Українська сатирична графіка у Галичині другої половини ХІХ ст. – початку ХХ ст.: еволюція художньо-образної системи

В ілюструванні друкованої сатиричної преси характерним було створення складних композицій, котрі передавали об'єм, перспективу. Тематика цих ілюстрацій охоплювала українсько-польські стосунки, проблеми засилля російського самодержавства, австрійську політику у Галичині. Знаковим сатиричним ілюстрованим часописом був „Страхопуд” (Відень, 1863-68 рр.) Редактор І. Левчак з художниками створив автопортретний образ Страхопуда, використавши досвід малювання страхопудів А. Гротгера та ілюстраторів рукописної преси.

Оригінальність і самобутність „Страхопуда” визнавали польськомовні сатиричні часописи „Chochlik”, „Szczutek”. В останньому В. Леопольський висміював старе галицьке міщанство (Образи Каласантая, пана Артура, Кізі). Художник послуговувався художніми прийомами, характерними для класицизму і романтизму - гра світла і тіні, витончений штрих, який створює об'ємність. Інтелектуальні засади сатири полягали в існуванні скептичного сміху старого і мудрого Страхопуда, та дитячого наївного сміху Хохлика, Смігуса і Щутека.

3.2 Пленерний рисунок і народна течія в галицькій сатиричній графіці. Еволюція від довготривалих насичених малюнків, продуманої композиції до імпровізаційного малювання крапкою, лінією для передачі руху була наслідком естетично-світоглядного переосмислення мистецьких і життєвих цінностей. Прикладом еволюції в естетиці рисунку була творчість митців-сатириків у львівських часописах „Страхопуд” і „Szczutek”. У першому автором ряду карикатур (1872-73 рр.) на урядовців і релігійних діячів був монограміст „ИМЛ”. В його роботах відчувається вплив академічної композиції, використовується експресія начерку і художні прийоми народного лубка - грубуватий, комічно спотворюючий анатомію рисунок.

Гострота і різкість лінії та штриха характерна для більшості ілюстрацій часопису „Szczutek”. Таким чином С. Сидорович створив оригінальні образи Галичини у вигляді української селянки, а також Росії - величезного ведмедя. Досягненням художників часопису “Szczutek” було створення карикатур на галицького намісника А. Голуховського та образу Австрії у вигляді бабусі.

Ілюстрації чернівецького часопису „Лопата”(1876 р.) зображали події на Буковині, Балканах і в Галичині. Найвиразніші належать Прокопу. Художник показував паразитування окремих прошарків: безголів'я військових та депутатів галицького і буковинського сеймів, споювання суспільства євреями-корчмарями. Прокоп застосовував грубий примітивний рисунок, щоб підкреслити простоту ідеї наївного сміху, а щоб виразити цинізм героїв високої політики використовував елементи академічної композиції.

Пленерний рисунок і народна течія існували в сатирі майже окремо. Вони протиставлені одна одній навіть у творчості окремих художників, які не обмежувалися малюванням у певній манері, а змінювали формально-технічне рішення в залежності від змісту для підсилення художньої образності.

3.3. Образна структура у графіці поч. 80-х рр. ХІХ ст.: сатира часописів „Страхопуд”, “Szczutek”, „Зеркало”. Вирішення проблеми синтезу різноманітних образних характеристик з врахуванням технологічних особливостей стало важливим завданням галицької сатири 80-х рр. ХІХ ст. Художники використовують прийоми сатири гротескові пропорції фігур персонажів, зокрема це застосовували відомі ілюстратори часопису „Страхопуд” О. Кузьма та Т. Демків. Їхні роботи вирізнялися сатирою на політику Росії, Німеччини, на папство, полонофілів.

Часопис „Зеркало”, у якому співпрацювали І. Франко, В. Нагірний став символом „сміхового” відображення громадсько-політичного життя. Галерея образів постійних рубрик була зразком художньо-інтелектуальної діяльності редактора К. Устияновича. Ці образи можна поділити на темні, насичені, з глибокими тональними переходами, близькі до академічної манери, та світлі, виконані лаконічними лініями і штрихами, інколи витончено, як у японській гравюрі, інколи грубо і примітивно, наслідуючи дитяче малювання. Перші переважали у виданні, формували його обличчя і символізували консерватизм (Ми, Лазуїти, Микита Хрунь, Патріотник), другі служили акцентом, виділяли екстравагантних осіб (Золотий хлопець, Пафнутій Болячка). К. Устиянович створював і автопортретні образи (Вичоса).

Моралізаторство залишалося основною інтелектуальною стороною сатири. Проте оптимізм об'єднував негативних і позитивних героїв. Графіки-сатирики у багатотиражній пресі і в рукописній в тематичному плані дотримувалися еволюційної лінії від соціально-побутової до політичної сатири. Таке явище прослідковується у часописах „Страхопуд”, „Лопата”, „Зеркало”. Збільшення кількості політичної сатири у графіці супроводжувалося суспільно-політичною диференцієзацією. Проте це не означало занепаду побутової сатири - у др. пол. ХІХ ст. побутовий аспект часто розглядається в контексті політичних подій.

У мистецькому плані еволюція характеризувалася переходом від об'ємно-просторової графіки до площинної, розвитком індивідуалістичного світосприймання. Мова сатири полягала у системі поєднань художнього ритму і контрасту, поєднання дисонуючих форм в пов'язаних змістом об'єктах, які б загалом давали цілісність. Трудомістке накладання сітки штрихів по формі предметів змінилося висвітленням графічної палітри і перевагою лінійного рисунку. Посилилася роль контуру, чіткого і грубого, як у народному мистецтві, і тонкого, розмитого, як у пленерній графіці. Такі художні засоби дозволяли добиватися яскравих протиставлянь у висміюванні життєвих негараздів.

У четвертому розділі „Місце і функції сатиричної графіки у мистецьких процесах Галичини (кінець 1880-х рр. - 1914 р.)” розглянуто художні аспекти структуризаційних процесів у жанрі, пов'язаних з проявами сатири у різних видах графіки, з стилістичними змінами та змінами характеру висміювання періоду раннього модернізму-сецесії.

4.1. Рефлексії раннього модернізму: зміни в стилістиці графіки сатиричних часописів „Зеркало”, „Страхопуд”, „Њmigus”, „Liberum Veto”.

Художники-ілюстратори часописів народовського спрямування „Зеркало”, „Стріла” здійснили значний внесок в розширення тематичного ряду і збагатили художню форму поширення набули багатосценічні серійні карикатури. Ілюстратори Т. Романчук, В. Геппен, С. Томасевич, Б. Комар висміювали негативи москвофільства і полонофільства.

Ілюстрування москвофільського часопису „Страхопуд” у кінці 80-х рр. ХІХ - поч. ХХ ст. надавало перевагу саркастичному тону, площинному і лінійному рисунку. Залучені до ілюстрування Т. Копистинський, В. Геппен, В. Луцик, В. Любчак створили карикатури на полонофілів і українофілів, галицького намісника К. Бадені, агресивність Німеччини.

Втома публіки від моралізаторства вплинула на характер ілюстрування, на зміну самої ідеї сатири, коли головним завданням стало виявити своє, чуже, нічиє, висміяти рутину, а не ділити світ, як раніше, умовно, на добрий і злий.

Виразником філософії нової сатири наприкінці 80_х рр. ХІХ ст. стає львівський часопис „Њmigus”. Головна постать Смігус був уособленням Обливаного Понеділка - народного свята. Тематика сатири - звичайний обиватель і богема, а також культ шанування жінки. У часописі співпрацювали відомі художники. Т. Терлецький вирішував проблеми взаємодії плями і світла, висміював міщанську мораль. Я. Кручевський зображав побут галицьких євреїв. Вплив карикатур М. Гарасимовича полягав у формуванні гротескового образу українського бунтівника ХХ ст. на противагу образу мирного русина-селянина ХІХ ст.

Внесок ілюстраторів львівського часопису „Liberum Veto” К. Сіхульського, Ф. Паутша, К. Фрича та інших у розвиток сатиричної графіки у Галичині був значним і пов'язувався з пропагуванням модерністських ідей. В художній стилістиці сатиричної графіки стала переважати декоративність і площинність.

4.2. Сатирична графіка часописів „Комар”, „Шершень”, „Жало”, молодіжних рукописних часописів в обороні українськості. Мистецька спадщина багатьох рукописних видань української молоді, зокрема „Підліток”, „Гайдамака” свідчить, що інтелектуально-мистецький потенціал творців становив своєрідну субкультуру аматорського світу. Цей світ існував поряд зі знаковими для Галичини друкованими часописами „Зеркало”, „Комар”, „Жало”, київським „Шершнем”, де працювали професіонали. Вони створювали нові образи, наприклад символ неосвіченості Темноту (Є. Турбацький, Я. Пстрак, Я. Струхманчук), відображали міжнародні політичні події, зокрема у Росії під час революції 1905-1907 рр. Професіонали залежали від поступу репродуктивних технік, початківці користувалися недорогими матеріалами . Однак їх об'єднували пошуки нових форм виразності, а в політичному аспекті відстоювання українських самостійницьких ідей.

4.3. Сфери прикладання сатиричних образів в ілюструванні щоденної преси, художньої літератури, реклами, плакату, поштівки, в рисунках приватних альбомів. Впливовість сатиричних ілюстрованих періодичних видань була значною - на поч. ХХ ст. і щоденні газети стали розміщувати ілюстрації на титулах. Їхній характер був пов'язаний з текстами статей, які розповідали про трагікомічні події. Зокрема, часопис „Wiek Nowy” ілюстрував М. Гарасимович.

У сфері ілюстрування художньої літератури побутує трагікомічність, її риси з'являються в ілюстраціях Т. Копистинського до казок І.Франка , знаходять втілення в ілюструванні лірики Ю. Панькевичем („Акорди”), елементи сатири з'являються в дитячій літературі (О. Кульчицька, І. Косинін). Елемент комічності стає популярним у плакаті, в рисунках приватних альбомів, у розв'язанні сюжету рекламної сценки у періодиці. Специфіка сфер прикладання сатиричних образів розширяла функціональні можливості, розвивала художню естетику графіки.

4.4 Художньо-естетичні особливості сатиричної графіки Галичини у контексті українського образотворчого мистецтва. Однією з особливостей розвитку образотворчого мистецтва на початку ХХ ст. було те, що в складних процесах оновлення системи образно-виражальних засобів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва сатирична графіка відіграла роль певного каталізатора, зважаючи на її демократизм. При у взаємопов'язаності різних жанрів і видів мистецтва, сатирична графіка ставала грунтом для запровадження художньо-естетичних новацій в живописі, скульптурі, декоративно-прикладному мистецтві. Разом з тим існував зворотній процес інспірацій окремих сюжетів та художніх прийомів з сучасного станкового мистецтва у ілюстративну графіку сатиричної преси.

ВИСНОВКИ

Специфіка поєднання сатири і графіки в рамках окремого жанру образотворчого мистецтва передбачала естетично-моральну потребу суспільства емоційного самовираження. Ця потреба була пов'язана з явищами демократизації та особливостями менталітету мешканців регіону. Ключем для визначення феномену галицької сатири стали питання національної ідентичності чи європейської збірності. Характерним було те, що місцеві особливості не суперечили європейським орієнтирам в сенсі культурного розвитку Галичини. Це стосувалося і вітчизняної сатиричної графіки.

Серед характерних рис сатиричної графіки як мистецького явища є:

Утвердження сатиричної графіки у Галичині в період другої пол. ХІХ- поч. ХХ ст. як окремого жанру образотворчого мистецтва.

Фольклорність сатиричних образів - перехід образів сатиричної графіки у фольклор. Поширена анонімність та автографи у формі народних прізвиськ серед суб'єктів-творців сатири дозволяє зробити висновки, що сатирична графіка була відображенням народної сміхової культури у Галичині.

Трансформація художньої форми, де поєднувалися прийоми академічного рисунку, натурного начерку, своєрідності народної течії у сатиричній графіці, а також стилістики давнього українського мистецтва дозволяє зробити висновки про вироблення синтезованих форм образотворчості у сатиричній графіці.

Моралізаторський характер перебільшення при висміюванні. Іронічне, саркастичне, а в період раннього модерну і цинічне, одночасне висміювання і популяризація якогось героя чи явища свідчило про багатогранність у вирішенні завдань сатиричної графіки .

Порівняння об'єктів сатири у формі протиставляння виявилося актуальним у творенні образної структури сатиричної графіки, яке ґрунтувалося на протиставленні негативного і позитивного, прекрасного і потворного, на більш тонких характеристиках, наприклад, у межах висміювання протиставляння комічних дурнувато-страшних образів (поліцаї, пияки, невдахи-політики) хитрувато-добродушним (корчмарі, банкіри, успішні політики).

Еволюція образного світу сатиричної графіки Галичини охопила значний період вітчизняної та європейської історії мистецтва від пізнього романтизму середини ХІХ ст. до модернізму поч. ХХ ст. Супроводжувалися ці явища висміюванням у сатирі романтиків, а пізніше і модерністів. Причому в художньо-технічному плані використовувалися чи пародіювалися особливості того чи іншого напряму чи стилю. Це відобразилося в природі зміни світогляду об'єктів та суб'єктів сатири, стилістики графіки, що характеризувалося проявом індивідуальності.

Сатирична графіка виявилася пов'язаною з різними сферами прикладання - станкова графіка, плакат, ілюстрування художньої та дитячої літератури, преси, поштівок, календарів, різноманітних упакувань передбачали використання елементів шаржу.

Історико-функціональний аналіз суспільних та мистецьких процесів у Галичині через призму досягнень сатиричної графіки посприяв глибшому розумінню епохи, її зламів в період революції 1848 р. і з початком першої світової війни, етапів боротьби за автономію Галичини, за створення Української держави поруч зі змаганнями за створення Польщі.

Отже, розглянуті в дисертації специфіка і розвиток сатиричної графіки у Галичині другої пол. ХІХ - поч. ХХ ст. та одержані в результаті дослідження висновки дають підставу для розуміння особливостей розвитку українського мистецтва в цілому. Сатирична графіка була особливим жанром мистецтва, який віддзеркалював багатогранність суспільно-політичного життя та вітчизняної культури і пропагував нові мистецькі форми. Важливим висновком є визнання художньо-естетичної рівнозначності та взаємопов'язаності вітчизняної побутової та політичної сатиричної графіки.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ

Тематичне багатство карикатури в львівських гумористичних рукописних часописах початку 60-х років ХІХ ст. // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтва: Зб. наук. пр. за ред. Даниленка В.Я. - Харків: ХДАДМ, 2004. - № 2. - С. 11-16.

Образи Влади і Вітчизни в сатиричній графіці Галичини другої пол. ХІХ - початку ХХ ст. // Народознавчі Зошити. - Львів, 2005. -№ 5-6.- С. 620-635.

Сатирична графіка Галичини другої пол. ХІХ - початку ХХ ст. очима сучасників // Мистецтвознавство '07(1). - Львів, 2007. - С. 77-84.

Проблеми освіти у сфері сатиричної графіки: особливості процесу та осередків навчання у Галичині середини ХІХ - початку ХХ ст./ Яців Р., Іжевський А. // Вісник Львівської національної академії мистецтв. - Львів: ЛНАМ, 2007. - Спецвипуск № 4. - С. 217-223.

Офорт Олени Кульчицької „За море” і тема еміграції // Мистецтвознавство '07(2). - Львів, 2008.- С. 83-90.

Сатирична графіка Галичини як чинник урбанізації суспільства у середині ХІХ ст. - початку ХХ ст. // Мистецтвознавство '08. - Львів, 2008.- С. 161-171.

АНОТАЦІЇ

Іжевський А. В. Українська сатирична графіка у Галичині другої половини ХІХ ст. - початку ХХ ст.: еволюція художньо-образної системи. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.05 - образотворче мистецтво. - Львівська національна академія мистецтв, Львів, 2009.

Дисертацію присвячено проблемі дослідження розвитку вітчизняної сатиричної графіки у Галичині другої половини ХІХ- початку ХХ ст. На основі аналізу еволюції образної структури простежено художньо-стильові особливості сатиричної графіки. Вперше комплексно розглядається сатирична графіка як мистецьке явище у політичній та в побутовій сферах життя галицького суспільства, визначається специфіка жанру карикатури не лише в масовій друкованій пресі, але і в рукописній сатиричній періодиці, в альбомному рисунку. Розглянуто у порівняльній перспективі творчість відомих художників-графіків і митців-аматорів. Характерними рисами сатиричної графіки визначено її утвердження як окремого жанру образотворчого мистецтва, вироблення синтезованих форм образотворчості.

Ключові слова: Галичина, еволюція, карикатура, об'єкти і суб'єкти сатири, образ, побут, політика, сатирична графіка, система, Україна.

Izhevsky A.V. The Ukrainian satiric graphic art of Galicia at the 2nd half of XIX to early XX cc. and evolvement of its artistic imaginative system. - Manuscript.

Dissertation for getting the scientific degree of Candidate in Art Studies, speciality 17.00.05 - Fine Arts. - Lviv National Academy of Arts, Lviv, 2009.

The dissertation is devoted to a problem of studies on development of native satiric graphic art in Galicia at the 2nd half of XIX to early XX cc.

On the ground of analytical research work in evolvement of imaginative structure have been traced some artistic and stylistic peculiarities of satiric graphic artistry. The satiric graphic art for the first time is complexly considered as creative phenomenon in political and homestead spheres of Galician social life with definition of specific features in genre of caricature so in masses-predestined printed press as in hand-written satiric periodicals and album drawings. In comparative perspective is considered creativeness by known masters of graphic art and amateurish artists.

Since the second half of the nineteenth century the Ukrainian satirical graphics as an integral part of European art evolved in Galicia under Austrian power when the majority of Ukrainian ethnic territories belonged to Russia. The following objects were specific to Galician satire: Austrian authorities policy and Ukrainian national revival, a social structure of the society, international politics, religious leaders, immigrants, bohema artistic. Thematically graphic satirists followed a gradual evolutionary line in the periodical and handwritten press - from socio-domestic to political satire. The domestic satire is considered in the context of political events. Artistically the evolution was characterized by the transition from the spatial to flat graphics and by the progress of an individualistic outlook. A figurative world evolution of Galician satirical graphics covered a considerable period of native and European art history from the late romantic of the middle of 19th century to early modernism of the beginning of 20th century. The satirical graphics art was a dynamic phenomenon and began to be used in illustration of the press, literature, advertising graphics and posters. In the beginning of 20th century ornamentality and flatness dominated in satirical graphic art stylistics. Satirists created new deriding images - old and wise Strakhopud, childish naive laughter of Khokhlyk, Smihus and Schutek, a symbol of ignorance Temnota, a grotesque image of the Ukrainian rebel of 20th century in contrast to a peaceful image of a Ruthenian peasant of 19th century.