мотиви мають певним чином розташовуватися,організовуватися. Їх організація може являти собоюкомпозицію художнього твору [2, 300-306]. У 20-х рр. ХХ ст. В. Шкловський і формалісти більше уваги приділяли питанням розмежуванню понять «сюжет» і «фабула». Так, на думку В. Шкловського, сюжет - це «спосіб ведення, спосіб організації розповіді» [32, 398], тобто йому властиві ознаки, що й композиції. У такому випадку у формалістів не виникала потреба послуговуватися ще й терміном «композиція».

Доцільність використання цього поняття обґрунтовував В. Кожинов: «...будь-який літературний термін має право існувати лише за умови, що він охоплює цілком визначену і специфічну сторону твору. Якщо термін «композиція» на стільки розмитий, що його можна легко замінити термінами «сюжет», «фабула», «сист ема образів» і т. ін. - від нього взагалі варто відмовитися» [12, 433]. Усе ж дослідник намагався окреслити композицію як специфічний бік літературного тексту через виділення її одиниці - певної форми (способу, ракурсу) зображення. Пізніше літературознавці визначали особливості композиції через її зв'язок із так званим «життєвим матеріалом» Л. Тімофєєв [22, 152-156], розглядали як форму сюжету, тобто змістового компоненту Ю. Добін [5, 239], як організацію всіх образних засобів твору Т. Денисова [4, 9], як «структурний аспект художньої форми», «сукупність співвідношень між її елементами» Г. Поспєлов [15, 157] та ін.

За Л. Левітаном і Л. Цілевичем, досліджуючи сюжет як художнє зображення дії, ми у будь-якому випадку простежуємо специфіку художніх форм цього зображення, їх взаємодію, тобто композицію. Тому, вважають літературознавці, доцільніше не розмежовувати сюжет і композицію, а говорити про «сюжетно-композиційну єдність» [13, 97].

Будь-який сценарій свята має чотири основні компоненти: експозицію, основний зміст (розвиток дії), кульмінацію, фінал.

Сценарій поділяється на ряд епізодів (дій), які можуть уміщувати в собі ще дрібніші частини, що мають відносне завершення і “працюють” на розкриття основної думки конкретного епізоду.

Експозиція - введення в дію короткої розповіді про події, які передують виникненню конфлікту, що викликають його. У сценарії вона зазвичай переростає в зав'язку. Експозиція і зав'язка повинні бути чіткими, лаконічними. Вони несуть велике психологічне навантаження, оскільки зосереджують увагу глядача, готують його до сприйняття дії, налаштовують на певний лад. Як експозиції-зав'язки можуть виступати віршовані заставки, сцени з п'єс, фрагменти кінофільмів, пісні [2, 130].

Основна дія - це відображення процесу боротьби та її перипетій, події і зіткнення, у яких вирішується конфлікт. Ця частина сценарію має відповідати таким основним вимогам: 1) чітка логічність побудови теми. Кожний епізод сценарію має бути логічно побудований, пов'язаний між собою “місточками” (переходами) від попереднього номера до наступного;

2) усі номери й епізоди мають розміщуватися з наростанням дії, при цьому не можна рухатися від емоційно сильних номерів до слабких;

3) слід дотримуватися завершеності кожного епізоду. Епізоди, блоки номерів мають за своєю структурою відносну самостійність і завершеність, підтекст, завдання і місце в розвитку дії та спрямовані на кульмінацію, у якій розкривається ідея виховного заходу [2, 131-132].

Дію обов'язково потрібно підвести до кульмінації.

Кульмінація - найважливіший емоційний момент розвитку сценарного дійства. У момент кульмінації найбільш концентроване вираження знаходить ідея сценарного твору. Кульмінаційний момент може проходити або у формі передачі вогню, або у формі клятви молоді, передачі кубка і т. п.

Після кульмінаційного моменту настає розв'язка, фінал дійства. Це дуже важливий компонент, і його відсутність або нечіткість залишають відчуття незавершеності всього заходу, свята. Він має бути особливо емоційним та активізувати і учасників, і глядачів. Досить часто в сценарії передбачається вихід усіх учасників свята на сценічний майданчик, злиття в спільну дію - оплески, масове виконання пісні тощо [2, 133 ].

Створення сценарію - складний, багатоступінчастий, творчий процес, що включає періоди накопичення інформаційно-змістового матеріалу, формування задуму, написання драматургічного твору.

Авторові сценарію необхідно так з'єднати всі його компоненти, щоб у результаті вийшов цілісний драматургічний твір.

В. Тюпа вважає, що термін «композиція» в значенні «побудови» твору позбавлений визначеності, яку дослідник відновлює, наголошуючи на тому, що «у літературі «побудова» означає передусім дискурсивну організацію цілого як природно-мовного висловлювання, тобто передбачає організація мовлення у межах тексту. Композиція у такому розумінні становить основу суб'єктної організації літературного твору» [26, 48]. За В. Тюпою, дослідити особливості композиції літературного тексту можна простежуючи, головним чином, за його мовною організацією, за змінами оповіді.

У традиційному розумінні композиція - це формальний чинник твору, з чим погоджується і А. Ткаченко, хоча наголошує, що поділ на форму і зміст є умовним, бо він «зникає, якщо переднами - художній твір» або «саме так сформований зміст» [24, 170]. Традиційного погляду дотримується і В. Халізєв: композиція - це взаємозв'язок і розташування одиниць зображеного і художньо-мовних засобів, система поєднання елементів, знаків твору [28, 262].

В. Халізєв також називає прийоми, які спричинюють певну будову літературного твору, а відтак і його сприйняття. Серед композиційних прийомів дослідник виділяє: повтори і варіації, мотив, деталізацію та узагальнення зображуваного, суб'єктну організацію або «точку зору», зі- і протиставлення, часову організацію тексту, монтаж.

Названі композиційні прийоми спостерігаються і на сюжетному рівні, і на рівні позасюжетних елементів. Так, повторюються незмінно чи зі змінами (варіаціями) як події, так і риси характерів і портретів персонажів, ознаки інтер'єрів, пейзажів тощо.

Повторюючись, вони можуть утворювати мотиви. Мотив зцементовує художній твір, а також, за висловом І. Качуровського, виступає «образом у дії» [11, 15], утворюється через повтори, тому його функція чітко виявляється у зв'язку із сюжетними особливостями художніх текстів.

Завдяки деталізованому й узагальненому зображенню оповідь у художньому творі відповідно розширюється і звужується.

Протягом розгортання подій може змінюватися носій оповіді, її ракурс, що потрактовується В. Халізєвим як суб'єктна організація або особливості «точки зору» (терміни, запропоновані Б. Корманом і Б. Успєнським). Наративні особливості зумовлюють взаємодію наративних моделей (поєднання «точок зору» автора і персонажів, внутрішньої і зовнішньої, гомо- і гетеродієгетичної нарації), за якими будується зображене у художньому творі.

На основі зіткнення спільних і відмінних дій, вчинків, образів, мотивів виникає контраст за допомогою прийомів зіставлення і протиставлення.

Дискретність зображеного досягається використанням прийому монтажу. Контрастні дії і вчинки персонажів, епізоди, частини і розділи поєднуються на основі емоційно-смислових зв'язків, асоціацій. Композиція, яка базується на прийомі монтажу, називається монтажною [12, 322].

Сюжетні і позасюжетні елементи можуть сполучатися за хронологічним принципом. Якщо події зображено від зав'язки до розв'язки, на чому наголошує В. Халізєв, то така композиція розглядається як хронологічна. Якщо - навпаки, то говорять про явище ретроспекції, а композицію твору характеризують як ретроспективну. У свою чергу ретроспекція може бути, окрім хронологічної, також асоціативною і досягатися не лише подієвим зображенням, а й уведенням позасюжетних елементів (спогадів, снів персонажів), перериваючи розвиток дії [12, 322].

Основою цих названих композиційних явищ є часова організація тексту.

Можна твердити, що композиція - це побудова літературного твору, зумовлена його змістовим наповненням, логікою зображеного, авторським задумом, тоді як архітектоніка - це специфіка поєднання названих композиційних чинників у художню цілісність. Композиційні особливості, набуваючи статичності, можуть означувати жанрово-композиційні елементи літературного тексту як певної єдності, що становить його структуру [12, 323].

Композиційні прийоми (повтори і варіації, мотив, деталізація та узагальнення, суб'єктна організація або «точка зору», зі- і протиставлення, часова організація тексту, монтаж) взаємопов'язані. Незважаючи на різноманіття засобів, на яких вони базуються, їх основна функція - увиразнити певні аспекти твору, наголосити на значимості окремих його компонентів. Через прийоми компонування і взаємодію зі змістовими чинниками композиція літературного твору впливає на його сприйняття та інтерпретацію, скеровує реакцію та естетичні смаки читача [12, 325].

Отже, окреслення теоретичних аспектів поняття «композиція» великою мірою потребує з'ясування таких питань: визначення терміну, розмежування із подібними йому за значенням «структурою» й «архітектонікою» та опис композиційних прийомів, які увиразнюють функції композиції у художньому творі.

Розділ ЙЙ. Монтаж як сценарно-драматичний жанр, структура, прийоми

2.1 Епізоди - структурні частини сценарію

Перед тим як розглянути сутність поняття «монтаж», нам слід розкрити зміст такого поняття як «епізод» та основні епізоди сценарію.

У сценарній справі існують чіткі закономірності поділення сценарної структури на окремі частини, або епізоди. Дехто, мабуть, вважає цю роботу рутинною, нетворчою, хоча вона, на думку автора відомого «Словаря театра» П.Паві, «не є хибною та некорисною теоретичною роботою, яка руйнує враження від цілого... це усвідомлення того, як створений твір, який його сенс» [14, 325].

Поділення майбутнього сценарію на окремі епізоди залежить від того, що ми маємо за епізод. Думки фахівців з цього приводу збігаються: кожний епізод має бути закінченим фрагментом сценарію, тобто такою його частиною, яка має самостійні початок, середину та кінець. Широко розповсюдженим є уявлення про те, що, як зауважив О. І. Марков, «епізод створює сукупність інформації, яка об'єднана поміж собою тематично та зв'язана сюжетно», або, інакше кажучи, епізод сценарію повинен мати у своєму складі подію.

Подія є вчинком, дією, яка цілком залежить від низки попередніх подій, вона тягне за собою події наступні. Кожна вагома подія повинна впливати певним чином на всю структуру сюжету та розвиток теми. А та подія, що аж ніяк не пов'язана з усім, про що йдеться у конкретному сценарії, яка не тягне за собою більш-менш принципових змін у встановленні послідовності подій та у логіці їх розвитку, не впливає на тему та сюжет сценарію, повинна бути безболісно усунута з його структури. Під час розподілу сценарію на окремі епізоди не слід його занадто роздрібнювати, інколи сценаристи-початківці чомусь вважають за подію кожне окреме з'явлення чи зникнення будь-якого персонажу, чи не кожен його рух та вчинок. І щоб таке не траплялось, сценаристові повинно бути відомо, скільки саме епізодів може бути у сценарії [14, 326-327].

Рекомендована кількість епізодів сценарію. Кожен сценарист повинен знати, яка мінімальна та максимальна кількість можливих епізодів рекомендується до сценаріїв масових театралізованих видовищ.

Мінімальною можна вважати наявність трьох епізодів: початку, середини та кінця. Як доведено ще Аристотелем, саму наявність цих елементів слід вважати за ціле явище. Інакше кажучи, менш ніж три епізоди в сценарії бути не може.

Максимальною можна вважати ту кількість епізодів, яка потрібна авторові, але фахівці наголошують на десяти головних епізодах. Якщо виходити з того, що середня тривалість звичайного театралізованого видовища коливається від 60 до 90 хвилин, а дві години сценічної дії без перерви - це занадто, то на один з десяти епізодів припадає по 6-9 хвилин. Інколи цього часу для показу одного епізоду вистачає, а подекуди - ні. А якщо кількість сценарних епізодів збільшити, то це може привести до миготіння в очах глядачів. Ось чому оптимальною, тобто найзручнішою та найлогічнішою з усіх боків, слід вважати кількість епізодів від чотирьох-п'яти до семи-восьми. Це неодноразово перевірено на практиці [18, 37].

Але якщо тема та конкретні обставини сценарію наполегливо вимагають збільшення кількості епізодів проти рекомендованої, то це слід робити: скажімо, дванадцять епізодів може з'явитись у сценарії новорічного свята, якщо у ньому йдеться про дванадцять місяців року, про дванадцяту годину опівночі тощо. Але, все ж таки, згадана ситуація є винятком з правил.

Структура епізоду сценарію. Побудова кожного окремого епізоду сценарію цілком залежить від особливостей творчого задуму сценариста, але, якщо окремі епізоди виявляють збіг у деяких параметрах, для їх структури рекомендується одинаків розмір та деяка загальна схожість. Наприклад, на початку чи наприкінці кожного з таких епізодів можуть бути розміщені монологи ведучих на схожі теми або окремі епізоди можуть мати приблизно однакову кількість якихось важливих елементів - діапроекцій чи виступів учасників тих чи інших подій, концертних номерів тощо. Конструктивна схожість окремих епізодів сценаріїв масового театралізованого заходу - бажаний, рекомендований, але не обов'язковий елемент. Тому кожен сценарист повинен підходити до рішення цієї проблеми з врахуванням особливостей конкретної теми та певного матеріалу сценарію. Перший та останній епізоди, які обрамляють сценарій, повинні відрізнятись від інших за обсягом та формою викладення матеріалу. Щодо конструктивної однорідності, то приблизно однаковий розмір епізодів створюватиме необхідний драматургічний каркас сценарію в цілому [18, 39].

Блочна побудова сценарію. В деяких сценаріях масових театралізованих заходів діє подвійне розподілення сценарного матеріалу на структурні одиниці: спочатку відбувається розподіл на окремі епізоди, а потім декілька епізодів складають у так званий тематичний блок. Епізоди об'єднуються за якоюсь спільною ознакою: за темою, за жанром, за настроєм, за напрямком тощо. Найчастіше блочна побудова зустрічається у сценаріях концертів: скажімо, у таких сценаріях можуть поряд існувати блок класичних номерів (балетних, інструментальних, вокальних тощо), блок естрадних номерів (теж досить різноманітних за жанрами), блок номерів народної тематики або група номерів у дитячому виконанні. Такі блоки, або групи номерів, інколи зустрічаються у сценаріях літературних монтажів, літературно-музичних монтажів тощо. Автор сценарію сам вибирає потрібну йому структурну одиницю - чи то номер або епізод, чи тематичний блок епізодів та номерів [18, 39-40].

Теми основних епізодів. Після того, як сценарист визначить основні епізоди, встановить їх кількість та послідовність, йому конче потрібно визначити тематичну спрямованість кожного окремого епізоду сценарію, сформулювати зміст кожної події, на яких побудовані епізоди. Методика створення цих формулювань повністю відповідає методиці формулювання теми сценарію в цілому. У цьому випадку окремий епізод сценарію виконує роль самостійного мікросценарію.

У деяких сценаріях, що побудовані на суто документальному матеріалі, головна подія епізоду інколи співпадає за змістом та формою із формулюванням теми, тобто автор повинен у такому випадку зафіксувати у відповідних позиціях дві однакові дефініції [20, 136].

Працюючи над сценарієм масового театралізованого заходу, автори кожного разу вирішують проблему з'єднання окремих частин сценарію та їх послідовності. Подекуди сценаристи зустрічаються з необхідністю з різних причин переглянути послідовність епізодів сценарію, змінити цей порядок, щось додати або виключити.

За допомогою яких засобів з'єднуються окремі епізоди та елементи сценарної структури в єдине художньо-образне ціле. Існує багато варіантів засобів, за допомогою яких з'єднуються окремі частини сценарію. Найчастіше у сценарній практиці використовуються такі засоби:

- ведучі, які своїм появленням та коментарем подій зв'язують окремі частини сценарію за певною авторською логікою;

- наскрізні персонажі, які можуть виконувати ті ж самі функції, що і ведучі, а можуть бути самостійними елементами сценарію;

- різноманітні тематичні зв'язки, що виникають не лише проміж епізодами, але і можуть проходити через них;

- різноманітні мовні, пластичні, художньо-декоративні засоби, які забезпечують зв'язок окремих епізодів та номерів, навіть тих, які з якихось причин не завершені [20, 137-139].

Багато хто з сценаристів з'єднує окремі частини сценарію в єдине ціле, не використовуючи для цього ніяких особливих пристосувань, роблячи це в усній формі, нічого не записуючи, хоча всім відомі засоби, за допомогою яких можна істотно полегшити роботу з перетасування окремих епізодів сценарію та його більш дрібних елементів.

Однак голвним все-таки залишається закономірність сценарної структури як така, що епізод - головна частина сценарію. Ця частинка створює основу для монтажу, має свою тему, побудову та структуру.

2.2 Монтаж як метод створення літературно-режисерського твору - сценарію театралізованого дійства

Процес поєднання окремих частин цілого в єдину структуру носить назву монтажу. Він є дійовим засобом організації матеріалу, що викликав до життя кінематограф.

Ідейним натхненником монтажної структури був І. Туманов. Він утвердив

основні принципи режисури масового театру: насамперед, номер як основу будь-якого театралізованого видовища; далі -- епізод як наступну структурну ланку поряд з номером. Замість «монтажу атракціонів», запропонованого ще 1923 року Сергієм Ейзенштейном для кіно, естради і театру, І. Туманов застосував монтаж номерів в епізоди, а епізодів -- у а епізодів -- у цілісне видовище. Таким чином, монтаж для режисера став художнім засобом вираження свого творчого задуму [13, 152].

Найвідоміші кінорежисери розробляли мистецтво монтажу, хоча називали це явище по-різному: С.М.Ейзенштейн, який разом зі своїми товаришами і розробив основи теорії монтажу, спочатку називав його зіткненням, В.І.Пудовкін звав це ж саме явище зчепленням, Д.У.Гріфіт говорив про драматургічну концентрацію, а О.П.Довженко вже писав про з'єднання або про монтаж. Дехто з фахівців вважає, що процес творчого монтажу ближче до понять синтезу або колажу, в якому різноманітний за фактурою матеріал об'єднується та перетворюється у самостійний драматургічний твір.

Як з окремих сцен у драматургічному спектаклі, як з арій і ансамблів у музичних спектаклях, як із сольних і ансамблевих танців у балетному спектаклі, так і з концертних номерів волею режисера формується епізод театралізованого видовища, а епізоди, поєднуючись у монтажі, вибудовують усе видовище [13, 153-154].

Режисеру дуже важливо зберегти у монтажі єдність стилю і прийому, незважаючи на жанрову розмаїтість репертуару й амплуа виконавців. Це стосується й пластичного та художньо-образотворчого вирішення вистави і мізансценування, музичної та світлової партитур, інших елементів спектаклю. Чим виразнішою є монтажно-композиційна майстерність режисера, тим ціліснішим у творчому відношенні є все видовище. Узагальнений образ цілісного видовища оригінально виклав Д.В.Тихомиров у своїх бесідах про режисуру театралізованих видовищ. Художню цілісність вистави, вважав він, наочно можна уявити собі так: поїзди різних призначень, що проходять повз нас, не викликають у нас жодних негативних естетичних реакцій -- ось пройшов швидкий поїзд далекого прямування, далі приміський, товарний потяг, фірмові поїзди «Стріла», «Лотос», «Жигулі» і т.п.

Різноманітними прийомами монтажу сценарист співставляє окремі куски дійства, відбирає найбільш важливі його елементи, підбиває між собою контрастуючі за настроями й ритмами шматки, оперує екранним часом й простором, створює наростання та кульмінаційні моменти, тобто за допомогою монтажу висловлює зміст і свою авторську ідею [13, 157-159].

Монтаж - мистецтво сценариста в тій самій мірі, що драматургічна розробка сюжету або написання дикторського тексту. Сценарист повинен прагнути використовувати монтаж не тільки як засіб встановлення певного логічного зв'язку між епізодами й сценами, але й не забувати про його емопійний вплив, глибоку асоціативну силу, ритмічне розмаїття.

У сфері видовищних мистецтв монтажний принцип побудови нового твору полягає у використанні різних варіантів з'єднань окремих частин цілого у необхідній послідовності. Робиться це за допомогою різних монтажних засобів, бо за думкою П. Паві, «монтаж - це мистецтво використання того, що вже є: монтаж нічого не створює ex nihilo», тобто з нічого. Дійсно, драматург використовує під час монтажу лише той матеріал, який вже є, вже існує, а сенс монтажу полягає у пошуку нових, нетрадиційних сполучень фактів та фрагментів матеріалу. За допомогою цих сполучень демонструються нові можливості сценарного матеріалу [10, с. 188].

У процесі монтажу окремих епізодів сценарію драматург немовби збирає з окремих вузлів принципово нову структуру, співставляючи два, здавалось би, віддалених одне від одного явища, митець приводить нас до народження третього поняття. Тому, мабуть, зміст процесу монтажу може бути переданий через елементарну формулу, що може мати такий вигляд:

А + В = С

Висновок з цієї формули може бути лише один: монтаж - це процес, у якому від складання у логічній послідовності декількох різних елементів утворюється щось новее [33].

Слід нагадати також і про те, що фундатор та винахідниккіноматографічного монтажу С. М. Ейзенштейн недарма стверджував, що мистецтво цирку та мюзик-холу є найкращою школою оволодіння так званим монтажним засобом побудови сучасної театральної справи.

Під час створення сценарію масового театралізованого видовища не можна фіксувати лише переваги чи недоліки - важливо розкрити їх витоки, розкрити образи людей через відбір найважливіших фактів їх біографії, продумано й виразно зв'язати ці факти, створивши безперервність дії. У сценарії театралізованого уявлення можна відкидати все проміжне, все незначне з неминучою реальності й залишати лише яскраві, ударні, вузлові пункти. І на цій можливості і будується сутність вражаючою сили монтажу як основний творчий прийом формування та побудови драматургічного каркаса театралізованих масових видовищ [33].

Отже монтаж - це поєднання окремих частин цілого, тобто, епізодів про які ми вели вже мову, в єдину структуру, являє собою дієвий засіб організації матеріалу. Відповідно йому властиві певні принципи та властивості, що являються законами монтажу.

2.3 Прийоми монтажу, методи та функції

До поширеним прийомів художнього монтажу належить контрастність. Контрастність як засіб монтажу полягає в зближення протилежних,контрастирующих за змістом елементів мистецького твору. У сценарії театралізованого масового видовища можна зіставляти за контрастом як окремі номери, а й окремі епізоди, частини номерів, хіба що примушуючи глядача безперервно порівнювати два факту, два явища, два дії, одним посилюючи інше, завдяки чому досягається гостра промовистість, ідейне спрямування й мистецьку цілісність. Монтаж за контрастом - одне із найбільш сильних і найпоширеніших прийомів справді конфліктного відображення суперечливою неминучого у театралізованому поданні. Найчастіше конфліктність виступає в сценарії як внутрішня контрастність тим, як певне колег і поєднання епізодів і номерів, створюють загалом органічний сплав. Саме органічний сплав форм і художньо-виразних коштів відбиває важливі, суттєві моменти що розвивається, мінливою дійсності [32, 370].

Наступний, менш важливий принцип це паралелізм - два тематично які пов'язані дії з'єднані разом і йдуть паралельно завдяки який-небудь речі, деталі. Одночасність - монтажний прийом; з історії народних уявлень, і свят відомий принцип симультанности, тобто дія на кількох сценічних майданчиках паралельно, чи одночасно. У середовищі сучасних театралізованих видовищах дію часто відбувається одночасно на сценічному майданчику й, чи кількох екранах відразу, чи різних частинах сцени, і глядачів. У структурі театралізованих масових свят цей прийом одна із найважливіших. Лейтмотив («нагадування») - одна з основних монтажних прийомів і водночас одне з особливостей драматургії театралізованих уявлень. Саме тому справедливо порівнюють побудова сценарію театралізованого вистави засюитним побудовою. Так будується більшість тематичних концертів, літературно-музичних композицій, агітаційно-художественних уявлень. Найчастіше нагадування буває комплексним, у ньому беруть участь усі засоби художньої виразності [32, 372].

Монтаж у створенні театралізованого масового видовища не лише технічним прийомом, а й творчо осмисленим процесом, коли критично, аналітично і синтетично сприймається весь матеріал. Успіх масового видовища залежить від того, наскільки режисер володіє методом монтажу.

Найбільш важливими функціями монтажу є:

1) образотворча;

2) здатність ігнорувати тривалі описи (створення яскравого образу шляхом висвітлювання в «кадрах» найбільш характерних деталей);

3) здатність ігнорувати тривалі проміжки часу;

4) образно-смислова (співставляючи два, здавалося б, віддалених одне від одного явища, митець створює нове «третє поняття», наприклад: жінка у чорному і цвинтар - вдова; поїзд і людина з валізою - пасажир; квіти і граючі діти -діти-квіти життя). Принцип асоціативного співставлення використовується для створення сюжету, коли сцена, спочатку самостійна за змістом, завдяки її зв'язку з іншими сценами, отримує інший зміст [33].

Існують різноманітні засоби з'єднань окремих елементів сценаріїв масових театралізованих заходів. Найпоширеніші з них є такі:

1.Монтаж по висхідній - це такий варіант монтажних з'єднань, коли окремі фрагменти сценарної структури розташовуються за принципом послідовного зростання їх емоційної насиченості. Наприклад, свято пісні, яке розпочинається сольними чи груповими номерами, але поступово набуває масового характеру: переходить до залучення присутніх до масового активного співу (співучасть - це найвищий емоційний момент). Умовна схема цього варіанту монтажних з'єднань може мати такий вигляд:

2. Монтаж за контрастним співставленням - це такий варіант монтажних з'єднань, коли окремі фрагменти та частини сценарної структури розташовуються в послідовності алогічній, контрастній, тобто кожний наступний фрагмент ніяк не зв'язаний з попереднім, що надає сценарію певної строкатості. Часто предмети протиставляються за формою чи кольором (людина в чорному - зло, у білому - добро). Контрастний монтаж надзвичайно загострює думку, приводить до чітких, недвозначних висновків. І умовна схема цього варіанту монтажних з'єднань може мати такий вигляд:

Послідовність окремих елементів у цьому випадку немає ніякого значення, вона може бути будь-якою, на відміну від варіантів 1 та 3 [33].

3. Монтаж послідовно-хронологічний. Це такий варіант монтажних з'єднань, коли окремі фрагменти сценарної структури розташовуються у хронологічній послідовності всіх подій, що відбуваються насправді. І умовна схема цього варіанту монтажних з'єднань може мати такий вигляд:

Послідовність окремих елементів у цьому випадку визначається за тією датою, коли відбувалась та чи інша подія. Ця форма монтажу використовується найчастіше у вечорі - розповіді, який має оповідну форму викладу і об'єктом розгляду якого є історія села, району, міста, підприємства, організації.

4. Монтаж паралельний - це такий варіант монтажних з'єднань, коли окремі фрагменти сценарної структури розташовуються в послідовності, якої вимагає використання водночас кількох сюжетних ліній або тем, тобто відбувається одночасна розповідь про кількох персонажів або подій.

Можливість демонстрації паралельного розвитку дії дає можливість демонструвати обидві дії, показати, що в водночас робиться у різних місцях. Окремі частки сценарію можна розподілити на ще більшу кількість дрібних частин та поєднати таким чином, що виникає враження паралельної дії [33].

Наприклад, під час свята, ансамбль виконує сучасні танці, водночас серед натовпу в єдиному ритмі з танцями працюють групи циркачі-жонглери, акробати, еквілібристи, а у височині на трапеції - повітряні акробати. Ця дія може виконуватися одночасно, але акценти переносяться з одних на інших виконавців, які разом створюють картину єдиного масового дійства.

5. Монтаж з деформацією часу - форма, що базується на зміні послідовності подій у часі. Наприклад, прийом ретроспекції (ретроспективи) - використання сценаристом спогадів про минуле, або ж коли минулі події розглядаються сучасником, котрий не брав участі в тих чи інших подіях.

У тих випадках, коли це дозволяє сценарний матеріал, можливо використання в одному сценарії кількох різних варіантів монтажних з'єднань, але можливо і використання тільки одного з вказаних вище варіантів монтажу.

6. Монтаж-рефрен - періодичне повторення засобу чи прийому, який виявляє смислову і формальну організацію матеріалу. Найчастіше це трапляється тоді, коли знайдений сценарно-режисерський хід (музичний твір, танець тощо) є водночас межею між епізодами і зв'язками між ними. Такий лейтмотив, проходячи крізь увесь сценарій, виконує саме таку функцію. Наприклад, лейтмотивом вечора присвяченого Дню Перемоги може бути пісня «Где же вы, друзья-однополчане?»

Асоціативно - образна форма монтажу сама по собі настільки складна і багатогранна, що він ділиться на кілька різновидів, котрі виступають як окремі прийоми:

Асоціація - співставлення двох подій, що набувають при монтажі логічну залежність, інший зміст. Наприклад, кадр з портретом кандидата в президенти та його передвиборними обіцянки перемежовується з картинами реальної ситуації в країні при його правлінні ( безробіття, низька зарплата, несвоєчасно виплачена пенсія, інфляція, зупинка підприємств, корупція тощо), що в результаті повинно навести глядача на думку про «обіцянки - цяцянки», і що є насправді [6, 85-86].

Поетичний монтаж - досягається поєднанням різних засобів художньої виразності. Уявімо собі ліричну картину світанку. Її, звичайно, можна б було створити засобами світла та музики, щебетом пташок, але картина такого ранку буде підкреслена ще яскравіше, якщо за допомогою тіней з'явиться романтична пара, яка, поступово збільшуючись у розмірах, займе центральну частину «екрану», а потім повільно підійме догори диск сонця. Тобто, кохання народжує новий мирний день і надію на світле майбутнє. «Засвітивши» сонце, пара прощається, і знову тіні рухаються, поступово зменшуючись, поки не зникають зовсім [6, 89-90].

Монтаж - контраст - протиставлення предметів чи подій, що несуть смислове навантаження. Часто предмети протиставляються за формою чи кольором (біле - чорне). Контрастне протиставлення персонажів несе навіть соціальне навантаження (товстий і тонкий). Протиставлятися можуть не тільки люди та предмети, але й цілі сцени (багаті й бідні). Такий монтаж незвичайно загострює думку, приводить до чітких, недвозначних висновків [6, 91].

Найчастіше в сценаріях зустрічаються все-таки змішані форми монтажу - чергування різних засобів і прийомів, які з точки зору сценариста - режисера є найбільш придатними для того чи іншого сценарію.

З усього сказаного можна зробити висновок, їло успіх постановки театралізованого видовища залежить від того, наскільки режисер володіє мистецтвом монтажу. Монтаж -- гранично творче поняття і як будь-яка інша творчість, різноманітне і безмежне у своїх можливостях. Для кожного театралізованого видовища важливо знайти свої монтажні прийоми [33].

...