Культура України у XVII-XVIII століттях

З кінця 18 ст. в Україні з'явився кріпацький театр. Наслідуючи російських царедворців, українське панство влаштовувало у своїх маєтках хори та театри на кшталт придворних. Деякі з магнатів організовували власні музичні і театральні "школи", у яких навчались і кріпаки-актори сусідніх поміщиків, що поповнювали склад поміщицьких "капелій" - театрів. їх репертуар складався з вертепних вистав, а також опер, балетів, п'єс на міфологічні сюжети, трагедій, водевілів та комедій. У зв'язку з відсутністю вітчизняної драматургії для такого типу театру виконувалися переважно іноземні п'єси, перекладені російською мовою.

У тогочасному українському театрі вже наявним було розмежування виконавця і глядача (сцена відокремлена від глядача завісою), виникла зародкова форма антрепризного театру, основою видовища поступово ставав писаний текст, з'явився організатор вистави, закріплювалися акторські амплуа.

Професійні трупи почали з'являтися в Україні з кінця XVIII ст., а перший в Україні постійний театр було засновано 1776 р. у Львові. У якому спочатку діяли німецькомовна, а згодом і польська трупи.

У річищі загальних художніх процесів доби розвивалась й архітектура. У Східній Україні архітектурне середовище творили українські та російські будівничі, у Західній Україні - українські, білорусько-литовські та західноєвропейські архітектори. Ініціаторами, ктиторами будівництв були політичні та громадські діячі того часу.

Перемоги у народно-визвольній війні 1648 - 1654 рр. дали змогу розгорнути будівництво у деяких містах. Саме тоді звели храми в Переяславі, Чигирині. Церква Св. Іллі в Суботові виявилася першим зразком архітектури українського бароко.

Після 1657 р. масштаби будівництва значно зменшилися - за винятком Лівобережжя, де було зведено церкву Миколая в Ніжині (1668 р.), собор Єлецького монастиря в Чернігові (1668-1670 рр.).

У 1672-1687 рр. було споруджено комплекс у Густині (церкви Катерини, Миколая, Трійці, Петра і Павла), Ганно-Зачатіївську церкву на Дальніх печерах у Києві, Успенський собор і дзвіницю в Єлецькому монастирі в Чернігові, церкву Успіння в Лютеньці на Полтавщині.

Злет української архітектури припадає на часи гетьманства /. Мазепи. За 32 роки його гетьманування було споруджено більше 50 величних комплексів і значних об'єктів культового і світського призначення (удвічі більше, ніж при його попередниках, разом узятих).

До видатних пам'яток того часу належать перебудована Кирилівська церква у Києві, що зберегла свій інтер'єр із часів Київської Русі та набула нового екстер'єру у формах українського бароко. Це і Свято-Покровський собор у Харкові (1689 р.), Свято-Духівський у Ромнах (1689 р.), Хрестовоздвиженський у Полтаві (1695-1709 рр.), Знесення в Переяславі (1695-1760 рр.), Богоявленський собор на Подолі та Микільський - на Печерську в Києві, церкви: Миколаївська в Глухові,

Різдва Пречистої на Дальніх печерах Лаври, Теодозія Печерського в Києві, Воскресенська в Сумах, Харлампіївська в Гамаліївському монастирі у Новгород-Сіверському, Воскресіння в Густині, а також кам'яний будинок Києво-Могилянської академії на Подолі, споруда Чернігівського колегіуму і, нарешті, розбудова тодішньої столиці Гетьманщини - міста Батурина з його палацами та урядовими будинками.

Будівництвом в Україні в ХУІІ-XVIII ст. опікувалися не тільки гетьмани, а й менш заможні та впливові особи. Так, чернігівський полковник В. Дунін-Борковський спорудив храми Знесення і Благовіщення, стародубський полковник М. Миклашевський у Києво-Видубецькому монастирі звів один з найкращих в українському бароко п'ятиверхих соборів - Георгіївський і трапезну церкву. Запорожці виступали в ролі фундаторів будівництва, завдяки чому на запорізьких землях було споруджено 44 церкви, 13 каплиць, два скити.

У добу гетьмана І. Скоропадського було вже зведено значно менше споруд. З них слід назвати церкву Св. Катерини на Перетяці в Чернігові, Спасо-Преображенський собор у Прилуках, Успенський собор у Новгород-Сіверському, а також Гамаліївський монастир.

Будівництву в той час сприяв київський митрополит Рафаїл (М. Заборовський). Тоді була споруджена західна брама Софійського монастиря в Києві і митрополичі палати там же, головний корпус Києво-Могилянської академії і будинок бурси для студентів, корпус Переяславського колегіуму, в с. Ханівці біля Козельця споруджується Георгіївський собор у козацькому монастирі, в самому ж Козельці -Миколаївська церква. Видатними зодчими в цей період були С. Ковнір, І. Григорович-Барський, Г. Шедель, В. Растреллі, А. Квасов, Б. Меретин.

Так, за проектом І. Григоровича-Барського було споруджено Трисвятительський храм (в с. Лемеші), церкву Петра і Павла у Межигірському монастирі біля Києва. Разом з А. Квасовим архітектор спроектував церкву Різдва Пречистої (в Козельці). У ті роки почали відбудовувати Батурин - гетьманську столицю, пізніше звели біля міста палац у стилі класицизму, як гадають, за проектом петербурзького зодчого Ч. Камерона.

Образотворче мистецтво України, у якому панував стиль бароко, характеризувалося розширенням жанрового діапазону та насиченням світським началом. Ікони, на яких часто зображували постаті кліторів -гетьманів, старшину, набували ознак жанру портрета та пейзажу, відбиваючи особливості українського краєвиду. В іконопису виявлялася індивідуальність майстрів, використовувалися народні мотиви. Видатними іконописцями були Іван Руткович та Йов Кондзелевич, які тяжіли до колористичних і світлових ефектів, мальовничості.

У народному живопису того часу поширилася народна картина, улюбленим образом якої став козак-бандурист. Часто твори народного малярства тієї доби були просякнуті гумором, відзначені сатиричною спрямованістю.

Друга половина 17 - 18 ст. - час активного розвитку станкового живопису, таких його жанрів, як історична картина, портрет (наприклад, портрети І.Мазепи, Д. Апостола, К. Розумовського, Г. Полетика).

У 18 ст. портретний живопис характеризувався виявами реалізму і сентименталізму, поглибленням психологізму, широким використанням фольклорних елементів у творчості таких відомих українських майстрів, як Л. Тарасевич, Д. Левицький, В. Боровиковський, А. Лосенко, І. Саблуков та ін.

Графіка, насамперед книжкова гравюра, поступово позбувалася площинності. Це яскраво репрезентовано в ілюстраціях Леонтія Тарасевича до Києво-Печерського патерика 1702 р., малюнках учнів київської художньої майстерні при Києво-Печерській лаврі, які закарбували засвоєння барокової стилістики. У книжковій ілюстрації поступово утверджувалися світські сюжети.

Поширення здобули станкова графіка, народні картини на історичні, батальні, побутові сюжети, гравіровані портрети, панегіричні гравюри, що присвячувалися суспільно-політичним подіям.

У другій половині 18 ст. розвивається різьблення по дереву в стилі бароко. Пишна декоративність притаманна різьбленим іконостасам, зокрема, створеним І. Рутковичем у церкві Різдва Христового в Жовкві, Й. Кондзелевичем - для церкви Воздвиження Чесного Хреста в Скиті Манявському та найбільшому в Україні бароковому іконостасу Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях, збудованої С. Ковніром. Художня різьба також поширюється у декорі світської архітектури.

Разом з різьбленням і живописом розвивається скульптура в усіх її різновидах. Досить поширеною була практика прикрашання стін, вікон, дверей храмів та житлових будинків складними «рушниковими» та «килимовими» орнаментами з каменю та глини.

Такою є картина мистецького життя в Україні другої половини 17 - 18 ст. У складну добу злету та падінь, боротьби за волю і незалежність українська культура збагатилася невмирущими цінностями, які увійшли в скарбницю світової культури.

Отже, українська культура цієї доби зазнавала значного впливу як європейської, так і російської культур; визначалася домінуванням барокового світогляду; характеризувалася орієнтацією на середньовічні цінності, гуманістичні ідеї Ренесансу, ідеали Просвітництва.

Для мистецтва українського бароко були характерними відображення героїко-стоїчного духу народу; наявність символізму, натуралізму; сполучення аскетизму, гедонізму, драматизму, театральності, ілюзорності, алегоризму; поєднання язичницьких та християнських начал, раціоналізму та надмірної екзальтації. Мистецтво вирізнялося поширенням світської тематики, появою нових жанрів, прагненням митців відтворювати суспільно значущі проблеми.

Размещено на Allbest.ru