Костюм в українській культурі: гендерні репрезентації

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

УДК [646.43-055.1/2.+391-055.1/.2] : 930.85(477)(043.3)

Костюм в українській культурі: гендерні репрезентації

Спеціальність 26.00.04 -- Українська культура

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора культурології

Кікоть Антоніна Андріївна

Харків 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківській державній академії культури, Міністерство культури і туризму України.

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор

Дяченко Микола Васильович,

Харківська державна академія культури, завідувач кафедри філософії та політології

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор

Даниленко Віктор Якович,

Харківська державна академія дизайну і мистецтв, ректор

доктор мистецтвознавства, професор

Овчиннікова Альбіна Петрівна,

Одеська національна юридична академія, професор кафедри теорії держави і права

доктор філософських наук, доцент

Суковата Вікторія Анатоліївна,

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, доцент кафедри теорії культури і філософії науки

Захист відбудеться «_3_» вересня 2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.807.01 у Харківській державній академії культури за адресою: 61057, м. Харків, Бурсацький узвіз 4, Мала зала.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківської державної академії культури за адресою: 61057, м. Харків, Бурсацький узвіз 4.

Автореферат розісланий «29» липня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Ю. І. Лошков

АНОТАЦІЇ

Кікоть А. А. Костюм в українській культурі: гендерні репрезентації. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора культурології за спеціальністю 26.00.04 -- українська культура. -- Харківська державна академія культури. -- Харків, 2010.

Дисертація є комплексним дослідженням, яке присвячене аналізові українського традиційного костюма і сучасного костюма в Україні в контексті гендерної теорії та практики. Доведено, що поняття костюма є одним з ключових у сучасній культурології та маніфестується у виявах національної ідентичності, маскулінності/фемінності, в тілесних практиках та процесах позначування.

Обґрунтовано концепцію, згідно з якою костюм є індикатором трансформації гендерних образів і мультиплікатором символів у соціокультурному просторі України, сприяє евристичному розумінню релевантних гендерних характеристик як традиційної, так і сучасної української культури.

Уперше в культурології костюм розглядається як повідомлення мовою візуальних знаків і як «культурне тіло» людини, за допомогою якого кожна культура творить свою індивідуальність. Використання своєрідної репрезентативної моделі костюма дозволяє простежити глибинні процеси, що відбуваються в українській культурі, і певною мірою визначити вектор їхнього подальшого розвитку.

Ключові слова: українська культура, костюм, гендер, гендерні репрезентації, культурна традиція, мода, тілесність, «культурне тіло», національна ідентичність, маскулінність, фемінність.

Кикоть А. А. Костюм в украинской культуре: гендерные репрезентации. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора культурологии по специальности 26.00.04 -- украинская культура. -- Харьковская государственная академия культуры. -- Харьков, 2010.

Диссертация является комплексным исследованием, посвященным анализу украинского традиционного костюма и современного костюма в Украине на культурологическом, гендерном и искусствоведческом уровнях. В отличие от предшественников, проблематика украинского костюма рассматривается в контексте гендерной теории и практики. Доказано, что понятие костюма является одним из ключевых в современной культурологии и манифестируется прежде всего в характеристиках национальной идентичности, маскулинности / феминности, телесных практиках и процессах означивания.

Рассматривается проблематика костюма, которая включает исследования моды, в философских, культурологических, искусствоведческих, исторических, социологических и литературоведческих текстах. Показано, что исследование украинского костюма во многом стало возможным благодаря истории западноевропейского костюма, в частности эпохи барокко. Значительный вклад в выявление исторических и современных стилей костюма в русской культуре, культуре советского периода внесли русские ученые. Продуктивными источниками являются работы отечественных ученых, которые исследуют особенности традиционного костюма конкретных регионов Украины и национальную специфику декоративно-прикладного украинского искусства.

Утверждается, что современные исследования в сфере костюма отходят от традиционного описания его бытовых форм и сосредотачиваются на выявлении социально важных культурных форм, ценностных смыслов и коммуникативных способов их трансляции. Среди факторов актуализации проблематики украинского костюма указаны: потребность в изменении эпистемологических стандартов; необходимость осмысления и означивания социокультурных феноменов, одним из которых является костюм; важность исследования костюма в контексте современных теорий культуры, наиболее динамичной среди которых является гендерная теория.

Обоснована концепция, согласно которой костюм выполняет функции индикатора трансформации гендерных образов и мультипликатора символов в социокультурном пространстве Украины, способствует эвристическому пониманию релевантных гендерных характеристик как традиционной, так и современной украинской культуры, а также роли национального фактора в современной украинской культуре.

Впервые в культурологии костюм рассматривается как текст, интерпретирующий сообщения на языке визуальных знаков, и как «культурное тело» человека, с помощью которого каждая культура создает свою индивидуальность. Использование своеобразной репрезентативной модели костюма, обоснованной в символике маскулинных и феминных образов, позволяет проследить глубинные процессы в социокультурном пространстве Украины и с определенной степенью вероятности определить векторы их дальнейшего развития.

Показано, что означивание костюма является важным способом репрезентации и утверждения образцов любой культуры. Особенно актуальным является художественный язык костюма в выразительной (экспрессивной) модели гендера.

В результате исследования сформулирован вывод, что украинский костюм является важным средством формирования различных идентичностей: индивидуальной, гендерной, национальной, культурной, что способствует национальному самосознанию личности.

Ключевые слова: украинская культура, костюм, гендер, гендерные репрезентации, культурная традиция, мода, телесность, «культурное тело», национальная идентичность, маскулинность, фемининность.

Kikot' A. A. Costume in Ukrainian culture: gender representation. -- Manuscript.

Thesis for a doctoral degree in culturology, specialty 26.00.04 -- Ukrainian Culture. -- Kharkiv State Academy of Culture. -- Kharkiv, 2010.

This dissertation is a complex research devoted to analysing Ukrainian traditional costume as well as contemporary costume in Ukraine in the cultural, gender and art aspects. Unlike preceding studies, this dissertation addresses the issues related to Ukrainian costume in the context of gender theory and practice. It is argued that the notion of costume belongs to the key ones in the present-day culturology; it manifests itself in specific instantiations of national identity, masculinity/femininity, bodily practices and processes of signification.

A conception has been substantiated that costume is an indicator of gender image transformation and a multiplier of symbols in the social and cultural space of Ukraine, it contributes to heuristic understanding of relevant gender characteristics of traditional and modern Ukrainian culture as well as the role of the national in modern Ukrainian culture.

In culturology costume is for the first time considered as a message in the language of visual signs and as a «cultural body» of a human with the help of which every culture creates its individuality. The usage of a distinctive representative model of the costume enables one to uncover in-depth processes taking place in Ukrainian culture and to a certain measure to determine the vector of their further development.

Key words: Ukrainian culture, costume, gender, gender representation, culture tradition, fashion, embodiment, «culture body», national identity, masculinity, femininity.

костюм мода комунікативний

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми визначається необхідністю розвитку сучасного культурологічного знання, яке спрямоване на переосмислення всіх соціокультурних процесів, характерних для сучасного суспільного буття. Деякі важливі трансформації суспільства в сучасній Україні пов'язані зі зростанням значимості візуального компонента в культурі. У такому контексті набувають актуальності дослідження костюма як візуального знаку епохи; формується система знань про костюм -- «костюмологія», що надає дослідженням костюма статусу окремої науки.

Нині очевидні радикальні зміни в житті більшості сучасних народів і держав, пов'язані з процесами модернізації, тотальної інформатизації і глобалізації всіх сфер суспільства. Однією з найважливіших обставин, яка визначила особливий інтерес до цієї теми, є проблема збереження національних культур. Дослідження українського традиційного костюма доводять, що існують механізми, за допомогою яких можна зберегти самобутність і надбання української національної культури.

Таким чином, актуальність дисертаційної роботи зумовлена значимістю костюма, який є джерелом культурних новацій і водночас сприяє збереженню самобутності національної культури, що особливо важливо в умовах тотальної невизначеності й біфуркації соціокультурних процесів, котрі відбуваються в сучасній Україні.

Незважаючи на великий спектр питань тематики культурологічних досліджень, що безпосередньо або опосередковано стосуються теми дисертації, нам не вдалося виявити постановки проблеми аналогічно тій, яка ставиться в цьому дослідженні. Зв'язок між костюмом як важливим соціокультурним феноменом і гендерною трансформацією української культури ще фактично не піддавався всебічному культурологічному аналізові. Тому актуальність тематики дослідження зумовлена і даною ситуацією в науково-дослідницькому просторі.

Зв'язок з науковими програмами і темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до тематичного плану наукових досліджень Харківської державної академії культури на період 2006- 2010 рр., затвердженого вченою радою 27 лютого 2006 р. (пр. №8) як складова комплексної наукової теми академії «Вітчизняна та світова культура: історико-теоретичні аспекти» (Державний реєстраційний номер 0109V000511) і теми кафедри культурології «Проблеми історії та теорії культури».

Мета і завдання дослідження. Автор ставить за мету створити концепцію костюма як репрезентанта української культури і візуального знаку трансформації гендерних відносин. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

- визначити категоріально-понятійний апарат, основні напрями дослідження костюма в культурологічній, мистецтвознавчій, філософській, літературознавчій, соціологічній літературі й узагальнити методологічні засади їх вивчення;

- розкрити співвідношення понять «костюм» і «мода» та визначити місце костюма в системі моди як соціокультурного феномену;

- охарактеризувати костюм у контексті наукової парадигми тілесності;

- проаналізувати особливості костюмної «мови», її комунікативний потенціал у контексті гендерних відносин та розробити концепцію костюма як образно-символічного репрезентанта соціокультурних змін;

- використовуючи такі конструкти гендерної культури, як маскулінність і фемінність, дослідити народний костюм у контексті української національної культури;

- розглянути явище театрального костюма як виявлення симбіозу мистецтва, театру та костюма;

- спираючись на гендерну концепцію костюма, з'ясувати місце і роль костюма в теорії субкультур, в українській культурі на сучасному етапі її розвитку.

Об'єктом дослідження є костюм у контексті української культури.

Предмет дослідження -- гендерні репрезентації костюма в культурі України.

Методи дослідження. Дисертант виходить з того, що відповідно до мети й завдань дисертаційної роботи методологія дослідження костюма має міждисциплінарну спрямованість. Основною ідеєю є розуміння костюма як суперечливого соціокультурного явища, що віддзеркалюється у філософії, історії, літературі, мистецтві в його традиційних і новаційних формах.

Необхідність інтеграції декількох підходів у рамках одного дослідження обґрунтовується специфікою матеріалу, особливостями епохи та самого феномену костюма, який охоплює багато сфер суспільного життя. У дисертації застосовується комплекс культурологічного, гендерного та мистецтвознавчого підходів з використанням якісних методів гендерного, текстуального, герменевтичного, аксіологічного та інших видів аналізу з метою вирішення проблеми українського костюма.

Значний вплив на формування проблемного поля вивчення костюма здійснили культурні антропологи М. Бахтін, А. Лосєв, Ю. Лотман, а також ідеї представників семіотики культури -- Ж. Бодрійяра, Р. Барта, Ж. Дельоза, Г. Крейдліна, Ж. П. Сартра, М. Фуко, У. Еко.

Методологічного значення в роботі набули гендерна і феміністська критика в контексті ідей Ж. Батая, Дж. Батлер, С. Вебера, Е. Вільсон, Д. Зиммермана, Р. Івекович, Е. Каплан, Р. Коннела, Т. де Лау-ретіс, М. Ліна, Х. Ліпса, Л. Малвей, Т. Модлескі, Дж. Мостов, Ж. Роуз, Т. Снайдера, К. Уеста, Н. Юваль-Девіс та ін.

Стратегія дослідження містить такі загальнонаукові методи, як системно-структурний -- для здобуття знань про предмет з точки зору його специфічних, системних характеристик; історичної реконструкції -- для відтворення історичного розвитку костюма відповідно до розробленої наукової концепції дослідження; діахронно-синхронний метод -- для дослідження костюма в його історичному розвиткові й усталених формах існування в певних проміжках часу; метод класичного мистецтвознавчого аналізу -- для окреслення особливостей зразків мистецтва костюма.

Зважаючи на певну термінологічну невизначеність і дискурсивність зазначеної проблеми, використано метод вивчення літературно-історичних джерел, культурних текстів, що потребує порівняння і узагальнення наукового матеріалу.

Емпірична основа дослідження складається зі спеціалізованих словників [14], енциклопедій [9], матеріалів відповідного змісту, що поширюються в мережі Internet, рекламних текстів, періодичних видань (так званих «жіночих» і «чоловічих» журналів, журналів мод), результатів опитування респондентів (зокрема жителів селищ Богуславського району Київської області, Валківського району Харківської області, а також жителів великих міст Східної України). У роботі також використовуються матеріали з історії культури, художньої та літературної творчості -- зображення костюмних портретів у творах Б. Акуніна, Н. Дубинського, В. Ключевського, О. Мандельштама, Е. М. Ремарка, Г. Тютюнника, В. Шекспіра та ін.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі культурологічного, мистецтвознавчого та гендерного аналізу соціокультурного явища костюма розроблена нова наукова концепція, що дозволяє розглядати костюм як своєрідний репрезентант соціогендерних трансформацій, що відбуваються в українській культурі.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що:

- вперше виявлено зв'язок між якісними змінами в костюмі і глибинною гендерною трансформацією українського суспільства, що робить вивчення костюма репрезентативним стосовно мультикультурного процесу; костюм у гендерному контексті розглядається в співвідношеннях понять крос-дресінг / гендерний контракт / маскулінність / фемінність / чоловічість / жіночість;

- доведено, що в костюмі відбувається самовизначення людини в контексті гендерної та національної ідентичності, які базуються на розумінні маскулінності й фемінності як системи соціокультурних мікропрактик конструювання суб'єкта, відношень домінування та субординації між суб'єктами в контексті національного засобу організації суспільства;

- висунуто концепцію, згідно з якою костюм сприяє евристичному розумінню релевантних гендерних характеристик як традиційної, так і сучасної української культури, а також ролі національного фактора в сучасній українській культурі;

- охарактеризовано репрезентативну модель костюма, обґрунтовану через символіку маскулінних і фемінних образів, яка дозволяє простежити глибинні процеси в соціокультурному просторі України і з певним ступенем імовірності визначити певні вектори їхнього подальшого розвитку;

- обґрунтовано розуміння костюма як «культурного тіла» людини; створюючи візуальний образ особистості, костюм не тільки відображає культурний і соціальний стан суспільства, а й змінює соціальні ролі людини; людське тіло та костюм можуть бути представлені як матеріал, з якого кожна людина й культура в цілому творять індивідуальність; костюм у контексті парадигми тілесності розглядається в поняттях нагота / сексуальність;

- сформоване цілісне наукове уявлення про костюм як складне соціокультурне утворення, яке акумулює важливу для суспільства інформацію; його якості унікальні й не притаманні іншим засобам збереження і передачі інформації; костюм повідомляє про конотації символів і образів, про їх репрезентації, значення та ідеологію; мова костюма є однією з найрепрезентативніших мов сучасної культури;

- проаналізовано костюм у контексті історичного розвитку моди, яка формує уявлення про жіночий і чоловічий естетичний ідеал; співвідношення структури моди і різних статусно-рольових соціальних функцій статі визначає «модну особистість»;

- сформульовано поняття костюма як індикатора трансформації гендерних образів і мультиплікатора символів у соціокультурному просторі.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення дисертації полягає у вирішенні проблеми українського костюма як цілісного соціокультурного феномену через обґрунтування сучасних культурологічних концепцій моди, тілесності, гендера та семіозису на українському і західноєвропейському матеріалах, що розширює базу компаративних досліджень в українській культурології та мистецтвознавстві.

Виконане дослідження заповнює прогалину у сфері вивчення національної традиційної й сучасної української культури, зокрема мистецтва костюма, що склалася в українській культурології. Зіставлення і поєднання різних методологічних підходів стосовно феномену костюма є достатньо інноваційним в українських гуманітарних науках.

Значення отриманих результатів полягає в тому, що створено теоретико-методологічне підґрунтя для визначення місця і ролі костюма в процесах культурної творчості минулого і сучасного. Результати проведеного дослідження дають підстави для визначення такого напряму культурологічних досліджень, як костюмологія.

У дисертаційній роботі закладено теоретичні основи для подальших досліджень розвитку теорії та історії костюма, результати яких сприятимуть поглибленому розумінню культурологічних, мистецтвознавчих та гендерних проблем та культурному взаємообміну і взаємозбагаченню в цій царині.

Матеріали і теоретичні положення дисертації доцільно використовувати для розробки нових наукових підходів вивчення костюма, упровадження інноваційних технологій реалізації різних форм соціокультурної практики і трансляції культурного досвіду, для різносторонніх гуманітарних досліджень (культурологами, мистецтвознавцями, театрознавцями, філософами, соціологами, працівниками засобів масової інформації); матеріали дисертації можуть слугувати підґрунтям педагогічної фахової підготовки мистецьких кадрів.

Результати дослідження надають конкретні можливості для роботи з молодими науковцями та спеціалістами відповідних художньо-творчих колективів: театральних художників, режисерів, сценографів, хореографів, дизайнерів костюма та ін.

Головні положення дисертаційного дослідження можуть стати основою відповідних теоретичних курсів, що викладаються у вищих навчальних закладах за спеціальностями «культурологія», «мистецтвознавство», «народно-художня творчість», «театральне мистецтво» тощо.

Окрім того, матеріали дисертаційного дослідження можуть широко використовуватися для:

- подальших наукових досліджень, які відкривають перспективу вивчення костюма не тільки як джерела матеріальної культури, але й як носія культурної інформації;

- підготовки лекцій та семінарів, навчальних курсів з історії та теорії культури, української та світової художньої культури, образотворчого мистецтва, історії свят і обрядів та спецкурсів з історії сценічного костюма: театрального, хореографічного, естрадного тощо;

- створення посібників, словників, альбомів з костюмної тематики;

- формування теоретичних знань і практичних умінь на семінарах, конференціях, літніх школах широкого мистецтвознавчого і культурологічного профілів.

Результати дослідження впроваджено в навчальний процес, а також у наукову роботу студентів, магістрів та аспірантів, використовуються в практичній роботі методологічних семінарів, творчих лабораторій тощо. Основний зміст дисертації був реалізований в авторському курсі «Історія костюма», який викладається на мистецьких факультетах ХДАК: музичному, хореографічному та театральному.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження доповідалися у рамках міжнародної програми «Visiting Research Fellowship» на семінарах факультету гендерних досліджень у Центральному Європейському університеті (Будапешт, лютий-квітень 2006 р.) та конференціях різного рівня: міжнародній науковій конференції «Освіта, культура та мистецтво в добу цивілізаційної глобалізації» (Харків, 22-23 листопада 2007 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність» (Харків, 20-21 травня 2008 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції «Українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації» (Сімферополь, 13-15 лютого 2009 р.); міжнародній науковій конференції «Філософія гуманітарного знання після Вільгельма Дільтея» (Чернівці, 16-17 жовтня 2009 р.); міжнародній науково-творчій конференції «Культурно-мистецьке середовище: творчість та технології» (Київ, 11-12 листопада 2009 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Научният потенціал на света -- 2009» (Софія, 17-25 вересня 2009р.); міжнародній науково-практичній конференції «Naukowa przestrzec Europy -- 2010» (Пшемисль, Польща, 7-15 квітня 2010 р.).

Текст дисертації, її основні положення та висновки обговорено на засіданнях кафедр культурології та режисури Харківської державної академії культури.

Публікації. Основні ідеї, положення дисертації відбиті в 31 публікації. Серед них -- одноосібна монографія, 20 статей, 19 з яких у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 1 визнана експертною радою ВАК України фаховою з культурології (лист № 02-76-06/931 від 30.04.2010); 6 -- тези наукових доповідей на міжнародних і всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях; 4 -- навчальні та навчально-методичні праці (опубліковані конспект лекцій та навчально-методичні матеріали).

Структура дисертації зумовлена поставленими в роботі метою та завданнями дослідження, логікою викладу його результатів. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, що містять 18 підрозділів, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 420 сторінок. Обсяг основної частини -- 366 сторінок. Список використаної літератури містить 491 найменування (на 42 сторінках).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв'язок з науковими програмами і планами кафедри, визначено мету і завдання, об'єкт і предмет, методологію дослідження. Розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, описано апробацію, публікації та структуру дисертації.

Перший розділ «Теоретико-методологічні стратегії дослідження костюма» містить три підрозділи і присвячений методологічному аналізові репрезентацій костюма; визначено поняття костюма, його структуру та функції; проаналізовано стан дослідженості проблематики костюма в українській культурі.

У підрозділі 1.1. «Понятійно-категоріальний апарат дослідження костюма» встановлено, що дослідженню костюма як зразка світової культури і мистецтва присвячені монографії та дисертації в різних галузях знання: культурології (Е. Андросова, Ж. Власова, Г. Забродіна, А. Затулій, М. Яковлєва); мистецтвознавства (К. Агабабян, О. Лагода, Н. Лоліна, О. Тканко, Т. Тропіна, О. Федина, М. Федущак, О. Цимбалюк, Л.Шпирало); філософії (Т. Бердник, Я. Бистрова, В. Давидова, Т. Митрягіна, М. Поліхова, О. Титар); соціології (І. Шабаркина); літератури (Л. Давиденко, Н. Мілова); історії (О. Брайчевська, Л. Клочко, Є. Славутич, Ю. Фігурний), з якими тематично пов'язані дослідження проблематики моди: О. Нестеренко, Д. Раєвої, Д. Родіонової, Ю. Шестопалової, О. Шихальової та ін.

Вітчизняні науковці, які досліджують феномени костюма і моди: О. Брайчевська, Л. Дихнич, Л. Клочко, Г. Коваленко, Г. Куц, О. Лагода, Н. Лоліна, М. Мельник, М. Сенько, О. Титар, О. Тканко, Л. Ткаченко, О. Федина, М. Федущак, О. Цимбалюк, О. Шандренко, Ю. Шестопалова, Л. Шпирало -- зосереджуються переважно на особливостях традиційного костюма конкретних регіонів України та вивчають національну специфіку мистецтва костюма в Україні ХХ -- початку ХХІ ст.; в них представлені традиційні й новаційні складові залежно від політико-економічних та соціокультурних процесів.

Існує велика кількість книг під назвою «Історія костюма», в яких надається характеристика особливостей костюма і всіх його складових, при цьому робиться наголос на костюмі Стародавнього світу та Західної Європи. Це праці А. Андрєєвої, А. Блейз, І. Блохіної, П. Бріга, В. Бруна, Н. Будур, Г. Дудникової, Р. Захаржевської, Н. Камінської, О. Киреєвої, Ф. Комісаржевського, М. Мерцалової, А. Морана, Дж. Нанн, Т. Неклюдової, Е. Плаксіної, Є. Плеханової, В. Ридіна, М. Тільке, Е. Тиль, О. Шевнюк та ін.

Історію російського костюма, значення костюма в російській культурі різних епох (напередодні петровських реформ, перед І світовою війною), костюм радянського періоду та національні костюми народів СРСР, України зокрема, досліджують О. Васильєв, Л. Горалік, І. Забєлін, Н. Калашникова, Т. Коршунова, І. Работнова, Я. Ривош, В. Ридін, О. Панченко, Т. Стриженова, Є. Сусліна, Л. Якуніна та ін.

Проблемам дизайну, моделювання одягу, композиції костюма, його окремим елементам, наприклад, орнаменту, зачіскам, прикрасам, присвячені праці М. Бесєдіної, Г. Горіної, В. Даниленка, Н. Мещерякової, Л. Орленко, Ф. Пармона, Г. Пєтушкової, Н. Рєзанової, Т. Соколової, І. Сиром'ятникової та ін. Значне місце в працях з історії костюма відводиться характеристиці історичних і сучасних стилів як формотворчого явища, яке відображає загальнокультурні цінності або індивідуальну творчу манеру дизайнера.

Відзначаючи значну наукову цінність наведених джерел, необхідно зазначити, що деякі висновки і положення, запропоновані цими науковцями й експертами, потребують подальшого розвитку в теоретичному і практичному значеннях, деякі ідеї потребують переосмислення в умовах становлення нового типу культури -- візуально центричної, медійної та глобальної. У процесі дослідження цієї ланки джерел з'ясовано, що більшість публікацій є інформативно-описовими, розглядають костюм у рамках декоративно-прикладного мистецтва і містять суперечності щодо основних термінів та їх визначень.

Деякі аспекти семіотики костюма досліджують А. Вєзирова, Л. Давиденко, Г. Забродіна, Т. Козлова, Т. Лапіна, К. Шароєв та ін.

Костюм як очевидний приклад культурно-символічної маніфестації статі в контексті гендерної теорії розглядають Ю. Легенький, Л. Зінов'єва, Н. Козлова, І. Кон, О. Осиновська, М. Саяпін, О. Тогоєва, Ю. Трещенок та ін.

Проаналізовані сучасні підходи до визначення костюма можна звести до таких напрямів: 1) костюм як культурний феномен; 2) костюм як зразок декоративно-ужиткового мистецтва; 3) костюм як частина етичного й естетичного досвіду; 4) проблематика історичного розвитку костюма в контексті моди; 5) костюм як універсальний засіб пластичної характеристики художніх образів; 6) костюм як звичай, ритуал, обряд, традиція; 7) костюм як результат дизайнерської діяльності; 8) стильові ознаки різних структурних елементів костюма; 9) костюм як текст; 10) костюм як «культурне тіло» людини.

Структура костюма містить одяг, взуття, головні убори, зачіски, грим, прикраси, аксесуари, а також інші речі, належність яких до костюма часто визначається контекстуально всередині певної соціальної ситуації, де вони мають певне значення, зрозуміле оточенню. Важливим є питання значення деталі -- одиничної речі -- елемента костюма -- у загальній композиції костюма.

Водночас структура костюмних речей має функціональність, форму і пластичність, а також персоналізацію як відповідність речей імперативу індивідуальності свого власника.

Застосування системного аналізу дозволило виділити таку ієрархію функцій костюма: інструментально-практична; хронотопічна; естетична та соціальні функції (соцієтальна ідентифікація, соціальне маркування, соціально-символічна, демонстративна функції, функція самовираження тощо).

У підрозділі 1.2. «Методологічна основа дослідження костюма» зазначається, що методи різних дисциплін, зазвичай, використовуються не як формальні операції, а як підходи в гуманітарних дослідженнях. Це надає можливість говорити про певні трансформації дисциплінарних методів, про їх інтеграції в межах досліджень культури, що стимулює розвиток культурологічного знання в цілому. Методологія дослідження костюма ґрунтується на трьох теоретико-методологічних підходах: 1) культурологічному, 2) гендерному, 3) мистецтвознавчому.

Для аналізу культури як соціального явища основними, внутрішньокультурологічними є методи культурної статики і культурної динаміки. Саме в контексті культурної статики відбувається аналіз традиційного українського костюма. Культурна динаміка, що розглядає культуру як процес, надає гносеологічний інструментарій стосовно процесу творчості, без якої неможливо уявити процес проектування і виготовлення костюма. У процесі вивчення українського народного костюма також використовуються методи етнографії, які дозволяють приділити увагу деталям і конкретиці іншого способу проживання й відчуття.

Специфіку гендерного підходу в культурологічному дослідженні костюма визначають особливий набір гендерних ролей і можливих гендерних сценаріїв, при цьому гендерна метафора відіграє роль культурно-формуючого фактора. Поєднання різних методів (біографічного, ілюстративного, аналітичного порівняння, виділення контексту, аналогії) використовувалося з метою дотримання гендерної коректності в дослідженні емпіричних реалій сьогодення і певних концепцій гендерного аналізу, що дозволяє уникнути як примітивних традицій-них висновків стосовно гендерних відмінностей, так і граничних радикальних феміністських міркувань.

Методи культурологічних досліджень потребують перехрещення і взаємодоповнення гендерних та семіотичних досліджень, оскільки історичні форми розвитку костюма, його конструктивні й декоративні особливості, матеріал виготовлення формують знаковість костюма і перетворюють його на культурний текст. Дослідження костюма ґрунтується на інформаційно-семіотичному розумінні культури, згідно з яким культура є не тільки і не стільки світом артефактів як таких, а світом символів, знаків та комунікаційних процесів, у яких артефакти постають символами, що потребують інтерпретації та розуміння.

У рамках мистецтвознавчого підходу використовуються метод класифікації для визначення місця костюма в системі мистецтв та їх зв'язків; метод структурного аналізу, який дозволяє дослідити костюм як систему елементів: виявити основу (колір, форму, орнамент тощо); виділити і вивчити окремі елементи та систему їх об'єднання в ціле. Проблематика художнього образу в костюмі розкривається за допомогою методів художнього аналізу твору і художніх засобів його створення.

Оскільки філософські науки в цілому виконують методологічні функції щодо спеціальних наук, для дослідження українського костюма залучаються метод моральної оцінки художніх рішень (етика), метод інтерпретації (герменевтика), метод ціннісного аналізу (аксіологія). Костюм постає як прояв художнього стилю і специфічна естетична діяльність, яка, звичайно, має етичне забарвлення.

У підрозділі 1.3. «Аналіз джерельної бази дослідження» аналізуються праці, які є культурологічним, гендерним та мистецтвознавчим підґрунтям для формування проблемного поля костюма. Провідним у цьому дослідженні є культурологічний підхід, що базується на фундаментальних методологічних стратегіях, розроблених у працях українських науковців Ю. Богуцького, П. Гуревича, М. Дяченка, І. Дзюби, О. Івашини, С. Кримського, О. Кульчицького, В. Розіна, Т. Цимбала, В. Шейка та ін.; представників російської школи А. Каптерєва, О. Панченка, М. Петрова, В. Самохвалової, П. Сержантова, В. Ходасевича, М. Хренова, Ю. Шора, Л. Штомпеля та ін. Використовуються також здобутки «культуральних досліджень», які розглядають сучасну культуру в історичній ретроспективі та приділяють увагу мікрорівню окремих культурних явищ.

У дослідженні національної ідентичності використані праці теоретиків парадигми соціального конструктивізму Б. Андерсена, Е. Гелнера, Е. Гофмана, Е. Хобсбаум; української національної ідентичності -- праці А. Бичко, І. Бичка, Н. Желєзняк, М. Козловця, Є. Маланюк, О. Покальчук та ін.

Проблемне поле костюма як «культурного тіла» людини базується на дослідженнях тілесності в працях А. Бабаєвої, І. Биховської, О. Гомілко, В. Ільїна, К. Келі, В. Косяк, Т. Лютого, А. Мещерякова та ін. Проблемі соматичного буття присвячена монографія Л. Газнюк. Вплив тілесних практик на формування костюма розглядають Ф. Асакура, О. Боряк, М. Маєрчик, М. Нестерова та ін.

Дослідження сучасної проблематики костюма зумовило звертання до праць І. Балдано, Д. Єрмілової, М. Килошенко, Л. Лихачової та ін., які аналізують соціокультурний феномен моди. Важливе методологічне значення має праця Р. Барта «Система моди», в якій здійснюється семіотичний аналіз модного костюма і виокремлюється поняття «модної особистості».

Специфіка досліджуваного предмета зумовила використання гендерного підходу, який здатен надати нову інтерпретацію соціокультурним процесам як у минулому, так і в сучасному просторі України. Костюм у контексті гендерних культурних трансформацій розглядається на базі праць представників різних наукових шкіл і напрямів з філософії, соціології, історії та психології гендера, прихильників феміністського постструктуралізму, деконструктивізму та постмодернізму.

Значний внесок у дослідження гендерної теорії та методики здійснили російські фахівці В. Арістов, Т. Барчунова, О. Гапова, О. Здравомислова, К. Коростеліна, І. Новикова, А. Тьомкіна, А. Усманова, І. Халєєва та ін. Із вітчизняної аналітики різноаспектних проблем гендера особливу зацікавленість викликають праці І. Жерьобкіної, Д. Коновалова, Т. Олійник, В. Суковатої, Н. Хамітова та ін.

Важливе місце в дослідженні костюма відводиться мистецтвознавчому підходові, який дозволяє визначити особливості образних, конструктивних, декоративних, колористичних рішень історичного, театрального, українського народного костюмів та сучасного костюма провідних модельєрів. В останньому випадку мистецтво костюма визначається як певна мистецька практика (моделювання, презентація), що надає можливість зосередитися на його креативних, образно-репрезентативних ознаках.

Мистецтвознавчий підхід у дослідженні костюма актуалізується на основі праць російських науковців у галузі семіотики: Е. Бреус, В. Лабунської, Ю. Лотмана, Ю. Менджерицької, Л. Меншикова, О. Романова, Ю. Сорокіна, Б. Успенського, П. Шевчука та ін.

Символічне значення кольору костюма як семіотичного об'єкта розглядається на прикладах праць І. Блохіної, О. Вайнштейн, В. Желєзнякова, А. Ісаєвої, М. Люшера, Я. Чеснова та ін.

Розвиток українського костюма на всіх його етапах відрізняється поєднанням національних традицій з впливом інших культур. Використання елементів національного костюма сприяє художньому вдосконаленню різних форм сучасного костюма і є тенденцією, яка простежується в колекціях сучасних українських (і не тільки українських) дизайнерів-модельєрів (крій, техніка виготовлення, орнаментально-колористичне рішення тощо).

Українські науковці Л. Артюх, О. Астахова, З. Васіна, О. Воропай, Н. Жолтовський, О. Кононенко, Т. Косьміна, К. Матейко, В. Милорадович, Х. Нагорняк, В. Скуратівський, К. Стамєров, Г. Стельмащук та ін. ґрунтовно проаналізували особливості національного костюма, виявили його регіональну специфіку, особливості культурно-історичного розвитку.

Дослідження українського костюма ґрунтується на філософських концепціях, зокрема теоріях символу, герменевтиці художнього образу, теоріях естетичного ідеалу, які розглядаються в працях С. Аверинцева, С. Воробйової, Л. Єршової, А. Канєва, А. Карася, М. Кляйна, Д. П. Козолупенка, Н. Корміна, А. Лосєва, А. Марченко, М. Хайдеґера, Дж. Холл та ін. У такому контексті костюм постає як прояв художнього стилю і специфічна естетична діяльність, що, звичайно, має етичне забарвлення. У костюмі неминуче наявна естетична цінність часу, вона, з одного боку, є об'єктивною в співзвучності з епохою, з іншого -- суб'єктивною, тобто постає як індивідуальний образний код кожної окремої людини.

Театральність як інтегральна характеристика сучасного костюма і театральний костюм досліджувалися на базі праць театрознавців О. Анікста, Е. Барби, Є. Гротовського, М. Євреїнова, В. Козлинського, О. Левченка, З. Фрезе, українського філософа Н. Корабльової та відомих дослідників сценічного костюма Н. Гіляровської, Р. Кірсанової, А. Чернової, Е. Ельцуфен та ін. Тематично до цих праць близькі дослідження маски як предмета, за допомогою якого людина не просто змінює зовнішність, а виокремлює себе з побутового стану і переходить у світ умовного, вступає у взаємодію з цариною сакрального: В. Іванов, К. Леві-Стросс, А. Толшин.

Отже, особливістю дисертації є те, що її дослідницький простір перебуває на перетині багатьох галузей знання, але пріоритетним є культурологічний ракурс дослідження.

Другий розділ «Костюм як синтезатор сучасних культурологічних концепцій» складається з трьох підрозділів, у яких аналізується костюм у концепціях моди, семіотики та тілесності, що більшою мірою пояснюють соціокультурний феномен костюма.

У підрозділі 2.1. «Костюм у концепціях моди» визначено, що костюм найбільше зазнає впливу модних тенденцій, саме тому в науковій літературі він розглядається в поєднанні з дослідженнями в галузі моди, яка є однією з найуніверсальніших, наймобільніших і найбагатогранніших художньо-естетичних маніфестацій людини. Розуміння моди як сукупності діяльностей, пов'язаних з процесом створення та презентації костюма, дозволяє визначити місце та роль моди в культурних практиках ХХ ст. як можливість утілення певного художнього образу. За флуктуаціями моди спостерігаються зрушення в уявленнях про жіночу і чоловічу красу. Мода в костюмі виконує функцію соціального маркування, ідентифікації та базується на гендерних стереотипах маскулінності й фемінності.

У підрозділі 2.2. «Костюм у категоріях семіотики» наголошується, що костюм як складне соціокультурне утворення акумулює певну інформацію, що є важливою для суспільства. Деякі його якості унікальні й не притаманні іншим засобам збереження і передачі інформації. У процесі дослідження костюма використовуються такі категорії семіотики, як знак, код, повідомлення, значення тощо. З точки зору семіотики деталь-одинична річ-ансамбль у композиції костюма співвідносяться як репліка, слово, завершений текст.

Оскільки наділення об'єктів смислами й надання знакової виразності всьому, що суб'єкти усвідомлюють, виявляють та чим оперують, є необхідною умовою соціокультурного розвитку, то текстуальний аналіз костюма є хоча певною мірою формальним, але необхідним засобом репрезентації й затвердження зразків певної культури. Текст сприймається дослідником як самостійне багатовимірне та багатозмістовне явище, здатне вміщувати та виявляти простір смислів і символів культури, зміст духовно-практичної та духовно-теоретичної діяльності людей, культурно-історичний досвід епохи, простір індивідуального і професійного буття автора, комунікативні особливості повідомлень.

Однією з вихідних установок цього дослідження є така: костюм промовляє довершеною візуалізованою мовою. Сучасна костюмна мова не тільки виразно свідчить про відомі істини, важливіше, що вона слугує засобом відкриття невідомого. За допомогою знаків костюмної мови можна зрозуміти тенденції соціокультурного розвитку будь-якого суспільства. Вона повідомляє про конотації символів і образів, про їх репрезентації, значення та ідеологію; про зв'язок костюма із соматичним буттям людини.

У підрозділі 2.3. «Костюм і парадигма тілесності» обґрунтовується зв'язок костюма з поняттям тілесного канону, який відповідає загальновизнаному в певний період часу в певному співтоваристві уявленню про прекрасне. Відповідно до цього історично зумовленого уявного ідеалу, тренується, оформляється, культивується та інвестується тіло людини. Таким чином, тілесний канон висуває певні вимоги до тіла людини, що, у свою чергу, оформляється за допомогою костюма.

Дослідження соматичного буття потребує застосування «концепту тіла» людини як особи, наділеної тілесністю, тим образом тіла або способом говорити про тіла, які можливі в просторі культури. Різні за своїм характером системи соціальних відносин, культурних цінностей, субкультурних орієнтацій певним чином впливають на людське тіло. Позначення тіла, його оцінка й використання, характер його контролю соціумом, особливості відбиття «людини тілесної» в різних філософських і релігійних ученнях, у мистецтві -- усе це своєрідні «похідні» від особливостей соціокультурних структур, від динаміки й спрямованості їхніх змін.

Сучасне «цивілізоване тіло», що різко виділяється із природного й соціального середовища, -- продукт тривалого історичного розвитку, що передбачає соціалізацію, раціоналізацію й індивідуалізацію тіла. Соціалізація означає, що тіла й їхні функції все більше розглядаються не як природні, а як соціальні, які мають певне культурне значення й потребують відповідного регулювання, одним з механізмів якого є сором. Паралельно до соціалізації тіла відбувається його раціоналізація як здатність самоконтролю, зумовленого засвоєними соціальними нормами. Індивідуалізація тіла означає прогресуюче усвідомлення своєї особливості, «самості», відокремленості від інших. «Тілесне Я» може проживатися і як горде самоствердження, і як хворобливе відчуження, прикра перешкода злиттю із власною сутністю.

Позитивні тенденції розвитку ідентичності в тілесності засобами костюма позначаються як піднесеність і шанобливість, як жалість і співчуття до того, хто вдягає костюм, і як сором перед чоловічим і жіночим.

Розуміння тілесності в сучасному аспекті орієнтується на конструювання завжди молодого, привабливого тіла за допомогою використання останніх досліджень біотехнологій, медицини, косметології, а також інших важливих засобів забезпечення необхідних йому характеристик, серед яких чільне місце посідає костюм, оскільки він не тільки відіграє важливу функцію корекції тіла, а й визначається як «культурне» тіло людини.

Третій розділ «Український традиційний костюм: гендер та ідентичність» містить чотири підрозділи і присвячений гендерному аналізові народного і обрядового костюма в контексті української традиції.

У підрозділі 3.1. «Костюм як засіб конструювання ідентичності в українській культурі» аналізуються різні види ідентичності: культурна, особистісна, гендерна, національна. Для характеристики національної ідентичності використовується поняття ментальності як особливого феномену колективної психіки, наповненого культурно-історичним, онтологічним, семіотичним, логічним та психологічним змістом. Домінанти національної ментальності відображені в рисах характеру, сфері емоцій і почуттів, комплексах. Українська ментальність визначається як своєрідне персоналістично-кордоцентричне утворення з такими характерними рисами, як працелюбність, весела вдача, чуттєвість, толерантність, життєлюбність, пісенність, ліричність, естетизм, культуротворчість тощо. Водночас у сферу української ментальності потрапляють такі комплекси, як малоросійство, меншовартість та провінційність. Костюм відображає основні ознаки ментального комплексу і, відповідно, зумовлює специфіку національно-культурного простору.

Невід'ємним елементом формування ідентичності є сакралізація, притаманна, насамперед, традиційній культурі з її здатністю за повсякденністю вбачати реальність вищого порядку, яка набувала народного досвіду впродовж багатьох сторіч існування певної національної спільноти. Поняття «сакралізація» є амбівалентним: поряд зі «священним» воно має й інше значення -- «заборонене» або «табуйоване». Цей інакший зміст сакрального позначає певне коло застережень щодо поведінки окремих осіб і соціальних груп, долучених до означеного культурного простору. Часто знаком табу стає костюм або його елемент.

У процесі конструювання нової національної історії першим кроком є пошук певних національних традицій. Для досягнення цієї мети інтелектуали перш за все звертаються до побуту селян-хліборобів, і, зазвичай, носіями споконвічних традицій виявляються літні жінки. Жінки довше залишаються в національних костюмах, у той час як чоловіки значно більше спрямовані до образу міського інтелектуала. Перебування образу жінки на центральному місці в національних проектах пояснюється не стільки біологічною репродукцією, скільки репродукцією символічних національних меж. Саме жінка як носій і вчителька рідної мови, традиції і культури в цілому окреслює символічні межі нації.

Для розуміння українського комплексу народного костюма важливою є народнопоетична концепція Ролана Барта, згідно з якою костюм магічно створює особистість. У основі поетики, функціонування та значеннєвого наповнення українського традиційного костюма -- світоглядні уявлення народу, які впливають на архаїчну семантику костюма. Народний костюм є творчою лабораторією створення костюмних образів, які набувають остаточного втілення як у сучасних побутових костюмах, так і в художній творчості. Вектор еволюції костюмних образів спрямований від «хаосу» до «космосу», від дисгармонії до гармонії. Особливості українського народного костюма досліджувалися в контексті культури Слобожанщини.

У підрозділі 3.2. «Символіка українського обрядового костюма» відзначається, що ця символіка відображає широкий спектр духовних традицій українського народу, його світосприйняття й обрядові норми. Здебільшого обрядовими символами є окремі компоненти костюма: весільні вінки, прикраси, вишиті сорочки, які виконували магічно-охоронну функцію. Значення костюмних символів підкреслюється їхньою естетикою: барвистістю, коштовністю матеріалів, з яких вони виготовлені. Конотативним чинником експресії костюма є кольори, що також мають свої символічні властивості.

Особливою магічною силою наділені речі, виготовлені до певного обряду власними руками й обов'язкові подарунки. Обрядова символіка відображалася в специфічних засобах використання одягу. Наприклад, у більшості ритуальних дійств носили одяг навиворіт, тоді як у повсякденному житті це вважалося поганою прикметою. Практикою багатьох обрядів було перевдягання в костюм протилежної статі, що підкреслює значення костюма як індикатора гендерних відносин в українській спільноті.

Як візуальний символ обрядовий костюм потребує погляду -- статусної, ієрархічної категорії. Погляд -- не що інше як символічний дотик, тут діють ті самі правила етикету. З одного боку, дотик -- універсальний спосіб емоційного спілкування, а з іншого -- позначення соціальної ієрархії. Чим вищий статус людини, тим більший його особистий простір. Висловлювання «шаноблива відстань» має не тільки фігуральне, але й буквальне значення: до людей вищого рангу не можна підходити впритул. Старший за віком або станом може торкатися молодшого (цей жест виражає заступництво), а зворотне буде порушенням субординації. Право дивитися на іншого -- соціальний привілей не тільки старшого стосовно молодшого, а також і чоловіка стосовно жінки.

У підрозділі 3.3. «Гендерний аналіз типових жіночих образів в українській традиції» доведено, що в українській культурі існують свої засоби репрезентації гендера, які визначають специфічний набір гендерних ролей і можливих гендерних сценаріїв. Запропонований аналіз деяких явищ української традиції демонструє застосовність розроблених у рамках гендерних досліджень схем і моделей до аналізу типових жіночих образів української культури в костюмному контексті.

Формування гендерних відносин відбувається всередині й за допомогою культурних репрезентацій. Звичаї, свята й обряди як частина культури поєднують публічну та приватну сфери життя народу. Вони створюються впродовж усього існування й розвитку кожної етнічної групи. Звичаї разом із мовою і костюмом є практикою конструювання нації. Значення народних обрядів і звичаїв полягає в тому, що: 1) вони репрезентують реальні умови життєдіяльності певної соціальної групи, часто маргінальної, тобто такої, чия позиція в суспільному цілому є безправною; 2) позначають довгострокові відносини і цінності; 3) святковий костюм відображає ідеальні уявлення національної спільноти.

Реальну владу в українському суспільстві мали старші жінки. На першому місці перебуває образ матері, що має силу материнського благословення. Образ свекрухи уособлює позицію контролера тих дискримінаційних політик, від яких вона сама ж потерпала замолоду. Образ бабуні -- це не просто бабка-повитуха, а жриця, яка вводила немовлятко в члени роду. Часто така старша, досвідчена жінка управляла («бабила») всім селом. Солдатка як директор своєрідного «молодіжного клубу» контролювала поведінку молодих людей в один із найвідповідальніших моментів їхнього життя -- вибору майбутнього чоловіка чи дружини, стежила за дотриманням норм суспільної моралі, зокрема її віддзеркалення в одязі, костюмі.

У порівнянні з костюмами матері й бабуні, які відрізняє одухотвореність, строгість і лаконічність форми, гармонійне поєднання кольорів (чорні дерги -- білі хустки), костюми свекрухи й солдатки мають інше смислове навантаження: вони яскраві, еклектичні, перевантажені прикрасами. І якщо в костюмі солдатки ці характеристики можуть бути доречними, то в костюмі свекрухи сприймаються як «mauvais ton».

...