Передплатники публічних бібліотек та вартість бібліотечних послуг в Україні в середині ХІХ - на початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Передплатники публічних бібліотек та вартість бібліотечних послуг в Україні в середині ХІХ - на початку ХХ ст.

Соколов Віктор Юрійович,

кандидат історичних наук, доцент, головний бібліотекар Національної парламентської бібліотеки України

Аналізуються семантичні ознаки терміна «передплатник» та особливості його використання у бібліотечній діяльності в Україні у сер. ХІХ - на поч. ХХ ст. Охарактеризовано основні історичні чинники, що вплинули на формування змісту даного поняття, зокрема у зв'язку з розвитком діяльності комерційних бібліотек. Автор запропонував визначення терміна «передплатник» на основі вивчення специфіки його вживання у публічних книгозбірнях та аналізу оплати бібліотечних послуг. Досліджуються також особливості формування та тенденції розвитку вартості оплати за користування виданнями у публічних книгозбірнях зазначеного періоду.

Ключові слова: публічні бібліотеки, комерційні бібліотеки, історія бібліотек, читач, передплатник, читачезнавство, бібліотечні послуги, бібліотечна справа ХІХ - поч. ХХ ст., Україна.

передплатник бібліотека публічний

ПОДПИСЧИКИ ПУБЛИЧНЫХ БИБЛИОТЕК И СТОИМОСТЬ БИБЛИОТЕЧНЫХ УСЛУГ В УКРАИНЕ В СЕРЕДИНЕ XIX - НАЧАЛЕ ХХ В.

Соколов В. Ю.,

кандидат исторических наук, главный библиотекарь Национальной парламентской библиотеки Украины

Анализируются семантические признаки термина «подписчик» и особенности его использования в библиотечной деятельности в Украине в сер. XIX - нач. ХХ в. Охарактеризованы основные исторические факторы, повлиявшие на формирование содержания данного понятия, в частности в связи с развитием деятельности коммерческих библиотек. Автор предложил определение термина «подписчик» на основе изучения специфики его использования в публичных библиотеках и анализа оплаты библиотечных услуг. Исследуются также особенности формирования и тенденции развития стоимости оплаты за пользование изданиями в публичных библиотеках указанного периода.

Ключевые слова: публичные библиотеки, коммерческие библиотеки, история библиотек, читатель, подписчик, читателеведение, библиотечные услуги, библиотечное дело XIX - нач. ХХ вв., Украина.

Sokolov V. Yu.,

Candidate of Historical Sciences (Ph. D.),

Chief Librarian National Parliamentary Library of Ukraine

SUBSCRIBERS TO PUBLIC LIBRARIES AND THE COST OF LIBRARY SERVICES IN UKRAINE IN THE MIDDLE OF THE XIX - EARLY XX CENTURY

Summary

In the article by Viktor Sokolov entitled «Subscribers of public libraries and the value of library services in Ukraine in the mid XIX - early XX centuries» were described the formation and evolution of such a category of readers of public libraries as «subscriber». During the specified period were analyzed the formation of semantic features of the term «subscriber», features of social factors that influenced changes in his semantic shades, tendencies of their development and peculiarities of the use of this concept in library activity. In conjunction with the establishment and dynamics of payment for the cost of librarian services are proposed characteristics of subscribers of domestic public libraries.The purpose of the article is to characterize, analyze and generalize information about the functioning of such a category of readers as a «subscriber» in public libraries of Ukraine in the XIX - early Xx centuries; disclose the specifics of the use of the term «subscriber» in library practice; descript the main socio-historical conditions that influenced the formation of the meaning of the term, as well as the study of the peculiarities of the formation and trends of the change in the value of library services in domestic public libraries of the investigated period. The author widely used both general scientific and special historical methods of research: chronological, historical-comparative, historical-typological, biographical methods, method of diachronic analysis, etc.

V. Sokolov proposed the definition of the term «subscriber» based on studying the specifics of the use in public libraries of the notion of «subscriber» and reader characteristics of this category of readers. Subscriber is a kind of user of public libraries in the Russian Empire in the second half of the XVIII - in the beginning XX centuries, which was the main body of book readers whose representatives, as a rule, were distinguished by a constant interest in reading, a clear constant attendance at a library institution and the use of a book fund for a fee. Subscribers were called people who regularly came to the library and received certain editions for reading on the terms of the corresponding fee for library services (for a year, a half, a quarter, a month). That is, not all visitors to the library were its subscribers, for example, readers who bought a one-day subscription and took books home at the appropriate time, mainly, did not belong to the category of subscribers. Books and magazines subscribers used either in the reading room of the library or at home. Nonresident readers ordered publications under the printed catalog of the library, which were then sent by mail. The closest synonyms for the term «subscriber» on the semantic basis are the phrase «regular reader» or «owner of the subscription». It is determined that the semantic content of the term «subscriber» was formed in connection with the development of activities, primarily commercial libraries.

In the Russian Empire and in the Soviet Union in the 1920s the cost of library services has always been differentiated and depended on the categories of readers, their financial status and social status. The fee for the use of library services reflected some social inequality and changed in line with socio-political and socio-economic changes in society. However, both in the Russian Empire and in Soviet times, there were free public libraries and different forms of provision of free library services for certain categories of subscribers. With the development of democratic relations, the funds of library libraries gradually became more and more accessible to readers of all social groups, and more and more developed free forms of library services. Accordingly, the term «subscriber», which characterized the peculiarities of payment for library services, gradually lost the meaning of its use and was increasingly replaced by the term «reader», while the term «subscriber» did not cease to be used in professional communication (approximately, until the first half of the 1930's).

Keywords: public libraries, commercial libraries, history of libraries, reader, subscriber, reader education, library services, library business XIX - beg. XX century, Ukraine.

Однією з найбільш складних проблем бібліотекознавства залишається проблема типології та класифікації читачів. Вибір критеріїв диференціації читачів залежить від особливостей обраних підходів, щодо їхньої характеристики, від обрання певних кількісних показників та якісних ознак. Одним з таких критеріїв диференціації читачів може бути характер надання бібліотечних послуг, від аналізу та узагальнення особливостей яких буде залежати вибір тієї чи іншої системи їхньої класифікації. Проте, будь-яким класифікаційним дослідженням передує аналіз термінологічного апарату певної галузі бібліотечної діяльності та науки, а також вивчення розвитку формування основних понять галузі та особливостей модифікації їх семантичних ознак. Зокрема, актуальним напрямом теоретичних та історичних досліджень у бібліотекознавстві є розробка понятійно-термінологічного апарату читачезнавства. В Україні у цьому напрямі певні дослідження здійснює професор Т. Новальська та все ж таки питання формування читачезнавчої термінології, вивчення історії та особливостей вживання тих чи інших понять у зазначеній галузі бібліотекознавства залишаються ще недостатньо вивченими. Також відсутні ґрунтовні дослідження щодо характеристики особливостей розвитку бібліотечних послуг, зокрема щодо аналізу та узагальнення показників вартості даних послуг на фоні їх історичного становлення. До того ж, немає ґрунтовних праць, що характеризують окремі категорії читачів у дореволюційний період розвитку бібліотечної справи в Україні. Втім, окремі дослідження складу читачів, читацьких потреб, основних напрямів та етапів вивчення читачів публічних бібліотек України у період ХІХ - на поч. ХХ ст. було здійснено у працях Т Коваль, Т Новальської, І. Тимошенко та ін. Поодинокі відомості щодо характеристики певних категорій читачів, зокрема «передплатників», здебільшого, відображено в осібних історичних дослідженнях з розвитку окремих публічних бібліотек в Україні зазначеного періоду (праці І. Аліференкової, П. Гапченка, С. Зворського, Л. Ізюмової, Т Кароєвої, Л. Лучки, І. Приймак та ін.). Склад читачів публічних бібліотек Росії ХІХ - поч. ХХ ст. досліджували К. Абрамов, М. Дворкіна, М. Матвєєв, О. Медвєдєва, М. Рубакін та ін. Коротке визначення терміну «передплатник» подає М. Дворкіна в російській «Библиотечной энциклопедии» (М., 2007) [7].

Метою пропонованої статті є аналіз та узагальнення відомостей, що стосуються вивчення такої категорії читачів, як «передплатник» публічної бібліотеки у ХІХ - на поч. ХХ ст.; аналіз сутності та особливостей використання терміна «передплатник» у бібліотечній діяльності в Україні у зазначений період; характеристика основних історичних чинників, що вплинули на формування змісту даного поняття; дослідження специфіки формування та тенденцій розвитку вартості бібліотечних послуг у публічних бібліотеках в Україні у сер.- на поч. ХХ ст.

Передплатник (бібліот.) (абонент, читач, користувач; рос. - «подписчик») - різновид користувача публічних бібліотек у Російській імперії у другій пол. XVIII - на поч. XX ст., що становив основний склад читачів книгозбірень, представники якого, як правило, вирізнялися сталим зацікавленням до читання, чіткою постійністю відвідування бібліотечного закладу та користуванням книжковим фондом за певну плату. Передплатниками називалися особи, що регулярно приходили до бібліотеки та отримували книги і журнали для читання на певних умовах відповідної оплати бібліотечної послуги (на місяць, квартал, півроку, рік тощо), відвідуючи читальну залу книгозбірні або замовляючи видання додому (для іногородніх читачів книги і журнали замовлялися за друкованим каталогом бібліотеки та надсилалися поштою). Таким чином, залежно від тривалості часу користування абонементом публічної бібліотеки (власники абонементу мали право користуватися книгами та періодичними виданнями вдома) основними категоріями передплатників були: «річні передплатники» (рос. «годовые подписчики»), передплатники на півроку, на три місяці та на місяць. Слід зазначити, що не всі відвідувачі (читачі) бібліотеки були її передплатниками. Наприклад, читачів, які купували одноденний абонемент і брали книжки додому на відповідний термін, як правило, протягом ХІХ - на поч.ст., не відносили до категорії передплатників.

Найближчими синонімами терміну «передплатник» за семантичною ознакою є словосполучення «постійний читач» або «власник абонементу». Втім, надалі, з розвитком безкоштовних форм бібліотечного обслуговування, термін «передплатник» міг вживатися також як синонім понять «абонент» або «читач». В «Этюдах о русской читающей публике» (СПб., 1895) М. Рубакін зазначав, що «...передплатник бібліотеки ... це такий читач, який визнає читання власною потребою, і, до того ж, потребою більш-менш постійною, не випадковою... У передплатників бібліотеки читацькі інстинкти, якщо так можна висловитися, розвинені, безсумнівно, більшою мірою, ніж у тих людей, які задовольняються книгами, здобутими випадково, від знайомих, або 2-3 періодичними виданнями» [23, с. 73].

Ймовірно, термін «передплатник» став розповсюджуватися з поширенням в Російській імперії комерційних бібліотек, зокрема «Кабінетів для читання» та «Бібліотек для читання» - бібліотечних установ з постійним книжковим фондом, які за певну плату, що здійснювалася наперед на рік, півроку, три місяці, місяць, або добу та під грошову заставу вартості книги, надавали видання, зокрема періодичні, для читання у читальному залі або вдома. Оскільки зазначені книгозбірні поєднували в собі риси бібліотеки і книжкового магазину, а оплата за послуги здійснювалася заздалегідь (так би мовити, «по подписке»), їхніх користувачів називали «передплатниками» (рос. - «подписчиками»). Передплатник зазначених установ вносив вартість взятих видань (як би купував їх), а потім при поверненні отримував свої гроші, які він давав під заставу книги, з утриманням частини грошей за її користування. Відомий книгознавець П. Сі- моні (1859-1939) вважав бібліотеки та кабінети для читання особливим родом (різновидом) торгівлі [26, с. 93]. Таким чином, основний склад передплатників здійснював немов би колективну купівлю книг, при цьому загальна вартість книг ділилася між усіма користувачами (оскільки кожен з них не був в змозі придбати для прочитання всі потрібні йому книги). Від кількості передплатників безпосередньо залежали кількість і якість книжкового фонду: чим більше було передплатників, тим більше було можливостей у власника бібліотеки (чи кабінету) для читання комплектувати її фонди новітньою літературою з різних галузей знань та періодичними виданнями. Власник книгозбірні отримував гроші за свою посередницьку діяльність між книжковою торгівлею і бібліотекою, а також між бібліотекою для читання і самими передплатниками.

У першій пол. XIX ст. в Росії бібліотеки та кабінети для читання були вже в усіх губернських містах, у т.ч. в Одесі, Харкові, Києві та ін. У 1850-х рр. у більшості губернських міст існували у середньому 2-3 бібліотеки для читання, у повітових - 1-2 книгозбірні [17, с. 117]. Відомо, що у 1882 р. у Російській імперії діяло 517 бібліотек різних типів і видів, у тому числі 286 бібліотек (і кабінетів) для читання (приблизно 55 % від загальної кількості). Значна частина бібліотек для читання існувала при книжкових магазинах (приблизно 66 %) [22, с. 76-77]. Існуючи на гроші передплатників (абонентів), бібліотеки та кабінети для читання, внаслідок фінансової необхідності, повинні були орієнтуватися на задоволення запитів широкого кола читачів, інакше вони позбулися б своїх користувачів і збанкротували б. Якщо їх власник орієнтувався тільки на просвітництво та виховання читачів, він або розорявся, або постійно користувався дотаціями. Якщо кількість передплатників була менша ніж 50 осіб, бібліотека майже не приносила доходу власнику, а якщо він до того ж витрачав гроші на передплату журналів, газет та придбання нових книг, то книгозбірня для нього ставала зовсім нерентабельною. За приблизними підрахунками у 1882 р. в Росії було приблизно 35 тис. передплатників бібліотек для читання і більш ніж 100 тис. осіб користувалися їхніми фондами [22, с. 82].

В Україні перша «бібліотека для читання» була відкрита в Одесі наприкінці 1820-х рр. при книгарні М. Клочкова і за перший місяць свого існування мала вже 50 передплатників (абонентів). За користування бібліотечними послугами зазначеної книгозбірні треба було платити 35 руб. на рік (20 руб. на півроку або 5 руб. на місяць). Окрім того, книги та журнали додому давали під грошову заставу 25 руб. (що майже дорівнювало річній заробітній платі некваліфікова- ного робітника) [6, с. 30]. У другій половині ХІХ ст. в Одесі широкої популярності набули «кабінети» та «бібліотеки для читання» при книжкових магазинах В. Золотова, В. Картамишева, Є. Распопова та ін., де читачам пропонувався широкий вибір книг та журналів з різних галузей знань. Проте, найкращою в Одесі була «Библиотека русских, французских, немецких и английских книг и журналов современности Андрея Ингатьевича Бортневского» (1868). У 1877 р. тут було приблизно 6 тис. книг, 40 річних передплат вітчизняних журналів та 12 - іноземних. Книги зазначеної комерційної бібліотеки надавалися передплатникам під заставу: за одну книгу - 3 руб., за дві - 5 руб., за три - 7 руб., за чотири видання - 9 руб. (пуд борошна у той час коштував приблизно 1,5 руб., зарплата робітника була приблизно 15-20 руб. на місяць). Взагалі в Одесі у другій половині XIX ст. існувало приблизно 10 комерційних бібліотек, які обслуговували 1,5 тис. передплатників [6, с. 35-36].

У Києві у сер. ХІХ ст. популярним серед читачів був «кабинет для чтения новостей русской и французской словесности», більше відомий як «Аптека для душі». Зазначена комерційна бібліотека була створена у 1843 р. відставним капітаном, бібліофілом, членом Тимчасової комісії для розгляду давніх актів Товариства історії і старожитностей Московського університету П. Должиковим при власній книгарні. У другій пол. ХІХ ст. її фонд налічував майже 10 тис. видань, з яких белетристика становила приблизно 50 %. Користування бібліотекою було досить дорогим - 1 руб. 50 коп. на місяць, проте існувала гнучка система знижок, пільг та обміну книг для різних верств населення. З 1870-х рр. популярною і найбільшою у Києві стала комерційна бібліотека видавця і книгаря Леона Ідзиковського, що була створена при читальному залі (у 1914 р. її книжковий фонд налічував понад 173 тис. видань) [12]. Загалом, на поч. ХХ ст. у Києві діяло приблизно 20 комерційних бібліотек.

У Миколаєві у другій пол. XIX ст. також було створено декілька приватних комерційних бібліотек при книжкових магазинах, зокрема бібліотека для читання В. Красинської (5 тис. тт., 40 назв журналів). За одне відвідування зазначеної бібліотеки треба було заплатити 5 коп., плата за місячне користування становила 60 коп., а за рік - 5 руб., що було досить помірним по відношенню до вартості бібліотечних послуг у публічних бібліотеках [6, с. 33]. Отже, в Україні у другій пол. ХІХ - на поч. ХХ ст. комерційні бібліотеки різних видів були в усіх губернських містах та в більшості повітових міст. На поч. ХХ ст. майже у кожному губернському місті України діяло приблизно від 5 до 20 комерційних бібліотек, 2-5 - у повітових містах. Як правило, зазначені книгозбірні створювали при великих книжкових магазинах, зокрема, у 1910 р. в Одесі їх було 13, у Києві - 10, у Харкові - 4 [3, с. 514]. Іноді «Кабінети для читання» відкривали при публічних бібліотеках, як наприклад, це було зроблено у Катеринославській губернській публічній бібліотеці (нині - Дніпропетровська ОУНБ) у 1859 р. після повторного відкриття книгозбірні у 1843 р. після нищівної пожежі 1839 р. [15, с. 152]. Зазначимо, що на день першого відкриття цієї книгозбірні 9 травня 1834 р. у її фонді налічувалося всього приблизно 200 книг і журналів. Через 10 років тут було вже більше 2000 видань. З початку заснування Катеринославської губернської публічної бібліотеки видача літератури додому здійснювалася за платним абонементом, але перегляд видань у читальному залі був безкоштовним. Причому, плата за абонемент для різних верств населення була диференційована. Такий порядок діяв і на поч. ХХ ст.: читання книг та журналів у бібліотеці було безкоштовне, користування виданнями вдома коштувало 50 коп. на місяць [14]. Втім, майже кожна публічна бібліотека мала свої винятки з правил та певні особливості щодо надання безкоштовних бібліотечних послуг не тільки для незаможних верств населення, а й для певних категорій відносно заможних читачів, наприклад, у деяких губернських, міських і громадських публічних бібліотеках діяв безкоштовний абонемент (тобто право читання книг вдома) для земських та міських службовців. Так, у 1834 р. під час міністерської перевірки правил і роботи Житомирської бібліотеки була виявлена та заборонена безкоштовна видача книг додому за абонементом. Правлінню бібліотеки було відразу «рекомендовано» встановити заставу у сумі 25 руб. [4, с. 61]. Звідси, соціальний склад передплатників публічних бібліотек повністю відповідав принципу станового характеру внутрішньої політики царизму. У сер. ХІХ ст. більшість передплатників було з дворян, купців, чиновників та духовенства. За звітами Катеринославської, Роменської, Симферополь- ської, Чернігівської та інших бібліотек основний склад передплатників був з осіб «благородного звания». У Житомирській, Керченській, Симферопольській публічних бібліотеках дворяне, офіцери, чиновники, духовенство становили 80-90 % передплатників. 10-20 % - це купці та міщани. Проте, у деяких бібліотеках кількість купців та міщан була більше 50 %. Майже саме такий склад читачів був серед відвідувачів читальних залів губернських та повітових бібліотек, які працювали, здебільшого, безкоштовно. Окрім дворян, чиновників, купців, міщан певний відсоток становили різночинці, студенти, учні училищ, ремісники, робітники і навіть селяни. Проте, більшість читачів була з представників вищих станів. Невипадково, книги на абонементі іноді давали під розпис тільки дворянам, чиновникам, духовенству. Справа в тім, що в правилах деяких публічних бібліотек того часу прямо вказувалося на заборону відвідування книгозбірень селянам, лакеям, дворовим і навіть міщанам. Наприклад, у Житомирській бібліотеці мали право читати книги і журнали «все состояния, кроме простого класса людей», у правилах Катеринославської публічної бібліотеки було записано, що «вход лакеям и лицам непристойно одетым» було заборонено. Були навіть «заповедные книги», «заповедные кресла», які не мали права займати особи недворянського походження. Тобто у бібліотеках того часу була відкрита соціальна нерівність, а передплатники відповідних категорій мали певні привілеї «по чину и званию» щодо першочерговості у читанні нових видань, кількості книг за замовленнями по абонементу, що було зафіксовано у особливих параграфах бібліотечних правил [4, с. 64].

У комерційних бібліотеках плата була, зазвичай, вищою, ніж в інших публічних книгозбірнях, здебільшого, у декілька раз (іноді плата досягала більше 20-30 руб. на рік). Так, за користування протягом місяця бібліотечними послугами у комерційній бібліотеці Л. Ідзиковського у Києві в останню третину ХІХ ст. треба було заплатити 50 коп. (у два рази менше денної плати столяра) У порівнянні з іншими комерційними бібліотеками, така оплата була досить низькою, проте у 2-3 рази більшою ніж у публічних книгозбірнях, наприклад, у період 1866-1880 рр. плата за бібліотечні послуги у Київській російській публічній бібліотеці (з 1891 р. - Київська міська публічна бібліотека, а нині - Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого) складала 15 коп. на місяць та 1,5 руб. на рік, що була досить помірною і доступною навіть для незаможних мешканців міста та його околиць [13, с. 28]. Вже з другої половини 1880 р. за клопотанням Розпорядчого комітету зазначеної книгозбірні, яке підтримав губернатор, плата стала удвічі більшою: за одне відвідування - 10 коп., за користування протягом місяця - 30 коп., а протягом року - 3 руб. (приблизно вартість фунту (450 г) хліба). Наприкінці ХІХ ст. у публічних бібліотеках плата за користування книжковими фондами книгозбірні досягала нерідко 8-12 руб. на рік (майже половина місячної зарплати робітника). Для читачів, що були невідомі бібліотекарям, встановлювалася застава на отримання книги у сумі приблизно 3-5 руб. За кожну загублену книгу або повернуту в розірваному вигляді сплачувалася її вартість. Однак, у більшості публічних бібліотек протягом всього періоду їхньої діяльності існувало право безкоштовного користування послугами книгозбірні для певних категорій мешканців міст і містечок (здебільшого, найбідніших). Для його отримання треба було наперед одержати письмове посвідчення в доброчесності від господаря, на якого працювала та чи інша особа, або формальне підтвердження про благонадійність від поліції чи від місцевого священика.

Всі комерційні бібліотеки («Кабінети для читання», «Бібліотеки для читання» та ін.), як і решта публічних бібліотек у Російській імперії, формували книжкові фонди під пильним цензурним наглядом і підпорядковувалися загальному законодавству про публічні бібліотеки. Більшість бібліотек для читання мали читальний зал і надавали літературу додому, проте були й такі, які обмежувалися тільки читальним залом. Їхніми читачами були дворяни, міщани, купці, священики, чиновники, учні гімназій і училищ та ін. Отже, «кабінети» та «бібліотеки для читання», функціонуючи на комерційній основі, були одними з основних ланок забезпечення масової читацької аудиторії та зробили багато корисного у справі поширення читання серед міського населення, заохочуючи його до літератури, до книг та знань.

Оскільки користування публічними бібліотеками (губернськими, громадськими, міськими та ін.) було також, здебільшого, платним, термін «передплатник» набув загального поширення у книгозбірнях різних видів. Від кількості передплатників та їхньої фінансової підтримки залежала діяльність не тільки комерційних бібліотек, а й, певною мірою (приблизно на 10-20 % бюджету), губернських, громадських та інших публічних книгозбірень, особливо на початковому етапі їхнього існування. У сер. ХІХ ст. кожен місцевий передплатник публічної книгозбірні, як правило, платив за отримання бібліотечних послуг приблизно 3-5 (і навіть більше) руб. на рік (іногородній читач, як правило, вдвічі більше). Відносно висока плата була і в губернських бібліотеках, наприклад, за право користування абонементом треба було внести заклад у розмірі 20-30 руб., заплатити за читання до 2 руб. за місяць або 10-20 руб. за рік [25, с. 55]. У деяких губернських публічних бібліотеках оплата за бібліотечні послуги була в цей час ще більшою. Наприклад, у Харківській публічній бібліотеці треба було заплатити 34 руб., а у бібліотеці Тамбова, що, формально, була відкрита для будь-якої особи, право за читання книг вдома коштувало 30 руб., а періодики ще 20 руб. на рік і 15 руб. - за читання в читальному залі. З цієї причини більше 80 % її передплатників становили дворяни, офіцери, духовенство та чиновники. Кількість передплатників у 1835 р. досягла 61 особи, але з 1837 р. вона неухильно знижувалася (1838 - 48, 1849 - 16 передплатників). Відповідно знижувалися доходи бібліотеки за читання: 1835 р. - 238 руб.; 1836 - 370 руб.; 1837 - 286 руб.; 1838 - 260 руб.; 1839 - 163 руб.; 1840 - 127 руб.; 1841 - 98 руб.; 1842 - 118 руб.; 1843 - 96 руб. [18, с. 21]. Раз у тиждень і в святкові дні читальний зал Тамбовської губернської публічної бібліотеки, яка у 1830-х рр. за показниками книговидачі займала 1-е місце серед інших губернських бібліотек (щорічна книговидача була від 2500 до 4300 прим.), працював безкоштовно. У такі дні соціально-професійний склад читачів суттєво відрізнявся від типового, тобто був набагато демократичнішим: представники різночинної інтелігенції, канцеляристи, учні, ремісники і, навіть, селяни. Проте, за звичай, у 1830-1850-х рр. губернськими та повітовими публічними бібліотеками могли користуватися, здебільшого, дворяни, купці, чиновники вищих класів. Про це свідчить також факт про значну кількість книг іноземними мовами, що отримували читачі. Так, наприклад, у Житомирській публічній бібліотеці у 1839-1840 рр. було надано передплатникам 765 назв видань російською мовою та 271 - іноземними мовами (здебільшого, французькою). Через високу оплату бібліотечних послуг у сер. ХІХ ст. у публічних бібліотеках кількість передплатників рідко перевищувала 100 осіб (у Симферопольській бібліотеці у 1839 р. було 152 передплатника, у 1840 - 176, у 1842 - 112; у Керченській у 1847 р. їх було 130 осіб, у 1849 - 140). Так, наприклад, в Катеринославській губернській бібліотеці у 1830-1840-ві рр. їх кількість коливалася від 14 до 41 річних передплатників [4, с. 62]. У 1840-х рр. кількість передплатників публічних губернських та повітових бібліотек почала знижуватися. Наприклад, у Ро- менській повітовій бібліотеці (Полтавська губернія) у 1841 р. було 100 річних передплатників, а у 1849 - всього 4. Зменшувалася і кількість читачів читальних залів. Так, в Одеській публічній бібліотеці у 1847 р. їх було 3081 осіб, а у 1850 - 2380. Найбільшу кількість читачів мали бібліотеки, що працювали щоденно. Повітові книгозбірні, що були відкриті для відвідувачів 3-4 рази на тиждень, обслуговували, у середньому 200-300 читачів на рік. Так само, в зазначений період (друга половина 1840-х - перша половина 1850-х рр.) у більшості губернських та повітових бібліотек зменшувалася книговидача (наприклад, у 1848 р. в Одеській публічній бібліотеці з 11 тис. примірників видань було видано лише 3 тис. примірників) [4, с. 67]. Загальний занепад публічних бібліотек цього часу пояснюється незадовільним матеріальним становищем книгозбірень, який залежав, за розпорядженням царської влади, здебільшого, від добровільних пожертвувань місцевого населення, яких не вистачало ані на відкриття, ані на належне функціонування губернських та повітових бібліотек (на відкриття губернської бібліотеки необхідно було приблизно 75 тис. руб., а на її систематичне комплектування та діяльність - 10 тис. руб. щорічно).

На рубежі ХІХ-ХХ ст. у громадських та міських публічних бібліотеках розміри членських внесків були неоднаковими: для дійсних членів бібліотеки внесок становив від 3 до 6 руб., а для почесного члена від 10 до 50 руб. Окрім того, не всі громадяни могли користуватися їхніми книжковими фондами. Так, наприклад, майже у всіх статутах громадських бібліотек можна було прочитати, що «членами библиотеки не могут быть: а) несовершеннолетние, за исключением имеющих классные чины; б) состоящие на действительной военной службе, нижние чины и юнкера; в) учащиеся в учебных заведениях; г) подвергшиеся ограничению прав по суду» [16].

Міські та громадські публічні бібліотеки для більшості передплатників надавали право користування книгами вдома (за абонементом) за певну плату та під заставу, але для членів бібліотеки книги надавалися «безкоштовно». Так, наприклад, у статуті Чигиринської громадської бібліотеки записано, що член бібліотеки (той, хто мав абонемент - квиток, що коштував на рік приблизно 5 руб.) мав право брати додому дві книги, в тому числі одне періодичне видання: «.. .на дом выдается две книги, в числе коих может быть один номер периодического издания без залога, без платы») [21, с. 12]. Однак для тих перед- платників, хто не був членом бібліотеки передбачалися інші правила: «Не член библиотеки может получить из библиотеки на дом одну книгу (или один номер периодического издания) за плату ежемесячно 30 копеек, за год - 3 рубля с залогом в 2 рубля или две книги (в числе коих один номер периодического издания) за плату ежемесячно 50 копеек...». Окрім того, слід було дотримуватися ще декількох правил, наприклад, наступного пункту: «Ежемесячные журналы выдаются на дом членам через месяц по получении их в библиотеку, а подписчикам через полгода». Тобто в залежності від розряду (категорії) читача, що визначався сумою оплати бібліотечних послуг, відвідувач мав різні права і можливості користування сервісом книгозбірні. Передплатники зобов'язані були повернути книги, періодичні видання в бібліотеку не пізніше 7 днів. За кожний прострочений день платили по 5 коп., а «не возвратившие полученные из библиотеки книги и издания или возвратившие их в испорченном виде платят стоимость их по каталогу» [16]. Втім, читальний зал Чигиринської громадської бібліотеки можна було відвідувати безкоштовно.

Ціна вартості за користування послугами публічних бібліотек у сер. ХІХ ст. у порівнянні з відповідною ціною наприкінці ХІХ - на поч. ХХ ст. в абсолютних цифрах хоча й була меншою, та все ж, відносно вартості інших товарів та проживання в цілому, була, звичайно, більшою. Тобто поступово вартість бібліотечних послуг зменшувалася. В деяких бібліотеках вартість користування книгами з часом зменшувалася не тільки відносно інших цін, а й в абсолютних цифрах. Наприклад, у Кам'янець-Подільській російській публічній бібліотеці (нині - Кам'янець-Подільська центральна міська бібліотека), що була відкрита у 1866 р., річний читацький квиток у 1867 р. коштував 6 руб., місячний - 75 коп., а вже на поч. ХХ ст. річний коштував 5 руб., а місячний - 25 коп. [10, с. 20-21]. У публічній бібліотеці у м. Гайсин Подільської губернії для передплатників була встановлена плата у 2 руб. 40 коп. на рік за користування однією книгою за одне відвідування та 4 руб. 80 коп. - за користування двома книгами. Втім, був виняток для учнів, які могли бути членами бібліотеки за половину щорічного внеску або за користування книгами платили тільки половину вартості послуги.

Користування Херсонською громадською публічною бібліотекою (1872) (нині - Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека імені Олеся Гончара) також було платним: річний абонемент коштував 5 руб., на півріччя - 3 руб., на місяць - 30 коп. (плата була вдвічі нижчою, ніж у кабінетах для читання при книжкових крамницях міста). Бібліотечні книги в читальному залі надавалися безкоштовно [6, с. 66]. Приблизно половину передплатників становили студенти та учні старших класів гімназій, училищ та інших навчальних закладів. Тому, коли «. вследствие распоряжения учебного начальства, не признавшего возможным допустить для учащихся чтение в библиотеке» заборонили відвідування книгозбірні для молоді, що навчається, кількість передплатників зазначеної бібліотеки значно скоротилося (майже вдвічі). Якщо на початку 1874 р. їх було 671, то у 1886 р. кількість зменшилася вдвічі, до 350, а отже, зменшилися й кошти на утримання бібліотеки. На поч. ХХ ст. кількість читачів Херсонської громадської публічної бібліотеки поступово збільшувалося і вже у 1912 р. їх було 3661 [6, с. 72].

У 1860-1870-ті рр., у період різкого зростання читацької аудиторії, у серед- ньостатистичній міській бібліотеці, зазвичай, було приблизно 150-300 передплатників. У 1870-1880-х рр. у губернських бібліотеках та в інших книгозбірнях губернських міст кількість передплатників досягала більше 350-500 осіб. У повітових публічних бібліотеках кількість передплатників становила від декількох десятків до декількох сотень передплатників, а кількість читачів загалом становила на порядок більше. У провінції їхня кількість була істотно нижче, наприклад, у невеликих містах Чернігівської губернії наприкінці XIX ст. було приблизно 20-30 передплатників на одну бібліотеку [24, с. 142]. Найбільш великі петербурзькі бібліотеки, як зазначав М. Рубакін, мали 1000-1300 передплатників [23, с. 77]. Проте, наприклад, у Київській російській публічній бібліотеці (нині - Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого), що була заснована у 1866 р., протягом 1860-1870-х рр. кількість передплатників коливалася від 843-х до 2572-х осіб (здебільшого, приблизно 1500-1800 читачів на рік) [13, с. 42]. Звичайно, кількість річних передплатників була значно нижчою. Слід зазначити, що основним контингентом читачів як у Київській російській публічній бібліотеці, так і в більшості інших публічних бібліотек були представники міської інтелігенції (різночинці) та учнівська молодь. Варто зауважити, що на рубежі ХІХ-ХХ ст. були періоди, коли учням заборонялось відвідування публічних бібліотек, а комерційних бібліотек - тільки з дозволу керівників навчальних закладів [25, с. 59].

При заснуванні перших публічних бібліотек, як в губернських, так і в повітових містах, часто зазначалося, що сума, необхідна для придбання книг, журналів та інших періодичних видань, була зібрана при заснуванні бібліотеки з мешканців міста та повіту за передплатою, а протягом року книгозбірня підтримувалася за рахунок грошей, що були внесені передплатниками. Для порівняння зазначимо, що річні витрати на діяльність читальної зали публічної бібліотеки у середині ХІХ ст. становили, не враховуючи комплектування, не менше 30-50 руб., які також стягувалися, значною мірою, з передплатників. На рубежі ХІХ-ХХ ст., витрати на роботу публічної бібліотеки становили від декількох сотень до декількох тисяч рублів в залежності від розміру її книжкових фондів, типу і виду книгозбірні. У середньому бюджет міських та громадських книгозбірень, які не отримували ніякої допомоги від уряду, становив не більше 2-5 тис. руб. Річні витрати найбільших публічних бібліотек у зазначений час були від 12 до 20 тис. руб., з яких на комплектування виділялося приблизно 1,5 тис. руб. [25, с. 60-61]. Лише одиниці мали річний бюджет понад 20 тис. руб. Так, наприклад, у 1914 р. бюджет Харківської громадської бібліотеки становив 65 тис. руб. (з них 3,5 тис. руб. на купівлю книг і 2,5 тис.

руб. - періодики), Одеської міської публічної бібліотеки - 19,4 тис. руб. (на комплектування - 3 тис. руб.), Катеринославської міської громадської бібліотеки - приблизно 9,9 тис. руб. [25, с. 94-95].

Плата за користування книгами в публічних бібліотеках залежала від різних чинників: тривалості користування (протягом доби, 5-ти, 10-ти днів, двох тижнів, місяця тощо), новизни видання, терміну дії абонемента (на місяць, три місяці, півроку, рік), розряду (категорії) читача [7, с. 803]. Плата за читання, яка стягувалася з передплатників та інших категорій читачів публічних бібліотек, завжди була різною. Передплатників, як правило, розподіляли на три або чотири розряди в залежності від їхнього соціального стану та від того, скільки грошей вони платили за відвідування бібліотеки. У перший (найбільш дорогий) розряд входили дворяни, купці, чиновники вищих та середніх класів. Відповідно, для цієї групи читачів існували певні переваги, що стосувалися кількості книг, які можна було брати за одне відвідування; права першочерговості у можливості користування новими виданнями та журналами тощо. До другого розряду відносилися різночинці, чиновники нижчих класів, а до третього (або четвертого) розряду - незаможні громадяни. В залежності від приналежності особи до певного розряду, передплатники в бібліотеці мали різні права і обов'язки. Наприклад, у 1880-1890-х рр. передплатники Чернігівської громадської бібліотеки, яка була заснована у 1877 р., які, за статутом, вносили до бібліотечного фонду платню не менше двох рублів на рік, могли бути членами бібліотеки і приймати участь у її рішеннях. Згідно статуту книгозбірні з передплатників читального залу також бралась платня 2 руб. на рік або 20 коп. на місяць і 2 коп. за окреме відвідування. Передплатники зазначеної книгозбірні, які бажали брати книги додому, були поділені на чотири розряди. Представники 1-го розряду (поміщики, генерали, духовенство), які платили 8 руб. на рік або 80 коп. на місяць, мали право брати книги, нові і старі журнали у кількості 4 прим. за одне відвідування (у 1896 р. їх було 31 особа). Представники 2-го розряду, оплата яких за користування книгозбірнею становила 4 руб. на рік та 40 коп. на місяць, мали право брати книги і журнали у кількості 3 прим., як правило, після прочитання їх читачами 1-го розряду (у 1896 р. передплатників 2-го розряду в Чернігівській громадській бібліотеці було 132 особи). Передплатники 3-го розряду, оплата яких складала 3 руб. на рік або 30 коп. на місяць, мали право брати книги і журнали у кількості 2 прим. книг та один старий журнал (у 1896 р. їх було 80 осіб). Передплатники 4-го розряду, оплата яких на місяць становила 15 коп., мали право брати 1 книгу та 1 старий журнал (у 1896 р. їх було 64 особи) і були позбавлені права участі у загальних зборах читачів бібліотеки [27].

Книги та періодичні видання в Чернігівській громадській бібліотеці, здебільшого, давали на два тижні, але для сільських передплатників (народних вчителів, фельдшерів тощо) існували певні пільги, зокрема книги можна було брати на один місяць. Цікаво, що у вихідні й святкові дні читальня бібліотеки відкривалась для «дарового чтения», тобто користування бібліотечними послугами було безкоштовним. У статуті Чернігівської громадської бібліотеки було записано, що «все годовые подписчики, т.е. лица платившие по 2 руб. в год считаются членами Библиотеки и имеют право голоса наравне с членами-учреди- телями Библіотеки. Вносящие не менее 10 руб. в год имеют то преимущество, что могут требовать выписки в библіотеку какой-нибуть книги или современного издания, цена которого не превышает их взноса» [27]. Проте, лише чверть суми коштів для утримання бібліотеки складалися з внесків передплатників бібліотеки, решта надходила з пожертв членів-засновників та зібраних грошей від проведення концертів, лекцій, вистав любителів місцевого театру тощо.

У другій пол. 1890-х рр. видатний український громадський діяч, письменник, мовознавець і фольклорист Б. Грінченко (1863-1910), що вважав розбудову публічних, зокрема народних, бібліотек одним з найважливіших напрямів просвітницької діяльності, коли отримав у Чернігові посаду начальника відділу народної просвіти, багато сил і часу приділяв впровадженню демократичних принципів роботи книгозбірні. Він також активно брав участь у керівництві Чернігівською громадською бібліотекою. Зокрема, Б. Грінченко запропонував, щоб читачі 4-го розряду, для того, щоб мати право брати участь у бібліотечних зборах, вносили б на 20 коп. більше, ніж раніше, проте в кредит. Це давало б можливість, за його словами, «і людям небагатим брати участь у справах бібліотеки». Також вчений-просвітник запропонував ввести новий розряд читачів з платнею лише 10 коп. щомісячно з правом одержання тільки однієї книжки, або старого журналу [28]. Втім, пропозиція Б. Грінченка не знайшла схвалення губернського керівництва. Як і раніше, передплатники 4-го розряду, які вносили менше двох рублів (а саме - 1 руб. 80 коп.) не мали права брати участі у зборах читачів бібліотеки. Місцева адміністрація не могла допустити, щоб представники незаможних прошарків суспільства, які складали 4-й розряд передплатників, брали участь в управлінні книгозбірнею. Чим більше бібліотека ставала популярною, чим більше вона набувала суспільного значення, тим більше недовіри і незадоволення вона викликала у місцевій адміністрації. Невдовзі Правління бібліотеки отримало від губернатора таке розпорядження: «Предлагаю правлению не назначать общих собраний впредь до особого моего распоряжения; ввиду неполучения мною журнала предыдущего заседания и ввиду допущенных на таковом обсуждения не подлежащих ведению его вопросов и произнесения речей, несоответствующих кругу ведомства; собрания библиотеки я не допускаю» [5, с. 183-184].

У багатьох городян такий складний стан справ у Чернігівській громадській бібліотеці викликав значну зацікавленість і став на деякий час найважливішою подією міста. Через кілька днів після заборони загальних зборів бібліотеки до лав її передплатників з правом брати участь у зборах записалося більше 200 чиновників різних відомств, щоб підвищити кількість голосів перших двох розрядів. Убачаючи у такій активності з боку адміністрації загрозу того, що під час виборів Правління до нього можуть потрапити особи далекі від справ бібліотеки, передплатники 4-го розряду активно почали залучати до лав користувачів книгозбірні нових читачів, а деякі з них, хто мав змогу, переходили до 3-го розряду, який давав право брати участь у загальних зборах. Багато хто з них сплачував останні копійки, відмовляючи собі у найнеобхіднішому, аби тільки мати змогу відстояти тенденцію до демократизації бібліотеки. В усякому разі, ця справа мала позитивний результат, що відповідним чином знайшло відображення на підвищенні матеріального становища Чернігівської громадської бібліотеки. Окрім того, за рік кількість передплатників значно збільшилася і становила наприкінці ХІХ ст. більше тисячі осіб [5, с. 184-185].

На рубежі ХІХ-ХХ ст. відбулася нова хвиля зростання потягу до знань, до просвітництва і, відповідно, до відвідування бібліотек у осіб середніх та нижчих соціальних прошарків. Така тенденція призвела до того, що у публічних бібліотеках кількість передплатників 1-го розряду, відносно читачів інших розрядів, поступово зменшувалася. Кількість передплатників 2-го розряду збільшувалася досить повільно. Натомість кількість передплатників 3-го або 4-го розряду зростала у рази. Наприклад, у Чернігівській громадській бібліотеці вона зросла у 5 разів, а книговидача та відвідування збільшилися у 1,5 рази. Поступово змінювалося кількісне співвідношення показників соціального та професійного складу читачів, наприклад, відсоток землевласників, домовласників, рантьє, службовців вищого рангу зменшувався, а студентів, чиновників нижчих класів, дрібних торгівців, військових, робітників - поступово збільшувався. Так, наприклад, у 1897 р. соціальний склад Чернігівської громадської бібліотеки мав такий вигляд: домовласники, землевласники, рантьє складали 13,5 %; службовці - 15,4 %; різночинці (кваліфіковані фахівці з різних спеціальностей) - 38,0 %; робітники - 17,3 %; молодь, що навчається - 12,5 %. Оскільки кількість відвідувань бібліотеки дітьми та учнями з року в рік збільшувалася, загальні збори Чернігівської громадської бібліотеки вирішили відокремити читачів, молодших за 15 років, від дорослих в особливу категорію і обслуговувати їх в окремому приміщенні [27].

У зв'язку з тим, що умови діяльності різних видів публічних бібліотек були неоднаковими, були відмінними кількісні, соціально-професійні, демографічні та інші характеристики передплатників. Так, наприклад, у деяких бібліотеках передплатники розподілялися на два розряди. Так, згідно §19 Додаткових правил і умов для читання книг у Житомирській російській публічній бібліотеці, затверджених Волинським губернатором М. Чертковим 3 лютого 1866 р., читачі книгозбірні (яка була заснована у тому ж році), розподілялися на передплатників 1-го розряду, які сплачували на рік 10 руб. або 5 руб. 50 коп. на півроку чи на місяць - 1 руб. та на передплатників 2-го розряду, які сплачували 6 руб., 3 руб. 50 коп. та 60 коп. відповідно. Однак, у звітах бібліотеки за 18671913 рр. часто йдеться мова про існування трьох категорій передплатників [20, с. 272-273]. Взагалі, відповідно до §2 Статуту російських публічних бібліотек у Києві, Житомирі та Кам'янці-Подільському, затвердженого міністром внутрішніх справ статс-секретарем П. Валуєвим 5 липня 1865 р., особи, які щорічно сплачували не менше 5 руб., вважалися членами бібліотеки, а такі, що зробили одноразовий внесок у розмірі 100 руб., вважалися засновниками та користувалися правами почесних членів бібліотеки довічно. У редакції Статуту від 2 липня 1913 р. вже зазначалося, що членами бібліотеки ставали особи, які щороку сплачували 3 руб. Разом з тим, якщо особа не сплачувала відповідні грошові внески протягом двох років, її відраховували з числа членів книгозбірні. Було також передбачено безоплатну видачу книг додому за порукою одного з членів Розпорядчого комітету. Правила та умови такої видачі складалися зазначеним комітетом та затверджувалися губернатором.

На рубежі ХІХ-ХХ ст. у публічних бібліотеках число передплатників було нестабільним і мало з року на рік значні коливання. Наприклад, у Житомирській публічній бібліотеці їх кількість коливалася у межах 600-700 «годовых подписчиков». Так, у 1899 р. у зазначеній книгозбірні передплатниками були 702 особи, серед них 666 вносили заставу за читання книг вдома, а 36 мали змогу читати книги за порукою членів Розпорядчого комітету або іншої установи. У 1900 р. передплатниками бібліотеки були вже 697 осіб (662 особи користувалися книгами під заставу і 35 за порукою), у 1901 р. - 709 (689 і 20 відповідно), у 1902 р. - 692 (670 і 22), у 1903 р. - 595 (575 і 20) [20, с. 273]. У 1909 р. послугами книгозбірні користувався 621 передплатник, з яких першої категорії було 20 читачів, другої - 52, третьої - 549. Крім того, у 1909 р. передплатниками Житомирської публічної бібліотеки з оплатою у 15 коп. на місяць були приблизно 400 осіб, а кількість одноденних відвідувачів, які сплачували 5 коп. за користування фондами бібліотеки, коливалася від 120 до 150 читачів.

У Вінницькій міській публічній бібліотеці імені Гоголя (нині - Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека імені К. А. Тімірязєва), що була відкрита у 1907 р. і обслуговувала дорослих читачів всіх станів і звань (крім учнівської молоді і солдатів), передплатники надавали перевагу місячним абонементам. Найпопулярнішими були місячні абонементи за 25 коп. (32 % від кількості всіх читачів) та 30 коп. (60,9 %) [10, с. 20-21]. Перший давав право читати книги, журнали та газети у приміщенні бібліотеки або взяти 2 книги додому. Другий дозволяв брати 2 книги та журнал і читати їх протягом 3-х місяців. Показово, що за перший рік існування бібліотеки було придбано лише 3 річні абонементи, причому найдешевші - по 3 руб. Для отримання права користування книгами вдома залишали заставу 2-3 руб. за кожну книгу або журнал залежно від їхньої вартості (якщо вартість книги перевищувала встановлений розмір - читач доплачував відповідну суму). Додому літературу давали або під заставу, або під письмове поручительство від керівника закладу, де працював читач. Оплата за право користування виданнями вдома нараховувалась окремо на книги і періодику та залежала від терміну читання, а для періодики - і від терміну надходження до бібліотеки (так, за 2 книги потрібно було платити 25 коп. на місяць, за 3 книги і новий журнал 60 коп. на місяць, стільки ж за журнал або газету окремо). Із суми застави відраховували штраф за несвоєчасно повернуті книги. Якщо книга (журнал) були втрачені або повернуті через місяць після встановленого терміну, штраф подвоювали. Орієнтація більшості читачів на щомісячні витрати у 25-30 коп. свідчить про те, що абонентам було важко виділяти відразу кілька рублів за річний абонемент. Водночас разові відвідування читальні (2 коп.) та разова видача літератури додому (5 коп.) також не були особливо популярними, адже за 1909 р. принесли бібліотеці лише 25 руб. 96 коп. Користування послугами читального залу за 2 коп. в день не залежало від кількості переглянутих видань. Передплатники, які платили 5 руб. річного внеску, користувалися читальним залом без обмежень, брали літературу додому на пільгових умовах. Кожному надавалась абонентська книжка, яка була одночасно читацьким квитком і формуляром для обліку отриманих книг. Більшість письменних городян не могла платити за бібліотечне обслуговування - основною перешкодою була застава у декілька рублів. Навіть дешевий місячний абонемент у 25-30 коп. запроваджував фінансовий ценз, адже треба було мати вільними 3-4 руб. на бібліотечні витрати впродовж року [10, с. 20-21]. Для порівняння зазначимо, що зарплата некваліфікованого робітника того часу становила 20-30 руб. на місяць, а за 3 руб. можна було купити 10 кг свинини або чоботи чи вихідну сорочку.

Нерідко оплата для вищого розряду передплатників була більшою у декілька разів, ніж для нижнього. При цьому передплатники вищих, найбільш дорогих розрядів могли отримувати свіжі журнали і книги, а найдешевших - тільки старі книги. Подібний розподіл відображав реальний факт диференціації читацької аудиторії. Отже, один тип передплатників бібліотек був орієнтований на нову сучасну літературу, на сучасні події, що відбувалися в науці, літературі, суспільному житті, а його представники, які читали свіжі журнали, нові наукові та філософські праці, прагнули до ідейного читання, що дає можливість формувати прогресивний світогляд. Представники іншого типу (службовці нижчих класів, робітники, прикажчики, студенти й учні різних навчальних закладів) читали переважно розважальну літературу. Робітники і селяни складали незначну кількість передплатників (принаймні - до поч. ХХ ст.). Як правило, учні старших класів гімназій та училищ повинні були надавати при оформленні абонемента дозвіл від свого керівництва на право читання у читальному залі. Кожен передплатник забезпечувався квитком, у якому позначалися назви виданих книг, час видачі та час, коли книга повинна бути повернута. Як правило, річні передплатники мали звання дійсних членів бібліотеки та брали участь у загальних зборах. Замовлення видань за абонементом додому відбувалося, здебільшого, лише за умови надання застави. За прострочення користування книгою брали пеню, за будь-які провинності та порушення правил бібліотеки передплатника штрафували. Проте, оплата за користування книгами, розмір пені, штрафів тощо в бібліотеках різних видів суттєво відрізнялися. Щоб стати, наприклад, передплатником Севастопольської морської бібліотеки наприкінці ХІХ ст. необхідно було внести заставу - 15 руб. і річну платню - 7 руб. [9]. А оплата у Харківській громадській бібліотеці за першим розрядом становила 30 коп. на місяць за читання однієї книги, а за п'ять книг - 1 руб. 10 коп. [23, с. 68]. В цілому, передплатники зазначеної бібліотеки розподілялися на три розряди, кожний з яких давав право на отримання певної кількості книг за відповідну плату. Найбільш чисельним у Харківській громадській бібліотеці був перший розряд - 42 %, другий становив приблизно 30 %, третій - 28 % (цікаво, що 80 % осіб третього розряду були учні та студенти) [25, с. 95-96]. Наприкінці ХІХ ст. абонементом тут користувалися приблизно 700 передплатників, а читальню щорічно відвідувало майже 3000 читачів. Зазначимо, що у 1911 р. у Харківській громадській бібліотеці було 6244 читачів (63 % - учні та студенти), а у 1917 р. - 9799.