Парадигма гри в українському фольклорі (семантичний та функціональний аспекти)

Досліджуючи ігрову амплітуду у загадках визначено, як і яким чином змінюється значення і функції гри від первісних часів, коли загадка виконувала насамперед магічну, ритуальну, ініціальну, світоглядну функції, і до сучасності, коли форма загадування переходить до розважальної. Другим аспектом дослідження є вивчення елементів загадування у складі інших жанрів фольклору, зокрема, пісні і казки, де загадка виступає не окремим жанром, а універсальним структурним елементом іншого жанру народної творчості, тобто ігровою ситуацією, і пов'язана з динамікою жанру. Так, загадки у складі жанрів обрядового фольклору - колядках, щедрівках, веснянках - виконують функцію замовляння («…А старим бабам - паляниці, Щоб плодились бики і телиці, Барани і ягниці. Скільки кочечок, стільки дочечок; Скільки дубочків, стільки синочків»), а для пізніх станів традиції характерне винесення «ритуального, серйозного» у сферу ігрового, текст губить свою силу, але попри все це приймає виразову спрямованість на ігрову дію - спілкування «загадковою мовою» (лічилки типу «Бігли коні під мостами Із золотими копитами. Треба стати погадати, Що тим коням їсти дати»).

Найбільшу увагу в даному розділі дослідження було приділено аналізу ігрового компонента як складника жанрових текстових структур, якому присвячено підрозділ 3.2 - «Маніфестація гри у різноманітті рівнів фольклорного тексту». Характерними формами інтеграції ігрової традиції у вербальний та невербальний фольклор, трансформації ігрової стратегії і стилістики, ігрових мотивів і образів є метафоризація, імпровізація, театралізація, персоніфікація, імітація. Особливу увагу звернено на метафоризацію, як один із головних шляхів трансформації ігрової дії у поетичне слово. Ігрове начало у більшості жанрів фольклору розгортається в багатьох аспектах, у різних планах вираження та комбінаторного принципу конструювання тексту: театралізація, «творче» начало кожного окремого виконавця - артистизм, зміна голосів, інтонаційні характеристики (у кумулятивних казках лірника Сашка на ролі персонажів казки обираються слухачі, котрі імітують їхні голоси); імпровізація і час виконання, бо саме вони підкреслюють зовнішні ігрові сторони (наприклад, в іграх «Мак», «Просо», «Грушка», «Огірочки»). Імітація певного явища, відтворення мріяного як дійсне підсвідомо змушувало гравців повірити у реальність зображуваної події, і - у наслідку - у досягнення жаданого результату.

Виділення символу, образу, діалогу і гумору як окремих рівнів гри в поетиці обрядової і позаобрядової пісні дозволило з'ясувати конструктивне значення цих засобів для формування не тільки структурних моделей жанру, а й його поетичної структури. Символи ігрового тексту функціонують на кількох рівнях: на рівні архетипних мотивів і схем (космогонічні мотиви, імітація жертвоприношення, мотив смерті-відродження, ініціації), на рівні світотворчих образів (дерева, яйця, хати) і сакралізованих персонажів (ящур, кострубонько), календарних символів (дідух, колядницька зірка), символів-атрибутів (коровай, рушник, гільце) образів-ролей (перебрана Кустом дівчина, дівчина-тополя), але найпоширеніший рівень - метафоричний, бо, безсумнівно, символіка «ритуалу» гри тотожна метафорі ігрового фольклору. Семантична функція традиційних мотивів, схем, образів в ігровому тексті, маючи чіткі кореляти у сфері «серйозного», під дією фантазії та естетизації, як додаткових привнесених ззовні, ігрових аспектів, значною мірою віддаляється від його «природніх форм» (І.Морозов), універсалізується, спрощується або й стає беззмістовною, однак ця спрямованість стає формотворчим явищем і одночасно здатна наближувати ігрові мотиви і образи, ігрові ситуації і елементи до символів. Підтвердження цьому ? символічне навантаження «імен» учасників народних ігор, персонажів фольклорних текстів, відповідно до яких гравці виконують призначені за ними ролі (бобер, стрілець, хорти, царенко, король, дід, баба). Порівнявши значення символів у пісні і грі, переконуємося, що символ розкриває сутність персонажа або гравця, тобто роль, яка за ним закріплюється.

Підкреслено, що символ у фольклорі багато в чому перетинається з образом: у фольклорному творі символ, в основному, допомагає розкрити образ. У фольклорних жанрах образи змальовуються головним чином такими, якими вони уявляються виконавцям цих жанрів: весна у веснянках - теплою, врожайною; пан-господар у колядках - заможним, «дорівнюється цареві» та ін. У народних іграх символ розкриває образ предмета або роль персонажа відповідно до смислового навантаження, яке за ними закріплюється за сюжетом і структурою гри.

У межах гумору розкриваються інші можливості і властивості гри: орієнтація на розвагу, відпочинок, свято - вона стала основою побутування обрядових пісень на пізнішому етапі, а також прийомом естетичного освоєння символічних дій і культурних цінностей, що знаходили втілення в певних образах (природні явища, тварини, рослини), як наприклад у грі «Огірочки» («Ой вийтеся, огірочки, А в зелені пуп'яночки. Грай, жучку, грай!»); пародіювання вихідних магічних, заклинальних функцій, як наприклад, у дитячих лічилках; двозначність й сміливі жарти, символіка з еротичним підтекстом (вибір та ловитва гравців протилежної статі в іграх «У Горю-Дуба», «Хрещик, «Ящур»).

Діалог утворює ще один самостійний рівень гри в поетиці пісні - розмова між двома особами, обмін репліками. У ліричній пісні діалогічний виклад скорочує шлях розкриття будь-якої теми (розвитку відносин між парубком і дівчиною, долі козака), драматизує кожен епізод, надаючи пісні «внутрішньої сценічності» (О.Дей). Якщо форма викладу монологічна, відбувається діалог ліричного героя (героїні) з собою, своїм внутрішнім світом. У найпоширеніших діалогічних пісенних та ігрових текстах («Король», «Володар», «Кострубонько», «Дзвін», «Зайчик») процес комунікації здійснюється заради спілкування і розваги, має сміховий, комічний ефект.

У дисертації розглядається тактика структурної і семантичної рецепції гри як ігрового прийому в казці: мотиви (шукання й упізнання, приховування імені, змієборства, боротьби і суперництва, спортивних змагань, шлюбні й еротичні) повторюваності епізодів. Якщо весільний мотив упізнання - виставлення «удаваної молодої» - є компонентом обряду переходу, в народних іграх - спрямований на пошук, вгадування предмета (перстень, паличка, стебельце) у когось із учасників («Перстень», «У тикача», «Тикало») і досягнення перемоги, то казковий мотив «упізнання/вгадування», представлений у вигляді «складних завдань», приховування імені, перевірки головного персонажа, «покарання» у разі програшу, є такою драматичною структурою повторюваних епізодів семантики обрядового тексту епічного сценарію, в якому за допомогою ігрових прийомів відрефлексовується життєвий досвід людини, програмуються потрібні (людині і спільноті) стани і переживання (наприклад, естетичні і пізнавальні).

Структура ігрового висловлювання переважає в поетиці загадки і виступає на кількох рівнях: як структурний і смисловий елемент різних фольклорних жанрів - русальних пісень («Ой дівчино, моя Галю…»), казок з мотивами складних завдань («Яйце-райце», «Ох», «Летючий корабель»); як діалогічна форма у загадці з відгадкою, наближена до драматичної, ігрової форми, особливо у питально-відповідних текстах пісень («Ой дівчино, моя Галю…», «Ой горобчику, спадку-спадку…»); як внутрішня, «авторська» ігрова структура змісту вербального фольклорного тексту (наприклад, загадка, що є зашифрованим у метафору текстом, в якому відгадка є розшифровкою ігрової метафори), і зовнішня, «акторська» ігрова структура, характерна для діалогових ігор, ігрового жеребкування; як спілкування «загадковою мовою», що спостерігається на прикладах обрядової поезії (весільних піснях, колядках, щедрівках, веснянках) і, по суті, є мовною грою. Звідси робиться найголовніший висновок підрозділу: народна гра й ігрові властивості, драматичне начало - рясногранне і багатофункціональне явище, що у традиційній культурі маніфестує себе у згоді з тими можливостями, які кожний жанр пропонує авторам-виконавцям народнопоетичної творчості, активізує світоглядну, комунікативну й естетичну функції жанрів.

У «Висновках» узагальнюються результати дослідження. Системні методи дослідження ігрової традиції виводять гру на рівень основоположного і багатогранного культурного феномена. Народну гру необхідно вивчати як структуроутворюючий чинник традиційної культури взагалі, оскільки елементи гри та ігрової основи присутні в будь-яких її проявах (в контексті обрядовості, дитячого фольклору, театральної сфери, сміхової культури).

Виявлено релевантні ознаки та функції гри, до яких відносимо вільний характер гри, ізольованість від буденного життя, просторову обмеженість, наявність режисера ігрового сценарію, упорядкованість та повторюваність, естетичний ефект, творчий потенціал, культурну, світоглядно-пізнавальну, комунікативну, моделюючу та магічну функції гри.

Запропоновано схему послідовного впорядкування ознак ритуалу та гри, яка показує, що народна гра генетично походить від ритуалу: архаїчні ритуали трансформуються в ігрові форми й поступово втрачають свої провідні функції (магічну, світоглядно-пізнавальну, культурну, моделюючу). Загальна структура, форма проведення ритуалу та гри багато в чому подібні: це наявність культу, ізольованого від “буденного життя” ігрового простору, естетичного впливу, чіткого порядку дій, повторюваності тощо.

З системної точки зору фольклорну свідомість ігрової культури визначено як складний ієрархічний комплекс, що розгортається на основі синкретичної свідомості первісного буття в процесі еволюції людства й виступає як відображення у свідомості народу всієї сукупності різноманітних архетипів (міфологічних, релігійних, історичних, етичних, естетичних, образних тощо). Доведено, що смислопороджуючими чинниками, які здійснюють інтеграцію ігрової традиції в обряди і жанри фольклору, є архетипні мотиви і архетипні схеми, які за своїм походженням утворюють два рівні (горизонти) свідомості: це прадавні космогонічні моделі (жертвоприношення, світового дерева, смерті-відродження, трансформації) та етнічні моделі більш пізнього походження.

Запропоновано методичний підхід та загальну схему, орієнтовані на знаходження ігрових елементів у складі окремих жанрів фольклору з урахуванням специфіки певного жанру. Суть методики базується на співставленні елементів жанрів фольклору з народними іграми та трансформації фрагментів ритуалу в гру. Збіг символів, образів, атрибутів показує, що за своєю семантикою, функціями та структурою жанри фольклору, обряди та ігри протягом історичного періоду формування зазнали взаємовпливу та взаємозалежності.

Розглянувши форми трансформації ритуалу в гру, підкреслюється значна роль метафоризації, театралізації та імпровізації, як додаткових зовнішніх шляхів, які на пізніх етапах традиції сприяли перетворенню ритуалу в гру, елементів архаїчного світогляду ? в реально-побутову сферу. Показано, що ініціальні аспекти у казці структурно та семантично пов'язані з іграми, в чому переконує збіг мотивів (упізнання/вгадування), образів (нареченого/нареченої), умов і правил гри (постановки завдання, перевірки, покарання).

Прикладом неординарних шляхів інтеграції ігрових рівнів у вербальний текст є жанр загадки. До такого висновку спонукає, по-перше, існування її декількох різновидів, що призводить до проблеми термінологічної невизначеності, по-друге, ідентифікація ігрових елементів у складі загадки можлива лише в її класичному варіанті (загадки з відгадкою); в інших своїх трансформованих варіантах (загадки у складі пісні і казки, спілкуванні «загадковою мовою») загадка стає структурним елементом іншого жанру, окремим рівнем гри.

Поліфункціональність гри, актуалізована на рівні не лише формальних, а й семантичних та навіть жанротворчих процесів, виявляється у всіх жанрах і родах, хоча ступінь і обсяг її є різними і в кожному випадку відповідають жанровій природі фольклору. Отже, можна говорити про особливі моделювальні (семіотичні, функціональні) властивості ігрового поля фольклору.

Положення дисертації висвітлені у таких публікаціях автора, вміщених у виданнях, рекомендованих ВАК України

1. Гуменюк П.О. Символічний і психологічний зміст жертвоприношення в міфології та релігії // Літературознавчі студії. Збірник наукових праць. Вип. 7. - К., 2004. - С. 79-88.

2. Гуменюк П.О. Ігрове начало в ліричній пісні: гендерний аспект (на матеріалах пісень Поділля) // Літературознавчі студії: Збірник наукових праць. Випуск 10. - К., 2004. - с. 77-81.

3. Гуменюк П.О. Народні традиції та фольклор очима дитини (за творами О. Довженка) // Літературознавчі студії: Збірник наукових праць. Випуск 13. - К., 2005. - с. 304-310

4. Гуменюк П.О. «Коза»: проблема інтерпретації обрядової гри в етнографічній літературі // Народна творчість та етнографія. - К., 2005. - № 4. - С. 100-105.

5. Гуменюк П.О. Обряд «водіння кози» як складова частина традиційної ігрової культури українців // Літературознавчі студії. Збірник наукових праць. Вип. 14. - К., 2005. - С. 104-108.

6. Гуменюк П.О. Гра і ритуал: світоглядний і комунікативний аспекти // Літературознавчі студії: Збірник наукових праць. Випуск 12. - К., 2005. - с. 135-139.

7. Гуменюк П.О. П. Чубинський як збирач і дослідник української традиційної ігрової культури // Літературознавчі студії. Збірник наукових праць. Вип. 17. - К., 2006. - С. 26-31.

Анотації

ігровий український жанр фольклор

Гуменюк П. О. Парадигма гри в українському фольклорі (семантичний та функціональний аспекти). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.07 - фольклористика. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2008.

У дисертації здійснено системний аналіз ігрового фольклору в українській усній народній творчості. Розглянуто теоретичні принципи, методологічні засади та історію вивчення питання української традиційної ігрової культури у фольклористиці. Досліджено генезу народної гри; запропоновано метод паралельного аналізу ознак і функцій ритуалу та гри як основних форм умовної поведінки. Визначено основні архетипні мотиви, які здійснюють інтеграцію ігрової традиції у вербальний та невербальний фольклор. Розроблено схему для визначення основних ігрових елементів, мотивів та ситуацій у жанрах фольклору.

Ключові слова: гра, ритуал, ігрова культура, ігрова ситуація, обрядова роль, мотив.

Гуменюк П. О. Парадигма игры в украинском фольклоре (семантический и функциональный аспекты). - Рукопис.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.07 - фольклористика. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, 2008.

В диссертации произведен системный анализ игрового фольклора в украинском устном народном творчестве. Рассматриваются теоретические принципы, методологические основы и история изучения вопроса украинской традиционной игровой культуры в фольклористике. Раскрывается суть и специфика теоретического дискурса современной фольклористики вокруг феномена игры, определяются универсальные параметры, с помощью которых можно классифицировать материал и адекватно его описать, в связи с чем сформировалось несколько стратегий изучения игры по форме и по содержанию (собственно игры) и массива «игроподобных» феноменов (поведение, фон, ситуация), которые входят в состав игры. Введенный в аналитическое поле украинской фольклористики термин «игровая культура» позволяет подключить к дискурсу игровой и развлекательной культуры все сферы жизнедеятельности человека.

Исследуется генезис народной игры; разрабатывается схема сравнительного анализа игры и ритуала как основных форм условного поведения. Основное различие между игрой и ритуалом наблюдается в том, что ритуал имеет свою определенную цель, стойкие ритуально-магические элементы, а цель народной игры обычно не связана с продуктивной деятельностью и определяется не результатом игровых действий, а заключается в самом их процессе. Определяются основные архетипные мотивы и схемы, которые осуществляют интеграцию игровой традиции в вербальный и невербальный фольклор.

Разрабатывается схема для определения основных игровых элементов в жанрах фольклора. Анализируются аспекты выявления дистанции между игровой основой и фольклорным текстом в разнообразии ихних семантико-структурных трансформаций и модификаций. Основными формами интеграции игровой традиции в вербальный и невербальный фольклор, трансформации игровой стратегии и стилистики игровых мотивов и образов является метафоризация, импровизация, театрализация, персонификация, имитация. Полифункциональность игры, актуализирована на уровне не только формальных, но и семантических и даже жанрообразующих процессов, наблюдается практически во всех жанрах, хотя степень и объем ее были разными и в каждом случае соответствовали жанровой природе фольклора. Ключевые слова: игра, ритуал, игровая культура, игровая ситуация, обрядовая роль, мотив.

Gumenyuk P. O. Paradigm of game in Ukrainian folklore (semantic and functional aspects). - Manuscript.

Thesises for degree of Candidate of Philology. - Speciality 10.01.07. - Folclore studies. Kyiv National Taras Shevchenko University, 2008

The major goal of the research is a systems analysis of playing folklore is carried out in Ukrainian verbal folk creation. Theoretical and methodological principles and the history of study of question of the Ukrainian traditional playing culture, are considered in the folclore studies. Explored genesis of folk game; the method of parallel analysis of signs and functions of ritual and game is offered. Certainly basic archetips motifs which carry out integration of playing tradition in verbal and unverbal folklore. A chart is developed for determination of basic playing elements, motifs and situations in the genres of folklore.

Keywords: game, ritual, playing culture, playing situation, ceremonial role, motif.

Размещено на Allbest.ru