Художня спадщина Тараса Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Свою Україну любіть,

Любіть її... Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Т. Шевченко

Відомо, що поезія і живопис тісно пов'язані між собою. Однак особливості кожного з цих видів мистецтва здавна цікавили теоретиків і шанувальників мистецтва, виливалися в дискусії про те, який з них є впливовішим, сильнішим. А відомий художник Леонардо да Вінчі дійшов висновку, що “малярства - це німа поезія, а поезія - промовисте малярство”. Не випадково в історії світової культури поєднання в одній особі живописця і поета зустрічається часто. Очевидно, це доля щедро обдарованих творчих натур, яким тісно в межах одного виду мистецтва. До таких творчих натур відноситься і Т.Шевченко. Мало хто знає, що геніальний поет Тарас Шевченко був не менш геніальним художником: улюблений учень Карла Брюллова, випускник Петербурзької імператорської академії мистецтв (до того ж удостоєний трьох срібних медалей), чудовий портретист, пейзажист, який залишив після себе близько 1100 малярських робіт (різноманітних за жанром та за технікою виконання), нарешті - академік гравюри. Як художник він займає одне із найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві.

шевченко художник графіка живопис

1. Життєвий шлях

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринцях Звенигородського повіту, Київської губернії в сім'ї кріпака. Після смерті його батьків Тарас мусив іти у найми. Уже в той час у нього виникло непереможне бажання навчитись малювати.

Першим наставником Шевченка була народна творчість. Народна художня культура українського села стала основою всієї Тараса Григоровича. Уже Герцен зазначав, що Шевченко «…великий, що він цілком народний письменник».

Шевченко в повному розумінні слова народний художник. Вся його творчість - і поета і художника - живилась соками країнської народної творчості. Народне мистецтво України - широке і глибоке, воно пронизує всі його твори - поезію, прозу, драматургію, живопис та графіку.

Дуже рано виявилися у хлопця здібності до малярства. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Усе ними малював стіни, лави, стіл в хаті й надворі, в себе й у гостях. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. Якось юний художник намалював п'яного дяка, за що був ним жорстоко покараний. «Цей перший деспот, на котрого я наткнувся в моєму житті, - писав Шевченко, - уселив у мене на все життя глибоку огиду і презирство до всякого насильства однієї людини над іншою». Жагуча пристрасть до малювання визначила майбутній життєвий шлях Т. Г. Шевченка. Втікши від кирилівського дяка, Тарас намагається потрапити в науку до живописців-богомазів навколишніх сіл.Побував він у дяка-маляра села Тарасівки, відомого на всю околицю тим, що малював «великомученика» Микиту та Івана-воїна. Але тарасівський дяк-маляр заявив, що у хлопця нема ніяких здібностей і відмовився взяти його учнем, і Тарас потрапляє до сільського живописця в село Хлипнівку. Цей, за 2 тижні переконавшись, що Тарас має здібності і охоту вчитись, згодився взяти його в науку, але потрібний був дозвіл поміщика. Коли Тарас прийшов просити дозволу на навчання в маляра. його забрали в панську двірню кухарчуком. У своїй автобіографії Шевченко пише, що він, сидячи в передпокоях, ледве чутно наспівував сумні гайдамацькі пісні та зарисовував крадькома картини,що прикрашали панські покої. Часто за непереможне бажання малювати Тараса карали. Так було і 6 грудня 1829 року у Вільно. Пан і пані поїхали на бал, у будинку все заснуло. Шевченко запалив свічку і почав із захопленням копіювати козака Платова. Тарас вже добрався до маленьких козаків, коли двері відчинились і увійшов Енгельгардт. Він жорстоко нам'яв хлопцеві вуха, а на другий день наказав кучеру побити Тараса.

Прагнучи стати художником, Тарас побував у трьох церковних малярів. Проте жоден з них не виявив у хлопця таланту. Останнє рішення будь-що стати малярем визріло у нього в Києві, куди він поїхав з паном. Енгельгардт бенкетував, і три дні хлопець міг робити, що сам хотів. Тарас побував на Хрещатику, оглянув Золоті ворота, Лавру, Софійський собор. Брався нишком перемальовувати. Та за три дні чи ж багато встигнеш?..

У 1831 році Шевченко потрапляє до Петербурга, куди в кінці 1830 року переїхав його пан Енгельгардт. Поміщик нарешті переконався, що з Шевченка путящого лакея не буде, і зрозумів, талант хлопця може в майбутньому принести йому вигоду, і так він вирішив підучити здібного кріпака малярству. У 1832 р. Енгельгардт законтрактував Шевченка на 4 роки до різних живописних справ цехового майстра Василя Ширяева, людини грубої й жорстокої. Разом з іншими учнями Ширяєва Шевченко розписував інтер'єри петербурзьких театрів - Большого, Михайлівського. А вечорами відвідував рисувальні класи Товариства заохочування художників. Тут молодий Тарас знайшов товаришів, які познайомили його з викладачами Петербурзької Академії мистецтв.

Перспектива стати малярчуком не захоплювала Шевченка, хотів учитися справжньому мистецтву живопису. Тому білими вечочами Тарас ходив до Літнього саду і зарисовував там, як умів, статуї, розставлені по алеях.

Під час одного з таких «сеансів рисування» в Літньому саду Шевченка випадково зустрів студент Академії мистецтва Іван Максимович Сошенко. Ця зустріч вирішила долю Шевченка. Сошенко, переглянувши рисунки юнака-самоука, побачив, що вони виконані талановитою рукою, а Шевченко признався йому, що мріє навчитися малювати по-справжньому. Сошенко почав допомагати Тарасові. У жовтні 1835 року авторитетний комітет Товариства на чолі з професором Федором Толстим розглянув малюнки Шевченка і схвально оцінив їх. Шевченко мріяв навчатися в Академії, але добре розумів, що кріпакам туди дорогу заказано. Сошенко почав учити Шевченка рисувати. Вчив так, як самого учили, як заведено в Академії мистецтв.

Долею українського поета зацікавилися передові діячі російської культури - художники Олексій Венеціанов, Карл Брюллов, поет Василь Жуковський, композитор Михайло Вієльгорський. Карл Брюллов, ознайомившись з малюнками Тараса, відчув в них міцну основу, на якій у майбутньому міг розвинутись чудовий художник, майстер неабиякого обдарування. Брюллов запросив Шевченка відвідувати свою майстерню, познайомив зі своїми друзями, однодумцями. Діячі російської культури розуміли, що в кріпацтві такий талант загине, і тому почали дії щодо викупу Шевченка з кріпацтва.

16 квітня 1838 року в будинку Вієльгорського відбувся великий концерт для друзів композитора. Зібралися тут відомі діячі культури, шанувальники музики й живопису. Після концерту розіграли портрет Василя Андрійовича Жуковського роботи Карла Брюллова. А через 6 днів, одержавши 2 500 карбованців, поміщик Енгельгардт підписав документи про звільнення Шевченка.

22 квітня 1838 року Шевченко одержав відпускну. Йому в той час ішов 24 рік.

Звільненого від кріпацтва Шевченка прийняли в Академію, де він вчився як стипендіат Товариства заохочення художників. В Академії Шевченко став одним з улюблених учнів і близькою до К. П. Брюллова, професора Академії, людиною.

В Академії Шевченко працював наполегливо, із захопленням. З невгамовною жадобою вивчав тепер Тарас Григорович спеціальні художні дисципліни, одночасно посилено працював над своєю самоосвітою. Також він читає Пушкіна, Гоголя, Лєрмонтова, Гете, Шіллера, вивчає загальну історію, слухає курси по зоології, фізиці, відвідує театри і концерти.

1838-1840 роки - час, коли Шевченко багато і плідно працював як художник і поет, випереджаючи академічну програму. Крім занять із спеціальних мистецьких дисциплін, багато читав, цікавився історією своєї батьківщини, інших європейських країн. І, звичайно, писав вірші. 1840 року побачила світ його перша збірка - «Кобзар».

Але головну увагу Шевченко приділяє живопису і досягає хороших результатів: у вересні 1838 року його за рисунок «Боєць» переводять першим номером до натурного класу, на іспиті 29 квітня 1839 року він одержує срібну медаль другого ступеня за екзаменаційну роботу - рисунок з натури. Наступного року 27 вересня 1840 року - - знову срібна медаль: цього разу за складнішу композицію побутового характеру «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці», першу роботу олією.

2. Т.Шевченко і Академія Мистецтв, ранній період

Закінчивши загальні класи, Шевченко мав обрати собі спеціальність і керівника. 10 грудня 1840 року він подає до Ради Академії таку заяву: «Бажаючи присвятити себе вивченню живопису під керівництвом К. П. Брюллова і з цією метою відвідувати художні класи Академії, прошу прийняти мене в число вільно-приходящих учнів...» Тараса Григоровича зарахували до майстерні К. П. Брюллова і через рік, 26 вересня 1841 року, Рада Академія присудила Шевченкові третю срібну медаль за акварель «Циганка ворожить дівчині-українці».

Наприкінці березня 1845 року Шевченко виїхав «для художніх занять» в Україну. Наприкінці того ж року він стає співробітником Київської археографічної комісії. За завданням комісії Шевченко об'їздив Волинь і Поділля, а крім того, за власним бажанням - Полтавщину, Чернігівщину, Київщину, зарисовуючи старовинні будівлі, кургани, речі старовинного побуту та інше, тобто по суті він продовжує збирати матеріали за програмою «Живописной Украины».

Поряд із цим Тарас Григорович працює ще й над портретами, жанровими зарисовками, пейзажами.

У 1846 році, живучи в Києві, Тарас Григорович зблизився з членами Кирило-Мефодіївського товариства, з яким зв'язала його опозиція до самодержавно-кріпосницького ладу. У листопаді 1846 року Шевченко подав попечителеві Київської учбової округи заяву з проханням призначити його вчителем малювання Київського університету. У березні 1847 року Шевченка призначили викладачем малювання в університеті, але приступити до цієї роботи йому не довелося. 5 квітня за доносом провокатора з наказу III відділу Тараса Григоровича заарештували і відправили до Петербурга.

26 травня 1847 року царем була розглянута доповідь на шефа жандарма Орлова, у якій писалося: «Художника Шевченка за створення обурливих і у вищій мірі зухвалих віршів... призначити рядовим у Оренбурзький окремий корпус, доручивши начальству мати найсуворіший нагляд, щоб від нього ні під яким виглядом не могло виходити підбурюючих і пасквільних творів». На цій доповідній Микола І дописав: «Під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати».

9 червня 1847 року Шевченка відправили до Оренбурга, а 13 червня - до Орської фортеці. Почалося тяжке десятирічне заслання. Шевченко дуже тяжко переживав позбавлення можливості рисувати. Рисувати потайки в умовах казарми було неможливо. У листах Шевченко пише: «Найбільше мені доставляє мук це те, що не дозволяють рисувати...», «Мені заборонено рисувати, забрали найблагороднішу частину мого життя». «А тут так багато нового».

Проте, незважаючи на сувору заборону, Тарас Григорович і на засланні рисував, але можливість рисувати залежала від доброї волі його найближчих начальників. У 1848 році під час переходу військового транспорту з Орської фортеці, коли він спостерігав страшну пожежу, то він виконав ескіз пожежі олівцем, а згодом намалював аквареллю.

У червні 1848 року Тарас Григорович був призначений художником до складу комісії, яка досліджувала береги Аральського моря. Експедиція повернулась до Оренбурга в листопаді 1849.

З нею повернувся і Шевченко, який мав обробити в Оренбурзі зібрані матеріали.

П'ять місяців прожив він тут відносно вільно. Познайомився з польськими засланцями, багато писав, рисував, читав, жив у приватному помешканні, носив цивільний одяг. У квітні 1850 року - новий донос, обшук, тюрма, унаслідок чого і Шевченка засилають у Новопетровську фортецю з надзвичайним суворим режимом, де він прожив до свого звільнення.

На засланні Шевченко намалював багато автопортретів, укомпонованих у різні жанрові твори. Живописні твори періоду заслання, незважаючи на їхню тематичну різноманітність, об'єднуються такими характерними рисами: чесним простим рисунком, природною ясністю і простотою композиції, змістовністю, серйозністю підходу до теми.

Можна сказати, що найважливіше місце серед Шевченкових творів доби заслання займає серія творів під назвою «Притчі блудного сина».

Шевченко ставить перед собою, як художником, завдання служити суспільству, розглядає мистецтво як засіб боротьби з недугами, що роз'їдають суспільство. Новий цар Олександр II власноручно викреслив Шевченка зі списку амністованих. Шевченка аж у 1857 році звільнили із заслання.

2 серпня 1857 року Шевченко покидає Новопетровськ. 28 березня Тарас Григорович був уже в Петербурзі. Після короткого відпочинку він з юнацьким запалом береться за гравірування. Праця пішла так успішно, що в 1860 році Академія присудила йому звання академіка гравюри і відвела йому ще у 1858 році в своїх стінах помешкання-майстерню. Шевченко награвірував у Петербурзі 24 офорти. Серед них - офорти із творів Соколова. Рембрандта, Брюллова. Крім цього, він виконав офортом 5 автопортретів, 4 портрети видатних професорів Академії і 5 офортів на теми власних рисунків. Серед останніх - «Старець на кладовищі», «Сама собі у своїй господі» - теми про зневажених і знедолених, теми, що все життя мучили і хвилювали Шевченка.

Його визнали першим офортистом Росії.

В останній період свого життя він встиг виконати ще кілька пейзажів, зарисовок пам'яток архітектури, нарисував чимало портретів.

Під час короткої поїздки в Україну в 1859 році Шевченко виконав низку пейзажів: «У Лихвині», «У Корсуні», «У Черкасах».

Смерть через хворобу серця 10 березня 1861 року завчасно обірвала життя геніального поета, великого художника, гуманіста-патріота, мислителя.

Творчість художника Тараса Шевченка - явище складне. Зросла вона на основі українського народного мистецтва.

Народність, реалізм, шукання шляхів для розвитку мистецтва суспільно-корисного і доступного широким масам роблять творчість Шевченка-художника дорогою і близькою людям.

«Худомжник» - повість Тараса Шевченка російською мовою, написана 25 січня - 4 жовтня 1856 р. у Новопетровському укріпленні. У повісті «Художник» Шевченко продовжує розробляти тему долі талановитого кріпака, започатковану ним у повістях «Варнак» та «Музыкант».

На відміну від інших повістей Шевченка, «Художник» відрізняється своєю автобіографічністю, тому є важливим джерелом відомостей про біографію Шевченка в період перебування у Петербурзі й навчання в Академії мистецтв. Перед нами - не тільки велика кількість даних для зовнішньої біографії, але й ряд інших даних, що доповнюють наше уявлення про художні смаки і естетичні погляди Т. Г. Шевченка, про його наукові інтереси, про його соціальні інтереси, про його інтимне життя.

За жанровими особливостями, принципами зображення, характером типізації повість має складну структуру. Мемуарні елементи органічно співіснують у ній з елементами епістолярного жанру та нарису.

Перша частина - виразно автобіографічна й мемуарна; розповідь ведеться від особи художника, в образі якого можна впізнати риси й учинки реального Івана Максимовича Сошенка. Образ героя - спершу обдарованого кріпака-малярчука, згодом - молодого художника, захопленого мистецтвом і життям мистецької богеми, - суто автобіографічний (з деякими елементами художнього домислу) у першій частині.

У другій - риси автобіографізму властиві психологічній «біографії» героя, тоді як історія фатального одруження й трагічна розв'язка домислені на основі реальних фактів з життя декого з колег-художників; відбилася тут і романтична ідея всеохоплюючого служіння божественному мистецтву. Спогади Шевченка подаються у формі листів героя про навчання в Академії мистецтв, про мистецьке життя у тогочасному Петербурзі.

Повість цікава яскравими характеристиками видатних діячів культури того часу - благодійників Шевченка: К. П. Брюллова, О. Г. Венеціанова, В. А. Жуковського, М. Ю. Вієльгорського; а також його сучасників та друзів - В. І. Штернберга, Г. К. Михайлова, П. Ф. Соколова, А. М. Мокрицького, К. І. Йоахіма та ін. Колоритні й образи персонажів, прототипами яких були реальні особи: Паші (Марія Яківна Європеус), мадам Юргенс (Кароліна Карлівна Юргенс) та ін.

У розповіді про останні роки життя героя Шевченко використав відомості про трагічні обставини особистої долі відомих художників, своїх сучасників - О. В. Тиранова та П. А. Федотова, які закінчили своє життя в лікарні для душевнохворих. Тут особливо відчувається розмежованість головного героя й оповідача, що допомагає Шевченкові ширше розкрити свої погляди на соціальні явища дійсності.

Повість вперше перекладена на українську мову Єремією Айзенштоком і видана у 1928 році: Художник (Автобіографічна повість). Переклад з російськ. З переднім словом І. Айзенштока. Повість також переклав Леонід Білецький. Опублікована у виданні: Повне видання творів Тараса Шевченка. Том шостий. Повісті. Чикаго: Видавництво Миколи Денисюка, 1959

«Летние ночи в Петербурге я почти всегда проводил на улице или где-нибудь на островах, но чаще всего на академической набережной…

Однажды, насладившись вполне этою нерукотворною картиною, я прошел в Летний сад отдохнуть. Приближаясь … я чуть было не наткнулся на живого человека в тиковом грязном халате, сидящего на ведре, как раз против Сатурна. Я остановился. Мальчик (потому что это действительно был мальчик лет четырнадцати или пятнадцати) оглянулся и начал что-то прятать за пазуху. Я подошел к нему ближе и спросил, что он здесь делает.

- Я ничего не делаю, - отвечал он застенчиво. - Иду на работу, да по дороге в сад зашел. - И, немного помолчав, прибавил: - Я рисовал.

- Покажи, что ты рисовал.

И он вынул из-за пазухи четвертку серой писчей бумаги и робко подал мне. На четвертке был назначен довольно верно контур Сатурна.

Долго я держал рисунок в руках и любовался запачканным лицом автора. В неправильном и худощавом лице его было что-то привлекательное, особенно в глазах, умных и кротких, как у девочки.

- Ты часто ходишь сюда рисовать? - спросил я его.

- Каждое воскресенье, - отвечал он, - а если близко где работаем, то и в будни захожу.

- Ты учишься малярному мастерству?

- И живописному, - прибавил он.

- У кого же ты находишься в ученьи?

- У комнатного живописца Ширяева.

Я хотел расспросить его подробнее, но он взял в одну руку ведро с желтой краской, а в другую желтую же обтертую большую кисть и хотел идти.

- Куда ты торопишься?

- На работу. Я и то уж опоздал, хозяин придет, так достанется мне.

- Зайди ко мне в воскресенье поутру, и если есть у тебя какие-нибудь рисунки своей работы, то принеси мне показать.

- Хорошо, я приду, только где вы живете?

Я записал ему адрес на его же рисунке, и мы расстались…»

Так відбулась перша зустріч художника із людиною, яка відіграла, можливо, вирішальну роль у житті митця.

3. Графіка Т.Г. Шевченка

Саме за графічні, а не за живописні твори Шевченкові було присуджено високе і почесне звання академіка Санкт-Петербурзької Академії мистецтв. Цей факт свідчить не лише про високий професійний рівень Шевченка як художника-графіка, а й про визнання вагомості його внеску в розвиток графічного мистецтва. Не менш промовистим є і той факт, що саме Шевченко вважається одним із родоначальників національного реалістичного мистецтва Казахстану, і митці цієї країни здебільшого посилаються саме на його графічні твори, зокрема виконані в засланні.

Причини відсутності належної уваги до графічної спадщини Кобзаря слід шукати у XIX ст. Тоді графічне мистецтво вважалося мистецтвом другорядним, допоміжним архітектурі, скульптурі і живопису. Основним призначенням графіки було копіювання та тиражування у вигляді окремих естампів, журнальних або книжкових ілюстрацій кращих архітектурних, живописних, скульптурних творів з метою їх популяризації. Цікаво, що сам Шевченко був високої думки щодо можливості графічних мистецтв і, зокрема, про призначення у суспільстві художника-графіка. Про це свідчить запис, зроблений поетом у щоденнику 26 червня 1857 року: «Из всех изящных искусств мне теперь больше всего нравится гравюра и не без оснований. Быть хорошим гравером, значит быть распространителем света истины, значит быть полезным людям. Прекраснейшее, благороднейшее призвание гравера. Сколько изящнейших произведений, доступних только богатым, коптилось бы в мрачных галереях без твоего чудотворного резца?» Такого розуміння значення графічних мистецтв не виявив жоден з художників - сучасників Шевченка.

Знайомство доцільно розпочати з учнівських робіт Шевченка, виконаних у 1835-1837 роках, коли він спілкувався з молодими митцями Товариства заохочення художників, учнями Петербурзької Академії мистецтв та художньої школи, керованої та опікуваної О.Г. Венеціановим. У цей період Шевченко почав працювати над сюжетними малюнками на історичні теми («Смерть Лукреції», «Смерть Олега, князя древлянського», «Олександр Македонський виявляє довір'я своєму лікареві Філіппу», «Смерть Віргінії», «Смерть Б. Хмельницького», «Смерть Сократа»). Саме в них бере витоки глобальна тема, що стане для Шевченка основною впродовж усього життя.

Це тема України, її минулого, сучасного і вимріяного у згорьованих та змучених серцях простого люду щасливого майбутнього.

Зупинимося докладніше на картині «Смерть Б. Хмельницького». У просторій світлиці - козаки. У глибині на ліжку сидить знесилений смертельним недугом Б. Хмельницький. Відчуваючи близький подих смерті, Хмельницький відповідно до рішення козацької Ради передає своєму синові Юркові, що схилився перед батьком навколішки, булаву - ознаку й символ гетьманської влади. Праворуч від гетьмана, ближче до глядача, у кріслі з високою спинкою, задумливо поскубує бороду боярин - представник московського царя. Ліворуч біля столу - представник духовенства. У центрі малюнка, на передньому плані згорьовані запорожці схиляють у скорботі перед улюбленим ватажком бойове знамено. У глибині, на тлі світлого прямокутника відчинених дверей, - силуети козаків, що йдуть прощатися зі своїм гетьманом. Зміст і деталі зображеного досить точно відповідають описам події, викладених у сучасній Шевченкові літературі, а також у народній думі про смерть Б. Хмельницького.

Прагнучи якомога життєвіше і правдивіше зобразити сцену смерті Б. Хмельницького, молодий Шевченко малює постаті у складних ракурсах. Однак через брак певного досвіду і вправності в рисунку, а також знань анатомії людського тіла порушуються і навіть деформуються пропорції.

А бажання максимально точно відтворити атмосферу цієї сумної, хоч і не позбавленої урочистості події, обертається надмірністю у показі другорядних деталей, які відволікають увагу від головного.

Започаткована у «Смерті Б. Хмельницького» тема історичного минулого і сучасного рідного краю знаходить своє логічне продовження у творах наступних років, зокрема графічному циклі «Живописна Україна». Відповідно до задуму Кобзаря «Живописна Україна» мала виходити щорічно окремими випусками по 12 естампів, виконаних у техніці офорту. З незалежних від Шевченка причин світ побачив тільки один випуск «Живописна Україна» (кінець 1844 р.), що містив 6 офортів. Та навіть цього досить, щоб належним чином оцінити глибинність задуму та широту тематичного діапазону циклу.

Варто ще спинитися на роботі «Судня рада». Цей офорт можна розглядати як зображення побутової сцени життя українських селян. На аркуші відтворено сільський сход, що має розв'язати суперечку між односельцями. Змістовий же підтекст глибший. У творі суд народний, тобто суд праведний і справедливий протиставляється панському судові.

По-новому розкривається талант Шевченка-пейзажиста в малюнках, виконаних ним у 1848-1849 роках під час наукової експедиції, з опису та дослідженню Аралу.

Малюнки й акварелі, виконані під час експедиції, не стали сухими протоколами, у яких скрупульозно перелічено кожен камінь і кожну складку місцевості. Природу Аралу Шевченко побачив одночасно очима художника та науковця.

Значне місце у графічній спадщині Шевченка посідають портретні зображення, які він створював упродовж усього життя, увічнивши на папері багатьох своїх сучасників. Композиційне вирішення графічних портретів не відзначається широким розмаїттям: здебільшого це поясні чи погрудні зображення, повернені фронтально або на три чверті до глядача, де основну увагу зосереджено на обличчі й особливо очах - «вікнах душі» портретованої моделі. Серед зображених - переважно особи, з якими Кобзар спілкувався або яких добре знав.

4. Жанри образотворчого мистецтва, в яких працював Т. Шевченко

Історичний жанр		Портрети		Побутовий жанр
«Смерть Олега, князя древлянського», «Смерть Сократа», «Козацький бенкет», «Смерть Богдана Хмельницького».		Закревської, Маєвської, Горленко. «Портрет М.Щепкіна», «Портрет А.Ускової».та ін. Портрети російських полководців (1843 р.)		«Селянська родина», «Катерина»
		Т.Шевченко - жудожник
Книжкова ілюстрація		Автопортрети		Пейзажі
Ілюстрації до книжки М.О. Полевого «Історія Суворова»				«Крутий берег Аральського моря», «Низинний берег острова Миколи», «Пожежа в степу» та ін.

Мистецька спадщина Т.Г. Шевченка - твори живопису і графіки, що їх виконав Шевченко в різній техніці протягом усього життя. Збереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в гравюрах на металі й дереві вітчизняних і зарубіжних граверів, а також у копіях, що їх виконали художники ще за життя Шевченка. Уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють данні про понад 270 втрачених і досі не знайдених робіт.

За часом виконання всі живописні й графічні твори Шевченка можна поділити на три періоди: від перших робіт доакадемічного часу і до заслання (1830-1847рр), твори років заслання (1847-1857рр) і роботи, виконані після повернення з заслання до смерті художника (1857- 1861рр). В межах кожного з цих періодів простежуються й коротші за часом етапи, які об'єднують твори не тільки за певною тематикою, а й за художньою вартістю їх і за технічними засобами виконання. За часом виконання всі живописні й графічні твори Шевченка можна поділити на три періоди:

ь від перших робіт доакадемічного часу і до заслання (1830-1847рр),

ь твори років заслання (1847-1857рр) і

ь роботи, виконані після повернення з заслання до смерті художника (1857- 1861рр).

В межах кожного з цих періодів простежуються й коротші за часом етапи, які об'єднують твори не тільки за певною тематикою, а й за художньою вартістюїх і за технічними засобами виконання.

За свідченням самого Шевченка, малювати він почав з раннього дитинства - “хрестами й візерунками з квітками” (вірш “А.О. Козачковському”) обводив сторінки в саморобному зошиті (1822-1826рр), а коли був у пана П. Енгельгардта козачком, - перемальовував лубки (1829). З доакадемічних робіт збереглися малюнок олівцем “Погруддя жінки”(1830), акварельний портрет П. Енгельгарда (1833), “Голова жінки”(1834), портрети Катерини Абази і Є. Гребінки (обидва - 1837), серія композицій на історичні теми - “Смерть Лукреції” (1835), “Смерть Олега, князя древлянського”, “Александр Македонський виявляє довір'я своєму лікареві Філіппу” і “Смерть Віргінії”(всі - 1836), “Смерть Богдана Хмельницького” (1836-1837) і “Смерть Сократа” (1837).

Ще до переїзду в Петербург Шевченко набув значної вправності в малюванні олівцем, а в Петербурзі, очевидно завдяки роботі у В. Ширяєва, порадам І. Сошенка та праці в класах Товариства заохочування художників, він уперше почав працювати тушшю - пером і особливо успішно - акварельними фарбами. Це дало Шевченкові змогу підготуватися до вступу в Академію мистецтв. У роботах художника доакадемічного періоду вже яскраво виявився інтерес до суспільно вагомих тем. Його композиції стверджують патріотизм, людську гідність, виражають протест проти насильства. В них Шевченко вперше звертається до вітчизняної історії.

ШЕВЧЕНКО - МАЙСТЕР ПОРТРЕТУ

Незнайдені мистецькі твори Шевченка свідчать про те, що його художній доробок був набагато більший, ніж досі відомо. І хоч за тими згадками, що є в літературі про невідшукані і втрачені твори, важко говорити про їхні мистецькі якості, але й сам перелік робіт значно доповнює уявлення про мистецьку спадщину Шевченка, про різноманітність його інтересів і виняткову творчу активність. Незнайдені мистецькі твори Шевченка свідчать про те, що його художній доробок був набагато більший, ніж досі відомо. І хоч за тими згадками, що є в літературі про невідшукані і втрачені твори, важко говорити про їхні мистецькі якості, але й сам перелік робіт значно доповнює уявлення про мистецьку спадщину Шевченка, про різноманітність його інтересів і виняткову творчу активність.

АВТОПОРТРЕТИ

Тарас Шевченко любив малювати свої автопортрети і малював їх упродовж всього життя. Переважна більшість його малярських творів узята неначе в рамку автопортретів 1840 і 1861 років. Примітно, що всі автопортрети дуже реалістичні, Шевченко не намагається подати себе кращим, величнішим, романтичнішим, ніж він був у житті.

Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним генієм, а й талантом художника, які ніколи не зраджували йому, навіть у години страждань і тяжкої неволі. Для Шевченка малювання стало потребою, вираженням його творчого духу. У Шевченкові поєднувалися і боролись водночас поет і художник. Про свою пристрасть до писання і малювання Кобзар оповів у вірші “А.О. Козачковському”

Довго те діялось. Ще в школі,

Таки в учителя - дяка,

Гарненько вкраду п'ятака -

Бо я було трохи не голе.

Таке убоге - та й куплю

Паперу аркуш. І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу.

Та й списую Сковороду

Або “Три царіє со дари”.

Дослідниця спадщини Кобзаря З.Тархан-Береза підкреслює, що поетичних творів Шевченка до нас дійшло понад 240, а мистецьких - олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків - майже 1200. Сама ця кількість свідчить про його глибоку закоханість у малярство. Не випадково його твори виставлялися на академічних виставках, а за видатні успіхи у гравюрі Шевченкові було присвоєно звання академіка.

Упродовж свого творчого життя Шевченко створив понад 30 малярських та графічних автопортретів, у яких передав складну «лінію» своїх думок, почуттів, переживань. На його малюнках ми бачимо романтичного юнака (ранній автопортрет 1840 року) і збагачену досвідом, але вже хвору виснажену людину, яка прожила нелегке життя (автопортрет 1861 року). Автопортрет 1840 року є чудовим заспівом Шевченка-митця до його великої саги психологічного самоаналізу. В автопортреті Шевченка ліричне поєднується з драматичним, замріяність - з тривогою, добросердечність - із сумом, бадьорість - з легкою втомою. Перед нами зосереджене обличчя молодої людини. Гарний, сповнений гідності й граціозності поворот голови до глядача. Світло вихоплює з півтемряви лише обличчя - все інше тане, ховається у напівпрозорих тінях. Чоло Шевченка яскраво освітлене, а очі сховані в тіні. Художник вдається до засобу, типового для малярства романтизму, - за допомогою світла й тіні підкреслити, виділити те, на що передусім має звернути увагу глядач. Може здатися дивним, що найпромовистіший елемент портрета, який художники намагаються всіляко виділити, «дзеркало душі» - очі - Шевченко навпаки затінює. Але придивіться уважніше. Погляд сповнений якогось невисловленого запитання. Замість замріяного споглядання, яке так любили відтворювати у своїх портретах художники-романтики, у Шевченка - гостре, насторожене, драматичне вдивляння у життя, у людей.

Учитель. Шевченко чудово знав народний побут, звичаї, обряди. Можна без перебільшення сказати, що він засвоїв їх з молоком матері. Як творча особистість, він мав дар підносити ті чи інші сторони українського побуту до вершин поетичного осмислення і вселюдського значення.

Більшість композицій побутового жанру - графічні роботи. Що ж до олійного живопису, то найвідоміші картини Шевченка - це «Катерина», «Селянська родина», «На пасіці».

На картині «Селянська родина» бачимо стареньку, під солом'яною стріхою хату. Тут, у затишку, наприкінці літнього дня, зібралася селянська родина - молоді батьки, їх синочок, дід. Малюк, що цілий день був з дідусем, очевидно, бешкетуючи, а може й ненароком розбив горщика, який висів на тину і був неабиякою цінністю у селянській родині. Батько хотів було покарати хлопчика за вчинену шкоду. Але мати заступилася за сина, благаючи чоловіка вибачити його. Чоловік полагіднішав, заспокоївся, узяв люльку і, немов вибачаючись перед дружиною, прагне приласкати сина. За цією маленькою драмою уважно стежить дворовий пес. Трохи далі, на розі хати, сидить і гріється у променях вечірнього сонця сивий дідусь, якому байдуже все, що діється на подвір'ї. Перед нами типова сцена з селянського побуту, знаменитий жанровий живопис, який посідає важливе місце в українському мистецтві XIX ст. Шевченко написав картину «Селянська родина» 1843 року. Навчаючись у Петербурзькій Академії мистецтв, він приїхав в Україну, де не був уже чотирнадцять років. Що ж побачив Тарас у милому серці краї? Злидні, горе, страждання, стогін підневільного народу. І водночас - райське життя розбещеного панства, поміщицьку сваволю. Свій біль за скривджений, підневільний народ і свою ненависть проти царя і його посіпак поет вилив у віршах і в гнівній сатиричній поемі «Сон». Ці почуття знайшли відображення і в його картині «Селянська родина».

Сепії

Малюнки, що їх виконав Шевченко фарбою сіро-коричневого кольору, відомою під назвою сепії (виготовляється з так званої чорнильної залози морських каракатиць).До сепії Шевченко звертався дуже часто, особливо в період заслання і створив високі зразки своєрідного монохромного живопису, віртуозно використовуючи прозорість фарби найтонші градації коричневого кольору. У цій техніці він досяг виняткової майстерності світлотіньового моделювання, відтворення простору, предметного оточення психологічної її характеристики. Сепію художник використовував у роботі над ілюстраціями, для виконання підготовчих малюнків до гравірування, в пейзажних замальовках і особливо успішно - в портретах і сюжетних малюнках, що мають самостійне мистецьке значення. Він настільки призвичаївся до цієї фарби, що, коли не було під рукою сепії, розробляв до тону її бістр.

Сепія - фарба сіро-коричневого кольору; натуральна або синтетична коричнева фарба, стійка щодо дії сонця та повітря; фотографія коричневого тону.

Шевченко почав вживати сепію ще під час навчання в Петербурзькій Академії мистецтв. Він міг бачити малюнки свого вчителя К. Брюллова, виконані сепією в Італії і Греції, а також твори інших російських письменників. До цієї техніки Шевченко вдавався в роботі над малюнками, що їх він виконав на Смоленському кладовищі, зокрема, працюючи над картиною “Хлопчик - жебрак, що дає хліб собаці”, за яку у вересні 1840 здобув срібну медаль 2-го ступеня. Сепію виконано ілюстрацію до повісті М.Гоголя “ Тарас Бульба”(1842), а також два начерки “Сліпий” (“Невольник”) (1843) пізніше на цей сюжет поет написав однойменну поему.

Бістр - фарба чорно-бурого кольору; темно-брунатна акварельна фарба, що виготовляється з деревної сажі. Чорно-біла фарба, яку виготовляють із сажі букового дерева.

Акварель - клейові фарби, що розводяться водою; живопис такими фарбами.

Офорт , акватинта - різновиди техніки гравюри на металі; 1) Спосіб поглибленого гравірування на металі за допомогою кислот. Твори художника, виконані технікою штрихового офорта, часом у поєднанні з акватинтою. Технікою чистого офорта Шевченко оволодів у роки навчання в Петербурзькій Академії мистецтв, найвірогідніше - в майстерні К.Брюлова, який працював у мистецтві офорта і заохочував до цього своїх учнів. Найбільш ранніми відомими нам офортами Шевченка є естампи “Живописної України” - задуманого ним про історичне минуле, сучасний народний побут і природу України.

ХУДОЖНЯ СПАДЩИНА

В останні роки перебування на засланні у Шевченка визрів намір: після звільнення цілком присвятити себе мистецтву офорта, щоб поширювати в народі офорти з картин великих художників, а також власні твори.

2) Гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами, а також друкарський відбиток з такої гравюри.

3) Ручний спосіб виготовлення форм глибокого друку із застосуванням хімічного травлення.

За часом виконання всі живописні й графічні твори Шевченка можна поділити на три періоди: від перших робіт до академічного часу і до заслання (1830-1847рр), твори років заслання (1847-1857рр) і роботи,виконані після повернення з заслання до смерті художника (1857 -1861рр).

В межах кожного з цих періодів простежуються й коротші за часом етапи, які об'єднують твори не тільки за певною тематикою, а й за художньою вартістю їх і за технічними засобами виконання.

За свідченням самого Шевченка, малювати він почав з раннього дитинства - "хрестами й візерунками з квітками" (вірш "А.О. Козачковському -му ") обводить сторінки в саморобного зошиті (1822-1826рр), а коли був у пана П. Енгельгардта козачком, - перемальовував лубки (1829).

З доакадемічних робіт збереглися малюнок олівцем "погруддя жінки "(1830), акварельні портрети П. Енгельгардта (1833)," Голова жінки "(1834), портрети Катерини Абази і Є. Гребінки (обидва - 1837),серія композицій на історичні теми - "Смерть Лукреції" (1835), "Смерть Олега, князя древлянського", "Олександр Македонський виявляє довір'я своєму лікареві Філіппу "і" Смерть Віргінії "(всі - 1836), "Смерть Богдана Хмельницького" (1836-1837) і "Смерть Сократа" (1837).

Ці твори незважаючи на несамостійність частини з них ("погруддя жінки "перемальовано з невідомого оригіналу, а окремі малюнки на історичні теми зроблено на зразок композицій, рекомендованих для екзаменаційних робіт вступникам до академії мистецтв), свідчать проти, що ще до переїзду в Петербург Шевченко набув значної вправності в малюванні олівцем, а в Петербурзі, очевидно завдяки роботі у В. Ширяєва, порадам І. Сошенка та праці в класах Товариства заохочування художників, він уперше почав працювати тушшю-пером і особливо успішно - акварельними фарбами. Це дало Шевченкові змогу підготуватися до вступу в Академію мистецтв. У роботах художника до академічного періоду вже яскраво виявився інтерес до суспільно вагомих тем. Його композиції стверджують патріотизм, людську гідність, виражають протест проти насильства. В них Шевченко вперше звертається до вітчизняної історії.

Мистецька спадщина Шевченка періоду від вступу до Академії мистецтв і до заслання (1838-1847рр) становить окрему групу живописних і графічних творів, що відзначається широкою тематикою, появою нових жанрів і новим співвідношенням між ними, значним удосконаленням опанованого технічних засобів вираження і звернення до нових. На творах Шевченка цього періоду особливо помітний вплив К. Брюллова:певна ідеалізація зображуваного, романтична піднесеність, деяка умовність колориту. Разом з тим Шевченко вчився в нього майстерності композиції, реалістичного рисунка, мистецтва портрета. В цей же час він починає виступати як представник критичного реалізму. В межах цього періоду виразно простежуються етапи внутрішнього розвитку митця. Перший етап припадає на 1838-1843рр (до першої подорожі на Україну). Значну частину творчості Шевченка цих років становлять студійні роботи - малюнки олівцем, в углі та твори, виконані олійними фарбами. Серед них - окремі рисунки з гіпсових моделей, а більшість зображення живої натури (натурщики в різних позах та замальовки з натури своїх товаришів по Академії).

До цієї групи належить і виконана олією композиція "Натурщик в позі св. Себастіяна "(1840-1841рр). Виходячи за межі суто учбових завдань, Шевченко працює в цей час й над натурою власної "Постановки" (акварелі "Жінка в ліжку" 1839-1840; "Натурниця" 1840).

Багато уваги приділяв він копіюванню творів свого вчителя К. Брюллова (жанрові композиції "перерване побачення", "Сон бабусі і онучки "- обидві 1839-1840). Робота над цими копіями допомогла Шевченкові увійти в творчу лабораторію видатного художника, сприяла удосконаленню майстерності в акварельного живопису. У перші роки перебування в Академії Шевченко виконував портрети, історичні та жанрові композиції та ілюстрації (олівець, акварель, олійні фарби).

Опанування основами рисунка і технікою живопису позначалося на професійному рівні оригінальних робіт, а з творчим зростанням митця і його студійні малюнки набували високої художньої цінності. У портретах, які художник виконував найчастіше на замовлення, він не задовольнявся лише зовнішньою схожістю, а прагнув відтворити образ людини, риси її характеру. Вершиною в цьому жанрі Шевченка академічного часу є виконаний олією автопортрет (1840), з якого починається галерея автопортретів. Найчислені жанрові композиції митця цього періоду є етапним в історії українського мистецтва. Сепія "Хлопчик з собакою в лісі" (1840) тематично близька до незнайденої картини "Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці", яку рада академії мистецтв 1840 відзначила срібною медаллю 2-го ступеня. Такої ж нагороди удостоєно й композицію "Циганка-ворожка" (1841). Картина "Катерина" (1842), виконана олійними фарбами, ввійшла в скарбницю українського побутового живопису як один з перших творів критичного реалізму. Жанрові твори Шевченка правдиво і поетично зображують життя українського народу, глибше, ніж це було до того в українському мистецтві, підносять соціальні проблеми. Успіхи жанрист позначились і на багатьох ілюстраціях Шевченка, які висунули його до числа відомих ілюстраторів. У перші роки навчання в Академії мистецтв Шевченко почав працювати в пейзажному жанрі. Роботи останнього періоду перебування в Академії свідчать про докорінний злам у творчості художника. Перша подорож на Україну (квітень1843 -лютій1844) визначила тематику і характер творів митця, їхні жанри і співвідношення між ними. На Україні Шевченко далі працював над портретом, застосовуючи переважно олійні фарби (портрети Маєвської, Г. Закревської, П. Закревського, дітей В.М. Рєпніна). Ці твори набагато виразніші, глибше, ніж акварельні портрети попереднього періоду, розкривають внутрішній світ портретованих. Вони свідчать і про успіхи художника в оволодінні технікою олійного живопису. Новий за характером і технікою виконання (туш, перо-штрих, а не контур,як у композиціях доакадемічного періоду) автопортрет Шевченка 1843.

Рисунок тут ніби передував творам, виконаним у техніці офорта.

Мистецький доробок Шевченка часу перебування на Україні складають портрети, підготовчі роботи до "Живописної України", виконані олією дві картини - "Селянська родина" та "На пасіці", пейзажі (тепер як провідний жанр), а також численні малюнки, серед яких і "Вдовина хата на Україні "та" Хата батьків Т.Г. Шевченка в с. Кирілівці".

Всі ці роботи свідчать про великий інтерес митця до життя українського народу і цього побуту, до природи й історичного минулого України, про глибоке соціальне спрямування творчості художника. У програмі до "Живописної України" вперше в українському мистецтві проголошено думку про соціальну роль образотворчого мистецтва, а саме видання поклало початок розвиткові в українському мистецтві офорта.

Творчість Шевченка періоду від закінчення Академії до заслання характеризують переважно портрет і пейзаж. Відомо 17 портретів цього часу, виконаних олією, аквареллю і олівцем, - свідчення майстерності і популярності Шевченка як портретиста серед широких кіл української інтелігенції. В пейзажах, виконаних аквареллю та олівцем, переважає замилування просторами, затишними куточками і особливо деревами з їхнім вибагливим і складним малюнком.

Композицію тут побудовано на другому плані; пізніше, десь з літа 1845, спостерігаються перші спроби дати і третій план. Велике місце в творчості Шевченка в цей час посідав історичний пейзаж, що зумовлено роботою художника в Київській археографічній комісії, для якої він змальовував архітектурні пам'ятки й історичні місця. У цих творах висока майстерність поєднуються з науково-документальною точністю.

Ретельне вивчення мистецької спадщини Шевченка, зосередження всіх його творів у спеціальному музеї, публікація їх в академічному виданні (1961-1964) дали змогу об'єктивно оцінити великий за обсягом і значний за мистецькою вартістю доробок художника періоду заслання. Незважаючи на царську заборону, Шевченко в роки недолі працював багато плідно в усіх властивих йому й раніше жанрах.

Всього відомо 124 завершені твори й 220 ескізів та начерків,створених тоді. Змінилися тільки співвідношення між жанрами, питома вага кожного з них у загальному доробку митця. Найплідніше він працював у жанрі пейзажу - цьому великою мірою сприяла участь в Аральській і Каратауській експедиціях. Найчастіше художникові доводилося фіксувати натуру нашвидку - звідси начерковий характер робіт, особливо рисунків у художніх альбомах. Ці малюнки дуже лаконічні, часто це лише контури або контур з незначним штрихуванням. Деякі пейзажі часу Аральської експедиції Шевченко завершував вже в Оренбурзі за олівцевім і малюнками з помітками "Для пам'яті", а частіше покладався на свою винятково зорову пам'ять. Про велику спостережливість художника говорять і численні пейзажі, на яких надзвичайно тонко зображено деталі не тільки на першому плані, а й на другому і третьому. З особливою силою спостережливість митця виявляється в численних малюнках науково-допоміжного характеру з зображенням структури берегів Аральського моря та скель і урвища, що були важливими для геологічної характеристики місцевості. Такий філігранній малюнок, не позбавлений і великої художньої цінності, очевидно, прислужився митцеві для пізнішої роботи в офорті. Пейзажі Шевченка часу обох експедицій відрізняються від його пейзажів попереднього періоду перевагою в них другого і третього планів, видовження композицією при широкому, часто відкритому обрії й надзвичайно багатим і тонким колоритами.

У глибоко емоційних і розмаїтих за настроєм акварелях Шевченка виступає як видатний майстер цієї техніки. Його пейзажі дуже точно і правдиво відображають природу казахського краю, її своєрідну красу. Особливе місце в художній спадщині Шевченка років заслання належить жанровим композиціям, що становлять кілька окремих тематичних груп. Одна з них призначена побутові казахського народу (сепії "Казахи в юрті", "Казахський стоянка на Косаралі", "Казахський хлопчик розпалює грубку", "Казахський хлопчик дрімає біля грубки "," Казахи біля вогню "та акварель" Казах на коні ",всі 1848-1849рр). Ще більше замальовок з життя казахів у дорожніх альбомах художника (ескізі і начерки до закінчених сепій і акварелей). Значної розмаїтості і соціальної гостроти казахів тема набула в другий період заслання поета (сепії "Тріо", 1851; "Пісня молодого казаха ", 1851-1857;" Байгуші під вікном ", 1855-1856 і "Казашка Катя" ,1856-1857). У деякі твори ("Т.Г. Шевченко і байгуші", "Т.Г. Шевченко і казахський хлопчик, що грається з кішкою" 1856-1857) художник вводить свій автопортрет. Цим Шевченко підкреслює своє глибоке співчуття до долі казахського народу.

Окрему групу становлять композиції на історичні, міфологічні,літературні та біблійні теми ("Благословіння дітей", "Телемак наострові Каліпсо ","Робінзон Крузо","Самаритянка ","Казашка"," Мілон Кротонській"," Нарціс та німфа Ехо "," Св. Себастіан"," вмираючий гладіатор", всі - 1856). Всім їм властиве глибоке психологічне трактування образів.

Третя, цілком самостійна, група жанрових композицій це сепія сепій "Притча про блудного сина", яку Шевченко мав намір відтворити в гравюрі. Викриття експлуататорського ладу досягає тут найбільшої гостроти.

Портретні твори Шевченка років заслання виконано переважно сепією або італійським олівцем (лише кілька портретів в Оренбурзі --аквареллю). Вони досконаліші щодо композиційної побудови, глибше розкривають психологічний стан портретованих і являють собою новий крок у розвитку реалізму художника. Часто Шевченко вводить портрету жанрові композиції ("О. Бутакий і фельдшер О. Істомін під час зимівлі на Косаралі" 1848-1849; "Т.Г.Шевченко серед товаришів" 1856; "Т.Г. Шевченко малює товариша "1855-1857).

Творчість Шевченка років заслання переконливо доводить, що, всупереч твердженням біографів поета з буржуазно-націоналістичного табору,він не втратив здібностей художника, а й досяг як Митею ще вищого рівня в усіх жанрах портретному, пейзажному й побутовому. В його творах цього часу на повну силу пролунала соціальна тема й виявилася інтернаціоналістська позиція художника. Крім того, твори років заслання свідчать про те, що Шевченко бувши відірваним від академії, не забував про неї. Безсумнівний відгомін академічної школи відчувається у виконаних художником у цей час композиціях на історичні, міфологічні й літературні теми. Пієтет Шевченка до Академії мистецтв стверджують написана на засланні автобіографічна повість "Художник" та записи у "Щоденнику".

Мистецька спадщина Шевченка останнього періоду життя кількісно невелика. В цей час він багато працював над офортом і досяг у ньому, порівняно з офортом 1844, нових успіхів. Серед пейзажів переважають етюди й начерки, виконані 1857 на пароплаві, коли поет їхав з Астрахані до Нижнього Новгорода, та краєвиди, створені на Україні під час третьої подорожі 1859 (винятком хіба що є офорт "Вечір в Альбано поблизу Рима. Ліс "- за твором М. Лебедєва та "Мангішлацькій сад" - за власним малюнком). Усі ці пейзажі незалежно від міри їхньої завершеності, свідчать про зрослу майстерність Шевченка-пейзажиста в останній період життя. Це виявляється в підкресленні другого і третього планів, у побудові композиції на широкому обрії та у перевазі повітряної перспективи над лінійною,в глибокій ліричності та емоційності краєвидів.

До жанрових композицій Шевченко звертався лише повернувшись до Петербурга та його майже виключено в зв'язку з роботами в офорті ("Дві дівчини", "Свята родина", "Притча про робітників на винограднику").

...