Українська національна символіка

Вітер -- символ духу, дихання Всесвіту; невловимості, неусвідомленості; швидкості; якоїсь звістки (як правило, однієї); шкоди, руйнації і водночас оновлення. В народі кажуть: «Сильний (швидкий), як вітер». символ вбрання національний емблема

У міфології веселка -- символ посередництва між небом і землею. У скандинавській міфології веселка -- це міст, перекинений з неба на землю. А у нас -- це рура чи смок, що тягне в хмари воду з потоків, ставів та криниць, а разом із водою і втягає часом і сторонні речі -- рибу, жаб, каміння, які падають потім назад на землю.

Блискавка - символ світла й освіти, духовного осяяння, одкровення; початку весни; емблема влади, швидкості; появи божества, знак суду і гніву Господнього на нечестивих; несподіваного одкровення, істини, що проникла через час і простір. Блискавка - емблема суверенної влади. Крилата блискавка - це влада і швидкість.

2.9 Символіка чисел, геометричних фігур

Символіка чисел

Нуль - символізує двоєдиний неподільний світ: за своєю формою нагадує Космічне Яйце, а за змістом ним є, бо інтегрує в собі обернено-протилежні космічні начала - чоловіче і жіноче, тепло і холод, світло і тьму. Такі начала, накладаючись одне на одного, тобто постійно взаємодіючи одне з одним, поєднують всі явища світу і різні світи між собою, визначаючи їх конечну безконечність і безконечну конечність.

Один - символ Першоначала буття і світу, основи всього і конкретного виразу всього. Він також символізує центр, зокрема, центром такого світу є Сонце, котре одне і неповторне. В ньому - і символіка початку: кажуть, яким видасться перший день Нового року, таким буде і весь рік.

Два - символ руху, спрямованості до оновлення, протилежних начал і боротьби: Світло і Тьма, Добро і Зло, Життя і Смерть, Плюс і Мінус, Аналіз і Синтез, Краса і Потворність, Гармонія і Дисгармонія, Любов і Ненависть і так до безконечності - бо все в світі має своє друге обличчя, свою протилежність. Водночас, два символізує двоїстість дроблення-ділення надвоє, а звідси - ослаблення і навіть залежність. В багатьох випадках двійництво пов'язується і з демонічними силами: хоча б «подвійне» життя перевертнів, відьом, упирів. В давнину вважали, що чорта або іншу лиху силу можна вбити лише одним ударом, а від другого - вони оживають. Та й покійнику кладуть кратне двом число квітів, а на поминках випивають парну кількість поминальних чарок. А в день, коли на Небі перебувають обидва світила - Сонце і Місяць - сіяти заборонялось.

Три - символ світової Єдності, формула творення світу та моделі Всесвіту, що об'єднується та уособлюється в Святій Трійці. З давніх-давен у символіці трійки - сукупність Верхнього, Середнього і Нижнього світів; єдність Нави - Яви - Прави та Неба - Землі - Води; нерозривність дня - ночі - ранку, батька - матері - дитини, дитинства - зрілості - старості. В цій же символіці - глибоке розуміння розвитку всього живого, в тому числі, роду людського, що висловлене у відомій народній приказці: «Один син - не син, два сина - пів сина, а три сини -- ото син». Це означає: два сини - це лише відтворення батька-матері, і тільки третій син дає ріст роду, тобто не лише зберігає родину, а й розширює її.

Чотири - символ надійності, могутності, конкретної єдності простору і часу: чотири сторони світу і чотири пори року та чотири пори доби; чотири стіни має будинок і чотири підвалини лежить в його фундаменті; чотири кінці має символ вічності - хрест.

П'ять - символ високої якості: п'ять пальців людської руки творять дива - можуть створити Красу і знищити Потворність; п'ять свічок у руках церковного владики - ознака Триєдиної Святої Трійці та Двоєдиної природи Ісуса Христа в їх нерозривності. Відображає цілісність людського буття у мікрокосмі самої людини з її «світлими» і «темними» сторонами: п'ятикутна зірка вершиною вгору - символ духовної цілісності і прагнення до досконалості, а вершиною донизу - символ духовного розладу і прагнення до чародійства.

Шість. Символ рівноваги та гармонії, що визначається його внутрішньою структурою: і сума, і добуток цифр (1,2,3), які складають його половину (а злагода та гармонія числа - це рівновага його половин!), однаково дають цю ж саму «шістку» (1+2+3=1x2x3=6). Графічний образ «шістки» - два перехрещених трикутники (три кути + три кути), вершиною в різні сторони: вершиною вгору - це символ чоловічого начала, Вогню і Неба; вершиною донизу-символ жіночого начала, Води і Землі. В єдності цих шести елементів - вся життєдайність і найвища гармонія буття.

Сім - символ святості, бо включає в себе Святу Трійцю (три), Творця світу, та «четвірку», як символ міцності створеного Богом світу.

Вісім - символ духовної досконалості, бо саме після семи днів тілесного посту і душевного каяття, на восьмий день приходить очищення і народжується нова людина. Вісімка - це подвійний хрест, що символізує Престол Господа. Вона - ще й вищий рівень впорядкованості і точності.

Дев'ять - символ трьох світів - Неба, Землі і Підземелля, в кожному з яких три рівні буття - народження, життя і смерть, котрі існують у трьох вимірах часу - минулому, теперішньому і майбутньому... . Тобто тричі по три. Дев'ять місяців виношують дитя, дев'ять ангельських чинів знає Небо, дев'ять днів відзначають в пам'ять покійного. Наші предки вважали, що Перун особливо пильно піклується тією родиною, котра має дев'ятеро дітей. А це означало, що число «дев'ять» перебуває під опікою Небес.

Десять - священне число Всесвіту, бо має в собі всі інші числа і цим завершує цілісність світу, тобто означає повернення до цілісності на завершенні ряду натуральних чисел. Інших цифр, окрім тих, що входять до десятки, немає, а сама вона за формою складається з одиниці, як початку всього, та нуля, як відсутності всього, і цим вказує: якщо перед «ніщо» (0) дати «початок» (1), то розпочнеться «все» (безконечний ряд чисел).

Одинадцять. Це порушення цілісності і завершеності, забезпечених числом «десять», і з цього - символ небезпеки і навіть гріха, бо всяке порушення несе певну загрозу і відхід від усталених норм та правил. В той же час, одинадцять розпочинає нову десятку, в чому виражається безконечність світових процесів і нескінченність числа предметів та об'єктів світу. Цим одинадцять символізує оновлення.

Дванадцять - символ Космічного порядку і Зодіаку, завершеності, вічності та повноти.

Символ лихого і нещасливого, що випливає з порушення повноти дванадцяти чисельного ряду. Дванадцять (або дюжина) в минулому вживались в обчисленнях як загальноприйнята і зручна норма виміру, а тринадцять - як порушення цієї норми - створювало значні незручності в обчисленні та розрахунках [20].

Геометричні фігури

Зокрема, квадрат - символ упорядкованості, стабільності, визначеності, раціонального інтелекту, а також символ певної ділянки землі. А.Голан зазначає, що в давньокитайській ієрогліфіці зображення поділеного на чотири частини квадрата означало поле, оброблену землю. Такий же знак (а поряд з ним і прямокутник) має місце в українській геометричній символіці. Крапка у кожній частині квадрата (прямокутника) означає зерно. Якщо такий знак наносився на живіт жіночої статуетки, то він символізував вагітність.

Коло (круг) - символ сонця, неба, символ повернення від множинності до одиничності, символ нескінченності, вічності, довершеності, досконалості, внутрішньої єдності.

Символіка кулі близька до символіки кола, однак поняття об'ємності надає її семантиці довершеності. Куля є символом цілісності, вічності. Водночас вона символізує щастя й досконалість. Такі асоціації виникають у результаті споглядання геометричної фігури, позбавленої кутів і країв, які могли б символізувати труднощі та перешкоди.

Ромб ще в первіснообщинну епоху символізував матеріальне благополуччя та продовження роду, йому близька символіка квадрата. Як і квадрат, він уособлював земельну ділянку. У християнстві чотирикутник виступає символом смерті, оскільки померлого ховали в землю.

Трикутник - символ тріади, символ святої Трійці, вогню, прагнення до вдосконалення; міг символізувати воду, дощову хмару, богиню неба. Його символіка відповідає символіці числа 3. Трикутник з основою внизу символізує вогонь і потяг до небесних сил. Трикутник з вершиною внизу символізує воду. Два такі трикутники при накладанні один на одного утворюють шестикутну зірку - символ людської душі.

Спіраль символізує еволюцію всесвіту, його шлях від простих форм до складних, від нижчих до вищих [23; 69].

2.10 Усна народна творчість

Фольклор є перлиною нашого мистецтва, який виділяє Україну з-поміж інших країн та народностей. Тому усна народна творчість по-справжньому є символом українського народу, невід'ємною його частинкою. Серед найцікавіших жанрів українського фольклору слід назвати українську пісню, голосіння, баладу, замовляння тощо.

Замовляння - символ образного втілення природи; гармонійного співжиття людини з природою; єднання людини з Космосом; сили вимовленого слова; засобу убезпечення від злих сил, зурочення тощо. Із давніх часів людина була тісно пов'язана з природою, поклонялася їй. Пошанування сил землі і неба увійшло в плоть і побут, у повсякденне життя людей. На цій основі сформувалася язичницька, або поганська релігія. Її символами й поняттями користувалися щоденно, вона була тісно пов'язана із світоглядом тодішньої людини, визначала її мораль, поведінку й тим самим зв'язувала людину з природою живою і мертвою, створювала передумови для її гармонійного співіснування, певною мірою з'єднувала в людині поняття духовного й тілесного, робила для неї світ зрозумілим та визначала ті чи інші застережні засоби, з допомогою яких вона здобувала силу боротися з лихом, бідами, насланнями, світом пітьми і зла. Для цього було вигадано тисячі заклинань, нашептів, магічних слів, величаві поетичні обрядові цикли з масою дотичних до них обрядових пісень [31; 342].

2.11 Символізм кольорів

Червоний колір асоціюється з кров'ю і вогнем. Його символізм багатозначний та амбівалентний. З одного боку - енергетичний, активний, символізує повноту життя, свободу, урочистість, радість, а з іншого - ворогування, помсту, війну, агресивність. Він має цілющі властивості, охороняє від «вроків» та чаклунства. Червоні квіти троянди, гвоздики та плоди калини і горобини допомагають від нечисті. Аналогічну дію проявляють червоні нитки, зав'язані на руці дитини, писанки, намисто. Червоний колір - знак влади і величі. На прапорах він символізує бунт, революцію, боротьбу, незалежність.

Білий колір - нейтральний, все збільшує і підкреслює. Тому квіти білого кольору (лілії, конвалії та ін.) - символ невинності, чистоти, доброчесності, радості. Він асоціюється з денним світлом, чарівною силою, захованою в молоці і в яйці. У християнських традиціях біле означає спорідненість із Божим світлом. У білому зображені ангели, святі. Білий колір має і протилежну символіку; він знак порожнечі, безтілесності, мовчання, смерті. Слов'яни одягали покійників саме у білий одяг.

Жовтий колір - теплий, веселий. Символізує світло, радість, повагу. Жовтий колір - колір золота, зрілого колосся пшениці, жита, ячменю, зів'ялого листя, але і колір хвороби, смерті, потойбічного світу. У Європі жовтий прапор означав карантин, а хрест - чуму. В Україні жовтий колір сприймається як колір ревнощів, зради, тому жовті квіти чорнобривців, хризантем, нагідок, звіробою, безсмертників дарують дівчатам і жінкам у крайньому разі.

Жовтогарячий колір - веселий, життєрадісний, полум'яний, символізує владу, розкіш, сонце, радість, марнославство.

Синій колір - спокійний, сентиментальний, серйозний. Символізує довір'я, безкінечність, сум. Це колір неба і моря. Він викликає відчуття холоду. У християнській культурі він асоціюється з вічною божественною істиною. Блакитні квіти цикорію, сокирок, волошок, незабудок символізують ніжність, покірність, вірність, легкий сум, далечінь, а фіалка - покірність, вірність, далечінь. Мовою геральдики синій колір означає доброчесність, добру славу, вірність «Голуба кров» свідчить про благородне походження людини.

Зелений - колір трави, листя. Він спокійний і символізує мир, спокій, надію, сили. У багатьох народів зелений колір - знак юності, надії, радості, але разом з цим незрілості, недосконалості. Лісові насадження, трав'яний покрив луків чи оточення з зеленим відтінком мають заспокійливий вплив на схвильованих, стомлених, збуджених людей. Хоч інтенсивно-зелений колір може пригнічувати. Зелено-жовтий колір символізує зраду, ревнощі, заздрість. Кажуть: «Від заздрощів аж позеленів» [29].

2.12 Народна їжа

Борщ - cимвол достатку і благополуччя родини, свідчення працьовитості і рівня господарювання, турботи про духовне і тілесне здоров'я кожного члена сім'ї. Він - традиційна національна страва, яка за своєю популярністю не має рівних, бо споконвіку застосовується як у буденних, так і у святкових та обрядових частуваннях.

Кутя - різдвяний символ України; символ родини; обрядовий символ єднання з Богом, із світом померлих; трьох астральних світил - Місяця, Сонця, Зорі. Кутя - обрядова страва, що подавалася на стіл у переддень Різдва - Святий вечір - серед інших дванадцяти страв. На Правобережжі її готували з пшениці, а на Україні - з ячменю і заправляли тертим маком, горіхами, медом і узваром. Кутю готували також на Водохрещі, а у деяких районах - і на Новий рік [29].

Вареники - символ національної української кухні; продовження роду; у язичників - символ Місяця (Дідуха); у фольклорі, літературі - достатку; поминання померлих. На думку О.Знойка, українські ліплені пироги та вареники протягом тисячоліть були у язичників ритуальною стравою, присвяченою божеству неба Місяцю. Вони пов'язувалися «з астральним люнарним культом небесного вогню й води» [5; 101-102].

Хліб - символ добробуту, гостинності, хлібосольства; обрядовий знак; символ культурних, первісних здобутків; астральної тріади; місяця, сонця, Господа; людського життя; святості; радості, щастя; здоров'я та багатства. В Україні існувало багато видів обрядового хліба, який приурочували до різних дійств та свят. Сюди слід віднести верч - весільний обрядовий хліб, різновид калача. Ним обмінювалися на весіллі родини: молодий привозив верч для тещі, а молода - для свекрухи. Дивень - обрядовий хліб, аналогічний за своїм ритуальним призначенням колачеві. Його виробляли з плетінки втроє чи вчетверо, а потім молода дивилася на молодого, звідки, очевидно, й походить його назва. Жайворонки - печиво, що випікали на свято Сорока святих. Їх пекли 40 штук, їли протягом дня, причому обов'язково діти. Вони бігали по селу, підіймали вгору «пташок» і промовляли нехитрі заклички. За повір'ям, ці дії прискорювали повернення птахів із вирію, тобто початок весни. Це обрядове печиво символізувало весну, зустріч із рідною землею, гостинність, відродження природи. Коровай - обрядовий весільний хліб, поширений серед багатьох слов'янських народів. Коровай символізував гідність, достаток, красу молодих на весіллі. Ще й досі при виготовленні короваю дотримуються звичаїв, що йдуть з глибокої давнини. Коровай, як символ завершеності аграрного року, випікали й на обжинки: разом із обжинковим снопом він є одним із найважливіших символів-атрибутів свята Врожаю і майбутнього достатку. До найважливіших весняних обрядових хлібів належить паска, яку готували до Великодня. Паску обов'язково святили у церкві разом із крашанками та іншими стравами святкового столу. Паску наділяли магічними властивостями, їй приписували цілющу силу. Паска мала символічне значення Бога, єднання людей із вищим розумом, слугувала обереговим знаком перед силами зла [28; 81-83, 103-108].

Сало - символ тяжкої і довготривалої праці та заслуженої і навіть вистражданої винагороди за неї, бо здобути цей надзвичайно корисний та цінний і всіма визнаний як український національний продукт можна лише не цураючись найнеприємнішої роботи і терпляче сприймаючи всілякий трудовий дискомфорт в умовах далеких від естетичних.

Cеред приправ окремо слід виділити цибулю та часник, що вважалися в народі чудодійними ліками, яким приписувалася цілюща сила, бо "цибуля від семи недуг лікує", а часник, як стверджує К.Сосенко, є символом місяця, зовнішня форма його "білих зубців" нагадує серп місяця-молодика, а смакові якості - палючу і пробуджуючу життєву енергію людей. Силу часнику запозичено від внутрішньої сили місяця, що так само має вплив на землю і все живе на ній. Через те часник кладуть у страви як символ родючості і здоров'я. Його вважають містичною дезінфекцією проти епідемічних недугів, а також носять за пазухою або за поясом як амулет від нечистої сили: мавок, упирів, відьом [29].

2.13 Частини людського тіла

Око - символ розуму і духу; символ Сонця; зловорожих сил; краси; світильника для тіла (у християнстві); кохання: «Ох, очі-очі, очі дівочі, де ж ви навчились так зводить людей?»

Голова - символ розуму; духовного життя; управління, контролю; символ світу; символ Ісуса Христа; водночас - символ зневаги.

Волосся - символ богині неба, землі; багатства; розвитку духовних сил; енергії, вогню, плодючості, здоров'я; символ скорботи, трауру; обстрижене волосся - символ покритки (стриги), втраченого дівоцтва, цнотливості; «народження-смерті» ; вічної пам'яті; оберіг. Волосся - багатозначний символ. Волосся на голові символізувало духовні сили людини, і водночас - ірраціональні космічні сили та біологічні інстинкти. В Україні аж до 20 століття не можна було з'являтися жінці з непокритою головою. Водночас, шаною кожної дівчини була довга густа коса.

Рот - символ Слова як першоджерела життєстверджуючої сили; сонця; вогню; руйнівної, поглинаючої сили; межі внутрішнього і зовнішнього світу; поєднання неба і землі, пекла і землі; доступу до підземного царства, внутрішнього світу.

Рука - символ діяльності; праці людей; жертвоприношення, захисту; молитви; підтримки; сили; внутрішнього світу людини; заступництва, опікунства; авторитету; влади; людських відносин, добробуту. Образ руки як мірила сили людини сприймається у культурі українського народу з давніх часів. Звідси постали фразеологічні одиниці, що виражають відносини між людьми: войовничість («руки сверблять», «рукам волі не давати», «руки підняти») і, навпаки, бажання діяти спільно («рука об руку», «руки підкласти», «рука допомоги», «простягнути руку») [29].

2.14 Символіка запорозького козацтва

Козацтво є одним із найголовніших символів України та українського народу. Епоха козацтва була визначною в історії нашої держави. І зараз бачимо відродження давніх козацьких традицій, все частіше в пошуках свого етнічного відношення ми звертаємося до цього часу, адже саме козацтво є символом боротьби, нескореності, збереження народних традицій.

Запорізька Січ - символ Козацької Вольниці, свободи; організуючого центру боротьби за волю України; зародку власної держави (Козацької Республіки).

Булава - символ козацької влади, старшини.

2.15 Символіка слова, мови, мовлення, алфавітів

Дуже гарно дослідив символіку літер українського алфавіту Сергій Піддубний в книзі «Українські святині та символи» (Кн. 1) та зазначив, що «за унормованістю і досконалістю з нею [з українською мовою] не зрівняється жодна мова світу» [16, с.75].

Так, «А - це досвіток, начало, земля, альфа. Б - Боготворець, В - вода, весна, відтворення, віра. Г - святість і величність. Г` - тваринний і рослинний світ. Д - дух господній, думка, дім, дитя. Е (е) - розірване «о» нескерована енергія, свавілля. Є - прагнення, мета, музика. Ж - жінка-мати, життя, жертовність. З - земля, затишок. И - з'єднання двох протилежностей. І - устремління до досконалості, божественність. Ї - уявна досконалість. Й - простір, перспектива. К - єднання з космічними силами, таїна, любов. Л - ласка божа, а також лукавство. М - людина, душа, мудрість. Н - небо, надія, неминучість. О - сонце, найвища божественна сила, знак єдності і могутності. П - ворота. Р - небесний посланець, божий син. С - світло, стихія. Т - символ природи ділимої і неділимої. У - здоровий глузд. Х - єдність божественного і земного. Ф - (переділене коло) - перетворення, вагання. Ц - тимчасова велич. Ш - підсумок, святість. Щ - спокій, тиша. Ь - вихід або наближення сонця. Ю - шлях у невідоме, до місяця. Я (янгол) - кінець кола, але оберненість літери в протилежний бік говорить про перехід у нову якість, в нове Коло [16; 76 ].

Так, існують і інші погляди. Наприклад, професору О. Потапенку, вдалося розшифрувати кирилицю. На його думку, слов'янська азбука - це суцільний зв'язний текст, це Всесвітня молитва, Господній Заповіт людству (Логосу, Космічного Розуму). Літери кирилиці мали таке значення: а(аз) - я; б(буки) - літери (письмо, знак); в(веди) - знати; г(глаголь) - мовити; д(добро) - добро, користь; є(єсть) - є; ж(живете) - життя духовне; s(зело) - дуже, сила і зелень (Природа); з - (земля); і - и(иже) - котрий, який; к(како) - як, подібно; л(люди) - люди(народи); м(мыслите) - думати; н(наш) - наш; о(он) - він (табуйована назва Бога); п(покой) - мир, спокій і водночас смерть; рцы - клятва і водночас закляття; с(слово) - Слово (Бог); т(твердо) - міцно, сильно; у(ук) - учіння, вчення, заповідь; ф(ферт) - Бог-Отець; х - Христос (монограма); w(омега) - Дух Святий; ц(цы) - Церква; ч(черв) - червоний, золото і водночас погибель; ш(ша) - Трійця; щ(ща) - Трійця вічна, животворяща; ъ(ер) - є клятва; r (єры) - є клятва; ь(ер) - є клятва. О.Потапенко з'ясував, що в стародавній кирилиці закодовано глибоко символічне послання Бога (Логосу): «Я знанием (тайным) ведаю, говорящим: «Добро есть жизнь (духовная), зелень (Природа), земля и так, как народы мыслят наши (христиане). За эту уверенность говорит Слово (заповідь) твердое - учение (Библия) Бога, Христа, Духа Святого. Церковь - Золотая Троица, Троица вечно животворящая. Вот есть клятва. Вот есть клятва. Вот есть клятва!» Дослідник твердо переконаний, що у слов'янській азбуці закодована пророча заповідь народам: «Бог - це добро, це життя, це єдиномисліє. Якщо ви хочете бути щасливими, живіть у праці, злагоді, чеснотах, навчайтесь, не порушуйте заповіді, клятви, дані Богу і ближньому!» Тобто, семантика тексту, який складають назви букв слов'янського алфавіту, перегукується із християнським віровченням! [16; 40-50]

2.16 Твори художньої літератури

Народні символи, трансформуючись у творчій уяві митця, часто переходять у поетичні твори, по-новому зображуючи героїв та відтворюючи навколишній світ. Символ об'єднує в собі поняття об'єктивної дійсності і відкладений у свідомості умовний знак певного явища. Він несе ідейний заряд, що об'єднує, згуртовує людей, які збагнули і сприйняли його суть. У символах відображені прагнення людей, їхня історія, традиції. На основі фольклорних символів поети творять нові образи, точніше передають внутрішній світ героїв, їх переживання, прагнення. Напр., сонячні кларнети П.Тичини - новий символ, що став гімном землі, краси, першоначалом світобудови, правонаступником Бога, світлоритмом Всесвіту, символом гармонії і правдивості, життєстверджуючого оптимізму. Досвітні вогні Лесі Українки народили образ-символ вогнів перемоги, вільного майбутнього. Образові досвітніх вогнів судилося стати не лише символом у творчості Лесі Українки, а й певною мірою символом доби, таке велике узагальнення соціально-історичних явищ містить він у собі, це самовираження епохи 90-х років минулого століття, це заклик і гасло [17; 56]. Серед багатьох символів-дерев виділяється образ великого престарого дуба, який підкреслює поважність, старість тощо. У такому значенні вживає його Т.Шевченко у поемі «Невольник». А тополя у Великого Кобзаря має символічне значення самотності, страждання, сирітства. У поезії О.Олеся айстри символізують революційні сили, що чекають тепла від сонця - алегорії майбутнього. Мотив сонця як символ правди, досконалості, краси дівчини зустрічаємо у творах Марка Вовчка, М.Шашкевича, Ю.Федьковича.

Чаруючо невичерпні мовні скарби характерні для творів М.Коцюбинського, В.Стефаника, О.Довженка, Ю.Яновського, О.Гончара, М.Стельмаха, П.Загребельного, А.Головка, У.Самчука та інших майстрів української прози. Наприклад, глобальністю письменницького погляду на світ і людину у світі породжені ключові, символічно озвучені, піднесені до масштабних узагальнень образи, закріплені самими назвами таких романів О.Гончара, як «Прапороносці», «Перекоп», «Людина і зброя», «Тронка», «Твоя зоря», «Циклон». У них втілена даль часу, глибина його пізнання в складному переплетенні гострих соціальних і моральних проблем, розмаїття характерів і обставин. Символом стражденної долі народу, любові до рідного краю, еміграції прощання з рідною землею, нестерпних мук і терпіння народу, що хилиться під кам'яною вагою гніту, але не падає, є кам'яний хрест із новели Василя Стефаника.

Невичерпним джерелом символічних знаків є твори Т.Шевченка, І.Котляревського та інших відомих майстрів минулого століття. Зокрема, символом дівочої вірності, чистоти, великого кохання, шаноби і гідності, краси є образ Наталки Полтавки [29].

2.17 Кінесика

Кінесика - це сукупність рухів (жестів, міміки), що застосовуються в процесі людського спілкування (за винятком рухів мовного апарату). Кінесика вивчає відображення поведінки людини в її невербальних проявах, до яких відносяться міміка (рух м'язів обличчя), пантоміміка (рухи всього тіла), «вокальна міміка» (інтонація, тембр, ритм, вібрато голоси), просторовий малюнок (зона, територія, власність і переміщення), експресія (виразність, сила прояву почуттів, переживань), яка може бути вирішальною в інтерпретації вимовних висловлювань. Важливо враховувати, що в різних культурах один і той самий жест може трактуватися по різному.

Поцілунок - символ злиття людських душ, кохання, знак поваги і привітання, у християнстві - взаємної любові і єднання послідовників Христа; прощання і прощення. У фольклорі поцілунок - символ знищення зловорожих чар. Поцілунок мав вагоме ритуальне значення. Зокрема, на Закарпатті після вінчання молода цілувала свекруху під серце, а та - невістку, що символізувало майбутню злагоду й порозуміння. В Україні широко побутував поцілунок під час багатьох свят, ритуалів. Зокрема, він означав глибоку приязнь до дорогого гостя, радість зустрічі після розлуки. Раніше на ознаку глибокої поваги до батьків діти цілували їм руку. Поширеним було «святе цілування» на Паску, коли люди цілували хрест, ікону, одне одного. Цей звичай символізував рівність людей перед лицем вселюдської радості - воскресіння Христа. Священик давав руку для поцілунку як символ миру і злагоди, відпущення гріхів. У християнстві поцілунок символізував взаємну любов та єднання послідовників Ісуса Христа.

Адорація - символ молитви, благання допомоги; благання пощади, прокляття; торжества перемоги; Богоматері, її заступництва. Жест адорації мав певну символіку в язичництві. Зокрема, Велика Богиня слов'ян (Берегиня) зображувалася жінкою у довгому одязі, з піднятими у молитві до сонця руками. Пізніше на жіночих весільних вінцях карбувалася схожа постать Богородиці. Знак адорації символізував заступництво за Матір, наречену. Відгомін вірувань у захисну роль піднятих рук знаходимо і нині у вислові «Біду руками розведу», у картинах, скульптурі. Зокрема, монумент Матері-Батьківщини у Києві зображає жінку з піднятими руками, в одній із яких - меч, в іншій - щит. [29]

Тож, народна символіка українців є невід'ємною частиною життя України. Символи повністю охоплюють життя людини від її народження і аж до самої смерті, вони пов'язані як із земним світом, так і з потойбіччям, світом богів. Змінюючись, символіка існувала та існує і досі, накопичуючи в собі все нові і нові значення.

РОЗДІЛ 3. ВЛАСНЕ ДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА СИМВОЛІКА

До власне державної української символіки включають гімн, прапор та герб. Державна атрибутика змінювалась протягом багатьох століть, мала різні форми та різні значення. Тому її вивчення та вивчення її символіки є дуже важливим для історії нашої країни та всебічного розвитку українського народу.

3.1 Герб

«Ще в період родоплемінного ладу східні слов'яни на території України вживали символічні знаки. Ними для вирізнення роду з-поміж багатьох інших були зображення хреста, квадрата, ромба, кола. Дещо пізніше на гербах бачимо півмісяць, зірки, квіти, зброю, геральдичних звірів та птахів, зокрема, єдинорогів, оленів, круків, орлів. Така символіка зумовлювалася тим, що кожний рід первісних людей обожествляв для себе якусь звірину, птицю чи явище природи». [17; 5]

Українським гербом є тризуб, який несе в собі різноманітні значення, а над походженням якого і досі є багато суперечок (близько 40 версій). «Наприклад, 1930 року біля дніпровського острова Шанця було знайдено камяну застібку часів Трипільської культури (5 - 3 тис. років до н. е.) із цим знаком». [17; 6]

На землях Центральної України тризуб відомий з 6 - 8 ст. Цей знак можна зустріти серед археологічних знахідок Перещепинського городища на Полтавщині та Мартинівського - на Київщині. Тризубці з вказаних древніх поселень засвідчують, що задовго до Рюриковичів вони були знаками родових старійшин чи племінних вождів, символом влади. У Київській Русі тризуб стає великокнязівським знаком. Його зображення вперше відоме тут з печатки Святослава Ігоровича, де чітко вирізняється київський знак у вигляді літери «Ш» - себто, тризуб, відомий нам сьогодні як знак Рюриковичів.

Тризуб був постійно уживаний і в побуті українців. Зокрема, була традиція малювати його на стінах або дверях чи воротах під час Водохреща. Священики так пояснювали значення цього символу (в центрі якого був хрест): «Віра в Христа є початком усього в житті людей, а знак, що схожий на якір, означає: як на воді рятує судно й дає йому спокій, так і в життєйському морі хрест і віра в його силу є для людини якорем спасіння» [17; 6-11]

Зараз ще побутує думка про зашифроване слова «ВОЛЯ», яке символізує вічне прагнення нашого народу до вольності.

Також відомі назви Тризуба - Триглав, Трисуття. Трисуття є знаменитим Українським знаком-символом, який несе глибокий закодований зміст. Це є Дерево Життя, в якому об'єднані Три Суті - Яв, Нав і Прав, міфологічні архетипи слов'янської мудрості. Трисуття має горизонтальну лінію, яка символізує розділення світу на Явний (над Землею) і Навний (підземний, або захований) світи. Явний світ є життям людини на землі, а Навний світ є світом пращурів, померлих родичів. Життя народжується із «зерна», яке посаджене у «землю» - змістовий розділ між живими і мертвими. Підземна частина зерна НАВ - дух предків, із якого виходить, родиться, явне життя - ЯВ - середній росток у Трисутті. Це Явне життя направляється з двох сторін складною структурою ПРАВ - законів, правди життя. ПРАВ є направляючою сутністю, яка викарбувана із досвіду і мудрості НАВ, і яка є непохитна, як два ножі (так і зображено), які направляють життя ЯВ-не.

На сьогодні в Україні є лише малий герб, великий же герб України і досі залишається незатвердженим.

3.2 Прапор

За Конституцією Державний прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Співвідношення ширини прапора до його довжини 2:3.

Жовтий (золотий) і синій кольори використовувалися на гербі Руського королівства 14 століття. Вони також вживалися на гербах руських земель, князів, шляхти і міст середньовіччя і раннього нового часу. У 18 столітті козацькі прапори Війська Запорозького часто вироблялися з синього полотнища із лицарем у золотих чи червлених шатах, із золотим орнаментом та арматурою. 1848 року українці Галичини використовували синьо-жовтий стяг як національний прапор. В 1917-1921 роках, під час української революції, цей стяг був державним прапором Української Народної Республіки й Української Держави. Впродовж 20 століття синьо-жовтий прапор слугував символом українського національного опору проти комуністично-радянської окупації. 1991 року, після розвалу СРСР, цей прапор де-факто використовувався як державний стяг незалежної України. 18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України юридично закріпила за синьо-жовтим двоколором статус офіційного прапора країни. 23 серпня в Україні щорічно відзначають День державного прапора.

Проте, і зараз існують суперечки про правильне розміщення кольорів нашого прапора, адже раніше жовтий колір був зверху (сонце над синьою водоймою), а сьогодні - зверху синій (синє неба і жовтий лан зерна). Також в європейській геральдиці синій символізує великодушність, чесність, вірність і бездоганність. Жовтий (золотий) символізує знатність, могутність і багатство, а також чесноти: силу, вірність, чистоту, справедливість, милосердя і упокорювання.

3.3 Гімн

До найбільших святинь кожного народу належить і гімн. В Україні - це «Ще не вмерла України». Перша музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Тоді роль державного гімну - в сьогоднішньому розумінні - виконували бойові заклики та пісні, які створювали патріотичний настрій перед битвами.

Створення українського гімну бере початок з 1862 року, коли український етнограф, фольклорист та поет П.Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна». Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося миттєво. Патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), будучи ще й знаним композитором свого часу, захопився віршем Павла Чубинського та написав музику до нього. Вперше національний гімн з нотами був надрукований у 1865 році, а з 1917 року він почав використовуватись як державний гімн. У 1917-1920 рр. Ще не вмерла Україна як єдиний державний гімн законодавче не був закріплений, використовувалися й інші гімни. Протягом радянського періоду української історії Національний гімн офіційно було піддано забуттю. 1 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний Гімн України», згідно з яким в якості Державного Гімну України було затверджено Національний гімн на музику М.Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні П.Чубинського «Ще не вмерла Україна».

Державна символіка України - це гімн, прапор та герб. Вони становлять кістяк української символіки, проте походження та символіка прапора та герба і досі не є визначеними, адже стосуються дуже далекої історії нашого народу.

ВИСНОВКИ

Національний символ - це те вираження народної свідомості, яке, трансформуючись на певні образи та реалізуючись в них, зрозуміле саме носіям конкретного етносу.

Тож, в ході роботи було досліджено ті образи-символи, які є вказівниками нашого народу. Слід зазначити, що символіка українського народу є дуже різнобарвною, вона зачіпає всі аспекти нашого життя. Так, було опрацьовано такі символи, які стосуються господарства, громадського побуту та народних ремесел, фольклорних надбань, навіть їжі та одягу, частин тіла, чисел, алфавіту, тваринного, рослинного походження тощо.

Часто зустрічається символіка, що пов'язана з демонологією та міфами праукраїнців, в цьому ж аспекті досліджено і символіку язичництва та християнства. Також в роботі досліджено і власне державні символи України, адже вони також мають велику вагу для нашого народу, є своєрідними символами нашого самоусвідомлення як нації, як народу, як держави.

З досліджено можна зробити висновок, що походження таких символів не має одного джерела, адже вони (символи) є всеохопними, і вони постійно змінюються та удосконалюються, доносячи до нас найрізноманітніші свої значення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Космогонічні українські народні погляди та вірування / Г. О. Булашев ; пер.: Ю. Буряк . - Київ : Довіра, 1993 . - 414 с.

2. Данилюк А. Українська хата. -- Київ: Наукова думка, 1991.

3. Дмитренко М. та ін. Українські символи. - Київ, Народознавство, 1997, - с.138-139

4. Знойко О. Назва: Міфи Київської землі та події стародавні. - К.: Молодь, 1989. - 305с

5. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному насвітленні т. 1: Зимовий цикл. - Вінніпег, 1964. - 154с.

6. Колесов В. Мир человека в слове Древней Руси. - Ленинград, Издательство ЛГУ, 1986 - 312 с.

7. Костомаров Н. Исторические произведения. Автобиография. - Киев, «Лыбидь», 1990 г.

8. Лозко Г. Українське народознавство. - Тернопіль, Мандрівець, 2011. - 512с.

9. Лозко Г. Лозко Г. С. Українське Рідновір'я і сучасність // Християнство в контексті історії і культури України: Матеріали першої Міжнародної наукової конференції 28 - 29 листопада. - К., 1997. - С. 85 - 86

10. Пісенний вінок: українські народні пісні з нотами / Упоряд. А.Я.Михалко. - К.: Криниця, 2009. - с.649

11. Потапенко О. Всесловянська молитва // Відродження, 1996. №4. - С. 40-50.

12. Сергійчук В. Національна символіка України. - К.: Веселка, 1992. - 109 с.

13. Скуратівський В. Дідух. - К.: Освіта, 1995. - 272с.

14. Словник символів культури України/за заг.ред. В.П.Коцура, О. Потапенка, М., Дмитренка В., Куйбіди В. - 3-е видання. - Київ: Міленіум, 2005, - 352с.

15. Українська минувшина. Ілюстрований етнографічний довідник. -- 2-е вид. - А. Пономарьов, Л. Артюх, Т. Косміна та ін. К.: Либідь, 1994. -- 256 с.

16. Ужченко В. Народження і життя фразеологізму. - К., 1998. - С.175

17. Шевчук В. Мисленне дерево. - К., 1989. - С.342

18. Шокало О. Українознавство, - К.: Науково-дослідний інститут українознавства, 1994. - С.296

Размещено на Allbest.ru