Стан збереження української народнопісенної епіки на терені Донеччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 398.8

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Стан збереження української народнопісенної епіки на терені Донеччини

(порівняльний аспект)

Спеціальність 10.01.07 - фольклористика

Бабич Ніна Миколаївна

Львів - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури і фольклористики Донецького національного університету.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

Мишанич Степан Васильович,

Донецький національний університет, завідувач кафедри української літератури і фольклористики

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор

Шумада Наталія Сергіївна,

Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Івана Карпенка-Карого, завідувач кафедри української філології.

кандидат філологічних наук

Сокіл Василь Васильович, Інститут народознавства НАН України, старший науковий співробітник відділу

Провідна установа Київський національний університет, кафедра фольклористики

Захист дисертації відбудеться 22 березня 2001 р. о 10.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.13 при Львівському національному університеті ім. Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського університету ім. Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 15 лютого 2001 р.

Учений секретар спеціалізованої ради,

кандидат філологічних наук В.М.Івашків

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

балада історичний репертуар фольклор

Ще донедавна Донбас сприймався як всесоюзна "кочегарка" і вивчався етнологами та фольклористами як репродуцент революційних та робітничих жанрово-тематичних циклів. Сьогодні інтерес до Донеччини значно зріс і обумовлений багатьма причинами: ми повертаємось до своєї історії, не перебреханої псевдовченими, апологетами єдинонеділимства. Бо саме об'єктивна історія із залученням даних суміжних наук (етнології, фольклористики, соціології) дає підстави говорити про динаміку формування етносу на території Донеччини, про нашарування в культурі корінного етносу елементів культури пришельців, про домінанту української духовності в регіоні.

Із кінця XIX століття фольклорною нивою Донбасу пройшлися сотні сумлінних збирачів, матеріали яких залишилися незатребуваними наукою, або ж зникли. На сьогодні маємо деформоване уявлення про культуру краю, про складові цієї культури, бо апологети “русскости” Донеччини сформували аберативну концепцію про населення регіону як поспіль “русскоязычное”. Практично маховик русифікації на Донеччині крутиться на повну потужність і нині, бо державна “братія мовчить собі, Витріщивши очі! Як ягнята; нехай, каже, Може, так і треба”. Досі не створено ще праці узагальнюючого характеру про стан збереження народнопісенної епіки Донеччини. Наша робота є першою спробою узагальнення й аналізу великого та різнорідного першоджерельного матеріалу, завданням якої є вивчення еволюції та стану збереження української уснопоетичної традиції в регіоні, розвінчання міфу про відвічну російскість краю, утвердження факту генетичної та функціональної спорідненості місцевої усної традиції із загальноукраїнським фольклорним фондом.

Донеччина традиційно є українською землею ще з часу існування Київської Русі, такою вона знову стала після освоєння Дикого Поля козаками та культивування тут високої землеробської культури, фермерського господарювання, відомого під назвою козацьких зимівників. Після ліквідації Запорізької Січі створилися передумови до формування нової імперської концепції про нібито відвічну мрію українського народу ходити в російському ярмі, про відвічну російськість краю. І лише в наш час, коли ми починаємо усвідомлювати себе нащадками культивованої у європейському контексті нашими предками високої культури у всіх сферах суспільного життя, ми із здивуванням питаємо себе: звідки взялася на нашому терені ідея російського месіянства, думка про відвічні російські культурні впливи, які нібито були пріоритетнішими, вищими від здобутків, створених генієм нашого народу?!

Відкидаючи імперські та більшовицькі постулати відвічного російства на терені південно-східних районів України, культивовані впродовж століть потужною імперською ідеологічною машиною, ми повертаємося до своєї історії, не сфальсифікованої замовними придворними псевдовченими, апологетами єдинонеділимства та утворення єдиної “історичної спільності - радянського народу”.

Зібраний донині на терені Донеччини фольклорний та етнографічний матеріал засвідчує активне побутування українського фольклору як одного з чинників духовності місцевого населення. Мова та фольклор залишилися, мабуть, чи не найстійкішим прихистком самозбереження українців краю.

Серед тематичного й жанрового розмаїття пісенного фольклору Донеччини особливе місце належить історичним пісням та баладам. Факт виокремлення цих пісень як предмета дисертаційного дослідження не є випадковим, адже на матеріалі історичних пісень виразніше й повніше, ніж на інших жанрах, позначаються найменші зміни в історичному житті народу, в них знаходять своє відбиття найтонші нюанси тих почуттів і мрій, якими живе народ, а балади випромінюють високу й мудру народну етику людських відносин, настроюють на захист свободи й справедливості, вірності й чесності, збуджують прагнення опору всякому гнобленню й кривді, зраді й підступності. Крім того, історичні та баладні пісні за жанровими ознаками, за походженням, періодом активного побутування, за поетикою є спорідненими жанрами. Спорідненими настільки, що часом одні й ті ж пісні належать до обох жанрів одноразово. Йдеться насамперед про історичні балади, про історичні пісні типу “Байди”, “Морозенка”, “Нечая”, “Супруна” та ін. Отже, в центрі дослідження перебували ті зразки, що відображають історичне мислення творців та носіїв фольклору, зразки, що змальовують трагічні життєві колізії, утверджуючи через характерну для балад поетику найвищі людські цінності.

Об'єктом аналізу в дисертації є українські історичні пісні та балади, записані на Донеччині працівниками Донецького центру української культури і літератури та матеріали студентських фольклорних практик з часу створення університету 1965 р. Із 20 тисяч записів, які нагромаджені в архіві Донецького центру української культури і літератури, предметом свого дослідження ми обрали історичні пісні та балади, тобто жанри, що привертали увагу вчених із часу становлення української фольклористики як науки. Саме в цих творах фольклористи шукали відгомін історичного минулого народу, утвердження моральних норм і принципів у зіткненні сил добра і зла. Зібраний матеріал ми порівнюємо із публікаціями Я.Головацького, В.Гнатюка, І.Франка, П.Чубинського, В.Шухевича, П.Лінтура, С.Мишанича, багатотомної серії “Українська народна творчість”, із виданнями останніх десятиліть тощо.

Мета дисертаційного дослідження полягає у вивченні стану збереження української фольклорної традиції в Донецькому регіоні на матеріалі двох показових у цьому плані жанрів - історичних та баладних пісень, які якнайвиразніше ілюструють стан збереження традиційного історичного мислення народу, збереження естетичних та етичних норм, які регулюють норми поведінки в межах родини та суспільства. Поставлена мета передбачає розв'язання наступних головних завдань:

на матеріалі донецьких записів простежити стан збереження історичних пісень та балад, їх місце в жанровій системі фольклору загалом;

визначити тематичні домінанти історичної пісні та найпоширеніші баладні мотиви в репертуарі жителів Донеччини, порівняти їх з аналогічними художніми явищами, що побутують в інших регіонах України;

простежити специфіку поетики фольклору Донбасу, що пов'язана із своєрідністю мовної ситуації в регіоні;

осмислити перспективи функціонування українського фольклору на Донеччині.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять принципи фольклористичного аналізу уснопоетичної спадщини українського народу як автономної естетичної системи. Загальне дослідження текстів здійснене із урахуванням історико-культурного, локально-монографічного методів дослідження. При аналізі конкретних сюжетів ми вважали за доцільне застосувати порівняльну методику, яка передбачає розгляд сюжету чи мотиву в напрямку від регіональних варіантів і версій до загальноукраїнського фольклорного контексту.

Фольклорні явища розглядаються у культурологічному контексті з широким залученням даних суміжних наук - історії, соціальної географії, філософії, психології тощо. Науковими орієнтирами при написанні дисертації були фольклористичні праці М.Драгоманова, О.Потебні, І.Франка, Ф.Колесси, В.Гнатюка, М.Грушевського, О.Веселовського, К.Квітки, А.Лободи, В.Перетца, М.Рильського, О.Дея, Г.Нудьги, П.Лінтура, Н.Шумади, І.Березовського, С.Мишанича та інших.

Першоджерельним матеріалом дослідження стали польові записи фольклору Донеччини, здійснені співробітниками Донецького центру культури та літератури ( у числі яких була і автор дисертації) за останні 10 років та матеріали, зібрані студентами філологічного факультету під час літніх фольклористичних практик, починаючи від часу заснування університету. До аналізу залучені варіанти історичних пісень і балад із класичних фольклорних збірників ХІХ-ХХ ст.

Наукова новизна дослідження. Вперше зібрано великий фольклорний матеріал на Донеччині та здійснено його наукове узагальнення у контексті української уснопоетичної творчості загалом. Багатство цих матеріалів з двох жанрів, які є визначальними у плані характеристики духовності українців краю, - історичних пісень і балад - є, з одного боку, несподіванкою для вчених, дослідників української культури регіону, і разом з тим закономірністю, детермінованою високим естетичним та етичним потенціалом титульного етносу краю, показником рівня його історичного та естетичного мислення.

Практична цінність результатів дослідження. Результати дослідження можуть бути використані при створенні узагальнюючих досліджень жанрів історичних пісень і балад, при написанні підручників та посібників з української фольклористики, при розробці курсів народознавства та фольклористики для вищих навчальних закладів, при створенні фольклорних збірників, хрестоматій тощо.

Апробація роботи. За темою дисертації опубліковано монографію та 3 статті загальним обсягом понад 6 друкованих аркушів. Дисертантка виступила з доповідями на регіональних науково-практичних конференціях (Донецьк, 1997, 1998, 1999). Робота обговорювалася на спільному засіданні кафедри української літератури і фольклористики та кафедри російської літератури Донецького національного університету.

Особистий внесок здобувача. Дослідження українських історичних пісень та балад, записаних на Донеччині, здійснюється вперше. В науковий обіг вводиться великий першоджерельний матеріал, що досі не був відомий широкому загалу. Аналіз зібраного матеріалу здійснений у контексті місцевої фольклорної традиції та у порівнянні з аналогічними жанрово-тематичними циклами з інших регіонів України та з-за її меж. При цьому використані дані суміжних наук - історії, етнології, соціальної психології, демографії тощо.

Зв'язок дисертації з науковими планами, програмами і темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до планів Донецького центру української культури і літератури та спільної комплексної теми “Актуальні проблеми української літератури і фольклору” (98 - 1вв / 63) Донецького національного університету.

ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У Вступі дисертант обґрунтовує актуальність вивчення народнопісенної творчості Донеччини, з'ясовує умови формування та вивчення народнопісенної епіки регіону, більшість населення якого складають українці, простежує динаміку формування місцевого етносу з часу освоєння Дикого Поля, створення тут козацької землеробської культури - до перетворення краю в потужний промисловий район. Стисло, із посиланнями на джерела та у контексті заселення краю характеризується своєрідність формування місцевої фольклорної традиції. Динаміка міграційних процесів відбилася і на компонентах народної культури, зокрема на фольклорі краю. Фольклорна пам'ять зберегла спогади про далеке минуле Дикого Поля, про перших колонізаторів і осадчих, про вцілілі козацькі поселення, роки російсько-української війни, наслідком якої став відрив Донбасу від України і створення тут Донецько-Криворізької республіки, про голодомор і розкуркулювання, репресії і депортації, про тотальне обросійщення краю - від утвердження тут “єдиної і неділимої” та формування “єдиної історичної спільності - радянського народу”. Значна увага приділена вивченню національного контингенту, який заселяє Східну Україну з початком формування тут промислових осередків.

Обґрунтовується база вихідних даних дослідження, застосування оптимальних методик, серед яких виділяються підходи історико-порівняльних та локально-монографічних студій, які мають поважну бібліографію в українській фольклористиці.

У Розділі 1 “Історичні пісні, записані на терені Донеччини” досліджується стан збереження жанру історичних пісень, записаних в східних районах України впродовж півтора століття. При всьому тематичному багатстві історичних пісень тут не зафіксовано жодного зразка з віку дружинного та княжого. Це й зрозуміло: козацька доба витіснила з народної пам'яті найдавніші події. Зате у великій кількості варіантів, художній розмаїтості і довершеності збережені пісні козацької доби. Половці, печеніги, хозари, монголи і татари та інші завойовники ІХ - ХІІІ ст. замінюються у піснях на турок і татар, - так, як це відповідало історичним реаліям та народному сприйняттю перманентних набігів кочових племен і народів на українські землі. За предметом зображення вони групуються в такі тематичні цикли: історичні пісні про турецько-татарську експансію, пісні про смерть козака (стрільця) в степу, пісні про конкретних історичних осіб ХVІ-ХVІІ ст., пісні антипанські, рекрутські й солдатські та новітні пісні на історичну тематику.

Давній історичний пласт пісенної епіки регіону (пісні періоду ХV-ХVІІ ст. найкраще репрезентують пісні "За річкою вогні горять", "На Дунаї глибоченькому", "Зажурилась Україна, бо нічим прожити" та інші. Вони вражають зримістю та яскравістю узагальнення картин і образів, характерних для періоду турецько-татарської та польсько-шляхетської експансії на наші землі.

У максимально узагальненому ключі подається трагедія нашестя ворогів у пісні “На Дунаю глибоченькому”. Ця автентична пісня, невідома досі в жодному запису, донесла до нас драматизм епохи пограбування і руйнацій, що супроводив життя народу впродовж ХІІІ-XVIII ст. Пісня є зразком творів ламентозного характеру, який дав підстави окремим дослідникам визначити домінанту українського історичного епосу, як “комплекс жалю”. Та попри нарікання на долю, історична пісня підноситься до утвердження героїзму народу в подвигах окремих його представників, котрі жертвують своїм життям в ім'я товариства “кревного-сердешного”, в ім'я Вітчизни. Персонажі переважної більшості історичних пісень - герої, переможці, захисники - втілення мужності українського суспільства, котре за все платить дорогою ціною Див. вступну статтю Н.Мойл-Кононенко до кн.: Ukrainian Dumi. - Toroonto-Cambridge, 1979. - P.11.. В історичній пісні “Зажурилась Україна, бо нічим прожити” подається не лише загальна характеристика руйнацій та пограбувань українського народу, тут відбитий його войовничий дух та велика мужність. Пісня відома у багатьох записах. Співставивши тексти із збірників М.Максимовича, М.Драгоманова та В.Антоновича із чотирма записами на Донбасі, ми дійшли висновку, що словесний текст за півтора століття не зазнав суттєвих змін.

На Донеччині записано десять повноцінних варіантів козацької пісні “Ой з-за гір, з-за гір вилітав сокіл”. Символічна картина - дія, яка у формульному характері зображує різні ступені переживання за вмерлим, зустрічається без суттєвих змін у всіх записах. Донецькі варіанти, подібно до варіантів, зафіксованих в інших регіонах України, характеризуються єдиною композиційною, образною системою, бо виникли вони на грунті тих суспільних перепитій, які віками переживала вся Україна. На Донеччині зафіксовано 6 варіантів пісні “Ой у полі жито копитами збито”, яка за сюжетом подібна до пісні “Ой з-за гір, з-за гір вилітав сокіл”.

Незмінним успіхом жителів Донеччини користується пісня "Ой на горі та женці жнуть" (маємо понад 30 її записів). Із героїчної доби, яка увійшла в історію України як Хмельниччина, до нас дійшла пісня про Морозенка (6 варіантів). Характерно, що окремі варіанти події розгортаються не “попід горою, яром-долиною”, а в конкретній місцевості, сюжет доповнюється новими характерними деталями й ситуаціями. Та це не “переводить” пісню в розряд “чистої” епіки, вона й далі залишається у дифузній зоні між епікою і лірикою: сюжет максимально стиснутий, тобто позначений еліптичністю, вся увага зосереджена на передачі передчуттів матері про скору загибель сина.

На Донеччині записані унікальні варіанти пісень про Богуна та Супруна - мужніх воїнів у битвах проти орди. Про Богуна пісню вперше записано 1928 р. від 86-річного садівника Івана Чкаловського з с. Рясне, Краснопільського р-ну Сумської області. Нині цей запис зберігається в рукописних фондах Інституту МФЕ ім. М.Рильського в Києві. Цікавий варіант цієї пісні (“Ой з-за гори чорна хмара, мов хвиля іде”) записано у Слов'янському районі на Донеччині. Пісня починається у звичній для українського героїчного епосу манері, із заперечного паралелізму: “Ой, з-за гори чорна хмара, мов хвиля іде, То ж не хмара, козак Богун запорожців веде” (Архів Донецького центру української культури і літератури, далі - ДЦКЛ). Запис відрізняється від сумського варіанту, створеного у думовому стилі. Тут зустрічаємо характерні для народної творчості поетичні символи дії, у яких бій змальовується як бенкет, а кров порівнюється з вином. Богун виступає перед нами як ідеальний козацький ватажок, наділений винятковою сміливістю і кмітливістю, умінням водити козацьке військо у переможні походи. Із історичних джерел довідуємось, що Богун брав участь в багатьох походах, особливо уславився в обороні Вінниці, в битвах під Берестечком, Монастирищем. У донецькому варіанті йдеться, очевидно, про охорону прикордонних районів України, яку він здійснював під час підготовки й проведення Переяславської ради.

Постать козака Голоти не була одинокою в історичному шарі народної епіки. Не один герой обороняв кордони рідної землі, “ні города, ні села не займаючи”, не один із них ходив у Крим, чи в Туреччину, щоб визволити із неволі полонених козаків. І не один із них поліг у лицарських змаганнях з войовничими чужинцями. Про одного із цих героїв, козака Супруна записано пісню у 1979 р. у с. Нова Олександрівка Краснолиманського р-ну від Коровки Н.І. (1924 р.н.). За народними уявленнями, Супрун - винятково хоробрий і мужній воїн, борець проти кримськотатарської орди, султанської Туреччини та шляхетської Польщі. У даному випадку маємо справу із дифузним епічним твором, що належить одноразово до жанру історичної пісні і до балади. У донецькому варіанті Супрун потрапляє в полон до турків, які позбавляють його життя. Перед смертю Супрун просить ворогів повести його “на високу могилу”: Нехай буде знати мила Україна, де Супрун загинув” (ДЦКЛ).

Народ не забув Супруна, склав про нього багато пісень, у яких наводяться різні версії місця загибелі героя - під Варшавою, Очаковом. Пам'ять про героїчну постать козацького ватажка збереглася до нашого часу.

Маємо десять записів пісні про керівника селянського руху на Поділлі - Устима Кармелюка. Популярність цих пісень на Донеччині можемо пояснити не лише високими художніми якостями твору, а й збереженням у пам'яті донеччан відгомону аналогічних суспільних явищ з минулого, відомих з фольклору про народного месника з Приазов'я - Гаркуші.

Із скасуванням кріпаччини становище селян не змінилося. З'являється новий прошарок суспільства - строкарі, наймити заробітчани, в Україні запроваджена нова неволя - кріпацтво, рекрутування і солдатчина. Про ці форми гноблення українського народу створено чимало рекрутських, солдатських та антикріпосницьких пісень, які дійшли до нашого часу. Це можна зрозуміти, бо винародовлення українців в радянську добу мало форму колгоспного кріпосницького ладу, а перманентні війни, які вела “легендарна і непереможна” у всіх кінцях світу, забирали цвіт української нації. Тематика донецьких варіантів цих пісень різноманітна: прощання сина з родиною, з коханою дівчиною, скарги на важку солдатську службу тощо. Понад 50 років живуть на Донеччині українці, депортовані у повоєнний час із західних районів України, тому до місцевого репертуару ввійшло чимало стрілецьких та повстанських пісень, які зберігають західноукраїнський колорит: у мові, у повноті текстів, в мелодиці.

Записані на Донеччині й новітні пісні на історичну тематику. Здебільшого це пісні замовного характеру, виразного авторського походження, про що свідчить їх агітаційне спрямування, уславлення колективізації і щасливого колгоспного життя. Лише кілька зразків нових історичних пісень можна вважати автентичними, такими, що відбивають події двох воєн, суспільних катаклізмів, які періодично прокочувалися українською землею, залишаючи за собою численні жертви і спустошення (“У великім селі Борисполя”, “На опушці лісу старий дуб стояв”).

Основна маса історичних пісень, записаних на Донеччині, має загальноукраїнський характер. Населений вихідцями з різних областей України, Донбас увібрав тематичне багатство регіональних традицій, трансформуючи їх у локальну місцеву традицію, яка ще практично не відстоялася. Донецькі варіанти історичних пісень зберегли спільну загальножанрову та загально-фольклорну основу у відтворенні концепції трактування подій, явищ, осіб, в засобах художнього втілення - архітектоніці, символіці та образній системі, у мелодиці тощо. Щодо своєрідності записаних тут історичних пісень, то вона помітна більше в тематиці, у змалюванні геопростору (степова смуга України), на якому відбуваються події, впливом російської мовної стихії на частину поетичного словника українських пісень, проникнення в народний репертуар пісень-фальсифікатів, які завше продукувалися окупаційною системою з метою вигідної інтерпретації історичних фактів, дискредитації народних героїв, формування естетичних та етичних ідеалів народу з позицій нової ідеології, втілення комуністичних ідеологічних настанов як єдино прийнятних.

Попри всі процеси нівеляції національного та історичного мислення в українського народу, попри те, що Донеччина і в ідеологічному плані була плацдармом чи лабораторією по “інтернаціоналізації”, тобто русифікації українців, тут збережені кращі зразки історичних пісень, які залишаються для носіїв місцевої фольклорної традиції живим відгомоном минулих подій, естетичними пам'ятками про важливі події, факти, історичні персоналії, фактором збереження національної самоідентифікації.

При цьому ми не можемо заперечувати того факту, що еволюція культурно-суспільного життя, а радше, придушення цього природного процесу всіма можливими засобами, що були в розпорядженні радянської ідеологічної системи, потягла за собою беззворотні втрати в осмисленні народом історії, зменшення питомої ваги епічних жанрів у загальнокультурному житті. Скорочувалося число носіїв української мови у зв'язку з винищенням української інтелігенції, масовими репресіями, і, головне, з масштабною русифікацією краю, втрачалася наступність творення й культивування тих творів, що відображали суспільне, історичне мислення народу.

Історичні пісні, записані на Донбасі, дають підстави по-іншому глянути на трагедію “русскоязычного населения” Донеччини, основу якого складають українці, трагедію, відчутнішу у наш час у зв'язку з відкритістю інформації про ці процеси, що продовжуються на Донеччині й нині. Введення в науковий обіг записів історичних пісень зі сходу України суттєво доповнюють наше уявлення про поетичну історію нашого народу. Як художні документи минулого, ці твори становлять цінне джерело для розуміння і характеристики історичного мислення народу, відбитого в традиційних жанрах фольклору.

У розділі 2 “Місце української народної балади у фольклорній традиції Донеччини” простежується стан записування, видання та вивчення балад. Цей жанр і в наш час користується незмінною популярністю. Учасники фольклорних експедицій, збирачі народної творчості постійно записують баладні пісні з активного народного репертуару. Фольклорний архів при Донецькому центрі народної культури і літератури представляє українську народну баладу на терені Донеччини в її тематичній строкатості й багатстві, в художній своєрідності територіальних та часових версій і численних варіантів. Як справедливо зазначає О.І.Дей, “ці визначні художні набутки баладного жанру заслуговують на серйозне наукове узагальнення, передусім на розгляд їх відношення до дійсності, - як тієї, що породила певні твори, так і до тієї, яка забезпечила їх тривале побутування”1¹ Дей О.І. Українська народна балада. - Київ: Наукова думка, 1986. - С. 3..

На сьогоднішньому етапі порівняльних славістичних досліджень в ділянці фольклористики відчувається особлива потреба в аналізі баладних творів передусім на тлі специфічно національних обставин. При студіюванні українських балад ми акцентували увагу на тих баладних сюжетах, що широко побутують на Донеччині і є найулюбленішими в репертуарі місцевих жителів. Представлені твори репрезентують різні хронологічні та тематичні рівні творення балад - від стародавньої доби до ХХ століття. За цією послідовністю вони і подаються в дисертаційній роботі: а) балади з архаїчними мотивами; б) балади з мотивами інцесту; в) балади про кохання; г) балади про матір-отруйницю; д) історичні балади.

До аналізу кожного сюжету залучається максимально доступна кількість варіантів, бо ж відомо, що при осмисленні великих сукупностей споріднених та близьких явищ і фактів яскравіше виявляються певні закономірності їх творення і побутування, виразніше окреслюється їх естетична сутність, спорідненість з іншими фольклорними системами. Чим повніше охоплюються варіанти того чи іншого сюжету, тим менші корективи в узагальнення можуть внести новознайдені зразки1¹ Дей О.І. Брати розбійники і невпізнана сестра // Дей О.І. Українська народна балада. - С. 89.. Зважаючи на виключне місце балади в системі фольклорних жанрів та на давні витоки, на продуктивний розвиток жанру на всіх етапах побутування та на всіх теренах України і за її межами, на тісні взаємини із суміжними фольклорними жанрами, - балада перебувала в полі зору багатьох українських вчених. Найоптимальніші результати вивчення балад дав метод монографічного вивчення того чи іншого сюжету. Доцільність і результативність монографічного вивчення епічних пісень якнайкраще засвідчує фольклористична діяльність І.Франка, М.Драгоманова, В.Гнатюка, Ф.Колесси, К.Квітки, О.Дея та ін.

Оскільки Україна перебувала у складі багатьох імперій і держав, це наклало відбиток на методологію, вихідні дані до інтерпретації цього пласта народної пісенності. В силу різних причин найбільше записів і досліджень припадає на західний регіон України. Це призвело до того, що окремі дослідники (П.Лінтур) доводили, що саме Карпати є епіцентром баладної традиції. Інші вчені (О.Дей, Г.Нудьга, С.Мишанич) вважали, що балада є органічною частиною пісенної традиції всіх територій, заселених українцями. Інша справа, що пісенна культура південно-східних районів та української діаспори представлена у фольклорних виданнях в меншому обсязі, ніж вона цього заслуговує.

Серед найулюбленіших балад з архаїчними мотивами на Донеччині є балади про перевтілення жінки в дерево, в пташку (мотив метаморфози), баладні пісні про кровосумішку, про сестру-отруйницю, про матір-отруйницю. Серед балад, поширених на Донеччині, ми зустрічаємо 3 варіанти метаморфози: мати, відчуваючи серцем небезпеку, в яку потрапила дочка, перевтілюється в пташку і летить її рятувати; дочка, порушивши материнський наказ "сім літ дома не бувати", перевтілюється в сиву зозульку і летить до отчого дому; дівчина стає орлицею, аби знайти "у світі далекому" дорогу до свого коханого. Аналіз баладних пісень: "Як віддавала, то наказувала", "Летіла зозуля через мою хату", "Оженила мати сина та не до любові", "Ой чиє то жито, чиї то покоси" засвідчує органічну спорідненість баладної традиції Донеччини, із пісенною епікою інших регіонів України.

Серед найулюбленіших балад з архаїчними мотивами, поширеними не лише в Україні, а й далеко за її межами, є балади з мотивами метаморфози (про перевтілення дівчини в дерево, пташку). У Донецькому регіоні польові записи нараховують 30 варіантів цього сюжету. У цих творах метаморфоза служить прикладом тривалого переосмислення на метафоричному, алегоричному рівні. Як видно навіть з одного грона пісень з мотивом метаморфози, баладні сюжети, з одного боку, глибоко врізаються в стару обрядовість, в сферу колективних чи одиночних магічних дій і поглядів виконавців цих дій на навколишній світ, людину в ньому, а з другого боку, тісно входять в народнопоетичну творчість у вигляді поетичних образів. Для баладних пісень, де перевтілення зумовлене сюжетно-композиційним рівнем, обов'язковий етіологічний кінець. У сюжеті цих пісень метаморфоза виступає і головним поетичним прийомом. Передумова етіологічного фіналу може мати релігійний (магічно-ритуальний), соціально-побутовий та суб'єктивний характер. Широкий аналіз цього матеріалу засвідчує органічну спорідненість баладної традиції Донеччини із пісенною епікою інших регіонів нашої Вітчизни.

До найпоширеніших балад на сході України належить сюжет про невістку-тополю. В українській пісенній традиції ми зустрічаємо три вияви метаморфози: мати, відчуваючи серцем небезпеку, в яку потрапила дочка, перевтілюється в пташку і летить її рятувати; дочка, порушивши материнський наказ "сім літ дома не бувати", перевтілюється в “сиву зозульку” і летить до отчого дому; дівчина стає орлицею, аби відшукати "у світі далекому" дорогу до свого коханого. Аналіз численних варіантів баладних пісень із розробкою цього сюжету ("Як віддавала, то наказувала", "Летіла зозуля через мою хату", "Оженила мати сина та не до любові", "Ой чиє то жито, чиї то покоси") засвідчує органічну спорідненість баладної традиції Донеччини із пісенною епікою інших регіонів України.

Популярними на всьому українському просторі є народні балади про кровосумішку (інцест). З трьох версій цього сюжету на Донеччині записані варіанти третьої версії: брати-розбійники вступили в гріховний зв'язок з рідною сестрою. За нашими підрахунками у переважній більшості балад (у 75 із 100, що складає 75 %) відсутнє безпосереднє зображення кровосумішки. Наявність його в окремих варіантах не означає, що фольклорний твір виник у добу патріархальних відносин, - цей мотив влився у фольклорні сюжети як норма давно пережитої дійсності і як такий, що засуджувався народною мораллю пізнішого часу, особливо з періоду християнізації суспільства. В українській баладі інцест недвозначно розглядається як негативне протиприродне явище, тим часом, коли в старовинних космогонічних міфах, в тому числі й у давньогрецькій міфології, кровосумішка, подружнє життя богів (братів і сестер, батька й дочки, матері й сина) - явище звичайне. Народна свідомість і мораль трактує кровосумішку, як трагічну аномалію, порушення строгих заборон на подібні стосунки. Можливо, тому сам акт інцесту замовчується. Разом з тим у баладах про згвалтування сестри дев'ятьма братами немає церковно-християнської ідеї про необхідність спокути у смертних гріхах. Ідейний зміст балад про інцест можна до кінця зрозуміти, якщо врахувати факт нашарування в сюжеті двох первинних світоглядів та подальші зміни в його трактуванні, обумовлені часом та впливами регіональних фольклорних традицій. В даному разі язичницька духовна спадщина використана для художньої аргументації і ствердження принципів нової моралі, яка засуджувала інцест і навіть для піднесення християнських настанов. Балади з розробкою цього сюжету належать не лише до загальноукраїнського , а й до загальнослов'янського та світового фонду.

Із ліро-епічних пісень з хоровим началом однією із найпоширеніших балад в усній творчості України та за її межами є балада про сестру-отруйницю. На Донеччині записано шість варіантів цієї пісні, які виявляють подібність до центрально та галицько-українського типів. Порівняння донецьких текстів із варіантами, поширеними в інших регіонах України, глибокий ідейно-художній аналіз допомагає розкрити життєвий смисл твору, детермінований конфліктом між сестрою та братом, конфліктом, викликаним обмеженням права сестри обирати свій життєвий шлях, права на особисте щастя. Простота композиції і форми, змалювання таких етичних норм в межах родини, коли місце батька чи матері у випадку їхньої смерті заступає старший брат, безпосередність викладу, динамічність розгортання сюжету - все це свідчить про старовинний характер пісні.

Великою популярністю в репертуарі донеччан користується і старовинна баладна пісня про розлучення голуба з голубкою, про що свідчать 33 її записи. Пісня поширена по всій Україні і за її межами. Спорідненість між українськими, білоруськими та російськими записами настільки незначна, що їх можна вважати варіантами однієї пісні. Сам сюжет виник, треба думати, в епоху родового устрою. На території між Карпатами - Віслою - Дніпром та Верхнім Дністром він набув поширення як обрядова пісня, згодом він виокремився з обрядового синкретизму та став баладною піснею, яка виконувалася співцями східнослов'янських народів.

“Від Сяну до Дону” на всьому етнічному терені України користується популярністю балада “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”. У нашому розпорядженні є 30 записів цієї балади, які можна згрупувати в три цикли. У переважній більшості варіантів балади отруєння хлопця не мотивується. Проте народна мораль засуджує невірність і лицемірство. З цього приводу О.І.Дей зазначає: “Коли ж отруєння парубка викликане ревнощами зрадженої дівчини…, творці балади теж приймають її сторону і винуватцем трагедії вважають потерпілого: “Нехай Гриценько двох не кохає”1¹ Дей О.І. Драми кохання й молодості в народних баладах // Балади про кохання та дошлюбні взаємини / Упор. О.І.Дей, А.Ю.Ясенчук, А.І.Іваницький, вст. стаття О.І.Дея. - К.: Наукова думка, 1987. - С. 15..

Аналіз трьох версій популярної балади "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці" показує, що пісня, приписувана легендою Марусі Чурай, за три з половиною століття не зазнала суттєвих змін, оскільки вічними є моральні настанови, які випливають із конфлікту, що виник на грунті кохання. Народним виконавцям імпонує факт покарання порушника моральних норм, навіть, коли вони обумовлені гонитвою за багатством.

Справжнє кохання в народному розумінні вище матеріальних цінностей. Балади на таку тематику ми знаходимо по усій території України. На Донеччині особливою популярністю користується сюжет про бідну дівчину, яка помирає через те, що мати велить синові одружуватися з багатою (“Шумить гай зелений, шумить”, “Зійди, зійди, місяченько, зійди над горою”, “Мила моя, ти кохана, я тебе вірно люблю”, “Тиха над річкой волна, де ми з милим стояли вдвойом”). Ці пісні завжди викликали труднощі у плані їх жанрового атрибутування. Одні з них без застережень можна віднести до балад. Другі поєднують в собі ознаки класичної балади і пісні-хроніки, на поетику третіх мав вплив “жорстокий” романс. Маємо справу із дифузним явищем, яке засвідчує нівеляцію класичної поетики, властивої українській народній пісні у її класичних виявах, явищем псування народних пісень, яке ще в минулому столітті помітив М.Драгоманов: “Коли поезія вимирає чи псується, і коли при тім утрата нічим не заступається, то се очевидна суспільна небезпека, peril social, як кажуть французи, і конче потрібно розбирати її найсерйознішим чином”2² Драгоманов М. Політико-соціальні думки в нових піснях українського (малоросійського) народу // Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство. - Львів, 1906. - Т.3. - С. 197.

Балади із грона “жорстоких” залишаються найбільш поширеними в розробці теми нещасливого кохання. Це свідчить про продуктивний характер цього грона балад, з одного боку, та про вплив на місцеву традицію російської міщанської культури - з другого. Зафіксовані на Донеччині зразки ми будемо вважати варіантами, оскільки у всіх текстах сюжетна канва тотожна: на побаченні хлопець повідомляє дівчині про волю батьків одружитися на багачці. Убита горем дівчина накладає на себе руки, козак тяжко переживає смерть коханої. У баладі відстоюються високі почуття - особиста гідність, любов, вірність, справедливість .

Дидактична функція балад виразно відчутна і в творах про зрадливе зведення дівчини, втрату вінка. На Донеччині поширені такі версії цього сюжету: 1) козак (солдат) зраджує дівчину; 2) зведена дівчина, дізнавшись про зраду милого, заподіює собі смерть; 3) дівчина втрачає вінок через нерозважливість. У варіантах першої версії йдеться про легковажне зведення дівчини в новочасних умовах, коли парубки відбували обов'язкову військову повинність. Тут спостерігаємо відхід від традиційного зображення взаємин козака і зведеної дівчини, легковажність парубка обумовлена колонізаційним періодом в житті України, періодом, коли строгі норми патріархальних етичних норм зазнали руйнації. На поетиці цієї балади, як і на багатьох інших зразках цього типу, відчутний вплив “жорстокого” романсу, міщанський надрив у змалюванні взаємин парубка і дівчини.

Тема зради в коханні розробляється у баладній пісні романсового типу “Наступила та тиха чарівна весна”. У місцевому пісенному репертуарі поширеною є балада про втечу дівчини із спокусником (“Їхали козаки із Дону додому”), яка має 30 записів. Популярність пісні - це пряма пересторога дівчатам, берегти свою честь і гідність. Балади цього сюжетного грона відігравали активну роль у підтримуванні високої моралі дошлюбних взаємин. Загалом, у баладах про втечу легковірних дівчат з мандрівними спокусниками особливо чітко виступає етико-виховна, повчальна функція.

Серед п'ятнадцяти сюжетів про кохання та дошлюбні взаємини на Донеччині зафіксовано шість зразків. Усі твори завершуються моралізаторськими сентенціями. Це ще раз засвідчує, що балада дійшла до нас не лише як художня пам'ятка, в ній збережена соціальна основа трагедії, в ній відчутне етико-виховне спрямування, вона поетизує справжнє кохання, розкриває його непереможну силу.

Ідея подружньої вірності, перевіреної смертю, надає особливого колориту та популярності і баладній пісні про “матір-отруйницю”. Серед поширених сюжетів, записаних на Донеччині у повоєнні роки, вищезгаданий сюжет посідає одне з перших місць. На сьогодні нам відомі 14 варіантів цієї пісні.

Взагалі українські варіанти цієї балади діляться на дві версії: центрально- і західно-українську. Саме остання поширена на Донеччині. Ми схильні вважати, що у баладі завуальовано подається той період історичного розвитку, коли на зміну ендогамним шлюбним стосункам прийшла екзогамія, яка скасувала укладання шлюбних зв'язків в середині роду. Тому жінка у матріархальній сім'ї свого чоловіка вважалася чужою і небезпечною для його роду. Коріння подібних мотивів (“невістка-тополя”, “мати-отруйниця” - Н.Б.) можуть мати тотемістичне походження.

Поширеною на Донеччині є алегорична балада “Ой горе тій чайці, чаєчці небозі”, віднесена дослідниками до циклу історичних пісень. На сьогодні нам відомо близько 20-ти її варіантів, зафіксованих переважно у повоєнний час студентами Донецького національного університету та співробітниками Центру народної культури та літератури. Зафіксовано і три варіанти історичної балади про змагання коня та орла (“Закладався сизий орел, сизий орел з гнідим конем”)1¹ Донецький центр української культури та літератури про Донецькому національному університеті.. Ці зразки історичних балад з донецького терену належать до загальноукраїнського фонду. Оскільки у вище згаданих баладах узагальнюється життєвий тернистий шлях нашого народу, нашої Вітчизни, то їх важко втиснути в найбільш доцільний розподіл балад за тематичним чи хронологічно-тематичним принципом. Таким чином, ідейно-тематичний аналіз досліджуваного матеріалу дозволяє нам виділити кілька історичних пластів, бо кожна епоха позначалася не лише на формі пісень, а й на їх змісті. Спостереження над сучасним життям народної балади Донеччини засвідчує її помітне місце в народнопісенному репертуарі регіону.

ВИСНОВКИ

У Висновках дисертант констатує передумови формування етнічного конгломерату Донеччини, зазначаючи при цьому перевагу української етнічної домінанти, етапи становлення і розвитку української культури як переважаючого сегменту на полікультурному полі Донеччини, етапи формування уснопоетичної традиції, місце в цій традиції історичних та баладних пісень. Народна пам'ять зберегла спогади про далеке минуле Дикого поля, про перших землеробів і воїнів, про вцілілі козацькі поселення, про голодомор і розкуркулювання, про тотальне обросійщення краю в часи царської, а згодом радянської імперії.

Інтенсивне заселення Донецьких земель розпочинається із другої половини ХІV - поч. XVII ст. Так, у 1732 р. число українців становить 3385 душ, а під час шостої ревізії 1811 р. донські поміщики нарахували 5053 українців. У 1920 р. в Донецькій губернії українці становили 54,6%, а росіяни 33,9% сільського населення. Тисячі селян, які йшли на шахти і заводи, спілкувалися українською мовою, та вже з 20-х рр. більшовики формують концепцію російськості регіону. Дані про події 1932-33 рр. свідчать, що голокост знизив частку українців серед учнів загальноосвітніх шкіл із 70% до 62,7%, а на переломі 1960-1970 рр. було закрито на Донеччині останню українську школу. Та як не намагався уряд через засоби масової інформації формувати думку про перевагу в краї російськомовного населення, російської культури, український фольклор продовжував своє продуктивне життя і залишався чи не єдиним виразним індикатором українськості краю.

Багатим тематичним розмаїттям, широкою художньою довершеністю відзначаються народні історичні пісні. За предметом зображення вони групуються в такі тематичні цикли: історичні пісні про турецько-татарську експансію, пісні про смерть козака (стрільця) в степу, пісні про конкретних історичних осіб ХVІ-ХVІІ ст., пісні антипанські, рекрутські й солдатські та новітні пісні на історичну тематику.

Давній історичний пласт (пісні періоду ХV-ХVІІ ст.) найкраще репрезентують пісні "За річкою вогні горять", "На Дунаї глибоченькому", "Зажурилась Україна, бо нічим прожити" та інші. Вони вражають зримістю та яскравістю узагальнення картин і образів, характерних для даного періоду. Про смерть козака на Донеччині записано десять варіантів козацької пісні "Ой з-за гір, з-за гір вилітав сокіл", "Ой у полі жито копитами збито". Всі варіанти цих пісень (подільський, полтавський, кубанський, донецький) характеризуються єдиною композиційною, образною системою, бо виникли на грунті тих суспільних перипетій, які віками переживала вся Україна. Улюбленою піснею жителів Донеччини залишається пісня "Ой на горі та женці жнуть" (маємо понад ЗО записів). Із героїчної доби, яка увійшла в історію України як Хмельниччина, до нас дійшла пісня про Морозенка (6 варіантів). Характерно, що в більшості записів події відбуваються в конкретній місцевості, сюжет доповнюється все новими деталями і ситуаціями. На відміну від записів XIX ст., а частково й нових, донецькі варіанти становлять собою перехідне явище від епіки до лірики: сюжет максимально стиснутий, тобто позначений еліптичністю, вся увага зосереджена на передачі передчуттів матері про скору загибель сина.

На Донеччині записані унікальні варіанти пісень про мужніх воїнів у битвах проти орди - Богуна та Супруна. Маємо десять варіантів пісні про керівника селянського руху на Поділлі - Устима Кармелюка.

Із скасуванням кріпаччини становище селян не змінилося . З'являється новий прошарок суспільства - строкарі, наймити заробітчани, та не зникає неволя, яка відбилася в рекрутських, солдатських та антикріпосницьких піснях. Тематика донецьких варіантів цих пісень різноманітна: прощання сина з родиною, з коханою дівчиною, нестерпна солдатська служба тощо. Понад 50 років живуть на Донеччині депортовані із західних областей українці, що поповнили місцевий репертуар стрілецькими та повстанськими піснями, які зберігають західноукраїнський колорит у мові, в повноті текстів, в мелодиці.

Записані на Донеччині й новітні пісні на історичну тематику. Здебільшого це пісні агітаційного спрямування про колективізацію і щасливе життя при радянському режимі, який під демагогічними гаслами будівництва світлого майбутнього для всіх народів і націй проводив політику геноциду.

Незмінною популярністю в донеччан користуються народні балади. Вони аналізуються в хронологічній послідовності - від архаїчних до новітніх творів. Серед найулюбленіших балад з архаїчними мотивами на Донеччині є балади про перевтілення жінки в дерево, в пташку (мотив метаморфози), баладні пісні про кровосумішку, про сестру-отруйницю, про матір-отруйницю. У місцевому баладному репертуарі ми зустрічаємо 3 варіанти метаморфози: відчуваючи серцем небезпеку, в яку потрапила дочка, мати перевтілюється в пташку і летить її рятувати; порушивши материнський наказ "сім літ дома не бувати", дочка перевтілюється в сиву зозульку і летить до отчого дому; дівчина стає орлицею, аби знайти "у світі далекому" дорогу до свого коханого. Аналіз баладних пісень: "Як віддавала, то наказувала", "Летіла зозуля через мою хату", "Оженила мати сина та не до любові", "Ой чиє то жито, чиї то покоси" засвідчує органічну спорідненість баладної традиції Донеччини, із пісенною епікою інших регіонів України.

З трьох основних тем українських балад про інцест на Донеччині представлена тільки одна: браття-розбійники вступили в гріховний зв'язок з рідною сестрою. В порівнянні із карпатським варіантом у донецькому тексти обриваються на трагічному кульмінаційному моменті.

Пісня про сестру отруйницю поширена по всій етнографічній території України. На Донеччині зафіксовано 5 її варіантів. Характерно, що кульмінаційний момент у донецьких варіантах подається більш розгорнуто, у діалогічній формі, а розв'язка має моралізаторський характер. Лише в одному варіанті акт покарання сестри відсутній.

В роботі дається аналіз тридцяти трьох варіантів про розлучення голуба з голубкою. Як правило, розв'язка трагічна, як і у всіх варіантах, поширених в інших регіонах України. Аналіз трьох версій балади "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці" показує, що пісня тісно прив'язана до легенди про Марусю Чураївну. Великою популярністю на Донеччині користуються історичні балади: "Ой горе тій чайці, чаєчці небозі","0й заспорив сизий орел з гнідим конем". Всі варіанти витримані у діалогічно-розповідній формі викладу з переважанням діалогу.

Таким чином, аналіз історичних та баладних пісень, записаних на Донеччині, показує, що епіка не втратила своєї пізнавальної, естетичної, етико-виховної цінності і в наш час, що фальшивим є твердження про суцільну “інтернаціоналізацію”, тобто російськість мислення та мовлення донеччан. Аналізовані жанри є органічним елементом загальнонаціонального пісенного фонду і зайвий раз засвідчують незнищенність українського національного духу у складних, а часом нестерпних умовах. Повістуючи переважно про минуле, вони продовжують хвилювати сучасників як естетичні пам'ятки, як концептуальне бачення майбутнього України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ

Бабич Н. Архаїчні мотиви в українських народних баладах з донецького терену // Актуальні проблеми української літератури і фольклору. - Донецьк, 1999. - Вип. 3. - С. 209-222.

Бабич Н. Історична та художня правда фольклору. (На матеріалі історичних пісень турецько-татарського циклу, записаних на Донеччині) // Актуальні проблеми української літератури і фольклору. - Донецьк, 1999. - Вип. 4. - С. 18-29.

Бабич Н. Умови формування та вивчення народнопісенної епіки Донеччини // Актуальні проблеми української літератури і фольклору. - Донецьк, 2000. - Вип. 5. - С. 46-57.

Бабич Н.М. Місце української народної балади у фольклорній традиції Донеччини (порівняльний аспект). - Донецьк: Вид-во Дон. нац. університету, 2000. - 102 с.

АНОТАЦІЯ

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 - фольклористика. Донецький національний університет. - Донецьк, 2001.

Дисертація присвячена з'ясуванню проблеми побутування історичних пісень та балад на терені Донеччини, яка досі не потрапляла в поле зору дослідників. Адже цей шахтарський край якнайшвидшими темпами йшов до “інтернаціоналізації”, де не повинно бути місця патріархальщині, якою характеризувався, на думку апологетів партійної ідеології фольклор. Тому в силу цих та інших причин Донеччина опинилась на узбіччі української науки, а на етнологічній і фольклористичній картах становила білу пляму.

На багатому джерельному матеріалі, із широкими порівняльними виходами розглянуто спектр питань, пов'язаних із побутуванням народнопісенної епіки Донеччини. Встановлено, що епіка не втратила своєї пізнавальної, естетичної, етико-виховної цінності і в наш час. Історичні пісні та балади, записані на Донеччині, є органічним елементом загальнонаціонального пісенного фонду і зайвий раз засвідчують незнищенність українського національного духу у складних, а часом нестерпних умовах.

Основні результати дослідження знайшли застосування в розробці спецкурсів, спецсемінарів, під час проведення лабораторних занять з фольклористики.

Ключові слова: історичні пісні, балади, художня та історична правда, фольклорна пам'ять, активний репертуар, фольклорний фонд.

АННОТАЦИЯ

Бабич Н.Н. Состояние украинской народнопоэтической эпики на территории Донетчины (сравнительный аспект). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филогических наук по специальности 10.01.07 - фольклористика. Донецкий национальный университет. - Донецк, 2001.

...