Гуманізм як феномен італійської культури: традиції та сучасний стан

Наголошено, що А. Грамші в своїх працях з'ясовував питання гуманізму, історичні і теоретичні проблеми розвитку культури, соціології мистецтва і взаємодії його видів, становлення італійської культури від Данте до Піранделло. Основні його роботи - це «Тюремні зошити», «Формування інтелігенції», «Театральна хроніка». А. Грамші був організатором антифашистського руху в Італії. Головним напрямком своїх теоретичних виступів Грамші обрав філо-софські роботи Б. Кроче. Це неважко зрозуміти, якщо врахувати, що близько п'ятдесяти років першої половини ХХ ст. Італія зазнавала впливу діяльності Б. Кроче, який перебував у центрі філософського життя країни, спрямовуючи його і керуючи ним. Зазначено, що центральним стрижнем концепції А. Грамі була боротьба за гуманістичне світобачення та гуманістичну культуру.

Визначено місце концепції «Нового гуманізму» Ауреліо Печчеї. Зазначено, що у другій половині ХХ ст. світ зіткнувся з якісно новими проблемами, озна-чальною рисою яких став їхній глобальний характер. «Шукачем глобальної істини» та організатором і президентом Римського клубу був відомий італійський громадський діяч Ауреліо Печчеї, який здійснив величезний внесок у гуманіс-тичне, моральне і економічне відродження повоєнної Італії.

Головною ідеєю книги А. Печчеї «Людські якості» та метою діяльності Римського клубу було привернути увагу світової громадськості до «ускладнень людства», що мають довгостроковий характер і продовжують поглиблюватися.

Аналіз сучасних труднощів розвитку світового співтовариства призводить А. Печчеї до переконання, що вирішенню проблем, котрі стоять перед людством, повинні сприяти зміни в сфері «людських якостей». Він називає їх «новим гуманізмом», що «спроможний забезпечити в людині таку трансформацію, підняти її якості і можливості до рівня, адекватного її новій зрослій відпо-відальності в цьому світі». Головною метою «революції гуманізму», на думку А. Печчеї, повинна стати соціальна справедливість, прагнення до більш рівно-правного суспільства. Має також змінюватися й зміст поняття «задоволення людських потреб» _ головною метою тут повинна стати самореалізація людської особистості.

А. Печчеї визначає три головні аспекти, які характеризують «новий гуманізм»: почуття глобальності, любов до справедливості і нетерпимість до насильства. За автором, душа гуманізму у його безперервності. На думку А. Печчеї, гуманістична концепція життя вимагає від людини припинити «заглядати у майбутнє», а почати «створювати» його. Вона повинна дивитися якомога далі наперед, і в своїх діях приділяти однакову увагу як теперішнім, так і віддаленим у часі їх наслідкам, включаючи весь той період, протягом якого ці наслідки можуть виявлятися. Щоб бути людьми в широкому значенні цього слова, слід розвинути таке розуміння глобальності всіх подій і явищ, яке б відбивало суть і основу усього Всесвіту. Своє покликання А. Печчеї вбачав у формуванні принципово нової гуманістичної свідомості. Саме тому його нази-вають «людиною сучасного ренесансу».

У п'ятому розділі «Умберто Еко як виразник гуманістичних традицій італійської культури», що складається з двох підрозділів, розглядається життє-вий та творчий шлях У. Еко та його літературна діяльність як концентрація гуманістичної традиції. Зазначено, що філософ народився в Алессандрії 1932 ро-ку. У 1954 році закінчив Туринський університеті, отримав диплом доктора філософії, захистивши дисертаційну роботу на тему «Естетична проблематика Фоми Аквінського». Відтоді веде активну наукову й літературну діяльність: автор понад 30-ти монографій та сотні наукових статей, п'яти художніх романів (два з яких стали світовими бестселерами - «Ім'я рози» та «Маятник Фуко»).

У 50-ті роки Еко стає відомим фахівцем з питань культурології, а пізніше, запозичивши у Фоми Аквінського «поняття форми як структури, що може бути розкладена на компоненти» (воно перегукувалося з модним на той час структу-ралізмом), захопився семіотикою, теорією знаків та їх інтерпретацій, що стало його основним уподобанням. Із середини 70-х років Еко очолює кафедру семіо-тики в Болонському університеті, обіймає посаду генерального секретаря Міжна-родної асоціації з семіологічних досліджень (1972-1979), виконує обов'язки віце-президента Міжнародної асоціації семіотичних досліджень (1979-1983) та почесного президента Міжнародної асоціації семіотичних досліджень (з 1994), читає лекції в Гарвардському, Колумбійському, Йєнському університетах, а також у Колеж де Франс, є почесним доктором більше ніж двадцяти універси-тетів світу.

В Україні цей непересічний філософ і громадський діяч став відомим насамперед своєю художньою творчістю як письменник, а не як науковець, позаяк літературні твори У. Еко були перекладені й опубліковані в нашій країні раніше, ніж це відбулося з його академічним доробком. Увагу українського інтелектуального загалу він привернув як оригінальний романіст-історик, тоді як у західних країнах «феномен Еко» створили його наукові праці, і лише значно пізніше відбулося визнання його літературного таланту.

У переліку головних захоплень вченого - середньовічна культура та філософія, проблеми художньої творчості та масова культура, проблеми інтер-претації, сучасне мистецтво та семіотика. Умберто Еко має свою сторінку в Інтернеті (Eco's Home Page), де вміщено його біографію, тексти лекцій, рецензії на його твори.

У 1980 році замість звичного амплуа академічного вченого, ерудита і критика У. Еко з'явився перед публікою як автор сенсаційного роману «Ім'я рози», який відразу здобув міжнародну популярність і був увінчаний низкою літературних премій. Роман послужив основою такої ж сенсаційної екранізації. Заговорили про появу «нового Еко», проте, якщо пильно вчитатися в текст роману, то стає очевидним органічний зв'язок між ним і науковими інтересами його автора; більше того, роман реалізує ті ж концепції, які живлять наукову думку автора і являє собою переклад гуманістичних ідей У. Еко на мову художнього тексту.

Проза Еко - це сполучення складної семіотичної гри, що ґрунтується на багатозначності та історичній мінливості ключових понять людського досвіду, на актуальній етичній проблематиці, зокрема, _ це дослідження витоків фана-тизму, нігілізму, підозрілості, насильства, компромісу тощо. Характерною рисою творчості Еко є динамічність сюжетів, побудованих на перетині історичних подій і сучасних реалій, які наближаються до детективу («Ім'я рози», 1980, роман з історії бенедиктинського монастиря XIV ст.), тріллера («Маятник Фуко», 1988, роман про сучасних дослідників історії лицарського ордену тамплієрів, пародійний аналіз культурного сум'яття сучасної інтелігентської свідомості, попередження про небезпеку розумової неакуратності, яка породжує чудовиськ, від яких лише крок до фашистської «спершу - свідомості, а потім - дії») або до розповіді про долю юнака XVII ст. («Острів напередодні», 1995, роман, у якому автор звертається до «вічних» питань: що є Життя, що є Смерть, що є Кохання), або про те, як вигадка може сприйматися за чисту правду («Баудоліно», 2000 - роман, у якому автор доводить, що історичної неправди на світі не існує загалом, тому що історія - це не те, що було, а те, про що розповідається. А це створює для людського суспільства опору і прецедент). Гуманістичні ідеї та принципи, зазначені в художніх творах письменника, давно вийшли за межі Італії і стали надбанням сучасної світової культури.

Підсумовуючи, зазначаємо, що перед нами інтелектуал, який перебуває в полеміці з ідеєю суспільної «заангажованності», позарелігійний мислитель, який прокламує глибинну релігійність некатолицької етики, і переконаний гуманіст, який ставить інтереси людини понад усе.

Шостий розділ «Культурологічні, естетичні та етичні погляди Умберто Еко» складається з трьох підрозділів, в якому здійснюється аналіз культуро-логічних, естетичних та етичних розвідок У. Еко, а також розглядається гума-ністична спрямованість його громадської діяльності.

Зазначено, що багато років Еко присвятив аналізу масової культури та ролі мас-медіа в її популяризації. Його роботи, присвячені цій темі, вважаються класичними, позаяк більшість з них лягли в основу так званої «філософії масової культури». Європейськими інтелектуалами масова культура була сприйнята насамперед як результат «американської культурної агресії», що призвело не тільки до пропаганди американського способу життя і заокеанських цінностей, але й до стандартизації європейських національних культур. Еко пропонував не сприймати масовізацію культури як неминуче зло, але й не впадати в життєрадісну апологетику: мас-медіа - це невід'ємна частина сучасного життя суспільства, і завдання інтелектуалів полягає в тім, щоб аналізувати її та брати активну участь у раціональному творчому впровадженні, а не пасивно спо-стерігати і нарікати. Самого Еко цікавить у феномені «культурної індустрії» майже все: від процесу виробництва до кінцевої стадії - споживання, результати та ефекти впливу на маси.

У. Еко передбачає, що у найближчому майбутньому суспільство поділиться на два класи: тих, хто дивиться тільки телебачення, тобто пасивно отримує готові образи й готове судження про світ, без права критичного відбору інформації, і тих, хто дивиться на екран комп'ютера (Інтернет), тобто тих, хто здатний відбирати й обробляти інформацію. Тим самим починається поділ культури, що існував і в часи Середньовіччя: між тими, хто здатний був читати рукописи й критично осмислювати релігійні чи філософські питання, і тими, хто вихову-вався винятково за допомогою образів у соборі - відібраними й обробленими їхніми творцями.

Отже, на думку Еко, прогресивна «культурна індустрія», трактована як сукупність історичних умов, змінила сам зміст поняття «культура». Не намагаючись більше повернути людство «назад до природи», ми повинні звикнути до нової ролі людини: не вільної від машин, але вільної у своєму ставленні до них. Якщо неможливо звільнитися від влади мас-медіа, то існує, принаймні, можливість волі інтерпретації: можливість прочитати повідомлення по-іншому («Travels in Hyperreality»).

Показано, що Еко постійно працює в галузі кількох провідних напрямків світової науки, вдало поєднуючи глибини історії з найновітнішими сучасними ідеями. Так, він активно виступає як теоретик постмодернізму. Одна із засадни-чих ідей постмодерністської концепції Еко - це інтертекстуальність, яка виявляться в новому творі у формі діалогічного цитування, пародіювання, інтерпретації відомих літературних сюжетів; інша - твір повинен поєднувати у собі проблемність і розважальність, спиратися на традиції літературної класики і водночас не ігнорувати запити і смаки «масової культури».

Постмодернізм, за Еко, розраховує на таку аудиторію, яка здатна оцінити іронію, «штучність» твору, відстежити в ньому інтертекстуальні коди, тобто розважатися й водночас отримувати нові знання. Для того, щоб такий контакт став можливим, щоб текст був прочитаний адресатом, постмодернізм виробляє певні принципи організації повідомлення. У пізніх роботах Еко звертається до аналізу взаємин між різними формами авангардистського мистецтва і їхнім інтерпретативним співтовариством, а потім - до трансформації самих цих форм і відповідно - взаємовідносин твору з аудиторією у постмодерністській культурі. Щоб обґрунтувати свою тезу про зближення масової культури з авангардним або інтелектуальним мистецтвом, Еко пропонує поміркувати над опозицією «повторення - інновація» у новій культурній ситуації, пропонує проаналізувати повторення, копіювання, наслідування, надмірність і підпорядкування як основні характеристики «мас-медійної естетики». Естетика постмодерну, відмінність котрої від будь-якої іншої естетичної системи полягає насамперед у специфіці її базисних категорій _ повторення й відтворення, викликала жваву дискусію. В Італії ця дискусія означена як «нова естетика серійності», і Еко пропонує в цьому випадку використовувати «серійність» як дуже широке поняття або як синонім «повторювального мистецтва».

Еко пропонує свою класифікацію «повторювального мистецтва», а саме: рімейк, ремарка, серія, сага, інтертекстуальний діалог. Аналіз повинен не обмежу-ватися мас-медіа, але охоплювати також і інші види художньої творчості: плагіат, цитування, пародія, іронічна реприза, гра в інтертекстуальність, властиві будь-якій художньо-літературній традиції, тоді серія перестане вважатися бідним родичем мистецтва, щоб стати художньою формою, здатною задовольнити нову естетичну чутливість.

Продовженням теоретичних пошуків У. Еко стосовно мас-медіа та їхнього впливу на особистість і формування естетичного смаку стала безпосередньо художня практика, наприклад, роман «Чарівне полум'я цариці Лоани», в якому розкривається процес формування людської особистості, її естетичних, етичних уподобань, а також докладно аналізується функціонування ідеологій у суспіль-стві. Ідеологія, на думку Еко, легше розповсюджується за допомогою форм масової культури і дозвілля, ніж через пропаганду і офіційну культуру. Він підкреслює, що американська масова культура відіграла, принаймні в Італії, і позитивну роль - як стимул до відстоювання свободи і справедливості, а не як модель адаптації до капіталістичних механізмів.

Формуванню естетичного смаку присвячені роздуми і художні експе-рименти, представлені Еко в «Історії краси», де він виступає як культуролог, естетик, історик, літератор і неперевершений знавець витворів мистецтва всіх жанрів і напрямів, намагаючись донести думку, що краса ніколи не була чимось абсолютним і незмінним, вона набувала різних облич залежно від країн і історичних періодів - це стосується не тільки фізичної Краси, але і Краси Бога, святих та ідей. І лише час абсолютний. Саме він став для Еко синтезом «світла і фарб», отже, синонімом краси.

Наголошено, що у своїх працях У. Еко розглядає майже всі проблеми сучасного суспільства: війни, расизм, фашизм, націоналізм, тероризм, робота ЗМІ, релігійна і позарелігійна етика, терпимість, свобода та ін. Він вислов-люється від імені інтелігенції, яка сьогодні соромиться говорити про себе «ми». Значною мірою тому, що ця форма скомпроментована різноманітними ідеоло-гічними спекуляціями, а частково через роз'єднаність, відсутність об'єднавчої ідеї. Основою його «ми» є ті елементи норми, які можуть і повинні об'єднувати всіх людей незалежно від різниці їхніх партійних, релігійних та інших переконань. Тобто інтелігенція для нього - поняття етичне, а вірніше, йдеться про соціальну функцію. Виконувати її здатні і віруючі, і невіруючі, і освічені, і неосвічені. Функція інтелектуала - рефлексія, критика, «вип'ячування двознач-ностей і висвітлення їх». Але ще і пошук діалогу, наприклад, з релігійною етикою, за умов розуміння, що неодмінно залишаться питання, які не збігаються, проте узгодження позицій на загальнолюдських підставах можливе. Еко прагне довести, що в сучасних умовах глобальних економічних і інформаційних зв'язків війна безглузда, неефективна, оскільки веде не до вигоди для переможця, а до загальних втрат і хаосу.

На думку філософа, історичний досвід свідчить, що розумна людина не стає диктатором або релігійним фанатиком, а расистські чи фундаменталіст-ські теорії лише оформлюють те, що вже існує на підсвідомому рівні, і тому ці теорії непроникні для жодної критики. Еко глибоко переконаний і прагне переконати світ, що боротьба з нетерпимістю повинна вестись на рівні виховання, а «привчати до терпимості людей дорослих, які стріляють один в одного з етнічних і релігійних причин, - тільки втрачати час».

Так, наприклад, фашизм, на думку Еко, ніколи не виникає на порожньому місці, і серед ознак, що роблять суспільство схильним до нього, першою філософ називає традиціоналізм як переконаність, що істина вже знайдена, і залишається тільки проголошувати її та керуватись нею. «Ур-фашизм» - термін, який уводиться Еко для позначення ідеології, що існувала в усі історичні епохи в найрізноманітніших формах. Вчений виділяє чотирнадцять ознак ур-фашизму, серед яких - культ традиції, наявність незаперечних істин і авторитетів та бідність мови: «І нацистські, і фашистські підручники відрізнялися бідною лексикою і примітивним синтаксисом, втілюючи намір максимально обмежити для школяра набір інструментів складного критичного мислення» («П'ять ессе на теми етики»). Чи не те ж саме спостерігається сьогодні у телерекламі, в пресі і відстоюванні права сленгів на статус засобу спілкування?

Показано, що один із інструментів критики, на думку теоретика, _ це мас-медіа, зокрема друковані видання. Але, ті хто критикують, не повинні самі перебувати поза критикою, навіть зобов'язані ставити під сумнів самих себе. Як приклад неетичної імітації такої самосвідомості Еко описує ігри журналістів та політиків, коли медіа упереджено перекручує інтерв'ю, додаючи йому скан-дальності для підвищення тиражу, а політик погоджується на це заради самореклами або переслідуючи певні цілі.

Людина зобов'язана зрефлектовувати ситуацію, побачити її, по можливості, об'єктивніше і всебічно. Наразі, як моральний суб'єкт, вона має право на вибір і зобов'язана діяти. Така роздвоєність не обіцяє легкого життя, але є тією необхідністю, котра стимулює до діалогу, унеможливлює захопленість утопіями та запобігає надмірно прямолінійним рішенням.

Розкрито гуманістичну спрямованість громадської діяльності У. Еко. Зазначено, що починаючи від дебюту в 50-х роках, Еко став «інтелектуалом-мозаїкою», жодна деталь якої не визначає його сама по собі, а «стрибки» від найвитонченіших культурних досліджень до прози повсякденного життя в деяких випадках увійшли в приказки. Але головне, що будь-яка його діяльність має яскраво виражену гуманістичну спрямованість: його ідеї та вчинки завжди націлені на вивчення та вирішення актуальних проблем, що постають перед людською спільнотою.

Зазначено, що все своє життя Еко перебуває в пошуках довершеної мови. У своїх наукових роботах він весь час підкреслює, що мова є служінням. Так, Данте служив народній мові, а розенкрейцери служили мові як засобу досягнення езотеричної Влади. Сам У.Еко виступає як один з Хранителів мови і Слова. Сен-Савен, персонаж «Острова напередодні» говорить, що мова повинна перема-гати забобони і досліджувати природу речей.

Ще одним елементом «мозаїки» Еко є його викладацька діяльність. Свої лекції Еко читає в багатьох університетах світу, вони, як свідчать слухачі, часто нагадують багатосерійні вестерни та викликають бажання вчитися, причому не тільки у студентів, але й у письменників та інтелектуалів з життєвим досвідом.

Відзначено, що сьогодні У. Еко уважно стежить і за симптомами інформа-ційної доби. Комп'ютерна тематика постійно аналізується у його спеціальних дослідженнях, статтях, лекціях, інтерв'ю. Комп'ютер допомагає реалізувати багатовікову мрію гуманістів - зробити знання доступними кожному. І Еко, як істинний гуманіст, не шкодує сил для реалізації цієї ідеї: бере участь у створенні мультимедійних енциклопедій з культури - «Сімнадцяте століття», «Вісімнадцяте століття» - всього вісім дисків; він автор та організатор впро-вадження «Мультимедійної Аркади» _ проекту, що давав можливість безкош-товного доступу в Інтернет усім бажаючим в його рідному місті. У. Еко бере активну участь у побудові нового інформаційного суспільства, концентруючи увагу аналітика на тих соціокультурних та політичних наслідках, які можуть нести в собі найновіші технології. Головні з них два: своєрідна комп'ютерно-мережна самотність, що може призвести до непередбачуваних соціально-психологічних наслідків, та проблема відчуження основної маси населення від користування глобальними інформаційними ресурсами. Остання залишається актуальною навіть на розвиненому Заході, не кажучи вже про бідні країни.

Події, що відбуваються у світі останнім часом («11 вересня» в Америці; війна в Іраку та ін.) примусили Еко обернутися обличчям до політики, спонукали зайнятися дослідженням «політичного мистецтва підлості» та виокремлювати й досліджувати ті заклики і послання, якими оточують нас політична влада, індустрія розваг або індустрія загалом.

У публіцистичних статтях («Зло завдає шкоди», «Любов до США і мані-фестації пацифістів», «Декілька сценаріїв глобальної війни» та ін.) Еко стверджує, що сучасний світ поступово перетворюється в «маску зла», невпевненість стала ключовим словом сучасності. «Зло завдає шкоди» і породжує тероризм, який стає все «майстернішим, ширшим, енергійнішим». Еко звертає увагу на те, що тероризму вдалося дестабілізувати весь західний світ і відродити старі примари боротьби між цивілізаціями, до того ж «він сіє глибокі розбіжності усередині самого західного світу».

У. Еко - це завжди діяльна людина: письменник зі світовим ім'ям, вчений, почесний доктор багатьох університетів, знаменитий, в першу чергу, своїми науковими працями з історії та теорії культури, естетики, етики, медієвістики, семіотики; він займає активну гуманістичну громадянську позицію і, регулярно виступаючи в періодичній пресі, став своєрідним «моральним барометром» сучасного італійського суспільства.

У «Висновках» дисертації підводяться підсумки проведеного дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи, окреслюють перспективи подальшого дослідження проблем гуманізму:

- відтворено етапи розвитку гуманізму: від обґрунтування терміну «гуманізм» - «вища освіта» - до розгорнутої світоглядної системи. При цьому наголошено на динамічному характері гуманістичних ідей, які до сьогодні представлені моделями «еклектичного гуманізму», «національно-визвольного гуманізму Рисорджименто», «гуманізмом життєвої правди: веризм - неореалізм», «новий гуманізм» А. Печчеї, гуманістичними шуканнями доби постмодернізму У. Еко. Зазначено, що кожна з цих модифікованих форм не руйнувала засадничої моделі, а, навпаки, виявляла теоретико-практичний потенціал гуманізму;

- визначено естетичне підґрунтя гуманістики Високого Відродження (друга половина XV-XVI ст.), велику роль в формування якого відіграли праці та діяльність таких видатних гуманістів, як Л. Валла, Л. да Вінчі, М. Кузанський, Дж. П. дела Мірандола, Л. Пачолі, А. Фіренцуолі, М. Фічіно та ін. На XV ст. припадає і злет італійської гуманістичної педагогіки (гуманістичні школи Г. да Верона і В. да Фельтре). Італія, яка дала світу перших гуманістів, позначена і досвідом перших теоретиків гуманістичного виховання і перших педагогів-гуманістів. Їх твори пізніше вплинули на формування європейської моделі виховання;

- проаналізована криза Ренесансу в Італії кінця ХVI ст., яка обумовлена протиріччями між духовними ідеалами й соціальними реаліями. В цій боротьбі світогляд Ренесансу набував внутрішньо суперечливого, а іноді і трагічного характеру. В силу неможливості гармонізувати гуманістичне світоставлення і систему нових цінностей, маньєризм, обґрунтований в дисертації як «еклектич-ний гуманізм» найточніше відбиває суть досліджуваних процесів;

- наголошено, що найхарактернішою ознакою розвитку Італії в ХІХ ст. (Рисорджименто) був вплив політики і художньої культури на пробудження національної свідомості. Тогочасна художня культура шукала нові мистецькі форми, спроможні виховувати з байдужих до суспільних інтересів людей, актив-них громадян і патріотів «Історична подія» стає основною темою італійської прози і драматургії, виникає ідея національного театру, який зобов'язаний звертатися до серйозних суспільних питань, що зачіпають інтереси всієї нації. Гуманізм Рисорджименто виховав мужніх борців, здатних на героїзм, жертви й тривалу боротьбу за об'єднання Батьківщини. Головними ідеологічними акцен-тами Рисорджименто були поняття нації як вагомого морального чинника та ідея вільної і непорушної співдружності людей, об'єднаних спільним минулим і непереможним прагненням національної незалежності;

- доведено, що веризм кінця ХІХ ст. мав яскраво виражений гуманістичний характер. Спираючись на засади позитивізму, веристи звертаються до життєвої правди та об'єктивного висвітлення дійсності. Веризм сформував плеяду видатних митців (Дж. Верга, К. Доссі, Л. Капуана та ін.), які відтворили правдивий образ сучасної їм Італії, а традиції веризму збагатили італійську поезію, прозу і драму, живопис і музику, відбивши новий зміст італійської дійсності, місце особистості в ній та нові гуманістичні пошуки;

- показано, що паралельно з розвитком гуманізму саме в Італії оприлюд-нюється і протилежна йому ідея антигуманізму, обґрунтована представниками італійського футуризму. Антигуманізм - це наслідок драматичних подій першої світової війни та утвердження ідеології фашизму на теренах Італії: гуманізм зіткнувся з антигуманізмом у площині жорсткої ідеологічної боротьби. Від початку ХХ ст. дилема «гуманізм-антигуманізм» набуває нового змісту не лише в процесі розвитку художньої культури, а й у боротьбі проти використання світових і локальних воєн, тероризму як засобів вирішення суспільно-політичних суперечностей;

- розкрито на прикладі творчості видатних італійських режисерів - Б. Бертолуччі, Л. Вісконті, П. Джермі, Л. Ковані, Дж. де Сантіса, В. де Сіка, братів П. і В. Тавіані, Ф. Фелліні та ін. - гуманістичний характер італійського кіномистецтва неореалізму, яке виникає на хвилі Руху Опору і, спираючись на традиції веризму, стає видатним явищем європейської художньої культури, що стимулювало розвиток та оновлення гуманістичних традицій;

- досліджено специфіку авторських модифікацій інтерпретації гуманізму (А. Банфі, А. Грамші, Б. Кроче). Встановлено шляхи виявлення потенціалу гуманізму завдяки активізації етичної позиції та утвердженню етики як засобу удосконалення людини. Наголошено на значені морального естетичного вихо-вання в процесі гуманізації людини та на необхідності досягнення присутності в суспільному житті органічно поєднаних мистецтва і моралі, мистецтва і політики, ідейного змісту і естетичної виразності твору»;

- підкреслено транскультурний характер тих не політичних, не формаль-них організацій, які здатні втілити в життя ідеї «нового гуманізму» А. Печчеї. Реконструйовано теоретико-практичні кроки А. Печчеї щодо перетворення «нового гуманізму» на організаційно спрямовану «революцію гуманізму», яка керуватиме життям людської спільноти;

- систематизовано літературні твори У. Еко - «Ім'я рози», «Маятник Фуко», «Острів напередодні», «Баудоліно», «Чарівне полум'я цариці Лоани», які най-повніше відбивають традицію постмодерністської літератури і демонструють відданість письменника таким естетико-художнім чинникам як цитування, колажність, мозаїчність, розірваність часу та ін.;

- узагальнено творчо-пошуковий досвід У. Еко, що на сьогодні є заключ-ним етапом у логіці теоретичної історії гуманістичної світобудови. Теоретико-практичний доробок У. Еко розглянуто, з одного боку, як вияв можливостей постмодерністської філософії та естетики, а з іншого - як своєрідну складову саме постмодерністського культурного простору. У такому контексті принципово нове прочитання отримує еківська інтерпретація класичних естетичних катего-рій «прекрасне» і «потворне», розглянутих у логіці розвитку європейського мистецтва;

- наголошено, що історія розвитку гуманістичних ідей сприяла розробці й збагаченню понятійно-категоріального апарату дослідження відповідних культуротворчих процесів. Ця тенденція трансформувалася у творчості У. Еко в систему авторських понять і категорій - «Ур-фашизм», «повторення і інно-вація», «нова естетика серійності», «повторювальне мистецтво», «ми», - які поступово входять у широкий ужиток в європейській гуманістиці і допома-гають більш адекватно «дешифрувати» нові явища соціально-культурного існування людства на початку ХХІ ст., а також розглядає поняття «інтелігент» і «інтелектуал», зазначаючи, що інтелігентами стають ті інтелектуали, які здійснюють «інтелектуальну функцію», а це рефлексія, критика, «вип'ячування двозначностей і висвітлення їх».

Здійснене дослідження відкриває можливості подальшої теоретичної роботи в наступних напрямах: відпрацювання специфічних моделей гуманізму співвіднесених з традиціями національних культур. У контексті означеного актуальним є створення української моделі гуманізму. Певні теоретичні перс-пективи має і подальше опрацювання специфіки гуманістичного світобачення Умберто Еко як однієї з найяскравіших постатей в сучасній європейській культурі.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Сабадаш Ю. С. Гуманізм як феномен італійської культури: монографія / Ю. С. Сабадаш. - К. : ДАКККіМ, 2008. - 361 с.

Сабадаш Ю. С. Умберто Еко як виразник гуманістичних традицій італійської культури / Ю. С. Сабадаш // Ціннісно-смисловий універсум людини : монографія / За ред. канд. філос. н. О. О. Сердюк - Д. : Юго-Восток, 2007. - С. 127-141.

Сабадаш Ю. С. Іронізм як елемент світогляду (Роман Умберто Еко «Ім'я троянди») / Ю. С. Сабадаш // Актуальні філософські та культуро-логічні проблемі сучасності : зб. наук. пр. / Відп. ред. : М. М. Бровко, О. Г. Шутов. - К. : Українська книга, 2002. - Вип. 10. - С. 215-221.

Сабадаш Ю. С. Естетичне виховання у дзеркалі італійської гуманіс-тичної педагогіки / Ю. С. Сабадаш // Вісник державної академії керів-них кадрів культури і мистецтва : наук. журнал. - К., 2003. - № 1. - С. 22-28.

Сабадаш Ю. С. Еволюція розвитку гуманістичного знання : естетичний аспект / Ю. С. Сабадаш // Вісник Харківського національного універ-ситету. Серія : Теорія культури та філософські науки. - Х., 2003. - № 579-2. - С. 130-138.

Сабадаш Ю. С. Альбрехт Дюрер: від мистецької практики до естетичної теорії / Ю. С. Сабадаш // Наукові записки: Релігієзнавство. Культурологія. Філософія (НПУ ім. М. Драгоманова) : зб. наук. пр. - К. : НПУ ім. М. Драгоманова, 2003. - Вип. 12. - С. 217-224.

Сабадаш Ю. С. Філософія мистецтва та філософська естетика Антоніо Банфі / Ю. С. Сабадаш // Вісник Черкаського університету. Серія : Філософія. - Черкаси : Черкаський національний університет, 2003. - Вип. 51. - С. 95-101.

Сабадаш Ю. С. Трансформація знань як трансформація культурних смислів: феномен Умберто Еко / Ю. С. Сабадаш // Вісник Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М. Турган-Баранов-ського. Серія : Гуманітарні науки : наук. журнал. - Д., 2003. - № 2. - С. 50-56.

Сабадаш Ю. С. Своєрідність естетичного вчення Миколи Кузанського / Ю. С. Сабадаш // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури : зб. наук. пр. : у 2 ч. - Ч. ІІ. - К. : Міленіум, 2003. - Вип. ХІ. - С. 141-148.

Сабадаш Ю. С. Ідеали «Утопії» - ідеали ренесансного гуманізму / Ю. С. Сабадаш // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. - Івано-Франківськ : «Плай», 2003. - Вип. V. - С. 116-123.

Сабадаш Ю. С. «Новий гуманізм» Ауреліо Печчеї / Ю. С. Сабадаш // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури : зб. наук. пр. - К. : Міленіум , 2004. - Вип. XIII. - С. 104-111.

Сабадаш Ю. С. Постмодерністське прочитання життя або особливості світовідчування Умберто Еко (роман «Острів вчорашнього дня») / Ю. С. Сабадаш // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури : зб. наук. пр. - К. : Міленіум, 2004. - Вип. XII. - С. 186-193.

Сабадаш Ю. С. Постмодерністське прочитання життя Умберто Еко (романи «Маятник Фуко» та «Острів напередодні») / Ю. С. Сабадаш // Вісник Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М. Турган-Барановського. Серія : Гуманітарні науки : наук. журнал. - Д., 2004. - № 2. - С. 48-56.

Сабадаш Ю. С. Сакральне осмислення життя та постмодернізм Умберто Еко / Ю. С. Сабадаш // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. - Івано-Франківськ : «Плай», 2005. - Вип. VІІ. - С. 63-71.

Сабадаш Ю. С. Маньєризм як форма гуманізму / Ю. С. Сабадаш // Культура і сучасність : альманах. - К. : ДАКККіМ, 2005. - № 2. - С. 10-16.

Сабадаш Ю. С. Веризм як гуманізм життєвої правди / Ю. С. Сабадаш // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності : зб. наук. пр. / Відп. ред. : М. М. Бровко, О. Г. Шутов. - К. : Видавничий центр КНЛУ, 2006. - Вип. 17. - С. 92-98.

Сабадаш Ю. С. Постмодернізм: сміх та прогрес крізь призму пародії / Ю. С. Сабадаш // Філософія етнокультури та морально-естетичні стратегії громадянського самовизначення : зб. наук. ст. / За ред. проф. В. А. Личковаха. - Чернігів : ЦНТЕІ, 2006. - С. 146-150.

Сабадаш Ю. С. Гуманізм у контексті мистецької концепції Бенедетто Кроче / Ю. С. Сабадаш // Науковий часопис НПУ ім. М. Драгоманова : Серія № 7 : Релігієзнавство. Культурологія. Філософія : зб. наук. пр. - К. : НПУ ім. М. Драгоманова, 2006. - Вип. 8(21). - С. 65-72.

Сабадаш Ю. С. Гуманізм та антигуманізм в Італії кінця ХІХ початку ХХ століття / Ю. С. Сабадаш // Гуманітарний часопис : зб. наук. пр. - Х. : ХАІ, 2007. - № 1. - С. 25-33.

Сабадаш Ю. С. Кіно неореалізму як утвердження гуманістичного світогляду / Ю. С. Сабадаш // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності : зб. наук. пр. / Відп. ред. : М. М. Бровко, О. Г. Шутов. - К. : Видавничий центр КНЛУ, 2007. - Вип. 19. - С. 27-32.

Сабадаш Ю. С. Досвід інтерпретації ідей гуманізму в сучасній україн-ській науковій думці / Ю. С. Сабадаш // Культура і сучасність : альма-нах. - К. : Міленіум, 2008. - № 2. - С. 51-55.

Сабадаш Ю. С. Людські цінності у творчості Умберто Еко / Ю. С. Сабадаш // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв : наук. журнал. - К., 2008. - № 3. - С. 7-11.

Сабадаш Ю. С. Культурологічний модернізм та естетика мас-медіа у контексті дослідження Умберто Еко «Апокаліпсис відкладається» / Ю. С. Сабадаш // Культура і сучасність : альманах. - К. : Міленіум, 2009. - № 1. - С. 49-54.

Сабадаш Ю. С. Переклад як форма збагачення культури в контексті дослідження Умберто Еко «Сказати майже те ж саме» / Ю. С. Сабадаш // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв : наук. журнал. - К., 2009. - № 1. - С. 27-31.

Сабадаш Ю. С. Рисорджименто: гуманізм національно-визвольного, демократичного руху / Ю. С. Сабадаш // Гуманітарний часопис : зб. наук. пр. - Х. : ХАІ, 2008. - № 4(17). - С. 136-143.

Сабадаш Ю. С. Еволюція гуманістичних ідей в Італії ХVІІ - першої половини ХVІІІ ст. : бароко і класицизм / Ю. С. Сабадаш // Гілея : (науковий вісник) : зб. наук. пр. / Гол. ред. В. М. Вашкевич. - К., 2009. - Вип. 22. - С. 292-301.

Sabadash Y. S. Esperienza dell'interpretazione delle idee umanistiche nell'odierna ricerca scientifica ucraina / Y. S. Sabadash ; тraduzione di Daniele Macris // Quaderni Siberenensi : Rivista di cultura, storia e tradizioni. - 2008. - Anno X (Dicembre). - P. 269-276.

Сабадаш Ю. С. Становлення гуманізму в Україні / Ю. С. Сабадаш // Матеріали доповідей X регіональної наукової та науково-технічної конференції (21-22 квітня 2003 р.). - Маріуполь, 2003. - Т. 1. - С. 197-199.

Сабадаш Ю. С. Італійська гуманістична педагогіка (школи Гуаріно да Верона і Вітторіо да Фальтре) / Ю. С. Сабадаш // Творчість врятує світ : Матеріали 7-ї міжнар. наук.-практ. конф. (22-23 травня 2003 р.). - К. : «Політтехніка», 2003. - С. 518-519.

Сабадаш Ю. С. Феномен Умберто Еко: складові інтелектуальної мозаїки / Ю. С. Сабадаш // Інтелект. Особистість. Цивілізація : Мате-ріали II міжнар. наук. конф. (22-23 травня 2003 р.). - Д. : Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М. Турган-Барановського, 2003. - Т. 1. - С. 171-178.

Сабадаш Ю. С. Постмодерністське світовідчування Умберто Еко (ро-мани «Ім'я троянди», «Маятник Фуко» та «Острів напередодні») / Ю. С. Сабадаш // Людина-Світ-Культура : Матеріали міжнар. наук. конф. (20-21 квітня 2004 р.). - К. : Центр навчальної літератури, 2004. - С. 523-524.

Сабадаш Ю. С. Феномен Умберто Еко / Ю. С. Сабадаш // Людські виміри сучасної епохи : Матеріали І міжнар. наук. конф., присвяченій 75-річчю ПДТУ (17-18 вересня 2004 р.). - Маріуполь : Приазовський державний технічний університет, 2004. - Т. І. - С. І28-138.

Сабадаш Ю. С. «Новий гуманізм» А. Печчеї / Ю. С. Сабадаш // Науковий потенціал світу'2004 : Матеріали І міжнар. наук.-практ. конф. (1-15 листопада 2004 р.). - Дн. : Наука і освіта, 2004. - Т. 74. - С. 23-26.

Сабадаш Ю. С. Специфіка трансформації гуманістичного світобаче-ння в концепції Бенедетто Кроче / Ю. С. Сабадаш // Університет - місту : Матеріали XIII регіональної наук.-практ. конф. - Маріуполь : ПДТУ, 2006. - Т. II. - С. 306.

Сабадаш Ю. С. Гуманізм італійського кіно: неореалізм / Ю. С. Сабадаш // Університетська наука - 2007 : Матеріали наук.-техн. конф. : тези доповідей : у 2 т. - Маріуполь : ПДТУ, 2007. - Т. ІІ. - С. 352.

Сабадаш Ю. С. Антигуманістичні тенденції в культурі Італії початку ХХ ст. / Ю. С. Сабадаш // Актуальні проблеми науки та освіти : зб. наук. пр. / Матеріали Х підсумкової наук.-практ. конф. (1 лютого 2008 р.) / За загал. редакцією К.В.Балабанова. - Маріуполь : МДГУ, 2008. - С. 147-149.

Сабадаш Ю. С. Людські цінності в роботі Умберто Еко «Інтерпретація і надмірна інтерпретація» / Ю. С. Сабадаш // Традиція і культура. Вічні цінності в сучасній культурі : Матеріали міжнар. наук. конф. (6-7 червня 2008 р.). - К., 2008. - Ч. 1. - С. 36-38.

Сабадаш Ю. С. Масова комунікація і масова культура в контексті досліджень Умберто Еко / Ю. С. Сабадаш // Актуальні проблеми науки та освіти : зб. наук. пр. / Матеріали ХІ підсумкової наук.-практ. конф. викладачів (30 січня 2009 р.) / За загал. редакцією К.В.Балабанова. - Маріуполь : МДГУ, 2009. - С. 322-324.

Размещено на Allbest.ru