Самоорганізація мережевого суспільства як соціально-комунікативного феномена

Размещено на http://www.allbest.ru/

САМООРГАНІЗАЦІЯ МЕРЕЖЕВОГО СУСПІЛЬСТВА ЯК СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОГО ФЕНОМЕНА

Останнім часом все голосніше заявляє про себе ефект самоорганізації соціуму знизу через мережі. При цьому найчастіше за все йдеться про інтернетівські соціальні мережі, що мають характеристики віртуальної реальності. Вважається, що самоорганізацію знизу уособлює громадянське суспільство, яке протистоїть поки що надмірно корумпованій безособовій державній машині, котра є інструментом офіційної організації влади. Однак те, що розуміють під мережею у даному контексті, є лише частиною того, що є насправді цією мережею, або мережею мереж.

Найбільш вживаним синонімом поняття «мережа» в соціальному контексті є поняття «горизонтальні соціальні зв'язки», що є противагою вертикальним зв'язкам. Якщо перші уособлюють егалітаризм та демократичні відносини між людьми, то другі - владну ієрархію підпорядкування одних індивідів (або груп індивідів) іншим.

Онтологічне та природничо-наукове обґрунтування соціально- філософської концепції мережевого суспільства полягає, окрім іншого, і в тому, що на рівні мікросвіту фізичні явища пов'язані між собою мережею взаємодій елементарних часточок-хвиль. Хвильові властивості мікросвіту проявляються значно частіше, ніж корпускулярні. Якщо на мегарівні галактики взаємодіють, незважаючи на величезні відстані між ними, то це означає, що таку можливість взаємодії закладено і на мікрорівні окремих хвиль. Тому фізичну картину світу, як зазначав Д. Бом, можна уявити як багаторівневу мережу хвильових інтерференцій з сильними та слабкими зв'язками між складовими елементами [1].

У живому світі окремі організми пов'язані між собою в популяціях та біоценозах мережами харчових та інших потоків, репродуктивними, соціальними та іншими зв'язками. Серед переважної більшості тварин встановлюються, як правило, ієрархічно-вертикальні відносини. А популяції людини властиве таке співвідношення ієрархічних та мережевих зв'язків, що порівняно з більшістю популяцій інших ссавців горизонтальні, мережеві, рівноправні зв'язки переважають ієрархічні.

Соціально-філософське дослідження має брати до уваги розмаїття тих мереж, що існують у різних сегментах суспільства. Це і система родинних зв'язків, і система взаємодії у соціумі, і мова тощо. Одним із перших мислителів, котрі досліджували мовні мережі, був Ф. де Соссюр. Для нього мова була своєрідною сіткою, схожою на рибальську. На його думку, слова містяться у вузлах цієї сітки-мережі і позначають різноманітні предмети, явища та процеси навколишнього світу. Якщо внаслідок еволюційного ускладнення навколишнього світу виникають такі явища та процеси, які не здатна охопити наявна система мови, то виникають нові слова, котрі розташовуються щільніше в існуючій сітці означальних одиниць мови, утворюючи більш густу й розгалужену мережу мови [8]. Мова у Ф. де Соссюра постає своєрідною матрицею, окремі комірки якої можуть багаторазово дублюватися й клонуватися. Своєю метафорою сітки Ф. де Соссюр передбачив принципи та ідеї, на яких побудовано технічні інформаційні системи й мови програмування.

Мислитель вважав, що поняття виражаються за допомогою мови, визначальним способом буття якої є акустичні образи, хоча вона існує також і візуально у вигляді письма [8, 53]. Мова охоплює всю суму словесних образів, накопичених всіма індивідами, і ті соціальні зв'язки між ними, які утворюють її. Це - скарбниця, що відкладається практикою мовлення в усіх осіб, котрі належать до однієї колективної спільноти, це - граматична система, що існує віртуально (слововживання Ф. де Соссюра) у кожного в мозку, точніше кажучи, у цілої сукупності індивідів, оскільки мова цілковито не існує в кожному з них окремо, повною мірою вона існує лише в спільноті. Для того, щоб склалася мова, потрібна спільнота, що розмовляє. Соціальна природа мови є однією з її внутрішніх властивостей [8, 110]. Мова - це готовий продукт, що пасивно реєструється особою, яка розмовляє; своєю передумовою він ніколи не має навмисності. Свідомо в ньому здійснюється лише діяльність класифікації [8, 49, 52].

Ф. де Соссюр відзначав системність мови і водночас довільність значення кожного з її елементів. Мова, на його думку, нагадує гру в шахи. Для цієї гри важлива система правил та певна кількість фігур, проте байдуже, з якого матеріалу їх зроблено - зі слонової кістки чи з дерева, але якщо змінити їх кількість, то змінюється граматика гри [8, 61]. Крім того, система взаємозв'язків, встановлених між фігурами, змінюється з кожним ходом. У мові важливими є взаємозв'язки між словами та правила граматики, але конкретне звучання кожного слова значення не має.

Певна довільність мови пов'язана з тим, що мовний знак пов'язує не річ та її назву, а поняття та акустичний образ. Знаком Ф. де Соссюр називає поєднання поняття та акустичного образу. Тому пропонує замінити терміни, поняття та акустичний образ відповідно термінами «позначуване» та «означуюче». Цим Ф. де Соссюр намагається підкреслити, що знак є довільним щодо змісту, який він позначає [8, 99-100]. Отже, на його думку, мова сама є мережею, сіткою значень і, обслуговуючи мережу соціальних зв'язків, існує лише в спільноті.

Соціально-філософське осмислення мереж не може не враховувати відповідних соціологічних теорій. Серед них, окрім мережевої як такої, можна виокремити теорію обміну. Засновник її - Дж. Хоманс. Поєднуючи біхевіоризм та елементарну економічну теорію, він вважав, що сутність соціальної поведінки полягає в обміні діяльністю між індивідами, яка супроводжується винагородами та витратами. Винагороди можуть мати не лише матеріальний, але й психологічний характер. У такому обміні беруть участь принаймні дві людини. Чим більшу винагороду людина отримує від того чи іншого обміну, тим більшою є ймовірність, що такий обмін повторюватиметься. Людина обмірковує й здійснює калькуляцію винагород та витрат у зв'язку з тим чи іншим обміном і приймає відповідне рішення щодо нього [7, 327]. Внаслідок таких обмінів утворюються горизонтальні зв'язки між індивідами, які й структурують суспільство.

Якщо виходити з концепції Дж. Хоманса, то можна дійти висновку, що мережа соціальних зв'язків має лише горизонтальні виміри. Така спрощена схема в дусі класичної економічної концепції А.Сміта породжує ілюзію можливості «чистої» еталонної конкуренції, не викривленої різноманітними позаекономічними чинниками, ілюзію повної соціальної рівності, а також того, що в реальному суспільстві можна вибудувати суцільно горизонтальні соціальні мережі, які спроможні підтримувати життєдіяльність соціуму. Проте послідовники Дж. Хоманса - П. Блау та Р. Емерсон - долають такі уявлення.

П. Блау зазначав, що під час обміну між двома особами сторони не завжди забезпечують винагороду одна одній однаковою мірою. Така нерівність призводить до диференціації влади в асоціації [7, 330]. Особа, яка здатна забезпечити винагороду для інших членів групи, стає лідером [7, 331] і, відповідно, займає вищий щабель у владній ієрархії в даній групі. Крім того, норми та цінності є опосередковуючими ланками в соціальній взаємодії. Вони керують процесами соціальної інтеграції та диференціації [7, 332], і, згідно з ними, відбувається встановлення горизонтальних та вертикальних зв'язків у суспільстві.

П. Блау вважав, що горизонтальні соціальні зв'язки у суспільстві реально функціонують, не можуть існувати в «чистому» вигляді і є невіддільними від вертикальних. Може існувати лише різна пропорція співвідношення горизонтальних, мережевих зв'язків, з одного боку, і вертикальних, ієрархічних зв'язків - з іншого. Цим він подолав певну неповноту концепції Дж. Хоманса.

Р. Емерсон, виходячи з ідей попередників, аналізує соціальні мережі як такі, стверджуючи, що відносини обміну пов'язані в єдину соціальну мережу; мережа обміну - це конкретна соціальна структура, яка створюється двома або більшою кількістю взаємовідносин обміну [7, 336] як між індивідами, так і між корпораціями. Щоб відбувалися хоча б два процеси обміну, потрібно, щоб між процесом обміну між А та В та процесом обміну між С та D існував зв'язок. Тоді утворюється мінімальна мережа А-В-С [7, 336]. Тобто, якщо для здійснення процесу обміну необхідні два суб'єкти (індивідуальні чи корпоративні), то для мережі, що утворюється із взаємодії цих обмінів, конче потрібні принаймні чотири суб'єкти.

Представники мережевої теорії (Б. Велмен, Мізраші та ін.) наголошують, що, на відміну від ціннісно-нормативних теорій суспільства, що вивчають уявлення, погляди, ідеї людей, мережева теорія досліджує об'єктивну систему зв'язків, яка об'єднує людей у суспільство; за складними жорсткими структурами суспільних відносин треба бачити глибинну структуру - гнучкі упорядковані мережеві моделі. Залежно від місця в мережах суб'єкти (індивідуальні, корпоративні) можуть мати різний доступ до цінних ресурсів - влади, інформації, добробуту [7, 342-343]. В самих мережах між суб'єктами, а також між кластерами, можуть існувати як міцні зв'язки (як між членами однієї групи), так і слабкі (між тим чи іншим членом однієї групи з членами інших груп). Слабкі зв'язки, які є своєрідним мостом між групами, забезпечують інтеграцію в суспільстві [7, 343]. Отже, над об'єктивними мережами суспільних відносин надбудовуються і, відповідно до певних параметрів порядку, організуються соціальні структури й соціальні інститути з певними управлінськими центрами.

Останнім часом деякі дослідники (зокрема М. Кастельс) відмовляються від думки, що за зовнішніми жорсткими структурами суспільних відносин приховані гнучкі мережеві моделі. Вплив телекомунікаційних мереж на всі взаємодії в соціумі є таким значним, що й зовнішня форма самоорганізації суспільних процесів стає все більше схожою на мережі, набуваючи все меншої жорсткості та більшої плинності [3]. Якщо раніше мережевий зріз життєдіяльності суспільства являв собою лише фрагмент цієї життєдіяльності, то останнім часом ця життєдіяльність все більше визначається телекомунікаційними мережами й сама починає функціонувати за моделлю мереж [4, 85]. Ті сфери суспільного життя, що не входять у мережі, стають маргіналізованими.

Гнучкість мереж визначається тим, що вони постійно пере- структуровуються, змінюючи власну конфігурацію, та стають досить надійними. Їхня надійність зумовлена тим, що окремі канали, які поєднують вузли мережі, можуть ризоматично багаторазово клонуватися й дублюватися [6, 72]. Це стосується не лише телекомунікаційних мереж, але й мереж соціальних інститутів, виробництв, торгівлі, банківських, фінансових установ, різноманітних організацій, комунікативних співтовариств, спортивних клубів, навчальних закладів, мистецьких колективів, музеїв та ін.

В умовах посилення інтенсивності та щільності комунікаційних потоків мережеві структури самоорганізуються спонтанним чином. Характер цих самоорганізаційних процесів визначається параметрами порядку, закладеними в каналах мереж комунікації.

Залежно від місця в тій чи іншій мережі, наближення чи входження в ті чи інші вузли, суб'єкти мають різний доступ до ресурсів, володіють різним соціальним, культурним, символічним та іншим капіталом [2]. Сама мережа є джерелом соціального капіталу; чим більшу мережу зв'язків має людина, тим більший соціальний капітал їм належить. Разом з тим у сучасному суспільстві, поряд з пірамідальними соціальними структурами, існує багато відносно незалежних, ризоматично розгалужених самоорганізованих соціальних кластерів, у яких переважають горизонтальні мережеві зв'язки. Якщо суспільство має кілька ієрархічно структурованих соціальних прошарків, то в межах кожного з них, навіть у найвищому прошарку, існують, як правило, мережеві горизонтальні зв'язки. В соціальних мережах існують такі типи відносин, що між різними кластерами та між деякими кластерами та центральними соціальними інститутами можуть переважати слабкі соціальні зв'язки.

Мережі соціальних відносин з безпосередньою міжособистіс- ною й опосередкованою комунікацією є лише одним із вимірів мережевого суспільства як такого. У найширшому сенсі вони охоплюють найрізноманітніші потоки життєзабезпечення суспільства, що спрямовуються як інфраструктурами, так і соціальними інститутами, а також інформаційними мережами. Інакше кажучи, над виробничо-технічними мережами обмінів та взаємодій матеріальних потоків, що обслуговуються відповідними інфраструктурами, надбудовуються соціальні мережі, що складаються з груп вузлів, якими є індивіди та групи індивідів, соціальних взаємодій щодо обміну потоками та ресурсами. У сучасному інформаційному суспільстві ці два рівні мереж забезпечуються телекомунікаційними інформаційними мережами. Останні набувають вирішального значення стосовно управління першими двома.

Суттєвою характеристикою соціальної мережі є не індивіди самі по собі, а параметри порядку (правила, інтереси, цінності, ідеї), на основі яких самоорганізується мережа. Соціальна мережа характеризується солідарністю, симпатіями, довірою індивідів одного до одного на основі участі в спільних справах та сприятливими умовами для самореалізації.

Аналіз елементарних соціальних мереж запропонував ще Я.ЛМо- рено, створивши соціометрію та психодраму. За допомогою методів психодрами, зокрема спонтанності й теле-відносин (взаєморозуміння й взаємопроникнення у внутрішній світ один одного), члени групи долають формальну її структуру й встановлюють глибинні стосунки між собою. Глибинна, справжня структура групи фіксується за посередництвом соціограми [5]. Група, що побудована соціометрично за допомогою спонтанності кожного її члена, має високий потенціал креативності (цей термін вперше запропонований Я.Л. Морено).

Я.Л. Морено не обмежувався аналізом лише малих груп і вважав, що люди можуть прийти до Бога лише всі разом, відкриваючи в собі Божу Іскру - спонтанність. Спочатку кожний сам у собі має зустрітися з Богом, але після цього зустріч з Богом має відбутися шляхом досягнення колективного глибинного теле-єднання разом з членами власної родини, потім - разом з сусідами, потім - разом з мешканцями кварталу, потім - разом з мешканцями села або міста, потім - разом з громадянами власної країни і, нарешті, - разом з мешканцями всієї планети. Інакше кажучи, мережа глибинної комунікації між людьми має, на думку Я.Л. Морено, розростатися від кожної людини та малої групи безпосередньої комунікації до планетарного масштабу. Взаємну комунікативну відкритість, довіру та солідарність, які формуються в малих групах з високою синергією, потрібно поширювати на весь соціум, включаючи й глобальний масштаб. Цього можна досягти за допомогою мереж горизонтальної комунікації.

Ідеї Я.Л. Морено про ефект довіри, солідарності, взаємної підтримки людей у мережах під час реалізації суспільно важливих інтересів дістають підтвердження в практиці функціонування електронних інформаційних мереж сьогодення. Маючи досвід довірливого телеєднання в малих групах, людина віднаходитиме солідарність та довіру і в електронній мережі інтернет. А з іншого боку, виникнення довіри до комуніканта в мережі інтернет і готовність до солідарних дій з ним в ході реалізації суспільно корисних цілей є показником справжності та істинності комунікації.

Якщо розглядати мережі в широкому значенні, то на матеріально- фізичному рівні самоорганізуються й функціонують мережі виробничо- технологічних і торговельних потоків енергії, сировини, комплектуючих, товарів, капіталів, фінансів [3]. У межах окремих регіонів та в глобальному масштабі існують розгалужені транспортні мережі, що забезпечують потоки переміщення людей з діловими, гуманітарними, освітніми, пізнавальними та іншими цілями. Інформаційні потоки через мережі інтернет дають можливість оптимізувати й організувати всі перелічені нами потоки. Водночас інформаційна мережа інтернет сприяє самоорганізації середнього класу, громадськості, інтелектуальної еліти в напрямі розв'язання актуальних локальних та глобальних проблем.

Електронні мережі комунікації існують приблизно лише останні 100 років. На відміну від них, соціальні мережі як такі завжди мали місце в людському суспільстві. Навіть за первісного суспільства діяли, хоча і в зародковому стані, мережі обміну діяльністю й мережі комунікації. У традиційному аграрному суспільстві, що існувало з моменту виникнення перших цивілізацій і до промислової революції, локальні мережі обміну діяльністю й інформацією за своїм обсягом значно переважали глобальні, хоча й відбувалося дифузійне взаємопроникнення культур з їх культурною спадкоємністю. У добу індустріалізації, особливо в розвинутому індустріальному суспільстві, стають значимими мережі міжнародних матеріальних потоків, потоків людей, що переміщаються та потоки інформації. В інформаційному постіндустріальному суспільстві роль та значення мережі інформаційних потоків суттєво зростає, що сприяє певним синергетичним ефектам прискореного виникнення нової якості процесів.

Інформаційні мережі, що обслуговують відповідні сфери й сегменти суспільства, можуть бути політичними, економічними, культурними, а також використовуватися для різноманітних форм дозвілля. Вони мають досить широкі можливості для самоорганізації громадянських рухів за права людини, за соціальну справедливість, для захисту екології, для контролю за діяльністю державного апарату як у локальному, так і в глобальному масштабі. Інформаційні мережі сприяють виробленню програм і організаційних принципів названих рухів, дискусіям на форумах з різних актуальних питань. Проте реальне розв'язання проблем здійснюється не у віртуальній реальності, а концентрацією й організованими діями критичної маси громадян у певних важливих місцях соціального простору.

Економічні інформаційні мережі в сучасному світі невіддільні від сучасної економіки. Вони забезпечують інформаційний супровід всіх виробничих, торговельних і фінансових процесів, створюють сучасні бізнесові мережі й відповідне середовище. Мережеві підприємства невпинно поліпшують стандарти масового виробництва на основі новітніх технологій. Підприємства, що не потрапляють до передових інноваційних мереж, не можуть конкурувати з першими й витісняються у другорядні й малоприбуткові сектори економіки.