Цивілізаційний вибір України: теоретико-методологічний, історичний та освітянський аспекти

Очевидно, що всі ці проблеми накладаються одна на одну й вимагають комплексного розв'язання. Про це заявляли усі президенти, декларуючи реформи. Але все закінчувалося переважно «косметичним ремонтом» - внутрішні ресурси дозволяли не падати в безодню, а сповзати повільно, глухий опір народу владі лише під впливом Майдану перетворився на відкритий спротив. Тим часом деякі західні «екзаменатори» удавали, що «все йде за планом», і раділи вже мінімальним рухам у нашому болоті. Однак, як засвідчили події Революції Гідності, схоже, що вже вичерпано всі внутрішні ресурси - як матеріальні, так і ідеологічні. Практично вичерпується й кредит довіри Заходу, який ставить умовою подальшої підтримки у залежність від реальних кроків реформування країни, подолання корупції та всевладдя олігархії.

Таким чином, країна підійшла до межі, коли сповзання далі веде до прірви. І тут можливі два варіанти. Перший - адекватна відповідь на виклики, що стоять перед країною. Зробити це неможливо, не прийнявши правил гри, запропонованих нам Заходом. Цей варіант припускає інтенсивну «імплантацію» інститутів демократичної держави й громадянського суспільства в політичні й соціально-економічні структури сучасної України, зближення з євроструктурами й інтеграцію до них. Другий варіант - посилення авторитарних методів у керівництві, які домінували за президентства В. Януковича, що дозволяло говорити про можливість «неототалітарного вектора розвитку» для України. Об'єктивно цей шлях вів до зближення з Росією, котра також увійшла в смугу «керованої демократії», до інтеграції з нею і Білоруссю, до втрати в тій або іншій формі державної незалежності і, отже, до відсунення на невідомий термін відповідей на виклики, які все одно залишаться актуальними для України.

І все ж: що означає європейський вибір України? Передусім - це хоч і віддалена, але реальна перспектива набуття членства в Європейському Союзі. Відтак йдеться про принципово нову шкалу цінностей, стандартів життя, рівня соціального і медичного забезпечення. Саме від країн ЄС можна очікувати на практичну допомогу в модернізації економіки на основі інноваційних технологій.

Не меншою, а в чомусь більш важливою проблемою, ніж інші, безпосередньо пов'язаною з цивілізаційним вибором України, із збереженням і переформуванням української ідентичності, є цивілізаційні засади освіти, її характер і стратегія. Причому на всіх її рівнях - дошкільної, шкільної, вишівської та після- вишівської освіти. Частина населення все ще, як і в радянські часи, сприймає поняття «освіта» як синонім до терміна «навчання». Проте ці поняття далеко не тотожні, оскільки освіта - це і навчання, і виховання, і самостановлення людини у певній цілісності, системності, включеності у світ.

Свого часу цілісність континентальної Європи була задана, з одного боку, на ґрунті християнства, хоча вже й роздробленого на різні конфесії, з другого - на надбаннях давньої античної спадщини, безпосередньо чи опосередковано сприйнятої європейськими народами, а також на базі створеної єзуїтами в добу Контрреформації системи освіти. Ця система діяла на просторі від Болоньї до Києва, а відтак зумовлювала взаєморозуміння між представниками різних держав та етносів, які пройшли освітні щаблі у цій системі. Певною мірою ця освітня система поширилася й на українські землі, а з кінця XVII ст. частково зачепила й Московщину. Але тут, як ніде в Європі, за велінням Петра І учнів та студентів віддавали вчитися примусово. Запровадження західних цінностей здійснювалося силовими східними методами, а це породжувало своєрідний спротив, поглиблювало розкол. Значною мірою саме така «насильницька європеїзація» і зумовила подальший деформований розвиток Росії, інтелігенцію якої не випадково П.Чаадаєв назвав «бастардами Європи», а народ - абсолютно чужим до європейських цінностей, які поставали як щось страхітливе, до чого примушують силою. Отака своєрідна задавнена національна травма, яка торкнулася й України після ліквідації Гетьманщини, породжуючи подвійну лояльність і малоросійство.

Цивілізаційний вибір України диктує необхідність додаткового розроблення способів екстраполяції філософських принципів цивілізаційного підходу на освітній процес, поглибленого осмислення шляхів становлення цивілізаційної освіти в Україні як транзитної. А це означає: по-перше, трансформацію освіти як складної спеціалізованої системи з власними закономірностями функціонування і розвитку в контексті дедалі повнішого засвоєння цивілізацій- них цінностей сучасного світу; по-друге, універсалізацію освіти, продиктовану потребами особистості в постійному оновленні знань в умовах зростаючого динамізму суспільного життя; по-третє, подолання кризи освіти, що особливо посилилася в останні три-чотири роки, яка виявляється в знеціненні її соціокультурного сенсу, консервативності освітніх інститутів, у розриві між якісними і кількісними показниками підготовки спеціалістів і потребами суспільства.

Принагідно нагадаємо, що у новітній філософській, соціологічній і педагогічній літературі досить часто фігурує термін «криза освіти», аналізуються її причини, шляхи подолання і підвищення ролі у всіх сферах суспільного життя. З'ясовуючи причини кризи освіти, варто ширше апелювати до власного і зарубіжного досвіду, який застерігає від надмірної централізації системи освіти, що породжує застій та кризові явища. Жорстка уніфікованість змісту і форм навчання призводить до того, що його гуманістична спрямованість знижується, творчість і пошук відходять на другий план, педагогіка стає моносуб'єктивною і авторитарною. Натомість у країнах з децентралізованою системою освіти причини кризи виявляються з точністю до навпаки: децентралізація, автономність і відсутність єдиної зв'язуючої ланки ведуть до зниження рівня компетентності тих, хто навчається, тобто до репродуктивного навчання.

Виходячи з актуальності проблем, що стосуються освіти і науки в цілому як у світі, так і в Україні, видається необхідним звернути увагу на утвердження у суспільній свідомості розуміння того, що невід'ємним пріоритетним атрибутом і символом сучасної епохи стають саме наука і освіта, здатні органічно пов'язати долю окремо взятого індивіда з долею української цивілізації та культури. Адже у світлі нестабільності та ризиків, характерних і для сучасного українського суспільства, великою загрозою стає тенденція до руйнації людського в людині. За цих умов ще більше, ніж раніше, актуалізується роль науки, освіти культури загалом, що сформувалися в ході історичного розвитку в цивілізаційний механізм мобілізації ресурсів суспільства, оновлення всього суспільного життя. Саме з наукою і освітою пов'язується пошук відповідей на «виклики» сучасної епохи, актуалізуючи необхідність рефлексії сутності науки і освіти, для розуміння яких необхідно звернутися до усвідомлення того, чим вони є в контексті життя, культури, цивілізації. Як справедливо зазначає О.Удод, наука і освіта мають по-новому розкритися на ґрунті цивілізаційного бачення світу, самоцінного переживання пошуків самореалізації і формування особистості індивіда [46].

Дослідження цивілізаційної природи науки і освіти сприяє розширенню уявлень і можливостей для сприйняття ідеї багатогранності світу загалом і українського зокрема, становлення індивідуальності у просторі всезагальності, для визнання необхідності виходити в науці та освіті із загальнолюдських завдань. Як відомо, радянська система освіти досить успішно служила перетворенню населення СРСР в позанаціональний соціоетнос на основі вульгаризованої, ідеологічно обробленої російської культури та мови. У низці регіонів України (Донбас, Крим, Одеса) ця система освіти не менше, ніж інші чинники, попрацювала для перетворення значної частини міської молоді на неукраїнське населення. Тепер це люди зрілого віку - і вони прагнуть жити так, як їм закладено в молодості, навіть більше - поширити свій спосіб життя, його цінності та настанови на всю країну і на нинішню молодь.

Реформування системи освіти в Україні неможливе без відведення в ній належного місця ідеї україноцентризму та українознавства, які спроможні не допустити: а) подальше розколювання, «розрізання» України на частини відповідно до мови навчання (бо реально при виборі навчання - російської або мови національних меншин - українська у багатьох випадках там де-факто просто відсутня); б) поглиблення «деукраїнізації» історії України, коли на перший план висуваються суто радянські постаті (історія, краєзнавство), натомість нерадянські і не надто радянські відсуваються у тінь; в) деукраїнізацію Донбасу, Слобожанщини і Півдня; г) насадження через освітню систему концепції «Русского мира», «спільної з Росією та Білоруссю історії та культури», запрограмоване у підручниках часів Табачника. Особливо непокоїть, що навіть після Майдану все ще не вдалося зупинити витіснення українознавства за межі навчальних планів системи освіти, приниження ролі Національного науково-дослідного інституту українознавства, який з метою розмивання його мети і розпорошення сил з «легкої» руки Табачника отримав додаток «всесвітньої історії». Подолання всього цього і актуалізація освітньої галузі має стати складовою інтеграційних процесів на основі цивілізаційного вибору і цивілізаційного осмислення майбутнього України. Величезна роль у цьому відводиться українознавству як комплексній системі знань про Україну і світове українство [15, 19]. Українознавці не можуть стояти осторонь прогнозування і участі у процесах, які розпочалися після підписання політичної частини Угоди про асоціацію з ЄС, в подальшому утвердженні цивілізаційного вибору українського народу.

Суть цивілізаційного підходу в українознавстві полягає в тому, що замість «суспільно-економічної формації» як ступеня суспільно-історичного, соціально-економічного і культурно-духовного розвитку з домінантою економічного чинника застосовується поняття «цивілізація» як тип стійких культурних кодів. Він передбачає науковий аналіз циклічності, багатолінійності розвитку, а в підсумку таке трактування історичного процесу, за яким вітчизняна історія розглядається не відокремлено, а у взаємозв'язках та порівнянні з історією інших народів, у контексті регіональних та світових цивілізацій. Такий підхід дає можливість осягнути самоцінність кожного суспільства, кожного народу, кожної нації, окреслити їх місце у світовій історії та культурі.

Українознавство має давню традицію і вагомі надбання цивілізаційного пізнання вітчизняної і зарубіжної історії. Фундатори українознавства, класики української історичної науки В. Антонович, Д. Багалій, М. Грушевський, Д. Дорошенко, М. Драгоманов, І. Крип'якевич, І. Франко, Д. Яворницький та ін. формувалися під потужним впливом західноєвропейської історіософії, насамперед позитивізму, визнаючи багатофакторність і багатоваріантність історичного процесу. Водночас вони долучались до надбань цивілізаційної історіософії, застосовуючи у своїх працях чимало концептуальних положень нової методології, виходячи з того, що будь-яка цивілізація складається із надбань різних народів і націй, та визнаючи залежність їх економічного і соціокультурного розвитку від власних традицій, звичаїв, ментальності, психології, моралі, етики і т. д.

У радянську добу цивілізаційний підхід, як і саме українознавство, піддавалися анафемі, фактично були заборонені та витіснені з історіографічної практики шляхом насадження формаційного підходу, економічного детермінізму і марксистського трактування історії. Насадження формаційного підходу до історичного процесу супроводжувалося домінуванням партійно-класової інтерпретації подій і фактів, явищ і особистостей, що призвело до негативних наслідків для історичної науки, перетворення її в служницю більшовицького режиму, витіснення українознавства з інтелектуального простору СРСР. Сама ж формаційна теорія в міру утвердження тоталітаризму в суспільному житті та догматизму в науці з часом опинилася в глибокій методологічній кризі, що вкрай негативно відбилося не тільки на згортанні українознавства, але й на тематиці та якості історичних досліджень.

На відміну від формаційної цивілізаційна парадигма історії базується на філософії цілісності світу, діалектичній єдності соціуму та культури, але за умов радянського тоталітаризму цивілізацій- не бачення історичного процесу могли засвоїти і зберегти лише представники української діаспорної історіографії. Її провідні ідеї активно відстоювали М. Андрусяк, М. Антонович, Л. Винар, Т. Гунчак, О. Домбровський, І. Кривецький, Б. Крупницький, Т. Мацьків, Н. Полонська-Василенко, О. Пріцак, О. Оглоблин, О. Субтельний та ін.

Підсумовуючи, вважаємо доцільним ще раз наголосити, що вибір - це можливість із кількох варіантів вектору розвитку вибрати оптимальний. Зрозуміло, що коли він уже зроблений, втрачаються всі інші варіанти. Президентські вибори 2014 р. засвідчили, що український народ переважною більшістю голосів підтвердив курс на євроінтеграцію. Раціональної альтернативи цивілізаційному вибору України на інтеграцію в ЄС немає. Еволюція, яку українське суспільство переживає після відновлення державної незалежності в 1991 р. і яка підживлюється революційними спалахами на зразок Помаранчевої та Революції Гідності, дає підстави для досить серйозних висновків і пропозицій. Дедалі зрозумілішим стає те, що рухатися далі за інерцією, розвиватися шляхом політики виживання, здійснювати модернізацію на основі наздоганяючої моделі - малоперспективна схема, яка націлена на маргінальність. Не випадково ворожі сили виступають за домінування в українському інформаційно-комунікаційному просторі російської мови та іноземного продукту, що консервує стереотипи меншовартості нашої мови і культури, національної еліти. Для частини українців постало питання зміни цивілізаційної належності, зокрема євразійської, яку впродовж десятиліть нав'язує російська пропаганда, всіляко маніпулюючи суспільною свідомістю.

Водночас має йтися не про механічне перенесення західної цивілізації в Україну, а про її свідоме утвердження на традиційній культурі українського народу, його питомих національних і світоглядних цінностях. Спрощеною виявилася й думка, ніби з приходом у суспільне життя нового покоління, яке народилося і виросло в умовах незалежності, проблеми розколу України зникнуть самі по собі. Останні події в Криму та на сході України засвідчили, що і серед ровесників незалежності України представлені сили, які є носіями різних орієнтацій, різних цивілізаційних цінностей, різних ідентичностей.

І насамкінець видається доцільним виокремити низку теоретичних, методологічних і конкретно-історичних проблем, які потребують подальшого дослідження в контексті українознавства. Йдеться насамперед про критерії цивілізаційного прогресу, альтернативність у цивілізаційному процесі, роль етнічного чинника в регіональній цивілізації, співвідношення міського і сільського в цивілізації, цивілізаційний контекст концепції мультикультуралізму, ментальні основи української цивілізації, формування цивілізаційної цілісності України та ін. Засвоєння методологічного потенціалу цивілізаційного трактування історичного процесу, застосування надбань зарубіжних науковців сприятимуть подальшому перетворенню українознавства в органічну частину світової гуманітаристики.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бойченко І. В. Філософія історії / І. В. Бойченко. - К.: Знання, 2000. - 724 с.

2. Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм. - Т. 3: Время мира / Ф. Бродель. - М.: Весь мир, 2007. - 752 с.

3. Вебер М. Избранные произведения / М.Вебер. - М.: Прогресс, 1990. - 808 с.

4. Вернадский В. Научная мысль как планетное явление/ В.Вернадский. - М.: Наука, 1991. - 271 с.

5. Відейко М. Ю. Трипільська цивілізація / М. Ю. Відейко. - Вид. 2-е. - К.: Академ- періодика, 2003. - 183 с.

6. Гончаревський В. Е. Цивілізаційний підхід до історії: сучасний український досвід (1991 - 2009). - К., 2010. - 220 с.

7. Горєлов М. Є., Моця О. П., Рафаль- ський О. О. Цивілізаційна історія України: нариси: навч. посіб. / М. Є. Горєлов, О. П. Моця, О. О. Рафальський. - К.: ЕксОб, 2006. - 632 с.

8. Горєлов М. Є., Моця О. П., Рафальський О. О. Держава і цивілізація в історії України / М. Є. Горєлов, О. П. Моця, О. О. Рафальський. - К.: Еко-Продакшн, 2009. - 980 с.

9. Горєлов М. Є. Культурно-цивілізаційний простір Європи і Україна: особливості становлення та сучасні тенденції розвитку: монографія / М. Є. Горєлов, А. І. Кудряченко, О. В. Білий та ін. - К.: Ун-т «Україна», 2010. - 404 с.

10. Горєлов М. Є., Моця О. П., Рафаль- ський О. О. Українська етнічна нація / М. Є. Горєлов, О. П. Моця, О. О. Рафальський. - К.: Еко-Продакшн, 2012. - 192 с.

11. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ-ХХ століть / Я. Грицак. - Вид. 2-е. - К.: Генеза, 2000. - 360 с.

12. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть? / На порозі нової України. - К.: Знання, 1991. - 240 с.

13. Данилевский Н. Я. Россия и Европа / Н. Я.Данилевский. - М.: Книга, 1991. - 576 с.

14. Довжук І.В. Історія і теорія світових цивілізацій / І.В.Довжук, В. Б. Попов, А. І. Атоян та ін. - Луганськ: СЄНУ ім. В. Даля, 2012. - 1088 с.

15. Історія українознавства: навч. посіб. / П. Кононенко, Я. Калакура, Л. Токар та ін. - К.: Академвидав, 2011. -508 с.

16. Калакура Я. Зарубіжний світ у вимірі новітньої української історіографії //

Україна, Європа і світ: Міжнародн. збірн. наукових праць. - Вип.11. - Тернопіль, 2013. - С.207 -219.

17. Калакура Я. С., Ясь О. В. Новітня історіографія. Персоналії та інституції / Я. С. Ка- лакура, О. В. Ясь // Енциклопедія історії України. - Т. 7. - К.: Наукова думка, 2010. - С.455 - 470.

18. Калакура Я. С. Українська історіографія: курс лекцій / Я. С. Калакура. - Вид. 2-е, доп. - К.: Генеза, 2012. - 512 с.

19. Калакура Я. С. Українознавче дослідження: теорія та методологія / Я. С. Калаку- ра. - Тернопіль: Джура, 2012. - 294 с.

20. Калакура Я. С. Цивілізаційні орієнтири новітньої української історіографії // Історіографічні дослідження в Україні: Інститут історії України НАН України / Я. С. Калаку- ра. - Вип. 24. - К.: Інститут історії України НАН України, 2014. - С. 23 - 38.

21. Касьянов Г. Сучасний стан української історіографії: методологія та інституційні проекти / Г. Касьянов. - К.: Генеза, 2004. - 107 с.

22. Колесник І. Українська історіографія: концептуальна історія /І. І.Колесник. - К.: ІІУ НАН України, 2013. - 566 с.

23. Космина В. Г. Проблеми методології цивілізаційного аналізу історичного процесу. - Запоріжжя: ЗНУ, 2011. - 309 с.

24. Коцур В. Історіографія історії України: навч. посібн. / В. П. Коцур, А. Коцур. - Чернівці: Литаври, 1999. - 520 с.

25. Коцур В.П. Історичні дослідження: упереджені та об'єктивні оцінки (соціальні зміни і політичні процеси в Україні 1920 - 30-х рр. Історіографія проблеми) / В. П. Ко- цур. - К.: Наук. думка, 1998. - 506 с.

26. Литвин В.М. Україна на межі тисячоліть (1991-2000 рр.) / В. М. Литвин. - К.: Альтернатива, 2000. - 360 с.

27. Михальченко М І. Соціально-політична трансформація України: реальність, міфологеми, проблеми вибору / М. І. Ми- хальченко. - К.: Логос, 1997. - 178 с.

28. Михальченко М.І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи / М. І. Михальченко. - Дрогобич; К.: Відродження, 2004. - 487 с.

29. Михальченко Н. Украинская региональная цивилизация: прошлое, настоящее, будущее / М. И.Михальченко. - К.: ИПиЭНИ имени И. Ф. Кураса НАН Украины, 2013. - 340 с.

30. Михальченко М. И., Андрущенко В. П. Украина расколотая в себе: от Леонидии до Виктории / М. И. Михальченко, В. П. Андрущенко. - К.: ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса, 2012. - Т.1. - 384 с.

31. Михальченко М. И., Андрущенко В. П. Украина расколотая в себе: от Леонидии до Виктории / М. И. Михальченко, В. П. Андрущенко. - К.: ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса, 2012. - Т. 2. - 555 с.

32. Моця О. П. Українці: народ і його земля (етапи становлення) /О. П.Моця. - К.: Стародавній Світ, 2011. - 658 с.

33. Моця О. П. Дніпровська Русь / О. П. Моця. - К.: Стародавній Світ, 2013. - 232 с.

34. Орлова Т.В. Всесвітня історія. Історія цивілізацій: навч. посібн. / Т. В. Орлова. - К.: Знання, 2012. - 446 с.

35. Павленко Ю. В. Історія світу: цивілі- заційний і соціокультурний розвиток людства. - Вид.3-є, стереотипне / Ю. В. Павленко. - К.: Либідь, 2001. - 360 с.

36. Портнов А. Історії істориків. Обличчя й образи української історіографії ХХ століття / А. Портнов. - К.: Критика, 2011. - 240 с.

37. Потульницький В. А. Україна і всесвітня історія. Історіософія світової та української історії ХУІІ -ХХ століть / В. А. Потуль- ницький. - К.: Либідь, 2002. - 480 с.

38. Рафальський О. О. Україна як цивілі- заційний феномен / О. О. Рафальський. - К.: Бланк-Прес, 2010. - 253 с.

39. Реєнт О. П., Ткаченко В. М. Україна на межі цивілізацій: історико-політологічні розвідки / О. П. Реєнт, В. М. Ткаченко. - К.: ІІУ НАН України, 1995. - 159 с.

40. Смолій В., Гуржій О. Як і коли почала формуватися українська нація / В. Смолій, О. Гуржій. - К.: Наукова думка, 1998. - 114 с.

41. Спенсер Г Основания социологии / Г. Спенсер. - М.: Либроком, 2013. - 432 с.

42. Терещенко Ю. І. Україна: європейський світ: нарис історії від утворення Старокиївської держави до кінця ХУІ ст. / Ю. І. Терещенко. - К.: Перун, 1996. - 496 с.

43. Тойнбі А. Дослідження історії: в 2-х т. / Тойнбі. - К., 1995. - Т.1. - 614 с.

44. Томенко М. В. Самоозначення України: від історії до політики (державна стратегія сучасної України в контексті історичних традицій та світового досвіду) / М. В. Томенко. - К.: Заповіт, 1998. - 271 с.

45. Трофимова В. В. Самодостатня Україна: закономірності розвитку в епоху глобальної інтеграції / В. В. Трофимова. - Сімферополь: Таврида, 2012. - 208 с.

46. Удод О. А. Україна: філософія історії / О. А. Удод. - К.: Генеза, 2003. - 120 с.

47. Українська земля і люди. Український етнос у світовому часопросторі: у 3-х т. /Д. Баран, В. К. Борисенко, П. П. Кононенко, Я. С. Калакура, В. С. Крисаченко та ін. - Т.1: Від давнини до ХІУ ст. - К.: ННДІУВІ, 2011. - 671 с.; Т. 2: ХУ - ХУІІІ ст. - К.: ННДІУВІ, 2012. - 736 с.

48. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций / С. Хантингон. - М.: ООО «АСТ», 2003. - 603 с.

49. Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории / Всемирноисторические перспективы. - Новосибирск: Наука, 1993. - Т. 2. - 592 с.

50. Юрій М. Етногенез українського народу: навчальний посібник / М. Ф. Юрій. - К.: Кондор, 2008. - 262 с.

51. Юрій М. Ф. Соціокультурний світ України: монографія / М. Ф. Юрій. - К.: Кондор, 2008. - 738 с.

52. Юрій М. Ф., Алексієвець Л. М., Кала- кура Я. С., Удод О. А. Україна найдавнішого часу - ХУІІІ ст.: цивілізаційний контекст пізнання / М. Ф. Юрій, Л. М. Алексієвець, Я. С. Калакура, О. А. Удод. - Тернопіль: Астон, 2012. - 700 с.

53. Україна ХІХ - початку ХХІ століття: цивілізаційний контекст пізнання / М. Ф. Юрій, Л. М. Алексієвець, Я. С. Калакура, О. А. Удод. - Тернопіль: Астон, 2012. - 696 с.

54. Яковенко Н.М. Вступ до історії / Н. М. Яковенко. - К.: Критика, 2007. - 376 с.

Размещено на Allbest.ru