Українська сатирична графіка у Галичині другої половини ХІХ ст. – початку ХХ ст.: еволюція художньо-образної системи

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

Cпеціальність 17.00.05 - Образотворче мистецтво

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Українська сатирична графіка у Галичині другої половини ХІХ ст. - початку ХХ ст.: еволюція художньо-образної системи

Іжевський Артур Валентинович

Львів - 2009

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі мистецтвознавства

Інституту народознавства НАН України

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, доцент, старший науковий співробітник,

ЯЦІВ Роман Миронович

Львівська національна академія мистецтв, проректор по науковій роботі

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор, академік АМУ

ФЕДОРУК Олександр Касянович,

Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, завідувач кафедри теорії і історії мистецтва

кандидат мистецтвознавства, доцент

СТАСЕНКО Володимир Васильович,

Українська академія друкарства, завідувач кафедри книжкової графіки і дизайну друкованої продукції

Захист відбудеться 3 жовтня 2009 р. о 9.00 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 35.103.01 у Львівській національній академії мистецтв за адресою: 79011, м.Львів, вул. В. Кубійовича, 38.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівської національній академії мистецтв (79011, м.Львів, вул. В. Кубійовича, 38).

Автореферат розіслано „ 1” вересня 2009 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради КУСЬКО Г. Д.

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Українська сатирична графіка як невід'ємна складова європейського образотворчого мистецтва набувала інтенсивного розвитку з другої половини ХІХ ст. у Галичині, котра перебувала у складі імперії Габсбургів (Австрії) у час, коли більшість українських етнічних земель належали Російській імперії.

Актуальність дослідження. Період становлення жанру сатиричної графіки в українському мистецтві - явище маловивчене, і його особливістю є безпосередній зв'язок з суспільно-політичним і культурним життям як тієї епохи, так і сьогодення. Багатогранність у творчості сатириків особливо характерна для сюжетної лінії, яка розвивалась шляхом еволюції, від зображення побутових сцен, висміювання мод, до розкриття політичного змісту. Тематика політичної сатири ХІХ - поч. ХХ ст. охоплювала актуальні проблеми: національно-визвольної і соціальної боротьби, економічних негараздів, конституційні реформи і міжнародні скандали, передвиборчі баталії, міжконфесійні суперечки, ідеї примирення й об'єднання Європи. Карикатура таврувала морально-етичні негативи в суспільстві, відображала протилежності консерватизму і радикалізації серед українства.

Сатирична графіка наповнювалась не лише „літературно-комічним” змістом, але і новою художньою формою. Творчий пошук українських графіків у галузі сатири виводив на новий рівень вітчизняне образотворче мистецтво, розвивав ідеї поєднання традицій народного лубка та європейської карикатури. Розвиток мальованої сатири розкривав нові якості графіки, які впливали на зміни в таких, здавалось, традиційних видах образотворчого мистецтва, як живопис, скульптура. Схильність до лаконічності та оригінальних художніх прийомів руйнувала рутинні засади академізму, і сатирики долучались до цього процесу. Об'єктивному науковому вивченню художньо-естетичних досягнень української сатири довший час не сприяли, з одного боку, упереджене ставлення до жанру карикатури (В.Лозинський, 1866), з іншого боку - увага вчених до сюжету малюнків, а не до світогляду митців та художньої форми, технічних засобів, які були ключем для розкриття змісту.

Комплексне вивчення обраної теми дозволить виразніше простежити мистецькі особливості української сатиричної графіки, сприятиме осмисленню національної художньої спадщини.

З огляду на викладені вище обставини було сформульовано мету дисертації: науково обґрунтувати наявність української сатиричної графіки у Галичині як історико-мистецького явища у вітчизняній культурі, виявити основні аспекти національної школи, регіональні особливості галицької сатири другої пол. ХІХ - поч. ХХ ст. в контексті розвитку художньо-образної системи.

У зв'язку з реалізацією мети дисертації поставлено наступні завдання:

Дати наукову оцінку стану дослідження теми української сатиричної графіки другої пол. ХІХ - поч. ХХ ст. у вітчизняній та зарубіжній історіографії, адаптувати термінологічний апарат дослідження.

Провести пошук фактологічного матеріалу, комплексно розглядати сатиричну графіку як в друкованій, так і в рукописній пресі, аналізувати її у підготовчій (ескізи), супроводжуючій (карикатура, реклама, ілюстрація), репродукційній та авторській графіці.

Ввести у науковий обіг корпус ілюстративного матеріалу сатиричних видань Львова та Галичини, друкованих латинкою (польськомовних).

Провести систематизацію сатиричних графічних творів, згідно з якою найвагоміше місце графічна сатира займає у вітчизняній пресі.

Розглянути персоналії сатириків-графіків Галичини - брати до уваги художників з академічною освітою, напівпрофесіоналів та аматорів.

Прослідкувати зв'язок сатиричної графіки у Галичині з розвитком українського образотворчого мистецтва в сенсі їх контекстуальності.

Простежити еволюційні процеси розвитку вітчизняної сатири в Галичині. На підставі проведених досліджень відтворити природу еволюційних змін у стилістиці сатиричної графіки між періодом 1850-1880-х рр. і поч. ХХ ст. графіка сатиричний галичина

Кваліфікувати сатиричну графіку у Галичині як складову українського міського фольклору.

Визначити феномен сатиричної графіки Галичини як частки української і загальноєвропейської культури: розкрити суть багатогранності образних характеристик і набуття сатирою беззаперечної суспільно-політичної і мистецької ваги.

Предметом дослідження є специфіка жанру сатиричної графіки Галичини в українському мистецтві, еволюція художньо-образної системи в контексті естетично-інтелектуальної рефлекcивності.

Об'єктом дослідження є твори сатиричної графіки, які часто служать ілюстраціями до тексту, чи, навпаки, з супроводжуючим написом, переважно на актуальні політичні і соціально-побутові теми, розміщені в українській друкованій і рукописній пресі, в листівках, прокламаціях, в книжкових ілюстраціях та в авторській графіці, які постали у Галичині другої пол. ХІХ - поч. ХХ ст.

Хронологічні межі роботи: основна увага акцентується на другій пол. ХІХ - початку ХХ ст. (до початку першої світової війни). Однак розгляд сатиричних мотивів в давньому українському мистецтві, які вплинули на розвиток карикатури, дозволяє розширяти хронологічні рамки досліджень у глибину (ХV-ХІХ ст.), праця над ідентифікацією авторів і атрибуцією творів - розглядати архівні джерела пізнішого часу.

Територіальні межі дослідження охоплюють історичні землі Галичини - її етнічні українські території, сучасні Львівську, Івано-Франківську і більшу частину Тернопільської областей, також Північну Буковину, Закарпаття, Поділля, суміжну територію, що тепер входить до Республіки Польща. Береться до уваги розвиток сатиричної графіки у містах України та Європи, де вчились і працювали графіки, творчість яких пов'язана з Галичиною.

Методологічні засади: розгляд художньо-естетичної та інтелектуальної специфіки жанру графічної сатири зумовлює застосування сучасних методів досліджень. Порівняльна характеристика художніх особливостей досліджуваних малюнків та інспіраційних джерел дозволяє знайти зв'язок з сатиричними мотивами в давньому українському мистецтві та мистецтві Західної Європи. Формально-типологічна методологія виявиться доцільною при систематизації творів сатиричної графіки за сюжетними ознаками. Застосування культурологічного підходу дозволяє розширити спектр досліджень у багатьох сферах життєдіяльності. Особливості стану збереження окремих зразків (пошкодження) зумовлюють вибір методу графічної реконструкції. З метою розкриття естетичної природи явища та еволюції художньо-образної системи у дослідженні використовується метод мистецтвознавчого аналізу.

Дослідження є складовою завдань наукової теми: „Етнічна природа мистецьких процесів в Україні (тенденції і прояви)” (шифр теми 3-3-4-20), що виконувалася у відділі мистецтвознавства Інституту народознавства НАН України за постановою бюро Відділення мови і мистецтвознавства НАН України №2 від 26.06. 2004 року.

Наукова новизна: вперше в українському мистецтвознавстві комплексно розглядається сатирична графіка як мистецьке явище у політичній та в побутовій сферах життя галицького суспільства, визначається специфіка жанру карикатури не лише в масовій друкованій пресі, але і в рукописній сатиричній періодиці, в альбомному рисунку. На прикладі сатиричної графіки простежено природу змін між періодами пізнього романтизму другої половини ХІХ ст. та раннього модернізму початку ХХ ст., яка полягала у еволюції образної системи, що відбувалась під впливом зміни світогляду. В художньо-технічному сенсі відзначено поступове витіснення об'ємно-просторового рисунку лаконічним площинним та лінійним рисунком. Простежено взаємозв'язок між сатиричною графікою і фольклором, що проявився в існуванні своєрідної народної течії в образній структурі. Серед наукових результатів є і уточнення атрибуції графічних творів, та аналіз творчості як відомих, так і маловідомих майстрів, зокрема:

Поточнено атрибуцію і проаналізовано образну структуру творів сатиричної графіки відомих митців В. Леопольського, К. Устияновича, С. Сидоровича, Т. Романчука, Я. Пстрака, Я. Струхманчука, Є. Турбацького, Т. Терлецького, М. Гарасимовича.

Виявлено та проаналізовано у контексті мистецьких процесів багату за кількістю і самобутністю творчість маловідомих ілюстраторів сатири Прокопа, В. Любчака, В. Луцика, Дуткевича, монограміста „ИМЛ”

Практичне значення роботи: фактологічний матеріал дисертації можна використати в наступних реконструкціях української сатиричної графіки як історико-мистецького явища. Проведене дослідження дасть змогу поглибити висвітлення відповідного періоду в історії українського мистецтва, доповнити фактологічні ресурси навчальних курсів для профільних мистецьких закладів.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданні відділу мистецтвознавства (протокол №4 від 9.06.2008 р.). Положення дисертації викладено на наукових конференціях у доповідях: „Релігійне життя в інтерпретації сатиричної графіки Галичини другої пол. ХІХ - початку ХХ ст.” на ХVІІІ-й науковій конференції „Історія релігій в Україні”(Львів, травень, 2008). „Інтелектуально-мистецький потенціал українських рукописних видань Галичини другої пол. ХІХ- початку ХХ ст.” на ХІХ-й науковій конференції НТШ (Львів, березень, 2008.), „Українська шляхта у сатиричній графіці Галичини” в рамках наукової сесії (OBTA) „Культура Речі Посполитої Першої” у Варшавському університеті (Польща) (травень, 2007); Матеріали дисертації апробовано у семи публікаціях у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації (обсягом 177 сторінок основного тексту) складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (228 позицій) та додатка із 182 ілюстраціями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і головні завдання роботи, вказано предмет та об'єкт дослідження, його хронологічні й територіальні межі, визначено новизну та практичне значення дисертації, подано інформацію про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі „Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” висвітлено історіографію проблеми, визначено джерельну базу та методологію дослідження.

Щоб розкрити розвиток української сатиричної графіки у Галичині визначено наукову установку, що полягає в такій проекції, коли науковець знаходиться по відношенню до об'єкту дослідження в позачасовій шкалі, виключаючи будь-які ідеологічні нашарування. Предтечами таких поглядів були Г. Сковорода, І. Котляревський. Про це наголошували молоді сатирики з Галичини, підкреслюючи зв'язок різних поколінь (Зільник праць молодецьких, 1884). При дослідженні галицької сатири (С. Фрибес, 1979) було апробовано концепції: М. Бахтіна, що полягала на протиставленні двох культур - вченої, офіційної і народної „сміхової”; В. Кайсера, котрий висунув ідею „поєднання сміху та страху”. Природу сміху досліджували Д. Лихачов (1984) та В. Пропп (1976). Вирішено проблему естетичної значущості альбомної графіки Росії періоду романтизму (А. Корнілова, 1990) - пласти відповідних артефактів становили у Галичині значну частку і включали сатиру.

Вітчизняні науковці оцінювали розвиток сатиричної графіки у Галичині неоднозначно - І. Труш (1905) називав сатиричні видання „Зеркало”, „Комар” „провінціональною мізеротою”, І. Франко (1910), навпаки, виділяв їх, віддаючи першість К.Устияновичу. Цінність представляють публікації художника Е.Козака(1934) щодо процесу творення карикатури.

Етапним явищем у дослідженні історії вітчизняної графіки була монографія В. Касіяна та Ю. Турченка (1961), в котру було включено словник графіків. М. Батіг, А. В'юник, Я. Затенацький („Історія українського мистецтва”,1969) визнавали роль самоуків у розвитку естетики малюнку і культури друку сатиричних журналів. П. Жолтовський (1970) вказував на початки вітчизняного шаржу в аматорській графіці канцеляристів, а також спостерігав елементи сатири - іронію, сарказм в портретах міщан, фамілійної знаті художників Західної України XVI-XIX ст. В. Овсійчук (1967) вважав це особливою місцевою рисою. Про те, що сатиричні мотиви присутні в народній течії українського живопису, писали В. Свєнціцька, В. Откович, у розписах українських дерев'яних храмів - Л. Міляєва, у стародруках - дереворізах-ілюстраціях на соціальні теми - В. Логвин. М. Фіголь бачив корені сатири і в різних видах народного мистецтва. Книга останнього про політичну сатиру в українському мистецтві (1974) є єдиною вітчизняною мистецтвознавчою працею в цій галузі. М. Фіголь виділяв карикатуристів, які боролися проти національного гніту українського народу, за пошук нової художньої форми. Натомість, Є. Демченко у дослідженні сатиричної графіки поч. ХХ ст. надавала явної переваги літературному змісту.

„Українська графіка ХІ-ХХст.”(1994) за ред. А. В'юника виділяє національні засади вітчизняного мистецтва. А. В'юник склав термінологічний словник графіки - актуальними залишаються визначення „сатири” як однієї з форм графічного мистецтва, в якій „негативні риси піддаються гнівному висміюванню” Ці визначення тотожні висловлюванням Б. Віппера (1985). Визначення щодо термінології є й у дослідників історії польської карикатури А. Гурської та Е. Ліпінського - особливу увагу вони приділяли „львівсько-краківським осередкам”, де працювали відомі карикатуристи.

Джерела українсько-польських мистецьких взаємин др. пол. ХІХ -поч. ХХ ст. з'ясувала монографія О. Федорука (1974). Ю. Бірюльов (2002) зародження львівської сецесії пов'язував з розвитком графічного мистецтва і сатири. Дослідженню персоналій художників-сатириків сприяли праці А. Потоцького про А. Гротгера, В. Гушарського, Я. Нановського про творчість К. Устияновича і Ю. Панькевича, О. Федорука, М. Фіголя про Я. Пстрака, О. Ноги про І. Косиніна, Л. Купчинської про Т. Копистинського, О. Сидора про Я. Струхманчука. З допомогою культурологічного підходу „Історія української культури” (В. Рубан, 2006) розглядає персоналії митців-сатириків.

Інтерес до сатиричної графіки входив у сферу зацікавлень етнографів, істориків, філологів та дослідників журналістики, зокрема: І. Левицького, І. Франка, В. Гнатюка, А. Животка. Сучасні науковці Т. Батенко, П. Баб'як, Л. Сніцарчук, М. Романюк, М. Галушко, В. Мацежинський, Е. Скорупа, І. Чорновол, Т. Крижовський акцентують увагу на гострій соціальній тематиці сатиричних малюнків, пов'язаних за змістом і актуальних для сьогодення.

Методологія дослідження сатиричної графіки передбачає історико-мистецьку реконструкцію жанру в контексті українського образотворчого мистецтва з урахуванням особливостей суспільного життя у Галичині.

У другому розділі „Громадсько-політичне та культурне життя Галичини другої половини ХІХ _ поч. ХХ ст. очима українського художника-cатирика” викладено фактори розвитку сатиричної графіки в контексті історичних подій і світоглядних змін у суспільстві.

2.1. Історичний контекст і соціокультурні особливості. У Галичині майже дві сотні років не велося тривалих кровопролитних воєн, а тому віддзеркалення європейських подій у галицькому інформаційному полі набувало перебільшених форм. Під впливом ідей Т. Шевченка, підтриманих галицькими народовцями, оновлюється ідея нації - українцем можна бути не лише за походженням, а навіть за покликанням.

2.2. Об'єкти сатири і мотивація висміювання та критики. Причиною творення сатиричних образів було багатство життєвих колізій у політичній і в культурній сферах, у побуті суспільства. До характерних об'єктів галицької сатири належали: політика австрійської влади та українське національне відродження - висміювання москвофілів, народовців-українофілів та полонофілів, консерваторів і радикалів, економічні негаразди, висміювання соціальної структури галицького суспільства через призму стереотипів міжетнічних відносин, порядки в Росії, на Балканах, в західноєвропейських державах, релігійні діячі (греко- і римо-католики, православні), емігранти, мистецька богема, побут та мораль обивателів.

2.2. Суб'єкти сміху, критики і реалізація сатиричних ідей. При аналізі творчості і світобачення суб'єктів висміювання важливим було відношення ображених на критику. Сатирику загрожувала юридична відповідальність з боку ображеного, який міг бути представником влади. Серед сатириків були художники з академічною освітою, напівпрофесіонали (за В. Прокоф'євим), аматори, вихідці з аристократії та інтелігенції, самоуки. Запорукою реалізації сатиричної ідеї було її оформлення у форматі видання - обкладинка, ілюстрації, шрифт і особливості багатомовного суржику текстових супроводів. Галицька сатира висміювала широкий спектр проблем від дріб'язкового міщанства до псевдопатріотизму.

У третьому розділі „Від соціально-побутової до політичної сатири у графіці Галичини (середина ХІХ - початок 90-х рр. ХІХ ст.)” визначаються основні етапи розвитку сатиричної графіки періоду позитивізму в контексті еволюційних змін в образній структурі.

3.1. Сатирична графіка пізнього романтизму. Європейська сатира досягла яскравого розвитку в період романтизму, особливо це було пов'язано з поширенням ілюстрованої сатиричної преси. У Галичині це явище стало актуальним у серед. 60-х рр. ХІХ ст., однак і в більш ранній період сатирична графіка розвивалась у формі аматорського і професійного рисунку у приватних альбомах, зокрема: львівської акторки А. Ашпагерової (Шарж Ю. Коссака на мистецтвознавця Я. Болоза-Антонієвича (Театральний музей у Варшаві), шляхетських родин Гусаревських , Морачевських (ЛННБ). Для графіки таких альбомів характерним було рисування швидких начерків з натури. Подібне стосувалося й ілюстрування А. Вахнянином, Дуткевичем, рукописної молодіжної сатиричної преси українських народовців. Темою їхньої сатири був і побут, і політика.