Ознайомлення учнів загальноосвітніх навчальних закладів з вишивкою

Лілія. У легендах квітка лілії - це символ дівочої чарівності, чистоти і невинності. Якщо добре придивитися до контура геометричного узору, то вимальовуватиметься силует пари птахів - знак любові. Окрім квітки, невід'ємною частиною орнаменту був листок і бутон, які складають нерозривну композицію потрійності. У лілії закладено народження, розвиток і нескінченність життя.

У орнаменті лілію обов'язково доповнює знак, який нагадує хрест. Він - магічний, тому і благословляє пару на створення сім'ї. Іноді над квіткою вишивають краплі роси, які також означають запліднення. Лілія - жіночий символ, сама суть енергії вологи.

Дуб - святе дерево, яке утілювало Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя. Отже, парубки і молоді чоловіки завжди мали при собі чарівний оберіг животворящої сили свого роду.

Вазон (дерево роду). Етнічним обереговим знаком українців служила і вишивка, орнамент якої складав вазон (великі вітки з квітами і птахами) і берегиня(рожаниця) Вони, як правило, вишивалися нитками червоного кольору, який символізував очисний вогонь і сонце і був пов'язаний з охоронною магією, оберегом, очищенням і лікуванням.

1.4 Стан розвитку вишивки на Україні

Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину віків. Мабуть, ніколи не зможемо ми довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо з одягу на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва. Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників і літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва на Україні існує з незапам'ятних часів.

Сучасна народна вишивка розвивається на основі традиційної спадщини минулого і досягнення художньої культури українського народу. Її розвиток проходив у єдиному русі сучасного народного мистецтва, підпорядковуючись його загальним основам.

Українські вишивальниці постійно збагачували, розробляли нові техніки поверхневого вишивання з лицевого боку. Українській народній вишивці притаманні мініатюрність, чистота виконання, ювелірний характер. Дослідники стверджують, що за техніками вишивання на Україні розрізняють близько 100 типів вишивок.

Сьогодні вишивка розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції - естетичну, пізнавальну, пошукову. Це показовий вид мистецтва, який зберіг, доніс до нас і стверджує дальший розвиток орнаментальної, графічної, живописної культури народу.

Сучасна народна вишивка розвивається на основі традиційної спадщини минулого і досягнень художньої культури народу. Її розвиток проходив у єдиному руслі сучасного народного мистецтва, підпорядковуючись його запальним основам.

Художнє багатство української народної вишивки обумовлене яскраво виділеними провідними центрами вишивального мистецтва, які є в усіх етнографічних зонах України: Середнього Подніпров'я, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Карпат з Прикарпаттям і Закарпаттям, Півдня України та ін.

У кожному із них - свої традиції, своя система і творчі методи. До того ж і в межах етнографічних зон, крім основних центрів, виділяються локальні осередки, такі, наприклад, як Київщина, Полтавщина, Волинь, Гуцульщина, Бойківщина, Покуття, Буковина.

В різних за організаційною структурою підприємствах народних художніх вишивальних промислів - об'єднаннях, фабриках, комбінатах, майстернях, лабораторіях - вишивальниці в творчій співпраці з художниками-конструкторами, модельєрами, дисонаторами виготовляють різноманітні вишиті вироби. “Мистецтво кожного промислу - це своя школа досвіду, своя історія”.

Основою творчого життя підприємств народних художніх промислів України є безперервний розвиток народних художніх традицій, в який таїться оптимістична сила і енергія художньої творчості. “Народна художня традиція, як і мова народу, є сам народ з його історією”.

Найважливішим явищем сучасного вишивального мистецтва є безперервний процес появи нових талановитих майстрів з їх яскраво вираженою манерою, індивідуальністю, авторів нових відкриттів та носіїв колективного досвіду. Дивовижна сила творчого обдарування вишивальниць, виявлена в їх хисті створювати вироби високої художньої вартості, нести в життя гуманістичні ідеали. Здобутки народних майстрів нерозривно пов'язані з їхнім світосприйманням, ерудицією, з відчуттям найтонших нюансів краси природи і краси колективного досвіду, повагою до нього. Вони обізнані з досягненнями вітчизняної і світової культури, а працюючи в річниці локальних місцевих традицій, спричиняються до виникнення нових напрямів, розвитку вишивки як одягового, так і інтер'єрного призначення.

Новим етапом творчого злету є вишивка України 90-х років. В сьогодні, в бурхливу епоху науково-технічного прогресу актуально звучить питання, яким задавався колись видатний просвітитель, філософ і поет Г.Сковорода «Для чого ми робимо тканини, вишиваємо їх різними нитками і оку приємними кольорами, вбираємось в них?». Він сам на це питання відповів: «Для радості серця».

Життя підтверджує, що вишивка як вид народного мистецтва постійно живе, розвиваючись, збагачуючись новими аспектами філософсько-естетичного звучання. Постійно зростає її популярність і зацікавленість нею.

Зміст монографії - вишивка ХІХ-ХХ ст.. західних областей України. Але узагальнене її вивчення неможливе без розгляду української народної вишивки загалом, питань давньоруської основи розвитку в процесі взаємовпливів і взаємозв'язків з іншими народами. Автором поставлені завдання: розгляд закономірностей її розвитку, з'ясування художньої природи, естетичних функцій, значення в житті, побуті, визначення спільних і локальних художніх особливостей, аналіз основних тенденцій, проблем розвитку сучасного вишивального мистецтва.

Українська вишивка сьогодні - складне, багатогранне явище, що розвивається в сфері традиційно-побутивого, самодіяльного мистецтва та творчості художників-професіоналів. У відомих осередках вишивання -- таких, як Косів, Клембівка, Полтава, Черкаси, Львів та інші,--створені підприємства художніх промислів, що відроджують і далі розвивають класичні надбання кожного мистецького регіону.

2. Роль і місце вишивки в становленні особистості учня

В період відродження України як незалежної і суверенної держави, який ми переживаємо і який супроводжується прискоренням процесу формування національно-культурної свідомості, значним і постійно зростаючим є інтерес до історичного минулого. Ще більш відповідальним є завдання формування свідомості підростаючого покоління на цьому матеріалі.

Час змушує нас повертатися до свого коріння, шукаючи відповіді на багато складних проблем, або донести все це до широких мас, у тому числі правду про національну символіку. Насамперед це необхідно для підростаючого покоління.

Сьогодні ми повертаємося до здобутого, відроджуючи, пробуджуючи до життя національні традиції, національний дух нашого народу. Оскільки самосвідомість особистості виражається, зокрема, в її самоідентифікації, в тому числі - національній, то важливою складовою людської духовності виступає національна самосвідомість, яка включає культурно-історичну пам'ять як образ минулого, сучасного і майбутнього.

Кожний народ має свій "індивідуальний код цінностей", і якщо діти недостатньо оволодівають духовними цінностями свого народу, а засвоюють переважно загальнолюдські, то це призводить до кризових процесів у розвитку особистості. Звернення до духовних засад національної культури формує національно-культурні координати не лише естетичного, а й морального простору.

Головне полягає в тому, щоб виявити, чим наповнене минуле, якою мірою воно відбиває духовний стан суспільства. Пам'ятки культури, естетичний досвід, система народних традицій, знань, умінь - це наш невичерпний потенціал у справі виховання підростаючих поколінь.

Національна культура втілює глибоку духовність, національну психологію, світогляд, світовідчуття. Тому через усі її засоби (народну та професійну творчість, мистецькі зразки, національні традиції, звичаї, обряди) проходять ідеї гармонії людини з навколишнім світом, любові до Батьківщини.

Мистецтво має унікальні можливості впливу на людину, тому художньо-естетичне виховання потрібно розглядати не лише як процес набуття художніх знань і вмінь, а, насамперед, як унікальний засіб особистісного розвитку школярів на основі виявлення індивідуальних здібностей, різнобічних естетичних потреб та інтересів.

Мета художньо-естетичного виховання полягає в тому, щоб у процесі сприймання, інтерпретації творів мистецтва і практичної художньо-творчої дійсності до самореалізації ,потребу в духовому самовдосконаленні.

Серед загальнолюдських та загальнонародних цінностей важливу роль відіграє почуття прекрасного, естетичного. Існує думка, перевірена життям, що шлях до любові та істини йде насамперед через оціночні судження про красу, добро, в основі яких лежить досвід емоційно-чуттєвого світосприймання.

У житті поняття прекрасного використовуються як синтез найбільш досконалого, витонченого, істини, позитивних емоцій та почуттів. Слово "естетика" в перекладі з грецької означає "відчуття", "поняття". Естетика - наука про прекрасне.

Тому естетичне виховання - це сукупність дій вихователя і вихованців у ході їх діяльності, які забезпечують формування естетичної культури особистості. Естетична культура передбачає сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, розвиток здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потребу вносити прекрасне в оточуючий людину світ, зберігати прекрасне.

Естетичне виховання - це виховання здатності цілеспрямовано сприймати, відчувати, правильно розуміти та оцінювати красу в навколишній дійсності - в природі, суспільному житті, праці, явищах мистецтва, разом з тим естетичне виховання покликане розвивати у людей здібність творчо працювати та вносити прекрасне в наше життя і побут. У поняття "естетичне виховання" включається, таким чином, розвиток естетичних потреб, естетичних почуттів, прищеплення естетичних ідей, художніх смаків та поглядів, формування здібностей у дітей посильно брати участь у створенні краси в житті та мистецтві. Зміст естетичного виховання, орієнтованого на формування естетичної культури школярів, передбачає: розвиток у школярів здібності сприймати прекрасне в природі, в праці, в творах мистецтва, оточуючій дійсності, поведінці людей, які бажають насолоджуватися цим прекрасним.

Естетичне сприйняття нерозривно пов'язане з естетичними почуттями, які виникають у процесі сприйняття прекрасного і відбивають ставлення людини до прекрасного. Естетичні почуття виражаються у хвилюванні людини, насолоді. Де немає естетичної насолоди, там немає і художнього сприймання, а є лише ознайомлення, спостереження. Тому справді естетичні почуття, естетична насолода несе в собі величезну силу впливу на особистість.

Школярі повинні не тільки сприймати прекрасне, але й розуміти, оцінювати твори мистецтва, вчинки людей та ін., тобто необхідно формувати естетичне судження. Починаючи з несміливих і часто безпідставних "добре", "погано", "подобається", "не подобається", оцінки поступово набувають більш визначений характер, що дозволяє говорити про здатність людини правильно розуміти і оцінювати прекрасне. Найбільш повна і закінчена форма естетичного судження знаходить вияв в естетичному ідеалі.

Естетичний ідеал - це основний зразок, з позиції якого людина оцінює навколишню дійсність, людей, їх вчинки. Естетичний ідеал відображає уявлення людини про красу, тобто це мета, до досягнення якої прагне людина, і разом з тим це основний критерій, з позиції якого оцінюється навколишня дійсність, особистість людини, її поведінка, вчинки. На базі конкретних естетичних знань, сприйняття, почуття ідеалів, суджень і понять формується естетичний смак, під яким розуміємо стійке емоційно-оцінне, ставлення людини до прекрасного, що носить вибірковий характер.

Завдання школи - виховання людини, яка б не намагалась сліпо сліду- вати моді, а вміла б свідомо обрати з неї все краще, що найбільш відповідає ідеалам краси, потребам і нахилам конкретної особистості. Естетичний смак називають "органом духовної культури" людини, тому що він дозволяє людині відрізняти справжню красу від фальшивої красивості, бачити несмак у мистецтві, житті. Виховання людей, здатних правильно розуміти прекрасне і жити за законами краси, - мета естетичного виховання. Тому естетична діяльність - важливий елемент змісту естетичної куль- тури особистості. Це може бути діяльність, яка спрямована на: організацію естетики середовища, в якому живе, вчиться, працює, відпочиває людина; розвиток творчих здібностей особистості в галузі музики, образо-творчого мистецтва, літератури, театральних занять, уяви, образного мислення, фантазії; пропаганду мистецтва, естетичних ідеалів (концертна, лекторська діяльність та ін.); самоосвіту та самовиховання з метою духовно-естетичного збагачення особистості.

Загальною умовою успішної реалізації змісту виховання є оволодіння основами естетичних знань, що сприяють і сприйняттю, й оцінці прекрасного в навколишній дійсності, становленню естетичних ідеалів і смаків, а також оволодіння тими вміннями і навичками, що дозволяють здійснювати естетичну, зокрема художньо-творчу діяльність.

Виділимо найбільш суттєві напрями естетичного виховання:

1. Оволодіння естетичними знаннями в процесі вивчення навчальних предметів. Особливе навантаження лежить на предметах художнього циклу: музиці, живопису, літературі. їх завдання -- розвивати образне мислення, забезпечувати розуміння школярами прекрасного, виховання естетичного ставлення до дійсності, включення дітей у художню дійсність.

Образотворче мистецтво дозволяє не тільки знайомити школярів зі специфічним видом мистецтва, яке має свої засоби, свою мову, розширюючи тим самим знання і уявлення про мистецтво, але й включати учнів у художню діяльність з урахуванням віку дітей і особливостей розвитку їх особистості.

Особливе місце в системі естетичного виховання займає українське народознавство, яке дозволяє знайомити школярів з духовними надбаннями народу: піснею, казкою, образотворчим мистецтвом, фольклором, виробами народних умільців, обрядами, звичаями.

2. Великі можливості на формування естетичної культури школярів має організація факультативів. У деяких школах факультативно введено курс «Світова художня культура», в якому вивчаються питання літератури, образотворчого мистецтва, театру, кіномистецтва. При цьому програма передбачає синхронне визначення вказаних напрямів, що дає можливість встановлювати зв'язки між предметами гуманітарного циклу, визначити роль, місце українського мистецтва у світовому просторі.

3. Естетичне виховання у позакласній та позашкільній роботі. Основні завдання позакласної та позашкільної роботи -- це:

а) залучення школярів до прекрасного;

б) ознайомлення їх з творами мистецтва;

в) організація естетичної діяльності дітей.

Одні форми роботи охоплюють великі групи учнів, інші -- задовольняють їх індивідуальні запити, нахили, інтереси: мистецтвознавчі гуртки любителів живопису, музики, літератури та ін.; лектори, класи любителів мистецтва, шкільні лялькові театри драматичні гуртки; олімпіади, конкурси, виставки, огляди талантів-організація і функціонування малих художніх музеїв.

Одні форми тісно пов'язані з навчальними предметами, поглиблюють і поширюють естетичну підготовку учнів, інші ж форми є новими: календарні українські свята, різноманітні ярмарки, «козацькі змагання» тощо.

4. Великі можливості впливу на формування естетичної культури школярів має сім'я, але, на жаль, на базі мистецтва явно недостатньо спілкування дітей і батьків у сучасних умовах життя суспільства.

5. Спонукання школярів до естетичного самовиховання. У цілому в школі необхідна система естетичного виховання, що охоплює різні боки формування особистості через навчання, працю, суспільну діяльність, дозвілля, спілкування з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів. Тільки цілісний підхід до вирішення завдань естетичного вихованим може забезпечити ефективність формування особистості школяра.

Естетичний смак -- це здатність судити про прекрасне чи потворне за відчуттям задоволення або незадоволення, яке відчуваєш від предмета чи явища. Смак завжди індивідуальний.

Естетичний смак виражається не тільки у висловлюваннях-оцінках, а й у манері поведінки жестах, міміці. За одягом, за тим, які книги читає людина, яка музика і їй подобається, можна судити про її смак. Естетичний смак залежить від загальної культури людини, від розвиненості її розуму і почуттів. Тому його можна виробити, розвинути, виховати. Особливу роль тут відіграє мистецтво, на кращих зразках якого формується високий естетичний смак.

Естетичний ідеал -- це уявлення людей про досконале й бажане в житті і в самій людині.

Естетичний ідеал -- це уявлення про краще життя у цілому, де прекрасні й стосунки між людьми, і їхня праця, й довколишнє середо- вище, і сама людина. У свідомості людей естетичний ідеал існує як образ краси, втілення вищої якості чеснот людини.

Однією із складових частин національного виховання є естетичне виховання. К.Д. Ушинський казав, що виховання, створене самим народом і засноване на народних починаннях, має таку виховну силу, якої немає в найкращих системах, що ґрунтуються на абстрактних ідеях чи запозичені в іншого народу. Національне виховання - це створена у продовж віків самим народом система традицій, звичаїв, покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді, передавати їй соціальний досвід, надбання попередніх поколінь.

Науково обґрунтоване, правильно організоване національне виховання відображає історичну ходу народу, перспективи його розвитку. Процес передачі досвіду одних поколінь іншим забезпечує народознавчий підхід до здійснення виховного процесу, що ґрунтується на всебічному і глибокому вивченні всього культурно-історичного розвитку свого та інших народів.

Реалізувати процес вивчення допомагає народна педагогіка, джерело вивчення якої є фольклор педагогічного змісту і спрямованості, етнографічні матеріали, народні виховні традиції, ігри й іграшки, народні свята, досвід сімейного виховання та ін.

Саме народність є тією силою, яка рухає стрижневу основу виховання, бо народне - це кришталево чисте, правдиве, високоморальне, глибоко гуманне, вічне і завжди сучасне.

Отже, національне виховання - це виховання дітей на культурно- історичному досвіді рідного народу, його традицій, звичаях і обрядах, багатовіковій виховній мудрості.

Національне виховання духовно відтворює в дітях рідний народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй світу.

Як зазначено в концепції національного виховання - формування особистості неперервний і виключно складний процес, де діє багато факторів, на основі яких розкриваються потреби, інтереси, нахили, здібності, характер.

Народ завжди прагнув будувати своє життя, культуру, побут, дозвілля за законами краси. Виховуючи у дітей народні естетичні погляди, смаки, які ґрунтуються на народній естетиці, національне виховання передбачає формування навичок гарної поведінки, доброзичливого ставлення до людей, вироблення умінь власноруч приумножувати культурно-мистецькі надбання народу.

Вишивка - поширений вид декоративно-прикладного мистецтва. Цей вид мистецтва виник давно - корені його сягають у глибину віків.

Мабуть, ніколи не зможемо ми довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо з огляду на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва. Адже зразки найдавнішої вишивки у музеях Європи відносять до V ст. н. е., пам'ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх століть.

Дані археологічних розкопок дозволяють стверджувати, що початки мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна, сягають сивої давнини, і розвиток його не переривався ніколи, починаючи з незапам'ятних часів, і триває і сьогодні.

Українці прикрашали вишивкою предмети побуту - рушники, скатертини, фіранки, святковий та буденний одяг. Вироби, як правило, виконували з простих матеріалів, але відрізнялися вони високою художньою майстерністю. Прийоми вишивання, узори та кольорові співвідношення вдосконалю- вали із покоління в покоління.

Поступово відбиралося усе найкраще та створювались неповторні візерунки з характерними національними рисами.

В музеях зібрано багато різноманітних вишивок. Найбільше їх дійшло до наших днів з 19 ст. Вишивання поділялось на міське та сільське. Міське не мало міцних традицій, бо знаходилось під впливом моди Заходу.

Народна вишивка була пов'язана із звичаями та обрядами українського селянства. Вишиванням споконвіку займалися жінки. Вишивали різними кольорами, техніками та різноманітними узорами. Протягом багатьох віків безпосередній конкретний зміст символів на вишивках втрачався, але традиції використання їх не зникли.

Популярна вишивка і сьогодні. Популярними і оригінальними є вироби оформлені вишивкою: серветки, рушники, панно, елементи одягу і різні дрібнички - мішечки, скриньки, кишеньки.

Створюючи орнаментальні композиції для вишивки, художники завжди звертались до природи, але не копіювали її, а використовували основні ідеї, мотиви та форми, опрацьовували її, зберігаючи найголовніше.

До головних завдань освіти і виховання особистості відносять виховання базової культури, всебічний розвиток особистісних потенціалів учнів.

Однією зі складових особистісного потенціалу є творчий потенціал. При його розвитку підвищується пізнавальний інтерес до предмета, рівень інтелектуального розвитку, ступінь самостійного мислення, зацікавленість у виконанні завдань пошукового характеру, формуються такі якості, як допитливість, віра в себе, переконаність.

2.1 Аналіз шкільних програм і підручників у контексті ознайомлення учнів з вишивкою (шкільний компонент)

Демократизація суспільства, вільний розвиток особистості по-новому ставлять питання про якість перебудови навчально-виховного процесу, створення цілісної системи змісту освіти, реалізації в педагогічному процесі принципу гуманізації. Нова методологія виховання ґрунтується на гуманістичних цінностях і спрямована на підвищення моральності суспільства. Це вимагає від педагогічної науки нових виховних систем, здатних готувати громадян з високими почуттями відповідальності й обов'язку, свідомою дисципліною та національною свідомістю. Потрібна розробка нових підходів до обґрунтування наукових засад морального, трудового, естетичного, фізичного і родинного виховання для здійснення широкої програми "оздоровлення" суспільства.

Одним із напрямів такого "оздоровлення" є трудове виховання підростаючого покоління і підготовка його до самостійного життя та праці в сучасних умовах школи. Праця задіює учнів у складній системі суспільних відносин, формує морально-ціннісні орієнтації. "Праця як виховний засіб можлива лише як частина загальної системи", - писав А.С. Макаренко.

Трудове виховання в школі починається з 1 класу і зливається з навчальним процесом, з усім життям колективу. В трудовій діяльності відшліфовуються світоглядні позиції школярів, у праці формується особистість людини як творця.

Висновок

Вивчення процесу становлення творчої особистості має наукову і практичну актуальність в силу того, що творча індивідуальність кожної людини, що реалізується їм в особистому, професійному та громадській сферах, є основним ресурсом розвитку відкритого суспільства.

Сучасна українська вишивка - складне, багатогранне явище. Розвивається вона в сфері традиційно-побутового, самодіяльного мистецтва та творчості художників-професіоналів. Традиції української вишивки і подальший розвиток її локальних особливостей знаходимо на підприємствах Укрхудожпрому, розташованих у визначних центрах народної творчості. Саме тут працюють народні майстри, художники, діяльність яких спрямована на дбайливе вивчення кращих зразків вишивки, збереження її класичного надбання.

Рішення завдання становлення творчої особистості багато в чому залежить від школи, від того, наскільки організація освітнього процесу сприяє формуванню творчого потенціалу учнів. Творчий потенціал «запускає» механізм саморозвитку творчої особистості. Але самореалізація в освітньому процесі завжди несе в собі протиріччя між необхідністю передачі молодому поколінню все зростаючого запасу соціально-значущого знання і відповідністю його індивідуальним потенціалу кожного учня; між масовістю навчання та індивідуальним стилем навчання; між засвоєнням знань і способів дій і готовністю до творчості.

Досвід творчої діяльності, що розглядається сьогодні як складовий елемент змісту освіти, вимагає пошуку адекватних шляхів його формування. Труднощі, пов'язані з досягненням мети виховання творчості в навчальному процесі, обумовлені тим, що, незважаючи на численні дослідження, присвячені різним сторонам творчості, в даний час творчість як поняття зберігає в собі якусь невизначеність. Це накладає відбиток на вирішення проблеми становлення творчої особистості в житті взагалі і в процесі освіти зокрема.

Активність і новизна - це тільки поверхневі і вторинні характеристики творчості. Творчий потенціал як характеристика, притаманна кожній людині, може виступати в цьому випадку мірою творчості і розглядатися як готовність до самотворення.

Проблема творчості традиційно піднімається у філософії, психології, педагогіки. Дослідження проблеми творчості в філософії і психології велося то з позиції несвідомого, інтуїтивного, «вищого діяча» (Н. А. Бердяєв, Н. О. Лоський, Я. А. Пономарьов та ін), то зводилося тільки до свідомого, до активності особистості, до отримання нового результату (К. А. Абульханова-Славська, Д. Б. Богоявленська, Г. А. Давидова, С. Л. Рубінштейн та ін), що не дозволяло виробити критерій поєднання у творчості логічного й образного, свідомого і несвідомого.

Під час створення курсової роботи був досліджений процес формування національної свідомості молодших школярів засобами української народної вишивки. Ця робота здійснювалася за допомогою теоретичного аналізу наукових джерел з проблеми дослідження, аналізу педагогічного досвіду на основі навчання та виховання, програм та підручників.

Провівши дослідження ми з'ясували, що мистецтво вишивки та його ціннісний світ є дійсно ефективним засобом формування національної свідомості. Справа в тому, що вишивка є свого роду архівом, у якому накопичується і зберігається культурні традиції українського народу, це глибоке джерело, що не пересихає, тому що живиться біля життєдайних глибин віковічної народної мудрості.

Крім того, що мистецтво вишивання дозволяє сформувати національну свідомість в учнів початкової школи, його використання є значним мотивуючим фактором. Дітям завжди цікаво спостерігати за наочністю, тому при демонстрації вчителем зразків вишивки, інтерес до уроку зростає багатократно.

Говорячи про розвиток національної свідомості, не можна не згадати про незадовільний стан підтримки цього розвитку з боку держави. На жаль, зараз немає єдиної програми з підтримки і розвитку національної культури. Відсутня пропаганда залучення до культури рідного народу серед молоді. Саме ці завдання може вирішити використання вишивки на уроках для формування в учнів початкової школи національної свідомості.

Але попри всі недоліки сучасного забезпечення вчителі являються сміливцями, які беруть до себе на навчання маленьких "Чомучок" та ведуть їх у світ науки. Саме на коротких уроках вчитель має забезпечити учнів достатнім навчанням, вихованням та розвитком. На різних уроках формуються різні якості та уміння і саме на уроці вчитель має за допомогою української народної вишивки та її ціннісного світу сприяти розвитку національної свідомості.

Процес вишивання неповторний і захопливий для дітей. Він розкриває естетичний смак, привчає до охайності, ретельності, прищеплює любов і творче ставлення до праці, формує певні уміння і навички, які можуть знадобитися як у професійній діяльності, так і в побуті. Через пізнання традиційного народного мистецтва вишивки, як історико-культурної спадщини народу діти усвідомлюють свої взаємозв`язки з нацією, державою. Запровадження в систему занять з учнями початкової школи вишивання, допомагає їм збагнути менталітет свого народу, його неповторність, сприяє розвитку творчої особистості дитини.

Можна підвести підсумок курсової роботи. Хочу сказати, що робота була досить виснажливою, оскільки дана тема дуже актуальна та розглядається з різних сторін у сучасному суспільстві також вимагає детального вивчення.

Творчість сучасних майстрів виявляє їх глибокий зв'язок з традиціями народної вишивки, збереження і подальший розвиток її художньо-образної структури. Головне те, що сучасна вишивка зберігає свій духовний світ, поглиблює образну змістовність і доводить, що народне мистецтво, як і народна пісня,-- це велике надбання нашої культури.

Размещено на Allbest.ru