Вивчення читача в українському бібліотекознавстві (друга половина XIX – початок XXI століття)

За перший рік існування Кабінету були закладені теоретичні та методологічні основи вивчення комплексу “книга-читач”, визначено мету, завдання, структуру і стратегію його діяльності. Вперше у вітчизняному бібліотекознавстві запропоновано визначення читача як соціологічної постаті, розроблено формулу процесу читання та засвоєння книги.

У подальшому співробітники Кабінету опрацьовували теоретичні основи українського радянського бібліотекознавства, а саме започаткували такі дисципліни, як “бібліотечна соціологія” і “бібліотечна педагогіка”, що дозволило структурувати бібліотекознавство на загальне та спеціальне.

Діяльність Кабінету здійснювалась у трьох напрямах: теоретичні проблеми читання, історія читачів та їх вивчення, конкретні обстеження бібліотек. Тобто, опрацювання кожного з цих напрямів мало безпосередній вплив на формування теоретико-методологічних засад бібліотечного читачезнавства.

У процесі Всеукраїнського обстеження бібліотек (1927) співробітниками Кабінету було здійснено значну дослідницьку роботу, розроблялася методологія та опробовувалися методи дослідження. Результати стандартизованої “Анкети в справі дослідження стану бібліотек України та їх роботи з читачем” давали уявлення про кількість та відомчу приналежність бібліотек конкретного регіону, склад фондів, бюджет, кадри бібліотек, організацію обслуговування читачів та характеризували діяльність їх вивчення.

Таким чином, робота Кабінету вивчення книги й читача, який діяв у складі УНІК, сприяла розвитку вітчизняної бібліотекознавчої думки та заклала підвалини у формування теоретико-методологічних засад бібліотечного читачезнавства. Теоретична й методична основа дослідження читачів та їхніх читацьких інтересів, концептуально-методологічне обґрунтування поетапного процесу досліджень (підготовчий, експериментальний, обробки інформації, формулювання висновків, впровадження результатів у практику), розгалужена мережа респондентів, громадський характер діяльності, функціонування фахових видань, в яких оприлюднювалися результати наукових та практичних досліджень, стало свідченням формування української наукової читачезнавчої школи.

Сформованим теоретико-методологічним засадам бібліотечного читачезнавства не судилося реалізуватися із-за геноциду українського народу наприкінці 20-30-х років, що катастрофічно позначилось на діяльності українських читачезнавців. Було ліквідовано УНІК, піддано репресіям та страчено тисячі українських науковців в їх числі книгознавців, бібліотекознавців, бібліографів, співробітників бібліотек; частина бібліологів емігрувала до Росії, де були створені сприятливіші умови праці. У 30-50-ті роки не було створено жодної наукової праці, у якій розглядалася проблема вивчення читачів. Поодинокі статті зустрічаємо на шпальтах періодичних видань про читачів-передовиків виробництва, коло читання яких обмежується творами класиків марксизму-ленінізму та програмними творами радянських письменників і поетів.

У звітах бібліотек того часу не знаходимо статистичні показники про склад читачів та їхнє читання. Таким чином, українську школу бібліотечного читачезнавства було майже знищено, як і такі науки, як українське бібліотекознавство, книгознавство, значні з добутки і становлення яких у 20-і роки пережили процес підйому та були визнані в світі.

Дослідження читачів почало відновлюватися лише наприкінці 50-х років. Значною мірою цьому сприяли праці радянських бібліотекознавців, окремі соціологічні дослідження в бібліотеках.

У розділі четвертому - “Формування наукового статусу вивчення читачів бібліотек у радянському бібліотекознавстві в 60-80-ті роки XX ст.” - проаналізовано спроби науковців виокремити читачезнавство як самостійну галузь знань, розглянуто психолого-педагогічні напрями читачезнавчих досліджень, висвітлено соціологічні дослідження читача та читання в бібліотеках.

Розробка теоретичних основ соціологічного, психологічного пізнання читача, виявлення і аналіз матеріалів з історії читача і читання спонукало науковців до обґрунтування та виокремлення знань про читача в комплексну дисципліну - читачезнавство. Вперше цей термін було введено в науковий обіг російськими науковцями на початку 70-х років ХХ ст. Згодом було визначено основні напрями читачезнавчих досліджень: вивчення читацької психології як структурно-оформленого явища, місце читачезнавства в структурі наукових дисциплін; дослідження історичних аспектів читачезнавства; удосконалення соціології читання та соціології читачів.

У цей період набуває подальшого розширення термінологічна база читачезнавства. Науковці обґрунтували необхідність уточнення ключових термінів: “читач”, “читання” та введення нових: “історія читача”, “історія читання”, “психологія читача”, “психологія читання”, “соціологія читання”, “психологічний аналіз друкованої продукції”, “бібліотечна психологія”, “психологія бібліотекаря (бібліографа)”, “психологія спілкування бібліотекаря з читачем”, “психологія пропаганди літератури”.

Уперше було введено в термінологічні словники дефініцію “читачезнавство”, яке визначалось як комплексна галузь наукового знання, що інтегрує вивчення читача, притаманне дисциплінам, котрі вивчають теорію, історію і практику створення, розповсюдження, пропаганди і функціонування творів друку та інших документів.

У читачезнавстві були виділені такі взаємопов'язані розділи, як історія читача, психологія читання, психологія читача, соціологія читання. Проте невирішеним залишилося питання про віднесення читачезнавства до меж однієї з галузей знань. Книгознавці доводили, що читачезнавство входить до книгознавчих дисциплін, бібліотекознавці наголошували на його підпорядкуванні бібліотекознавчим дисциплінам. Єдиного концептуального погляду на читачезнавство як галузь знань запропоновано не було, за межами досліджень залишалось і обгрунтування елементів структури науки. Водночас широко досліджувались основні розділи читачезнавства, інтеграція їх з бібліотекознавством. Зокрема, психолого-педагогічні аспекти читачезнавства серед них - читацькі інтереси, мотиви читання та звернення до бібліотек, настанови на читання, інформаційні потреби, взаємозв'язок читацьких інтересів та інформаційних потреб, керівництво читанням тощо.

Інтеграція проблем бібліотекознавства і соціології зумовило появу такого напряму досліджень, як соціологія читання, що розширювало знання об'єктивних закономірностей читання та його теоретичного осмислення у розвитку бібліотечних процесів. Аналіз конкретно-соціологічних даних про книгообмін у країні, про структуру читання і читацькі інтереси дозволив розробити науково обґрунтовані рекомендації з удосконалення бібліотечної справи, її управління та обслуговування читачів.

Опрацьовуючи проблеми соціології читання, психології читачів і читання, бібліотекознавці вели пошуки диференціації, класифікації, типологізації читачів. У процесі диспуту щодо створення наукової класифікації читачів, який продовжувався майже двадцять років, були запропоновані оригінальні, своєрідні підходи до типологічних характеристик читачів та читацьких груп.

Значного розвитку набувають дослідження історії читача та історія читання: виходять монографії, збірники наукових праць, статті.

60-ті - перша половина 70-х років характеризувались активізацією проведення широкомасштабних (у межах колишнього СРСР) соціологічних досліджень у бібліотеках, які дали фактографічні матеріали про коло читання, читацькі інтереси, читацьку активність різних груп читачів бібліотек. Разом з тим, регіональні особливості, національні характеристики, їх вплив на вибір друкованих джерел, мовні переваги у читанні залишилися за межами загальносоюзних досліджень. Значні здобутки у вивченні українського читача 70-х років належать українським філософам, літературознавцям, які вивчали читацькі потреби студентської та робітничої молоді. В процесі досліджень були виявлені мотиви вибору творів художньої літератури, потреби, настанови, улюблені жанри та автори, інтенсивність читання.

Розширення тематики самостійних республіканських досліджень, поглиблення вивчення специфіки читацьких інтересів окремих професійних груп читачів (селян, робітників), мотивів звернення до бібліотеки стало можливим лише після відкриття відділів, (секторів) науково-дослідної роботи в республіканських, обласних універсальних бібліотеках (1969 р. - початок 70-х років) та скорочення кількості масштабних загальносоюзних досліджень (друга половина 70-х років). У другій половині 80-х років розгорнулися дослідження щодо задоволення читацьких запитів окремих національних груп населення, а також виявлення інтересів та попиту на українську художню літературу в бібліотеках республіки, відповідності укомплектованості фондів запитам читачів. Таким чином, у 70-ті - протягом 80-х років ХХ ст. набуває свого розвитку українська школа соціологічних досліджень у бібліотеках, специфічними ознаками якої була розробка нових стандартів їх проведення. Визначено принципи соціології читання, серед яких: принцип соціокультурної обумовленості, відносної самостійності національних та регіональних досліджень, принцип діалогічності відносин між бібліотекою і читацькою аудиторією. Проведені в бібліотеках дослідження розширили знання про українських читачів та специфіку їхніх читацьких інтересів.

Отже, значне розширення теоретичної та практичної бази читачезнавства протягом 60-80-х років призвело, до того, що його обґрунтовують як комплексну міждисциплінарну галузь.

Розділ п'ятий - “Розвиток науки про читача в роки розбудови незалежної України” - присвячено аналізу практики дослідження читачів, обґрунтуванню теоретичних засад та перспектив розвитку українського бібліотечного читачезнавства як галузі спеціального бібліотекознавства.

Цей період характеризується глибокими трансформаційними процесами в усіх сферах суспільства, утвердженням загальнолюдських цінностей, відродженням історичної пам'яті. Процес суверенізації, становлення державності, національно-культурного розвитку , звільнення від заідеологізованості тематики наукових розробок спонукали до активізації бібліотекознавчих досліджень.

Водночас, соціально-економічна криза першої половини 90-х років викликала скорочення мережі бібліотек, обмеження фінансування, що негативно позначилося на складі читачів та задоволенні їхніх інформаційних потреб (ІП). Ці процеси зумовили пошук шляхів виходу з кризових ситуацій, що сприяло розгортанню досліджень як на теоретичному, так і на прикладному рівнях. Тематику досліджень умовно можна поділити на такі напрями:

? роль і місце бібліотеки в конкретній регіональній соціокультурній ситуації;

? вивчення суспільних уявлень про бібліотеку;

? історико-книгознавчі дослідження, історія цінних, рідкісних колекцій та видань;

? історія бібліотечної справи країни та окремих бібліотек;

? бібліотечний менеджмент і маркетинг, економіка бібліотечної діяльності;

? автоматизація та інформатизація бібліотечних процесів;

? бібліотечна професія.

Аналіз досліджень, здійснених на базі найбільших книгозбірень країни (НБУВ та НПБ України), в яких об'єктом виступав читач, засвідчили, що соціокультурні процеси в суспільстві значно вплинули на читацький склад, інформаційні потреби, профіль читання та запитів.

Доведено, що перспективним є формування знань про читачів для задоволення їхніх ІП, створення єдиної бази даних відомостей про читачів для оперативного відстеження еволюції читацького складу, корегування номенклатури послуг, удосконалення системи обслуговування в цілому. Соціологічні дослідження обласних універсальних наукових бібліотек, міських та районних, які активізувались у другій половині 90-х років ХХ ст., показали особливості читацької аудиторії різних типів бібліотек, мету відвідувань, інформаційні інтереси, уподобання, виявили проблеми відповідності інформаційних ресурсів книгозбірень запитам читачів, а це дозволило передбачати у функціях бібліотек зміни, визначати стратегію комплектування, розвиток інформаційних ресурсів, організацію нових структурних підрозділів, зміни у технологічних циклах, що сприяє удосконаленню традиційних та пошуку нових форм обслуговування читачів.

Накопичений досвід із вивчення читачів зумовив потребу виокремлення у самостійну наукову дисципліну - бібліотечне читачезнавство як галузь спеціального бібліотекознавства, обґрунтуванні його історичних, теоретичних та практичних напрацювань. Це спричинено було, по-перше, розвитком українського бібліотекознавства як науки, його диференціацією на спеціальні дисципліни і дослідні напрями; по-друге, відсутністю обґрунтованих або науково прийнятних концептуальних основ бібліотечного читачезнавства; по-третє, суспільною потребою в науковому пізнанні особи читача та його читацької діяльності.

Аналіз структури бібліотекознавства дозволив віднести бібліотечне читачезнавство до предметної галузі спеціального бібліотекознавства як за функціональним, так і аспектним принципами, що взаємно обумовлюють один одного.

Осмислення елементів структури дозволило визначити бібліотечне читачезнавство як окрему галузь спеціального бібліотекознавства зі своїм об'єктом, предметом, термінологічним апаратом, виявити закономірності та основні етапи його розвитку.

Нами запропоновано дефініції понять: читач бібліотеки - це особа яка користується послугами бібліотеки, задовольняючи свої інформаційні потреби у процесі читання на всіх видах носіїв (у тому числі рукописних, друкованих, електронних); читання - вид пізнавально-комунікативної діяльності, пов'язаної з задоволенням інформаційних потреб засобами рукописних, друкованих, електронних текстів, надбанням і розширенням знань, які впливають на практично-діяльнісну (праксеологічну) поведінку особи. Уточнюються поняття: “потреби в читанні”, “мотиви читання”, “історія читання”, “психологія читача”, “психологія читання”, “соціологія читання”. На основі критичного аналізу дефініції терміну “читачезнавство”, яке подається в бібліотекознавчих словниках, автором запропоновано термін “бібліотечне читачезнавство”. На сучасному етапі бібліотечне читачезнавство включає такі розділи: історія читача, історія читання, психологія читача, психологія читання, соціологія читання.

Розвиток практики бібліотечного читачезнавства, подальша розробка його теоретичних основ, проведення досліджень за визначеними розділами розширює концептуальні засади цієї наукової дисципліни та її освітньої сфери. Матеріали дослідження використовуються у навчальному процесі підготовки книгознавців, бібліотекарів-бібліографів, документознавців та інформаційних працівників. Розроблений спецкурс “Бібліотечне читачезнавство” дозволить студентам профільних вищих навчальних закладів поглибити знання про структуру бібліотекознавства, теоретичні аспекти бібліотечного читачезнавства, основні етапи розвитку цієї галузі знань та проведення соціологічних досліджень.

ВИСНОВКИ

1. На основі дослідження й узагальнення історіографії та джерельної бази, залучення широкого кола архівних документів, простежено розвиток структури бібліотекознавства та визначено його історичну парадигму у XX ст., трансформацію системи поглядів у цій сфері, з'ясовано основні етапи розвитку бібліотечного читачезнавства в Україні. На цій основі доведено, що вивчення читача у різні історичні періоди було зумовлено суспільно-політичними та ідеологічними особливостями розвитку суспільства та роллю бібліотек у формуванні суспільної свідомості. Соціальна структура суспільства певною мірою відображалася й на структурі читацького контингенту бібліотек.

2. У становленні бібліотечного читачезнавства як галузі спеціального бібліотекознавства нами визначено основні історичні етапи:

? друга половина XIX ст. - 10-ті роки ХХ ст. - етап переднаукового збирання та осмислення широкого обсягу емпіричного матеріалу, пошуку та опрацювання необхідних методик вивчення читачів бібліотек, історичну передумову формування бібліотечного читачезнавства;

? 1920-1930-й р. стали етапом розробки теоретико-методологічних засад українського радянського бібліотечного читачезнавства, чому значною мірою сприяла діяльність Українського наукового інституту книгознавства;

? 1931-1959-й р. - етап гальмування бібліотечного читачезнавства, що був зумовлений зміною суспільно-політичної системи та ідеологічних засад у державі;

? 1960-ті - 1990-й р. є етапом формування наукового статусу удосконалення термінологічної бази читачезнавства, обґрунтування та дослідження основних його розділів: історії читача, психології читача, психології та соціології читання;

? 1991-2005 рр. стали етапом відносного завершення в українському бібліотекознавстві методологічного обґрунтування концепції бібліотечного читачезнавства як відносно самостійної галузі спеціального бібліотекознавства.

3. Передумовами формування сфери бібліотечного читачезнавства стала практична діяльність із вивчення читачів українськими освітянами, що історично було пов'язано з суспільним та просвітницьким рухом у країні. Його активізація спостерігається з 80-х років ХІХ ст. Досвід вивчення читача знайшов своє відображення на сторінках періодичних видань та в окремих працях. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. з'являються публікації, в яких було закладено основи наукового вивчення читачів у бібліотеках. Майже одночасно з дослідженнями освітян, аналогічна робота проводилась і в міських публічних бібліотеках, де цей напрям діяльності набув свого розвитку в процесі укладання та аналізу статистичних звітів. У дисертації ця діяльність визначається як етап переднаукового збирання та осмислення значних масивів емпіричного матеріалу, опрацювання й застосування різних методик його дослідження, серед яких особливе місце посідають методи збору та аналізу статистичних даних про склад читацького контингенту, зміст читацьких інтересів.

4. Рішення Першого Всеросійського бібліотечного з'їзду відкривають новий етап розвитку бібліотекознавства, оскільки у документах З'їзду започатковано принципи функціонування бібліотек: загальнодоступності та безкоштовності у користуванні їхніми книжковими фондами; організаційних форм побудови мережі бібліотек у містах, селах; визнання відносної самостійності дитячих бібліотек як культурно-освітніх осередків; планомірності підготовки бібліотечних кадрів; кваліфікаційні вимоги на заміщення посад у академічних бібліотеках; визначеності правових норм функціонування бібліотек; комплектування та схем розташування фондів різних типів бібліотек; краєзнавчої роботи в книгозбірнях, встановлені уніфіковані форми статистичної звітності для всіх типів бібліотек. Обов'язковими визнані показники, які віддзеркалювали стан бібліотечної роботи в конкретній місцевості. Оскільки бібліотекознавство було визнано галуззю наукових знань, тому воно отримало можливості для свого подальшого розвитку.

5. Внаслідок політики українізації актуалізується розвиток національної наукової думки, відбувається диференціація бібліотечних знань у багатьох його напрямах, у тому числі й у вивченні читачів, усвідомлення необхідності розробки теоретико-методологічних засад , удосконалення спеціальних методів досліджень, започаткування термінологічної бази та нових підходів до розробки типологічних характеристик читача та читацьких груп.

Значні здобутки у формуванні теоретико-методологічних засад бібліотечної науки належали Кабінету вивчення книги і читача - підрозділу Українського наукового інституту книгознавства, співробітники якого (В. Іванушкін, Д. Балика, К. Довгань) здійснювали свої читачезнавчі дослідження впродовж 1926-1930-х років, що зрештою призвело до перейменування цієї структури на Кабінет читачівства. Таким чином, у 20-ті роки українськими науковцями було закладено категоріально-термінологічний фундамент подальшого розвитку теоретичного і практичного вивчення читачів.

Дослідження читача в Україні мало свої особливості: по-перше, вони розкривали національну специфіку українського читача; по-друге, плідно працювала науково-дослідна установа, мета і завдання якої були спрямовані на вивчення різних соціально-демографічних груп читачів бібліотек; по-третє, сформована школа соціологічних бібліотекознавчих досліджень читача і читання, ознаками якої були існування і розвиток незалежної наукової думки, концептуально обґрунтоване поетапне структурування процесу досліджень (підготовчий, експериментальний, обробка інформації, формування висновків, упровадження результатів у практику), громадський характер діяльності, наявність фахових видань.

На тлі соціально-історичних подій першого десятиліття існування радянської влади українське бібліотекознавство зазнавало впливу суперечливих тенденцій. З одного боку, продовжувався пошук нових теоретичних підходів у вирішенні проблем галузі, розгортався процес українізації, що стимулювало подальші наукові дослідження. З іншого, було встановлено жорсткий контроль тоталітарного режиму за всіма сферами суспільного і професійного життя, у тому числі й у сфері бібліотечної діяльності.

6. Одним із найскладніших етапів існування бібліотечної галузі стали 30-50-ті роки ХХ ст., коли державна ідеологія ігнорувала потребу в багатоаспектних дослідженнях процесу читання та читацьких інтересів.

Здобутки науковців Кабінету читачівства були піддані нищівній “критиці” та засуджені як прояви так званого “буржуазного націоналізму” і переслідувалися радянською владою, що призвело до припинення теоретичних досліджень. Було припинено діяльність фахових часописів “Бібліологічні вісті” (1927-1931), “Журнал бібліотекознавства та бібліографії” (1927-1930), на сторінках яких оприлюднювалися результати читачезнавчих досліджень українських науковців. До статистичних звітів бібліотек цілеспрямовано не подавалися дані про читачів, відсутніми вони були і у статистичних зведеннях управління народно-господарського обліку при Державній плановій комісії УРСР з масових бібліотек усіх відомств, що унеможливлювало їх фахове вивчення. Статистичні дані про читачів та їх соціально-демографічні характеристики з'явилися у звітах бібліотек лише наприкінці 1953-го р., що сприяло формуванню джерельної бази бібліотекознавчих досліджень з вивчення читача.

7. Період 60-80-х років XX ст. характеризується посиленням дискусій та відновленням інтересу науковців стосовно дослідження проблем загального радянського читачезнавства, його методів і теоретичних засад. Активізуються історичні, соціологічні, психологічні й педагогічні напрями дослідження читача, висловлюються думки про можливість існування читачезнавства не лише як галузі суто літературознавчих досліджень, але і як міждисциплінарної галузі гуманітарного знання; з'являються наукові праці з історії вивчення читачів, наслідком чого у довідково-інформаційних виданнях із літературознавства, журналістики, книгознавства та бібліотекознавства стало вживання терміну “читачезнавство”. Зроблено спробу структурувати цю галузь знань, уточнити та доповнити відповідний термінологічний апарат, виявити притаманні читачезнавству функції, форми, методи та засоби вивчення читачів. Водночас, єдності науковців щодо віднесення читачезнавства до певної галузі знань досягнути не вдалося. Так, книгознавці доводили, що читачезнавство входить до книгознавчих дисциплін, обґрунтовуючи своє розуміння трактуванням складу об'єкта книгознавства: “книга - книжкова справа - читач”. Бібліотекознавці вважали, що читачезнавство є складовою бібліотекознавства, оскільки основною джерельною базою для досліджень читачів є бібліотеки. Обидва напрями не заперечували комплексного характеру цієї галузі, підкреслюючи її зв'язки з соціологією, психологією, філософією та іншими науками, що досліджують процес читання, читаюче суспільство, особливості читацької діяльності, читацькі інтереси. Проте, поза увагою науковців залишилося теоретичне осмислення об'єкта, предмета і завдань бібліотечного читачезнавства та перспектив його розвитку.

8. Значний внесок у розвиток українського бібліотечного читачезнавства належить українським науковцям, як бібліотекознавцям, так і дослідникам інших галузей знань. Зокрема, Х. Алчевська, Б. Грінченко, М. Павлик, І. Франко на рубежі XIX-XX ст. зібрали та проаналізували значний обсяг емпіричного матеріалу та започаткували читачезнавчий напрям досліджень, який у 20-ті роки XX ст. отримав своє наукове обґрунтування у роботах Д. Балики, Б. Боровича, А. Вияснівського, К. Довганя, В. Іванушкіна, Я. Керекеза, Ю. Меженка, С. Сірополка, Н. Фрідьєвої. У 60-80-ті роки відновлюються теоретичні та практичні дослідження основних розділів цієї комплексної галузі знань, завдяки працям російських науковців В. Аскарової, Й. Баренбаума, В. Крейденка, В. Таловова, Б. Умнова, В. Стельмах та українських дослідників читача Т. Богуш, М. Ігнатенка, Л. Любаренко, А. Макарової, О. Мастипан, Л. Одинокої, В. Пілецького, З. Савіної, О. Семашка, Г. Сивоконя, В. Студенкової, А. Чачко, більшість із них і на сучасному етапі активно вивчають читацьку діяльність. В останнє десятиліття XX на початку XXI ст. значно активізувалося дослідження українського читача, та його інформаційних потреб. Різні аспекти проблеми розробляють О. Воскобойнікова-Гузєва, Т. Долбенко, П. Гапченко, Г. Гич, С. Зворський, Н. Каліберда, Т. Ківшарь, Т. Коваль, Г. Ковальчук, Л. Ляшенко, В. Медведєва, Г. Моліцька, С. Навродська, Л. Петрова, А. Ручка, М. Слободяник, Г. Соловій, І. Тимошенко, Н. Чепелєва, В. Ярощук, що зумовило постановку питання про виокремлення в бібліотекознавстві галузі бібліотечного читачезнавства,.

9. Сучасний етап розвитку науки характеризується активізацією теоретичних та прикладних досліджень, тематика яких охоплює різні напрями діяльності бібліотек. Аналіз досліджень дозволив відтворити читацьку аудиторію бібліотек різних типів: національних, обласних універсальних наукових, міських, сільських, показати зміни в інформаційних потребах, читацьких інтересах, відповідність інформаційних ресурсів бібліотек запитам читачів.

Науковий та практичний досвід дослідження читачів бібліотек значно розширив інформаційне поле бібліотекознавства та зумовив обґрунтування концепції вивчення читачів, що дозволило виокремити набуті історичні та теоретичні знання в самостійну дисципліну, узагальнити їх поняттям “бібліотечне читачезнавство”.

Введення такого поняття обумовлене розвитком українського бібліотекознавства та відсутністю теоретичних розробок бібліотечного читачезнавства як комплексної галузі спеціального бібліотекознавства. Теоретичний аспект проблеми розроблено в історичному контексті національної своєрідності українського бібліотекознавства, він нерозривно пов'язаний також із об'єктивною необхідністю осмислення напрацювань науковців різних галузей знань упродовж XX ст. з вивчення читачів бібліотек.

10. Запропонована концепція українського бібліотечного читачезнавства включає всі найраціональніші аспекти теоретичних бібліотекознавчих, книгознавчих, літературознавчих, соціологічних і психологічних концепцій та спрямована на безпосереднє застосування науково-обґрунтованих підходів методології та методів вивчення читачів у бібліотеках різних типів. Теоретична база стає підґрунтям практичної роботи у відділах обслуговування бібліотек. Таким чином, бібліотечне читачезнавство, як і бібліотекознавство, ми поділяємо на теоретичне й практичне. Отже, створені теоретичні і практичні засади бібліотечного читачезнавства як окремої галузі спеціального бібліотекознавства, закладено базові положення історії, теорії та практики вивчення читачів, осмислення їх психологічних та соціологічних особливостей.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Новальська Т. В. Український читач у бібліотекознавчих дослідженнях (кінець ХІХ - початок ХХІ ст.): Монографія / Т.В. Новальська. - К., 2005. - 252 с.

2. Новальська Т. В. Читання як суспільне явище / Т.В. Новальська // Вісник КНУКіМ. - К., 1999. - Вип. 1. - С. 55-66. - Серія “Історія”.

3. Новальська Т. В. Понятійний апарат читачезнавства як особливої галузі досліджень і знань / Т.В. Новальська // Питання культурології: Міжвід. зб. наук. ст. - К., 2002. - Вип. 18. - С. 43-49.

4. Новальська Т. В. Сучасні тенденції навчального курсу “Інформаційний сервіс” / Т.В. Новальська // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. - К., 2002. - Вип. 9. - С. 144-150.

5. Новальська Т. В. Читання в Україні в новому столітті / Т.В. Новальська // Вісн. Книжк. палати. - 2002. - № 12. - С. 21-24.

6. Новальська Т. В. Деякі аспекти історії українського читача в працях С. Сірополка / Т.В. Новальська // Наук. записки з української історії: Зб. наук. ст. - Переяслав-Хмельницький, - 2003. - Вип. 14. - С. 331-337.

7. Новальська Т. В. Читацька активність бібліотекарів як фактор підвищення їхнього професійного іміджу // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. - К., 2003. - Вип.. 11. - С. 275-284.

8. Новальська Т. В. Дослідження читання бібліотечних працівників України (20-80-ті роки ХХ ст.) // Вісн. Книжк. палати. - 2003. - № 10. - С. 19-22.

9. Новальська Т. В. Підвищення фахового рівня бібліотечних працівників України (на матеріалах досліджень професійного читання у 90-ті рр. ХХ ст.) // Вісн. Книжк. палати. - 2003. - № 11. - С. 17-19.

10. Новальська Т. В. Вплив особистісного читання бібліотекарів на рівень професійної компетентності / Т.В. Новальська // Вісн. Книжк. палати. - 2003. - № 12. - С. 21-24.

11. Новальська Т. В. УНІК - перша науково-дослідна установа з вивчення проблем українського читачезнавства / Т.В. Новальська // Бібл. вісн. - 2004. - № 1. - С. 36-39.

12. Новальська Т. В. Читачезнавчі ідеї у творчій спадщині Бориса Грінченка / Т.В. Новальська // Бібл. планета. - 2004. - № 1. - С. 19-21.

13. Новальська Т. В. Українські просвітяни про вивчення “читача з народу” / Т.В. Новальська // Бібл. вісн. - 2004. - № 3. - С. 34-38.

14. Новальська Т. В. Про читання бібліотекарів на початку ХХІ ст. / Т.В. Новальська // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2004. - № 2. - С. 45-49.

15. Новальська Т. В. Витоки формування теоретичних засад вивчення читачів / Т.В. Новальська // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2004. - № 3. - С. 19-24.

16. Новальська Т. В. Новий погляд на місце українського читачезнавства в системі суспільних наук / Т.В. Новальська // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. - 2004. - Вип. 13. - С. 394-401.

17. Новальська Т. В. Спроба статистичного аналізу читацького контингенту та наукової тематики досліджень Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (за матеріалами архіву ІР НБУВ) / Т.В. Новальська // Рукописна та книжкова спадщина України. - К., 2004. - Вип. 9. - С. 232-237.

18. Новальська Т. В. Від роздумів до практичних дій. (З історії вивчення українського читача наприкінці ХІХ ст.) / Т.В. Новальська // Наук. зап. з української історії: Зб. наук. ст. - Переяслав-Хмельницький, 2005. - Вип. 17. - С. 81-85.

19. Новальська Т. В. Теоретична база бібліотекознавства в історичному контексті / Т.В. Новальська // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. - К., 2005. - Вип. 14. - С. 291-301.

20. Новальська Т. В. Визначна віха в історії бібліотечної справи (Перший Всеросійський з'їзд з бібліотечної справи 1911 р.) // Бібл. вісн. - 2005. - № 4. - С. 17-22.

21. Новальська Т. В. Звіти міських публічних бібліотек Наддніпрянської України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. як джерело вивчення складу читачів / Т.В. Новальська // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвідомчий зб. наук. праць. - К., 2005. - Вип. 7. - С. 155-167.

22. Новальська Т. В. Психолого-педагогічні основи спілкування бібліотекаря з читачами / Т.В. Новальська // Публічні бібліотеки: сучасність і майбутнє: Зб. статей. - К., 1997. - С. 110-115.

23. Новальська Т.В. Розробка методики соціологічних досліджень співробітниками бібліотечно-архівного відділу / Т.В. Новальська // Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань (1917-1921 рр.): Зб. наук. праць. - К., 1998. - С. 99-103.

24. Новальська Т. В. Сучасна термінологія і типологія в бібліотечно-інформаційному обслуговуванні / Т.В. Новальська // Бібліотечна наука, освіта, професія у демократичній Україні: Зб. наук. праць. - К., 2000. - Вип. 2. - С. 72-78.

25. Новальська Т.В. Етапи вивчення читачів і читання в Україні / Т.В. Новальська // Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: Проблеми науки, освіти, практики: Зб. матеріалів міжнарод. наук.-практ. конф. - К., 2004. - С. 84-86.

АНОТАЦІЯ

Новальська Т. В. Вивчення читача в українському бібліотекознавстві (друга половина XIX - початок XXI століття). Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук зі спеціальності 07.00.08 - книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. - Київ, 2007.

Дисертацію присвячено історії, теорії та практиці бібліотекознавчого вивчення читачів і читання, що узагальнюється поняттям бібліотечного читачезнавства, яке репрезентує самостійну галузь знань бібліотечної науки. Представлена історіографія та джерелознавча база розвитку даного напряму знань.

На основі узагальнення досвіду діяльності бібліотек із вивчення читачів визначено передумови та етапи розвитку бібліотечного читачезнавства. Розроблено концепцію українського бібліотечного читачезнавства як однієї із галузей спеціального бібліотекознавства. Дано прогностичні характеристики розвитку українського бібліотечного читачезнавства в контексті бібліотекознавства.

Ключові слова: читач, читач бібліотеки, читання, бібліотечне читачезнавство, вивчення читачів і читання, читацький інтерес, методи вивчення читачів.

АНОТАЦИЯ

Новальская Т. В. Изучение читателя в украинском библиотековедении (вторая половина XIX - начало XXI века). Рукопись. Диссертация на соискание научной степени доктора исторических наук по специальности 07.00.08 - книговедение, библиотековедение, библиографоведение. Национальная библиотека Украины имени В. И. Вернадского. - Киев, 2007.

Диссертация посвящена истории, теории и практике изучения читателей библиотек и чтения, которые обосновываются понятием относительно самостоятельной области знаний в контексте библиотековедческой науки - библиотечное читателеведение.

Исследования читателя, как основного объекта библиотечной деятельности диктуют новые задачи, усовершенствования метологии и методов их изучения, что и обусловило постановку вопроса об обобщении дисертантом материалов истории изучения читателя, разработку концепции украинского библиотечного читателеведения, как отрасли специального библиотековедения.

Расмотрена история изучения читателей в библиотеках со второй половины XIX в. и до начала XXI в. В результате анализа и обобщения историографии и источниковой базы, использования архивных документов, автор выделила и обосновала основные этапы развития библиотечного читателеведения, среди них: вторая половина XIX -10-е годы XX в. - этап сбора и осмысления эмпирического материала; 1920-е - 1930-й г. этап разработки теоретико-методологических основ украинского советского читателеведения, чему способствовала деятельность учёных Украинского научного института книговедения; 1930-е - 1959-й г. - этап обозначенный особенностями тоталитарного государства и стагнации в изучении читателей; 1960-е - 1990-й г. - этап формирования научного статуса читателеведения и его основных разделов; 1991-2005 г. - этап теоретического утверждения и развития методологических принципов украинского библиотечного читателеведения как отрасли специального библиотековедения.

Библиотечное читателеведение обосновывается, как комплексная отрасль специального библитековедения, целью которой выступают исследования истории, теории, методики изучения читателей, факторов которые стимулируют читательские интересы разных социальных груп, активизации читательской деятельности.

Значительное внимание уделено теоретическому осмыслению библиотечного читателеведения, что обусловлено развитием украинского библиотековедения как науки, его диференциацией на специальные исследовательские дисциплины и направления. Теоретический аспект проблемы разработан в историческом контексте национального своеобразия украинского библиотековедения и неразрывно связан с необходимостью осмысления достижений росийских и зарубежных ученых смежних отраслей знаний в изучении читателей. Концепция библиотечного читателеведения включает наиболее рациональные аспекты теоретических, библиотековедческих, книговедческих, литературоведческих исследований и направлена на непосредственное использование научно-обоснованых подходов методологии и методики в изучении читателей в библиотеках.

Предложен более точный, относительно предмета исследования, термин “читатель библиотеки”, “чтение”.

Даны прогностические характеристики развития украинского библиотечного читателеведения.

Ключевые слова: читатель, читатель библиотеки, чтение, библиотечное читателеведение, читательский интерес, методы изучения читателей.

RESUME

Noval'skay T. B. Study of the readers in Ukrainian librarianship (second half XIX - began XXI ages). Manuscript. Dissertation on competition of scientific degree of doctor of history sciences on speciality 07.00.08 - bibliology, librarianship, bibliography science. National library of Ukraine of the name V. I. Vernadskogo. Kiev, 2007.

Dissertation is devoted to history, theory and practice of study of readers of libraries and reading, which are grounded by a concept in relation to the independent region of knowledges in the context of librarianship science, readership of library, his theorist-methodological bases are formulated. Represented historiography development of this direction of knowledge, the basic most rational aspects of bibliographical are analysed, studying of literature, labours of librarianship, as Ukrainian so Russian, where these questions develop actively. On the basis of the archived sources the theoretical reconstruction of study of readers of libraries of Ukraine is carried out.

History of study was considered of readers in libraries from the second half XIX and to beginning XXI century and on this basis pre-conditions are shown and the basic stages of development of the Ukrainian library are certain readership.

Considerable attention is spared to the theoretical comprehension of library readership as independent scientific discipline, that is conditioned, by development of Ukrainian librarianship as sciences, him differentiation on the special research discipline and directions, by absence of bases of library readership, by a public necessity in scientific cognition of personality of reader and his reader activity. The comprehension of elements of structure has allowed and author to define a library readership as scientific discipline with the object, subject, terminological device.

Conception of the Ukrainian library is grounded readership as special librarianship. Prognosical descriptions of development of the Ukrainian library are given readership.

Keywords: reader, reading, readership of library, study of readers, reader interest, methods of study of readers.

Размещено на Allbest.ru