Самобутні культурні традиції Візантії стали підсумком складної взаємодії античних традицій і християнства. Їх співвідношення виявлялося по-різному, на тому або іншому етапі одна із сторін висувалася на перший план, або навпаки - придушувалася. Ці процеси, що проходили в усіх без виключення галузях культури, склали принципову лінію розвитку візантійської культури. Так, в філософії жодне з грецьких вчень не було втрачене, вони вивчалися, коментувалися, на відміну від Західної Європи, де було канонізоване вчення Арістотеля. У ХІ ст. видатний вчений Михайло Пселл навіть використовував вчення Платона для обгрунтування права критикуват деякі церковні авторитети. Потім верх бере догматика, навіть містика, а в останній вік існування Візантії знову зростає популярність античних мислителів.

У Візантії збереглися центри античної науки і освіти, хоч дуже хворобливо позначилася втрата найбільшої Александрійської бібліотеки, загиблої у вогня пожежі на початку V ст. У Константинополі вже в ІХ ст. створюється Магнаврська вища школа з викладанням богослов'я і світських наук, а в ХІ ст. - університет з філософським і юридичним факультетами. Зберігалися античні системи уявлень в астрономії, медицині, хімії, хоч вони весь час зазнавали критики. Про успіхи хімії кажуть технологія виготовлення смальти для мозаїк, винахід уславленого „грецького вогню” - запалювальної суміші, яку не можна погасити водою. Найкращимі письменники, які були виховані в античних школах - Афанасій Александрійський, Григорій Богослов, І оан Златоуст. Поширеним жанром стали житія святих та твори отців церкви, богословов: Іоан Златоуст, Василій Великий, Григорій Жиський. Їх діяльність та твори вплинули на подальший розвиток християнського богослов'я та церковного богослужіння, насамперед Київської Русі.

У візантійській архітектурі знайшли своє застосування і розвиток художні і технічні ідеї античності. Візантійські архітектори У візантійській архітектурі знайшли своє застосування і розвиток художні і технічні ідеї античності. Візантійські архітектори в пошуках нових форм храму вирішили складну творчу і інженерну задачу - об'єднали прямокутну в плані базиліку і куполоцентричний храм. Підсумком цих пошуків став саме видатний твір візантійської архітектури - храм Св. Софії (Софія - символ божественної мудрості ) в Константінополі, побудований усього за п'ять років за наказом Юстиніана І. Рідкий для середньовіччя випадок, коли нам відомі імена архітекторів - Анфімій з Трал і Ісидор з Мілету. У плані храм представляє прямокутник, його центральна частина перекрита куполом, до якого примикають ще два напівкуполи. Головним же в задумі була організація внутрішнього простору храму. Надзвичайно багатий інтер'єр собору. В основи купола, зроблені по колу сорок вікон і для відвідувача внизу не видно стін, що створює ефект того, що купол звисає з неба. Пізніше складається хрестово-купольне планування храмів.

На відміну від архітектури у візантійському образотворчому мистецтві частка античної спадщини була іншою. Елліністичний початок яскраво виявлявся у ранніх фресках і мозаїках-- жанрові сцени, реалістичне зображення людей, правильні пропорції. Однією з вершин є мозаїки у храмі Св. Софії. Надалі оформляється так званий візантійський канон, що передбачає площинне зображення, регламентовані релігійні сюжети. Сувора система існує і для розміщення сюжетів монументального живопису в храмах. Біблійна тематика стає переважаючою. Виникає особливий жанр живопису -- іконопис (від грецького «ікона» -- картина), в якому усі канони дотримуються дуже суворо. У нашій національній історії особлива роль належить привезеної у Київ в XII у. візантійській іконі, що пізніше отримала назву «Володимирська Богоматір».

До великих художніх висот піднялося в Візантії мистецтво оформлення книги. На книжковий живопис вся суворість канону не розповсюджувалася. Цим пояснюється більший реалізм і виразність книжкових мініатюр що виконувалися з великою живописною майстерністю і тонкістю (слово «мініатюра» походить від назва червоної фарби -- «миниум»). Художники розробляли не тільки сюжети композицій, але й систему взаємозв'язку тексту і мініатюр, їх розташування, домагаючись художньої єдності.

Важким для образотворчого мистецтва виявився іконоборчий період (VIII ст.), коли імператори в боротьбі проти політичного впливу церкви заборонили шанування ікон, а також будь-яких зображень Христа і святих. Прикрашати церкви дозволялося тільки декоративним орнаментом. На початку IX в. заборони були відмінені, але до цього часу не тільки багато які ікони, але й мозаїки, фрески у Константинополі були знищені. Візантійська культурна традиція виявилася сильніше самої держави. Після перетворення Константинополя в столицю Османської імперії, вона отримала подальший розвиток у народів Східної Європи, в тому числі українського, де розповсюдилася разом з християнством.

Питання для роздуму: - Порівняйте світоглядний комплекс східноєвропейської та західноєвропейської культур.

Тема: Культура епохи Відродження

Після вивчення матеріалу теми ви повинні вміти:

- визначати поняття «Відродження», хронологічні рамки та історико - культурний зміст нової епохи;

- розкривати основні риси та гуманістичні засади Ренесансу;

- називати основні риси та гуманістичні засади епохи Рененсансу;

- розповідати про творчість митців гуманістів.

Теоретичний мінімум: - природа (античність, ідеал, гармонія, філософія, міфологія, релігія, пантеїзм, антропоцентризм, раціоналізм);

- людина (гуманізм, індивідуальність, особистість, титан, індивідуалізм, традиційність, новаторство, естетика, мораль);

- суспільство (ренесанс, реалізм, наука, творчість, мистецтво, Мадонна, маньєризм, барокко, академізм).

Основна частина.

Під Відродженням слід розуміти перехідну епоху в рохвитку європейської культури від Середньовіччя до Нового часу, що охоплює період кінця 13 - 16 ст. включно.

Культура Відродження прийшла на зміну середньовічній культурі, для якої характерною була церковна монополія на духовне життя.

Нова культурна епоха була названа її творцями Відродженням: малось на увазі відродження традицій античної культури.

Грунтом Ренесансної культури були нові економічні відносини, що стали формуватися насамперед в Італії наприкінці 13 ст. (вільнонаймана праця на мануфактурах, перші банки, лихварські контори). Формуванню нового світогляду сприяли наукові відкриття й винаходи, розкопки старовинних пам'яток, віднайдення манускриптів з працями античних вчених і філософів.

Ренесансна культура дала світу митців нового типу - так званих титанів Відродження.

Епоха Відродження перетворила людину на активного суб'єкта культури.

Основною рисою Відродження є розвиток гуманізму (від лат. humanus - людяний), системи ідеї і поглядів на людину як на найвищу цінність.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Схема періодизації Відродження:

1. Передвідродження (2 пол. 13-14 ст.).

Головний центр - Флоренція, економічно розвинена і незалежна

( поет - гуманіст Данте Аліг*єрі (1265 - 1321), художник і

архітектор, „батько" Відродження Джотто (1266 - 1337),

„король поетів" Франческо Петрарка (1304 - 1374),

письменник Джованні Боккаччо (1313-1375).

Раннє Відродження (15 ст. - 80-ті роки). Творчість реформаторів мистецтва: живописця Мазаччо (1401 - 1428); скульптора Донателло (1386 - 1466); архітектора Філіппо Брунеллескі (1377 - 1446); діяльність флорентійської платонівської академії; елітарна творчість Сандро Боттічеялі (1445 - 1510).

Високе Відродження (1490 - 1530) - найвищий підйом і розквіт епохи Відродження.

Творчість титанів, яким не було рівних за потужністю думки, рівнем вченості і освіченості: Леонардо да Вінчі, Рафаель Санті, Мікеланджело, Альбрехт Дюрер, Тіциан, Еразм Роттердамський. Це люди - універсали, які сконцентрували в своїй творчості весь культурний потенціал попередніх епох.

4. Пізнє Відродження (1540 - поч. 17 ст.).

Термін досить умовний. Явище маньєризму як криза ідеалу Відродження в мистецтві. Досягнення

літератури ( Франсуа Рабле (1494 - 1553), Miгeль де Сервантес (1547 - 1616), Уільям Шекспір ( 1564-1616).Зміст цієї епохи виявився у переході від класичного Середньовіччя до Нового часу європейської цивілізації, який означений суттєвим переворотом у всіх сферах соціально-культурного життя.

Характерною рисою культури Відродження є її суперечливість. Антиклерикальна спрямованість творів гуманістів поєднується в них з глибокою вірою; гуманістичні погляди межують з містикою, а раціоналізм - з магією, алхімією та астрологією. Високі злети людського генія і духовність ідуть поруч з підступністю- і аморалізмом як в особистому житті, так і в політиці ( політичній трактат Ніколо Макіавеллі „Государ").

Не зважаючи на всі недоліки і суперечності культура Відродження залишила такі матеріальні і духовні цінності, які стали близькі й зрозумілі людям наступних поколінь.

Цей процес почався в Італії наприкінці ХІV ст. і розповсюдився у ХV - ХVІ ст. на інші європейські країни.ідейною основою культури епохи Відродження став гуманізм.

Обгрунтування величі людини діячі нової ренесансної культури знайшли в літературних працях античних філософів, істориків, поетів, драматургів та в мистецьких творах скульпторів і художників. Гуманісти творчо засвоїли античну спадщину.

Діячі нової ренесансної культури переосмислили відношення „Бог - людина”.

Гуманістичний світогляд у центрі своєї уваги поставив людину.

Гуманістична культура епохи Відродження стверджувала земне значення людини, сприяла розкриттю її творчих можливостей.

Гуманісти висунули ідею про право кожної людини на щастя у реальному житті. Вони розробили, виходячи з головної ідеї, ієрархію життєвих цінностей та ідеал гуманістичної культури.

Значний внесок у розвиток гуманістичних ідей зробили італійські мислителі.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

АВТОРИ	ТВОРИ
Піко делла Мірадола (1463 - 1494)	„Промова про гідність людини”, „Проти астрології”, „Гептапл”
Джаноццо Манетті (1396 - 1459)	„Трактат про безсметря душі”
П'єтро Помпонацці (1462 - 1525)	„Трактат про безсмертя душі”
Франческо Петрарка (1304 - 1374)	„Про засоби проти всілякої фортуни”, „Книга листів про діла повсякденні”, „Моя таємниця” („Про презирство до світу”), „Про неосвіченість власну та багатьох інших”
Лоренцо Валло (1407 - 1457)	„Порівняння Нового заповіту”, „Про істинне і хибне благо”, „Про свободу волі”, „Про красоти латинської мови”
Марсіліо Фічіно (1433 - 1499)	„Про християнську релігію”, „Платонівська теорія про безсмертя душ”
Поджо Браччоліні (1380 - 1459)	„Про благородство”, „Проти лицемірів”
Леонардо Бруні (1369 - 1444)	„Вступ до моральної науки”, „Історія флорентійського народу”, „Про лицемірів”
Бьондо (1388 - 1463)	„Історія від занепаду Римської імперії”
Леон Батиста Альберті (1404 - 1527)	„Десять книг про зодчество”, „Три книги про живопис”
Нікколо Макіавелі (1469 - 1527)	„Государ”, „Історія Флоренції”, „Міркування на першу декаду Тита Лівія”

Художня література епохи Відродження є яскравим естетичним феноменом. Голосним об'єктом зображання стає реальна людина, але митці підходять до неї з позиції високого естетичного ідеалу.

У ренесансну епоху в суспільстві з'являється самостійна, творча особа митця. Художня творчість набуває великого значення у соціально-культурному житті.

Найбільш яскраво естетизація людини, культ людської краси віддзеркалювала тема мадонни. Вона стала однією з провідних тем літератури та мистецтва Ренесансу.

Художня культура епохи Відродження була світською та реалістичною за ідейно-художньою спрямованістю. Відповідного характеру набували міфологічні та релігійні сюжети, які використовували ренесансні митці.

Художній культурі, особливо образотворчим мистецтвом і архітектурі, відволилась активна роль у духовному житті суспільства. Діячі ренесансної культури називали мистецтво „другою культурою”, що створена і удосконалена людиною.

У скульптурі та живопису, які набувають самостійного статусу, провідну роль відіграє реалістичне зображення людини.

На картинах ренесансних художників з'являється реалістичний пейзаж.

Портрет і автопортрет - нові ренесансні жанри - займають центральне місце у розкритті духовного світу людини.

Епоха Відродження також була добою становлення нової реалістичної культури.

Питання для роздуму: Як ви розумієте такі висловлювання:

- Слава - у руках праці. (Леонардо да Вінчі).

- Хто йде за іншими, нікого не обгонить, і хто сам не уміє праціювати як слід, ніколи не зуміє як слід скористатися чужими творами. (Мікеланджело Буонарроті).

- Якщо людина бажає позбутися свого жалюгідного стану, бажає відверто і цілком, - таке бажання не може бути неуспішним. (Франческо Петрарка).

- Якщо будеш жорстоким до вад, тоді зробиш благодіяння до людини. (Еразм Роттердамський).

- У кого багато вад, у того багато і повелителів. (Франчека Петрарка).

Тема: Культура Нового часу.

Після вивчення матеріалу теми ви повинні вміти:

- порівнювати світо моделі Нового часу і Середньовіччя;

- розкривати особливості розвитку культури епохи Нового часу;

- визначати роль мистецтва, науки, літератури в духовному житті суспільства;

- називати основні ідейно -художні стилі та їх характеризувати;

- розповідати про творчість діячів епохи.

Теоретичний мінімум: - природа (освіта, знання, раціоналізм, матеріалізм, атеїзм, історія, філософія, технічний прогрес),

-людина (просвіт ель,енциклопедист,мораль,виховання),

-суспільство(просвітницький абсолютизм,революція, технічна революція).

Основна частина.

Європейську культуру 17-19ст. Називають Новим Часом. В цей період закладаються основи сучасного світу. Вона базується на буржуазному способі виробництва, має єдиний духовний орієнтир - розвиток особистості, загальні риси, такі як гуманізм, антропоцентризм, європоцентризм, раціоналізм.

Кожне століття має своє історичне обличчя, свою специфіку:

- ХVІІ ст. - століття „революційної критики” феодалізму у Нідерландах та Англії й раціональної критики-схоластики у Франції та інших країнах;

- ХVІІІ ст. - століття Просвітництва;

- ХІХ ст. - епоха розквіту буржуазної культури, початок кризи.

17 ст. - це час, Коли людство сподівалося на можливість удосконалення світу на гуманістичних, життєстверджуючих, творчих засадах. 17 ст.-це епоха абсолютизму (Франція Людовика 14-го), формування національних культур. 17 ст. можна вважати століттям наукової революції, коли розвиток наукових знань почав випереджувати техніку. У цей час живуть Г. Галілей. І. Ньютон. Й. Кеплер, Р. Декарт, Б. Паскаль.

Розвивається філософія. Початок філософії Нового Часу було покладено Рене Декартом( 1596 - 1650), автором постулату: „Я мислю, отже існую",який відкидав пізнання, прийняті на віру. Формула англійського філософа Френсіса Бекона „Знання - сила",спираючись на ідеї соціального прогресу,зробила великий внесок у розвиток європейської цивілізації.

17 ст. Внесло дуже багато у розвиток художньої культури. У живописі становляться самостійними жанри пейзаж та портрет, виникають натюрморт і анімалістичний жанр. В музиці народжується опера (перша опера - „Орфей" К. Монтеверді).

Головні напрямки в мистецтві та літературі 17 ст. - бароко (від італ. barocco - грубий, фальшивий, штучне, перебільшення) і класицизм ((від лат. classicus - зразковий), художній стиль та естетичний напрям в європейському мистецтві; строгі канони, стройність, логічність). Бароко виникає наприкінці 16 ст. В Італії (творчість архітектора та скульптора Л. Берніні). Найяскравіше бароко виявилося в католицьких країнах: Іспанії, Фландрії, Чехії, Польщі. Центральна постать епохи бароко - фландрський живописець П. П. Рубенс (1557 - 1640).

В Голандії найяскравішою фігурою був Рембрандт ван Рейн , чия творчість - найвище досягнення реалізму (напрям в мистецтві, який найбільш близько виражав реальність).

Батьківщиною класицизма стала Франція. Це художній стиль у європейській літературі та мистецтві 17-18 ст., ідейним підґрунтям якого став раціоналізм, а основною рисою - звернення до образів і форм античного мистецтва і літератури як ідеального художньо-естетичного еталона.

Предметом мистецтва повинно бути лише прекрасне, піднесене , героїчне і духовне. Сюжети бралися з міфології, історії чи біблійних текстів. Головною постатю у живописі класицизму став Н. Пуссен (1594 - 1665), у якого важливою була тема гармонії людини і природи.

Класицизм в архітектурі втілився у Версальському ансамблі ,побудованому під час правління Людовика 14-го. Стиль класицизма утвердився в літературі. Утверджувалася ієрархія жанрів , які поділялися на високі (трагедія , ода) та низькі (комедія, сатира, байка). Провідне місце належало трагедії. Славу французькому театру забезпечили 3 драматурга: П. Корнель , Ж. Расін та Ж. Б. Мольєр (1622 - 1673), засновник жанру т.з. „високої комедії. Великої популярності набули байки Ж. Лафонтена.

У 1680 р. за результатом з,єднання театрів Расіна та Мольєра виник паризький театр „Комеді франсез", який до нашого часу є школою акторського і режисерського мистецтва.

ХVІІ ст. - початкова епоха в становленні буржуазного суспільства. Це період падіння релігії та посиленого вироблення нового буржуазного світогляду.

Тема: Культура доби Просвітництва

Після вивчення матеріалу теми ви повинні вміти:

- Розкривати ідеї соціально -культурного розвитку епохи Просвітництва;

- Розповідати про основний зміст діяльності та творчості просвітителів;

- Давати означення понять «Просвітництво», «енциклопедисти», «ідеологія».

Основна частина.

Переломним моментом в історії людства вважається 18 ст., яке називають віком просвітництва. Просвітництво - це політичний, ідейно-філософський та культурний рух, поширений у країнах Західної Європи та Північної Америки. Ідеологічна доктрина Просвітництва виникла в Англії у 17 ст. (Джон Локк) і отримала широкий розвиток у 18 ст. у Франції (Вольтер, Д.Діро, Ж.-Ж.Руссо).

Епоха Просвітництва - це період нового піднесення соціально-культурного життя в Західній Європі, яке досягло свого апогею в ХVІІІ столітті.

Головні риси Просвітництва:

1. Ідея рівності всіх людей перед законом і людьми; ідея свободи (слова, совісті, друку).

2. Перемога розуму над почуттями.

3. Історичний оптимізм. Просвітники вважали, що досягнення ідеального суспільства можливе лише через звільнення людини від релігійних та станових забобонів через розповсюдження освіти і науки. У Німеччині Просвітництво пов'язане з іменами І.Канта, Г.Лессінга, Й.Гердера і „універсального генія” Й.В.Гете.

4. Культ природи (сентименталізм, засновник Ж.-Ж.Руссо).

Епоха Просвітництва була багатою на нові ідеї. Просвітницька ідеологія теоретично підготувала здійснення буржуазних революцій в Західній Європі та Північній Америці.

Нові просвітницькі ідеї та концепції мали велике значення для переходу до нового історичного періоду розвитку європейської цивілізації, вони відіграли активну роль у подальшому соціокультурному розвитку європецських країн, створенні нових матеріальних і духовних цінностей.

Просвітницькі ідеї почали зароджуватися в Англії. Помітний вплив на англійське Просвітництво мали філософські праці Томаса Гоббса (1588 - 1676), Джона Локка (1632 - 1704), Давида Юма (1711 - 1776).

Нові ідеї плідно розвивалися в Німеччині такими просвітителями, як Християн Вольф (1679 - 1754), Іммануїл Кант (1724 - 1804), Готхольд Лєссінг (1729 - 1781), Йоганн Гердер (1744 - 1803).

Франція стала класичною країною Просвітництва. Великий французький милитель і письменник Франсуа Марі Аруе Вольтер (1694 - 1778) вважається основоположником просвітницького руху.

В епоху Просвітництва розповсюджувалися ідеї, які були спрямовані проти релігійного світогляду та феодально-монархічного ладу. Блискуча плеяда французьких просвітителів здійснила нищівну критику релігії та церкви.

З позицій філософського матеріалізму і атеїзму виступили французькі просвітителі Жюльєн Офре Ламетрі (1709 - 1751), Дені Дідро (1713 - 1784), Клод Адріан Гельвецій (1715 - 1771), Поль Анрі Гольбах (1723 - 1789), П'єр Сільвен Марешаль (1750 - 1803).

В епоху Просвітництва з'явилася ідея культурно-історичного прогресу. З новим поглядом на розвиток суспільства просвітителі поєднали теоретико-економічні, правові, моральні, виховні проблеми. В епоху Просвітництва поняття культури, яке пов'язували з ідеями всеперемагаючого розуму, набуває особливого значення. Особливу позицію у поглядах на сучасну цивілізацію зайняв французький просвітитель Жан-Жак Руссо (1712 - 1778). Він висунув альтернативну концепцію „природної людини”.

В епоху Просвітництва література і мистецтво, завдяки новим ідеям і критеріям, значно розширили коло пізнавальних, етичних і естетичних проблем.

Прояви художньої культури набули бульшої різноманітності. Література і мистецтво розвивались у руслі певних ідейно-художніх напрямків, або стилів.

Франція - батьківщина нового суто світського стилю рококо, що з'явився на початку 18 ст. Таку назву цей стиль отримав за легковажність, театральність, пристрасть до вишуканих форм і вигадливих ліній. Він тісно пов'язаний з побутом та декоративно-ужитковим мистецтвом (посуд, бронзові вироби, меблі, порцеляна, оформлення інтер'єру). Сюжети виключно еротичні, любовні. Головні постаті стилю рококо у французькому живописі: А.Ватто, Ф.Буше, О.Фрагонар.

Особлива роль просвітителям відводилася у літературі. Друковане слово мало велику вагу у розповсюдженні нових ідей, створенні ідеального образу культурної особистості, вихованні людей на яскравих художніх повістях, романах, драмах, публіцистичних і критичних ессе, статтях. В епоху Просвітництва з'явились і набули популярності філософські повісті та романи, які глибоко осмислювали проблеми сучасного життя суспільства.

Головний літературний жанр епохи Просвітництва - роман („Робінзон Крузо” Д.Дефо, „Мандри Гулівера” Дж.Свіфта, педагогічний роман Ж.-Ж.Руссо „Еміль, або Про вихователя”).

18 ст. називають „Золотим віком” театру (творчість Карло Гольдоні, К.Гоцці, П.О.Бомарше, Ф.Шіллера).

18 ст. можна назвати століттям музики. Це час життя останнього генія доби бароко Й.С.Баха, автора органних творів, неперевершеного майстра поліфонії; „батька симфонії” Ф.-Й.Гайдна та генія світового мистецтва австрійського композитора В.А.Моцарта, чия творчість охоплює всі музичні жанри.

Питання для роздуму: Як ви розумієте такі висловлювання:

- Немає нічого більш соромнішого, як бути некорисним для суспільства і для самого себе, і мати розум для того, щоб нічого не робити. (Блез Паскаль).

- Sapere aude - май мужність користуватися власним розумом!.. - девіз Просвітництва. (Іммануїл Кант).

- Ті, хто полюбляють учитися, ніколи не бувають бездіяльними. (Шарль Монтеск'є).

- Перша умова будь-якої освіти викласти лише одну істину. (Жан Антуан Кондорсе).

- Буква убиває, дух оживляє. (Жан-Жак Руссо).

- Вплив звички значно ширший, ніж панування природи. (Франсуа Вольтер).

- Все, чого ми не маємо при народженні та без чого не можемо обійтися, стави дорослими, дано нам вихованням. (Жан-Жак Руссо).

- Якщо ми добре виховані, то не страждаємо ні від яких обмежень у наших чуттєвих задоволеннях. (Бернард Мандевіль).

- У вихованні ховається велика таємниця: удосконалення людської природи. (Іммануїл Кант).

- Від правильного виховування дітей залежить добробут всього народу. (Джон Локк).

- Вся різниця між поганими і гарними людьми полягає у тому, що у перших приватний інтерес переважає над суспільним, тоді як інші жертвуєть своїм власним благом заради друга або суспільства. (Жюльєн Ламетрі).

- Наші надії на покращення людського роду в майбутньому можуть бути зведені до трьох положень: знищення нерівності між націями, прогрес рівності між різниим класами певного народу, насамкінець, дійсне удосконалення людини. (Жан Кондорсе).

Тема: Європейська культура ХІХ ст.

Після вивчення матеріалу цієї теми ви повинні вміти:

- визначати основні тенденції культури ХІХ ст..;

- характеризувати основні стилі та напрямки культури;

- порівнювати основні стилі та напрямки культури;

- називати найбільші надбання світової культури;

- давати означення понять «романтизм», «реалізм», «імпресіонізм», «декаденс», «символізм», «постімпресіонізм», «модернізм».

Основна частина.

ХІХ ст. - це період кульмінації розвитку буржуазного суспільства із змінами в духовному житті та художній культурі. В основі культури ХІХ ст. цінності культури Нового часу - раціоналізм, антропоцентризм, європоцентризм та ін., але вже відбувається переоцінення цінностей.

Основні характеристики ХІХ ст.:

- промисловий переворот; „століття машин”;

- „епоха сталі”;

- „століття залізних доріг”;

- „століття електрики”.

В результаті промислового перевороту відбулося формування індустріального суспільства, де праця стає ідеалом, а згодом - ідолом. Головною цінністю індустріальної цивілізації стає технічний рогрес та наука. За підрахунками П.Сорокіна, „тільки ХІХ ст. дало відкриттів та винаходів більш, ніж у попередні століття разом узяті, а саме - 8527”.

Науковий та технічний прогрес ХІХ ст. був заснован на вірі в людину-перетворювача (Відродження) та віру в активну роль його розуму (Просвітництво).

Відомо, що в Новий час середньовічній християнській моралі та лицірській етиці був протиставлен ідеал людини, яка всім зобов'язана самій собі (своїй праці, особистим якостям та рисам). Зміна місця та ролі християнської релігії та церкви призвела до звироднілення моральних цінностей. Наукова революція змусила переглянути християнську версію походження світу, його існування як втілення божественного промисла, в диво непорочного зачаття, фізичного відродження з мертвих та інше. Відбувається еволюція світогляду. Таким чином в ХІХ ст. відбувається криза християнської космогології яка переростає в кризу християнського світогляду та моралі. В суспільстві знижується доля релігійного та збільшується доля світського мистецтва.

У ХІХ ст. формується класична модель інститутів художньої культури, зароджуються складові „масової культури” (фотографія, кіно, реклама та ін.).

Мистецтво ХІХ ст. у своєму розвитку пройшло кілька етапів:

І. Епоха романтизму (І пол. ХІХ ст.). спочатку цей термін використовувався в літературі романо-німецьких народів, а згодом охопив музику та образотворче мистецтво, що дозволило трактувати романтизм як художній напрям. Прояви романтизму

у філософії	у музиці	у живописі	у літературі
-особливе значення творчій інтуїції, поетичне откровення єдиний шлях до істини; -представники: Ф. Й А. Шлегель, Ф.Щелінг	- є віддзеркаленням тонких порухів душі, що втілюються у звуках; - представники: Ф.Шопен, М.Глинка; жанр: ¦ романс (Р.Шуман, Ф.Шуберт, О.Варламов, О.Амеб'єв); ¦ опера (М.Глинка, Р.Вагнер, Д.Верді, К.Вебер); ¦ соната (Л. Ван Бетховен, Ф.Ліст, Ф.Шопен); ¦ соната для оркестру - симфонії (Ф.Ліст, Л.-В.Бетховен, Ф.Мендельсон, Ф.Шуберт).	-патетичний характер, нервова збудженість, тяжіння до екзотичних мотивів, історичних та літературних сюжетів, що кличуть від сірої буденності у світ мрій та грайливої уяви; - представники (Ф.Гойя, Т.Жеріко, Е.Делакруа); жанр - портрет (О.Кіпренський, К.Брюлов, Е.Делакруа)	- не полишали надій на перебудову світу; доведення необхідності активного протесту людини проти умов її життя; втеча від бездуховного світу, пошук героїчних прикладів тираноборчої чи патріотичної активності героїв минулого; - представники: В.Одоєвський, В.Жуковський, В.Скотт, Дж.Байрон, Т.Петерфі, Ф.Гойя, Т.Шевченко; жанр: ¦ казково-містичний напрям (Е.Т.А.Гофман, А.Радкліф, В.Ірвінг); ¦ детектив (Е.А.По); ¦ історична течія (В.Скотт); ¦ фольклор (В. Та Я.Грімм, М.Гоголь, О.Пушкін, О.Даль).

ІІ. Класицизм розповсюджуються в роки Французької революції (Енгр, Леду), отримавши епітет „революційний” (Ж.П.Давид та ін.).

ІІІ. В роки наполеонівської імперії формується багатий стиль ампир. Цей стиль строго витримувався в архітектурі та декоративно-прикладному мистецтві.

ІV. Реалізм в якості самостійної течії утверджується в європейській культурі в 40-х рр. ЗІЗ ст., перетворюючись у форму критичного (соціально-історичного) реалізму. Критичний реалізм - вища точка реалізму. Реалізм як тип культури Нового часу ХІХ ст. - кульмінація культури цього часу. У стилі критичного реалізму працювали автори соціального роману: у Франції - Бальзак, Мопасан, Золя, Флобер та ін.; в Англії - Дікенс, Стендаль, Голсуорсі; у Росії - І.С.Тургенєв, Ф.Достоєвський, Л.М.Толстой.

Прояви реалізму

У філософії	У літературі	У живописі	У музиці
¦ діалектична філософія Г.-В.-Ф.Гегель; ¦ філософія позитивізму О.Конт; ¦ науковий комунізм К.Маркс.	„дослідження” життя людини протягом тривалого часу розкривають процес формування особистості або певної частини суспільства у найважливіших моментах їх еволюції; представники: ¦ О. де Бальзак, Л.Толстой, Стендаль, Ф.Достоєвський, Ч.Діккенс, Г.Флобер, У.Геккерей; ¦ сатира: А.Франс, М.Салтиков-Щедрін, Ті де Мопассан.	жанри: ¦ сатиричний В.Пєров, Г.Курбе, О.Домьє; ¦ портрети художники-передвижники І.Суріков, І.Крамской, Т.Мясоедов, В.Пєров, І.Гепін; ¦ пейзаж І.Левітан, О.Саврасов, І.Шишкін.	демократичні, національні принципи побудови творів, їх близкість до народної музики та доступність порівняно широким верствам населення; П.Чайковський, Г.Берліоз, Ж.Оффенбах, А.Адин; „Могутня кучка”: м.Балапірєв, Ц.Кюі, М.Мусорський, О.Бородін, М.Римський-Корсаков.

V. З п. 50-х рр. мистецтво Західної Європи вступає в епоху декадансу (з фр. - „занепад”). Головна особливість декадансу - заперечення реальності як низькопробної дійсності, що не може розкрити свої високі таємниці людини, яка спирається лише на органи чуттів.

Декаденс як своєрідне світовідчуття проявився:

У філософії	У літературі	У живописі
Волюнтаризм Ар.Шопенгауер Екзистерціалізм С.К'єркеюр Філософія життя Ф.Ніцше, В.Дільтей	Шарль Бодлер Течія - символізм П.Верлен, А.Рембо, С.Малларме, М.Мінський, З.Гіппіус, В.Брюсов	¦ постімпресіонізмП.Сезан, В. ван Гог; ¦ модернізм М.Врубель, Е.Муни, А.Бьоклін, фр. композитор М.Равелі („Болеро”)

Імпресіонізм - з фр. „імпресіо” - „враження”. Головна тема - не стільки втілення на полотні предметного світу, скільки художнє опрацювання світло-повітряного оточення предметів, яке створє довкола них своєрідну психологічно-естетичну ауру.

Тремтилива життєвість життя, де реальним лишається тільки повітряне оточення предметів, а самі предмети ледь вгадуються в хитливому мерехтіння світла. (Живопис: - Е.Мане, к.Моне, о.Ренцар, К.Піссаро, Е.Дега, Ж.Сера, А.Сіслей; у музиці - К.Дебюссі, М.Равель, М. де Фалья, О.Роден; у скульптурі - І.Ставалнський; у літературі - П.Верлена, А.Рембо, брати Гонкуріг, Шніцлере, ранній Р.М.Рільке.

Як напрямок мистецтва імпресіонізм проіснував відносно недовго.

У цілому ж ХІХ ст. стало одним з найнасиченіших у розвитку світової культури.серед його найбільших надбань реалізм й досі лишається одним із провідних культурних напрямків. Кожне культурне явище виникає та існує в певних історичних і суспільних умовах.

Питання для роздуму:

- Що спільного в романтизмі та символізмі і що їх різнить?

- Якими є досягнення і недоліки реалістичного світобачення?

- У чому сутність імпресіоністського світобачення?

- У чому культура зламу століть виступає провісником світоглядних тенденції новітнього часу?

Тема: Культура ХХ-го століття

Після вивчення матеріалу теми ви повинні вміти:

- розкривати вплив соціально- економічних та політичних чинників на формування культури ХХст.;

- класифікувати культурні явища ХХст.;

- аналізувати особливості напрямів культури ХХст.

- давати означення понять «абстракціонізм», «Концептуальне мистецтво», «сюрреалізм», «масова культура», «поп- рок -культури» .

Основна частина.

20 ст. - століття воєн, геноциду, екологічної катастрофи. Тільки наприкінці його виникли паростки надії, яка грунтується на філософії екзистенціалізму.

20 ст. - століття науки, НТР(винаходи в галузі електроних і комп'ютерних засобів зв'язку,освіти,побутової техніки,інженерна генетика). Завдяки прогресу якої відкрилася абсолютно інша картина світу: космічний погляд на світ, людину і природу (філософія всеєдності; російський космізм М. Федорова, В. Соловйова, К. Ціолковського, П.Флоренського; вчення живої етики Агні-йога ); поняття ноосфери як духовної енергетичної оболонки землі (Тейяр де Шарден, В. Вернадський ). Всі ці революційні зміни позначали перехід до нового типу суспільства, яке називають постіндустріальним.

Основний акцент у світосприйнятті людини 20-го ст. робиться не на пізнання, а на розуміння світу ( велика роль інтуїції, позасвідомого).Сучасна західна культура динамічна.Практицизм,індивідуалізм,гонитва за матеріальними благами,специфічне ставлення до часу («час - гроші»).

Мистецтво авангарду прагне виразити ідею першооснови, простору, космогонії, божественого світла ( творчість В. Кандинського, К. Малевича, В. Хлебникова, Е. Мунка, П. Пікассо та інш. ). Мистецтво стає „неусвідомленою сповіддю людства".

Культура 20-го ст. Філософічна. Інтерпретація дійсності подається з позицій марксизму, фрейдизму, екзистенціалізму.В нових соціокультурних умовах основним принципом у всіх сферах суспільного життя став плюралізм.

Творчість пов'язана з глобальними проблемами світової політики. Нові жанри ( політичний роман, політичні пісні і спектаклі, політичний плакат, а також напрями в мистецтві - соц-арт, андеграунд).Нові види мистецтва (кіно, телебачення ), що мають колосальний вплив на маси.Художня інтелігенція активно протистоїть фашизму, тоталітарізму, дегуманізації життя.Відсутній панівний стиль у мистецтві; існує безліч течій, особливо у живописі та музиці.Оновлення виражальних засобів художньої мови в літературі і мистецтві. Кожне десятиріччя має „ своє обличчя”.

A) модерн, фовізм, кубізм, футуризм 1-го десятиріччя 20-го ст.

Б) супрематизм, дадаїзм, експресіонізм, класичний авангард (1910 - 1920-х pp.).

B) сюрреалізм, соцреалізм, конструктивізм 1920 - 1930-х

Г) поп-арт (сер. 1950 - поч. 1960-х pp.).

Д) художні напрями 1960-х pp. ( мінімалізм, боді-арт, попарт, „бідне мистецтво", „ суворий стиль" у радянському мистецтві та інш.).

Е) перехід до постмодернізму на початку 1970-х рр.(хепенінг, перфоманс, соц-арт, концептуалізм, фотореалізм).

Ж) постмодернізм 1970-х - поч. 1980-х рр.(неофігуративність, гіперреалізм, неоеспресіонізм та інш.).

І все ж таки 20 ст. - це цілісна художня доба, якій властиві прагнення до гуманізму буття і творчості та глибокий інтерес до особистості. Вся історія культури 20-го ст. - це розповідь про пошуки нової точки опори. Оскільки світ став ворожою силою, природно було звернутися до одинаків, здатних витримати цей тиск. Кращим з героїв Г. Гессе, Е. Ремарка, Е. Хемінгуея, В. Набокова притаманні висока мужність і шляхетність.

Риси сучасної культури: масовість,віртуальність,елементи гри (кінетичне мистецтво, роман Г. Гессе „ Гра у бісер"), залежність від капіталу, ринкова орієнтація.

Створення умов для збільшення свободи людини - одне із найбільших досягнень західної цивілізації ХХст. ( соціальна мобільність,розширення можливостей вибору,зростання часу для дозвілля,збільшення різноманітності і доступності джерел інформації,зростання соціологічної захищеності особистості,збільшення середньої тривалості життя,зміна стилів поведінки і мислення).

Питання для роздуму: У чому виявляється глобалізм новітньої культури?

- Якими є взаємодії природничо -наукових і гуманітарних процесів у сучасній культурі?

- Які види мистецтва домінують у новітній культурі?

- Чому кінематограф став найвпливовішим мистецтвом ХХст.?

Література: 1. Бокань В А. Культурологія: Навч. посіб. - К., 2000.

2. Бокань В.Л., Польовий Л.П. Історія культури України. -К, 1998.

3. Греченко В.А., Чорній І.В., Кушнерук В.А., Режко В.А. Історія світової та української культури. - К., 2002.

4.Історія української та зарубіжної культури / За ред. С. М. Клапчука, В. Ф. Остафійчука. - К., 1999.

5. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. - К, 2002.

Тема: Історичні етапи розвитку української культури.

Після вивчення матеріалу теми ви повинні вміти:

-визначати фактори,які вплинули на витоки української культури;

-називати характерні риси культури Київської Русі;

-виділяти особливості культури України 14-18 ст.;

-відобразити ознаки національно-культурного відродження к.18-19ст. та 20-тір 20ст.

-виділяти етапи розвитку та особливості вітчизняної культури радянського періоду та новітнього часу.

Теоретичний мінімум: - природа (народ, традиція, звичай, обряд, фольклор, кобзар, дума, козак, православне братство, братська школа, дідаскал);

- людина (світогляд, гуманізм, ренесанс, бароко українське, класицизм, релігія, церква, православ'я, католицизм, полонізація, ієзуїт, уніатство, полеміка, лавра);

- суспільство (менталітет, література, мистецтво, архітектура, парсуна, ктитор, колегія, гімназія, університет, академія, просвіта, писемність, друкарня, реалізм).

Основна частина.

Передумови становлення української культури:

- самобутня культура східних слов'ян;

- культурні традиції Київської Русі;

- староукраїнська культура.

Церковна система навчання зберігалася в українських землях до ХVІІІ ст. Церква використовувала освіту насамперед у своїх власних інтересах. Церковні канони стримували розвиток культури і мистецтва. Але, незважаючи на церковні обмеження, світські мотиви поступово проникали в літературу і мистецтво. Проблеми реального життя людини починали займати помітне місце у духовному житті суспільства.

Основні віхи становлення українського книгодрукування:

- 1941р. - початок слов'янського книгодрукування: майстер Фіоль надрукував у Кракові на церковнослов'янській мові Часослов, Октоїх, Тріодь.

- 1547р. - Іван Федоров видав у Львові перші друковані книги в Україні - „Апостол” і „Буквар”.

- 1575 - 1582рр. - діяльність літературно-наукового гуртка в Острозі та друкарні Івана Федорова.

- 1596р. - у Вільні надрукована „Граматика словенська” і найперший слов'яно-український словник Лаврентія Зизанія.

- 1616р. - вийшов у світ першодрук Києво-Печерської лаври - „Часослов” як навчальний посібник для братських шкіл.

- 1619р. - надрукована граматика Мелетія Смотринського, яка була перекладена майже на всі слов'янські мови.

- 1619р. - вийшло друком „Євангеліє Учительноє” Кирила Транквилаона Старовецького.

- 1627р. - надрукований науково-енциклопедичний „Лексиконъ Славеноросский” Памви Беренди.

- 1635р. - вперше надрукований „Патерик” Києво-Печерської лаври.

- 1674р. - вийшов друком „Синопис” Інокентія Гизеля - перший підручник історії.

Напрямки розвитку духовної культури

У ХVІ - ХVІІ ст. в українських землях з'являються легальні осередки української культури - православні церковні братства.

На базі освітнього осередку в Острозі була заснована перша на українських землях школа слов'яно-греко-латинського типу (Острозька академія).

У Києво-Печерській лаврі виник культурно-освітній осередок учених людей - богословів, педагогів, редакторів, перекладачів, лінгвістів, коректорів, письменників, поетів. Вони розгорнули широку діяльність на базі лаврської бібліотеки та друкарні.

Виник новий жанр літератури - полемічна література.

Велике історичне значення для збереження і розвитку українського народу та його культури мала визвольна війна 1648 - 1654 рр. та об'єднання України з Росією.

У козацько-гетьманський період набула розквіту культура запорізьких козаків. В добу козацької культури виникло мистецтво кобзарів -творців українського героїчного епосу. З мистецтвом кобзарів (бандуристів) пов'язана українська народна поезія.

Яскравою сторінкою історії української культури є козацьке бароко. В культурі козацького бароко. В культурі козацького бароко основні риси західноєвропейського стилю бароко переплелися з характерними особливостями українського менталітету.



В українському живописі з'являється портретний жанр - парсуна. З ним пов'язаний розвиток світського образотворчого мистецтва. Проявом розповсюдження світських рис в релігійному мистецтві був так званий ктиторний портрет. Проявом демократизму в мистецтві був такий вид живопису, як народна картинка. В українських хатах популярною картинкою був „Козак Мамай”.

Досягненням декоративного мистецтва були пишні, великі, багато оздоблені іконостаси.

У часи бароко складається Київська поетична школа, яка була утворена викладачами і випускниками Академії, відчувається піднесення віршованої поезії та драматургії.

У ХVІІ - ХVІІІ ст. формується українське музичне мистецтво. В середині XVІІ ст. була організована музично-хорова школа Києво-Могилянської академії. У гетьманській резиденції ХVІІІ ст. місті Глухові була організована музична школа.

Початок процесу формування професійного музичного мистецтва був пов'язаний з творчою діяльністю педагога і композитора Миколи Дилецького - автора „Граматики мусикійської”. Значний вплив на розвиток музичного мистецтва мала творчість перших професійних композиторів - випускників Київської академії Максима Березовського (1745 - 1777рр.) і Артемія Веделя (1767 - 1808рр.), а також Дмитра Бортнянського (1751 - 1825рр.).

Видатною постаттю перехідного етапу в розвитку української культури був Григорій Сковорода (1722 - 1794рр.). Всім своїм життям і творчістю він утверджував принципи демократизму, просвітництва і гуманізму.

Григорій Сковорода був оригінальним мислителем і письменником. У своїх філософських та літературних працях Сковорода піддає критиці людські пороки, забобони, несправедливий суспільний устрій та створює ідеал істинної людини.

Духовність розглядалася Сковородою як боротьба добра і зла. Сковорода вбачав у людині дві антагоністичні частини з точки зору її становлення, розвитку і реалізації як особистості.

Поетичні твори Григорія Сковороди були зібрані у збірку „Сад божественных песней» байки - в збірку „Басни Харьковскія”.

Наприкінці ХVІІІ ст. починається новий період розвитку української культури. Вона поступово визвиляється від архаїчних, церковнослов'янських рис. Слабнуть і традиції козацької культури. У нових соціально-економічних умовах соціокультурне життя наповнюється новим змістом. У цей період починає сформовуватися українська літературна мова. Поступово світська література займає головне місце в духовній культурі.

Поява нової літератури і драматургії пов'язана з творчістю І.П.Котляревського (1769 - 1838рр.). він написав знамениту „Малоросійську Енеїду” та п'єси з українського народного життя „Наталка-Полтавка” і „Москаль-чарівник”.

Центральною постаттю нової української літератури і мистецтва став Т.Г.Шевченко (1814 - 1861рр.), який був викупленим з кріпосної неволі та влаштований в Імператорську Академію мистецтв у Петербурзі, завдяки зусиллям відомих діячів російської культури - поета В.А.Жуковського, художників А.Г.Венеціалова, К.П.Брюлова, артиста М.С.Щепкіна та інших. Він увішов в історію української культури як великий реалістичний поет-демократ і художник.

Зачинателем художної прози в українській літературі став Г.Ф.Квітка-Основ'яненко (1778 - 1843рр.). 1834 року вийшли друком „Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком».

Значний внесок у розвиток реалістичної прози зробили І.С.Нечуй-Левицький (1838 - 1919рр.), Марко Вовчок (М.О. Вилинськая-Маркович) (1833 - 1907рр.), Панас Мирний (П.Я.Рудченко) (1849 - 1920рр.), О.Ю.Кобилянська (1863 - 1942рр.), І.Я.Франко (1856 - 1916рр.), М.М.Коцюбинський (1864 - 1913рр.).

З цікавими драматургічними творами виступили у цей період такі письменники, як Г.Ф.Квітка-Основ'яненко, М.Л.Кропивницький (1840 - 1910рр.), М.П.Старицький (1840 - 1904рр.), І.Я.Франко, І.С.Нечуй-Левицький, Панас Мирний.

ХІХ століття ознаменувалось в українській культурі становленням професійного музичного і театрального мистецтва. 1882 року М.Л.Кропивницький створив першу професійну трупу українських акторів. У ній грали Садовський (М.К.Тобілевич), В.Грицай, І.Бурлака, Карпенко-Карий (І.К.Тобілевия). Музичну і вокальну підготовку здійснював педагог і композитор М.В.Лисенко.

Першу українську оперу „Запорожець за Дунаєм” (1862р.), створив С.С.Гулак-Артемовський (1813 - 1873рр.).

Центральною постаттю українського музичного мистецтва став М.В.Лисенко (1842 - 1912рр.). Він залишив велику музичну спадщину: пісні, романси, дуети, хори, оперети, опери.

Український живопис ХVІІІ - ХІХ ст. розвивався у руслі європейського процесу зміни художніх стилів.

Мистецтво рококо, яке прийшло на зміну українського бароко, відбило у пишних іконах, портретах козацької старшини та міщан останні роки козацько-гетьманської державності.

У другій половині ХVІІІ ст. центром художнього життя стає Імператорська Академія мистецтв. Її вихованцями були відомі хадожники-виходці з України: А.Лосенко, Д.Левицький, В.Боровиковський, К.Головачевський, І.Саблуков, І.Сошенко.

За сто років у художньому житті змінювали одне одного, а інколи співіснували, такі стилі, як рокайль, сентименталізм, романтизм, класицизм.

У другій половині ХІХ ст. в Україні розквітає реалістиний живопис. Розвиток реалістичних жанрів був пов'язаний з діяльністю „Товариства пересувних художніх виставок”.

З Україною пов'язана творчість таких відомих художників, як Микола Ге (1831 - 1894рр.), Архип Куїнджі (1842 - 1910рр.), Іван Айвазовський (1818 - 1900рр.), Ілля Рєпін (1844 - 1930рр.). В Україні з'явилося багато цікавих художників, які працювали у пейзажному і побутовому жанрах: С.Святославський, В.Менк, В.Орловський, К.Крижицький, М.Дубовський, М.Ткаченко, С.Васильківський, К.Костанді, Л.Жемчужников, І.Соколов, К.Трутовський, М.Пимоненко, П.Левченко, М.Ярошенко та ін.

Розвиток скульптурного мистецтва у цей період був пов'язаний з творчістю таких скульпторів, як П.П.Забіла (1830 - 1917рр.), Л.В.Позен (1849 - 1921рр.), Б.В.Едуардс (1860 - 1924рр.).

Етапи розвитку української культури ХХст.:

1. Перші перехідні десятиліття, що позначилися хвилею соціальних змін та модерністськими експериментами:

A) модерністичні пошуки в художній літератури творчість М. Коцюбинського, П. Тичини) та театрі (Лесь Курбас);

Б) авангард в образотворчому мистецтві ( супрематизм К. Малевича, кубістична скульптура О. Архипенка, кубофутуризм Д. Бурлюка, О. Екстер, О. Богомазова );

B) школа монументального мистецтва М. Бойчука;

Г) розвиток архітектури ( В. Городецький, В. Кричевський );

Д) перші кінофільми О. Довженка ( „Звенігора", „Арсенал", „Земля").

2. 30-40-і pp. - десятиліття репресій, воєн, голодомору, розрухи, що супроводжувалися насадженням соцреалізму:

А) „розстріляне Відродження" ( Лесь Курбас, М. Бойчук, І. Падалка та інш.);

Б) головна тема повоєнних років - тема патріотизму та героїзму народу ( вірші М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри; творихудожників В. Касіяна, О. Шовкуненка; кінофільми О. Довженка, Т. Левчука, Л. Бикова).

3. Піднесення мистецького життя у період відлиги - творчість шестидесятників (В.Симоненка, Л. Костенко, В. Стуса, Т. Яблонської, І. Миколайчука, С. Параджанова, Ю.Іллєнка та інш.). Формування новітніх арт- практик андеграунду -альтернативи соцреалізму.

4. Національно-культурне відродження в незалежній державі та виникнення перших ознак кіберкультури. У музичній культурі - різні форми синтезу ( фолк-рок, рок- опера, симфо-джаз); візуалізації та звучання ( відео-кліпи).

Напочатку 21-го ст. Людство відкриває нову сторінку свого художнього літопису, в якому проглядаються контури культури майбутнього.

Питання для роздуму:

Як ви розумієте такі висловлювання:

- Квітне Польша латиною, квітне Литва русиною. (Приказка).

- Знати, знати козацьку хату, скрізь десяту,

Вона соломою не покрита,

Призьбою не осипана,

Коло двора нечиста - ма і кола,

На дровітні дров ні поліна,

Сидить в ній козацька жінка, околіла.

(З думи „Козацьке життя”).

- Ой полем, полем килиїмським,

То шляхом битим ординським,

Ой там гуляв козак Голота,

Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота.

(З думи „Козак Голота”).

- Любити людство легше,

ніж зробити добро сусіду.

Умій робити добро сусідові. (Григорій Сковорода).

- Всякому голову морочит свой дур. (Г.Сковорода. З пісні 10).

- Не тот глуп, кто не знает, но тот, кто знать не хочет. (Г.Сковорода. З притчі „Убогий жайворонок”)

Тема: Українська культура ХІХ - поч.. ХХст.: період національного відродження

Після вивчення теми ви повинні вміти :

- Визначати фактори, які вплинули на розвиток української культури;

- Виділяти особливості та характерні риси культури ХІХ - поч.. ХХ ст .;

- Відобразити ознаки національно - культурного відродження.

Антиукраїнська політика Російської та Австрійської імперій негативно позначилися на культурному розвитку України. Але,попри усі перешкоди, поступ в культурі продовжувався. Найголовнішим досягненням української культури І пол. ХІХ ст. Стала поява нової української літератури, яка засвідчила початок національного відродження.

Потреби господарського розвитку стимулювали поступ науки, що позначилося на досягнення вчених України. Набагато складнішою була ситуація в освітній сфері. З одного боку, та же економіка вимагала її вдосконалення, з іншого, уряди імперій перешкоджували прогресу національного прогресу. Ці протилежні тенденції у повній мірі проявилися в Україні ІІ пол. ХІХ ст..

Початок ХХ ст. Став продовженням доби блискучих успіхів українських митців. Незважаючи на протидію імперської влади, українська культура здобула світове значення.

У Російській імперії царський уряд насаджував систему освіти, яка повинна була задовольнити потреби держави,але одночасно допомагала б витравити національну свідомість,нав'язати почуття меншовартості.

У 1805р. з ініціативи В.Каразіна відкрився Харківський університет. Але 1817р. уряд закрив Києво -Могилянську академію. У Києві з 1834 р. почав працювати Університет ім. Св. Володимира. У 1865 р. в Одесі. Інший тип вищих навчальних закладів становили ліцеї : 1805р.- Волинський ліцей,1817р. -Рішельєвський;1832 р. -Ніжинський (1820 р. гімназія вищих наук).

Відмінною від царської була освітня політика Австрійської імперії на західноукраїнських землях.

Наука і техніка: 1863р.-заснування Харківського товариства дослідників природи; 1864р - хімік М. Бекетов організував у Харьківському університеті 1 фізико хімічне віділення; 1868р.- інженер А. Власенко сконструював 1 у світі зернозбиральну машину;1873-1919р -історичне товариство Нестора; 1873-1876 р.- Південно -західний відділ Російського географічного товариства;70-тір - наукові товариства філологів,математиків, юристів; 1884р.- 1 кафедра теоретичної фізики М. Шіллер;1886р.- І.Мечников організував в Одесі 1 бактеріологічну станцію; 1912 р. -1 операція лікаря В. Філатова; виходять друком праці Д. Яворницького, М. Грушевського; «Словарь української мови »Гринченка -1907-1909рр.

Поява нової літератури і драматургії пов'язана з творчістю І.П.Котляревського (1769 - 1838рр.). він написав знамениту „Малоросійську Енеїду” та п'єси з українського народного життя „Наталка-Полтавка” і „Москаль-чарівник”.

Центральною постаттю нової української літератури і мистецтва став Т.Г.Шевченко (1814 - 1861рр.), який був викупленим з кріпосної неволі та влаштований в Імператорську Академію мистецтв у Петербурзі, завдяки зусиллям відомих діячів російської культури - поета В.А.Жуковського, художників А.Г.Венеціанова, К.П.Брюлова, артиста М.С.Щепкіна та інших. Він увійшов в історію української культури як великий реалістичний поет-демократ і художник.Зачинателем художної прози в українській літературі став Г.Ф.Квітка-Основ'яненко (1778 - 1843рр.). 1834 року вийшли друком „Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком».Значний внесок у розвиток реалістичної прози зробили І.С.Нечуй-Левицький (1838 - 1919рр.), Марко Вовчок (М.О. Вилинськая-Маркович) (1833 - 1907рр.), Панас Мирний (П.Я.Рудченко) (1849 - 1920рр.), О.Ю.Кобилянська (1863 - 1942рр.), І.Я.Франко (1856 - 1916рр.), М.М.Коцюбинський (1864 - 1913рр.).

...