Художня спадщина Тараса Шевченка

Всі - 1858 "Сама собі своїй господі". "Приятелі", "Старець на кладовищі", всі-1859). Особливий інтерес являють портрети роботи Шевченка останнього періоду його творчості. Їх відомо 41. Усе це - завершені твори, крім невеликого рисунка олівцем - портрета О. Герцена, спокійного в Нижньому Новгороді. Портрети виконано італ. олівцем і крейдою на тонований папері та в техніці офорта. Для портретів олівцем характерні смілива, соковита лінія й соковитий штрих. Шевченко намалював їх на пароплаві під час переїзду по Волзі, потім у Нижньому Новгороді, Москві, на Україні та в Петербурзі. Вони близькі до портретів, виконаних у Новопетровському укріпленні, але набагато контрастніші та виразніші щодо внутрішньої характеристики портретованих, хоч сам малюнок у них значно лаконічніші. Ціла галерея офортний автопортретів (шість)і портрети віце-Презедента петербурзької академії мистецтв Ф. Толстого та професорів академії Ф. Бруні та П. Клодта й академіка І. Горностаєва є визначним здобутком не лише в мистецькій спадщині Шевченка, а й в усьому тогочасному офорті.

Шевченко зробив великий внесок у розвиток портрета, побутового жанру і пейзажу. Він виступав як один з перших на той час офортистів України й Росії. Його реалістична творчість сповнена великого соціально-викривальну змісту й відзначається глибокою народністю, інтернаціональними мотивами і гуманізмом. Твори Шевченка мали вплив на весь розвиток українського мистецтва, вони служать життєдайним джерелом для багатьох поколінь українських художників.

Мистецька спадщина Шевченка визначає його видатне місце в історії не лише українського, а й світового мистецтва.

Автопортрет Т.Г. Шевченка - власні зображення, які художник створював протягом усього життя. Найраніший з відомих тепер автопортретів (полотно, олія, 43 * 45, в овалі, ДМШ) виконано на початку 1840 в Петербурзі. Це одна з перших спроб Шевченка малювати олійними фарбами. У творі - романтично піднесений образ молодого поета -художника. В манері виконання - в легких лесіруваннях, що подекуди поєднується з корпусним накладанням фарб, у витонченому малюнку, в довершеному пластичному моделюванні, в колориті, побудованому насиньо-зелених тонах з вкрапленням червоних, а головне в романтичному забарвленні образу - виразно відчувається вплив К. Брюллова. Твір не завершено.

Автопортрет (папір, туш, перо, 22,7 * 18,4, приватна збірка, Москва), намальований в Яготині 23 - 26.IX 1843 і подарований В. Репніній разом з рукописом поеми "Тризна", зображує Шевченка за роботою.

Тут виразно передане уважне сприйняття молодим художником навколишнього життя. Портрет виконано вільним, упевненим штрихом,близьким до манери рисування голкою на міді.

Автопотрет, виконаний у кінці серпня 1845 (папір, олія, 17 * 13,3, ДМШ) і подарований Н. Тарановській, немов би розвиває ідею попереднього. Він гранично простий, ясний за формою. Шевченка на ньому сповнений енергії, внутрішньої сили, рішучості. До 1845належить і автопортрет зі свічкою, відомий за офортом Шевченка 1860. В альбомі 1845 є начерк цього твору олівцем. Із спогадів А. Козачковського відомо, що в 1845 Шевченко майже завершив роботу ще над одним автопортретом, в якому подав образ "народного поета, влучно схоплений у хвилину його поетичного натхнення ". Цей твір не зберігся.

Кілька автопортретів Шевченко створив під час перебування на засланні. Перший автопортрет (папір, олія, 12,7 * 9,9, ДМШ), порушивши царську заборону писати і малювати, він намалював між 23/06 і 11/12 1847 в Орській фортеці, як тільки туди прибув, і 11/12 1847 надіслав А. Лізогубові. Це портрет поета в солдатському мундирі й кашкеті-безкозірці. Тяжкі муки вже наклали відбиток на обличчя Шевченка, на якому вражають широко розкриті, сповнені скорботи очі.

З портретів, виконаних під час перебування Шевченка в Аральській експедиції (1848-1849), до нас дійшов лише один (папір, сепія, 15,6 * 12,9, Львів. Музей українського мистецтва), що його художник незабаром подарував А. Венгжіновському в Оренбурзі. Шевченка зображає себе у вбранні, яке носив в експедиції, - звичайному цивільному платті і світлому кашкеті з великим козирки, на обличчі - сліди втоми від нелегких мандрів. До цього твору близькі три портрети (полотно, олія, закомпонований в овалі, відтворений у книжці О. Новицького "Тарас Шевченко як маляр", Львів - Москва, 1914, де тепер цей портрет - невідомо; полотно, олія, 24,5 * 19,8, ДМШ; полотно, олія, 26,2 * 21,4, ДМШ), які щодо авторства потребують деякого дослідження: досі не встановлено чи це Шевченкові автопортрети, чи копії або варіанти, виконані іншими художниками.

Доля намальованого під час Аральської експедиції автопортрета, надісланого В. Репніній 14/11 1849, через три тижні після повернення до Оренбурга, невідома.

За часів перебування Шевченка в Оренбурзі збереглися два автопортрети.

Один з них (папір, сепія, білило, 24,3 * 18,1, ДМШ) виконано не пізніше 29/12 1849 і подарованого Ф. Лазаревському. Шевченка зобразив себе в цивільному одязі - у світлій куртці, з-під якої видно комір білої сорочки. На обличчі відчувається душевний спокій.

В тому, що поет зобразив себе так, певно, мало значення те, що в цей час він жив не в жахливих умовах солдатської казарми, а на приватній квартирі, серед друзів і мав змогу малювати.

Психологічною характеристикою до цього твору близький автопортрет у солдатську мундирі з погонами (папір, сепія, 16,2 * 13, ДМШ), що його Шевченко 29/12 1849 надіслав А. Лізогубові. Поет тоді ще сподівався на полегшення своєї долі, чекав підвищення у званні до унтер-офіцера й офіційного дозволу малювати. Та незабаром, після арешту за порушення царської заборони і майже піврічного слідства, його заслано до Новопетровського укріплення. Тут Шевченко створив нові автопортрети - вражаючої сили художні документи про сім років нелюдських фізичних і моральних мук, але - всупереч усьому й натхненної, подвижницької, героїчної творчої праці. До цих років належить низка сюжетних, жанрових малюнків, у які художник ввів автопортрети. Під час експедиції до Каратау він виконав малюнок "Шевченко серед товаришів", на якому зобразив себе за малюванням разом з Б. Залеський і Л. Турно. Його зображення близьке тут до автопортрета, створеного в липні-серпні 1851 й подаровано Б. Залеський. На останні роки перебування художника у Новопетрівському укріпленні припадає малюнок "Шевченко малює товариша", де він зобразив себе за роботою в кібітці, що її спеціально поставив для нього у саду біля укріплення І. Усков. На цих малюнках відтворено образ Шевченка, обстановку, в якій він тоді перебував,передано його захоплення мистецтвом.

Важливе місце в творчому доробку Шевченка цього часу посідають жанрові малюнки "Шевченко й байгуші" та "Шевченко й казахський хлопчик, що грається з кішкою ". До яких художник ввів автопортрети. Щоб підкреслити вірогідність зображеного й передати своє співчуття гноблення тоді, приречений на злидні і голод,казахському народові. Автопортрети, подані силуетом, є на малюнках "Казарма" та "Кара колодкою" (обидва - 1856-1857рр). У Новопетровському укріпленні Шевченко намалював також два автопортрети, один з яких 3/11 854 передав з М. Семеновим у дарунок О. Бодянський, а другий надіслав 22/4 1857 Я.

Кухаренкові. Обидва твори не збереглися. На першому на підставі листа до О. Бодянського, художник зобразив себе в цивільному вбранні. Другий - відомий з фоторепродукції, що збереглася в архіві Олени Пчілки. Його намальовано сепією; як можна судити з того, що Шевченко тут так само зобразив себе у цивільному одязі, цей портрет виконано 1853-1854рр.

Повертаючись із заслання, в Нижньому Новгороді Шевченко намалював ще два автопортрети. Перший (тон, папір, італійський та білий олівці, 31,4 * 24,6, ДМШ), виконаний не пізніше 28/11 1857, автор подарував М. С. Щепкіну. Другий (тон, папір, італійський та білий олівці, 25,5 * 21,2, ДМШ), виконаний не пізніше 4/1 1858, надіслав тоді ж з П. А. Овсянникова у дарунок М. Лазаревському. В обох творах постає образ сильної духом людини, яка вийшла незламною з найтяжчих випробувань. М. Лазаревський з подарованого йому автопортрета замовив 25 фотокопій, щоб поширювати їх серед друзів і знайомих.

Більшість автопортретів, створених у Петербурзі в останні роки життя, Шевченко виконав технікою офорта. Працюючи над ними, він часто користувався фотографіями. Перший автопортрет - у темному костюмі (папір, офорт, 16,1 * 12,3, створений за фотографією кінця 50 --х років) - виконано не пізніше 14/3 1860р. З цього твору збереглися також відбитки третього стану (16,1 * 12,5), де фон вкрито тонким шаром акватинта. Автопортрет пройнятий глибоким ліризмом.

Вражає вираз очей, якого раніше в автопортретах не було: в них і сум, і ніжність, і тепле співчуття. Це вираз "ласкавий, майже ніжний", який помітив в очах художника І. Тургенєв.

Незабаром за фотографією, зробленою наприкінці березня 1858, зроблено другий автопортрет - з бородою, в кожусі і шапці (папір, офорт, 16,9 * 12,5), який можна датувати не пізніше як 4/4 1860. Ретельно опрацювавши обличчя й виділивши його легким штрихуванням на тлі навколо голови, Шевченко вільно в начерковій манері, накреслив убрання й покладену на коліно руку, що надало образові своєрідного артистизму. За малюнком, виконаним 1845,, що його Шевченко відшукав, він у травні 1860 створив автопортрет із свічкою (папір, офорт, акватинта, 16,4 * 13), в якому майстерно передав ефект освітлення - боротьбу світла й темряви, внаслідок чого твір набув символічного звучання. В цьому автопортреті привертає увагу розмаїтість застосованих технічних прийомів. Густим плетивом різної сили штрихів, підкреслених і об'єднаних шаром акватинта, художник показав, як морок відступає перед переможно силою світла. Обличчя модельоване прозорими перехресних штрихами, а вбрання зображене сіткою паралельних ліній, що імітують манеру класичної гравюри різцем за фотографією, яку зробив 1859 у Києві І. Гудовській, 1860 виконано автопортрет у світлому костюмі (папір,офорт, 16,5 * 12,5). Тут на обличчі Шевченка помітно сліди тяжкої недуги, яка підточувала й без того надламане засланням здоров'я поета. У цьому творі відбився також пригнічений стан, у якому Шевченко повернувся до Петербурга після арешту на Україні влітку 1859. Якщо кожний з розглянутих офортний автопортретів певну грань образу Шевченка, передає той чи інший душевний стан, то останній з цієї групи автопортретів - у шапці й кожусі, створений не пізніше 4/12 1860 за фотографією А. Деньєра, зробленою 1859, дає узагальнений образ портретованих. Твір вражає глибиною і цілісністю характеристики. Недаремно сучасники поета вважали його найвдалішім і найбільш схожим з усіх прижиттєвих зображень Шевченка, і він здобув найширшу популярність. Технічно портрет виконано бездоганно.

Офортний штрих набув тут виняткової експресії. Штрихуванням вкрито не лише тло навколо голови, а й усе зображення; перегукуючись з енергійним штрихом, яким передано смушеву шапку й комір кожуха, воно надає портретові своєрідної суворості. На портреті є авторський підпис і дата виконання, а також монограма з облямованих колом літер, написаних енергійним розчерк. Офортні автопортрети Шевченка (естамп різних станів) зберігаються в кількох музеях, більшість - в ДМШ. В останні роки життя Шевченко малював і олійними фарбами. З чотирьох тогочасних полотен, що дійшли до нас, три - автопортрети. В них помітний вплив Рембрандта, творчістю якого Шевченко захоплювався замолоді і яку тепер, працюючи над офортами, вивчав особливо старанно. Один з автопортретів (1859)відомий з копії, що її виконав К. Фловіцький (44,4 * 35,5, ДМШ).

Шевченко тут зображений з бородою. Ефект контрастного бічного освітлення, надаючи творові великої емоційної належності, не відвертає, однак, уваги від основного - погляду Шевченка. Крім копії К. Флавіцького існувала ще одна копія (де тепер - невідомо), яку виконав художник Жебровський. Другий автопортрет з цієї групи (полотно, олія, 59 * 48, в овалі, Державний музей українського мистецтва в Києві), виконаний не пізніше 1860, експонувався того ж року на виставці в Петербурзькій академії мистецтв. Він значно відрізнявся від інших автопортретів художника трактуванням образу: Шевченко намалював себе тут молодим парубком. З-під високої, зсунутої набакір, смушевої шапки вибивається чуб, під сувоїв біла вишивана сорочка, пов'язана червоною стрічкою. Твір близький до автопортретів Рембрандта не лише живописно-колористично вирішенням --характерним поєднанням золотаве-брунатним тонів, виразною світлотінню, а й "маскарадом", який багато важить в образному ладі портрета.

Контраст між парубочі вбранням і сумним поглядом пройнятий сльозою очей фізично надламаного, передчасно постарілого Шевченка становить основний мотив твору, надає йому глибокого трагічного звучання.

Останній автопортрет (полотно, олія, 59 * 49, в овалі, ДМШ), віко наняй 1.02.1861, відтворює образ безнадійного хворого художника. Густий морок, з якого виступає освітлене тим же контрастним бічним світлом обличчя Шевченка посилює трагізм твору.

Автопортретні зображення є в деяких краєвидах Шевченка з розвинутими жанровими мотивами.

Окреме місце серед автопортретів Шевченка посідають автошаржі, що є в альбомах 1839-1843 та 1846-1850, на берегах деяких рукописів поета та на копії малюнка "Хата батьків Т. Г. Шевченка в селі Кирілівці ", яку виконала Г. Псьол. Ці автошаржі свідчать, що властиве поетові почуття гумору не залишало його й в найтяжчі роки життя. Автопортрети Шевченка - своєрідна автобіографія, написана рукою великого художнка-реаліста.

Незнайдені мистецькі твори Т. Г. Шевченка - твори художника, про які є тільки згадки в його автобіографії, "Щоденнику", листуванні,повістях, архівних документах і записах його сучасників. Через тяжкі обставини життя Шевченка вкрай несприятливо склалася доля його мистецької спадщини. До викупу з кріпацтва Шевченко не мав змоги ні збирати, ні зберігати свої ранні твори. Багато малюнків,виконаних по закінченні петербурзької Академії мистецтв, які були у І. Фундуклея і М. Сажина, загубилося після арешту поета 1847.

Окремі малюнки, що він їх потай надсилав з Новопетровського укріплення друзям для продажу, потрапили до третіх рук, і де вони - невідомо. Чи не розшукано й малюнки різних років, що залишилися після смерті поета і були продані з аукціону у травні 1861. У дожовтневий час твори Шевченка колекціонували окремі особи.

Систематично збирати і зберігати мистецьку спадщину Шевченка стало можливим лише після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. За радянського часу виявлено і вивчено багато творів художника, які вважалися втраченими. Із скупих згадок в автобіографічних поезіях і з мемуарних джерел відомо, що Шевченко захоплено малював у дитинстві. Це були переважно візерунки, що ними він прикрашав переписувані книжечки, та зображення солдатів і коней, якими прикрашав стіни хати. Коли Шевченко служив козачком у П. Енгельгардта, він перемальовував картини, які прикрашали панські покої. Подорожуючи з обозом Енгельгардта, копіював, певно, з гравюр і лубочних картинок зображення історичних осіб та фольклорних героїв. За те, що козачок Шевченко 6.12.1829 перемальовував лубочні картину "Козак Платов", його з наказу пана покарано різками.

Жодна з цих копій не збереглася. Чи не збереглися й малюнки, які Шевченко, працюючи в майстерні В. Ширяєва в Петербурзі, робив білими ночами із скульптур у Літньому саду. Чи не дійшли до нас й перші Шевченкові спроби в жанрі акварельного портретного живопису,до якого він звернувся за порадою І. Сошенка. Це зокрема портрет І. Нечипоренка, який позував Шевченкові, а також портрети, що їх художник виконав після вступу до петербурзької Академії мистецтв:портрет нареченої Демидова, портрет П. Мартоса, Солової, С. Гулака-Артемовського, В. Апрелєва та інші. Чи не розшукано й більшість малюнків та етюдів Шевченка, виконаних у навчальних класах товариства заохочування художників і в Академії мистецтв до зустрічі з К. Брюллова та під час навчання в нього. Не знайдено й картину "Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці", яку Рада академії мистецтв 27.11.1840 відзначила срібною медаллю 2-го ступеня, як першу Шевченкову спробу живопису олійними фарбами, а також два інші твори тих років: акварель "Група сплячих жебрачок", яку експонувала 1842 на виставці в Академії мистецтв, та картину "Панна Сотниківна ", намальовану того самого року на прохання Г. Квітки-Основяненка. З творів, що їх Шевченко виконав на Україні 1843-1847, не відшукано портрети О. Волховського, членів родини О. Лук'яновича, О. Шостки, О. Афанасьєва-Чужбинського, три портрети членів родини Катериничів, В. Забіли, сина К. Білозерського, Ю. Сребдольської, 8 шаржованих рисунків членів "товариства мочемордія", 2 малюнки "Бал у Волховськіх", "Будинок Хмельницького у Суботові", "Будинок А. О. Козачковського в Переяславі", малюнки, виконані підчас розкопок могили перепятіхі біля Фастова та інші. Невідома й доля багатьох творів Шевченка часів заслання. Серед них портрети Е. Нудатова, М. Обручової, Ф. Лазаревського, О. Фролова, Є.. Косарєва, М. Бажанова, дочки Усков Наташі, жанрові малюнки з життя казахів: "Казахський бакса", "Спритний продавець", "Молитва до вмерла", один з двох однойменних малюнків "Циган", "Дочка хіоського Гончара" і "Сцена в казармі"; карикатури на міністра освіти С. Уварова тараїмськіх офіцерів; низка краєвидів, виконаних під час Аральської та Каратауської експедицій, у Новопетровському укріпленні та його околицях. Досі не розшукано й два малюнки сепією з зображенням байгушів. Відомо лише, що Шевченко надіслав їх Б. Залеський, один - у дарунок, другий - для продажу. З творів, виконаних по дорозі з заслання - на пароплаві "Князь Пожарський" та в Нижньому Новгороді,не знайдено портретів В. Кішкіна, А. Шауббе, І. Гасса, А. і М. Брілкініх, Г. Попової, М. Дорохової, А. Пущіної, С. Варенцової з сином, М. Олєйнікова; малюнки з зображенням архітектурних пам'яток Нижнього Новгорода. З творів останніх років життя Шевченка нерозшукано портретів Г. Суханова-Подколзіна, дочки С. Гулака-Артемовського, Н. Карташевської, Айрі Олдріджа, л, Жемчужникова і Л. Зотової; рисунків "Краєвид в Мошнах", "Дуб"; копія з однойменного твору А. Мещерського, виконана як оригінал для офорта.

Серед незнайдених творів є й автопортрети різних років: автопортрет, що його Шевченко передав через М. Семенова 3.11.1854 з Новопетровського укріплення в дарунок О. Бодянським; автопортрет часів заслання, який у списку Г. Честахівського творів Шевченка, що залишився після смерті поета, значиться як виконаний нібито в Оренбурзі. Ще не розшукано й деяких робочих альбомів з малюнками; є дані, що дин з них був у Києві в польського археолога й бібліолога К. Свідзінського. Деякі Шевченкові твори дійшли до нас лише в гравюрах інших майстрів: ілюстрації до твору М. Надеждіна "Сила волі" та до книжки М. Польового "Історія Суворова ...", портрети для видання "Русские полководцы", малюнок "Затока біля Новопетровського Укріплення ", з якого Б. Залеський виконав офорт.

Окремі твори Шевченка тепер відомі лише у фотографіях і репродукціях, вміщенних у різних виданнях.

ВИСНОВОК

Таким чином, ми ще і ще раз зримо відчули велич і багатогранність таланту Шевченка, ще раз переконалися, що завдяки великій праці він зумів передати у словесних і живописних творах свою палку любов до народу України і тривогу за її долю. Слід відмітити багато спільного у живописних і поетичних творах, але й відзначити те головне, що ці види мистецтва відрізняє. Якщо поетичне слово, максимально насичене змістом і асоціативними зв'язками будить уяву читача, який уже сам домальовує сцену, події, тоді у живописному полотні схоплено лише один якийсь момент, застиглу дію, але глядач також домислює, розширює видноколи полотна. На глядача діє передусім композиція, кольорове наповнення, світло, але розглядаючи живописне полотно, підсвідомо згадуємо поетичні рядки. Така вже сила зв'язку поетичного слова і живопису.

Живописні й графічні твори за часом виконання їх датуються 1830-1861рр. й територіально пов'язані з Росією, Україною і Казахстаном. Зажанрами - це портрети, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні пейзажі й краєвиди. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні, а також аквареллю, сепією,тушшю, свинцевим олівцем та в техніці офорта на окремих аркушах білого, кольорового та тонований паперу різни розмірів, а також у п'ятьох альбомах. Значну частину мистецької спадщини Шевченка становлять завершені роботи, але не менш цінними для розуміння творчого шляху й розкриття творчого методу художника є й його численні ескізи, етюди, начерки та учбові студії. З усіх творів лише незначна частина має авторські підписи, написи і ще менша --авторські дати. Вивчення мистецької спадщини Шевченка в наш час дало можливість встановити максимально точні дати виконання багатьох його художніх робіт, визначити основні етапи розвитку творчості митця за жанрами, тематикою й формальними ознаками.

Незнайдені мистецькі твори Шевченка свідчать про те, що його художній доробок був набагато більший, ніж досі відомо. І хоч за тими згадками, що є в літературі про не відшукані і втрачені твори, важко говорити про їхні мистецькі якості, але й сам перелік робіт значно доповнює уявлення про мистецьку спадщину Шевченка, про різноманітність його інтересів і творчу активність.

Размещено на Allbest.ru