Українська шляхта Волині у релігійних рухах кінця XVI – першої половини XVII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Спеціальність 09.00.12 - українознавство

УДК 94(477.82)-058.12:26“16”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

УКРАЇНСЬКА ШЛЯХТА ВОЛИНІ У РЕЛІГІЙНИХ РУХАХ

КІНЦЯ XVI - ПЕРШОЇ ПОЛОВИИ XVII СТ.

Довбищенко Михайло Володимирович

Київ 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Центрі українознавства філософського факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор Ульяновський Василь Іринархович, професор кафедри давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти:

Доктор історичних наук, професор Мицик Юрій Андрійович, професор кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська Академія».

Доктор історичних наук, професор Сас Петро Михайлович, провідний науковий співробітник відділу історії України середніх віків та раннього нового часу Інституту історії України НАН України.

Доктор історичних наук, професор Борисенко Володимир Йосипович, завідувач кафедри історії України Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова.

Захист відбудеться на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.01 у Київському національному університеті Тараса Шевченка (01033, м.Київ, вул. Володимирська, 58, ауд. 349)

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м.Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук Казакевич Г.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

волинський нобілет шляхта

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, семи розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури і додатків. Обсяг дисертації складає 418 сторінки, в тому числі основний текст - 390 сторінок, список використаних джерел та літератури налічує 298 позицій.

Вступ. Актуальність теми дослідження

В історико-церковних дослідженнях останніх десятиліть поняття «Церква» вже не обмежується юридичною інституцією з її структурами, церковною ієрархією й церковнослужителями, але включає в себе ширше означення «церковного тіла», невід'ємною частиною якого є згромадження вірних. Перехід від вивчення історії церковних інституцій та її представників з числа духовенства до багатовекторних студій щодо усього «тіла» Церкви, понад 90% якого складали світські християни, стало помітним явищем модерної історіографії. В цьому сенсі особливого значення набувають студії з «активної дії» однієї спільноти чи окремих соціальних груп вірних. Згадана «активна дія», більше відома під терміном «релігійні рухи», мала великий вплив на процеси етнорелігійної самоідентифікації українського народу часів пізнього середньовіччя та ранньомодерної доби. При цьому під терміном «релігійні рухи» нами розуміється широкий спектр проявів релігійного життя духовенства та вірних, метою яких є утвердження в суспільстві впливу певного релігійного вчення.На жаль, попри зазначені загальні тенденції історико-церковних студій, в українській історіографії продовжує переважати стара схема переважно «інституціоналістських» досліджень церковної проблематики. Релігійні переконання вірних - найважливіша складова життя Церкви як живого носія віри - лишаються малодослідженими.

Звичайно, в кількісному сенсі основну масу вірних традиційних християнських конфесій і протестантських течій складали селяни і міщани, які у першій половині XVII ст. становили понад 90% населення України. Однак, «активність дії» цих соціальних верств населення на політичному та «релігійному полі» історії була незначною, за винятком діяльності кількох полісоціальних братських організацій, до складу яких входили не лише міщани, а й шляхта. Крім того, історія селянства фіксувалася в тогочасних актових джерелах лише епізодично. Що стосується міщанства, то майже вся джерельна база (актові книги магістратських судів), яка могла б висвітлити участь представників цієї соціальної групи в процесах релігійного життя Волині, на сьогодні вважається втраченою. Саме тому дослідження історії цієї «безмовної більшості» в усіх її аспектах на українських матеріалах є справою майбутнього. Нині всі сторони «живої історії» литовсько-польської доби, тобто історії через конкретного індивіда, групи або соціальної верстви, доцільно вивчати на основі аналізу документів, що висвітлюють діяльність шляхти. Саме представники цього стану мали в польсько-литовській державі статус «політичного народу», а відтак відігравали вирішальну роль у захисті прав певної конфесії на державному рівні, сприяли релігійному вихованню підданих шляхом фундації нових церков та монастирів, створювали умови для поєднання релігійного світогляду з останніми досягненнями науки завдяки підтримці освітніх закладів тощо. Слід пам'ятати також, що релігійні рухи в Україні завжди були тісно пов'язані з процесами формування та кристалізації етнічної та релігійної самоідентифікації, а відтак метою дисертаційного дослідження є не тільки дослідження участі волинського нобілітету у релігійних рухах, а й встановлення їх впливу на процеси трансформації національної свідомості української шляхти Волині кінця XVI - першої половини XVII ст.

З огляду на це, у дисертації зроблено спробу дослідити участь української шляхти Волині у релігійних рухах на основі джерел насамперед світського походження, а саме - шляхом аналізу тестаментів та дарчих записів на церкви, костели та протестантські збори. Завдяки своїй унікальній специфіці саме ці документи дають можливість зробити обґрунтовані висновки щодо релігійних уподобань представників волинської шляхти, а також стосовно процесів становлення та розвитку національної свідомості. На підставі саме цих джерел нині ми маємо можливість прослідкувати релігійні конверсії, різні напрямки духовного життя, релігійні практики, благодійницьку діяльність шляхти тощо.

Звґязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідної теми Центру українознавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка: «Дослідження соціокультурних перетворень в історичному досвіді та сьогоденні української спільноти» (№ 06БФ034-01).

Об'єктом дослідження є шляхетські родини Волині українського походження, представники яких постійно проживали на території Волинського воєводства наприкінці XVI - першій половині XVII ст.

Предметом дослідження є участь української шляхти Волині в релігійних рухах кінця XVI - першої половини XVII ст. у контексті діяльності християнських конфесій, представлених в регіоні.

Хронологічні межі дослідження охоплюють кінець XVI - першу половину XVII ст. Нижня межа обумовлена новим етапом в історії Церкви та релігійних рухів в Україні, який розпочався після офіційного укладання церковної унії на соборі в Бресті 1596 року. Верхня межа - середина XVII ст. - обумовлена початком Визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, яка привела до переформатування суспільно-релігійної ситуації на Волині, що склалася у першій половині XVII ст.

Географічні межі дослідження охоплюють територію Волинського воєводства Речі Посполитої в адміністративних кордонах на 1629 рік. Вибір згаданого регіону пояснюється тим, що саме на Волині в кінці XVI - першій половині XVII ст. збереглася потужна автохтонна шляхетська верства, яка остаточно склалася ще в литовсько-руську добу. В силу історичних обставин аналогічні шляхетські соціуми в інших регіонах України (Київщина, Брацлавщина, Галичина) були нестабільними, або дуже послабленими економічно та політично в порівнянні з волинським нобілітетом.

Мета дисертаційної роботи полягає у з'ясуванні найважливіших аспектів участі волинського нобілітету у релігійних рухах кінця XVI - першої половини XVII ст., а також впливу цих рухів на розвиток етнічної самосвідомості української шляхти Волині зазначеного історичного періоду. Реалізація поставленої мети зумовила потребу вирішення наступних науково-дослідницьких завдань:

- проаналізувати стан розробки проблеми в українській та зарубіжній історіографії;

- визначити оптимальні методологічні засади, принципи та методи наукового студіювання теми;

- дослідити політичну діяльність волинської шляхти з метою захисту інтересів різних Церков, визначити співвідношення релігійних поглядів з політичною діяльністю в сфері церковних відносин;

- шляхом аналізу заповітів встановити конфесійну належність представників різних прошарків шляхетської верстви Волині, встановити співвідношення послідовників християнських конфесій у межах єдиного шляхетського соціуму;

- встановити особливості застосування шляхтою права патронату; визначити, якою мірою право патронату вплинуло на зміну конфесійної ситуації в регіоні;

- проаналізувати основні форми та масштаби благодійницької діяльності волинського нобілітету, прослідкувати її зв'язок зі змінами конфесійної ситуації в регіоні;

- здійснити аналіз основних форм релігійного життя представників волинського панства усіх конфесій;

- дослідити вплив релігійних конфліктів на розвиток міжконфесійних відносин у регіоні;

- встановити вплив релігійних рухів на процеси трансформації національної самоідентифікації української шляхти Волині кінця XVI - першої половини XVII ст.

Методологічна основа дисертації базується на методологічному інструментарії, застосованому як поєднання кількох модерних концептуальних напрямів, теоретично обґрунтованих провідними європейськими науковими школами:

- Методологічний інструментарій історичної антропології, який нині застосовується в контексті теоретичних розробок англійського історика Пітера Берка Берк П. Нові перспективи історіописання. / Питер Берк - К.: Ніка-Центр, 2004. - 392 с. -- (Серія "Зміна парадигми"; Вип. 5).. У даному дослідженні ми зосереджуємо свою увагу на мікрооб'єктах (окремих індивідах, певних групах шляхти волинського регіону загалом, та конкретних населених пунктів зокрема) і даємо їх детальний опис. Відповідно, об'єктом дослідження є не держава чи народ, а волинська шляхта зі складним ланцюгом взаємовідносин, який пов'язував її з усім суспільством Речі Посполитої. При цьому збережено принцип школи «Анналів» щодо простеження розвитку події як процесу людського співбуття, як кульмінації попередніх процесів великої тривалості від їхнього початку до його завершення. Ми робимо акцент не на загальному, а на особливому, досліджуючи специфіку релігійних рухів на Волині в конкретний історичний період. Оскільки ключовим поняттям для історичної антропології є «культура» (а не суспільство чи держава), під якою розуміється культура політична, релігійна, національна чи побутова, то саме культура в такому багатовимірному її розумінні й вивчається в дисертаційній роботі.

- Метод мікроісторичного аналізу, який дозволяє дослідити унікальні історичні феномени, виявити багатошаровість історичної доби, простежити динаміку соціокультурних змін через співвідношення та взаємодію макро- і мікроісторичних процесів Гинзбург, К. Мифы - эмблемы - приметы: морфология и история [Текст]: пер. с ит. / Карло Гинзбург. - М.: Новое издательство, 2004. - 348 с.. Досліджуючи в контексті релігійних рухів на Волині конкретні явища та окремі постаті, згадані у заповітах шляхтичів-мирян, ми аналізуємо соціальний контекст, в якому діє вся сукупність індивідів цієї суспільної верстви. Це дає змогу досягти переломлення загальних процесів у певній точці реального життя. Отже, наше мікроісторичне дослідження дозволяє простежити ширші процеси в межах соціальних макроструктур усієї Речі Посполитої.

- Методологічний інструментарій культурної антропології застосовується нами щодо концепції «історії ментальності», розробленої основоположниками школи «Анналів» Л. Февром та М. Блоком і розвинутої у 90-х роках ХХ ст. четвертим поколінням науковців цієї школи Блок М. Апология истории или ремесло историка. / Марк Блок. -- М. : Наука,1986. -- 254 с. Гуревич А. Исторический синтез и Школа «Анналов». / Арон Гуревич -- М. : Индрик, 1993. -- 328 с.. Наше завдання полягає в спробі реконструкції світоглядного та інтелектуального горизонту епохи на прикладі шляхетського соціуму Волині. За допомогою герменевтичного методу і контент-аналізу заповітів ми намагаємося зрозуміти внутрішній світ конкретної людини, а також окремих шляхетських груп, адже розуміння мотивації їхніх думок та вчинків можливе лише у зв'язку з дослідженням їхнього способу життя в контексті реальної життєвої практики, відображеної в інформаційній системі тестаментів.

Отже, в результаті застосування згаданих вище методів наукового аналізу нами було досліджено участь у релігійних рухах шляхти окремо взятого регіону (Волинського воєводства), репрезентованої її внутрішніми групами (дрібна, середня шляхта, магнати та князі) в кінці XVI - першої половини XVII ст. Оскільки в сучасній історичній науці небезпідставно ставиться під сумнів коректність інтерпретації того чи іншого явища, дослідженого методом антропологічної історії, дане дисертаційне дослідження побудоване шляхом комбінації цілої групи окремих досліджень, які спираються на репрезентативну джерельну базу. Його основу склали заповіти 899 представників волинського нобілітету (як українського, так і польського походження), а також статистичні дані щодо культових споруд східного (367 одиниць) та латинського (110 одиниць) обрядів, які розміщувалися в населених пунктах Волинського воєводства, із зазначенням сотень фундацій і дарчих записів на їх користь. Детальний аналіз цього матеріалу дав можливість здійснити спробу реконструкції релігійних уподобань волинського панства, виявити особливості його стосунків з духовенством та прослідкувати специфіку кристалізації і проявів національної самоідентифікації української шляхти в кінці XVI - першій половині XVII ст.

Наукова новизна. Вперше досліджено участь шляхти у релігійних рухах на прикладі діяльності всіх представлених у регіоні конфесій - православних, уніатів, римо-католиків і протестантів. Ми досліджуємо весь шляхетський соціум Волині незалежно від конфесійної належності, доводячи, що релігійні уподобання не завжди визначали самоідентифікацію шляхти як «руської», тобто української. Спростовується історіографічна ідеологема, що нібито представники українського нобілітету з числа католиків, уніатів і протестантів вважалися втраченими для України. Доведено неможливість сепаратного дослідження історії однієї, окремо взятої християнської конфесії, оскільки процеси духовного і релігійного життя в таких, здавалося б, різних або навіть протилежних релігійних громадах, як православні, католики, уніати і протестанти, були нерозривно пов'язані. У дисертації вперше залучено нові джерела до історії релігійних рухів на Волині та участі в них українського нобілітету. Вітчизняні історики у своїх дослідженнях обмежуються переважно висвітленням діяльності представників кількох магнатських і шляхетських родин та викладом історії Луцького братства, оперуючи досить вузьким колом джерел, опублікованих у корпусному виданні «Архива Юго-Западной России». Нами було встановлено, що уведений на сьогодні до наукового обігу документальний матеріал не перевищує 4-5% від реальної кількості документів, які містяться в актових книгах Волинського воєводства і мають пряме чи опосередковане відношення до релігійно-церковної тематики. Саме опрацювання та уведення в науковий обіг цього архівного матеріалу дало можливість виявити невідомі досі аспекти релігійних рухів на Волині, а також встановити участь у них представників десятків шляхетських родин регіону, діяльність яких у згаданій сфері до цих пір була невідомою. Обґрунтовано нову концепцію процесів формування етнічної самоідентифікації українського нобілітету Волині та вплив на ці процеси релігійних чинників. Запропоновано термін «руська тріада» як базову формулу, в якій закладено співвідношення національних, релігійних та суспільно-політичних цінностей українського шляхтича кінця XVI - першої половини XVII ст.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що завдяки запровадженню в обіг нового архівного матеріалу та перегляду усталених поглядів з'являються широкі можливості для подальших досліджень у сфері націєтворення, релігієзнавства, генеалогії і соціальної історії України ранньомодерної доби. Основні положення дисертації можуть бути використані при розробці навчальних курсів з історії Церкви та релігійних рухів в Україні.

Наукова апробація результатів дослідження здійснена на Міжнародній науковій конференції «Над Дніпром і Віслою» (Київ, 2004), Міжнародній науковій конференціії «Koњcioіy wschodnie w Rzeczypospolitej XVI - XVIII wieku» (Люблін, 2005), Міжнародному науковому симпозіумі «Берестейська церковна унія: перспективи наукового консенсусу в контексті національно-конфесійного дискурсу» (Львів, 2006), Міжнародній науковій конференції «Дрогобицько-Самбірське підгір'я крізь століття» (Дрогобич, 2006), Міжнародній науковій конференції «Український досвід спільнотного згуртування» (Київ, 2006), Всеукраїнській науково-практичній історико-краєзнавчій конференції «Минуле і сучасне Волині і Полісся. Олика і Радзивілли в історії Волині та України» (Луцьк-Олика, 2006), Міжнародній науковій конференції «Sk№d nasz rуd… Zwi№zki rodowe kwadratu Biaіoruњ-Litwa-Polska-Ukraina a miejsce ich nastкpcуw w dzisiejszym њwiecie» (Люблін, 2007). Міжнародній науковій конференції «Поведінкові типи в українському соціокультурному середовищі: історичний досвід та аналіз тенденцій» (Київ, 2007), Всеукраїнській історико-краєзнавчій конференції «Луцька міська громада: історія, традиція, люди. Матеріали». (Луцьк, 2007), Міжнародній науковій конференції «Україна, українці та українськість у історичному постанні та формах культурного досвіду» (Київ, 2009).

Основні положення та висновки дисертації відображено у авторській монографії «Волинська шляхта у релігійних рухах кінця XVI - першої половини XVІІ ст.» та 28 наукових статтях, з яких 24 опубліковано у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України у галузі історичних наук.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету й науково-дослідницькі завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, хронологічні та географічні межі, охарактеризовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи і апробацію її результатів.

У першому розділі «Історіографія та джерельна база дослідження» проаналізовано ступінь наукової розробки проблеми, дано характеристику джерельної бази дисертації, викладено та обґрунтовано методологічні основи дослідження.

Підрозділ 1.1. - «Історіографія релігійно-церковного життя кінця XVI - першої половини XVII ст.: основні напрямки, школи, здобутки та проблеми» - присвячено розгляду вітчизняними та зарубіжними науковцями основних підходів до висвітлення історії Церкви та релігійних рухів в Україні загалом, та на Волині зокрема,.

В процесі аналізу історіографії ми застосовуємо декілька підходів: конфесійний, ідеолого-політичний (світська ідеологія) та хронологічний, який, власне, відображає етапи розвитку історіографії. В загальному сенсі нами застосовується класифікаційна хронологічна межа, пов'язана з періодами «одержавлення» певної конфесії (історіографія XVIII - першої третини XX ст., котра послуговувалася позитивістськими та фактографічними методами, здійснюючи оцінки через конфесійний, ідеолого-політичний та інші, не обґєктивізовані принципи), та розвитком конфесійного плюралізму (модерна історіографія, котра позбулася прямого впливу «зовнішніх» ненаукових факторів і застосовує різні, як давно існуючі (наприклад, статистичний), так і новітні методи студій). Нами, зокрема, виділено:

Конфесійні дослідницькі групи:

Історики Церкви православної традиції. Відзначено, що згадана група поділяється на дві течії - істориків, що відстоювали історичну місію в Україні Російської Православної Церкви, та прихильників незалежної від Московського центру Української Православної Церкви. Встановлено, що ідеологічні та наукові засади аналізу суспільно-релігійних рухів в Україні обох течій науковців православної традиції були закладені авторами полемічної літератури першої половини XVII ст., передусім З. Копистенським та його твором «Палінодія». Зберігаючи традиції православних полемістів, представники обох гілок згаданої історіографії були солідарними в негативних оцінках ролі римо-католицизму та унії в історії Київської митрополії, а відмінними в їх наукових дослідженнях були оцінки щодо національної та політичної перспективи Православної Церкви в Україні литовсько-польської доби. Відзначається надзвичайно високий внесок істориків обох напрямів (С. Голубєв Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники в 2 т. / Стефан Голубев : -- К.Типография Г. Т. Корчак-Новинского ,1883 - 1898. Т. 1. -- 1883. - 576 с. Т. 2. -- 1898. - 498 с., М. ТеодоровичТеодорович Н. Город Владимир Волынской губернии в связи с историей Волынской епархии. / Николай Теодорович. -- Почаев: типография Почаево - Успенской лавры, 1893. -- 269, ХІІІ с. та ін.) у справу пошуку та уведення до наукового обігу архівних матеріалів з історії Церкви, які до сьогоднішнього дня залишаються базовими для профільних досліджень. Зазначається, що саме С. Голубєву належать перші ґрунтовні наукові розвідки з історії Київської митрополії.

Історики Церкви уніатської традиції. Згадана група об'єднує дослідників з числа представників духовенства та мирян Уніатської (Греко-Католицької) Церкви. Відзначено, що початки уніатської традиції у вітчизняній історіографії були закладені Холмським єпископом Я. Сушею у його творі «De laboribus unitorum». Встановлено, що у ХІХ - на початку ХХ ст. згаданий напрям в українській історіографії складався з двох течій. Частина галицьких уніатських істориків (М. Гарасевич Harasіewycz M. Annales Ecclesiae Ruthenae. / Michael Harasiewicz. -- Typis instituti Rutheni Stauropigiani, 1863. -- 1184 p., А. ПетрушевичПетрушевич А. Сводная галицко-русская летопись 1600-1700. / Антоний Петрушевич // Литературный сборник издаваемый галицко-русскою матицею 1872 и 1873. -- Львов, 1974. -- 700 с.) знаходилася під впливом ідей москвофільства («москвофільський напрям»), тому вони у своїх дослідженнях, попри власну конфесійну належність, солідаризувалися з багатьма висновками дослідників православної традиції Російської імперії.

Лише із великим запізненням - у другій половині ХІХ ст., коли в Галичині з'явилися історики, що отримали освіту у Римі та Відні, остаточно сформувався «український напрям» в уніатській історіографії. Започаткували його дослідження єпископа Ю. Пелеша, написані німецькою мовою та видані у Відні Pelesz J. Geschichte der Union der ruthenischen Kirche mit Rom von den дltesten Zeiten bis aut die Gegenwart : in 2 b. / Julian Pelesz. : -- Wien: W. Heinrich, 1878. Erster Band. -- 1878. -- 638 s.. Вони відрізнялися від попередніх праць вищим науковим рівнем, а також чітко сформульованою концепцією. Згідно з ідеєю Ю. Пелеша, унія з Римом була способом відновлення первісної форми християнства загалом, і в Україні зокрема, де Берестейська унія 1596 року стала урочистим відновленням церковної єдності. Згодом вийшли друком праці К. Студинського Студинський К. Причинки до історії унії / Кирило Студинський -- Б/м : Друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1895. -- 21c., О. Сушка Сушко О. Єзуїти в заведенні унії на Русі / Олександр Сушко // Альманах руско - українських богословів -- Львів : друкарня В. А. Шийковського, 1902 -- С. 117 -- 193., М. Чубатого Чубатий М. Митрополит Іпатій Потій апостол церковної єдности / Микола Чубатий. -- Львів : з друкарні «Діла», 1914. -- 95 с., та інших дослідників, які розвинули та поглибили ідеї єпископа Ю. Пелеша. Важливою рисою наукових студій дослідників цієї групи є також їх підкреслена національна спрямованість та особлива увага до історії Церкви на території Галичини. Підкреслено також велику роль дослідників з числа ченців-василіан під керівництвом А. Великого у справі публікації нових джерел до історії Церкви в Україні з архівів Ватикану.

Ідеологічно-політичні вектори світської історіографії.

Дослідники народницького спрямування. Народницька історіографія, підвалини якої, згідно з традиційним поглядом, в академічній науці були закладені В. Антоновичем Антонович В. Що принесла Україні унія. Стан української православної церкви від половини XVII до кінця XVII ст. / Володимир Антонович -- Вінніпег: Вид-во Укр. Греко-православ. Церкви в Канаді, 1952. -- 110 с. , а головним ідеологом став М. Грушевський, оцінювала історію Церкви з точки зору притаманного їй погляду на схему української історії. Згідно з нею, головною творчою силою української історії був «народ» і, передусім, його політично найактивніша складова - козацтво. Ідеологічним союзником козацтва визнавалося духовенство Православної Церкви, православна шляхта та православне міщанство, об'єднане у братства. Встановлено, що дослідників народницької історіографії (М. Грушевський, О. Єфименко, Д. Яворницький) історія православґя XVII ст. цікавила переважно у звґязку з національними змаганнями українського козацтва. Історія Уніатської та Римо-Католицької церков фактично виключалася з контексту історичного поступу України, а тому спеціально не досліджувалася. Власне історії Православної Церкви найбільше приділив уваги М. Грушевський. На сторінках фундаментальної праці «Історія України-Руси» вчений грунтовно дослідив окремі періоди її минулого в контексті народних рухів, але цілісного концептуального дослідження з історії Церкви не залишив Грушевський М. С. Духовна Україна / Михайло Грушевський. -- К. : Либідь, 1994. -- 556 c..

Дослідники державницького спрямування. Державницька історіографія, головним ідеологом якої був В. Липинський, розглядала проблеми історії Церкви та атеїстична світоглядна система, оцінка історичних явищ з класових позицій та визнання історичної ролі Росії у прогресивному історичному розвитку народів СРСР - в тому числі й України. За таких обставин системне дослідження історії Церкви було неможливим. Виходили окремі праці, автори яких (Я. Ісаєвич, І. Мицько), обравши за обґєкт досліджень історію православних братств та навчальних закладів Ісаєвич Я. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI -- XVIII ст. / Ярослав Ісаєвич. -- К. : Наукова думка, 1966. -- 248 с. Мицько І. Острозька слов'яно-греко-латинська академія / Ігор Мицько -- К. : Вища школа, 1990. -- 290 с., всупереч ідеологічним установкам, об'єктивно висвітлювали окремі аспекти історії Православної Церкви через призму соціальної історії та історії освіти.

Польська історіографія ХІХ - 80-ті рр. ХХ ст.: основні вектори історико-церковних студій. Згадані історики становлять окрему групу вчених, науковий доробок яких варто розглядати окремо. Пояснюється це наступними чинниками: по-перше, окремі польські науковці, котрі безпосередньо досліджували проблеми історії Церкви на Волині, проживали на території України, тому їх важко зараховувати до числа зарубіжних вчених. По-друге, саме в межах польської історіографії у ХІХ ст. сформувався конфесійний «католицький» напрям історії Церкви в Україні, який не можна розглядати у відриві від розвитку досліджень у згаданій сфері, що проводили світські науковці Польщі.

Отже, в польській історіографії у питаннях дослідження історії Церкви та релігійних рухів в Україні простежується два характерні підходи. Перша група дослідників (Е. Ліковський, К. Кулак та ін.) у своїх наукових працях стояла на виразно прокатолицьких позиціях. Для них характерна апологетика церковної унії та підкреслення.

На сучасному етапі спостерігається підвищення інтересу до історії Церкви серед молодого покоління українських істориків. Відзначено, що відбувається процес формування неформальних науково-дослідних груп, які мають тенденцію до переростання в майбутньому у нові осередки вітчизняної історичної науки. Цілий ряд вчених активно розробляють проблеми, повґязані з історією Церкви на Волині. В контексті нашого дослідження особливу цінність мають наукові розвідки Н.Сінкевич, яка вивчає практично недосліджену досі у вітчизняній за принципами і методом культурної антропології російською вченою М. Корзо було проведено дослідження практично невисвітленої в науці проблеми української та білоруської катехізичної традиції в порівнянні з аналогічними традиціями протестантів та римо-католиків Корзо М. Украинская и белорусская катехетическая традиция конца XVI--XVIII вв.: становление, эволюция и проблема заимствований / Маргарита Корзо. -- М.: «Канон+» РООИ «Реабилитация», 2007. -- 672 с..

Подальший розвиток досліджень історії Церкви на прикладі Холмської єпархії успішно проводить А. Гіль. Послуговуючись методами неопозитивізму, згаданий вчений проводить свої дослідження шляхом реконструкції організаційних та інституціональних структур Церкви - парафіяльної сітки, монастирів, та вивчення діяльності духовенства. Важливість наукових студій А. Гіля полягає в тому, що йому вдалося, опираючись на достовірний фактичний матеріал, створити цілісну картину історії Холмської єпархії до 1810 року Gil A. Cheіmska diecezja unicka 1596--1810. Dzieje i organizacja / Andrzej Gil // Studia i materiaіy do dziejуw chrzeњcijaсstwa wschodniego w Rzeczypospolitej -- 2005. -- T. 1. -- 338 s.. Важливим внеском в сучасну науку стала позитивістська робота Т. Темпи, написана на основі нових джерел і присвячена союзу православних і протестанів Речі Посполитої в першій половині XVII ст Kempa T. Wobec kontrreformacij. / Tomasz Kempa -- Toruс: Wydawnictwo Adam Marszaіek, 2007. -- 624 s.. Науковою подією став вихід в світ монографії польської вченої Б. Попіолек, присвяченої дослідженню «старопольської ментальності» у XVII-XVIII ст. В основу наукових студій цієї дослідниці було покладено аналіз тестаментів, на основі яких авторка дослідила широке коло проблем, пов'язаних з історією польської шляхетської родини, важливою складовою якої була духовна та релігійна культура Popioіek B. Woli mojej ostatniej testament ten… Testamenty staropolskie jako џrуdіo do historii mentaіnoњci XVII i XVIII wieku. / Boїena Popioіek -- Krakуw: Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu Pedagogicznego, 2009. -- 314 s..

Зроблено висновок, що попри наявність значного обсягу наукової літератури у сфері церковної історії кінця XVI - першої половини XVII ст., комплексного дослідження з історії Церкви та релігійних рухів на Волині зазначеного періоду поки що немає, а наявні історіографічні дослідження базуються на вузькій і не репрезентативній джерельній базі. Відзначено, що на сучасному етапі актуальним завданням для науковців є дослідження регіональної історії Церкви через призму «живого тіла», тобто вірян різних соціальних верств та релігійних конфесій. Це може прояснити досі не виявлені досі механізми розвитку релігійного, духовного та національного життя народів польсько-литовської держави.

Підрозділ 1.2. «Джерельна база дослідження» складається з двох частин.

Перша складова - актуалізовані джерела. До їх числа входять документи до історії Церкви в Україні, видані археографічними комісіями та окремими вченими у ХІХ;

- фундації та різні форми дарчих актів на користь церков, монастирів, костелів кляшторів, та протестантських молитовних зборів Волинського воєводства;

- актові документи господарського та суспільно-релігійного змісту, які містять пряму чи опосередковану інформацію щодо історії Церкви та релігійних рухів на Волині.

Окрім актового матеріалу, були залучені також епістолярні документи та наративні джерела з фондів НБУІВ (Київ), ДАВО (Луцьк), APL (Lublin), AGAD (Warszawa). Отже, на наш погляд, використані автором джерела є цілком репрезентативними для з'ясування поставлених у дослідженні завдань.

Другий розділ дисертації - «Волинська шляхта і Православна Церква: віряни, духовенство, фундатори та політичні союзники» - містить шість підрозділів, в яких досліджено найважливіші напрями суспільно-релігійної діяльності волинського нобілітету усіх конфесій на підтримку Православної Церкви.

У підрозділі 2.1. «Суспільно політична діяльність волинського нобілітету на підтримку православґя» досліджено основні етапи та методи політичної діяльності волинського нобілітету як на регіональному, так і на державному рівні. Встановлено, що сеймова боротьба українського шляхетства мала надзвичайно важливе значення у справі захисту прав Православної Церкви. Саме в цей спосіб - використовуючи роботу регіональних сеймиків та загальнодержавних сеймів - було легалізовано статус Православної Церкви та створено передумови для її подальшого відродження. Події 1632-1633 рр., коли за діяльною участю волинського нобілітету Православна Церква в Речі Посполитій була не тільки відновлена з канонічної точки зору, а й легалізована в правовому полі польсько-литовської держави, засвідчили, що головне історичне завдання у справі захисту релігійних прав православного населення українська шляхта виконала. Встановлено, що у політичній боротьбі на захист православ'я відзначилися не тільки представники князівських родин Острозьких та Пузин (як це традиційно вважається), а й численні вихідці з середніх та дрібних шляхетських родин як православного, так і римо-католицького та протестантського віросповідання, зокрема Боговитинів, Гулевичів, Семашок, Хрінницьких та ін. Надзвичайно важливою для Православної Церкви була політична підтримка з боку магнатів римо-католицького віросповідання (Заславських, Збаразьких, Острозьких та ін.), завдяки яким політична ізоляція православних на сеймах та сеймиках була швидко подолана.

Зазначено, що сеймова боротьба була, по суті, складним політичним процесом, і на цьому шляху православна шляхта Волині часом зазнавала серйозних невдач та прорахунків. Зокрема, суперечливою та неоднозначною була практика атиунійного союзу православних та протестантів. Крім того, православна коаліція на початку XVII ст. у релігійній боротьбі в силу суб'єктивних причин не зуміла використати потужні економічні та політичні ресурси, якими володіли останні представники православної магнатерії.

У підрозділі 2.2. «Підтримка православ'я за правом патронату» встановлено, що право патронату відіграло надзвичайно важливу роль у справі відстоювання інтересів Православної Церкви на Волині. Незважаючи на численні негативні сторони цього явища, саме застосування права патронату дозволило шляхті, що симпатизувала православним, не допустити встановлення духовної влади уніатських владик у своїх маєтностях. Особливу роль в цьому процесі зіграли магнати римо-католицького віросповідання (князі Заславські, Корецькі та Острозькі), які, в Луцькому братству та Почаївському монастиреві. Водночас було встановлено, що значні кошти, наданих фундаторами, далеко не завжди ефективно та раціонально використовувалися. Так, найбільша фундація черниці (княгині) Серафими Корецької в розмірі 63,8 тис. злотих та численних маєтків на користь Олександрівського монастиря лишилася без помітних наслідків для Православної Церкви, водночас як відносно скромна фундація Анни Гойської поклала початок відомій Гойській колегії.

У підрозділі 2.5. «Релігійне та духовне життя православної шляхти Волині» встановлено, що православна шляхта в умовах відсутності православної ієрархії та інституційного занепаду Церкви зберігала традиції духовного та релігійного життя українського православґя. Ключова роль у цих процесах належала монастирям, які за обставин, що саме ця категорія духовенства, вихована в дусі відданості православґю князями Костянтином та Янушем Острозькими, створювала додаткові складнощі поширенню унії на Волині в умовах, коли їх спадкоємці впроваджували її у своїх маєтностях за правом патронату. В числі шляхти, яка прийняла духовний сан і відзначилася у справі захисту православґя, відзначено протопопа корецького Л. Зизанія, протопопа острозького С. Смотрицького та ін. Значний вплив на збереження православ'я в регіоні мала також особиста позиція черниці Корецького монастиря княгині С. Корецької. Вона зуміла переконати католицьких членів своєї родини в необхідності збереження духовної влади православних у розлогих маєтностях князів Корецьких.

У висновках до розділу встановлено: волинська шляхта (і не лише православна) 1596-1648 рр. надала енергійну підтримку Православній Церкві, активно використовуючи легальні інструменти політичної боротьби. В кінці XVI - на початку XVII ст. керівна роль в цьому процесі належала православним магнатам, в подальшому - середній та дрібній шляхті, яка укладала ситуативні союзи з римо-католиками та протестантами. Важливою запорукою захисту прав Православної Церкви на Волині було застосування на її користь «права патронату» як православною шляхтою, так і представниками римо-католицького нобілітету, які не симпатизували унії. Важливу роль в ідеологічній та духовній консолідації православного шляхетства Волині зіграли православні братства у Луцьку та Кременці. Ефективним способом підтримки православ'я на Волині були фундації шляхтою на церкви, монастирі, братства та школи, які стали впливовими політичними (Луцьке братство), освітніми (Гойська колегія) та духовними (Почаївський монастир) центрами в Україні. Релігійне життя волинського нобілітету православного віровизнання в умовах інституціональної кризи Церкви підтримувалося завдяки діяльності чернецтва та розвиненим культом чудотворних ікон, передусім Почаївської. Суттєвим фактором, який скріплював внутрішні сили Православної Церкви на Волині, було широке представництво в середовищі її духовенства представників політичного народу Речі Посполитої - дрібної та середньої шляхти.

Третій столових маєтностей, а також у приватновласницьких володіннях магнатів, які охоплювали територію 22-х волостей, де розміщувалося 31 місто та містечко, а також 573 села. Подібна підтримка забезпечила функціонування Уніатської Церкви на Волині в усіх трьох повітах воєводства.

У підрозділі 3.3 «Фундатори та жертводавці» встановлено, що Уніатська Церква на Волині з кінця XVI - у першій половині XVII ст. отримала значну підтримку з боку фундаторів та жертводавців. На сьогодні відомі 42 фундації та інші види надань на церкви та монастирі Волинського воєводства. В результаті цієї доброчинницької діяльності на Волині було засновано школу у Володимирі, монастирі у Сарнах (фундатор князь Ю. Чарторийський), Шумську (фундатор Д. Єло-Малинський) і, можливо, в Розважеві. Крім того, важливою для уніатської освіти була фундація митрополита І. Потія, який заснував школу у Володимирі. Водночас слід зазначити, що доволі скромне матеріальне становище переважної більшості фундаторів та жертводавців (передусім світських шляхтичів-уніатів) дозволило вирішити лише обмежене коло завдань з численних проблем, які стояли перед Уніатською Церквою на Волині у зазначений історичний період.

У підрозділі 3.4. «Шляхта в середовищі уніатського духовенства Волині» встановлено, що в межах Волинського воєводства значну частину як білого клиру, так і чернецтва складали вихідці з шляхетського середовища. Складений нами на сьогодні поіменний список уніатського духовенства свідчить, що в його середовищі знаходилися представники близько 50 шляхетських родин Волині та інших регіонів Речі Посполитої. Показовим є факт, що із всієї кількості уніатських єпископів (31) впродовж 1596-1648 рр. дев'ять владик походили з Волині. В їх числі: І. Потій, М. Потій, Й. Баковецький, Є. Єло-Малинський, Ф. Мелешко, А. Фурс, П. Оранський, П. Овлочимський, Й. Кунцевич.

У підрозділі 3.5. «Уніати в середовищі світського нобілітету Волині» на основі аналізу тестаментів втановлено належність до унії представників 33-х родин шляхетського походження, переважно з числа дрібного, частково середнього, нобілітету. Серед них сім родин (Вільгорські, Єло-Малинські, Киселі, Мелешки, Мокосії, Овлочимські, Чарторийські) відігравали помітну роль в суспільному та релігійному житті Волині, і саме в їх середовищі спостерігався процес формування нової етнорелігійної свідомості.

У підрозділі 3.6. «Релігійне життя уніатської шляхти Волині» встановлено, що практики релігійного життя місцевого волинського нобілітету включали розвиток культу чудотворних ікон, діяльність церковних братств та перші відгуки на процес беатифікації св. Й. Кунцевича. Показовим є факт, що до числа шанувальників ікони Пресвятої Богородиці у Володимирі належали представники римо-католицької шляхти, в тому числі найбільші магнати Волині -- князі Заславські та Сангушки. Їх участь у релігійних практиках уніатів свідчить, що З'єднана Церква користувалася високим релігійним авторитетом серед значної частини католицького нобілітету Волині, що дотримувалася латинського обряду.

У підрозділі 3.7. «Проблеми релігійних конверсій» проаналізовано причини переходу уніатських вірних шляхетського походження до латинського обряду. Найважливішими причинами цього явища визнано: a) відсутність розгалуженої мережі власних навчальних закладів, в яких уніатська молодь могла б утверджуватися в цінностях унії; b) латинізаційні процеси в середовищі духовної еліти Уніатської Церкви, зокрема отців василіан; c) недружня політика багатьох представників духовенства Римо-Католицької Церкви, які розглядали уніатів як потенційних кандидатів для навернення до латинського обряду.

Отже, участь волинського нобілітету в унійних рухах була досить активною. Встановлено, що у підтримці З'єднаної Церкви як на рівні політичному, так і у її поширенні за правом патронату вирішальну роль відігравали місцеві українські магнати - римо-католики за віросповіданням. Безпосередньо унію, як християнську конфесію, прийняли представники понад 60 родин дрібного і частково середнього нобілітету Волинського воєводства. Саме з їх середовища формувалася переважна частина з'єднаного духовенства шляхетського походження Луцько-Острозької та Володимиро-Берестейської єпархій, представники саме цих соціальних груп склали більшість фундаторів та жертводавців на користь уніатських церков та монастирів Волині. Таким чином, історіографічний постулат, що Уніатська Церква не мала вірних, цілком спростовується навіть на рівні шляхетського загалу.

Суттєвою обставиною, яка шкодила розвитку унійних рухів на Волині, була латинізація місцевого уніатського нобілітету. Найважливішою причиною цього явища були неспроможність уніатської ієрархії заснувати власні конкурентноспроможні школи для виховання нового покоління послідовників унії в середовищі шляхетства.

Четвертий розділ «Волинь католицька: релігійні конверсії, персональний склад вірних, протекція католицизму за правом патронату і на сеймах» містить шість підрозділів, в яких досліджено найважливіші напрями суспільно-релігійної діяльності волинського нобілітету латинського обряду на її підтримку.

У підрозділі 4.1. «Релігійні конверсії. Волинська шляхта римо-католицького віросповідання» досліджено обставини навернення до римо-католицизму представників найвизначніших князівських, магнатських та шляхетських родин Волинського воєводства. Відзначено, що цей процес на межі XVI-XVII ст. розвивався швидко та динамічно і охопив широкі верстви шляхетського суспільства регіону. Встановлено, що на середину XVII ст. щонайменше 56 шляхетських та магнатських родин Волині мали в своєму середовищі римо-католиків. При цьому вірними Католицької Церкви були представники

У підрозділі 4.4. «Релігійне життя католицької шляхти Волині» досліджено основні його прояви в середовищі волинського панства, зокрема: поширення в регіоні шанування культу св. Діви Марії, молитовні практики в католицьких братствах (розаріях), відзначено факт існування на Волині Третього чину ордену оо. бернардинів. Підкреслено значення у поширенні марійного культу серед волинського нобілітету оо. домінікан, а також представників католицького світського нобілітету - Гойських, Ласинських та Загоровських.

У підрозділі 4.5. «Конфлікти римо-католицької шляхти і духовенства, їх причини» невелику чисельність монастирів та парафій, отримала величезні матеріальні ресурси, які дозволяли їй розгорнути активну душпастирську, освітню та економічну діяльність в регіоні.

Пґятий розділ «Шляхта у протестантських громадах Волині» містить три підрозділи, в яких висвітлено участь волинського нобілітету в суспільному житті протестантських громад Волині.

У підрозділі 5.3. «Лютеранство» встановлено, що у зазначений історичний період лютеранство, як релігійне явище, мало незначну кількість послідовників і фактично не впливало на духовне і релігійне життя українського нобілітету Волинського воєводства.

Зроблено висновок, що попри поширення протестантизму в середовищі певних груп волинського панства, ця християнська течія не знайшла помітного поширення в регіоні. З числа виявлених тестаментів (понад 900) автори незначної їх кількості (менше 1%) визнавали себе протестантами. Причина подібного неуспіху протестантизму полягає у відсутності на Волині соціальних передумов: Волинь залишалася аграрним регіоном (включно з містами) водночас як протестантські ідеї закріплювалися в середовищі економічно сильного, відірваного від села міщанства.

Шостий розділ «Релігійні конфлікти на Волині: публічні і приватні прояви, головні чинники та результати» складається з п'яти розділів, в яких досліджено особливості релігійних конфліктів між окремими конфесійними групами в регіоні.

У підрозділі 6.1. «Релігійне протистояння уніатів і православних: проблема захоплення церков та масових антиунійних виступів» встановлено, що поширений в історичній літературі погляд на масовий характер протистояння між прихильниками і противниками церковноїї унії є дуже перебільшеним. На прикладі Волинського воєводства можна стверджувати, що з усіх відомих на сьогодні виступів православних проти уніатів лише події у Степані 1629 р. справді мали масовий характер. В інших випадках ми маємо справу лише з локальними

Встановлено, що існуючий в історичній науці погляд на релігійні конфлікти на Волині литовсько-польської доби переважно в площині протистояння уніатів та православних є помилковим. Документи свідчать, що в дійсності релігійна боротьба між ними не мала антагоністичного характеру. Водночас, окрім православно-уніатських суперечностей, на Волині існували конфліктні зони, які несли значно більшу загрозу релігійній стабільності в регіоні. Стосувалося це, передусім, протистояння католиків і православних, а також конфліктів між католиками і протестантами.

Сьомий розділ «Вплив релігійних рухів на еволюцію національної самоідентифікації українського нобілітету Волині кінця XVI - першої половини XVII ст.» складається з трьох підрозділів, в яких простежено звґязок між розвитком національної свідомості волинського панства та його релігійними уподобаннями.

У підрозділі 7.1. «Православні» встановлено, що в межах цієї конфесійної групи існували три моделі розвитку національної свідомості в середовищі українського нобілітету Волині. Для першої (православґя києвохристиянської традиції) національна свідомість проходила під знаком усвідомлення єдності руського національного походження та знакової ролі Києва як духовної та релігійної столиці Русі. Для другої (проунійне православґя) було характерне поєднання руської (української) свідомості із синтезом як православних, так і уніатських релігійних цінностей. Третя модель (регіональний православний патріотизм) обґєднувала ту частину волинського нобілітету, для якої характерним було абстрактне усвідомлення руського походження з плеканням регіональних православних духовних та релігійних традицій.

У підрозділі 7.2. «Уніати» встановлено, що в межах цієї конфесійної групи також існували три моделі розвитку національної свідомості уніатського панства Волині. Перша з них (консервативна) свідчить, що шляхта у своїх релігійних практиках дотримувалися переважно уніатської традиції, яка полягала у підкресленому шануванні марійного культу у визначних відпустових центрах Уніатської Церкви на Волині та сусідній Холмщині, а саме у Володимирі та Холмі, іноді у Жировицях на Білорусі. Друга (двообрядова) активно поєднувала релігійні цінності та практики як Уніатської, так і Римо-Католицької Церкви. Третя (екуменічна) поєднувала належність до унії з лояльним ставленням як до Православної, так і до Римо-Католицької Церкви.

У підрозділі 7.3. «Римо-католики» зазначено, що попри полонізаційні процеси в середовищі українських шляхтичів-конвертитів, серед волинського панства існувала невелика група, яку можна вважати винятком з цього правила. Її представники продовжували активно опікуватися не лише політичними, а й духовними та релігійними інтересами своїх українських підданих - як православних, так і уніатів - і в ряді випадків зберігали духовну єдність зі своїм народом. Водночас мусимо констатувати, що етнічні процеси, в результаті яких поступово викристалізовувалася нова історична спільність - Русь католицька - в середині XVII ст. остаточно себе вичерпали.

Отже, руська шляхта Волині у своїй етнічній свідомості керувалася ціннісними орієнтирами «руської тріади», складовими частинами якої були: належність до православґя, походження від панівної верстви давньоруської держави та державний патріотизм як представників політичного народу Речі Посполитої. Спроби розвинути або затвердити уже існуючі параметри етнорелігійної ідентичності руського народу спостерігалися в усіх трьох християнських конфесіях, які в кінці XVI - першій половині XVII ст. мали вірних з середовища руської за походженням шляхти. Причому в кожній із цих гілок християнства формувалася своя власна філософська концепція історичної перспективи Русі в Речі Посполитій.

У висновках сформульовано загальні підсумки дослідження та викладено основні положення дисертаційної роботи, які виносяться на захист: