Східні мотиви декоративно-прикладного мистецтва: батик

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ БАТИКУ ЯК ВИД ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА

1.1 Поняття батику і його особливості

1.2 Історія виникнення терміну та його поширення

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ОРНАМЕНТАЛЬНИХ КОМПОЗИЦІЙ

2.1 Індонезія

2.2 Китай, Японія: природа - міра всіх речей

2.3 Художні особливості візерунків Кореї та Індії

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



Вступ

XXI століття - час новітніх матеріалів і високих технологій. Але сучасна людина не перестає цінувати ручну працю, індивідуальність і особливість, непідвладну механізмам машині програм, чим є декоративно-прикладне мистецтво. У широкій палітрі художнього текстилю особливе місце посідає розпис тканин, зокрема, його різновид - батик.

Народне декоративно прикладне мистецтво втілю в собі талант народу, його мудрість, розуміння краси і добра, його життєствердне світобачення. Воно нерозривно поєднане з магічно-обрядовою і господарською діяльністю людини. Комплекси образотворчого та декоративного художнього розпису на тканинах, як і усталені прийоми їхнього художнього вирішення, складалися впродовж віків у країнах Далекого Сходу в певних історичних умовах.

Натомість в Європі цей вид мистецтва появився, розвинувся, трансформувався з декорування тканин до малярства на тканинах протягом ХХ ст. (декоративно-прикладний вид є і розвивається окремо). Малярство на тканинах для Європи -- мистецтво нове.

У мистецтвознавчій та науково-методичній літературі широко представлено історію виникнення розвитку мистецтва розпису тканин у техніці батик (праці Р. Гільмана, Ю. Давидової та ін.), досить повно розкрито традиційні техніки розпису (С. Давидов. М. Синєглазова). Зважаючи на значення східної традиції орнаментування тканин, що стала пріоритетною у формуванні особливостей європейського розписного текстилю, важливими історіографічними джерелами для даного дослідження є праці зарубіжних вчених з проблем різних сфер матеріальної та духовної культури Сходу. Серед них праці російських науковців Н.П. Чукіної, В.Г. Тріссмана, Н.Р. Гусєвої, З.Г. Тараян, де, окрім огляду конкретних галузей застосування розпису на тканині, міститься аналіз орнаментальних систем в аспекті релігійного світобачення, на ґрунті якого сформувалась східна традиція батикування.

Однак у процесі виконання авторських композицій із розпису тканин виробляються новітні авторські методи та прийоми (художні й технологічні), а також формуються деякі нові знання з розвитку творчих якостей майстра внаслідок самоспостереження. Незважаючи на досить широке висвітлення проблеми історичних аспектів розвитку мистецтва розпису тканин у техніці батик, сьогодні у науково-історичній літературі недостатньо повно розкрито деякі його технологічні новації.

Метою нашого дослідження є аналіз східних мотивів декоративно-прикладного мистецтва: батик. У відповідності з метою роботи перед нами стоять такі завдання:

1. Вивчити поняття батику і його особливості.

2. Дослідити історію виникнення терміну та його поширення.

3. Проаналізувати мотиви та орнамент в країнах сходу, зокрема Китаю, Японії, Кореї, Індії.

4. Розробити та виконати п'ять шарфів за мотивами країн сходу:

- Індонезія

- Індія

- Китай

- Японія

- Корея

Об'єктом дослідження є розпис тканин у техніці батик. східні мотиви декоративно-прикладного мистецтва.

Предметом - східні мотиви в декоративно-прикладному мистецтві.

Методи дослідження:

історичний метод: дає змогу дослідити виникнення, формування та розвиток батику у країнах сходу.

аналізу і синтезу, в основу якого покладено поєднання складових елементів орна метру країн сходу як єдиної і цілісної системи.

узагальнення, як наукове пізнання за допомогою якого фіксуються загальні ознаки та властивості орнаментів, символіки атрибутів та кольору притаманних для виготовлення батику в Індонезії, Індії, Китаї, Кореї та Японії.

Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел(…найменувань), … додатків на… сторінках. Основний зміст роботи викладено на… сторінках. У першому розділі розкривається історія виникнення та становлення «батику» як вид декоративно- прикладного мистецтва. Другий розділ розкриває особливості орнаментальних композицій. Третій розділ містить у собі опис створення композицій за мотивами країн сходу.



1 Розділ. Історія виникнення та становлення “батику” як вид декоративно - прикладного мистецтва

1.1 Поняття батику і його особливості

батик розпис тканина схід

Сьогодні наслідком виникнення великої кількості субкультур, орієнтації в соціумі на західну культуру, розповсюдження непрофесійної контрафактної продукції, що не відповідає характерним показникам декоративно-ужиткового мистецтва - традиційній технології, композиційним рішенням, а також сприйняття багатьма людьми традиційного прикладного мистецтва як примітивного напряму безперспективного майбутнього, заснованого тільки на архаїці, є втратою етнічності і специфічних якостей окремих культур у світовому співтоваристві. Декоративно-ужиткове мистецтво - це втілення духу у матеріальні речі, що є, по суті, «етнокультурним середовищем», в якому існує людство, яке поєднує людину із природою. Етнокультурне середовище створюється людиною щоб жити і залишається у спадок нащадкам[26, c.21].

Ручний художній розпис тканин - своєрідний вид оформлення текстильних виробів, що іде своїми коренями в глибоку старовину. Перші згадки про отримання кольорових декоративних ефектів на тканинах зустрічаються вже в «Природній історії» Плінія. Найбільшою популярністю користаються способи розмалювання тканин із застосуванням різних резервів. Суть цих способів полягає в тому, що ділянки тканини, які не підлягають фарбуванню, покриваються різними смолами бджолиним воском, останні, усмоктуючись в тканину, захищають її від дії фарби. Підготовлену таким чином тканину опускають у фарбу, потім видаляють склад (резерв) і в результаті отримують білий малюнок на пофарбованому тлі.

Сучасний розпис тканин як галузь професійного декоративного мистецтва нараховує цілу низку способів оздоблення тканин: «гарячий батик» (класичний), «холодний батик», вільний розпис, розпис зі солями та згустками, «плангі» («трітік», і «іе-сіуе»), різноманітні комбіновані техніки розпису тощо. В художньому оздобленні тканин застосовуються також ручні техніки нанесення орнаментальних елементів способом трафаретного друку, фотофільмдруку, друку різноманітними штампами («батик-чап» або «батик-джеп»).

Батик - це ручний розпис по тканині з використанням резервуючи складових. Batik - індонезійське слово, де - bа - означає «бавовняна тканина», а -tik - «крапля». У якості резерву для розпису використовують віск, гумовий клей, парафін, урізних поєднаннях і пропорціях, для того щоб, перешкоджати розповсюдженню фарби за нанесений контур [1, c. 28].

У словнику Брокгауза і Ефрона читаємо: «Батик - спосіб фарбування бавовняних тканин, вперше застосований тубільцями на острові Ява, звідти перенесений в інші країни Азії, а в новітній час одержав поширення і в Європі. Цей спосіб в загальному заклечається в тому, що після того, як контури малюнка нанесені на тканину, всі місця, які мають залишитися не профарбованими, покриваються воском, потім після занурення тканини в фарбувальний чан, віск знімається».

У Великій Радянській Енциклопедії повідомляється, що «батик заснований на поєднанні малюнка, що наноситься на тканину непроникним для фарби складом (при “гарячому” батику - розігрітий віск, при холодному батику” - гумовий клей), з подальшим фарбуванням в баку або тампонами: гарячий батик здавна відомий у народів Індонезії, особливо на Яві. У Європі батик почали застосовувати в декоративних тканинах з початку XX століття.

В наші дні слово «батик» стало набагато більш багатозначним, ніж було в період свого народження в Індонезії. Зараз так називають практично всі види ручного розпису тканини: вузликовий батик, холодний батик, гарячий батик, вільний розпис, розпис за допомогою аерографа.

Класичний батик - це спосіб прикраси тканини з допомогою розплавленого воску, парафіну, смоли або інших подібних речовин. Хоча такий метод був відомий ще з часів Давнього Єгипту, батьківщиною його вважається Індонезія. Він є прообразом сучасного гарячого батика. Існує версія, що назва “батик”походить від Яванська слова “нтик”, що означає “створювати з плям”. Виготовлення високоякісного батика вимагає виняткового терпіння.

Процес починається з нанесення на шматок білого шовку або бавовняного полотна абрису майбутнього малюнка. Ділянки, які потрібно залишити незабарвленим, покривають шаром розплавленого воску, після чого тканину розписують. На наступній стадії полотно покривають воском і фарбують знову. При використанні техніки гарячого батика ця процедура повторюється не більше чотирьох раз, так як при більш частому змішуванні фарб тканина починає втрачати якість і інтенсивність кольору. У минулому віск наносили загострений бамбуковий паличкою-пером, пізніше - пензлем або традиційним інструментом - чантінгом.

В даний час використовують винайдений європейцями батик-штифти. На заключному етапі нанесений на тканину віск надламують, і утворюються тріщини, в які додають барвники різних кольорів. Потім зайву фарбу видаляють, а віск випарюють праскою. У результаті на полотні залишається малюнок тріщин. Цей технічний прийом називається кракле.

Стародавні зразки тканин, розписані у техніці «батик», знайдені археологами у Західній та Центральній Африці, Єгипті, на всьому протязі Близького Сходу, Середній Азії, Турції, Ірані, Індії, Китаї, Японії,Індонезії, островах Океанії. Вік цих зразків визначається близько 2000 років.

У древності було відомо декілька фарб, якими фарбувалися одяг з дуже тонкої вовняної та льняної тканини, а також шовку. Звичайно тканина прикрашалась орнаментами у вигляді смуг. Самою відомою фарбою був пурпур, який мав декілька відтінків: темно - бузковий, червоний і інші рослинні фарби.

Холодний батик ґрунтується на способі, при якому розпис тканин з усіма формами малюнка, як правило, має замкнутий контур, обведений резервуючою сумішшю. Це надає своєрідного характеру малюнку. Для забезпечення цього методу існують різні види резерву [2]:

- паста для нанесення контурів, каучукоподібна субстанція, виготовлена з молочного соку екзотичних дерев (вона не розчиняється уводі, а стає більш текучою завдяки бензину);

- роз'єднувальні засоби для нанесення контурів, які розчиняються у воді (цей засіб має один суттєвий недолік: він частково розчиняється у фарбі);

- резервуюча суміш із парафіну, бензину, гумового клею та каніфолю, який розчиняється бензином.

Для нанесення контурів малюнка на тканину використовують скляні трубочки з загнутим тонким кінцем і резервуаром, розташованим дещо вище її робочої частини. Загнутий кінець трубочки повинен мати тонкі стінки, тому що ширина контурів залежить не тільки від величини отвору, але й від товщини трубочки.

Контури малюнка повинні бути замкнутими. Заливання фарбою площин роблять ватними тампонами або пензлями різних розмірів, залежно від масштабу малюнка. Нанесення резерву можна повторювати на вже зафарбованих площинах декілька разів. Але більше трьох нанесень резерву недоцільно робити, оскільки, завершивши процес резервування, виріб можна повторно залити фарбою до стану, що відповідає художньому задуму.

У технології гарячого батика розрізняють такі основні способи виконання робіт:

- простий (в одне перекриття);- складний (у два й більше перекриття);

- робота «від плями».

Простий спосіб полягає в тому, що світлий малюнок резервують гарячимвоском або парафіном, а решту площини ретельно покривають темнішою фарбою.

Складний спосіб передбачає кілька перекриттів.

Розпис «від плями» є складним і водночас дуже цікавим методом розпису тканин. Принцип роботи такий самий, як і при складному способі, але замість суцільних послідовних перекриттів усієї тканини наносять розпливчасті плями різних кольорів. Потім на кожній із цих плям малюють орнамент за допомогою гарячої суміші, яка резервує потрібні ділянки малюнка. Площини, які залишились без резервування, зафарбовують іншими кольорами. Аналогічно відбувається подальша робота над орнаментом до повного покриття парафіном усієї площини тканини [13, c. 28].

Одним із завершальних етапів обробки малюнка є так званий ефект «кракле». Його суть полягає в тому, що зняту з підрамника тканину обережно мнуть, створюючи в деяких місцях або на всій площині тріщини. Після цієї процедури необхідні місця перекривають темнішою фарбою, яка проникає у тріщини й залишає на тканині тонку темну сітку, крізь яку просвічується раніше нанесений малюнок.

Для видалення нанесеного резерву тканину прасують декілька разів крізь шари паперу до повного зникнення слідів парафіну. На цьому основний процес технології батика завершено, однак для реалізації цікавіших задумів існують додаткові технічні ефекти.

Розпис «по-мокрому» - коли одна фарба повільно вливається до іншої. Один із різновидів роботи по вологій тканині полягає в тому, що окремі плями посипають сухими фарбами, порошини яких, торкнувшись вологої поверхні тканини, утворюють на ній візерунок із кольорових крапок і патьоків, що нагадують хвости комети.

Сольовий ефект досягається за допомогою кухонної солі. Завдяки гігроскопічним властивостям кристалів сіль притягує вологу і разом з нею фарбник. Через це рівномірна поверхня певного кольору урізноманітнюється.

Ефект звичайної мочовини надає розпису оригінального вигляду. Це відбувається за рахунок того, що гранули мочовини, розкладені пінцетом на вологій тканині, створюють биті горошини, крім того, мочовина здатна з'єднати барвник, внаслідок чого на тканині утворюються особливі структури.

Вільний розпис по тканині є додатковим ефектом, який збагачує її поверхню. Він дуже схожий на живопис. Залежить від творчого задуму. Цей ефект можна поєднувати з сольовим або з желатиновим ґрунтом і завдяки цьому створювати різноманітні композиції. Це дає змогу досягнути найменшої пливучості фарб - зберегти форму мазка.

Акрилові рельєфні пасти наносяться поверх фарбованих площині з метою утворення рельєфів відповідно до задуму композиції розпису. Слід підкреслити, що одним із найважливіших аспектів під час створення художніх творів у техніці «батик» є якість тканини, на якій роблять розпис [4, c. 82].

Батьківщина гарячого батику вважається Індонезія. Класичний гарячий батик - дуже трудомісткий вид розпису. Тільки підготовка тканини займала декілька днів. Спочатку тканину тримали у воді 1-2 дні для пом'якшення, потім прали. Сушили. Після цього кип'ятили в рисовому крохмалі 15 хвилин. Після повторного висушували тканину відбивали до м'якості дерев'яним валиком.

Розпис робили з допомогою винайденого в 17 столітті інструменту «чантинг». Це маленька мідна посудина з одним або кількома зігнутими носиками і бамбуковою або дерев'яною ручкою. Тканину з нанесеним воском малюнком на кілька годин занурювали в розчин барвника. Під час фарбування тканину обережно перевертали, стараючись щоб шар воску не потріскав. Потім тканину висушували і знову наносили інші елементи малюнка. Фарбування починали від найсвітлішого кольору до темного. Операція повторювалась стільки разів, скільки кольорів в малюнку. Після закінчення фарбування тканину знову висушували. Остання операція - знімання воску.

Часто в митців виникає питання: чому не завжди виходить виконати в матеріалі те, що задумано в ескізі? Справа полягає в тому, що тканина має свій «характер», який залежить від її структури й сировини: натуральний шовк, штучний шовк, синтетичні, комбіновані тканини й навіть шерсть. Іншою складовою «характеру» тканини є її обробка, тобто підготовка до розпису - зняття апрету (його склад робить тканину жорсткою) шляхом прання або кип'ятіння з різними пом'якшувачами води.

Тканина, на якій художник розписує у техніці «батик», диктує свої можливості. Їх потрібно знати й вміло використовувати для реалізації свого творчого задуму. У процесі роботи відбувається «творча взаємодія» між художнім задумом майстра і «поведінкою тканини», тобто особливості тканини впливають на виразність твору в цілому, що й зумовлює корекцію творчих знахідок автора.

Отже, холодна техніка батику відрізняється від гарячої техніки своїми неповторними переходами, напливами, розтяжками тону, із кольору в колір і різноманітністю відтінків, а також особливостями своїх додаткових ефектів, які придають ще більшого неймовірного, вражаючого виду для звичайного глядача.

Також особливістю холодної техніки є те, що всі елементи намальованого сюжету або візерунків на тканині обводяться резервуючим складом, і тільки після просихання резерву композицію можна розфарбовувати аніліновими фарбниками. Гаряча техніка батику більш складна, для її відтворення необхідний гарячий віск, великі об'єми розчинів фарбників, і в шкільних умовах виготовити виріб в техніці гарячого батику майже неможливо.

Найхарактерніша особливість батика - так зване «резервування» - нанесення відповідної суміші на тканину з метою зберегти й виділити кольори узору або фону. Нині під цим поняттям розуміють не тільки воскову технологію багатоетапного забарвлення тканини, але й вузликову технологію, китайське синьо-біле забарвлення шовку та японський багатоколірний високохудожній розпис на шовку. Причому в наш час саме остання технологія є найбільш популярною[6, c. 103].

Технікою «батик» можна добитися дуже високих художніх результатів. При розписі тканин цим способом пофарбування одержується двостороннє, так як матеріал пофарбується наскрізь, не втрачаючи при цьому своєї властивості, крім того, вдається добитися соковитого і насиченого кольору, контури орнаменту виходять дуже чіткими.

З батика виготовляють різні елементи одягу. На те, як їх носять і які на них візерунки, впливають місцеві вірування, традиції та забобони. Багатьом індонезійським провінціям притаманні свої кольори і мотиви батика. На північному березі Яви, як правило, використовують яскраві кольори й зображення квітів, птахів та інших тварин. А батик з центральних регіонів Яви має вужчу палітру і геометричні мотиви. Зафіксовано близько 3000 візерунків батика.

Одним з традиційних видів одягу з батика є жіноча хустка селенданг. Нерідко її перекидають через плече та обмотуються нею так, щоб носити в ній малюків, а також продукти з ринку. Ще цією хусткою покривають голову, щоб захиститися від палючого сонця.

Традиційний чоловічий головний убір - ікеткепала. Це квадратний шматок батика, обмотаний навколо голови, як тюрбан. Він є обов'язковим елементом одягу під час різних церемоній.

Ще одне популярне вбрання з батика - саронг, прямокутний шматок тканини, який обмотують навколо тіла. Іноді два боки полотна зшивають, і утворюється щось на зразок труби. Зазвичай саронгом обгортають стегна, запинаючи його на талії. Тоді він нагадує вільну спідницю. Саронг носять як чоловіки, так і жінки.

З батика створюють одяг майже всіх стилів - від звичайних штанів до вишуканого вбрання. Крім того, з нього роблять картини, завіси, скатертини, укривала тощо. На індонезійських ринках туристи можуть розшукати різноманітні вироби з батика: сумки, сандалі, абажури та навіть чохли для ноутбуків. Способів його застосування безліч.

Багатоступінчастий шлях підготовки тканини для батика - вимочування, відбілювання, кип'ятіння. Сам процес, який складається з наступних одна за іншою операцій: покриття гарячим воском - покрашення - сушіння, що повторюється для кожного кольору, відрізнявся важкістю та довгим часом, потребував майстерства та терпіння. На те, щоб зробити один витвір, уходили довгі місяці, а іноді й роки.

В приданому кожної дівчини були обов'язкові речі, зроблені в техніці батика - одежа, яскрава матерія для обрядів та церемоній, завіси та різноманітні настінні панно з побутовими та міфологічними сюжетами, зображеннями покровителів будинку.

На початку 17 ст. до Індонезії слідом за португальцями потрапляють голландці. Саме вони відкрили батик для Європи. Посвячені та незалежні голландці не могли не помітити, що настінні панно гардини, панно і люстри у східному стилі наповнюють звичайне життя людей витворами мистецтва.

У наші дні, як і раніше, має ціну ручний розпис. Багато художників створюють свої витвори, поєднуючи традиції яванського батику та японсько-китайського розпису по шовку. На зміну воску приходить гутта, резерв на основі каучуку та бензину, а спрощена техніка і поява акрилових фарб роблять розпис по тканині доступним для всіх бажаючих створити щось своє, оригінальне, те, що відповідає власним уяві про красу.

Отже, дослідивши ряд інформаційних джерел були знайдені такі визначення батика:

- батик - це узагальнена назва різноманітних способів ручного розпису тканини. В основі всіх цих прийомів лежить принцип резервування, тобто покривання що не пропускає фарбу складом тих місць тканини, які повинні залишитися не зафарбованими і утворити узор;

- батик - спосіб фарбування тканин, заснований на застосуванні резерву, спеціальної речовини, що не пропускає фарбу. За класичною методикою після того, як на тканини зроблений малюнок резервом, а вільні ділянки прокрашені, резерв знімається, і на його місці залишається вигадливий візерунок;

- батик - це не що інше, як техніка розпису тканин за допомогою воску та барвників. Також батиком називають вже розписану тканину;

- батик - це малюнок, нанесений особливим способом, спеціальними незмивними фарбами на тканину. Батик - batik - індонезійське слово. У перекладі з Індонезійського слова - bа - означає бавовняна тканина, а-tik-«точка» або «крапля». Ambatik - малювати, покривати краплями, штрихувати. Індонезію словники називають батьківщиною батика, і закріпилося в світовій культурі саме індонезійське слово.

Таким чином, батик можна зарахувати до найбільш витонченого й точного виду декоративно-прикладного мистецтва. Гарно оформлений рамкою довершений твір може мати художню цінність або стати творчою невдачею художника, тобто непотребом, оскільки він не підлягає виправленню. Тому під час виконання твору в матеріалі автору слід бути максимально уважним, акуратним, сміливим, терплячим і наполегливим. Отже, можна стверджувати, що цей вид мистецтва сприяє формуванню у митця цілої низки специфічних особистісних якостей, пов'язаних з психологічними особливостями творчості, зокрема, особливого стану чуттєвості.

1.2 Історія виникнення терміну та його поширення

Мистецтво розпису тканин батиком - давній спосіб прикрашення тканин. Він дозволяє обходитися дуже невеликою кількістю матеріалів і інструментів. Але сам процес дуже кропіткий і потребує уваги і скрупульозності при виконанні розпису. Розпис тканин розпочався ще понад 2000 років тому в декоративно-ужитковому мистецтві різних країн світу. Так, найдавніші зразки тканин, розписаних у техніці батик, знайдені археологами на територіях Західної та Центральної Африки, Єгипту, Ірану, Індії, Китаю, Японії, Індонезії й островів Океанії.

Найдревніші зразки батику знайшли ще в Єгипті, які датуються V століттям до н. е. У Китаї це мистецтво застосовувалось за часів династії Суй (710--794 рр). Пліній Старший (I ст. н. е.) в одній зі своїх книг описав спосіб фарбування тканини, який застосовувався в Єгипті: «Фарбують одяг дивним способом: після того, як біле полотнище розкреслять, його просочують не фарбами, поглинальними речовинами; після цього, на полотнищі не видно нічого, але після занурення його в казан із гарячою фарбою, в належний час виймають забарвленим» [8].

Жителі Африканських країн Нігерії та Сенегалу використовують техніку батика протягом 1500 років. Замість воску для нанесення візерунків на тканину вони використовують пасту у вигляді суміші борошна, маніоки, рису та квасців (або сульфату заліза), зварених разом.

На півночі узбережжя острова Ява використовували яскраві фарби з зображеннями рослин та тварин. Народи центральних районів того ж острова надавали перевагу геометричним візерункам та спокійним фарбам. Дослідники нарахували близько 3000 зразків різних візерунків батику на Яві. Селенданг - це назва традиційного, жіночого одягу з батика. Це водночас і шаль, і кошик з текстилю. В спеку селенданг використовують для захисту очей та голови від сонячних променів. Їдучи з ринку, в селенданг загортали продукти чи навіть малих дітей.

Другий тип розповсюдженого тут одягу з батику - саронг (найближчий аналог до саронга в європейському одязі - спідниця). Саронг носять як жінки, так і чоловіки, бо він не заважає ходити і не перешкоджає вентиляції в тропіках.

На Яві, наприклад, є в ужитку слово «амба тік», яке переводиться як «гравувати», «малювати», «писати». В певній мірі це відповідає нанесенню малюнку на тканину з допомогою резервуючого складу[9, c. 25].

Таким чином, ці знахідки дають привід для дискусій та суперечок серед вчених з приводу місця походження техніки «батик». Адже коли батик зародився в Індонезії достеменно не відомо. На кам'яних статуях, вирізаних на стінах Яванських храмів (Prambanan) близько 800 р. нашої ери, ми можемо знайти зразки одягу, схожих на батик. Деякі вчені називають 14 століття. Часом повсемісного розповсюдження батика на Яві стало 17 століття, коли було винайдено «чантинг» - оригінальний інструмент для нанесення візерунків розтопленим воском. Це маленький мідний сосуд з вигнутим кінчиком і бамбуковою або дерев'яною ручкою.

Візерунки розпису, належали кожній родині і ретельно охоронялися. За малюнком на одязі можна було визначити приналежність людини до касти, її суспільне становище і родинні зв'язки. Сюжети для розпису використовувалися - від абстрактних малюнків до складних орнаментів - для прикраси одягу; багатофігурні жанрові або релігійні композиції - для житла і храмів.

Символічне значення батику у формі візерунків, а й у традиційної сине-коричневих кольорах, яка передавала особливий національного колориту. Індонезійський класичний батик малокольорний: у гамі були присутні кольору зі слонової кістки, все відтінки коричневого і найяскравіша фарба - індиго. Рецепти виготовлення синьої фарби та тіла малюнків були важливою таємницею кожної сім'ї майстрів.

Відомий дослідник Індонезії Г.П. Рофайер вважає, що батик як засіб фарбування тканини зародився таки в Індії, проте не можна казати про пряме його запозичення з Індії. Швидше, мова йде про паралельний розвиток і запозичення ідей один в одного. Яванці, щоб відтворити візерунки Індійських майстрів у власній техніці, придумали маленький мідний посуд з тонкою загнутою трубочкою - чантинг. Посудина наповнювався розплавленим воском і в міру його застигання - розігрівали знову. Цей винахід дозволив наносити на тканину тонкі лінії, штрихи і точки, які спільно утворювали складний візерунок - характерну особливість індонезійського батику. Ще одним поштовхом у розвитку батику, була поява тонкої рівної бавовни, що привозилася із Індії. Такий матеріал коштував дорого і доступ до нього мали лише багаті люди.

Коли на початку XVII століття в Індонезію проникли голландці, вони звернули увагу на разючу схожість храмових батиків-панно цієї країни з Фресками християнських церков. Завдяки заповзятим голландцям батик потрапив до Європи, європейці модернізували це мистецтво, перетворивши його в напівпромисловий спосіб забарвлення тканин.

1811 році Яву окупували англійці. Англійці привезли з собою і «свій батик». Однак, їхню якість неможливо було зрівняти з майстерністю яванців. Саме у ці часи зруйнувався стереотип про те, що батиком можуть займатися тільки жінки. Пов'язано це було насамперед із тим, що відбувся перехід до техніки нанесення візерунка мідним штампом [10, c. 83].

Відмітимо, що відкриття технології повторення малюнка не призвело до зникнення традиційних способів розписи, адже виготовлення тканини за допомогою мідного штампа було дорогою і ризикованою справою. Тому майстрині, для меншого ризику, продовжували розписувати тканини вручну. Що, як результат, дозволило зберегти художні навички майстрів, якість праці та багатство орнаментів.

Батик в давнину був розповсюджений не тільки в Індонезії, а й в Індії, де цей спосіб забарвлення тканини носив назву «бандхана» і «лахерія».

Китайці подарували світу шовк і, як наслідок, - спосіб його забарвлення. Техніка «лацзе» - в перекладі «візерунки воском» - дуже схожа на сучасний гарячий батик.

В Японії, куди батик, на думку вчених, потрапив з Індії або Китаю; він називався «рокеті». Японці створили дивовижні за красою твори з традиційними національними сюжетними візерунками. Такі тканини використовувалися для виготовлення кімоно. Саме за допомогою батику позначали соціальний статус. На початку XIX століття Міязаки Юзен створив свій власний стиль, використовуючи трафарети і фарбування із захисним складом [11].

Зазначимо, що у країнах Далекого Сходу живопис на шовку чи бавовні виконували безпосередньо без використання резервуючих контурів. Техніку батик застосовували тільки для декорування тканин. У Європі батик спочатку також був способом декорування тканин, але з часом став одним із засобів художнього виразу.

У 1801 році Жозе-Марі Жаккар придумав перший автоматичний станок, який дозволяв здійснювати визначену ткацьку програму із використанням перфокарт, який виробляв тканину з малюнком, придуманим художником. З'являються різноманітні хімічні барвники. Справжній батик з його складною технологією поступово забувається.

Однак, на рубежі 19-20 ст. всесвітня зацікавленість розписом по тканині одержала новий розвиток. Завдяки всесвітнім виставкам, європейці відкривають для себе японське мистецтво. Мане, Дега, Тулуз-Лотрек, Ван Гог почергують у ньому нові, незвичайні ідеї. У творчості Поля Гогена можна почути вплив яванського, японського, полінезійського мистецтва.

На рубежі 19-20 ст. європейців охопила жага до екзотики. Привізні естампи, лаки, кераміка, різні дрібнички породжують «японізм», який допомагає народженню нового стилю - модерн. Ширми, абажури, служб охорони здоров'я, тому часто вони мають більш високу ціну.

З початку 20 століття інтерес до Сходу і його своєрідною культурі привів до потужної хвилі розвитку батика у всіх його різновидах серед професійних художників і дизайнерів тканини й одягу. Народження «Європейського батику» як самостійного виду декоративного мистецтва по праву займає вагоме місце в довгому переліку нововведень поч. ХХ ст. Європейські художники в ХІХ ст., отримавши відшліфовану віками техніку східного батикування, скористались її живописними можливостями та розширили обрії її застосування [12, с. 32].

У 1900 році на Паризській Міжнародній виставці вперше були виставлені роботи виконані у техніці «батик». У 80-90 роки XX століття, батик широко почав застосовуватися у оформленні інтер'єрів. У цій техніці розписувались не тільки панно, але й декоративні тканини, штори, завіси, ширми, постільні речі, хустки, краватки, шарфи, серветки та багато іншого.

Разом із популярністю декоративного стилю модерн, а з часом стилю арт-деко, батик осягнув значного успіху в Європі, а особливо в Центральній Європі, про що свідчить міжнародна виставка декоративного мистецтва в Парижі 1925 року. Про мистецький рівень і повагу до цього нового виду мистецтва свідчать також виставки «Мистецтва Дитини» в 1920-х рр. в Польщі, та об'їздові виставки по Європі (Лондон, Брюксель, Хага), на яких батики експоновано разом із графікою[13].

Творчий підхід до батику відобразився не тільки в технологічному плані (комбінування різних видів резервуючого розпису), але й у художньому мисленні. Розширення традицій декорування художніх тканин полягало у виході батикового розпису за межі декоративно-прикладного мистецтва. Специфіка європейських стінних батикових завіс першої половини ХХ ст. -- це не просто експерименти в подібній техніці, а розуміння воскового розпису як різновиду стінопису, а звідси і використання його можливостей для створення творів декоративно-монументального характеру [4, с. 33].

Європейські художники першої половини ХХ ст. не намагалися малювати станкові картини в нетрадиційній техніці, хоча були спроби вільного розпису на шовку на взірець східного живопису, які могли бути також у поєднанні з резервними техніками. Окремі художники з різних країн Європи створювали макети і декоративні панно, поєднуючи тематичний образ із орнаментальним ладом. Ці явища свідчать про те,що в 1940-1950-х рр. в Європі вже почався процес переходу художнього розпису на тканинах від декоративного до образотворчого мистецтва.

Безперечно, великий вплив на розвиток цього виду мистецтва мали освітні та культурні міжнародні зв'язки з мистецькими центрами Європи -Парижа, Відня, Лондона до 1939 року. Отже, вцей період від початку до середини ХХ ст. мистецтво художнього розпису на тканинах розвивалося однаково в усіх країнах Європи Західної, Центральної і Східної.

Починаючи від 1960 - 1970-х рр. у Західній і Центральній Європі ХХ ст. проходить трансформація прикладних видів мистецтв до образотворчих. Про це свідчать Бієнале мистецтва тканини в Лозанні. Під впливом другого Бієнале в 1965 р. багато критиків сучасного мистецтва почало цікавитись розвитком тканини і слідкувати за її експериментами. Запропонований деякими художниками тип конструкції з волокна перестав міститися в межах традиційного поділу і належати до художнього ремесла,яке називалося декоративно-прикладним мистецтвом. Сягання по незалежність для увільнення від утилітарної функції задовільнило необхідність застосування іншої термінології [17, с. 35].

Ці події також стосувалися художнього розпису на тканинах. Непересічним явищем культури ХХ ст. є мистецький напрямок абстракціонізм. І власне він став підґрунтям для нових експериментів художників-авангардистів і нового витка в розвитку європейського батику і малярства на тканинах. Незважаючи на складні історичні умови, які склалися в поділеній Центральній Європі після 1945 р., професійне виставкове мистецтво малярства на тканинах розвивалося в одному авангардному напрямку.

Новий досвід, розпочатий кількома польськими художниками в 1970-х рр., вніс свіжий подих, який водночас відновив живопис, «високе мистецтво». Митці, крім традиційних технік художнього розпису на тканинах, почали вивчати і практикувати техніку «вільний розпис», або безпосереднє малярство на тканині без резервуючих речовин, техніку, яка є наближеною до живопису традиційного, але зовсім нові враження створює сама тканина-шовк, на якому фарба вільно розпливається. Твори, намальовані в цей спосіб, де крізь прозорі шари фарби видно матовий блиск шовкової тканини, максимально експонують новизну художнього виразу.

Переважають прості геометричні або природні форми в своєрідній інтерпретації, де все зведено до розмір творів. З цим фактом пов'язаний подальший розвиток польського живопису на шовку в напрямку до абстракціонізму, де глядачеві передається не настільки зовнішній вигляд образів, наскільки глибше розуміння їх сутності через асоціативне сприйняття. Незалежно розвивалося малярство на тканинах в інших мистецьких напрямках і стилях, як мистецтво декоративно-образотворче, а також назване «комерційним».

Разом із появою нових засобів та матеріалів розвивалися також нові технічні рішення. Зовсім іншою була ситуація в 1960-1970-х рр. у Східній Європі. Художники, що перебували за залізною завісою, не мали можливості виїздити на захід, щоб обмінюватись культурним та мистецьким досвідом. Кон'юктура радянської доби акцентувала на дидактичній функції мистецтва, що унеможливило свободу художнього виразу. Мистецтво художнього розпису на тканинах могло бути тільки декоративним [16, c. 73].

Починаючи з 1960-х рр. йде утвердження монументально-декоративної галузі текстилю в України, Росії, Білорусії та інших країнах СРСР. В 1970--1980-х рр. ХХ ст. в країнах СРСР також вже стає звичним, що художник - прикладник бере на себе проблематику, яку віддавна вважали прерогативою «високого» мистецтва. Перестали дивувати складні поетичні метафори в шовкові, вимишлені просторові композиції гобеленів, глибокі роздуми в кераміці. Ці тенденції торкнулися і такої галузі декоративно-прикладного мистецтва, як художній розпис тканини[27].

Разом з історичними змінами в Східній Європі на початку 1990-х рр. змінюються всі аспекти культурного життя суспільства. Отримання довгоочікуваної свободи творчості відобразилося, зокрема, на виставці Трієнале українського батика на базі Хмельницького музею сучасного мистецтва «Презентація 94», «Презентація 97».

В образотворчому мистецтві в кінці XX ст. відбуваються складні міжвидові синкретичні і дифузні процеси. Європейський художній розпис на тканинах1990-х рр. об'єднав риси як монументальності, так і образотворчості. Переймаючи формально - стилістичні засоби передусім живопису і графіки, він активно реагує на новітні тенденції світового мистецтва.

У 1990-х рр. східноєвропейський художній розпис на тканинах (в тому числі батик) почав розвиватися в руслі неакадемічних зображальних систем. Стрімко трансформувалась його образна структура, яка проявилася в зрушенні декоративних форм.

Завершення ХХ ст. закономірно викликає бажання проаналізувати і оцінити зроблене в цей історичний період, підсумувати його надбання і прорахунки, виокремити найвиразніші прояви творчих пошуків, значення яких обумовлює подальший розвиток образотворчого мистецтва, частиною якого є малярство на тканинах.

У ХХІ ст. швидкі зміни проходять в кожному аспекті життя завдяки розвитку технології і комунікації. В світовому мистецтві розвивається інтелектуалізація у всіх його видах. Це відчувається також і в «нетрадиційному» образотворчому мистецтві. Адже кожен час, кожна епоха диктують свої вимоги. Тому сучасний художник звертається до чогось нового і несподіваного, як до матеріалів і засобів,які віками належали до декоративно-прикладного мистецтва. Все більше і більше професійних мистців живописців і графіків не тільки звертаються до художнього розпису на тканинах як до одного із нових засобів художнього виразу, але поєднують їх з іншими матеріалами і техніками, які надають мистецтву зовсім нову якість (батик на папері, літографія на тканині, мішані техніки та ін.). Класичних методів, засобів і матеріалів традиційних видів «високого мистецтва» вже замало для сучасних митців.

В європейському образотворчому мистецтві ХХІ ст. більш поширеними стають не тільки монументальний і станковий живопис на тканинах, але і твори виставкові, концептуальні на тканинах, які, без сумніву, вже давно стали «високим мистецтвом». Тенденція інтелектуалізації живопису на тканинах, як і

в інших видах мистецтва, з певністю продовжує розвиватися і в ХХІ столітті.

Отже, у давнину було відомо всього лише кілька фарб, якими розфарбовувався одяг з дуже тонкої вовняної та бавовняної тканини, а також шовку. Зазвичай тканину прикрашали орнаментами у вигляді смуг. Найпоширенішою фарбою був пурпур, який мав кілька відтінків, темно фіолетовий, блакитний і червоний. Пізніше крім пурпура стали використовувати й інші рослинні фарби.

В Стародавньому Римі існував особливий цех фарбарів, яким були відомі багато фарбувальні речовини. Однак розголошення секретів майстерності строго переслідувалося. Тому технологія їх виготовлення до нас недійшла. Такі способи прикраси тканин були відомі також у Вірменії, Азербайджані та на Русі.

В нашій країні художній розпис тканин існує приблизно з 30-х рр. XX в. і за час свого існування одержала широкий розвиток і визнання. Способами художнього розпису оформляються головним чином вироби, що доповнюють костюм (головні й шийні хустки, косинки, шарфи, краватки), а також купони жіночих і дитячих платтів, речі для прикраси інтер'єра - занавіски (більшої й маленькі), скатертини, серветки й т.д.

В Україні мистецтво розпису тканин у техніці «батик» не стало суто національним. Однак протягом останнього часу дедалі більше зростає кількість митців, які захоплюються цією технікою. Саме тому сучасний етап розвитку мистецтва розпису тканин, збагачуючись інтернаціональними традиціями, набуває своєрідного, суто українського забарвлення. Цей феномен став предметом ряду наукових досліджень.

Зокрема, Т. І. Печенюк, досліджуючи історію розпису тканин в Україні, відзначає особливості національної інтерпретації та вплив мистецтва розпису тканин на інші традиційні види декоративного мистецтва. Як твердить дослідниця, й технологія розпису, що потребує великого обсягу професійних знань, навичок, а отже, школи, і сам виріб, що за допомогою цієї технології реалізує мистецьку ідею й починає виконувати естетичну функцію, ставлять розпис тканин у розряд мистецької спеціалізації. Свідченням тому є тенденції останнього десятиліття, що виявляють станкові можливості розпису на тканині, посилення їхнього впливу на інші традиційні види декоративного мистецтва [14,c. 3].

В останні десятиліття батик набув великої популярності і став символом Індонезії. Оскільки цей вид мистецтва має давню історію та суттєво вплинув на місцеву культуру, 2009 року ЮНЕСКО внесла його до «Списку нематеріальної культурної спадщини людства».

Таким чином, на протязі довгого часу розвитку мистецтва розпису тканин відбирались і відшліфовувались візерунки, головним орнаментальним мотивом яких стали квіти і листя. В кожній рослині знаходилась його декоративна характеристика, промальовка і колорування візерунка проводилось так, щоб візерунок зливався з тією чи іншою тканиною. Різноманітність малюнків була незвичайною. В силу історичних обставин розвиток мистецтва розпису тканин йшов своїм шляхом, поступово удосконалюючи технічні і художні прийоми різноманітних способів розпису.



2 розділ. Особливості орнаментальних композицій

2.1 Індонезія

Специфіка індонезійського орнаменту обумовлена загальною культурою країни, що завдячує місцевим острівним жителям, в тому числі, і безпосередньому впливу на формування різних традицій: південно-китайської, індійської, буддійської, ісламської, християнської. Малайський архіпелаг відчув на собі помітний вплив  багатьох азіатських культур, зокрема індійської, китайської, арабської. Вихідцям індонезійських островів вдалося збагатити культуру проживаючих на території місцевих племен.

Держави середньовічної Індонезії займали територію на островах величезного Малайського архіпелагу. Основну частину його населення складали малайські племена і народності, представники південного типу монгольської раси. В історичних долях цих народів велику роль зіграло розташування архіпелагу на морських шляхах, з перших століть нашої ери встановилися між Індією і Китаєм. Природні багатства Індонезії, і перш всього прянощі, протягом багатьох століть привертали увагу азіатських, а згодом і європейських завойовників. З початку першого тисячоліття нашої ери острови архіпелагу стали об'єктом індійської колонізації [25].

До того часу малайські племена перебували на різних щаблях суспільного розвитку. У найбільш розвинених областях - прибережних районах Суматри і Яви - завершився процес розкладання первісно-общинного ладу і формування перших рабовласницьких держав. В результаті завоювання Суматри і Яви вихідцями з Індії в перших століттях нашої ери тут виникли індонезійські князівства, панівний клас у яких становили індійські завойовники, які змішалися з правлячою верхівкою малайських племен.

Мистецтво батика поширене на Яві повсюдно. Але найбільш древні центри розташовані в околицях Муракарти і Джокьякарте, де виготовляють найкрасивіші і дорогі батики. Їх відрізняє особливе колористичне благородство: оксамитові темно-коричневі тони, глибокі темно-сині і природний кремово-білий колір бавовняного полотна.

Коли батик зародився в Індонезії - досі предмет дискусій. І хоча деякі вчені говорять навіть про перші століття нашої ери, найбільш достовірні джерела називають іншу дату - XIV століття. Згодом же повсюдного розповсюдження батика на Яві став, мабуть, XVII століття, коли тут був винайдений «чантінг» - оригінальний інструмент для нанесення узорів розтопленим воском. Це маленький мідний сосудик з одним або кількома зігнутими носиками і бамбуковою або дерев'яною ручкою [8].

Особливістю індонезійського ,fnbre полягає у тому, що у деяких районах Центральної Яви й прилеглих до неї островах, зберігається найдавніша форма резервування, яким користуються досі під час створення особливої церемоніальної тканини. Резервом тут служить спеціально приготовлений рисова паста, яку завдають з допомогою бамбукової палички.

Тканина беруть лише ручного прядіння, фарба приготовляется з кореня рослини Morindacitrifolia, забарвлення відбувається у кілька стадій і за кілька днів. Після відходу пасти залишаються прості, переважно геометричні, рідше - фігуративні зображення. Як вважає генеральний відомий дослідник Індонезії Г.П. Рофайер батик як засіб був до Індонезії завезен з Індії [11].

Батик завоював особливої популярності на о. Ява, де митці досягли небувалих висот майстерності. Одяг з тканин з візерунками, розробленими у техніці батику, спочатку носили лише аристократи. Свій вільний короткий час вони присвячували розписи тканин. Поступово до цієї тонкої і дуже трудомісткої роботи стали підключати і слуг.

На о. Ява традиційні візерунки і їх нанесення передавалося з покоління до покоління, причому у кожній сім'ї вони мали різну назву. Наприклад, чеплокан (з повторюваними візерунками), чикавунг (з круговими елементами).

Російський етнограф Ігор Каммадзе, вивчав матеріальну та lуховну культуру о. Яви, звертає свою увага на мистецтво батикування: «…З давніх-давен батик став невід'ємною частиною ритуалу поклоніння богам, раджам тощо. Саме тому у візерунок вкладається символіка. Індонезійці вважають, що розписі наділена чарівної силою. Однією з значних символів індонезійської культури є «кріс» - найдавніша зброя яванцев. Він також одне із найулюбленіших мотивів, зображуваних в батику» [15].

Символічне значення батику проявляється у його традиційних сине-коричневих кольорах, у виконанні древніх орнаментальних, мотивів і, особливістю є те, що жоднbq обряд не обходиться без криса і батику. «Кріс, загорнутий у тканину, втілює єдність космосу у всій своїй повноті, окремо ж кріс і батик - втілення чоловічої й жіночої основи світогляду» [28].

Философско-символічне співвідношення предметів матеріальної культури має дуже давні коріння. Через безліч товарно-господарських записів відомо, що індійські набивні тканини були предметом активного експорту на Суматру і Яву в Середньовіччі. Саме через прагнення відтворити візерунки, що сподобалися, виник типово яванський прилад -тьянтинг (джаньтинг) - маленька мідна посудина, наповнена розплавленим воском. Це посудина з якої випливає тонка цівка воску, і це пристосування дозволяє робити тонкі штрихи, лінії точки, складові візерунку - характерну особливість індонезійського батику.

Словосполучення «удан-ліріс» перекладається як «дрібний дощ». Ця назва візерунка, в якому вражає висока майстерність яванських батіковщіц. Досить дрібні деталі, а їх безліч, виконані вручну. І всі вони розташовані так, що створюють діагональний ритм, що наводить на думку про косих струменях дрібного дощу.

Місцева техніка ручного батиковання за допомогою чантінга унікальна. Досить сказати, що на виготовлення одного батика розміром приблизно 250х105 см витрачають від десяти днів до двох років - залежно від характеру задуманих візерунків і особливості колірних поєднань.

Довгий термін обумовлений також застосуванням натуральних барвників. Вони дуже повільно дають барвний ефект, причому тільки за допомогою кисню, що викликає необхідність багаторазового занурення тканин в фарбувальний склад (до 10 разів на день) з подальшою просушкою на свіжому повітрі. А ось батик «чап» виконується вже за допомогою штампа. Візерунок «Паранго» - один з найдавніших і найпопулярніших у декоративному мистецтві Індонезії. Його основу утворюють безперервні звивисті вістря тутешніх ритуальних кинджалів-Кріса з «пламеневіднимі» клинками.

Наступною особливістю візерункової прикраси тканини є тонка гладка бавовна, привезена знову ж із Індії. Цей дорогий матеріал дозволяє собі не тільки жінки багатих міст узбережжя, але й корінні мешканці кротонов - княжих будинків патріархальної Яви.

Щодо узорів яванских батиків, - вони на рідкість різноманітні - їх більше десяти тисяч, причому багато з них давнього походження. Незліченна кількість орнаментів можна звести до трьох груп. До першої відносяться геометричні, до другої - рослинні, а третя утворена візерунками рослинного характеру упереміш з фігурами тварин, птахів та іншими образотворчими мотивами.

Найбільш цікаві міфологічні зображення: «Корабель Мертвих», «Древо Життя», «Крилатий храм». Або орнамент з гарним таємничою назвою «Гаруда-сават» - символічне зображення легендарного «сонячного» орла Гаруди. Згідно індуїстської міфології, він, так би мовити, верховна птах божества Вішну, який охороняє світ від бід.

Це як традиційні і ритуальні, так й символічні орнаменти. До таких орнаментів відносили, наприклад, зображення міфічної птахи з розкритим перепончатим хвостом, схематичне зображення старовинного меча, спіральна смуга, язичок полум'я, що доповнює спіраль, штрихи, схожі на дощик, мотив зображення священної гори на білому тлі.

Світова слава індонезійського батика - результат з'єднання унікальної техніки та художньої досконалості, з яким втілюються найдавніші візерунки, що ретельно зберігаються до наших днів. Їх налічують більше десяти тисяч. Індиговий фон з безліччю білих точок нагадує зоряне небо. Роль сузір'їв грають коричневі візерунки. Непросто проникнути в їх суть - адже головні мотиви яванського батика дійшли до нас від епохи неоліту і бронзи. Дамо характеристику типового для індонезійського батику орнаменту.

Насамперед «зірки» мають більш прозаїчне, але важливе тлумачення - це зерна рису, тобто символ родючості, побажання благополучної і щасливого життя. На фрагменті внизу видна тура, що перевозить душі в царство мертвих - «корабель мертвих». Під нею, швидше за все, зображені два величезних бутона лотоса. Коріння водяного рослини йдуть на багато метрів у глибину і, таким чином, з'єднують нижній світ і водний. Лотос служить символом невичерпної родючості землі, що вічно відроджується. З центру човна виростає священне Древо життя. Воно з'єднує верхній і нижній світи, причому саме Древо символізує всі сфери: гілки - небесну, стовбур - земну, коріння - підземну. Над

Деревом знаходиться павільйон з двосхилим дахом. Зазвичай його зображують і називають «крилатим», але в цієї пізньої формі «крила» вже виглядають як завитки. «Крилаті павільйони» нагадують стародавні і сучасні храми, що, в свою чергу, символізують священну гору Меру, індуїстський центр світобудови. Вище, можливо, - хмари, а над ними - сильно стилізований павич з розпущеним хвостом, в Південно-Східній Азії - символ сонця. По краях його оточують парні птахи, очевидно фенікси, з довгими хвостами. Вище них - рослинні мотиви. Над павичем - пишний квітка священного лотоса, який знову з'єднується зі своїм корінням. Таким чином, зовні скромний узор тканини являє собою найдавнішу схему світобудови, де всі елементи як би нанизані на загальну вісь - вони нерозривні.

...