Формування та становлення фольклористики Волині у ХІХ - поч. ХХ ст.

Утвердженню волинезнавства в кінці ХІХ-поч.ХХ ст. через фольклористично-етнографічні студії прислужився один з перших регіональних музеїв Волині у с.Городку (поблизу Рівного), який функціонував завдяки меценатству барона Федора Штейнгеля. Хоча він німець за походженням, але сприяв українському рухові просвітницького напряму, як член Першої Державної Думи виступав на захист прав людини, української мови, утвердження волинського краю. Ф.Штейнгель до наукової роботи запросив М.Біляшівського (1867-1926), уже відомого як археолога, етнографа, фольклориста, мистецтвознавця, літературознавця. Народознавчі студії доручалися етнологу, фольклористу, театрознавцю, музикологу Валентину Мошкову. Для збирання, вивчення відомостей про Волинь у літній період до музею залучалися провідні вчені С.Петербурга, Києва (Ф.Вовк, П.Тутковський, І.Абрамов та ін.), щоб здійснювати екскурсії (експедиції) за руслами древніх місцевих річок. Програми для них в галузі етнографії, фольклору розроблялися у формі запитальників В.Мошковим.

Виявлена та вивчена спадщина музею дає підстави вперше проаналізувати її як вагому сторінку історії вітчизняної науки. Має вона важливе значення і в свідченні глибинних витоків традиційної волинської культури, які збагачують українську фольклористику і переконують у живучості та успадкуванні уснопоетичного розмаїття в умовах зросійщення.

Результати досліджень місцевих діячів науки та культури, архівні фонди Києва, С.Петербурга, Житомира, Рівного дозволяють резюмувати, що волинський фольклор відповідає загальним рисам української народної поетичної творчості і водночас зберігає локальну специфіку та самобутність.

Окрім столичних науковців, пізнання Волині як прикордонної території Польщі та Росії у другій половині XIX-поч. XX ст. плідно здійснювали етнографи, фольклористи, краєзнавці Києва, Луцька, Житомира, Кременця, Рівного. Зібрані та узагальнюючі ними матеріали публікувалися в місцевій пресі, фольклорно-етнографічних збірниках, літературознавчих часописах (“Київськая старина”, “Житє і слово”, “Труды Общества исследователей Волыни”, “Етнографічний вісник” та ін.). Джерельна база збагатилася новими експедиційними матеріалами для визначення прадавнього історичного та самобутнього фольклорно-етнографічного регіону України. Результати досліджень діячів науки та культури, що здійснювалися на високому теоретичному та методичному рівнях, дають підстави стверджувати, що фольклор Волині відповідає загальним рисам української уснопоетичної творчості і водночас зберігає регіональну і локальну специфіку та самобутність. Історично вагомо, що збирання, публікація волинського фольклору, як і його наукові студії, сприяли збудженню національної самосвідомості в представників місцевої інтелігенції.

ВИСНОВКИ

Проблематика фольклористичного дослідження Волині розглядається на тлі усього процесу від періоду становлення фольклористики як науки у першій половині ХІХ до її розвитку у другій половині того ж століття і до початку ХХ ст. Викладу теми передували виявлення численних відомостей, конкретних історичних, джерело-краєзнавчих фактів, фольклорно-етнографічних фіксацій, публікацій, рукописної спадщини в архівах С.Петербурга, Кракова, Києва, Львова, Вільнюса, Рівного, Житомира, Луцька, Кременця, їх систематизація. Названі вище джерела дають підставу для твердження, що вагомим чинником фольклористичних зацікавлень Волинню, а пізніше і наукових студій пов'язані з тим, що на цей край постійно зазіхали і Польща, і Росія. Незважаючи на полонізацію, російщення, автохтонне населення Волині зберегло свою духовну і матеріальну культуру, яка викристалізовувалась у самобутніх фольклорних жанрах, традиціях, обрядах. Ця спадщина по-різному вивчалася польськими, російськими та українськими діячами науки і культури, однак викристалізовувався висновок, що Волинь зберегла і донесла до початку ХХ ст. певні жанри та зразки усної поетичної творчості, властиві загальноукраїнській та слов'янській культурам. Підтверджуючи багатство історичної пам'яті місцевого населення, вчені висловлювали аргументовані думки щодо його національної визначеності в умовах колоніального становища Волині, коли панівні ідеології та заходи спрямовувалися на полонізацію та “обрусение” края.

З діяльністю А.Метлинського, Т.Шевченка, М.Костомарова, П.Чубинського, а особливо журналу “Основа” утвердилася думка, що Волинь має самобутню українську духовну та матеріальну культуру. Для цього багато зробили активні члени Південно-Західного відділу РГТ, а також Олена Пчілка, Леся Українка, М.Лисенко, Б.Грінченко, М.Біляшівський, В.Камінський, Ф.Штейнгель, М.Коробка і багато місцевих фольклористів-краєзнавців. Через фольклористичні студії Волинський край пізнавався як самобутній регіон. Яскраве підтвердження цьому знаходимо у публікаціях періодичних видань - “Живая старина”, “Киевская старина”, “Житє і слово”, “Волынские губернские ведомости”, “Волынь”, “Волынские еперхиальные ведомости”, у бібліографічних довідниках та оглядах.

Певний внесок у дослідження фольклору Волині зробили і польські діячі науки та культури (З.Доленга-Ходаковський, Е.Руліковський, Ю.Крашевський, О.Кольберг, Т.Стецький, В.Брикчинський, С.Рокоссовська та ін.). Вивченню Волині прислужилася і Комісія Краківської АН.

Зрозуміло, що традиції, спадщина наукових студій фольклору Волині має ввійти в загальну історію української фольклористики разом з переоцінкою багатьох попередніх тлумачень і концепцій, створених в умовах бездержавності. У нинішній час належить приділити увагу цьому регіону й тому, що частина його опинилася в зоні Чорнобильської трагедії.

Дисертаційне дослідження є першою спробою в суверенній демократичній Україні осмислити і зробити свій внесок в історіографію та специфіку дослідження фольклорної регіоналістики Волині на широкій джерелознавчій базі, яка тривалий час не вводилася до наукового обігу.

Нинішній час вимагає повернення із забуття подвижницької діяльності етнографів і музеєзнавців, фольклористів і літературознавців, мистецтвознавців та краєзнавців, які працювали у провідних центрах і віддалених від них регіонах, щоб створити повноцінний образ становлення та розвитку української фольклористики від давнини до сучасності. Тому запропановане дослідження створює можливість збагатити українську скарбницю духовною спадщиною регіону Волині.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях:

1. Волинь у фольклористичних дослідженнях ХІХ-поч. ХХ ст. - Рівне, 2000. - 148 с.

2. Книга як джерело формування фундаментальних знань // Українська культура в іменах, дослідженнях. Наукові записки Рівненського державного інституту культури. - Рівне, 1998. - Вип.ІІІ. - С.268-271.

3. Волинь у народознавчих дослідженнях В'ячеслава Камінського // Народна творчість та етнографія, 2001. - № 1-2. - С. 74-78.

4. Бібліографічні довідники - джерела збагачення фольклорно-етнографічної пам'яті про Волинь XIX-XX ст. // Наукові записки. Серія філологічна. - Національний університет “Острозька академія”. - Острог, 2002. - С.135-143.

Размещено на Allbest.ru