Індійський культурний регіон

Абеткою танцю у давніх індійських трактатах проголошено 108 поз Шиви, що звуться карали. Із карал індійський танцівник складає своєрідні комбінації, основу танцювальної композиції, - ангахарами. Окрім цього, танцівник має досконало знати мудри (різноманітні позиції пальців) та хаста - жести рук, а також численні канонічні рухи очей, шиї, голови й інших частин тіла.

За допомогою мудр виконавець здатний зображувати не лише різні предмети, але й будь-яку дію, емоції й абстрактні поняття. Ця своєрідна мова жестів містить більше ніж 500 символів-понять. Завдяки положенню рук щодо тіла, чергуванням і комбінаціям жестів, що виконуються однією або обома руками, танцівник може передати будь-що.

Рухи очей, брів, голови та шиї танцівника, зливаючись з іншими компонентами танцю, підпорядковані єдиній меті - максимально виразно й емоційно насичено показати події згідно зі сценарієм вистави. Обов'язковим є бездоганне виконання кожного руху. Отже, завдяки мудрам індійський танцівник відтворює літературний текст драматургічного твору.

Жестикуляційний код складається з 24 хаст, що самі по собі нічого не означають: адже це лише символи, подібні до літер будь-якої абетки. Вони набувають сенсу тільки в поєднанні, у певному контексті та у зв'язку з дією, що відтворюється. У такий спосіб хаста набуває значення слова - іменника, дієслова, прикметника і навіть префікса, суфікса або закінчення множини. У результаті хасти переходять у мудри.

Хаста прана - це ті рухи рук і пальців, що наділяють сенсом жести, наприклад:

* пальці, що ворушаться, показують світло місяця, пристрасть кохання, іскри;

* похитування рукою зі згинанням зап'ястка - це вухо слона, політ птаха, річка, окрик: "Геть із дорогиі";

* хвилеподібні коливання руки рухом зап'ястків - це хвилі, риба;

* роз'єднання рук - давати, цвітіння, квіткові стріли Шиви;

* роз'єднання пальців - розмова;

* струшування руками - політ бджоли, гнів, сяйво, блискавка, волосся, що розвівається;

* круговий рух зап'ястка - лоза, гола зброя, світ.

Наприклад, найпростіший жест "патака" (випростана долоня із зігнутим великим пальцем) має більше ніж 40 значень. Звісно, є також жести, що мають лише 2-3 значення. Згідно з трактатами, для того щоб танець "заговорив", танцюристи використовують 24 рухи голови, б рухів бровами, 26 рухів очей. Наприклад, коли брови підняті, зіниці рухаються з боку в бік, а голова при цьому ледве нахилена - це кохання. Коли шия рухається спочатку назад, потім уперед - це означає бесіду, пояснення. Той самий жест для індійця і європейця може мати різний зміст. Вивчаючи мову індійського танцю, доводиться позбуватися стереотипів. Наприклад, у індусів не заведено "тримати дулю в кишені", навпаки, її виставляють на показ: жест "фіга" у тлумаченні індійців означатиме, що ви доїте корову або фарбуєте очі.

Якщо перекласти слова російської пісні "Во поле березка стояла, во поле кудрявая стояла" мовою індійського танцю, отримаємо зовсім інший "текст": "Іде полем самотня дівчина, сумна. Поле велике, на полі трава росте, траву вітер колише. І стоїть посередині поля самотнє дерево, листям шарудить. Підійшла дівчина до дерева, обійняла його і подумала: "Самотні ми з тобою, бідолашні".

Ноги в індійському танці беруть участь тільки як музичний інструмент. Жодного змісту ногами танцюрист не передає, на них надягають 50-300 бубонців. Від рівня майстерності танцівниці залежить кількість бубонців на ногах. Танцюрист-початківець не впорається з вагою у 1,5 кг. Саме стільки можуть важити 300 бубонців.

Поціновувані інтелектуального кінематографа зверхньо ставляться до індійського кіно. Справді, індійські актори більше "працюють обличчям", ніж європейські.

В Індії мистецтво танцю розвинене краще, ніж у будь-якій країні світу. Танці Індії - невід'ємна частина її культурної спадщини, що пов'язує минуле та сьогодення.

10. Кінематограф Індії

Індійські фільми демонструються на екранах більше ніж 90 країн світу.

Індія бере участь у міжнародних кінофестивалях. Індійський уряд відправляв кіноделегації до інших країн, таких як США і Японія, тоді як Гільдія кінопродюсерів направляла аналогічні делегації в Європу.

Індія є найбільшим у світі виробником фільмів. Забезпечення 100% прямих іноземних інвестицій зробило індійський кіноринок привабливим для іноземних компаній, таких як 20th Century Fox, Sony Pictures Entertainment, Walt Disney Pictures і Warner Bros. Податкові пільги сприяли буму мультиплексів (багатозальних кінотеатрів) в Індії. До 2003 року як мінімум 30 кінокомпаній мали лістинг акцій на Національній фондовій біржі Індії.

Днем народження такого культурного феномену, як Болівуд, можна вважати 7 липня 1896 року, коли у самому центрі Мумбая, а саме у готелі Воткінс, був представлений короткометражний фільм братів Люмїєр. Ця грандіозна подія, що викликала захоплення публіки, немовби передбачила незвичайний, парадоксальний успіх індійського кіно, коли квитки на прем'єри бронюють заздалегідь. Болівудська кіноіндустрія зобов'язана своїм розвитком своєму співвітчизнику - Говінду Фальку. Індійський художник-пейзажист, фотограф-портретист, також археолог і бізнесмен, він серйозно вирішив знімати кіно, коли в Лондоні переглянув "Життя Христа". За підтримки британських знайомих створив професійну студію в Мумбаї, тоді ще Бомбеї, і випустив перший фільм "Раджа Харішчандра" в 1913 році. Подібно тому, як театральне мистецтво Заходу мало своїм джерелом релігійні містерії, перший фільм національного індійського кіновиробництва відображав перипетії національного епосу "Махабхарати".

Батьком першого індійського звукового кіно став Ардешір Ірані - визначна постать в історії Болівуду. Письменник, продюсер, актор, кінематографіст, поліглот започатковує традицію пісні і танцю у кіно, яка сьогодні є просто візиткою індійського кіно. Використовуючи свій сорокарічний досвід роботи в студії "Alexander Cinema", він щоразу засновує нову власну студію, кожна з яких успішно створює немало фільмів. "Star films" - 17, "Majestic" - 15, Imperial - 24. У свої 40 років Ірані став заслуженим кінематографістом Індії, і майже всі його німі фільми пізніше відзняли зі звуком із тим самим акторським складом. Він не переставав прагнути більшого, в Англії вивчав секрети звукозапису, завдяки чому зумів значно вдосконалити вітчизняне кіно.

Через вісімнадцять років після "Махабхарати" Фалька, у 1931 році, барви індійського фільму зазвучали. Ірані випускає Alamara - "Світло світу", під час прем'єри якого, за свідченням сучасників, "довелося залучати поліцію, щоб стримувати натовп". Сюжет - типова лав сторі на історичному тлі: інтриги у палаці, принцеса, вихована циганами, кохання до принца, перепони, вороги, викриття і покарання зла та щасливе возз'єднання коханих.

На жаль, після пожежі в Архіві вітчизняного кіно у Пуні 2003 року, яка знищила останні записи класичних фільмів, "Аламара" не існує в її оригінальному форматі.

Ірані випустив 158 фільмів за 25 років, у проміжку між Світовими війнами, свою останню стрічку відзнявши у 1945 році. Він став не лише батьком звуку і кольору індійського кіно. Його можна назвати родоначальником жанрового розмаїття, адже навіть сьогодні важко відшукати стрічку, яка б не використовувала хоча б якусь тему з фільмів Ардешіра. Він став новатором мовного і національного розмаїття Болівуду, залучаючи до виробництва акторів із національних меншин (парсі), намагався відобразити повну картину індійської культури, використовуючи спадщину телугу, тамілів та інших регіонів країни.

Все має свій початок і кінець. Початок Болівуду був таким самим потужним, швидким і блискучим, як і його подальший розвиток. Наближаючись до сторічного ювілею, він здається ще дуже далеким від того, щоб вичерпати себе, і можливо, лише готує нові й нові сюрпризи своїм вірним шанувальникам!

Одним із тих, хто став учасником створення індійського кінематографу, є фотограф Харішчандра Сакхарма Бахтвадекар. Замовивши у Лондоні відеокамеру, він зняв бійцівський поєдинок у Бомбеї, після чого відправив плівку в Англію на обробку. У 1901 році він зняв перший документальний фільм про студента Р.П. Пара, який став видатним математиком. Цей режисер також знімав коронацію Едуарда VIII у 1903 році.

У Калькутті перший ігровий фільм вийшов у 1917 році, а в Мадрасі - у 1919 році. У 1926 році було знято фільм "Світло з Азії", який розповідав про Будду Шакьямуні. Цей фільм з успіхом показали у найбільших містах Європи. У 1931 році знято перший індійський звуковий фільм.

Поява звукового кіно ознаменувала підйом кіноіндустрії в країні. По всій країні створювалися кіностудії, та найбільшими серед них були New Theatres (Калькутта), Prabhat (Пуна), Bombay Talkies.

50-ті роки для індійського кіно стали "золотою епохою". Одним із найяскравіших фільмів тих років став Awaara (1951 р.) режисера Радж Капура.

Дев Аланд став другою зіркою в індійському кіно 50-х років.

Третьою зіркою є Діліпа Кумара.

У 1952 році в Індії пройшов перший міжнародний кінофестиваль.

У 1972 на екрани всього світу виходить фільм "Зіта та Гіта". Успіхом цей фільм завдячує переважно акторці Хемі Маліні, яку вважають родоначальницею нової ери в індійському кіно. Найбільш відомі індійські жінки-режисери Гуріндер Чадхі ("Рай як Бекхем") та Міра Наір ("Весілля в сезон дощів") здобули славу своєю роботою в Європі та Голівуді.

Індійське кіно нині переживає немовби своє друге народження.

По суті, в нім співіснують два напрями: традиційне конформістське, таке, що старанно оминає або згладжує всі серйозні проблеми, і "нове", "паралельне", або, як його ще називають деякі кінокритики, "елітарне", що прагне відобразити справжнє життя, показати суперечності і конфлікти суспільного розвитку.

Відправною точкою руху можна вважати січень 1968 р., коли калькутський режисер Мрінал Сіна і бомбейський журналіст Арупа Кауль опублікували "Маніфест нового кіно", в якому вони закликали своїх колег до зближення мистецтва з життям, відмови від компромісу з комерційним кіно, орієнтації на інтелектуального глядача, створення недорогих картин за рахунок використання театральних акторів і непрофесіоналів, зйомок на натурі і т. д.

Індійський кінематограф - Боллівуд - святкує своє сторіччя. Фільми з характерними піснями і танцями збирають мільйони глядачів у всьому світі. Назва Боллівуд походить від двох слів - Голлівуд і Бомбей - місто, де в основному знімали і знімають фільми мовою хінді.

Історик азіатського кіно Насрін Рехман каже, що в перші роки існування індійський кінематограф не називався Боллівуд, ця назва з'явилась в другій половині XX століття, коли Індія обігнала Голлівуд за кількістю фільмів, що знімаються. Ось лише кілька фактів з історії індійської кіноіндустрії.

Все починалося з мокрого сарі

Прем'єра першого повнометражного індійського фільму відбулась З травня 1913 року. Дхундіраджа Говінда Пхалке "Раджа Харішчандра". Це історія про справедливого правителя, який ніколи не брехав. Найбільш пам'ятною, на думку експертів, була сцена, коли головний герой приходить до своєї дружини Тараматі і бачить її та її служниць у басейні в мокрих сарі - традиційному індійському жіночому одязі. Насправді в настільки вражаючій навіть за теперішніх часів сцені знімалися актори-чоловіки, загримовані в жінок. Пхалке зняв 95 повнометражних фільмів, але помер у злиднях.

Поцілунки в 1930-х тривали по чотири хвилини

Девіка Рані славилася як неперевершений експерт із поцілунків. Девіка Рані вп'ялася в губи свого чоловіка на екрані у фільмі 1933 року "Карма". Акторка не відривалася від чоловічого рота цілих чотири хвилини.

У 1954 році група індійських жінок направила прем'єр-міністру Джавахарлалу Неру прохання приборкати вплив кіно на "передчасний початок статевого життя".

Більшість індійців не дивиться кіно

Режисер Каран Джохар нещодавно сказав: "З 1,2 мільярда жителів Індії фільми повинні охоплювати не менше 300 млн людей, але наразі ми можемо достукатися лише до 45 мільйонів".

Однак боллівудська кіноіндустрія аж ніяк не страждає від недовиробництва: за показника у більш ніж тисячу фільмів на рік це найбільший кіноринок у світі.

Бізнес-кореспондент ВВС в Індії Шилпа Канна відзначає, що в країні знімають фільми більш ніж 20 мовами. Найдорожчий індійський фільм - таміломовний "Робот" вартістю 35 млн доларів. Індійці купують 2,7 млрд квитків на рік, що є найвищим показником у світі. Але середні ціни на квитки - одні з найнижчих у світі. Для країни, що одержима фільмами, в Індії дуже мало кінозалів: їх близько 13 тис., тоді як у США - майже 40 тис.

Західні актори - теж зірки Боллівуду

Тисячі західних акторів прибувають до Боллівуду щорічно, сподіваючись на прорив. Багато хто починають як статисти. Однак це не нове явище.

Можливо, першим іноземцем, якому вдалося досягти культового статусу в Боллівуді, стала австралійка Надя, також відома як "Безстрашна Надя" або "Хунтервалі" - "жінка з батогом". Вона прибула в країну в 1935 або 1936 році і стала першою королевою трюків в індійському кіно.

Катріна Кайф продовжила справу суперзірок-іноземців у Боллівуді. Італійська актриса на ім'я Синьорина Манеллі зіграла жінку-вамп у німому фільмі 1922 "Паті Бхакті" - стрічці, чия мораль зводилася до того, що жінки повинні бути віддані своїм чоловікам.

Народжений в Індії американець Том Олтер зіграв у 60 фільмах в образі "білої людини", що говорить на хінді з помітним акцентом.

Потім, звичайно, була Хелен, яка підкорила кілька поколінь індійських глядачів своїми чуттєвими танцювальними рухами. Не обтяжена одягом, вона знайшла свій шлях до сердець поколінь індійських чоловіків завдяки танцям живота і рухам стегон.

Останніми роками, можливо, ніхто не зійшов на п'єдестал так, як нинішня королева Боллівуду Катріна Кайф - наполовину британка, що говорить на хінді з іноземним акцентом.

Размещено на Allbest.ru