Архітектура Київської Русі

Характерним прикладом промислової архітектури є гончарні центри, в яких виробляли посуд, полив'яні плитки для підлоги, писанки, статуетки тощо. Такі центри були у Вишгороді й Білгороді, а також біля Автуничів Чернігівської обл. Складовою частиною цих садиб були, крім жител ремісників, горни діаметром до 2 м, господарчі ями для глини та приміщення покинутих майстерень, які використовувались для відходів виробництва. Продукція гончарів зберігалася в складах, один з яких знайдено на вул. Набережно-Хрещатицькій у Києві.

Масштабне вивчення культурних шарів на Подолі в Києві показало стабільність розпланування жител протягом тривалого часу. Простежено орієнтацію садиб по червоній лінії радіальної сітки, межі садиб у вигляді парканів з дощок, житлові зруби, заглиблені майстерні каркасно-стовпової конструкції, двоярусні споруди з підклітами-майстернями, прилягання садиб до вулиць і вздовж природних невеликих річок [8, c. 114].

Найдавніші дерев'яні споруди Подолу X ст. переважно однокамерні. За площею їх можна поділити на дві групи: до 25 і до 60 м2. У 1-й половині XI ст. дерев'яні будівлі більшою мірою диференційовані за функціональним призначенням, а житлові приміщення з'являються у вигляді двокамерних зрубів-п'яти-стінок площею 25--30 м2. У більшій камері розміщувалась округла валькована піч. Підлога у приміщеннях являла собою дощаний настил. На кінець XI ст. виникли значні споруди площею до 35 м2, складені з трьох камер. До XII ст. належить зруб з трьох камер площею 57 м2, розділених брусованими стінами, з валькованою піччю в центральній камері. Трикамерні житла з житловими й господарчими приміщеннями по сторонах середньої частини (хата + сіни + комора) були в Новгороді та Рязані.

Залишки вертикальних стовпів у забудові Подолу свідчать про наявність прибудов, навісів, галерей та опорних стовпів для важких дахів. Використовувались каркасно-стоякова та горизонтально-вінцева конструктивні системи.

Житлові приміщення типу теремів походять від вежі -- архаїчного предка кількох типів споруд. Вважається, що терем розділявся перекриттями на поверхи, а за літописними свідченнями для таких споруд характерна вежа або сіни з горницею чи світлицею над ними. Яскравим прикладом теремів є високі житлові будівлі в Рязані. При відношенні основи до висоти 1:5 потрібна була підвищена жорсткість конструкцій, яка досягалася застосуванням розкосів на стояках і балках. Тип вежі розвинувся в стовпоподібну конструкцію -- дво- чи триповерхову споруду, що стояла в торці теремного комплексу.

Ще до X ст. в Новгороді виробилися загальні розпланувальні та містобудівні елементи структури міста -- вулиці, квартали, майдани, садиби, двори, кліті та хати. Основним типом споруд тут був зруб, зрідка -- каркасна конструкція. Зруби використовували для тих будівель, де була потреба в теплі чи сталій температурі (хати, світлиці, майстерні, хліви, комори). Каркасні конструкції застосовували в тих будівлях, де коливання температури не мали значення (сіни, ґанки). Характерним є використання спеціальних підкладок під нижній вінець зрубів для стійкості в умовах слабкого насипного ґрунту. В умовах підвищеної вологості передбачали дерев'яні підлоги в усіх без винятку приміщеннях.

Принциповим для інтер'єру хати є положення печі відносно входу. У північних районах піч розташовували в кутку біля входу боком або челюстями до входу. З кінця XII ст. в Новгород з півдня Русі був занесений тип розташування печі в кутах навпроти входу і челюстями на вхід. Поширений спосіб виведення диму з житла -- за допомогою дерев'яної “димниці”, а також через прорізи (курні хати) і димарі від челюстей.

Особливості дерев'яних будівель Києва, Новгорода, Чернігова та Рязані властиві спорудам Звенигорода в Галицькій землі та містам сучасної Білорусі, зокрема Бресту. Тут влаштовували зруби на п'ять--дванадцять вінців з дощаними підлогами на лагах, дворові настили з широких дощок, частоколи. На городищі Турова в житлах з-поміж глинобитних траплялися печі, черінь яких і частина стін складені з плінфи [8, c. 115].

У Пінську вулиці мали п'ять--сім ярусів мостових, а розпланування їх було стабільним: будівлі однакового призначення по кілька разів змінювали одна одну на тому самому місці. На відгороджених частоколом і деревом подвір'ях здіймалися житла зрубного (однокамерного) типу площею близько 16 м2 з дощаними підлогами на лагах і глинобитними печами та господарчі споруди.

У Давид-городку (поблизу Бреста) будівлі зводили на місці попередніх, іноді з повною збіжністю розмірів. Житлові й господарчі споруди -- зрубні, наземні, однокамерні, площею до 20 м2. Дощана підлога в них влаштована на лагах. Ширина дверних прорізів -- їм. Будівлі зводили з сосни, нижні вінці -- з дуба; дворові вимощення -- з колотих соснових дощок на лагах із сосни, дуба або берези [8, c. 116-121].

У Новогрудку були різні житлові будівлі -- звичайні наземні й заглиблені в землю, дерев'яно-глинобитні та глинобитні. Житла багатих ремісників і бояр різко відрізнялися від рядових зрубів. Цікаво простежити послідовне спорудження протягом XII -- до середини XIII ст. в одній садибі спочатку великого квадратного глинобитного будинку площею 76 м2, потім зрубного площею 58 м2, нарешті будівлі з глини, цегли й вапняку.

Висновки

За перші сто років існування Київська Русь набула сили. Зросли й розбудувалися руські міста -- Київ, Новгород, Чернигів, Переяслав, Смоленськ, Полоцьк та інші, що постали на великих водних шляхах, іноді на місцях колишніх племінних центрів, а нерідко зведені як фортеці на важливих для оборони рубежах. Необхідність у будівництві монументальних мурованих споруд була зумовлена потребами молодої держави. Київ повинен був мати храми, які б не поступалися константинопольським, а київський князь -- палаци, не гірші ніж у візантійських імператорів.

Другий етап розвитку мистецтва Київської Русі розпочався після смерті Ярослава Мудрого, коли феодальні відносини швидко поширилися у всіх князівствах. Архітектурно-художній стиль другої половини ХІ -- початку ХІІ ст. ладом пропорцій, певним геометризмом мас, підкресленою замкнутістю об'ємів значно відрізнявся від живописного, з прагненням до об'ємно-просторових композицій стилю Х - першої половини ХІ ст.

У 30 - 80 роки ХІІ ст. архітектура, яскраво відбиваючи часи феодальної роздрібненості, прибирає рис фортечних споруд, важких, могутніх, з вікнами-амбразурами та декором з характерною для романського стилю аркртурою, що походить від оборонних пристосувань замкових стін. Спостерігається спрощення планових і композиційних рішень. Традиційні зв'язки з Візантією підупадають, натомість пожвавлюються зв'язки з країнами Заходу, в першу чергу з сусідами -- слов'янськими народами.

Архітектура кінця ХІІ - першої половини ХІІІ відрізняється тенденціями до раціоналізації будівельного виробництва, пошуками нових методів і конструктивних рішень. На противагу графічності попереднього стилю новий стиль за характером -- живописний, як то було в ХІ ст. Він підкреслюється яскравими колірними поєднаннями червоного цегляного муруваня, білого тла декоративних ніш та елементами фрескового фасадного розпису. Особливо зацікавлює декорування фасадів вставками кольорового каміння та різнобарвної майоліки.

На першому етапі формування архітектурної майстерності київських будівельників великий вплив зробили візантійські майстри. Проте київські архітектори кінця X - першої половини XI ст. творчо розробляли поставлені перед ними завдання, що проявилося в конструктивних, у типологічних, і в художніх рисах архітектури:

- у типологічному і об'ємно-планувальному рішенні перші кам'яні православні храми Київської Русі були характерними для візантійської архітектури тринефний (п'ятинефний) храм з нартексом, з трьома рівновисокими апсидами, з трьома парами стовпів, тобто шестистовпний варіант хрестокупольного храму, ще з трьох сторін оточений великими галереями;

- найважливіше значення для формування стилістичних рис архітектури мали місцеві особливості Києва - міста, де зародилася староруська монументальна архітектура і формувалась майстерність староруських будівельників, де розвивалися традиції багатовікової слов'янської культури та удосконалювалися нові архітектурні течії;

- будівлі храмів мали розвинені (великі) хори, сходи на хори розташовувалися усередині потужної круглої вежі, яка межувала з нартексом; на хрещатих зведеннях розташовувалося від 5 до 12 глав на світлових барабанах, оскільки хори потребували освітлення; - стіни храмів викладали з плоскої цегли візантійського типу - плинфи; кладка “з прихованим рядом” велася на вапняному розчині з домішкою товченої кераміки (цементівки) і була виконана так, що на фасадах будівлі ряди цегли виходили через один - це створювало мальовничу смугасту поверхню стін, що характерно для константинопольської архітектурної школи;

- інтер'єри мали складну багатопланову організацію простору, а в обробці інтер'єрів використовувалися прийоми візантійського стилю: яскраво освітлені куполами величезних розмірів хори, мармурові колони в арках з тонкими рядними капітелями, візерункові парапети, орнаментальна мозаїчна підлога з мармуру, шиферу та ін. порід каменю, а стіни були розписані фресками і прикрашені настінною мозаїкою;

- перші православні храми Київської Русі мали єдність композиційних і стилістичних принципів, не залежно від району будівництва вони відрізнялися лише своїми індивідуальними рисами, а призначення храмів не обмежувалося функціями культової будівлі, там проводили державні церемонії і приймали послів, писали літопис, переписували і зберігали книги.

Татаро-монгольська навала обірвала гармонійний історичний розвиток руського зодчества. Проте воно не кануло в Лєту, а знайшло своє продовження в українській, білоруській та російській архітектурі подальших століть.

Список використаних джерел

1. Абрамова І. В. Реконструкція печей XVIII ст. в Будинку митрополита Софії Київської / І.В. Абрамова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. -- К.: Глухів, 2017. -- Вип. 10. -- С. 37-42.

2. Бачинська О. Архітектурний елемент «арка»: історичний аспект і можливості сучасного використання в житловій забудові Києва / О. Бачинська // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. -- К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. -- Вип. 9. -- С. 190-193.

3. Вергунов В. Київ у дзеркалі часу / Г. Вергунов // Бібл. вісн. -- 2007. -- N 3. -- С. 39-43.

4. Вечерський В. В. Репрезентація пам'яток у контексті українського законодавства та принципів ICOMOS / В.В. Вечерський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. -- К.: Глухів, 2012. -- Вип. 5. -- С. 6-9.

5. Водотика О.Ю. Архітектура православних храмів України: історія та сучасність. Монографія. - К.: СПД Коляда О.П. - 2006. - 160 с.

6. Геврик.Т. Втрачені архітектурні пам'ятки Києва. Видання четверте.(Український музей, Нью-Йорк). - Нью-Йорк-Київ,1991. - 64 с.

7. Герчанівська П. Е. Універсальне, етнічне та локальне в українській народній сакральній культурі / П.Е. Герчанівська // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. -- К., 2007. -- Вип. 60. -- С. 145-158.

8. Герчанівська П. Е. Ціннісна система української народної християнської культури / П.Е. Герчанівська // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. -- К., 2008. -- Вип. 75. -- С. 111-123.

9. Горбаченко Т. Християнство і слов?янська писемна культура: монастирські бібліотеки / Т. Горбаченко // Українське релігієзнавство. -- 2001. -- № 17. -- С. 37-44.

10. Жарких М. І., Галушка А. А. Історичний атлас України: найдавніше минуле. Русь (Київська держава, Галицько-Волинська держава) / М.І. Жарких, А.А. Галушка // Український історичний журнал. -- 2013. -- № 3. -- С. 198-210.

11. Івакін, Г.Ю. ; Козюба, В.К. ; Комар, О.В. ; Манігда, О.В. Археологічні дослідження ділянок біля Десятинної церкви 2008 р. / Г.Ю. Івакін, В.К. Козюба, О.В. Комар, О.В. Манігда // Археологічні дослідження в Україні 2008 р. -- К.: ІА НАН України, 2009. -- С. 91-93.

12. Ковтунова К. Вплив Візантійської традиції на культуру Київської Русі / К. Ковтунова // Креативність як феномен людського буття в культурі: матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих науковців (Вінниця, 19-20 травня 2017 р.)/відп. ред. Т. В. Буга, редколегія: В. В. Краснікова, О. В. Антонюк, Н. П. Шаповалова, І. В. Петрова, Г. І. Лазаренко; техн. секретар Д. В. Козловська. Вінниця: ДонНУ, 2017. - С. 34-36.

13. Козюба В. К. Церква Богородиці Десятинна в Києві (короткий історичний нарис) / В.К. Козюба // Український історичний журнал. -- 2014. -- № 3. -- С. 116-127.

14. Котляр М. Ф. До історії давньоруської провінції / М.Ф. Котляр // Український історичний журнал. -- 2017. -- № 4. -- С. 4-19.

15. Лесів Т. Роль традицiї у контекстi новiтнього розвитку схiднохристиянського сакрального мистецтва / Т. Лесів // Народознавчі зошити. -- 2009. -- № 3-4 (87-88). -- Бібліогр.: 21 назв. -- С. 325-329.

16. Мірошниченко О. М. В пошуках універсального замку Київської Русі / О.М. Мірошниченко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. -- К.: Глухів, 2013. -- Вип. 6. -- С. 129-132.

17. Нікітенко Н. М., Корнієнко В. В. Анна Ярославна та її автографи на стіні Софії Київської / Н.М.Нікітенко, В.В. Корнієнко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. -- К.: Глухів, 2010. -- Вип. 3. -- С. 93-98.

18. Радченко А. Проблеми збереження архітектурного оздоблення / А. Радченко // Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. -- Львів, 2007. -- Ч. 2. -- С. 91-100.

19. Рєзков М. І. Вплив християнства на ґенезу етнополітичної культури в Українських землях доби Київської Русі / М.І. Рєзков // Проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. -- К.: КиМУ, 2011. -- Вип. 2. -- С. 292-301.

20. Скрипник Г. Історія українського мистецтва: нові наукові контексти та суспільні виклики / Г. Скрипник // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. -- К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. -- Вип. 8. -- С. 3-10.

21. Слєпцов О. С. Архітектура православного храму: від задуму до втілення / О. С. Слєпцов // Містобудування та територіальне планування. - 2013. - Вип. 3 (48). - С. 3-8.

22. Солонська Н. Г. Бібліотека Ярослава Мудрого як джерело з історії та культури Київської Русі / Н.Г. Солонська // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. -- К.: Глухів, 2009. -- Вип. 2. -- С. 50-53.

23. Тарас Я. Українсько-хорватські паралелі в середньовічній сакральній архітектурі / Я. Тарас // Народознавчі зошити. -- 2013. -- № 4 (112). -- С. 727-741.

24. Трутнєв І. А. Перші кам'яні будівлі Київської Русі кінця x - першої половини xi ст. і проекти їх реконструкції / І. А. Трутнєв // Вісн. ун-ту «Львів. Політехніка». - 2012. - № 742. - С. 203-209.

25. Черняхівська О. М. Внесок професора С. В. Безсонова у вивчення розвитку монументального ансамблю Києво-Печерської лаври / О.М. Черняхівська // Питання історії науки і техніки. -- 2014. -- № 3. -- С. 42-52.

Размещено на Allbest.ru