Шевченкіана в українській кераміці ХІХ - початку ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Шевченкіана в українській кераміці ХІХ -- початку ХХІ століття

Галина Івашків

Анотація

Аналізується використання образу Т. Шевченка та героїв його творів у декорі народної та професійної кераміки, а також виробів фарфорових та фаянсових заводів і фабрик. Визначені основні види і типи, композиційні схеми, мотиви й техніки оздоблення цих глиняних пам'яток. Наголошується на творчих підходах митців до зображень українського національного генія, висвітлюється їхня участь у найвідоміших виставках.

Ключові слова: Тарас Шевченко, образ, кераміка, композиція, декор.

Abstract

The article analyzes the image of Taras Shevchenko and characters of his works in decor of folk and professional earthenware as well as ceramic items produced by porcelain and faience factories and plants. Major groups and types, composition schemes, motives, and decoration techniques of the given earthenware items have been identified. The author of the given paper puts particular emphasis on the fact that artists displayed their creativity in depicting the national genius, and highlights the artists' participation in the most renowned exhibitions.

Keywords: Taras Shevchenko, image, earthenware, composition, decor.

шевченко фарфоровий глиняний кераміка

Аннотация

Анализируется использование образа Т. Шевченко и героев его произведений в народной и профессиональной керамике, а также в изделиях фарфоровых и фаянсовых заводов и фабрик. Определены основные типы и группы, композиционные схемы и мотивы, техники декора этих глиняных памяток. Акцентируется на творческих подходах мастеров к изображениям украинского национального гения, показано их участие в наиболее известных выставках.

Ключевые слова: Тарас, Шевченко, образ, керамика, композиция, декор.

Ви стали особою міфічною, про котру є вже дивовижні казки та легенди, нарівні з переказами старих часів» [78, с. 137], -- так писав 1859 р. до Тараса Шевченка про його популярність у народі відомий історик і фольклорист Михайло Максимович. Однак любов та шана до Т. Шевченка справді всенародними стали після його смерті. Великою стійкістю тематики та витриманістю загального образу вражає фольклор про Шевченка, адже народ, як зазначав Ю. Соколов, «підкреслив у поетові і в усьому його житті те, що і в народному уявленні, і в дійсності було найістотнішим у діяльності Шевченка» [94, с. 6].

Творчу спадщину Т. Шевченка у ХХ -- на початку ХХІ ст. осмислювали не лише філологи [65; 67; 62; 88; 81], а й дослідники музичного, театрального, образотворчого й декоративно-ужиткового мистецтва. З'явилася низка фундаментальних праць про графічні та живописні твори митця [87; 64], ілюстрації до його поетичних творів [99]. Знаковими подіями останніх років стали вихід у світ повного зібрання творів Т. Шевченка у 12-ти томах та шеститомної Шевченківської енциклопедії (поки що вийшло чотири томи) [100]. Загальне визнання науково-мистецької спільноти здобула новаторська монографія Володимира Овсійчука «Мистецька спадщина Тараса Шевченка у контексті європейської художньої культури» (2008). Учений наголосив, що мистецька спадщина Кобзаря у своїй жанровій палітрі «є неповторною і неперевершеною ніким з тодішніх художників в Україні ані за глибиною змісту, ні за сміливістю вислову» [87, с. 10]. Дослідження геніального доробку Шевченка, а також мистецької шевченкіани ХІХ -- початку ХХІ ст. активізувалися в рік 200-ліття з дня народження нашого національного генія. Це, зокрема, статті Михайла Станкевича «Релігійні мотиви у графічних творах Тараса Шевченка» [95, с. 9--16], Галини Скляренко «Інтерпретація творчості Т. Шевченка в українському мистецтві ХХ століття» [93, с. 90-- 100] та інших науковців.

Порівняно менше досліджується шевченківська тема у декоративно-ужитковому мистецтві, зокрема кераміці. Так, щодо української народної кераміки можна згадати лише спеціальні статті Юрія Лащука «Образ Т. Шевченка в українській народній кераміці» (1961) [75, с. 86--88] та Олени Клименко «Гончарство і Шевченко» (2012) [100, т. 2, с. 126 --129]. В інших розвідках дослідники здебільшого лише називали деякі твори на шевченківську тему або публікували окремі з них із портретами Т. Шевченка та його літературних героїв.

Відтак, у цій статті аналізуватимуться глиняні пам'ятки кінця ХІХ -- початку ХХІ ст. із зображенням Великого українського поета та своєрідні «переспіви» його творів у творчості народних і професійних митців, а також деякі яскраві за художніми особливостями фабричні вироби.

За технологічними характеристиками, зокрема складом глини і температурою випалу, треба говорити про теракотові, майолікові, фаянсові та фарфорові предмети й вироби, виготовлені з кам'яної маси, шамоту. В основі робіт народних майстрів гончарна глина, натомість у фабричних -- біла (каолін). Твори здебільшого виготовляли на гончарному крузі, рідше відливали у формах або ліпили вручну. В оздобленні кераміки застосовані найрізноманітніші розписні й пластично-фактурні техніки, у тому числі покриття поливою, ручний розпис (ритування, ріжкування), механічні техніки, зокрема декалькоманія, а також ажур, рельєфне ліплення, округлий ліпний декор тощо. За типологією М. Станкевича [96, с. 77--85] керамічні вироби окресленої тематики є декількох родів та великої кількості типів. Це, наприклад, садово-паркова кераміка (погруддя та пам'ятники), обладнання житла (кахлі, вази, медалі, плакети, пласти, скульптура малих форм, зокрема настільні бюсти) та інших приміщень (погруддя Т. Шевченка в кабінетах, клубах, будинках культури, навчальних закладах), посуд (миски, полумиски, тарілки, дзбанки, калачі, плесканки) тощо.

Як слушно зазначав Василь Щербак, у декоративно-ужитковому мистецтві загалом та кераміці зокрема «робота над шевченківською темою не припинялася ніколи, але були періоди особливого піднесення, пов'язані з ювілейними шевченківськими датами (1911, 1914, 1939, 1961, 1964)» [105, с. 368]. У першій чверті ХХ ст. митці створювали переважно портрети й статуетки, які передавали зовнішні риси поета й були позначені певними рисами етнографізму. Згодом на перший план вийшли ідейно-художня й емоційно-психологічна виразність [105, с. 368].

Графічні, живописні та пластично-скульптурні композиції з зображенням Кобзаря на папері, полотні, дереві, металі, глині доповнювали вишивки (рушники, серветки, картини-портрети), килими, дерев'яні шкатулки, скриньки. З'явилося чимало монументальних творів (настінні розписи, мозаїки, вітражі), фаянсові, порцелянові й скляні вази, тарілки з портретом Великого Українця та його героїв, уривками поетичних творів. Відтак, з кінця ХІХ ст. почалося увічнення українського генія у творах різних мистецьких жанрів. Іменем Кобзаря називали вулиці, сквери, парки, артілі, товариства, наукові заклади, в містах і селах України та поза її межами виникло чимало меморіальних музеїв. Одним із важливих аспектів пошанування Кобзаря є виставки його літературних та художніх творів, робіт із шевченківською тематикою митців образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтва.

У мистецтвознавчому аспекті надзвичайно цікавою є шевченкіана в кераміці. Одразу зазначу, що не всі глиняні вироби з образами Т. Шевченка та героїв його творів збереглися. Про деякі з них є лише згадки в архівних матеріалах, каталогах виставок та експедиційних записах, а тому пам'ятки, які є в музеях або приватних збірках, дуже цінні для мистецтвознавства. Так, із кінця ХІХ і в ХХ ст. народну кераміку зі зображенням Кобзаря або з шевченківською тематикою виготовляли гончарі Опілля (Потелич), Бойківщини (Стара Сіль, Миколаїв), Гуцульщини (Косів, Пістинь), Покуття (Коломия), Західного (Устечко, Микулинці, Вишнівець) та Східного Поділля (Бар), Буковини (Сторожинець, Садгора), Волині (Крем'янець, Острог, Кульчин) [1, арк. 178], Середнього Придніпров'я (Канів) [66, с. 153], Лівобережної України (Опішне) [89, с. 52].

Глиняні пам'ятки означеної тематики з Лівобережжя найбільше пов'язані з майстрами Опішного, Поставмук та Хомутця, що на Полтавщині. Оригінальні скульптури Кобзаря, зокрема бюсти, створював Федір Чирвенко (1856/1868--1919) з Опішного. Від 1888 р. їх разом із посудом експонували в Україні та за її межами, включаючи Всесвітню виставку 1900 р. в Парижі; гончаря часто нагороджували різними медалями [98, с. 26].

М. Русов 1905 р. висловлювався щодо пластики статуеток, що вони (статуетки) дуже точно, майже фотографічно, передавали риси Т. Шевченка, а тому такі вироби охоче купували на ярмарках у Полтаві [89, с. 52]. Окрім цих творів, майстер виконував і погруддя Миколи Гоголя, а також «артистично» зображав «парсунки з етнографічних типів», як от: «українець», «москаль», «жид» [89, с. 54].

На початку ХХ ст. теракотову статуетку Шевченка в кожусі й шапці створив гончар Василь Поросний (Опішне), хоча, як зазначає О. Клименко, він, а також Ф. Чирвенко та Ю. Різник, малі скульптурні портрети поета (у повен зріст або погруддя) виконували вже з кінця ХІХ століття [70, с. 127]. Назване погруддя невеликого розміру (14 X 6,5 X 6,8 см), у ньому типові елементи одягу (комір кожуха) та головний убір (шапка) оздоблені у високому рельєфі, а біля підставки напис «Шевченко» [49] (іл. 1). В основі іншої однофігурної композиції -- зображенні бандуриста, Ю. Лащук вбачав намагання невідомого гончаря з Опішного також відтворити образ Т. Шевченка [75, с. 88]. 1913 р. погруддя поета у виконанні одного з гончарів з Поставмук експонували на Другій Всеросійській кустарній виставці в Петербурзі.

Беручи за основу народну картинку, фабричні порцелянові статуетки й професійну скульптуру, майстри Марко Прогло (1891--1953) і Олександр Багрій в 1920-х рр. за допомогою гіпсових форм, які поширювала майстерня Полтавського губернського земства і Опішнянський гончарний навчально-показовий пункт, виготовляли пластичні глиняні портрети Т. Шевченка (бюсти і статуетки), зображали героїв його поезій [90, с. 33; 69, с. 44].

Іл. 1. Василь Поросний. Бюст «Тарас Шевченко». Поч. ХХ ст., с. Опішне Полтавської обл. НМУНДМ

У цей час в Україні, особливо на Лівобережжі, з'являлися перші пам'ятники Т. Шевченкові, в тому числі й керамічні. Тоді ж на майданчику перед Глинським керамічним технікумом за сприяння міської влади встановили пам'ятник, розписаний кольоровими глинками та вкритий поливою. За інформацією викладача цього закладу Тихона Свистуна, згодом він «звітрів» (змінив колір) і 1956 р. його зняли [1, арк. 264; 75, с. 88].

В 1930-х рр. зображеннями Великого українського поета розмальовував тарілки [80, с. 270] та вази (погрудний портрет знаходився в овальному обрамленні) [79, с. 469] майстер артілі «Художній керамік» в Опішному Петро Кононенко.

За даними Володимира Січинського, в Опішному в 1930-х рр. ліпили фігурки різноманітної «літературної тематики», зокрема за твором Т. Шевченка «Катерина» [92, с. 5].

Скульптурні зображення чоловіка з люлькою, що дещо нагадує образ Кобзаря, усередині своїх калачів поміщав Павло Калашник із Хомутця та Ф. Чирвенко [8]. Ці предмети називали «київськими» або «малоросійськими» глечиками -- в них наливали горілку під час родинних і календарних свят. Декор цих виробів включав техніки штампування (мотиви кіл і скісних хрестиків), рельєф, вкриття поливою, здебільшого зеленою.

Інший гончар з цього села до 100-річчя з дня смерті поета виготовив тарілку з поясним зображенням поета (з шапкою та в кожусі) на зеленому тлі, що є своєрідною імітацією лона природи На авторство гончаря з цієї місцевості вказує запис в інвентарній книзі ДІЕЗ «П». [32]. Потрійні кола, одне з яких з рельєфними елементами, мотив гірлянди з кольоровими розетками, пуп'янками та листками, запозичений з місцевої вишивки, відсутність поливи та розпис різнокольоровими олійними фарбами) вказують на нетипові особливості декору цього виробу.

Скульптуру зі зображенням чоловіка, який сидить і грає на кобзі (подібно до статуетки опішнянського гончаря, про яку йшлося попередньо) інколи також називали зображенням Т. Шевченка. Це виріб майстра з Попівки Полтавської обл. (перша половина ХХ ст.); в фігурі, особливо пластиці обличчя, є певна схожість з Кобзарем [39] (іл. 2).

Іл. 2. Тарілка. Друга половина ХХ ст., с. Хомутець Полтавської обл. ДІЕЗ «П»

Образ Т. Шевченка, як і загалом шевченківська тематика, були популярними й для народних майстрів Чернігівщини. Ймовірно, до 90-річчя з дня народження Кобзаря створено миску, яку для Російського Етнографічного музею в Санкт-Петербурзі 1904 р. придбав в Ічні (Чернігівська губернія) Іван Зарецький. В центрі миски на брунатному тлі денця є ріжкований напис «1904» цеглястого кольору, а на берегах ритмічно укладені мотиви закрутів та потрійних кругів із білими контурами та заповненнями жовтого, синього і брунатного кольорів. Завершує композиційну схему мотив кривульки [59] (іл. 3).

Іл. 3. Миска. 1904 р., с. Ічня Чернігівської обл. РЕМ

На початку ХХ ст. скульптурний портрет Т. Шевченка виготовив Михайло Пінчук із Коропа [50] (іл. 4). Це постать митця у повен ріст, права рука ледь піднята догори, а лівою, зігнутою у лікті, він тримає невелику книжку. «Одяг» зображеного складається з традиційних компонентів -- кожуха та смушевої шапки на голові, а вся скульптура вкрита темно-зеленою поливою За надане фото висловлюю вдячність науковому співробітникові ІМФЕ ім. М. Рильського Л. Сержант.. У 1947 р. на виставці у Чернігові експонували погруддя Кобзаря у виконанні гончаря зі с. Верби Сергія Титова [75, с. 88].

Шевченківська тематика по-особливому звучала у творах майстрів Середнього Придніпров'я. Авторами декількох мисок 1920-х рр. були гончарі з Канева Черкаської області. Як зазначає Л. Данченко, для цих виробів, як, зрештою, і для чернігівських, на відміну, скажімо, від дибинецьких, написи не були характерними [66, с. 159], а основним мотивом однієї з мисок є дата «1924» на Тіденці, обрамлена вінком подвійних дуг [51].

Іл. 4. Михайло Пінчук. Скульптура «Тарас Шевченко». Поч. ХХ ст., м. Короп Чернігівської обл. НМУНДМ

Виразності автор досягає досить скупими засобами творення композиційної схеми й кольорового наповнення -- це поєднання білого тла й брунатного розпису. Припускаємо, що і цей виріб присвячено річниці поета, зокрема його 110-літтю від дня народження.

Унікальною та рідкісною за композицією є миска ще одного місцевого гончаря Григорія Сергієнка, датована цим же роком -- в основі схеми поміж смугами спіралі є рядки одного з головних творів поета -- «Заповіту» [52]. Архітектонічні частини миски зведено в одне ціле, ритмічність складових схеми миски порушується величиною літер тексту, назвою вірша, ініціалами та прізвищем автора твору, а невелика п'ятипелюсткова розетка є завершальним акцентом декору виробу. Для посилення контрасту автор поєднав лише два кольори -- брунатний і білий [53; 66, с. 153, 159].

Із подільської кераміки зберігся полумисок 1928 р. майстра з Бара, що на Вінниччині, розписаний у техніці ріжкованого розпису -- погрудний портрет Кобзаря обабіч замкнено мотивами подібних спіралей з крапками на їх кінцях, що дещо перевантажує композиційну схему [3] (іл. 5). Зазначимо, що «живописний» портрет Кобзаря (використано лише брунатний колір, а в розписі наявне певне узагальнення) контрастує із чіткою «графічністю» берегів полумиска, де поєднані мотиви кіл, кривульки та скісних ліній.

Іл. 5. Миска. Поч. ХХ ст., м. Бар Вінницької обл. ВОХМ

У 1920--1930-х рр. у Товстому Тернопільської обл. Степан Камінецький та інші гончарі виготовляли плакети овальної форми (24 X 18,7 X 2,8 см) з рельєфним погруддям Кобзаря за типовим зразком автопортрета 1860 року [40] (іл. 6). Мінімалізм оздоблення проявлявся в тому, що краї виробу прикрашала рельєфна кривулька, внизу напис -- «Шевченко», а вся поверхня вкрита брунатною поливою.

Подібне зображення поета із написом «Тарас Шевченко» довкола й аналогічний спосіб оздоблення -- вкриття подібною поливою -- характерні риси невеликої (11 X 8 X 2,5 см) плесканки (1981) Олексія Луцишина (1922--2001) з Крищинців Вінницької області. Прикрашення іншого боку виробу пов'язане з музеєм Кобзаря в Каневі. Про це свідчать зображення фрагмента споруди і напис «Музей Т.Г. Шевченка / Канів» Плесканка представлена в експозиції МГМЛ, що є відділом ВОХМ. [4] (іл. 7а, 7б)

Іл. 6. Степан Камінецький. Плакета «Тарас Шевченко». 1920--1930-ті рр., смт. Товсте Тернопільської обл. НМНАПУ

а б

Іл. 7 а, б. Олексій Луцишин. Куманець «Тарас Шевчен ко». 1981 р., м. Вінниця. МГМЛ ВОХМ

Чергування фігур, складна ритмічна структура, певна гротескність в образі юнака, який, читає книжку лежачи, є складовими пластичної композиції «Мені тринадцятий минало» (1981) цього ж автора [5]. В кольоровій гамі поєднані теплі кольори літа -- соковита зелена трава, польові квіти тощо.

Прикладом шевченківської тематики у декорі керамічних виробів зі Слобожанщини є барельєфний портрет Кобзаря 1950 р. на брунатно-полив'яному полумиску, який виконав Іван Шкурко з Луганська [75, с. 88]. Шевченкіана була присутня і в творчості Федора Гнідого з Валок, що на Харківщині. Він -- автор декількох скульптур малих форм із однією темою («Тарас Шевченко малим пас ягнят», «Мені тринадцятий минало» (обидві -- 1960), «Тарас Шевченко з отарою овець» (1968)), особливостями якої була тонка пластика, риси розповідності, поєднання образної мови з уривками текстів, вкриття однією поливою [68, с. 93, 94].

Із мальованої кераміки Прикарпаття назвемо кахлі й таріль гончаря Петра Кошака (1864-1940) із Пістиня Івано-Франківської обл., випускника Коломийської гончарної школи, де він вчився, як зазначали деякі дослідники, упродовж не трьох років [76, с. 69], а трьох місяців [61, арк. 6, 8]. У 1913 р. на замовлення Івана Бойчука, мешканця села Старий Ключів, що на Івано- Франківщині, автор створив цілу піч (на завершальній кахлі трикутної форми поміщено ритований напис: «І. Бойчук, 1913 р.»). На одній із лицьових виповнювальних кахель є поясне зображення Т. Шевченка. Окремі риси обличчя та одягу (смушева шапка, кожух з широким коміром) вказують на те, що зразком для майстра були автопортрети поета 1860 та 1861 років. У той же час докладне вивчення зображення на кахлі дає підстави припускати, що гончар мав перед собою й фотографію 1859 р., на якій Шевченко серед трьох своїх друзів. На цьому фото такий же верхній одяг Шевченка, а шапка дещо нахилена (набакир), проте не дуже схожими є риси обличчя поета. Розпис кахлі автор виконав у національних кольорах -- синьому (як тло) та жовтому (колір кожуха). Центричну композицію П. Кошак доповнив ритованим написом великими друкованими літерами: «Наша пісня, наша дума не вмре, не загине» Не зовсім точна цитата послання Шевченка «До Основ'яненка». У Шевченка: «Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине [...]»., кути кахлі прикрашають мотиви багатопелюсткових розеток із кри- вульчастим обрамленням [57] (іл. 8а). Подібна кахля зі збірки НМНМГП різниться хіба оздобленням кутів, де змальовано гілочки з «дубовими» листками й пуп'янками [43] (іл. 8б).

а б

Іл. 8 а, б. Петро Кошак. Кахлі. 1913 р., с. Пістинь Івано- Франківської обл. НМНМГП; Приватна колекція Андрія Цибка

В основі центральної композиції тарілки (h -- 4,5, d -- 32 см) 1913 р. цього ж автора подібний портрет Т. Шевченка, однак з іншою колористичною гамою. Окрім зображення поета та ритовано- го напису, як і на попередньому виробі, береги тарілки заповнюють дві орнаментальні смуги геометричного (поєднання мотивів трикутників, крапок, «ільчастого письма») і рослинного (мотиви дзвіночків, тюльпанів, розеток, пуп'янків та листків) характеру в зелених, брунатних та частково жовтих і синіх кольорах [60] (іл. 9). Подібна тарілка (1926) цього ж пістинського гончаря зберігається в одній із приватних збірок [75, с. 87].

До 90-річчя від дня народження Кобзаря керамічне погруддя поета (h -- 42 см) виготовив Михайло Близнюк (с. Гринів Косівського повіту), яке 1934 р. подарував до фондів музею НТШ Зі слів автора, він виготовив його «перед 1914 роком» (Інвентарна книга музею НТШ № VII (23885--26028).. Спорудження пам'ятників великому Кобзареві в Західній Україні в ювілейному 1914 р. набуло масового характеру: майже у всіх селах, як зазначав М. Німенко, «ставили то саморобний бюст, то обеліск з написом» [83, с. 32].

Іл. 9. Петро Кошак. Тарілка. 1913 р., с. Пістинь Івано- Франківської обл. РЕМ

Поясне зображенням Т. Шевченка у фас (смушева шапка, кожух з вилогами) можна побачити на глиняній плакетці у формі щита з гострим нижнім кінцем та рельєфним обрамленням, заповненим «ільчастим письмом» (21,5 X 15 X 2 см), Григорія Цвілика (1900--1952) з Косова (1925) [35] (іл. 10). Превалювання синьо-жовтих кольорів із вкрапленням зеленого підкреслюють патріотичні настрої не лише автора виробу, а й тодішнього населення Косова.

Упродовж 1936--1939 рр. автором низки полумисків із зображенням Кобзаря був учень П. Кошака Михайло Волощук (1906 --1959), який 1939 р. очолив артіль ім. Т. Шевченка в Кутах Івано-Франківської обл.; з 1940 р. працював у гончарному цеху при колгоспі ім. Т. Шевченка в Старих Кутах, згодом -- у керамічному цеху цегляно-черепичного заводу промкооперації в Кутах; в 1956 р. Укрхудожпромспілка організувала художньо-керамічний цех при артілі «Килимарка» (Кути) [75, с. 87; 74, с. 82]. Характерними рисами тарелів М. Волощука 1920-х рр. є рельєфне погруддя поета з непокритою головою і розпис берегів геометричним орнаментом у традиційній кольоровій гамі [51; 70, с. 127].

Іл. 10. Григорій Цвілик. Пласт «Тарас Шевченко». 1925 р. м. Косів Івано-Франківської обл. НМЛ

Керамічні вироби були представлені на великій республіканській виставці «Т.Г. Шевченко в народному образотворчому мистецтві» у Києві (1940) [97]. Автором декількох творів із зображенням Кобзаря був Михайло Совіздранюк із Косова. Про один з перших профільних портретів поета у виконанні цього майстра (1948 р.) згадував Ю. Лащук [75, с. 87].

У 1952 р. відома косівська майстриня Павлина Цвілик (1890--1963) створила невеликий (18 см) пласт округлої форми з погрудним портретом Т. Шевченка у техніці ріжкування на брунатно-вишневому тлі [54]. Очевидно, тут є деяка невідповідність розмірів зображеного та орнаментального оздоблення країв виробу (шапка зливається з мотивами дуг), а образ наділений влучними характеристиками впевненої та рішучої людини.

Автором двох керамічних предметів 1953 р. зі зображенням Шевченка є Марія Совіздранюк, дружина місцевого гончаря Василя Совіздранюка (1899-1957). На одному з них (h -- 6, d -- 39,3 см) погрудний портрет поета подано майже в анфас із реалістичним змалюванням рис обличчя та одягу (вишита сорочка та камізелька) на білому тлі округлого обрамлення, що є близьким до автопортрета Т. Шевченка 1860-го р.; довкола -- дві орнаментальні смуги з поєднанням мотивів трикутників, «підков», «сердечок», «ільчастого письма», крапок зеленого, жовтого та брунатного кольорів, які разом із білим тлом підкреслюють святковий характер портретованого [45].

Іл. 11. Марія Совіздранюк. Пласт «Тарас Шевченко». 1953 р., м. Косів Івано-Франківської обл. НМНМГП

У цьому ж році мисткиня виготовила округлий пласт (h -- 1,8, d -- 30 см), вкритий брунатною поливою, з рельєфним обрамленням та зображенням Т. Шевченка в профіль [46]. Чітка ритміка рельєфу та шорхлива структура тла разом із літерами «ТГШ» підкреслюють особливість композиційної схеми, її динамічність.

Зазначимо, що на ювілейну виставку до 100-річчя з дня смерті поета (1961) художньо-керамічний цех при артілі «Килимарка» (Кути) представив декілька унікальних ваз та інших предметів [74, с. 82].

Оригінальним мистецьким вирішенням вирізняється плесканка (42,5 X 23,5 см) 1961 р. роботи Михайла Угринюка з Кут (за проектом косівського художника Геннадія Малярського): з одного боку -- мальоване погруддя Т. Шевченка брунатного кольору, яке виділяється на білому тлі (характерні риси відомого автопортрета 1840 р.); внизу напис: «Т.Г. Шевченко. 1840 р.» [44]. З другого -- зображено жанрову сценку з двома чоловіками, а з напису «Зустріч Т.Г. Шевченка з Сошенком» довідуємося про її основних персонажів. Це зображена сцена першої зустрічі двох українців-земляків, що відбулася в Петербурзі 1936 року. Відомо, що студент Академії мистецтв Іван Сошенко побачив Т. Шевченка в Літньому саду, коли той зарисовував одну зі статуй [77, с. 564]. У центрі плесканки І. Сошенко, зображений справа, розглядає малюнок Т. Шевченка. Фрагментарно показані дерево та обриси постаменту вдало доповнюють розповідний характер композиції. Окрім того, кожна зі сценок замикається віночками з різноманітних рослинних мотивів (розет, дзвінків, пуп'янків, що є своєрідною візиткою майстра), які підкреслюють яскраву декоративність предмета, а мотиви «вовчих зубів» вгорі на шийці та внизу на круглій підставці дещо видовжують плесканку, надаючи їй стрункішої форми. Легко декоровані досить великі вуха глиняного виробу, а ряди крапок «розвантажують» дещо перенасичену двобічну композиційну структуру.

На ювілейній художній виставці до 150-річчя від дня народження Т. Шевченка (Київ, Москва, 1964) експонували багатофігурні скульптурні композиції іншого косівського майстра Василя Арон- ця (1936 --1994) («І виріс я на чужині [...]» (1963), «Мені тринадцятий минало [...]» (1963), позначені м'якою пластичністю та яскраво вираженою декоративністю [106, с. 258]. Ще через рік митець створив тарілку з ритованим погруддям Т. Шевченка в центрі. Погляд Кобзаря спрямований в далечінь (подібне зображення бачимо на фотографії 1858 року) [6]. Домінуючі цеглясто-білі кольори освіжає віночок з «підков» та піврозеток яскравого зеленого кольору, а завершальним акцентом у декорі є геометричний орнамент з кривульок і крапок, ритований напис «1814--1964». З косівських майстрів Надія Вербівська, онука П. Цвілик, на цю виставку представила тарілку «По діброві...» (1964), розписану ангобами та вкриту поливою За твором Т. Шевченка «Тополя»., а Михайло Кікоть -- скульптуру «Наймичка» (1963) [106, с. 261, 267].

У 1937 р. теракотові погруддя Т. Шевченка створювали невідомі гончарі Закарпаття. Ю. Лащук зазначав, що одне з них із Сільця Іршавського р-ну, за підписом «МТР» було власністю О. Терпай [73, іл. 22]. Відомо, що в 1936--1939 рр. в майстерні Миколи Литвицького, що діяла в цьому селі, працювало 6--8 майстрів, зокрема Я. Професор, А. Ваш та декілька гончарів з с. Власова (тепер -- Вільхівка) [73, с. 14].

а б

Іл. 12/а, б. Михайло Угринюк. Плесканка. 1961 р., с. Кути Івано-Франківської обл. НМНМГП

Шевченківська тематика яскраво звучала і в гончарному мистецтві Бойківщини. Так, у 1930-х рр. до образу Т. Шевченка звертався гончар з Миколаєва Львівської обл. Антін Вінявський. На тлі плакети овальної форми він пластично зобразив погруддя поета у смушевій шапці та кожусі (це робота 1936 р. виконання; Ті Музей НТШ закупив у 1937 р.), побудоване на грі цеглястого й білого кольорів та зеленої поливи, що є тлом [9]. Зелений колір передає оптимістичний настрій поета, погляд якого спрямований в далечінь. Миколаївському гончареві Іванові Вінявському Ю. Лащук «приписував» виготовлення дзбанків із антропоморфними зображеннями, риси деяких із них нагадувала образ поета Ю. Лащук називав його Іваном, проте на плакеті є напис «Антін Вінявський» [75, с. 87). [75, с. 87].

Хоча півпостать чоловіка з вусами, шапкою на голові та в кожусі, в основі якої форма дзбанка (h -- 34, d -- 19 см), вкритого жовто-зеленою поливою, авторства Миколи Сім'яновича з Миколаєва, представляє скульптурний портрет Т. Шевченка, проте рис схожості виявлено небагато [58]. Водночас цей предмет є оригінальним зразком антропоморфного посуду 1930-х років. Головними особливостями іншого подібного виробу є чіткіша пластика образу Кобзаря та розпис, побудований на контрасті білого (як тла) й брунатного (оздоблення шапки, коміра, ґудзиків, очей, брів, вусів) кольорів [36]. Нижня частина цього предмета, як і попереднього, декорована кількома рядами штампованих квадратів, що творять узор з переплетених стрічок.

Іл. 13. Василь Аронець. Таріль «Тарас Шевченко». 1964 р. м. Косів Івано-Франківської обл. ІФОХМ

У Старій Ропі (колишній присілок Старої Солі, що на Львівщині) упродовж 1930-х і до початку 1940-х рр. місцевий гончар Микола Суслович (1904 --1979), окрім посуду (горщиків, мисок, дзбанків, глечиків) та свічників, у гіпсових формах виготовляв невеликі «поглейтовані» плакетки з рельєфними зображеннями Т. Шевченка та І. Франка, які користувалися великим попитом у населення, особливо на ярмарках ПМА. Експедиція на Старосамбірщину (1998 р.). Записано 24.06.1998 р. від сина гончаря Сусловича Івана Миколайовича (1934 р. н.). Щоправда, поки що жодного з виробів гончаря у музеях України та приватних збірках не виявлено..

Іл. 14. Антін Вінявський. Плакета «Тарас Шевченко». 1936 р., м. Миколаїв Львівської обл. МЕХП

Зазначимо, що кераміку зі зображенням Т. Шевченка виготовляли не тільки народні майстри -- її масово тиражували на фарфорових та фаянсових заводах і фабриках України, особливо упродовж 1911 --1914 рр., коли відзначали 50-річчя від смерті і 100-річчя від дня народження Кобзаря. Йдеться про випуск великої кількості сувенірів, плакеток, медалей, посуду, скульптур із зображенням геніального поета.

Окремі предмети почали з'являтися ще за життя Кобзаря. Так, у 1860-х рр. серед асортименту Межигірської фаянсової фабрики були сувенірні фаянсові тарілки зі зображенням поета. Вони однакові за розміром, композиційною схемою й рельєфним оздобленням, водночас вирізняються різнокольоровою поливою -- зеленою, синьою, брунатною на денцях та білою на берегах. Тарілки часом вкривали одним кольором, здебільшого зеленим [33] та синім [55; 101, кн. ІІ, с. 170]. Згідно з записами Інвентарної книги НМІУ, їхнім автором, ймовірно, був майстер-модельєр Семен Шевченко, селянин із Ново-Петрівців тодішньої Київської губернії, який там працював з 1851 р., а тарілки з портретом Шевченка, очевидно, створював упродовж 1861--1862-х рр. за фотографією поета 1859 року.

Іл. 15. Микола Сім'янович. Дзбан. 1930-ті рр. м. Микола¬їв Львівської обл. Приватна збірка Р. і Т. Лозинських

Цей майстер також моделював тарілки зі зображенням Д. Гарібальді, П. Куліша і М. Костомарова Висловлюю вдячність завідувачці відділом науково-дослідного відділу декоративно-ужиткового мистецтва НМІУ Ользі Івановій за цю інформацію.. Наприкінці ХІХ ст. на Будянському фаянсовому заводі в (тепер смт Харківської обл.) було виготовлено серію полумисків, береги яких прикрашали портрети Т. Шевченка, М. Гоголя, І. Котляревського і В. Короленка, обрамлені картушами. На денцях виробів містилися краєвиди та окремі побутові сценки в техніці підполив'яного друку [105, с. 368]. Учасниками великої Ювілейної виставки 1964 р. в Києві та Москві були деякі майстри заводу, зокрема Микола Ніколаєв, Юрій Пиманкін, Борис П'янида, Раїса Тимін з мальованими вазами «Ювілейна» й «На панщині» [106, с. 246--247].

Іл. 16. Микола Сім'янович? Дзбан. 1930-ті рр. м. Миколаїв Львівської обл. НМЛ

У 1939 р. у техніці декалькоманії майстри Київського експериментального кераміко-художнього заводу, зокрема учень Михайла Жука Олександр Сорокін, здійснювали розписи горняток (погруддя Кобзаря поміж гілками) та великих ваз (погруддя в овалі, довкола «килим» з дрібних розеток) [102, с. 16--17]. О. Сорокін був співавтором (разом із Володимиром Лапіним) ще двох предметів (лікерник «Наша дума, наша пісня...», ваза «Свою Україну любіть, любіть Ті.»), які експонували на згаданій виставці. Тоді ж було виставлено й вироби інших майстрів цього заводу, зокрема Оксани Жни- круп (скульптура «Така її доля», 1963), Галини Зак (ваза «І на оновленій землі врага не буде супостата.», 1964), Ярослави Козлової, Марфи Тимченко (ваза «Хлюпочуться качаточка», 1964), Володимира Кравцевича (ваза «І мене в сім'ї великій.», 1964), Віри Павленко (таріль «Соловейко в темнім гаї сонце зустрічає», 1964; кофейний сервіз «Ще треті півні не співали»; 8 предметів, 1964) та інших [106, с. 243--250]. О. Жникруп є і автором скульптурних композицій «Катерина» (1964) і «Назар Стодоля» (1965; у співавт. із В. Щербиною).

У 1930-х рр. на Довбиському фарфоровому заводі, що на Житомирщині, серійно виготовляли горнятка з портретом Т. Шевченка (образ узято з фотографії 1859 р.), обрамленого віночком з розеток і листків. 1940 р. у переліку асортименту заводу значилися вази художника Олександра Яроша «Т.Г. Шевченко» з поясним портретом поета, мотивом «дерева життя», ілюстрацією до твору «Гайдамаки» [103, кн. І, с. 137], а 1950 р. -- сервізи за мотивами творів Т. Шевченка [34].

1937 р. подібні за формою до виробів Довбиського заводу горнята з зображенням Т. Шевченка (як на фото 1859 р.) розмальовував Павло Іванченко (старший), який працював на Полонському фарфоровому заводі [56]. Попри ідентичність зображення поета за допомогою друку, предмети різняться мальованими композиційними елементами, зокрема фоном, подачею в овалі, мотивами гілочок.

Серед масової продукції Баранівського фарфорового заводу Житомирської обл. 1930-х рр. дослідники називають ювілейні кубки з портретом Кобзаря [103, кн. І, с. 273]. Поєднання декалькоманії і ручного розпису застосовано в оздобленні тарілки 1950--1955 рр., на денці якої найпопулярніше зображення поета -- в шапці та кожусі, обрамлене золотистим орнаментом [10]. Святковий настрій для композиції створює гірлянда з рослинних мотивів у яскравих кольорах. На початку 1960-х рр. завод великим тиражем випускав тарілки у техніці декалькоманії з портретом молодого Шевченка у тричвертному повороті. Золотисте окантування тарілки композиційно підтримується таким же написом під погруддям [2; 30].

Майстри цього підприємства представили широкий спектр робіт шевченківської тематики на виставку 1964 р.: Іван Віцько (таріль «Шевченко-солдат», 1963), Андрій Діброва (тарілка «Катерина», 1964), Василь Ковальчук (ваза з портретом поета, 1963) [106, с. 243--244].

Особливими формами та розписами відзначалася продукція фарфорових заводів у Коростені Житомирської обл. (авторські роботи Леоніда Коцюбинського (ваза «Кобзар»), Миколи Старченка (ваза «Ювілейна», 1964), Івана Ткаченка (тарелі «На панщині пшеницю жала...», «.. .Громадою обух сталить», «Перебендя», 1963) [106, с. 244, 248-- 250], Городниці Житомирської області (Тамара (скульптура «Кобзар») і Олександр (скульптура «Бандуристи», 2 предмети, 1964) Крижанівські).

Іл. 17. Федір Олексієнко. Скульптура «Кобзар». Поч. 1970-х рр. Київ. НМНАПУ

До ювілею геніального українця було приурочено чайний сервіз В. Нарікяна, де на кремовому тлі п'яти предметів автор зобразив профільне погруддя Кобзаря червоного кольору, а відчуттю святковості сприяє напис прізвища портретованого золоченням [103, кн. І, с. 210].

З діяльністю Васильківського майолікового заводу пов'язана творчість Михайла Денисенка, який з 1949 р. працював майстром, а згодом упродовж тридцяти років головним художником на цьому підприємстві. На згадуваній виставці 1964 р. продукцію заводу представляли його твори: тарелі «Портрет Т. Шевченка» (1961), «Мене там мати повивала» (1964), тарілки «Великий Кобзар» (1964), «Караюсь, мучусь, але не каюсь» (1964), теракотові бюсти (1964) [106, с. 264]. На виставці були роботи й інших майстрів, зокрема Віктора Бірюкова -- ювілейні кубки (1964) [106, с. 260], а також Валерія і Надії Протор'євих -- вази «Мені аж страшно, як згадаю оту хатинку край села...» (1963), «Мені тринадцятий минало.» (1963, 1964), «На панщині» (1964), горнятко «Йшли дівчата», тарілка з портретом поета (1964).

Іл. 18. Федір Олексієнко. Скульптура «Кобзар». Поч. 1970-х рр. Київ. НМНАПУ

В центрі тареля М. Денисенка «Наша дума, наша пісня» (1985) у традиційній позі зображено козака Мамая, який підібгав під себе ноги. В руках він тримає бандуру, а позад нього висить рушниця. Обрамлення з гілочок та напис з вірша Т. Шевченка на берегах виробу посилюють декоративний акцент композиційної схеми [104, с. 10].

Шевченківську тему у своїх творах відображав Омелян Железняк (1909--1963), який з 1946 р. працював в Експериментальних майстернях художньої кераміки Інституту архітектури Академії будівництва і архітектури УРСР (Київ). Серед його творів -- тарілки «Заповіт», «Бандурист», «Лілея» (всі -- 1961) із підполив'яним розписом, а також багатофігурні скульптурні композиції-ілюстрації до творів Т. Шевченка, зокрема «Мені тринадцятий минало» (1949, 1961), «Гонта з синами» (1956), «Сон (1961) [72, с. 18--19]. Так, в останній «введено» аж сім персонажів, які вкриті однією поливою й поміщені на невеликій підставці [107, с. 599]. Трансформації образів Шевченкової «Хустини» спостерігаємо у скульптурній групі «Прощання з козаком». На думку М. Юр, пластичні ілюстрації «до поетичних творів з «Кобзаря» відзначаються безпосередністю мислення, лаконізмом художньої мови, яскравою образністю з підкресленими рисами характеру персонажів, гармонійним колористичним звучанням» [107, с. 599]. Тут, як і в анімалістичній скульптурі, проявляються виразні психологічні характеристики персонажів [91, с. 311].

Композиційна врівноваженість форми при насиченому кольоровому вирішенні є характерними рисами виробів Федора Олексієнка (Київ), зокрема скульптур із шевченківською темою. Йдеться, зокрема, про два варіанти статуеток із двох фігур, коли герої сидять [41] і стоять [42], що є своєрідною ілюстрацією поезій Т. Шевченка -- зображення сліпого бандуриста і хлопчика-поводиря з усіма їхніми атрибутами (бандура, сумка через плече, палиця, шапка з грішми тощо). Особливостями змалювання цих фігур є не лише скрупульозна пластика, а й їхні психологічні характеристики. Важливою є роль колористики -- в темну брунатно-цеглясто-зелену гаму введено плями білого кольору.

До шевченківської теми неодноразово зверталися учні керамічних шкіл і технікумів (Межигір'я, Макарів Яр, Кам'янець-Подільський, Одеса, Миргород, Опішне, Глинськ), які створювали образи на площинах тарілок, куманців, у формах статуеток тощо. Кольоровими глинками розписано профільне зображення Кобзаря на куманці, не вкритому поливою, що надавало виробу особливої м'якості композиційного звучання та кольорового наповнення (збірка директора Опішненської профтехшколи І. Бойченка (1888--1959)) [1, арк. 182].

Іл. 19. Тарілка. Поч. ХХ ст. Фабрика І. Левинського у Львові. МЕХП

Іл. 20. Тарілка 1911 р. Фабрика І. Левинського у Львові. Приватна колекція Тараса Лозинського

1911 р. датована тарілка у виконанні студента Миргородської художньо-промислової школи (тепер -- Миргородський державний керамічний технікум ім. М. Гоголя) Якова Корнацького (поет у шапці та кожусі, зображений по пояс -- за автопортретом 1860 р.); береги виробу прикрашені смугою орнаменту геометричного характеру [103, кн. І, с. 41].

Іл. 21. Михайло Гаврилко. Плакета «Тарас Шевченко». 1911 р. Фабрика І. Левинського у Львові. МЕХП

Понад сорок зображень, датованих 1903, 1927, 1928 рр. українського поета у різних матеріалах (гіпс; фарфор, бісквіт), виконав скульптор Федір Балавенський (1864/1865 --1943), випускник Миргородського художньо-керамічного технікуму (1922--1930) [83, с. 6--7].

У кінці 1920-х -- на початку 1930-х рр. один із студентів Межигірського художньо-керамічного технікуму куманець прикрасив портретом Т. Шевченка, спіралеподібними мотивами, кривульками та вихровою розеткою [101, кн. ІІ, с. 183]. Зазначені мотиви та контраст кольорового наповнення дещо оживляють застиглу подачу образу.

До ювілею Шевченка тарілку з його зображенням у молодому віці (за автопортретом 1840 р.; береги оздоблено «віночком» з дрібних розеток та рожевою гамою відтінків) 1939 р. виконав випускник Ілинської керамічної школи (1919), а згодом викладач Межигірського художньо-керамічного інституту (1929--1931) і художник київських підприємств Павло Іванченко (1898--1990), який працював у техніці декалькоманії та надполив'яного розпису [102, с. 64--65]. Він автор двох ваз із погрудним портретом також молодого поета, вази з його ж постаттю на набережній Неви у Петербурзі; на четвертій вазі -- композиція за поемою «Варнак» [48]. На одному з горняток, які декорував Іванченко, портрет Шевченка в овалі з білим фоном, обабіч кольорові гілки (за фотографією 1859 року).

Іл. 22. Михайло Гаврилко. Кахля. 1911 р. Фабрика І. Ле- винського у Львові. МЕХП

Руку вмілого художника вбачаємо в розписі вази 1953 р., виготовленої в Миргородському керамічному технікумі (художник В. Приймак) [101, с. 190]. Тут і вдалий вибір форми, що відповідає ювілейному предметові, і скрупульозна декалькоманія портрета, замкненого рельєфним обрамленням, і святково-урочистий напис (рядки «Заповіту»), і відповідна колористика -- перевага білого, голубого й золотистого кольорів.

Керамічні вироби початку ХХ ст. із шевченківською тематикою, створені на фабриці Івана Левин- ського у Львові, підкреслюють здобутки скульптурного відділу, де виготовляли медалі, плакети, бюсти з образами поета. Там же продукували й тарілки та пласти з портретами інших видатних діячів, зокрема Б. Хмельницького, Б. Грінченка, Ю. Федьковича, Т. Костюшки, Ф. Шопена, яких малювали І. Труш, О. Новаківський, М. Сосенко, О. Лушпинський та інші художники [84, с. 27--28].

Іл. 23. Михайло Паращук. Плакета «Тарас Шевченко». 1911 р. Фабрика І. Левинського у Львові. МЕХП

Серед виробів фабрики виокремимо тарілку (в основі зображення відомий автопортрет 1860 р.), композиційна схема й оздоблення якої побудовано на контрасті білого (фону) та чорного (друку) кольорів [11]. Довкола країв тарілки смужка червоної глини, що нагадує золотисте обрамлення.

Декілька предметів із зображенням Т. Шевченка виконав різьбяр і скульптор вказаної фабрики (на той час, коли жив у Львові) Михайло Гаврилко (1882--1920), який відомий і як автор одного з проектів пам'ятника поетові на конкурсі в Києві (1913). З юних літ М. Гаврилко вважав Шевченка для себе найбільшим авторитетом. Ілибшому зацікавленню життям і творчістю Кобзаря сприяло знайомство і співпраця з Опанасом Сластіоном, першим ілюстратором Шевченкових «Гайдамаків». Митці зустрілися 1900 р. в Миргородській художньо-промисловій школі, де навчався (1899 --1904). Захоплення О. Сластіона «Кобзарем» (зокрема, виданим у Празі) Т. Шевченка, якого художник вважав «новим провідником» та «духовним батьком», «розумним і добрим порадником» передалося і М. Гаврилкові, а Шевченкіана згодом стала провідною темою його життя і творчості [71, с. 21]. Образ поета він увічнив у барельєфах, горельєфах, плакетах, медальйонах, погруддях, пам'ятниках.

Іл. 24. Михайло Паращук. Плакета «Тарас Шевченко». 1911 р. Фабрика І. Левинського у Львові. МЕХП

Відомо також, що у Санкт-Петербурзі М Гаврилко вчився у Володимира Беклемішева, автора декількох погрудь Т. Шевченка (гіпс, 1898; білий мармур, 1899, садиба Х. Алчевської, Харків). 1890 р. на замовлення Василя Тарновського для його музею Беклемішев створив скульптуру поета у повний зріст.

На початку ХХ ст. М. Гаврилко виконав погруддя Т. Шевченка у Седневі Чернігівської обл., 1914 р. -- у Косові. 1911 р. до 50-ліття смерті поета скульптор спорудив пам'ятники поета на Буковині та Гуцульщині [71, с. 12, 13, 39].

На двох однакових теракотових плакетах засобами пластики досить виразно та динамічно подано погрудне зображення поета у тричвертному повороті вправо; риси обличчя (зморщене чоло та виразний погляд, різко спрямований вліво) підкреслюють творчу думку поета. Зліва внизу майстер помістив ритований авторський напис: «М. Гаврилко. 18. ІІ.1911», на звороті є штамповані написи: «І. Левинський, м. Львів» 1938 р. до музею НТШ надійшли разом із групою виробів цієї фабрики зі збірки нотаріуса з Винник, що поблизу Львова, письменника та громадського діяча, дійсного члена НТШ (з 1926 р.) Володимира Левицького (псевдонім -- Василь Лукич) (1856 --1938) після його смерті. [12; 13]. На фабриці великим тиражем випускали не лише теракотові, а й гіпсові та металеві плакети [58]. Подібний образ поета бачимо на барельєфі з тонованого гіпсу, де немає овального каркасу, а лише плавні лінії голови та грудної частини зображеного [100, т. 2, табл. ХУГ (5)]. Дещо по-іншому образ Т. Шевченка вирішено на ще одному барельєфі М. Гаврилка з погруддям поета у профіль із різною висотою ліній (його репродукували на листівках, зокрема у видавництві «Надія», Болехів, 1911 р.) [71, с. 167; 108, т. 2, с. 21].

Іл. 25. Андрій Павлось. Бюст «Тарас Шевченко». 1920-- 1940-ві рр. Фабрика С. Литвиненка «Око» у Львові. МЕХП

Автор дослідження про життя і творчість М. Гаврилка Роман Коваль опублікував цілу низку плакет-медальйонів, виконаних у різних матеріалах. Згадаймо й рельєфне зображення поета, що поміщено в центрі лицьової виповнювальної кахлі 1911 р. М. Гаврилка: кахля вкрита ангобом, справа вгорі рельєфний напис «Шевченко» [47]. Вдалося з'ясувати, що зразком для всіх цих робіт (плакет, кахлі та барельєфів) була фотографія 1860 р., на якій Т. Шевченко разом із Г. Честахівським. М. Гаврилко був також автором погруддя з гіпсу, тонованого білою фарбою (поет з непокритою головою, різко повернутою в бік; 1905) [100, т. 2, табл. ХУІ (6)], а також «Тарас Шевченко в смушевій шапці» (1910 ?) [71, с. 162].

а б

Іл. 26/а, б. Зеновій Береза. Плесканка «Думи мої, думи мої». 1961 р., Львів. МЕХП

Відомо, що в різний час з 1899 по 1919 р. у скульптурному відділі, окрім М. Гаврилка, працювали також М. Паращук, С.-Р. Левандовський, В. Кузневич та інші [84, с. 27]. Автором двох гіпсових плакет різної форми (овальної та прямокутної), але з однаковими образами Т. Шевченка (у профіль та з короткою лавровою гілочкою біля коміра піджака) є Михайло Паращук (1878--1963). На одній плакеті (тонування брунатного кольору) вгорі -- рельєфний напис друкованими літерами: «Тарас Шевченко», внизу -- «М. Паращук» " Аналогічна зберігається у фондах НМЛ [37]. [14], на іншій (овальній) немає жодних написів [15].

На початку ХХ ст. на фабриці випускали й пам'ятну медаль, виконану у металі, з рельєфними написами «1814--1861» і «Тарас Шевченко» по краях [86, с. 151].

Наприкінці ХІХ ст., співпрацюючи з фабрикою І. Левинського, польський скульптор Станіслав-Роман Левандовський виконав погруддя Тараса Шевченка (1892--1893 рр.), яке згодом було тиражоване в гіпсі й теракоті. Одне з них, гіпсове 1894 р., зберігається в Науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАНУ у Львові. В 1912 р. гіпсове погруддя в глибокій задумі [86, с. 152] створив Василь Ли- сик (1886 -- перед 1914), творча праця якого розпочалася в Стрию.

У 1920--1940-х рр. керамічну пластику в Галичині проектували С. Литвиненко, А. Павлось, А. Коверко, О. Кульчицька та інші митці [85, с. 184]. Слід згадати й про невелике (21,8 X 13,2 X 10,3 см) теракотове скульптурне погруддя Кобзаря (модель скульптора А. Павлося) [16], створене на фабриці «Око», яку заснував Сергій Литвиненко. Це тип так званої настільної скульптури з округлою основою та невисокою ніжкою, що своєю вишуканою формою дещо нагадує гуцульські свічники («поставники»), на яку «насаджено» невелике погруддя з написом імені та прізвища поета на прямокутній площині.

1935 р. скульптурний портрет художника з теракоти виготовив український і чеський майстер Михайло Бринський (1883--1957), а перед тим ще й були гіпсові його погруддя (1916, 1921). Попри традицію погрудного портретування, він 1938 р. з глини виліпив статую поета в молодості («Шевченко-графік»), показавши його з папкою малюнків на фоні Літнього саду в Петербурзі [63, с. 509].

1951 р. цілу низку теракотових погрудь видатних осіб, зокрема й Т. Шевченка, виготовив Яків Чайка (1918--1995) зі Львова. Його монументальне погруддя поета є одним з кращих зразків реалістичного мистецтва того часу. Скульптор, відповідно до свого задуму, передав велич і душевний спокій українського генія. Емоційне враження від вдалої композиції (голова поета ледь повернута вправо, а рисами обличчя передано творчий задум) доповнює й лискована поверхня теракоти [17].

Іл. 27. Іван Марчук. Плакета «Сестри, сестри, горе вам, мої голубки молодії.». 1963 р. МЕХП

Як уже зазначалося, увага митців до Кобзаря значно посилилася у 1960-х рр., коли відзначали 100- річчя від його смерті (1961) і 150-річчя від дня народження (1964). Це відображено у каталогах виставок з докладною інформацією про кожен виріб народного майстра чи професійного митця.

На початку 1960-х рр. на Львівській кераміко-скульптурній фабриці масовим тиражем випускали предмети із шевченківською тематикою, в тому числі й жовтополив'яну плесканку Зеновія Берези з рельєфним погруддям Кобзаря та написом «Думи мої, думи мої. / 1861--1961» [18]. Цій же даті присвятив свою ювілейну вазу Іван Малишко (Львів), на якій зобразив погруддя поета, бандуриста і напис «1814--1961» [7].

На плошині теракотової плакети (h -- 3, d -- 20 см) «Яворівська мати» (1963 р.; назва авторського повторення 1964 р. -- «Нічого кращого немає.») відомий збирач кераміки, реставратор та митець Петро Лінинський (1920--2003) образи матері та дитини підсилив словами з вірша Шевченка «У нашім раї на землі», написаного Кобзарем на засланні у 1849 р. Ймовірно, ліричність образів і певні нотки ностальгії по яснюються тим, що твір написаний на засланні в укріп ленні Раїм.: «Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим»

Іл. 28. Борис Горбалюк. Таріль «Тарас Шевченко». 1963 р. Львів. МЕХП

М'яка пластика фігур обумовлена округлою формою виробу, а елементи одягу та вишивка, характерні для Яворівщини, як і локальні особливості іграшки (дерев'яний коник) в руках дитини, значно розширюють характеристику образів [19]. П. Лінинський -- автор теракотових барельєфів «Т. Шевченко в молодості» та «На панщині пшеницю жала» (1963) [38], «Юний Шевченко», «Нічого кращого немає.» (1964). Останні дві було представлено на виставці 1964 р. в Києві [106, с. 269].

Прикметно, що до образу поета П. Лінинський звертався неодноразово та в різних матеріалах, наприклад, у різьбленні на дереві (1961 р.; поет зображений у повен зріст і з книгою у лівій руці та ручкою в правій), техніці гальванопластики (мідна плакета d -- 15,5 см; 1964; напис «1814 -- Т. Шевченко -- 1964) [20], що було приурочено до 150-ліття від дня народження Кобзаря. Ще одним із авторів, який цікавився шевченківською тематикою і працював у гальванопластиці, є Степан Драчик (Львів), який 1973 р. виконав прямокутний пласт, де погруддя Т. Шевченка показане у тричвертному повороті [21].

Іл. 29. Борис Горбалюк. Таріль «Гайдамаки». 1963 р. Львів. МЕХП

Професійні керамісти зі Львова, Києва, Одеси, Миргорода та інших міст також були учасниками ювілейної художньої виставки 1964 року. Більшість творів зберігається в музеях Львова, що спонукає докладніше схарактеризувати ці пам'ятки. Йдеться про вази, тарелі, тарілки, пласти різноманітної форми та скульптурні портрети поета, а також окремі пам'ятки-ілюстрації до його творів з гончарної глини, фаянсу, кам'яної маси та шамоту.