Основні напрямки та етапи розвитку культури

На відміну від архітектури у візантійському образотворчому мистецтві доля античної спадщини була іншою. Елліністичне начало яскраво проявлялося у ранніх фресках і мозаїках -- жанрові сцени, реалістичне зображення людей, правильні пропорції. Однією з вершин є мозаїки храму Святої Софії.

До великих художніх висот піднялося у Візантії мистецтво оформлення книги. На книжковий живопис вся суворість канону не поширювалася. Важким для образотворчого мистецтва виявився так званий «іконоборчий» період (VIII століття.

У Візантії виявилися стійкими традиції античної історіографії. Праці візантійських авторів Прокопія Кесарійського, Менандра Протектора та інших за характером викладення матеріалу і структурі належать до класичної грецької історіографії. Однак насиченість їх політичними ідеями свідчить про вплив істориків Риму.

Велике розповсюдження в Х ст. отримали історичні хроніки Феофана Сповідника і Георгія Амартола, переведені пізніше на слов'янську мову.

З кінця VI -- поч. VII ст. Зароджується нова літературна форма -- церковна поезія (гімнографія). Засновником нової форми літератури вважають Федора Студита (759 -- 11 листопада 826), та найбільшої свого розквіту гімнографія досягнула завдяки монахині Касії (804, 805-867). Її специфічною особливістю є спіритуалізм і використання народної мелодійності і ритміки мови. З VII по IX ст. великого розповсюдження набуває новий літературний жанр -- житія святих (агіографія), які носили дидактичний характер. В ХІ-ХІІ ст. в літературі з'являються світські тенденції. Житія святих перероджуються у світську повість, героями якої стають подорожні, полководці та ін. Утверджується новий жанр -- мемуари (опис подій, свідком яких був сам автор). Літургійна поезія поступається місцем епосу, ліриці, сатирі.

Архітектура

Досить значним є вклад Візантії у світову архітектуру. Вже у V-VI ст. візантійські зодчі переходять до нового планування міста, яке стає характерним для середньовічної Європи. В центрі міста розташовується головна площа із собором, від якої у різні боки розходяться вулиці. З цього часу з'являються багатоповерхові будинки, а з часом -- резиденції знатних, багатих громадян.

Найвищого розквіту сягає у Візантії церковна архітектура.

19. Фрески, мозаїки, визнані митці, Відкриття універу у Константинополі

Фремска (від італ. affresco -- свіжий) -- живопис на вологій штукатурці, одна із технік настінного малярства, протилежна до «а секко» (розпис по сухому). Фресками називають також твір, виконаний у цій техніці.(Робилися за допомогою сиру, шматків каменю, природних барвників та ін.).

Різновиди фресок

Існує сухіша (al secco) та вологіша (al fresco) технологія написання фрески. Написання фресок al secco є не досить складним, тому що робота над такою фрескою може тривати не один день. Вапняна вода та пігмент наносяться разом. Але повторне зволоження тиньку веде до його псування. При написанні al fresco пігменти чи фарби наносяться на вологу штукатурку, яку попередньо (перед накладанням пігменту) зволожують вапняковою водою. При нанесенні пігмент змішується з вапняковою водою і стає вапняковою фарбою. При засиханні виникає однорідний тиньк з малюнком. Більшість художників витрачали на роботу над значними фресками від 5 років, але чим довше майстер працює над шедевром, тим нижча його якість, адже тиньк від вологи починає кришитись.

Перші фрески в Україні

В Україні Ф. відома з 4 в. до Хр. в будовах Півн. Причорномор'я, у грец. колоніях й у скіфів. Ф. прикрашувано житлові будинки, гром. споруди і гробниці. Найцікавіші Ф. з 1 в. до Хр. знайдено при розкопах гробниці Деметри в Керчі (сцени міфу про викрадення Кори -- дочки Деметри -- Плутоном). З того часу з Керчі походить також Ф. на кам'яному саркофазі з зображенням робітні маляра (тепер у ленінградському Ермітажі).

Мозамїка (фр. mosaпque, італ. mosaiko, від лат. musivum, букв. присвячене музам; грец. мпауб -- муза) -- зображення чи візерунок, виконані з кольорових каменів, смальти, керамічних плиток, шпону та інших матеріалів. У давні часи мозаїка звалась "Santa Mark" (англ. - Святий Марк, якому було присвячено більшість американських мозаїк)

Класифікація за технологіями і матеріалами

* Давньогрецька мозаїка з камінців

* Давньоримська мозаїка

* Візантійська мозаїка (смальта)

* Флорентійська мозаїка

* Керамічна мозаїка

* Імітації мозаїк дешевими матеріалами (уламки посуду, кахлів тощо)

* Цензурна мозаїка -- використовування пікселізації для приховування частин зображень у документальному кіно та теленовинах.

Матеріали для мозаїк

В різні часи для мозаїк використовували різні матеріали. Найпростіші -- дрібні камінці та морська галька .

Морська галька

Камінці для мозаїк могли різнитися за розміром, але помічено, що уніфікований розмір камінців надає широкі можливості для створення будь-яких складних орнаментів чи сюжетних композицій.

Природні камені

Природні камені, подрібнені на необхідні уніфіковані частини, використовували, як в античності, так і нині. Серед них мармур, базальт, граніт тощо. Природні камені різного забарвлення помітно розширили кольорові гами мозаїк.

Смальти

Новий щабель розвитку мозаїчного мистецтва пов'язаний з варкою скла і використанням смальт, штучних камінців зі скла з додачею солей і оксидів різних металів. Винахід смальти і удосконалення технології її виробництва значно розширив колористичні і технологічні можливості мозаїк.).

Кераміка, порцеляна, метали

У 19-20 ст. стрімкий розвиток хімії і керамічних виробництв додали до матеріалів мозаїки кераміку, порцеляну (в обмежених кількостях ) і шліфовані метали.

Константинопольський університет (грецькою мовою РбндйдбкфЮсйпн, «Пандідактеріон») -- так у сучасних наукових публікаціях часто називають Магнаврську вищу школу в Константинополі, столиці Візантійської імперії, Ця школа існувала з середини ІX ст. (855 р. або 856 р.) до часу захоплення міста турками в 1453 р. Ще одна поширена назва - Константинопольська вища школа.

Константинопольський університет мав значний вплив на формування і розвиток вищої освіти у Європі в період Середньовіччя. Його викладачами та випускниками було багато визначних діячів візантійської культури. Деякі історики освіти, особливо грецькі, вважають Константинопольську вищу школу першим університетом у Європі в сучасному розумінні цього слова.

Подібні до Константинопольської вищої школи навчальні заклади існували ще у період Римської Імперії, це були т. зв. «атенеї» («атеніуми»). У 135 р. було створено перший Атеней у Римі, пізніше, за його взірцем, у містах Ліон і Нім в Галлії. В 425 р., за правління імператора Феодосія ІІ, створено атеней у Константинополі.

У середині ІХ ст. вишу школу в Константинополі було відроджено і переведено у Магнавру - розкішний зал-палац для церемоній у Великому Константинопольському палаці (звідси й друга назва - Магнаврська школа). Відбулося це завдяки двом відомим візантійським діячам того часу. Перший - Лев Математик, візантійський математик і механік, архієпископ Фессалонік, він ініціював відновлення школи. Другий - Варда, візантійський державний діяч вірменського походження, фактичний регент при малолітньому імператорі Михаїлі ІІІ. Саме тоді організація Константинопольскої вищої школи почала нагадувати пізніші середньовічні європейські університети. Лев Математик, який був однією з найосвіченіших осіб свого часу, став першим ректором університету.

Впродовж більшого періоду свого існування Константинопольський університет був світським навчальним закладом. Лише у ХІІІ ст. освіту переведено на церковну основу. В університеті здійснювалася підготовка чиновників, дипломатів, воєначальників. За час свого існування Константинопольський університет зазнав декількох реорганізацій. З періоду латинського завоювання (1204 р.) він поступово занепадав.

У Константинопольському університеті молодих людей навчали таких предметів: медицина, філософія, риторика, право, арифметика, геометрія, поезія, музика, астрономія, географія, ботаніка й інші. Викладання ще з часів існування Константинопольського атенею здійснювалося наполовину грецькою мовою та латиною, проте згодом почала домінувати грецька. Студенти також вчили сирійську мову й іврит.

Випускниками університету були майбутні візантійські імператори, патріархи, воєначальники, науковці. Серед них відомий візантійський історик Лев Діакон, визначний іконописець Феофан Грек, Віссаріон Нікейський, архієпископ Нікеї, один з перших європейських гуманістів.

20. Культура доби Відродження

Сутнісними рисами Відродження стали антифеодальна спрямованість, світський антиклерикальний характер, гуманізм, антропоцентризм. Крім цього, визначною рисою епохи Відродження було звернення до культурної спадщини Античності.

У ХІV-ХVІ ст. у країнах Західної і Центральної Європи починають зароджуватися буржуазно-капіталістичні відносини.

У плані міжособистісних відносин епоха Відродження знаменує собою спробу повернення до культури совісті, перехід від общинно-групового типу соціальної регуляції до особистісного. Із зародженням універсальних за своєю природою буржуазних відносин зростає соціальна значущість індивіда, ступінь його по-ведінкової автономії. Індивід вивільняється від станових уз, які в середньовічну епоху робили його елементом певного людського конгломерату; поступово виходить з-під прямого контролю стану, до якого раніше належав. Якщо для середньовічного індивіда саме слово "свобода", яке звичайно вживалося в множинному числі, означало привілей належати до якоїсь системи, що гарантувала йому захист від "чужих", то тут він усе частіше опиняється в ситуації, яка вимагала від нього самостійно вирішувати свою долю.

Ідейною оболонкою нового змісту культури стає гуманізм. Одним з ідеалів розвитку особистості на той час був ідеал всебічної обдарованості, універсальності здібностей, котрий для багатьох стає не винятком, а радше - правилом.

Реабілітація природи привела і до реабілітації природи людського тіла. На противагу релігійним уявленням про нього як про "темницю душі", "осередок гріха" воно постає як джерело радості і задоволення. Гуманізм відкидає аскетичну ідеалізацію страждань і ницості людини і відстоює її право на радість і насолоду реальним земним життям. Людина розглядається як творець, подібний Богу, і навіть перевершує його. Впевнена у своїх силах особистість ренесансного типу вже не потребує релігійних, надособистісних регулятивів, які не тільки обмежували її свободу, а й принижували її гідність.

21. Період раннього Ренесансу

XV ст. - це час зародження нової культури і буржуазного світогляду, звільненого від середньовічних устоїв. Час боротьби "нового" зі "старим", коли людська особистість набуває особливого значення як реальна сила. Складається культ всебічно розвиненої людини, який ліг в основу гуманізму, явища, що став відмінною ознакою всієї культури Ренесансу. У період Кватроченто з'являються перші портрети реальних людей з яскраво вираженими сильними характерами.

Віра в людський розум протиставляється середньовічному спіритуалізму. Людський розум лежить в основі розуміння світу. Художня творчість носить інтелектуальний характер, переймається духом аналізу і порядку. Художники вивчають цей світ науковим шляхом - через математику, анатомію. Вони вчаться будувати простір в картинах за рахунок лінійної перспективи, правильно малювати людини, моделювати об'єм. Одним словом, Кватроченто - це школа, яка розробила строгу систему знань, на основі яких у наступні століття буде розвиватися образотворче мистецтво.

На формування нового світогляду і мистецтва вплинула античність, і насамперед ідеалістична філософія Платона. У Флоренції відкриваються платонівська академія, бібліотека рукописів, з'являються перші колекції античних мармурів, реставруються архітектурні пам'ятки. Відродження античності було необхідно для нової культури Ренесансу.

З кінця XIV ст. влада у Флоренції переходить до дому Медічі. Починається століття медицейської культури.

22. Стильові та мистецькі особливості культури нового часу (бароко, класицизм)

Стиль бароко формується у 80-90-х роках XVI ст. у творчості живописців Тіціана та Караваджо. Серед представників цієї художньої течії можна виділити Рубенса, Веласкеса, Рембрандта.

Для архітектури бароко, основним діячем якої був Джованні Лоренцо Берніні, притаманна емоційна піднесеність, патетичний характер образів. Це враження досягається масштабністю будівель, монументалізацією форм, динамікою просторової побудови, підвищеною пластичною виразністю об'єктів. Збільшується декоративність, стіни набувають риси хвиль, вікна обрамлюються, будівлі прикрашаються статуями. Враження рухливості досягається ліпниною, розписом, скульптурою, обробкою кольоровим мармуром, бронзою. Для створення цілісного ансамблю палаців та площ митці використовували особливості рельєфу місцевості, поєднуючи їх з водними каскадами та архітектурою малих форм - павільйонів, фонтанів, огорожами, статуями.

Стиль бароко знайшов яскраве втілення в музиці. Тенденція до синтезу різних видів мистецтва призводить до розквіту італійської опери та виникненню нових музичних жанрів - ораторії та кантати. В опері великого значення набуває пишна декоративність. Доба музичного бароко охоплює значну кількість визначних представників, які працювали у найрізноманітніших жанрах - від Клаудіо Монтеверді (опера) до Іоганна Себастьяна Баха (меса, фуги, кантати).

Модифікація естетичних ідеалів мистецтва середини XVIII ст. призвела до появи двох шляхів його розвитку: 1) виокремлення з пізнього бароко художньо-стилістичного напряму - рококо; 2) утвердження класицизму та сентименталізму.

Класицистичні тенденції виникли ще у XVI ст. в ідеях італійських гуманістів, проте як самостійна художня течія класицизм сформувався у Франції на початку XVII ст.. Класицизм прагнув створити нові, піднесені природні форми мистецтва, які б могли виховувати смак та чесноти. Його ідеалом є примат розуму над почуттями, порядку над хаосом, гармонія та досконалість. Зразковим прикладом для класицизму постає мистецтво доби античності, до якого неодноразово звертались митці.

Класицизм знайшов своє втілення у архітектурі, частково у скульптурі та живописі. В архітектурі класицизму висувається принцип поєднання урочистого образу з ясністю. Споруди набувають логічності та ясності, образи сповнені гармонією композиційної побудови та співдомірністю частин, простотою та суворістю. Характерним було використання ордерної системи. Створюється система регулярного парку.

В образотворчому мистецтві класицизму основною тематикою постає утвердження високих етичних принципів, розум виступає в якості основного критерію прекрасного, а надмірна емоційна виразність не допускається.

В класицизмі був здійснений ієрархічний поділ літературних жанрів на високі (ода, трагедія, епопея) та низькі (комедія, сатира, байка) та визначено певні ознаки кожного з жанрів. Творчі представники цього стилю Корнель та Расін у своїх трагедіях розкривали ідею конфлікту між суспільним обов'язком та особистісним началом. Значного розвитку було здійснено і у сфері "низьких" жанрів, варто відмітити комедії Мольєра, байки Жана де Лафонтена.

Проявом класицизму у музиці був період з 1750 по 1825 роки. У творчості Йозефа Гайдна, Вольфганга Амадея Моцарта, Людвіга ван Бетховена була сформована сонатна форма, побудована на протиставленні двох контрастних тем з розробковим розділом у середині першої частини твору

23. "Філософія духу" Г. Гегеля - суб'єктивно-ідеалістична теорія культури

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель остаточно знімає в своїй філософії опозицію «природи» і «культури»: «культура є… звільнення і робота вищого звільнення», що розуміється як поетапний рух від природної безпосередності до вищої духовності. Історія людства за Гегелем - це сходи вгору, по яких людина, звільняючись, підіймається шляхом пізнання абсолютного духу. Гегель зводить культуру до духовного розвитку людства, розуміючи творчість як діалектичне сходження духу.

Проблеми культури в системі трансцендентального ідеалізму Ф. Шеллінга

У контексті становлення культурології цікаві насамперед праці Шеллінга "Філософія міфології" і "Філософія мистецтва". Саме в них представлене розуміння Шеллінгом культури, розглянута сутність таких її базових феноменів, як міфологія й мистецтво. Світ природи й світ культури для Шеллінга - два різні світи. На його думку, природа реалізовує розумну мету (хоча й несвідомо). Свобода й необхідність нероздільні в природному об'єкті, твір мистецтва також відображає, на думку Шеллінга, нерозчленованість свободи й необхідності. Універсум, за Шеллінгом, є абсолютним твором мистецтва, він побудований "у вічній красі".

Переосмислення Шеллінгом змісту поняття "природна людина" зумовило й нове тлумачення романтиками міфології. Процес історичного становлення народу поєднаний, на думку Шеллінга, з виникненням міфологічних уявлень. Філософія культури для Шеллінга є синтезом філософії історії, філософії релігії, філософії мистецтва, філософії міфології. Міфологічна символіка є прообразом культури в цілому, а художні досягнення давньогрецької й християнської культур безпосередньо зумовлені життєздатністю їх міфології. В інтерпретації змісту культури Шеллінг застосовував принцип історизму, він вважав, що шукати новий, синтезований світогляд варто на шляхах "нової міфології". Згідно з Шеллінгом, міф - це універсальна першооснова думки, тісно пов'язана з життєдіяльністю родової людини. Основа міфології - у самому житті, а не в рефлектуючому розумі. Міфологія в поетизованій формі відображає істинні факти людської історії.

Матеріалістична інтерпретація культури в XIX ст. Економічний детермінізм у розумінні культури

К. Маркс і Ф. Енгельс наполягали на тому, що духовне життя суспільства, його культура, ідеї, які панують у цьому суспільстві, є наслідком панування певного класу, того класу, якому належать засоби виробництва. Подібній закономірності підпорядкований і такий соціальний інститут, як держава. Незалежно від форм правління (монархія, парламентська республіка і т. д.) держава, за твердженням Маркса, завжди є політичною диктатурою того класу, який панує економічно (володіє засобами виробництва).

У цілому людська культура розумілася К. Марксом як діяльність. Ця діяльність єдина в різноманітті її виявів, вона утверджує людське начало у світі. При цьому сутність людини та культури визначається соціальністю й економічними факторами (виробничими відносинами). Реальна основа всього різноманіття форм людської діяльності - це, за Марксом, виробництво матеріальних благ, розвиток якого визначає всі інші сторони суспільного життя. Будь-який вияв життя індивіда самого по собі у всій його неповторності й унікальності, індивіда як особливого роду культурної реальності для Маркса практично не існує. У цьому специфіка його поглядів. Принципове значення має, за Марксом, не особистісне, індивідуальне, а соціальне, суспільне начало людської життєдіяльності.

Релігія, з погляду К. Маркса, також не є органічною, невід'ємною частиною культури. Вона - атрибут суспільства, заснованого на експлуатації та гнобленні, продукт нерозвиненості як людської свідомості, так і соціального ладу в цілому. Отже, К. Маркс сформулював матеріалістичне розуміння суспільства й історії. У розвитку всіх сторін людського життя

24. Суспільно-історична школа

Найбільш давні традиції має суспільно-історична школа. Освальд Шпенглер у низі «Занепад Європи розглядає історію як чергування культур, кожна з яких представляється їм у вигляді такого собі «організму», спаяного внутрішньою єдністю і відокремленого від інших. Подібних йому «організмів». При цьому існування загальнолюдської наступності в культурі Шпенглер заперечував.

Шпенглер виділив 8 культурно-історичних типів: єгипетську, індійську, вавілонську, китайську, греко-римську (аполлоновское), візантійсько-арабську (магічну), західно-європейську (фаустовскую), народів майя. Кожна культура існувала приблизно тисячу років і залежала від «внутрішньої життєвої сили».

Іншим представником цього напрямку є Арнольд Джозеф Тойнбі (1889 - 1975) англійський історик і соціолог, автор 12-томного «Дослідження історії» (1934 - 1961) праці, в якому він не без впливу О. Шпенглера, також прагнув осмислити розвиток людства в дусі кругообігу «цивілізацій», вживаючи цей термін як синонім «культури». Первісною Тойнбі розглядав історію як сукупність паралельно і послідовно та розвитку «цивілізацій», генетично мало пов'язаних одна з одною, кожна з яких проходить однакові етапи від підйому до надлому, розпаду і загибелі. Всесвітньо-історичний розвиток постає у вигляді руху від локальних культурних спільнот до єдиної загальнолюдської культури.

Рушійними силами історії, крім божественного «провидіння» окремих видатних особистостей, він вважав також «творча меншість». Не заперечуючи поступального розвитку людства, Тойнбі бачив його перш за все в духовному вдосконаленні завдяки релігії, яка в майбутньому має стати єдиною загальнолюдської релігією. Розділяючи точку зору циклічного розвитку культури, Тойнбі також вважав, що всі вони зароджувалися, міцніли, процвітали і з часом вмирали - це було фатальною долею всіх відомих культур. Виною сучасних конфліктів Тойнбі вважав технічний прогрес.

2. Натуралістична школа Натуралістична школа в культурології прагне підкреслити біологічну обумовленість людської поведінки, діяльності та її продуктів. Цей напрямок об'єднує переважно медиків, психологів і біологів, які намагаються пояснити культуру, відштовхуючись від природи людини як біопсихологічне істоти, і недооцінюючи принципові відмінності, що відрізняють його від тварини. Культура представляється їм таким же пристосуванням людини до навколишнього середовища, як і пристосовність у тваринному світі.

Переносячи психоаналіз на область етнографії, історії, релігії, біографій великих діячів культури, Фрейд та його послідовники розглядають культуру як якусь «проекцію індивідуальної психіки на громадський екран».

Відповідно до теорії З. Фрейда, культура охоплює, по-перше, всі накопичені людьми знання і вміння, які дозволяють оволодіти силами природи та взяти в неї блага для задоволення людських взаємин і особливо - для поділу видобуваються благ

Розвиваючи погляди свого вчителя, швейцарський психолог Карл-Густав Юнг (1875 - 1961) вже розширено трактує несвідоме, знаходячи в ньому колективнепідстава - «архетипи». Саме архетипи, на думку Юнга, складають більш глибокий шар «колективне несвідоме», що є відображенням досвіду попередніх поколінь і відображена у структурах мозку. Цей досвід зберігається в так званих «культурних архетипи» - споконвічних уявленнях про світ, що лежать в основі загальнолюдської психіки і знаходить своє вираження в міфах, віруваннях, сновидіннях, творах літератури і мистецтва та багатьох інших галузях духовного життя людини.

До натуралістичної школі примикає також англійський етнограф і соціолог Б. Л. Малиновський (1884 - 1942) - засновник так званого функціонального напряму в етнографії. На прикладі дослідження «примітивних» племен Нової Гвінеї Малиновський зробив висновок, що культура спочатку зародилася як «відповідь» на елементарні біологічні потреби людини - в їжі, житло, продовження роду. Сучасна цивілізація постає у Малиновського у вигляді складної органічної системи соціальних інститутів, тобто історично сформованих форм організації і регулювання суспільного життя, кожен з яких виконує певну функцію по задоволенню як первинних (фізіологічних і психічних), так і вторинних (власне духовних) потреб людей. Одна з головних завдань культури - закріплення, розвиток і передача нащадкам саме цих вторинних потреб, що становлять у сукупності соціальний досвід. Відмінності між культурами, на його думку породжені відмінностями у способах задоволення саме цих вторинних потреб, в той час як фізіологічні і психічні потреби єдині для всіх людей і незалежні від культури.

Основною умовою існування людської цивілізації Малиновський вважав «рівновагу» форм організації суспільного життя, гармонію соціальних інститутів.

3. Соціологічна школа

Соціологічна школа об'єднує тих учених, які шукають витоки і пояснення культури не в історичному чи «природному» розвитку людського духу. Не в психіці і не в біологічній передісторії людства, а в його суспільній природі і організації. У центрі уваги цього напрямку знаходиться саме суспільство, його структура і соціальні інститути.

Одним з представників соціологічної школи є Т. С. Еліот (1888 - 1965) англо-американський поет і критик модернізму, автор книги«Нотатки до визначення культури» (1948).

Еліот розумів під культурою спосіб життя даного народу, що живе на одному місці, тобто осіло. Прояви цієї культури постають перед нами в його національному мистецтві, особливості його соціальної системи, його звички, звичаї і, звичайно, релігії. Але всі ці прояви культури разом узяті ще не складають всієї культури, бо вони лише частини великого цілого, з яких культура складається (подібно до людського тіла в анатомічному театрі).

Відзначаючи криза традиційних цінностей західного суспільства в середині XX ст., Втрату нею моральних та інтелектуальних багатств в результаті загальної стандартизації та вузько утилітарного підходу до життя, розповсюдженню «масової культури», Еліот вважав, що творчу енергію людства можуть підтримати лише культурні «еліти».

До представників соціологічної школи належить і наш колишній співвітчизник, російсько-американський соціолог і історик Питирим Олександрович Сорокін (1889 - 1968). Поділяючи теорію духовної еліти як провідної сили суспільства, Сорокін підкреслював нерозривний зв'язок процесів, що відбуваються в суспільстві, із загальним розвитком культури. У роботі «динаміка суспільства і культури» (1937 - 1941) та ін він розглядав історію людства як зміну в різному ступені цілісних соціо-культурних суперсистем, об'єднаних певним єдністю цінностей і значень. Історичний процес бачився йому не як пряме поступальний рух, а як «циклічна флуктуація», тобто йде завершеними циклами зміна перетікають один в одного типів культури, кожен з яких має в основі власне ставлення до дійсності і методам її пізнання. П. Сорокін виділяв три типи культури:

1) Чуттєвий, в якому переважає емпірично-чуттєве сприйняття і оцінка дійсності переважно з утилітарною і гедоністичної точки зору, тобто переважає «істина почуттів» і «істина насолод»;

2) ідеаціональний, де переважають надчуттєві цінності, поклоніння якомусь Абсолюту - Богу (або Ідеї), тобто «Істина віри» і істина самозречення;

3) Ідеалістичний, що представляє якийсь синтез «чуттєвого» і «ідеаціонального» типів, де почуття врівноважується інтелектом, віра наукою, емпіричне сприйняття - інтуїцією. За висловом Сорокіна, «людськими умами буде керувати істина розуму».

А. Вебер (1868 - 1958) - німецький економіст і соціолог, автор книги «Соціологія історії та культури» (1927) висунув теорію розчленування історії на три взаємопов'язані, але протікають за різними законами процесу: соціальний (формування соціальних інститутів), цивілізаційний (поступальний розвиток науки і техніки, що веде до уніфікації цивілізації), культурний (творчість, мистецтво, релігія і філософія).

4. Структурно-функціональний напрям

Т. Парсонс (1902 - 1979) - американський соціолог, один з творців так званого структурно-функціонального напряму в соціології. Його теорія культури зводиться до наступного: всі духовні і матеріальні досягнення людей, які ми об'єднуємо поняттям культура, є результатом суспільно обумовлених дій на рівні двох систем - соціальної та власне культурної. В основі першої і нижчою з них - соціальної - лежать спільні дії людей, рухомих цілями біологічного самозбереження в умовах певної суспільного середовища. За Парсонсу кожної з цих цілей у суспільстві відповідають історично сформовані соціальні інститути - економічні, політичні, правові, а також звичаї, система вірувань, мораль, органи соціалізації і зняття напружень - індустрія відпочинку.

Для другої, більш високою, культурної системи, яка вже позбавлена біологічної зумовленості і по відношенню до соціальної є направляючої і регулюючої,характерними є наступні риси - символічність, тобто наявність мови і системи інших символів; нормативність, тобто залежність людини від загальноприйнятих цінностей і норм; і відома ірраціональність і незалежність дій людини від диктату навколишнього середовища. Культура, таким чином, постає перед нами як складна система символів і норм, які постійно змінюються людьми в бік їх вдосконалення.

5. Символічна школа

Символічна школа є однією з наймолодших і найвпливовіших сучасних наукових шкіл, що склалася в результаті розвитку засобів масової інформації. Вважає, що біля витоків людської культури лежить властива лише людині здатність створювати знаки і символи навколишнього його реальності і передавати їх у часі і просторі.

Ернст Кассірер (1874 - 1945) - німецький філософ, автор монументальної праці «Філософія символічних форм» (1923 - 1929) в основі своєї концепції культури розглядає людську здатність до масової, систематичної і постійної символізації, іншими словами, підходить до культури переважно з позицій семіотики . Витоки культури він шукає в здатності людини «творити» якийсь штучний, оточуючий нас світ. При цьому мова, наука, мистецтво, релігія, міфи - складові символічного кола, в якому живе людина. На відміну від тварини, він володіє навколишнього його символічною системою, яка і визначає специфіку його життя.

Клод Леві-Строс (нар. 1908) - французький етнограф і соціолог, творець структурної антропології - науки, в основі якої лежить використання деяких прийомівструктурної лінгвістики та інформатики при аналізі культури та соціального устрою первісних племен. Леві-Строс стверджував, що первісний народ не є відсталим чи затриманий в своєму розвитку народом, він може проявляти такі здібності до винахідництва і до втілення винаходів у життя, які залишають досягнення цивілізованих народів далеко позаду; визнавав вирішальний вплив на вчинки людей символічних форм, традицій і ритуалів і, перш за все мови, яке породжує всі суспільні інститути. У кінцевому підсумку, Думка Леві-Строса і антропологів, які поділяють його погляди, зводиться до того, що всі ми, так чи інакше, живемо умовностями і міфами, все більше віддаляє нас від реального життя.

Важливим моментом структурної антропології Леві-Строса є його тлумачення міфу як фундаментального змісту колективної свідомості. Специфіка міфу, на думку французького вченого в тому, що міф пояснює в рівній мірі як минуле, так і сучасне та майбутнє, і ніщо не нагадує так міфологію, як політична ідеологія.

25. Модернізм

Загальна назва напрямів мистецтва та літератури кінця XIX - поч. XX ст., що відображували кризу буржуазної культури і характеризували розрив із традиціями реалізму та естетикою минулого. Модернізм виник у Франції наприкінці XIX ст. (Бодлер, Верлен, А.Рембо) і поширився в Європі, Росії, Україні. Модерністи вважали, що не треба шукати у творі мистецтва якоїсь логіки, раціональної думки. Тому мистецтво модернізму і носило переважно ірраціональний характер.

Загальні риси модернізму: особлива увага до внутрішнього світу особистості; проголошення самоцінності людини та мистецтва; надання переваги творчій інтуїції; розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникати у найінтимніші глибини існування особистості і одухотворити світ; пошук нових засобів у мистецтві (метамова, символіка, міфотворчість тощо); прагнення відкрити нові ідеї, що перетворять світ за законами краси і мистецтва. Такі крайні, радикальні модерністські течії, як дадаїзм або футуризм отримали

Імпресіонізм (від фр. "враження") вів свій початок у другій половині XIX ст., і розквітнув у XX ст. Він виник як реакція на салонне мистецтво та натуралізм спершу у живописі (К. Моне, Е. Мане. О. Ренуар, Е. Дега), звідки поширився на інші мистецтва (О. Роден у скульптурі, М. Равель, К. Дебюссі, І. Стравинський у музиці) і літературу. Тут основоположниками імпресіонізму стали брати Гонкури та Поль Верлен. Виразні прояви імпресіонізму були у творчості Гі де Мопассана і Марселя Пруста, до імпресіоністів належали Кнут Гамсун, Гуго фон Гофмансталь, Ю. Тувім.

Експресіонізм (від фр. "виразність, вираження") започаткований теж у XIX ст. Ця авангардистська течія набула свого повного звучання та ваги в першій чверті XX ст. і стала значним внеском у розвиток світової літератури. Експресіоністи були тісно пов'язані з реальністю - саме вона їх сформувала і глибоко хвилювала. Вони засуджували потворні явища життя, жорстокість світу, протестували проти війни і кровопролить, були сповнені людинолюбства, стверджували позитивні ідеали.

Футуризм (від лат. "майбутнє") виник 1909 р, в Італії, його родоначальником був Ф. Марінетті. Звідти поширився по всій Європі, отримавши назву кубізму у Франції (М.Жакоб, Б.Сандрар), егофутуризму і кубофутуризму в Росії (І.Сєверянін, брати Бурдюки, В.Хлебніков, В.Махновський та ін.), авангардизму в Польщі (Ю. Пшибось та ін.). Український футуризм, започаткований М. Семенком, отримав згодом назву "панфутуризм".

Сюрреалізм від фр. "сюр" - над, тобто надреалізм), що виник у Франції у 1920-х роках. Його засновником і головним теоретиком був французький письменник Андре Бретон, який закликав "зруйнувати існуюче донині протиріччя між мрією та реальністю". Він заявив, що єдиною сферою, де людина може повністю виявити себе, є підсвідомі акти: сон, марення тощо, і вимагав від письменників-сюрреалістів "автоматичного письма", тобто на рівні підсвідомості.

Абстракціонізм (лат. abstractio -- віддалення) -- авангардистська стильова течія, яка зародилася в образотворчому мистецтві, а згодом поширилася на всі види мистецтва. Засновником абстракціонізму був російський художник Василь Кандинський (1872--1944 рр.). У розвиток теорії і практики абстракціонізму значний внесок зробили Казмир Малевич і нідерландський художник Піт Мондріан (1872--1944 рр.). Він вважав, що реальний світ є причиною болю, страху, страждань, цих негативних емоцій може позбавити людину абстракціонізм. Характерними особливостями абстракціонізму є крайній суб'єктивізм, релігійний містицизм. Абстракціонізм опирався на філософію А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, 3. Фройда, К.Ґ. Юнга і А. Бергсона. Твори абстракціоністів -- це нагромадження геометричних фігур і кольорових плям.

Фовізм (фр. les Fauves -- «дикі») -- стиль певної групи французьких художників початку 20 століття, чиї роботи були зосереджені на мальовничості, декоративності та насиченості кольорів. Як стиль, фовізм виник приблизно в 1900 і тривав до 1910 року. Був настояний на протиріччях і відрізнявся непослідовністю[1]. за цей час були проведено три виставки. Лідерами цього руху були Анрі Матісс та Андре Дерен. Картини фовістів характеризували разюче дикі мазки пензля та різкі, пістряві кольори, у той час як зображуваний предмет мав високий ступінь спрощення або абстракції.

Кубізм -- авангардна течія в образотворчому мистецтві початку XX століття, яка перебувала абстрактному мистецтву. Кубізму притаманні підкреслено геометризовані форми, прагнення подрібнити об'єкти на стереометричні складові. Його засновники, Жорж Брак і Пабло Пікассо. Кубізм оголосив, що мистецтво існує заради самого себе, а не для відтворення дійсності.

Кубізм мав бути мистецтвом, котре відтворює світ не таким, яким його бачить митець, а таким, яким він його мислить. Шляхом розкладання всіх предметів і форм на прості геометричні фігури та їх перекомбінування відповідно до задуму митця кубісти сподівалися прийти до створення інтелектуального й аналітичного живопису, здатного розкривати структуру речей і їхню внутрішню сутність, виражати «константи буття», підніматися до рівня вимог сучасності, входити в неї і сприяти її перебудові.

Дадаїзм -- (фр. dadaпsme - від dada -- дитячий дерев'яний коник; перен.: незв'язний дитячий лепет) -- авангардистська літературна течія (1914-- 1924 pp.), яка виникла в Швейцарії. Її засновники -- Трістан Тцара, Р. Гюльзенбек, Г. Баль, Г. Арп. Дадаїзм був свого роду протестом проти ідеологій, політичних структур, раціональної логіки, логоцентризму, моральних норм. Дадаїсти у своїх заявах висловлювалися, що вони проти всіляких принципів. Гуго Баль писав вірші, в яких відмовлявся від мови, возвеличував ономатопею, робив спроби змінити фонетику мови.

26. Актуальні проблеми сучасної культурології

Культурологія -- наука, яка розвивається надзвичайно ди¬намічно, адже швидкими темпами відбуваються й надзвичайно радикальні зміни в культурному житті людства. Виникає природна потреба в осмисленні цих змін. Однією з проблем, які стоять перед сучасною культурологією, є проблема розуміння самого феномену культури. У культурологічних концепціях XX ст. (зокрема у деяких працях послідовників теорії психоаналізу, прихильників соціобіології) вислов-люється думка про те, що культура є глибоко ворожою щодо людини, сковує своїми приписами та вимогами її природні імпульси. Отже, необхідно в нових соціокультурних умовах знайти відповідь на питання про взаємозв'язок природної та культурної основ у людському бутті. Радикальність та швидкість тих змін, які відбуваються в культурі, нерідко сприймаються свідомістю окремої людини як щось чуже відносно неї, переживаються як загубленість у безособовому потоці культурного життя. Культурологія має повернути людині розуміння її власної, особистої ролі та значущості в культурній творчості.

Актуальність цієї проблеми значною мірою обумовлена й екологічною кризою, яка стала наслідком згубної культурної практики. Сучасна культурологія повинна знайти шляхи подолання цієї кризи, гармонізації відносин «культура -- природа».

Великого значення в сучасному культурологічному знанні набуває проблема «культура -- суспільство». Сучасне суспільство з притаманним йому масовим виробництвом, стандартизованим способом життя нерідко характеризують як «одномірне». Воно намагається підпорядкувати людину нав'язуваним за допомогою засобів масової інформації та масової культури стандартам, знівелювати людську особистість, підпорядкувати її тотальному контролю. Культура, яка завжди орієнтувала людину на високі духовні цінності, зазнає тиску з боку утилітарно-прагматичних приписів «одномірного суспільства». Отже, наука про культуру повинна допомогти знайти вирішення цієї проблеми, розкрити потенціал культури як важливого чинника соціального розвитку. Потребує осмислення й проблема кризового стану, в якому перебуває сучасна культура, та шляхів виходу з нього.

Інша, не менш важлива проблема -- культурний аспект глобалізації. Поруч із позитивними аспектами, які має перетворення світу на «всесвітнє село», єдиний комунікативний простір -- широ¬ка взаємодія культур, міжкультурний обмін -- виявляються й певні негативні наслідки глобалізації: збільшення диспропорції у розвитку окремих країн та регіонів, «втеча мізків» з економічно неблагонадійних країн, політика культурного імперіалізму, тенденція до культурної стандартизації та уніфікації. Культурологія має вирішити питання про те, як протистояти цим негативним тенденціям, як зберегти суверенність та унікальність кожної культури, яка відображає досягнення та цінності єдиної планетарної культури.

Размещено на Allbest.ru