Дві пекторалі - шедевр та його репліка

Размещено на http://allbest.ru

Бабенко Л.І.

ДВІ ПЕКТОРАЛІ - ШЕДЕВР ТА ЙОГО РЕПЛІКА

Реферат: У статті на основі аналізу конструкції, стилістики, семантики, функціонального призначення пекторалей з Товстої Могили та Великої Близниці обґрунтовується висновок про виготовлення прикрас двома торевтами, які працювали в різних майстернях.

ДВЕ ПЕКТОРАЛИ - ШЕДЕВР И ЕГО РЕПЛИКА

Тождество формы, общей структуры композиции, отдельных элементов конструкции, а также некоторых образов и сюжетов пекторалей из Толстой Могилы и Большой Близницы способствовали распространению мнения об их изготовлении одним мастером или торевтами из одной мастерской. Однако более тщательное сравнение обоих украшений позволяет сделать иные выводы. Обе пекторали имеют разную конструкцию жгутов, а также систему обеспечения жесткости изделий в целом. Большинство изображенных на таманской пекторали животных выполнены в оригинальной «гротескной» стилистике, не свойственной изделиям боспорских торевтов. Представленные на обеих пекторалям образы и образованные ими сюжеты отличаются семантикой, а, следовательно, - и функциональным назначением украшений. Таким образом, несмотря на внешнее сходство, пекторали были созданы не только различными ювелирами, но и представителями различных мастерских.

Ключевые слова: пектораль, Толстая Могила, Большая Близница, скифы, торевтика, гротеск, Дионис, элевсинские мистерии.

пекторалі прикраси торевти майстерня товста могила велика близниця

Babenko L.I.

TWO PECTORALS - A MASTERPIECE AND ITS REPLICA

The shape sameness, general structure of composition and separate elements of the construction, as well as several images and plots of the pectorals from the Tovsta Mohyla and Velyka Blyznytsia promoted for spreading the opinion about their manufacturing by the same master or by the toreuts from the same workshop. However more profound comparison of the two jewels allows making other conclusion. Both pectorals have different construction of twists and different system for promoting stiffness on the whole. The greater part of the animals depicted on the Taman pectoral are formed in the original grotesque stylistics, which is not peculiar to handiwork of the Bosporan toreuts. The images depicted on the both pectorals and the plots formed by them differ in semantics, and therefore differ in the jewels purpose of use. Hence, despite the physical resemblance, the pectorals were manufactured not only by different jewelers, but also by representatives of different workshops.

Keywords: pectoral, Tovsta Mohyla, Velyka Blyznytsia, Scythians, toreutics, grotesque, Dionysus, Eleusinian Mysteries.

Вступ. Дефініція пекторалі з Товстої Могили як шедевра греко-скіфської торевтики давно стала традиційним і загальновживаним формулюванням. Пектораль унікальна в своєму виконанні, але задумана і створена в певному культурному середовищі й не могла бути від нього повністю ізольованою. Серед інших виробів давньогрецьких торевтів цього часу, пектораль з Товстої Могили найчастіше зіставлялася з двома предметами - срібною амфорою з Чортомлика і ще однією пектораллю, що виявлена в кургані Велика Близниця в 1868 році (розкопки В.Г. Тізенгаузена). Але, якщо порівняння з амфорою ґрунтується на більш глибокому аналізі композиції та сюжетів двох виробів, то схожість з таманською пектораллю здається очевидною вже при першому погляді (рис. 1: 1, 2). Близькість двох пекторалей була помічена практично в момент відкриття прикраси в Товстій Могилі ¹, декларована безліччю робіт, іноді в курйозному контексті Твердження Н.О. Гаврилюк про те, що А.П. Манцевич «впервые отметила общее и особенное пекторали из Толстой Могилы и пекторали из кургана Большая Близница» [Гаврилюк 2016, с. 284] не зовсім точне. Дійсно, А.П. Манцевич однією з перших відвідала розкопки Товстої Могили після відкриття пекторалі. До Орджонікідзе (від квітня 2016 року - м. Покров) вона прибула вже вранці 25 червня і оглянула місце знахідки безпосередньо в дромосі, а вже в 1974 році опублікувала статтю, в якій зіставила обидві прикраси [Манцевич 1974]. Але в наукових публікаціях пріоритет порівняння двох пекторалей належить Б.М. Мозолевському, який вказав на їх близькість двома роками раніше [Мозолевский 1972, с. 293]. Насправді ж ці прикраси першим порівняв Є.В. Черненко. За спогадами С.М. Ляшко, яка перебувала на момент знахідки пекторалі в центральній могилі, Є.В. Черненко, назвавши прикрасу пектораллю, відразу же «привів аналогію з таманською знахідкою» (з листа С.М. Ляшко Ю.Б. Полідовичу). Так, у відомій книзі Л.Д. Кучми пектораль з Товстої Могили ідентифікована як прикраса «з кургану Велика Близниця на Таманському півострові» [Кучма 2003, цв. фото после с.160].. Такому стану сприяли, з одного боку, відсутність у скіфському середовищі і його найближчому оточенні подібних прикрас, з іншого - збіг за цілою низкою ознак у конструкції, композиції, художньому оформленні та наявних образах і сюжетах. Водночас багатьма дослідниками відзначалась «більша грубість», менша «складність виконання і художня цінність», «витонченість» та «досконалість техніки» пекторалі з Великої Близниці [Мозолевский 1972, с. 293; Мачинский 1978, с. 145; Манцевич 1980, с. 109; Савостина 1999, с. 201; Русяєва 2008, с. 523; Schwarzmaier 1996, S. 127-129; Jacobson 1995, p. 119; Fornasier 1997, S. 123-126; Williams 1998, p. 102]. Подібна оцінка є справедливою відносно кожної деталі пекторалі - литих фігурок тварин, квітів, прикрашених напівовами бордюрів, сканних візерунків на обоймах, левових голівок наконечників, рубчастого дроту, що імітує зернь і заповнює жолобки джгутів. Виготовлення будь-якого з перелічених елементів вимагало певної майстерності, навичок, нарешті, таланту, що й зумовлювало більш високий або низький технічний і художній рівень готового виробу.

Попри часті зіставлення обох пекторалей, до цього часу відсутнє їх системне і розгорнуте порівняння за основними напрямами вивчення, такими, як конструкція і техніка виготовлення, особливості стилістики та семантики образів і сюжетів прикрас. Навряд чи подібна задача може бути вирішена в межах однієї статті, тому акцентуємо увагу лише на найпомітніших нюансах цього кола проблем.

Рис. 1. Дві пекторалі: 1 - Товста Могила [Dally 2008, Abb. 2];

2 - Велика Близниця [Piotrovsky and etc. 1986, pl. 255]

Fig. 1. Two pectorals: 1 - Tovsta Mohyla; 2 - Velyka Blyznytsia

Конструкція і техніка виготовлення. Навіть побіжний погляд на обидві прикраси відразу ж зазначає тотожність їх форми у вигляді півмісяця і загальної структури композиції, що складається з ажурного фігурного фризу, обрамленого крученими / псевдокрученими джгутами, заповненими по спіральним жолобкам рубчастим дротом. Збігається набір окремих персонажів (насамперед, отарних тварин - виключно рідкісних для виробів греко- скіфської торевтики) і сюжетів (гонитва зайця собакою). Однакова конструкція обойм, що охоплюють джгути, і приєднаних до них на трьохтрубчастих шарнірах застібок у вигляді пласких плетінок, заправлених по обидва боки в обойми, що закінчуються левовими головками з кільцем у пащі (рис. 1: 1, 2).

Обидві пекторалі змонтовані з багатьох окремих деталей. При виготовленні тих чи інших деталей пекторалі з Товстої Могили та їх подальшого монтажу було використано кілька десятків різних технічних операцій Найбільш повний перелік див. [Черняков, Підвисоцька 1999, с. 77, 78].. Поза сумнівом, значна їх частина була також застосована і майстром пекторалі з Великої Близниці. Хоча кожна деталь цієї прикраси і якість їх монтажу наочно демонструють більш низький рівень його майстерності.

Поміж інших конструкторських рішень особливо примітне кріплення застібок пекторалей на рухомих шарнірних петлях, що є явною інновацією для виробів греко- скіфської торевтики та ще більш наочно демонструє зв'язок обох прикрас. Подібний тип кріплення був відомий в ювелірній справі задовго до виготовлення пекторалей В якості найбільш ранніх зразків подібного кріплення ювелірних прикрас Е. Якобсон наводить давньоєгипетські браслети і пекторалі з гробниць широкого хронологічного діапазону - від Тутанхамона (1336-1327 рр. до н.е.) до Шешонки II (890 р. до н.е.) [Jacobson 1995, p. 103, 104]., але практично не використовувався давньогрецькими торевтами, продукція яких була

орієнтована на споживачів зі скіфської знаті. На думку Е. Якобсон, саме вирішення проблеми генезису шарнірного кріплення пекторалей з Північного Причорномор'я здатне дати ключ до розуміння їх походження [Jacobson 1995, p. 103, 104] Постановка проблеми в подібному формулюванні здається не зовсім коректною. Вирішувати слід проблему генезису шарнірних петель саме пекторалі з Товстої Могили, від якої пектораль з Великої Близниці була вторинним виробом, включаючи і запозичення безпосередньо конструкції шарнірів. Цій проблемі присвячена спеціальна стаття, де обґрунтовується запозичення майстром пекторалі ідеї шарнірних петель з конструкції аттичних і халкідський шоломів [Бабенко 2017а, с. 3747]..

Порівняння шарнірних з'єднань обох пекторалей найбільш виразно демонструє різний рівень майстерності двох торевтів. Простота конструкції шарнірних петель, що складаються з трьох циліндричних трубочок, припаяних до обойм основного корпусу і застібок та з'єднаних стрижнем з розклепаними кінцями, не вимагала не тільки великого художнього хисту, а й якоїсь більш-менш значної вправності ремісника. Подібна задача була під силу навіть ювеліру-початківцю. Тим більше показова недбалість, з якою виконані ці деталі на пекторалі з Великої Близниці, навіть беручи до уваги прижиттєві пошкодження прикраси. Загальна довжина петель краще збереженого шарніру лівого боку (для носія) менша ширини зовнішнього краю обойми. Циліндри петель різного розміру і конфігурації та погано підігнані одне до одного, внаслідок чого в місці шарнірного з'єднання утворені добре помітні шпарини (рис. 2: 3, 4).

Рис. 2. Застібки пекторалей на шарнірному з'єднані: 1, 2 - Товста Могила; 3, 4 - Велика Близниця [Бабенко 2017а, рис. 2, 1-4]

Fig. 2. Hinged pectorals fasteners: 1, 2 - Tovsta Mohyla; 3, 4 - Velyka Blyznytsia

Враження несумісності справляють і застібки пекторалі з Великої Близниці. У пекторалі з Товстої Могили ширина застібок вужча за ширину торцевої частині обойми основного корпусу, що гармонійно вписується в місяцеподібний абрис пекторалі (рис. 2: 1, 2). У таманської пекторалі ширина торця обойми основного корпусу вужча ширини обойми застібки. Це порушує плавність загального абрису прикраси і справляє враження певної чужорідності застібок у конструкції пекторалі в цілому (рис. 2: 3, 4). Виникає відчуття їх вторинності, того, що ці деталі створювалися не спеціально під параметри цієї прикраси, а були пристосовані вже готові застібки іншого виробу Подібне відчуття посилює знахідка в іншому похованні Великої Близниці - склепі № 1 - намиста зі схожими наконечниками у вигляді левових голівок з «додатковими очима» [Калашник 2014, с. 171]..

Але ще більш помітна відмінність двох пекторалей простежується в різних способах забезпечення жорсткості конструкції, а також у будові кручених / псевдокручених джгутів, що обрамляють фігурні фризи. Нерухомість основного корпусу пекторалі з Товстої Могили, що складається з чотирьох джгутів і численних фігурок - 20 Не рахуючи наявні предмети - руно, горити і посуд. в межах верхнього фризу і 23 - нижнього, досягалася за рахунок точкового припаювання з проміжками в 20-22 мм до середніх джгутів пекторалі суцільної золотої пластини у формі півмісяця, що послуговувала своєрідним ребром жорсткості [Підвисоцька, Черняков 2002]. А також за допомогою припаювання до джгутів, що утворюють крайні фризи, протягом усієї їх довжини, верхніх і нижніх частин горельєфних фігурок. В останньому випадку успішному вирішенню завдання сприяла відповідність розміру фігурок і висоти отвору між джгутами. Посередині, в ширшому місці, були припаяні найвищі фігури. І далі, зі звуженням фризу до кінців, зменшувався і розмір фігурок, точно вписаних в висоту проміжку між верхнім і нижнім джгутом.

Перед майстром пекторалі з Великої Близниці, на перший погляд, стояло простіше завдання щодо забезпечення жорсткості конструкції виробу - потрібно було досягти нерухомості не чотирьох джгутів і трьох образотворчих фризів, а всього лише двох джгутів і одного фризу, утвореного 15 фігурками тварин. Однак для вирішення цієї задачі майстром був обраний інший шлях. Якщо на пекторалі з Товстої Могили жорсткість ажурних фризів забезпечують співмірні висоті проміжку фігурки, то використання цього ж прийому в конструкції пекторалі з Великої Близниці, за умови дотримання пропорційності репрезентованих тварин - баранів і цапів - неможливе. На думку Ю.П. Калашника, «благодаря мастерски продуманной композиции фигуры козлов и баранов, изображенных в естественных позах, не стеснены рамками фриза» [Калашник 2014, с. 189]. Але у цьому випадку для забезпечення жорсткості пекторалі знадобилося створення досить громіздкої конструкції у вигляді двох бордюрів з Г-подібним профілем, припаяних до джгутів пекторалі. До внутрішнього боку бордюрів були припаяні 17 золотих смужок (рис. 3: 6). Ці ж смужки використані і для кріплення більшості фігурок тварин, 4-, 6- і 8-пелюсткових розеток, листя і коробочок маку, якими частково схований неестетичний вигляд самих смужок. І тільки крайні по обидва боки фризу фігурки лежачих цапів припаяні безпосередньо до бордюрів (рис. 3: 3, 6). Забезпечити жорсткість конструкції по краям пекторалі могли і фігурки собак та зайців. Однак і тут художник віддав перевагу іншому шляху, припаявши до бордюрів у кутках фризу трикутні пластини, чим помітно послабив загальне враження ажурності прикраси в цілому (рис. 3: 4).

Велика кількість і розмаїття деталей (2 бордюри, 17 вертикальних смужок, 2 трикутні пластини) для забезпечення жорсткості одноярусної пекторалі може здатися невиправдано надлишковою. Однак перебільшена заклопотаність майстра проблемою зміцнення конструкції пекторалі знаходить пояснення, якщо звернути увагу на деякі особливості будови її джгутів.

Рис. 3. Фрагменти пекторалей з Товстої Могили (1 - лицьовий бік [Dally 2007, Abb. 2]; 2 - зворотний бік [Scythian gold 1999, cat. 172]) та Великої Близниці (3-5 - лицьовий бік; 6 - зворотний бік) [Калашник 2014, с. 191-193]

Fig. 3. Fragments of the pectorals from the Tovsta Mohyla (1 - front side; 2 - flip side) and Velyka Blyznytsia (3-5 - front side; 6 - flip side)

У пекторалі з Товстої Могили чотири псевдокручені джгута репрезентовані монолітними порожнистими трубками (спаяними з двох частин кожна), що полегшувало досягнення жорсткості конструкції виробу в цілому. Але у джгутів пекторалі з Великої Близниці інша будова Візуально різниця була помічена А. Шварцмайєр, яка, порівнюючи джгути обох пекторалей, зазначила «більш тугіші нитки шнурів» прикраси з Великої Близниці [Schwarzmaier 1996, 8. 129].. Кожен з джгутів був скручений з трьох Кількість трубочок, з яких скручені джгути пекторалі, легко визначити по їх фотографії. На нижньому джгуті, на невеликій ділянці з трьох витків (це помітно і з лицьового, і зі зворотного боку) окремих дротів або трубочок Техніка виготовлення цих джгутів спеціально не розглядалася, але кілька дослідників в гранично лаконічній формі охарактеризували їх конструкцію, дійшовши абсолютно діаметральних висновків. Б. М. Мозолевський побачив в них дві порожнисті джгутоподібні трубки [Мозолевський 1979, с. 213]. М.Ю. Трейстер визначив їх як «ложновитые трубки с бронзовым сердечником» [Трейстер 2010, с. 555]. На думку Ю.П. Калашника, лунниця пекторалі була утворена «двумя жгутами из перевитых проволок» [Калашник 2014, с. 189]. Найбільшої довіри заслуговує останнє визначення, зроблене дослідником, найближче знайомим з прикрасою. Цілковито чітке враження про конструкцію джгутів саме з перевитих «дротів» або трубок справляють і фотографії прикраси. Особливо добре це помітно в місцях відсутності рубчастого дроту, що імітує зернь і заповнює спіральні жолобки джгута. Подібну конструкцію джгутів - з перекручених дротів - підтвердила і науковий співробітник Відділу античного світу Державного Ермітажу О.В. Катцова, оглянувши пектораль на моє прохання, і якій я висловлюю щиру вдячність. Про цю властивість гривни з Куль-Оби мені повідомили завідувач Відділом археології Східної Європи та Сибіру Державного Ермітажу А.Ю. Алексєєв і науковий співробітник Відділу античного світу Державного Ермітажу О.В. Катцова, яким я вдячний за увагу до моїх прохань. Про конструкцію гривни з Куль-Оби див.: [Бабенко 2018, с. 30-47]..

Використання подібної техніки не дозволяло отримати такий же жорсткий джгут, як у випадку з цільними порожнистими трубками. Дійти такого висновку дозволяють спостереження над деякими прикрасами зі джгутами, звитими подібним чином.

У цій же техніці були виготовлені джгути двох браслетів з некрополя Пантікапея, у котрих розійшлися нещільно сплетені стрижні, утворивши в деяких місцях добре помітні просвіти [Калашник 2014, с. 104]. З шести порожнистих трубочок був звитий джгут гривни зі скіфами-вершниками на кінцях з Куль-Оби [Древности Боспора Киммерийского 1854, с. 58; Петренко 1978, с. 46; Уильямс, Огден 1995, с. 137]. На відміну від браслетів з пантікапейського некрополя, майстру, який виготовив гривну, вдалося досягти більш якісного, тугого скручування трубочок, які щільно прилягають одна до одної, зовсім не утворюючи просвітів. Ймовірно, подібна конструкція джгута визначила і своєрідну «рухливість», «гнучкість», «пружність» гривни з Куль-Оби¹¹. Параметри прикраси можуть змінюватися в залежності від її положення, і, як результат, форма гривни може бути в одних випадках трохи витягнута по горизонталі, в інших - по вертикалі, або ж мати округлий абрис, що помітно на фотографіях прикраси в різних виданнях [Бабенко 2019, с. 497, 498, рис. 6]. Це властивість гривни знайшла віддзеркалення в досить широкій варіативності її параметрів, наведених різними дослідниками: 34*26 см [Петренко 1978, с. 46], діаметр 25,8 см [Piotrovsky and etc. 1986, pl. 126; Jacobson 1995, p. 120], близько 25 см [Schiltz 1994, S. 162], 26.6* 24 см [Уильямс, Огден 1995, с. 137], довжина 31,5 см [Алексеев 2012, с. 184].

Джгути пекторалі з Великої Близниці виготовлені в такій же техніці і також могли мати схожу рухливість. Це і вимагало від майстра додаткових зусиль для досягнення необхідної жорсткості не тільки загальної конструкції, але ще й самих джгутів. Відповідно, і схожі зовні бордюри обох пекторалей могли виконувати в конструкції прикрас різні функції. Бордюр нижнього фриза пекторалі з Товстої Могили, зменшуючи висоту просвіту, забезпечував оптимальне розміщення скульптурних фігур між двома джгутами фриза. А також візуально збільшував ширину фриза, створюючи більш гармонійне співвідношення розмірів верхнього і нижнього фризів. Два бордюри пекторалі з Великої Близниці, в поєднанні з сімнадцятьма поперечними смужками, були каркасом для кріплення фігур фриза і забезпечували нерухомість скручених з трьох трубочок джгутів пекторалі (рис. 3: 1-6). Такі різні підходи при створенні базових елементів у конструкції обох пекторалей свідчать про те, що, незважаючи на загальну зовнішню схожість, ці прикраси відрізняє не тільки більший або менший рівень майстерності торевтів, які виготовили їх, а й застосування ними різних конструктивних рішень і технологій виготовлення окремих деталей [Бабенко 2018а]. Найімовірніше, майстер пекторалі з Великої Близниці не тільки не володів технологією виготовлення порожнистих псевдокручених трубок, але й не усвідомлював необхідність їх використання в конструкції подібної прикраси.

Стилістика. Загальна структура композиції обох прикрас, попри зазначену вище схожість форми і окремих елементів, виявляє і такі ж разючі відмінності. З усіх відомих предметів греко-скіфської торевтики пектораль з Товстої Могили є виробом з найбільш виразною вертикальною і горизонтальною структурою композиції, що було відзначено багатьма дослідниками. Тернарна вертикальна структура пекторалі вирізняється різким протиставленням образів (дикі і фантастичні тварини - люди і худоба) і сюжетів (ідеї смерті - ідеї народження / годування) нижнього і верхнього фризів. Горизонтальна структура характеризується умовною симетрією лівого і правого боку, причому на верхньому фризі зміст багатьох образів і сюжетів лівого боку протилежний правому (наявність і відсутність налобної пов'язки; підвішений або лежачий горит; лошата і телята - тільки що народжені чи вже смокчуть вим'я тощо). Наявність на пекторалі з Великої Близниці всього одного фризу від самого початку зумовлює відсутність вираженої вертикалі в її композиції. Але і горизонтальній композиції властива набагато менш виражена симетрія - мабуть, тільки сцени переслідування зайця собакою на кінцях фризу відповідають цій вимозі. Решта тварин - цапи і барани - утворюють п'ять груп (центральна група з цапом і зверненими до нього бараном і ще одним цапом, а також чотири парні - по дві з кожного боку - групи тварин різного виду), які демонструють хіба що кількісну симетрію. І склад протиставлених тварин, і утворені ними сюжети, не симетричні, а саме «не обмежені» [Калашник 2014, с. 189] в позах будь-якими умовностями.

При всій унікальності пекторалі з Товстої Могили, її характерною особливістю є використання в композиції значної кількості ідей, запозичених майстром з різних творів художньої культури Давньої Греції і Фракії. Ще Б.М. Мозолевським була помічена залежність структури композиції пекторалі від скульптурних фронтонів Парфенону, котра реалізувалася в наслідуванні підтрикутної форми образотворчого поля з високим центром, що зменшувався до країв; в побудові центру у вигляді парної скульптурної композиції з «полегшеним» центром; в протиставленні верхнього і нижнього фризів пекторалі, аналогічного яскраво вираженому контрасту змісту композицій східного і західного фронтонів Парфенону (рис. 4: 2, 3) [Мозолевський 1979, с. 216, 217]. Побачити в композиції пекторалі з Великої Близниці будь-яку близькість до фронтонів Парфенону важко. У центрі фриза домінує фігурка цапа. Образотворче поле, незважаючи на місяцеподібний абрис, на більшій частині своєї протяжності за рахунок пропорційних фігурок тварин, рівномірне. Відсутні і будь-які ідеї протиставлення.

Одним із джерел натхнення для майстра пекторалі з Товстої Могили могли бути пекторалі з Фракії і Македонії [Тге^ег 2005, р. 63], що також виявляють подібність за цілою низкою ознак - широким місяцеподібним абрисом, структурою композиції у вигляді концентричних образотворчих фризів, використанням в орнаментації витких рослинних пагонів зі спіральними завитками (рис. 4: 4, 5). Однак враження схожості повністю зникає при порівнянні балканських пекторалей з таманською і навряд чи теза про їх можливу спорідненість коли-небудь з'явилася, якби не була знайдена пектораль з Товстої Могили. Абрис пекторалі з Великої Близниці помітно вужче. Відсутня характерна концентричність фризів.

На аналізі рослинних композицій двох пекторалей варто зупинитися докладніше. На прикрасі з Товстої Могили рослинним орнаментом, що складається з центрального куща аканта і пагонів зі спіральними завитками, а також квітів (розеток різних типів і дзвіночків) і пальметок, прикрашений середній фриз Детальний опис середнього фризу див. [Мозолевський 1979, с. 83-86; Підвисоцька, Черняков 2002, с. 17-26; Pfrommer 1982, S. 156-159; Gebauer 1997, S. 147-160] та ін..

Рис. 4. Можливі запозичення в композиції, сюжетах і образах пекторалі з Товстої Могили: 1 - пектораль з Товстої Могили [Dally 2008, Abb. 2]; 2, 3 - скульптурні групи фронтонів Парфенона (реконструкція) [http://ermakvagus.com/Europe/Greece/Athens/parthenon-rus.html]; 4 - пектораль з Мезека [Венедиков, Герасимов 1973, ил. 230]; 5 - пектораль з Вирбиці [Archibald 1985, fig. 2]; 6-10 - монети із зображенням сцен годування теляти коровою (6 - Діррахія; 7 - Аполлонія; 8 - Карістос) і корови з піднятою задньою ногою (9, 10 - Еретрія) [Бабенко 2017, рис. 3, 4, 5, 8-10]; 11 - діадема з Вергіни, фрагмент [Andronicos 1984, p. 196]; 12 - діадема з Ставруполіса

[https://www.amth.gr/en/exhibitions/permanent-exhibitions/gold-macedon]

Fig. 4. Possible borrowings in the composition, plots and images of the pectoral from the Tovsta Mohyla: 1 - pectoral from the Tovsta Mohyla; 2, 3 - sculptural group of pediments of the Parthenon (reconstruction); 4 - pectoral from Mezek; 5 - pectoral from Varbitsa; 6-10 - coins depicting scenes of feeding a cow calf (6 - Dyrrhachion; 7 - Apollonia; 8 - Karystos) and cow with raised hind leg (9, 10 - Eretria); 11 - diadem from Vergina, fragment; 12 - diadem from Stavroupoli

Унікальність цього фриза пекторалі зумовлена, перш за все, його технічним виконанням. В цілому ж, на предметах торевтики в IV ст. до н.е. різні варіанти подібних рослинних композицій використовувалися досить широко. Якщо говорити саме про композицію з яскраво вираженим центром, від якого в'ються пагони, то краще за все вона репрезентована на пластинах парадних головних уборів Пластини з подібним декором входили до складу всіх парадних уборів Чортомлика [Алексеев и др. 1991, кат. 113, 122, 128, 136], а також Товстої Могили [Мозолевський 1979, рис. 110], курганів № 8 групи «П'ять братів» Єлизаветівського могильника [Скрыпник 1999, фото 1], №№ 2 (погр. 2) і 22 (погр. 1) біля с. Вільна Україна [Leskov 1974, Abb. 88, 123, 124], № 8 Пісочинського могильника [Бабенко 2005, рис. 15: 1, фото 12], № 5 поблизу с. Оксютинці [Firsov, Zuravlev 2007, Abb. 17].. Ця схема була реалізована і в декорі гюнівської пластини, а також на нижній частині тулуба чортомлицької амфори. При цьому, в рослинну композицію на амфорі і на більшості пластин, як і на пекторалі, у якості неодмінних персонажів включені птахи. Поява таких композицій в греко- скіфському мистецтві, поза сумнівом, пов'язана із зовнішнім імпульсом, а саме із фракійського, македонського і південноіталійського регіонів, де подібні рослинні композиції використовувалися для декору різних предметів мистецтва [Pfrommer 1982, S. 119-190; Gebauer 1997, S. 147-160]. Значне поширення цієї схеми рослинної композиції на різноманітних виробах греко-скіфської торевтики не дозволяє стверджувати виключно зовнішній характер її запозичення при виготовленні майстром середнього фриза пекторалі, який міг «підглянути» подібний орнаментом на інших виробах. Набагато виразніше про це свідчить близькість технічного втілення такого орнаменту із закручених у спіраль дротяних вусиків, листків аканту з рубчастими краями, полум'яніючих пальмет, подвійних розеток, якими утворені об'ємні композиції середнього фризу пекторалі і дротяних діадем з гробниці Філіпа II в Вергіні і Ставруполіса (рис. 4: 11, 12) [Gebauer 1997, S. 149].

На пекторалі з Великої Близниці звивистими рослинними візерунками, виконаними в техніці філіграні, прикрашені трикутні кутові пластини. Прикриті фігурками собаки і зайця, вони ледь помітні на загальному тлі. Більше впадають в очі квіти основного образотворчого поля. У порівнянні зі середнім фризом пекторалі з Товстої Могили, квіти таманської пекторалі поступаються і художнім рівнем, і номенклатурою репрезентованих видів. Вони не утворюють rankenornament, а розташовуючись у верхній або нижній частині образотворчого фризу, слугують своєрідним маскуванням для «невиразних» стовпчиків. Флора пекторалі репрезентована 4-, 6- і 8-пелюстковими розетками з округлими пелюстками, 8-пелюстковою квіткою з гострими пелюстками, а також гострозубчастим листям і кулястими коробочками з вертикальними реберчастими перегородками і сегментованим диском. Вже Л.Е. Стефані вони були атрибутовані як коробочки маку (а розетки - як макові квітки) [Стефани 1871, с. 18]. У наступних роботах це визначення набуло підтримки [Толстой, Кондаков 1889, с. 59; Шауб 2004, с. 151; 2007, с. 126; Русяєва 2008, с. 523; Калашник 2014, с. 189] Е. Якобсон визначила їх як «gourdshaped objects», тобто, «предмети в формі гарбуза» [Jacobson 1995, p. 118]. Предмети дійсно напрочуд правдоподібно нагадують макові коробочки. Але, з огляду на крайній схематизм інших рослинних елементів, в них можна побачити і спрощене зображення бутонів. Подібні бутони більш реалістичної версії представлені на підвісках сітчастих нагрудників (Солоха, Пісочин, Бердянський курган) [Манцевич 1987, кат. 38; Бабенко 2005, рис. 4: 15, фото 2; Мурзин и др. 2017, с. 110, кат. 100б] і на пластинах одного з головних уборів Чортомлика [Алексеев и др. 1991, кат. 128]. Морфологія гострозубчастого листя, з огляду на його схематизм, може цілком відповідати листю аканфа [Калашник 2014, с. 189], але його розташування на верхівках стовпчиків погано узгоджується з морфологією рослини. Якщо прийняти визначення «бутонів» як насіннєвих коробочок маку, то і листя, з огляду на велику ступінь подібності з природним прототипом, слід інтерпретувати як макове. Однак, як і в попередніх випадках, говорити про зовнішнє запозичення немає підстав - в IV ст. до н.е. подібні образи рослинного орнаменту використовувалися для декору різноманітних виробів греко-скіфської торевтики дуже широко.

Ідеї деяких сцен верхнього фризу пекторалі з Товстої Могили - сцени годування теляти коровою або «чухання» задньою ногою коня - могли бути запозичені торевтом з низки монетних сюжетів. Близькі за змістом сцени можна побачити на монетах Керкіри (Корфу), Аполлонії, Діррахії та Карістоса, а також Еретрії, які буквально або в творчо переробленому вигляді були відтворені торевтом на пекторалі (рис. 4: 6-10) [Бабенко 2017, с. 30-33]. На таманській пекторалі також присутня тварина (коза? вівця?), яка чухає вухо, але її вигляд близький не монетному сюжету, а скоріш репрезентує своєрідну алюзії на сцену пекторалі з Товстої Могили (рис. 8: 1).

[Kemeczei, 2009, Taf. 59, 18]; 8 - бляха з Феттерсфельде (Віташково), фрагмент [Nawroth 2007, Abb. 3]; 9 - аскос з Німфейського некрополю [Vickers 2002, pl. 8]. Зображення зіщуленого зайця (10-13): 10 - бляшка з Куль-Обы, фрагмент [Piotrovsky and etc. 1986, pl. 197]; 11, 12 - курган 2 Пісочинського могильника [Бабенко 2005, фото 3]; 13 - могила 1b Німфейського некрополя [Vickers 2002, pl. 5]

Наведені приклади досить виразно дозволяють побачити, що на задум пекторалі з Товстої Могили вплинули різноманітні і різнорідні твори мистецтва, з яких багато ідей могли бути використані майстром при виготовленні шедевра. Однак сліди подібних запозичень практично не простежуються в композиції, сюжетах і образах пекторалі з Великої Близниці. Інакше кажучи, створення пекторалі з Товстої Могили було обумовлене не тільки високою технічною і художньою майстерністю торевта, а і його широким кругозором. Навряд чи таким же чином можна охарактеризувати і майстра пекторалі з Великої Близниці - значна частина ідей могла бути запозичена ним безпосередньо від пекторалі з Товстої Могили, знайомство з якою видається дуже вірогідним.

Рис. 5. Сцени переслідування зайця собакою (1-9): 1, 2 - пектораль з Товстої Могили, фрагмент [Dally 2008, Abb. 2]; 3, 4 - пектораль з Великої Близниці, фрагмент [Калашник 2014, с. 188, 193]; 5 - оббивка горита з Мелітопольського кургану, фрагмент [Scythian gold 1999, p. 226, cat. 172]; 6 - накладка кістяного гребеню з Куль-Оби, фрагмент [Piotrovsky and etc. 1986, pl. 255]; 7 - бляха з Салонта, фрагмент

Fig. 5. Scenes with a dog chasing a hare (1-9): 1, 2 - pectoral from the Tovsta Mohyla, fragment; 3,4 - pectoral from the Velyka Blyznytsia, fragment; 5 - overlay of a gorytos from the Melitopol barrow, fragment; 6 - bone overlay of a comb from the Kul-Oba barrow, fragment; 7 - plaque from Salonta, fragment; 8 - plaque from Vettersfelde (Witaszkowo), fragment; 9 - askos from Necropolis at Nymphaeum. Image of shrunken hare (10-13): 10 - plaque from the Kul-Oba barrow, fragment; 11, 12 - barrow 2 Pisochyn burials; 13 - Grave 1b from Necropolis at Nymphaeum

Одним з найбільш помітних елементів схожості двох пекторалей, зазначеним багатьма дослідниками, є сцени погоні собаки за зайцем, що розміщені по кутам образотворчих фризів (рис. 5: 1-4). Але за удаваною зовнішньою схожістю виявляється і ряд відмінностей. Даний сюжет - гонитва собаки за зайцем - був втілений на різноманітних предметах з різного матеріалу, вирізняючись при цьому стійкою канонічністю (рис. 5: 5-9) Сцени гонитви собаки за зайцем зображені на оббивках горитів чортомлицької серії, причому найбільш повна версія цієї сцени відтворена на гориті з Мелітопольського кургану [Черненко 1981, рис. 53, 54, 56, 58], накладці кістяного гребеня з Куль-Оби [Piotrovsky etc. 1986, pl. 214], золотий блясі з Феттерсфельде (Віташково) [Nawroth 2007, Abb. 3], хрестоподібній блясі з Салонта [Kemeczei 2009, Taf. 59: 18], червонофігурному аскосі з Німфейского могильника (музей Оксфордського університету) [Vickers 2002, p. 29, pl. 8].. У всіх випадках сцена динамічна - собака жене зайця, який стрімко втікає. На таманській же пекторалі заєць причаївся, притиснувши голову до передніх лап, що ще Л.Е. Стефані здавалося дивним [Стефани 1871, с. 19]. Ця різниця була відзначена лише деякими дослідниками [Полидович, Вольная 2005, с. 421; Гаврилюк, Тимченко 2015, с. 104] Г.І. Соколов цю сцену пекторалі порівнював з «детской чистотой восприятия мира» - «... зайцы, которых травят собаки, не убегают, а сжимаются в комочек, как будто наивно полагают, что смогут избежать гибели» [Соколов 1997, с. 404].. На думку Н.О. Гаврилюк і М.П. Тимченка, зайці зображені «притаившимися, еще не вспугнутыми», хоча тут же, порівнюючи їх із зображеннями епохи пізньої бронзи на рельєфах Воріт сфінкса з Аладжа-Хююка, визначають їх як символ слабкого й боягузливого противника [Гаврилюк, Тимченко 2015, с. 113]. Запропонована іконографічна паралель з точки зору культурного контексту не дуже вдала, враховуючи як хронологічну, так і територіальну віддаленість аналогії. У подібній позі зайців можна побачити на численній серії пластинчастих аплікацій (варіант 2 групи 2 за Ю.Б. Полідовичем і Г.М. Вольною [Полидович, Вольная 2005, с. 418]), а також на золотій бляшці з Куль-Оби зі сценою полювання вершника на зайця [Piotrovsky and etc. 1986, pl. 197] (рис. 5: 10-13). Також Н.О. Гаврилюк і М.П. Тимченко вважають, що сцени переслідування зайця собакою на обох пекторалях свідчать про близьке знайомство торевтів зі звичками звірів, що також не безперечно. Сцена гонитви на пекторалі з Товстої Могили вказує, скоріш за все, на знайомство торевта з образотворчим каноном, втіленим ним в техніці литва на найвищому художньому рівні. Сцена на таманській пекторалі є безсумнівною реплікою сюжету, репрезентованого на прикрасі з Товстої Могили. Але, в той же час, очевидний відхід від канонічної версії гонитви через заміну зайця, що біжить, на того, що сидить. Цей образ був, скоріш за все, запозичений з іншого образотворчого канону, а не відтворений через спостереження за живою природою. Це внесло в саму сцену інший зміст - собака не переслідує зайця, а заграє з ним, торкаючись лапою його стегна, що частково узгоджується з відомим сюжетом байки Езопа [Полидович, Вольная 2005, с. 427].

Рис. 6. Пектораль з Великої Близниці: 1, 2 - фрагменти [Калашник 2014, с. 191; Piotrovsky and etc. 1986, pl. 256]

Fig. 6. Pectoral from the Velyka Blyznytsia: 1, 2 - fragments

Рис. 7. Пектораль з Великої Близниці: 1, 2 - фрагменти [Калашник 2014, с. 189, 192] Fig. 7. Pectoral from the Velyka Blyznytsia: 1, 2 - fragments

Зіставлення художньої досконалості сцен гонитви собаки за зайцем безумовно свідчить про неоднаковий рівень майстерності, і, вкотре, про різне авторство обох пекторалей. Але грубуватість фігурок собаки і зайця на пекторалі з Великої Близниці відчутно дисонує не тільки з шедеврами мікропластики прикраси з Товстої Могили, а й зі скульптурами цапів і баранів на самій таманській пекторалі. Створюється враження, що це або твори різних майстрів, або торевт повністю знехтував естетикою фігурок собаки і зайця, відводячи їм допоміжну декоративну функцію.

Рис. 8. Пектораль з Великої Близниці: 1, 2 - фрагменти [Калашник 2014, с. 190] Fig. 8. Pectoral from the Velyka Blyznytsia: 1, 2 - fragments

Найбільш видовищну і, поза сумнівом, оригінальну частину композиції пекторалі з Великої Близниці складають 11 фігурок цапів і баранів, розташованих у різних позах по всій довжині образотворчого фризу (рис. 6-8). Разом з пектораллю з Товстої Могили та амфорою з Чортомлика таманська пектораль становить рідкісну групу предметів торевтики, прикрашених фігурками худоби, причому на відміну від перших двох випадків, в цих сценах відсутні людські персонажі. Тварин цієї пекторалі вирізняє і деяка статева і видова невизначеність. Якщо на пекторалі з Товстої Могили навіть у випадках відсутності помітних статевих ознак наявність потомства апріорі вказує на приналежність дорослих тварин до самок, то на таманській пекторалі статева атрибуція тварин не має такої жорсткої визначеності. Як наслідок, дослідники припускають як одностатевий (або вівці і кози [Артамонов 1966, с. 72; Манцевич 1974, с. 93; Раевский 1978, с. 118; Мозолевский 1979, с. 213; Бессонова 1983, с. 72; Гаврилюк 1999, с. 146, 147; Русяєва 2008, с. 523; Гаврилюк, Тимченко 2015, с. 99], або барани і цапи [Стефани 1871, с. 18; Толстой, Кондаков 1889, с. 59; Гайдукевич 1949, с. 290; Цветаева 1968, с. 73; Мачинский 1978, с. 138; Калашник 2014, с. 189], варіант - «козлики і барашки» [Соколов 1999, с. 212]), так і в усяких поєднаннях різностатевий (барани, цапи, кози [Михайлин 2005, с. 80], барани, вівці, цапи [Трейстер 2010, с. 555], вівці, цапи, кози [Гребнев 2007, с. 290, 291]) склад худоби.

Немає одностайності і стосовно видової належності тварин. Не викликає сумнівів атрибуція 7 цапів / кіз і 2 баранів. Морфологія ще двох тварин - крайньої праворуч і другої з лівого краю (від глядача) - амбівалентна. Характер трактування вовни тварин - у вигляді кружечків з поглибленням в центрі - ідентичний хутру баранів у центрі композиції. Але голівки тварин з короткими ріжками ближче цапиним. Л.Е. Стефані розглядав цих тварин як баранів [Стефани 1871, с. 18]. А.П. Манцевич тварину, що чеше морду, вважала цапом [Манцевич 1980, с. 107]. М.Ю. Трейстер, який побачив серед тварин «цапів, баранів, овець», вважав, з контексту пасажу, їх вівцями. Н.О. Гаврилюк різний характер вовни кіз на двох пекторалях трактувала як ознаку двох порід - пухових (Товста Могила) і вовняних (Велика Близниця) [Гаврилюк 1999, с. 147]. Беручи до уваги помітну різницю вовни основного козлиного стада від двох «проблемних» персонажів пекторалі з Великої Близниці, можна припустити, що дослідниця не бачила в них представників цього виду. У більш пізній роботі ця проблема була вирішена по-іншому - на пекторалі визначені тільки 9 з 11 тварин - 7 кіз і 2 вівці, ще ж двох тварин автори «забули» згадати [Гаврилюк, Тимченко 2015, с. 99]. Найбільш ґрунтовний аналіз складу козлиного стада на пекторалі з Великої Близниці зробив Я.В. Гребньов, який побачив там 9 кіз трьох різних порід. На думку дослідника 7 кіз і цапів відносяться до молочного або грубошерстного типу і представлені двома породами з рогами типу безоарового козла (рис. 9: 1, 4) і з рогами типу «пріска» (рис. 9: 2, 5). Ще 2 кози - з «баранячою» вовною - нагадують Я.В. Гребньову «представників сучасної придонських породи» (рис. 9: 3, 6) [Гребнев 2007, с. 290, 291].

Попри можливу правдоподібність подібних визначень, необхідно все ж мати на увазі, що зображення тварин на пекторалі виконані в стилізованому вигляді і тому ті чи інші збіги або відмінності від природного прототипу можуть бути досить умовними. Не виключено, що своєрідний симбіоз морфології цих двох тварин мав навмисний характер, можливих причини якого торкнемося нижче.

Показово, якщо до розкопок Товстої Могили дослідники незмінно захоплювалися жвавістю «схоплених з натури» тварин на пекторалі з Великої Близниці [Толстой, Кондаков 1889, с. 59; Гайдукевич 1949, с. 290; Цветаева 1968, с. 73], то вже опісля, на контрасті між двома пекторалями, бачили їх кремезними і негнучкими, з застиглими позами [Schwarzmaier 1996, S. 127; Русяєва 2008, с. 523]. Подібна оцінка навряд чи справедлива, втім, вона не одностайна (порівн.: [Соколов 1997, с. 404; 1999, с. 212; Калашник 2014, с. 189]). Порівнювати художню стилістику тварин двох пекторалей в контексті їх більшої або меншої відповідності природним прототипам навряд чи коректно.

Рис. 9. Відповідність порід кіз на пекторалі з Великої Близниці природним прототипам: 1, 4 - тварини з рогами типу безоарового козла; 2, 5 - козли з рогами типу «пріска»; 3, 6 - козли сучасної придонської породи [Калашник 2014, с. 190, 191; Piotrovsky and etc. 1986, pl. 256]

Fig. 9. Correspondence of goat breeds on pectoral from the Velyka Blyznytsia to natural prototypes: 1, 4 - animals with horns such as bezoar ibex; 2, 5 - goats with horn type «prisca»; 3, 6 - goats of modern breed «prydonska»

На пекторалі з Товстої Могили, а також на чортомлицькій вазі і багатьох інших виробах художники прагнули до реалістичної манери зображення тварин, відмінної від традицій власне скіфського звіриного стилю. Всі фігурки баранів і цапів на пекторалі з Великої Близниці виконані в інший, абсолютно оригінальній стилістиці. Самобутністю стилю цапи і барани виділяються навіть на тлі розглянутих вище скульптурок собак і зайців, які, незважаючи на грубуватість, є прикладом реалістичного трактування тварин.

Як було сказано вище, в позах деяких тварин таманської пекторалі помітні явні алюзії на сюжети пекторалі з Товстої Могили (тварина, що чеше вухо, коза, яка піднімається з упором на коліно), що було відзначено неодноразово [Манцевич 1980, с. 107; Русяєва 2008, с. 523; Бабенко 2017, с. 32]. Багато дослідників, характеризуючи сцени таманської пекторалі, бачили в них «резвящихся» тварин [Мачинский 1978, с. 138; Бессонова 1983, с. 72], урочисто виступаючого барана або цапа, що заграє з лежачою козою [Михайлин 2005, с. 80]. Подібному «олюдненню» створених художником образів сприяють індивідуальні риси кожної з тварин, особливий характер і емоційний стан яких дуже виразно вдалося передати торевту.

Рис. 10. Теракотові статуетки зі склепу № 4 Великої Близниці (1-13) [ОАК за 1869 год, 1871, табл. II] Fig. 10. Terracotta figurines from tomb № 4 the Velyka Blyznytsia

Рис. 11. Теракотові статуетки зі склепу № 4 Великої Близниці (1-15) [ОАК за 1869 год, 1871, табл. III] Fig. 11. Terracotta figurines from tomb № 4 the Velyka Blyznytsia

Серед витворів мистецтва, що дійшли до наших днів, важко вказати хоча б ще один вироб, прикрашений зображеннями тварин у подібній стилістиці А. Шварцмайєр порівнювала «статичне і незграбне трактування тварин» на пекторалі з Великої Близниці з рельєфними зображеннями на дзеркалах з музею Бенакі в Афінах і Державного античного зібрання в Мюнхені [Schwarzmaier 1996, S. 127-129].. Якщо осучаснити характеристику враження, яке справляють цапи і барани пекторалі, то можна відзначити їх схожість - і за зовнішнім виглядом, і за переданими рухами - з героями анімаційних фільмів для дітей Г.І. Соколов відзначав, що ці «образы ... очаровательны своей почти детской чистотой восприятия мира» [Соколов 1997, с. 404].. Визначаючи характер їх стилістики, можна говорити не про реалістичну, а про гротескну, карикатурну манеру зображення тварин. Якщо коло пошуку аналогій не обмежувати предметами торевтики і анімалістичними сюжетами, а в якості критерію для визначення ймовірних робіт художника використовувати таку рису індивідуального художнього стилю майстра як гротескність створюваних ним образів, то слід звернути увагу на дуже примітний комплекс з 32 теракот, виявлених у цьому ж склепі № 4 Великої Близниці (рис. 10; 11).

Специфічною рисою цього набору теракотових статуеток, що вирізняються великим розмаїттям типів, є зазначена багатьма дослідниками «гротескність», «карикатурність», «потворність» створених художниками образів [Гайдукевич 1949, с. 290; Передольская 1950, с. 255, 256; 1962, с. 46; Артамонов 1966, с. 72; Грач 1974, с. 36; Соколов 1997, с. 400-420; 1999, с. 210; Ходза 2006, с. 165]. В цілому, перші зразки гротеску в давньогрецькому мистецтві можна побачити на аттичному вазовому живопису кінця VI-V ст. до н.е. [Ходза 2006, с. 156-162]. Але особливо яскраво цей напрям мистецтва проявився вже пізніше в коропластиці, де він репрезентований безліччю виготовлених в подібному жанрі теракот, трактованих найчастіше у вигляді образів комічних акторів давньогрецьких комедій. Зооморфні персонажі в цьому жанрі представлені не безпосередньо тваринами, а фігурками акторів у масках теляти, барана або осла [Ходза 2006, с. 75]. Однак для боспорської торевтики, тим більше по відношенню до образів з тваринного світу, гротескний стиль зовсім не характерний, і його використання робить таманську пектораль у цьому контексті прикрасою навіть більш унікальною, ніж пектораль з Товстої Могили.

Новаторство стилю фігурок тварин пекторалі в поєднанні зі знахідкою в цьому ж похованні трьох десятків теракот, виконаних у тому ж жанрі, дозволяє припустити, що подібний збіг міг бути невипадковим. Однак однозначно визначити його характер досить важко. Беручи до уваги широку традицію виготовлення гротескних теракот, їх первинність і самостійність не викликає сумніву. Ідея карикатурності стилю фігурок пекторалі, швидше за все, була запозичена торевтом у коропласта. Але чи можна допустити, враховуючи оригінальність гротескного стилю, єдине авторство для теракот і фігурок пекторалі?

Незважаючи на очевидну відмінність у техніці, матеріалі, відтворених образах, фігурки і теракоти вирізняє і ряд не менш помітних збігів. І фігурки пекторалі, і теракоти були виробами дрібної пластики. Навичками роботи з глиною, природними для коропласта, повинен був володіти і торевт, що відливав фігурки тварин в техніці одноразової воскової моделі. Про те, що виробнича діяльність коропласта і торевта могла мати точки дотику, свідчать різноманітні позолочені теракотові імітації виробів із золота. Серед цих теракот є круглі позолочені пластини із зображенням горгонейон, голівок Афіни і розеток. За припущенням О.Н. Ходзи, при виготовленні подібних теракот в якості своєрідної патриці могли використовувати саме золоті бляшки [Ходза 2018, с. 101-108].

Ще один стилістичний нюанс зближує теракотові статуетки і фігурки тварин на пекторалі. Г.І. Соколовим була помічена така риса майстра теракот як «внимание ... к физиономическим особенностям, к выражениям лиц и настроениям» персонажів, яких вирізняє «разнообразие оттенков чувств, запечатленных в чертах ... собравшихся в одну группу людей.» [Соколов 1997, с. 410]. Цю характеристику можна адресувати і фігуркам цапів і баранів на пекторалі.

Водночас не на користь думки про спільне авторство фігурок пекторалі і теракот з Великої Близниці може свідчити можливе місце їх виготовлення. Так, боспорське походження таманської пекторалі, беручи до уваги її близькість до прикраси з Товстої Могили, видається найбільш імовірним. Єдина думка про місце виготовлення теракот з Великої Близниці відсутня. Домінує точка зору про їх аттичне походження (поряд з іонійським і фанагорійський) [Передольская 1962, с. 50-52; Грач 1974, с. 36-39], що в принципі не виключає можливості виготовлення фігурок і теракот одним майстром, але все ж робить її малоймовірною.

Можлива стилістична похідність фігурок пекторалі від теракот зумовлює і їх семантичну кореляцію, яка буде розглянута нижче. В цілому, витонченість, оригінальність і єдність стилю виготовлених фігурок свідчить про майстерність і вишуканий смак майстра, що різко дисонує з іншим виглядом пекторалі, включаючи фігурки собак і зайців. Не виключено, що до її виготовлення причетні мінімум два торевти, рівень майстерності яких був різним.

Семантика. Першу спробу осмислення репрезентованих на пекторалі з Великої Близниці образів і сюжетів здійснив Л.Е. Стефані. Дослідник ще на початку огляду знахідок з гробниці № 4 Великої Близниці розглядав «большое ожерелье», разом з теракотовими статуетками, прикрасами головного убору, набором посуду, як свідоцтва належності похованою до вакхічного культу, що є складовою частиною культу елевсінських божеств [Стефані 1871 , с. 12]. Потім, охарактеризувавши сюжет пекторалі як «сцену сельского и пастушеского быта» [Стефані 1871, с. 18], виклав більш ніж на ста сторінках огляд різноманітних давньогрецьких і римських творів мистецтва (вазового і настінного живопису, гліптики, нумізматики, мармурової і бронзової скульптури, теракот, мармурових рельєфів, світильників, художньо оформленого бронзового посуду і предметів озброєння тощо), що містять зображення цапів і баранів. Репертуар згаданих сюжетів строкатий. Цапи і барани в різних поєднаннях репрезентовані такими, що пасуться чи граються, яких приносять у жертву, у вигляді верхових і в'ючних тварин, супутників персонажів або різноманітних їх інкарнацій. Номенклатура перелічених дослідником міфологічних персонажів, які в тому чи іншому контексті пов'язані з цапами і баранами, також дуже велика. Згадані різні герої (Паріс, Ендіміон, Ромул і Рем, Аттіс, Поліфем, Едіп та ін.) та божества (Деметра і Кора, Аполлон і його діти / Філакід, Філандр, Асклепій /, Артеміда, Геракл, Гермес, Артеміда і Ерот, Діоніс з численним почтом / Пан, Силени, Сатири, Менади, Пріап /, Гермес, Зевс /особливо в контексті міфу про золоте руно/, Гера, Афіна) [Стефані 1871, с. 19-128]. Але в кінці цього докладного синопсису Л. Е. Стефані так і не погодив з сюжетом пекторалі той чи інший персонаж, тому зазначений ним на самому початку зв'язок з вакхічними культами не зазнав змін.