Фонова культура Модерну як фактор моральних перетворень епохи

Такі зміни в інтерпретації протестантських учень відбулися в декілька етапів. Можливості індивідуального самоздійснення можна показати вірянину і запевнити його в їх дієвості на хвилі надзвичайного ентузіастичного піднесення, яке він поділяв із своїми ближніми, однодумцями, одновірцями. Але в цей момент розривалися вивірені століттями християнської релігії ланки догматів і ритуалів. І за неможливості утримувати надовго ентузіа- стичний жар, за умови знищення традиційної релігійності відбувалося спочатку переключення духовної енергії на господарську діяльність як непрямо вказівну на релігійну легітимність вчення, а потім й релігійна санкція на неї виявлялася непотрібною, і господарська діяльність із покликання перетворювалася на професію, сумлінне виконання якої не переставало бути обов'язковим.

Водночас шляхи рутинізації тісно перепліталися із соціально-політичними перетвореннями доби, з тими суспільними умовами, в яких поставали реформовані церкви. В межах одного суспільства залишалася частина прихильників старої релігії, які сповідували принципово відмінну систему моральних цінностей. Суспільство виявилося поділеним на два табори: прихильників протестантської доброчесності й адептів старого, традиційного, вкоріненого католицизму - з несумісними між собою, конкуруючими концепціями доброго життя, які випливали із соціальних доктрин кожної з них.

У реаліях того часу суспільне протистояння представників різних релігійних учень означало релігійні та громадянські війни, революції та заколоти. Але спад ентузіазму унаочнював патовість ситуації, що й змушувало сторони конфлікту відшукувати компроміс. Історичний досвід свідчить, що у країнах, занурених у релігійні війни часів Реформації, громадяни змушені були доходити згоди, певного modus vivendi в умовах практикування непримиренних між собою, конкуруючих стратегій доброго життя. І примітно, що ініціатива такого пошуку належала саме протестантам, вчорашнім фанатикам, які, рутинізуючи ентузіазм, приходили до спокійного, врівноваженого визнання релігійних переконань (і концепцій доброго життя, на них заснованих) інших людей, інших релігійних груп. Цьому сприяв вільний дух, похідний від індивідуалістичної віри.

За таких обставин реально напрацьовувався принцип толерантності, що дозволяв, попри різні вихідні світоглядні настанови, несумісні між собою, віднаходити значення, цінність і мету суспільного життя, яка могла б поділятися всіма громадянами. Практично у самому перебігу суспільно-політичних подій ставало очевидно, що принцип толерантності був єдиною позитивною альтернативою соціальним катаклізмам. Терпимість як основа толерантності засновувалася на визнанні віри (а ширше - системи цінностей, концепції доброго життя) іншої сторони. Це своєрідна домовленість - практикувати терпимість, щоб у відповідь отримати терпимість до себе.

Д. Юм свідчив, що Нідерланди й Англія представили найяскравіші зразки мирного співіснування різних релігійних громад. Але для Юма такий стан справ був важливий не стільки сам по собі, скільки як унаочнення практики толерантності як основи громадянського співіснування, громадянського миру [23, с. 10]. Примітно, що на цю констатацію Юма посилається Дж. Ролз, визначаючи практичне започаткування принципів свободи совісті і думки як складових фонової культури. Але важливим є його зауваження про наявність також інших важелів в узасадниченні громадянської культури, зокрема обмеження влади монархів належними принципами конституційного упорядкування, які б захищали основні права і свободи [і2, с. 18].

Такі Ролзові зауваження стосуються процесу формування національної держави, в рамках якої уможливлюється практика громадянськості. Є загальне уявлення щодо сутності цього процесу: "Національна держава зі своєю претензією на народне представництво і національний суверенітет у тому вигляді, як вона розвинулася після Французької революції протягом ХІХ ст., була наслідком поєднання двох чинників... національності й держави. Нації вийшли на арену історії і визволилися, коли народи усвідомили себе як історичну і культурну єдність, а свої території - як постійну домівку, де історія залишила видимі сліди, благоустрій яких був наслідком постійної праці їхніх предків, а майбутнє яких залежало від шляху спільної цивілізації" [2, с. 247]. У цьому визначенні важливими уявляються положення щодо культурно-історичної єдності нації, а відтак і проглядається історично зумовлена необхідність забезпечення механізмів єднання. Але навіть таке детальне і багатомірне окреслення не є задовільним, не вказуючи на специфіку затребуваності єднальних чинників у кожній європейській національній державі.

Обставини формування національної держави в кожній окремій країні Західної Європи були настільки унікальними, що окреслення соціокультурного контексту як певної узагальненої картини практично унеможливлюється. Констатація того факту, що після І648 р. проглядається тенденція утворення національних держав як похідна Вестфальського миру, реально не враховує специфіку кожного випадку. Так, у Німеччині, наприклад, до кінця ХІХ ст. єдина національна держава залишалася мрією, а у Франції раннє формування національної держави нічого не давало для розвитку політичної громадянської культури, оскільки до 1789 р. абсолютизм блокував політичні важелі впливу суспільства на державну політику. Велика Британія, по суті, стає у виключну позицію щодо характеру й інтенсивності подібних зрушень - у ній, чи не вперше у західноєвропейському світі, формування національної держави дійсно збігається з обмеженням абсолютизму і розквітом представницьких структур. У цьому контексті важливими є міркування Юма, сучасника і побутописця того світу. На його думку, саме "змішана форма правління, не цілком монархічна і не цілком республіканська", забезпечує громадянську свободу через законодавство [23, с. 6].

Варто пригадати вчення про живе право австрійського вченого Ю. Ерліха, яке він представив у книзі "Основи соціології права" (1913 р.) [21]. Живе право, на відміну від позитивного права, є силою, що домінує у суспільному житті, і люди йому слідують у рутині повсякденних соціальних відносин. Витоки живого права містяться у суспільних асоціаціях, і суть його полягає не у судових тяжбах, а у налагодженні суспільного миру і співробітництва. На думку Ерліха, центр тяжіння розвитку живого права міститься у суспільному досвіді, воно коріниться не в текстах законів, а в житті суспільства, в його засадничих об'єднаннях, у спілках і товариствах. Відтак напрацювання законодавства засновуються на соціокультурній практиці, зумовлюючи обов'язковість дотримання закону. Для Англії живе право було історичним надбанням, вивіреним століттями існування англосаксонського права. Досвід свободи, який англійці реально відчували як у нових економічних умовах, так і під час визвольних рухів, релігійних воєн і революції, дав їм можливість усвідомити різницю між свавіллям, безвладдям і реальною свободою. Відтак закон сприймався як гарант балансу сил й ініційованих ними процесів.

Практика неписаної конституції, основи правової системи Великої Британії, закладена в добу раннього Модерну, постає як живе право. У Великій Британії не існує конституції як єдиного законодавчого акту, а неписана конституція складається із норм статутного права (Habeas Corpus Act) (1679 р.), Білю про права (1689 р.), Закону про престолонаслідування (1701 р.), двох більш пізніх законів про парламент (1911 р. та 1949 р.), а також норм загального права і норм, що являють собою конституційні звичаї.

Обмеження влади монарха, вплив суспільства на державну владу через посередницькі організації надавали впевненість у здатності останніх забезпечувати перевірку влади на її спроможність бути відповідальною за забезпечення законності - підтримання свободи, охорону власності й громадянського миру. Саме виходячи із досвіду громадянських катаклізмів, протистоянь і революцій виникало переконання, що лише законність, дотримання правових норм можуть бути запорукою громадянського миру й економічного процвітання.

Надзвичайно важливою є та обставина, що тим ефективнішою була законослухняність громадян, чим більш очевидними були засади формування законів. Закон не спускався правителями з недосяжної височини їхньої влади, божественно санкціонованої. Закони напрацьовувалися як життєво необхідний інструмент для благополуччя і процвітання громадян і суспільства в цілому.

Оформлення системи прав і свобод з огляду на закон є, можливо, найзначнішим здобутком раннього Модерну. Право на особисту свободу і захист власності, право на участь у виборах, свобода слова і свобода висловлювання думки, свобода преси і зібрань могли бути закріпленими в конституціях, але могли бути й узвичаєні на основі безпосередньої практики (як більшість із них закріпилася у Великій Британії). Індивідуальна свобода передбачає свободу інших, старанна праця потребує регуляції стосунків, простору, де можна виконувати свою земну місію, покладену Богом, і розраховувати, що умови для такої самореалізації не будуть порушені іншими, очікувати взаємовизнання тих індивідуальних якостей (чеснот), які можуть бути розділені з іншими, вільно сповідувати свою віру і не боятися переслідувань за релігійну приналежність. Приходить усвідомлення, що соціальна складова дисциплінує індивідуальну стратегію поведінки. Встановлення законів і взаємозобов'язання влади та суспільства щодо дотримання їх були, певно, найважливішими чинниками суспільно-політичних перетворень доби.

У той час закладалися реальні, життєві засади конвенційного рівня моралі. Конвенційність стала засад- ничим параметром суспільного життя після встановлення громадянського миру по завершенні громадянських воєн, повстань і революцій у країнах Північної Європи XVI - XVII ст. Сучасний німецький мислитель Ю. Габермас, ведучи мову про конвенційний рівень моралі, визначає наступний його зміст: "Правильним визнається виконання своїх суспільних обов'язків, охорона суспільного порядку і підтримання добробуту суспільства в цілому чи окремої групи" [16, с. 184]. Примітно, що саме така налаштованість була підхоплена живою моральнісною практикою як життєво необхідна основа суспільної єдності.

На початку процесів, що уможливили формування фонової культури, ще недоречно відшукувати "свідоме підтримування соціальної системи", що його Габермас вважає необхідною умовою функціонування конвенційного рівня. Але викладене вище дозволяє стверджувати, що вже на той час у суспільстві виникла цілком усвідомлена потреба підтримання цієї системи й були розпочаті пошуки шляхів впровадження вивірених досвідом (ліберальних) моральних цінностей як суспільно значимих.

Перетворення взятих із суспільного досвіду очевидностей на внутрішні переконання, інтеріоризація живого досвіду були основою нової релігійності.

А оскільки досвід був пов'язаний з реальною суспільною практикою, то сакралізації підлягав сам простір, де відбувалися суспільні взаємодії.

Такий стан речей привів до сакралі- зації публічного простору й санкціонування автономії особи, тобто до виділення й плекання сфер, діаметрально несумісних між собою.

Але це було лише позірною несумісністю. Унікальність цього моменту фонової культури для суспільства Модерну у тому й полягала, що свобода не означала свавілля, вона передбачала діяльність під охороною закону, виконання суспільного обов'язку наполегливої праці як богоугодної справи ("полум'яність у досягненні спільного блага", як назвав це Юм [22, с. 84]).

Свобода потребувала чітких визначень щодо своїх можливостей, адже раціональний розрахунок міг і мусив застосовуватися до облаштування всього суспільного життя.

В цьому полягало раціональне суспільне управління, що уможливлювалося шляхом законодавчого забезпечення та представницької активності. Представницькі структури, набираючи чинності й наочно забезпечуючи легітимність такого порядку, свідчили про напрацювання механізмів самоорганізації і саморегуляції суспільства.

Саме це мав на увазі Дж. Ролз, вказуючи на формативні чинники громадянської культури. Але примітно, що, засновуючись на соціокультурних обставинах старих західних демократій, він стверджував універсальний характер своїх теоретичних конструкцій.

Осмислення наслідків і перекосів такого узагальнення у Рол- зовій концепції виходить далеко за межі заявленої теми. Тому більш слушним тут може бути ідеальне узагальнення в дусі М. Вебера, що соціальна реальність, яка формувалася у Великій Британії, виявилася для Європи більш універсальною, ніж можна було б передбачити. Універсальною ж вона стала завдяки здоровому глузду, чи тому практично орієнтованому раціоналізму, що були характерними для зазначених тогочасних соціокультурних обставин.

Складові цієї соціальної реальності вказав Ролз: по- перше, це плюралізм як такий; по-друге, стабільність плюралізму і його засад для демократичних інституцій; по-третє, розуміння, що єдино прийнятна концепція доброго життя буде невідворотно призводити до репресивного використання державної влади (оскільки конкуруючі програми доброго життя, незалежно від того, чи є вони католицькими, монархічно орієнтованими чи спрямованими на реалізацію однієї із протестантських доктрин, чисельність яких почала невпинно зростати після Кальвінового заклику самостійно інтерпретувати Біблію, сформовані задля безумовного прийняття відповідної системи цінностей); по-четверте, стабільність соціальної системи обумовлена згодою, завдяки якій і в ході напрацювання якої можливо досягти рівноваги суперечливих, конкуруючих програм розвитку, представлених різними верствами суспільства; по-п'яте, у суспільстві можливо встановити раціонально прийнятні умови для демократичного правління [26, с. 4].

Врешті, формування таких положень як засад організації суспільного життя приводило до формування основ світської громадянської культури, що й стала фоновою.

Висновок

У дослідженні представлені системні складові фонової культури, як-то Великі географічні відкриття, розвиток індустріальної економіки, релігійні війни часів Реформації, ранні буржуазні революції, формування національних конституційних урядів. Фонова культура виявляється безпосереднім іманентним соціальним досвідом громадянського суспільства, зумовленим соціальними інституціями, що формувалися в добу Модерну, включення індивіда в який уможливлювало сприйняття ним базових соціально-моральних цінностей як таких, що спрямовані на оптимізацію суспільної взаємодії. Основними соціально-моральними цінностями (ціннісними детермінантами) фонової культури виявлено наступні: фронтирність як "дух часу", в якому поєдналися експансивність та звичка існування в умовах стабільної нестабільності постійно змінюваного світу, що розширюється; індивідуалізм як результат синтезу свободи господарської активності та протестантського ентузіазму, що сприяв набуттю внутрішньої релігійності вірянина і покладав її приватною справою; вимушена (штучна) солідарність, обумовлена раціональним господарством; толерантність/терпимість як похідна принципу modus vivendi в умовах практикування непримиренних між собою, конкуруючих стратегій доброго життя, закладених у релігійних вченнях; законослухняність як сполучення традиційної практики середньовічного англосаксонського права та набутого у громадянських заворушеннях досвіду щодо необхідності дотримання правових норм як запоруки громадянського миру й економічного процвітання.

Список використаних джерел

1. Арендт Г. Становище людини / Г. Арендт; [пер. з англ]. - Львів: Літопис, 1999. - 254 с.

2. Арендт Х. Джерела тоталітаризму / Х. Арендт; [пер. с англ.]. - 2-е вид. - К.: Дух і літера, 2005. - 584 с.

3. Бринтон К. Истоки современного мира: История западной мысли / К. Бринтон; [пер. с англ. В. Франка]. - Рим: Edizioni Aurora, 1971. - 467 с.

4. Вебер М. История хозяйства / М. Вебер; [пер. с нем.] // Вебер М. История хозяйства. Город / под ред. И. Гревса. - М.: Канон-пресс-ц, Кучково поле, 2001. - С. 5-332.

5. Вебер М. Покликання до політики / М. Вебер; [пер. з нім. О. Погорілий] // Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. - К.: Основи, 1998. - С. 173-192.

6. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму / М. Вебер; [пер. з нім. О. Погорілий]. - К.: Основи, 1994. - 261 с.

7. Гердер И. Г. Идеи к философии истории человечества / И. Г. Гердер; [пер. с нем. А. В. Михайлова]. - М.: Наука, 1977. - 703 с.

8. Грей Дж. Поминки по Просвещению: Политика и культура на закате современности / Дж. Грей; [пер. с англ. Л. Е. Переяславцевой, Е. Рудницкой, М. С. Фетисова и др., под общей ред. Г. В. Каменской]. - М.: Праксис, 2003. - 368 с.

9. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии / Э. Дюркгейм; [пер. с фр.]. - М.: Наука, 1990. - 575 с.

10. Козеллек Р. Минуле майбутнє. Про семантику історичного часу / Р. Козеллек; [пер. з нім. В. Швед]. - К.: Дух і літера, 2005. - 380 с.

11. Мизес Л. фон. Либерализм в классической традиции / Л. фон Мизес; [пер. с англ. А. В. Куряева]. - М.: ООО "Социум", ЗАО "Издательство "Экономика", 2001. - 239 с.

12. Ролз Дж. Політичний лібералізм / Дж. Ролз; [пер. з англ. О. Мокровольський]. - К.: Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2000. - 382 с.

13. Селигмен А. Проблема доверия / А. Селигмен; [пер. с англ. И. И. Мюрберг, Л. В. Соболева]. - М.: Идея-Пресс, 2002. - 256 с.

14. Тейлор Ч. Джерела себе / Ч. Тейлор; [пер. з англ. А. Васильченко, та ін.]. - К.: Дух і літера, 2005. - 696 с.

15. Фергюсон А. Опыт истории гражданского общества / А. Фергюсон; [пер. с англ. под ред. М. А. Абрамова]. - М.: РОССПЭН, 2000. - 392 с.

16. Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие / Ю. Хабермас; [пер. с нем. под ред. Д. В. Скляднева]. - [2-е изд.].

- СПб.: Наука, 2006. - 377 с.

17. Шоню П. Цивилизация Просвещения / П. Шоню; [пер. с фр. И. Иткин, М. Гистер]. - Екатеринбург: У-Фактория, 2008. - 686 с.

18. Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории. 1. Гештальт и действительность / О. Шпенглер; [пер. с нем. К. А. Свасьяна]. - М.: Мысль, 1993. - 663 с.

19. Bauman, Z. Europe: An Unfinished Adventure / Z. Bauman. - Cambridge: Polity Press, 2004. - 152 p.

20. Bauman, Z. Liquid Modernity / Z. Bauman. - Cambridge, Oxford, Malden: Polity Press, 2000. - vi, 228 p.

21. Ehrlich, Е. Principles of the Sociology of Law / E. E. Ehrlich; [tr. from German by L. Walter]. - Brunswick: Transaction Pub, 2001. - 539 p

22. Hume, D. Of Superstition and Enthusiasm I D. Hume // Hume, D. The Philosophical Works. In 4 vol. Vol. III. - Boston: Little, Brown and Company. - Edinburgh: Adam and Charles Black, 1854. - P. 77-85.

23. Hume, D. Of the Liberty of the Press / D. Hume // Hume, D. The Philosophical Works. In 4 vol. Vol. III. - Boston: Little, Brown and Company.

- Edinburgh: Adam and Charles Black, 1854. - P. 6-10.

24. McGrath, A. E., Marks, D. C. Introduction: Protestantism - the Problem of Identity / A. E. McGrath, D. C. Marks // The Blackwell Companion to Protestantism; [ed. by A. E. McGrath, D. C. Marks]. - Oxford: Blackwell, 2004. - P. 1-17.

25. Pinkard, T. MacIntyre's Critique of Modernity / T. Pinkard // Alasdair MacIntyre; [ed. by M. C. Murphy]. - Cambridge: Cambridge University Press, 2003. - P. 176-200.

26. Rawls, J. The Idea of an Overlapping Consensus I J. Rawls II Oxford Journal of Legal Studies. - 1987. - Vol. 7. - № 1. - P. 1-25.

27. Rutherford, D. Introduction I D. Rutherford II The Cambridge Companion to Early Modern Philosophy; [ed. by D. Rutherford]. - Cambridge: Cambridge University Press, 2006. - P. 1-9.

28. Shrader-Frechette, K. S. Environmental Ethics I K. S. Shrader- Frechette. - [2^nd ed.]. - Pacific Grove CA: The Boxwood Press, 1993. - 358 p.

29. Simmel, G. The Philosophy of Money I G. Simmel; [tr. by T. Bottomore, D. Frisby]. - L.: Routledge & Regal Paul, 1978. - 537 p.

30. Simmons, A. J. Theories of the State I A. J. Simmons II The Cambridge Companion to Early Modern Philosophy; [ed. By D. Rutherford]. - Cambridge: Cambridge University Press, 2006. - P. 250-273.

31. Taylor, С h. Modernity and the Rise of the Public Sphere I Ch. Taylor. Tanner Lectures on Human Values. Stanford University, February 25, 1992. - Retrieved from: https:IItannerlectures.utah.eduI_resourcesI documentsIa-to-zItITaylor93.pdf

REFERENCES

1. Arendt, H. (1999). The Human Condition. L'viv, Litopys. (In Ukrainian).

2. Arendt, H. (2005). The Origins of Totalitarianism. Kyiv, Duh i litera. (In Ukrainian).

3. Brinton, C. (1971). The Shaping of Modern Mind. Rome, Edizioni Aurora. (In Russian).

4. Weber, M. (2001). General Economic History. General Economic History. The City. Moscow, Kanon-press-c, Kuchkovo pole, pp. 5-332. (In Russian).

5. Weber, M. (1998). Politics as a Vocation Sociology. General Historic Analysis. Politics. Kyiv, Osnovy, 173-192. (In Ukrainian).

6. Weber, M. (1999). The Protestant Ethic and the Spirit of Capitalism. Kyiv, Osnovy. (In Ukrainian).

7. Herder, J. G. (1977). Ideas on the Philosophy of the History of Mankind. Moscow, Nauka. (In Russian).

8. Grey, J. (2003). Enlightenment's Wake. Moscow, Praksis. (In Russian).

9. Durkheim, E. (1990). The Division of Labour in Society. Moscow, Nauka. (In Russian).

10. Koselleck, R. (2005). Vergangene Zukunft. Zur Semantik Ge- schichtlicher Zeiten. Kyiv, Duh i litera. (In Ukrainian).

11. Mises, L. von. (2001). Liberalismus. Moscow, OOO "Socium", ZAO "Izdatel'stvo "Jekonomika". (In Russian).

12. Rawls, J. (2000). Political Liberalism. Kyiv, Vydavnyctvo Solomii' Pavlychko "Osnovy". (In Ukrainian).

13. Seligman, A. (2002). The Problem of Trust. Moscow, Ideja-Press. (In Russian).

14. Taylor, Ch. (2005). Sources of the Self: The Making of Modern Identity. Kyiv, Duh i litera. (In Ukrainian).

15. Ferguson, A. (2000). An Essay on the History of Civil Society. Moscow, ROSSPJeN. (In Russian).

16. Habermas, J. (2006). Moralbewusstsein und Kommunikatives Han- deln. Sankt-Petersburg, Nauka. (In Russian).

17. Chaunu, P. (2008). La Civilisation de /'Europe des Lumieres. Ekaterinburg: U-Faktorija. (In Russian).

18. Spengler, O. (1993). The Decline of the West. Vol. 1. Form and Actuality. Moscow, Mysl'. (In Russian).

19. Bauman, Z. (2004). Europe: An Unfinished Adventure. Cambridge, Polity Press.

20. Bauman, Z. (2000). Liquid Modernity. Cambridge, Oxford, Malden, Polity Press.

21. Ehrlich, Е. (2001). Principles of the Sociology of Law. Brunswick, Transaction Pub.

22. Hume, D. (1854). Of Superstition and Enthusiasm. The Philosophical Works. In 4 vol. Vol. III. Boston, Little, Brown and Company - Edinburgh, Adam and Charles Black, 77-85.

23. Hume, D. (1854). Of the Liberty of the Press. The Philosophical Works. In 4 vol. Vol. III. Boston, Little, Brown and Company - Edinburgh, Adam and Charles Black, 6-10.

24. McGrath, A. E. & Marks D. C. (2004). Introduction: Protestantism - the Problem of Identity. The Blackwell Companion to Protestantism. Oxford, Blackwell, 1-17.

25. Pinkard, T. (2003). MacIntyre's Critique of Modernity. Alasdair MacIntyre. Cambridge, Cambridge University Press, 176-200.

26. Rawls, J. (1987). The Idea of an Overlapping Consensus. Oxford Journal of Legal Studies. Vol. 7 (1), 1-25.

27. Rutherford, D. (2006). Introduction. The Cambridge Companion to Early Modern Philosophy. Cambridge, Cambridge University Press, 1-9.

28. Shrader-Frechette, K. S. (1993). Environmental Ethics. Pacific Grove CA, The Boxwood Press.

29. Simmel, G. (1978). The Philosophy of Money. Tr. by T. Bottomore, D. Frisby. London, Routledge & Regal Paul.

30. Simmons, A. J. (2006). Theories of the State. The Cambridge Companion to Early Modern Philosophy. Cambridge, Cambridge University Press, 250-273.

31. Taylor, Ch. (1992). Modernity and the Rise of the Public Sphere. Tanner Lectures on Human Values. Stanford University, February 25, 1992. Retrieved from https://tannerlectures.utah.edu/_resources/documents/a-to- z/t/Taylor93.pdf

Размещено на Allbest.ru