Біля витоків державотворення (декоративний пласт)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рівненський державний гуманітарний університет

художньо-педагогічний факультет

кафедра образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва

Пояснювальна записка

до дипломної роботи ОКР бакалавр

на тему: «Біля витоків державотворення (декоративний пласт)»

Виконав:

студент IV курсу, групи ДПМ-41

напряму підготовки 6.020208

Декоративно-прикладне мистецтво

Рівне-2014



ЗМІСТ

ВСТУП

1. ІСТОРИЧНА ЧАСТИНА: ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ОБРАНОЇ ТЕМИ

1.1 Історія розвитку різьби по дереву

1.2 Постать Богдана Хмельницького в народній творчості

1.3 Аналіз подій і наслідків Переяславської ради

2. ТВОРЧА ЧАСТИНА: ТВОРЧІ ПОШУКИ ХУДОЖНІХ ФОРМ

2.1 Робота над ескізами

2.2 Створення остаточного проекту

3. ТЕХНОЛОГІЧНА ЧАСТИНА: ВТІЛЕННЯ ЗАДУМУ В МАТЕРІАЛІ

3.1 Робота з матеріалом, етапи виготовлення роботи

3.2 Проведення розрахунків і витрат

4. ОХОРОНА ПРАЦІ

4.1 Надання долікарської допомоги під час виникнення надзвичайної ситуації

4.2 Виробничі травми в деревообробних майстернях

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Мистецтво -- одна з форм суспільної свідомості; вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах, відповідно до певних естетичних ідеалів. У широкому сенсі мистецтвом називають досконале вміння в якійсь справі, галузі; майстерність. Розвиток мистецтва як елемента духовної культури обумовлюється як загальними закономірностями буття людини й людства, так і естетично-художнім закономірностями, естетично-художніми поглядами, ідеалами й традиціями.

Основне завдання декоративно-прикладного мистецтва -- зробити гарним предметне середовище людини. Краса творів прикладного мистецтва досягається завдяки декоративності. Декоративність є єдино можливим засобом вираження змісту та художньої образності. Поділ декоративно-прикладного мистецтва на жанри здійснюється за призначенням предмета (меблі, посуд тощо), за технікою виконання (різьба, ткацтво, розпис), за матеріалом (дерево, кераміка, текстиль). Спільною рисою роботи художніх промислів і підприємств художньої промисловості в сучасних умовах є їх звернення до народного мистецтва, мотивів, збереження і розвиток їх традицій, національної своєрідності, що не можливо без художника, роль якого в суспільстві і мистецтві надзвичайно велика, адже завдяки йому людина сприймає саме ту дійсність, яку хоче показати художник через образотворче мистецтво. Показати ті емоції, почуття, своє відношення до певної проблеми чи розуміння її. Через художника відбувається процес поєднання людини і мистецтва, тобто він є своєрідним посередником, що говорить на зрозумілій мові образів. Одним із таких образів є Богдан Хмельницький, постать якого ми бачимо по своєму, саме в цьому полягає актуальність нашого вибору.

Предметом дослідження є ідейні, художньо-композиційні особливості пластичного вирішення образу Богдана Хмельницького.

Для реалізації мети необхідно виконати:

- Опрацювати джерела за обраною темою

- Ознайомитись з репродукціями, скульптурами, іконографічними матеріалами обраної теми;

- Опрацювати матеріал по історії різьби по дереву і вивчити технічні процеси;

- Розробити ескізи на основі опрацьованого матеріалу;

- Затверджений проект втілити в матеріалі;

- Технічно завершити роботу і оформити її належним чином;

- Виконати охорону праці

o Надання долікарської допомоги під час виникнення надзвичайної ситуації

o Виробничі травми в деревообробних майстернях

Мета кваліфікаційної роботи полягає у створенні декоративного пласта, що потребує ґрунтовного аналізу композиційних особливостей зображення образу Богдана Хмельницького і вираження нашого бачення проблеми, засобами ДПМ.

У кваліфікаційній роботі використовували наступні методи дослідження:

- Метод спостереження

- Метод порівняння

- Метод аналізу і синтезу

- Метод творчого пошуку

- Метод типологічного і стилістичного аналізу

Структура роботи:

- Вступ

- Історична частина

- Творча частина

- Технологічна частина

- Охорона паці

- Висновки

- Список використаної літератури

- Додатки.



1. ІСТОРИЧНА ЧАСТИНА: ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ОБРАНОЇ ТЕМИ

1.1 Історія розвитку різьби по дереву

Найдавніші пам'ятки народного мистецтва на території сучасної України, що дійшли до нас, належать до епохи палеоліту (20 тис. років до н.е.). Це вироби з кістки, оздоблені різними геометричними мотивами. Їх знайшли археологи під час розкопок Мізенської стоянки на Чернігівщині. Предметів із дерева із тих далеких часів не зберіглося. Пізніше почала розвиватися кераміка, ткацтво, художня обробка кістки, а потім і дерева.

Розкопки скіфських поховань дають уявлення про різноманітність видів і технік художньої обробки деревини, які були у скіфів. В давнину скіфи користувались дерев'яним посудом. Археологічні розкопки скіфських поховань свідчать, що скіфи спілкувались з іншими народами, вміли обробляти дерево на високому художньому рівні. Вони оздоблювали дерев'яні похоронні ложа багатокольоровими породами дерева.

У ІІ ст. до н.е. сармати витіснили скіфів. Вони широко використовували колір у оформленні дерев'яних виробів. Скіфо-сарматський період і вплив античної культури грецьких міст Північного Причорномор'я сформували принцип художнього створення виробів, орнаментики, прийомів виконання та технік декорування. Поєднання реалізму з творчою фантазією, з підвищеною декоративністю, створення неповторної образної системи стали основою для творчої праці багатьох поколінь майстрів і утверджувались народною творчістю тривалий час.

Слов'яни вийшли на історичну арену на початку І тисячоліття до н.е. Вони займали територію між Дністром і Віслою. В І-ІІ ст. н.е. на землях середнього Придністров'я, як свідчать археологічні знахідки, розвивається культура, за назвою місця знахідки Зарубинецька.

У дохристиянський період відображались також уявлення стародавніх майстрів про магічні сили Землі та природи. Символічно зображувались Сонце, Земля, Кінь. Також був поширений геометричний орнамент із борозенок, ямок, штрихів. Уявлення про виникнення та побудову світу передавались у народній творчості у вигляді геометричних фігур-символів, зображень тварин і частин їхнього тіла - голови, ніг.

Літописець Нестор у Х ст. зазначає наявність розвиненої дерев'яної скульптури, за його свідченням Київський князь Володимир поставив у княжому дворі Перуна дерев'яного. Після прийняття християнства на Русі (989 р.) дерев'яних ідолів топили у річках. З часом розвивались токарні роботи, довбання, різьблення. Це засвідчують знайдені залишки дерев'яних мисок із Райковецького городища на Житомирщині і в інших районах України.

Токарні вироби прикрашали художнім розписом, про що свідчать зображення на мисці ХІІ ст. із Києва. Майстри Русі працювали в різних стилях. У кожному регіоні художня обробка дерева мала власні стилістичні особливості. Вироби відрізнялися формами та прикрасами. На виробах майстри зображали фантастичних звірів, міфічних птиць.

Татаро-монгольська навала затримала розвиток ремесел, знищила численні їх досягнення. Центри ремесел переміщуються з Києва, Чернігова до інших міст Галицько-Волинської землі. Ця територія менше потерпіла від монгольської навали. Під час князювання Данила Галицького художні ремесла, у тому числі й деревообробка, досягають значного розвитку. В середині 13 ст. зароджуються міста Львів і Холм, будуються численні фортеці.

Для художньої обробки дерева у XIV-XVIII ст. характерні такі напрями: виготовлення побутових предметів, знарядь праці, засобів пересування в домашньому виробництві. Ремісничі цехи та мануфактури беруть участь у декоративному оформленні церков, предметів культу. Створюють набійні дошки для вибивання узорів на тканинах, пряникові дошки, меблі для різних верств населення.

В першій половині XVI ст., коли з'являються специфічні ознаки українського мистецтва, художньої обробки дерева. Майстри будують палаци, церкви, прикрашаючи їх пишним різьбленням. В орнаментиці з'являються мотиви листків аканту, квіток гранато-виноградних лоз і грон, серед них зображають щасливих ангелят.

Меблі цієї доби відрізняються гармонійністю античних пропорцій, прикрашаються пишним різьбленням, інколи розписом, накладними точеними профілями, майстри використовують різні види дерева. Меблі складні за силуетом, масивні та декоровані різьбленням або інкрустацією. Стіни оббивають тканинами, двері роблять із цінних порід дерева, стелі прикрашають золоченими орнаментами.

У творчості народних майстрів-меблярів переважали прості форми. Такою була потреба соціального замовника - селянина або міщанина. Часто кращі кріпосні майстри оформляли палаци і замки магнатів. Вони прикрашали будови тригранно-виїмчастим різьбленням, рельєфним різьбленням.

В 18-19 ст. остаточно формуються центри народного мистецтва, зароджуються народні художні промисли. Після 1861 року народні промисли одержують подекуди новий творчий розвиток. Їх центри: Полтавщина, Київщина, Гуцульщина, Поділля, Лемківщина, де у кожному окремому випадку формується своя стилістика оформлення, характер орнаменту, прийоми виконання.

В архітектурно-меблевому виробництві Західних областей України різьбленням прикрашають балки-сволоки, стовпці, столи, лави, скрині, а також вибійчані дошки прикрашали рослинним орнаментом.

В 1878 р. відбулася важлива подія в історії художньої обробки дерева - відкрилося губернське ремісниче училище в Полтаві з токарно-столярним відділенням. Училище підготувало чимало різьбярів.

У Західних землях готуються форми гуцульських стилів художньої обробки дерева. Своєрідність його у поєднанні плоского різьблення з тригранно-виїмчастим, з особливою манерою композиційної побудови орнаменту, форми виробів, прийомами виконання, інструментами. Тут дуже яскраво виявлені етнографічні особливості.

В 90-х роках 19 ст. ученими дослідниками проводиться значна робота щодо вивчення народної творчості, відродження забутих або занедбаних ремесел. У губерніях створюються відділи мистецтва і промислові кооперації в яких об'єднуються сільські і міські майстри, організовуються виставки, що сприяють підняттю престижу народної творчості.

На початку 20-х років 20 ст. створюються художньо-промислові школи в Києві, Харкові, Полтаві, Переяславі. З другої половини 20-х років на виставках разом з досвідченими майстрами активну участь бере молодь.

В 30-40 роках змінюються естетика, зміст і призначення виробів художніх промислів. Вони зазнають сильної ідеологізації, натиску влади. У виробах основна увага приділяється декору державно-політичного змісту, який витісняє традиційну естетику і практичність. Задана "зверху" тематика і геральдика, по суті, відривали промисли від народних традицій. Ця тенденція зберігалася в народному мистецтві довгі роки.

У 1934 році організована Українська художньо-промислова спілка, яка очолює артілі - кооперативні об'єднання художнього виробництва. У Дніпропетровську відкривається школа декоративного розпису. Активно й швидко розвивається народне мистецтво України в передвоєнний час.

В післявоєнний період відроджується художня обробка дерева, особливо в західних областях України. Відновлюється робота в артілі "Гуцульщина" в Косові, ім. Л. Українки у Львові, у Чернівецькій області; відкриваються училища декоративно-ужиткового мистецтва. В 1946 р. у Львові відкривається перший в Україні художній інститут (нині Львівська академія мистецтв). Наприкінці 50-х років художні артілі переорганізовуються у державні підприємства, які підпорядковуються Міністерству місцевої промисловості.

Народне мистецтво знаходить широке застосування в дизайнерських розробках у сфері побуту, праці, виробництва меблів, оформленні житла та виробничого середовища.

Сучасний майстер, володіючи широким естетичним кругозором, достатньою професійною підготовкою, інтерпретує традиції народного мистецтва. Він здатний розв'язувати творче завдання комплексно, створювати художню цілісність, робити композицію більш насиченою, виразною. Це підтверджують виставки професійних художників-майстрів декоративно-ужиткового мистецтва. Експонати різноманітні за тематикою і призначенням. Одні з них мають ужитковий характер, а інші декоративний, але всі вони єдині, нерозривно зв'язані в аспекті народного і професійного мистецтва, сучасності і традицій.

1.2 Постать Богдана Хмельницького в народній творчості

Ім'я Богдана Хмельницького назавжди лишилося в пам'яті народній. Видатний воїн, мудрий, далекоглядний політик, проклятий ворогами за безмежну любов до вітчизни і друзів -- за страшну помилку, якої припустився мимоволі, рятуючи Україну від польської навали, він перед смертю гірко скаже: «Бог знає, братове, чиє це нещастя, що не дав мені Господь закінчити війну так, як хотілося…».

А хотілося йому об'єднати Україну і зробити з неї велику державу, самостійну і горду. Та не вдалося. По смерті його настала страшна Руїна, горе велике усім землям і народу українському, але винен у цьому був до деякої міри і сам Богдан.

І все ж народ цінує і любить свого героя. Безліч пісень присвячено Богданові Хмельницькому. Але в жодній не знайдемо гіркого осуду чи докору на його адресу:

Історії ж бо пишуть на столі.

Ми ж пишем кров'ю на своїй землі.

Ми пишем плугом, шаблею, мечем,

Піснями і невільницьким плачем.

Могилами у полі без імен...

(Ліна Костенко, "Маруся Чурай")

Так, історія нашого народу трагічна: розкидані могили по безмежних українських степах; плюндровані та палені не раз міста і села; четвертовані, спечені у мідних биках, розіп'яті, зачеплені на гаках, посаджені на палі, вмуровані у фортечні стіни, повішені, морені голодом і просто забуті мужні сини великої України.

Але й славна історія судилась нам: "у нас воля виростала" (Т. Шевченко). Дивуєшся, коли думаєш про велику силу духу, волелюбність, героїзм наших предків. Гриміла по всьому світу, розносилася стоголосою луною слава про мужніх "чубатих слов'ян" (Т. Шевченко). Мудрістю, хоробрістю прославили Україну гетьмани Іван Дорошенко, Петро Сагайдачний, Іван Сірко, Богдан Хмельницький.

Найпомітнішою серед них є постать Б. Хмельницького -- гетьмана Запорозького війська і всієї України. Це ж він очолив народно-визвольну війну нашого народу проти польської шляхти. Тож не дивно, що ім'я його повите всенародною любов'ю. Це про нього народ складав пісні, думи, легенди, перекази.

Б. Хмельницького полюбили козаки ще тоді, коли був військовим писарем, бо мріяв він "козакам козацькі порядки подавати, за віру християнську одностайно стати" (із думи "Хмельницький і Барабаш").

В думі «Хмельницький і Барабаш» художній прийом протиставлення яскраво вимальовує протилежність ставлення Хмельницького і Барабаша до рідної землі. Зрадник Барабаш дбає лише про себе, а Хмельницький -- навпаки, жертвуючи собою, дбає про добробут рідного народу. Тому і викрадає в Барабаша королівського листа з козацькими привілеями, а самого зрадника карає. Із того часу Б. Хмельницького обирають гетьманом, бо хто ж, як не він, зможе оборонити рідний край від шляхти:

Батьку наш, Богдане чигиринський!

Дай, боже, щоб ми за твоєю головою пили та гуляли,

Віри своєї християнської у наругу

Вічні часи не давали!

Мудрого сміливого ватажка прославив народ у пісні "Чи не той то хміль...":

Гетьман -- мужній, хоробрий козак, він "з ляхами б'ється", "ляхів рубає":

Гей поїхав Хмельницький і к Жовтому Броду, --

Гей, не один лях лежить головою в воду.

Пісня «Чи не той то хміль», була створена після битви під Жовтими водами. У ній позитивно оцінюється визвольна війна Хмельницького і засуджується загарбницька політика польської шляхти.

До образу Богдана звертається один із будителів народного духу в Галичині Маркіян Шашкевич. Наслідуючи народні традиції, він гіперболізував силу свого героя:

Як гетьман Хмельницький кіньми навернув --

Та й Львів ся здвигнув;

Як гетьман Хмельницький шаблею звив --

Та й Львів ся поклонив.

("Хмельницького обступленіє Львова")

Україна, оповита козацькою звитягою, постає перед нами із невмирущих поетичних творів великого Кобзаря. Не обминув він увагою і "славного гетьмана". Саме так називає Т. Шевченко Богдана Хмельницького в поемі "Гайдамаки". Поет розумів, ким був цей лицар козацький для України, вірив, що у всіх діях він керувався любов'ю до рідної землі і хотів бачити Батьківщину вільною державою. Та не так сталося, як мріяв гетьман. Славнозвісна угода з Москвою обернулася для України новим рабством. Тому й картає поет героя вустами України-неньки:

...Ой Богдане!

Нерозумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою В країну...

("Розрита могила")

А в поезії "Стоїть в селі Суботові..." продовжує:

Отак-то, Богдане!

Занапастив єси вбогу

Сироту Украйну!

Але той дух волелюбства, що вселив гетьман у серця нащадків, підніс народ на боротьбу і запевнив: "Встане Україна!".

До однієї з най ганебніших сторінок нашої історії, так званої Руїни, звертається у романі "Чорна рада" П. Куліш. Після смерті Хмельницького починається боротьба за гетьманську булаву. Не турботами про долю України керуються претенденти на це почесне звання. От коли б згадали вони ті славні часи -- 10 літ Хмельниччини, що були "справжнім святом" для всього народу. І хоч письменник не вводить образ гетьмана у сюжет твору, але кожен із нас змалював його у своїй уяві: справжній лицар, після заклику якого на Запоріжжя йшли всі, хто мріяв боротися за волю: "...І всяко... чимчикує на Запорожжє до Хмельницького". І отоді-то вже "розливалась козацька слава по всій Україні...". Козаки "при Хмельницькому одностайне за Вкраїну повстали". То ж не дивно, що полковник Шрам проливає сльози над домовиною улюбленого ватажка, бо розуміє, що з його смертю гине надія на порятунок, єдність і державність рідної землі.

Розумним полководцем бачимо Хмельницького у віршованому романі Л.Костенко "Маруся Чурай". Він не знає втоми, не має часу на відпочинок, бо хвилюється за долю Батьківщини. Україна для цього "великого мужа" -- це її народ, тому й обороняє його права. Знає особисто справжніх козаків-лицарів, що прославили хоробрістю запорозьке військо. Дбаючи про духовність, гетьман рятує співачку Марусю, бо розуміє, що пісня -- душа народу, адже вона не раз допомагала козакам долати труднощі, кликала до бою.

Щоб осягнути велич Хмельницького, треба зазирнути у його внутрішній світ, передумати його думи, оцінити вчинки. Це робить П. Загребельний у романі "Я, Богдан". Переосмислює своє життя, свої діяння козацький ватажок: чи завжди чинив по-совісті, чи справедливим був, чи добрим... Єдине ми повинні осягнути своїм розумом: за плечима гетьмана -- Україна. Лише любов до неї керувала всіма діями щирого патріота.

В Україні споруджено багато пам'ятників, присвячених Богданові Хмельницькому, най відомішими з них є пам'ятник Гетьману України Богданові-Зіновію Михайловичу Хмельницькому у Києві, пам'ятник гетьману на території МАУП, фігура Богдана Хмельницького в скульптурній композиції комплексу Арки Дружби народів та ін.. У загальній кількості їх встановлено понад півсотню.

Натомість в художньо-декоративному різьбленні майстри рідко звертаються до образу гетьмана. Відомі лише деякі сучасники, які займаються різьбленням і виконували об'ємно-просторові вироби з дерева або декоративні пласти: Віктор Крута, Юрій Дяченко, Ройок Владимир.

400 літ уже живе у пам'яті народній, цей неперевершений дипломат, мудрий державний діяч, гетьман України -- Богдан Хмельницький. І житиме ще довго, бо поклав життя своє на вівтар служіння рідній землі. Народ не забуває своїх героїв. Звичайно, образ гетьмана в народній творчості подавався ідеалізовано. Він -- «отець вольності», «батько Хміль», захисник найширших народних мас. Народ належно поцінував наміри гетьмана, а вони були національно оборонними, державотворчими, тож і змалювання образу гетьмана не могло бути іншим.

Історія відкрила очі і на помилки Богданові і на його досягнення. Але те, що в народі він заслужив таке трепетне відношення, говорить про велику повагу до цього історичного діяча і до всього, що він зробив.

1.3 Аналіз подій і наслідків Переяславської ради

Переяславська Рада відбулася 8 січня 1654 року. Перебіг війни з Польщею, незважаючи на значні успіхи і перемоги українського війська, усе більше переконував Б. Хмельницького і старшину в тому, що самим їм не звільнитися від польського панування. Польща могла б продовжувати війну, великі людські та матеріальні втрати знесилили український народ. Проте припиняти боротьбу він не збирався. І в той же час її продовження один на один з Польщею фактично означало б війну на самознищення. Йшлося про існування всього народу. Тому Б. Хмельницький активно шукав сильних союзників. У 1650-1651 pp. йшли переговори про можливий перехід «під руку» турецького султана. Останній навіть оголосив, що Хмельницький є його васалом, але цей проект не здійснився, оскільки турки активно в справи війни не втручалися, «дозволяючи» це робити татарам, які були союзником ненадійним. До того ж значним бар'єром була релігійна несумісність мусульман і християн, давня ворожнеча із-за жорстоких нападів татар на українські землі. Тому Б. Хмельницький вирішив обрати «менше зло», звертаючись з проханням про допомогу до Москви. Московському царству була вигідною така пропозиція, з точки зору його геополітичних інтересів: вона давала вихід до Чорного моря, ослаблювала давніх суперників -- Кримське ханство, Литву та Польщу.

1 жовтня 1653 р. Земський Собор у Москві прийняв рішення, щоб «гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорізьке з містами і землями взяти під государеву руку». 31 грудня 1653 р. Москва оголосила війну Польщі, а московські посли прибули до Переяслава.

8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася генеральна військова рада, на яку прибули представники від полків та різних верств населення України (міщани, селяни, духовенство). На раді були присутніми 12 полковників та 5 генеральних старшин на чолі з гетьманом. Не прибули 5 полковників та митрополит С. Косів. Не було на раді представників від Белзького, Волинського, Подільського і Руського воєводств, в яких проживало більше третини населення тогочасної України. Учасниками ради були близько 300 осіб.

Б. Хмельницький запропонував, щоб вони обрали собі одного государя з чотирьох: турецького султана, кримського хана, польського короля або московського царя, тобто його пропозиція не була безальтернативною. Охарактеризувавши кожного, Б. Хмельницький висловився за московського царя, зазначивши, що він однієї віри з українцями. Учасники ради підтримали думку Хмельницького.

Проте після цього виник конфлікт між царськими послами і козацькою старшиною. Присягаючи царю, старшина вимагала, щоб і посли присягнули від імені царя, що зберігатимуть вольності козацькі, не видаватимуть їх Польщі. Але посли відмовилися, пояснюючи, що цар -- самодержець і нікому не присягає. Як показали наступні події, недаремно московські царські посли не хотіли присягати!

Присяга населення України, яке знаходилось під владою Б. Хмельницького, відбувалася в січні-лютому 1654 р. у 177 містах і містечках. Всього у книгах присяги записано 127338 чоловік. У цілому народ віднісся до присяги схвально. Але відмовилися від присяги Уманський та Брацлавський полки, найвидатніші на той час полковники Іван Богун та Іван Сірко, київський митрополит Косів. У полках Полтавському та Кропив'янському московських представників побили киями. У ряді випадків присягу примушували складати. Так, силою до присяги був приведений Київ. Кияни не хотіли йти до церкви, а їх туди заганяли. Під час присяги люди не називалися своїми іменами, щоб зробити свій підпис не дійсним, а після складання присяги дуже її лаяли. При «агітації» за присягу не обходилося без залякувань чи, навпаки, обіцянок усіляких благ (грошей, сукна) з боку московських представників. Тих, хто відмовлявся складати присягу, погрожували вислати за «зборівську лінію», тобто на землі, що були під контролем Польщі.

Документально рішення Переяславської Ради було закріплено так званими Статтями Богдана Хмельницького або Березневими статтями (затверджені царем і Боярською думою в березні 1654 p.). Це був договір між Україною і Московським царством. Москва зобов'язувалася вступити у війну проти Польщі. Україна переходила «під руку» московського царя як самостійна держава -- зі своїм главою (гетьманом), своїм політичним устроєм та територією. Реєстр установлювався в 60 тис. чоловік, козаки могли жити і судитись за своїми законами. Гетьман міг вступати у міжнародні відносини з іншими державами, крім Польщі і Туреччини. Гетьмана мало обирати військо і лише повідомляти про це царя. Збір податків залишався за українськими урядовцями, але вони повинні були передавати частину їх московським. Таким чином, суверенітет Української держави частково обмежувався у міжнародній та фінансових сферах.

Водночас під час підписання Березневих статей і Переяславського договору з боку гетьманського уряду були допущені певні прорахунки, що зіграли потім негативну роль у відносинах між Москвою й Україною. Москва скористалася тим, що в умовах договору чітко не визначалася форма відносин між Україною і Москвою; московський уряд не присягнув у тому, що він буде виконувати свої зобов'язання; Б. Хмельницькому варто було б обмежитися особистою присягою, а не дозволяти присягати всьому народу; помилкою був і дозвіл мати російських воєвод в українських містах, а також збір податків на користь царя в Україні.

Таким чином, Переяславський договір:

1) констатував відокремлення України від Речі Посполитої;

2) означав міжнародно-правове визнання Української держави;

3) засвідчив внутріполітичний суверенітет Української держави, зберігав її основні політичні інститути;

4) суттєво змінював геополітичну ситуацію у Східній Європі, посилював позиції України в боротьбі з Польщею, зміцнював вплив Москви у цьому регіоні.

Переяславський договір розпочав нову добу у відносинах між Україною і Московщиною. Москва з самого початку намагалася обмежити права України і згодом планувала перетворити її у звичайну провінцію.

Існують різні наукові оцінки договору 1654 р. щодо відносин між Москвою і Україною. Зокрема вони розцінювались як: 1) персональна унія; 2) васалітет; 3) тимчасовий військовий союз; 4) возз'єднання; 5) приєднання; 6) реальна унія; 7) не повна інкорпорація; 8) протекторат; 9) конфедерація.

Зараз найпоширенішими є думки про те, що це був тимчасовий військово-політичний союз або протекторат.

Рішення Б. Хмельницького про перехід «під руку» московського царя було вимушеним кроком, напевне не розрахованим на «вічну» перспективу. У тих умовах кращого варіанта, скоріш за все, не було.

Згідно з Переяславськими домовленостями між гетьманом і царським урядом було укладено Березневі статті 1654. У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав -- України та Московії. Необхідність виходу з-під польської залежності спонукала Б.Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною. Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України, яку згодом неодноразово порушували і врешті-решт широка автономія українських земель і Запоріжжя звелася протягом 120 років нанівець.

Оцінка самої Переяславської ради, була і є предметом частих суперечок учених. Справа ускладнюється тим, що оригінальні документи втрачено, збереглися лише неточні копії чи переклади. До того ж російський архіваріус Петро Шафранов доводить, що навіть ці копії сфальсифіковані царськими переписувачами. Загалом пропонувалося п'ять основних тлумачень Переяславської угоди. На думку російського історика права Василя Сергієвича (помер 1910), угода являла собою персональну унію між Московією та Україною, за якою обидві сторони мали спільного монарха, зберігаючи кожна свій окремий уряд. Інший фахівець із російського права Микола Дьяконов (помер 1919) доводив, що, погоджуючись на «особисте підкорення» цареві, українці безумовно погоджувалися на поглинення їхніх земель Московським царством, і тому ця угода була «реальною унією». Такі історики, як росіянин Венедикт М'якотін та українець Михайло Грушевський, вважали, що Переяславська угода була формою васальної залежності, за якої сильніша сторона (цар) погоджувалася захищати слабшу (українців), не втручаючись в її внутрішні справи; українці ж зобов'язувалися сплачувати цареві податки, надавати військову допомогу і т. д. Інший український історик -- В'ячеслав Липинський -- пропонує думку, що угода 1654 р. була не чим іншим, як лише тимчасовим військовим союзом між Московією та Україною.[20]

Як зазначив Ю. Шевельов [21], Переяслав у перспективі трьох сторіч нам уявляється початком великої трагедії. Але в 1654 році не був закладений розвиток тільки в цьому напрямі. Навпаки, сучасникам Переяслав здавався вихідним пунктом для великої експансії. Майже нічого не втрачаючи політично, Україні відчинявся шлях до культурного завоювання страшного сусіда. Київ в очах тогочасного українця був другим Єрусалимом -- центром церкви, культури. Ворогом були турки та поляки, і знаряддям піднесення другого Єрусалиму -- Києва мала стати Москва. Її військова сила мала здійснити програму української інтелігенції.

Що таке Москва, -- знали, і все-таки пішли на Переяслав. Може тому, що усвідомлювали, наскільки нижчий був той культурний і побутовий рівень, на якому стояла Москва. Дійсно, Переяслав став передумовою української культурної інвазії. Уже у другій половині XVII століття в Москві було 7 монастирів, повністю заселених українцями й білорусами. Славнозвісна реформа патріарха Нікона була фактично проведена з участю українців, вихідців з Київської академії. Заснована 1685 року Московська академія, що відома під назвою Слов'яно-греко-латинської, від 1700 року фактично перейшла в українські руки і протягом наступних 64 років із 19 ректорів українцями були 16.

Якщо Україна і зазнала поразки, то це сталося не через переяславські умови. «Політично і військово Переяслав став початком поразки тому, що різні українські кола втягали Москву в Україну, намагаючися використати її проти своїх внутрішніх ворогів».

2014 року Автономна республіка Крим анексована Російською федерацією за допомогою сфальсифікованого всенародного референдуму.

1. Иловайский Д. И. История России. -- М., 1905.-- Т. 5. -- С. 84.

2. Кордуба М. Боротьба за польський престіл по смерті Володислава IV // Жерела до історії України--Руси. -- Т. 12. -- Львів, 1911. -- С.10.

3. Крип 'якевич І. П. Богдан Хмельницький. -- Львів, 1990. -- С. 265.

4. Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет. -- К., 1995. -- С. 101--103.

5. Петровський М. Н. Визвольна війна українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії (1648--1654). -- К., 1940. -- С. 55--58.

6. Горобець В. М. Московська політика Богдана Хмельницького: завдання та способи їх реалізації // Україна і Росія в історичній ретроспективі: нариси в 3-х томах / Інститут історії України НАН України. -- Київ: Наукова думка, 2004. -- Т.1.

7. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собр. и изданные Археографической комиссией (далее -- Актьі ЮЗР). -- Т. 3. -- СПб., 1861. -- 208.

8. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собр. и изданные Археографической комиссией (далее -- Актьі ЮЗР). -- Т. 3. -- СПб., 1861. -- 228.

9. Воссоединение Украиньї с Россией. -- Т. 2. -- С. 99.

10. Воссоединение Украины с Россией. -- Т. 2. -- С. 127--131.

11. Воссоединение Украины с Россией… -- Т. 2. -- С. 152--153.

12. Воссоединение Украины с Россией… -- Т. 2. -- С. 177.

13. Тобто не лише власне Військо Запорозьке як військово-політичну структуру, а й територію, населену православним народом (Горобець В. М. Московська політика Богдана Хмельницького: завдання та способи їх реалізації // Україна і Росія в історичній ретроспективі: нариси в 3-х томах / Інститут історії України НАН України. -- Київ: Наукова думка, 2004. -- Т.1.).

14. М. Між Замостєм і Зборовим // Записки Наукового Товариства Шевченка. -- Т. 33. -- Львів, 1922. -- С. 43.

15. Смолій В. А., Степанков В. С Богдан Хмельницький. -- С. 204.

16. Воссоединение Украины с Россией… -- Т. 2. -- С. 153.

17. Акты ЮЗР. -- Т. 3. -- С. 419--435; Т. 8. -- С. 324, 329--339.

18. Документи Богдана Хмельницького (1648--1658) / Упоряд. І. Крип'якевич та І. Бутич. -- К., 1961. С. 626--627.

19. Бутич І. Два невідомі листи Богдана Хмельницького // 3аписки Наукового Товариства Шевченка. -- Львів, 1991. -- Т. 222. -- С. 319--326.

20. Смолій В. А., Степанков В. С Богдан Хмельницький. -- С. 295.

21. Орест Субтельний. «Україна історія»

22. Шевельов Ю. Москва, Маросєйка



2. ТВОРЧА ЧАСТИНА: ТВОРЧІ ПОШУКИ ХУДОЖНІХ ФОРМ

2.1 Робота над ескізами

Процес художньої творчості незалежно від виду її або індивідуальних особливостей роботи кожного окремого митця включає в себе кілька етапів. Стадії творчого процесу, основні етапи роботи митця над окремими художніми образами і цілим твором цікавили психологів і мистецтвознавців давно. На межі XIX і XX ст. склалося кілька своєрідних підходів до цих питань, що й підсумували попередні пошуки науковців. Цікавою нам здавалася позиція російського інженера і психолога П. Енгельмейєра. Він увів поняття «еврологія», тобто вивчення творчості в повному обсязі цього поняття і тлумачення «художньої творчості, технічного винаходу, наукового відкриття, вольової дії». На думку Енгельмейєра, найважливішим у творчості є вирішення чотирьох питань: хто створює, як створює, що створюється, як створюється? При цьому друге і четверте питання тільки з різних сторін висвітлюють творчий процес, який має три предмети: суб'єкт творчості, об'єкт творчості та процес творчості.

Вивчаючи природу творчої особистості, Енгельмейєр бачив у ній сукупність трьох моментів: інтуїтивного, дискурсивного та активного. Особистість здатна відчувати, мислити, діяти, тобто «здійснювати вчинки відповідно до своїх почуттів, втілювати свої думки й досягти бажаного». Відповідно до трьох факторів внутрішньої природи особистості, вчений поділив усіх людей на три типи щодо ступеня обдарованості. Є генії, таланти та звичайні люди («рутина»). Активний творчий процес, опанування нових шляхів здійснюють лише генії, і саме їх діяльність розкриває основні етапи творчості. композиція пластичний образ хмельницький

З таким підходом до природи людини не можна погодитися. По-перше, не витримує критики спроба Енгельмейєра пов'язати творчу активність людини лише з діяльністю геніїв. Адже геній-це рідкість. По-друге, кожна людина від народження має певний рівень розвитку художніх здібностей, що дає їй змогу розуміти мистецтво, відчувати його благородний вплив, навіть не маючи додаткової підготовки.

П. Енгельмейєр увів три етапи процесу творчості («акти»): 1. Інтуювати. Здогадка. 2. Думати. Діалектика. 3. Робити. Спритність. Дослідник правильно визначив загальні риси трьох основних етапів творчого процесу: виникнення задуму, розробка та безпосереднє втілення його, реалізація задуму. В той же час Енгельмейєр демонструє типову обмеженість щодо всебічного охоплення природи творчості. Відсутність діалектичної методології не дала Енгельмейєру змоги розкрити взаємозв'язки об'єкта та суб'єкта творчості.

Більшість вчених, що вивчають творчий процес, визнають три основні етапи творчості і намагаються їх деталізувати. В появі нових стадій творчого процесу мимоволі простежуються деякі психофізіологічні стани, які для того чи іншого вченого є найголовнішими.

Досить оригінальну і, на наш погляд, правильну концепцію творчого процесу зустрічаємо в праці відомого болгарського теоретика М. Арнаудова «Психологія літературної творчості». Перший етап творчості - це задум. Він виникає раптово. Задум спочатку має цілісний характер, це, як твердить Арнаудов, «загальне уявлення, основа наступного розвитку цілого». Від цілісного уявлення про майбутній твір митець переходить до опанування його частин, до поступової розробки задуму. Становлення задуму - перший етап творчості. Другий і третій етапи Арнаудов визначає як концентрацію і виконання, тобто «стани, в яких переплетені емоційні та інтелектуальні елементи». Концентрація - це синтетична робота уяви та розуму, спрямована на розробку задуму, один з найбільш творчих етапів створення образної побудови твору. Саме цей етап вимагає максимального напруження внутрішніх сил митця. Виконання - останній етап творчого процесу - підпорядковується чисто розумовому підходові автора до матеріалу, супроводжується, як вважає Арнаудов, емоційним піднесенням - адже це завершальний етап роботи, коли відбувається остаточне внутрішнє і зовнішнє злиття митця з образами, виникає стан «сердечної теплоти, вживання або натхнення».

В залежності від індивідуальних особливостей митець може працювати з більшим чи меншим емоційним та інтелектуальним навантаженням. Швидкість здійснення художнього задуму завжди пов'язана із знанням матеріалу, який лежить в основі твору, з силою захоплення митця цим матеріалом. Все це може прискорити процес творчості. Але при часовому ущільненні творчого процесу підвищується інтенсивність роботи над твором. Тим часом зауважимо, що вміння швидко створювати справжні художні шедеври властиве, як правило, лише митцям, які досконало володіли «секретами» художньої майстерності.

Процес роботи над мистецьким твором складний і відповідальний. Він вимагає від митця глибоко усвідомленої поваги до людини, в ім'я якої створюються художні твори. Тому кожний справжній митець, за словами В. Маяковського, не дозволить собі «безсовісної хвацької халтури». Така ж повага повинна бути у тих, хто сприймає твір, до митця, який його створив. Адже остаточна завершеність художнього задуму - це відгук на твір, ставлення до нього, оцінка творчих зусиль митця.

Ознайомившись з мистецькою літературою та іншими джерелами, ми приступили до пошуку ескізу і теми роботи, В поле нашого зору потрапила подія яка відбулась 350 років тому - Переяславська рада. Увага до цієї сторінки історії посилилася у зв'язку з певним рядом подій, що відбулись в нашій країні. Тому наша тема звучить «Біля витоків державотворення». Зважаючи на те, що образ Б. Хмельницького рідко використовується майстрами художньої обробки дерева, ми вирішили виконати саме його погруддя на декоративному пласті (триптих). В першочерговому ескізі ми були схильні до виконання триптиху, але після врахованих зауважень надали перевагу більш геральдичному зображенню. Цей ескіз на мою думку і на думку керівника найкраще відповідав темі кваліфікаційної роботи.

Також ми на початковому етапі виконали роботу в пластиліні, щоб чіткіше бачити основні форми, заглиблення, рельєф тощо.

Оскільки наш творчий задум передбачав о основі портретне зображення видатної постаті в історії - Б. Хмельницького, то центром нашої композиції стало саме його рельєфне виконання, також після аналізу багатьох творчих робіт з різних напрямків мистецтва (скульптура, живопис, графіка та ін..), ми вирішили оформити роботу, вписавши її в раму з елементами барокового стилю різьблення. Також щоб надати роботі більш символічного характеру, ми звернулися до геральдичних мотивів.

1. Естетика: Підручник / Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. - К.: Вища шк., 2000. - 399 с.

2. Кучёрюк Д. Ю. Естетика праці. Ціннісні відносини. Творчість. Людина. К , 1989.

3. Банфи А. Философия искусства. М., 1989. С. 113.

4. Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977. С. 12.

2.2 Створення остаточного проекту

Створення остаточного проекту є логічним завершенням ескізного етапу. Після врахування всіх критичних думок про саму роботу, і внесення поправок задля створення мистецького продукту, ми приступили до безпосереднього виконання проекту і більшої деталізації ескізного варіанту.

Будь яка робота розпочинається саме з задуму, що в подальшому потребує розробки у вигляді ескізів, пошуку композиційного вирішення, створення остаточного варіанту проекту, а тоді використання технологічних процесів для виконання самої роботи. Ось тому ми бачимо, що для виконання самої роботи має пройти певне осмислення і розуміння того, що ми збираємося робити.

Отже, задум - це певні думки, які людина виношує в собі, а згодом пробує втілити їх в нашому випадку в дереві. Спочатку задум ніби «визріває » в голові, прораховуючи одночасно масу варіантів на зацікавлену тему, а згодом починає втілюватися на папері в проект. Варто додати, що дуже важливо відтворювати свої думки саме на папері, адже те що ми бачимо і про що ми думаємо може відрізнятися кардинально. Між задумом, існуючим тільки у нашій уяві, і конкретно реалізацією проекту дуже велика відстань.

Поштовхом до виконання нашої ідеї, став славний гетьман Богдан Хмельницький і Переяславська рада. Існує безліч легенд і історій, і розповідей, віршів, про українського гетьмана. Історія надзвичайно багата та різноманітна, яка вражає своїм розмахом і масштабністю.

Цей ескіз на мою думку і на думку керівника найкраще відповідав темі кваліфікаційної роботи. Отже, проектна частина - це головна частина, що допомагає розкрити нам нашу ідею. Доклавши багато зусиль, ми на кінець створили той варіант проекту, що виглядав готовим до роботи. Ця ідея втілилась у нашому проекті, що розроблений з ескізів.

В центрі нашої композиції ми розмістили, згідно ескізу, погрудну постать Б.Хмельницького, що має рельєфний характер виконання. Щоб збагатити нашу композицію різьбленими елементами, ми розробили навколо раму барокового стилю, що окреслює рослинними фрагментами і виділяє постать гетьмана. А також в центрі зверху розмістили геральдичний хрест.

Перш початково, постать Хмельницького, мала зображуватись з булавою, як символом гетьманства і влади, але врахувавши деякі композиційні моменти, ми вирішили зобразити лише його погруддя. Отже, проектне вирішення є досить вагомим етапом, адже саме в цій частині проглядаються основні композиційні точності і недоліки. Тому потрібно пильно приглядатись і досить точно й доволі важко попрацювати над проектним вирішенням, співставити розміри й масштаби виконуваної роботи й її елементів.



3. ТЕХНОЛОГІЧНА ЧАСТИНА: ВТІЛЕННЯ ЗАДУМУ В МАТЕРІАЛІ

3.1 Робота з матеріалом, етапи виготовлення роботи

Щоб перетворити роботу від ескізу до практичного втілення потрібно мати досвід роботи з деревом як матеріалом для різьблення, і знання пластики. Але щоб майстерно її виконати потрібно дуже добре знати властивості матеріалу і вміння користуватись інструментом яким виконується робота, адже незнання цього, може сильно вплинути на якість виконання роботи. Потрібно чітко знати, що, як, і в якому порядку ми будемо виконувати.

Кожен з видів образотворчого мистецтва має свою техніку виконання. Живопису - кольори, рисунку - лінії, штрихи, скульптури - об'єм. Всі ці напрямки вимагають власних робочих матеріалів. Нашим головним матеріалом є дерево.

Перш ніж приступати до виконання самої роботи, потрібно добре знати теорію, мати певний досвід і практику з обробки та різьблення. Не знаючи вище перерахованого, виріб може вийти не дуже якісним, або взагалі невдалим.

Нашим робочим матеріалом буде дерево, про яке ми повинні все добре знати. Дерева - це група рослин, яка включає найбільші рослини на землі. Це багаторічні рослини, що мають дерев'яні стовбури - джерело цінної сировини - деревини. Дерева, тобто ліси, є одним з найцінніших багатств Землі і людини. Сьогодні ліси складають приблизно 30% площі Землі. Завдяки їм поглинається вуглекислий газ і виділяється безцінний кисень. Найбільші скупчення дерев - це вологі екваторіальні та субтропічні ліси. В нашій кліматичній зоні переважають листяні ліси помірного поясу, чим далі на північ, тим більше хвойних лісів.

Традиційно дерева поділяють на листяні і хвойні. Ця спрощена класифікація використовується впродовж багатьох років в лісництві та дендрології. Окрім цього, додатково виділяються окремі групи, наприклад: екзотичні і фруктові дерева. Дерева бувають різної твердості. Під твердістю дерева розуміють не твердість деревної речовини тканин, а поєднання твердості стінок з щільністю їх з`єднання в тканину, яка надає певної величини опір проникненню в деревину стороннього тіла. Зазвичай більш високий об`єм ваги супроводжується і більшою твердістю. На твердість впливають багато факторів. Дерева бакаут, ебенове дерево за твердістю можна порівняти з каменем, а от тополя і липа є дуже м`якими.

Для обробки дерева використовують різноманітні інструменти: верстати, електропили, шліфувальні машини та ін. В різьбленні використовують різці та стамески. Отже, знання технологій і матеріалознавство дають змогу приступити до виконання самої роботи.

На самому початку роботи, нам потрібно підібрати і підготувати матеріал з якого і буде виготовлятись майбутня кваліфікаційна робота. Цим матеріалом ми обрали липу через її хороші властивості в різьбленні.

Спочатку, діставши дошку, товщиною 40 мм та шириною 250 мм, ми порізали її на рівні частини, для того, щоб робота з часом не вигнулася і не покололася. Порізані бруски, ми обстругали на верстаті, щоб вони були рівними.

З готових брусків ми склеїли щит потрібних розмірів. Для склеювання використовувався: клей ПВА, струбцини. На ребра брусків наносився клей. Намазані клеєм бруски клали на стіл, притиснувши їх один до одного та зжавши їх струбцинами. В стиснутому положенні вони пролежали добу. Це потрібно для того щоб бруски надійно склеїлись.

Наступним етапом роботи є перенесення зображення на склеєний пласт. Впевнившись в тому, що пласт з брусків міцно склеєний, на нього накладається шаблон і калька, через які переноситься зображення. Коли ескіз перенесений на пласт, композиція вирізається по контуру за допомогою електролобзика. На цій стадії роботи потрібно бути особливо обережним, щоб не порізатись, і не «зарізатись» занадто глибоко, оскільки електролобзик є небезпечним інструментом. По частинам відрізаються зайві площини, не порушуючи контуру композиції .

Фрезування - це складний і довготривалий етап по обробці, який наступає після того як робота вже вирізана електролобзиком. На фрезування затрачається доволі багато часу, тому що за допомогою фрезера знімається велика кількість деревини яка є зайвою. Фрезування проводиться фрезами різного діаметру, на різну глибину в деревині. За допомогою цього електро-пристрою сильно пришвидшується виконання майбутнього виробу. Після того як роботу від фрезовано приступаємо до самого вирізання її різцями.

Після того як робота вирізана по контуру, і пройдена фрезою, приступаємо до самого різьблення. Для комфортного різьблення потрібно місце де можна певною мірою зафіксувати роботу, і забезпечити себе від травм, а також воно має бути добре освітлене.

Заготовку потрібно закріпити струбцинами до стола, так, щоб вона не рухалась. Для різьби потрібно мати такі інструменти: набір стамесок, різців та киянка.

Перед тим, як почати роботу, потрібно перевірити, чи гострі стамески, на пробній дошці. Якщо інструменти виявились недостатньо гострими, то їх потрібно наточити, тому що, буде неякісно виконана різьба.

На цьому етапі застосовується дуже велика кількість різноманітних різців. Різець -- ручний різальний інструмент. Використовується для видовбування отворів і заглиблень у деревині, для зачищання, підрізання дерев'яних виробів, зачищання пазів, зняття фасок, різьблення. Складається з сталевого полотна з заточеною торцевою кромкою (лезом) на одному кінці і дерев'яної або пластмасової рукоятки, закріпленої на хвостовику або щільно вбитої в конічний розтруб, -- на іншому кінці. Різці діляться на півкруглі, плоскі, футчики, клюкарзу. Пряма стамеска -- стамеска із прямим, як лінійка, полотном без будь-яких вигинів. Клюкарза -- стамеска, яка має досить різкий поздовжній вигин леза, який починається ближче до кінця полотна. Отже, приступаємо до вирізування нашої кваліфікаційної різцями. Це основний етап, на якому задаються остаточні форми елементам, які присутні на виробі. Цей етап може займати від кількох днів і навіть до кількох тижнів а то й місяців. Після завершення різьблення, можна переходимо до шліфування.

Наступним етапом було шліфування вирізаної роботи. Шліфування - це, як відомо, процес обробки поверхні роботи шліфувальними інструментами, у даному випадку, ми використовували наждачний папір. Спочатку, зачищалися великі форми, потім деталі та заглибини.

Цілями нашого шліфування було: надання гладкості і вирівнювання поверхні, а також видалення верхнього шару матеріалу для забезпечення заданої товщини виробу.

Наступним етапом, після рекомендацій наданих нам на перегляді наших проектів і робіт, стало фарбування. Отож взявши матовий лак для того щоб про ґрунтувати нашу роботу, ми покрили їм нашу роботу два рази тоненьким шаром, зачекавши доки він висохне, на благо він висихає швидко. Через півгодини ми вже могли покрити нашу роботу тонованим лаком(тонер змішаний з лаком). Після декількох шарів «тонеру», ми приступили до простого лакування матовим лаком, нанісши один шар ми пошліфували роботу наждачним папером №0, щоб стерти пил який піднявся підчас лакування, і покривши ще декілька разів лаком ми завершили роботу.

Отже, технологічний процес у роботі, потребує великих затрат часу, а також сумлінної праці у його виконанні, оскільки він поділяється на кілька етапів, кожен з яких потрібно виконувати своїм чином і доки не буде завершений попередній етап, ми не можемо перейти до наступного. І в переважній більшості результат нашої роботи залежить саме від технологічного процесу. Створення ідеї, є лише початковим етапом роботи, а перенести цю ідею на дерево, яке потребує попередньої обробки - це найважчий етап, тому що потрібно, у дерев'яному пласті втілити свою думку так, щоб потім її можна було б прочитати.

...