Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ імені В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

НОВАЛЬСЬКА Тетяна Василівна

УДК 02(477)(09)

ВИВЧЕННЯ ЧИТАЧА В УКРАЇНСЬКОМУ БІБЛІОТЕКОЗНАВСТВІ

(друга половина ХІХ - початок ХХІ століття)

07.00.08 - книгознавство,

бібліотекознавство, бібліографознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі бібліотекознавства та інформаційних ресурсів Київського національного університету культури і мистецтв Міністерства культури і туризму України.

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор

Ківшар Таїсія Іванівна,

Національна бібліотека України

імені В. І. Вернадського

Інститут біографічних досліджень,

старший науковий співробітник.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Даниленко Віктор Михайлович,

Інститут історії України НАН України,

завідувач відділу історії другої половини XX ст.

доктор історичних наук, професор

Ковальчук Галина Іванівна,

Національна бібліотека України

імені В. І. Вернадського,

завідувач відділу стародруків та рідкісних видань

доктор філософських наук, професор

Семашко Олександр Миколайович,

Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, завідувач кафедри соціології

З дисертацією можна ознайомитись у читальному залі бібліотекознавчої літератури Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 3.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук А. О. Чекмарьов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Для реалізації мети дослідження поставлено такі завдання:

? дослідити історіографію проблеми;

? реконструювати джерельну базу історії вивчення читача;

? проаналізувати етапи формування теоретико-методологічних засад українського бібліотечного читачезнавства у певні історичні періоди, охарактеризувати їх специфічні особливості;

? розглянути досягнення українських та російських учених на початок 10-х років ХХ ст., проаналізувати внесок Першого Всеросійського бібліотечного з'їзду (1911) у розвиток бібліотекознавства та організацію вивчення читача бібліотек;

? визначити особливості розвитку українського читачезнавства у 20-ті роки ХХ ст., основні досягнення у цій галузі;

? окреслити стан загального занепаду бібліотекознавчої науки у 30-50-ті роки ХХ ст.;

? з'ясувати основні засади формування наукового статусу вивчення читачів бібліотек у радянському бібліотекознавстві в 60-80-х роках ХХ ст., обґрунтувати його ідеологічні та методологічні аспекти та практичне спрямування;

? висвітлити нові умови розвитку українського суспільства та напрями трансформації українського бібліотекознавства, формування передумов для становлення бібліотечного читачезнавства як окремої галузі бібліотекознавства наприкінці ХХ - початку ХХІ ст.;

? розробити теоретичні засади українського бібліотечного читачезнавства як галузі спеціального бібліотекознавства і дати прогностичні характеристики розвитку українського бібліотечного читачезнавства.

Об'єкт дослідження - історія вивчення читача в українському бібліотекознавстві другої половини ХІХ - початку ХХІ ст.

Предмет дослідження - українське бібліотечне читачезнавство як окрема галузь спеціального бібліотекознавства.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від другої половини ХІХ - до початку ХХІ ст. Нижня межа зумовлена початком формування вітчизняної бібліотекознавчої думки, розробкою методів і засобів щодо дослідження соціально-демографічних, психологічних та соціологічних особливостей вивчення читачів, узагальненням накопиченого досвіду працівниками міських публічних бібліотек та освітянами. Верхня - визначається новим етапом розвитку українського бібліотекознавства та його галузі спеціального бібліотекознавства - бібліотечного читачезнавства, в межах якого здійснюється комплексне вивчення читача.

Методологія та методи. Методологічною основою дисертаційного дослідження є загальнонаукові принципи історизму, об'єктивності, системності, розгляду подій та явищ в їх діалектиці та причинно-наслідкових зв'язках, соціологічного аналізу.

На основі принципу історизму було розкрито процесуальний контекст дослідження бібліотечного читачезнавства; методи порівняльного аналізу застосовувалися у виявленні, осмисленні та зіставленні специфіки різних підходів, їх ключових ідей, особливостей розуміння сутності читачезнавства, його структури та місця в системі книгознавчих та бібліотекознавчих знань; принцип об'єктивності уможливив виявлення необхідної повноти чинників та умов, які впливали на формування, функціонування та розвиток українського бібліотечного читачезнавства; системний підхід використано у поясненні дії його закономірностей у роботі бібліотек з вивчення читачів. Під час аналізу бібліотечних документів, читацьких формулярів, анкет застосовані спеціальні бібліотекознавчі та бібліографічні методи. Крім того, в дослідженні використовувалися соціологічні методи: опитування (анкетування, інтерв'ю), експертні оцінки, статистичний аналіз документів і матеріалів.

Наукова новизна роботи:

? досліджено історіографію проблеми та зібрано джерельну базу вивчення читача, чим заповнено суттєву прогалину у вітчизняному бібліотекознавстві;

? визначено соціально-історичні передумови вивчення читача в українському бібліотекознавстві наприкінці ХІХ ст.;

? виявлено та проаналізовано вплив Першого Всеросійського бібліотечного з'їзду (1911) на розвиток бібліотекознавства та організацію вивчення читача бібліотек;

? проаналізовано становлення теоретико-методологічних засад українського бібліотечного читачезнавства, визначено основні етапи його розвитку;

? виявлено особливості вивчення читача в українському бібліотекознавстві в 30-50-ті роки ХХ ст.;

? здійснено аналіз поглядів на формування наукового статусу бібліотечного читачезнавства 60-80-х років XX ст.;

? з'ясовано внесок окремих бібліотекознавців та бібліотечних інституцій у розвиток досліджень читача на різних етапах;

? на основі системного комплексного аналізу доведено, що знання про читачів і читання в бібліотеках, отримані в результаті їх дослідження в історичному, теоретичному, психологічному, соціологічному аспектах, становить самостійну галузь бібліотекознавства;

? запропоновано новий термін для визначення цієї галузі - бібліотечне читачезнавство, яка поруч із фондознавством, організацією каталогів, бібліотечним менеджментом і маркетингом, бібліотечною педагогікою, психологією та професіологією становить окрему галузь спеціального бібліотекознавства;

? сформульовано вихідні позиції та дефініцію українського бібліотечного читачезнавства, його структуру, предмет і методи;

? розроблено концепцію українського бібліотечного читачезнавства, яка узагальнює напрацювання бібліотекознавців, працівників бібліотек, науковців із суміжних галузей знань і включає історію, теорію, практику вивчення читачів і читання;

? визначено перспективи розвитку бібліотечного читачезнавства.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

У роботі закладаються теоретичні підвалини нового історико-бібліотекознавчого підходу до вивчення читача бібліотек, який полягає у висвітленні процесу читання в бібліотеці як комплексного явища, і на цій основі запропоновано виокремити галузь спеціального бібліотекознавства - українське бібліотечне читачезнавство.

Дане дослідження є суттєвим внеском у розвиток теорії бібліотекознавства, активізації досліджень спеціального бібліотекознавства і, зокрема, бібліотечного читачезнавства.

Практичне значення дослідження полягає у використанні одержаних результатів працівниками бібліотек при визначенні напрямів науково-дослідної роботи, організації та проведенні соціологічних досліджень із проблем вивчення читачів бібліотек, що сприяє їх оперативному обслуговуванню, вдосконаленню асортименту і якості бібліотечно-інформаційних продуктів та послуг відповідно до зростаючого попиту користувачів.

Матеріали дисертації використовуються при викладанні у профільних вищих навчальних закладах навчальних курсів “Бібліотекознавство”, “Історія бібліотечної справи”, “Бібліотечно-інформаційне обслуговування”, “Науково-дослідна робота бібліотек”, “Соціологія книги та читання”, а також спецкурсу “Бібліотечне читачезнавство” для підготовки бібліотечно-інформаційних фахівців. Розроблена типова навчальна програма спецкурсу “Бібліотечне читачезнавство”.

Особистий внесок здобувача. Основні результати дослідження належать автору особисто. Дисертантом одноосібно здійснено теоретичний аналіз, узагальнено погляди науковців та практичної діяльності бібліотек України з вивчення читачів та читання, що дозволило аргументувати бібліотекознавчу концепцію читачезнавства, обґрунтувати самостійну галузь бібліотекознавства - бібліотечне читачезнавство. Висновки концепції українського бібліотечного читачезнавства, у тому числі й ті, які характеризують наукову новизну, одержані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднені на міжнародних наукових конференціях, семінарах упродовж 1997-2005 рр. Зокрема, на міжнародних конференціях: “Публічні бібліотеки: сучасність і майбутнє” (Київ, 25-26 вересня 1997 р.), “Бібліотечно-інформаційний сервіс” (Київ, 9-11 жовтня 2001 р.), “Професійний імідж бібліотекаря інформаційного суспільства” (Київ, 8-10 жовтня 2002 р.), “Інноваційна діяльність - стратегічний напрям розвитку наукових бібліотек” (Київ, 7-9 жовтня 2003 р.), “Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики” (Київ, 25-26 травня 2004 р.), “Бібліотеки та інформаційні центри в системі наукового супроводу суспільних реформ” (Київ, 12-14 жовтня 2004 р.), “Інтелектуальні інформаційні технології у бібліотечній справі” (Київ, 11-12 жовтня 2005 р.), “Роль бібліотек у формуванні єдиного науково-інформаційного простору України” (Київ, 10-11 жовтня 2006 р.).

Окремі положення дисертації викладені в доповідях на всеукраїнських наукових конференціях: “Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань (1917-1921 рр.)” (Київ, 28-29 жовтня 1997 р.), “Степан Сірополко - визначний український вчений, громадський, політичний та культурно-освітній діяч” (Київ, 24 вересня 2002 р.), “Тенденції розвитку освітянських бібліотек: історія, сучасний стан і перспективи” (Київ, 22-25 жовтня 2002 р.). Висновки дослідження оприлюднено також на щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів КНУКіМ упродовж 1997-2006 рр.

Публікації. За результатами дослідження видано монографію “Український читач у бібліотекознавчих дослідженнях (кінець ХІХ - початок ХХІ ст.)”, а також опубліковано 24 одноосібні наукові статті, з них у виданнях, зареєстрованих ВАК України як фахові - 20.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (710 позицій), чотирьох додатків. Обсяг дисертації - 361 сторінка основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено його мету, об'єкт та предмет, методологічні підходи дослідження, завдання, хронологічні межі, наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, відображено апробацію та впровадження результатів дослідження.

У розділі першому - “Історіографія та джерельна база дослідження” - проаналізована історіографічна та джерельна база проблеми, яка вивчається, виявлено загальні та спеціальні бібліотекознавчі матеріали, пов'язані з проблематикою предмета і об'єкта дослідження.

Вивчення читачів бібліотек розпочалось у 80-ті роки ХІХ ст., коли українські освітяни здійснювали їх дослідження з метою виявлення культурно-освітнього рівня, а результати цих дослідів оприлюднювали як в окремих працях, так і на сторінках періодичних видань. Видатний освітянин М. Корф розглядав книгу та читання як важливі фактори для самоосвіти, вперше запропонував використовувати методи спостереження, голосного читання, бесід про прочитане для визначення доступності читачам літературних текстів. Суттєвий внесок у вивчення читачів мав трьохтомний бібліографічний покажчик “Что читать народу?” (1886-1906), укладачем і редактором якого була Х. Алчевська, оскільки це видання містило результати багаторічних досліджень читацьких потреб учениць недільних шкіл, виявлених на основі експериментального використання системи методів вивчення читацьких інтересів. У працях Б. Грінченка, зокрема, “Перед широким світом” (1907), розкрито його підходи до вивчення проблеми сприйняття та розуміння класичних літературних творів читачами сільських бібліотек.

Вивченню читацьких потреб та літературних інтересів користувачів бібліотек присвячені роботи М. Павлика, так його праця “Про русько-українські народні читальні” містить значний фактичний матеріал про організацію цього напряму роботи бібліотек і читалень Галичини, Буковини та Закарпаття. Читацькі інтереси досліджував І. Франко, який здійснив статистичний аналіз читачів-учнів, а також передплатників журналу “Літературно-науковий вістник”.

У працях Х. Алчевської, Б. Грінченка, М. Корфа, М. Павлика, І. Франка спостерігаються перші спроби узагальнення практичного досвіду вивчення різних груп читачів, здебільшого, сільських і шкільних бібліотек.

Наукове дослідження проблеми вивчення читачів активізувалось у 20-ті роки ХХ ст., чому значною мірою сприяла поява праць М. Рубакіна, російського бібліотекознавця, бібліографа, соціолога, який розробив теорію бібліотечної психології, дослідив психологію читача і читання, а також взаємозалежність читача та письменника.

У цей же період вивчення читачів здійснювалось у Всенародній бібліотеці України (ВБУ) та Українському науковому інституті книго- знавства (УНІК), директор якого Ю. Меженко заохочував науковців до розробки цієї проблеми бібліотекознавства, що, певною мірою, визначала стратегію діяльності різних типів і видів бібліотек.

Важливим осередком у формуванні теоретико-методологічних засад вивчення читачівства в Україні в 20-х роках був Кабінет вивчення книжки та читача при УНІК, що згуртував науковців, які здійснювали теоретичні та практичні розробки. Цікавою з точки зору сучасних підходів до вивчення бібліотечного читачезнавства є праця першого керівника Кабінету В. Іванушкіна “Проблеми читачівства та її вивчення (Форми організації та методи роботи Кабінету вивчення книжки та читача при УНДІК)” (1926), в якій зроблено спробу розробити основні напрями діяльності Кабінету, його структуру і завдання, а також накреслити комплексну програму “Книга - читач”, що сприяла б розробці методики вивчення читачів. В. Іванушкін запропонував вивчати читача індивідуально, а не лише групи користувачів, які переважно досліджувались у тогочасній практичній діяльності бібліотек, обґрунтував динамічність, рухливість читацької психіки, визначив формулу раціонального читання. Важливі аспекти вивчення читачів викладено в працях Д. Балики, співробітника та керівника Кабінету, який прагнув розробити теоретичні засади та обґрунтувати методи і напрями вивчення читачів у бібліотеках, ввести в науковий обіг спеціальну бібліотекознавчу термінологію. Підсумки практичної діяльності Кабінету представлено у публікаціях К. Довганя, який узагальнив результати анкетування бібліотек щодо вивчення читачів. У творчому доробку Я. Керекеза чільне місце посідають проблеми дослідження активності різних читацьких груп бібліотек щодо читання української художньої літератури. Варто відзначити праці Н. Фрідьєвої, в яких було розроблено систему методів вивчення читацьких запитів у бібліотеках та експериментально підтверджено впровадження їх у практичну діяльність, а також запропоновано класифікацію читачів за соціально-демографічними ознаками, що визначали особливості читацьких потреб. Психологічні властивості різних груп читачів проаналізовано А. Вияснівським.

Вивчення читачів в Україні здійснювалося також і на регіональному рівні, зокрема значний інтерес становлять праці Б. Боровича (Харківська бібліотека ім. Короленка) та Л. Когана (Одеське бібліотечне об'єднання), які досліджували склад читачів і зміст їхнього читання у бібліотеках Харківщини та Півдня України. Виявляючи регіональні особливості читання, вони розробляли спеціальні методи вивчення читачів та обґрунтовували принципи їх класифікації, що сприяло розширенню та поглибленню теоретичних засад українського бібліотекознавства.

Одночасно з бібліотекознавцями, український літературознавець О. Білецький наголошував на необхідності наукового, планомірного вивчення читача в різні історичні періоди, підкреслюючи, що історію літератури створюють не тільки письменники, а й читачі їхніх творів.

Український бібліотекознавець С. Сірополко, поруч із висвітленням загальних принципів організації бібліотечної справи та бібліотечної мережі, звертав увагу на важливість анкетування при вивченні читачів бібліотек, спостереження, бесіди, бібліотечної статистики, підкреслюючи важливість цих методів для ефективнішої роботи з читачами. У працях з історії освіти в Україні він навів значний фактичний матеріал з історії українського читача, засобів організації читання в українських бібліотеках від найдавніших часів до 20-х років ХХ ст., що не тільки не втратив своєї актуальності, але й становить ґрунтовну джерельну базу для сучасних дослідників проблем читачезнавства.

Психологічні аспекти пізнання читача і читання висвітлено українським філософом, літературознавцем Д. Чижевським, який проаналізував основні риси процесу читання та запропонував поділяти читачів відповідно до особливостей та форм читання.

Історіографічний аналіз наукових праць 20-х років ХХ ст. з проблеми вивчення читача свідчить, що саме в цей період спостерігається перехід від збирання розрізнених даних про склад читачів та читацькі інтереси в бібліотеках до наукового узагальнення та обґрунтування теоретичних засад читачезнавства.

У 30-ті роки ХХ ст. вивчення українського читача гальмувалося переважно складними соціально-політичними подіями в країні. Виходили лише вкрай політизовані бібліотекознавчі праці Н. Біркіної, К. Довганя, які брали активну участь у розгромі прогресивних наукових розробок з політичних міркувань. Після тривалої перерви наукових досліджень читача помітною була праця російського бібліотекознавця Б. Банка, в якій проаналізовано основні методи вивчення читачів у радянських бібліотеках.

З 60-х років настає новий етап у розвитку як практичних, так і теоретичних засад вивчення радянського читача. У публікаціях науковців харківської бібліотекознавчої школи впродовж 60-80-х років ХХ ст., зокрема, у курсах лекцій Ф. Єщенка, І. Дьомкіна було подано статистичні дані про кількість читачів у бібліотеках різних типів і видів країни, що дозволило проаналізувати кількісний склад читачів в бібліотеках України. Книгознавець І. Каганов наголошував, що вивчення книги, яке є метою книгознавства, можливе лише при обліку і аналізі читацького сприйняття. Обґрунотовуючи вивчення читача як книгознавчу проблему, він доводив важливість дослідження читача представниками різних галузей знань: бібліотекознавцями, бібліографами, психологами, літературознавцями, соціологами. У навчальному посібнику “История библиотечного дела на Украине (1917-1932)” (Харків, 1975) за редакцією Т. Скрипник проаналізовано партійні документи та заходи радянської влади щодо бібліотечної справи та керівництва читанням відповідно до вимог того часу. Вивчення читачів сільських бібліотек здійснювала З. Гімальдінова. підкреслюючи, що особливо плідним був період 20-30-х років, коли було розроблено принципи та методологічна база бібліотечної науки, у тому числі й щодо вивчення читача.

Представники київської бібліотекознавчої школи досліджували проблему вивчення читачів бібліотек, зокрема в працях Л. Одинокої проаналізовано наукові основи вивчення читача в Україні, розглянуто діяльність УНІКу щодо вивченні читачів та їхніх інтересів у 20-ті роки ХХ ст. Варто відзначити праці В. Пілецького, в яких розроблено типологію та класифікацію читачів і читацьких груп, виявлено читацькі інтереси робітничої молоді та бібліотечних працівників, зокрема, у праці “Заводская библиотека в условиях научно-технической революции” (1984) розкрито особливості читання працівників заводів.

У бібліотеках колишнього СРСР у 60-70-ті роки проведені багато- аспектні, масштабні дослідження всесоюзного рівня - “Советский читатель” (1965-1967), “Книга и чтение в жизни небольших городов” (1969-1971), “Книга и чтение в жизни советского села” (1973-1976), результати яких оприлюднено у монографіях та низці публікацій у фахових виданнях. Проте, слід зазначити, що особливості вивчення українського читача залишилися поза увагою авторів. Тільки після створення в 1969 р. у Державній бібліотеці України (нині - Національна парламентська бібліотека України) відділу організації науково-дослідної роботи та організації відповідних підрозділів в інших бібліотеках, за якими було закріплено розробку проблематики вивчення читачів і читання, стало можливим здійснення досліджень саме українського читача. Характерним для цього періоду є перехід від отримання широкого кола фактографічних даних про читача і читання до поглибленого аналізу, визначення соціальних та психологічних особливостей, які впливали на розвиток читацьких інтересів і зміст читання.

Співробітниками цього відділу були проведені дослідження всеукраїнського і регіонального рівнів, серед яких варто відзначити такі: “Книга і читання в житті сучасного села” (1971-1972), “Динаміка читання та читацького попиту в масових бібліотеках” (1976-1977, 1982), “Читання бібліотечних працівників міста Києва” (1980), “Радянський читач-робітник України початку 80-х років” (1981-1984), “Стан бібліотечного обслуговування, читацькі потреби, запити та інтереси окремих національних груп населення в місцях їх компактного проживання на території республіки” (1988-1989), “Читацькі інтереси та попит на українську художню літературу в бібліотеках республіки” (1989-1991), “Читач обласної універсальної наукової бібліотеки” (1991), “Місце НПБ України на інформаційному ринку регіону” (1997).

Процес розробки, проведення та результати досліджень у бібліотеках України висвітлено у публікаціях О. Александрової, Л. Багрянцевої, Т. Богуш, Г. Гич, О. Грози, А. Ладвінської, О. Лук'яненко, Л. Любаренко, Л. Ляшенко, А. Макарової, О. Мастипан, Г. Моліцької, С. Навродської, Л. Петрової, О. Пилипченко, З. Савіної, В. Студенкової, І. Цуріної, В. Ярощук. Історичні аспекти у вивченні читачів бібліотек проаналізовано П. Гапченко та С. Звірським.

Значний інтерес у межах досліджуваної теми становлять праці українських філософів, соціологів, літературознавців, які, починаючи з 70-х років, вивчали читання різних соціально-демографічних груп. Так, мотиви та структуру читацьких інтересів розглядає О. Семашко, який виявляв улюблених авторів художніх творів студентської молоді. І на сьогодні у колі досліджень ученого значне місце посідають проблеми соціології книги і читання. Читання робітників аналізував Г. Сивокінь. Він простежив особливості читання українського читача в різні історичні періоди, дійшов висновку, що літературна творчість значною мірою визначається читацькою ситуацією. М. Ігнатенко доводить, що читання є одним із видів людської діяльності та розглядає читача як безпосереднього учасника літературного процесу.

Після проголошення незалежності України, коли розпочався новий етап розвитку історичної науки, українські історики на новій джерельній базі здійснили ґрунтовні дослідження історії культури, бібліотечної й книжкової справи та бібліографознавства. Комплексний характер дослідження зумовив необхідність звернутися до праць В. Борисенка, В. Даниленка, Л. Дубровіної, М. Гуменюка, В. Ільганаєвої, Г. Ковальчук, С. Кулешова, Н. Кушнаренко, Н. Королевич, О. Онищенка, В. Омельчука, П. Тронька, Г. Швецової-Водки. Збагатили наукові знання виявлені Т. Ківшар документи, які містять відомості про вивчення читачів методом анкетування, здійсненого співробітниками бібліотечно-архівного відділу в 1918 р. у період української революції 1917-1921 рр., оскільки вони свідчать про формування методологічних та методичних засад вивчення читачів. У дослідженнях М. Слободяника розглянуто структуру професійних інформаційних потреб (ІП) читачів наукової бібліотеки, проаналізовано сутність форм ІП науковців та подано класифікацію методів їх досліджень.

А. Чачко у праці “Бытие книги: Заметки о прошлом и настоящем книжного дела” подає власне бачення читачезнавства як комплексної галузі знань. Аналіз діяльності Українського наукового інституту книгознавства як спеціального науково-дослідного закладу, здійснений Г. Ковальчук, дозволив розкрити головні напрями роботи УНІКу та його підрозділу - Кабінету вивчення книги й читача. У дослідженні І. Тимошенко йдеться про історію становлення та розвитку вивчення складу читачів публічних бібліотек України та змісту їхнього читання на початку ХХ ст., введено в науковий обіг фактичний матеріал з документів, які зберігаються в архівах України. Книгу і читання як психологічний і соціокультурний феномен дослідила В. Медвєдєва. Питання активізації формування у читачів-підлітків інтересу до науково-пізнавальної літератури розглядала Т. Долбенко. Л. Петрова в монографії “Бібліотека в умовах суспільно-економічних змін” (2003) доводить, що головним об'єктом маркетингових досліджень є сучасний користувач бібліотеки та його потреби. Інноваційні аспекти обслуговування читачів, які становлять інтерес у межах дослідження, проаналізувала Н. Каліберда. Вона також здійснила моніторинг ефективності використання електронного каталогу читачами Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Проблеми бібліотекознавства як науки в контексті розвитку інформаційних технологій та бібліотекознавчі дослідження НБУВ охарактеризувала О. Воскобойнікова-Гузєва. У працях Т. Коваль розглянуто еволюцію структури читацького складу наукової бібліотеки у 90-х роках ХХ ст., що дозволило виявити суттєві зміни в соціально-демографічному складі читачів НБУВ, зумовлені зміною пріоритетів та нормативно-ціннісних орієнтирів суспільства. Психологічні аспекти читання дослідила Н. Чепелєва, що є значним внеском у розвиток складових українського читачезнавства.

Реалізації завдань нашого дослідження сприяв розгляд концепції російських науковців щодо узагальнення різних аспектів вивчення читачів, а саме таких напрямів, як історія читача і читання, психологія читача, соціологія читання. В. Таловов у праці “О читательской психологии и теоретических основах её изучения” (1973) обґрунтовує читачезнавство як відносно самостійну галузь соціально-психологічних досліджень. Ці погляди поділяв бібліотекознавець Б. Умнов, який в своїх працях подає тлумачення низки читачезнавчих термінів, що значно розширило термінологічну базу дисципліни. Певний внесок у розвиток читачезнавства належить книгознавцю і бібліографознавцю А. Барсуку. Розглядаючи структуру книгознавства, він порівнював її зі структурою книжкової справи, яка відображає рух книги від автора до читача. А. Барсук вважав, що вивченням читача повинна займатися окрема, особлива наукова дисципліна. На розвиток складової читачезнавства - історії читача мали вплив роботи книгознавця Й. Баренбаума. Дослідження з історії читачів і читання знайшли своє відображення в низці монографій, збірниках наукових праць, навчальних посібниках, окремих статтях. Так, у монографіях С. Луппова досліджується історія книги і читання у XVII - першій половині XVIII ст. Автор розкриває історичні аспекти книговидання, книготоргівлі, стану бібліотек, особистих книжкових зібрань і читання в означені півтора століття. У монографіях Б. Банка та А. Рейтблата проаналізовано історію читачів Росії в ХІХ ст. і показано витоки їх вивчення.

Привертає увагу навчальний посібник російського бібліотекознавця О. Шапошнікова “История чтения и читателя в России (ІХ-ХХ вв.)” (2001). Серед завдань, які поставив автор, було відображення цілісної картини історії читання і читачів в Росії, а також розкриття еволюції читання з точки зору його розповсюдження в суспільстві. Відзначаючи, що це одна з перших узагальнюючих робіт з історії читання і читачів, слід зауважити, що автор обмежив своє дослідження лише досвідом Росії. Поряд із цим, у першій главі подано матеріали про читачів Київської Русі.

Аналіз праць із вивчення історії читачів і читання засвідчує, що в книгознавчій і бібліотекознавчій науках історія українського читача і читання подається обмежено і фрагментарно, узагальнюючі праці з даної теми на сьогодні відсутні.

З метою всебічного осмислення досліджуваної проблеми ми звернулись і до теоретичних дискусій бібліотекознавців щодо диференціації та типології читачів і читацьких груп. Саме в процесі вивчення психологічних характеристик читачів постала потреба у визначенні їхніх типологічних ознак. Одним із перших, хто дав характеристику різним типам читачів, був М. Рубакін. Його праці і до сьогодні не втратили своєї актуальності. Психологічні аспекти пізнання читачів і читання активно досліджували в радянський період Л. Бєляєва, В. Бородіна, Ю. Зубов, М. Карташов, О. Маслова, О. Нікіфорова, Н. Обзоров. Значна увага приділялася соціологічним аспектам вивчення читачів і читання, над якими плідно працювали М. Афанасьєв, Н. Добриніна, С. Смирнова, В. Стельмах.

Однією із робіт читачезнавчої проблематики є монографія І. Бутенко “Книга и чтение на исходе ХХ века”, в якій аналізуються статистичні матеріали, досліджуються основні тенденції у видавничій справі, розглядається діяльність бібліотек Росії, а також подається соціально-психологічний портрет сучасного російського читача, що є для нас особливо цікавим для порівняння з сучасним читачем України.

У дисертаційному дослідженні В. Аскарової проаналізовано динаміку концепції російського читача з кінця Х до початку ХХI ст., що є певним внеском у розвиток читачезнавства.

В одній зі статей Ю. Мелентьєвої порушено питання еволюції читання та його вивчення. Окреслюючи основні періоди у вивченні російського читача, автор зазначила, що найґрунтовніше досліджено ХIХ ст. Інші ж періоди, на думку Ю. Мелентьєвої, поки що не отримали глибокого і всебічного усвідомлення. Сподіваємось, представлене нами дослідження заповнить цю прогалину.

З метою здійснення порівняльного аналізу, окрім вищеназваних, ми також звернулися до праць К. Абрамова, А. Бєловіцької, А. Ванєєва, Б. Володіна, В. Крейденка, польських бібліологів К. Мігоня, Я. Колодзейської та В. Кондзельського, німецького бібліотекознавця та книгознавця Х. Кунце, американського бібліотекознавця та інформатика Дж. Шири, дослідників історії читання Р. Картьє, Г. Ковалло, Х. Штайнберга, французьких дослідників А. Моля, К. Куно, бельгійського документолога П. Отле, дослідників читання в Англії Д. Кульмана, Н. Беннета, Ю. Кингтена.

Таким чином, здійснений аналіз літератури засвідчив, що історіографія проблеми включає значну кількість праць оглядового характеру, а також публікації, автори яких розглядають лише окремі аспекти теми дослідження, що підтверджує необхідність формування цілісної системи знань про вивчення читачів бібліотек. Стан наукової розробленості теми спонукав до комплексного дослідження, що дозволило порушити питання про формування відносно самостійної дисципліни в межах бібліотекознавства - бібліотечного читачезнавства.

Джерельною базою дослідження стали документи Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України): Ф. Р-2 Ради Міністрів Української РСР, Ф. 318 Українського статистичного управління, Ф. 582 Центрального статистичного управління при Раді Міністрів УРСР (ЦСУ УРСР), Ф.166 Народного комісаріату освіти УРСР, Ф. 2201 Міністерства освіти Української держави; Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського: Ф. 47 Архівної колекції Українського науково-дослідного інституту книгознавства (1922- 1936), Ф. 1 Грінченка Бориса Дмитровича (1863-1910), реєстраційні анкети читачів Інституту рукопису НБУВ (автором проаналізовано 980 анкет за період з 1985 по 2002 рр.). Важливим джерелом стали звіти публічних, громадських і міських бібліотек досліджуваного періоду, документи Першого Всеросійського з'їзду бібліотечної справи (СПб., 1911) та Першого Всеукраїнського з'їзду бібліотечних працівників (Харків, 1926).

Суттєвими були опубліковані джерела: офіційні видання (законодавчі акти, постанови партійних, державних, радянських органів і установ щодо вивчення українського читача), статистичні та бібліографічні збірники. Особливо цінними для вивчення проблеми були звіти науково-дослідної роботи Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка, обласних універсальних наукових бібліотек (ОУНБ) та плани, програми, висновки соціологічних досліджень бібліотек України, матеріали спеціального соціологічного дослідження “Український бібліотекар як читач початку ХХІ ст.”, організованого та проведеного автором дисертаційної роботи.

У другому розділі - “Соціально-історичні передумови вивчення читачів бібліотек (друга половина XIХ - до 20-х років ХХ ст.)” - досліджено досвід освітян у розробці питань теорії та практики вивчення читачів, статистичні показники складу читачів міських публічних бібліотек цього періоду та здобутки Першого Всеросійського з'їзду з бібліотечної справи.

У другій половині XIX cт. під впливом буржуазних реформ в Україні відбулися значні зміни в соціально-економічній сфері. Україна перетворилася на потужний центр виробництва сільськогосподарської продукції світового значення. У 60-80-х роках XIX ст. завершився промисловий переворот. Розширилась соціальна структура суспільства, поряд із традиційними класами - дворянства та селянства - виникли нові класи - буржуазія та пролетаріат, більшого значення в структурі суспільства набула інтелігенція. Розгорнулася політизація суспільного життя, завершувалося формування української нації, водночас посилювався тиск державних структур. Певні позитивні зрушення відбулися в галузі освіти (збільшилася кількість навчальних закладів, освіта набула більш світського характеру, утворилась єдина система освіти), проте відсоток неписьменного населення на українських землях залишався ще досить високим. Розв'язати проблему освіти народу намагалася патріотично налаштована українська інтелігенція, яка пов'язувала культурно-освітній процес із розповсюдженням книги і читання.

Автором доведено, що витоки вивчення читачів сягають другої половини ХІХ ст., коли на сторінках періодичних видань активно обговорювалися проблеми освіти народу, передусім за допомогою поширення знань та розповсюдження доступних за ціною книг. Саме завдяки друкованому слову мали закріплюватися знання, набуті в початковій, як правило, церковно-приходській недільній школі. Водночас, постало питання про створення і видання спеціальної, так званої “особливої” літератури для народу, про відбір книг для читання з кола загальної літератури. Дискусійний характер цих думок і зумовив постановку питання про вивчення “читача з народу”, його читацьких інтересів та глибини розуміння прочитаного. Досліджено, що одними з перших проточитачезнавців, які перейшли на теренах України від загальних популярних міркувань і побажань до практичних дій у справі систематичного вивчення читачів, були освітяни М. Корф, Х. Алчевська, Б. Грінченко, М. Павлик, І. Франко.

Ініціатором у постановці та започаткуванні дослідження читачів із кінця 60-х - у 70-ті роки ХІХ ст. був знаний український педагог і методист М. Корф. Він першим провів експеримент зі з'ясування рівня засвоєння та розуміння прочитаних та прослуханих книг як серед школярів земських шкіл, так і серед дорослого населення. За наслідками своєї роботи М. Корф уклав “Каталог народної бібліотеки”. Розпочата робота з вивчення читачів була нова і доволі прогресивна. Її підтримали та в подальшому удосконалювали інші освітяни. Значний фактичний матеріал у 80-90-ті роки зібрали Х. Алчевська та Б. Грінченко, які застосовували різні методи і прийоми дослідження читачів, серед яких - спостереження, відгуки на прочитане (прослухане), рецензії, різні форми проведення бесід із читачами бібліотек. Провідним методом тут виступав метод “перепитування” за заздалегідь підготовленими питаннями, який удосконалювався й набрав форму анкетування читачів.

Х. Алчевська і Б. Грінченко дійшли висновку, який заперечував думку про необхідність укладання та видання спеціальної літератури, про відмінність читацьких інтересів, смаків та уподобань читачів із вищих і владних прошарків суспільства від зацікавлень і потреб читачів “із народу”.

Характерною особливістю дослідницької діяльності педагогів було поглиблене вивчення соціально-психологічних особливостей читачів, розуміння ними прочитаного у бібліотеках недільних міських та початкових сільських шкіл. Саме їх здобутки стали основою для розгортання психологічних досліджень читачів, що в майбутньому стало одним із напрямів читачезнавства “психологія читача і читання”.

Здійснений аналіз звітів міських публічних бібліотек засвідчує, що з відкриттям цих установ запроваджується статистичний метод у бібліотечних дослідженнях, що набув свого поступового розвитку, удосконалюючи відповідні аналітичні підходи й методики роботи. Основними показниками були статистичні дані про кількість читачів, їх соціально-демографічні та професійні характеристики, мету звернення до бібліотек, частоту відвідуваності, книговидачу, в якій виокремлювалися види та тематика видань, визначалися найпопулярніші автори.

Аналіз звітів доводить, що вивчення читацького контингенту та читацьких інтересів у книгозбірнях України здійснювався кожною бібліотекою незалежно одна від одної, з власним баченням проблеми та відповідно до наявних ресурсів. Так, в окремих бібліотеках читачів розподіляли за групами (“розрядами”), і кількість таких груп становила від 12 до 52. На початку ХХ ст. звіти найбільших книгозбірень доповнюються аналітичними оглядами, що є першими спробами теоретичного осмислення читачезнавчих матеріалів бібліотек.

Таким чином, кінець ХІХ і початок ХХ ст. (до 1911 р.) історично являє собою переднауковий етап становлення бібліотечного читачезнавства. Він характеризується різними формами збирання, накопичення та осмислення емпіричного матеріалу про читачів шкільних, міських публічних та сільських бібліотек, їхніх читацьких інтересів та соціально-демографічних особливостей.

Поворотний вплив на розвиток бібліотечної справи як в цілому, так і в її окремих напрямах (у тому числі й у вивченні читачів) мала визначна подія - Перший Всеросійський з'їзд з бібліотечної справи (1911).

Унаслідок рішень З'їзду, бібліотекознавство набуває статусу наукової дисципліни, починають осмислюватися його теоретичні та науково-практичні основи. Рішення З'їзду забезпечили планомірну підготовку кадрів, ухвалено вимоги щодо кадрів на заміщення посад в академічних, громадських та народних бібліотеках. Було розроблено основи побудови мережі бібліотек у містах та селах. Одним із найважливіших принципів громадських бібліотек було визнано їх загальнодоступність і повну безкоштовність. Розроблено вимоги до комплектування та розміщення фондів бібліотек. Започатковується краєзнавча діяльність бібліотек.

Документи З'їзду мали також значний вплив на удосконалення статистичної звітності, на визначення обов'язкового мінімуму необхідних статистичних показників, упорядкування вимог до визначення читацьких груп тощо. Відтепер читачів поділяли на 11 соціально-демографічних та професійних груп, що полегшувало виявлення та задоволення їхніх читацьких потреб.

На З'їзді виносилися пропозиції щодо комплексного підходу у вивченні читачів та застосуванні різних дослідницьких методів. Саме комплексний підхід у дослідженнях заклав підґрунтя для розвитку соціологічного напряму бібліотечного читачезнавства.

У більшості доповідей та виступів наголошено на ролі книги і бібліотеки в “залученні читачів до всесвітньої думки”, європейської культури, освіти, розвитку читацьких інтересів у засвоєнні та поглибленні знань. Усі ці думки дали поштовх для розгортання досліджень читаючої публіки. Проте перша світова війна та громадянська в Росії 1914-1920 рр. значно загальмували втілення в життя ідей та рішень, виголошених на з'їзді бібліотечних працівників.

У цілому ж у період з другої половини ХІХ ст. - у 10-ті роки XX ст. були закладені передумови формування бібліотечного читачезнавства, накопичено досвід вивчення читачів педагогами-освітянами у бібліотеках недільних міських та земських початкових шкіл, проаналізовано статистичні відомості про читачів у міських публічних бібліотеках.

Розділ третій - “Особливості вивчення читача у бібліотекознавчих дослідженнях 20-50-х років ХХ ст.” - присвячено розгляду формування теоретико-методологічних засад у вивченні читач періоду українізації, діяльності Українського наукового інституту книгознавства, а також періоду гальмування розвитку бібліотечної справи у 30-50-ті роки.

У 20-ті роки відбувся сплеск національно-державної свідомості, бурхливий розвиток української наукової думки різних галузей знань, у тому числі і українського бібліотекознавства. В цей період активізується вивчення читача бібліотек, спостерігається концептуально-методичний синтез та аналітичне опрацювання зібраних фактів. Українськими радянськими науковцями закладалися основи у формуванні теоретико-методологічних засад бібліотекознавства, удосконалювалися методи досліджень, започатковувалася термінологічна система бібліотечного читачезнавства, здійснювалися нові розробки типології та структури читацьких груп.

Вперше поставлене питання про дослідження історії читачів спричиняє розвиток історичного напряму читачезнавства. Водночас, обґрунтування набувають психологічні проблеми вивчення читачів. Дослідження особливостей діяльності читачів у бібліотеках зумовлюють становлення соціологічного напряму знань про читацьку аудиторію. Останнє вимагало виявлення та застосування оптимальних методів у пізнанні читачів, але одностайності між бібліотекознавцями щодо використання соціологічних методів дослідження читачів не було. Це викликало дискусії та полеміку, які активізовували розробку теоретичних засад в осмисленні методів при обстеженні різних сторін діяльності бібліотек, у тому числі і читацького складу.

Так, у цей період досить чітко були сформульовані вимоги до методу анкетування, його конкретності, лаконічності, чіткості при формулюванні питань, придатності результатів для систематизації й аналізу. Було виявлено, що просте читання вголос та обговорення прочитаного не завжди надавали вірогідний матеріал. Щодо аналізу читацьких формулярів, то було зазначено, що цей метод не міг відтворити в повному обсязі палітру читацьких інтересів. Основним висновком, до якого прийшли науковці, була теза про комплексне застосування методів із метою уточнення та перевірки отриманих результатів. Удосконалення набула методика організації й проведення досліджень у різних типах книгозбірень.

В означений період закладалася термінологічна система бібліотекознавства, формулювалися визначення таких понять, як “читач”, “читацький інтерес”, “читацький попит”, “книгокористування”.

Була розроблена класифікація читацьких груп, над якою поряд із бібліотекознавцями (В. Іванушкін, Ю. Балика, Н. Фрідьєва) працювали і науковці інших галузей знань (О. Білецький, Д. Чижевський). Незважаючи на те, що не всі запропоновані класифікації знайшли подальше втілення в розробці типології й диференціації читацьких груп, проте вони вказують на пошук варіантів цього теоретичного напряму та міжнаукові зв'язки у вивченні читачів.

Значні напрацювання в теоретичному, методологічному та методичному вивченні читачів у бібліотеках радянської України належали співробітникам УНІКу і, зокрема, Кабінету вивчення книги й читача, активна діяльність якого припадала на 1926-1930 рр. Науковці УНІКу вперше вводять у науковий обіг термін “читачівство”. Тлумачення цього терміну ні в словниках, ні в статтях того періоду ми не знаходимо. Водночас, аналіз праць співробітників Кабінету дозволяє зробити висновок, що він вживався в двох значеннях. По-перше, як вивчення читацьких інтересів певної групи читачів (учнів, робітників, службовців, жінок-робітниць тощо) або ж читацького загалу одного з видів бібліотек (“округові”, міські, районні, профспілкові, бібліотеки навчальних закладів тощо). По-друге, узагальнює визначення комплексної програми “Книга-читач”, його теорії, методології, методів, над яким працювали співробітники Кабінету вивчення книги й читача, який з 1929 р. мав назву “Кабінет читачівства”. Тобто, останнє розуміння поняття “читачівство” можна вважати синонімом терміну “читачезнавство”.