Риси барокового стилю

Творчість Р. Сковороди стоїть на перехресті двох історико-культурних епох. Вона підбиває підсумок старій бароковій літературі і одночасно започатковує просвітницький реалізм, розвинутий у XIX ст. Спадщина вченого яскрава і різноманітна за жанрами. За його життя вона передавалася з уст в уста, поширювались у рукописах, але видана вже після смерті. Вона включає філософські трактати, діалоги ("Наркіс", "Узнай себе", "Асхань" та ін), проповіді, лірику (філософська, духовна, сатирична, пейзажна, інтимна, громадсько-політична), байки ("Басні харьковские"), притчі, канти ("Всякому городу нрав і права", оди, монологи, панегірики, псалми, послання, епіграми, афоризми, переклади античної літератури). Найвідомішою є збіркою віршів "Сад божественних пісень", до якої увійшло 30 творів, написаних у 1753-1785 pp. Поезія Сковороди відзначається тематичною різноманітністю, глибиною думки, оригінальністю поетичної форми.

Філософська система Сковороди базується на античній спадщині (ідеях Платона, Сократа, Плутарха, Квінтіліана, що становили теоретичну основу його вчення). По суті, Сковорода, не маючи попередників, відновив неоплатонізм в українській духовній культурі, став засновником української класичної філософії, започаткувавши новий науковий напрям - філософію серця, яка грунтовно розроблена в XIX ст. у працях П. Юркевича та ін Серце в розумінні Сковороди означало душу людини, думку, вищий розум, Бога, тому було рушійною силою, "пружиною" усього. У собі, вважав Сковорода, потрібно шукати "істинну людину", Бога. "Пізнай себе", - закликав він слідом за Сократом, акцентуючи увагу на самопізнанні та самодосконалості.

Вчення Сковороди, хоч він і не прийняв геліоцентричної теорії Коперника ("Кинь Коиерникові сфери, глянь в сердечнії печери"), поєднує в собі й ідеї просвітництва. Він сіяв знання, освіту і розум серед свого народу, привернувши тим самим увагу освічених кіл до простолюду ("А мой жребій з голяками"), пропагував загальнолюдські цінності, сформував ідею "сродної праці" (тобто вибору життєвого шляху за природними нахилами та обдаруваннями людини), яка мала лягти в основу життя як суспільства так і конкретної людини, поширював ідеї стоїцизму та гуманізму, закликав до поміркованості, повчав керуватися "твердим глуздом", вплинув на становлення просвітницького реалізму в російській літературі з його соціально-побутовим напрямами та чіткістю думки ("Всякому городу нрав і права", "Сад божественних пісень") і, нарешті, відкрив нові жанри в українській літературі: сатиричну і пейзажну лірику та байку. Його наука раціоналістична в тому розумінні, що навчала людей не абстрактним поняттям, а мудрості життя, осмисленню суперечностей навколишнього світу і самої людини.

Спадщина Сковороди є дорогим надбанням української та світової культури. Пам'ять про Григорія Сковороду вшановують в Україні та в усьому світі. Широко відзначаються знаменні ювілеї великого мислителя.

2.5 Вишивка як один з проявів мистецтва в XVII-XVIII ст

ВИШИВКА

Oдин із видів народного декоративного мистецтва; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, наволочки, рушники тощо.

Вишивка - це один з найпоширеніших видів народного мистецтва на Україні. З нею пов'язана вся багатовікова історія українського народу, його творчі пошуки, радість і горе, його перемоги і поразки, сподівання на майбутнє.

Хоча перші згадки про вишивку у давньогрецьких істориків, мабуть ніколи не зможемо довідатись, хто і коли вперше втілив у вишивці красу природи, свої почуття, любов до рідної землі. Однією з причин є те, що тканина недовговічна і наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього виду мистецтва, тому ми змушені приймати на віру здогади і припущення дослідників. Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і нотатки мандрівників минулого дають змогу вважати, що початок мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна сягає углибину віків. Його розвиток триває з незапам'ятних часів і до наших днів. Він ніколи не переривався, оскільки вірною є духовність народу, його творчість, прагнення до найвищих вершин прекрасного.

Відомо багато археологічних доказів давності і поширеності народних звичаїв оздоблювати одяг вишивкою. Так на околиці села Мартинівка, що на Черкащині, знайдено скарб VІ ст. н.е. Серед інших речей тут виявлено пам'ятки з металу, срібні бляшки з фігурами чоловіків, одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях. Так донедавна одягалися донедавна українські селяни.

Символи сучасних орнаментів української вишивки, різні елементи їх перегукуються з орнаментами, що прикрашали одежу трипільських племен.

Пам'ятки вишивок Х-ХІІІ ст., засвідчують високий рівень орнаментальних композицій вишивок антропоморфними, зооморфними, рослинними і геометричними мотивами.

В 16-17 ст. могутня хвиля відродження української культури стимулювала розвиток різних видів мистецтва, у той же час й української вишивки. Майже у кожній хаті ткали полотно і шили з нього одяг, а вишивка була найпростішим способом прикрасити тканину. З ХVІІІ ст. мистецтво вишивання активно розвивається і починає виходити за межі осені.

Узори вишивок цього періоду відрізняються різноманітністю і пишністю форм, інтенсивністю забарвлень, але разом з тим гармонійним поєднанням фарб.

У техніці вишивання використовувалося безлічь різноманітних прийомів, таких як різні типи гладі, хрест, напівхрест, тамбурних шов. Для виконання майстерних шедеврів застосовувалися також різні нитки і елементи декору: бісер, блискітки і т д.

Улюблена техніка цього часу - "живопис голкою". Виконувалася гладдю і, як зрозуміло з назви, з її допомогою можна було відтворювати живописні картини. Вона дозволяла передавати переливи світла і тіні, найтонші гри відтінків. Найбільше для цієї мети підходили, природно, шовкові нитки. Широко використовувалися також золота і срібна нитка.

Популярна в цю епоху і вишивка стрічками, головним чином в декорі одягу - починаючи від військової форми і кінчаючи одяганнями священиків.

Продовжує широко використовуватися техніка аплікації. У ній, як і в інших видах вишивки, використовуючи кольору основної нитки може бути присутнім горизонтально відбите повторення.

Крім білизняних вишивок (начебто ришелье) використовується і вишивка хрестом - в основному для інтер'єру.

У великій пошані поряд були так звані Басонні роботи - плетені тасьма, бахрома і кисті з льону або шовку, часто з металевими нитками.

Українські народні вишивки з давніх часів, славляться красою. В українській народній вишивці зустрічаються понад 85 швів.

Вишивкою прикрашають найрізноманітніші вироби: скатерки, рушники, доріжки, серветки, занавіски, покривала, блузки, жіночі й дитячі плаття, чоловічі сорочки, білизну.

Народна унікальна вишивка, як інші види справжнього декоративно-ужиткового мистецтва, забезпечує підростаючому поколінню через національне почуття переосмислення світової культури, виведення з орбіти меншовартості й провінційності та шлях усвідомлення справжніх національних цінностей.

Отже, українська національна вишивка - це один із видів декоративно-ужиткового мистецтва, в якому узори і зображення, гармонія, кольорових спостережень відтворюють національний менталітет українського народу.

У далекій давнині основні мотиви вишивки відображали елементи символіки різних древніх культів. Протягом багатьох століть безпосередній конкретний зміст символів на вишивках губився, але традиції їхнього використання не зникли. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи:

- геометричні (абстрактні)

- рослинні

- зооморфні (тварини).

Геометричні (абстрактні) орнаменти властиві всій слов'янській міфології. Вони дуже прості: кружечки, трикутники, ромби, зиґзаґи, лінії, хрести (прості й подвійні). Важко судити, який зміст вкладався в ці символи раніше. В основі рослинного орнаменту лежить прагнення принести у вишивку красу природи. Навіть гранично умовні візерунки виникли в результаті спостереження реально існуючих у природі форм. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як "виноград", "хміль", "дубові листи", "барвінок" та ін.

У вишивках зооморфних (тварин) орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаби; із птахів -- півень, сова, голуб, зозуля; з комах -- муха, метелик, павук, летучі жуки. У багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідний, властивий даній вишивальниці, зображеннями, у яких відбиває її індивідуальне бачення візерунка

Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так називані "техніки", яких в Україні відомо біля ста. Окремі вишивальні шви характерні для тих або інших етнографічних районів України, а деякі зустрічаються також у білоруській і російській вишивках.

Висновки

Українська культура XVII - XVIII ст. - це одна з найважливіших епох національної історії. Вона відзначається взаємодією середньовічної спадщини, барокової освіченості та елементів перед просвітницької ідеології і освіти. Під впливом козацтва, його визвольного руху в Україні в XVII ст. зароджується українське козацьке бароко, що найбільше виявилося в архітектурі, літературі та живопису. Важливою його особливістю було використання традицій народного мистецтва і широка демократизація сюжетів. У цей період в українських землях з'явилися нові міста, значний розвиток отримали освіту, друкарство, зародилася професійна музика, популярністю користувався шкільний театр, а мистецтво та архітектура українського бароко не поступалися європейським зразкам.

Своєрідність української культури першої половини 17 ст. зумовлювалась тим, що український народ був позбавлений власної державності. Українські землі перебували у складі кількох іноземних держав. Тож умови для культурного поступу українців, що перебували у тих державах, були неоднаковими.

Сприятливі умови склалися у Великому князівстві Литовському. Збираючи українсько-руські землі, литовські князі прагнули прилучитися до великої культури Київської Русі, надбання якої не відкидалися, а підтримувалися й відроджувалися разом з православною вірою та руською мовою, що визнавалися державними. Литовські можновладці перебрали й традиційний для Русі - України спосіб життя. Ситуація змінилася, коли українські землі потрапили під владу Польші.

Маючи високорозвинену культуру, спрямовану на західноєвропейський католицький світ, Польське королівство домагалося підкорення українських земель задля збільшення території та збагачення. Відмінна культура українців перешкоджала загарбницьким планам корони. Тому ні про яку підтримку й заохочення культурного поступу українців за давніми традиціями не було й мови.

Водночас через Польщу в Україну потрапляли ідеї Відродження, Реформації й Контрреформації, набувала поширення західноєвропейська система освіти. Не маючи власних вищих навчальних закладів, українці навчалися в європейських університетах, прилучаючись там до, західноєвропейських наукових та мистецьких ідей, збагачуючи ними рідну культуру. Численні протестантські та єзуїтські школи, колегіуми, що з'являлися в українських землях під впливом реформаційного руху, не могли зарадити справі, позаяк головну мету виховної діяльності такі навчальні заклади вбачали в наверненні якомога більшої кількості українців до католицької віри та протестантизму.

Культура України у другій половині XVII ст. розвивалася в умовах великого піднесення національно-визвольної боротьби. Попри великі руйнування та жертви у другій половині XVII ст. культурне життя охоплювало ширші верстви населення. Поступово старі традиції, що грунтувалися на релігійно-теологічній філософії, здають свої позиції, і духовна культура набирає світських рис, стаючи одночасно більш оригінальною і національною за змістом і формою. Деякі позитивні зміни сталися на освітянській ниві. Братські школи поступово втрачали свої позиції щодо поширення освіти. На східнослов'янських землях виникає перший навчальний заклад - Київська колегія, яка наприкінці XVII - на початку XVIII ст. дістала назву Києво-Могилянської академії. Тут здобували освіту багато видатних людей свого часу, а викладачі та випускники академії були авторами широко відомих підручників.

У живопису, графіці, скульптурі спостерігається перехід від канонів середньовіччя до національних форм. Особливе місце в архітектурі посідало будівництво православних храмів, їм притаманне поєднання основ будівельного мистецтва періоду Київської Русі з досягненнями європейського бароко і традиціями місцевої архітектури.

Розвиток української культури у XVIII ст проходив за складних історичних умов, що характеризувалися втратою автономії та русифікаторським наступом на Україну, відтоком кращих національних інтелектуальних сил до Росії. Проте розвиток української культури не припинився. В особливо складних умовах розвішалася культура на західноукраїнських землях. Продовжувався початий ще значно раніше процес полонізації і онімечування в Галичині, мадяризації на Закарпатті, румунізації місцевого українського населення на Буковині.

Початкову освіту, як і раніше, діти козацької старшини, духовенства, заможних міщан здобували в школах, при церквах, та монастирях, вищу - в Київській академії.

Список використаної літератури

1. Шевчук В. Муза Роксоланська: Українська література XVI - XVIII століть : у 2-х кн. В. Шевчук.,К., 2004,Кн. 1: Ренесанс. Раннє бароко.

2. Шевчук В. Муза Роксоланська: Українська література XVI-XVIII століть : у 2-х кн. / В. Шевчук,К., 2005,Кн. 2: Розвинене бароко. Пізнє бароко.

3. Шелест В. Думи - козацький епос // Київська старовина.,1993, №6.

4. Шип Н. А. Русско-украинское культурное сотрудничество в XVIII - первой половине XIX в. / Н. А. Шип,К., 1988.

5. Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків/ Д. І. Яворницький ,К., 1990.

6.Абрамович С. Д. Світова та українська культура: навч. посіб. / С. Д. Абрамович, М. Ю Чікарькова, Львів, 2004.

7. Історія світової культури : навч. посіб. / за ред. Л. Т. Левчук. - К., 1999.

8. Історія світової та української культури / Греченко В., Чорний І., Кушнерук В., Режко В., К., 2000.

9. Історія української культури. / за заг. ред. І. Крип'якевича,К., 1994.

10.Культурология. История мировой культуры/под ред. А. Н. Марковой.,М., 2003.

11. Культурология : учеб. пособ. / состав. А. А. Радугин,М., 2003.

12. Культурологія : навч. посіб. / Баканурський А. Г., Александров А. Б., Дашкова Т. Ю. та ін.,К., 2004.

13. Попович М. В. Нарис історії культури України / М. В. Попович,К., 2001.

14. Теорія та історія світової та вітчизняної культури : курс лекцій / Бичко А. К., Гнатенко П. І., Феоктистов А. М. та ін.,К., 1993

15. Олещенко Т.,Казацьке барокко істене світло культури.//Донецьке джерело,- 2011, №45

16. Коваленко С. Українська душа в вишиванках. // Поклик., 2012. №7.

17.Хоруженко К. М.Культурология.Энциклопедический словарь, Р-на-Дону, 1997

1. Шевчук В. Муза Роксоланська: Українська література XVI - XVIII століть : у 2-х кн. В. Шевчук.,К., 2004,Кн. 1: Ренесанс. Раннє бароко.

2. Шевчук В. Муза Роксоланська: Українська література XVI-XVIII століть : у 2-х кн. / В. Шевчук,К., 2005,Кн. 2: Розвинене бароко. Пізнє бароко.

3. Шелест В. Думи - козацький епос // Київська старовина.,1993, №6.

4. Шип Н. А. Русско-украинское культурное сотрудничество в XVIII - первой половине XIX в. / Н. А. Шип,К., 1988.

5. Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків/ Д. І. Яворницький ,К., 1990.

6. Абрамович С. Д. Світова та українська культура: навч. посіб. / С. Д. Абрамович, М. Ю Чікарькова, Львів, 2004.

7. Історія світової культури : навч. посіб. / за ред. Л. Т. Левчук. - К., 1999.

8. Історія світової та української культури / Греченко В., Чорний І., Кушнерук В., Режко В., К., 2000.

9. Історія української культури. / за заг. ред. І. Крип'якевича,К., 1994.

10.Культурология. История мировой культуры/под ред. А. Н. Марковой.,М., 2003.

11. Культурология : учеб. пособ. / состав. А. А. Радугин,М., 2003.

12. Культурологія : навч. посіб. / Баканурський А. Г., Александров А. Б., Дашкова Т. Ю. та ін.,К., 2004.

13. Попович М. В. Нарис історії культури України / М. В. Попович,К., 2001.

14. Теорія та історія світової та вітчизняної культури : курс лекцій / Бичко А. К., Гнатенко П. І., Феоктистов А. М. та ін.,К., 1993

15. Олещенко Т.,Казацьке барокко істене світло культури.//Донецьке джерело,- 2011, №45

16. Коваленко С. Українська душа в вишиванках. // Поклик., 2012. №7.

17.Хоруженко К. М.Культурология.Энциклопедический словарь, Р-на-Дону, 1997

Размещено на Allbest.ru