Дві пекторалі - шедевр та його репліка

У наступні понад сто років дослідники, які зверталися до пекторалі з Великої Близниці, обмежувалися лише лаконічною характеристикою «живо схваченных с натуры животных», не докладаючи спроб аналізу смислового змісту сцен [Толстой, Кондаков 1889, с. 59; Гайдукевич 1949, с. 290; Артамонов 1966, с. 72; Цветаева 1968, с. 73].

Навпаки, увага до проблем семантики композиції пекторалі з Товстої Могили проявилася буквально з моменту відкриття прикраси. Вже через декілька років побачили світ три фундаментальні дослідження з цієї тематики [Мачинский 1978; Мозолевський 1978; Раевский 1978]. Згодом кількість семантичних інтерпретацій істотно збільшилася - тільки центральна сцена верхнього фризу налічує більше двох десятків оригінальних тлумачень [Бабенко 2013, с. 111-113]. При цьому для підтвердження тих чи інших трактувань багато дослідників досить часто проводили паралелі саме з сюжетами пекторалі з Великої Близниці. Подібні зіставлення набули характеру стійкої традиції, хоча далеко не всі з них можна визнати безперечними. Розглянемо деякі з них.

Семантику композиції пекторалі з Товстої Могили в цілому визначає її тернарна структура з протиставленням сюжетів верхнього і нижнього фризів за допомогою ряду бінарних опозицій, перш за все мотивів народження і смерті. Найбільш універсальне трактування композиції було запропоноване Д. С. Раєвським, який побачив в ній розгорнуте втілення скіфської космологічної моделі [Раевский 1978; 1985, с. 181-203, 229-233]. Порівнюючи обидві пекторалі, багато дослідників спробували пояснити композицію таманської пекторалі як скорочений, «збіднений» варіант, «конспект» пекторалі з Товстої Могили. При цьому верхній фриз найчастіше співвідносився зі сценами з домашніми тваринами, нижній - зі сценою переслідування зайця собакою, середній - з рослинними композиціями [Мачинский 1978, с. 145; Раевский 1978, с. 118; 1985, с. 230, 231; Бгепї]е8 1994, Б. 176]. На некоректність подібних зіставлень дослідники вже вказували [Богпавіег 1997, Б. 123-125; Михайлин 2005, с. 79, 80]. Але їх штучність стає ще виразнішою, якщо спробувати розпізнати елементи космограми в композиції таманської пекторалі, абстрагуючись при цьому від пекторалі з Товстої Могили. Показова відсутність структурності в композиції прикраси з Великої Близниці Більш виразно тернарну структуру можна побачити не в композиції пекторалі, а в наборі нагрудних прикрас з даного поховального комплексу. До складу прикрас небіжчиці, крім пекторалі, входили ще два намиста, набраних з пронизок, намистин, підвісок, оформлених у вигляді різних антропо-, зоо- та фітоморфних образів. При цьому, на одному намисті превалює рослинна тематика (розетки, підвіски-бутони), друге вирізняє репрезентативна номенклатура образів (горгонейони, голови бородатих сатирів, негрів, баранів, жаби, цикади, виноградні грона, астрагали). Цілком ймовірно, що семантика сюжетів і образів трьох прикрас була узгоджена, але навряд чи вона була пов'язана з ідеями світового дерева.. Образи, яким намагаються знайти більш-менш придатну відповідність кожному з трьох фризів, не відбивають стрижневих ідей, що маркують ту чи іншу зону світобудови. Відсутність сцен, що містять ідеї народження, очевидна. Навряд чи їх еквівалентом можна сприйняти «шлюбні ігри тварин» [Раевский 1985, с. 230], навіть через спірність такого трактування [Михайлин 2005, с. 79, 80]. Про хиткість «шлюбного» характеру периферійних пар свідчить і зазначена вище неоднозначність видової приналежності деяких тварин. Малоймовірно, що майстер-торевт, яким далеким він не був би від нюансів практичного скотарства, використовував для відтворення «шлюбних пар» тварин різного виду. Так само це стосується і до теми смерті, репрезентованої сценою гонитви собаки за зайцем. Навіть в композиції пекторалі з Товстої Могили ця сцена трактується неоднозначно, можлива навіть її трансформація на периферії «світу смерті» в життєстверджуючу ідею [Полидович 2006, с. 83]. Ще складніше для визначення тлумачення змісту цих сцен в композиції таманської пекторалі, відокремлених від «світу смерті», в силу можливої широкої варіативності значення цього сюжету [Полидович 2007, с. 93-99; Полидович, Вольная 2005, с. 426-428] чи його самостійності [БотаБІег 1997, Б. 124-125]. На думку Н.В. Молевої сцени гонитви собаки за зайцем на двох пекторалях наповнені певним протилежним змістом - на пекторалі з Товстої Могили тварини намагаються залишити «світ смерті», на таманській пекторалі - «світ життя» [Молева 2017, с. 84].

У структурі пекторалі як образотворчої космограми, середній фриз з рослинними пагонами «служит главным организующим элементом, связующим верхний и нижний фризы (resp. верхний и нижний миры), что соответствует функции мирового дерева» [Раевский 1985, с. 200] Порівн.: [Мачинский 1978, с.144, 145; Михайлин 2005, с. 34, 35, 117, 174; Gebauer 1997].. У композиції пекторалі з Великої Близниці рослинні мотиви чітко не структуровані, не організовані просторово (відсутня будь-яка видимість центральної осі), і їх смисловий зміст може мати зовсім інше наповнення.

Нарешті, є спроби «відсутні» елементи композиції таманської пекторалі відшукати серед інших предметів поховального комплексу. Б. Брентьєс брак виразних «сцен боротьби» на пекторалі спробував заповнити сценами битви на золотому калафі [Brentjes 1994, S. 176], що не знайшло підтримки [Fornasier 1997, S. 123-125]. Слід зазначити, що можлива наявність семантичного взаємозв'язку між різними предметами поховального комплексу була декларована багатьма дослідниками Деякі приклади див.: [Бабенко 2016, с. 12]. Докладніше див.: прим. 26. Інша думка про можливу календарну дату у Н.О. Гаврилюк і М.П. Тимченка. Вони вважають, що молодняк уже підріс і це свідчить про іншу календарну дату - кінець весни - початок літа [Гаврилюк, Тимченко 2015, с. 106, 107].. Але в цьому випадку обидва предмети - пектораль і калаф (з гробниці 1) - походять з різних поховань, і навіть з цієї причини ставити питання про можливий семантичний зв'язок між ними некоректно.

В.Ю. Михайлин сюжет пекторалі з Товстої Могили трактував як образотворчу версію триступеневої соціальної ініціації героя через статусне полювання на тварин трьох видів і триразової жертви, що забезпечувала перехід до більш високого статусу. У контексті цієї реконструкції був прочитаний і сюжет таманської пекторалі, а похована в гробниці № 4 Великої Близниці інтерпретована як не «дорослий скіфський цар», а «принц», який навічно залишився в першій, «собачо-заячій» стадії військової ініціації» [Михайлин 2005, с. 80]. Подібне трактування є наслідком ігнорування дослідником історичного і археологічного контексту пам'ятки. Слід мати на увазі, що поховання Великої Близниці належало не скіфському царю або принцу, а швидше вже «принцесі», представниці шляхетного боспорського роду. Уже це спростовує запропоновані автором тлумачення. Не можна погодитися і з неаргументованими сумнівами В. Ю. Михайлина щодо жрецької інтерпретації цього поховання [Михайлин 2005, с. 80, прим. 2]. Думка з цього приводу у дослідників вирізняється рідкісною одностайністю .

Зображення торевтами в композиції обох пекторалей худоби в «табуні» чи «стаді» дійсно виокремлює обидві прикраси (разом з чортомлицькою амфорою) на тлі інших творів мистецтва. Але в контексті семантичних трактувань цих образів настільки ж виразна і їх відмінність. Репрезентативний склад домашніх тварин верхнього фризу пекторалі з Товстої Могили та його сувора ієрархія дозволили тлумачити композицію як втілення ідеї «пяти частей скота», «всескотия», сліди якої можна виявити в індійській, іранській та інших традиціях («Чхандогья упанішада», «Артхашастра», «Рігведа» та ін.) [Раевский 1985, с. 193195; Никольская 2005-2009]. Подібні визначення зовсім не пасують неранжованому «стаду» таманської пекторалі, що складається лише з цапів і баранів без чіткої ієрархії.

Ряд сюжетів і образів пекторалі з Товстої Могили трактуються в контексті календарної, перш за все, новорічної (весняної) символіки (сцени шматування як символ весняного оновлення і відродження, сцени годівлі молодняку як маркер весняної календарної дати та ін.) [Бессонова 1983, с. 70-74; Мозолевський 1979, с. 225; Раевский 1985, с. 196;

Кузьмина 1984, с. 105-108; 1987, с. 3-12; Петрухин 2001; Бабенко 2013, с. 114-117]. Оманлива схожість сюжетів сприяла і близькій інтерпретації сцен таманської пекторалі як «весняного вигону худоби на пасовище» [Бессонова 1983, с. 71, 72]. Однак відсутність у цих сценах молодняку робить таке тлумачення малопереконливим. Якщо ж погодитися з трактуванням цих сцен як «шлюбних ігор» [Раевский 1978, с. 118; 1985, с. 230], тобто таких, що передують паруванню тварин, і співвіднести термін вагітності (близько 5 місяців) та передбачуваного часу окоту (кінець зими - рання весна), то найбільш вірогідною порою року слід визнати осінь. Але ця календарна дата не узгоджується, в свою чергу, з часом цвітіння маку, найбільш характерним для кінця весни та початку літа Але при цьому можливий зв'язок квітів маку з осінньою порою - рослини були створені богами для блукаючої Деметри для здобуття нею спокою і відпочинку [Топоров 2011, с. 389-392].. Ймовірно, якщо в сюжетах таманської пекторалі і є акцент на календарну символіку, він менш виразний і вказує на іншу пору року.

Багато дослідників центральну сцену верхнього фризу пекторалі з Товстої Могили пов'язували з культом хварна/фарна, матеріальним втіленням якого бачили баранячу шкуру / сорочку з баранячого хутра [Мошинский 2002, с. 85; Михайлин 2005, с. 118-176; Полидович 2006; Шауб 2007; Бабенко 2013, с. 118, 119; Вертієнко 2015, с. 40, 95]. Присутність двох або навіть чотирьох баранів на таманській пекторалі сприяла залученню цих сцен у якості ще однієї наочної ілюстрації поширення культу хварна/фарна [Михайлин 2005, с. 80; Шауб 2007, с. 128]. Подібні тлумачення не можна визнати переконливими. Барани на пекторалі не домінують ні кількісно, ні композиційно. Якщо ж вважати цапів семантичним еквівалентом баранів [Шауб 2007, с. 128], то число символів матеріального втілення божественної благодаті в межах однієї прикраси, що відрізняються до того ж множинністю сюжетних трактувань, може здатися надмірною. Але більш за все такому тлумаченню суперечить соціальний контекст поховальних комплексів. Поховання в Товстій Могилі належало представнику вищої скіфської аристократії, можливо, передчасно померлому спадкоємцю Атея, чим і пояснюється незвичайне місце розташування пекторалі в дромосі [Мошинский 2002, с. 87]. Тому пектораль, як матеріальне втілення хварна/фарна, пасувала похованому за статусом. Загальновизнано, що Велика Близниця була усипальницею представників шляхетної боспорської родини, які виконували певні жрецькі функції (насамперед, склепи 1 і 4). При великому розмаїтті думок про культи, жрицями яких могли бути поховані жінки, культ хварна/фарна як давньоіранська традиція не зовсім узгоджується з культурним контекстом. Показово, що І.Ю. Шауб, згадавши окремі предмети з Великої Близниці (крім пекторалі - золоті браслети) в зв'язку з уявленнями про хварн/фарн [Шауб 2007, с. 126, 128], в спеціальних дослідженнях, присвячених семантиці знахідок цього кургану, культ хварна/фарна не згадав [Шауб 1987; 2007, с. 370-385]. Ймовірно, не кожне зображення барана слід вважати символом хварна/фарна.

Таким чином, відкриття у Товстій Могилі пекторалі спричинило підвищену увагу до таманської прикраси і одночасно обумовило певну від неї залежність. Конструктивна і частково художня схожість двох пекторалей мимоволі зумовила стійку думку про їх семантичну тотожність, щонайменше, в частині трактувань. Тим часом, семантика композиції таманської пекторалі може мати абсолютно самостійне, незалежне від сюжетів пекторалі з Товстої Могили трактування. Ключем до її розуміння можуть слугувати декілька факторів. Поза сумнівом, найбільш змістовною для семантичних трактувань є саме високохудожня частина композиції пекторалі з Великої Близниці, а саме п'ять сцен за участю цапів і баранів. Художній рівень інших частин пекторалі, що обрамляють основне композиційне поле, істотно нижчий, і саме серед них найбільш помітні елементи наслідування пекторалі з Товстої Могили.

Також семантику пекторалі з Великої Близниці слід узгоджувати з контекстом поховального комплексу гробниці № 4. Як зазначалося вище, в історіографії не склалося єдиної точки зору про те, якому культу прислуговували поховані жриці. Докладний огляд думок з цієї проблеми викладено І.Ю. Шаубом [Шауб 1987; 2007, с. 370-385], що дозволяє обмежитися короткою їх характеристикою, акцентуючи увагу на окремих моментах. На думку Л.Е. Стефані, поховані в кургані жінки були жрицями культу Деметри та інших елевсінських богів [Стефани 1865; 1871, с. 12]. Але саме по відношенню до жриці з гробниці № 4 дослідник неодноразово, вказуючи на знахідки теракотових статуеток, калафу з фігурками менад, пекторалі, бронзових і теракотових судин, підкреслював її «пристрастие к вакхическому культу» [Стефани 1871, с. 12, 17].

М.І. Ростовцев відзначив «связь обеих женщин с культом Великого женского божества ... сближенного с элевсино-орфическим культом Деметры или Коры» [Ростовцев 1925, с. 372]. В.Ф. Гайдукевич вважав, що в кургані були поховані жриці Афродіти святилища Апатура [Гайдукевич 1949, с. 214]. Таку ж думку висловила і Н.П. Розанова [Розанова 1951, с. 212, 213]. З елевсінськими культами пов'язував поховання Великої Близниці М.І. Артамонов [Артамонов 1966, с. 69-74].

Першорядне значення у визначенні культу, служницею якого була жінка з гробниці № 4, має атрибуція комплексу теракотових статуеток. А. О. Передольська присвятила цим предметів серію робіт і розглядала їх як єдиний комплекс, що належав до культу великих елевсінських містерій на честь Кори і Деметри [Передольская 1950; 1955; 1962].

П. Александреску піддав критиці ці висновки і трактував комплекс теракот як приклад синкретизму діонісійської течії і місцевого аграрного культу Великої богині [Alexandrescu 1966, p. 75, 76], отримавши підтримку ряду дослідників [Грач 1974, с. 36; Шауб 2007, с. 377]. Г.І. Соколов поділяв думку про зв'язок теракотових статуеток з елевсінськими культами, але в той же час вважав, що деякі статуетки могли мати відношення до культу кабірів, Діоніса та Афродіти [Соколов 1997, с. 403]. У похованій у склепі 1 бачать жрицю Артеміди [Фиалко 2004, с. 51; 2011, с. 90].

На підставі комплексного аналізу поховального інвентарю, І.Ю. Шауб також прийшов до висновку про синкретичний характер культу жриць з Великої Близниці та зазначив ряд сюжетів, в яких наочно простежується зв'язок з місцевими культами. Так, предмети з різноманітною амазонською тематикою і змієногими персонажами пов'язані, на думку дослідника, з місцевим Великим жіночим божеством у хтонічному аспекті, вуздечні набори, прикрашені образом коня-оленя, і бляшка зі сценою шматування барса грифогіппокампом - зі скіфським світом [Шауб 1991; 2007, с. 370-385].

Подібна строкатість думок у визначенні культу, якому прислуговували жриці з Великої Близниці, є живильним середовищем для всіляких трактувань передбачуваної семантики сюжетів і образів пекторалі. Одне з таких тлумачень у гранично лаконічній формі було запропоновано Г.І. Соколовим, який припустив наявність зв'язку репрезентованих на пекторалі образів з елевсінськими містеріями [Соколов 1997, с. 404]. З елевсінською тематикою узгоджуються також включені в композицію пекторалі маки (якщо правильна така атрибуція «коробочок», квітів і листя), які були створені богами під час блукань Деметри, щоб вона здобула спокій і відпочинок [Топоров 2011, с. 389-392]. При цьому можливий й інший, більш глибший міфологічний зв'язок «мак - Деметра», що міг виразитися, в тому числі, у використанні маку в якості одного з інгредієнтів ритуального напою, що забезпечував екстатичний стан учасникам містерій [Судник, Цивьян 1981, с. 308311]. Однак, як і в багатьох інших випадках, значення образу маку полісемантичне.

Можна обрати і інший напрямок в пошуках ймовірних тлумачень семантики пекторалі, виходячи з передбачуваного культу, служницею якого була жриця зі склепу 4. Одним з найбільш очевидних атрибутів, що визначають приналежність похованою жінки до жрецькому стану, є парадний головний убір - калаф. Калаф прикрашали 11 рельєфних фігурок - танцюючих менад і сатирів, а також менад на грифоні і барсі та фігурки крилатої Ніки (рис. 12: 1-11). Традиція декорування головних уборів фігурками танцюючих менад набула широкого поширення в IV ст. до н.е. в Північному Причорномор'ї. Відомо щонайменше 10 комплексів, де виявлені подібні аплікації, виконані в двох варіантах - на чотирикутних пластинах і у вигляді контурних бляшок Менади на пластинах виявлені в Великому Рижанівському кургані [Скорый, Хохоровски 2018, рис. 176: 2] та кургані 8 Пісочинського могильника [Бабенко 2005, рис. 17: 1-4, фото 11], у вигляді контурних аплікацій - у Діївому кургані [Piotrovsky and etc. 1986, pl. 135], Гаймановій Могилі [Бидзиля, Полин 2012, рис. 752: 1-6], Денисовій Могилі [Мозолевский 1980, рис. 68: 11], курганах 12 и 14 Рогачикського курганного поля [Болтрик, Фиалко 2007, рис. 1: 10, 11], кургані 6 біля с. Водославка [Купрій та ін. 2019, рис. 6: 2, 3]..

Рис. 12. Бляшки - прикраси головного убору зі склепу № 4 Великої Близниці (1-11) [Калашник 2014, с. 180, 181]

Fig. 12. Plaques - headdress decoration from tomb № 4 the Velyka Blyznytsia

Менади репрезентовані фігурками двох видів - з ножем і відрубаною цапиною ногою (1) і з тирсом, цапиною головою і плащем з цапиною шкури (2). Причини популярності цього сюжету у племен Північного Причорномор'я пояснюються по-різному і пов'язуються або з посиленням грецького впливу (і навіть цілеспрямованої пропагандою) на релігію скіфів, що і привело до запозичення скіфами еллінських культів [Рябова 1979; Русяєва 1995], або з використанням цих образів для втілення скіфами споконвічно своїх ритуалів [Раевский 1985; Бабенко 2002]. «Почет» Діоніса, що прикрашав головний убір жриці зі склепу 4 Великої Близниці репрезентований великою кількістю образів і вирізняється від «скіфських» менад стилістикою - на думку дослідників вони мають більш «грецький» вигляд [Шауб 2007, с. 341, 380; Бидзиля, Полин 2012, с. 494, 495]. Здається очевидним, що жриця, головний убір якої був прикрашений різноманітними персонажами діонісійского культу, мала до нього безпосереднє відношення. Якщо ж розглядати костюм небіжчиці в сукупності, то окремі його частини, більш того - ті, що займали домінуюче, найбільш видовищне положення - такі як головний убір і комплект нагрудних прикрас, повинні бути погоджені і взаємопов'язані між собою.

Як вже зазначалося вище, багато дослідників бачили в різних предметах інвентарю з цього поховання атрибути саме діонісійського культу. Це і ряд теракотових статуеток, і персонажі наборного намиста, і набір мініатюрного теракотового і бронзового посуду [Стефани 1871, с. 12, 17; Alexandrescu 1966, p.75, 76; Грач 1974, с. 36; Шауб 2007, с. 377; Соколов 1997, с. 403]. Тому висловлене Л.Е. Стефані припущення про зв'язок пекторалі («большого ожерелья») з «вакхічних культами» [Стефани 1871, с. 12] є цілком обґрунтованим і заслуговує більш пильної уваги.

Кількісно і композиційно домінантними персонажами пекторалі є цапи, репрезентовані сім'ю або дев'ятьма особинами, одна з яких розташована в центрі фризу. Цап був одним з найбільш поширених зооморфних втілень Діоніса, культовим символом цього бога. Саме в козеня (варіант: баранчика), рятуючись від гніву Гери, був перетворений Діоніс. Виражені цапині риси мають і персонажі діонісійського почету - Пан і сатири. Тому, можливо, в персонажах пекторалі ми бачимо втілення Діоніса в зооморфній інкарнації (цап у центрі) та його численної свити.

Зазначений вище можливий зв'язок між теракотовими статуетками і персонажами пекторалі в технологічному і стилістичному (гротескний, карикатурний стиль) плані можна доповнити ще одним аспектом, пов'язаним з театральною складовою. Частина теракотових статуеток з Великої Близниці дослідники трактують саме як образи комічних акторів давньогрецької комедії і сатиричної драми. Певні алюзії - видимі і ледь помітні - на ті чи інші сторони театрального життя можна побачити і в персонажах пекторалі з Великої Близниці. Обов'язковими учасниками сатиричної драми були обряджені в цапині шкури сатири. «Трагедія» (тpayюф^a) - «пісня цапів» як вид драми отримала назву від трагічного хору, учасники якого, зображуючи супутників Діоніса, одягалися в цапині шкури. Можна припустити, що об'єднані в п'ять сцен одинадцять фігурок цапів і баранів могли бути алегоричним зображенням учасників театрального дійства в зооморфному втіленні. Це враження посилює «олюднений» характер відтворених образів тварин, підкреслена їх емоційність і характерність поз у кожній з груп. Всі п'ять груп залишають відчуття деякої алюзії на конкретні сцени якоїсь п'єси, зрозумілі колу обізнаних.

Специфікою давньогрецького театру було використання акторами в постановках п'єс спеціальних масок - людських облич, голів тварин, міфологічних і фантастичних істот, покликаних передати особливості характеру і емоційного стану персонажа. Можливо, зазначені вище труднощі з визначенням виду двох тварин на пекторалі - то чи цапів, то чи баранів, також є певною алюзією на акторські маски, тобто, торевт відтворив двох баранів з одягненими масками цапів.

З діонісійськими культами можуть бути пов'язані й інші образи, включені в композицію пекторалі з Великої Близниці. Відомі зображення зайця в сценах з Діонісом і персонажами його почету [Стефани 1863, с. 62-66; Хамула 2013, с. 190, 181]. Одним з атрибутів хтонічного Діоніса - Загрея, були вінки з головок маку [Судник, Цивьян 1981, с. 311].

Безперечно, що викладені вище спостереження і припущення носять певною мірою гіпотетичний характер. Але видається очевидним, що в пошуках вирішення проблем семантики образів і сюжетів пекторалі з Великої Близниці слід виходити не з досить хитких паралелей з композицією пекторалі з Товстої Могили, незважаючи на зовнішню схожість обох прикрас. Більш перспективним для розуміння змісту композиції Таманської пекторалі є її узгодження з семантикою різних предметів культу з цього поховання і імовірних жрецьких функцій небіжчиці в цілому.

Поховальний контекст і функції пекторалей. Такі ж разючі відмінності можна побачити, аналізуючи особливості соціального стану похованих, поховального контексту і ймовірних функцій прикрас. Курган Товста Могила належить до поховань вищої кочової аристократії, хоча і не корелюється з імовірними могилами безпосередньо скіфських царів IV ст. до н.е. За параметрами насипу Б.М. Мозолевський відносив Товсту Могилу до третьої групи курганів скіфської знаті [Мозолевський 1979, с. 152; Тереножкин, Мозолевский 1988, с. 151]. У моделі соціальної піраміди Скіфії другої половини IV ст. до н.е., побудованої Ю.В. Болтриком за трудовитратами на зведення поховальних споруд і набором інсиґній, поховані в Товстій Могилі займають третю сходинку (після царів і членів царських сімей), репрезентовану родичами царя [Болтрик 1994, с. 85-90]. Незвичайне розташування пекторалі і деяких інших статусних предметів - на підлозі дромоса, поза межами похоронної камери - генерувало виникнення ще однієї проблеми, пов'язаної зі спробами пояснити причини цього явища. Запропоновані тлумачення вирізняються різноманітністю. Д.О. Мачинский у залишених в дромосі предметах бачив сліди ритуальних дій, що включали обряд жертвопринесення і були пов'язані з культом Ареса і Артеміди [Мачинский 1978, с. 146-148]. Б. М. Мозолевський комплекс дорогоцінних знахідок на дні дромоса відносив до предметів культу, відокремлених від решти інвентарю і з цієї причини прихованих в схованці [Мозолевський 1979, с. 159; Тереножкин, Мозолевский 1988, с. 171-175]. М.В. Степанов, навпаки, розглядаючи центральне поховання Товстої Могили як одне з поховань змієборця, пояснював збереження предметів в дромосі відсутністю до них інтересу грабіжників, так як, не «побувавши в світі мертвих», вони не набули магічних властивостей [Степанов 2015, с. 47]. В.Ю. Михайлин знахідку пекторалі в дромосі пояснював її приналежністю не до поховального інвентарю, а до предметів, пов'язаних з поминальною тризною, що проводилася через рік після похорон [Михайлин 2005, с. 174, 175]. Також розташування пекторалі в дромосі пояснювалося її «неканонічністю» [Бабенко 2018б, с. 200] або приналежністю до військових трофеїв, недбало кинутих біля входу в камеру [Гребенников, Смирнов 2018, с. 121]. Одним з найбільш вдалих тлумачень є гіпотеза О. П. Мошинського. Дослідник, відштовхуючись від явного дисонансу між багатством поховального інвентарю Товстої Могили та відносно скромними розмірами курганного насипу, що явно поступається «царській четвірці» кінця V - IV ст. до н.е.; датування поховання, що передує часу спорудження Чортомлика-Огузу-Олександрополя; а також значення пекторалі як символу царської влади, вважав, що пектораль могла належати спадкоємцю Атея, який ще не мав права на носіння символу царської гідності і передчасно помер [Мошинский 2002, с. 87]. Подібне трактування добре узгоджується і з імовірними функціями пекторалі. З одного боку пектораль, як варіант ускладненою гривни [Бабенко 2018б], була традиційним для скіфської культури маркером високого соціального статусу її власника. Але, швидше за все, її функції були трохи ширше. Як зазначалося вище, багато дослідників центральну сцену верхнього фризу пов'язують з культом хварна/фарна, вважаючи саму пектораль своєрідним його матеріальним втіленням. Тому пектораль могла мати функції церемоніального атрибуту, що використовувався під час ініціаціонно-інвеститурного акту обрання царя і набуттям ним хварна/фарна - тобто обряду, ключові моменти якого були відтворені в сюжетах самої пекторалі [Бабенко 2013, с. 118-120].

Велика Близниця була усипальницею шляхетної родини - грецької або еллінізованої синдської, представники якої виконували жрецькі функції в різних культах Останнім часом неодноразово піддавалася сумніву жрецька атрибуція власниці пекторалі. Так, В.Ю. Михайлин сцену переслідування зайця собакою на пекторалі з Великої Близниці трактував як символ першого балца - статусного полювання, що складало початковий етап військової ініціації. З цієї причини дослідник вважав, що в кургані був похований не «дорослий скіфський цар», а «принц», який навічно залишився на першій стадії військової ініціації [Михайлин 2005, с. 80], що зовсім не узгоджується з етнічним контекстом і статевою приналежністю небіжчиці. Заперечення щодо жрецьких функцій похованих у Великій Близниці, висловлені в низці робіт А. Шварцмайер [Schwarzmaier 1996; 2006], були переконливо спростовані І. Ю. Шаубом [Шауб 2015, с. 214-222].. По суті, всі предмети інвентарю з гробниці 4 «третьої дами» в тій чи іншій мірі відображають жрецьку діяльність небіжчиці. Вони «связаны между собой по содержанию и объединены какой-то единой идеей, ... специально, с определенной тенденцией подобраны, исходя из общественного положения умершего, его мировоззрения.» [Передольская 1962, с. 52]. В костюмі небіжчиці пектораль була вписана в контекст комплексу прикрас, насамперед набору з трьох намист - двох набраних і власне «пекторалі», а також головного убору, декорованого фігурками персонажів діонісійського почту. Якщо прикрасу з Товстої Могили справедливо розглядати як гривну, трансформовану в «пектораль» [Бабенко 2018б], то прикраса з Великої Близниці, безсумнівно, варіант саме намиста, але виконаного також в іншій традиції при спробі наслідування пекторалі з Товстої Могили. Термінологічне протиставлення прикрас - нагрудник (з Товстої Могили) і намисто (рос. «ожерелье») (з Великої Близниці), що використовується в низці робіт А.П. Манцевич [Манцевич 1976; 1980], і на думку Н.О. Гаврилюк підкреслює різні їх функції [Гаврилюк 2016, с. 284], видається цілком обґрунтованим. Тому пектораль з Великої Близниці та наявні в її декорі образи і сюжети слід розглядати в безпосередньому зв'язку з жрецькими функціями похованою.

Проблема авторства двох пекторалей. Вищевикладене дозволяє більш обґрунтовано підійти до вирішення питання про авторство двох пекторалей. Прикраси неодноразово зіставлялися і серед дослідників домінує точка зору про створення обох пекторалей або одним майстром [Уильямс, Огден 1995, с. 127; Русяєва 2008, с. 523; Полин 2014, с. 486], або ювелірами однієї майстерні [Piotrovsky 1975, p. 21; Алексеев 1987, с. 29, 30; Рудольф 1993, с. 88; Jacobson 1995, p. 119; Williams 1998, p. 103; Савостина 1999, с. 201; Themelis 2003, p. 165]. Точка зору на цю проблему М.Ю. Трейстера неоднозначна. Дослідник відзначає одночасну близькість філігранного мотиву на «комірах» пекторалі з Товстої Могили з декором гривни з Куль-Оби («майстер гривни зі скіфськими вершниками»), а репертуару тварин - з продукцією «майстерні обкладок горитів і піхов мечів». Подібне поєднання, на думку М.Ю. Трейстер, свідчить або про тісну співпрацю обох майстерень, або про їх злиття до середини IV ст. до н.е. [Treister 2005, p. 60, 62]. Пектораль з Великої Близниці згадана серед решти виробів однойменної «майстерні Великої Близниці» [Treister 2005, p. 60, 61]. Але в іншому місці, заперечуючи проти початкової точки зору Д. Вільямса і Д. Огдена про можливе єдине авторство обох пекторалей, підтримує думку В. Рудольфа щодо приналежності прикрас до виробів одного кола (за В. Рудольфу, «Чортомлицької майстерні») [Treister 2005, p. 62, 63]. Також на думку М.Ю. Трейстера, виходячи з передбачуваного А. Шварцмайєр хронологічного розриву між двома пекторалями (20-ті роки IV ст. до н.е. для прикраси з Товстої Могили та початок III ст. до н. е. для пекторалі з Великої Близниці), дослідниця вважала їх продукцією різних майстерень [Трейстер 2010, с. 555, 589, прим. 229]. Слід все ж зазначити, що, незважаючи на постійний акцент на несхожість обох пекторалей, проблема майстерень А. Шварцмайєр у статті не порушувалася [Schwarzmaier 1996, S. 127129]. Хронологічний же розрив, що перевищав трохи два десятиріччя (хоч і явно завищених абсолютних дат), навряд чи можна вважати недосяжним навіть для робіт одного майстра, тим більш майстерні.

Для точнішої кореляції двох пекторалей принципове значення має встановлення часу їх виготовлення. Ці дати визначають два чинники - безпосередньо час поховання і термін використання пекторалей до їх покладання в могилу. Запропоновані для Товстої Могили дати вписуються в діапазон другої-третьої чверті IV ст. до н. е. Це середина - початок третьої чверті IV ст. до н.е. [Мозолевський 1979, с. 229; Мозолевский, Полин 2005, с. 362-364], 350320 рр. до н.е. [Алексеев 2003, с. 263, 264], друга чверть IV ст. до н.е., не пізніше 350 р. до н.е. [Бидзиля, Полин 2012, с. 521-523; Полин 2014, с. 273-279]. Хронологія комплексів Великої Близниці складніша. Відсутня єдина думка щодо послідовності поховань [Ростовцев 1914, с. 10-20; Пругло 1974, с. 64, 65; Полин 2014, с. 485]. Внаслідок цього у відносній хронологічній колонці поховання з гробниці 4 могло обіймати як найбільш ранню [Передольская 1962, с. 48, 49], так і саму пізню позицію [Міпбб 1913, р. 423-429; 2йсЬпег 1942, Б. 30; Schwarzmaier 1996, Б. 136], розміщатися посередині [Полин 2014, с. 484487] або мати широку дату [Стефани 1871, с. 6]. В абсолютному значенні діапазон запропонованих для гробниці 4 дат широкий - від другої чверті IV ст. до н.е. [Передольская 1962, с. 48, 49] до перших десятиліть III ст. до н.е. [Ростовцев 1914, с. 10-20], кінця IV ст. або рубежу IV-III ст. до н.е. [Пругло 1974, с. 77], початку III ст. до н.е. [Рітоттег 1990, Б. 273-274; Schwarzmaier 1996, Б. 128]. С.В. Полін встановив для цього поховання дату в межах третьої чверті IV ст. до н.е., але при цьому вважав, обидві пекторалі були виготовлені одним майстром синхронно, на початку другої чверті IV ст. до н.е. [Полин 2014, с. 486].

Про тривалість проміжку часу між виготовленням пекторалей та їх розміщенням у могилах можна говорити лише гіпотетично. Стосовно пекторалі з Товстої Могили існують діаметрально протилежні думки. Виходячи з наявності значних «прижиттєвих» ушкоджень [Мозолевський 1979, с. 73, 83, 86], В. Рудольф прийшов до висновку про тривалість терміну використання пекторалі і, навіть, «участі» її в битвах [Рудольф 1993, с. 85]. Напроти, В.Ю. Михайлин припускав виготовлення пекторалі спеціально з нагоди річної поминальної тризни [Михайлин 2005, с. 175]. Це малоймовірно не тільки через кількість вже зазначених ушкоджень, які малоймовірно було отримати в такий незначний термін (з урахуванням часу, витраченого на виготовлення настільки трудомісткого виробу), але, перш за все, сліди її прижиттєвого ремонту. Можливо, це той випадок, де істину слід шукати десь посередині двох полярних думок. Швидкому пошкодженню пекторалі міг сприяти і неспокійний, кочовий і військовий побут її власника.

Прижиттєві пошкодження пекторалі з Великої Близниці візуально більш масштабні. Це може бути наслідком тривалішого терміну її використання, хоча навряд чи коректно визначати його так прямолінійно. Водночас, якщо розглядати дану пектораль як предмет особистої прикраси, то визначений дослідниками на основі аналізу кісткових решток (зубів) та інвентарю молодий або дуже молодий вік похованої в гробниці 4 жінки [Строганов 1869, с. VI-VIII; Соколов 1997, с. 400, 401] може свідчити саме про зворотне - порівняно малий період її використання, а, відповідно, й незначний термін між виготовленням пекторалі та розміщенням її в могилі.

В цілому, хоча існує певна невизначеність у датуванні поховань і термінах прижиттєвого використання пекторалей, можна досить впевнено говорити як про суміжність обох пекторалей в часі, так і про їх хронологічну послідовність, причому виготовлення пекторалі з Товстої Могили, безсумнівно, передувало таманській пекторалі. Тому навряд чи можна погодиться з думкою М.В. Русяєвої, яка стверджувала зворотну послідовність виготовлення пекторалей та вважала пектораль з Великої Близниці продукцією ще недосвідченого майстра, який згодом, освоївши тонкощі техніки ювелірного мистецтва, удосконаливши майстерність, а також вивчивши звички і анатомію тварин, зміг створити видатніший шедевр [Русяєва 2008, с. 523]. Подібному твердження суперечить не тільки хронологія комплексів. Його хибність доводиться і сумнівністю картини еволюції створення шедевра, основи композиції якого були закладені у ще незрілому виробі, і потім, з роками, за допомогою творчої трансформації цілого ряду запозичень, відтворені знову ще в одній пекторалі. Більш очевидний і прийнятний зворотній зв'язок - створення шедевру і спроба залучення втілених в ньому композиційних і стилістичних знахідок при виготовленні нової прикраси.

Висновки. Отже, ґрунтуючись на аналізі конструктивних особливостей обох пекторалей, технічних прийомів, використаних при їх виготовленні, нюансів стилістики та семантики прикрас, а також неоднаковому рівні майстерності торевтів, можна припустити різне їх авторство. Задум пекторалі з Товстої Могили ґрунтувався на широкій ерудиції майстра, знайомого з видатними творами мистецтва і здатного творчо переробити ідеї, втіливши їх у своєму творінні, в образах і сюжетах якого традиційні мотиви та інновації переплетені дуже органічно. Високому художньому рівню пекторалі відповідає і найвища майстерність технічного виконання. Можна не сумніватися, що у колег по ювелірній справі, до передачі прикраси замовнику, пектораль отримала широку популярність і високу оцінку. Беручи до уваги існування серед ювелірів практики виготовлення виробів за певним зразком Найбільш виразно подібна практика виявляється в широкому запозиченні торевтами при виготовленні як аплікацій, так і інших виробів, різноманітних монетних сюжетів [Толстой, Кондаков 1889, с. 113; Ростовцев 1925, с. 443-449; Манцевич 1949; Шелов 1956, с. 140; Онайко 1970, с. 46-49; Алексеев 1987, с. 32-38; Королькова 1998; Мозолевский Полин, 2005, с. 392-410; Трейстер 2005, с. 504; Болтрик та ін. 2009, с. 46; Полин 2016; Бабенко 2017; та багато інших]. Моделлю для виготовлення бляшок зі зображенням танцюючих менад могла слугувати об'ємна скульптура [Круглов 2004, с. 36, 37]. Дуже наочний приклад виготовлення за якіснішим зразком менш художніх копій демонструють прикрашені рослинним орнаментом пластини й метопіди головних уборів з Чортомлика, Товстої Могили, курганів № 8 групи «П'ять братів» Єлизаветівського могильника і № 8 Пісочинського могильника (див. прим. 13)., можна припустити, що подібною моделлю для наслідування могла стати і пектораль з Товстої Могили. При цьому торевт, що виготовив пектораль з Великої Близниці, здійснив не повне, а часткове копіювання зразка. Були відтворені загальна форма прикраси у вигляді півмісяця з фігурним ажурним фризом, обрамленим крученими джгутами, прикріплені на шарнірах застібки, периферійні сюжетні сцени (гонитва зайця собакою). Показово, що саме ці елементи, в яких найбільш виразно простежується запозичення, вирізняються невисоким художнім і технічним рівнем. Причому при виготовленні джгутів була використана зовсім інша конструкція, що, ймовірно, не зовсім підходила для подібного виробу. Це може свідчити про те, що певна частина професійних технологічних секретів виявилася торевту невідомою. Відповідно, якщо окремі нюанси технічних прийомів одного майстра були недоступні іншому, то, найімовірніше, і працювали вони в різних майстернях. Непрямим підтвердженням цього висновку може бути своєрідність деяких ювелірних прикрас з поховань Великої Близниці. Вони помітно вирізняються серед виробів боспорських торевтів, що масово надходили скіфським замовникам. У якості прикладу можна навести добре відомий калаф з гробниці 1, прикрашений сценами битви арімаспів чи амазонок з грифонами, що вирізняється конструкцією і репрезентованими сюжетами серед головних уборів скіфських поховань. Те ж саме можна сказати і про бляшки з зображенням танцюючих менад, добре відомих у скіфських похованнях Див. прим. 25., але репрезентованих у Великої Близниці в зовсім інший іконографії. Стилістичну своєрідність прикрас з Великої Близниці відзначали й інші дослідники. Д. Вільямс протиставляв вироби «Левового Майстра» (ряд прикрас із Солохи, Куль-Оби, Чортомлика та інших пам'яток, в тому числі й пектораль з Товстої Могили) продукції «Майстра Великої Близниці», щоправда, вважаючи при цьому наявність зв'язку між ювелірами - як вчителя і учня або, навіть, батька і сина [^Піашв 1998, р 99-104.]. М.Ю. Трейстер також відніс до окремої групи вироби «Майстерні Великої Близниці», згадавши і пектораль [ТгеІБїег 2005, р. 60, 61]. Отже, складається враження, що представники шляхетної боспорської родини, які залишили поховання Великої Близниці, користувалися послугами «персональної» ювелірної майстерні, продукція якої відрізнялася від виробів ювелірів, котрі задовольняли попит безпосередньо скіфських замовників.

Таким чином, зв'язок між двома пекторалями - з Товстої Могили та Великої Близниці - видається очевидним, але для розуміння його характеру вирішальне значення мають принципові відмінності в конструкції і технічних прийомах, використаних торевтами при їх виготовленні. Це може свідчити про те, що пекторалі були створені не тільки різними ювелірами, а й представниками різних майстерень. Подібність двох пекторалей пов'язана з використанням торевтом при виготовленні прикраси для жриці, похованою у Великій Близниці, у якості зразка-моделі пекторалі з Товстої Могили. Ряд конструктивних і композиційних запозичень визначили візуальну схожість пекторалей, але семантика репрезентованих на прикрасах сюжетів, а також можливі їх функції, не тотожні. Пектораль з Товстої Могили є своєрідною ускладненою модифікацією гривни, що була у скіфів однією з найбільш наочних інсиґній високого соціального статусу власника. Прикраса використовувалася під час інвеститурного акту і ключові моменти цього обряду, такі як набуття хварну/фарну новообраним царем, і були відтворені в репрезентованих сценах. Пектораль з Великої Близниці входила до складу прикрас представниці шляхетної боспорської родини, яка виконувала жрецькі функції в різних культах, перш за все, діонісійського і, ширше, елевсінського кола. Саме з цими функціями слід пов'язувати наявні на прикрасах жриці образи і сюжети.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

Алексеев А.Ю. Заметки по хронологии скифских степных древностей IV в. до н.э. / А.Ю. Алексеев // СА. - 1987. - № 3. - С. 28-39.

Алексеев А.Ю. Хронография Европейской Скифии VII-IV веков до н.э. / А.Ю. Алексеев. - СПб.: Изд-во Гос. Эрмитажа, 2003. - 416 с.

Алексеев А.Ю. Золото скифских царей из собрания Эрмитажа / А.Ю. Алексеев. - СПб.: Изд-во Гос. Эрмитажа, 2012. - 272 с.

Алексеев А.Ю. Чертомлык. Скифский царский курган IV в. до н.э. / А.Ю. Алексеев, В.Ю. Мурзин, Р. Ролле. - К.: Наукова думка, 1991. - 413 с.

Артамонов М.И. Сокровища скифских курганов в собрании Государственного Эрмитажа / М.И. Артамонов. - Прага: Артия; Л.: Советский художник, 1966. - 120 с.+331 табл.

Бабенко Л.И. Песочинский курганный могильник скифского времени / Л.И. Бабенко. - Харьков: ИД Райдер, 2005. - 284 с.

Бабенко Л.И. Пан и сюжет пекторали - неслучайные совпадения? / Л.И. Бабенко // АДІУ. - 2016. - Вип. 2 (19). - С. 9-26.

Бабенко Л.И. Два монетных сюжета на изделиях греко-скифской торевтики / Л.И. Бабенко // АДІУ. - 2017. - Вип. 2 (23). - С. 30-39.

Бабенко Л.И. Шарнирные петли пекторали из Толстой Могилы / Л.И. Бабенко // Музейні читання. Матеріали наукової конференції «Ювелірне мистецтво - погляд крізь віки». (м. Київ, Музей історичних коштовностей України, 21-22 листопада 2016 р.). - К.: ТОВ «Фенікс», 2017а. - С. 37-47.

Бабенко Л.И. Конструкция и техника изготовления жгута гривны из Куль-Обы / Л.И. Бабенко // Музейні читання. Матеріали наукової конференції «Ювелірне мистецтво - погляд крізь віки». (м. Київ, Музей історичних коштовностей України, 21-22 листопада 2017 р.). - К.: ТОВ «Фенікс», 2018. - С. 30-47.

Бабенко Л.И. О бордюрах пекторалей из Толстой Могилы и Большой Близницы / Л.И. Бабенко // АДІУ. - 2018а. - Вип. 2 (27). - С. 155-163.

Бабенко Л.И. Пектораль или гривна? (о соответствии термина и морфологии украшения) / Л.И. Бабенко // Stratum plus. - 2018б. - № 3. - С. 187-204.

Бабенко Л.И. Витые и ложновитые шейные украшения из мастерских боспорских торевтов / Л.И. Бабенко // АДІУ. - 2019. - Вип. 2(31). - С. 493-505.

Бабенко Л.І. Жіночий головний убір IV ст. до н.е. з кургану 8 біля с. Пісочин Харківської області / Л.І. Бабенко // Археологія. - 2002. - № 4. - С. 59-69.

Бабенко Л.І. До семантики центральної сцени пекторалі з Товстої Могили / Л.І. Бабенко // Древности 2013: Харьковский историко-археологический ежегодник. - Харьков: Харьковское историко-археологическое общество; ООО «НТМТ», 2013. - С. 111-122.

Бессонова С.С. Религиозные представления скифов / С.С. Бессонова. - К.: Наукова думка, 1983. - 138 с.

Бидзиля В.И. Скифский царский курган Гайманова Могила / В.И. Бидзиля, С.В. Полин. - К.: Издательский дом «Скиф», 2012. - 752 с.

Болтрик Ю.В. Социальная структура Скифии IV в. до Р.Х., отраженная в погребальных пам'ятниках // Kimmerowe, Scytowie, Sarmaci. Ksi^ga poswi^cona pami^ci profesora Tadeusza Sulimirskego. - Krakow: Ksi^garnia Akademicka, 2004. - S. 85-91.

Болтрик Ю.В. Украшения из скифских погребальных комплексов Рогачикского курганного поля / Ю.В. Болтрик, Е.Е. Фиалко // ССПК. - 2007. - Т. XIV. - С. 51-93.

Болтрик Ю.В. Імпортний бронзовий посуд із східної могили Бердянського кургану / [Ю.В. Болтрик, М.Ю. Трейстер , О.Є. Фіалко] // Археологія. - 2009. - № 1. - С. 40-52.

Венедиков И. Тракийското изкуство / И. Венедиков, Т. Герасимов. - София: Бьлгарски художник, 1973. - 408 с.

Вертієнко Г.В. Іконографія скіфської есхатології / Г.В. Вертієнко. - К.: Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України, Видавець Олег Філюк, 2015. - 224 с.

Гаврилюк Н.А. История экономики Степной Скифии VI-III вв. до н.э. / Н.А. Гаврилюк. - К.: Изд-во ПТФ, 1999. - 424 с.

Гаврилюк Н.А. Пектораль из Толстой Могилы как источник для изучения экономики Степной Скифии. Историография вопроса / Н.А. Гаврилюк // АДІУ. - 2016. - Вип. 2 (19). - С. 284-291.

Гаврилюк Н.А. Пектораль из Толстой Могилы как объект и средство невербальной коммуникации / Н.А. Гаврилюк, Н.П. Тимченко // ТГЭ. - 2015. - [Т.] LXXVII: Археология без границ: коллекции, проблемы, исследования, гипотезы. - С. 97-126.

Гайдукевич В.Ф. Боспорское царство / В.Ф. Гайдукевич. - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1949. - 624 с.

Грач Н.Л. Терракотовые статуэтки из кургана Большая Близница / Н.Л. Грач // САИ. - М.: Наука, 1974. - Вып. Г1-11. - Ч. IV: Терракотовые статуэтки. Придонье и Таманский полуостров. - С. 36-39.

Гребнев Я.В. К вопросу об истории отечественного козоводства / Я.В. Гребнев // Князь С.П. Урусов. Книга о козе / редакт. и совр. коммент. Я.В. Гребнева. - К.: ННЦ Институт аграрной экономики, 2007. - С. 288-304.

Гребенников Ю. История населения Степного Побужья в VbV ст. до н.э. / Ю. Гребенников, Л. Смирнов // Forum Olbicum II. Пам'яті В.В. Крапівіної (до 150-річчя дослідження Ольвії): Матеріали міжнародної археологічної конференції (4-6 травня 2018 р.). - Миколаїв: Лукомор'є, 2018. - С. 120-121.

Древности Боспора Киммерийского, хранящиеся в императорском музее Эрмитажа. - СПб., 1854. - Т. I. - CLIV+279 с.

Калашник Ю.П. Греческое золото в собрании Эрмитажа: Памятники античного ювелирного искусства из Северного Причерноморья / Ю.П. Калашник. - СПб.: Изд-во Гос. Эрмитажа, 2014. - 280 с.

Королькова Е.Ф. Иконография образа хищной птицы в скифском зверином стиле VI-IV вв. до н.э. / Е.Ф. Королькова // Проблемы археологии. - СПб., 1998. - Вып. 4. - С. 166-177.

Круглов А.В. Реконструкция эллинистической скульптурной группы «Рождение Диониса из бедра Зевса» / А.В. Круглов // Эллинистические штудии в Эрмитаже. К шестидесятилетию Михаила Борисовича Пиотровского. - СПб.: Изд-во Гос. Эрмитажа, 2004. - С. 34-43.

Кузьмина Е.Е. Опыт интерпретации некоторых памятников скифского искусства / Е.Е. Кузьмина // ВДИ. - 1984. - № 1. - С. 93-108.

Кузьмина Е.Е. Сюжет борьбы хищника и копытного в искусстве «звериного» стиля евразийских степей скифской эпохи / Е.Е. Кузьмина // Скифо-сибирский мир. Искусство и идеология. - Новосибирск: Наука, 1987. - С. 3-12.

Купрій С.О. Курган 6 могильника Водославка: поховання скіфської знаті / С.О. Купрій, О.В. Ліфантій, О.В. Шелехань // АДІУ. - 2019. - Вип. 4 (33). - С. 182-212.

Кучма Л.Д. Украина - не Россия / Л.Д. Кучма. - М.: Время, 2003. - 560 с.

Манцевич А.П. К вопросу о торевтике в скифскую эпоху / А.П. Манцевич // ВДИ. - 1949. - № 2. - С. 196-220.

Манцевич А.П. Чертомлыкская ваза и пектораль из Толстой Могилы / А.П. Манцевич // Pulpudeva. - Sofia, 1974. - Vol. I. - С. 83-98.

Манцевич А.П. Золотой нагрудник из Толстой Могилы / А.П. Манцевич // Thracia Serdicae. - 1980. - Vol. V. - С. 97-120.

Манцевич А.П. Курган Солоха. Публикация одной коллекции / А.П. Манцевич. - Л.: Искусство, 1987. - 143 с.

Мачинский Д.А. Пектораль из Толстой Могилы и великие женские божества Скифии / Д.А. Мачинский // Культура Востока: Древность и раннее средневековье. - Л.: Аврора, 1978. - С. 131-150.

Михайлин В. Тропа звериных слов: Пространственно-ориентированные культурные коды в индоевропейской традиции / В. Михайлин. - М.: Новое литературное обозрение, 2005. - 528 с.

Мозолевский Б.Н. Курган Толстая Могила близ г. Орджоникидзе на Украине / Б.Н. Мозолевский // СА. - 1972. - № 3. - С. 268-308.

Мозолевский Б.Н. Скифские курганы в окрестностях г. Орджоникидзе на Днепропетровщине (раскопки 1972-1975 гг.) / Б.Н. Мозолевский // Скифия и Кавказ. - К.: Наукова думка, 1980. - С. 70-154.

Мозолевский Б.Н. Курганы скифского Герроса IV в. до н.э. (Бабина, Водяна и Соболева могилы) / Б.Н. Мозолевский, С.В. Полин. - К.: Издательский дом «Стилос», 2005. - 600 с. + 24 табл. цв.илл.

Мозолевський Б. Синтез скіфо-античної думки. До інтерпретації пекторалі з Товстої Могили / Б. Мозолевський // Всесвіт. - 1978. - № 2. - С. 191-204.

Мозолевський Б.М. Товста Могила / Б.М. Мозолевський. - К.: Наукова думка, 1979. - 251 с.

Молева Н.В. Тандем «заяц - собака» в религиозном мировоззрении древних греков / Н.В. Молева // Артефакты и сакральное в истории Боспора. - Нижний Новгород: Изд-во ННГУ, 2017. - С. 79-91.

Мошинский А.П. Пектораль из Толстой Могилы как символ царской власти / А.П. Мошинский // ДА. - 2002. - № 1-2. - С. 84-88.

Мурзин В.Ю. Бердянский курган (погребальный комплекс скифского аристократа IV в. до н.э.) / [В.Ю. Мурзин, Ю.А. Белан, Е.П. Подвысоцкая]. - К.: Видавець Олег Філюк, 2017. - 136 с.

Никольская К.Д. О странном наследстве в III книге «Артхашастры» Каутильи / К.Д. Никольская // Stratum plus. - 2005-2009. - № 3: Скифские интерпретации. - С. 371-376.

ОАК за 1869 год: с атласом. - СПб., 1871. - XXII+256 с.+VI табл.

Онайко Н.А. Античный импорт в Приднесторовье и Побужье в IV-II вв. до н.э. / Н.А. Онайко // САИ. - 1970. - Вып. Д1-27. - 212 с.

Передольская А.А. О сюжетах трех терракотовых статуэток, найденных в кургане Большая Близница / А.А. Передольская // СА. - 1950. - Т. XIII. - С. 255-271.

Передольская А.А. К вопросу о терракотах из кургана Большая Близница / А.А. Передольская // СА. - 1955. - Т. XXIV. - С. 54-73.

Передольская А.А. Терракоты из кургана Большая Близница и Гомеровский гимн Деметре / А.А. Передольская // ТГЭ. - 1962. - Т. VII. - С. 46-93.

Петренко В.Г. Украшения Скифии VII-III вв. до н.э. / В.Г. Петренко // САИ. - М.: Наука, 1978. - Вып. Д4-5. - 144 с.

Петрухин В.Я. «Золотое руно» и «скифская космограмма» / В.Я. Петрухин // МИФ-7: АлюВеюац. На акад. Дмитри Сергеевич Раевски. - София, 2001. - С. 147-156.

Підвисоцька О.П. Технологічні спостереження над середнім ярусом пекторалі із Товстої Могили / О.П. Підвисоцька, І.Т. Черняков // Музейні читання. Матеріали наукової конференції. Грудень 2001 р. - К.: Музей історичних коштовностей України, 2002. - С. 17-26.