Культурне коло Бабине

Размещено на http://allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Інститут археології

УДК 902 (4-11) "6373/75"

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

культурне коло бабине

(за матеріалами поховальних пам'яток)

Спеціальність - 07.00.04 - археологія

Литвиненко Роман Олександрович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому національному університеті.

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор Отрощенко Віталій Васильович, Інститут археології НАН України, заввідділом археології енеоліту - бронзового віку

Офіційні опоненти: доктор історичних наук БЕРЕЗАНСЬКА Софія Станіславівна

доктор історичних наук ДЕРГАЧОВ Валентин Онисимович Інститут Культурної спадщини Республіки Молдова, директор

доктор історичних наук, професор Пряхін Анатолій Дмитрович, Воронезький державний університет, професор кафедри археології та історії стародавнього світу

Захист відбудеться «23» квітня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті археології НАН України за адресою: 04210, Україна, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, 12.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту археології НАН України (04210, Україна, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, 12).

Автореферат розісланий «19» лютого 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук О.Є. Фіалко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Кінець середнього бронзового віку на півдні Східної Європи позначився радикальними природнокліматичними й, треба думати, історичними зрушеннями, наслідком яких став розпад катакомбної культурної області й складання на її місці низки нових культурних угрупувань. Час існування останніх відповідає окремій кількасотрічній добі переходу від середньої до пізньої бронзи. Серед посткатакомбних утворень своїми масштабами й комплексом примітних ознак вирізняється коло культур Бабине, ареал якого охоплював більшу частину північного Азово-Чорноморського басейну. Відтак, становлення й розвиток культурної області Бабине істотно визначало зміст і напрямок культурно-історичних процесів на півдні Східної Європи протягом всієї перехідної доби. Заслуговує на увагу й той факт, що розглядувана епоха демонструє чи не перший в дописемній історії Північного Причорномор'я приклад культурної єдності такого масштабу, адже регіональними одиницями культурного кола Бабине охоплювалася без малого вся територія сучасної України, і навіть більше. Повторення в чомусь подібної ситуації відбулося значно пізніше, вже за історичних часів.

Попри те, що вивчення археологічного феномену Бабине триває вже півстоліття, дотепер не існує жодного узагальнюючого дослідження, йому присвяченого. Попередні праці носили регіональний характер і ніколи не охоплювали бабинські пам'ятки всього культурного ареалу. З цієї причини жодна з існуючих концепцій бабинської культуроґенези (С.С. Березанська, С.Н. Братченко, І.Ф. Ковальова, В.В. Отрощенко, Й. Пислару, І.Т. Черняков та ін.), попри наявність у кожній з них раціональної складової, не може вважатися прийнятною і такою, що відповідає сучасному рівню досліджень в археології бронзового віку. Певну сторожкість і неоднозначне ставлення викликають і деякі новітні тенденції в дослідженнях та оцінці старожитностей бабинського кола, відповідно до яких пропонується вилучити з його реєстру певну частину пам'яток на користь інших культур або навіть поставити під сумнів існування цього культурного явища загалом. Цими обставинами зумовлена необхідність повномасштабного і всебічного дослідження накопиченого до цього часу корпусу джерел і побудови на підставі цього ґрунтовної концепції ґенези, розвитку та історичної долі культурного кола Бабине, чому й присвячена пропонована дисертаційна робота.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертаційне дослідження підготовлене й здійснене у безпосередньому зв'язку з плановими темами відділу археології енеоліту-бронзового віку Інституту археології НАН України “Історія дослідження археологічних культур неоліту, енеоліту, бронзового віку України. Упорядкування джерельної бази”, державний реєстраційний № 0101U000592, а також “Енеоліт та бронзовий вік України. Опрацювання археологічних джерел”, державний реєстраційний № 0101U006531.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є створення ґрунтовної концепції ґенези й розвитку культурного кола Бабине. Задля досягнення поставленої мети передбачено вирішити такі дослідницькі завдання:

1) створення загального реєстру поховальних і поселенських пам'яток культурного кола Бабине; упорядкування й систематизація джерельної бази;

2) виявлення локальної специфіки пам'яток з метою виділення територіальних підрозділів культурної області Бабине та їхня культурно-таксономічна оцінка;

3) загальна характеристика територіальних підрозділів культурної області Бабине;

4) побудова регіональних і загальної періодизації; визначення відносної та абсолютної хронології;

5) визначення ступеню спадкоємності регіональних груп Бабине з передуючими та наступними культурно-хронологічними горизонтами, а також виявлення зовнішніх зв'язків і впливів на бабинські культури;

6) культурно-історична інтерпретація отриманих результатів.

Об'єктом дослідження виступає масив археологічних пам'яток і даних природничих дисциплін, що потенційно містять в собі інформацію для відтворення культурно-історичних процесів розвиненого бронзового віку південної половини Східної Європи.

Предметом дослідження є процеси ґенези, розвитку, а також історична доля культурного кола Бабине, як невід'ємної складової блоку посткатакомбних культурних утворень півдня Східної Європи.

Джерельна база дослідження включає переважно археологічні матеріали (курганні й ґрунтові могильники, поселення, скарби, випадкові знахідки), а також комплекс свідчень, отриманих за допомогою природничих дисциплін (палеокліматологія, палеоантропологія, археозоологія, радіовуглецеве датування, спектральний аналіз хімічного складу металу, ізотопний аналіз з дослідів палеодієт, трасологія тощо). Основу корпусу археологічних джерел складають 3708 поховань з 1160 курганних і 17 ґрунтових могильників, а також 526 поселень. Переважна більшість з відомих побутових (93,2%) і поховальних (79%) бабинських пам'яток зосереджена в Україні, решта - в сусідніх країнах: Російській Федерації (відповідно 3,2% і 8,2%), Білорусі (2,6% поселень), Молдові (0,8% і 11,6%), Румунії (0,2% і 1,2%).

Методи дослідження обумовлені поставленою метою і визначеними завданнями роботи. Окрім загальнонаукових, задіяно комплекс спеціальних методів: історико-порівняльний, типологічний, кореляційний, комбінаторно-статистичний, порівняльно-стратиграфічний, картографічний, структурно-семантичний.

Наукова новизна роботи полягає, передусім, у тому, що вона є першим узагальнюючим монографічним дослідженням археологічного феномену Бабине, в якому задіяно практично весь наявний корпус джерел. Вперше запропоновано чітку культурно-таксономічну систематизацію досліджуваного масиву пам'яток, який пропонується розглядати відповідно до трирангової системи: культурне коло - археологічна культура - локальний варіант. На підставі ретельного аналізу стратиграфії та порівняльно-типологічних зіставлень побудовано регіональні та загальну періодизацію культурного кола Бабине, визначено місце цього археологічного феномену в системі відносної та абсолютної хронології бронзового віку Європи. У дисертації подано нову оригінальну концепцію бабинської культуроґенези, а також вперше запропоновано нарис соціо-історичного розвитку племен-носіїв бабинських культурних традицій.

Теоретична цінність дослідження полягає в розробці й апробації методики культурно-таксономічного групування великих масивів археологічних пам'яток, а також екстраполяції теоретичних моделей синергетики на конкретну систему археологічних даних з метою реконструкції процесів культуроґенези.

Практичне значення дисертації полягає в можливості використання отриманих результатів при створенні узагальнюючих праць з археології та первісної історії України та Східної Європи, навчальних посібників і курсів лекцій для вузів, а також для загальноосвітніх навчальних закладів, для побудови експозицій археологічних, історичних і краєзнавчих музеїв, в інших формах виховної та просвітницької діяльності. Джерельна база роботи може бути задіяна при укладанні загальнодержавного “Зводу пам'яток історії та культури України”. Деякі з отриманих в ході роботи над дисертацією результатів вже відбилися у новітніх вишівських підручниках з археології, виданих в Україні та Росії.

Особистий внесок здобувача. Починаючи від 1982 р. автор приймає участь, а з часом безпосередньо керує археологічними розкопками пам'яток бронзового віку в Лівобережній Україні, тим самим докладаючи зусиль у справі поповнення джерельної бази і дослідження старожитностей культурного кола Бабине. Впродовж цього часу дисертантом опрацьовано сотні звітів з розкопок курганів і поселень, десятки археологічних колекцій по пам'яткам, дослідженим на теренах України, Росії, Білорусі та Молдови, результатом чого стало створення першого загального корпусу джерел культурного кола Бабине. Певна кількість цих матеріалів введена автором в науковий обіг через публікації.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на засіданнях кафедри всесвітньої історії Донецького національного університету, відділу археології енеоліту-бронзи Інституту археології НАН України, на міжнародних і регіональних конференціях, що проходили у мм. Волгограді (2004 р.), Вороніжі (1996, 2000), Дніпропетровську (1999), Донецьку (1996, 1997, 2001), Запоріжжі (1999), Липецьку (1999), Луганську (2005), Москві (2007), Оренбурзі (2001), Ростові-на-Дону (1998), С-Петербурзі (1996, 2002), Самарі (2001), Саратові (2000), Харкові (1997, 1999, 2001, 2004, 2008), Челябінську (1999), а також на ІІІ-V Капітанівському (1997-1999) та І-ІІ, VIІ Картамиському (2002, 2003, 2008) польових археологічних семінарах.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відбито у 68 наукових працях, зокрема у 24 статтях, що опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Інші роботи надруковано в журналах, періодичних та тематичних збірках, матеріалах і тезах конференцій, виданих в Україні, Російській Федерації та США.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, семи розділів, висновків (загалом 420 стор.), чотирьох додатків (59 приміток, 59 таблиць, 198 рисунків), списку літератури (878 найменувань) і архівних джерел (267 позицій). Загальний обсяг роботи - 798 сторінок.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету й завдання, визначено предмет і об'єкт дослідження, окреслено його географічні та хронологічні межі, подано характеристику джерельної бази, визначено новизну, теоретичну та практичну значущість дисертації.

Розділ 1. Історія дослідження пам'яток типу Бабине ІІІ, сучасний стан проблеми, методологічні та методичні засади

У вивченні пам'яток бабинського кола можна виділити чотири етапи: І (сер. ХІХ - сер. ХХ ст.) - від початку накопичення джерел до виділення їх в якості окремої археологічної культури; ІІ (сер. 1950-х - сер. 1970-х рр.) - утвердження культури, від виділення поселенських пам'яток типу Бабине ІІІ до визначення поховального обряду; ІІІ (сер. 1970-х - кінець 1990-х рр.) - дослідження в рамках єдиної археологічної культури, виявлення локальної специфіки і складання передумов для підвищення культурно-таксономічного рангу; IV (від кінця 1990-х рр. до сьогодення) - вихід на рівень осмислення й оцінок культурного кола/області Бабине.

Перші пам'ятки майбутньої бабинської культури (БК) виявляються вже серед матеріалів розкопок могил, що провадилися на теренах Надчорномор'я протягом другої половини ХІХ - поч. ХХ ст. під проводом О.О. Бобринського, М.Ю. Бранденбурга, В.І. Гошкевича, А.В. Добровольського, І.Є. Забєліна, М.М. Комстадіуса, Ф.І. Кнауера, Д.Я. Самоквасова, Г.Л. Скадовського, І.Я. Стемпковського, В.В. Хвойки, Д.І. Яворницького та ін. Однак на той час ці поховання не вирізнялися з маси інших “зі зібганими кістяками”. Не знайшли виокремлення вони й у класичній періодизації бронзового віку В.О. Городцова [1905; 1907], хоча й були масово представлені серед матеріалів його розкопок на Сіверському Дінці, Бахмутці та у верхів'ях Кальміусу.

Від початку ХХ ст. поповнювався також фонд поселенських пам'яток, які наразі включаються до реєстру бабинських. Вони виділяються переважно на підставі багатоваликової кераміки. Однак виразна схожість цієї кераміки з посудом середньодонської катакомбної культури (КК) зумовила відповідну атрибуцію пам'яток різних регіонів, зокрема й Надчорномор'я [Подгаецкий, 1939; Кривцова-Гракова, 1955; Попова, 1955]. Переоцінка цих матеріалів була спричинена розкопками поселень Бабине-ІІІ й Волинцеве [Добровольский, 1957; Березанская, 1957], після яких подібні їм пам'ятки стали розглядатися в якості самостійної групи і невдовзі були виділені в культуру поселень типу Бабине ІІІ [Березанская, 1960, 1960а], а згодом - культуру багатоваликової кераміки - КБК [Березанская, 1962]. Втім, невизначеність поховального обряду викликбла неоднозначне ставлення до нової культури, пам'ятки якої продовжували залучати або до КК, або до зрубної [Попова, 1960; Латынин, 1964].

Справжній прорив у дослідженні КБК було здійснено в сер. 1970-х рр., коли І.О. Післарію [1975] нарешті вдалося виділити відповідні комплекси серед курганних матеріалів Сіверського Дінця. Це відкриття, з одного боку, стимулювало виявлення “багатоваликових поховань” в сусідніх регіонах [Отрощенко, 1978; Шарафутдинова Э., 1978; Горлач, 1979; Чернявская, 1979; Клюшинцев, 1980; Привалов, 1980; Тощев, 1980; та ін.], а з іншого, завершило процес інституалізації та визнання самої археологічної культури. Останніми десятиріччями побачили світ чисельні дослідження, присвячені окремим територіальним групам КБК, проблемам ґенези, міжкультурних зв'язків, періодизації та хронології, поховального обряду, матеріальної та духовної культури (М.С.Бандрівський, С.С.Березанська, С.І.Берестнєв, С.Н.Братченко, О.Г.Вангородська, Я.П.Гершкович, В.О.Дергачов, О.Р.Дубовська, В.І.Клочко, В.М.Клюшинцев, І.Ф.Ковальова, Д.П.Куштан, Р.О.Литвиненко, С.Д.Лисенко, В.В.Отрощенко, І.О.Післарій, О.І.Привалов, С.М.Разумов, В.В.Рогудєєв, Є.М.Савва, С.М.Санжаров, Г.М.Тощев, А.М.Усачук, І.Т.Черняков, Е.С.Шарафутдінова, І.М.Шарафутдінова). Виділимо дві кандидатські дисертації, присвячені КБК Східної України та Дністровсько-Прутського межиріччя [Писларий, 1983; Савва, 1988, 1992], а також дисертацію Й. Пислару, що є спробою узагальнюючого дослідження культури Делакеу-Бабине [Pвslaru, 2002, 2006].

Водночас дослідницький процес породив і низку проблем, навколо яких періодично точаться дискусії. Першу з них поставив С.Н. Братченко [1977], який, з'ясувавши, що багатоваликова кераміка не є винятково визначальною ознакою культури, до того ж вкрай рідко трапляється в похованнях і водночас є відомою в інших культурах (передуючих, синхронних і наступних), запропонував іменувати культуру бабинською, за епонімом еталонного поселення Бабине-ІІІ. Цієї назви, що в історіографії вживалася паралельно з “КБК”, дотримується й автор дисертації. Протягом останнього десятиріччя постало питання культурного статусу бабинських пам'яток, розв'язання якого пропонується через підвищення їхнього таксономічного рангу до рівня культурно-історичної спільноти [Берестнев, 2001, 2001а; Тощев, 1998, 2005, 2007], культурної області або культурного кола [Литвиненко, 2001, 2003, 2008]. Несподівано загострилася дискусія щодо відносної хронології пам'яток типу Бабине-ІІІ, потягнувши за собою низку похідних проблем, аж до постави під сумнів культурної самостійності бабинських старожитностей [Березанская, 1998; Санжаров, 1998, 2000, 2003, 2004, 2005, 2007].

В основу методики культурно-таксономічного групування пам'яток, за допомогою якої в межах культурної області Бабине виявлялись локальні групи пам'яток, було покладено такі принципи систематизації масового археологічного матеріалу, як розбивка множинності (виділення комірок) та об'єднання (групування) [Клейн, 1991]. Для проведення цього дослідження в якості базового джерела було обрано поховальні пам'ятки, що обумовлено їх найкращим рівнем дослідженості, культурно-діагностичною та хронологічною диференційованістю, масовістю, а відтак можливістю застосування до них завершеного структурного аналізу, різноманітних формалізовано-статистичних методик, картографії тощо. Після здійснення дослідницьких процедур сукупність пам'яток типу Бабине-ІІІ постала у вигляді трирангової структури таксономічного групування: локальний варіант - культура - культурне коло. Під культурним колом розуміється група археологічних культур (АК), пов'язаних ізоморфністю структури, типологічними рядами й схожістю низки типів до такої міри, що це дозволяє припускати спорідненість цих культур (зв'язок за походженням або спільність походження або наявність у них спільного внеску); або сума генетично пов'язаних АК, що характеризуються одними й тими ж сімействами типів [Классификация в археологии, 1990, с. 63, 93; Клейн, 1991, с. 394]. У складі культурного кола Бабине вимальовується щонайменше дві археологічні культури, пойменовані за територіально-географічним принципом: Дніпро-Донська бабинська (ДДБК) і Дніпро-Прутська бабинська (ДПБК). Перша з них видається доволі цілісною, а друга - навпаки, є неоднорідною і в її межах виділяються три локальні варіанти, що й утворюють нижчий рівень культурної таксономії: Дніпро-Дністровський, Дніпро-Бузький, Дністровсько-Прутський.

Розділ 2. Дніпро-Донська бабинська культура

2.1 Ареал

Східну половину культурної області Бабине займала ДДБК. основний масив її пам'яток зосереджений у степовій зоні поміж Дніпром, Сіверським Дінцем і Азовським морем. на сході бабинський ареал охоплював усе степове Доно-Донецьке межиріччя. Окремі ж пам'ятки заходять у басейн лівобережних донських приток - Іловлі, Медведиці, Хопра, Підгірної. Північні межі наразі визначаються лівобережним басейном Сіверського Дінця, а також лісостеповим Дніпро-Донецьким межиріччям до р. Псел. Західний кордон доходив степовим Дніпровським Правобережжям приблизно до Інгульця. Нечисленні пам'ятки ДДБК, що відомі далі на захід аж до Південного Бугу і пониззя Дністра, знаходяться вже за межами основного ареалу і є проявом інфільтрації.

2.2 Поховальні пам'ятки

Поховальні пам'ятки представлені 1140 похованнями з 592 курганних могильників (781 насип) та 8 ґрунтових цвинтарів. З ДДБК пов'язується якісно новий етап курганного будівництва у Надчорномор'ї, позначений стрімким збільшенням масштабів і якісними новаціями в архітектурі: 79% поховань супроводжувались могильними насипами й досипками. Насиченість могил захороненнями є незначною - 1,46 п/к (поховань на курган), хоча окремі насипи містили до 5-10 поховань. Примітною ознакою таких могил є складна архітектоніка, що іноді включала від трьох до шести бабинських будівельних горизонтів. Носії ДДБК започаткували практику зведення за допомогою подовжуючих і об'єднуючих досипок довгих могил. Яскравою прикметою курганної архітектури Донецького кряжу є різноманітні конструкції з каменю: насипи, кромлехи, панцири, закладки тощо. Виявлено стійку тенденцію розміщення впускних захоронень ДДБК у північній половині насипів.

Поховальні споруди репрезентовані прямокутними ямами з поперечним дерев'яним настилом (зрідка кам'яним), іноді з уступами, і рідкими підбоями. Трапляються й додаткові конструкції на кшталт дощатих дерев'яних рам і кам'яних скринь. Основним способом поховання була інгумація, зрідка відомі перепоховання у формі “пакетів”. Переважна більшість захоронень - індивідуальні, меншість - колективні, здебільшого парні. У положенні небіжчиків переважає слабко/середньо зібгане на лівому, рідше правому боці, винятковим є випростане на спині. Орієнтація небіжчиків тяжіє до широтних секторів: Зх - 70,3%, Сх - 21,5%; меридіональні вектори є малочисленими. У положенні небіжчиків простежується певна хронологічна динаміка. Для раннього етапу характерним є принцип бінарної опозиції за статевою ознакою: чоловіки - лівий бік, Зх сектор; жінки - правий бік, Сх сектор.

Інвентар містило 52,3% поховань. Керамічний посуд мало в середньому кожне п'яте захоронення. Зрідка траплялися дерев'яні посудинки, скриньки для дрібних речей (прикрас), пенал для виробничого реманенту. Серед знарядь праці назвемо кам'яні товкачі, ступку, курант, плити-ковадла, абразиви, бруски з проточинами, випростувачі древків стріл, прив'язний молот, ливачку, тесло, кременеві ножі, скребачки, кістяні й рогові проколки, віджимники-ретушери, мідно-бронзові ножі, шильця, тесло-сокира. Відомі й т.зв. “виробничі/ремісничі набори” інструментів різної спеціалізації (зокрема зброярів-стрілоробів, можливо тесль і ковалів-ливарників), що добре знані за попередньої доби катакомбних культур. Зброя представлена сагайдаками з кременевими стрілами, вістрями списів-дротиків, кам'яними сокирами-молотками. До зброї чи атрибутів влади можна віднести й кам'яні булави, а також дерев'яний з металевим оздобленням клейнод. Гарнітур прикрас і деталей вбрання складався з металевих шийних гривен, скроневих кілець, моніста з низок фаянсового намиста (з них же - разки зап'ясних браслетів), бронзових бляшаних рурок і спіральних пронизок, окуляроподібних підвісок, просвердлених іклів хижаків, кістяних та кам'яних підвісок тощо. Загалом металом забезпечено 6,6% поховань. Ознакою переважно чоловічого вбрання виступали кістяні/рогові паскові пряжки кількох різновидів, що характеризуються виразною морфолого-типологічною динамікою в часі. Кожне десяте поховання супроводжувалось шкурою копитного (бик, кінь, вівця), рештки якої фіксуються черепом з кінцівками, а майже кожне двадцяте - астрагалами.

2.3 Поселення

Враховуючи проблематичність регіонального діагностування побутових пам'яток, до ДДБК умовно віднесені ті поселення, що знаходяться в ареалі, окресленому відповідними могильниками. Таких нараховується близько 270 пунктів. Переважна більшість з них відома лише за даними розвідок, десь на 50 провадилися розкопки. Найбільш презентабельні колекції дали Бабине-ІІІ на Дніпрі, Іллічівка, Козача Пристань і Капітанове-І - у басейні Сіверського Дінця, Роздольне на Кальміусі, Левенцівка-І на Дону. Найбільш дослідженим, а відтак базовим для культури, залишається поселення-епонім Бабине-ІІІ.

Розділ 3. Дніпро-Прутська бабинська культура

Західна половина культурної області Бабине була зайнята ДПБК, ареал якої простягався від Дніпровського Лівобережжя та Криму на сході до Правобережного Пруту й пониззя Дунаю на заході. Загальна джерельна база по культурі включає близько 170 поселень, до 2500 поховань і декілька скарбів, що більш-менш аргументовано пов'язуються з БК.

3.1 Дніпро-Дністровський степовий варіант

Обмежується на сході лівобережним Дніпровським Надпоріжжям та Дніпро-Молочанським межиріччям, на заході - Нижньою Наддністрянщиною, на півночі - Ореллю, верхів'ями Інгульця, Інгулу, пониззям Синюхи, порубіжжям Нижнього й Середнього Дністра, верхів'ями річок Дунай-Дністровської рівнини, на півдні - узбережжям Чорного моря, включаючи степовий Крим. Джерельна база складається з 1231 поховання, що походять з 587 курганів.

Курганне будівництво було розвинене вкрай слабко, лише 9,2% поховань супроводжувалися невеличкими насипами й досипками, окремі з яких перекривали групи з 2-6 захоронень. Насиченість насипів похованнями - 2,1 п/к. Втім окремі могили містили до 10-15 впускних захоронень, що утворювали у верхньому горизонті насипу, його південній половині, невеличкі некрополі з лінійним, радіальним або скупченим плануванням.

Визначальними типами поховальних споруд виступають підбої та овальні ями. Поодинокі поховання забезпечені додатковими конструкціями на кшталт дерев'яних або саманних рам/скринь, помостів-настилів на долівці, а також кам'яних скринь та їх імітацій. Чи не єдиним способом поховання виступає інгумація, здійснена переважно в сильно зібганому стані на лівому, рідше правому боці та піднесеними до обличчя руками. В орієнтації виразно переважає сектор Сх-Пд. Захоронення переважно індивідуальні, зрідка - парні.

Інвентарем забезпечено 46,3% поховань, з них кожне четверте супроводжувалося керамічною посудиною, кожне соте - дерев'яною. Знаряддя представлено кам'яними абразивними плитками та брусками, товкачами, зернотеркою, важками, кременевими пластинами й відщепами, кістяними вістрями/проколками, “кілочками” з різьбленими голівками, кістяними та керамічним пряслами, фурмою, бронзовим шилом. До зброї віднесено лише рідкісні кременеві вістря стріл та кам'яні сокири-молотки. З ритуальною сферою пов'язуються астрагали та жмути дерев'яних лозинок. Елементи вбрання репрезентовані кістяними пряжками-підвісками, поодинокими металевими кільцями на палець чи скроні, бляшаною руркою, підвісками зі стулок мушель, фаянсовими намистинами. Металеві вироби загалом є вкрай рідкими (0,7%). Зрідка небіжчиків супроводжувала м'ясна напутня їжа з вирізки грудинки, хребта (іноді з ребрами), куприка, а також кінцівок свійських тварин.

3.2 Дніпро-Бузький лісостеповий варіант

займав область від лівобережжя Середньої Наддніпрянщини (р. Псел) на сході до Середнього Побужжя на заході. Південний кордон окреслюється по лінії сучасних міст Верхньодніпровськ - Олександрія - Кіровоград - Новоукраїнка - Первомайськ, північний - губиться у Правобережному лісостепу-поліссі на широті Києва. Джерельна база складається з 304 поховань, що походять зі 177 курганів та 3 ґрунтових цвинтарів.

Курганне будівництво було порівняно пожвавленим: 45,5% стратифікованих поховань супроводжувалися могильними насипами і досипками. Особливістю місцевої курганної традиції було оформлення підкурганного майданчика кільцевим або овально-прямокутним ровом (кожна шоста могила) з рештками поминальних тризн - кісток тварин і керамічного посуду. Відомо й випадок спорудження довгої могили. Насиченість курганів похованнями в середньому дорівнює 1,66 п/к і є найнижчою серед локальних варіантів ДПБК. Впускні захоронення локалізуються в південній половині насипу.

Поховальною спорудою зазвичай виступає довга прямокутна/овальна яма з повздовжнім дерев'яним перекриттям. Візитівкою локальної групи виступають поховальні домовини у вигляді довбано-паленої труни-колоди. Поодиноко відомі додаткові конструкції на кшталт дерев'яних рам-зрубів. Способом поховання була інгумація у скорченому стані на лівому, рідше правому боці. Домінуючим сектором орієнтації є Сх, втім виразно представлено й Зх.

Інвентар трапився у 38% захоронень, з них керамічним посудом забезпечено лише кожне десяте, дерев'яним - соте. Знаряддя і зброя представлені одиничними бронзовими ножами, крем'яними вістрями стріл. До гарнітуру вбрання належать кістяні пряжки-застібки, бронзове скроневе кільце, просвердлене ікло, кістяні намистини. Вироби з металу є рідкісними (1%). М'ясною їжею у формі вирізок грудинки, хребта, куприка, ніжок було забезпечене майже кожне десяте поховання.

3.3 Дністровсько-Прутський варіант

Ареал визначається переважно областю Дністровсько-Прутського межиріччя, хоча певна кількість пам'яток даної групи відома як на лівобережжі Дністра й Балтській рівнині, так і на правобережжі Пруту і Нижнього Дунаю (Румунська Молдова і Північна Добруджа). Корпус задіяних джерел включає 873 поховання з 343 курганів та 7 ґрунтових могильників.

Курганне будівництво практикувалося доволі рідко: лише 8,4% поховань супроводжувалися насипами або досипками. Одиничні споруди мали форму довгих могил, а також кільцеві підкурганні ровики. Насиченість курганів похованнями - 2,5 п/к. Окремі насипи містили колективні цвинтарі (до 15 захоронень), влаштовані у південній полі, до якої загалом тяжіють впускні поховання. За поховальні споруди зазвичай правили ґрунтові ями (нерідко двоярусні - з уступами), у південній приморській зоні подекуди трапляються підбої. Відомі й нечисленні додаткові конструкції у формі дерев'яних рам, трун-колод, гратчастих настилів на долівку, кам'яних скринь та їх імітацій.

Майже всі поховання справлені за обрядом інгумації: переважно скорчено на лівому, рідше правому боці, поодиноко - випростано на спині (ці з Румунської Молдови). В орієнтації домінує Сх сектор.

Інвентарем забезпечено 52,8% поховань. Кераміка походить з 36,6% поховань. Вкрай рідко трапляється дерев'яний посуд. До знарядь праці віднесено кам'яні відбійники, товкачі, абразиви, розтиральну плиту; крем'яні ніж, скребачки, пластину, відщепи; кістяні вістря/проколки, “кілочки”, прясельця; бронзове шило чи штрикало. Зброя і атрибути влади представлено одиничними кременевими вістрями стріл, бронзовим кинджалом, кам'яною сокирою-молотком і булавою. До гарнітуру вбрання входили кістяні (рідко вапнякові та мушляні) пряжки, бронзові кільця, платівка-наклепка, підвіски з зубів тварин і стулки мушлі. Вироби з металу загалом є рідкими (1,3%). М'ясна їжа представлена вирізками грудинки, хребта, куприком, ніжками.

3.4 Поселення

В ареалі ДПБК наразі відомо близько 170 поселень, нерівномірно розосереджених по локальних варіантах: Дніпро-Бузький - близько 90 пунктів, Дніпро-Прутський - близько 70, Дністровсько-Прутський - до 10. Переважна більшість пам'яток відома за даними розвідок. Серед не багатьох досліджуваних розкопками поселень виділимо Яблунівку на Росі, Ходосівку у Середній Наддніпрянщині, Кременчук на Південному Бузі, Долиняни у Верхній Наддністрянщині.

3.5 Порівняльний аналіз регіональних груп культурного кола Бабине

Було проведено статистичний порівняльний аналіз бабинських регіональних груп за апробованою методикою [Генинг, Борзунов, 1975; Генинг и др., 1990]. Зіставлення здійснювалося за 130 обрядово-інвентарними ознаками, згрупованими у 44 сукупності та 4 категорії сукупностей. Порівняння територіальних підрозділів Бабине лише за масовими 78 ознаками засвідчило ступінь схожості між ДПБК і ДДБК на рівні 63,9%, а останньої з локальними варіантами ДПБК на рівні 64,7%, 66,2%, 64,6%. Водночас ступені схожості між самими локальними підрозділами ДПБК є значно вищими: 79,4-86,8%. Доповнення масових ознак ще десятьма (т.зв. локальними за тенденцією) дещо зменшило розбіг між ДДБК та ДПБК загалом (схожість 76,2%), а також між ДДБК та локальними групами ДПБК (76,8%, 77,7%, 76,6%), водночас довівши близькість між локальними групами ДПБК до показників 86,6-91,4%. Отримані результати підтверджують, що з чотирьох порівнюваних масивів пам'яток Дніпро-Донський ніяк не може бути поставлений на один щабель з трьома іншими (Дніпро-Дністровським, Дніпро-Бузьким і Дністровсько-Прутським), будучи значно відмінним від них, тоді як останні, попри певну локальну специфіку, демонструють неабияку схожість між собою, тим самим вимагаючи об'єднання в рамках певної таксономічної одиниці. Відтак, чотири порівнювані групи мають бути згрупованими як 1+3, відбиваючи тим самим дві окремі сукупності, одна з яких є суцільною (ДДБК), а друга (ДПБК) - складається з трьох підрозділів, що ми їх розуміємо локальними варіантами.

Розділ 4. Периферійні групи культурного кола Бабине

Окрім надійно визначених територіальних утворень, до культурної області Бабине входять декілька слабко і нерівномірно досліджених периферійних груп пам'яток, характер і статус яких поки що залишається незрозумілим і значною мірою залежить від подальшого накопичення джерел.

4.1 Євпаторійська група Криму

Євпаторійська група Криму виділена на початку 1990-х рр. і складається винятково з поховань (до 30 комплексів). Більшість з них є впускними в кургани. За поховальні споруди правили довгі вузькі прямокутні/овальні ями, а також ями з поздовжнім підбоєм, перекриті каменем і деревом. Небіжчиків укладали у випростаному стані на спині, іноді з розворотом на бік, зрідка - скорчено на боці. Переважаючими орієнтаціями небіжчика є широтні, решта - наближається до довготних. Інвентарем забезпечено 56% поховань. Склад речового супроводу є вкрай обмеженим: кістяні пряжки, кераміка, в одиничних випадках - кам'яна плитка й модельки глиняних коліс.

До євпаторійської групи територіально й обрядово тяжіє невеличка група поховань (7 комплексів), досліджених у Нижній Наддніпрянщині. Їх характеризує переважно впускне положення в кургані, видовжені ями, випростані на спині чи на боці небіжчики з переважаючими широтними орієнтаціями, кістяні пряжки та рідка кераміка. Розбіжності виявляються лише на рівні деталей обрядово-інвентарних ознак. Вважаємо за доцільне об'єднувати згадані нижньодніпрянські поховання у складі громівської підгрупи (за виразним епонімом), включаючи її до складу євпаторійської групи.

4.2 Пам'ятки Полісся, Західного Поділля та Волині

Визначити культурно-таксономічний статус бабинських пам'яток названих регіонів за браком даних поки що не вдається, тому пропонується розглядати їх у якості локальних груп культурного кола Бабине.

Деснянсько-Сеймська група наразі визначає північний бабинський ареал у Дніпровському лівобережному північному лісостепу й південному поліссі, репрезентована 15 поселеннями, з яких лише на Волинцевому-Городку провадилися розкопки [Березанская, 1957, 1960]. Тут виявлено житлові споруди - напівземляні зі стовповими конструкціями і вогнищами, а також характерну кераміку, щоправда з певною локальною специфікою.

Наддніпрянсько-Прип'ятська група представлена 14 поселеннями з Чернігівської та Гомельської Наддніпрянщини, а також Нижньої Прип'яти, більшість з яких відома за розвідками і лише на двох (Пустинка, Заспа 2) провадилися розкопки. Повсюдно бабинські матеріали супроводжували комплекси інших культур - дніпро-донецької, середньодніпровської, тшинецької. При цьому надійно діагностується лише характерна багатоваликова кераміка. Нечисленність бабинських свідчень, відсутність потужних нашарувань і навіть окремих господарсько-будівельних об'єктів у культурних шарах розкопаних поселень, дозволяють думати про нетривале перебування носіїв бабинських культурних традицій в означеному регіоні.

Подільсько-Волинська група виступає крайньою північно-західною околицею бабинських культурних проявів. Це скупчення пам'яток у західноукраїнській лісостеповій зоні охоплює область верхів'їв Західного Бугу, верхньої Горині та верхнього Стиру в межах Волинської та заходу Подільської височини. На поселеннях (до 30 пунктів) кераміка бабинського типу представлена одиничними знахідками або незначними серіями, завжди супроводжуючи матеріали місцевих культур доби бронзи. Причому на 5 пам'ятках представлено безсумнівно синкретичну кераміку, що сполучає в собі ознаки з одного боку бабинської, а з іншого межановицької та стжижовської культур, зокрема в межах напівземляних жител. Чисто бабинських поховань в цьому регіоні також невідомо, хоча окремі комплекси несуть риси синкретичності, де бабинська складова визначається характерною багатоваликовою керамікою.

Вочевидь, Західне Поділля та Волинь вже не входили до складу культурної області Бабине. Бабинські прояви тут, швидше за все, слід розглядати як результат інфільтрації окремих груп бабинської людності з правобережного українського лісостепу, а можливо й Дністровсько-Прутського межиріччя, до культурного середовища сусідніх племен.

Розділ 5. Періодизація пам'яток бабинського культурного кола

Об'єктивним станом джерельної бази зумовлено те, що періодизація культурного кола Бабине побудована на матеріалах поховальних пам'яток.

5.1 Періодизація Дніпро-Донської бабинської культури

Активне курганне будівництво носіїв ДДБК, що дало значний масив стратифікованих могил-курганів, а також виразна еволюція у поховальному обряді й наборі поховального приданого, дозволили виявити динаміку поховальних традицій і побудувати на її основі внутрішню періодизацію культури, врахувавши при цьому позитивний і негативний досвід попередників (С.І. Береснєв, О.Р. Дубовська, І.Ф. Ковальова, В.В. Отрощенко, І.О. Післарій, О.І. Привалов, Е.С. Шарафутдінова).

Джерельною базою для застосування методу порівняльної стратиграфії послугували матеріали 79 стратиграфічних колонок. Порівняльно-типологічне зіставлення поховальних комплексів різних стратиграфічних горизонтів здійснювалося спочатку за комплексом обрядових ознак (орієнтація небіжчика - Пн, Пд, Сх, Зх; правий/лівий бік - п/л, 6 позицій рук - ¦¦,L -,L¦, v¦, LV, W, на підставі яких виділялися обрядові групи, що підлягали ретельній стратиграфічній кореляції. Надалі здійснювалися чисельні кореляції виділених обрядових груп з типами поховальних споруд, а також різними категоріями реманенту, перш за все хронологічно діагностичними, серед яких виділяються пасові пряжки 6 підтипів: гачково-планкові (г-п), кільцеві без бортика (1 - лінзовидний перетин, 1а - трапецієвидний перетин), кільцеві з бортиком (2), кільцеві з бортиком і бічним отвором (2о), овальні з бічним отвором (3о).

Кінцевим результатом аналізу стала схема періодизації, що включає три послідовних етапи розвитку ДДБК. І етап (ранній) визначається двома основними бінарно-опозиційними обрядовими групами з широтними орієнтаціями небіжчиків (чоловічою - Зх-л та жіночою - Сх-п). Вкрай рідко ця норма протиставлення за ознакою статі реалізувалась через супутні обрядові групи з меридіональними орієнтаціями. В межах І етапу виділяються два хронологічні періоди - ранній (ІА) і пізній (ІБ). Ранньому періоду відповідають поховання з переважаючими “катакомбними” позиціями рук (¦¦,L -,L¦), у супроводі пряжок типів г-п і 1, кам'яних брусків, “виробничих” та сагайдачних наборів - для чоловіків, а також різних прикрас - для жінок. Поховання пізнього періоду відрізнялися частішанням “зрубних” поз небіжчиків (LV,W), кількісним і якісним зменшенням поховального супроводу, відсутністю щойно перелічених наборів і головне - наявністю кілець 1а типу. Ранній етап позначений високою активністю курганного будівництва (до 90% поховань супроводжувалися насипами і досипками), поховальними спорудами у формі прямокутних ям широких пропорцій (1:1,2-1:1,6), нерідко з дерев'яними рамами. ІІ етап (середній) визначався відходом від принципу бінарної опозиції за статевою ознакою. В якості основної виступає обрядова група Зх-л-W, яка тепер включає поховання і чоловіків, і жінок. Також набувають поширення супутні обрядові групи з меридіональними орієнтаціями - Пн-л, Пн-п, Пд-л, Пд-п. Продовжує скорочуватися кількісний і якісний склад інвентарю, повністю відсутні прикраси жіночого гарнітуру. в межах середнього етапу намічається виділення двох послідовних періодів: ранній (ІІА) характеризується похованнями основної та супутніх обрядових груп, а головне - пряжками 2 типу; пізній (ІІБ) наповнюється похованнями супутніх обрядових груп і пряжками 2о типу. Рівень курганного будівництва дещо знизився (72%), могильні ями набувають видовжених пропорцій (1:1,7-1:2,0). ІІІ етап (пізній) характеризується похованнями основної обрядової групи Сх-л-W, а також супутньої групи Сх-п-W. Переважають споруди у вигляді овальних та вузьких прямокутних ям (1:1,8-1:2,2), зрідка трапляються підбої. Інвентарний комплекс є вкрай обмеженим. Визначальною ознакою виступають пряжки типу 3о, меншою мірою - 2о. Курганне будівництво є неактивним (15,6%).

5.2 Періодизація Дніпро-Прутської бабинської культури

Дніпро-Дністровський локальний варіант. Низький рівень курганного будівництва дозволив мобілізувати лише 28 стратиграфічних колонок, причому здебільшого двоступеневих. Аналіз провадився за вище означеною методикою, дещо скорегованою до матеріалу, а також з критичним урахуванням здобутків попередників (В.Ф. Єлисєєв, В.М. Клюшинцев, В.В. Отрощенко, І.М. Шарафутдінова).

Узагальнюючи отримані результати, можна припустити, що поховання раннього горизонту визначаються такими переважаючими, проте не абсолютними, характеристиками, як могили у вигляді овальних ям (за наявності підбоїв), орієнтації небіжчиків на Зх і Пн-Сх (за наявності Сх і Пд-Сх), пряжки 2 типу. Наступний горизонт, за умов відображення ним загальних для локальної групи тенденцій у типах могильних споруд і векторах орієнтації небіжчиків, вочевидь, вирізняється наявністю пряжок типу 2о.

Пізній горизонт, враховуючи його найбільшу наповненість, повністю повторює обрядові характеристики локальної групи загалом (домінуючі орієнтації - Сх, Пд-Сх, Пд), відзначаючись при цьому пряжками найпізнішого типу 3о. Пам'ятки даної локальної групи виявилися слабко диференційованими в часі, тому їхня внутрішня хронологія є невиразною і окреслюється лише на рівні слабко виражених тенденцій, що може бути пояснено нетривалістю існування самої культури, яка просто не встигла пережити суттєвих трансформацій на рівні поховальної обрядовості.

Дністровсько-Прутський локальний варіант. Спираючись на існуючі схеми періодизації бабинських пам'яток регіону (В.О. Дергачов, Є.М. Савва) і залучаючи доступні матеріали, зокрема 22 стратиграфічні колонки (серед них лише 6-7 виявилися інформативними), вдалося виявити наступне. Періодизація даної локальної групи, як і сусідньої Дніпро-Дністровської, носить характер більш-менш виразних тенденцій у стратиграфічному статусі поховань, типах могильних споруд, положенні небіжчиків, речовому супроводі.

І етап (ранній) репрезентує кількісно незначна група поховань з наступними ознаками: порівняно висока, на тлі середньостатистичного по локальній групі, питома вага основних комплексів; могильні споруди у формі ям, зокрема з заплічками, дерев'яних рам і кам'яних скринь; укладення небіжчиків з орієнтацією до Зх, Пн, Сх секторів у слабко та середньо зібганій позі, нерідко з архаїчними позиціями рук (¦¦,L¦); у супроводі кільцевих пряжок типу 1а; майже винятково без керамічного посуду; без м'ясної напутньої їжі.

ІІ етап (середній) наповнений дещо більшою кількістю поховань з такими показниками: підвищений показник основних та впускних з досипкою поховань; поховальні споруди - овальні та прямокутні ями, часто з заплічками, а також нечисленні дерев'яні рами і колоди, кам'яні скрині та підбої; укладення небіжчиків у середньо- та дуже зібганій позі з орієнтацією здебільшого до Сх і рідше - Пн-Пн-Зх секторів; у супроводі пряжок 2 типу; часто з керамічними посудом класичних бабинських типів; інколи з м'ясною напутньої їжею у формі грудинки, куприка, хребта. ІІІ етап (пізній) представлено значним масивом поховань з наступними ознаками: здебільшого впускна стратиграфічна позиція; могильні споруди у формі овальних ям, зрідка з заплічками, підбоїв, а також нечисленних імітацій кам'яних скринь, хоча переважають поховання у насипу кургану; небіжчики - переважно у дуже зібганій позі з орієнтацією до Сх сектору, рідко - до Пн і Пд; переважно у супроводі пряжок різновидів типів 2о, 3о, 3; нерідко з керамічним посудом простих горщикових та банкуватих типів; інколи з м'ясною напутньої їжею характерного складу.

Дніпро-Бузький локальний варіант. Брак стратиграфічних свідчень (7 колонок) визначив доволі умовну схему періодизації, що визначається тенденціями на рівні обрядово-інвентарних характеристик поховань. Базова обрядова група, що відбивала місцеву поховальну традицію протягом всіх етапів, характеризувалася ознаками Сх-л-W. Реальні підстави для розподілу цього масиву поховань на періоди, окрім екстраполяції на них виявленої в сусідніх групах динаміки розвитку пряжок, відсутні. І етап, можливо, репрезентують нечисленні поховання з пряжками 2 типу. ІІ етап позначився появою в ужитку пряжок 2о типу і доповненням основної обрядової групи додатковими (Пн-л, Зх-л, Зх-п). Саме з цього часу фіксується побутування в якості поховальних споруд дерев'яних трун-колод, а також одиничних підбоїв, запозичених у південних сусідів. ІІІ етап, що може розглядатися і як заключна фаза другого, характеризувався основними ознаками попереднього етапу, відрізняючись від нього ще більшою різноманітністю другорядних обрядових груп (додалися Сх-п, Пд-п, Пд-л) та переважанням пряжок типу 3о.

5.3 Внутрішня хронологія культурного кола Бабине

Спроба виділити й конкретизувати загальні для всіх локальних варіантів знаменники, які могли б слугувати критеріями для їхнього хронологічного співвіднесення, показала, що таких існує небагато. Єдиним спільним критерієм можуть виступати лише пасові пряжки, хоча їхня певна локальна специфіка утруднює хронологічну кореляцію типів. Ключове значення мають також стратиграфічні спостереження, що походять з курганів буферних для локальних груп зон. Якщо виходити із запропонованого типолого-хронологічного ряду еволюції кільцевих пряжок (1>1а>2>2о>3о), то стає очевидним, що ДДБК є давнішою за ДПБК. В ДДБК зосереджено майже усі архаїчні кільця-пряжки типу 1 та переважна більшість ранніх кілець-пряжок типу 1а, близько половини пряжок типу 2, тоді як пізні типи 2о і 3о представлені тут украй мало. Натомість ДПБК загалом і за локальними варіантами, видається пізнішою, оскільки в ній не відомі ранні кільця типу 1, зрідка трапляється пізніший тип 1а (лише у Дністровсько-Прутському варіанті) та, водночас, суттєво переважають різновиди пряжок пізніх і найпізніших типів 2, 2о, 3, 3о. За стратиграфією ДДБК також завжди передує ДПБК (14 випадків). Отже виходить, що основний період існування локальних груп ДПБК співпадав з ІІ (середнім) і особливо ІІІ (пізнім) етапом ДДБК. Притому кількісне співвідношення ранніх і пізніх пам'яток по кожній з них натякає на те що пік розвитку локальних груп ДПБК припадав на етапи занепаду й кінця ДДБК (періоди ІІБ-ІІІ). Серед локальних груп ДПБК більш ранньою видається Дністровсько-Прутська, ранній етап якої відповідає періодові ІБ ДДБК, можливо його фіналу.

Розділ 6. Культурне коло Бабине в системі відносної та абсолютної хронології бронзового віку

6.1 Передуючий хронологічний горизонт

Залучивши до аналізу близько півсотні курганних стратиграфічних колонок, вдалося з'ясувати, що ДДБК безпосередньо хронологічно наслідує наступні катакомбні культури/групи: бахмутську (або бахмутсько-маницьку), східноманицьку, пізню донецьку, пізньою середньодонську (харківсько-воронезьку), пізньою волго-донську, пізню дніпро-азовську (інгульську), за умов жодного зворотного випадку.

Для всіх локальних варіантів ДПБК чисельними стратиграфічними даними надійно встановлено її слідування за інгульською КК. Однак щонайменше для Дніпро-Дністровського степового межиріччя можна стверджувати, що місцевий варіант ДПБК безпосередньо не стикується з інгульською КК, а є відокремленим від неї слабко насиченим горизонтом поховальних пам'яток перехідного типу. Вони сполучають в собі, з одного боку, пережитки інгульської традиції, а з іншого - елементи майбутньої місцевої бабинської і, відтак, можуть розцінюватися як постінгульські або протоДПБК. Оскільки виділені пам'ятки в курганах перекривають класичні інгульські катакомби та передують підбоям ДПБК, можна припускати їхню синхронність з нечисленними в цьому регіоні комплексами ранньої ДДБК, що займає аналогічну стратиграфічну позицію.

Для Дніпро-Бузької групи ДПБК, окрім співвідношення з інгульською КК, зафіксовано її слідування за середньодніпровською культурою пізнього етапу, репрезентованою горизонтом поховань з випростаними на спині кістяками. Така ситуація видається цілком логічною з огляду на все очевиднішу синхронність інгульської та середньодніпровської культур.

Передбабинський горизонт Дністровсько-Прутського межиріччя, виходячи з курганної стратиграфії, ми оцінюємо як інгульський катакомбний. Попри неодноразово наголошувані й реально простежені нами паралелі у поховальному обряді тамтешньої групи ДПБК з місцевою ямною культурою, переконливих підстав для твердження, що бабинська культура в означеному регіоні безпосередньо стикується або виростає з ямної, на сьогодні не існує.

6.2 Синхронний хронологічний горизонт (культурне оточення)

Для визначення горизонту рівночасних і оточуючих культурну область Бабине археологічних утворень застосовувалися традиційні методи стратиграфії (безпосередньої або відносної) та типологічних зіставлень. Узагальнюючи доступні дані, окреслимо близьку, а коли можна й далеку бабинську периферію, просуваючись північним напрямком за умовною дугою з південного сходу до південного заходу. У Кавказькому регіоні майже повністю одночасними Бабиному, перш за все ДДБК, виступають пізня гінчинська культура (Дагестан і Чечня) та бедено-тріалетська спільнота “квітучої пори” (Південний Кавказ). Синхронність встановлюється на підставі аналогій (для кожної групи свій перелік): гачково-планкові та кільцево-вузькопланкові пряжки, металеві спіральні браслети, окуляроподібні підвіски, спіральні та бляшані пронизки, фаянсове намисто (ріжкове, бородавчасте й сегментоване), крем'яні виїмчасті вістря стріл, точильні бруски, паралелі в рельєфному декоруванні кераміки. У Степовому Передкавказзі з ДДБК повністю синхронізується лолінська культура та кубанська група фіналу середньої бронзи (за стратиграфією та аналогіями): пряжки, фаянсове намисто (бородавчасте, ріжкове, пелюсткове), бронзові спіральні пронизки та бляшані рурки, кістяні “конуси”, запозичені поховальні конструкції (підбої, рами). Якоюсь мірою одночасними ДДБК (достеменно її середньому й пізньому етапам) виступають кам'янська культура Східного Криму та Левенцівська і Каратаєвська фортеці гирла Дону, що встановлюється завдяки відносній стратиграфії, кістяним псаліям, пряжкам типів 2 і 3о, бронзовому теслу костромського типу, крем'яним виїмчастим вістрям стріл, керамічним аналогіям.