Феномен конфлікту у симфонічній драматургії: мистецько-культурологічні виміри

Розглянуто особливості реалізації конфлікту в сонатній формі Allegro «Героїчної симфонії», що привели до композиторських новацій у трактуванні принципів варіантності та варіаційності, поліфонічних засобів (фугато, контрапунктування тем, каноничні імітації) при створенні «вузлів» емоційної напруги. П'ята симфонія увиразнила інший варіант великої художньої концепції: вперше в історії сонатно-симфонічної циклу Л. Бетховен використав систему монотематизму. Конфлікт і його подолання, боротьба та досягнення перемоги приводять до поступового перетворення «теми долі» через багато етапів у дзвінку тему переможного фіналу.

Визначено трансцендентний смисл конфлікту в симфоніях видатного композитора, що відповідає зіставленню понять «реального й ідеального», «драматичного й гармонійного». Доведено перевагу драматичного конфлікту, суперечності котрого не мають антагоністичного характеру. В симфонічній творчості Л. Бетховена склалися жанрові ознаки драматичного симфонізму, зумовлені новаціями в структурі сонатної форми для відтворення логіки конфліктної драматургії, що розвивалася в європейській музиці в наступні століття.

У підрозділі 4.3. «Функції конфлікту в пізньому періоді творчості П. Чайковського» визначено особливості структури та функцій конфлікту, способів його втілення як драматичного розкриття художнього змісту музичного твору. Використовувалися оригінальні підходи до аналізу творчості композитора: дослідників Г. Побережної, Л. Сидельнікова, надані Петербурзьким музичним архівом (проливає «кванти світла» на генеалогічне дерево роду майстра, виявляє предків по материнській лінії - французів, німців, по лінії батька - прадіда - українського козака, від якого походить прізвище Чайковських).

Доведено, що музика П. Чайковського - це не лише самовираження, а й своєрідна «логічна картина» чуттєвого життя, її художній зміст не є «статичним» і осягається також з урахуванням сучасних мистецько-культурологічних концепцій.

Окреслено співвідношення частини й цілого в художньому «організмі» останніх симфоній композитора, що детерміновані внутрішнім конфліктом, притаманним самому авторові. Факти біографії П. Чайковського свідчать про його відчуття суперечностей творчого дару, винятковість долі, «іншості». Композитор тонко артикулював відтінки почуттів, усвідомлював їх опрацювання, тому розуміння конфлікту його останніх симфонічних концепцій є джерелом прозріння великого Майстра.

У концепціях конфлікту трьох останніх симфоній П. Чайковського втілюється зіткнення суперечливих образів: сил Фатуму та Особистості, розміщене як послідовно, так і одномоментно, причому ця реалізація поєднує колізії об'єктивної реальності та свідомості, що їх пізнає. Зважаючи на положення про те, що частини передують цілому, автор дослідження розглядає відповідно спосіб експонування конфлікту: перша частина Шостої симфонії зіставляється аналогічно з її «попередницями» - Четвертою та П'ятою симфоніями. Аналіз драматургічних особливостей цих симфонічних концепцій сприяє визначенню функції детермінації конфлікту, виявляє зумовленість смислового висновку твору його експонуванням у першій частині, тобто конфліктною ситуацією, що програмує драматичний або трагічний види конфлікту з притаманною їм розв'язкою.

Розшифровка смислової конструкції конфліктів у зіставлених симфоніях П. Чайковського, новації якого стали знаковими для відтворення символіки внутрішнього конфлікту, не можлива без розуміння світоглядних позицій автора, питань віри, стильових традицій, котрі визначають феноменологічний контекст сприйняття його творчих ідей і задумів.

Визначено, що напруженість реальних конфліктів, що переживав П. Чайковський, була детермінована невротичним типом його особистості та тенденціями дезінтеграції, притаманними європейській цивілізації. В останній симфонічній концепції П. Чайковський розкрив головну тему російського мистецтва - загибелі романтизму як певного типу ставлення до життя. Фінал Шостої симфонії нині сприймається крізь призму цього узагальнення: в ньому оплакується не тільки самотнє людське життя, а й людство, яке стало на згубний для його духовності шлях.

Здійснено зіставлення висновків З. Фрейда про сутність трагічного конфлікту з роздумами попередників - філософів-ірраціоналістів, які поставили під сумнів наявність у ньому будь-якого розумного сенсу. Якщо А. Шопенгауер убачав суть трагічного в самопротиборстві сліпій волі, безглуздості страждань і справедливості, а Ф. Ніцше - у первісній властивості хаотичного, безформного буття, то основоположник психоаналізу відчував у природі конфлікту джерело енергії, що уможливлює об'єктивацію внутрішнього світу людини у творчості.

Доведено, що остання симфонічна концепція П. Чайковського стала перспективною для подальшого розвитку внутрішнього конфлікту, складові якого протилежні, але їх єдність нерозривна, оскільки зумовлена сутністю проростання «фатального» начала із глибин особистісного. У межах драматичного симфонізму ХХ ст. композитори не завжди пов'язували функцію експонування конфлікту зі структурою саме першої частини, що приводило до модифікацій симфонічного циклу, смислових інверсій конфлікту.

Підрозділ 4.4. «Внутрішній конфлікт як загальна основа музичної концепції» присвячено специфіці втілення «внутрішнього конфлікту» та його складової - афективного протиріччя - у симфонічній драматургії.

Визначено особливості внутрішнього зрізу конфлікту, що утворений споконвічним протиставленням об'єктивних і духовних цінностей, особистого та позаособистого начал, як цікавого для мистецтвознавців (Є. Горбунова, Г. Єрмакова, В. Медушевський, К. Станіславський та ін.) і психологів (А. Аугустинавичюте, Л. Виготський, К. Леонгард, З. Фрейд, К. Хорні, К. Юнг): кожний інтерпретує його з огляду на специфіку своєї галузі, професійний досвід вивчення, а також відповідно до належності певної культурної традиції.

У численних емоційних станах, утілених у симфонічній драматургії, важливе місце займають образи афективного протиріччя, внутрішніх колізій, конфліктів, котрі виникають на життєвому шляху кожної людини. Диференціація особистості має позитивний потенціал в умовах інтегрованості людського інтелекту в соціальний. Однак багатою на конфлікти є тенденція дезінтеграцї, небезпечна як для психіки окремої людини, так і для суспільства, що виявляється в застою і соціальних смутах, війнах та інших «хворобах» соціуму.

Музика спроможна не лише втілювати внутрішні конфлікти, але й «лікувати» їх носіїв - йдеться про функціональну музику та музичну терапію, що орієнтовані на гармонізацію внутрішнього стану особистості. Цей аспект є перспективою для подальших наукових досліджень.

Доведено, що втілення «внутрішнього конфлікту» та його складової - афективного протиріччя - в симфонічній драматургії створюють дослідницьке поле сучасного мистецтвознавства. Розглянуто семантику такого втілення в симфоніях В. А. Моцарта, Ф. Шуберта, на матеріалі музики XX. ст. - Десятої симфонії Д. Шостаковича та Пятої симфонії А. Онеггера. Доведено, що специфіка внутрішнього конфлікту детермінується принципом одноразового контрасту, котрий виконує функції найважливішого закону організації музичного матеріалу, починаючи з епохи бароко та в пізніших історико-стильових системах музичного мислення.

З'ясовано, що поняття «розшарованого підтексту» утворює окремий науковий аспект, оскільки визначає семантичну двозначність художнього образу: в ньому відбивається афект як типізована реакція на конфлікт, так і через «згорнуту культуру» в формі свідомості - відчуття конфліктності як феномену буття та мислення.

Визначено шляхи еволюції семантем «внутрішнього» конфлікту, але створення нових музичних засобів не відміняє сенс уже апробованих. Використання жанрового узагальнення стимулює багатоликість конфлікту в симфонії XX ст., та є продуктивним для пояснень модифікацій симфонічної драматургії в сучасній композиторській творчості.

Розділ 5 - «Трансформації конфлікту в сучасній західноєвропейській та вітчизняній музичній культурі» - містить 4 підрозділи.

Підрозділ 5.1. «Метафізичний модус смислової інтерпретації конфлікту в музичній культурі» присвячений розгляду особливостей інтерпретації смислових компонентів у симфонізмі, зумовлених використанням так званого метафізичного підходу.

Висвітлено специфіку зазначеного метафізичного (від грецького метафізика після фізики) підходу до художнього тексту (якщо фізикою вважається його матеріальна компонента), характер його екстраполяції в методи сучасного музикознавства зі сфер філософії, релігієзнавства, літературознавства. Такий підхід характеризується акцентуацією уваги дослідника до світогляду автора твору, що відзеркалюється в музичній творчості (праці Л. Акопяна, Н. Бекетової, С. Волкова, В. Медушевського та ін). Відповідно до консистенції своєї ментальності, дослідник-інтерпретатор пропонує «свої» означення протиріччя в сонатній формі: як «єдності чоловічого і жіночого начал» або з позицій канонів православного християнства (В. Медушевський), що використовується замість уже усталених понять «динамічне сполучення», «конфліктність» та ін.

Підкреслено перспективність використання метафізичних аспектів дослідження у сучасному музикознавстві, що зумовлено глибиною змістовного інтерпретування, узгодженням з методами аналізу, спрямованого на розуміння структури та смислу твору.

Визначено, що конфлікти у відомих симфонічних творах розшифровуються за допомогою інформаційної новизни, а характерною ознакою такого інтерпретування в будь-якій сфері є утримання певної квоти «журналізму» (Д. Дубровський).

Обґрунтовано відповідність проявів феномену конфлікту в симфонічній концепції двом його функціям:

структурологічній, що реалізується в темпоральній координаті становлення музичних знаків твору як «горизонтальна трансцендентність» (система образно-тематичних контрастів, композиційно-логічних побудов та ін.);

когнітивній, що вибудовується в процесах збагнення смислу концепції: значень протиріч у соціокультурних просторових координатах - як «вертикальна трансцендентність».

У підрозділі 5.2. «Жанрові інверсії конфлікту в симфонізмі А. Онеггера» розглянуто особливості семантики, структури і функцій конфлікту в симфоніях видатного французького композитора XX ст.

Висвітлено провідну роль А. Онеггера в сучасному європейському симфонізмі, значимість впливу його творчості на представників російської та української композиторських шкіл (Д. Шостаковича, С. Прокоф'єва, Б. Лятошинського, Є. Станковича та ін.). Підкреслено еволюційність процесів накопичення в композиторському арсеналі образно-технічної майстерності: відбором та синтезом виражальних засобів у рамках різних естетичних напрямів («французька Шістка», музичний експресіонізм).

Центральними антитезами його лірико-психологічного симфонізму стали співвідношення інтелекту й «тотальної дурості, що затоплює світ» (А. Онеггер), людяності й механіцизму, оптимізму й песимізму, переживання яких доповнюється апокаліптичним баченням, типовим для представників західноєвропейської інтелігенції екзистенціального напряму. Світовідчуття страждаючого індивіда, котрий перебуває в конфронтації з ворожим середовищем, зумовило парадигму конфліктів, що вирішуються звертанням до релігії, сподіванням на Бога. Смислову деталізацію конфліктів, пов'язаних із розумінням постулатів французьких інтелектуалів XX ст., визначено за допомогою філософської думки П. Рікера, що основується на католицизмі. Згідно з поняттям релігійної традиції, філософські, моральні питання, що турбували композитора, були вербально зафіксовані в його епістолярній спадщині («Incantations aux fossiles» (Lausanne, 1949); «Je suis compositeur» (Paris, 1951); «Nachlang» (Zыrich, 1957).

Доведено, що значеннєве наповнення конфлікту в симфоніях А. Онеггера, глобальним прообразом котрих стала Друга світова війна, експлікує стани агресивності й фрустрації, граничного порушення та суму, що символізують психологічний внутрішній стан композитора. Оригінальність структурологічної та когнітивної функцій конфлікту в типовій для нього трьохчастинній драматургії симфонічного циклу створено жанровими інверсіями - симфонії-сповіді, симфонії-щоденника.

У підрозділі 5.3. «Концепти трагічного, драматичного, комічного конфліктів у симфонічній творчості Д. Шостаковича» проаналізовано структурно-смислові трансформації конфлікту в симфонізмі XX ст., що пов'язані з творчістю Д. Шостаковича, якого називали «сучасним Бетховеном». Підкреслено семантико-стильовий вплив найулюбленішого «взірця» не лише на ранні та пізні «точки» творчості композитора, але й як своєрідного «рефрену» принципів психологічного симфонізму (А. Кудряшов), спрямованого на значні «епізоди» його буття в мистецтві музики.

Визначено багатоликість симфонізму Д. Шостаковича, постійність звернень до конфліктної драматургії в середньому періодові творчості, поки модифікування принципів «чистого» симфонізму не переросло в тенденцію їхнього подолання. Диференціація конфліктів Сьомої, Восьмої, Десятої симфоній - правдивих пам'яток воєнних років, зумовлена домінуванням драматичного їх сприйняття, варіюванням епічного та ліричного начал у їх драматургії. Підпорядковуючись різним видам конфлікту (трагічного, драматичного, комічного), в його симфоніях взаємодіяли художні засоби, притаманні різним типам симфонізму XX ст.

Окреслено новації композитора в модифікуванні симфонічної драматургії:

інтелектуалізм і концептуальність конфлікту в жанрі драматичній симфонії;

використання давніх і новітніх поліфонічних, експресіоністських прийомів;

насичення твору розмаїтістю знаків-символів темпорального співставлення культурних епох (середньовічна секвенція «Dies irаe» та тема-монограма «d-es-c-h»);

винахідливість синтезу драматичних, епічних, ліричних елементів у сучасному симфонізмі у часопросторових вимірах вітчизняної музичної культури.

Визначено, що модифікації сонатної форми в перших частинах симфоній Д. Шостаковича відповідають такій експозиції, що не виявляє протиріч між образами головної та побічної партій, а змістовно-структурні особливості конфліктної ситуації зумовлені характерним прийомом - похідним контрастом. Структурологічна та когнітивна функції конфлікту висвітлюють тенденцію до поглиблення лірико-психологічної лінії, залежно від реакції композитора на те, що відбувається навколо з ним і загалом - в соціокультурній сфері.

У підрозділі 5.4. «Семантична реалізація конфлікту в українській музичній культурі: симфонічна творчість Є. Станковича» проаналізовано низку симфонічних творів композитора, різноманітних за художнім змістом, структурою, масштабами та поетичною виконавською палітрою.

Визначено найпоказовіші, в аспекті дослідження конфлікту в симфонічній драматургії, твори композитора з використанням суто інструментальних засобів, оскільки його творчі пошуки поступово наблизилися до симфоній синтезуючої форми, з залученням хору, солістів, читців тощо.

Окреслено характерні ознаки індивідуального стилю Є. Станковича як представника сучасного українського симфонізму. Завдяки порівняльному аналізу інтонаційного «коду» вчителя - вітчизняного метра (Б. Лятошинського) й учня (Є. Станковича), автор дійшла висновку щодо належності останнього до певної «гілки» українського симфонізму. Фундаторами національного симфонізму XX ст. були Л. Ревуцький та Б. Лятошинський, які, кожний у своєму напрямі, створили основні «вектори» його розвитку: лірико-пісенний та епіко-драматичний.

Простежено формування у творчості українських композиторів національних семантичних явищ: наскрізних уособлених гармоній, лейтмотивів, лейттональностей, що виявлялося як знакові принципи в крупних і мініатюрних музичних формах. Уперше таке явище трапляється у творчості М. Лисенка, згодом - у Б. Лятошинського: йдеться про властивості національної музичної мови, що актуалізуються у творчості окремого автора.

З'ясовано особливості конфліктної драматургії чинників «чистого» симфонізму Є. Станковича: Симфонієти, де формування художньої концепції здійснено за допомогою «гри стилів» (цитата - Л. Бетховен, алюзія - Г. Малер, колаж - Й.С. Бах, так звана «тотальна стилізація» - С. Прокоф'єв) та Simfoniа Larga, що стала помітним явищем української музичної культури. У неоднозначному драматургічному рельєфі цієї симфонії є різні площини: ліричні соло, гнівні ораторські вигуки, суворі епічні пейзажі (О. Зінькевич), «спресовані» в одночастинну форму сонатно-симфонічного циклу.

Визначено умови своєрідного трактування функцій конфлікту в симфонічних концепціях композитора: 1) структурологічної (творчість автора відбувалася в сприятливому періоді для індивідуального розуміння драматургії); 2) когнітивної (сформувалася орієнтація композитора на постмодерне мистецтво).

Доведено поступову зміну «алгоритму» втілення конфлікту в симфонічній драматургії творів Є. Станковича, детерміновану синтезом стильових елементів, залученням засобів нової технологічної та смислової комбінаторики в симфонічній концепції. Визначено, що властивості національного «генетичного коріння» даного українського композитора створені поєднанням традиційних музично-інтонаційних моделей з особистими інноваційними добутками в сфері сучасного конфліктного симфонізму.

Висновки

У процесі дисертаційного дослідження досягнуто поставлену мету, вирішено всі завдання роботи, що дозволило дійти основних наукових висновків.

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення філософсько-культурологічного та мистецтвознавчого дослідження конфлікту як феномену духовної культури. Запропоновано нову багатовимірну концепцію конфлікту в музиці, основану на вивченні структурно-семантичних аспектів симфонічної драматургії. Поглиблено розуміння конфлікту як культурологічного феномену осмислення протиріч буття, пізнаваності, художньої уяви, творчості, процесів втілення амбивалентних властивостей реальності в сфері мистецтва.

2. Використання в дослідженні міждисциплінарного підходу та метадискурсу допомогло чіткому висвітленню еволюції формування поняття «конфлікт» у різних наукових галузях, сприяло поглибленому вивченню його проявів у симфонічній музиці. Як художнє явище конфлікт розглянуто у двох вимірах - мистецькому та культурологічному, що уможливило поєднання автономно-музичних (мистецько-музикознавчих) й поза-музичних (культурологічних) значень в становленні сучасної наукової концепції багатопрофільного феномену конфлікту.

3. Процесуальність музичного мистецтва сприяє становленню конфлікту, відтворенню всіх моментів його розвитку, боротьби, напружених емоційних переживань. Визначено специфіку предмета конфлікту в музиці, що екстраполює зіткнення, протиставлення або суперечливість образів - енергій, сил, начал, розміщених одночасно чи послідовно в часопросторі художнього твору. Симфонічну драматургію, що сформувалася як художня модель принципу протиріччя на певному етапі європейської музичної культури, означено як культурологічну ідіому конфліктності у сфері музичного мистецтва.

4. Структурні принципи симфонічної драматургії багато в чому збігаються з традиціями театральної драматургії, корелюють з іманентними музичними принципами сонатності, притаманними також і жанровому методові драматичного симфонізму. Визначено властивістю драматичного симфонізму багатоварійований принцип контрасту, що використовується як «віяло» його різновидів для втілення конфлікту в жанрі симфонії - від класико-романтичного до сучасного її стану.

5. Трансформації інтелектуального усвідомлення й емоційного сприйняття феномену конфлікту підтверджують їх зв'язок зі способами художнього відбиття в образно-смисловій концепції твору. Моделями конфлікту в симфонізмі є: 1) «конфлікт-подія», пов'язаний з домінуванням об'єктивного начала над суб'єктивним, наявністю психологічної дистанції у сприйнятті конфліктної ситуації та епічних елементів у художній палітрі симфонічної музики; 2) «конфлікт-дія», що створюється рівнозначним співвідношенням об'єктивного і суб'єктивного начал, їх єдністю в сприйнятті конфліктної ситуації та використанні драматичних елементів у симфонічному творі; 3) «конфлікт-переживання», зумовлений домінуванням суб'єктивного начала над об'єктивним, можливістю ліричного втілення особистісних реакцій на дискомфорт (медитації, переживання) в музичних творах.

6. Компаративістика понять «конфлікт» і «конфліктність» сприяла їх диференціації: якщо конфлікт є структурним компонентом художнього жанру, то конфліктність є компонентом колективної та індивідуальної свідомості певної соціокультурної доби. Ці поняття співвідносяться як діалектична пара: принцип - явище.

Запропоновано авторські визначення конфлікту та конфліктності стосовно музики, що набули апробацію в аналізі симфонічних творів, приналежних різним історико-культурних контекстам:

а) конфлікт - це структурний компонент жанру симфонії, ознака симфонічної драматургії, що містить систему спеціальних музичних знаків його становлення та розгортання, котрі втілюють процес музичного мислення і переживання;

б) конфліктність - спосіб сприйняття протиріч реальності, що через семантичну структуру музичних образів відтворює предмет конфлікту.

Поняття «конфлікт» не використовується в ізоляції від смислових параметрів художнього твору: притаманний симфонічній драматургії, він пов'язаний з концепцією твору, зазвичай, це вищий ступінь вираження суперечливостей буття й свідомості, дії, боротьби, руху, переживання.

Визначено аспекти розуміння культурологічного феномену конфліктності: 1) як компонента індивідуальної та колективної свідомості; 2) як ознаки певної духовної культури; 3) як над-системи, що утворює «поверх» смислу над системою конфлікту; 4) як інтертексту, що утримує сукупність моделей конфлікту.

Поняття «конфлікт», «конфліктність» підлягають еманації принципу протиріччя: між ними існує кореляція, котра використовується для означення соціокультурних явищ «зони амбівалентності», при аналізі музичних творів вони можуть нашаровуватися.

7. Окреслено особливості конфліктної ситуації як соціокультурної моделі конфлікту. Ідентифікацією конфліктної ситуації в класико-романтичній симфонії є перша частина сонатної форми (експозиція), а в сучасних симфонічних модифікаціях, котрі не збігаються з типовою структурою - співставлення між розділами першої частини або частинами циклу, що демонструє тип, вид конфлікту. Денотатом конфліктної ситуації в симфонії є вираження музичними засобами психологічної реакції людини на її виникнення. Семантична структура такої конфліктної ситуації експонує протилежні сили конфлікту або внутрішню суперечливість музичних образів.

8. Соціокультурну динаміку негативних образів у музиці досліджено дисертантом через репрезентативні першоджерела симфонічних концепцій - як прояви феномену конфлікту та втілення специфічними засобами ворожої до людства іпостасі. Негативні образи в музичній семантиці трансформувалися в симфонічній драматургії як узагальнення смислової конфронтації: духовності та антидуховності, людяності та механістичності, миру та війни, добра і зла у такій послідовності:

«зло понад людиною» - «зло в самій людині» - «зло в соціумі».

9. Визначено функцію розв'язки музичного конфлікту як одного із конструктивних моментів симфонічної драматургії. Розв'язка не завжди буває чіткою, може мати довільне тлумачення: іноді вона є ніби спонтанною, недостатньо рельєфною, екстраполює вирішення протиріччя у майбутнє. Охарактеризовано, що в будь-якому випадку смислова інтерпретація розв'язки неодмінно уточнює тип і вид конфлікту, заздалегідь детермінований експозиційним викладом конфліктної ситуації - на початку твору (в класичній симфонії) або згодом (у сучасних модифікаціях).

10. Доведено, що симфонічна драматургія нетотожна симфонізму: вона є однією з його конкретних художніх форм, найсуттєвішою в плані втілення конфлікту. Притаманне симфонізму масштабне панорамно-концептуальне мислення є функцією безупинної музичної свідомості, що породжує органічно цілісні концепції як різні способи осмислення буття. Сучасний симфонізм при втіленні конфлікту демонструє такі властивості розвитку як багатовекторність, варіативність, ризоматичність тощо.

11. Важливим результатом дисертаційного дослідження є моделювання структури симфонічного конфлікту, що вибудовує її водночас як комплексну методику аналізу конкретних музичних творів. Структура симфонічного конфлікту є складовим об'єктом, котрий містить різні композиційно-значеннєві блоки інформації, що екстеріоризуються в системі відповідних музичних знаків. Контент-аналіз конфлікту в цій структурі, що функціонує між звуковим і концептуальним рядами твору, доцільно здійснювати відповідно основним рівням її організованості: 1) драматургії; 2) жанру; 3) типу та виду конфлікту; 4) авторської смислової інтерпретації музичної концепції.

12. Концепція втілення конфлікту в симфонічній драматургії утримується в системі уявлень про конфлікт як феномен художнього осмислення й емоційного сприйняття протиріч у сфері культури та мистецтва. Визначення функцій конфлікту - структурологічної та когнітивної - в симфонизмі надає ознак універсальності його властивостям у часопросторі художнього твору.

Перспективою щодо подальших наукових досліджень конфлікту є вивчення результатів його творчої реалізації в різних художніх, зокрема музичних, жанрах. Музичні знаки конфлікту не мають абсолютної смислової прозорості, запропонований розгляд їх властивостей не можна вважати вичерпним тому, що народження смислу в творчості, культурі ніколи не завершується.

Cписок праць, опублікованих за темою дисертації

Монографія

1. Козак О. I. Конфлікт в музиці: симфоничні інверсії в соціокультурному просторі: моногр. / О.І. Козак. ЇХ.: ХДАК, 2009. Ї 282 с.

Статті в наукових фахових виданнях:

2. Козак О. I. Семантика конфлiкту в музичному мистецтвi / О. І. Козак // Культура України: зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури. -- Х., 2000. -- Вип. 7. -- С. 84-89.

3. Козак А. И. Об особенностях воплощения внутреннего конфликта в Десятой симфонии Д. Д. Шостаковича / А. И. Козак // Проблеми взаємодiї мистецтва, педагогiки та теорiї i практики освiти: зб. наук. пр. / Харк. держ. ун-т мистец. ім. І. П. Котляревського. -- Х., 2001. -- Вип. 7. -- С. 132-139.

4. Козак О. I. Про специфiчнi ознаки конфлiкту в мистецтвi / О. І. Козак // Культура України: зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури. -- Х., 2001. -- Вип. 8. -- С. 107-113.

5. Козак А. И. О становлении традиций «формул движения» в творчестве М. И. Глинки / А. И. Козак // Проблеми взаємодiї мистецтва, педагогiки та теорiї i практики освiти: зб. наук. пр. / Харк. держ. ун-т мистец. ім. І. П. Котляревського. -- К., 2002. -- Вип. 10. -- С. 144-152.

6. Козак А. И. Об инверсиях конфликта в военных симфониях Артура Онеггера / А. И. Козак // Проблеми взаємодiї мистецтва, педагогiки та теорiї i практики освiти: зб. наук. пр. / Харк. держ. ун-т мистец. ім. І. П. Котляревського. -- К., 2002. -- Вип. 8. -- С. 140-150.

7. Козак А. И. Об особенностях внутреннего конфликта и способах его воплощения в музыке / А. И. Козак // Наук. вiсн. Нац. муз. акад. України iм. П. I. Чайковського: зб. ст. -- К., 2002. -- Вип. 21. -- С. 38-45.

8. Козак А. И. Об особенностях ритма в структуре симфонического конфликта / А. Козак // Метроритм-1: [колект. моногр.] / НАН України, Ін-т мистецтвознав., фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського; [під ред. І. М. Юдкіна]. -- К., 2002. -- С. 123-127.

9. Козак А. Об информативной природе музыкального конфликта / А. Козак // Теоретичнi та практичнi питання культурологiї: українське музикознавство на зламi тисячолiть. -- Мелiтополь, 2002. -- Вип. 9. -- С. 214-227.

10. Козак О. I. Про деякi аспекти становлення семантики воєнного конфлiкту в симфонiчнiй музицi / О. І. Козак // Культура України: зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури. -- Х., 2002. -- Вип. 9. -- С. 129-141.

11. Козак О. I. Про деякi аспекти формування знакiв музичного конфлiкту / О. І. Козак // Культура України: зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури. -- Х., 2003. -- Вип. 11. -- С. 104-112.

12. Козак О. I. Роль конфлiктної драматургiї в розвитку класичного симфонiзму / О. І. Козак // Культура України: зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури. -- Х., 2003. -- Вип. 12. -- С. 111-121.

13. Козак А. О некоторых аспектах влияния речевых импульсов на формирование ритмо-интонационного музыкального образа / А. Козак // Наук. вiсн. Нац. муз. акад. України iм. П. I. Чайковського: зб. ст. -- К., 2003. -- Вип. 27.-- С. 33-43.

14. Козак А. Об интерпретации конфликта в симфонизме Артура Онеггера / А. Козак // Проблеми взаємодiї мистецтва, педагогiки та теорiї i практики освiти: зб. наук. пр. / Харк. держ. ун-т мистец. ім. І. П. Котляревського. -- Х., 2003. -- Вип. 12. -- С. 113-122.

15. Козак О. Про вплив традицiй М. Лисенка на становлення українського симфонiзму / О. Козак // Українське музикознавство: до 160-рiччя вiд дня народження М. В. Лисенка: наук.-метод. зб. -- К., 2003. -- Вип. 32. -- С. 224-235.

16. Козак А. И. Функции конфликта в структуре симфонической концепции П. И. Чайковского / А. И. Козак // Проблеми взаємодiї мистецтва, педагогiки та теорiї i практики освiти: зб. наук. пр. / Харк. держ. ун-т мистец. ім. І. П. Котляревського. -- Х., 2004. -- Вип. 14. -- С. 286-297.

17. Козак А. Взаимодействие элементов стиля композиторов ХХ века в структуре симфонического конфликта / А. Козак // Наук. вiсн. Нац. муз. акад. України iм. П. I. Чайковського: зб. ст. -- К., 2004. -- Вип. 37. -- С. 91-99.

18. Козак А. И. О развитии традиций конфликтной драматургии в симфонизме Д. Д. Шостаковича / А. И. Козак // Музичне мистецтво: зб. наук. ст. -- Донецьк, 2004. -- Вип. 4. -- С. 98-107.

19. Козак О. I. Структура значення афективного протирiччя в iнструментальнiй музицi / О. І. Козак // Культура України: зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури. -- Х., 2004. -- Вип. 13: Мистецтвознавство. Фiлософiя. -- С. 152-162.

20. Козак А. Гете и Бетховен: к проблеме воплощения драматического конфликта / А. Козак // Проблеми взаємодiї мистецтва, педагогiки та теорiї i практики освiти: зб. наук. пр. / Харк. держ. ун-т мистец. ім. І. П. Котляревського. -- Х., 2005. -- Вип. 16. -- С. 134-141.

21. Козак А. О соотношении части и целого в структуре симфонической концепции П. И. Чайковского / А. Козак // Наук. вiсн. Нац. муз. акад. України iм. П. I. Чайковского: зб. ст. -- К., 2005. -- Вип. 51. -- С. 205-210.

22. Козак О. I. Семантичнi аспекти структури музичного значення / О. І. Козак // Культура України: зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури. -- Х., 2005. -- Вип. 16: Мистецтвознавство. Фiлософiя. -- С. 181-190.

23. Козак О. I. Функцiя сонатної форми в структурi симфонiчного конфлiкту / О. І. Козак // Культура України: зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури. -- Х., 2005. -- Вип. 15: Мистецтвознавство. Фiлософiя. -- С. 199-208.

24. Козак А. Когнитивные аспекты конфликтности в симфонизме Л. Бетховена / А. Козак // Наук. вiсн. Нац. муз. акад. України iм. П. I. Чайковського: зб. ст. -- К., 2006. -- Вип. 59. -- С. 87-94.

25. Козак О. I. Метафiзичний модус протирiччя в сучасному симфонiзмi / О. І. Козак // Культура України: зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури. -- Х., 2007. -- Вип. 19: Мистецтвознавство. Фiлософiя. -- С. 153-160.

26. Козак А. Динамика взаимодействия методов анализа противоречий в симфонической музыке / А. Козак // Наук. вiсн. Нац. муз. акад. України iм. П. I. Чайковського: зб. ст. -- К., 2008. -- Вип. 72. -- С. 73-79.

27. Козак О. Реалізація творчого доробку М. Лисенка в національному симфонізмі першої третини ХХ сторіччя / Олександра Козак // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: зб. наук. пр. / М-во культури і туризму України, Харк. держ. ун-т мистец. ім. І. П. Котляревського. -- Х., 2009. -- Вип. 24: Постать митця у художньому просторі міста. -- С. 146-154.

Навчально-методичний посібник, інші статті, тези доповідей на конференціях

28. Козак О. I. Особливостi старовинної полiфонiї: навч. посiб. / О. І. Козак. -- Х.: ХДАК, 2005.-- 87 с.

29. Козак А. И. О специфике драматического конфликта / А. И. Козак // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 7. Философия. -- 1981. -- № 3. -- С. 41-47.

30. Козак А. И. Информационно-психологический подход в анализе типов конфликта в симфонической музыке / А. И. Козак // Духовна культура в iнформацiйному суспiльствi: матерiали мiжнар. наук.-теорет. конф., 24-25 сiч. [2002 р.] / Харк. держ. акад. культури. -- Х., 2002. -- C. 150-151.

31. Козак А. И. Становление принципов симфонической драматургии в творчестве Моцарта / А. И. Козак // Музичний свiт В. А. Моцарта: шляхи осягнення: матерiали мiжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 250-рiччю вiд дня народж. В. А. Моцарта, 6-8 груд. 2006 р. -- Х., 2006. -- С. 35-37.

Размещено на Allbest.ru