Особливості художнього оформлення рушника

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Методика проектування і виготовлення рушника у техніці вишивання хрестом

1.1 Назва об'єкту проектної діяльності, його актуальність

1.2 Характеристика матеріалів, що використовуються при виготовленні виробу

1.3 Обґрунтування техніки виконання виробу

1.4 Послідовність виготовлення виробу

Розділ 2. Художнє оформлення рушника в техніці вишивка хрестиком

2.1 Візерунок в українській народній вишивці

2.2 Кольори в українській народній вишивці

2.3 Орнамент, композиція в українській народній вишивці

2.4 Знаки, символи в українській народній вишивці

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Декоративне мистецтво - широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною. До неї належить один із видів декоративно-прикладного мистецтва - вишивка. Вишивка в Україні - світ краси й фантазії, поетичного осмислення навколишньої природи, схвильована розповідь про думки й почуття людини, світ натхненних образів, що сягають давньої міфології, звичаїв і уявлень наших предків. вишивка рушник хрестик

У вишивці яскраво й повно розкрилася душа народу, споконвічне прагнення до прекрасного, високорозвинене почуття ритму, композиційної міри в побудові орнаменту, гармонії кольорових поєднань.

Вишитий рушник в Україні посідає особливе місце. Це символ України, відбиття культурної пам'яті народу. Впродовж віків йому надавали важливого образно-символічного значення. У свідомості народу він наділявся широким спектром знакових властивостей і саме тому є непересічним явищем духовної культури.

Рушники - неодмінний атрибут народного побуту, весільної обрядовості й традиційна окраса житла. Важливі події в житті ніколи без них не обходились.

Мабуть у всьому декоративному мистецтві немає іншого такого предмета, який би концентрував у собі стільки різноманітних символічних значень. Тут знайшли відображення орнаменти, пов'язані з образами добра, краси, захисту від усього злого на землі. В них - народна пам'ять про життєдайні сили землі і сонця.

Це визначає актуальність вивчення особливостей художнього оформлення рушника у техніці вишивка хрестом.

Метою даного дослідження є вивчення особливостей художнього оформлення рушника у техніці вишивка хрестом.

Мета дослідження конкретизується поставкою пошукових завдань, які в свою чергу визначили структуру роботи:

- висвітлити походження, історію та особливості українського вишитого рушника;

- дати характеристику матеріалів, що використовуються при виготовленні вишитого рушника;

- подати обґрунтування техніки виконання вишитого рушника;

- навести послідовність виготовлення вишитого рушника;

- розкрити особливості візерунка в українській народній вишивці;

- висвітлити особливості використання кольорів в українській народній вишивці;

- показати особливості орнаменту, композиції в українській народній вишивці;

- дати тлумачення знаків, символів в українській народній вишивці.

Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Предметом дослідження є техніка вишивки хрестиком.

Об'єкт дослідження художні засоби оздоблення українського ручника у техніці вишивки хрестиком.

Практичне значення проведеного дослідження полягає у можливості використання його результатів у подальших пошуках художніх засобів оздоблення рушників ручника у техніці вишивки хрестиком; виявленні регіональних та функціональних особливостей.

Розділ 1. Методика проектування і виготовлення рушника у техніці вишивання хрестом

1.1 Назва об'єкту проектної діяльності, його актуальність

Серед усіх видів народного декоративного-ужиткового мистецтва рушник має найбільше виховне значення і найбагатший образно-символічний зміст. Усі важливі події в житті нашого народу традиційно пов'язані з різними видами декоративних рушників.

Вони супроводжують людину в часи радості й смутку.

Рушник - це ознака охайності й працьовитості господині, це оберіг родини. Рушником накривали хліб на столі і діжку після випікання хліба, ставлячи її під образами, на покутті. Такий рушник навіть мав спеціальну назву "нідіжниця" чи "хустка".

Рушники бувають різні за призначенням. Від цього залежить і їхній зовнішній вигляд, величина, тканина, з якої вони виготовлені, орнамент тощо. Так, у кожному домі обов'язково були рушники-утирачі. Їх подавали гостям для рук, обличчя. Виготовлялись вони з грубішої тканини і були вишиті скромно.

Рушники-стирачі призначались для стирання зі столу, накривання хліба на столі, паски і крашанок, які святили на Великдень.

Особливою гордістю у кожної родини були рушники-покутники. Ось подивіться на зразок такого рушника У кожній хаті у кутку висіли ікони, які повивали рушником-покутником. Робили такі рушники з тонкого полотна. І вишивка на них була особливо гарною, яскравою, колоритною.

Великою популярністю користувалися так звані кілкові рушники. Ними прикрашали картини, рамки з фотографіями, Їх, як прикрасу, просто вішали на кілок. Кілкових рушників на Хмельниччині збереглося найбільше.

У давнину були відомі й "обиденні" рушники, які ткали, вишивали за одну ніч - від заходу до сходу Сонця. Їх виготовляли жінки з нагоди багатьох проблем в родині, сільській общині (скажімо, хвороба когось із родичів, кого треба вилікувати, а трави та інші методи не допомагали). Або виготовляли рушник жінки всього поселення, коли їхні чоловіки перебували на війні (так само під час епідемій, різних хвороб як у людей, так і у домашніх тварин).

Зазвичай, його робили в одній хаті, куди збиралось непарне число ткаль. За всю ніч вони не промовляли жодного слова, всі були сконцентровані на роботі та проблемі, яку подумки кожна жінка вирішувала і вкладала свою частку енергетики. Складені енергії воєдино, очевидно, творили такий рушник унікальним за силою впливу.

Рушник до цього часу залишається таким символом доброзичливості й гостинності, на ньому підносять дорогим, шановним гостям хліб-сіль.

В українській народній культурі рушник вважається одним з найпомітніших і шанованих виробів. Рушники використовуються у всіх обрядах, які супроводжують українців протягом життя - від народження і хрестин до поховання. Вишивки, що прикрашають обрядові святкові рушники, представляють мистецтво народних майстринь, що створюють дивні барвисті візерунки на полотні, які викликають захоплення у будь-якої людини, яка вміє цінувати красу. Найбільша цінність рушників полягає в тому, що за видимою для всіх красою ховається відомий для знавців символізм спеціальних орнаментів, в яких зашифровано знання про життя, людей, зв'язок людини зі своїм давнім родом.

З давніх давен використовував наш народ рушника з охоронною метою. У минулому був поширений звичай виготовлення жіночим гуртом села (Толокою) рушника - "обиденника", якого закопували під придорожній хрест ("фігуру"), вистеляли дорогу, ходили з ним навколо села, обперізували церкву, щоб запобігти пошестям на худобу, стихійним лихам чи відігнати хворобу. Під час посухи "обиденний" рушник несли до церкви і клали на образ. Звичай толоки зберігся до сьогодні в багатьох українських селах при будівництві хати, копанні криниці, на весіллі, похороні тощо.

Рушники дуже широко застосовувалися в українському побуті. Невелика їх частина, звичайно, служила звичайними домашніми рушниками, які прикрашалися досить скромно. Основне ж призначення рушників - оберігати людей від усього лихого і залучати добро та здоров'я до власників рушника. Для цього українці прикрашали ними свої хати, пов'язували рушники на ікони, використовували як одягу, застосовували в обрядах. У Середньому Подніпров'ї здавна існує звичай надягати красиво розшитий рушник в якості обрядового святкового пояса. Такий рушник обов'язково був вишитий символічними орнаментами, призначеними даній людині і відповідними проведеного обряду.

Пояс в українському костюмі призначався не тільки для практичних цілей. Він був обов'язковим елементом одягу, без якого з'являтися поза домом, на людях, вважалося негожим. Вираз "розперезатися" означало втратити почуття власної гідність, не поважати оточуючих. Пояс міг служити оберегом свого господаря, особливо якщо в якості поясу використовувався рушник, багато вишитий орнаментами з магічними символами. Рушник-пояс надягали для здійснення обрядів, він приносив людині щастя і захист. В якості атрибута для проведення обрядів український вишитий рушник постійно застосовувався в народних і сімейних подіях, таких як родини, заручення, весілля, похорон.

У весільному обряді рушник залишається головним атрибутом і донині. Сьогодні спостерігаємо, як ця традиція відроджується не лише в селах, а й у містах.

Рушниками пов'язували старостів, якщо на заручинах доходили згоди. Батьки нареченої благословляли молодих іконами на спеціальних рушниках, а також зустрічали їх з церкви хлібом-сіллю на рушнику.

Під час вінчання рушником зв'язували руки молодим, бажали їм одностайності, взаєморозуміння, щасливого і довгого подружнього шляху.

На рушник ставали молоді під час вінчання.

Багато назв весільних ритуалів підкреслюють важливість рушників при проведенні обряду. Нерідко саме сватання так і називали - рушники (поширене в Харківській області). У Київській області сватання називали подаванням рушників, а в Кіровоградській області взяттям або віддачею рушників. Коли дівчина була згодна на вступ у шлюб, вона пов'язувала сватам вишиті власноруч рушники, а також бажаним сватам підносили на вишитому рушнику хліб. Свати приймали ці дари і висловлювали подяку батькам дівчини за те, що добре її виховали, а дівчину хвалили й дякували за працьовитість і майстерність, яку було видно по прекрасним, вишитим нею рушникам. У деяких українських областях застосовувався обряд заручин, який проводився до вінчання. Він теж називався "рушники". Цей ритуал, при якому зв'язувалися рушником руки майбутніх молодят, проводив сільський староста. Коровай накривався вишитим рушником, на який клали руки наречений та наречена, а також їхні родичі. Староста урочисто обв'язував їх руки цим рушником. Потім староста виголошував невелику обрядову промову і розв'язував рушник. Після цього наречена пов'язувала на сватів вишиті нею рушники, а учасників заручення обдаровувала хустками, полотном і вишиванками.

Рушник займає особливе місце в житті людини. Адже, на рушник приймають новонародженого, й з рушниками людина закінчує своє життя, з ними її проводжали в останню путь, на довгих рушниках опускали домовину в могилу.

В сумні дні похорону на вікна хати вивішували білі чисті рушники і хустки.

В українських звичаях дуже важливий обряд родини, коли маля тільки з'явився на світ. Це вшанування жінки-матері та її новонародженої дитини. З перших хвилин життя дитини супроводжує турбота рідної сім'ї, члени якої шляхом обрядів створювали захист від несприятливих сил, оберігали немовля і його матір за допомогою оберегових атрибутів, основне місце серед яких займали вишиті рушники. Крім рушників, використовувалися при родинах інші атрибути: кожух, хутряна шапка, очищена вода. Символіка орнаментів рушників, спеціально вишитих для цього обряду, створювала захисний бар'єр від хвороб, зурочення і пророкувала щасливу долю немовляті.

Рушник виконував і важливу образно-символічну, літургійну роль у християнській обрядовості. Важливе його значення в ритуалі омовіння ніг, обличчя, рук протягом Літургії. В апостольських настановах сказано, що диякони повинні служити при таїнстві Євхаристії, маючи рушники, платки для обтирання вуст тих, хто причащається. Орарь диякона нагадує віруючим і про той "лентіон", яким Ісус Христос витирав ноги своїм учням після омовіння. Плат Вероніки і є власне тим св. Убрусом, на якому зберігся образ Спаса Нерукотворного. Символіка рушника генетично пов'язана і з омофором, адже за древніми легендами сама Божа Матір власноруч зробила Омофор Св. Лазару, якого Спаситель воскресив з мертвих.

Існує багато й інших звичаїв й обрядів пов'язаних з рушниками.

Найдавніший рушник, знайдений на території України, датується кінцем X століття. На полотнищі збереглися лише сліди вишивки, тобто проколи від голки.

Відомо також, що в XI ст.. сестра Володимира Мономаха Ганна відкрила школу, де навчалися вишивати і шляхетні дівчата і бідніші поселянки. З тих часів відоме вишивання на дорогих тканинах золотом, сріблом та червоним шовком.

Тканий і вишиваний рушник, як і настінне малювання, кераміка, різьблені і мальовані меблі, килими та інші види народного мистецтва досягли найвищого розвитку в козацьку добу на Наддніпрянській Україні. Це пояснюється високим суспільним розвитком цього краю. Родючі ґрунти, розвинена мережа торговельних шляхів, величезні природні багатства сприяли розвитку всіх галузей народної культури.

Мова населення цієї території, народна архітектура, вбрання, пісенно- обрядова творчість складають основу традиційної культури українців. На Чернігівщині, яка була частиною Гетьманської України, на основі орнаментики місцевого тканого рушника, з'явився відомий, поширений по всій Східній Україні т.зв. кролевецький рушник. В середині XIX ст.. він набуває такої художньої досконалості. Що завойовує собі славу як на місцевих річних ярмарках, так і по всій Україні та за її межами. Так, у 1936 р. на міжнародній виставці в Парижі кролевецький рушник виборов золоту медаль. З тих пір його експонують у Франції, Німеччині, Японії, Австралії, США, Канаді, він прикрашає королівські палаци багатьох європейських держав.

Виготовлення рушника пройшло довгий шлях від звичайного шматка полотна до високохудожнього твору. У ньому, як і в мові та пісні, відбилася індивідуальна та колективна творчість нашого народу.

Понад 100 технік вишивки і понад 20 технік ткацтва використовують народні майстри при виготовлені рушника. Традиційний червоний колір українських рушників свідчить про життєрадісний характер його творців.

Тривалу еволюцію пройшла і його орнаментика. Символічно-магічна функція рушника в хліборобських обрядах, народних віруваннях та побуті на початок XX ст.. майже забулося. Протягом століть кращі майстри з народу продовжували створювати високохудожні рушники, поступово забуваючи про первісний зміст їх орнаментів.

Отже, обряди, пов'язані з рушниковим мистецтвом не відмирають, а активізуються, творчо переосмислюються і осучаснюються, проте сфера використання кращих образних символів народу розширюється. Вони мусять активніше включатися до навчальних планів і програм загальноосвітньої та вищої школи.

1.2 Характеристика матеріалів, що використовуються при виготовленні виробу

Тканина для вишивання

Для вишивання необхідно вибирати світлу тканину (білу, блакитну, жовту) полотняного переплетення, так яка при виконанні багатьох видів швів доводиться лічити нитки та тканині. Можна використовувати льняну тканину, тканину з льону з лавсаном, домоткане полотно або іншу тканину з розрідженою структурою:

Льняна тканина

Льон з лавсаном

Домоткане полотно

В сучасному вишиванні хрестиком основою вишивки є канва. Це спеціальним способом вироблене на фабриці полотно, розмічене клітинками таким чином, що кожна клітинка канви є місцем для нанесення хрестика нитками.

Існує велика різноманітність матеріалів, з яких виробляють канву (шовк, льон, бавовна, суміші), але головний її показник - розмір канви, йде з англійських традицій і вказується числом, що означає число хрестиків на дюйм тканини. Найпопулярніший розмір канви - 14-й 18-й, тобто чотирнадцять і вісімнадцять хрестиків на дюйм.

Нитки

Нитки для вишивання можуть бути різними. Вони можуть бути синтетичними, штапельними, шовковими, шерстяними, котушковими, муліне та іншими.

Так як вишитий рушник в українців завжди асоціювався з різними символами, віруваннями та обрядами, то його виготовлення було особливим та супроводжувалось багатьма звичаями та певними нормами. Так для виготовлення рушника використовувалось полотно потрібної довжини. При цьому полотно для рушника ні в якому разі не можна зшивати, так як це означало б перерубану дорогу життя.

Зазвичай, ширина українського рушника становила 30 - 40 см та визначалася шириною ручного ткацького верстата. А довжина могла бути різною, переважно від 150 сантиметрів. Наприклад, на Поділлі рушники мали довжину від 150 до 180 сантиметрів, а київські, черкаські та полтавські рушники - 300 - 350 см.

Деякі рушники виготовляли значно довшими. Так наприклад, на весіллі, коли зупиняли святковий поїзд і вимагали викуп за молоду ("перейми"), рушники були довжиною до 12 метрів та ними перетинали дорогу. Також довгих рушниках (до 12 м) опускають домовину до ями, проводжаючи людину в останню путь.

Вишивальні нитки для рушників теж ретельно готували. У XIX ст. для виготовлення ниток використовувались коноплі та вовна. Нитки пряли з вичесаних волокон льону чи коноплі, при цьому намагаючись робити тонку й рівну нитку. Потім нитки білили, фарбували, натирали воском чи жиром.

Нитки для вибілювання золили в діжках-"зільницях". У ці діжки спочатку складали намотані нитки, а потім пересипали їх попелом із спалених дров і заливали окропом. У діжці утворювався лужний розчин, який поступово вибілював нитки. Після цього нитки полоскали у чистій воді й висушували на сонці. У вишивці такі білі нитки часто комбінували із сірими чи зеленуватими набіленими нитками.

Для фарбування ниток використовувались природні барвники: відварами кори дуба, жолудів, вільхи, гілок та ягід бузини й брусниці, лушпинням цибулі тощо.

Відвар шишок вільхи, дубових жолудів та бузини дає чорний колір, а відвар кори дуба і вільхи - темно-коричневий, кори каштана - світло-коричневий. Щоб отримати золотисто-жовтий колір відварювали квіти нагідок і лушпиння цибулі. Замочування ниток у лужному розчині, отриманого від спаленої соломи гречки, надавало ниткам світло-вохристого ("пшеничного") кольору. Запікання в тісті ниток, намочених у конопляній олії, давало інтенсивний жовтий колір. Пофарбовані в таких спосіб нитки називались заполоччю, а пізніше ця назва поширилася на всі вишивальні нитки.

Щоб отримати червоний колір, використовували ягоди брусниці, а для синього кольору використовували кору крушини, зеленого - дрік.

Для отримання насиченого червоного кольору використовувались барвники тваринного походження, які виробляли з личинок червеця. З висушених личинок виготовляли порошок, який був надзвичайно дорогий.

Із середини XIX ст. для вишивання почались використовуватись привізні бавовняні, вовняні, металеві, шовкові нитки та бісер. Щоб надати вишивці більшої ошатності у неї вводили золоту та срібні нитки, металеві пластини ("лелітки").

Найкращими для вишивання вважаються шовкові нитки. Сировиною для шовкових ниток є тоненькі павутинки кокона шовкопряда,. які досягають довжини до 2 м. Ці нитки були привозними (з Китаю) і коштували дуже дорого. Їх вживали виключно для вишивання найдорожчих речей.

Вовняні нитки теж були дорогими. Вони, як і шовк тваринного походження, мають енергетичну "пам'ять". Вовняні нитки для вишивання найбільше використовувалися на Поділлі, Буковині та Карпатах. За вовняними йдуть нитки лляні та конопляні. Найменш цінними були бавовняні нитки ("вата"). Проте ці нитки були дешевшими і доступнішими й поступово стали досить широко застосовуватись. Зовсім непридатним з погляду енергетики виявився акрил. На відміну від спокійних кольорів природних ниток, яскраві кольори акрилу роблять традиційні українські узори неприродними, кричущими і навіть агресивними.

Для вишивання по тканині і по канві використовуються найрізноманітніші нитки, що мають різний склад і структуру. Усі їх можна розділити на 2 групи - подільні й неподільні. Ділені нитки можна роз'єднати на кілька ниток і використовувати поодинці або в комбінації з іншими нитками, щоб зробити її більш тонкою або товщою. Для додання об'ємності Ви також можете використовувати кілька складених разом неподільних ниток різної довжини.

Перш ніж почати роботу, наріжте нитки для вишивання зручної довжини не більше 30-40 см. Щоб нитки залишалися чистими і не заплутувалися, зберігайте їх в спеціальному контейнері або в скриньці.

Види ниток для вишивання

Блискучі нитки для машинної і ручної вишивки не роз'єднуються. Доступні в обмеженій колірній гамі. Часто використовуються для чорно-білої вишивки та виконання монограм.

Металеві нитки ефектні в поєднанні з іншими видами ниток, підкреслюючи стібки, також можуть бути використані самостійно. Доступні в невеликий гамі відтінків.

Вовняне прядиво - тонкі неподільні вовняні нитки, широко використовуються для вишивання шерстю по тканині.

"Квіткові" нитки - тонкі матові неподільні нитки. Використовуються для лічильної вишивки, зокрема для вишивки рахунковим хрестом.

Нитки для машинної вишивки - неподільні нитки, представлені на ринку найрізноманітнішими квітами. Бувають блискучими або металізованими, деякі з них забарвлені смугами.

Стрічки бувають різних кольорів і ширини. Виконані з різних матеріалів.

Шовкові нитки зазвичай використовуються при вишиванні на розкішних тканинах, таких як шовк. Ця ділима нитка при використанні повинна бути невеликої довжини, тому що легко сплутується і зношується.

Бавовна Перлі - блискучі скручені неподільні нитки. Бувають різної товщини (3,5 і 8), є широка гамма темних і світлих відтінків.

Гобеленова пряжа - міцно скручені неподільні нитки. Маленькі мотки гобеленової пряжі представлені на ринку самими різними кольорами. Великі мотки, що використовуються для вишивання фону, мають обмежений діапазон відтінків.

Муліне - нитки для вишивання, скручені з шести пасів, які можна розділити на окремі нитки і знову з'єднати для отримання потрібної товщини.

Матові бавовняні нитки - міцно скручені неподільні, з матовою поверхнею. Добре підходять для роботи з тканини з великим переплетенням ниток.

Персидська пряжа вільно скручена з трьох тонких ниток, які легко можна розділити і потім повторно з'єднати.

Перед тим як почати вишивати, необхідно перевірити міцність та якість куплених ниток, особливо якщо вони мають яскраві кольори. Так, щоб перевірити якість пофарбування ниток, необхідно покласти нитку в гарячу воду. Якщо вода забарвлюється у колір ниток, то це є неякісні нитки і вони линяють. Тому ці линяючі нитки перед вишиванням необхідно протягом 5 хвилин прокип'ятити в розчині води з оцтом (1 столова ложка оцту на склянку води), а потім прополоскати їх (до чистої води).

Голки

Для різних видів вишивання застосовуються різні голки. Голки підбирають залежно від цупкості тканини і товщини вишивальних ниток. Вушко голки завжди повинно бути достатньо великим, щоб потрібна нитка легко проходила крізь нього. Голка з дуже маленькою вушком буде погано проходити крізь тканину, і нитка може скоро порватися. Вишивання великою голкою вийде нерівним.

Ножиці

Для вишивання необхідно мати великі та маленькі ножиці. Маленькі ножиці з гострими кінцями використовуються для виконання зразків мережок та орнаментів. А великими ножицями розрізають тканину.

П'яльці

П'яльці - це інструмент у вигляді чотирикутної або округленої рамки, з допомогою якої тримають тканину натягнутою й уникають стягування узору, який вишивається. Вишивка в п'яльці щільно натягується, але важливо уникати зморшок і деформації тканини. Вишивання в п'яльцях завжди є більш тривалим процесом.

Круглі п'яльці



Прямокутні п'яльці

Лінійка

З допомогою лінійки визначають місце розташування узору чи зразка вишивки. Також з допомогою лінійки можна робити розмітку тканини та вимірювати елементи вишивки.

Наперсток

Бажано використовувати наперсток при вишиванні. Його слід надягати на середній палець правої руки. Необхідно вибрати такий наперсток, щоб він щільно прилягав до пальця.

Лампа

Вишивати необхідно при хорошому освітленні, краще вдень. По можливості, влаштовуйтеся зліва і трохи боком від джерела світла (якщо ви не лівша). Якщо освітлення не достатньо, то необхідно використовувати лампу.

1.3 Обґрунтування техніки виконання виробу

Окрім орнаменту кожен рушник вирізняється технікою виконання вишивки. Однією з найбільш популярних є вишивка хрестиком. Ця техніка знайома кожній майстрині, адже вишивка хрестиком рушників весільних, серветок чи сорочок досить проста. При цьому орнаменти, які створюються за даною технікою, дійсно вражають своєю довершеністю, оригінальністю.

Вишивка хрестиком - один з найпопулярніших видів рукоділля, мистецтво бере своє коріння з епохи первісної культури, коли люди використовували стьобання кам'яними голками при шитті одягу з шкур тварин. Спочатку матеріалами для вишивки були шкіра тварин, жили, волосся, волокна конопель чи вовни.

Оригінальних вишивок, що датуються раніше ХII століття, майже не залишилося. Але зображення одягу і предметів інтер'єру свідчать про те, що вишивка з'явилася набагато раніше. У різних країнах узори відрізнялися як стилем так і кольором.

Вишивкою, як відомо з творів Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VI ст., при дослідженнях показали ідентичність не лише одягу, але і вишивці українського народного костюма XVIII-XIX ст. Арабський мандрівник X ст. н.е. в своїх розповідях про русичів згадує, що вони носили вишитий одяг.

Археологи стверджують, що вишивали в наших краях ще в Х столітті, але це було не стільки окрасою як язичеським оберегом - вишивкою прикрашали свій будинок, предмети побуту, одяг, щоб відвести біди та призвати щастя і мир. З часом узори змінювалися, переставали бути оберегами та ставали предметами мистецтва, які просто милували очі.

Так вишивка з часом стала прикрасою. У ті далекі часи практично кожна жінка займалася рукоділлям, про що свідчать багато віршів і пісні. Прикрашалися вишивкою верхній одяг, паски, рукавиці, взуття, сорочки.

Існують й наступні техніки створення орнаменту:

1. Рушниковий шов - це вільний малюнок гладдю, в якому головне - художня виразність контурних ліній. Спочатку необхідно створити стебловий шов, а потім площину акуратно заповнювати стібками, що щільно прилягають один до одного.

2. Тамбурний шов - в його основі простий шов "ланцюжок", який виконується справа наліво. Для цього потрібно закріпити робочу нитку за допомогою петлі на 4-х горизонтальних нитках, набрати в голку чотири нитки-основи, зробити петлю. Візерунки в такій техніці досить незвичайні, цікаві.

3. Гладь - для даної методики підійдуть майже всі заготовки для вишивання рушників, де є рослинні мотиви. Саме гладь розкішно виглядає у флористиці, додає об'єму та виразності картинці.

І, звичайно ж, однією з найоригінальніших, найяскравіших технік визнана вишивка бісером. Ці яскраві маленькі намистинки сяють та переливаються в готовому виробі, малюнки з бісеру приваблюють своєю досконалістю, вишуканістю. Створювати їх непросто, головне - уважність та зосередження на результаті.

З історії вишивки відомо, що шов "хрестик" поширився на Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Характерно, що в кожній області були свої улюблені кольори. На Київщині вишивали червоним і чорним, на Полтавщині - білим, блакитним, кольором беж або використовували тонове кольоросполучення; світло-блакитний - блакитний - темно-блакитний - синій. На заході України візерунки вбирали всі барви веселки - в них сполучалися кольори бордо, червоний, чорний, жовтий, зелений та ін.

Вишивкою хрестиком прикрашають блузи, плаття, серветки, рушники, фартушки та багато інших необхідних у побуті речей.

Вишивка хрестиком - це спосіб вишивання малюнка на канві за допомогою голки і кольорових ниток муліне, використовується техніка в повний хрест або гобеленовий напівхрест.

Для виконання однобічного шва "хрест" існує два способи.

Перший спосіб - хрестики шиються зліва направо, спочатку виконується ряд косих стібків з нахилом вправо. При цьому на зворотній стороні утворюється ряд вертикальних стібків.

Зворотним ходом робочої нитки шиються перехрещуючи стібки в напрямі справа наліво.

В деяких випадках форма заповнюваною вишивкою поверхні не дозволяє укладати всі лицьові стібки в одному напрямі. Розглянемо такий випадок на прикладі. Перший ряд запропонованої форми заповнюємо стібками. Виконуючи останній стібок нижнього ряду переходимо у верхній ряд і заповнюємо дві праві клітинки вишивки. При цьому стібки виходять поверненими в протилежну сторону. Для того, щоб виконуючи перехрещуючі стібки, не порушувати загальний ритм, проводимо голку з робочою ниткою під вишитими стібками.

Так само заповнюємо другу клітинку, а потім закінчуємо ряд "правильними" стібками. Зворотним ходом заповнюємо три крайні ліві клітинки хрестиками і, при виконанні останнього з них переходимо в наступний ряд. Так само, виконуючи останній хрестик, переходимо з третього ряду в четвертий.



Хрестики в наступних рядах виконуємо так само, як і в попередніх. Вишивши хрестик в п'ятому ряду, зворотним ходом заповнюємо такими ж пересічними стібками весь фрагмент.

Размещено на http://www.allbest.ru/

При вишиванні орнаментів на різних виробах можуть зустрічатися фрагменти малюнка, в яких хрестики стоять окремо один від одного. У таких випадках кожну клітинку послідовно заповнюємо одиночними косими стібками, рухаючись по контуру малюнка. У тих місцях, де малюнок міняє напрям, в одних випадках крайню клітинку відразу заповнюємо хрестиком. У інших випадках її не заповнюємо зовсім, а проводимо робочу нитку на зворотній стороні до наступної клітинки. Потім зворотним ходом робочої нитки вишиваємо пересічні стібки, кожного разу, уважно стежачи за тим, щоб правильно прокласти нитку. У одних клітинках нитку прокладаємо поверх першого стібка,



у інших - проводимо її під першим стібком.

Є інший спосіб вишивання швом "хрест". Вишивку виконуємо справа наліво, виконуючи хрестики в один прийом. Роблячи перший косий стібок, робочу нитку проводимо по зворотній стороні горизонтально з кута в кут заповнюваної клітинки. Виконуючи пересічний косий стібок, направляємо нитку по зворотній стороні в протилежний кут наступної клітинки, паралельно першому зворотньому стібку. Таким чином, на зворотній стороні вишивки виходять паралельні ряди стібків.

Цим способом вишиваються, як правило, невеликі смугові орнаменти, нитками одного кольору, з невеликими просвітами між хрестиками. Такими орнаментами прикрашають серветки, рушники доріжки. Як доповнення до таких орнаментів личать такі види вишивок як мережки, шов напівхрест (розпис), декоративні рахункові шви - строчка, стебельчатий, кіска і ін.

Послідовність операцій при вишиванні хрестом можна побачити на інструкції карті "Вишивання хрестом".

Інструкційна карта

Вишивання хрестом

№ п/п	Послідовність операцій	Поопераційні малюнки
1	Закріпіть нитку на тканині знизу
2	Виведіть голку в лівому нижньому куті квадрата
3	Зверху робіть стібок по діагоналі й виведіть голку у верхньому куті квадрата.
4	Уколіть голку в правий нижній кут і виведіть її у лівому нижньому куті

Примітка. Стібки перехрещуються між собою посередині, причому так, що верхня нитка йде по нижній лінії.

1.4 Послідовність виготовлення виробу

Кожен виріб який виготовляється розпочинається з розрахунку його розмірів і його розкрою.

Для зручності вишивки, перед початком роботи потрібно нанести розмітку на канву. Найзручніше робити розмітку з кроком в 10 клітинок. Наносять розмітку зазвичай спеціальними маркерами. Вони бувають двох видів: що змиваються (за допомогою мокрої ганчірочки) та зникаючі протягом 24-72 годин. Так само, любительки рукоділля роблять розмітку за допомогою ниток - прошивають на канві. Треба слідкувати за тим, щоб розмітка була спрямована не на малюнок, а на поля. Небажано наносити розмітку простим олівцем. Він дуже погано змивається.

Краї виробу обробляються вручну петельним швом або оверлоком. Ще один спосіб - промазати краї клеєм ПВА, який після закінчення роботи легко змивається. Це допоможе уникнути осипання країв вишивки і зробить її більш акуратною.

Якщо вишивка не дуже велика, зручно починати вишивати з середини. Для цього необхідно визначити центр канви і центр схеми, або вишивки. Легко зробити це, склавши канву попалам.

Коли канви досить багато, вишивають з кутка. Залежно від того, в який бік лягає хрестик у вишивальниці, починають з лівого або правого нижнього кута. Але обов'язково нижнього, так як при вишивці зверху вниз закривається малюнок.

При заправці нитки в голку, кінець нитки повинен бути плоским. Можна змочити нитку водою і приплюснути його.

Якщо потрібно всунути більшу кількість ниток або вовняну нитку, можна використовувати наступний прийом: відщипнути від вати маленький шматочок, буквально кілька волокон. Накрутити їх на кінець нитки. При цьому утворюється ніби тонке продовження нитки, але вже з ватних волокон. Втягнути нитку в голку, а потім прибрати вату з кінчика.

Закріплення нитки на тканині

Якщо вишивають в дві нитки: дуже зручний варіант взяти нитку подвійної довжини та скласти її навпіл. Зробити перший стібок і закріпити нитку, пропустивши голку в петлю, яка утворилася при складанні нитки.



Якщо кількість ниток непарна: вколоти голку в переплетення канви, протягнути через 2-3 клітини. Поверх стібків, що утворились, виконують вишивку хрестиком, як би зашиваючи ці стібки.

Якщо вишивають в одну нитку: закріплюють нитку, пропустивши її через одну клітку канви, і зашивають зверху хрестиком.



Шов "хрестик"

Шов "хрестик" являє собою два перехрещені стібки. При його виконанні треба стежити за тим, щоб усі верхні стібки були направлені в одну сторону. Закріпивши нитку, складену вдвічі, виводять її на лицьову сторону і роблять стежок з лівого нижнього кута у верхній правий. Виконують необхідну кількість стібків півхрестиком. Потім закривають півхрестиком з лівого верхнього в правий нижній кут. З вивороту виходять горизонтальні смужки.

При вишивці слід стежити за тим, що б верхні стібки хрестика мали однаковий нахил. В іншому випадку один і той же колір буде мати різні відтінки. Не треба робити довгих протяжок (довше 2 см) - вони можуть провисати або стягувати тканину, просвічуватись. Слідкують за натягом нитки - він має бути рівномірним.

По закінченні вишивки або коли закінчується нитка, пропустити хвостик на виворітній стороні через кілька стібків.

Є певні правила щодо вишиття рушників. Коротко про них:

1. Полотно для рушника має обов'язково бути суцільним, оскільки символізує дорогу життя. Тобто не можна вставляти в рушник мереживо чи вставки. Полотно вибирали виткане із безперервної нитки. Дуже бажано купувати полотно у доброзичливої людини.

2. Найкраща нитка для вишивки шовкова, яку пряв шовкопряд(вона безперервна). Можна використовувати шерстяну нитку, яка теж має добру енергію.

3. Важлива також голка для вишивання. Адже голка вбирає енергію того, хто вишиває. Кажуть, що кожен колір рушника краще вишивати окремою голкою.

4. Вишивати спочатку треба праву сторону рушника - чоловічу, потім - ліву сторону рушника, яка вважається жіночою.

5. Зашивати слід 1/4частину рушника.

6. Середина рушника повинна бути чистою(без вишивки). Чиста середина вишитого рушника - це Боже місце, воно символізує зв'язок із космосом.

7. Візерунки можуть бути різними. Дуже вдалим вважається візерунок, де вишито дерево життя, яке може бути і у вигляді квітки-берегині. Добре, коли на рушнику вишиті пташки, вінець, хрест або символи, які нагадують хрест. Не варто вишивати на рушнику зозулю або сокола.

8. На рушнику не повинно бути вузликів, бо це не сприяє щасливій долі.

9. Вишивати рушник потрібно з позитивним гарним настроєм.

Розділ 2. Художнє оформлення рушника в техніці вишивка хрестиком

2.1 Візерунок в українській народній вишивці

Упродовж віків українська вишивка постійно змінювалася та збагачувалася, але її головні мотиви залишалися незмінними. Якщо уважно роздивитися візерунки, вони видаються дуже простими. Майстрині зображували насамперед явища природи та речі, якими люди користувалися повсякденно.

Поступово в різних регіонах України сформувалися свої характерні особливості орнаментів (геометричних, рослинних, з фігурками звірів та птахів) та тільки їм притаманні технічні прийоми. Іноді вишивальниці створювали складні багатофігурні композиції. Основною прикметою народного орнаменту є ритм, такий самий, як у пісні. Як правило, один сегмент орнаменту можна повторювати до безкінечності або замкнути в єдине обрамлення і так завершити композицію візерунка.

У різних частинах країни візерунки відрізнялися - вони були унікальними і означали приналежність до певного краю. За орнаментом вишивки наші предки з легкістю визначали, звідки родом чоловік.

Північна і центральна Україна

До цієї частини країни відносяться: Вінницька, Житомирська, Черкаська, Київська, Чернігівська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Дніпропетровська області.

У Вінницькій області вишивали традиційним хрестиком, низзю, штаповкою, розписом, настилкой, а також застосовували мережку. Колірна гамма була досить широкою, тут застосовували темно-жовтий, чорний, вишневий, червоний, і невеликі елементи зеленим. Найпоширеніші геометричні фігури - квадрати, в яких об'єднували кілька кольорів. На більшості сорочок був основний колір, який переважав у всьому орнаменті, і додаткові - як правило, дрібні елементи малюнка.

Житомирщині притаманні невеликий хрестик і занизування. Переважали мотиви розетки або повтор простих візерунків - ліній, восьмикутників, ромбів, зірок. Переважаючі кольори - червоний з чорним.

У Черкаській області використовували рослинні і геометричні схеми, які вишивалися червоними нитками.



У Києві переважали візерунки рослин: грона винограду, хміль, калина та інші. Найчастіше зустрічалися коралово-червоний, білий, чорний колір.

У Чернігівській області вишивали надзвичайно дрібним хрестиком, часто з бісером. Орнаменти - рослинні і абстрактні. Найпоширеніші нитки - білі, до них додавали дрібні кольорові елементи.

У Кіровоградській області використовували чорний і червоний колір. Щодо орнаментів, то часто вишивали грона винограду, в яких навіть зображували блиск ягід.

На Полтавщині найчастіше вишивали гладдю, білими нитками. Часто можна було зустріти на полтавській вишивці сірі і червоні кольори, орнаменти по контуру обшивали чорним кольором.

У Сумській області вишивали як і на Полтавщині.



На Дніпропетровщині вишивали кольоровими нитками, переважаючий колір - червоний і чорний.

Південна Україна і АР Крим

До цієї частини країни відносяться: АР Крим, Одеська, Херсонська, Запорізька, Миколаївська області.

У Криму на вишиванках найчастіше можна було зустріти квіткові мотиви. Вишивка тут значно відрізнялася від решти країни. Кожна квітка на вишивці мав своє значення:

* жіноча вигнута гілка - мінливість і розвиток;

* чоловіче дерево - стійкість і сила;

* гвоздика була символом літніх людей.

В Одеській області вишивали хрестиком геометричні та рослинні орнаменти червоними, чорними, синіми і жовтими нитками.

У Херсонській області вишивали рослинні, квіткові і тваринні орнаменти. Переважний колір - чорний, хоча часто вишивали і білим по білому.

На Запоріжжі любили квіти і калину, а переважаючим кольором був червоний, з вкрапленнями чорними нитками.

У Миколаївській області використовували червоні, чорні, сірі і блакитні кольори.



Західна Україна

До цієї частини країни відносяться: Закарпатська, Львівська, Волинська, Івано-Франківська, Тернопільська, Рівненська, Хмельницька, Чернівецька області.

На Закарпатті вишивку виконували як кольоровими нитками (але переважно червоними і чорними), так і білими по білому.

Вишивали звивисті форми, так звані "каракулі" - своєрідний орнамент Закарпаття.

На Львівщині переважали геометричні орнаменти, місце між елементами якого залишали порожнім - для об'ємного виду візерунка.



На Волині любили строгі і чіткі геометричні візерунки, хоча на півдні області - рослинні орнаменти.

В Івано-Франківській області використовували різні орнаменти і кольору ниток, тому вишиванки з цієї області вважалися одними з найяскравіших і красивих.

На Тернопільщині вишивали густими стібками стежками, що надавало орнаментів рельєфу. Часто можна зустріти повністю вишиті чорними нитками рукава сорочок.

На Рівненщині вишивали переважно білими нитками.

У Хмельницькому краї використовували хрестик з грубих чорних ниток, рідко можна було зустріти інші кольори.

У Чернівецькій області використовували техніку хрестика, гладі та крученого шва. Рукава сорочок переважно були повністю вишитими. Часто зустрічалися квіткові орнаменти. Хоча кращими були чорні і бордові кольори, вишиванки часто прикрашали срібними, золотими нитками і блискітками.

Східна Україна

До цієї частини країни відносяться Харківська, Донецька, Луганська області.

На Харківщині застосовували хрестики і півхрестик, виконані грубими нитками, що надавало обсягу. Використовували різнокольорові орнаменти різних мотивів.

У Донецькій області часто можна було зустріти мережку і виразно.

Вироби Луганській області були схожі на полтавські. Переважали схеми рослин і геометричні фігури.

Хоча сучасна вишиванка містить поєднання орнаментів різних країв з сучасними орнаментами, які часто є авторськими, наші бабусі і дідусі зберегли в пам'яті особливості вишиванок кожного регіону країни - в них закладена історія України.

2.2 Кольори в українській народній вишивці

Вироби, оздоблені українською народною вишивкою, дуже різноманітні й гармонійні за поєднанням кольорів. Колір у народній вишивці має символічне значення. Традиційними в українській вишивці є червоний, чорний та білий кольори. Досить часто зустрічається синій, зелений та жовтий, рідко фіолетовий, золотий.

Вважається, що червоний колір - це колір життя, сонця, здоров'я, крові. Тому він і переважає у народних вишивках. Червоні орнаменти найчастіше використовують на весільних рушниках, адже цей колір несе сильні оберегові функції та символізує любов, міцність родинних зв'язків, початок дороги. Також червоний символізує чоловіче начало та вогняну енергію.

Чорний у противагу червоному нагадує про сум, але це і колір землі. Чорний є кольором інформації, прадавніх знань, зв'язку із предками. Разом із тим, на весільних чи інших рушниках він значить багатство, силу землі та енергії. Найчастіше на рушниках його можна зустріти у поєднанні із білими чи червоними кольорами. Однозначного тлумачення символіки кольору в народній вишивці немає. Адже і святкові вироби часто вишивали в різних місцевостях чорними нитками.

Білий колір вважається основним кольором вишитого рушника, адже навіть якщо він не присутній у кольорах ниток, сама тканина рушника є білою. Символізує колір наступне:

- фізичну та духовну чистоту;

- життєву силу;

- ясність розуму;

- енергію.

Синій є протилежним червоному кольором, адже відображає стихію води та жіночності. Колір нечасто є домінантним, а найчастіше його можна зустріти у поєднанні саме із червоним, тоді суміш відтінків символізує цілісність чоловіка та жінки. Вишиті синіми нитками рушники вважались "пісними", ними прикрашали оселі під час періоду посту.

Жовтий колір символізує мудрість, багатство та достаток. Жовтий або золотистий колір використовували нечасто та у поєднанні із іншими відтінками. Жовтий із чорним чи червоним можна зустріти на рушниках Київської та Черкаської областей, а також у деяких областях Західної України.

Які б кольори не були б відображені на рушнику, усі вони несуть значення оберегу та захисту людини від негативної енергії, як і орнаменти та рушник у цілому.

Кожному народові, кожній місцевості властиві не тільки орнаментальні традиції, а й особливі кольорові поєднання. Колорит узору, тобто багатство та характер кольорових відтінків, об'єднаних в один основний тон, може бути візитною карткою усього регіону або окремого села.

Кольорове поєднання у вишивці

Загальне враження від композиції вишивки багато в чому залежить від кольорової гами ниток. Поєднання кольорів та їх відтінків відіграє дуже важливу роль у всіх видах народної творчості.

Колір - це визначальний засіб вишивки. Він виконує головну роль у створенні декоративного виробу. Трьома основними первинними кольорами є червоний, жовтий, синій. Поєднуючи їх, отримують інші кольори, в тому числі й кольори веселки.

Гармонійне поєднання полягає у рівновазі теплих і холодних, світлих і темних відтінків. Щоб усі кольори були пов'язані між собою та з тлом виробу, необхідно засвоїти основні закони роботи з кольорами.

Усі кольори поєднані у кольоровий спектр.

Спектр - це безперервний ряд кольорів з плавним переходом від найсвітлішого до найтемнішого - червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий.

Ці кольори відокремлюються між собою гамою тонів (мал. 110).

Спектр можна спостерігати в природі - це поєднання фарб у веселці при проходженні променя сонця через краплю роси.

Кольори поділяють на дві групи:

1) хроматичні, тобто кольорові, усі кольори спектра.

2) ахроматичні, або безбарвні - білий, чорний і всі відтінки сірого кольору.

Хроматичні кольори поділяють на теплі та холодні:

- теплі кольори - це кольори, які передають відчуття тепла і сонця (червоний, оранжевий, жовтий);

- холодні - зелений, блакитний, синій, фіолетовий.

У народному мистецтві широко відомі однобарвні узори, тобто монохромні (від гр. "монос" - один, єдиний), і поліхромні (від гр. "полі" - багато) узори (рис.).

Поєднання кольорів може бути контрастним або тональним.

Колірне коло (спектр)

Контрастне поєднання - це поєднання двох кольорів, з яких один світлий, а другий темний. Завжди красиві контрастні поєднання чорного з червоним, червоного із сірим, коричневого з рожевим тощо. Тональне поєднання - це м'який перехід кольорів від світлого до темного.

с. Поєднання контрастних кольорів

Оптимальна колористична побудова вишивок в основному залежить від врівноваження холодних і теплих кольорів та їх відтінків. Теплі кольори наближають елементи композиції до глядача, а холодні - віддаляють. Найбільшу здатність зорово наближати має жовтий колір, віддаляти - синій.

Однаковий узор може виглядати по-іншому і створювати нове враження, якщо змінити кольорову гаму. Орнамент у такому разі може мати яскраве чи бліде, радісне чи сумне звучання.

Щоб отримати найбільш гармонійне поєднання кольорів у вишивці, необхідно знати їх властивості. У таблиці наведено приклади гармонійного поєднання кольорів.

Таблиця

Гармонійне поєднання кольорів

Основний колір	Допоміжний колір
Червоний	Чорний, жовтий, сірий, коричневий, бежевий, синій, білий
Синій	Сірий, блакитний, бежевий, коричневий, жовтий, червоний
Жовтий	Коричневий, чорний, бежевий, червоний, сірий, блакитний, синій, зелений, фіолетовий
Зелений	Жовтий, сірий, чорний, коричневий, помаранчевий
Фіолетовий	Бузковий, бежевий, рожевий, сірий, помаранчевий, чорний

гармонійне поєднання усіх кольорів вишивки є обов'язковим. Яке поєднання краще зробити, вирішує сама вишивальниця, враховуючи призначення вишитого виробу. Вибираючи кольори для вишивки, слід брати до уваги колір фону та окремих частин малюнка.

2.3 Орнамент, композиція в українській народній вишивці

Зараз вишивка розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції - естетичну, пізнавальну, комунікаційну. Це показовий вид мистецтва, який зберіг, доніс до нас і стверджує дальший розвиток орнаментальної графічної живописної культури народу.

У вишивці своєрідними засобами передається прагнення людини возвеличити те, що її оточує, чим вона живе. Це і рослинний світ, земля і небо, все те прекрасне, що створено працею людини і передано у вишивці образною мовою узагальнення, маркування, що зберігається як вселюдська пам'ять про історію, землю, природу.

Художня якість вишивки багато в чому залежить від композиції вишитого виробу.

Композиція (від лат. сompositio - складання, з'єднання) - це творче поєднання різних елементів (мотивів) візерунка в єдине ціле і розташування їх на виробі. Ці елементи повинні бути однакові за змістом, кольором і формою.

Композиції вишивки особливо властиві орнаментальність, ритмічність, рівновага, пропорційність будови.

Композиція малюнка для вишивки залежить від призначення, форми оброблюваного виробу, якості матеріалу. Не варто прикрашати легкі тканини важкою, щільною вишивкою. Візерунок вишивки має відповідати вигляду переплетення ниток і волокон тканини, а сама вишивка - художнім вимогам до даного виробу. Вона не повинна заважати під час його практичного використання і в той же час повинна робити виріб красивим. Кожен виріб вимагає свого особливого композиційного рішення.

Стародавня людина, яка жила в тісному зв'язку з природою, використовувала нескладні знаки-символи. Згодом окремі символи-мотиви поєднувалися з іншими формами, створюючи візерунки. Кожна вишивальниця досконало володіла "мовою" знакового письма, поєднувала їх з особистими почуттями і помислами у своїй роботі, надавала вишивці оберегів значення як для самої себе, так і для коханого чоловіка або дитини.

Так виник орнамент - візерунок, побудований на ритмічному повторенні і чергуванні окремих елементів візерунка або їх груп. Найменша частина орнаменту, яка ритмічно повторюється, має назву рапорт орнаменту.

Рапорт орнаменту

Орнамент (від лат. Ornamentum - прикраса) - візерунок побудований на ритмічному повторенні геометричних елементів, стилізованих тварин або рослинних мотивів.

Види орнаментів.

Орнаментальні мотиви українських вишивок мають історичну традицію, а їх образи створені на спостереженні за місцевими флорою і фауною. За мотивами української вишивки найбільш характерні такі орнаменти:

Традиційні види орнаментів

а - геометричний орнамент, що складається з геометричних елементів (мотивів) - кіл, трикутників, ромбів, кривульок, ліній, хрестів;

б - рослинний орнамент, який складається з спрощеного зображення рослинних мотивів - квіток, листя, дерев;

в - зооморфні орнамент, який об'єднує зображення птахів, тварин і т. п;

г - антропоморфний орнамент, який складається зі спрощених зображень людей.

Досить часто в орнаменті геометричні форми поєднуються з мотивами природи. Рослинні мотиви зображують як поєднання геометричних форм (ліній, трикутників, кіл тощо.) Такий орнамент називають рослинно-геометризованим.

...