Особливості застосування "доперспективних" ознак просторовості в роботах В.А. Гегамяна (1925-2000)

Пластична ідея об'ємного моделювання форми одного з образів композиції «Хачкар» приводить Гегамяна до застосування ракурсу як перспективного скорочення. Але відзначимо, що трактування цієї фігури не відповідає системності прямої перспективи, так як в даному конкретному випадку порушується функціональна цілісність образу. Тому, за нашою думкою, «геометрію» означеного образу можна порівнювати з однією з відомих аксонометричних проекцій, існування якої обумовлено поєднанням фронтальної проекції та нахилу профільної проекції до горизонтальної осі в 45є. Але для аксонометрії не характерним є перспективне сходження центральної проекції, тоді як Гегамян застосовує і цей засіб.

Розмова про ракурс як ознаку трьохвимірності так чи інакше торкається й проблеми моделювання об'ємності предметів. Вже саме поняття «моделювання», як втілення об'ємної форми, претендує на деяке відхилення від площинності декоративної плями в межах силуету (відносність умовності визначається мірою цільності об'єму). В композиціях В.А. Гегамяна «Три балерини», «Карпатські мотиви», в ескізі «Берізка» й інших роботах моделювання форми може бути означено як «умовне». Моделюючи, Гегамян, за звичай, геометрично ограновує невелику кількість обґємоформуючих площин, посилюючи або підкреслюючи кольорово-тональні відмінності секторів, що направлені в глибину.

Наприклад, в композиції «Три балерини» в арсеналі формомоделювання виділяється не більш як 4--5 площини характеристики об'єму. Але й така невелика кількість площин, в оточенні чіткого силуету з уточненнями кольорово-тонального рядоположення в просторі, досить виразно демонструє своєрідність гегамянівського варіанту образності. В композиції «Карпатські мотиви» Гегамян використовує ще менше площин (по кількості) для виявлення об'ємності. Незважаючи на їх достатність цілісне зображення представляє собою площинну декоративність. Тільки в рішенні окремих елементів, в трактуванні чоловічої голови, рук, ніг можна говорити про об'ємність, відмічаючи при цьому використання різнохарактерних засобів в виявленні форми. Так, об'єм голови трактується через світломоделюючі засоби кольору та тону, а об'єм жіночих ніг формується на основі лінійно-конструктивної побудови.

Кожна робота В.А. Гегамяна представляє оригінальне поєднання різних варіантів трактовки об'єму, в яких визначення напрямку і джерела освітлення не має значення. Як правило, форма затемнюється на вгнутих, занурених в глибину частинах і висвітлюється зі значним кольоровим розвитком на випуклих. Кожний предмет і форма виглядають освітленими спереду і автономно, без відтворення якостей природного світла.

Нагадаємо, що зображення фігури в основних композиціях Гегамяна займає майже всю вертикаль форматів, їх розмір часто перевищує 2,5 метри. І, безумовно, всі «розрахунки» по організації просторової конструкції переслідують ціль збереження, перш за все, порівняної аналогії масштабних розмірів (наприклад, співвідношення їх висоти й ширини) для глядача. Для того, щоб репрезентувати систему глибинно-метричних показників, автор застосовує кресленикові засоби методів ортогональних проекцій. Сам метод ортогональних проекцій широко застосовується для передачі геометричної форми предмета в об'єктивному просторі й представляє собою окремий випадок паралельного проектування. Його суть полягає у тому, що зображувальний об'єкт проецирується на площину зображення прямими лініями, які проходять перпендикулярно цієї плоскості.

Для гегамянівських форм значних розмірів першочерговою виявляється задача заявити про свою масштабність, упевнити глядача в об'єктивній наявності. Його фігури сприймаються не «відсторонено» і як умовність, а як реально існуючі, що наділені цілою низкою об'єктивних покажчиків дійових осіб. Це навіть не аксонометрія, яка припускає зв'язок з просторовою системністю декількох (трьох) площин, де в найбільшій мірі означується відповідність між розмірами трьохвимірності, -- це дещо інше: В.А. Гегамян використовує два види характеристик в межах однієї ортогональної проекції. Його не цікавить візуальне втілення зв'язків між частинами різних розмірів, він прагне створити форми як одиниці конкретної змістовності.

Частіш В.А. Гегамян зображує фігуру фронтально, з використанням засобів ортогональних проекцій. Так, наприклад, відтворені п'ять з семи фігур композиції «Криваве весілля», центральні фігури в «Хачкарі», в «Трьох балеринах» та в інш. Фасове зображення в художній системі Гегамяна втілює собою центр у вигляді вертикальної осі об'ємного ґатунку -- це, одночасно, вісь обертання й вісь симетрії. Трактовка фігур наближується до рельєфної об'ємності через переконливість «нарощення» масивів виступаючих частин. Чітке, анатомічно зумовлене, контурне зображення постатей наповнюється матеріальністю й вагомістю кольорово-тональних характеристик, що продукують загальний об'єм.

Сконструйовані об'єми фасового (а іноді й профільного) зображення, що мають центральну вісь обертання, при всієї величності своїх розмірів стають не просто одиницями простору, а генеруючими складниками загальної просторової конструкції. Таким чином об'ємне моделювання (навіть в прояві часткової умовності) виступає ще одним важливим чинником в арсеналі глибинно-формуючих факторів конструктивного мислення митця.

В підсумку зазначимо: творчий почерк В.А. Гегамян інтегрує геометричність площинних рішень й супідрядність метричних характеристик образного ряду. Ключ до змістовного трактування його картин лежить в царині образної геометрії. Цілком очевидно, що, реконструюючи авторський задум і саму ідею твору, ми повинні враховувати особливості просторових рішень гегамянівських композицій (як її доперспективних сигналів, так і всієї системи виявлення глибиносності).

Висновки та пропозиції

Отже, на основі аналізу основних композицій в статті вперше осмислюється творчість художника В.А. Гегамяна як митця, який узагальнив найбільш значущі та безумовно перспективні пошуки «нової просторовості». Систематизуються найбільш показові засоби просторового мислення означеного художника, аналізуються вирішальні принципи застосування «доперспективних» гасел. Подальші дослідження особливостей втілення простору доцільно проводити в контексті перспективних систем просторових визначників, що притаманні мистецтву ХХ століття.

Список літератури

1. Арнхейм Р. Искусство и визуальное восприятие. М.: Прогресс, 1974. 392 с.

2. Волков Н.Н. Композиция в живописи. М.: Искусство, 1977. 420 с.

3. Даниэль С.М. Картина классической эпохи. Проблема композиции в западноевропейской живописи XVII века. Л.: Искусство, 1986. 197 с.

4. Мочалов Л.В. Пространство мира и пространство картины. М.: Советский художник, 1983. 375 с.

5. Никитина И.П. Пространство мира и пространство искусства / И.П. Никитина. М.: РГГУ, 2001. 210 с.

6. Паньків Г.С. Образна геометрія як визначний принцип рішення композицій В.А. Гегамяна // Мистецтвознавство України. 2008. Вип. 9. С. 247-257.

7. Раушенбах Б.В. Геометрия картины и зрительное восприятие. СПб.: Азбука-классика, 2002. 320 с.

8. Раушенбах Б.В. Пространственные построения в живописи. М.: Наука, 1980. 288 с.

9. Раушенбах Б.В. Системы перспективы в изобразительном искусстве. Общая теория перспективы. М.: Наука, 1986. 256 с.

10. Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. К.: Головна редакція УРЕ, 1974. 775 с.

Размещено на Allbest.ru