Культура Київської Русі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Вступ

2. Кирило та Мефодій - просвітники слав'ян

3. Володимир Великий у культурному розвитку

4. Ярослав Мудрий й культурний розвиток Київської Русі

5. Розвиток писемності. Освіта

6. Наука, література, книжок описання

7. Архітектура та образотворче мистецтво

8. Розвиток медичних знань

9. Художня культура Київської Русі

10. Характерні особливості рукописної книжки Київської Русі

11. Літературні пам'ятки Київської Русі

12. Музичне мистецтво Київської Русі

13. Театральне мистецтво. Музіка. Танок

14. Образотворче мистецтво: іконопис, фреска, мозаїка, книжкова мініатюра

15. Ткацтво, килимарство та вишивка

16. Внесок Київської Русі у розвиток культури

17. Список лiтератури

1. Вступ

Київська Русь -- одна із могутніх держав Європи IX--XII ст. Вона відіграла велику роль історії східних слав'ян та інших слов'янських народів. Давньоруська держава сприяла їхнього суспільно-політичному, економічному та культурному розвитку.

Древня Русь впливала на міжнародне життя Європи, підтримувала й розвивала торговельні, політичні і культурні зв'язки із багатьма країнами Заходу й Сходу. Вона тісно співпрацювала із Візантією, Німеччиною, Францією, Угорщиною, скандинавськими країнами, а також зі східнослов'янськими -- Польщею й Чехією. Активно розвивалися культурні відносини із південними слов'янами, особливо із Болгарією; як відомо, південнослов'янська писемність справила вплив на писемність Русі, а із XI--XII ст. починається зворотний вплив Русі на південнослов'янську писемність. Це ще раз підтверджує спільність походження, мовну спорідненість східних, західних й південних слав'ян, близькість їхніх культур та історичної долі.

Руські купці торгували в державах Поволжжя, Волзькій Булгарії, Хозарії, доходили в Середню Азію до Багдада. Не залишалися поза увагою також народи Кавказу й Закавказзя.

Діти київських князів були пошлюблені із більшістю царських батьківщин Європи, що також зайвий раз підтверджує впливовість Київської Русі на політичне життя своїх сусідів.

Спільність мови, територї, духовної та матеріальної культури, спільна світоглядна позиція, державно-політичне життя, правові відносини ("Руська Щоправда"), спільна боротьба із ворогами сприяли формуванню в народів Київської Русі свідомішого ставлення щодо об'єднання руських в одну державу.

2. Кирило та Мефодій - просвітники слав'ян

київський русь культура

Святі рівноапостольні просвітники слав'ян, брати Кирило та Мефодій народилися в грецькому місті Солуні. Мефодій як воїн, співуче, був правителем Болгарського князівства. Згодом, прийнявши чернечий сан, оселився в одному із монастирів на горі Олімп.

Костянтин (у чернецтві Кирило) здобув освіту у кращих учителів Константинополя, зокрема у Фотія, майбутнього патріарха. За обдарованість та різнобічні знання сучасники назвали Кирила Мудрим. Згодом він перебрався зі столиці Візантії до монастиря, де уже живий Мефодій. Брати взяли у собі важкий послух -- нести слово істини людям. Якось тримаючи шлях до хозар, Кирило та Мефодій зупинились у Корсуні, де в "чудесний спосіб" сподобили мощі священномученика Климента, а Костянтин знайшов Євангеліє та Псалтир, писані "руськими письменами", а також зустрів русина, який мовивши мовою руською, й від нього перейняв її.

Почувши про освіченість й мудрість братів, моравський князь Ростислав запросивши їхнього пропагувати слово Боже мовою слав'ян. Вони дали згоду.

Разом з братом святимо Мефодієм та учнями Гораздом, Климентом, Саввою, Наумом й Ангаляром святий Костянтин уклав слов'янську абетку, переклав 863року Євангеліє, Апостола, Псалтир та вибрані Божі книжки.

3. Володимир Великий у культурному розвитку

По смерти Ярополка Володимир (980-- 1015) стає повновладним господарем держави, до якої входило майже 20 різних земель -- слов'янських, фінських, тюркських. Спільною їм був княжачи влада.

У цих землях постійно спалахували повстання, котрі Володимир придушував, але й військова сила не забезпечувала спокою. Тоді Володимир вирішив змінити внутрішню політику, насамперед щодо війська: відмовився від найманців й сформував власне воїнство, із яким був у приязних стосунках.

З цого середовища створюється власний кабінет. Історичні хроніки зберегли імена Володимирових соратників: Добрині, Вовчого Хвоста, Блуда та ін. Цю політичну акцію відзначають й билини, де знову зустрічаються Добриня, Альоша Попович, Ілля Муромець, Дюк Степанович. Володимир ліквідував кабінет місцевих "ясних князів" й роздав землі своїм дванадцятьом синам. Отже, він створив найбільшу в Європі державу, основою якої стала централізована влада, з сильною економікою, зі сталими торговельними й дипломатичними зв'язками.

Проте ця могутня імперія не мала єдиної ідеології. Якщо говорити термінами сьогодення, у ній функціонувала неорганізована багатопартійна система. Володимир, силою здобувши золотий стіл й розширивши державу, розумів, що утримати її можна лише із допомогою консолідуючої сили, якою того годину був релігія. Прораховувались усі варіанти -- політичний й світоглядний -- як самим князем, то й його радниками. Потрібна був програма, що задовольнила б й народ, й уладові, й сильного сусіда. Язичництво не влаштовувало. Після довгих вагань та аналізу всіх чинників зупинилися на православному християнстві як найближчому для слов'янської Русі.

Християнство не було б чимось невідомим для русичів, їм імпонували позиції православ'я, котрі не малі подвійних трактувань й були досить гуманними порівняно із католицизмом, особливо у викладі Блаженного Августина, де людині відводилася пасивна роль, заздалегідь визначена вищою силою.

Після хрещення Русі Володимир закладає школи, куди набирає дітей з сімей як свого оточення, то й жителів міста із наказом: державі потрібні освічені люди. Вірогідно, одночасно із освітніми школами засновувалися школи для підготовки священиків. Розпочалося зведення успенської церкви, відомої як Десятинна -- Першого православного храму Київської Русі.

Прийнявши християнство, Володимир заснував школи, в які готувалися власні кадри, перейняв кращі зразки містобудівництва та архітектури,

живопису, науки, філософії, книгописання. Він увів Київську Русь у коло високорозвинених країн Європи.

4. Ярослав Мудрий й культурний розвиток Київської Русі

Після тривалої міжусобної боротьби на Київський стіл сідає Ярослав (1019-- 1054), прозвань Мудрим, який єдино-владно правив 18 років. Великою мірою він упроваджував усє краще, чого досяг Володимир: розширював кордони держави, зміцнював економічні і дипломатичні зв'язки з західноєвропейськими володарями. В частности, він пошлюбив своїх дітей із багатьма королівськими дворами -- Польщі, Німеччини, Саксонії, Франції, Скандинавії, Норвегії, Швеції. Про це розповідають скандинавські саги, німецькі хроніки та інші історичні джерела. Скрізь, куди приходили доньки Ярослава, смердоті несли з собою багатий посаг, міцні моральні засади та високий рівень культури. Історичні хроніки розповідають про шлюб Анні Ярославни із королем Франції Генріхом І. Ще за життя чоловіка вона стала співправительницею Франції. Це підтверджують багато актів погоджувальними записами: "За згодою дружини моєї ..." чи "... у присутності королеви Анні". Після смерти Генріха І Ганна був регентшею й досить успішно керувала королівством. З собою вон привезла слов'янське Євангеліє, на якому присягали усі наступні правителі под годину коронування. На терени Франції Ганна принесла найвищі досягнення культури України-Руси й гідно їхнього продовжила.

За Ярослава засновуються монастирі Св. Юрія та Св. Ірини, започатковується чернецтво в Печерах за селом Берестовим, де невдовзі побудований Печорський монастир -- майбутній осередок культури. Серед ченців було б багато освічених людей, котрі навчали грамоти, малювання, мозаїчної справ, переписування книжок, співи. У тієї годину на Русі уже існували нотний спів й нотне (крюкове) лист.

Ярослав організував світську школу, де близько 300 дітей навчалися грамоти та іноземних мов. При Святій Софії працювали переписувачі та перекладачі книжок, про що літописець говорити: Ярослав многи книжки списавши, поклавши церкви Святої Софії", зібрав першу в Україні бібліотеку.

Ярослав зібрав навколо собі освічених людей -- Никона, Нестора літописця, митрополита Іларіона та ін. Було укладено перший літописний звід, розвивалися писемність та оригінальна література, сформувались елітні та інтелектуальні династії, наприклад Свенельд, його сін Малк-Мстиша, онук Добриня, правнук Костянтин, посадник Новгорода, його сін Остромир, для якого переказано Білоконеве відоме Євангеліє, сін Остромира воєвода Вишата, сін його Ян, діяч часів синів Ярослава -- 7 поколінь.

Зібрані Ярославом висококультурні люди, за твердженням М. Грушевського, були першою академією наук України-Руси. Вони уклали "Руську правду", літописи, літературні зводи, котрі і сьогодні мають велику цінність.

Ярослав був визначним будівничим. За його правління розпочалося кам'яне будівництво, зокрема Софії Київської. Київ істотно розширився, обнесений валами, що були складними інженерними спорудами; при цьому було б зведено чотири в'їзні брами: Лядську, Жидівську, Угорську та Золота (пізніше Золоті ворота). Активно розвивалося цивільне будівництво: зводилися дво й триповерхові будинки із балконами та галереями. На Подолі розміщувалися торговий центр, пристань й 8 ринків. Про це розповідає німецький воїн Тітмар Марзебурзький, що був у Києві 1018 року.

Доба Ярослава відома також великим піднесенням мистецтва. Храм Софії був своєрідним музеєм, що стояв у ряду кращих пам'яток Європи XI ст. Впливи романського, вірменського та візантійського мистецтв злилися до одного потік, який давши ту неповторну єдність й своєрідність, чим й нині пишається Український народ. Зведення як храмів, то й світських споруд завдяки старанням Ярослава поширилося в усій Україні.

5. Розвиток писемності. Освіта

На етапі завершення формування державності Київсь кої Русі серед слав'ян поширюється писемність. Археологічні та інші джерела дають можливість визначити годину опануван ня неупорядкованим листом -- IX ст. Так, раннє ознайом лення, на Русі із писемністю засвідчує літописне повідомлення про знахідку першовчителем Кирилом у Корсуні (Херсонесі) Євангелія й Псалтиря, написаних "руськими письменами". Також дослідження показали, що договір Олега із Візантією написань болгарською мовою, але й справлений у Києві, а договір Ігоря -- тодішньою праукраїнською мовою.

Особливий інтерес становить так кликана софійська абет ка, виявлена З. Про. Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору у Києві. На думку вченого, "зі фійська" абетка відображає один із перехідних етапів східнослов'янської писемності, коли до грецького алфаві ту почали додавати букви для передачі фонетичних осіб ливостей слов'янської мови. Не виключено, що це алфавіт, яким користувалися ще за часів Аскольда й Діра.

Пізніше слов'яни малі дві абетки -- глаголицю й кири лицю. Кирилиця був створена грецькими ченцями Кірі брухт й Мефодієм, котрі поширювали християнство серед сло в'ян. Саме кирилицею написані усі відомі твори XI ст. й наступних століть: "Остромирове євангеліє", "Ізборники Святослава" 1073, 1076 рр., "Слово про закон й благодать" митрополита Іларіона, "Мстиславове євангеліє", "Повість временних літ" та ін.

З уведенням християнства піклування про освіту взяли у собі держава й церква. За князювання Володимира в Києві уже існувала державна школа, в якій навчалися діти із найближчого оточення князя. Школа для підготовки ос віченого духівництва був відкрита Ярославом у Новгороді, котрий "зібрав від старостів й попових дітей триста учити із книжок". Це було б свого роду обов'язкове навчання для мо лоді із вищих станів, що мала займати вищі світські та ду ховні посади. У 1086 р., згідно із повідомленням літопису, дочка Всеволода Ярославовича Янка (Ганна) заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат. Крім держав них та церковних шкіл, існувало і приватне навчання. Так, Феодосій Печорський здобував освіту в невеликому місті Курську, де він вчився в "єдиного вчителя" -- літописця Нестора.

Про існування школи в Софіївському соборі свідчать чи сленні написи, зроблені її учнями в різних частинах приміщення.

Пізніші князі не вели уже такої широкої культурної акції, й школа перейшла под опіку церкви. Школи існували при єпископських катедрах, великих церквах, монастирях; навчай телями виступали священики й дяки. Головною метою школи визначалося вміння навчити читати й писати, за підручники правили богослужбові книжки, найчастіше Псалтир. Знання про природу давали підручники, перекладені із грецької, -- "Шестиднев" й "Фізіолог". "Шестиднев" по яснював за 6 днів створення світу, а "Фізіолог" -- книга популярної зоології. Навчання світських людей звичайно закінчувалося на нижчій школі. Хто бажав здобути собі ширші знання, доходив до цого самотужки. При вищій освіті потрібне було б знання грецької мови, її вчили в дея ких школах, а живі зв'язки із Візантією цю науку полегшували. У західних землях знали також латинську мову. Вер хом науки вважалось знання стилю й риторики за візантій ськими зразками. Освіта в Україні глибоко проникла у вищі верстви; це видно із частих згадок про князів, що залюбки зачитувалися книжками й цікавилися науковими питаннями, наприклад, Ярослав, його син Всеволод, Володимир Мономах, волинський князь Володимир Василькович.Високоосвіченими були жінки князівського роду: княгиня Ольга, Ганна Ярославна, Ганна Всеволодівна, Євпраксія--Зоя та інші, котрі залишили по собі замітний слід на ниві української культури.

6. Наука, література, книжок описання

Давня наука характеризувалася тім, що мало про вадилося реальних дослідів, заті надзвичайне зацікавлен ня будили теоретичні міркування, котрі називалися філосо фією. За тихий часів згадуються такі "філософи", як митро політ Клим Смолятич чи волинський князь Володимир Василькович, котрий "... був книгар великий й філософ, якого над усій землі й по ньому не якщо...". Алі важко вважати їхні за творців якихось нових філософських систем -- це були люди із більшою освітою, що цікавилися деякими загальними питаннями, й їм були відомі також фрагменти із праць Платона й Арістотеля, що ввійшли до писань Івана Дамаскіна.

Надзвичайно обмежені відомості із географії доповню вав найбільш відомий підручник Козьми Індикоплова ("Топографія"), александрійського купця VI ст., що здійснив подорож

до Африки та Арабії, але й відкидав тео рію Птолемея (земля є кулею) й намагався довести, що зем ля -- це площина чотирикутної форми, замкнена стінами. Окремі звістки про різні землі й згодом народи побутували серед візантійських письменників й перейшли від них до відома наших літописів. З українських описовогеографічних творів найбільшої популярності набули "Ходіння" Данило Мниха, чернігівця, який здійснив подорож у Палестину до Святої землі.

Знання математики обмежувалися до простих чотирьох дій, дробів й обчислювання відсотку -- усе задля практич них потреб. Вище стояла історіографія. У Україні знали відомі візантійські хроніки, дещо із болгарських літописів й деякі західні історичні оповідання. За цими зразками троянд винулось й українське літописання. Академік Б. Рибаков та інші вчені відносять першопочатки історичної писемності до часів київського князя Аскольда, а саме до 60--80 рр. IX ст. Виділяється так звань Літопису Оскольда, сліди якого збереглися в Никонівському літописному зводі XVI ст. За часів Ярослава перший літопис відомий в 1039 р., мабуть, при дворі київського митрополита. У 70--80 рр. XI ст. літо писання переноситися до Десятинної церкви, а також Печерського монастиря, в якому літописну працю вели ченці Никон Великий, Нестор, ігумен Сільвестр із Видубицького монастиря. Інші монастирі також малі свої літописи. На початку XII ст. в Києво-Печерській лаврі створюється літо писний звід, назв автором "Повість временних літ". Цей твір, доведень літописцем Нестором до 1113р., най краще зберігся у двох літописних списках -- Лаврентіїв-ському (XIV ст.) та Іпатіївському (XV ст.). Іпатіївський звід -- найбільша збірка літописів, Яка збереглася у п'ять ох списках, починаючи із XV ст. Іпатіївський збірник М.Гру-шевський характеризує як правдивий архів нашого пись менства, у якому збереглися майже єдині рештки нашої історіографії. У ньому відбито історичні події XI--XIII ст.

Найдавнішу частину збірника становить уже згадуваний літопис "Повість временних літ. Звідки єсть пішла російська земля", який пройнятий ідеєю величі княжої тримаючи ві, ідеєю єдності руської землі та її політичної незалежності. Другові частину Іпатіївського збірника складає "Київський літопис", основним змістом якого є відображення бороть бі Русі із половцями й міжусобних війн руських князів від смерти Володимира Мономаха до кінця XIII ст. Закінчується цей літопис 1200-м фатальністю та закликом до подальшої борні із кочівниками. Одним із найвизначніших князівських літо писів є Галицько-Волинський, який укладено при дворі Данило Галицького й його наступників. Літопису займає третю частину "Іпатіївського збірника". Його авторами були високоосвічені особини, добро обізнані із грецькими та захі дноєвропейськими джерелами. У ньому відображені най головніші події часів утворення, розквіту і занепаду Галицько-Волинського князівства. Це особливий літератур ний збірник історичних оповідань, що поділяється на дві частини -- Галицький літопис й Волинський літопис, котрі належати різним авторам, які є ідейними виразниками інтересів княжої влади. Галицько-Волинський літопис пройнятий духом щирого патріотизму і відданості своїй Батьківщини. У літопис вміщено гарну, виховного змісту оповідь про "Євшан-зілля".

Література Київської Русі взяла вухо із творів, котрі були перекладені із грецької мови. Напевне, більшість таких книжок були церковними. Необхідність вони пов'язана з запро вадженням на Русі християнства. Алі поряд із церковною перекладалася, безперечно, й світська література -- істо ричні, природничі, філософські твори, юридичні трактати, белетристика. Найпопулярнішими були романи фантастич ної тематики: "Александрія" --- опис завоювань Олександра Македонського, "Повість про індійське царство", "Тро янська війна", "Слово про премудрого Акіра", "Стефаніт й Іхнілат" -- "звіриний" епос та ін. Всі ці тими свідчать про живу зацікавленість таємничими країнами Сходу. Уся пе рекладна література знаходила місце в різнорідних збірни ках под назвами "Пчола", "Золотий ціп" та ін.

З оригінальних літературних творів найшвидше з'яви лися проповіді українського духівництва. Перше місце се ред проповідників з права належить Іларіонові, першому митрополиту українського походження, який написавши спов нений гуманістичних Ідей твір "Слово про закон й благо дати". З поширенням християнства складалися опису життів святих -- Ольги, Володимира, Бориса й Гліба, а врешті -- "Печерський патерик" -- збірка оповідань про київських угодників. Серед церковної літератури виділяєть ся "Читання про життя і погублений ... Бориса й Гліба" Нестора Печерського. Своєрідною відповіддю на запити давньоруського життя другої половини XI ст. були "Ізбор ники Святослава" 1073, 1076 рр. Видатним публіцистом вва жають князя Володимира Мономаха, перу якого належить відоме "Повчання ..." дітям.

Неоціненним надбанням стала складена на основі норм українського звичаєвого права законодавча пам'ятка -- "Руська щоправда". Ця збірка законів князя Ярослава й його наступників лягла основою Литовського статуту й законо давства гетьманської доби.

Широкою популярністю на Русі користувалися твори Кирила Туровського. Його "Притча про людську душу й тіло" засвідчує опозицію автора до діянь Андрія Боголюбського. У "Слові про царя" автор закидає сильним світу, що смердоті піклуються лише про своє тіло, але й не про душу.

Наприкінці XII ст. було б написано "Слово про полку Ігоре вім" -- перлину давньоруської художньої літератури. Знай дено цей твір у рукописному збірнику кінця XV -- почат ку XVI ст. в одному із монастирів Росії. Збірник був пере писань у 1800 р. й надрукований, а сам рукопис згорів под годину пожежі Москви у 1812 р. Дослідники виявили, що "Слово" написане в 1187 р., а темою його є трагічний у на слідках похід 1185 р. проти половців новгород-сіверського князя Ігоря Святославича. Провідна думка твору -- слава й честь руської княжої держави, якої нерозважливі князі наражають на небезпеку й занепад. Цей епос сповнений ми стецькими описами природи, самого походу, відваги і мужності князів, фольклорними образами; усі картини сповнені чару високої поезії.

"Слово" як тема мало надзвичайний вплив на українську та інші слов'янське літератури, породило багато наслідувачів й перекладачів; російською мовою окремі частини "Сло ва" перекладали Т.Шевченка, М.Шашкевич, І.Франко, Панас Мирний та ін.

Першою ілюстрованою книгою, Яка дійшла до нас, є "Остромирове євангеліє", виготовлене у 1056 -- 1057 рр. для новгородського посадника Остромира. Чудовою пам' яткою книжкового мистецтва ставши "Радзивилівський літо пис", оздоблений 618-кольоровими мініатюрами, виготов леними у XV ст. із давньоруських оригіналів.

Природну основу тодішньої літератури становила усна народна творчість: пісня, перекази, легенди, заговори й задо линання. Особливе місце посідали пісні-билини. Відомі билини Київського й Новгородського циклів.

Продовженню й поглибленню освіти сприяли бібліоте кі, котрі створювалися при монастирях та церквах. На Русі існувало багато книгозбірень, але й перша й найбільша, зазі нована у 1037р. при Софії Київській. Любителями книжок вважалися: Ярослав Мудрий, його сін Святослав; князь Миколай Святоша витрачав на книжки все своє скарбницю й дарував їхнього Печерському монастирю. Великим книгарем літописи називають волинського князя Володимира Васильковича (XIII ст.). Власні книжкові зібрання налічува лися також у деяких освічених ченців. Багато книжок мав один з учнів Феодосія Печерського -- Григорій.

Настійна потреба у книжках сприяла виникненню на Русі своєрідної галузі ремесла, до якої було б залучено багато лю дей. Крім книгописців й палітурників, над книгою трудилися редактори, перекладачі, художники, майстри пергаменту, ювеліри. Книжка на Русі, як й в усій середньовічній Європі, коштувала досить дорого. як свідчать візантійські джерела, за книжку XI--XIII ст. можна було б купити великий міський будинок чи 12 га землі. Волинський князь Володі світ Василькович придбав для спорудженої в м. Любомлі церкви молитовник за 8 гривень кун. Цих грошей вистачило б для купівлі отари овець у 40 голів. За підрахунками вчених, книжковий фонд Київської Русі складав щонайменше 1 ЗО АЛЕ тис. томів. Крім Києва, центрами переписування книжок були Новгород, Галич, Чернігів, Володимир-Волинський, Переяслав та інші давньоруські міста.

Прикладом високого книжкового листи є "Ізборники" (1073, 1076 рр.), створені для великих київських князів Ізяслава та Святослава Ярославичів. Вони, крім фрагментів Св.Письма й писань отців Церкви, теж знаходяться деякі історичні відомості й показник "ложних" й "праведних" книжок. Книжка відкривається розворотом, на лівому аркуші якого зображений князь Святослав із сім'єю, на правому -- Врятував на престолі. На третьому аркуші -- зображення репетування наментованого триглавого храму, далі -- чотири портретні мініатюри. На берегах книжки -- знаки зодіаку. Чудовими па м'ятками книжкового мистецтва були уже згадувані нами "Остромирове євангеліє", "Радзивилівський літопис", "Юрієве євангеліє" та ін.

Історичну роль у розвитку освіти, книгописання відігра вали монастирі. За підрахунками істориків, за княжої доби в Києві діяло 17 монастирів, Галичі -- 5, Чернігові -- 3, Пе реяславі -- 2, у Володимирі-Волинському -- 1. Ченці свій годину проводили в молитвах та роботи й не лише виробляли сам собі одежу чи займались хліборобством, городницт вом, але й і були між ними переписувачі книжок, малярі (Алімпій), лікарі (Агапіт, Дем'ян Пресвітер), визначні вчені (літописець Нестор) та ін. Вони ж були першими вчителя ми монастирських шкіл, активними носіями книжкового слова, сподвижниками на ниві культури.

7. Архітектура та образотворче мистецтво

Архітектура міст й сіл Київської Русі представлена на самперед дерев'яними спорудами. Археологічні досліджен ня виявили численні залишки зрубних будівель. Окремі із них -- справжні шедеври народної архітектури. Такими, у чевидь, були будинки заможних верств населення, згадувані в писемних джерелах под назвою "хороми". У великих містах князівсько-боярські й купецькі "хороми" малі два й понад поверхи. Житло бідноти -- однокамерні будинки площею до 20 м2. З дерева зводились укріплення давньоруських міст -- кліті, заборола, башти, а також церкви, храми. Свідчення літопису про 600 київських храмів, знищених пожежею 1124 р., підтверджують це. Контакти із візантійсь кою культурою обумовили виникнення монументальної кам'яної архітектури. Довгий годину вважалось, що першою кам'яною спорудою був Десятинна церква (989--996 рр.). Проте аналіз даних про палаци княгині Ольги, а також відкрит тя монументальної ротондоподібної приміщення в центрі найдав нішого київського дитинця, що старша за Десятинну церкву, принаймні, на 50 років, суттєво коригує цю думку. Перші ка м'яні приміщення на Русі з'явилися под орудою візантійських майстрів. Так, Десятинна церква належала до хрестово-купольних візантійського типу храмів. Після завершення будівництва церкву прикрашали іконами, дорогоцінним посудом, хрестами, котрі Володимир вивіз з Херсонеса й вус падкував як посаг за принцесою Анною. Підлога був вик ладена майоліковими плитами та мозаїкою, стіни розписані фресками й прикрашені мозаїчними панно. У оздобу Деся тинної церкви покладено багато мармуру, що дало підстави сучасникам називати її "Мраморяною". перший кам'яний храм Київської Русі ставши останнім оплотом героїчних захис ників Києва від ординців у грудневі дні 1240 р. Літописець повідомив, що через велику кількість киян, котрі зібралися на хорах, обвалилося склепіння, поховавши всіх, хто шукав порятунку від татаро-монголів.

Новий етап розвитку монументальної архітектури на Русі репрезентують приміщення "міста Ярослава" у Києві. На цю добу давньоруське зодчество набуває чітких національних рис. Це засвідчує такий шедевр архітектури, як Софіївський собор (1037 р.). У архітектурно-художньому ансамблі Софії особливу роль відігравало внутрішнє опорядження. Розма їття мозаїк, фресок, стовпи, арки, відкоси віконних пройм -- все це вражало пишнотою. За прикладом Софії Київської зводились одноіменні собори (1045--1050 рр.) у Полоцьку й Новгороді. У Чернігові за велінням брата Ярос лава Мудрого Мстислава було б споруджено Спаський собор, який мав схожість із Десятинною церквою.

У другій половині XI ст. культове будівництво набуває поширення в багатьох давньоруських містах. У цей годину за сновуються монастирі і саме у яких зводяться нові кам'яні храми. У Києві -- це собори Дмитрівського, Михайлів ського, Видубицького, Печерського, Кловського монас тирів. Першим взірцем монастирського храму був Успен ський храм Печерського монастиря (1078), будували його грецькі майстри. Володимир Мономах побудував схожий храм у Ростові. У Києві близький до Успенського був Ми хайлівський Золотоверхий храм (1108р.).

У Північній Русі в XII ст. набули значного розвитку Киї вська, Чернігівська й Переяславська архітектурні школи. Пхе рактерними пам'ятками цого періоду є храм Федорівського монастиря (1131 р.), церква Богородиці Пирогощі (1132 р.) на Подолі, Кирилівська (1146 р.), Васильківська (1183 р.) церкви у Києві; Юріївська (1144р.) у Каневі; Борисоглібський (1128 р.) й Успенський (40-ві рокта XII ст.) храми у Чернігові. Близькою до архітектури Києва й Чернігова був архітек туру Володимира-Волинського із відомим Успенським (Мстиславовим) собором 1160р. Також центром архітек тур княжої Русі був древній Галич.

Монументальні споруди Галичини зведені зі світло-сіро го вапняку. За Ярослава Осмомисла формується князівсь київ двір, до якого входив білокамінний Успенський собор (1157р.). Під годину розкопок у Галичі знайдено рештки 10 церков, а єдина, що збереглася до відома наших

днів, церква св. Пантелеймона (1200р.), й на ній бачимо впливи ро манської архітектури сусідніх країн (Польщі, Моравії й Угорщини). Літопису свідчить, що в Холмі місцевим зод чим й різьбярем Авдієм був зведена церква св. Іоанна. її фасади прикрашали скульптурні маски, кольоровий троянд пис, позолота, вставлені вітражі.

Крім Холма, традиції галицької білокам'яної архітекту

ри розвинулися у Львові, де в кінці XIII ст. й на початку XIV ст. було б збудовано церкви св. Онуфрія, св. П'ятниць й св. Міколая.

Наприкінці XII -- поч. XIII ст. монументальна архітек туру Русі збагатилась ускладненням зовнішніх форм.

У Києві та на Київщині були зведені храми -- Трьохсвя тительський (1189р.), св. Василія (1190р.) в Овручі, Апо столів (1197 р.) у Білгороді. Деякі із них, на думку дослід ників, побудував київський архітектор Петро Милоніг. Новий архітектурний стиль найвиразніше проявився у П'ятницькій церкві (поч. XIII ст.), що в Чернігові.

У мистецтві Київської Русі, поряд із архітектурою, знач ного розквіту набуває монументально-декоративний жваво пис. Живописні зображення в храмах були своєрідною Біблією для тихий, хто не знавши грамоти. Візантійський жваво пис поширився у Київській Русі в X ст. у формі монумен тальних стінних розписів (фресок) й мозаїк. Оздоблення Десятинної церкви започатковує київську мистецьку шко лу. Мозаїки Десятинної церкви не збереглися, а від фре сік залишилися лише уламки.

Мозаїки й фрески Софіївського собору в Києві належати до найвизначніших пам'яток українського й світового ми стецтва. Вціліла лише третина всього живопису (260 м2 мо заїк й близько 3000 м2 фресок). Мозаїчна палітра нарахо вує 177 відтінків. Фрески малі як релігійний сюжет, то й цілком світський зміст.

З середини XII ст. в самостійних князівствах -- Київ ському, Чернігівському, Переяславському, Галицькому та Волинському -- створюються місцеві самобутні художні школи. Фресковий розпис повністю замінює настінну мозаїку.

Поряд із монументальним живописом на Русі розвиваєть ся іконопис. Наприкінці XI ст. склалася київська школа іконопису. Видатним іконописцем Київської Русі був Алімпій Печерський. Серед ікон XII ст. привертає увагу ікона "Ярославська оранта" -- одна з найдавніших, при свячених Діві Марії. Дослідники відносять її до київської школи. У XII ст. у зв'язку з постійною зовнішньою загро зою навали кочовиків особливо близькими живопису були ідеали військової доблесті. Поширення набули ікони "Георгія-воїна", "Дмитра Солунського", "Архангела", чи "Ангела-Золоте Волосся". У цей період з'являються ікони з зображенням перших руських святих -- Бориса й Гліба. Традиції Києва поширюються на іконописні школи Галицько-Волинського князівства та інших руських земель. Прикладом може бути ікона "Волинської Богоматері" (ХІП ст.), виявлена на Волині в Покровській церкві м. Луцька.

Розвиток живопису підтверджують й портретні мініатю ри, що прикрашали "Ізборник" 1073 р., "Трірський псал тир" (1078--1087 рр.). На думку дослідників, мініатюри "Трірського псалтиря" виконано у Володимирі-Волинському. Там зображені князь Ярополк та його дружина Ірина, а також матір Ярополка, Гертруда. Високою майстер ністю відзначаються мініатюри "Різдва Христового", "Троянд п'яття", "Христос на троні", "Богоматір на троні".

Великою славою користувалися київські ювеліри за своє витончене карбування, золочення, гравірування, техніку емалі та зерні. Це знамениті київські "зміївники", лунниці, колти, оздоблені зерню чи емаллю, вироби художнього ре месла Русі, шо у значній кількості вивозилися за кордон. Речі, виготовлені у Києві, Галичі, Чернігові та в інших міс тах, трапляються под одну годину на всіх європейських країнах.

8. Розвиток медичних знань

Наприкінці XI ст. у бібліотеці Ярослав Мудрий нагромадилося вже багато творів, серед які були книжки медично-біологічного змісту, що описували цілий ряд ліку вальних рослин, метали, опій, перебіг захворювань, будо ву людського тіла, тодішні уявлення про фізіологію людини.

Досить добро на тих часи в Русі був зорганізована опіка над хворими й каліками. "Церковний Статут" князя Воло димира доручав церквам й монастирям організацію різних доброчинних установ (шпиталів, притулків для старих, сліпих, калік). На утримання хворих та інвалідів Володі світ встановив великий податок.

У статуті про церковні суди уже згадується про лікарів як про окрему групу людей та про існування лікарень.

У різних державних актах того години зустрічаємо реко мендації гігієни й накази добро ставитися до хворих. На приклад, у "Повчанні..." Володимир Мономах пише: "Куди підете чи де зупинитеся -- напоїте й нагодуйте жебрака й подорожнього й хворого відвідайте, покійника проводіте, бо ми усі смертні". У "Руській правді" вказано право потер пілого вимагати від винуватця гроші на лікування.

У тієї годину лікуванням хворих переважно займалися мо нахи. Наприклад, "Печорський патерик" згадує про лікарів св. Антонія Печерського, св. Алімпія, св. Пимона, св. Козьму, св. Агапія, Дем'яна Пресвітера та ін.

Алі були на Русі й лікарі-чужинці: греки, вірмени та ін. Князь Володимир Великий посилав свого лікаря (Івана Смеру) в Грецію для поповнення знань.

У XII ст. відомим був лікар Петро Сиріянин. Лікуван ням займались й народні медики: знахарі, відуни, лечці, знавці зел та ін.

Велику роль у лікувальних справах посіли жінки із ві щих верств тогочасного суспільства. За історичними данини ми, дочка чернігівського князя Єфросинія був знайома із медичною літературою того години. Княгиня Ганна Всеволо дівна, котра заснувала першу світську (жіночу) школу, -- сприяла викладанню медицини в цій школі.

Алі того годину у всій Європі медицина перебувала на стадії первісного розвитку.

Наприклад, Перші лікарні у Візантії були організовані у IV ст.; у Франції і Англії -- у VII--VIII ст., а Москві перша лікарня-притулок -- у XVII ст. За історичними джерела ми, перший шпиталь для лікування хворих та перебуван ня інвалідів побудував на Русі в 1070 р. св. Феодосій Печерський.

Першим відомим в історії вченим-медиком був княгиня Євпраксія -- Зоя. Онучка Володимира Мономаха, вон народилася в 1108 р., здобула добру освіту, ціка вилася народною медициною. У юному віці із успіхом по чалу лікувати хворих, за що в народі здобула назву "Доб родії". У 1122 р. виходить заміж за візантійського царя Іоана Комнена, прийнявши под годину коронації ім'я Зоя. Переїзд до Візантії давши можливість Євпраксії--Зої доповнювати та поглиблювати свої знання в галузі медицини. З давніх часів у Візантії працювало чимало видатних лікарів.

Саме у Візантії були закладені Перші лікарні при мона стирях й запроваджена систематична наука медицини до шкіл, причому також викладалися анатомія, фізіологія, фармація, токсикологія, загальна патологія, терапія, аку шерство, гінекологія на рівні тогочасних пізнань.

Поєднавши набуті знання із власним досвідом лікуван ня хворих, Євпраксія написала грецькою мовою трактат "Алімма" (Мазі). Трактат служив своєрідною енцик лопедією медичних знань. Написана ця праця у 30-х ро ках XII ст. Вона знаходиться в бібліотеці Лоренцо Медічі у Флоренції. Цей великий рукопис складається із 5 частин та 29 розділів. У перших трьох частинах книжки висвітлю ються запитання загальної патології, загальної діагностики, загальної гігієни, гігієни жінки та дитини, а дві останні присвячені лікуванню різних хвороб.

Феномен незвичайного злету культури України-Руси по яснюється тісними зв'язками із Візантією, країнами Європи, Хозарією. Хоча їхній вплив був вагомим, але й не вирішальним. Щоб досягти значних успіхів у мистецтві, архітектурі, літе ратурі, щоб зерна інших культур могли зростати в новому середовищі, смердоті малі лягти в добрий грунт, яким був ду ховний та матеріальний світло східних слав'ян.

У тієї ж годину високий рівень культури України-Руси впливав на розвиток культур сусідніх народів. Так, описаний ня давньоруських літописів й сам процес літописання простежуються у хроніках Матвія Паризького, польських та литовських хроністів. Величезним був вплив київського фрескового живопису на розпис храмів Польщі, Чехії, Готланду. Культура Русі в всіх її проявах виявили яскраву самобутність, заклала підвалини для подальшого розвитку культури України пізнього середньовіччя.

9. Художня культура Київської Русі

Культура Київської Русі постала на ґрунті матеріальних й духовних здобутків тихий народів, що протягом попередніх тисячоліть заселяли нашу землю. Часті міграції населення, котрі відбувалися у стародавні часи на її теренах, сприяли жвавому культурному обміну між народами. Алі водночас смердоті призводили і до значної руйнації окремих культурних утворень, котрі інколи і зовсім зникали внаслідок асиміляції чи знищення.

У мистецтві Київської Русі знач ного розквіту набуває монументально-декоративний жваво пис.

З культовою архітектурою Київської Русі пов'язані такі види мистецтва, як живопис, художня мозаїка, майоліка. Першими художниками на Русі були греки та місцеві "книгарі" - майстри мініатюри, далі - творці фресок та мозаїк. Жанри, що їхнього розвивали майстри, - це біблійні, алегоричні образи, портрет, побутові сцени із князівського життя.

Ще до запровадження християнства на Русі існувала певна традиція живопису, а із християнізацією вона розвивається й стає важливим елементом культури середьновічної держави. Невід'ємною частиною споруд київської держави Х-ХІІІ ст. були розкішні прикраси, зокрема в церквах. Візантійська церква, а й за нею й українська прагнули викликати у віруючих сильні емоції, переживання. І тому зовнішня архітектура й внутрішня декоративність, прикраси й завісься молитовно-літургійний обряд малі служити цій меті. Ідеолоіія візантійського православ'я був втілена найяскравіше у храмовому розписі в його двох найголовніших формах І його двох найголовніших формах: іконописанні та стінописів.

Живописні зображення в храмах були своєрідною Біблією для тихий, хто не знавши грамоти. Візантійський жваво пис поширився у Київській Русі в X ст. у формі монумен тальних стінних розписів (фресок) й мозаїк. Оздоблення Десятинної церкви започатковує київську мистецьку шко лу. Мозаїки Десятинної церкви не збереглися, а від фре сік залишилися лише уламки.

Мозаїки й фрески Софіївського собору в Києві належати до найвизначніших пам'яток українського й світового ми стецтва. Вціліла лише третина всього живопису (260 м2 мо заїк й близько 3000 м2 фресок). Мозаїчна палітра нарахо вує 177 відтінків. Фрески малі як релігійний сюжет, то й цілком світський зміст.

Мозаїки Софіївського собору відзначаються високою технікою виконання. Прикраси собору доповнюють фрески, а серед них окремо вирізняються портрети членів Ярославової князівської родини. Це були Перші зразки світського малярства у давньоруському мистецтві.

З середини XII ст. в самостійних князівствах -- Київ ському, Чернігівському, Переяславському, Галицькому та Волинському -- створюються місцеві самобутні художні школи. Фресковий розпис повністю замінює настінну мозаїку. Усі смердоті були об'єднані єдиним стильовим напрямом, але й малі й свої особливості. Характерними пам'ятками цого періоду є храми Богородиці Пирогощі (1132 р.), Кирилівський (1146 р.), Василівський (1183 р.), Борисо-Глібський (1128 р.) й Успенський в Чернігові (40-і рокта XII ст.).

Серед всіх видів образотворчого мистецтва чи не найбільше вражають мозаїки Софії Київської, Михайлівського Золотоверхого монастиря та ін. Настінні мозаїки використовувались у спорудах Київської Русі із кінця X до початку XII століття: ними прикрашали інтер'єри князівських палаців й майже всіх храмів за часів Володимира Великого й Ярослав Мудрий.

Це мистецтво вимагало великої майстерності. На основу завдавали кулю тиньку, швидко покривали зображення фарбами й втискували кубики різноколірної смальти. З найменших кубиків (4x7 мм) викладали обличчя, руки, із більших - одяг, фон, предмети.

Вражає виняткова насиченість кольору софіївських мозаїк, що досягалася використанням величезної кількості відтінків смальт (усього 177 відтінків). Найбільш вживаними кольорами були золотий, зелений, коричневий, синій, жовтий, червоний, пурпуровий, срібний та ін. Кубики втискувалися под різними кутами, завдяки чому зображення переливалося у світлі сонця й лампад. До X ст. у візантійському мистецтві склалися певні правила й порядок викладання мозаїк, але й на Русі смердоті малі свою специфіку. І сьогодні, як й багато віків тому, милують око справжні шедеври мистецтва: образи "Пантократора", "Оранти", "Деісуса", "Благовіщення" Київської Софії та інших соборів.

Проте основним виглядом давньоруського образотворчого мистецтва був фресковий живопис. Специфіка його полягає до того, що він робиться на вологому тиньку, а завершується й підправляється згодом. Художній ефект від фрескового живопису надзвичайний, тому не чудово, що у XII ст. він витіснив мозаїку. У Київській Русі впродовж X-XI ст. поширювалася техніка живопису візантійських художніх шкіл. Однак, місцеві майстри вносили нове, й із кожним десятиліттям давньоруський фресковий живопис набуває самобутніших національних рис. Кольорова галасу фресок здебільшого стримана. Домінують оливкові, рожеві, блакитні, зелені та коричневі тони. Це можна простежити на прикладі софіївських "Воскресіння", "Зішестя в пекло" та ін.

Поряд із монументальним живописом на Русі розвиваєть ся іконопис. Наприкінці XI ст. склалася київська школа іконопису.

За християнською легендою, першим іконописцем вважають євангеліста Луку. Відомості про ікони містять давньоруські літописні джерела Х ст. Творів давньоруського іконопису збереглося дуже мало. Найвідомішою іконописною майстернею XI-XII ст. був Печерська, де працював Алімпій зі своїми учнями. У кінці XI ст. склалася київська іконописна школа. З нею пов'язані такі шедеври іконопису, як «Ярославська Оранта» (XII ст.), «Устюзьке Благовіщення» (XII ст.), котрі зберігаються у Третяковській галереї, ікона «Борис й Гліб» (XIII ст.), що експонується у Київському музеї російського мистецтва. З іменем Алімпія окремі дослідники пов'язують ікону «Печерської Богородиці».

Видатним іконописцем Київської Русі був Алімпій Печерський. Серед ікон XII ст. привертає увагу ікона "Ярославська оранта" -- одна з найдавніших, при свячених Діві Марії. Дослідники відносять її до київської школи. У XII ст. у зв'язку з постійною зовнішньою загро зою навали кочовиків особливо близькими живопису були ідеали військової доблесті. Поширення набули ікони "Георгія-воїна", "Дмитра Солунського", "Архангела", чи "Ангела-Золоте Волосся". У цей період з'являються ікони з зображенням перших руських святих -- Бориса й Гліба. Традиції Києва поширюються на іконописні школи Галицько-Волинського князівства та інших руських земель. Прикладом може бути ікона "Волинської Богоматері" (ХІП ст.), виявлена на Волині в Покровській церкві м. Луцька.

Розвиток живопису підтверджують й портретні мініатю ри, що прикрашали "Ізборник" 1073 р., "Трірський псал тир" (1078--1087 рр.). На думку дослідників, мініатюри "Трірського псалтиря" виконано у Володимирі-Волинському. Там зображені князь Ярополк та його дружина Ірина, а також матір Ярополка, Гертруда. Високою майстер ністю відзначаються мініатюри "Різдва Христового", "Троянд п'яття", "Христос на троні", "Богоматір на троні".

Великою славою користувалися київські ювеліри за своє витончене карбування, золочення, гравірування, техніку емалі та зерні. Це знамениті київські "зміївники", лунниці, колти, оздоблені зерню чи емаллю, вироби художнього ре месла Русі, що у значній кількості вивозилися за кордон. Речі, виготовлені у Києві, Галичі, Чернігові та в інших міс тах, трапляються под година за всіх європейських країнах.

Запровадження християнства на Русі справило мало великий вплив на розвиток кам'яної архітектури. Зводяться Десятинна церква, Софійський собор, церкви Кирилівська, Спаса на Берестові, монастирі Видубицький та Лаврський у Києві, Спасо-Преображенський, Борисоглібський собори та церква П'ятниці на торгу в Чернігові. Ще одним відомим храмом Київської Русі є Михайлівська церква Видубицького монастиря. Її було б закладено в 1070 р. на березі Дніпра. Головною спорудою ансамблю Києво-Печерського монастиря був Успенський собор. Його було б зведено в 1073-1075р.р., а зруйновано под годину другої світової війни. У наш годину його відновлено. На Володимирській гірці у 1108-1113 р.р. було б зведено Михайлівський собор (зруйновано у 1934-1935р.р. для будівництва урядового центру, який теж відновлений у наш годину. На першому місці - Софійський собор. За розмірами собор перевищував візантійські храми. На стінах собору було б багато фресок зі сценами мирського життя: полювання на диких звірів, народні ігри, гуляння й т.д.

Унікальною пам'яткою скульптури є саркофаг Ярослав Мудрий (Х-ХІ ст., зберігається у Київському Софійському соборі) із білого мармуру, вкритий чудовим рослинним орнаментом із християнською символікою. Центральний мотив саркофагу - це три хрести з різноманітною символікою, що втілюють образ Св.Трійці, основного об'єкта новоприйнятого християнства. Численні скульптурні мармурові елементи прикрашали Десятинну церкву - одну з величних храмів княжої України-Руси. Значну кількість рельєфних орнаментальних прикрас має собор Софії Київської .

До нашого години збереглися фрагменти кам'яних скульптур, якими прикрашались фасади Борисоглібського собору в Чернігові (1120-1123). Йдеться про шість досконалих кам'яних капітелей, знайдених под одну годину на оточенні собору. Найбільш відомою є капітель з зображенням дракона і орла.

Київська Русь, засвоївши кращі досягнення народів східних слов'ян, протягом ІХ-ХІІ з. відбудувала самобутню й високу культуру, котра посіла визначне місце серед культур країн Європи та Азії.

Щодо скульптури, то православна церква засуджувала статуарну скульптуру. Тому із прийняттям християнства у 988 р. було б знищено значну кількість язичницьких скульптур. На сьогодні найвідомішою із них є статуя Святовида (знайдена у 1848 р. на р. Збруч Тернопільська обл..), Яка нині зберігається в Польщі. Та усе ж таки скульптура був важливим елементом християнських церков: це рельєфи, огорожі хорів, капітелі колон, рельєфи антаблементів тощо. Основним матеріалом був мармур та рожевий шифр.

Цікавою пам'яткою давньоруської дрібної пластики є барельєф, на якому зображена Богоматір-Одигітрія із дитям. Його знайшли в руїнах Десятинної церкви. як вважають дослідники, він був виготовлений місцевими майстрами для оздоблення фасаду церкви.

Збереглися шиферні плити в Спаському соборі Чернігова, Михайлівському Золотоверхому монастирі та в Киево-Печерській лаврі. Рельєфи на плитах виконані із великою майстерністю, що свідчить про високий рівень розвитку різьбярства. Визначним досягненням київських різьбярів на камені є невеличкі іконки. Найчастіше ними зображені Перші руські святі Борис й Гліб, а також Дмитрій Солунський, Богородиця, Врятував та ін.

Високого рівня розвитку досягло на Русі І декоративно-ужиткове мистецтво. У ньому виявилися риси давньоруської естетики, а також багатовікові традиції східних слав'ян. Особливістю давньоруського прикладного мистецтва було б співіснування елементів язичницької та християнської ідеології.

Надзвичайною декоративністю відзначалися вироби художнього ремесла. Відливали безліч предметів - від ґудзиків до дзвонів. Відомими прикладами художнього литва є мідний хорос, знайдений на Подолі у Києві. Також значного поширення досягло кування та карбування міді, срібла, золота. До бронзових та залізних виробів застосовували техніку інкрустації золотом, сріблом. Особливо тонкою був техніка скані, Яка використовувалася при виготовленні жіночих прикрас, окладів книжок тощо.

Техніка емалей прийшла на Русь із Візантії. Процес виготовлення перегород частих емалей - один з найскладніших, й київські майстри досягли в цьому значних успіхів. Характерним для давньоруських виробів із емалі є синій, червоний, зелений й білий кольори Технікою перегород частої емалі прикрашали коштовні золоті вироби - діадеми, барми, колти, гривні, рясни та Ін. Найвідомішими творами ювелірного мистецтва Русі вважають дві діадеми князівського парадного вбрання.

Давньоруські майстри добро володіти технікою склоробства, майолікове кераміки. Цьому сприяло будівництво кам'яних храмів, для внутрішнього декору які використовували смальту, керамічні плитки. Ними викладали підлоги в храмах й палацах Києва, Білгорода та інших міст. У галицьких монументальних будівлях широко використовували рельєфні плитки з зображеннями грифонів, орлів, соколів.

Склороби, крім смальт, виготовляли різноколірні браслети, намиста, персні, кубки, чари, інші предмети побутового призначення Головним центром їхнього виробництва був Київ. як вважають дослідники, давньоруські майстри знали секрет виготовлення кришталю.

Поширеним виглядом ремесла на територї Русі були також різьба з дерева й кості. Різьбярі з дерева прикрашали фасади зрубних будівель, речі домашнього вжитку, човни, сани тощо. Різьба по кості, особливо північних регіонів Київської держави, здобула визнання в собі у стране, але й і міжнародне.

Таким чином, культурний розвиток Русі ІХ-ХПІ ст. перебував на високому європейському рівні. Про це свідчить розвиток оригінальної місцевої літератури, певний рівень освіти та наукових знань. Вироби декоративно-прикладного мистецтва, що вийшли із руських майсте рень, дивували технікою виконання та художньою досконалістю. На шкода, несприятливі зовнішньополітичні чинники наступних століть перервали яскравий й неповторний культурний процес Київської держави.

10. Характерні особливості рукописної книжки Київської Русі

Рукописна книга Київської Русі має певні, притаманні лише їй особливості. Вже майстрів перших відомих нам книжок характеризували високий рівень художньої культури, довершений смак. Перше, що варто зазначити, це різноманітні формати та обсяги книжок залежно від змісту та призначення: чи великий фоліант близько тисячі сторінок пергаменту чи паперу, чи невеличка книжка кишенькового розміру. Вони виконані і скомпоновані гармонійно, а їхнього обсяг відповідає формату. Це свідчить про високий рівень майстерності переписувача та художника, котрі робили книжку.

У рукописній книзі провідне значення має шрифт -- статут та напівустав, скоропис використовувався дуже рідко. Статут та напівустав давали можливість зробити красиву, ритмічно насичену сторінку. як правило, текст писали у два кольори: чорним й червоним. Червоним *-- Перші рядки, звідси вираз "червоний ряд", а також окремі слова чи речення, на котрі читач винен був звернути особливу увагу. У рукописах великого формату текст компонувався у два стовпчики. У книжках малого розміру на кінцевих сторінках за наявності вільного місця текст закінчувався фігурним трикутником.

...