Сакральне мистецтво домініканського ордену на землях України (XVII-XIX ст.)

В інтер'єрі західноєвропейських храмів ордену спостерігаємо наступні характерні риси, притаманні саме домініканським забудовам: видовжений пресбітерій гранчастого завершення, підвищений на одну-три сходинки; короткий корпус нав; на перших етапах відсутність скульптури, різьблених компонентів та кольорових вітражів; різниця між склепінням пресбітерія і нав - побутування кам'яного або цегляного склепіння над головним вівтарем і площинної дерев'яної стелі на кшталт стодоли над навами; впровадження амвонів для проповідування та конфесіоналів для сповіді зі знаками і фігурами, що символізують проповідницьку ідею ордену; використання в інтер'єрах пізніших забудов ордерної системи; поєднання другого хору з загальним простором храму; посилення декоративних рис внутрішнього простору за рахунок надання йому барокових і рококових шат, поява скульптури, стукового декору, настінного розпису; панування в інтер'єрі у період бароко творів мистецтва, дорогих коштовних подарунків від донаторів; оздоблення храмів розписами, висвітлюючими епізоди з життя домініканських святих; обов'язкова присутність вівтарних композицій і скульптур, присвячених домініканським святим.

Перелічені характерні особливості західноєвропейських об'єктів зодчества свідчать про певну відмінність інтер'єру домініканського храму і, водночас, про його інтегровану сутність і органічне поєднання зі всією християнською Церквою.

Констатовано, що кожний костел отців на означених теренах вирізнявся конкретним, притаманним лише йому, мистецьким задумом. Художнє оформлення в рамках одного інтер'єру свідомо поєднувалося конкретною ідеєю, підкорювалося обраному стилю, акцентувалося звучання обраних компонентів, підкреслювалася ярусність розміщення образів, визначалася конкретна формоутворююча, фактурна чи кольорова домінанта. Нестача фактологічних матеріалів, на жаль, не дозволила провести повний аналіз інтер'єрного простору по-домініканських храмів на Волині, але саме цей факт спонукає до подальших розвідок, пошуків і відтворення пам'яткоохоронного значення мистецької спадщини католицьких орденів в Україні. Виокремлено наступні характерні риси інтер'єру, притаманні саме домініканським забудовам Правобережжя України: видовжений пресбітерій різноваріантного, нерідко гранчастого завершення, підвищений на одну-три сходинки; переважно короткий корпус нав; хрестові, півциркульні й комбіновані склепіння; збереження в деяких храмах орденських традицій у поєднанні склепіння над пресбітерієм і пласкої стелі над навами; на перших етапах відсутність оздоблень, скульптури, різьблених компонентів та кольорових вітражів; впровадження амвонів для проповідування та конфесіоналів для сповіді; використання в інтер'єрах пізніших забудов ордерної системи; поєднання другого хору з загальним простором храму; панування в інтер'єрі у період бароко творів мистецтва, дорогих коштовних подарунків від донаторів; посилення декоративних рис внутрішнього простору за рахунок надання йому барокових і рококових шат, поява скульптури, стукового декору, настінного розпису; присутність розписів та вівтарних композицій, присвячених домініканським святим; ярусність та уніфікація в розміщенні вівтарних образів; наявність у художньо-композиційному рішенні кожного інтер'єру конкретної ідеї або домінанти; оформлення костелу знаками, що символізують проповідницьку місію ордену.

Визначено, що тринавові костели ченців на Галичині мали зазвичай триярусне освітлення, яке відігравало своєрідну роль і мало на меті концентрацію погляду відвідувачів на конкретних компонентах інтер'єру. Поряд з багато оформленими інтер'єрами таких костелів, як Жовківський (ченці), Богородчанський, Львівські (Пресвятої Євхаристії, св. Марії Магдалени), Самборський, Підкаменецький, Перемишлянський існували дуже бідно обладнані храми, серед яких споруди в Золотому Потоці, Бучачі, Бродах, Жовкві (черниці), Тисмениці. В останніх замість срібних шат на образах зафіксовані сукенки з тканини, майстерно гаптовані золотими і срібними люрексовими нитками. В інтер'єрах галицьких храмів не менш важливу роль відігравали розписи на стінах і склепінні із зображенням історичних подій з життя ордену і домініканських святих. У порівнянні з костелами Правобережної України, де розписи вкривали лише певні фрагменти стін і склепінь, внутрішній простір майже кожного храму на Галичині включав розписи килимового характеру, що, як правило, вкривали більшість поверхонь стін і склепінь, серед яких переважали сюжети та символи орденської приналежності на орнаментальному тлі. На відміну від парафіяльних костелів, де в розписах орнаментальним візерункам відводилося чільне місце, домініканські храми містили сюжетно-тематичні композиції із зображенням конкретних чернечих і світських персонажів.

Інтер'єр костелів ченців на теренах Галичини вирізнявся наступними рисами: склепіння циліндричне півциркульне з розпалубками і комбіноване; поєднання артикуляції стін ордерною системою з реберним склепінням; фланкування вже у XVII ст. компонентів інтер'єру пілястрами з ремінісценціями різних ордерів; втілення ідеї видовженого пресбітерія гранчастого завершення і короткої нави; акцентуація компонентів, пов'язаних з темою проповідування і сповіді (амвони, конфесіонали); підпорядкованість вівтарних композицій орденській приналежності, регулам і вимогам; симетричне попарне розміщення бокових вівтарів у різьблених тумбах в оточенні скульптурних фігур; наявність архаїзуючого напрямку в оформленні інтер'єрів галицьких храмів, вплив місцевих шкіл в інтер'єрах провінційних костелів (Золотий Потік, Броди, Перемишляни, Чернелиця та ін.); ярусність композиційного розташування вівтарних зображень, яка відмічається навіть у невисоких храмових забудовах; середній ярус - акцентований центр вівтаря; килимовий характер розписів на стінах і склепінні з сюжетами і символами орденської приналежності на орнаментальному тлі; тематичні композиції із зображенням конкретних чернечих і світських персонажів.

У розділі «Метафоричні основи та стильові нурти як візуалізація духовних підвалин чину» проаналізовано духовно-метафоричне підґрунтя зодчества і творів мистецтва, їх архітектонічну метафорику; визначені стильові напрямки; розглянуті шляхи в галузі пам'яткоохоронної діяльності у процесі досліджень мистецької спадщини українських осередків ордену. Констатовано, що сакрум християнської споруди не може бути нейтральним. Кожним своїм компонентом він покликаний створити духовну і матеріальну атмосферу для благодаті переживання Євхаристичної Жертви Ісуса, що відбувається під час літургії, яка має кілька сходинок натхнення. Кожний костел завжди мав певну залежність свого вигляду від титулатури і свідчив, що витоки сакрального мистецтва лежать у християнському натхненні, котре походить від образів Христа й Богоматері, які по суті мають трансцендентну природу. У створенні храму закладено життєво необхідне злиття ремісничого (мистецького) символізму з правдами християнської віри. Церква потребувала художньої творчості для того, щоби вбратися у візуальні форми і, засвоюючи ремесла, напувалась духовними потенціями, що в них містилися.

Мова візуальних і підтекстових, трансцендентних символів також притаманна всім без виключення інтер'єрам храмів домініканського ордену на території України. Метафорика виступає як найбільш глибинний, суттєвий і ціннісний компонент організації сакрального простору і підпорядковує собі мистецькі та інші складові сакруму. Вона, мов медіанта, приводить оточення до системної гармонії духовного і матеріального, синтезу божественного і земного, наповнюючи архітектурно-просторову організацію храмів вищим сакральним змістом. Ярусне членування стін відповідає розумінню людини про ділення світу на небесну, земну та потойбічну (підземну) сфери. В результаті можна визначити три взаємопов'язаних виміри, на яких базується створення сакральних споруд домініканців: космологічний, теологічний та метафізичний. Кожний з них в аналізованих спорудах має риси, притаманні духовності ордену, але водночас поєднується її загальнохристиянськими метафоричними коріннями. Перший розкривається передусім у мистецтві зведення забудов, їх архітектоніці та організації внутрішнього простору; другий - через сакральну тематику літургійних та мистецьких образів; третій наповнює енігматичним змістом усе створене. Аналогічні символічні прийоми організації інтер'єру знаходимо у більшості домініканських споруд на території України.

Архітектура домініканського храму - це втілення конкретної моделі світосприйняття ченців та духовності їх ордену, яка відобразилася в конкретних сакральних спорудах на українських землях. Часто образ споруди залежав від титулатури, приналежності Матінці Божій, від ділення сакрального простору на sacrum і profanum, на тих, хто молився (oratores), і хто працював на них (laboratores), від втілення ідеї антропологічної і хрестоподібної інтерпретації архітектури, символічної тридільності на кшталт Святої Трійці. Оздоблення храмів символікою, що віддзеркалювала проповідницький характер згромадження мендикантів, спостерігається в більшості забудов ордену.

Доведено, що стиль більшості костелів на досліджуваних територіях носить інтегрований характер, де поєднуються риси зведеного першим основного корабля споруди та пізніші нашарування. Незважаючи на перебудову переважної більшості збережених по-домініканських храмів, можна зробити висновки щодо стильових нуртів, характерних для забудов ордену. Перші за терміном зведення споруди мають чітко висловлений середньовічний характер. У більшості є присутній базовий готичний компонент, що вказує на період середньовіччя, як час розквіту діяльності ордену на території України, а також на дотримання будівничими умов конституції домініканців, яка передбачала збереження суворого вигляду, аскетизму й лаконічності споруд. Така концепція повністю відповідала провідним ідеям жебрацького і проповідуючого чернецтва. Готика у процесі побудови та існування сакральних споруд розглядалась не як анахронізм, звернення до неї було цілком осмисленим, усвідомленим, тісно пов'язаним із спогадами про боротьбу ордену за чистоту віри під час контрреформації. Довга маніфестація готики зодчими, що працювали на домініканців, не означала, що не будувалися споруди в стилі ренесанс. В якості прикладів можна навести храми в Чернелиці і Червонограді. Нерідко можна спостерігати поєднання готичного корабля костелу і бароково-маньєристичного, барокового або рококового головного фасаду (Козин).

У зодчестві Галичини XVII ст. середньовічна стрілчаста форма архітектурних компонентів осучаснена пізнішими нашаруваннями. Тут можна згадати загострені аркади емпор і проходів між каплицями в костелі єзуїтів у Львові (1610-1631), а також костел домініканців у Підкамені, склепіння якого (80-роки XVII ст. ) має подібний Перемишлянському костелу загострений перетин. У багатьох храмах ченців на Галичині, які розташовувалися в маленьких містах і містечках можна зустріти своєрідну еклектику, поєднання різностильових компонентів, інтегроване в одній будівлі, котре використовувалася переважно місцевими, доморощеними будівничими і скульпторами. Автори таких храмів, як правило, не мали високої освіти, але мали практику праці під керівництвом більш досвідчених митців. Ця ситуація дозволяє зафіксувати певне явище, яке підтверджується достатньою кількістю архітектурних об'єктів, а саме - виникнення споруд, що мають яскраво висловлений провінційний та консервативний характер. Переважно клас архітектоніки, декоративного оформлення й скульптур таких костелів невисокий, але він віддзеркалює загальний рівень архітектури і монументального мистецтва на цих теренах, який з художнього і технічного погляду переживає занепад у другій половині XVII ст. Аналізуючи храми домініканців на українських землях можна констатувати, що сакральні забудови, зведені у XVI-XVII століттях, які вирізняються переважно однонавовою структурою, уособлюють зв'язок готичних та ренесансних стильових тенденцій. Прикладами можуть слугувати костели в Мостиськах і Яворові. Зовнішній суворий вигляд, як правило, не відповідав пишному, представницькому інтер'єру, котрий вирішувався переважно у бароковому та рококовому стилях і дійшов до нас не в первинній інтерпретації, а в пізніших художньо-композиційних нашаруваннях. Внутрішній простір можна було змінювати динамічно, швидко, відповідно смакам доброчинців і парафіян і пануючому на даний момент стильовому нурту, тоді як архітектонічна структура і зовнішній вигляд забудов ще довгий час залишалися незмінно стабільними і більш константними.

У стильовому відношенні всі костели ордену можна розділити на два напрямки. Перший поєднує храми, що, як правило, були зведені у великих містах переважно відомими архітекторами за допомогою добре обізнаних у мистецтві меценатів. Вони вирізняються шляхетністю пропорцій, художньо-композиційного рішення, впровадженням або поєднанням більш-менш чистих стилістичних нуртів, відсутністю провінційного нашарування. Вільне співіснування запозичених з Риму стилістичних рис з компонентами місцевих архітектурних традицій нерідко спостерігаємо в сакральних спорудах домініканців на теренах Поділля, а особливо Галичини. Для будівничих характерна правдива майстерність у галузі гармонійної інтеграції пластичних форм бароко з компонентами лінеарного барокового класицизму. Водночас, у таких спорудах все ж таки існує інтеграція різностильових компонентів, зумовлена об'єктивними обставинами, пов'язаними з добудовами і реставраціями, розтягнутими в часі.

Другий напрямок притаманний спорудам, які знаходилися у невеликих містах і містечках. Як правило, костели цієї групи зводилися за допомогою місцевих майстрів, які не мали високої професійної освіти, на базі локальних майстерень. Гроші на такого типу споруди збиралися довго і з різних джерел. Кожний з численних доброчинців намагався впровадити власні ноти і смаки, що породжувало еклектичне поєднання архітектурних компонентів. До цієї групи можна віднести архітектурні об'єкти, зокрема на галицьких землях, провінційного типу, трактовані схематично, узагальнено, з використанням різьблення та оздоблюючих компонентів архаїзуючого характеру.

Довгі часи декларування домініканцями середньовічного стилю, зокрема готики, яка найповніше віддзеркалювала провідні ідеї ордену і відповідала внутрішнім конституційним нормам, впливало і на стилістичний вигляд архітектурних об'єктів. У той період, коли архітектура інших католицьких згромаджень носила раньобароковий характер, храми братів-проповідників продовжували зводитися за готичною структурою з ренесансними компонентами. З цієї причини, а також завдяки війнам і турецькій навалі другої половини XVII ст. архітектура домініканців здійснила стильовий стрибок - від готично-ренесансних зразків до пізньобарокових і класицистичних. На землях України серед споруд ченців надзвичайно мало прикладів раннього і зрілого бароко.

Огляд діяльності у сфері збереження архітектурної спадщини України показав, що у сучасній культуроохоронній справі провідну роль почали відігравати публікації, в яких аналізується пам'яткоохоронне значення національної мистецької спадщини і піднімаються проблеми ревіталізації цінних архітектурних об'єктів, котрі ще підлягають рятуванню. Практика архітектурних обстежень і досліджень історичних пам'яток України свідчить, що мистецький доробок минулого значно ціннішій, ніж уявляли дотепер. Особливо цінними виявляються сакральні об'єкти, на які довгі часи просто не звертали увагу, практично замовчували їх існування. До цієї низки відносяться майже всі домініканські костели. Як правило, сакральні споруди згромадження домініканців, що насамперед були і залишаються утвореннями міського характеру, розташовані на територіях, так званих «історичних міст» України, як окремого яск-раво визначеного типу середовища, де особливості трансформації визначаються вимогами збереження мистецької спадщини взагалі. Від інших міст історичні відрізняються особли-востями побудови - поділом на стару й нову частини. У багатьох історичних містах старі частини, що концентрують цінну культурно-мистецьку спадщину, характеризуються високими естетичними якостями. Ансамблі забудов домініканського ордену є прикрасами цих міст, найціннішими їх складовими. Здебільшого вони розташовані в центральних, найвідвідуваніших частинах територій із сприятливими для огляду умовами, тому формують основні риси архітектурного образу міст. Стара забудова й особливості плану-вання, що склалися в межах давніх час-тин у переважній більшості міст, пов'я-зані з неповторними, а в деяких випадках - навіть унікальними природними умовами, що значною мірою визначають їх своєрід-ність. Яскравими прикладами такої інтеграції можна назвати міські забудови з гармонійно вписаними костелами ченців у Львові, Кам'янці-Подільському, Бучачі, Барі, Вінниці, Мурафі, Тульчині, Белзі, Богородчанах, Жовкві, Тернополі, Чорткові та ін. Це органічне, перевірене століттями поєднання природних і містобудівних структур. Ще одна важлива причина, завдяки якій архітектурні осередки домініканського ордену повинні бути ретельно обстежені, обліковані, реставровані й збережені, міститься в суттєвій хронологічній глибині пам'яток у порівнянні з іншими спорудами міст. Першими були дерев'яні храми, які сягають ХІІІ століття, але на жаль вони не можуть бути піддані аналізу, тому, що не збереглися. З існуючих архітектурних споруд домініканців найстаршими можна визнати костели св. Іоанна Хрестителя у Львові (1371) та св. Катерини Олександрійської в Мостиськах (1432 ?), найпізнішим, якщо не брати до уваги сучасних споруд, - -храм св. Станіслава в Чорткові (1910 р.). Це наочно демонструє значний часовий діапазон та історичну цінність досліджуваних пам'яток і ще раз підтверджує необхідність науково обґрунтованого, логічного і послідовного підходу до проблем розвідок та ревіталізації цінних з різних аспектів бачення зразків культового зодчества.

У результаті розвідок були здійснені наукові дослідження матеріалів, необхідних для реставрації костельно-монастирського ансамблю домініканського ордену в Кам'янці-Подільському. Реставрація певною мірою базується на знайдених і проаналізованих автором дисертації фотографічних, іконографічних, архівних, літературних джерелах. Матеріали збиралися по крупицях в архівах Росії, Польщі й України, що зробило можливим для настоятеля костелу, о. А. Коссобуцького OSPPE, спрямовувати реставраторів з метою максимально точного дотримування автентичних джерел та іконографічного матеріалу в процесі ревіталізації архітектоніки та інтер'єрного простору храму. Під час останньої реставрації шолому вежі використовувався кольоровий кресленик з розрізом конструкції ХІХ ст., знайдений автором у Російському державному історичному архіві в Санкт-Петербурзі. Це дозволило групі майстрів відтворити складний за конфігурацією архітектурний компонент до дрібних деталей. На даний момент триває реставрація інтер'єру, для якої теж було знайдено чимало іконографічних матеріалів. Зокрема, у Краківському Національному музеї вдалося знайти літографію ХІХ ст., що висвітлює куточок інтер'єру з турецьким амвоном, вівтарем св. Михайла Архангела і живописним портретом видатного бенефактора XVIII ст. Ф. М. Потоцького, на кошти якого 1754 року було закінчено реставрацію костелу після турецької навали.

Безцінні фотографічні матеріали вдалося розшукати в Національному історико-архітектурному заповіднику «Кам'янець», які дозволили роздивитися костел очима фотографів кінця ХІХ ст. і зафіксували момент, коли інтер'єр діючого тоді по-домініканського костелу ще залишався майже недоторканим. На світлинах можна побачити чудотворний образ Божої Матінки, який пізніше безслідно зник, прекрасну рококову ліпнину, оформлені в стукові рами вівтарні образи, розписи на стінах і склепінні та ін. В цілому по даній пам'ятці було знайдено понад трьохсот автентичних джерел і опубліковано автором п'ять статей у фахових та інших наукових збірниках, які допомагають поступово реалізовувати реставраційні робити, а костелу повернути належне місце в урбаністичному середовищі Старого міста.

Наступна пам'ятка - це костел Смотрицьких домініканців, для з'ясування шляхів реставрації якого теж були знайдені унікальні матеріали в архіві історичного музею-заповідника і автором опублікована окрема стаття. Опікуються ним ченці ордену пасіоністів, котрі, під керівництвом настоятеля, отця П. Чаплінського СР, вже зробили генеральний ремонт храму, вибудували біля нього триповерховий реколекційний будинок і проводять подальші розвідки з метою відтворення у всій красі чудової пам'ятки культури пізнього бароко з ремінісценціями палладіанського стилю, зразків скульптурного, живописного та декоративно-ужиткового мистецтва.

Ще один приклад регенерації колишнього домініканського костелу, настоятель якого користується на даний момент теоретичними результатами розвідок та знайденими в архівах іконографічними матеріалами представленого дослідження. Це храм Успіння Богородиці в Летичеві, зведений у 1606 році (мурований), є справжньою перлиною готично-ренесансної архітектури Правобережної України. Він правив за взірець для багатьох однонавових, стіностовпних, хрестоподібних, фланкованих каплицями, домініканських споруд. Серед знайдених матеріалів невідоме дотепер літографічне зображення головного вівтаря початку ХІХ ст., яке вдалося розшукати у фондах Краківського Національного музею, що було опубліковано завдяки пожертвуванню коштів представниками шляхетських родин видавництвом І. К. Вельчинського в Парижі. Також вперше впроваджується в науковий обіг і використовується практично план земель Летичевської римо-католицької церкви 1849 року, який знаходиться в Державному архіві Житомирської області, виконаний землеміром С.Ольшевським.

В архівах історичного музею Санкт-Петербургу автором було знайдено унікальний кресленик 1857 року землеміра Л. Грушецького з планом і фасадом костелу, монастиря і земель, що йому належали. Безперечно, важливим матеріалом у процесі реставрації та відтворення історичного вигляду домініканських споруд, зокрема Летичевської, служать знайдені в архівах Кракова, Санкт-Петербургу, Хмельницького, Кам'янця-Подільського малюнки, акварелі та літографії Н. Орди, які дозволяють розглянути зафіксований архітектурний об'єкт до дрібниць. Відтворенню повної картини образу храму ченців у Летичеві допомагли рисунки західного і східного фасадів забудови, створені на зламі ХІХ-ХХ століть, що зберігаються у Московському державному музеї архітектури ім. Щусєва. Своєрідну цінність представляє рисунок Г. Лукомського (1910) башти на першому плані і костелу позаду, намальований у стилі сецесії. Розшукані і зібрані воєдино матеріали є джерелом для відродження і надання нового життя Летичевському костелу.

Таким чином, на першій погляд суто теоретичне мистецтвознавче дослідження перетворилося на базу й джерело для відродження видатних пам'яток архітектурної спадщини України, для надання їм наступного, може більш щасливого життя, для повернення у скарбницю народу вже майже зруйнованих зразків духовної і матеріальної культури українців. Наведені приклади є підтвердженням необхідності і цінності аналогічних досліджень у царині відродження національної архітектурно-мистецької спадщини країни.

ВИСНОВКИ

Проблема є актуальною тому, що на сьогоднішній день знаходилася майже поза увагою сучасних українських мистецтвознавців. Саме такий стан викликав реалізацію даного дослідження. Вивчено великий ареал друкованих і недрукованих літературних, культурологічних, архівних та історико-мистецтвознавчих джерел.

Розглянуті храми, складові мистецької спадщини домініканців, є характерними архітектурними спорудами з використанням відповідних часові зведення технічних та художньо-композиційних можливостей. Вони мають багато споріднених рис із подібними костелами на північно-німецьких, чеських та польських теренах.

Численні костели ордену є значним скарбом монументального і культового будівництва України. Без аналізу, систематизації та введення в науковий обіг мистецької спадщини домініканських храмів загальна картина розвитку культового будівництва великої й багатої на історичні події країни була б необ'єктивною та неповною. Тому, у даному дослідженні була впроваджена і реалізована концептуальна ідея, що містилася в аналітичному розгляді конкретного явища у різних вимірах. Горизонтальний вимір дозволив піддати розгляду всі існуючі дотепер пам'ятки зодчества ченців в Україні, їх мистецьке наповнення та архівні відомості про них. Вертикальний вимір надав змогу констатувати часові зміни і стильову трансформацію об'єктів, починаючи від виникнення архітектури ченців до зламу ХІХ і ХХ століть. Глибинно-просторовий вимір висвітлив змістові та духовно-метафоричні підвалини феномену мистецької спадщини домініканців у єдності з процесами, що відбувалися у суспільстві.

Це дозволило винести на захист наступні підсумки дослідження:

1. Констатовано, що мистецька спадщина домініканського ордену в Україні практично майже не розглядалася вітчизняними мистецтвознавцями. Вперше було знайдено, опубліковано і впроваджено в науковий обіг цілу низку невідомих дотепер архівних джерел, писемних та іконографічних матеріалів, що дало можливість реалізувати всі окреслені дослідницькі завдання. Розглянуто історіографію проблеми, окреслено основні групи джерел: а) теоретичні історико-мистецтвознавчі та літературні матеріали, б) архівалії, в) візуально-іконографічні зображення об'єктів, г) кресленики й плани споруд, д) іншу споріднену інформацію. Практично була оприлюднена і впроваджена у науковий обіг архівно-джерельна база означеної проблеми.

2. Проведена систематизація матеріалів, пов'язаних з відтворенням хронології виникнення (фундацій) осередків домініканського ордену в Україні. Були визначені основні періоди екзистенції домініканців в Україні. Початковий обмежує виникнення перших осередків та їх вкорінення у загальну християнську ієрархію (ХІІІ-XVст.); другий - період розквіту, розбудови мережі монастирів і створення Руської провінції св. Яцка (XVI- пер. пол. XVIIІ ст.), третій - починається з моменту третього розподілу Польщі (1795 рік) і продовжується до жовтневого перевороту 1917 року; четвертий (радянський) тривав до отримання Україною суверенітету; п'ятий період - сьогодення, початок краєзнавчої й пам'яткоохоронної роботи у сфері консервації, реставрації архітектурної спадщини. Визначено, що на землях України у різні періоди постало та існувало шістдесят п'ять домініканських осередків, тридцять шість з яких припадає на території Правобережної України, двадцять дев'ять - на галицькі терени.

3. Комплексно проаналізовані відомості про фундаторів, бенефакторів і донаторів ордену на землях України, доброчинна діяльність яких активно впливала на вигляд, архітектоніку та мистецьке наповнення сакрального простору костелів ченців. Значна кількість знайденого матеріалу дозволила розділити його на два підрозділи, які мають свої особливості: перший охоплює землі Правобережної України, другий - обшар Галичини, а також підрозділити всі фундації на королівські, шляхетські (магнатерія), міщанські та власні домініканські.

4. Констатована роль митців у створенні храмів ордену: архітекторів, скульпторів, художників, майстрів декоративно-прикладного мистецтва. Вперше зібрані й систематизовані відомі на даний момент матеріали про окремих митців (світських та ченців) та колективи так званих «фабрик», які брали участь у зведенні, оздобленні й навіть перебудові домініканських костелів на інші за призначенням інституції. В дослідженні окремо згруповані архітектори, скульптори і майстри декоративно-прикладного мистецтва.

5. У процесі дослідження вперше були піддані науковому мистецтвознавчому розгляду характерні риси архітектурного доробку домініканців і проаналізовані особливості споруд ченців, що розташовуються на теренах Галичини, Поділля, Волині, Київщини, Брацлавщини; їх спільність та відмінність із загальноєвропейським доробком храмів даного ордену, що дозволило дійти наступних висновків:

– архітектурні об'єкти домініканців в Україні носять переважно надреґіональний характер, віддзеркалюючи загальнокатолицькі напрямки сакрального будівництва й світоглядні концепції та вимоги конституцій жебрацьких орденів;

– традиційним для Поділля було зведення костелів із тесового каміння та використання для склепінь обпаленої цегли; на Київщині довгій час споруди залишалися дерев'яними; Галичина славилася храмами, побудованими переважно з цегли;

– традиція зодчества мендикантів часів середньовіччя переважно готична з незначними ремінісценціями романського стилю; відповідно конституції ордену такий синтез найбільш повно висловлював первісний аскетизм, суворість, відсутність прикрас і лаконічність споруд;

– ідеї будівництва братів-проповідників були співзвучні світоглядним концепціям іншого жебрацького ордену - францисканського, а також перегукувалися з потужним будівництвом ордену цистерціанців;

– орден проповідників виробив власний своєрідний архітектурний стиль, що був поєднанням готичних планів і об'ємів (однієї або трьох нав; видовженого, переважно гранчастого пресбітерія; хрестового стрілчастого або комбінованого склепіння) та бароково-маньєристичних, рококових з палладіанськими ремінісценціями двобаштових, однобаштових і безбаштових фасадів з проповідницькими балконами;

– храми кожного реґіону вирізнялися характерними архітектурними ознаками: превалююча більшість споруд домініканців на землях Правобережної України є заловими, однопростірними; на Брацлавщині й Волині переважає базилікальна, тринавова структура побудови; Галичина також характеризується переважно заловими (однопростірними) структурами; нечасто спостерігаються будівлі центричного вигляду (Львів, Тернопіль, Любар) і псевдобазилікальні форми (Кам'янець-Подільський);

– відмічена наявність архаїзуючого напрямку в архітектурі галицьких храмів, вплив місцевих шкіл на вигляд і оздоблення провінційних костелів.

6. Піддано класифікації й цілісно досліджено закономірності організації сакруму, внутрішнього простору домініканських костелів. Зафіксована єдність звучання і створення гармонійної атмосфери сакрального простору конкретної споруди ченців, що досягалася завдяки застосуванню однакових або споріднених матеріалів (різьблене дерево, позолочене срібло, etc.). Розміри полотен, техніка виконання, обрамлення, основні та другорядні компоненти свідомо уніфікувалися з метою створення єдиного символіко-образного звучання. Відмічено наступні риси внутрішнього простору храмів ченців:

– присутність у художньо-композиційному рішенні кожного інтер'єру конкретної артистичної ідеї або змістової домінанти;

– спільність рис з храмами мендикантів Західної і Центральної Європи: видовжений пресбітерій - на Галичині найчастіше гранчастого завершення, на теренах Правобережної України - різноваріантного завершення, короткі нави і поєднання другого хору з загальним простором храму;

– збереження в деяких храмах орденських традицій у поєднанні склепіння над пресбітерієм і пласкої стелі над навами, на кшталт стодоли;

– склепіння на землях Правобережної України переважно хрестові, півциркульні й комбіновані, на галицьких - циліндричні півциркульні з розпалубками й комбіновані;

– впровадження й акцентуація компонентів, пов'язаних з темою проповідування і сповіді (амвонів та конфесіоналів);

– ярусність композиційного розташування вівтарних зображень, яка відмічається навіть у невисоких храмових забудовах; середній ярус - акцентований центр вівтаря;

– підпорядкованість вівтарних композицій орденській приналежності, регулам і вимогам; симетричне попарне розміщення бокових вівтарів в різьблених тумбах в оточенні скульптурних фігур;

– поєднання артикуляції стін ордерною системою; фланкування вже у XVII ст. компонентів інтер'єру пілястрами з ремінісценціями різних ордерних систем;

– наявність архаїзуючого напрямку в оформленні інтер'єрів галицьких храмів, вплив місцевих шкіл в інтер'єрах провінційних костелів;

– посилення декоративних рис внутрішнього простору за рахунок надання йому барокових і рококових шат, поширення скульптури, стукового декору, настінного розпису (XVII-XIX ст.);

– килимовий характер розписів на стінах і склепінні з сюжетами і символами орденської приналежності на орнаментальному тлі на галицьких землях; фрагментарний розпис храмів на територіях Правобережної України; тематичні композиції із зображенням конкретних чернечих і світських персонажів на теренах всієї України.

7. Доведено, що сакральна символіка, котра звучить у структурі та інтер'єрі храмів, залежить від світогляду, світосприйняття, й насамперед від духовності, в якій живе згромадження. Проаналізована архітектонічна і мистецька метафорика домініканських забудов на українських землях, яка була змістовною основою будівництва й організації інтер'єрного простору. В храмах ченців майже відсутній вплив та компоненти інтеграційного характеру з поряд існуючими православними спорудами (яскравим прикладом аналогічного синтезу виступають греко-католицькі церкви). Констатовано бажання зберегти своєрідність саме католицьких архітектонічних і метафоричних підвалин забудов, а також достатня герметичність та консервативність храмового будівництва мендикантів. Мова візуальних та підтекстових, трансцендентних символів притаманна всім без виключення храмам домініканського ордену на Україні. Символіка виступає як найбільш суттєвий, змістовно ціннісний компонент організації простору і підпорядковує собі мистецькі та інші складові сакруму. Визначено три взаємопов'язаних виміри, на яких базується створення домініканських храмів: космологічний, теологічний та метафізичний. Кожний з них в аналізованих спорудах має риси, притаманні духовності ордену. Перший розкривається у мистецтві зведення забудов, їх архітектоніці; другій - через сакральну тематику образів; третій наповнює містичним надприродним змістом усе створене.

8. Підані аналізу стилістичні нурти домініканських споруд, їх залежність і відповідність провідним ідеям жебрацького і проповідуючого чернецтва: суворий вигляд, аскетизм й лаконічність споруд; пізніше, під впливом бенефакторів, храми ставали осередками розкоші. Характерним стилістичним нуртом, притаманним першій хвилі утворення домініканських осідків на українських землях, є готичний стиль з ремінісценціями романського. Більшість споруд має синтез готичних та ренесансних нуртів з пізнішими бароковими перебудовами. Прикладів зодчества раннього і зрілого бароко майже не існувало у зв'язку з перебуванням у цей період досліджуваних територій у зоні нападів ворогів, численних повстань і змін влади. Для завершувального етапу, другої хвилі зведення костелів ордену, характерні пізньобарокові мотиві, в деяких випадках спостерігаються рококові та класицистичні тенденції. Впродовж усіх періодів нерідко прориваються середньовічні ремінісценції, найбільшою мірою спаяні зі світоглядними концепціями жебракуючого ордену. Проведені паралелі зі спорудами домініканців Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Франції, Німеччини та ін. свідчать про спільність впливу світоглядних концепцій на стильове рішення архітектурних споруд.

9. Доведено пам'яткоохоронне значення наукових досліджень мистецького доробку окремо взятого католицького ордену, яке має значну духовно-культурну цінність. Розвідки надали можливість накопичення підготовчого матеріалу для відтворення та реставрації пам'яток сакрального мистецтва. Вперше був проведений серйозний науковий пошук матеріалів, необхідних для реставрації костельно-монастирських ансамблів домініканського ордену в Кам'янці-Подільському, Смотричі, Летичеві та ін. Реставрація комплексів, яка проводиться на сьогоднішній день, в основному базується на знайдених і проаналізованих автором фотографічних, архівних, літературних джерелах.

Таким чином, дослідницькі пошуки увінчуються практичним втіленням результатів розвідок у процес відтворення духовно-мистецької спадщини народу. Зібрані по крупицях в архівах Росії, Польщі й України дані дозволяють настоятелям церков спрямовувати реставраторів з метою максимально точного дотримування автентичних джерел та іконографічного матеріалу в процесі відтворення зовнішнього і внутрішнього вигляду храмів. Це перетворює теоретичне мистецтвознавче дослідження на базу й джерело для відродження архітектурної спадщини України, ревіталізації такого визначного явища вітчизняного мистецтва, як мистецький доробок домініканського ордену, для надання йому наступного, може більш щасливого життя, для повернення у скарбницю народу вже майже зруйнованих пам'яток духовної і матеріальної культури українців. Толерантне ставлення до проблем збереження мистецької спадщини різних конфесій, зосереджених на теренах України, допоможе українцям усвідомити себе гідною часткою у гроні народів Великої Європи.

СПИСОК ОСНОВНИХ ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія:

1. Мистецька спадщина домініканського ордену XVIІ-XIХ ст. на території України; монографія. - Кам'янець-Подільський : Вид. ПП Зволейко Д.Г., 2007. - 368 с. : іл. - Бібліогр. : с. 333-367. - 500 пр.

У фахових збірниках, затверджених ВАК України:

2. Каплиця Матері Божої Розарію домініканського костьолу у Кам'янці-Подільському // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. - Х., 1999-2000.- № 6-1. - С. 106-110 : іл.

3. Архітектурний ансамбль домініканського ордену у Кам'янці-Подільському у світлі історичних джерел // Наукові записки. Серія : Мистецтвознавство. - Тернопіль, 2000.- № 2 (5). - С. 116-122 : іл.

4. Інтер'єр домініканського костьолу у Кам'янці на Поділлі // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. - Х., 2000-2001. - № 6 - 1. - С. 97-105.

5. Символіко-образні й художньо-композиційні особливості сакральної пластики домініканського костьолу у Кам'янці-Подільському // Наукові записки. Серія: Мистецтвознавство. - Тернопіль, 2001. - № 2 (7). - С. 96-102 : іл.

6. Костьол Успіння Пресвятої Діви Марії у Летичеві // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. - Х., 2001-2002. - № 2-3, 1. - С. 45-53 : іл.

7. Домініканський костьол у Смотричі на Поділлі // Культура народов Причерноморья. - Сімферополь, 2002. - № 30. - С. 93-98 : іл.

8. Залові храми домініканського ордену на території Подільського воєводства XVIІ - XVIII ст. // Наукові записки. Серія: Мистецтвознавство. - Тернопіль, 2002. - № 2 (9). - С. 94-100.

9. Архітектура та інтер'єр Барського по-домініканського костьолу // Народознавчі зошити. - Львів, 2002. - № 1-2. - С. 60-63 : іл.

10. По-домініканський костьол Благовіщення Діви Марії у Шарівці на Поділлі // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. - Х., 2003. - № 1-2. - С. 50-54 : іл.

11. Символіка інтер'єру католицьких храмів XVII-XVIII ст. (На прикладі споруд домініканського ордену на Поділлі) // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. - Х., 2003-2004. - № 3-4, 1-2. - С. 94-98 : іл.

12. Стилістичні та художньо-композиційні особливості архітектурної спадщини домініканського ордену на теренах Подільського воєводства у XVII-XVIII ст. // Народознавчі зошити. - Львів, 2004. - № 5-6 (59-60). - С. 919-926.

13. Архітектурна спадщина домініканського ордену на теренах Брацлавського воєводства // Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка. - Луганськ, 2004. - № 2. - С. 110-122 : іл.

14. Інтер'єр домініканських храмів XVIII-XIX століть на теренах Брацлавського воєводства // Українська академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці. - К., 2005. - Вип. 12. - С. 175-185.

15. Храми домініканського ордену XVII - XІХ століть на землях Волині // Мистецтвознавство : наук. збірник Спілки критиків та істориків мистецтва. - Львів, 2005. - С. 61-70.

16. Храмовий інтер'єр домініканського ордену XVII - XІХ століть на землях Волині // Теоретичні та практичні питання культурології: зб. наук. статей. - Мелітополь : Вид-во «Сана», 2005. - Вип. 20. - С. 13-26.

17. Фундатори й бенефактори осередків домініканського ордену на землях Правобережної України // Теоретичні та практичні питання культурології: зб. наук. статей. - Мелітополь : Вид-во «Сана», 2005 Вип. 21. - С. 36-49.

18. Архітектурні об'єкти домініканців на землях Галичини // Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка. - Луганськ, 2005. - № 4. - С. 247-259.

19. Художньо-композиційні засади організації інтер'єру домініканських костелів // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. - Х. : ХДАДМ, 2006. - № 1, 2, 3. - С. 102-105.

20. Стилістичні інспірації мистецького доробку домініканців на землях України XVI-XIХ ст. // Вісник Харків. Держ. академії дизайну і мистецтв: зб. наук. пр. / за ред. В.Я. Даниленка - Х. : ХДАДМ, 2006. - № 7. - С. 133-152.

21. Пам'яткоохоронне значення досліджень мистецької спадщини домініканського ордену на Україні // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. - Х. : ХДАДМ, 2006. - № 4, 5, 6. - С. 177-183.

22. Художньо-композиційні особливості архітектурної побудови та інтер'єрного простору по-домініканського костьолу у Мурафі // Проблеми сучасності : культура, мистецтво, педагогіка. - Луганськ, 2006. - № 5. - С. 166-173.

23. Архітектори домініканських костелів на галицьких землях // Вісник Харків. держ. академії дизайну і мистецтв : зб. наук. праць / за ред. В.Я. Даниленка. - Х. : ХДАДМ, 2007. - № 1. - С. 111-118.

24. Роль митців - творців сакрального простору домініканських храмів XVI-XIХ століть на землях Галичини. // Вісник Харків. держ. академії дизайну і мистецтв: зб. наук. пр. / За ред. В.Я. Даниленка. - Х. : ХДАДМ, 2007. - № 2. - С. 140-151.

25. Митці - творці домініканських споруд на землях Правобережної України Україні // Теоретичні та практичні питання культурології : зб. наук. статей. - Мелітополь : Вид-во «Сана», 2007. - Вип. 24, ч. 1. - С. 57-63.

26. Роль бенефакторів у створенні візуального образу костелів домініканського ордену на галицьких землях // Українська академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці. - К., 2007. - Вип. 14. - С. 272-282.

Публікації за кордоном:

27. Бенефактори домініканського костьолу в Кам'янці-Подільському // Polskie dwory i rezydencje na Ukrainie / рod red. H. Stroсskiego i A. Korytko. - Pamiкtnik Kijowski. - Kijуw-Olsztyn : Zakіad Poligraficzny Uniwersztetu Warmiсsko-Mazurskiego w Olsztynie, 2006. - T. 8. - S. 295-301.

28. Trzynawowe њwi№tynie Dominikaсskie na ziemiach Prawobrzeїnej Ukrainy w wiekach XVII-XIX // Nasza Przeszіoњж. Studia z dziejуw Koњcioіa i kultury katolickiej w Polsce. - Krakуw, 2005. - № 104. - S. 267-286.

В інших наукових виданнях (вибірково):

29. Домініканські осідки XVIІ-XIХ століть на землях Правобережної України в особах митців // Наукові праці Кам'янець-Поділ. держ. ун-ту : збірник за підсумками звітної наук. конф. - Кам'янець-Подільський, 2007. - Вип. 6., т. 1. - С. 162-163.

30. Мистецтво домініканського ордену у працях дослідників // Наукові праці Кам'янець-Поділ. держ. ун-ту : збірник за підсумками звітної наук. конф. викладачів і аспірантів. - В 3-х томах. - Кам'янець-Подільський, 2005. - Вип. 4. - С. 167-169.

31. Костели домініканських монастирів на землях Правобережної України (за матеріалами РДІА у Санкт-Петербурзі) // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». - Львів, 2005. - № 15. - С. 62-71.

32. Історія фундацій осередків домініканського ордену на Україні. // Збірник наук. праць Кам'янець-Поділ. держ. ун-ту. Серія педагогічна. - Кам'янець-Подільський : ПП Мошак М. І., 2005. - Вип. 6. - С.191-197.

На міжнародних наукових конференціях (вибірково):

33. Каплиця Христа Спасителя домініканського костьолу у Кам'янці-Подільському // Історія релігій в Україні : праці ХІ-ї міжнар. наук. конф. - Львів, 2001. - Т. 2. - С. 383-390 : іл.

34. Костьол сестер-домініканок у Кам'янці на Поділлі // Історія релігій в Україні : праці ХІІ-ї міжнар. наук. конф. - Львів, 2003. - Т. 1. - С. 596-602 : іл.

35. Архітектура домініканського ордену на землях Подільського воєводства XVII - XVIII ст. // Polacy na Podolu. Pamiкtnik Kijowski. - K., 2004. - T. 7. - C. 300-316 : il.

36. Мистецький доробок домініканського ордену на теренах Київської дієцезії : праці ХІV-ї міжнар. наук. конф. «Історія Релігій в Україні» - Львів, 2005. - Т. 2. - С. 804-812.

37. Характерні риси зодчества домініканців на теренах України // Праці ХV-ї міжнар. наук. конф. «Історія Релігій в Україні» : Наук. щорічник. - Львів, 2006. - Т. 2. - С. 711-721.

АНОТАЦІЯ

Урсу Н.О. Сакральне мистецтво домініканського ордену на землях України (XVIІ-XIХ ст.) : рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства : спеціальність (26.00.05) - «Музеєзнавство. Пам'яткознавство». - Харків. держ. академія культури, Харків, 2008.

Дисертація присвячена розгляду мистецької спадщини ордену домініканців на землях України XVII-ХІХ ст. Досліджуються умови, історія утворення та екзистенції домініканських осередків; визначаються дати виникнення храмів; згадуються фундатори і доброчинці; висвітлюються з темряви минулого імена вітчизняних та запрошених з інших країн митців; дається характеристика архітектонічних систем і типів побудов; простежуються семантичні коріння, стильові та художньо-композиційні особливості зодчества мендикантів; аналізується інтеграційний зв'язок храмового зодчества та його сакрального наповнення; розглядається архітектонічна метафорика мистецького доробку ченців. Робиться спроба представити пам'яткоохоронне значення досліджень мистецького доробку ордену на українських землях.

Ключові слова: мистецька спадщина, домініканський орден, костел, монастир, бенефактори, композиція, стиль, метафорика, пам'яткоохоронна справа, ревіталізація.

Урсу Н.О. Сакральное искусство доминиканского ордена на землях Украины (XVIІ-XIХ в.) : рукопис.

Диссертация на соискание ученой степени доктора искусствоведения : специальность (26.00.05) - «Музееведение. Памятниковедение». - Харьковская государственная академия культуры, Харьков, 2008.

Диссертация посвящена анализу творческого наследия ордена доминиканцев на землях Украины XVII-ХІХ в. Концепция исследования заключается в рассмотрении конкретного явления в разных измерениях. Горизонтальное измерение позволило подвергнуть анализу все существующие на данный момент костелы монахов на Украине; вертикальное - предоставило возможность рассмотреть временные изменения и стилевую трансформацию архитектурных объектов; глубинно-пространственное - показало семантическую и духовно-метафорическую основу феномена творческого наследия доминиканцев в единстве с процессами, которые происходили в обществе.

В процессе работы найден, опубликован и введен в научный оборот большой диапазон неизвестных архивных источников, которые собраны в фондах музеев Украины, Польши, России и др. Осуществлен систематизированный поиск, изучение и подбор уже опубликованных в стране и за рубежом родственных литературных и историко-искусствоведческих материалов, что является ценным вкладом в арсенал отечественного искусствоведения, а также истории архитектуры. Практически была создана база первоисточников, архивных находок и историко-искусствоведческой литературы представленной проблемы.

Автор в работе исследует условия, историю возникновения и существования доминиканских монастырей на территории Украины, уточняет даты создания деревянных и каменных храмов. Комплексному анализу были подвергнуты сведения об основателях, бенефакторах и донаторах ордена на землях Украины, благочинная деятельность которых активно влияла на вид, архитектонику и наполнение интерьерного пространства костелов произведениями сакрального искусства. Найдены и сбережены имена отечественных и приглашенных из других стран творцов: архитекторов, скульпторов, живописцев, мастеров-прикладников; собраны и систематизированы известные на данный момент материалы про отдельных художников и архитекторов (светских и монахов) и коллективы так называемых «фабрик», которые участвовали в возведении, декорировании, а также перестройке доминиканских костелов на другие по назначению заведения.

В работе дается характеристика местным строительным материалам, архитектоническим системам и типам построек европейских доминиканцев, проанализированы особенности построек монахов, которые находятся на территориях Галиции, Подолья, Волыни, Киевщины, Брацлавщины, их сходство и особенные черты в сравнении с общеевропейским наследием данного ордена. Классифицированы и целостно исследованы закономерности организации сакрума, внутреннего пространства доминиканских костелов, зависимого от архитектонической структуры здания и наполненного произведениями изобразительного и декоративно-прикладного искусства.

Автор поддал анализу архитектоническую и искусствоведческую метафорику доминиканских построек на украинских землях, которая была содержательной основой как в процессе возведения храма, так и в организации интерьерного пространства. Символика выступает как наиболее существенный, содержательно ценностный компонент организации пространства и подчиняет себе все составляющие сакрума. Прослеживаются семантические корни, стилевые и художественно-композиционные особенности зодчества мендикантов, анализируется интеграционная связь храмового зодчества и его сакрального наполнения. Проведены параллели с постройками доминиканцев Польши, Чехии, Словакии, Венгрии, Франции, Германии и др., которые свидетельствуют о единстве влияния мировоззренческих концепций и конституции ордена на стилевое решение архитектурных построек разных стран, находящихся на европейских территориях. Предпринята попытка раскрыть памятникоохранное значение исследований творческого наследия ордена проповедников на украинских землях, которое представляет значительную духовно-культурную ценность.

Теоретическое искусствоведческое исследование стало базой и источником для возрождения выдающихся образцов архитектурного наследия Украины, открытия для них возможности последующей, более счастливой жизни, для возвращения в сокровищницу народа практически почти разрушенных произведений духовной и материальной культуры украинцев. Приведенные в диссертации примеры ревитализации памятников зодчества являются подтверждением необходимости и безусловной ценности аналогичных исследований в области возрождения национального архитектурно-творческого наследия страны.

Ключевые слова: творческое наследие, доминиканский орден, костел, монастырь, бенефакторы, композиция, стиль, метафорика, охранная деятельность, ревитализация.