Особливості творчої діяльності балетмейстерів

Українська професійна хореографічна освіта залишається однією з ще не повністю досліджених ланок мистецької освіти. Складність ситуації полягає у нечіткій диференціації кваліфікацій у напрямку хореографії. Тобто сполучення кількох кваліфікацій (балетмейстер-постановник, артист балету, викладач фахових дисциплін) у одній спеціалізації, являє як позитивність так і суперечливість. Існує нагальна потреба у виокремленні кожної з них у самостійну кваліфікацію.[2, с.32]

Вивчивши українські програми балетмейстерських кафедр закладів культури дослідником систематизований цікавий перелік навчальних програм проблемного поля підготовки балетмейстерів. А саме такі питання: історія і теоретичні основи мистецтва балетмейстера; синтетична природа балетного театру та його виразні засоби; поєднання традиційних танцювальних технік з різноманітними засобами та техніками сучасного танцю; балетмейстерський аналіз балетів класичної спадщини та сучасних постановок; музична підготовка хореографа та аналіз партитури; теорія драми і закони режисури у пристосуванні до балетного театру; сценарна, музична і хореографічна драматургія балету; художнє оформлення балетного спектаклю(сценографія, костюм, сучасні технології в театрі); постановка хореографічних композицій(окремих номерів, сюїт, одно актових та багато актових вистав) на матеріалі різних танцювальних технік; робота хореографа з лібретистом, композитором, диригентом, художником; співпраця з репетиторами та виконавцями; організація, управління та планування створювання та випуску балету, роботи хореографічного колективу; оволодіння комплексом знань з теорії продюсерської діяльності(що до речі в існуючій мистецькій системі освіти упускається і певним чином позначається на розгубленості балетмейстерів у практичній організації концертної діяльності власних балетних труп). [2, с.39]

Цей перечень характеризує специфіку саме з балетмейстерської «сторони» хореографічної освіти, як на рівні бакалаврату, так і магістратури. Але треба пам'ятати, що відмінність магістерської освіти від бакалаврської полягає у написанні магістерського дослідження, та більш ємного навчального розкладу з орієнтацією на майбутню викладацько-дослідницьку діяльність, тобто теоретично-наукову, а не творчо-постановочну, натомість як на підтвердження ступеню бакалавра студент складає іспит з постановки хореографічного твору та написанню курсової роботи до нього.

Основна освітня програма хореографічної підготовки розробляється на базі державного освітнього стандарту та включає в себе навчальний план, програми учбових дисциплін, програми учбових та виробничих(научно-дослідницької, творчої) практик. Треба додати, що деякі програми професійного спрямування, авторські розробляються викладачами факультету, як наприклад на кафедрі сучасної класичної хореографії в Київському університеті культури і мистецтв. Унаслідок неіснуючих програм з сучасних танцювальних методик, наприклад таких як contemporary dance та синтезовані танцювальні форми, чи імпровізація та контактна імпровізація, викладачі спираючись на досвід європейських танцювальних методик і з авторським натхненням розробили ряд дисциплін, які були затверджені науковою радою університету та державними освітніми стандартами, і включені в навчальну програму першої в Україні кафедри сучасно-класичної хореографії. [4, с.55]

«Мистецтво балетмейстера» як навчальна дисципліна була включена в програму навчання з моменту відкриття факультету хореографії при інституті культури ім..Корнійчука в 1970 році. У витоків створення факультету хореографії стояли такі великі педагоги, як Березова, Василенко, Тригубов та інші. їх безцінний досвід не тільки шанується, але і продовжую вивчатись та розвиватись. При цьому пошуки стилів сучасних викладачів не протиставляються минулим, що сприяє виробленню широкого діапазону оволодіння різними якісними підходами у освітніх процесах по формуванню істинних балетмейстерів. Статистикою встановлено, що в групі з двадцяти студентів, два - три відсотки складають балетмейстерські кадри, інші спрямовують свою кар'єру у танцювальну чи педагогічну діяльність.

У зміст дисципліни закладено основи естетичного сприйняття танцювального твору студентом хореографом. їх можна охарактеризувати наступним чином: візуальний - перцептивна діяльність, ментальний - рівень розумового мислення, емоційний - співтворчість художнього образу. Перші два пов'язані з іманентним початком у танці, тоді як на третьому рівні сприйняття з'являється можливість побачити трансцендентне у танці. Тобто формування балетмейстерських якостей у студентів повинно базуватись на особистому розумінні і сприйнятті хореографічного твору, що проявляється у здатності виокремити кожну окрему складову хореографічної дії, від загального. Важливим є навчити студента співвідносити музичні і хореографічні компоненти у своїх постановках. [6, с.28]

Саме визначення рівноправного значення музичного і хореографічного мистецтв у танцювальній діяльності та науково дослідженої типології зовнішніх (тематичних) і внутрішніх взаємозв'язків між музичним та хореографічним мистецтвами (генетичних, морфологічних, функціональних) диктує пошук нових педагогічних підходів до викладання циклу музичних дисциплін в галузі хореографічної освіти, особливо у підготовці балетмейстерів, на основі синтезу музичного і хореографічного мистецтв, які епізодично розглядаються у контексті полі художнього виховання.

Сприймання студента-балетмейстера спрямовується на цілісне охоплення музичної синтактики, зокрема, окрім музичних повторів звертається увага на цілий ряд параметрів, що характеризують сам музичний матеріал, взаємодію його типів. Так, музичний матеріал може бути рельєфним або фоновим, уявляти собою виклад або розвиток, виконувати в структурі цілого функцію основного, підготовчого або завершального. Ці параметри матеріалу (в силу того, що вони реалізуються в процесі звучання музичного твору) керують сприйняттям, концентрують його у теперішньому часі при сприйнятті викладу, здебільшого, рельєфного матеріалу; спрямовують у майбутнє, коли звучить підготовчий, частіше фоновий матеріал; у минуле - в момент звучання завершального матеріалу, що сприймається як висновок, summa summarum всього попереднього.

Організація уваги студента-хореографа здійснюється з усвідомленням двох основних принципів синтезу музичного і хореографічного мистецтв: сполучення та співставлення, які в хореографічному мистецтві позначують загальний план існування й взаємодії основних емоційних сфер. Основними критеріями педагогів з даної дисципліни у навчанні є пояснення студентам цінності самої хореографії, і тільки як допоміжних - інших виразних систем, використаних балетмейстером, а також створення дійсно вдалої ідеї, актуальної і зрозумілої глядачеві, стає не простіше за створення хореографічного тексту. [9, с.45]

В хореографічній освіті досить розповсюджений когнітивний підхід у навчанні. Студенти навчаються, повторюючи рухи викладача, вимірюють музичний розмір та ставлять оцінку свого відображення в дзеркалі. Навчання будується на вивченні фізичної сторони танцювальної техніки і в меншій степені на поєднанні танцю з почуттями і розумом. Але через творчу візуалізацію рухів студент-хореограф повинен розвити кінестетичну(рухливу) свідомість і здатність усвідомлювати кінестетичну інформацію. Ця здатність формується на підставі чуттєвого сприйняття і усвідомлення роботи рухового та вестибулярного апарату.

Виховання балетмейстера - процес дуже складний, тривалий та досить специфічний і відмінний від процесу виховання музиканта чи художника. Довгий час в спеціальній педагогіці існувала думка, що балетмейстера не можливо виховати, їм необхідно народитися. Однак можна і не погодитися з цим постулатом. Так, безумовно, дуже багато залежить від таланту та здібностей людини та їх належність не завжди є показником вдалого творчого життя.

Задачею педагога з даної дисципліни є спрямування, уведення до світу балету і подальша корекція процесу по формуванню головних якостей балетмейстера у студентів, а саме: зацікавленість, ініціативність, прагнення до самовдосконалення своїх знань, вмінь та навичок, естетично-ціннісні орієнтири та критична самооцінка, інтерес до споріднених мистецтв та життєвих подій в цілому. Треба відмітити, що не останню роль в цьому процесі - є приналежність педагога до «практикуючого» балетмейстера, який у своїй педагогічній практиці керується знаннями та творчим досвідом.

Приклад із творчої практики М.Фокіна, який на думку дослідника даного дослідження є частково приналежним до еталону у балетмейстерській освіті, а саме, перед тим як студент розпочне створення танцювальної композиції він повинен встановити для себе правило: бути вільним у своїй творчості, бути вірним самому собі, своєму художньому сумлінню, не бути «рабом» ні смаку публіки, ні критики. Головне в мистецтві не що, а як виражено. Побудувати нове у мистецтві сьогодні не можливо, тож вихід - у подальшому розвитку існуючих танцювальних систем. [10, с.19]

Питання аналізу балетів. створених раніше, проходить наскрізною темою всього терміну навчання, що допомагає розширити творчу пам'ять, поглибити знання матеріалу та накопичення внутрішнього пласту асоціацій, які знадобляться у самостійній роботі. Корективи педагога повинні базуватись на особистому та індивідуалізованому підходах у роботі зі студентами, враховуючи їх особливості та можливості.

Частіше трапляється так, що студенти-хореографи особисто приймають участь у показі власних робіт, у зв'язку з позитивною «недовірою» до виконавців, тим самим позбавляючи себе знаходитись над творчо-постановочним процесом, а не бути у ньому. Коли сам балетмейстер виконує свою постановку він не має можливості «збоку» оцінити результати власної праці, хоча як виняток відеозапис може замінити цю стадію. Тож встановити якусь певну схему дій студентів, щодо своєї балетмейстерської практики було б не вірним, тому що чим більше методів задіяні, тим вдалішими будуть результати навчання.

Систему виховання та навчання хореографа умовно можна поділити на дві частини: процес виховання особистості хореографа та процес навчання навикам та професіональним прийомам роботи. Паралельне використання цих двох частин розкриває зміст дисципліни «мистецтво балетмейстера» та визначає прогресивність процесу навчання і отримання конкурентно-спроможних митців-хореографів. [7, с.32]

Однією з умов ефективного удосконалення освітніх програм по підготовці балетмейстерів є створення художньо-естетичного середовища в навчальному закладі та активної взаємодії з навколишнім соціокультурним середовищем, закладами культури (музеями, філармоніями, театрами) з урахуванням індивідуальних здібностей, інтересів і потреб студентів. Передбачається організація зустрічей з провідними митцями та іншими представниками творчих професій, а також використання різноманітних форм поза аудиторних занять, пов'язаних зі специфікою дисципліни. На уроках повинна панувати атмосфера піднесеності, яка сприятиме створенню естетичної аури, передачі духовної енергії мистецьких шедеврів.

Незважаючи на те, що не існує окремої кваліфікації «балетмейстер-постановник», плани навчання передбачають такі педагогічні принципи і методи, які частково компенсують цю недостатність. Суттєве значення надається укріпленню і розширенню між предметних зв'язків, обміну навчальної інформації у поєднанні спеціальних предметів з педагогікою та психологією творчості. Майбутньому балетмейстеру і педагогу хореографії, який представлятиме нашу країну закордоном, ніяк не обійтись без вивчення іноземних мов. Хоча мова танцю зрозуміла усім необхідна і культура іномовного спілкування. [13, с.48]

В плані підвищення ефективності навчального процесу всіляко заохочується та підтримується проведення активної творчо-виконавської діяльності. Як студенти, так і педагоги постійно беруть участь у виставах, гала-концертах, міжнародних і національних фестивалях та конкурсах балету, що проходять на театральних сценах України, оперної студії Національної музичної академії ім.П.І.Чайковського, міських театрів, концертних залів. Практична діяльність балетмейстера складає етапність розвитку його майстерності, яка вдосконалюється разом з новими постановками.

Таким чином, розгляд особливостей синтактики та семантики синтезу музики і танцю дозволяє майбутньому балетмейстеру професійно моделювати всі компоненти хореографічного образу та відображати у своїй педагогічній діяльності різні моделі поєднання цих компонентів: музики; хореографічної композиції (ритм, симетрія, асиметрія, рівновага, контраст, малюнок танцю, чистота ліній, нюанси та ін.); техніки виконання (координація, пластика, виразні рухи: якість рухів, ритмічність, музикальність.); зовнішнього вигляду (сценографія та імідж - костюм, зачіска, макіяж відповідно жанру та стилю); артистичності (психофізіологічний стан, суб'єктивно-ціннісний рівень, зовнішньо-експресивний рівень); цілісного сприйняття образу глядачем.

1.2 Мистецтво балетмейстера - у контексті мистецької освіти