Художня культура Галицько-Волинської Русі

Побут низових прошарків характеризують різноманітні будівлі, найчастіше напівземлянки, подекуди одно- та двоповерхові трикамерні споруди; предмети щоденного вжитку: знаряддя праці, ремісницькі засоби, побутові та культові вироби, виготовлені з доступних матеріалів - вовни, льону, кістки, рогу, дерева, глини, шкіри, недорогих металевих сплавів. При переважанні утилітарних рис, речі народного побуту та вжитку мали певні елементи художності. Їх стилістику визначало тяжіння до архаїчних, традиційних, сталих, із характерними рисами, простих, грубуватих форм, схильність до емоційної безпосередності, а також, із другого боку, в певних елементах - до взірців, вживаних у знаті. Головні ідеї, втілені в таких предметах, - захист, прагнення добробуту. Одяг, взуття, головні убори селян і городян виготовляли з матеріалів домашнього виробництва; за призначенням він поділявся на сезонний, повсякденний та святковий - обрядово-ритуальний.

Народні вірування - язичництво та християнство, поєднувались у двовір'ї та змішувалися з елементами первісних уявлень, архаїчних культів, традиційної міфології, які складали культово-релігійний “вузол” шанування одухотвореного космосу, природи, родини, пращурів. Язичницькі відправи здійснювали на капищах у спеціальних забудовах городищ-святилищ (Буковина, Житомирщина, Західна Волинь). Вірування поділялися на суспільно-громадські (загальноплеменні), місцеві (общинні або приналежні певним родам), особисті (сімейні, “домові”).

З прийняттям християнства на місцях капищ та святилищ будували храми та монастирі, покликані освятити територію, яку населяли здавна, призвичаїти місцевих мешканців до нової християнської віри. Наочна “теологія” розписів у храмах формувала у представників низів нове бачення та естетичні почуття, показником яких стала потреба у “спілкуванні” з предметами культу, створеними як художні речі. Про поступовий перехід до християнства свідчать особисті предмети християнського культу - іконки, хрестики, хрести-енколпіони, хрестики-тільники, кількість яких збільшується в нашаруваннях ХІІІ - ХІV ст. Перехід до монотеїстичної релігії був тривалим і суперечливим, він продовжувався за межами давньоруського часу.

Як свідчать зображення на творах прикладного мистецтва, притаманну культурі низів обрядовість супроводжували форми музично-пісенного та театрально-драматичного мистецтва. У композиціях браслетів-наручнів із скарбу 1970 р. з с. Городища на Хмельниччині, с. Демидова на Львівщині втілено образ співця - гусляра, оповідача билин-старин, хранителя “слави народної” - одного з центральних героїв давньоруського часу. Реальним представником народної музично-поетичної традиції давньоруських часів є співець Митуса. Оповідь про нього зафіксовано в Іпатієвському літописі, відповідно до дійсних подій часів Данила Галицького. На важливу соціальну роль співця Митуси вказує увага до нього з боку церкви, князя та опозиційного боярства як до ідейного вождя народних мас, висловлювача “пророкувань”, представника політичної сили, що ще у ХІІІ ст. не втратила сакрально-жрецької впливовості - небезпечної для офіційної влади. Переконання та погляди Митуси - носія давніх народних традицій - стали причиною ідеологічної боротьби з ним князя, що, як історичний факт, є свідченням протистояння культури низів та культури елітарних кіл.

У шостому розділі “Контакти та зв'язки” простежено взаємини населення південно-західного кута Русі з іншими народами та країнами. Характерні риси місцевих творів мистецтва, а також речі мистецького імпорту свідчать про широкі та розгалужені стосунки, які впливали на художню культуру регіону протягом Х - ХІV ст.

Істотна роль у формуванні ряду особливостей культури Галицько-Волинської Русі належала внутрішньодержавній та міжнародній торгівлі. Суттєвим фактором торговельного “обігу” виробів художнього ремесла на галицько-волинських теренах було порубіжне до багатьох європейських країн розташування цих територій, проходження місцевими шляхами ділянок міжнародних торговельних трас, тривале входження цього регіону в європейську економічну зону. Сусідство з європейськими етносами, внутрішні контакти, перебування на теренах Галицько-Волинської Русі етносів-емігрантів та значних громад іноземців, у свою чергу, впливало на демографічну та міграційну ситуацію. Знахідки імпорту засвідчують торговельно-економічні відносини міських центрів Волині та Галичини з зарубіжними ремісницькими центрами, лідерами тогочасної торгівлі Центральної Європи, розташованими на теренах Німеччини, Франції, Італії; у Північному Причорномор'ї - з торговельно-ремісницькими центрами Візантії, Болгарії, держав Сходу, Малої Азії, Північної Африки; у волинському прикордонні - з країнами Балтії, Скандинавії, містами ганзейського союзу. художній культура архітектурний етнічний

Сформовану із двох князівств - Волині та Галичини, розташованих у порубіжній зоні між центрально-європейськими, кримсько-причорноморськими та східно-азіатськими країнами, Галицько-Волинську Русь протягом Х - ХІV ст. заселили народи - представники християнського - католицького, а також ісламського, іудейського віросповідань та інших. Частина міжетнічних контактів здійснювалася в процесі тривалих побутових стосунків у зоні історичного сусідства з моравським населенням, чехами, угорцями, поляками, болгарами, греками, культурні впливи яких позначились на розвитку архітектури (центричні споруди), металообробки, різьблення з каменю, книжкової справи, у виробленні певних іконографічних типів зображення святих (дрібна пластика) з одночасним привнесенням низки специфічних образів та тем сюжетно-змістовного ряду, що тяжів до “точок дотику” спільної історії додержавного часу (святий Димитрій, парні святі, проблематика кирило-мефодієвського кола).

Уявлення про еталон мистецького твору, його естетичну цінність, норми (канон) образотворення потрапили в художню систему Галицько-Волинської Русі за посередництва представників православного віросповідання з Візантії. Крім греків-візантійців, у цій ділянці відіграли роль також вірмени, грузини, представники інших народів Закавказзя, які через ідеї християнства адаптували художні традиції країн арабсько-персидського світу, Близького та Переднього Сходу, Малої Азії, Північної Африки в архітектурі, іконописі, настінному живописі, металообробці (формально-образні та сюжетні-тематичні елементи). Обмін художньою інформацією відбувався також у процесі політичних відносин: Волинь та Галичина виступали політичними партнерами багатьох європейських країн: Німеччини, Угорщини, Великої Моравії, Чехії, Польщі (Малопольщі), військово-релігійних орденів - тевтонського, бенедиктинців, тамплієрів, папських курій у Ліоні та Римі. Такі стосунки знайшли відбиток у будівництві та архітектурі, елементах екстер'єру та інтер'єру, тематиці та стилістичних рішеннях творів та виробів, а саме: у використанні рельєфних плиток, вітражів, фасадної скульптури, застосуванні дзвонів, вотивів; у зверненні до романо-готичної стилістики та наданні відповідних образно-змістовних акцентів; з прийняттям королівського сану - у використанні певних деталей вбрання, регалій, предметів адміністративного вжитку, в тому числі печаток певних типів.

Так само істотну роль відіграли політичні зв'язки з країнами православного кола - Візантією, Грузією, Вірменією, Болгарією, Македонією, Сербією, Хорватією, з яких походило звернення до певних видів мистецтва, невідомих до прийняття християнства (фреска, іконопис, книжкова мініатюра), запозичення ідей, тем, образів, сюжетів, композиційних прийомів, в тому числі системи християнських канонів церковного мистецтва.

В етнокультурних процесах важливу роль відіграли також кочові народи Степової зони, тривалі стосунки з якими розпочалися задовго до татаро-монгольської навали, а далі продовжувались у постійних контактах із Золотою Ордою. Ці народи привнесли в мистецьку культуру Південно-Західної Русі власний досвід та набутки, які позначились на стилістиці й ремісницько-виконавчій манері монументальних творів та виробів дрібної пластики з каменю, низки предметів з металу, кістки та рогу.

На розвитку мистецтва істотно позначилися впливи військово-політичних інтересів та відповідних союзів, які галицькі та волинські князі укладали з представниками Великої Моравії, Польщі, Угорщини, Великого князівства Литовського, угрупованнями кочових племен, окремими представниками ятвязьких племен, військовими орденами. Впливи таких військово-політичних союзів позначилися на оборонному будівництві, у прикладному мистецтві (парадній зброї, військовому спорядженні), образотворчому мистецтві (в образах військовиків, військових символах та відповідних їм ідейних нашаруваннях). Це фрески собору святого Іоанна в Луцьку, ікони святих Михаїла, Георгія, Димитрія, Бориса та Гліба), печатки.

Обмін мистецькими виробами відбувався в процесі династичних стосунків між волинським і галицьким нобілітетом та їх родичами - німецькими, чеськими, угорськими, польськими, литовськими королями та князями, візантійськими імператорами, золотоординськими ханами. Серед таких виробів були одяг, військове спорядження, зброя, книги, ікони. Про такі зв'язки свідчить каптан з Чингульського кургану, ікони з Белза, Луцька, Холма, книга “Кодекс Гертруди”, начиння: водолії з Гарця, Лотарингії, Північної Німеччини, Нижньої Саксонії, якими користувались у Галичі, чаша з Маасу із Зеленча, чаша та релікварій із Франції із с. Городище Хмельницької обл., кістяне віко з зображенням воїна із Пліснеська, пластина з зображенням святого Марка із Італії. Фрідріхом Барбароссою до Галича були направлені зодчі.

Певна роль у мистецьких обмінах належала особистим стосункам між мешканцями галицько-волинських та іноземних країн, про які відомо за літописами та хроніками: відносини княгині Гертруди-Олисави та німецьких купців, волинської міської громади та купців міст ганзейського союзу, галицьких князів та монастирських громад у Європі, громад вірмен, німців, євреїв, караїмів, італійців, греків, половців з представниками споріднених етносів в інших країнах. Такими стосунками пояснюються “німецькі” риси споруд Галича, Холма, Луцька, “кавказькі” (вірмено-грузинські та вірменькі) - Василева, Кам'янця, Львова, “середньоазіатські” у фортецях Галичини, “італійські” у фортецях Причорномор'я, “алтайські” в монументальній скульптурі Пониззя, “хозарські”, “східні” в металообробці волино-подільських та галицьких районів, “чесько-моравські” та “польські” у волинських виробах з зерню, “прибалтійські”, “кочівницькі” в елементах одягу.

У висновках підсумовуються і узгоджуються різні аспекти дослідження:

1. Універсальний продукт людської творчої діяльності - мистецтво -відповідає певному рівню розвитку людського суспільства, фіксує життя притаманними йому засобами образного бачення та художнього втілення. У характерний образотворчому мистецтву спосіб, воно перетворює буттєвий досвід людей на художні форми, втіливши та закріпивши головні ідеї та образи свого часу в предметно-мистецьких носіях, які виникають та функціонують у вимірах конкретного художнього процесу і, водночас, набувають значення культурно-мистецького явища. Історично обумовленим суспільно-важливим явищем є художня культура Галицько-Волинської Русі.

2. Художня культура Галицько-Волинської Русі є цілісним соціально-історичним динамічним багатоскладовим та багатошаровим явищем, яке охоплює понад чотири століття свого існування з послідовними етапами розвитку від раннього до класичного середньовіччя. Вона є невід'ємною частиною соціо- та етнокультурного цілого, складовою давньоруського та європейського культурного простору.

3. Художня культура Галицько-Волинської Русі представлена творами архітектури, образотворчого мистецтва, художнього ремесла. Сформована на основі естетичних уявлень і реалізована за художньо-естетичною програмою, відповідною вимогам громадянського суспільства, художня культура Галицько-Волинської Русі через мистецькі твори відобразила особливості тогочасних суспільно-станових відносин, морально-релігійних, економічно-правових, політико-ідеологічних, міжетнічних норм. Аналіз творів архітектури, живопису, скульптури, книжкової мініатюри, показав, що процес виникнення та формування художньої культури Галицько-Волинської Русі був спрямований на вироблення власних оригінальних рис: у кожний із трьох етапів розвитку - Х - ХІ ст., кінець ХІ - ХІІ ст., ХІІІ - перша половина ХІV ст. мистецький процес набував певних конкретних проявів, у результаті чого художня культура Галицько-Волинської Русі набула власних образно-змістовних та стилістичних ознак та якостей, ставши своєрідним феноменом поєднання на слов'яно-давньоруській основі візантійських та західноєвропейських традицій. Відповідно до регіональної ситуації, вони можуть бути узагальнені як південно-західні, та, в конкретних випадках, як галицькі та волинські риси.

4. Культурно-історичним феноменом Галицько-Волинської Русі було місто, сформоване протягом століть як потужний культурний центр, вагомий базис для художніх процесів з погляду формування економічного, політичного, торговельного, релігійного середовища, де акумулювались творчі ідеї, зосереджувалися потенційні замовники й споживачі художніх виробів, створювалися ремісницько-виробничі та ремісницько-художні осередки. У ХІІ - ХІІІ ст. на такій основі в містах Волині та Галичини відбувся певний поділ ремісницьких спеціалізацій на окремі види художньої діяльності. На Волині з традицій ремісництва виросли мистецькі осередки - архітектурно-будівельні (Володимир-Волинський, Холм, Луцьк), різьблення каменю (Холм), монументального литва (Холм, Володимир-Волинський), іконопису ХІІІ - ХІV ст., для якого, зокрема, істотну роль відіграв попередній розвиток мистецтва книжкової мініатюри у ХІ ст. (Володимир-Волинський, Луцьк). У Дорогичині та у Берестії друкували товарні пломби - різновид свинцевих булл-моливдовулів.

На Галичині художні ремесла інтенсивно розвивались у Галичі (дерев'яне та кам'яне будівництво, монументальне та декоративне різьблення з каменя, архітектурна кераміка, металообробка, скловиробництво), а в ХІІ - ХІV ст. працювали монументалісти, іконописці, мініатюристи, функціонували майстерні з металообробки та ювелірної справи. В галузі металообробки особливо трудомісткі роботи з монументального лиття (дзвони, двері, металеві плити підлог), поряд з традиційними центрами Волині у Холмі та Володимирі-Волинському, з початку ХІV ст. стали виконували ливарники Львова.

5. Продукт давньоруського соціуму - місто - за об'єктивних причин загальноеволюційного розвитку суспільства змінювало риси від ХІ - ХІІ ст. до ХІІІ - ХІV ст., формуючи власні художні риси, які визначають його образ у сучасних умовах у Львові, Луцьку, Володимирі-Волинському, Острозі, Кременці. Кам'янці-Подільському, Хотині, ін. На галицько-волинських землях сформувалися градобудівні типи міста-фортеці (головна функція - оборонна, переважно у прикордонних районах) та міста-резиденції (головна функція - представницька, в особистих вотчинних володіннях князів). Архітектура галицьких і волинських міст Х - ХІV ст. набула розвитку в типах оборонно-фортифікаційного, культового, житлового будівництва, що відображає специфіку часу й інтереси панівної верхівки. У міській забудові виділялися “кінці” (райони), вулиці, “слободи”, які представляли общини, або громади (Луцьк, Володимир-Волинський, Теребовля, Перемишль). Планово-просторова організація Галича свідчить про поліцентричну структуру міста зі складною багатоступеневою системою устрою, де кожна частка міста виступала як самодостатня (“місто у місті”), що було відбитком внутрішньо-політичної ситуації в князівстві.

6. Здійснений аналіз теоретичних, філософських, культурологічних, соціологічних, історичних, релігійних, мистецтвознавчих, спеціально-історичних засад, опрацювання аксіологічного змісту художньо-ремісницьких практик зумовили якісне збільшення формату аналітичного осмислення художніх процесів Волині та Галичини по “горизонталі” (у просторово-територіальних вимірах синхронних подій), та по “вертикалі” (у хронологічно-часових параметрах), дозволили уточнити та “розгорнути” картину розвитку мистецької культури Галицько-Волинської Русі, а введення соціальних та етнічних аспектів дозволило висвітлити її основні соціальні аспекти, зокрема роль станових груп суспільства, визначальних для появи та споживання художнього виробу: князівсько-боярської, лицарсько-дружинної, церковно-релігійної, народно-низової культур (субкультур). Основу субкультури складав певний суспільний прошарок, у середовищі якого формувались уявлення про сукупність символів, ідей, цінностей, норм, зразків, прийнятних для даної спільноти (соціальної групи, прошарку, класу), відповідно до соціально-майнового статусу, релігійних поглядів, історичного та етнічного походження. Відтак мистецькі твори несуть у собі функції “відтворювачів” ідей та образів свого класу, соціально-станового прошарку, клану, які виникали з конкретних актуальних реалій.

7. Князівсько-боярська давньоруська субкультура була представлена архітектурно-будівельними взірцями, образотворчими творами, виробами прикладного мистецтва та художнього ремесла.

Князівсько-боярські палацові помешкання - княжі двори - мали характер житлово-комунальних комплексів (в подальшому - ансамблі будівель), за типом - споруд-укріплень, які вирішували сукупно практичне та художнє призначення житлових та презентаційних приміщень, господарчо-підсобних споруд (Перемишль, Звенигород, Теребовля, Галич, Володимир-Волинський, Холм, Кам'янець, Луцьк, Львів). Центром княжого двору було житло феодала - послідовно: “гридниця”, “сінь”, терем, хороми, до якого примикали двір, де мешкала челядь, та господарчі будівлі. На основі князівсько-боярських житлових комплексів базувався синтез мистецтв, який позначився в інтер'єрі та екстер'єрі головного приміщення: дошки-віконниці або дверцята на залізних завісах на вікнах - у гридниці, де на стінах була розвішана зброя та роги упольованої звірини, килими, а на полицях був розставлений посуд, у “сінях” - вікна з “римським” склом, тронне місце; в теремі - висотна стеля, яка ззовні мала вигляд як надбудова на чолі споруди із завершенням, відомим як “кнес” над дахом із покрівлею жовтого металу, схожого на золото, тобто “златоверхої”.

Синтез мистецтв втілився в ансамблі давньоруського вбрання, який складався з одягу, головних уборів, взуття та прикрас (поєднання шиття, хутра, шкіри, виробів з металу, оздобленого коштовним камінням, перлами, скляними вставками). Частиною костюму князя і “знатного мужа” були головні убори - шапки, “клобуки”, а обов'язковою деталлю - пояс. Жіночий одяг поділявся на сезонний, урочистий та повсякденний, який складався із сорочки, верхнього шовкового вбрання, оксамитового корзна з фібулою на плечі, взуття - туфель, поршнів, взимку - шуби, обшитої дорогими тканинами, взуття - чобіт, черевиків із дорогої різнокольорової шкіри. Про ювелірні прикраси костюму свідчать знахідки 53 речових скарбів, які походять з Галицько-Волинської Русі. Однотипні за стилістикою ювелірні вироби, дають уявлення про убори знаті Х - ХІ ст., ХІ - ХІІ ст., ХІІ - ХІV ст., які впродовж віків створювали та носили на волинських, понизьських та галицьких землях: у Х-ХІ ст. це був зерневий убір, який сформувався на Волині, у ХІ - ХІІ ст. плетені, кручені гривни, великі лопатеві та псевдозерневі намистини, які були поширені у волино-подільському порубіжжі, у ХІІ - ХІV ст. - великі колти з перлинною обниззю, малі колти з ажурною обниззю, браслети-наручні галицького типу, які були популярні на Поділлі та в Галичині.

Предметами-виявами вищої влади були корона та регалії, одержані від Папи Римського Данилом Галицьким під час прийняття в Дорогичині у 1253/4 р. королівського сану: меч, скіпетр (жезл), держава (сфера). На печатці Юрія І Львовича, він зображений зі скіпетром у правиці та у короні-діадемі. Особам князівського походження, церковним ієрархам, єпископам, настоятелям монастирів, представникам військової еліти та місцевої знаті - боярам, належали актові печатки тощо.

8. У військово-дружинній культурі зміст та ідейне навантаження мистецьких виробів визначали риси, відповідні специфіці військового буття, ратних битв та життєвих випробувань - лаконічність, суворість, монументальність. Такими художніми рисами були наділені споруди - міські фортеці, башти-вежі, скельні оборонні комплекси, феодальні замки, церковно-монастирські будівлі, для облаштування яких використовували рельєф місцевості, підводячи під нього планувально-архітектурну конфігурацію споруди. Значне розшарування стану військовиків характеризують речі постійного вжитку - зброя та військове спорядження. У галицько-волинських землях це були бойові ножі, сокири, списи, булави, кістені, мечі, більшу частину яких складали суто утилітарні речі. Парадну зброю оздоблювали ювеліри (насічка міддю, сріблом, золотом на черневому тлі, псевдозернь, псевдоскань, карбування). Символіку меча доповнювали образно-фігуративні зображення охоронно-магічного змісту, епіграфіка (ідеограми-сингли), скорочення слів, іменне таврування. Із середовища елітарної частини війська - кіннотників, походила низка специфічних культів - архаїчний культ коня, святого вершника, святого Михаїла, святого Георгія, святого Димитрія, святих Бориса та Гліба, які поєднували старі військові традиції з новими християнським віруваннями. Їх відтворювали образи стінопису, іконопису, мініатюри, ювелірних прикрас, образків-медальйонів. Васальні відносини між князями засвідчують печатки з написом “Даньслово” (актові печатки з Белза, Дорогичина, Галича-Крилоса), що відповідали періоду укріплення державності в південно-західній частині Русі.

9. Церковно-релігійну культуру репрезентують храми та монастирські комплекси, частина яких належала до поширених на давньоруських землях хрестово-купольних та базилікальних за планом храмів, частина - до оригінальних - центричних. За призначенням храми поділялися на монастирські, кафедральні, парафіяльні, приходські, єпархіальні, єпископські, князівські; за суспільно-громадським використанням - на соборні, кафедральні, усипальниці, хрещальні; за конфесійною приналежністю - на православні, католицькі. У Х - ХІІ ст. храми втілювали ідеї єднання під егідою Києва (візантійсько-київська традиція: Успенський собор в Галичі, Успенський собор у Володимирі-Волинському), у добу феодальної роздробленості - навколо конкретних політичних лідерів (храми Іоанна Богослова в Луцьку, святого Іоанна в Холмі, Пантелеймона в Галичі та ін.), в тому числі, місцевої аристократії - галицькі ротонди. Центричні споруди Володимира-Волинського др. пол. ХІІ - поч. ХІV ст., Василівська ротонда, церква в урочищі Михайлівщина, збудовані в традиціях північноєвропейського романського кола, були призначені для купецьких прошарків. Після розмежування православ'я та католицизму з'явились костели, такі як храм Іоанна Хрестителя у Львові ХІІІ - ХІV ст., Іоанна Хрестителя у с. Мужієво ХІІІ - ХVІ ст. на Закарпатті. З введенням християнства архітектурне впорядкування поширилося і на облаштування поховань.

У ХІІ - ХІV ст. архітектура, скульптура, фресковий живопис, керамічний декор, начиння, текстиль у своєму поєднанні в культових спорудах Галичини та Волині досягли зрілих мистецьких форм - синтезу мистецтв. Образно-стилістичний характер споруд визначався співвідношенням зовнішніх та внутрішніх елементів храму: в композиції храму відповідна роль належала порталам, дверям, вікнам, підлозі, стелі, стінам. В екстер'єрах та інтер'єрах галицьких храмів використовували різьблення каменя - фризів, карнизів, аркатурних поясків, пілястрів, колонок, блоків архівольтів, купольної частини. Частина різьб за тематикою належала антропо- та зооморфним зображенням, які акцентували міфо-оповідальну, епічну, фольклорну основу творів. Частину “меморіального декору” складала монументальна скульптура - саркофаги (мармур, шифер, цегла, дерево: церква Спаса, Успенський собор в Галичі, інш.) Характерно, що храми Волині, за винятком Холма, не мали скульптурного декору. В синтезі мистецтв галицько-волинських культових споруд певна роль належала мозаїці (Успенський собор в Галичі), вітражам (церква Благовіщення на Церквиськах у Галичі, Іоанна в Холмі), фресці (церква Георгія в Любомлі, Успенський собор у Володимирі-Волинському, Благовіщення у Берестії, Благовіщення та Дванадцяти Апостолів у Кам'янці, храм в урочищі Федорівщина у Володимирі-Волинському, інш.).

Вагоме навантаження у синтезі мистецтв належало предметам культу, церковному начинню, виробам із тканин, книгам, які використовували в літургії та обрядах. Одяг церковних ієрархів та служителів культу (фелонь-риза, стихар, сакос, єпітрахиль, орар, омофор, настегенник-палиця) та головні убори (скуфія, камилавка, митра) створювали як художні вироби, які мали й символічний зміст.

Предметним втіленням особистого поклоніння Христу, Богоматері та іншим святим були предмети культу - хрести-енколпіони, які створювали за візантійськими взірцями (ХІ - ХІІІ ст. з Дорогобужа, Кременця, Кам'янця-Подільського, Галича, Дорогичина, Буська, с. Городище Хмельницької обл., с. Крутилів Тернопілської обл., ін.), образки-привіски, хрестики-тільники (за візантійськими взірцями), мініатюрні хрестики з бурштину та перламутру (за традиційними місцевими формами, знайдені у звенигородській майстерні).

Частиною церковної культури за давньоруських часів стали дзвони та дзвонарське мистецтво.

10. Продукт колективної художньої практики - народно-низову культуру втілюють предмети щоденного вжитку, засоби праці, одяг, предмети культу та вірувань. Серед пам'яток народно-низового мистецтва домінують практичні речі утилітарних форм, зручні, надійні, доцільні; в них втілені сталі архаїчні ідеї, пов'язані з традиційними уявленнями про захист та добробут з боку добрих сил (ножі, кресала, люстерка, ножиці, булавки для зачісок, кістяні гребні, вуховертки-коповушки, ґудзики з Пліснеська, Галича, Зеленча, Дорогобужа, гольник з Зеленча, шахи та шахмати з Луцька, Галича, Пліснеська, Звенигорода, Берестія, шкіряні футляри, сумки, гаманці, деталі одягу з Берестія та Звенигорода на Білці). Практичність, міцність характеризують також одяг, взуття, головні убори, які поділяються на сезонний (хутряний - зимовий, легкий - літній), повсякденний, святково-ритуальний (зображення на стулках браслета із с. Городище Деражнянського району Хмельницької обл.).

Святилища, предмети культу, зображення сцен народних свят (наручні із срібла ХІІ - ХІІІ ст.) свідчать про синкретичні уявлення низів, які впливали на їх релігійні уподобання. Сформовані з елементів первісних солярних вірувань, тотемізму, магії, пізніших архаїчних культів, елементів язичництва (багатобожжя) та християнства (монотеїзм), вони відображають у формах та знаково-семантичних зображеннях двовір'я, космологічні ідеї, шанування води, вогню, каменів, яким відповідають зооморфні та напіватропоморфні дохристиянські образи на керамічних плитках, медальйонах, підвісках, пломбах, символи астро-солярного типу на колтах, лунницях, формах відігнутокінцевих, колоподібних, S-подібних сережок, змієвидних браслетів й перснів. Найзначнішим проявом традиційної народної культури було мистецтво співців, образи яких відтворені в композиціях галицьких срібних русальних браслетів-наручнів ХІІ - ХІІІ ст., середньовічних фресок, книжкової мініатюри. Образотворча культура низів співіснувала з формами обрядового дійства, усного переказу, музично-пісенного твору.

11. Контакти та зв'язки населення Галицько-Волинської Русі протягом давньоруського часу відбувалися з болгарськими, вірменськими, германськими, грецькими, грузинськими, єврейськими, італійськими, литовсько-білоруськими, ятвязькими, монгольськими, польськими, моравськими, татарськими, угорськими, чеськими етносами та народами - носіями власних художніх традицій та культур. Нашарування привнесених у галицько-волинське буття немісцевих культур мали різну інтенсивність впливів та ступінь місцевої адаптації, однак загалом позначилися на формуванні мистецтва Галичини та Волині; у свою чергу, у зворотному напрямі, в середовищі етносів-контактерів відобразилися риси, запозичені з культури галицько-волинського регіону. Риси художньої культури Галицько-Волинської Русі формувалися в умовах постійних міграційних процесів, шляхом часткової або повної асиміляції некорінних народів та етносів, тривалими міжетнічними сусідськими відносинами, а також на основі взаємин, які здійснювалися шляхом економічно-торговельних, політичних, військових, династичних, особистих побутових контактів. На художній культурі волинської частини регіону позначилися тривалі зв'язки з польськими, германськими, чеськими, балтійськими народами; в галицькій частині - з представниками Візантії, Угорщини, Болгарії, половецьких орд. У ХІІІ - ХІV ст. посилились вектори волино-галицько-литовських та волино-галицько-європейських культурно-мистецьких напрямів обміну.

12. Художня культура Галицько-Волинської Русі - виразне самобутнє, самодостатнє, закономірне явище в історії українського мистецтва, яке характеризує одну з тенденцій загальноєвропейських процесів. Йому притаманна регіональна забарвленість рис, “перехідний” стан від ідей архаїчних культур до зародкових ідей капіталістичних формацій, опанування традиціями зрілих суспільно-культурних систем: візантійсько-східної (ХІ - ХІІ ст.) та західноєвропейської (ХІІІ - ХІV ст.) - та їх адаптація відповідно до соціальних змін у регіоні в період: а) набуття територіальних меж в Х - ХІІ ст. - орієнтація руху творчих сил на візантійсько-київські взірці, з “вкрапленнями” європейських впливів (в будівництві, книжковій мініатюрі, ювелірній справі), б) політичного і соціального зміцнення напівдержавного утворення у ХІІІ - ХІV ст. - орієнтація на європейський Захід з поступовим посиленням мистецьких рис романського та готичного стилю, з послідовним використанням візантійсько-київського досвіду. Істотне значення, водночас, мало й використання творчої практики та традицій етносів-контактерів, які надали мистецтву Галицько-Волинської Русі колоритного етнічного забарвлення, окрім загальнопоширеного у добу середньовіччя культово-релігійного змісту (тематично-сюжетний ряд). На такій основі відбувалися взаємовпливи князівсько-боярської, військово-дружинної, церковно-релігійної та народно-низової образотворчості, де кожна із субкультур, зорієнтована на конкретне коло споживачів, водночас мала власні прояви. Художній процес формували та регулювали представники привілейованих прошарків та нобілітету, які були головними замовниками виробів, донаторами церков, протекторами художніх програм, а здійснювали - представники низів - майстри-ремісники, які втілювали та поширювали художні ідеї, відповідні певному історичному часові.

Базуючись на розвинутих матеріальних та високих духовних засадах, художня культура Галицько-Волинської Русі синтезувала елементи минулого (культурна спадщина), сучасного (збагачення у постійному обігу художній ідей і взаємин з іншими культурами, вироблення власних мистецьких форм) і майбутнього (передання набутків наступним поколінням). Нині її історичний спадок істотно збагачує й урізноманітнює культурно-мистецьке буття сучасної України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Михайлова Р. Д. Художня культура Галицько-Волинської Русі : монографія / Р.Д. Михайлова. - К.: ВД “Слово”, 2007. - 490 с.

2. Михайлова Р. Д. Культура Волині Х - ХІVст. та її складові / Михайлова Р. Д. // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури : зб. наук. праць / ДАКККіМ, КНУ ім. Т. Шевченка. - К., 2000. - Вип. 4/5, ч. 1. - С.136-145.

3. Михайлова Р. Д. Міжнародні зв'язки та їх вплив на розвиток художньої культури Галицько-Волинської Русі в Х - ХІV ст. / Михайлова Р. Д. // Українська культура. Минуле. Сучасне. Шлях розвитку: зб. наук. праць / РДГУ. - Рівне, 2000. - Вип. 5. - С. 51-65.

4. Михайлова Р. Д. Давньоруські міста Волині як центри художньої культури / Михайлова Р. Д. // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: зб. наук. праць / ДАКККіМ, КНУ ім. Т. Шевченка, 2001. - Вип. 7, ч. 1. - С. 222-235.

5. Михайлова Р. Д. Кінь та вершник у європейській та давньоруській образотворчій традиції (ІХ - ХІV ст.) / Михайлова Р. Д. // Питання культурології: міжвідомчий зб. наук. статей / КНУКіМ. - К., 2001. - Вип.17.- С. 143-150.

6. Михайлова Р. Д. Образ “святих воїнів” в мистецтві Галицько-Волинської Русі / Михайлова Р. Д. // Культура і мистецтво у сучасному світі: наук. зап. / КНУКіМ. - К., 2001. - Вип. 2. - С. 136-144.

7. Михайлова Р. Д. Образ святого Георгія в художній культурі Галицько-Волинської Русі / Михайлова Р. Д. // Українська культура. Минуле. Сучасне. Шлях розвитку: зб. наук. праць / РДГУ, 2001. - Вип. 6. - С. 10-16.

8. Михайлова Р. Д. Рицарська тема в портретах князів Острозьких / Рада Михайлова // Мистецтвознавство України: зб. наук. праць / АМУ. - К., 2001.- Вип. 2. - С. 364-369.

9. Михайлова Р. Д. Міський герб у системі культурних цінностей (на прикладі м. Києва) / Михайлова Р. Д. // Вісник КНУКіМ. - 2002. - Вип.7. - С. 84-92. - (Мистецтвознавство).

10. Михайлова Р. Д. Про поняття “церковна культура” / Михайлова Р. Д. // Вісник ДАКККіМ. - 2002. - № 3. - С. 90-97.

11. Михайлова Р. Д. Про характер дружинної культури у Галицько-Волинській Русі / Михайлова Р. Д. // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: зб. наук. праць / ДАКККМ, КНУ ім. Т. Шевченка. - К., 2002. - Вип.8. - С. 151-163.

12. Михайлова Р. Д. Регіональні давньоруські прикраси Волині Х - початку ХІ ст. (за матеріалами речових скарбів) / Михайлова Р. Д. // Українська культура. Минуле. Сучасне. Шлях розвитку: зб. наук. праць / РДГУ. - Рівне, 2002. - Вип. 7. - С. 27-46.

13. Михайлова Р. Д. Художня культура Галицько-Волинської Русі (за середньовічними писемними джерелами) / Михайлова Р.Д. // Культура і мистецтво у сучасному світі : наук. зап. / КНУКіМ. - К., 2002. - Вип. 3. - С. 190-199.

14. Михайлова Р. Д Архітектурно-мистецький образ літописного Холма / Михайлова Р. Д. // Вісник ДАКККіМ. - 2003. - № 1. - С. 106-118.

15. Михайлова Р. Д. Давньоруська художня культура як історична і наукова категорія / Михайлова Р. Д. // Культура і сучасність : альманах / ДАКККіМ. - К., 2003. - № 2. - С. 44-49.

16. Михайлова Р. Д. Елементи низової культури в українській народній картині “Козак Мамай” / Михайлова Р. Д. // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: зб. наук. праць / ДАКККіМ, КНУ ім. Т. Шевченка. - К., 2003. - Вип. 10. - С. 268-281.

17. Михайлова Р. Д. Про “угорські впливи” в художній культурі Галицько-Волинської Русі / Рада Михайлова // Студії мистецтвознавчі. Архітектура. Образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво. - 2003.- Чис. 3. - С. 15-30.

18. Михайлова Р. Д. Ятвяги і Галицько-Волинська Русь / Михайлова Р. Д. // Вісник ДАКККіМ. - 2003. - № 2. - С. 59-68.

19. Михайлова Р. Д. Вивчення художніх традицій Галицько-Волинської Русі (за матеріалами скарбів Х - ХІV ст.) / Рада Михайлова // Мистецтвознавство України: зб. наук. праць / АМУ. - К., 2004. - Вип. 4. - С. 277-283.

20. Михайлова Р. Д. З історії вивчення галицьких соляних промислів / Рада Михайлова // Народна творчість та етнографія. - 2004. - № 5. - С. 83-89.

21. Михайлова Р. Д. Кочові народи та Галицько-Волинська Русь : культурно-мистецькі взаємини / Михайлова Р. Д. // Питання культурології: зб. наук. праць / КНУКіМ. - К., 2004. - Вип. 20. - С. 243-263.

22. Михайлова Р. Д. Епос “Калевала” та його традиції в народній культурі середньовіччя / Михайлова Р. Д. // Вісник КНУКіМ / КНУКіМ.- К., 2005. - Вип. 13. - С. 74-85. - (Мистецтвознавство).

23. Михайлова Р. Д. Нотатки з виставки “Козак Мамай” у Національному художньому музеї України / Рада Михайлова // Нар. творчість та етнографія. - 2005. - № 2. - С. 113-122.

24. Михайлова Р. Д. Теоретико-мистецтвознавчі студії Віктора Петрова : метода дослідження / Рада Михайлова // Студії мистецтвознавчі. Архітектура. Образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво. - 2005.- Чис. 1. - С. 107-113.

За темою дисертації також опубліковано:

1. Михайлова Р. Д. Про змієногу богиню та один тип змієвидної композиції / Михайлова Р. Д. // Проблеми походження та історичного розвитку слов'ян: зб. наук. праць. - К.; Львів : РАС, 1997. - С. 256-261.

2. Михайлова Р. Д. Волинь у науковому спадку В. Б. Антоновича / Михайлова Р.Д. // Діячі науки і мистецтва рідного краю у розвитку української національної культури: зб. матеріалів і тез наук.-практ. конф., (Рівне, 29-30 вересня 1998 р. / М-во культури та мистецтв, РДІК. - Рівне, 1998. - С. 74-77.

3. Михайлова Р. Д. Давньоруський скарб з Житомирщини / Михайлова Р. Д. // Бердичівська земля в контексті історії України : зб. наук. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф., 18-21 травня 1999 р. / ТДВ. - Житомир, 1999. - С. 65-66. - (Велика Волинь ; т.19.).

4. Михайлова Р. Д. Давньоруські пам'ятки художнього ремесла з Волині у науковому доробку дорадянського періоду / Михайлова Р. Д. // Житомирщина на зламі тисячоліть : зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф., 20-23 вересня 2000 р. / ТДВ. - Житомир, 2000. - С. 76-79. - (Велика Волинь ; т. 21).

5. Михайлова Р. Д. Давньоруські печатки з Волині та Поділля / Михайлова Р. Д. // Матеріали Х Подільської іст.-краєзнавч. конф., (Кам'янець-Подільський, 2000р.) / КПДПУ. - Кам'янець-Подільський, 2000. - С. 113-118.

6. Михайлова Р. Д. Деякі особливості розвитку художньої культури Волині в Х - першій половині ХІV ст. / Михайлова Р. Д. // Український історичний журнал. - 2000. - № 2. - С. 138-146.

7. Михайлова Р. Д. Шийні гривни в прибалтійсько-фінській та волинській середньовічній традиції / Михайлова Р. Д. // Етнічна історія народів Європи. Україна та Фінляндія : західні та східні впливи на історичний та культурний розвиток : зб. матеріалів наук.-практ. конф., (Київ, 19-20 травня 2000 р.) / КНУ ім. Т. Шевченка. - К.: КНУ ім. Т. Шевченка, 2000. - Вип. 5. - С. 10-12.

8. Михайлова Р. Д. Міста Галичини як центри художніх ремесел (Х - перша половина ХІV ст.) / Михайлова Р. Д. // Історія України. Маловідомі імена, події, факти : зб. матеріалів наук.-практ. конф., (Київ-Донецьк, 28 -29 вересня 2001 р.) / НАНУ, Ін-т історії України, ДНУ. - К.; Донецьк, 2001. - Вип. 16. - С. 291-298.

9. Михайлова Р. Д. Моравсько-чеські традиції в давньоруській культурі Волині і Галичини / Михайлова Р. Д. // Українознавство - наука самопізнання українського народу : зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф., (Київ, 18 -20 жовтня 2001 р.) / НДІУ. - К., 2001. - С. 114-116.

10. Михайлова Р. Д. Ф. Штейнгель - особистість і науковець / Михайлова Р. Д. // Культура України ХХІ століття : діяльність культурологічних закладів у сучасних ринкових умовах : зб. матеріалів регіональної наук.-практ. конф., (Київ, 30 листопада - 1 грудня 2001 р.) / ДАКККіМ. - К., 2001. - С. 80-84.

11. Михайлова Р. Д. До питання про визначення та зміст поняття “давньоруська художня культура” / Михайлова Р. Д. // Проблеми українського термінологічного словникарства в мистецтвознавстві й етнології : наук. зб. пам'яті Миколи Трохименка. - К. : АНТ, 2002. - Т.1, вип. 6. - С. 63-65.

12. Михайлова Р. Д. Поет - герой в українській народній картині доби бароко “Козак Мамай” / Рада Михайлова // Данило Братковський - поет і громадянин : зб. матеріалів наук.-практ. конф., (Луцьк, 22-23 листопада 2002 р. / Луцьк : ВКМ, 2002. - С. 46-56.

13. Михайлова Р. Д. Середньовічні писемні джерела про пам'ятки мистецтва Галицько-Волинської Русі / Михайлова Р. Д. // Проблеми етнології, фольклористики, мистецтвознавства Поділля та Південно-Східної Волині : історія і сучасність : зб. наук. праць всеукр. наук.-практ. конф., (Кам'янець-Подільський, 18-19 червня 2002 р.) / Кам'янець-Поділ., 2002. - С. 303-315.

14. Михайлова Р. Д. Стародавні дзвони Волині і Галичини / Михайлова Р. Д. // Сакральне мистецтво Волині : зб. наук. праць міжнар. конф., (Луцьк, 31 жовтня - 1 листопада 2002 р.) /Волин. обл. упр. культури, Музей укр. ікони. - Луцьк, 2002. - Вип. 9. - С. 109-113.

15. Михайлова Р. Д. 100-річчя заснування Товариства дослідників Волині / Рада Михайлова // АНТ. - 2002. - № 7/9. - С. 36-37.

16. Михайлова Р. Д. Княжна Гертруда-Олисава та польсько-волинські культурно-мистецькі зв'язки / Михайлова Р. Д. // Поляки на Волині : історія і сучасність : зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. / ТДВ. - Житомир, 2003. - С. 55-69. - (Велика Волинь ; т. 30).

17. Михайлова Р. Д. Музей Ф. Р. Штейнгеля та його традиції / Михайлова Р.Д. // Київ і кияни : зб. наук. матеріалів наук.-практ. конф., (Київ, 17 листопада 2003 р.) / Музей історії Києва. - К., 2003. - Вип. 3. - С. 365-380.

18. Михайлова Р. Д. ”Святой Михаил” в искусстве Галицко-Волынской Руси / Михайлова Р. Д. // Христианское наследие Византии и Руси : сб. материалов междунар. науч.-практ. конф., (Симферополь, 24-26 сентября 2002 г.) / НАНУ, РАН. - Симферополь, 2003. - С. 178-203.

19. Михайлова Р. Д. Метод дослідження у мистецтвознавстві (за роботами В. П. Петрова - Домонтовича) / Михайлова Р. Д. // Вісник КНУ ім. Т. Шевченка. - 2005. - № 73/75. - С. 31-34. - (Філософія-політологія).

20. Михайлова Р. Д. Про композиційну схему на керамічних плитках Галицько-Волинської Русі // МІСТ. - 2005. - № 2. - С. 135-137.

21. Михайлова Р. Д. Християнство і язичництво у релігії, мистецтві і культурі Галицько-Волинської Русі / Михайлова Р. Д. // Українські землі часів короля Данила Галицького : церква і держава : зб. наук. праць / ЛМІР, Львів. від-ня ІУАД НАНУ. - Львів, 2005. - С. 92-96.

22. Михайлова Р. Д. Ісихазм і давньоруське мистецтво (ХІ - ХІУ ст.) / Рада Михайлова // Історія релігій в Україні : зб. матеріалів. міжнар. наук.-практ. конф., (Львів, 15-17 травня 2007 р.). / Львів, 2006. - Кн. 2. - С. 549-557.

23. Михайлова Р. Д. Святий Дмитрій у номінаціях сакрального мистецтва Галицько-Волинської Русі / Михайлова Р. Д. // Могилянські читання 2005 року. Монастирські комплекси в контексті християнської культури : зб. наук. праць. - К., 2006. - С. 356-363.

24. Михайлова Р. Д. Літописна Болохівщина в сучасному вивченні / Михайлова Р. Д. // Звягель - Новоград-Волинський від сивої давнини до сьогодення : зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф., (Новоград-Волинський, 3-6 липня 2007 р.) / ТДВ. - Житомир, 2007. - С. 105-112. - (Велика Волинь; вип. 36, т. 1.).

25. Михайлова Р. Д. Творчість Марії Приймаченко у світлі давньоруських художніх традицій / Рада Михайлова // Українська культура в історичному розвитку та державотворенні : тези доп. міжнар. наук.-практ. конф., (Київ, 11 -13 лютого 2009 р.) / КНУ ім. Т. Шевченка. - К., 2009. - С. 56-57.

АНОТАЦІЯ

Михайлова Р. Д. Художня культура Галицько-Волинської Русі : монографія / Михайлова Р. Д. - К. : ВД “Слово”, 2007. - 490 с.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 - теорія і історія культури. - Київський Національний Університет культури і мистецтва. - Київ, 2009.

Дисертація є історико-теоретичним та мистецтвознавчо-культурологічним дослідженням художньої культури одного з найбільших територіально-політичних утворень українського середньовіччя - Галицько-Волинської Русі.

В дослідженні введено та аргументовано поняття “художня культура Галицько-Волинської Русі”. Культура Галицько-Волинської Русі розглядається під кутом зору функціонування та розвитку середньовічного суспільства, оточення та взаємовпливів з зарубіжними країнами, в тому числі, їх культурними досягненнями.

На підставі теоретичних та методологічних засад дослідження художньої культури Галицько-Волинської Русі, обґрунтовано наукові підходи до мистецької культури регіону як до цілісної системи, яка формувалась під впливом соціо- та етнодемографічних чинників. Водночас, на основі аналізу внутрішньої логіки та динаміки змін економічної та творчо-ремісницької практики, творення предметів мистецтва (І рівень аналізу) та етно-соціальних процесів (ІІ рівень аналізу), визначено складові художньої культури галицько-волинських земель: це князівсько-боярська, військово-дружинна, культово-релігійна, народно-низова (міська та сільська) субкультури. Методи комбінаторної художньої евристики та практики атрибуції предметів дають можливість показати специфіку та особливості кожної з субкультур. На основі вивчення широкого кола джерел, комплексного аналізу їх образно-тематичних та композиційно-стильових основ, виявлені властивості та ідейний зміст кожної із субкультур.

В дослідженні здійснена метода поєднання проблемного рівня інтерпретації матеріалу з реконструюванням культурно-мистецьких явищ Х - першої половини ХІV ст. Здійснено типологію пам'яток містобудівництва, образотворчого мистецтва, мистецтва книги, прикладного мистецтва, художнього ремесла з урахуванням соціо- та етнокультурних елементів. Зважаючи на переважну фрагментарність мистецьких творів, що збереглися, запропонована розробка умовно-відносної універсальної методології реконструкції художніх процесів, яка дозволяє відновити відсутні ланки історії художньої культури та мистецтва, відтворити панораму художніх процесів та мистецьких явищ Галицько-Волинської Русі.

Ключові слова : художня культура, мистецтво, культурно-мистецький процес, субкультура, етнокультурне середовище, соціокультурні складові, культурне явище.

Михайлова Р. Д. Художественная культура Галицко-Волынской Руси: монография / Михайлова Р. Д. - К. : ВД “Слово”, 2007. - 490 с.

Монография представлена на соискание ученой степени доктора искусствоведения по специальности 26.00.01 - теория и история культуры. - Киевский национальный университет культуры и искусств, Киев, 2009.

Диссертация является историко-теоретическим и искусствоведческо-культурологическим исследованием художественной культуры одного из наибольших территориально-политических образований украинского средневевковья - Галицко-Волынськой Руси. В исследовании введено и аргументовано понятие “художественная культура Галицко-Волынськой Руси”. Культура Галицко-Волынской Руси рассматривается с точки зрения функционирования и развития средневекового общества, а также этнокультурного взаимодействия с народами-соседями и зарубежными странами, а именно, их культурными достижениями.

На основе теоретических и методологических исследований художесвенной культуры Галицко-Волынской Руси, обоснованы научные подходы к изобразительной культуре региона как целостной системы, которая формировалась под влиянием социо- и этнодемографических факторов. В то же время, путем анализа внутренней логики и динамики социально-экономической и ремесленно-творческой практики, виявлено, что предметы искусства (І уровень анализа) и этно-социальные процессы (ІІ уровень анализа), являются взаимозависящими элементами художественной культуры, которые обуславливают существование княжеско-боярской, рыцарско-дружинной, церковно-религиозной, народно-низовой (городской и сельской) субкультур.

Исходя из того, что факторами, повлиявшими на развитие и становление культуры Галицко-Волынской Руси, были: значительное количество городов и их рост, стабильное развитие экономики, торговли и ремесла, активное формирование феодального государственного политико-административного аппарата, наличие внутригосударственных связей и традиционных на протяжении столетий международных контактов, в исследовании рассмотрены положения об их роли и месте в художественных процессах.

В формировании культуры Галицко-Волынской Руси важная роль принадлежала городу - центру экономической, политической, религиозной, военно-административной, культурной жизни, с его многочисленным, “пестрым” по социально-сословному и кланово-этническому составу, населением. В городах были сосредоточены потенциальные заказчики, потребители и ценители искусства. На основе экономики, ремесла и торговли, в городе аккумулировались творческие идеи, необходимые для развития изобразительной культуры. Кроме того, город развивался как “живой организм”: его образ формировался на основе материального воплощения определенной идеологии, политических интересов заказчиков, творческих и практических умений исполнителей. Во всей полноте художественный образ средневекового города воплотили Галич, Владимир-Волынский, Холм, Львов, Луцк.

Ведущую роль в художественных процессах Галицко-Волынской Руси играли князья и бояре - представители социальной верхушки феодального общества. Субкультура нобилитета представлена архитектурой княжих и боярских дворов, предметами, символизирующими власть, дорогими предметами быта, одеждой, ювелирными изделиями. Княжеско-боярскую культуру, переосмысленную в народном творчестве и фольклоре, отразили театрально-игровые действия, “архаические” элементы которых актуализируют древнерусские реалии.

Важная роль военной дружины в аппарате княжеской власти предопределила развитие рыцарско-дружинной культуры. Ее основу составляли специфический способ жизни дружинников, их мировоззрение, традиции и обычаи, получившие предметно-смысловое воплощение в оборонно-фортификационных сооружениях, военном снаряжении, вооружении, предметах культа, связанных с поклонением святым воинам. Военные мотивы демонстрируют произведения настенной живописи, иконы, миниатюры, мелкая пластика.

Существенная роль в духовной жизни Галицко-Волынской Руси принадлежала церкви, под эгидой которой после принятия христианства объединились широкие массы народа. Идеологию христианства, его идейно-нормативное влияние осуществляли через зрительные образы, привлекая пропагандистские, образовательные, информативные, эстетические возможности искусства. На галицко-волынских землях церковная культура в определенное время находилась под контролем византийского патриархата, местных митрополий, папских курий, что отразили памятники культовой архитектуры, изобразительного и прикладного искусства через тематику, сюжеты, художественные элементы.

Основными творцами и создателями художественной культуры были народные низы, хотя собственно народная культура была дистанцирована от культуры элиты. Народную архитектуру, предметы быта и культа, одежду, военное снаряжение характеризует утилитарность и традиционность, соответствующие народным верованиям и мировоззренческим архетипам. В образцах ювелирных изделий - “серебряного фольклора” древнерусского средневековья, запечатлен образ главного героя народной культуры - певец-сказитель, выразитель главных общественных идей.

Особенности и характерные черты художественной культуры Галицко-Волынской Руси свидетельствуют о широких связях населения региона с другими народами и странами. Они осуществлялись путем военно-политических, торговых, административно-территориальных, личностно-семейных, церковно-религиозных, профессионально-ремесленных отношений. Исторически Галицко-Волынская Русь была связана с Византией и православными странами - Болгарией, Македонией, Сербией, Хорватией; с Северным Причерноморьем и Грецией, с Египтом, Ираном, Сирией, Палестиной; с народами Степи; с “латиноязычными” европейскими странами - Германией, Венгрией, Великой Моравией и Чехией, Польшей; со странами Балтии. Методы комбинаторной художественной эвристики и практики атрибуции предметов, а именно, рассмотрение их образно-тематических, композиционно-стилистических особенностей, методики типологий и классификаций, в итоге дали возможность раскрыть специфику и идейное содержание каждой из субкультур. Использование в исследовании обобщающе-проблемных методик и целенаправленных интерпретаций материала Х - первой половины ХІV ст. позволил реконструировать существующие пробелы в истории древнерусской культуры и искусства галицко-волынского региона.