Борщ у ритуально-обрядовій та магічній практиці поліщуків Чернігівщини (за польовими матеріалами)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Борщ у ритуально-обрядовій та магічній практиці Поліщуків Чернігівщини (за польовими матеріалами)

Володимир Галаичук, кандидат філологічних наук, доцент кафедри етнології Львівського національного університету ім. І. Франка

Зазначено, що традиційне харчування займає одне з чільних місць у матеріальній культурі народу, відтак закономірний його суттєвий вияв і в культурі духовній. Водночас констатовано, що лише деякі з традиційних страв стали головними для тих чи тих звичаїв та обрядів.

Розглянуто використання борщу у площинах сімейної і календарної обрядовості. Зазначено, що він відіграє важливу роль у поминанні покійних предків, які, згідно з уявленнями, харчуються не самою стравою, а парою від неї як її еманацією. Вказано, що в цьому контексті й на поминальний «гарячий обід», і на Святвечір чи на т. зв. Діди борщ входить у ту саму парадигму, що й свіжоспечені хліб чи млинці, свіжозварена картопля тощо; а попри це, на Щедрий вечір актуалізується ще й панспермічне значення борщу: крім сталих інгредієнтів, туди додавали ще зерна різних культур, що повинно було забезпечити високий урожай.

Також зазначено, що складніші для потрактування випадки використання борщу в оказіональній обрядовості, зокрема метеорологічній магії: насамперед йдеться про спосіб викликати дощ, кинувши у криницю украдений горщик із борщем, а також про відомі повсюдно в Україні дитячі заклички до дощу, де пропонується «зварити йому борщику». Усе ж стверджено, що і в метеорологічній магії поліщуків Чернігівщини головну роль відіграє борщ саме як поминальна страва.

Ключові слова: Східне Полісся, Чернігівщина, борщ, обряди, календар, метеорологія.

Borshch in ritual and magic practices of polishchuks of the chernihiv region (based on field materials)

Volodymyr Halaichuk

Traditional nutrition occupies one of the foremost places in the material culture of people, its essential manifestation in the spiritual culture is also natural. At the same time, the ritual load of traditional dishes is not the same; only some of them have become the key to certain customs and rituals. These include, among others, borshch, a unique dish that every housewife in Ukraine cooks according to their recipe. The purpose of this study is to illustrate the use of borshch in the ritual and magical practices of Polishchuks of the Chernihiv region, to find out its causes and internal form.

In the context of family and calendar rituals, the use of borshch is quite transparent and almost identical. He plays an important role in commemorating deceased ancestors. According to the ideas, they eat not the dish itself, but the steam from the hot dish as its emanation. In this context, a «hot commemorations,» Christmas Eve, or the so-called «Didy» borshch goes into the same paradigm as freshly baked bread or pancakes, freshly cooked potatoes, and so on. Nevertheless, on the «Shchedryi vechir,» the panspermic value of borshch is actualized: in addition to the many permanent ingredients, grains of different crops were added there, which was to ensure a high harvest during the next year.

Much more difficult to interpret are cases of borshch use in obsessional rites, particularly in meteorological magic. First of all, it is a way to cause rain by throwing a stolen borshch pot in a well, as well as children's well-known calls to the rain in Ukraine, where it is proposed to «boil it to the borshch.» The difficulty is the presence of a number of related factors, each of which can be decisive in the ritual of causing rain: not only the borshch was poured into the well, but also the pot was thrown; he who stole it was crying; well after borshch contamination was cleaned and others. However, in the author's opinion, in the meteorological magic of the Polish citizens of the Chernihiv region, the importance of borshch is of paramount importance.

Keywords: Eastern Polissia, Chernihiv region, borshch, rituals, calendar, meteorology.

Як і повсюдно в Україні, на Чернігівському Поліссі борщ належить до повсякденних страв, а водночас широко використовується у магічній та ритуально-обрядовій практиці. Дослідники народного календаря, сімейної та оказіональної обрядовості вже висвітлювали різні аспекти цієї тематики, проте упродовж двох експедицій у Ріпкинський, Городнянський і Чернігівський р-ни Ідеться про участь автора в комплексних музейно-етнографічних експедиціях 2017 р. і 2018 р. від Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф. на кореспондованих теренах виявлено низку даних, які суттєво доповнюють наявну на сьогодні джерельну базу. Вони й стали основою цієї розвідки.

Насамперед варто відзначити побутування на Чернігівському Поліссі притаманної і для інших етнографічних районів України традиції - поки ще мрець у хаті чи вже на поминки пекти або готувати щось, щоби від нього пішла пара (якою, як відомо, душі померлих і харчуються; відтак поминальну трапезу на Чернігівщині подекуди називають «гарячим обідом», зокрема на Ріпкинщині, Борзнянщині й Коропщині Конобродська В. Поліський поховальний і поминальні обряди. Житомир: Полісся, 2007. Т. 1. Етнолінгвістичні студії. С. 218.): «А, то тади, як уже мертвєц у хацє, дак віняць насипаць, шоб пара пашла па хацє. Ну, страви. Гарачого з пє'чи. Шоб пошла пара по хацє. І на акно ж на теє, шо кладуць [поживу для душі - В. Г.], дак шоб пара пашла, дак шось паложаць: піражок який гарачий чи шо. Мєртвєц лєжиць, і...» Зап. (тут і далі - зап. В. Галайчука) 05.08.2017 р. у с. Великий Зліїв Ріпкинського р-ну Чернігівської обл. від Ткаченко Параски Іванівни, 1928 р. н.; «То пара шоб пашла - напрімєр, як умре пакойнік, дак тади кажуть, шо нада в хаті шось ізварить, шоб пашла пара. Картоплі навареть да паставеть на стол, да і все» Зап. 01.08.2017 р. у хут. Підлісне с. Ловинь Ріпкинського р-ну Чернігівської обл. від Косаченко Галини Антонівни, 1935 р. н., «Картошку тушилі. Дапустім, гатовімся на по'мінкі. Дак ізвари'ш картошкі, шоб пара пашла па хацє» Зап. 29.07.2017 р. у с. Вишневе Ріпкинського р-ну Чернігівської обл. від Коновець Марії Олександрівни, 1936 р. н., уродженки с. Невкля Городнянського р-ну Чернігівської обл..

Як правило, до переліку таких гарячих страв на Чернігівщині входить і борщ: «Коли покійник, тоді кажуть, шо треба пар пустить, шоб для душі. Ну, борщ у нас варили» Зап. 28.07.2017 р. у с. Велика Вісь Ріпкинського р-ну Чернігівської обл. від Ярош Анни Григорівни, 1933 р. н.; «А шо там гатовилі на похарани... Борщ. Калісь борщ варилі. Сту'дні (Да ну ви знаєтє ж, - халоднеє). Студні варилі, м'яса пе'клі. Пара - то уже на по'минкі. Кажуть, шо треба спе'кті. Да й на похарани ж - уже пекуть булачки, там, чи млінци. Дак кладут на акно і кажут, шо няхай пара по'йдзє. Йон же гарачій, дак пара йдзє. Нєхай, каже, пара по'йдзє» Зап. 04.08.2017 р. у с. Сибереж Ріпкинського р-ну Чернігівської обл. від Кезлі Марії Іванівни, 1926 р. н.; «Ну, напрімєр, як умре, дак памінають, шоб пара ж уже пашла па хацє. Ну, барщи, картошка ж. А на Дзяди' хто варив, а хто й нє варив» Зап. 05.08.2017 р. у с. Петруші Ріпкинського р-ну Чернігівської обл. від Лапутської Надії Іванівни, 1938 р. н.; «Коли покійник, тоді кажуть, шо треба пар пустить, шоб для душі. Ну, борщ у нас варили. І на Дєди абязатєльна. І прітом шоб посний. То для покойнікав. Борщ, це значіть бурак, капуста, зажарка» Зап. 28.07.2017 р. у с. Велика Вісь від Ярош А. Г.; «То як пакойнік уже, борщ ва'рець чи картошку, шоб па хаці пара, а для чого' вже, я нє скажу» Зап. 01.08.2017 р. у с. Олешня Ріпкинського р-ну Чернігівської обл. від Денисенко Євдокії Павлівни, 1935 р. н..

Сімейно-обрядова поминальна тематика органічно поєднується з календарнообрядовою. Йдеться, зокрема, про т. зв. Діди (на Хоминому тижні нерідко суміщені з Радуницею, хоча зазвичай Діди співвідносяться з поминанням удома, а Радуниця - з поминальною трапезою на кладовищі Див.: Толстая С. М. Полесский народный календарь. Москва: Индрик, 2005. С. 76.). У день поминання душ померлих готували, як на свято. Серед страв, як правило, був і борщ, хоча на кладовище його не несли. Після служби в церкві йшли на могили й там влаштовували обід. За давнім звичаєм розстелятися треба було на землі, хоча тепер на кладовищах уже повсюди облаштовані столики. «В Дарну'ю нєдєлю, у вавторак, усєгда хаділі абєдалі ж на мо'гілках. Дак цє тєпєркі так о'нде стали' паро'бець, а калісь - на мурагу' расстєліцце і сєдят так. Дак тєпєркі нагатовецце, а калісь хаділі - дак борщ щавльовий нава'рець на тую Дарну'ю нєдєлю, там ще шось такєє... Ну, такога нє вигатавлялі, - борщ варилі у вавторак на Дарной нєдєлі. Дєди' вже ж... Паска пра'йдє - Дєдо'ва нєдєля. Да уже як ідом, паслєдня нєдєля вже, щитайтє, Дєдо'в, - дєдо'в спаминалі вже, паміналі іх. Радня свая сходіцца, садяцца паабєдать, да й пашлі. Калісь же гарєлкі нє бралі на мо'гілкі, сє тєпєрь вже, - а калісь якога ліманаду чи вади па чарачкі паналівають, да паставеть на магілку, да і всьо. Каньхветку паложеть на хрестік... Хто хатєв - пече'ніну пакладє, хто шо хоче. Паску печуть, хто хоче. Сє ж Радуніца є в авторак сєй. Радуніца і Дєди - сє адно» Зап. 01.08.2017 р. у хут. Підлісне с. Ловинь від Косаченко Г. А.; «Ну, на Діди' ж давжно' буть - борщ давжо'н буть, давжна' буть каша, - куцця, як називалася. Ячмінна. Узвар. Ну а як на Паску, дак іще ж яйца шоб були. А борщ по'сний. Це п'ятніца, дак по'сний. Украінскій борщ: буряк, капуста, з грибамі... Оце таке лишали на столі з п'ятниці на суботу. На кладбіще - тож Діди', ну барща туди нє насілі. Уже ж як прийшли з того', дак уже не лишали таді. Таді вже так... Ну, оце ж Ра'дуніца - оце ж у вівторак через тиждень посля Паскі - оце Ра'дуніца. І Дєди' ж, це ж і Дєди' це ж самеє. Ну, куццю ж треба на Дєди'. На по'минкі гатують - так тоже абезацєльна. Єслі умєр чалавік, значить, харонять єго - і гатовлять: шоб борщ був, і шоб була куцця оце. А патом уже роблять хто що хоче. На Кутю кутю із мєдам рабіли, із макам, да. А на Дєди' проста кашу варили, і всьо. Ячную. Куцця - називалі. Коліва ж - то як... Коліва дєлалі - оце брали цую кашу, або брали булку. І гатовили для таго' ще... брали у церкві про'скуркі. І оцю про'скурку памінальную, її разламували, замачували у узварі у цьому, і туди дабавляли мед, і оце цеє називалос коліва. Коліва нада і на Дєди рабить. Ну його тепер не роблять, а ранче рабили. Це пєрве, шо нада попробувать, - це оцього коліва. А патом уже можна всє єсти. І кашу тую, вже кутю тую, і узвар, і борщ, і всє. А перше-на'перше нада папробувать коліва» Зап. 09.08.2017 р. у с. Вербівка Ріпкинського р-ну Чернігівської обл. від Євсієнко Любові Григорівни, 1947 р. н., уродженки с. Павлівка Ріпкинського р-ну..

У низці сіл наголошували, що на дідівні поминальниці обов'язково треба було спекти чи зварити щось таке, щоб із нього «пара пішла». Як і на індивідуальних поминках, як «гаряче» часто варили саме борщ: «Ну, на мо'гілкі ж ідуць. Дзєди'. Всє гатовілі: халоднеє, м'яса, налиснікі (блінчикі). Ну, звараць же барщу, дак пара по'йдзє. Вади на акєнце паставіш, канхвєт паложіш на Дзєди'. Борщ - який хочецє. Аби пара йшла. Лапшу кура'чу. Ну, куріцу зарєжеш да блінчикав напечеш да на- крішиш лапшу...» Зап. 04.08.2017 р. у с. Суличівка Ріпкинського р-ну Чернігівської обл. від Зубець Ганни Кирилівни, 1931 р. н.; «Коли покійник, тоді кажуть, шо треба пар пустить, шоб для душі. Ну, борщ у нас варили. І на Дєди абязатєльна. І прітом шоб посний. То для покойнікав. Борщ, це значіть бурак, капуста, зажарка» Зап. 28.07.2017 р. у с. Велика Вісь від Ярош А. Г.; «На Дзєди' нада кашу вариць. Борщ варилі. Главне - шоб коліва було, шоб пара пашла, шоб паце'... Бу- бліки в нас, вада закіпєті'цце, мед туди... - коліва і на похаран, і на Дзєди' рабілі» Зап. 24.07.2018 р. у с. Роїще Чернігівського р-ну Чернігівської обл. від Москаленко Віри Андріївни, 1946 р. н..

На ніч на Діди зі столу не прибирали - для душ померлих залишали страви і ложки (виделок та ножа не клали): «Борщ на Радуніцу абєзацєльно варилі, но йон у пе'чи стаіць, на мо'гілки ніхто нє нєсє. Абєзацєльна борщ, картошку-жаранку, як у нас завецца. Вже там паседєлі, вже всьо... Дома на нач на сталє аставлялі. Борщ і шо є. Бурак, качан. Ща'влю нє. А оттакій борщ, капустя'ний» Зап. 23.07.2018 р. у с. Лемешівка Городнянського р-ну Чернігівської обл. від Крупенич Лідії Афанасівни, 1930 р. н.; «Ну, напрімєр, як умре, дак памінають, шоб пара ж уже пашла па хацє. Ну, барщи, картошка ж. А на Дзяди' хто варив, а хто й нє варив. Ну, і на Дзяди' ж, і ще пєред Дзєда'мі - сє ж приходять уже ж пакойники, і вже стаяла на сталє на' нач, страви. Дзєвець наче... Дзєвець страв гатавалі ж. По'снаго. Наче пєред Дзяда'мі. Чераз тиждзєнь послі Паскі. Ну, Дзяди' ж - ідуць у панєдєлак, у вавторак, каториє - в нєдзєлю приєжжаюць... І дзєвець страв. І шоб яно стаяло всє на сталє. Всє ложкі, всє. Шоб нє прибірав нічого» Зап. 05.08.2017 р. у с. Петруші від Лапутської Н.І.; «В панєдзєлак, на Дзєди, яйца варилі і па'скі пе'клі... На Паску барща нє, а на Дзєди усє варилі. Готовіліся, як на Паску, к Дзєдам. ... Коліва рабілі. Вада кіпячона, мєдок, і прянік, чи булка, чи шось такоє. А раньшей - хлєб. Сє всєгда коліва станавілася на сту°л, начавало пєрад Дзядамі. Коліва тоє, і ложкі клаліся, і яка вечера вечералася, - дак усє аставалася на сталє. Ніхто із стала нічога нє забірав» Зап. 29.07.2017 р. у с. Великий Листвен Городнянського р-ну Чернігівської обл. від Міх Раїси Василівни, 1936 р. н., уродженки с. Макишин Городнянського р-ну..

Борщ на Чернігівщині, як і на інших поліських теренах, входив і до святве- чірніх страв (хоча Святвечори з Дідами не ототожнюють, проте їхня поминальна складова, по суті, аналогічна): «Було, шо дванадцать [страв готували - В. К]. І борщ, і каша, і кутя сяя, і ше шось гатовілі. Мо', ладкі якіє пеклі... Узвар (яблакі ж насушиш...)» Зап. 28.07.2017 р. у с. Велика Вісь від Ярош А.Г.; «Багата кутя - тагди вже там і пираги, і м'яса, і сала, і все-все вже є. А тут [на Голодну кутю - В. /.] уже по'снає всє. Борщ можеш посний, куця по'сна с алєйчикам» Зап. 29.07.2017 р. у с. Вишневе від Коновець М.О.; «Це ж єлі вперод борщ, тади вже ж куццю, - і гукалі вже ж: “Мароз, Мароз, ідзі куццю єсці. А як нє при'йдзєш, будзєм зелєзнимі пугамі біць”. Це ж калісь, ще малою я була. Калісь же такіє ла'вкі булі, - сєна лажилі, на теє сєна вже станавилі тиє горщикі. Варилі борщ, куццю і узвар. Оцє і станавилі на куту' вже. Виймалі ж із пє'чи і борщ, і узвар, і куццю, і все станавилі» Зап. 02.08.2018 р. у с. Москалі Чернігівського р-ну Чернігівської обл. від Рутєнок Марії Степанівни, 1938 р. н.; «Ма- роза звалі перед тим, як єлі куццю. От, борщ як єлі, паєлі, а тади вже ж в ту са'му тарєлку накіда'лі куццю. Нє ставілі ж дєсять тарєлак, борщ в'абще з аднаго' чугуна єлі. Калісь був борщ з грибами, і куцця, і узвар абезацєльна. Маглі буць пирагі. Ну, нє знаю. Може, ми бєдниє булі... Ну цє абєзацєльна» Зап. 02.08.2018 р. у с. Москалі від Дахно Галини Миколаївни, 1971 р. н., уродженки с. Антоновичі.; «Мой-он дєд шось-там прашо'впував сєй год: “Мароз, Мароз, іді куцці єсці! А в Петровку нє приходь, бо будем саломеннимі пугамі біць!”. Оцє такеє ад сваго' дєда я недавна пачула. За сталом. Барщ у міску насипав, да куцці, да тади і звалі так Мароза» Зап. 02.08.2018 р. у с. Шибиринівка Чернігівського р-ну Чернігівської обл. від Лопатень Ніни Михайлівни, 1937 р. н.; «А оцє вже паслєдня - Куцця Галодна. ... Ну, шо ста'влялі... Ста'влялі - варилі халоднеє ..., тади - кашу варилі, борщ бураковий варилі, квасолю' варилі, кашу-куццю...» Зап. 02.08.2018 р. у с. Черниш Чернігівського р-ну Чернігівської обл. від Желєзняк Олександри Олексіївни, 1938 р. н..

Подекуди на Поліссі трапляються пов'язані з борщем вияви панспермії, приурочені різдвяно-водохресному періоду. Опис цього звичаю з теренів Брестщини, зокрема, знаходимо в Тетяни Агапкіної: «На шедрэц в вечоры варыли борш. У той борш кидали и зэрнятко з тыквы, и кидали кукурузу, и зэрнятко з пшэницы, з жыта, з проса, з ячменя, з овса. Это шёб спорилось усё, шёб шёдрылось, шёб урожай хорошый быу» Агапкина Т.А. Борщ. Славянские древности: этнолингвистический словарь: в 5-ти т. / под ред. Н.И. Толстого. Москва: Междунар. отношения, 1995. Т. 1: А-Г. С. 239.. На Чернігівщині на «Щедруху» (чи «Щедру кутю») подібне робили з кутею (варто зауважити, що каша виразно корелює з борщем і в інших обрядових та позаобрядових ситуаціях): «Сипали туда разну всяку тую... Па пшенинці, там, чи па зернинці, у кутю тую. Варили таді. Багата вже ж кутя. Кутя із ячмєню. І сипали туда всяку... і мак, і ячмєнь, і жито ки'дали туда, і всяке. І з алєйом...» Зап. 29.07.2018 р. у с. Боровики Чернігівського р-ну Чернігівської обл. від Зеляк Марії Григорівни, 1933 р. н.; «Да-да, чула. Каже - кутя ж з ячмє'ню, з я'шнає крупи, - так можна житєчка трошкі, і таго'... і ячмєніку можна туди, і пшенічкі трошкі можна, - і яно разварицца, всє змєшаєцца... Ну, кажуть, для таго', шоб усє зєрно раділо» Зап. 01.08.2018 р. у с. Черниш від Желєзняк О. О.. Водночас борщ, по суті, можна пов'язувати з явищем панспермії і без використання зерна, адже для його приготування й так потрібні численні складники, як-от: буряк, капуста, петрушка, морква, квасоля, цибуля тощо.

Суттєву роль відіграє на Чернігівщині борщ у т. зв. плювіальній (пов'язаній з опадами) магії. При цьому, судячи з наявних етнографічних матеріалів, основний ареал побутування обряду викликання дощу біля колодязя з використанням цієї страви локалізується якраз на цих східнополіських теренах.

Загалом в експедиціях 2017-2018 рр. ми зафіксували низку способів викликання дощу. Найчастіше респонденти згадують, що у випадку тривалої посухи зверталися до священика, щоби відправив відповідну службу. Разом зі ним виходили громадою на відправу на поля (на жита), кладовище, правили біля чи у церкві, біля хреста на початку села, біля придорожніх хрестів, на узгір'ях, біля криниць чи водойм («ля балота») за селом, молилися, «щоб Бог дав дощику». Про дощ іноді молилися й у часі першого вигону худоби навесні, коли виносили пастухові «ви'ганщіну». Співвідносять із закликанням дощу й обходи полів із процесією на Юрія. І справді, після них, як зазначають люди, нерідко припускався «абложни'й» дощ на три-чотири дні.

Зчаста, щоби викликати дощ, ловили жабу і чіпляли її за лапку на осонні на гілку куща чи дерева (або живу, або вже вбиту); як варіант, працюючи в полі, чіпляли живу польову жабу на «рачо'к» (агрономічний «метр») і, якийсь час поколихавши, відпускали. Трапляється, що так само, як жабу, на кущі підвішували ведмедку («то'чку», «вєдмє'діка») чи вбиту гадюку.

Звикло посуху пов'язують із гріховною поведінкою людей: іноді з випадками інцесту, однак найчастіше - скоєним у селі самогубством, насамперед повішенням. Відтак побутує варіант, коли для того, аби викликати дощ, ішли до повішеника на могилу й «просили», щоб дав його, поливали могилу водою.

Зафіксовано варіант, коли про дощ мусила молити Бога мала дитина, оскільки вона ще «безгрішна». Подекуди у випадку посухи дівчата плели вінки із зібраних по всьому селу квітів і чіпляли їх на придорожній хрест. Бувало, що хреста в такому випадку встановлювали спеціально (швидш за все, ткали й «обиденного» набожника). У с. Черниш Чернігівського р-ну, щоби викликати дощ, на Трійцю встановлювали біля церкви «вільце», а в с. Боровики цього ж району сподівалися його після того, як у Сухий четвер «посушаться русалки».

Спорадично сипали в колодязі освячені самосійний мак («віду'х», або ж «тєку'н»), сіль, воду, кришили шматочок паски чи проскурки.

За матеріалами Нікіти і Свєтлани Толстих, у Козелецькому р-ні для припинення посухи кидали в колодязь мак і горох, «щоб були крупні краплі дощу і щоб був густий дощ» Толстой Н.И. Вызывание дождя в Полесье (в соавторстве с С.М. Толстой). Толстой Н.И. Очерки славянского язычества. Москва: Индрик, 2003. С. 96., а також украдені в сусіда чи у єврея цілушки хліба Там само. С. 97., освячений хліб кидали в ріку Там само. С. 114. тощо. Перелік зафіксованих етнографами на Чернігівщині народних способів викликати дощ можна суттєво продовжити. Водночас у контексті теми цієї розвідки перебувають насамперед два з них: кидання у колодязь горщиків і висипання туди борщу.

Припинення посухи вкиданням у колодязь глиняних горщиків (чи навіть цегли, як бачимо в матеріалах Никанора Дмитрука з тогочасного Овруцького повіту Дмитрук Н. Голод на Україні р. 1921. Етнографічний вісник. Київ, 1927. Кн. 4. С. 81.) - доволі поширена на теренах України практика. На авторитетну думку Н. та С. Толстих, її можна пояснити протидією «черемидарській» магії (у південних слов'ян її практикували гончарі та цеглярі для забезпечення сприятливої для свого фаху погоди), а глибше - смисловим зв'язком між піччю (відповідно й горщиком як її атрибутом) і посухою Толстой Н.И. Вызывание дождя в Полесье. С. 99-100..

На Чернігівщині, зокрема, кидали в колодязь надбиті, надщерблені горщики: «Як дащу довга нє було, дак бітий гарщок. Йон надколатий, дак кі'далі у колодєзь. І я магу, - а у менє нєма, дак у тєбє', мо', є... Йон лопнув вже, і кі'далі. У каждого ж був бітий. Я адін кінула, там дєсь у дру'гам калодязі... Цє в усє кі'далі» Зап. 09.08.2017 р. у с. Горностаївка Ріпкинського р-ну Чернігівської обл. від Пєвун Тетяни Петрівни, 1927 р. н..

Подекуди горщика треба було вкрасти: «Да гарщок, в когось треба, то ж так на пнє стаялі гаршкі - дак узять укінуть у калодзязь. Гарщок у сусєдкі укра'дем дак укінем у колодзязь» Зап. 05.08.2017 р. у с. Великий Зліїв від Ткаченко П. І.; «Як дащу нема - дак наймають же і малебінь у церкві ж. А в калодязь ки'дали гаршки. Ось, вісі'ть гаршок пустий на заборі, і так, шоб хазяїн не бачив... Пастаронній може ввойти в двор, взять і туди кинуть. Шоб дощ пашов. Це таке тут було» Зап. 24.07.2018 р. у с. Хмільниця Чернігівського р-ну Чернігівської обл. від Максименко Тетяни Павлівни, 1935 р. н., уродженки с. Литвинівка (тепер - Лугове) Великобагачанського р-ну Полтавської обл., у с. Хмільниця живе з 1956 р.. За матеріалами зі с. Терешки Ніжинського р-ну: «Коли ідуть гончарі, вдова краде глечик чи горщок і кидає в колодезь в тому дворі, коло чийого дому вкрала» Толстой Н. И. Вызывание дождя в Полесье. С. 98..

Значно частіше у випадку тривалої посухи практикували висипання у колодязі борщу: «Прасілі Бога, шоб Бог дав дащу. Відюк нє сипалі. То калісь, я не знаю як, шо хаділі да каже - давайцє да тога падкра'демся (там, чи да Івана, чи да Рамана, чи да каго') да борщ вісиплєм. Цє за тоє... за дощ. Так у калодязь борщ вісиплєм, дак дощ пу'йдзє. Ну, борщ - дамашній. Свой. Дапустім, мі з вамі дагаво'рилісь, шо давай - Івану, там, чи Раману у калодєзь борщ вісиплєм, шоб он нє знав. Ну, дак вісиплєм, і сабраліся і пашлі. А тади уже ж бачіть хазяїн, шо той... шо нєпа- рядак у калодязі. Дак тади признайо'мся, шо то мі, дак ідом да памагаєм чістіть калодєзь, аякже. Взрослиє сипалі, любіє» Зап. 08.08.2017 р. у с. Комарівка Ріпкинського р-ну Чернігівської обл. від Галузи Надії Семенівни, 1934 р.; «Калісь приєжджала да менє' жен- щинка пастудіцца [відшептати хворобу - В. /і], дак шось такоє казала пра борщ, шо сипалі - три ложечкі бралі і приказувалі я'кась, шо іді-іді, дощик... пашлі нам дощик, - я'кась... Забулась...» Зап. 01.08.2018 р. у с. Черниш від Желєзняк О. О..

Зазвичай борщ потрібно було вкрасти (зрозуміло, що разом із горщиком): «Прімєрам, у сусєдкі, калісь людзі кралі борщ, шоб дощ пашов. Ну, прі'йде, да яна ж на работі, дак прі'йде, да віцягне борщ, да забере. Дак сє, щитай, украла. Варажилі, шоб дощ пашов. Я не знаю, як яно пріходілася. Сє стариє люді все калісь рабілі, тепер вже нихто не робіць» Зап. 29.07.2017 р. у с. Вишневе від Коновець М. О.; «Як не було дащу - борщ крали з печи да в калодезь укидали. Та вже ж хто там вже мали, дак укра'дуть із печи да в калодезь укинуть. Із гаршком. [Дак той калодезь, навєрно, нада було вже чистить після барщу? - В. /і] Навєрно ж чистили той калодезь» Зап. 27.07.2018 р. у с. Боровики від Зеляк Галини Семенівни, 1937 р. н.; «Як дащу нема, дак крали... По'йдуть да сусєда, вкра'де горщик барщу з печи і в калодязь укине. Шоб дощ пашов. Це знаю» Зап. 29.07.2018 р. у с. Боровики від Зеляк Уляни Василівни, 1929 р. н.; «Як дащу нє було, дак Бога прасили крєпко, шоб Бог дав дощик. Кались було таке, шо борщ сипали. У другій хаті єли, да акно адчинеть, да витянуть борщ, да в калодез вси'пали... Шоб дощ. А нечого це не памагає. Дав Бог дащу, дак дав...» Зап. 29.07.2018 р. у с. Боровики від Зеляк М. Г.

Колоритну розповідь про викрадання борщу зафіксовано у с. Семенягівка: «Я вам тоже пра дощ раскажу. Чого' не знаю, того' не буду казать. Іду я на работу. Хмари нема нигде і дащу нема. А шо рабить? Менє кажуть - нада вкрасти борщ у кого'сь да вкинуть у калодезь. О. Я лічно сама крала. У трох украла той борщ - да пашов дощ! Да пашов дощ назавтре! А тая сусєдка війшла: “Хто вано вкинув у калодез да воду загидив!?”. Я кажу - дак борщ єдять, - то не гидкеє, кажу'. “Хто вано?..”, - лає. А сусєдка, мая падруга, каже: “Не лай: хто не вкинув - оде' ж дощ пашов”. Ну ладно... звє'рилось це мінє в майой жизні раз. Тепер я у цьоє' ж Моті, шо це вана мінє чу'дить, - тоже я'кась - нема й нема дащу. Я пашла да їх, а вана спіть. Я - в пєч. А там - горщик із барщом. Я - за його', в карзину, і пашла па улиці. Хочу де в калодезь пустить його, - шо рабить, - нея'к... Люде... Я прайшла па улиці, вернулась - да сваго' кума. У калодезь - бах! - той борщ. Вани агле'дели - аж борщ... Вишли - як варони кричали - хто вано вкинув!? Я вже впаслєдствії расказала. Ну, каже, й гарщок якийсь гидкий... Так я одо недавно Моті сьо цьой казала. Каже - у мене' ж був чистий... Ну, кажу, - чого вани кара'вим твого' гаршка апределили?.. І пашов дощ... І третій раз ізнов я. Оде в сусєдкі, Манюнька, їє вже нема. Я ухожу в хату - вана борщ варила. Я той борщ витягла, захавала, і пашла і тут у калодезь кинула. А чого вано загуло? ... Як кинула - тіки гур-р-р-р!.. Чутно'... А сусєд, Альоша, каже - чую, шось гу'ркнуло (а я - бего'м адтуля'). А вон вискачив - да за мною. А я - в погреб. Ну, вон мене не найшов. Я взяла ламаку, думаю, буде летєть у погреб, дак я па ачах. Ну, не найшов... Я взяла передєласе у другу адежу, іду. “Ти то кинула!?” - Я не знаю, хто то ки'дав борщ... “Ну, не знаю...”. І дощ пашов. Це третій я зверала. Оце і недавно я гаманєла пра циє барщи оде' з Дусяю. Кажу - аж сей год нехто не придумав... А вана каже - дак тепер і барщов в печи' не ва'реть, а он на газу'... [Дак то треба було потом калодезь чистить? - В. Ь] Ну, вихлюпать. Чистили і пили. А я на Ре'дьчиху на сваю, вана кума мінє була, я кажу - не вмерла ад барщу? А дощ, кажу, пашов. Не знаю, чи ад того', чи не ад того'. Повезло' три ра'зи. Три ра'зи це лічно на мінє було» Зап. 22.07.2018 р. у с. Семенягівка Чернігівського р-ну Чернігівської обл. від Радченко Галини Петрівни, 1932 р. н..

Привертає увагу варіант із Чернігівщини, у якому борщ (і кашу) для припинення посухи несли на кладовище до «своїх» покійників: «Як дащу нє було - Богу малились. Варили борщик, насили на кладьбище, Бога прасили, шоб дощику дав. Борщ - на магі'лки паставіли. Кожде да сваго' хадило. Щавлик, картопелька, - по'сний, да. З гаршком ставіли. Ну не забірали ж гаршков тих, так і астававсе. А ше ж і кашу ізва- реть. Іше й кашу насили, як дащу нє було. Пшеняну. З пшена. “Свєтий Боже, свєтий крєпкий, - паєж борщик, паєж кашку, шоб дощ ішов нам”. І теє, й теє насили» Зап. 22.07.2018 р. у с. Пакуль Чернігівського р-ну Чернігівської обл. від Деркач Євдокії Федорівни, 1942 р. н..

Щодо цього запису варто зауважити, що на теренах Східного та Середнього Полісся викликання дощу нерідко буває приуроченим до т. зв. Проводів русалок, які відбувалися на кладовищі. У цьому сенсі показовий запис Павла Гриценка зі с. Стечанка на Чорнобильщині, який наочно ілюструє роль померлих у припиненні посухи: «Колісь у нас, прауда, не було доуго дощу, дак ізбиралі, столи віносилі надвур, усякіє цвєти, і усе робілі, і йшлі на могилкі, так як ото русалкі проводілі, проводеть, отак ішлі на мо'гилкі, і тоди казалі, шо по^уйде дощ. ... так прийдуть до мо'гилок, перемолице “Отче наш”, і кажуть: “Господі, подай ти нам, ми` просім жівіє, а ви` нам мєртвіє поможіть, шоб нам дощик пошоу”, - оце таке скажуть» Говірки Чорнобильської зони: Тексти / упоряд.: Гриценко П. Ю. та інші. Київ: Довіра, 1996. С. 326-327. Запис подано у спрощеній, порівняно з оригіналом, фонетичній транскрипції..

Розглядаючи категорію «жертвопринесень» колодязю, серед іншого вказали на варіант із борщем Н. та С. Толстиє: «Наступна категорія дій біля колодязя відноситься до розряду “жертвопринесень”. У колодязь під час посухи кидали, сипали чи лляли безліч різноманітних речей: мак-видун, зерна льону, пшениці, жита, горох, капусту, часник, цибулю, сіль, хліб, борщ, квіти, гроші, цілі чи побиті горщики, спеціально зроблений хрест, освячену воду» Толстой Н. И. Вызывание дождя в Полесье. С. 96.. Проілюстровано цей варіант поліськими матеріалами з Чернігівщини (с. Сивуха й Прогрес Козелецького р-ну) та Київщини (с. Залісся Чорнобильського р-ну): «У низці випадків у колодязь кидали горщики з борщем: “В хозяйки, в якої в дворі є колодязь, сусідки крали борщ з горщиком. Цей крадений горщик з борщем вкидали в колодязь цієй ж хозяйки. Хозяйка вимушена виливати з криниці воду, загрязнену борщем. Упісля цього вечером уже йшов дощ” (Св. Кзл. Ч.); “Были случаи, что воровали у вдов с печей борщ и кидали в колодец с целью вызвать дождь. А также сыпали в криницу освященный мак, цветы, что приносили из церкви на праздник Маковея. И краденые гладышки у вдов тоже бросали в колодец с целью вызывания дождя” (Зл. Чрн. К.); “Викрадали з печі сусід у сусіда [борщ] і несли в поле в колодець, виливали туди. Щоб сусід плакав, щоб був дощ” (Пр. Кзл. Ч.)» Там само. С. 98..

Те, що насипання у колодязь краденого борщу практикували на Чорнобиль- щині, підтверджують і матеріали Олени Чебанюк зі с. Копачі: «Ото як довго нема дощу, дак жу°нкі кралі горшки з борщем. Було прамо з пєчі хапали да в колодязь кідалі, щоб дощ ішов. Не знає хтось, прийшов води брать, аж макітра плаває. Ка: “Шо сє там плаває?”. А стариє люди да кажуть: “Цє так робєть, шоб дощ пішов”» Чебанюк О. «Сірим» борщем розговляються після Петрівки. Газета по-українськи (Київ). 2008. 11 липня. . Цей звичай, як коментує дослідниця, «походить іще з дохристиянських часів. Борщ слугував пожертвою джерелу вологи» Там само..

Як пожертву воді трактує сипання у криниці борщу, а також укидання туди інших предметів і відомий дослідник народної метеорології поліщуків Олександр Васянович: «Окрему категорію складають “жертвоприношення” воді: сипання у криницю маку-видюку, який має велике сакральне значення на Поліссі, як і в усій Україні. Вочевидь за уявленнями поліщуків мак символізував дощ: чим більше маку сипали, тим ряснішого дощу очікували. У деяких районах Житомирщини та Київщини був розповсюджений ритуал кидання у криницю глиняних горщиків, який можна порівняти з відомою у південних слов'ян “черемидарською магією”. В окремих випадках у криницю кидали горщики з борщем, вочевидь ця обрядодія як жертвоприношення заснована на магічному зв'язку: густий борщ - густий дощ. Подекуди на Центральному Поліссі у криницю кидали гроші, хліб, часник, лили свячену воду тощо» Васянович О.О. Народна метеорологія українців Центрального Полісся кінця ХІХ - початку ХХІ ст.: автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.05 / НАН України, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т Рильського. Київ: б. в., 2007. С. 17.. Хоча наведена цитата не дає уявлення про територію побутування варіанта з використанням борщу, за словами О. Васяновича, його польовий архів містить три відповідні записи зі Середнього Полісся: один із Чорнобильського і два - з Макарівського р-ну Київщини. Ці записи вчений люб'язно надав у моє розпорядження: «Як засуха, так кралі одне у одного борщ у пече» Зап. О. Васяновича 29.07.2003 р. у с. Нове Залісся Бородянського р-ну Київської обл. від Романченко Ольги Василівни, 1941 р. н., Потапенко Надії Петрівни, 1922 р. н., - переселенок зі с. Залісся Чорнобильського р-ну Київської обл.;

«На Благовіщення якусь роботу роблять, то може буть засуха. Треба у той хазяйки вкрасти борщ і викинуть у криницю. Мати розказувала (Мати у мене була стара, матері було б уже сто тридцать год) - якшо щось пекти на Благовіщення, то запікаєш тоді дощ» Зап. О. Васяновича 02.10.2003 р. у с. Пашківка Макарівського р-ну Київської обл. від Лебединець Надії Яківни, 1928 р. н.; «Шоб дощ ішов, то кидали борщ із горшком у криницю. Треба украсти у кого-там борщ і кинуть. Як кинув вже туди, то води пить не будеш, треба її [криницю - В. /7] виливать. Виллють - да, може, трохи притягне, то і дощ іде» Зап. О. Васяновича 12.07.2008 р. у с. Осикове Макарівського р-ну від Мельник Віри Корніївни, 1926 р. н..

За матеріалами Тетяни Агапкіної, аналогічні ритуальні дії з борщем виконували й на Гомельщині Агапкина Т А. Борщ. С. 239.

* Варто зауважити, що с. Дубище Красилівського р-ну, звідки було почерпнуто матеріал, належить не до Поділля, а до історико-етнографічної Волині., що, зрештою, закономірно, зважаючи на входження її частини до поліського ареалу.

Поза Поліссям поодинокі згадки з Хмельниччини (з Дунаєвецького й Кра- силівського р-нів) про обрядодії з борщем для припинення посухи знаходимо в публікації Танасія Колотила: «На Поділлі* ... вірили, що почнеться дощ у спекотну погоду, коли викрадалися в сусідів з печі горщики з борщем, яких несли в поле (там його виливали на лан) або “вкидали в колодязь, щоб сусід плакав, щоб був дощ”. При цьому промовляли: “Густий борщ - густий дощ”» Колотило Т Про засуху в етнобаченні подолян. Берегиня: всеукраїнський народознавчий квартальник (Київ). 2006. № 3. С. 43.. Жертвопринесення борщем автор розглядає на матеріалі «закличок» до дощу в контексті давніх вірувань українців, пов'язаних зі символікою дуба як «Перунового дерева».

Інших матеріалів із теренів України, де борщ фігурував би в обрядах викликання дощу, у спеціалізованій науковій літературі я не виявив. Те, що обрядодії з посудом чи стравами рідкість для плювіальної магії українців Карпат (попри поширеність варіантів «закличок» до дощу, у яких згаданий борщ), зауважив і львівський дослідник народної метеорології Петро Біляковський. Архів ученого містить лише кілька згадок із двох населених пунктів Чернівецької (с. Лопушна Вижницького р-ну) та Закарпатської (с. Люта Великоберезнянського р-ну) обл., які він розглядає у комплексі з наведеними відомостями Н. та С. Толстих і Т. Колотила. Зокрема, як зазначав дослідник у дисертації: «У с. Лопушній вірили, що під час посухи потрібно закопати казан від кулеші у джерело. До того ж, кожен з інформаторів по-своєму інтерпретував ритуал. Згідно з одним варіантом, казан слід було вкрасти у тій хаті, де були маленькі діти, щоб вони дуже плакали, що залишаться голодними. Згідно з другим, достатньо було просто перевернути казанок у “нору”; з третім - украсти та закопати казан у джерелі мала вагітна жінка. Об'єднує усі описи вказівка на крадіжку казана безпосередньо з печі так, щоб він був із залишками страви (немитий чи з пригаром), та місце проведення обряду - відкрите джерело (“нора”)» Біляковський П. В. Традиційна метеорологія українців Карпат: дис. ... канд. іст. наук: 07.00.05 / НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича, Ін-т народознавства. Львів: б. в., 2015. С. 164.. Згідно з коментарем науковця, «ці елементи пов'язуються з ідеєю жертвопринесення, яке підсилене крадіжкою, плачем чи участю вагітної жінки». Використання ж ритуальної страви як пожертви П. Біляковський трактує як завершальний етап жертвування стихії через потоплення, якому передували «людська» та «кривава тваринна» жертви Біляковський П. В. Традиційна метеорологія українців Карпат. С. 164-165, 195..

З теренів Карпат можна навести ще одну, дещо віддаленішу, паралель. Зокрема, за матеріалами польової етнографічної практики студентів-етнологів Львівського національного університету ім. І. Франка, на бойківсько-покутському пограниччі, у Богородчанському р-ні Івано-Франківщини, у випадку тривалої засухи замочували в потоці, ополонці, колодязі чи «мочилі» для конопель попередньо вкрадену «каглєнку» (або ж «каглу», «затканець») - шматяну затичку до кагли. Крали її зазвичай у вдови, «бо вдова найбідніша, і вона, бідна, випросить все в Бога». Подібно робили з «каглянкою» (чи «коминюхом», «заткалом») й, наприклад, на Поділлі Колотило Т. Про засуху в етнобаченні подолян. С. 37-38.. Водночас увагу привертає богородчанський варіант, коли каглянку крали у «плаксивої баби»: «То в такої баби, що дуже плаксива була, хлопці крали ту каглу і мочили на ріці. Тоді вже, казали, що буде дощ падати. В такої плаксивої жінки крали, що її все чогось не стає, - чи вона вдова, чи ні» Зап. Олесі Кучер 14.07.2008 р. у с. Хмелівка Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. від Загірняк Палагни Федорівни, 1936 р. н.. Цей варіант прикметний тим, що викликання дощу побудоване як на опозиції «вогонь (засуха) / вода (дощ)», вираженій замочуванням каглянки як елемента системи опалення (а відтак символічною «перемогою» стихії води), так і на аналогії «викликані крадіжкою сльози / дощ». По суті, прямий стосунок поміщених у воду предметів до зони вогню та плач чи навіть голосіння за викраденим ставить в один ряд викликання дощу з використанням каглянки, порожніх глечиків, горщиків із борщем чи казана з рештками кулеші.

Суттєво доповнюють етнографічну складову обрядів викликання дощу на Чернігівщині зафіксовані тут зразки «дитячого фольклору». Йдеться про т. зв. «за- клички». Діти вибігали на невеликий теплий літній дощ і приспівували: «“Іди-іди, дощику, зварім табє борщіку. Табє каша, а нам борщ, шоб ішов густєйший дощ”. Як ото дощ, повіскакуєм да по лужам бєгаєм» Зап. 04.08.2017 р. у с. Сибереж від Кезлі Наталії Іванівни, 1955 р. н.; «“Іді-іді, дощику, звару табє борщику в новому горщику, тобє каша, мінє борщ, шоб густєйший падав дощ”. Так проста приказувалі» Зап. 08.08.2017 р. у с. Комарівка від Галузи Н. С.; «Іді, іді, дощіку, звару табє борщику в дзюра'ваму горщику» Зап. 05.08.2017 р. у с. Петруші від Лапутської Н., 1930 р. н., уродженки с. Малий Зліїв.; «“Іді, іді, дощику, звару табє борщику в палам'яним горщику. Табє каша, мінє борщ, шоб ішов великий дощ”. Спєвалі у дєтстві, да і всє» Зап. 07.08.2017 р. у с. Вертеча Ріпкинського р-ну Чернігівської обл. від Царик Олександри Миколаївни, 1949 р. н., «То як начнє, може, дак тоді так: “Іді-іді, дощику, зварим тобє борщику в глиня'наму горщику, тобє борщ... щоб ішов дощ...”. Забулася» Зап. 24.07.2018 р. у с. Хмільниця від Максименко Т. П.; «Ну, таке ж було, шо я на адной нагє пли'гала. Як дощ ішов, дак пли'гала па уліци, мала була. Шо - “Іді, іді, дощику, зварим тобє борщику у навєнькім горщику. Тобі каша, мені борщ, шоб ішов густіший дощ”» Зап. 25.07.2018 р. у с. Мощенка Городнянського р-ну Чернігівської обл. від Бондар Тамари Трофимівни, 1939 р. н.; «Іди, іди, дощику, зварим тобє борщику у новє'ньком горщику. Табє каша, табє борщ, шоб ішов вели... хароший дош» Зап. 28.07.2018 р. у с. Петрушин Чернігівського р-ну Чернігівської обл. від Бичик Ніни Пилипівни, 1929 р. н.; «Іди-іди, дощику, зварим табі борщику у зеленім горщику» Зап. 02.08.2018 р. у с. Черниш від жінки 1938 р. н.; «“Іді, іді, дощику, зварим табі борщику у навенькім горщику, табі каша, а нам борщ, шоб густіший падав дощ”. Або ще кажуть: “Дощику, дощику, причуба'р такога, шоб на мінє рубчику не було сухога”. І так кажуть. Калісь так казалі» Зап. 25.07.2018 р. у с. Бутівка Городнянського р-ну Чернігівської обл. від Сікор Ніни Денисівни, 1928 р. н..

Серед 52 текстів до дощу, поданих в академічному виданні «Дитячі пісні та речитативи», 9 виявлено саме на Чернігівщині Дитячі пісні та речитативи / упоряд.: Г.В. Довженок, К.М. Луганська. Київ: Наук. думка, 1991. 448 с.; ноти № 4, 9, 17, 18, 22, 43, 44, 46, 50. (Серія Українська народна творчість).

* В останньому розділі «Дитячі пісні», який у змісті визначений сторінками 205-218, але по суті є додатком із власною нумерацією, подано такий варіант цього тексту: «Марку, Марку, перенеси хмарку, на чужу сторону, на татаровщину. Ой там дівки ціцятиє, печуть бабу, печуть булки пухнатиє, дой тобі дадуть!» Див.: Заглада Н. Побут селянської дитини: Матеріяли до монографії с. Старосілля. Матеріяли до етнології. Київ, 1929. Т. 1. С. 8-9 (дод.).. Це записи Пантелеймона Куліша, Івана й Миколи Білозерських, Михайла Гайдая та ін. Найбільше текстів - у записах Ніни Заглади. Приспівки, які зафіксувала Н. Заглада, подам за публікацією у «Матеріялах до етнології», оскільки там вони представлені повніше. Зокрема, за матеріалами етнографа зі с. Старосілля Остерського р-ну, як починав накрапати дощ, діти приказували:

Таблиця 1

Як довга посуха, а потім піде дощ, діти понамокають, їм хочеться додому, то всі вони зберуться (в мокрій одежі) й співають:

Таблиця 2

Записи інших дослідників, які містяться у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України, подаю за виданням «Дитячі пісні й речитативи»*:

Таблиця 3

Два тексти з Чернігівщини (с. Смолянка Куликівського р-ну, с. Журавки Варвинського р-ну) знаходимо й у розвідці Н. і С. Толстих:

Таблиця 4

Дощику, дощику, Зварю тобі борщику. (См. Клк. Ч.)

Як слушно зауважили щодо цих «закличок» автори розвідки: «Можна думати, що поява борщу в обряді викликання дощу не випадкова, оскільки борщ фігурує також у дитячих пісеньках про дощ. ... З першого тексту випливає, що використання борщу в ритуалі викликання дощу засноване на магічному зв'язку: (густий) борщ ^ густий дощ. І разом з тим текст обидвох пісень цілком очевидно вказує на “жертвопринесення” дощу» Там само..

Такі приспівки до дощу активно побутують і на інших поліських теренах: «“Іди, іди, дощику, звару тобі борщику, поставлю на вірбі, шоб випили вороб'ї, поставлю на полици, шоб випили молодици”. Отак казали колись. Ну, як дощик ішов, то так говорили» Зап. 31.08.2016 р. у с. Городок Маневицького р-ну Волинської обл. від Ковальчук Надії Володимирівни, 1950 р. н.; «А діти то бігають, і типіру можуть бігати. “Дощику, дощику, звари мені борщику в новому горщику. Кому каша, кому борщ, шоб густіший падав дощ”. Як пірід дощем, бігають» Зап. 23.08.2016 р. у с. Черськ Маневицького р-ну Волинської обл. від Туревич Христини Францівни, 1927 р. н.; «В нас козалі: “Іді-іді, дощику, звару тобє борщіку. Тобє каша, мінє борщ, шоб ішов густєйшій дощ”. Іде малий, дак просілі, шоб ішов густєйший» Зап. 14.09.2014 р. у с. Лукаші-2 Баришівського р-ну Київської обл. від Гавриленко Ольги Кузьмівни, 1932 р. н., переселенки зі с. Машеве Чорнобильського р-ну Київської обл.; «Ше й ми кричали, я повню: “Іди, іди, дощику, зварим тобі борщику у глиня'ним горщику!” Дальше не пам'ятаю - полив'яним етім... шось... не пам'ятаю» Зап. 14.09.2014 р. у с. Лукаші-1 Баришівського р-ну Київської обл. від Орупи Світлани Володимирівни, 1964 р. н., переселенки зі с. Зимовище Чорнобильського р-ну Київської обл..

Добре представлений цей жанр і на інших теренах України. Однотипні, на перший погляд, тексти приспівок спрямовані або на те, щоб дощ ішов далі, або ж на те, щоби припинився. Зокрема, широкий репертуар «закличок» («сотні карток архівних записів») проаналізував Т. Колотило Колотило Т. Про засуху в етнобаченні подолян. С. 41-44.. Дослідник навів і деякі етнографічні особливості виконання приспівок: виконували їх на сільській галявині, пасовищі, городі чи біля кринички. Подібно, як на Чернігівщині, могли при цьому стрибати на лівій нозі кругом себе, приклавши ліву руку до вуха. Також «дивилися на небо, руками показували на дуба, підскакували» тощо. Особливо цікавий варіант, згідно з яким «... Хтось варив борщ в полив'яному горщику, ставив на пеньок і діти танцювали навколо нього» Колотило Т Про засуху в етнобаченні подолян. С. 41.. Зварений для дощику борщ, за текстами приспівок, ставили «у кутчику», на столі, вікні, рові, пеньку, дубі, калині, вербі, груші тощо. Цікаві й деталі: «поставлю під грушею, накрию пшеничною папушею», «поставлю на дубочку у зеленому садочку» та ін. Там само. С. 43.

Отже, як бачимо, борщ займає одне з чільних місць у ритуально-обрядовій і магічній практиці поліщуків Чернігівщини. Зважаючи на окремі локальні особливості (насамперед його використання в обрядах викликання дощу), усе ж до кожного конкретного випадку можемо віднайти менш чи більш наближені паралелі з інших українських теренів. Якщо на сході Полісся зерна різних злаків сипали в кашу-кутю, то на заході - у борщ; на Поліссі в колодязь кидали викрадений горщик із борщем, а в Карпатах закопували у джерело викрадений казан із рештками кулеші тощо.

У календарній і сімейній обрядовості використання борщу на Чернігівщині пов'язане насамперед із поминальними мотивами. Не в останню чергу це зумовлено віруванням, що душі покійних харчуються не самою стравою, а парою від неї, відтак борщ як гаряча страва, по суті, виконує ті самі функції, що й свіжоспечений хліб чи свіжозварена картопля. В обрядовості Щедрого вечора, крім того, борщ можна розглядати у контексті панспермії. Зрештою, мотиви поминання та родючості в обрядовості українців нерідко нероздільні, адже за сприянням у забезпеченні доброго врожаю зверталися до душ покійних.

У метеорологічних обрядах використання борщу ускладнене низкою супутніх обставин, на що вже звертали увагу дослідники. Зокрема, самодостатніми способами викликати дощ є уже самі собою вкидання у колодязь горщиків (чи глечиків) та вичерпування, вичищування криниці, що було необхідним і після забруднення води борщем. Важливим був чинник викрадення, щоби спричинити в покривдженого сльози (які асоціювалися з дощем) або ж лемент, голосіння (що асоціювалося з похороном, імітація якого також може розглядатися як самостійний варіант обряду викликання дощу). Нерідко викрадали у вдів чи малих дітей, до чиїх жалів Бог нібито мав би дослухатися насамперед; також і самими виконавцями обряду могли бути вдови чи вагітні. Суттєве й те, що борщ та сам горщик (як і, в карпатському варіанті, казан із рештками кулеші чи каглянка) унаслідок контакту з піччю чи каглою були причетні до стихії вогню. Череп'я горщика може мати символіку плідності (як-от у хрестинному обряді «бабиної каші»). За цими ознаками, відтак, не можна чітко визначити, чому в обрядах викликання дощу таку важливу роль відіграє саме борщ.

Не вдаючись до надто широкого огляду, а проаналізувавши лише подані в цій розвідці матеріали, можна звернути увагу, що серед того, що кидали (сипали, лляли, занурювали) до колодязя в обрядах викликання дощу, чільне місце займають апотропеї. Це - спеціально зроблений хрест, освячені самосійний мак, сіль, вода, шматок хліба, паски чи проскурки.

Інша група, до якої входить і борщ, покликана підтвердити магічний закон аналогії. Борщ сипали у колодязь чи на лан, «аби був густий дощ»; горох і мак, «щоб були крупні краплі дощу і щоб був густий дощ». Сюди ж належать й магічні дії, де актуалізується поняття плачу, сліз, іноді роси (йдеться про сльози з жалю за викраденим чи при імітації похорону, про спалювання павутини «з росою» тощо).

До цієї групи входить і вода, яку лляли до колодязя, беручи в іншому селі; вода, яку лляли на могилу потопельникові, відьмакові тощо; вода, якою обливали одне одного чи визначених осіб та ін.

Третя група - предмети, пов'язані зі стихією вогню, як-от каглянка, казан, глечик чи горщик. Борщ, каша та хліб органічно сприймаються і в цій групі.

Нарешті, ще одну можна визначити як пожертву. Сюди, безперечно, входять гроші та хліб, а також борщ та каша (як це безпосередньо спостерігаємо і в поминальній обрядовості). Очевидно, як пожертву варто розглядати й сипання у колодязь зерен пшениці та жита, розстилання біля джерел полотна, льону тощо.

Розширення джерельної бази дослідження, як і деталізація щойно наведеного матеріалу, дозволили б суттєво доповнити подану класифікацію. Її створення, однак, не входило до завдань цієї розвідки. Натомість зосередимось на тій ролі, яку в обрядах викликання дощу виконує саме борщ.