Характерні особливості кольору

Червоний, синій, жовті, всі інші кольори, похідні від цих трьох. Які виходять шляхом змішування:

жовтий + червоний = помаранчевий,

жовтий + синій = зелений,

червоний + синій = фіолетовий.

У свою чергу:

жовтий + помаранчевий = жовто-оранжевий,

червоний + помаранчевий = червоно-помаранчевий,

червоний + фіолетовий = червоно-фіолетовий,

синій + фіолетовий = синьо-фіолетовий,

синій + зелений = синьо-зелений,

жовтий + зелений = жовто-зелений.

Таким чином, ми отримуємо, колірної коло з 12-ти кольорів.

А тепер головне навчитися ці кольори гармонійно поєднувати. Існують певні способи комбінації кольорів колірного кола.

Додаткові - ці кольори один навпроти одного на колірному колі.

Аналогічні - ці кольори розташовані поруч один з одним на колірному колі. Вони добре поєднуються і створюють спокійний і комфорт.

Класична тріада - використовуються кольори, які рівномірно розподілені по всьому колірному колу.

Контрастна тріада - хоч і контрастна, але для новачків вважається оптимальною, її складно зіпсувати.

Гармонія чотирьох кольорів - такий варіант краще працюватиме, якщо головним, домінуючим буде лише один з квітів.

Крім цього кольору розрізняють по тону - градація від світлого до темного.

Відтінки одного кольору, що лежать в одному спектрі кола, називають монохромними.

Контраст.

На перший погляд контраст - поняття дуже просте. Взагалі його можна визначити як протиставлення предметів або явищ, які різко відрізняються за тими або іншими властивостями. Але при такому визначенні відмічаються лише зовнішні умови контрасту. Однак, глибинна суть його в тому, що протилежні предмети, явища, їхні властивості разом викликають у нас нові відчуття та емоції, які не можуть бути викликані при їх сприйнятті окремо. Поняття "контрастні відношення" означає різко виражені відзнаки між однорідними властивостями об`єктів або предметів (розміру, форми, тону, кольору, фактури, напрямку та ін.); поняття "нюансові відношення", навпаки, означає малу відзнаку між однорідними властивостями.

Нюанс - це відхилення, ледве помітний перехід, відтінок у кольорі, звуці, формі. Задача нюансової погодженості колірного середовища вимагає одноколірності композиції, використання принципів нюансової розтяжки кольору і колірної подібності. Розповсюдженим прикладом побудови нюансово погодженого колірного середовища є використання зближених кольорів, кольорів однієї групи.

Акцент - сильно виражені контрастні відношення між одним елементом (або групою елементів) та іншими, перебільшений контраст.

Контраст та нюанс - основні засоби досягнення художньої виразності у всіх різновидах мистецтв та дизайну. У живописі контраст має дуже велике значення. Його часто використовують для передачі визначеного світоглядського змісту. Контраст є також одним з важливіших формотворчих елементів. Разом зі світлотінню та лінійною перспективою він допомагає створенню відчуття просторової глибини. Колірна гармонія, колорит та світлотінь включають до себе той або інший вид контрасту. За допомогою контрастних зіставлень можна підкреслити, посилити особливості елементів та сприяти підвищенню загального сприйняття. Прикладами контрасту можуть бути зіставлення кольорової фігури та площини, великої колірної плями та маленької, прозорих та непрозорих плям, світла та тіні. При вивченні явищ контрасту з наукової точки зору виокремлюють два аспекти проблеми - психофізіологічний та естетичний. Висновки психологів та фізіологів можуть служити об`єктивною науковою підставою для теорії контрасту в художній практиці. Художник у своїй творчій діяльності спостерігає та вивчає контрасти мінливої природи, а також контрастний вплив плям на площині, які утворюють зображення. У природі нюанс, в основному, служить засобом маскування, як для збереження свого життя, так і для полювання. Нюансові сполучення найбільш характерні для тварин і рослин середніх широт, півночі, непрохідних тропічних джунглів та ін. Там, де в меншому ступені спостерігається контраст світла і тіні, зв'язаних із сонцем. Нюансові сполучення підкреслюють взаємозв'язок всіх елементів природи, поєднують усі живі істоти в єдину гармонічну колірну гаму. Важливим фактором, що впливає на виробниче середовище, є колірні і тонові нюанси. У художньому конструюванні малих форм (електробритв, транзисторів, авторучок, ювелірних виробів, пакуванні і т.ін.) нюансування створює високі індивідуальні якості форми виробу. Нюанс - один із найтонших засобів у палітрі як живописця, так і художника-конструктора. Нюанс використовують для уникнення монотонності, одноманітності. Завжди необхідно знайти міру нюансових відношень у кожної композиції, усвідомити, наскільки вони суттєві. Нюанс при своєї незначності повинний чітко сприйматися у зв`язку зі змістом композиції. У кольорознавстві контрастом називається ілюзорне змінювання кольорів за основними характеристиками: колірним тоном, світлістю та насиченістю. Контрасти розподіляють на два види: ахроматичний (світлістний, тоновий) та хроматичний (колірний). У кожному з них відрізняють одночасний, послідовний та крайовий (або прикордонний).

Одночасний контраст - зміна кольорів під впливом інших, їх оточуючих. У практиці образотворчого мистецтва мають справу і з хроматичним, і з ахроматичним контрастом. Це явище відображається у приказці: "Чим ніч темніше, тим яскравіше зірки". Суть явища у тому, що світла пляма на темному фоні здається ще більш світлою, а темна на світлому фоні - більш темною, чим має бути. Насиченість кольору залежить від фону. Наприклад, жовтий на білому - слабо виразний, але виразний на темному, він майже світиться; насичені синій і фіолетовий кольори на темному нечіткі, а на світлому - навпаки. Таке явище називають ще взаємовпливом кольорів. Контраст залежить також від форми та величини плями.

Ефект одночасного колірного контрасту виникає при взаємодії двох хроматичних кольорів або хроматичного з ахроматичним. Це явище більш складне, ніж тоновий контраст. Хроматичний контраст стає сильнішим, якщо взаємодіючи кольори рівні за світлістю. Протиставлення хроматичних та ахроматичних кольорів дає можливість художникам добиватися надзвичайної інтенсивності фарб. При зіставленні доповняльних кольорів у сприйнятті не виникає нових відтінків, а відбувається лише ілюзорне взаємне підвищення насиченості та світлості. Із збільшуванням відстані відбувається оптичне змішування у сторону загального сірого кольору. Знаходячись поряд, кольори змінюються не тільки за світлістю, але й набувають нових колірних відтінків. Наприклад, в оточенні червоного сірий колір здається трохи зеленішим, а на зеленому фоні, навпаки, трохи рожевим. Також з жовтим та оранжевим кольорами. Складається враження, що до сірого тону кожен раз підмішуються відповідні фарби, тобто у ахроматичних кольорів виникає колірний відтінок. Таким чином, плями сірих тонів отримують протилежні (доповняльні) відтінки тих площин, на яких вони знаходились. Аналогічні явища можна спостерігати і у хроматичних кольорів. Якщо жовтий колір знаходиться в оточенні червоного, то він сприймається трохи зеленим, лимонно-жовтим, на зеленому фоні він здається трохи оранжевим, на синьому або фіолетовому - більш насиченим. Кожен тон картини пов`язаний з оточенням, і в залежності від нього стає холоднішим, світлішим або темнішим. Колір предмету не є чимось абсолютним, постійним, він змінюється залежно від освітлення та загального колірного оточення. Біла скатертина здається трохи блакитною, якщо на неї покласти апельсини, та трохи рожевою, якщо ми бачимо на неї зелені яблука (тобто це одночасний контраст доповняльних кольорів). Одначе, коли нам необхідно точно визначити колір зразка фарби, його слід розглядати ізольовано, без впливу оточуючих кольорів, краще на нейтральному сірому фоні середньої світлості. Контур (чи його відсутність) та силует також беруть участь в дії одночасного контрасту.

Крайовий контраст виникає на межі двох сусідніх пофарбованих поверхонь. Найбільш виразно, чітко виявляється коли поряд знаходяться декілька смуг, різних за світлістю (крайовий тональний контраст) або за кольором (крайовий колірний контраст). При крайовому колірному контрасті сусідні кольори змінюються у тому ж напрямку, що й при одночасному контрасті, тобто жовта пляма поряд з червоною буде зеленіше, але чим вона буде далі від червоного, тим більше буде слабіти цій ефект. Крайовий та одночасний контрасти з`являються завжди разом, тільки у різному ступеню, в залежності від співвідношення плями та фону. Якщо невелика світла пляма знаходиться на темному фоні, крайовий контраст майже відсутній; чим більше пляма, тім сильніше явище крайового контрасту. В орнаментальних композиціях (тканини, килими, шпалери) якщо декілька площин, різних за кольором та світлістю торкаються, їх обводять як правило білим, сірим або чорним контуром. Ці тонкі смуги перешкоджають дії крайового контрасту.

Існує також явище іррадіації, яке уявляє собою ілюзорну зміну величини поверхні в залежності від його кольору та світлості. Іррадіацію слід обов`язково враховувати в практичній роботі будь-якого роду через те, що світлі предмети на темному фоні здаються трохи більшими, ніж темні предмети на світлому фоні.

Послідовний контраст - зміна колірних вражень під впливом раніше спостережених кольорів. При послідовному контрасті кінець зорового відчуття не збігає з дією подразника, а як би відстає від нього, запізнюється, так як в органі зору відбуваються визначені процеси. При тривалому сприйнятті будь-якого кольору потім завжди виникає колір доповняльний. Якщо спостерігати червону пляму, а потім перевести погляд на білу поверхню, то на ній появиться такої же форми світло-зелена пляма. Малонасичені кольори не викликають послідовного контрасту. Послідовний контраст є результатом колірної втомленості ока під впливом дії світла та кольору. Колірна втомленість тим сильніше, чим більше яскравий та насичений колір. Закони контрасту повинні використовуватися як засіб для досягнення виразності та кольорової єдності твору. Явища крайового та одночасного контрасту зобов`язують художника знаходити гармонію між сусідніми кольорами, підсилюючи або послаблюючи їх контрастну взаємодію, наприклад, змінюючи величину площини взаємоконтрастних поверхонь, розміщуючи поряд з теплопофарбованими предметами предметів у холодній гамі, віддаляючи предмети один від одного на площині за допомогою кольору, використовуючи різне освітлення. Якщо перейти з приміщення, пофарбованого насиченим кольором, наприклад червоним, у суміжну кімнату рожевого кольору, то перше враження про неї утвориться як про бляклу та майже безколірну. Але ж ця рожева кімната здасться значно рожевою, якщо ввійти до неї з зеленої кімнати.

Контраст за теплохолодністю є одним з найдзвінкіших серед інших типів контрасту та одним з найсильніших чинників образно-емоційного впливу на глядача. До цього виду контрасту можна віднести контраст доповняльних кольорів та різні типи сполучень споріднено-контрастних кольорів (див. розділ "Побудова гармонійних сполучень кольорів"). Протилежні кольори - теплі та холодні - посилюють один одного. Різноманітні асоціативні прояви контрасту теплого і холодного (тіньовий-сонячний, рідкий-густий, легкий-важкий, далекий-близький, вологий-сухий, прозорий-непрозорий та ін.) говорять про його великі виразні можливості. Найбільш цікавою для дослідження властивостей теплохолодності, в залежності від насиченості, відтінку та світлості, виявляється пара "червоний-зелений".

В "Руководстве по цвету для архитекторов, строителей и студентов" 1967 р. видання Л.К. Абрамов виявляє ефекти колірних контрастів за досвідом практичної роботи

- більш насичений колір викликає більш сильний контраст по відношенню до кольору менш насиченому. Слід зазначити, що важливий не сам ступінь насиченості кольору, а співвідношення насиченості кольорів, що сполучаються;

- зіставлення доповняльних чи контрастних кольорів посилює них;

- чим більше площина кольору, що викликає контраст, тим він сильніше відчувається;

- одночасний контраст сильніше за всього виявляється на лінії з`єднання кольорів, які взаємодіють;

- кольори зеленої частини спектру викликають найбільш сильну дію контрасту;

- одночасний cвітловий контраст послаблює прояв колірного контрасту;

- ахроматичне окантування колірної плями зменшує дію одночасного контрасту;

- зіставлення кольорів, близьких за колірним тоном, знижує насиченість кожного з них;

- тривале спостереження кольору веде до ілюзорного зменшення його насиченості;

- явища тонового і колірного контрасту завжди і всюди визначають наше сприйняття оточуючого середовища.

4. Фактура та способи її імітації

кольоровий світловий дзеркальний

При характеристиці костюма, його властивостей і візуального сприйняття важливе значення має фактура матеріалів, з яких цей костюм виготовлений. Під фактурою мається на увазі якість обробки поверхні текстильних матеріалів, їх здатність відбивати сонячне світло.

Різниця фактур ми сприймаємо не тільки візуально, але і на дотик. Фактура матеріалів залежить від щільності і величини мікровикривлень їх поверхні. Елементи фактури можуть бути дуже малі, зорово невиразні - при цьому говорять про пасивних фактурах. В інших випадках вони настільки великі, що сприймаються як самостійні елементи форми, такі фактури активні. Пасивні фактури, що мають однорідну, нейтральну поверхню, можуть служити прекрасним фоном для обробки і декору. Активні ж фактури досить декоративні самі по собі і не потребують додаткового прикрасі.

Практично не буває несумісних фактур, однак іноді трапляється невміле їх з'єднання, коли вони починають не тільки сперечатися, а й знищувати красу один одного.

У ескізної графіку існує поняття «графічні фактури», яке означає способи заповнення поверхні листа різними графічними знаками. У даному випадку можна говорити про різницю фактур тільки в ілюзорному плані, тому що у фізичному сенсі поверхню ескізного листа, заповненого різними фактурами, залишається однорідною. За способом зображення малюнка і його елементів графічні фактури поділяють на:

· лінеарні - в цьому випадку використовуються тільки лінії, які можуть бути різної товщини і різного характеру накреслення; фактури, створені тільки лінією або точкою, створюють відчуття прозорості поверхні, її ніжності, м'якості; поверхня, утворена за допомогою линеарной фактури, позбавлена контрастів, тому вона малоактивна;

· пятнові - в цьому випадку лінія втрачає самостійне значення і стає лише кордоном плям; подібні фактури мають більш активне звучання в порівнянні з першими, вони різання і контрастні.

· линеарно-пятнові - тут малюнок являє собою сукупність ліній і плям, що посилює виражальні можливості зображення; цей вид фактури, застосовується в ескізах найбільш широко і різноманітно.

Фактура - це сукупність різних технічних прийомів обробки матеріальної поверхні, особливості обробки або будови поверхні якого-небудь матеріалу, що сприяють досягненню художньо - декоративної виразності предмета.

Види фактур:

· гладкі;

· блискучі (у т.ч. лакові , глянцеві - атлас , сатин , лакова шкіра та ін);

· металізовані;

· ворсові (оксамит , вельвет , велюр , замша);

· букльований;

· з опуклим малюнком (тиснені шкіри , флокированниє тканини та ін.);

· з волосяним покривом (поверхні натурального і штучного хутра).

Фактури матеріалів можна розділити на дві групи:

· природні (природні), до яких відносяться фактури, створені самою природою: кора дерева, поверхню каменю на зламі та ін;

· штучні (похідні), які виходять після певної технологічної обробки їх поверхні.

Існує 3 види відбиття світла непрозорими поверхнями:

· дзеркальне, коли промені світла відбиваються від поверхні майже повністю під тим же кутом , під яким падають на неї;

· матове, або розсіяне , коли промені відбиваються під різними кутами;

· змішане, або глянсове , коли промені відбиваються і дзеркально і неуважно.

Багато промислові вироби, які розробляються для серійно-масового виробництва, проектуються не з одного, а з декількох матеріалів. Художник-конструктор, архітектор, проектувальник повинні знати декоративні властивості матеріалів, що застосовуються в конкретному виробі або ансамблі, вміти поєднувати їх так, щоб кожен з них отримав якомога більшу художню виразність.

Ілюзії передачі фактури будь-якого матеріалу можна досягти імітацією, наслідуванням. При високому рівні майстерності буває важко відрізнити справжній матеріал від його імітації.

Слід пам'ятати, що справжнє завжди естетично вище імітації, як би вона не була зроблена. Проте в деяких випадках імітація необхідна. Наприклад, при виконанні декорацій у театрі або при виготовленні стенду, монтажу і т.п. Найкраще монтаж виглядає зазвичай на тлі фактури дерева або граніту. Маючи акварельні або гуашеві фарби, пензлі і поролонову губку, можна створити потрібний фон.

При проектуванні виробів також широко використовується імітація, щоб показати замовникові, з якого матеріалу буде виготовлено виріб, який малюнок фактури матеріалів, яке їх поєднання.

У роботі дизайнера часто застосовується матеріали, характерні декоративністю свого малюнка, як дерево, тканина, шкіра, мармур , граніт, різновиди пластику (пластмаса), метал. У виробничих умовах пластмасу імітують під фактуру дерева, мармуру, граніту.

Деякі синтетичні матеріали дуже схожі на органічні, а багато з них самі по собі краще, багатше тих, які вони імітують. Кожен матеріал гарний по своєму, але стає гранично виразним лише в поєднанні з іншими матеріалами.

Жоден з моментів, що впливають на художньо - конструкторське рішення промислового виробу, не володіє такою силою, як вживані матеріали. Саме через матеріал, його конструктивні та декоративні можливості, найбільш повно виявляються при різних методах обробки, через пластику, фактуру, колір значною мірою виражається художнє рішення промислового виробу.

Дизайнер проектує промислові вироби масового виробництва: посуд, меблі, електроприлади і т.д., у вирішенні яких повинні бути врівноважені краса і користь. Крім виразних пропорцій, кольору, силуету більшість предметів промислового і побутового призначення нерідко мають фактуру матеріалу. У предметах побуту широко використовують різноманітні матеріали: метал, скло, тканини, шкіру, пластмасу, дерево і т.д., які впливають на композицію виробу і його естетичну якість.

Фактура тканин тісно пов'язана з їх структурою і видом обробки.

Натуральна шкіра, використовувана в костюмі, завжди має похідну фактуру, хоча іноді зберігається природний малюнок мереі на її поверхні. Природною залишають фактуру шкір, вироблених з шкур телят - опоек і виросток, так як вона - гладка і красива. Природну, дрібну мерею має шевро - шкіра, вироблена зі шкір молодих кіз. Шкіри більших тварин піддають різним способам облагородження, що змінює фактуру їх поверхні. У натуральних шкірах, виготовлених з шкур таких екзотичних тварин, як крокодил, варан, пітон, страус та ін., завжди зберігають природний малюнок їх поверхні.

По створюваному враженню все фактури можна умовно розділити на легкі і важкі.

Легку фактуру мають гладенькі матеріали, важку - ворсові, букльований, тиснені й хутро. Важкі фактури не рекомендується використовувати в костюмах для повних фігур. Фактури чорного кольору і темних тонів зорово зменшують розміри предметів, світлих - збільшують. Великі малюнки фактури візуально зменшують розміри поверхні, дрібні - збільшують. При цьому деталі з великим малюнком необхідно укладати в «композиційну рамку» з елементів з легкої фактурою, тоді зорово розміри об'єкта можна зменшити, а його пропорції - скорегувати.

Размещено на Allbest.ru