Українська національна символіка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

Інститут української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка кафедра історії та етнополітики

Курсова робота

з українознавства

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА СИМВОЛІКА

Київ - 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. КЛАСИФІКАЦІЯ СИМВОЛІВ

РОЗДІЛ 2. НАРОДНІ СИМВОЛИ УКРАЇНИ

2.1 Поселення та житла українців

2.2 Народний одяг

2.3 Громадський побут і звичаєвість та його символіка

2.4 Символіка галузей господарства, народних промислів

2.5 Народна ботаніка, зоологія, медицина, астрономія

2.6 Народна міфологія, демонологія

2.7 Символіка язичництва, християнства

2.8 Символіка атмосферних явищ

2.9 Символіка чисел, геометричних фігур

2.10 Усна народна творчість

2.11 Символізм кольорів

2.12 Народна їжа

2.13 Частини людського тіла

2.14 Символіка запорозького козацтва

2.15 Символіка слова, мови, мовлення, алфавітів

2.16 Твори художньої літератури

2.17 Кінесика

РОЗДІЛ 3. ВЛАСНЕ ДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА СИМВОЛІКА

3.1 Герб

3.2 Прапор

3.3 Гімн

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Символіка - своєрідна візитна картка країни. Історично склалося так, що кожна країна має свої державні та народні символи. До державних символів країни належать Державний Прапор, Державний Герб та Державний Гімн, які є розпізнавальними знаками країни. Народні символи - це те, що найбільше любить і шанує даний народ. В одних народів їх більше, в інших менше. Називаючи народний символ, можна дізнатися, про яку країну іде мова.

Український народ також має свою символіку, яка творить його індивідуальність та неповторність. До того ж, слід зазначити, що символіка - невід'ємна частина життя українців, адже зустрічається вона повсюди і в усьому: у звичаях та віруваннях, в господарстві та відпочинку. Проте, часто сьогодні відоме нам мало зовсім інше значення раніше, або ж сьогодні маємо втрачені знаки-символи, які використовуємо бездумно, не надаючи їм тієї ваги, яка їм належить. Тому слід звертатися до вивчення нашої національної символіки, повертати їй хоч частинку того предковічного значення, яке творилося роками, сотнями століть. А особливо це актуально сьогодні, в час національного відродження України.

Мета дослідження - з'ясувати особливості української символіки та її втілення в житті нашого народу.

Завдання дослідження:

- проаналізувати класифікацію народних символів України та доопрацювати її;

- розглянути основні типи символіки нашого народу та проаналізувати її значення в різні історичні часи;

- визначити значення національних та власне державних символів в житті українців;

- довести різноманіття символіки українського народу.

Обєктом дослідження є фольклорні джерела та історичні, етнографічні, культурологічні праці, в яких містяться згадки про українську національну символіку та її значення в житті нашого народу.

Предмет дослідження - особливості використання різних образів-символів протягом всієї історії формування та становлення українського народу.

Для реалізації вказаних в роботі завдань обрано такі методи як типологічний, культурологічний, порівняльний, термінологічний, принцип об'єктивності.

РОЗДІЛ 1. КЛАСИФІКАЦІЯ СИМВОЛІВ

У «Словнику символів культури України» [23] подана така класифікація символів:

1. Поселення та житла українців (хата, покуть, ворота).

2. Народного одягу (кожух, китайка, символіка верхнього одягу).

3. Громадського побуту і звичаєвості (Зелені свята).

4. Галузей господарства, народних промислів (сінокіс, ткацтво, писанкарство, веретено).

5. Народної ботаніки, зоології, медицини, астрономії (барвінок, бджола, лелека, зоря).

6. Народної міфології, демонології (чорт, мавка).

7. Язичництва, християнства (Білобог, Ярило, Ісус Христос).

8. Атмосферних явищ, географічних назв (роса, вітер).

9. Чисел, геометричних фігур (три, дев'ять, коло).

10. Геральдики, нумізматики, архітектури (тризуб, храм).

11. Усної народної творчості (замовляння).

12. Народних звичаїв, обрядів, вірувань, традицій, ігор (символіка народних ігор).

13. Кольорів, форм, мінералів, прикрас (білий, червоний, дукач).

14. Частин людського тіла (голова, око, рука).

15. Запорозького козацтва (Запорозька Січ).

16. Слова, мови, мовлення, алфавітів (символіка слов'янської абетки, книга, Слово).

17. Творів художньої літератури, зокрема, Г.Сковороди, Т.Шевченка, М.Рильського, О.Гончара та ін.

18. Кінесики (адорація, поцілунок).

19. Астрології, антропоніміки (антропонімічна символіка).

20. Географії, геології, землезнавства (гора, камінь, земля, захід -- схід).

21. Квітникарства (мак, мальва, конвалія, чорнобривці).

22. Історичних постатей, видатних діячів культури (Тарас Шевченко, Маруся Чурай)

Цю класифікацію можна назвати найповнішою, адже вона охоплює символіку з усіх її аспектів та в усіх виявах життя нашого народу. Єдине, що ми змінили, взявши за основу структури розділу «Народні символи України» цю класифікацію, об'єднали два пункти - до «Народної ботаніки, зоології, медицини, астрономії» додали пункт «Квітникарство», адже квіткові символи є частиною символіки народної ботаніки. Також об'єднано пункти «Громадський побут і звичаєвість» та «Символіка народних звичаїв, обрядів, вірувань, традицій, ігор» в загальний пункт «Громадський побут і звичаєвість». Ще в роботі було виключено пункт «Символи геральдики, нумізматики, архітектури», адже його аспекти є виокремлені в інших пунктах, тому нема сенсу його виділяти окремо.

До класифікації, на нашу думку, слід додати і народну їжу та власне Державну символіку України, адже це ще одні невід'ємні аспекти нашої культури.

РОЗДІЛ 2. НАРОДНІ СИМВОЛИ УКРАЇНИ

Народні символи України -- це святині українського народу. В українській графіці використовуються символи й образи з пісенної народної творчості, з легенд, які використовуються в обрядах і звичаях. Їх вишивають на сорочках, рушниках тощо. Народні символи України є рослинні і тваринні.

Українці відтворюють ці символи у вишивці на сорочках, рушниках, тощо, у розписі посуду, в кованих виробах, у різьбленні, в барельєфному прикрашанні житла, у розписах печі в хатах, гончарних виробах, у гравюрі, а також, в окремому виді української творчості -- в писанках.

2.1 Поселення та житла українців

Споконвіку хата виконувала своє природне призначення родинного вогнища, де народжувалися й оберігалися кращі сімейні традиції, що потім переходили у спадок дітям: любов до батьків, природи, пісні, до праці.

Учений-психоаналітик А.Пейар пояснював, що образ житла, який з'являється людині уві сні, ототожнюється з різними рівнями людської душі і тіла, наприклад, фасад будинку позначає зовнішній вигляд людини, його особистість, або його суть. Значення поверхів визначається вертикальною і просторовою символікою. Дах і верхні поверхи відповідають голові та розуму, рівню самоконтролю людини. А весь будинок асоціюється з будовою людського тіла і його природними (фізіологічними і психічними) функціями [23; 4].

Хата і весь замкнений цикл господарських будівель (клуня, хлів, млин, вітряк, кузня, комора, криниця) були не тільки місцем поселення, а й носіями змістовних символічних знаків, які виконували як естетичну, так і символічну функцію. Вони були носіями інформації про соціальний стан, заможність, уподобання господаря, світоглядні позиції, відомості про склад сім'ї.

Число «три» традиційно стало складовою частиною символічного змісту хати: по вертикалі житло ділилося на три частини: призьба, стіни, дах. У житловій кімнаті, як правило, було три вікна, на фасадній стіні - три отвори (двері та два вікна). Житло найчастіше було трикамерним (сіни, хата, комора), вікно робилося на три шибки, а настінні розписи розміщувалися трьома горизонтальними смугами: середня визначалася висотою вікон, а дві інші - відстанню від вікон до даху та призьби.

Три яруси житлового простору відігравали важливу символічну роль у взаємозв'язку обжитого простору з Всесвітом. Нижній ярус - це поєднання з матір'ю-землею, нижнім світом творення; верхній ярус житла - це зв'язок із небом, високою сферою світотворення; середній - людське середовище, яке зазнає змін, освоюючи обидва сусідні. Нижній ярус - то стіни з підпіччям, лави - межа світу наземного і підземного. Верхній ярус і стеля хати - це нібито небо, а сволок виконує роль охоронця оселі, лінії, на якій вона тримається і яку не сміють переступити злі духи. Елементи середнього ярусу - стіни, двері, вікна, простінки - це проміжок між ідеалізованою небесною сферою і підземним світом. Вікна і двері виступали в ролі каналів спілкування людини з навколишнім середовищем, наділялися магічними властивостями оберегів житла [27].

Дім вважався житлом лише з того часу, коли спалахував у печі вогонь. Піч -- це вогонь, вогнище, звідси поширена метафора -- родинне вогнище. Вогнище було символом непорушності сім'ї, його збірним пунктом і святинею. У печі жив цвіркун -- дух предків. Під час сватання піч виконувала роль обрядового символу. Дівчина колупала піч, благаючи захисту від родинного оберегу, після похорону трималися за піч, щоб не боятися покійника. Українці вірили, що піч любить домовик, має в ній своє місце. У хаті не можна було лихословити. Народне прислів'я переконує: «Сказав би, та піч у хаті» [23; 4].

За свідченням А.Данилюка [29], поріг виступає символом початку і закінчення дому. На Гуцульщині перед обрядом хрещення дитину клали саме на поріг. І мати переступала через неї тричі. Біля порога відбувалася церемонія єднання двох родових вогнів під час весілля. Коли помирала людина, то до порога торкалися домовиною при винесенні небіжчика з хати. Це символізувало прощання із охоронцями домашнього вогнища. У фольклорі, літературі поріг символізує батьківщину, зустріч і водночас розлуку, надію на щасливе життя.

Сволок - символ оберега, охоронця, захисника оселі; межі небесної сфери світотворення і людського середовища; міцності оселі. Сволок в Україні завжди символізував міцність оселі, ним завжди пишалися, вихвалялися перед гостями. Його робили з дуба. На сволоці затесували дату спорудження будинку, ім'я господаря, посередині розмальовували великий хрест. Люди вірили, що душа померлого сорок днів бродить по хаті, ночує під сволоком. Там зберігалося зілля, зібране на зелену неділю. Воно охороняло хату від грому і блискавки [29].

Важливим об'єктом кожного будинку та його прикрасою є скриня. Розписували скрині найчастіше рослинним орнаментом, зображуючи вазони з квітами, тваринами, людьми, тобто оберегові і обрядові знаки. У народних прислів'ях говориться: «Господиня, коли повна скриня», «Добре господині, коли повно в скрині», «Коли є муки повна скриня, то і свиня господиня».
Окреме символічне значення мали постіль, одяг, білизна, які складали у скриню батьки для молодої дівчини, нареченої і які становили частину посагу. Таким чином, скриня була символом майбутньої сім'ї. Молода дружина вивозила її з рідної хати як спогад про минуле, як частину родового вогнища. Вона ставала фундаментом нової родини /Данилюк А. Українська хата [3; 17].

У соціальному плані образ скрині був знаком заможності родини, а також мірилом художніх та естетичних смаків молодої дівчини. Адже більшу частину посагу вона готувала сама або разом з матір'ю. Так звана скриня включала постіль, рушники, одяг, а також стрічки та хустки, якими дівчина мала обдаровувати весільних гостей [29].

Також важливим символом є ворота. Образ-символ воріт бачимо в багатьох народів світу (у стародавніх слов'ян, хеттів, єгиптян, греків, римлян, народів Америки та ін.) Наприклад, у греків були богині Гори, які стерегли небесні ворота на священний Олімп. Небесний Ієрусалим мав 12 воріт. Героїні слов'янської міфології Додоли відчиняли ворота дощу, весні. Емблемою весняного бога слов'ян Божича були золоторогий олень та ворота. «Праукраїнці створили символ небесних воріт, через які приходять із вирію новонароджені душі і відходять душі дідів. Напр., веснянки «Ворота», «Воротар» змальовують образ «небесних воріт», які відчиняються для сонцесяйної весни, людських душ. На думку О.Потебні, їх відчиняє зоря, а небо дає живильну воду. М.Костомаров вважав, що це символічні ворота, крізь які приходить новий хліборобський рік. За даними С.Килимника [7], через ці магічні ворота іде «і радість-весна, і всетворяще Сонце, і тепло, і урожай, і щастя, здоров'є й добро...» [29].

Тож, в українців здавна панувала повага до свого рідного двору, дому. Вони були як символом статусу людини, так і поєднанням зі світом наших предків.

2.2 Народний одяг

Український костюм формувався протягом багатьох років, століть. В давні часи за нарядом можна було визначити не тільки якого людина статусу, а звідки вона родом - настільки відрізнявся одяг в різних місцевостях, адже в кожному регіоні України були якісь свої особливості як викройки, так і оздоблення, що свідчило про вірування певного краю, про його вподобання. Народний одяг зараз, на жаль, вже не має тієї магічної енергетики, що колись, адже раніше майстрині вкладали душу в кожен клаптик матерії, оздоблювали її так, що вона ставала неодмінним захисником людини, сім`ї, родини, а сам одяг та прикраси до нього мали своє символічне значення.

Вікова символіка жіночого одягу виявлялася найперше у кольоровій гамі верхнього вбрання (жінки похилого віку носили одяг майже без прикрас, напільна плахта мала рівну кількість червоних і синіх ниток; чоловічий костюм вікові відмінності мав значно простіші: зменшувалась з роками яскравість тонів та контрастність поєднань, вікова символіка підкреслювалась окремими елементами костюма (поясом, шапкою) та його аксесуарами (люлькою, палицею), особливостями зачіски, вусами й бородою). Характерним прикладом у плані сімейної символіки були поховання незаміжніх чи нежонатих людей у весільному вбранні. Українці вірили, що кожна людина повинна пройти основні етапи свого суспільного життя, а одяг виступав як найвиразніший їх символ. Як засіб соціальної символіки важливу роль відігравали яскраві тканини, з якої пошитий одяг, багатство оздоблення одягу як буденного, так і святкового. У народних прислів'ях та приказках народ влучно відобразив таку соціальну диференціацію українців: «Хоч поганий, та в жупані», «Убрався в жупан і дума, що пан», «Не всякого пана пізнаєш без жупана», «Отакі наші вжитки: ні кожуха, ні свитки», «На свиті стільки лат, як на селі хат».

Обрядову символіку костюма часто виражали окремі його компоненти: хустка або рушник на сватанні, крижмо на родинах, біла або чорна хустка на похороні. Особливою магічною силою володіли речі, виготовлені власними руками. Наприклад, молода дівчина сама шила сорочку нареченому. Роль обрядового символу виконувала кольорова гама одягу (наприклад, у весільному костюмі домінував червоний колір).

Обрядова символіка костюма-ознаки, які відображають широкий спектр духовних традицій народу, його світоглядних уявлень та норм обрядової поведінки. Обрядова функція одягу виявилася у специфічних способах його використання. Так, при виконанні багатьох ритуальних дій носили одяг навиворіт, інколи перевдягалися в костюм протилежної статі або незалежно від пори року носили хутряний одяг. До обрядової символіки відносять також ритуальне оголення, яке символізувало дві протилежні тенденції: зближення людини з нечистою силою і водночас захист від неї. Стабільність способів забезпечення обрядових функцій одягу сприяла перетворенню деяких із них на етнічні символи [28; 137-138].

Досить важливою в українській традиції є вишиванка. Вона здавна і до сьогодення є символом добробуту. В різних регіонах України її оздоблення дещо відрізнялося - змінювались кольори вишивки, схеми (від геометричних фігур до, наприклад, зооморфних), проте в усіх місцевостях до вишиванки ставилися з повагою, її берегли, до її створення дуже ретельно готувалися, її передавали у спадок. І зараз, у період національного усвідомлення, знову повертається традиція носити вишиванку, до витку входить маса нових сорочок, наприклад, все частіше зустрічаємо чорні вишиванки, що є не типовим для нашого краю.

Так, символічний образ сорочки-вишиванки часто зустрічається в народних піснях про кохання, сімейне життя, а також соціально-побутових (козацьких, чумацьких, бурлацьких, наймитських тощо).

На вишиванках застосовувалися традиційні символічні орнаменти: геометричні (вважаються найдавнішими), рослинні, зооморфні. Іноді типи орнаментальних форм поєднувалися: орнаментально-рослинний з переважанням першого чи останнього. Символіку форм конкретизувала символіка барв. Скажімо, подільська кольорова мережка, виконана хрестиком і низзю з декоративним швом-качалкою подає ромб, розміщений поміж двома горизонтальними лініями. Трикутник між ромбом та лініями вишивався навскісними лініями у вигляді завитків («баранячі роги»). В орнаментах переважає чорний і червоний кольори із украпленням синього, зеленого, жовтого (золотого). Такий тип вишивки міг символізувати не лише хліборобську працю на чорноземі в зоні лісостепу з наявністю річок, озер чи журливість вдачі, любов, цілеспрямованість подолянина у досягненні мети, а й певну гармонійність у стосунках людини з природою і людських взаєминах; силу, міць; зростання; часом - запліднення тощо (слід розглядати конкретний зразок призначення вишивки). Із зображеннями ромба й двох ліній могли пов'язуватися певні уявлення про календар, чотири пори року, між народженням та смертю (дві лінії) [23].

Вінок - символ слави, перемоги, святості, щастя, успіху; скорботи, смерті; могутності, миру; Сонця; влади; цнотливості, молодості, дівоцтва. Вінок має подвійну символіку. Це або увінчання шаною кого-небудь як переможця чи тріумфатора, або знак скорботи за померлим чи загиблим. Усі інші значення зводять, очевидно, до цих основних. В Україні вінки мали солярну символіку. Дівчина у вінку асоціювалася з сонцем, котре сходить. Купальські та обжинкові вінки також були символами сонця, що пов'язано з ідеєю плодючості і добра. На свято Івана Купала дівчата кидали вінки у річку, щоб дізнатися про свою долю, свого судженого.

Вінки із стрічками протягом століть використовувалися століттями під час весілля. Не випадково народна творчість зберегла так багато висловів, пов'язаних із вінком: «загубити вінок» - втратити дівочу честь; «як у вінку» - дуже гарно; «вінчатонько» - маленький вінок. Як правило, дівочий вінок плели з квітів барвінку, маку, білого ромен-зілля, синіх волошок, чорнобривців, дикої рожі тощо.

У народі вінки вважали надійним оберегом від усякої нечисті. Напередодні купальських, Зелених свят дівчатам належало вплітати поміж квітів полин, любисток, часник, які мали уберегти від мавок, упирів. «На тобі, мавко, полинь, а мене покинь» (нар. творчість). Весільні вінки, за віруваннями, охороняли і від поганого ока [23; 51-53].

Яскравим і художньо виразним доповненням до українського народного одягу були прикраси. Це різноманітні вушні, шийні та нагрудні оздоби. Протягом тривалого часу вони виконували, крім естетичної, ще й функцію амулета, талісмана, оберегу. Прикрасам приписувались цілющі властивості, вони відігравали значну роль у народних обрядах і повір'ях.

Українці вірили в тісний зв'язок не лише з природою, а й з речами, якими володіли. На цій основі виникла загальнолюдська віра в амулети, яких чимало знаходять археологи. Це мініатюрні зображення звірів, коней, пташок, міні-сокири, ножі, гребені, ключі, ложки, бубонці. Серед них часто були прикраси у вигляді сонця та місяця, які й дотепер можна зустріти у формах жіночих прикрас, зокрема сережок [31; 300].

«Форми сережок - дуже різноманітні, але найбільшого поширення набули великі дуті або плоскі сережки у формі напівмісяць («каблучки», «калачики»), що були, безперечно, символами місяця, вони його нагадували своєю формою. На Полтавщині часто зустрічалися сережки - «п'явочки» («уточки», «метелики», «ягідки», «маківки») у вигляді кільця. Усі сережки у вигляді кільця мали символічне значення сонця, магічного оберегу, захисника від нечистої сили» [29].

«Намисто - найпоширеніша складова жіночих нагрудних прикрас на всій території України. Воно є символом магічного кола-оберегу, що захищає людину. Дукати як символ достатку, влади займали особливе місце серед традиційних нагрудних прикрас (…).

Перстень або каблучка - предмет, зроблений у вигляді кола, петлі для носіння на пальці. Коло обручки символізувало мир, любов, сімейну злагоду, добро. Воно відганяло лихі хвороби та недуги, родинну зраду. Часом перстень був символом таємної влади, суспільної та фізичної сили людини, якій він належав, виконував роль умовного знака. У таких випадках перстень виконував функцію чарівного ключа, що руйнував перешкоди на шляху до мети» [23; 25].

Тож, символіка українського одягу та народних прикрас є досить різноманітною. Це і символ краси, життя, співвіднесеності з якимось видом праці, символ добробуту та вірувань наших предків в надприродні сили тощо.

2.3 Громадський побут і звичаєвість та його символіка

Циклічність у природі й пов'язаний з нею господарський уклад життя народу найбільшою мірою регулювали працю і дозвілля, спричинили певні обряди та ритуали, що зберегли нашарування різних епох, аграрні та язичницькі культи, поєднання раціонального й містичного, їхній характер визначався передусім релігійним світоглядом українців. Як писав М.Костомаров, закорінений синкретизм віри спричинився до того, що і в XVI ст. народ визначав своє буденне життя за язичницькими святами. Свято Різдва для нього було святом колядок, Пасха Христова -- «шумним волочінням» [11; 131].

Фрагментарні відомості про коляду як обряд свідчать про те, що вона виходила за межі родинного кола, охоплювала певні гурти селян, а через них -- усю громаду. Структура коляди засвідчує певну організацію цього гурту з чітко визначеними функціями кожного. Гурт колядників мав свого керівника, відомого в деяких регіонах аж до XX ст. як «береза», часто також «міхоноша». Обов'язковими учасниками коляди і щедрівок були ряджені. У цьому плані показовими є ігри з «козою», «ведмедем», які символізували у землеробських народів родючість, достаток.

Cвято Колодія -- одне з праслов'янських свят, яке сягає доби Трипільської культури. Це низка обрядових дійств на честь весняного пробудження природи,відоме як Колодія, Колодка, Масляна тощо. Протягом семи днів відбуваються урочистості, що славлять Колодія. Свято відлунює звичаєвість доби матріархату, оскільки жінки є головними дійовими особами. На Україні в усі часи головним обрядом Масниці були «колодки». Свято Колодія, триває протягом тижня: у понеділок «колодка народжувалась», у вівторок - «охрещувалась», у середу - «похрестини», у четвер - «помирала», у п`ятницю «колодку хоронили», у суботу - «оплакування колодки», а у неділю відбувалось завершення життєвої долі «колодки» - молоді жінки «волочили колодку», вони прив`язували колодку (загорнуте у полотно полінце) до ноги неодруженим парубкам та дівчатам, які не одружилися минулого року. А оскільки, ніхто не бажав тягти на нозі колодку, тож від неї відкуплялись кольоровими стрічками, танцями, піснями або їжею та напоями. А ще, Колодій - опікун шлюбу. В цей день парубки вибирають наречених. Неодруженим парубкам жінки прив'язують колодку (символ продовження роду) [10].

Найважливіші великодні символи -- паска і фарбовані яйця (символ життя, що має зродитися). Освячені в церкві, вони набували магічного значення. Відбувалися розваги, ігри, танці, співали пісні, водили хороводи. Весняні ігри переважно розпочиналися виконанням "кривого танцю" (П.Чубинський), що належить до архаїчного типу хороводів. Дівчата бралися за руки, довгою чередою бігали між трьома застромленими у землю кілками, трьома посадженими на землі дітьми або туди, куди тягне їх провідниця хору (корифейка). Ритуальне дійство символізує нескінченність Всесвіту. Хоровод відображає нелегкий шлях Лади -- давньоукраїнської богині весни, з Вирію до рідних земель. [18]

Одним із свят, які пов'язані з поклонінням Сонцю, є свято Купала, яке з приходом на наші землі християнства перейменували в свято Івана Купала. Проте, воно значно давніше, і досі традиційно є святом язичницьким. «Свято Купала припадає на день літнього сонцевороту, і тим самим завершує панування весняного Сонця-Ярила (…). Хлопці пускають з гори Вогняне Колесо-Сонце (символ того, що дні вже почнуть скорочуватись), але обов'язково у воду, адже повинне зродитись нове життя. Коли забави стихають, люди від вогнища запалюють свічки на кошиках-віночках і йдуть до річки, щоб пустити їх водою й ушанувати Предків» [12], тобто тут вінки - символ зв'язку між двома Світами.

Духовне життя сільських громад значною мірою розкривалося через ритуальні дії, ігри, розваги під час календарних та сімейних свят. І зараз ми маємо безліч традицій проведення народних свят, що подекуди змінилися, проте, зберегли свою первинність і народних звичаях, переказах, казках, легендах,прислів'ях та приказках, відтворюючи давню символічність.

2.4 Символіка галузей господарства, народних промислів

Українці - нація, яка споконвіку пов'язана з землею, господарством, працею. Тому навіть в господарстві та промислах ми маємо безліч символів, забобонів, звичаїв, які пов'язані із навколишнім середовищем, виникли внаслідок власних трактувань природних явищ. Тож не слід оминати і цю символіку, бо вона є надбанням нашої давньої культури.

Сінокіс. У перший день сінокосу косарям клали у торбинку варені яйця («Щоб солодким було сіно»). Завершуючи косовиці, на кінці лану залишали обов'язково жмут нескошеної трави. Його перев'язували перевеслом, клали окраєць хліба, дрібочку солі, прикрашали духмяними квітами. У народі цей жмут трави називали трав'яним дідом, що символізував завершення сінокосу [29]. Також Дідух -- символ урожаю, добробуту, багатства, безсмертного предка, зачинателя роду, духовного життя українців, оберегу роду. Водночас косовиця у народній уяві уособлювала дії Смерті. Косити сіно - означало вмирати і народжуватись. Про це свідчить той факт, що під час різдвяних свят подекуди сіно стелили на покуті. У колиску дитини теж настеляли суху траву.

Ткацтво та прядіння - одне з найдавніших занять кожної селянської родини в Україні. Ткали рушники, скатерки, тканини для виготовлення одягу. Переважно цим займалися жінки. Уміння добре прясти і ткати було необхідним для дівчини на виданні. До цих занять її прилучали з раннього дитинства. «Відлуння символічного уявлення про ткання як основу світотворення знаходимо в мові, повір'ях, у деяких обрядах, орнаменті вишивки. У найдавніших світотворчих колядках, напр., згадується павук-творець - сяючий образ павука-ткача, що снує нитки-промінці, засновує їх різноманітними виявами життя, насичує барвами й звуками, наповнює живлячим духом» [29]. За давніми уявленнями, саме на Різдво заснувався світ, як народилося сонце і з вершечка світового дерева почало снувати світову павутину. Залишками такого вірування є різдвяні «павуки» із соломи. Павук ще зветься «круг». Сонячна символіка «павука» («круга») не викликає сумнівів. Символ павука-ткача спостерігається у великодній грі «жучок», де по перехрещених руках гравців бігає, ніби снує, дитя, а в пісні мовиться: «Грай, жуче, грай...». Адже на Великдень і сонце грає. На давніх віруваннях основані й легенди про павука, прислів'я, повір'я. Ця комаха стала символом світлої міфологічної істоти-ткача і засновника світу [4; 138-139].

Український декоративно-прикладний розпис є по-справжньому одним із найцікавіших народних промислів. Вражають своєю багатогранністю символи, які майстри і майстрині використовували в своїй роботі. В українському народному декоративному розписі закодована в символах правічна культура, віра, надія і любов його народу до оточуючого світу. Дерево життя (прадерево, світове дерево, дерево роду, щасливе дерево ) - символ безперервного відновлення природи, образ Божої мудрості. Дерево життя складається з 3 частин: крона - небо, стовбур - білий світ, коріння - підземний світ. Символ - дерево життя (дерево роду) біля померлих ставили хрестик, новонароджених позначали домальовуванням листочка, квіточки; жінки зображувалися на квітах, чоловіки на листочках.

Писанкарство також відрізняється дивовижністю символів. Так, звичай писати писанки був притаманний українцям ще за Трипільської доби. Символіка яйця - як відродження душі померлого відома у скіфів. Яйце було річчю сакральною вже за трипільської доби. Символи розпису: Місяць - парубок. Сонце - панна. Ліра - (чаша) повнота, щастя. Ромб - родюче лоно, плодючість, умноження земного добра. Дев'ятисил (дикий соняшник) - око Лади, Хрестове око. Пізніше його замінив соняшник, як символ Бога. Мак - символ краси й чарівності, скромності й швидкоплинності життя [19].

Тож, мистецтво в Україні символізувало не тільки естетичні, художні смаки народу, а й було своєрідною візиткою таланту кожної майстрині, створювало думку про жінку та її дочок, тобто характеризувало жіночу вправність, майстерність, охайність і працьовитість.

2.5 Народна ботаніка, зоологія, медицина, астрономія

Тваринні символи

Тваринні символи - це образи тих тварин, які здавна український народ вважав своїми тотемами, захисниками. Вони завжди (або подекуди) поряд з людиною: в реальному житті, віруваннях, в легендах, переказах, казках. В певних регіонах України такі символи можуть бути дещо змінені, що передбачено як географією регіону, так і давніми впливами країн-сусідів, проте загальна картина є досить сталою по всій території.

Низка дослідників вважає, що коза і вовк є тотемними тваринами племен, з яких сформувався український народ. Серед них -- О.Знойко, В.Давидюк, Г.Лозко, М.-Л.Чепа. При цьому коза як тотем притаманна для переважної частини України від Київщини й Чернігівщини до Гуцульщини в Карпатських горах, а ознаки вовка як тотема поширені на волинському Поліссі й частково чернігівському Поліссі [13; 401]. У тих регіонах України, де вовк є тотемом, під час новорічних народних вистав свята Щедрого вечора щедрувальники вдягалися не лише в шкіру кози, але й у шкіру вовка [22;200].

Окрім кози і інші домашні тварини також є символами. Це пояснюється тим, що вони є дуже важливими в житті селянина, його найпершими помічниками, захисниками і годувальниками. Так, «Корова - годувальниця, символ добробуту родючості, благополуччя, символ землі» [19]. «Кінь - символ сонця, безмежного степу, багатства, достатку, сили, а білий кінь - світанок» [19]. Ще «наші предки вважали, що червоний кінь уособлює вогонь, вороний - зоряне небо, білий - світ предків» [8].

«Баран - символ дійової енергії, сили і благополуччя, багатства і добробуту. Його роги - емблема земної рослинності, а руно - символ родючості. Водночас є уособленням упертості і навіть глупоти. («Дивиться, як баран на нові ворота») Варто додати, що символіка баранячого кожуха присутня в багатьох моментах української обрядовості» [1].

Свиня - символ плодючості, бруду, жадібності, нахабства, впертості; нечистих, гріховних звичок людей. Поведінку свині складають її основні звички (рити землю, лізти в город, купатися в болоті, вперто кудись лізти). Через це образ свині, кабана, поросяти дуже рідко отримував позитивні риси. Свиня - це символ бруду: «Свиня хоч і скупається, та й знов у болоті валяється», «Свиня не з'їсть, поки не поваляє», «У свині своя звичка: як не в реп'яхах, то в болоті»; нахабства, впертості і влізливості: «Дірка в плоті, свиня лізе», «Посади свиню за стіл, а вона й ратиці на стіл», «Свині тільки рило просунути, а там і вся пролізе» [23; 14], «Не дай мужику панства, а свині - роги».

«Собака - символ вірного друга, надійного і непідкупного помічника, яким він був для людини протягом багатьох тисяч років. Разом з тим, може бути нерозумним брехуном, ненаситним злодієм. Святе Євангеліє закликає: не давайте святого псам, щоб вони не розшматували вас… . Хоча, за переказами, створений дияволом із глини, але за своїми діями відійшов від лукавого «творця» і став найближчим до людини з усіх тварин, справжнім вірним її другом. Він - символ вірності не лише господарю, але й господарству» [25].

Але найулюбленішими тваринними символами є птахи. Люди вважали, що навесні душі померлих в образі птахів повертаються на землю. «А ключі від Вирію Бог доручив зозулі», - говориться в легенді. Відкриває зозуля ключами вирій, випускає птахів по черзі на землю. А іще Бог доручив зозулі кувати довгі роки життя людям. І у вирій вона повинна відлетіти раніше, щоб відкрити його для інших птахів. Тому не встигає вона висидіти пташенят і підкидає яйця в чужі гніздечка. Та як би там не було, про зозулю в Україні ніхто ніколи не говорив погано. У народних піснях її порівнювали з матір'ю, яка побивається за своїми дітьми, називали лагідно «зозуленькою-матінкою».

Лелека є символом птаха, що за старовинними переказами в давній Україні-Русі символізувала Матір Славу - жіночий образ Святого Духа - покровительки України-Русі. До речі, символом Олімпійської збірної України теж є лелека.

Символом матері є ластівка. Народознавець Г.Маковей пише, що на Петра і Павла вшановували найстарішого члена роду. Родина дарувала йому дубовий вінок як символ довголіття. А на другу Пречисту вітали матір. До християнства 22 вересня святкували свято Рожаниці - покровительки матері - породіллі. В цей день діти ліпили з глини ластівку і дарували матері. Мати зберігала її протягом року до наступного свята. Якщо мама помирала, то діти клали ластівочку їй у домовину, а на воротях ставили перевернуті граблі зверху прикріпляли ластівку. Так вони стояли 40 днів і всі, хто йшов мимо двору знали, що померла та, на якій трималася вся родина. З ластівкою
пов'язано багато прикмет, повір'їв.

Рослинна символіка

«Символ дерева, - відзначає Г.Лозко в книзі «Українські символи» [14; 22], - один із найстаріших». Вічнозелене дерево Життя складається з трьох сфер: стовбура, верхів'я, коріння. Стовбур означає земне життя людей, крона дерева - духовний світ богів, коріння - підземний, потойбічний світ. Ці три яруси світу зображувались ще на Трипільських глеках. Отже, світове дерево - своєрідна модель Всесвіту й людини, де для кожної істоти, предмета чи явища є своє місце.

В обрядових атрибутах українців зустрічаються віха, висока палиця з колесом-сонцем, весільне гільце, Марена з верби тощо. Тризуб також символізує світове дерево. Весільне гільце теж робили із сосни, прикрашали квітами, калиною, стрічками; воно символізувало наречену. Світове дерево в образі жінки символізує невичерпну силу, що відтворює все живе, вічне, оновлене. Чи не тому в українських легендах, піснях, повір'ях дівчина, жінка частенько перетворюється в дерево: калину, вербу, тополю. У зв'язку з тим, що померлі вважалися тими, хто повернувся до Великої матері, виникли похоронні традиції, такі як поховання під деревом, у кроні дерева, дуплі, стовбурі, дерев'яній домовині [23; 18].

«Без верби і калини нема України» - кажуть в народі. Проте, окрім цих рослин до народних символів України належали ще безліч інших. Зокрема, це барвінок, вишня, дуб, тополя та чорнобривці, барвінок.

Ще кілька тисяч років тому верба вважалася священним деревом-тотемом у праукраїнців. «Верба, - вказував О.Знойко, - пов'язана була із космогонією і міфологією народу і символізувала першоджерело творення світу або Прадерево життя, тобто Чумацький Шлях на небі або нашу Галактику. Як символ Чумацького Шляху верби садили над шляхами… . Доторкнутися людини свяченою вербою - значить поєднати її з космічними силами Всесвіту, надати можливостей відродження і здоров'я. Збудувавши хату, на Україні обов'язково садили неподалік вербу» [5; 118].

О.А. Шокало також вважає, що в українській культурі з прадавнини головним деревом вважається верба як ритуальне дерево весняного Нового року. «Великодня Верба - Прадерево Життя усіх хліборобських народів, символ Всесвіту… Великодня Верба сприяє прилученню людини до Космічної Гармонії» [32; 296].

Калина - образ-символ дівочої краси, натхнення та молодості. Також кажуть, що калина - «це знак життя, крові, вогню і смерті. Деякі дослідники пов'язують її назву із сонцем, жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового древа, на вершечку якого птахи дзьобають ягоди, приносячи людям вісті. Найчастіше це соловейко, сокіл або зозуля -- птиці віщі, причетні до світотворення або до потойбіччя. Та й саме древо пов'язує світ померлих зі світом живих» [6].

Слов'яни святкували Новий рік 21 березня, а священним деревом була саме вишня, яку ще восени пересаджували до горщика, а навесні вона розросталася та починала квітнути, тоді її, як символ нового життя, висаджували в землю. «По тому, як вона квітне, дівчата вгадували долю на цілий рік» [32; 296].

Слово «дуб» дуже давнє. Спочатку воно мало значення «будь-яке дерево», «дерево взагалі», тобто «ліс». Це слово передавало значення «чогось цілісного, що не роздроблюється на частини…, чуже, нескорене, якому, між іншим, «слід приносити жертву» [9; 211]. Тобто дуб символізував щось монолітне, безмежне,сильне. Слов'яни-язичники вважали дубові гаї житлами богів, тому вшановували їх, категорично забороняли вирубувати. Дубам в жертву приносили биків, кабанів, півнів, хліб. До речі, хліб, символізував Сонце. А, отже, дуб був сакральним знаком не лише Перуна, а й Сонця [23; 42].

Барвінок також є символом краси. Здавна вважалося, що рослина дарує дівчині вроду. Дівчата на Україні колись умивались відваром із барвінку. «Десь ти мене, мати, в барвінку купала».

Чорнобривці - символ творчої сили, їх кольори є кольорами Сонця. Також матері їх завжди ототожнюють з найдорожчим - чорнобровими і кароокими синами, тож чорнобривці для матерів - символ чоловічої сили, святості.

Астрономія

Чумацький Шлях - символ Галактики; нескінченності, зоряного світу; довгої і небезпечної дороги; символ астральної прабатьківщини; національної історії та культури; шляху у Вирій, «рай-пекло», у небо. Чумацький Шлях - срібносяйне скупчення зірок, що навпіл перетинає нічний небосхил. Це - наша Галактика, яка нараховує понад 100 мільярдів зірок, наш рідний дім. За даними В.Ужченка, окрім цієї назви в Україні побутували ще й такі як «Зоряна Дорога, Солом'яна Дорога, Чумацька Дорога, Дорога Молокова, Дорога в Єрусалим» [30; 175].

«Зоря - символ животворної й родючої природи; дівчини-красуні, кохання; доброї душі; нового щасливого життя; світлого духу, оборонця людей; вічності; очей Бога» [23; 43]. «В усній народній творчості, зокрема замовляннях, постають три зорі: вранішня, вечірня, полуденна. Це символічні образи, що позначають певні сакральні проміжки часу (…). Народна символіка кваліфікувала зорі то як дітей сонця і місяця, то як запалені Богом свічки на честь народжених людей. На Вінниччині, Житомирщині зорі вважали «душами померлих людей», які відзначалися на землі добрим, безгрішним життям, а також дітей, що померли маленькими, не встигши нагрішити…» [2; 249].

Одними із основних символів українського народу є Місяць та Сонце. З ними пов'язані цілі цикли міфів та повір'їв, лунарних (Місяць) та солярних (Сонце) свят та знаків. «Поняття про те, Місяць символізує чоловічий початок (чоловічу основу), є набагато старішим, його історія, як видно, починається ще в епоху палеоліту і тільки пізніше поступається місцем жіночому. Місяць всюди є символом циклічного ритму часу. Його фази - зародження, зникнення, поява - символізують безсмертя, веселість, а також постійне оновлення. Місяць і Сонце пов'язані родинними зв'язками: брат - сестра або чоловік - дружина. Відображені ці зв'язки і в українській міфології, де наречений (чоловік) виступає в образі Місяця, а наречена (дружина) - в образі Сонця» [23; 46].

2.6 Народна міфологія, демонологія

Символіка народної міфології, демонології - це символіка, пов'язана із спільнослов'янськими, християнськими та власне українськими міфічними образами. До найдавніших із них належать Род, Білобог ,Чорнобог, Берегиня, Коляда і Мара, Купало, Стрибог , Велес, Див, Добро і Зло, Желя, Лада, Перун, а також Дерево життя. Після прийняття християнства у давніх українців з'явилися нові образи: святої Трійці, Діви Марії, Іллі-пророка, святого Юрія та ін. До власне українських міфологічних персонажів відносять відьом, Долю, домовиків, русалок, мавок, лісовиків, нічниць, скарбників, песиголовців та ін.

Вихор символізував злу силу, яка призводить до психічної хвороби. Вихор є також символом душевного неспокою. Змальовувався у вигляді старого вусатого діда. Щоб урятуватися від вихору, який постійно міняє місце свого перебування, необхідно попасти у нього ножем.

Мавки є різновидом русалок. Традиційно вважають, що мавки живуть у лісах. У Галичині місцем поселення мавок вважають Карпати. Мавки символізують душі дітей, які народилися мертвими чи померли нехрещеними. Вони часто постають у вигляді молодих красивих дівчат, що танцями і співом заманюють хлопців у ліс, де залоскочують їх до смерті або стинають їм голови.

Чугайстер (лісовий чоловік) - фантастичний демонологічний образ, який своєю поведінкою нагадує лісовика. Зовні це дуже високий, покритий довгим волоссям (або одягнутий у біле) чоловік. Чугайстер - це заклята чаклунами людина. Харчується мавками. Людей не зачіпає, ставиться до них доброзичливо.

Відьма - один із найяскравіших персонажів української демонології. Її опис і характеристика досить детально представлені в етнографічній літературі. В українській демонології відьма символізує не лише абстрактне зло; інколи вона може виступати символом смертоносної виразки або навіть смерті, і в цьому руслі її дії подібні до вампірських. Цікаво, що раніше відьми були позитивним персонажем, вони символізували вічні знання, адже саме слово «відьма» походить від «відати» - знати.

Мокоша - втілення Матері-Землі, покровителька врожаю та прародителька Світу. Священна Богиня усіх жінок Роду, пологів та немовлят, а також жіночого ремесла. Її вважали супутницею Велеса, свято її завжди у П'ятницю.

Богородиця - символ Матері, Цариці Небесної, Життя, Світла, Мудрості, Таїни, Любові; заступництва, радості і смутку; ідеалу жінки-матері; союзу божественного і земного; духовного порозуміння й очищення; володарки і надії всіх народів.

2.7 Символіка язичництва, християнства

Вона тісно пов'язана з символікою народної міфології та демонології, адже одні і ті ж образи, наприклад образ Матері-Мокоші можна розглядати як і в контексті міфології, так і в контексті язичництва, так само і образ святого Юрія тощо. Тому в цьому пункті розглянуто власне символи-знаки, символи-обереги язичництва та християнства. Характерним є використання цієї символіки і в наш час.

Язичницька символіка

Сокира Перуна, як і молот Тора - чоловічий знак. Це символи сили, гніву, люті. Сокира Перуна - прекрасний оберіг для воїна, ватажка, що вийшов на бій за свій народ, свою рідну землю, за свій великий Рід.

Солард - Символ Вогнянного Оновлення. Цей символ застосовували молоді люди, які вступили до Сімейного Союзу і які очікують появи здорового потомства. На Весілля нареченій дарували прикраси з Колардом та Солардом.

Сонячний хрест - символ Духовної Сили Ярила-Сонця і процвітання Роду. Застосовувався як натільний оберіг. Як правило, Сонячний Хрест найбільшою силою наділяв жерців лісу, які його зображували на одязі, зброї, культових приладдях.

Славець - Небесний образ, що дарує і оберігає здоров'я дівчат і жінок. Заміжнім жінкам він допомагає народити здорових і міцних дітей. Тому всі дівчата та жінки застосовують Славець у вишивках на своїх шатах.

Символ роду - Небесний знак Рода-Прародителя. Їм прикрашається Кумир Роду, а також обереги та ладанки. Якщо людина носить на тілі й одязі Символ Роду, то ніяка сила не зможе його подолати.

Сваор - символізує нескінченний, постійний Небесний Рух, Вічний Кругообіг Життєвих Сил Всесвіту. Вважається, що якщо Сваор зображений на предметах домашнього вжитку, то в домі завжди буде достаток і щастя.

Троян (Триглав) - символізує собою триєдність Сварога-Перуна-Велеса, сильних під Прави, Яви і Нави, інакше кажучи - всі сили добра і світла зібрані воєдино. Цей символ допомагає родичам у боротьбі з ворогом роду, дарує допомогу і заступництво слов'янських Богів, а також сприяє пошуку справжнього (праведність) життєвого шляху.

Хорс - слов'янський релігійний символ давньослов'янського бога сонячного диска - Хорса. Цей символ означає безпосередньо сонячне обертання, тому як сам Хорс виконує роль перевізника Сонця на світанку та під кінець. Час його дії від зимового сонцестояння до весняного рівнодення.

Боговник - слов'янський релігійний символ, що втілює Вічну силу і заступництво Світлих Богів людині, що стала на шлях Духовного розвитку та вдосконалення. Допомагає усвідомити взаємопроникнення і єдність чотирьох першоелементів (Вода, Повітря, Вогонь і Земля) в нашому Всесвіті. Дає носію даного символу заступництво Предків-Пращурів та Богів наших.

Вогонь (Огнь) - слов'янський символ вогню, жертовника та домашнього вогнища. Є обережним символом і використовується для захисту жител, капищ і храмів, охороняє давню мудрість наших Богів.

Валькірія - стародавній Оберіг, який охороняє Мудрість, Справедливість, Благородство і Честь. Цей знак особливо шанований у воїнів, які захищають Рідну землю, свій Старовинні Рід і Віру. Як охоронний символ застосовувався жерцями для збереження Вед.

Вій - слов'янський релігійний символ Бога Вія. Використовується проти ворогом Роду, негативно впливаючи на них (витягає енергію).

Зайчик - його зображували на поясах вагітних жінок, коли хотіли щоб народився хлопчик. Потужний слов'янський сонячний символ, що дарує сонячну енергію і позитив його носія. Нейтралізує всі негативні впливи.

Зоря - (Октаграма) Символ Космічного Закону кругообігу, психічного захисту людини. Взагалі, один з найсильніших символів-оберегів.

Квітка папороті (Перунів цвіт) - Вогняний символ чистоти Духа, має потужні цілющі сили. У народі його називають Перунів Цвіт. Вважається, що він здатний відкривати приховані в землі скарби, виконувати бажання. Насправді він дає людині можливість розкрити Духовні Сили.

Хрест - сакральний символ Сонця, життя і вічності. Він також символізує єднання двох починань: чоловічого та жіночого. [24]

Християнська символіка

Риба - один із найперших і найпоширеніших символів, які персоніфікують самого Христа. У дуже давній частині катакомб Калліста дослідники виявили чітке зображення риби, яка несе на спині кошик із хлібами й посудину з вином. Це - євхаристичний символ, що позначає Христа, який дарує людям поживу спасіння, нове життя. В інших катакомбах і на надгробних пам'ятниках зображення риби часто зустрічається в сполученні з іншими символами. Можна сказати, що риба - це зашифрований Символ віри християн, їхнє сповідання.

Агнець - ще один символ, відомий задовго до християнства, із часів Старого Завіту. Пророки називали Агнцем очікуваного Ізраїлем Месію (Христа), який очистить єврейський народ. Поступово Агнець стає символом спокути, смиренності, лагідності й слухняності Христа.

Голуб - це образ, який також прийшов у християнське мистецтво зі Старого Завіту. У книзі Буття розповідається, як голуб приніс Ною зелене гілля і цим сповістив його про закінчення Всесвітнього потопу й про те, що Божий гнів змінився на милість. З тих часів голуб з маслиновим гіллям у дзьобі став символом миру.

Фенікс - чарівний птах, що прийшов із древніх єгипетських міфів. Згідно з легендою, яку переповів давньогрецький історик Геродот, він вмирає раз на 500 років, спалюючи себе на жертовному вогні, і щораз знову відроджується з попелу. Для християн цей символ був безпосередньо пов'язаний із воскресінням Христа й сприймався як образ прийдешнього воскресіння мертвих.

Виноградна лоза - євхаристичний образ, а також символ Божественної обраності. Виноград у Священному Писанні є символом Землі обітованої, яку Бог дав своєму обраному народу в спадок, а тому виноградник - це також уособлення самого народу Божого, Церкви.

Лілія - символ невинності й чистоти, символ душі, яка любить Бога. У Книзі Пісні Пісень сказано, що Храм Соломона був прикрашений ліліями - зодчий Хірам надав форму лілій капітелям величезних колон і зобразив їх на стінах і зводах храму. Ще раніше пророк Мойсей наказав прикрасити семисвічник зображеннями лілії та виготовити купіль у формі її квітки, де первосвященик робив обмивання. За переказом, архангел Гавриїл в день Благовіщеня прийшов до Діви Марії з білою лілією, яка з тих часів стала символом Богоматері, Її чистоти, невинності й відданості Богові. Із цією ж квіткою в Середньовіччя зображували святих, прославлених чистотою свого життя: Йосипа, Іоанна, Франциска, Антонія, Гертруду й інших. У перших християн лілія персоніфікувала мучеників, які залишилися чисті й вірні Христу, незважаючи на жорстокі гоніння.

Якір - від ранньохристиянських часів це знак надії й порятунку. Збереглися печатки перших християн із зображенням якоря, монограмою Христа й рибками. Зустрічаються зображення, у яких якір обплітає велика риба, - тут також поєднуються знаки Христа й порятунку, ним принесеного. Якорями прикрашають також шлюбні кільця християн: цей знак символізує християнську вірність чоловіка й жінки, а також розкриває зміст таїнства шлюбу.

Символізм першохристиянського мистецтва набагато глибший, ніж проста зашифровка зображень, він відкривав багатозначність буття, учив глибині сприйняття життя. Першохристиянське мистецтво на перший погляд здається дуже простим, але в ньому, як у зерні, схований весь наступний розвиток європейського мистецтва [26].

2.8 Символіка атмосферних явищ

Роса - провісник світанку й дня, що наближається, символізує чистоту, світло, духовне просвітління, божественне Слово, святий дух; солодка роса -- це мир і процвітання. Роса пов'язана з ідеєю омолодження й безсмертя, але в той же час може уособлювати недовговічність, ефемерність, ілюзію. У християнській традиції роса -- символ Божої благодаті. Це сльоза Богородиці, св. Варвари або й самого Христа: «…дрібний дощик від сліз Божих, роса вранішня і вечірня від сліз Царя Небесного, самого Христа», -- оповідається в «Голубиній книзі». Манна небесна, якою харчувалися сини Ізраїлеві в пустелі, з'явилася з росою.

...