Металопластика Чернігова другої половини ХVІІ - початку ХІІІ століть

Размещено на http://allbest.ru

Металопластика Чернігова другої половини ХVII - початку ХVIII століть

Анатолій Адруг Адруг Анатолій Кіндратович - кандидат мистецтвознавства, доцент Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка. м. Чернігів

Анотація

Метою статті є висвітлення особливостей металопластики Чернігова другої половини XVII - початку ХУШ ст., її розвитку у взаємозв'язках із іншими видами мистецтва.

Методологія дослідження спирається на системний підхід, на загальнонаукові принципи об'єктивності та історизму, які надають можливість всебічного вивчення художньої обробки металів зазначеного періоду. декоративний мистецтво лиття металопластика чернігівський

Наукова новизна роботи визначається постановкою і розробленням теми, яка досі не розглядалась. Зроблена перша спроба комплексного вивчення цієї проблеми.

Висновки. Окреслено коло пам'яток, які найкраще представляють досягнення художньої обробки металів того часу. Художнє лиття представляють орнаментовані дзвони й гармати, а також каламарі, посуд, освітлювальні прилади.

Твори ковалів вдало доповнювали споруди. З'ясовано, що окуття дверей до ризниці чернігівського Троїцького собору близьке за композицією до килимів та вишиваних скатертин. З огляду на відсутність творів, виготовлених у Чернігові, було прийнято рішення залучити до розгляду роботи, замовлені майстрам інших міст і країн мешканцями Чернігова чи людьми, пов'язаними з містом.

Здійснено поділ творів на групи за місцем створення. Звернуто увагу на роботу золотарів за ескізами (проєктами) художників.

Саме в ескізах закладалась композиція, характерні деталі та стильові своєрідності. Зроблено висновок про належність авторства ескізів царських воріт іконостасу Борисоглібського собору 1702 р. та шати кіоту чудотворної ікони «Іллінської Богоматері» 1695 р. художникам і граверам І. Щирському та Л. Крщоновичу. Замовниками виступали гетьман І. Мазепа, чернігівські полковники Я. Лизогуб і П. Полуботок, генеральний обозний В. Дунін-Борковський, писар і суддя К. Мокрієвич, чернігівський архієпископ А. Стаховський, чернігівський міщанин Власій Н. Виконували твори майстри з України, Аугсбурга, Нюрнберга, Кенігсберга, Вроцлава, Гданська, Москви. У металопластиці Чернігова зазначеного періоду яскраво виявились риси бароко.

Ключові слова: Чернігів, металопластика, бароко, замовники, Іван Щирський, Лаврентій Крщонович.

Серед видів декоративного мистецтва особливе місце посідає металопластика, яка є виготовленням та оздобленням мистецьких виробів із металів та їх сплавів різними способами. Вони набули поширення в побуті людей, у богослужінні, стали складовою частиною споруд. Із металів відливали гармати й дзвони, виготовляли ювелірні вироби, клейноди й зброю.

Важливе місце в металопластиці посідало художнє лиття. Увага до творів майстрів- ливарників зазначеного періоду виявилася вже у другій половині ХVП ст. Іоаникій Галятовський у книзі «Скарбница потребная» (Новгород-Сіверський, 1676 р.) звернувся до історії чернігівського Єлецького монастиря, його відбудови за архімандритства автора та чудесам від чудотворної ікони чернігівської «Єлецької Богоматері». У третьому «чуді» йдеться про те, що за свідченнями місцевих старожилів у Єлецькому монастирі великий дзвін висів на двох стовпах, а менші були розміщені на дзвіниці. Куди той великий дзвін подівся, ніхто не знав. Згадували, що під час війни поляки хотіли забрати дзвін до Любеча, але це не вдалося, бо багато людей не могли його зрушити з місця¹. Поет Климентій Зіновіїв, який довгий час жив на Сіверщині й помер близько 1712 р., писав:

«Также и гарматные штуки отливают

Которыми в приступах стены добувают

И при банкетах панов из армат стреляют

И веселости всем там бывшим додавают» Галятовський Й. Скарбница потребная. Ключ розуміння. Київ: Наукова думка, 1985. С. 354. Зіновіїв К. Вірші. Приповісті посполиті. Київ: Наукова думка, 1971. С. 142-143..

У чернігівському виданні книги «Зерцало от писания божественного» 1705 р. з присвятою Івану Мазепі згадується, що гетьман збудував у чернігівському Борисоглібському монастирі «каменный коліос» дзвіницю з церквою Іоанна Предтечі. На дзвіниці був установлений вилитий власним коштом І. Мазепи дзвін («кимвал доброгласний») Маслов С.І. Етюди з історії стародруків. І-УІІІ. Київ: Окрліт; Держтрест «Київ-Друк», 1925. С. 49..

Наукове вивчення художнього лиття почалося наприкінці ХІХ ст. У 1898 р. побачив світ каталог українських старожитностей із колекції В.В. Тарновського. До нього увійшли зображення 32 гармат, фотографії деяких творів та їхні описи. Серед них помітне місце посідали вироби визначного майстра із Глухова Карпа Балашевича. Деякі з них згодом увійшли до зібрання Чернігівського історичного музею Каталог украинских древностей коллекции В.В. Тарновского. Київ: Тип-я К.П. Милевского, 1898. 86 с.: ил.. Започаткував їхнє безпосереднє дослідження В.Л. Модзалевський. У книзі й окремій статті він зупинився на головних центрах художнього лиття Лівобережної України. Автор спирався на літературні твори й пам'ятки із зібрання В.В. Тарновського. Окрему увагу дослідник звернув на приватні гармати гадяцьких полковників І. Чарниша та М. Милорадовича Модзалевський В. Основні риси українського мистецтва. Чернігів: Друкарня Г.М. Веселої, 1918. 31 с.: іл.; Мод-залевський В. До історії українського ліярництва (Про людвисарів та конвисарів). Збірник секції мистецтва. Київ, 1921. С. 3-23.. С. Баран-Бутович розглянув поширеність лиття гармат і дзвонів в Україні ХУіі-ХУііі ст., головні його осередки. У його працях докладно представлено процес та організацію виробництва, творчість видатних людвисарів Йосипа та Карпа Балашевичів. Автор описав пам'ятки, які зберігалися на той час у Чернігівському державному музеї, в тому числі згадувані В.Л. Модзалевським гармати М. Милорадовича та І. Чарниша Баран-Бутович С. Людвисарські вироби ХУІІ-ХУІІІ ст. у Чернігівському державному музеї (гармати та дзво-ни). Чернігів, 1930. 16 с.; Баран-Бутович С. Чернігів як об'єкт історично-краєзнавчих екскурсій. Чернігів, 1931. С. 43..

У післявоєнний час багато зробив для дослідження історії українського художнього металу і, зокрема, лиття П.М. Жолтовський. У статтях Жолтовський П.М. Художня обробка металу. Нариси з історії українського декоративно-прикладного мис-тецтва. Львів, 1969. С. 38-43; Жолтовський П.М. Метал. Історія українського мистецтва. Київ, 1968. Т. 3. С. 341-354. та історичному нарисі про художній метал Жолтовський П.М. Художній метал. Історичний нарис. Київ: Мистецтво, 1972. 114 с.: іл. він розглянув як монументальне лиття, так і виробництво побутових предметів. Автор виділив видатні твори відомих майстрів. В іншій книзі П. Жолтовський високо оцінив художні якості дзвону 1720 р. до чернігівської церкви роботи майстра Олексія Івановича та твори ливарів Йосипа та Карпа Балашевичів - гармати гадяцьких полковників І. Чарниша і М. Милорадовича (нині зберігаються в Чернігівському історичному музеї імені В.В. Тарновського) Жолтовський П.М. Художнє лиття на Україні ХІУ-ХУІІІ ст. Київ: Наукова думка, 1973. 132 с.: іл.. О.Р. Тищенко відзначив високий технічний і художній рівень монументального лиття гармат і дзвонів зазначеного періоду. Автор особливу увагу звернув на гармату 1717 р. М. Милорадовича та дзвін 1720 р. з гербом П. Полуботка для чернігівської церкви Тищенко О.Р. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (ХІІ-ХУііі ст.): Навчальний посібник. Ки-їв: Либідь, 1992. С. 140, 145-148. Михайлова Р. Металопластика. Історія українського мистецтва: у 5 т. Київ, 2011. Т. 3. С. 939.. Р. Михайлова наголосила на появі нових центрів лиття на Північному Лівобережжі України. Багато уваги вона приділила дзвону 1720 р. роботи Олексія Івановича¹¹. У книзі О. Мальченка йдеться про лиття гармат у Гетьманщині за часів І. Мазепи Мальченко О. Художнє лиття гармат у Г етьманщині за часів правління Івана Мазепи. Київ, 2007. 106 с.: іл.. У спеціальній статті він розглянув головні функції декору гармат, зосередив увагу на приватній артилерії, володіння якою ставало ознакою шляхетності. Декоративні гармати з гербами й присвятами свідчили про особистість замовника й могли виступати як політичний аргумент. На думку автора, саме за гетьманування І. Мазепи сформувалася система декорування гарматних стволів. Її авторство невідоме, а виконували її людвисарі, які працювали у містах Північного Лівобережжя. О. Мальченко розглянув зразки декорованих гармат і серед кращих пам'яток із зібрання Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського відзначив ті, що були виготовлені на замовлення І. Чарниша та М. Милорадовича Мальченко О. Художнє оформлення гармат часів Івана Мазепи. Гетьман Іван Мазепа: постать, оточення, епоха. Київ, 2008. С. 336-363.. М. Блакитний встановив, що на сьогоднішній день із 57 гармат із зібрання В.В. Тарновського в колекції Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського зберігається 11 пам'яток. До її складу входять і згадувані гармати 1713 і 1717 рр. Блакитний М. Гармати з колекції Василя Тарновського.у Чернігівському історичному музеї імені В.В. Тар-новського. Скарбниця української культури: Зб. наукових праць. Чернігів, 2013. Вип. 15. С. 188-190. Б. Кіндратюк зазначив, що виробництво дзвонів - це характерний і відповідальний вид ливарництва. Для належного звучання дзвонів необхідно дотримуватися високого художнього й технічного рівня справи. Ще в часи Київської Русі були накопичені значні фізико-технічні знання й набуті досвід та майстерність у роботі з металами. Важливою є заувага автора про те, що дзвони й способи гри на них прийшли на українські землі із запровадженням християнства не з Візантії, а з латинського Заходу Кіндратюк Б. Дзвонарське мистецтво середньовічної України. Княжа доба: історія і культура. 2008. № 2. С. 225-245.. Художньому литтю Чернігівщини присвячена невелика стаття в енциклопедичному довіднику «Чернігівщина», автор якої спирався на попередні публікації. Згадуються головні його осередки, серед яких Чернігів не виокремлюється Чернігівщина. Енциклопедичний довідник / За ред. А.В. Кудрицького. Київ: Вид-во Українська радянська ен-циклопедія, 1990. С. 842-844..

Аналіз історіографії питання засвідчив, що художнє лиття Чернігова другої половини XVII - початку XVIII ст. досі спеціально не вивчалось. У попередніх дослідженнях не зафіксовано гармати й дзвони, відлиті в Чернігові, але згадували твори, виготовлені на замовлення для Чернігова. Джерельну базу нашої студії складають оригінальні твори литва разом із духовними заповітами та описами майна козацької старшини. Відтак до головних завдань нашої роботи належать відтворення історії художнього лиття Чернігова починаючи з часів Київської Русі, визначення кола пам'яток, зіставлення змісту й принципів оздоблення витворів майстрів лиття з творами літератури та образотворчого мистецтва того часу.

Художнє лиття на Чернігівщині має давні традиції. Ще в східних слов'ян були відомі такі твори. Перш за все, треба згадати срібного «ідола», тобто скульптурне зображення персонажа міфології давніх слов'ян дохристиянського часу. Знахідка була зроблена під час проведення земляних робіт для зведення дзвіниці чернігівського Борисо-Глібського монастиря. Срібло переплавили, і воно пішло на створення царських воріт іконостасу Борисо-Глібського собору Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание. Київ, 1851. С. 264.. Найвірогідніше, цей персонаж є Перун - бог, вшанування якого було поширеним у князівсько-дружинному середовищі. Дерев'яне зображення Перуна князь Володимир встановив у Києві у 980 р. на першому місці разом з іншими образами язичницьких богів. У літописі сказано, що голова його була срібна, а вуса золоті Вортман Д.Я. Перун. Енциклопедія історії України. Київ, 2011. Т. 8. С. 160.. Кнує припущення, що капище (храм) Перуна було розташоване саме на тому місці, де знайдений «ідол», а зараз розташований будинок Колегіуму із дзвіницею Борисо-Глібського монастиря. Про це свідчать і великі брили пісковику в цоколі споруди Адруг А. Архітектура Чернігова другої половини XVII - початку XVIII століть. Чернігів: Видавництво Черні-гівського ЦНТЕЇ, 2008. С. 74-75..

За часів Київської Русі художнє лиття з металів набуло значного поширення, а майстри досягли досконалості. Найчастіше застосовували техніки лиття в кам'яних формах та за восковими моделями. Дзвони, хрести, свічники, прикраси, панікадила відливали за восковими моделями. Деякі речі виготовляли таким способом у глиняних формах із двох частин. Саме так робили амулети-змійовики, наприклад, так звану золоту «чернігівську гривню» XI ст. Висоцький С.О. Культура давньої Русі. Історія УкраїнськоїРСР. Київ, 1977. Т. 1. С. 420. Тищенко О.Р. Декоративно-прикладне мистецтво східних слов'ян і давньоруської народності (I століття до н. е. - середина XIII ст. н. е.). Київ: Вища школа, 1983. С. 60-64. Заслуговує на увагу відлита із міді по восковій моделі арочка XII ст., яка була, мабуть, частиною надпрестольної «сіні». Вона була знайдена у вівтарній частині храму давньоруського міста Вщиж, яке тоді входило до чернігівського князівства (нині Брянська область Російської Федерації). У цьому творі майстра Костянтина відбились уявлення про будову Всесвіту епохи «Слова о полку ]горевім». b прийняттям християнства на Русі поширилося функціонування дзвонів. Перша згадка про них відноситься до 1066 р. Уважають, що дзвони спочатку завозили із Німеччини, а в XII ст. з'явились перші зразки робіт давньоруських майстрів. Під час археологічних розкопок дзвони знаходять досить рідко, переважно у вигляді фрагментів. На сьогоднішній день відомі знахідки дзвонів у Чернігові, Новгороді-Сіверському, Вщижі та Любечі. Проте повний аналіз особливостей давньоруських дзвонів зараз зробити неможливо Дядечко О.О. Знахідки давньоруських дзвонів на території Чернігово-Сіверщини. Церква-наука-суспільство: питання взаємодії: Матеріали П'ятнадцятої Міжнародної наукової конференції (29 травня - 3 червня 2017 р.). Київ, 2017. С. 278-280..

Як уже згадувалося, гармат і дзвонів, відлитих у зазначений період у Чернігові, не зафіксовано. Проте відомі два дзвони, виготовлені на замовлення для Чернігова: дзвін 1695 р. для Успенського собору Єлецького монастиря та дзвін з гербом П. Полуботка для чернігівської Вознесенської церкви. Обидва дзвони нині зберігають у зібранні Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського. У експозиції того ж музею виставлені показові з художнього погляду дві гармати гадяцьких полковників Івана Чарниша 1713 р. та Михайла Милорадовича 1717 р.

Виробництво дзвонів та гармат було справою нелегкою і потребувало значних матеріальних затрат. Цим займались невеликі майстерні, у яких працювало приблизно 4-6 робітників. Найскладнішою ланкою в цій роботі було виготовлення форми. Формування проводилось у спеціальній ямі. Для утворення внутрішньої форми дзвону слугувала цегла. Далі робили глиняну форму з металевою арматурою. Простір між цими формами заповнювали формувальною землею, яка утворювала «проміжний дзвін». Стінки форм вкривали шаром попелу чи вугілля, щоб до них не приставала земля з «фальшивого» дзвону, на якому розміщували написи, зображення, орнаменти, зроблені з воскових відбитків. Моделі для вушок робили з дерева або глини. Гармати виготовляли таким же способом. Людвисарі займали особливе становище, мали добрі заробітки й були пов'язані з козацькою старшиною Баран-Бутович С. Людвисарські вироби... С. 6-7; Жолтовський П.М. Художнє лиття... С. 14-15..

Найцікавішим є бронзовий дзвін 1720 р., вилитий на замовлення чернігівського полковника Павла Полуботка (Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарновського, інв. № И-2716). Його висота дорівнює діаметру бази і складає 81 см, тобто дзвін вписаний у квадрат. У верхній частині плаща дзвону розташована широка смуга, яка поділена рельєфними обідками на чотири менші смуги. У двох середніх уміщено по колу напис: «Сей звон сооружися коштом его милости пана Павла Полуботка полковника войска его царского пресветлого величества запорожского Черниговского до церкви Вознесения господнего застриженской Черниговской року 1720 мца априля дня 9». Вища й нижча смуги вільні від написів і орнаментів. Зверху й знизу по колу йдуть елементи рослинного орнаменту, що повторюються. Вони дуже нагадують кінцівки тогочасних українських стародруків. Знизу вони розміщені так само, як і в книгах, а вгорі вони звернені догори й об'єднані додатковими елементами рослинного орнаменту. Цей орнамент близький не лише до кінцівок стародруків, а й до елементів витворів ковалів і слюсарів. Маємо на увазі перш за все мотиви декоративних обкладок для замків роботи майстрів німецьких міст Аугсбурга і Нюрнберга У той час у майстернях Німеччини, Австрії та Чехії використовували французькі альбоми орнаментів Семерак Г., Богман К. Художественная ковка и слесарное искусство. Москва: Машиностроение, 1982. С. 74, 80, 82, 85, 87.. У середній частині з одного боку вміщений рельєфний герб П. Полуботка з абревіатурою. Навпроти, з іншого боку, у променистому овалі виконане рельєфне зображення І. Христа з державою у лівій руці, а права рука благословляє. Подібне зображення І. Христа міститься у «Молитвослові» чернігівського видання 1692 р. (гравюра на дереві, 86х52 мм, аркуш 162 зв.). Варто також назвати подібне зображення близьких розмірів у двох унівських виданнях «Часослова» (Молитвословця повсякденного) 1691 і 1694 рр. Цікаво, що всі три видання вийшли обсягом в 1/12 частину аркуша. Дзвін для чернігівського Єлецького монастиря теж має рівні висоту та діаметр бази - 94 см (Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарновського, інв. № И-2715). На бічній поверхні розташований напис у 4 рядки, який свідчить про надання цього дзвону мешканцем Києво-Печерського монастиря Іваном Шабеликом до церкви Успіння Єлецького монастиря. Симетрично з обох боків виконані рельєфні зображення Богоматері з дитиною на правій руці на повний зріст та святого Миколая з книгою. Угорі між розетками вміщено дату літерами «Року 1695 марта дня 20». Тут маємо скромніше оздоблення, яке побудоване за принципом розміщення декоративних смуг по колу плаща.

Про лиття гармат у Чернігові в зазначений період відомості відсутні. Невідомі й декоровані гармати, відлиті спеціально для Чернігова. У експозиції Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського представлені цікаві зразки оздоблення гармат, які демонструють барокові принципи декорування. Одна з них - гармата гадяцького полковника Михайла Милорадовича 1717 р. (Інв. № И-2767). Вона має довжину 132 см, калібр 77 мм і масу більше 150 кг. Гладенькі виливні профільовані пояски у кілька рядів не лише виконують конструктивну роль, а й виявляють і підкреслюють циліндричну форму ствола. Найбільше їх у дульній частині, де вони нагадують облямування колонок та напівколонок тогочасних споруд та іконостасів. Пояски поділяють поверхню ствола з рельєфним рослинним орнаментом. Нижче дульної частини містяться два таких регістри, причому верхній під поясками, а нижній не обмежений ними. Далі гладенький ствол простягається майже до «дельфінів», біля яких повторена композиція коло дула. Ділянки з рослинним декором біля цапф з розетками й «дельфінів» також обрамлені поясками. Угорі на стволі після «дельфінів» відтворений рельєфом герб М. Милорадовича з абревіатурою. На торелі зберігся напис «Карп Юзефович Балашевич майстер», а на казенній частині дата літерами «Року 1717». Цікава деталь - із правого боку по центру на гладенькому тлі розташоване соковите надзвичайно пластичне рельєфне зображення грифона з крилами, який лапами штовхає кулю перед собою.

Інша гармата має власну назву «Соловей» (Інв. № И-2766) і герб гадяцького полковника Івана Чарниша. Вона менша за розмірами (довжина 95 см, калібр 48 мм, маса 50 кг), але більш промовиста завдяки своєму виливному декору. Рельєфні пояски поділяють ствол гармати на окремі ділянки. На казенній частині зображений рельєфний згаданий герб із абревіатурою, а під ним - дата літерними цифрами «Року 1713». З лівого боку вміщений напис у три рядки «дал цару: серце, главу: меч кровию пишет славу», а з протилежного боку теж напис у три рядки, який треба читати по рядках знизу догори «держит готов меч без глави: кривавой брани знак ест правий». Тут мають на увазі зображення в центрі герба людської постаті без голови й лівої руки, а правиця тримає шаблю над головою. У середній частині ствола, вкритого соковитим рослинним орнаментом, розташований напис у два рядки, який треба читати знизу догори «воспой песнь победи красно, хвали царя велегласно», а нижче - слово «Соловей» та видовжене пласке зображення птаха, який дав назву гарматі. У цьому випадку маємо зображення герба зі словесним коментарем до нього, які включають прикмети власника. У той час побутувало повір'я, що козак по-справжньому вмирає лише від четвертої смертельної рани, і таких називали «козак-невмирака». Тому в центрі герба вміщено згадане зображення людської постаті без голови й лівої руки, яке стосується одного із предків замовника гармати Мальченко О. Художнє оформлення гармат... С. 336-363. Помазан І.О. Геральдична поезія як складова книжкової культури України кінця XV! - XVE ст. Ятрань. URL: https://yatran.com.ua/blog/geraldichna-poezya-yak-skladova-knizhkovo-kulturi-ukrani-kncya-xvi--xvii-st/.. Варто зауважити, що на той час поширеним жанром літератури українського бароко була геральдична поезія. У стародрукованих виданнях родові герби власників чи меценатів друкарень, спонсорів, впливових осіб зображували найчастіше на звороті титульних аркушів. У геральдичних віршах описували елементи гербів, які співвідносилися з чеснотами власників гербів. Через свою довершеність і універсальність змісту геральдичні вірші набули певної самостійної естетичної цінності. Тому в наведеному прикладі з гарматою і7і3 р. ми бачимо застосування геральдичних віршів у зовсім іншому матеріалі, яке виглядає природнім і органічним.

Одночасно з монументальним литтям дзвонів і гармат майстри-ливарники виробляли різні побутові речі - освітлювальні прилади (канделябри, підсвічники) та посуд. Набули широкого поширення литі каламарі, тобто чорнильниці для школярів, студентів, писарів. Вони були двох видів: одні підвішувалися біля пояса, а інші вставляли за пояс, тому й форми в них були різними. Перші відливали за зразком східних (іранських) виробів, які мали горизонтально видовжену форму з рельєфним зображенням боротьби лева і єдинорога. Іноді для їх оздоблення використовували емалі Жолтовський П.М. Художній метал. С. 98.. Такі підвісні каламарі зберігають у зібранні Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського (Інв. № И-3164, И-3165). Запоясні каламарі мають вертикально видовжену форму й відповідно відрізняються оздобленням (Інв. № И-3173, И-3175, И-3188).

Серед видів металопластики важливе місце посідає конвісарство, тобто відливання різних речей із олова. Олово - це метал сріблясто-сірого кольору з матовим відблиском, досить м'який, добре піддається обробці й стійкий до зовнішніх впливів. Про поширеність виробів з олова свідчать і описи майна представників козацької старшини, які мешкали на той час у Чернігові. Серед опису майна чернігівського полковника Григорія Самойловича згадуються олов'яний рукомийник масою більше 6 кг, 21 тарілка з олова, а також цей метал у вигляді прутів Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану Самойловичу и его сыно-вьям Григорию и Якову. 1690. Русская историческая библиотека, издаваемая археографическою комиссиею. Санкт-Петербург, 1884. Т. 8. Стб. 1059, 1080, 1171.. Значно більше посуду з олова зафіксовано серед майна чернігівського полковника Павла Полуботка - 152 великих і малих блюда, біля трьохсот тарілок, кухлі, блюдечка, а також 49 прутів олова Милорадович Г. Книга пожиткам бывшаго черниговского полковника Павла Полуботка и детей его Андрея и Якова Полуботков. Составл. по Указу 1724 г. майором Михайлом Раевским и лейб-гвардии сержантом Львовым. Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете. Москва, 1862. Кн. 3. V. Смесь. С. 22-23.. Наявність окремих шматків олова свідчить про роботу місцевих конвісарів у Чернігові. Із цього матеріалу виготовляли не лише побутовий посуд, згаданий в описах, а й багато речей церковного вжитку - келихи, дискоси, хрести, блюда, свічники і дарохранительниці. Дослідники відзначають уплив діяльності сріблярів на роботу конвісарів Лівобережної України, який втілився в формах і декорі витворів Жолтовський П.М. Художнє лиття. С. 100-108.. У Чернігівському історичному музеї імені В.В. Тарновського зберігається колекція виробів з олова. Серед них увагу привертають досить скромно оздоблені потири (Інв. № И-2576, И-2577) та не повністю збережені дарохранильниці (Інв. № И-2621, И-2615, И-2607).

Своєрідні пластичні властивості заліза вміло використовували ковалі та слюсарі, які часто працювали в одному цеху. Темне за кольором залізо добре підходило для виробництва замків, завіс та ручок для дверей, флюгерів, церковних надбанних хрестів та інших елементів архітектурних споруд . Графічні композиції надбанних хрестів приваблюють увагу завдяки наявності вибагливих лінійних обрисів, які часто поєднували з елементами дохристиянських знаків на світлому тлі неба. Відомо кілька десятків варіантів таких декоративних композиційних вирішень Жолтовський П.М. Xудожній метал... С. 64-65. Щербаківський В. Українське мистецтво. Вибрані неопубліковані праці / Упоряд., вст. ст. В. Ульяновського; додатки П. Герчанівської, В. Ульяновського. Київ: Либідь, 1995. Іл. 50-81.. Такі хрести були відтворені на банях чернігівських церков та дзвіниць XVII-XVlII ст. під час проведення реставраційних робіт. Граційні завершення бань із чіткими й виразними обрисами хрестів часто вдало підкреслюють пірамідальність загальної композиції.

Цікавий зразок роботи ковалів XVII ст. представлений окуттям дверей у ризницю чернігівського Троїцького собору. Мабуть, уперше на пам'ятку звернув увагу Г.Н. Логвин. У своїх книгах він вмістив її фото та подав короткий опис. На його думку, прорізний орнамент окуття нагадує шати євангелій і є чудовим зразком ковальського мистецтва. Композиційна майстерність свідчить про участь самого автора проєкту Троїцького собору Й.-Б. Зауера³ Логвин Г.Н. Чернигов. Новгород-Северский. Глухов. Путивль. Москва: Искусство, 1965. С. 101, 114; Логвин Г.Н. Чернигов. Новгород-Северский. Глухов. Путивль. Москва: Искусство. 1980. С. 110, 117.. Одразу треба зауважити, що вже до кінця 1683 р. основні будівельні роботи в Чернігові завершились, а в квітні 1684 р. зодчий уже працював у Мгарському монастирі. А опоряджувальні роботи в чернігівському Троїцькому соборі закінчилися лише в 1695 р. Адруг А.К. Архітектура Чернігова другої половини XVII - початку XVIII століть. Чернігів: Видавництво Чер-нігівського ЦНТЕЇ, 2008. С. 149. Отже, архітектор Й.-Б. Зауер навряд чи мав відношення до цього твору ковальства. Окуття вкриває всю прямокутну площину дверей. Навколо центральної частини, подібно до композицій килимів та скатертин, по периметру широкою смугою йде накладний наскрізний рослинний орнамент. Звивисті галузки нагадують композицію «Дерево Євсеєве» у царських воротах іконостасів того часу, наприклад, чернігівських храмів - Борисо-Глібського собору та Катерининської церкви. З кожного боку розташовані по три металеві квітки з пелюстками. У центрі вгорі в квадраті виділена окрема композиція з розеткою. Нижче у вертикальній прямокутній композиції виділена центральна частина, а по кутах розміщені накладні елементи прорізного орнаменту. Співвідношення сторін дверей наближається до золотого перетину.

Важливою галуззю художньої обробки металів було золотарство. Речі із дорогоцінних металів набули поширення особливо в побуті панівних верств населення та церковному богослужінні. У другій половині XIX ст. були здійснені перші спроби опису колекцій та зібрань. Спочатку їх опублікували на сторінках «Черниговских епархиальных известий», а потім і в окремих виданнях. З-поміж них треба виділити «Историко-статистическое описание Черниговской епархии». Твори золотарства були зосереджені в Чернігові в ризницях архієрейського дому та Спасо-Преображенського собору Гумилевский Ф. Черниговский архиерейский дом (В закрытом Ильинском монастыре). Историко-статис-тическое описание Черниговской епархии. Чернигов, 1873. Кн. 2. С. 47-52; Гумилевский Ф. Чернигов. Истори-ко-статистическое описание Черниговской епархии. Чернигов, 1874. Кн. 5. С. 24-32.. Наприкінці XIX - на початку XX ст. з'являються каталоги та описи колекції українських старожитностей В.В. Тарновського, Історичного музею Чернігівської губернської вченої архівної комісії та Музею Чернігівського єпархіального давньосховища. Усі матеріали згаданих зібрань (у тому числі й твори золотарства) увійшли до складу зібрань Чернігівського історичного музею. П.М. Савицький є автором матеріалу про твори золотарів, офірованих до чернігівського Спасо-Преображенського собору, підготовленого 1914 р. в співпраці з В.Л. Модзалевським Модзалевский В.Л., Савицкий П.М. Очерки искусства Старой Украины. Чернигов / Підгот. до друку, комент. О.Б. Коваленка. Чернігівська старовина: Зб. наук. праць, присвяч 1300-річчю Чернігова. Чернігів, 1992. С. 123-124.. В. Дроздов подав опис датованих пам'яток культового срібла, які зберігалися наприкінці 1920-х рр. у Чернігівському історичному музеї Дроздов В. Датоване культове срібло XVII ст. у Чернігівському державному музеї. Чернігів і Північне Ліво-бережжя. Київ, 1928. С. 325-346.. М.З. Петренко розглянув розвиток золотарства в Україні XVI-XVlIl ст., його художні й технічні особливості, зупинився на деяких пам'ятках, пов'язаних із Черніговом Петренко М.З. Українське золотарство XVI-XVIII ст. Київ: Наукова думка, 1970. 207 с.: іл.. Творам золотарства із зібрання Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського присвячена низка статей та окремий альбом Г.П. Арендар. Вона провела ряд атрибуцій та здійснила аналітичний опис пам'яток Арендар Г. Срібний посуд XVII - початку XX століть. Колекція Чернігівського історичного музею іме-ні В.В. Тарновського: Альбом. Київ: Родовід, 2006. 176 с.: іл..

Ми будемо спиратися в основному на колекцію золотарства Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського, яка є однією із кращих в Україні. До її складу входять оправи книжок, зразки посуду, речей церковного вжитку, клейноди та зразки зброї з оздобленнями. Серед них помітне місце посідають твори відомих українських і зарубіжних майстрів з дарчими написами. Твори, виготовлені в Чернігові, документально не зафіксовані. Тому виникає потреба розглянути витвори, виготовлені на замовлення мешканців міста, незалежно від їх соціального стану. Найзручніше згрупувати твори за місцем виготовлення та за авторством. Необхідно також попередньо розглянути організацію та методи роботи золотарів, матеріали й техніки виконання.

Золотарі об'єднувалися в самостійних цехах або працювали спільно з іншими майстрами. Відомо, що такий цех діяв у Чернігові у XVIII ст. У роботі майстри дотримувалися традицій, а в складних випадках звертались до зразків творів або до ескізів і начерків, зроблених під час навчання. Існували спеціальні зібрання зразків, якими користувалося не одне покоління. Важливу роль відігравали друковані збірники взірців, підготовлені у Польщі у 1592 та 1656 рр.

Дослідники відзначають складність проблеми авторства металопластичних творів. Уважають, що про оригінальність творчості майстра можна говорити тоді, коли його витвори відмінні в пластичному плані, мають цікаву композицію та пропорції Петренко М.З. Українське золотарство... С. 26. Gradowski M. Dawne zlotnictwo. Technika i terminologia. Warszawa: Panstwowe wydawnicnwo naukowe, 1980. S. 28-29, 101.. Із практики українських золотарів відомо, що спочатку вони робили абрис у вигляді рисунка на папері. Для значних і відповідальних робіт виготовляли моделі. Набули поширення техніки плавлення, лиття, кування, паяння, різьблення та виготовлення дроту. Застосовували для оздоблення такі прийоми, як позолота, карбування, гравірування, емаль, чернь, штампування і травлення. До послуг майстрів були відповідне обладнання та інструменти Петренко М.З. Українське золотарство. С. 31-35, 45..

Найбільш вживаним матеріалом для золотарства було срібло, яке існує переважно з домішками олова, цинку, міді й золота. Срібло плавиться при температурі 960,5 С, має сріблясто-біле забарвлення з полиском. Це м'який тягучий метал, придатний для кування, формування, виготовлення тонкої фольги і витягування в тонкі дротики. Чим більше чистого срібла, тим він більш м'який. Золото трапляється в природі в сплавах, має добру пластичність, високу опірність корозії та дії кислот. Температура його плавлення сягає 1062,4 С Lileyko H. Zlotnictwo. Warszawa: Zaklad wydawnictw CZSR, 1978. S. 47-49..

Золотарські твори виготовляли на замовлення мешканців Чернігова у різних містах європейських держав. Для зручності розгляду їх можна поділити на кілька груп. Перше місце займає німецьке місто Аугсбург, яке в XVII ст. було одним із центрів європейського золотарства. Саме там створений видатний твір металопластики - срібні царські ворота іконостасу чернігівського Борисо-Глібського собору, збудованого в XII ст. У 1620-х рр. він був перетворений на домініканський костел, а після війни 1648-1654 рр. знову став православним храмом і після відновлювальних робіт набув барокових форм Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: Ил справочник-каталог: в 4 т. Киев: Буді-вельник, 1986. Т. 4. С. 262., після чого постала потреба облаштувати його іконостас. У Чернігові в той час сформувався потужний осередок різьбярства й були створені видатні твори, які відомі нині лише за фотографіями Адруг А. Дереворізьблення та іконостаси Чернігова другої половини XVII - початку XVIII століть. Сіверян-ський літопис. 2020. № 2. С. 42-59.. Від іконостаса Борисо-Глібського собору залишилися лише срібні царські ворота. Одразу виникає питання про походження срібла, із якого вони були виготовлені. У той час багато срібла ввозили з-за кордону (перш за все із Німеччини), а також як трофеї та завдяки торгівлі Петренко М.З. Українське золотарство. С. 18-19.. Про ці ворота О. Шафонський в 1786 р. писав так: «Когда под монастырскую колокольню рыт фундамент, найден в земле сребный идол, который на сии царские врата употреблен» Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание. Киев: В университетской типогра-фии, 1851. С. 264.. У наступних публікаціях згадували й двох ідолів. Для перевірки цієї версії в 1987 р. на зворотному боці воріт узято 10 мікроскопічних проб у різних місцях. Хімічний склад металу визначався у Відділі спектральних методів досліджень Інституту геохімії і фізики мінералів АН УРСР. З'ясовано, що хімічний склад 9 зразків практично ідентичний - це сплав срібла й міді у співвідношенні 70 і 30%. Кількість мікродомішок в кожному зразку не перевищувала 1,5%. Помітно відрізняється за складом нижня пластина. Повний збіг складу металу в різних частинах свідчить про те, що ворота зроблені з одного злитка. Доведено, що такий рецепт сплаву був відомий слов'янським ювелірам з Х ст. Мікродомішки вказують на таке джерело металу, як куфічні монети з додаванням чистої міді. Можливе також використання низькопробних монет різного типу .

Срібний «ідол» - це скульптурне зображення головного бога давніх слов'ян Перуна. У «Повісті минулих літ» сказано, що князь Володимир поставив у Києві «Перуна дерев'яного, а голова його срібна, а вус золотий» Коваленко В., Орлов Р. Металл языческого идола с территории черниговского Борисоглебского монастыря. Тезисы черниговской областной научно-методической конференции, посвященной 20-летию Черниговского архитектурно-исторического заповідника (сентябрь, 1987). Чернигов, 1987. С. 33-36; Коваленко В. Таємниця срібного ідола. Деснянська правда. 1987. 11 вересня. С. 3. Повість врем'яних літ. Літопис (За датським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В.В. Яре-менка. Київ: Радянський письменник, 1990. С. 133.. Існує обґрунтоване припущення А.А. Карнабеда, що на тому місці, де зараз розташований будинок Колегіуму, раніше був храм (капище) Перуна. Учений звернув увагу на великі брили пісковику в цегляному муруванні нижньої частини четверика дзвіниці. Усього виявлено 18 каменів різних розмірів, деякі з них мають рельєфні зображення Карнабед А.А. Що ховають в собі «капітелі» Борисоглібського собору. Перша Чернігівська обласна наук. конф. з історичного краєзнавства. Тези доповідей. Чернігів, 1985. С. 122-123.. Отже, є вірогідним існування скульптури Перуна зі сріблом у складі язичницького храму. Потім із цього срібла виготовили царські ворота для іконостасу Борисоглібського собору в Чернігові. Вони мають досить значні розміри (2,66 х 1,21 м), масу 56 кг. Такий дорогий вклад могла зробити лише перша особа держави, про що свідчить герб І. Мазепи. Ворота виготовлені з ідентичного сплаву (70% срібла і 30% міді), що відповідає сучасній 875 пробі, а домішки не перевищують 1,5%. Нижня платівка доповнена у 1861 р. зі срібла 500 проби. У різних частинах воріт розміщені тавра міста Аугсбург у вигляді пінії (соснової шишки) з короною. Майстер залишив своє тавро - літери PID в овалі, тобто Пилип Якоб IV Дрентветт, який народився в 1646 р., став майстром 1682 р., а помер у 1712 р. Травкіна О. Царські врата з Борисоглібського собору м. Чернігова. Сіверянський літопис. 1995. № 1. С. 43-50; Мазепина брама. Царські ворота іконостаса Борисоглібського собору м. Чернігова / Автор тексту ОТ. Травкіна. Чернігів, 2018. 20 с: іл.

У XVII - на початку XVIII ст. Аугсбург був важливим центром ювелірного мистецтва в Європі, разом із такими містами як Нюрнберг і Мюнхен. У 1696 р. в Аугсбургу зафіксовано близько 190, а до 1740 р. - 275 золотарів. Найбільш знаною була сім'я майстрів Дрентветтів. У творчості цих митців яскраво виявилися риси німецького бароко Бирюкова Н.Ю. Западноевропейское прикладное искусство XVII-XVIII веков. Ленинград: Искусство, 1972. С. 87; Большая иллюстрированная энциклопедия древностей. Прага: Артия, 1980. С. 258-259.. Не викликає сумніву, що золотарям в Аугсбургу від замовника було надано ескіз майбутнього твору. Зразок подібного проєкту воріт можна бачити серед малюнків іконописної майстерні Києво-Печерської Лаври Жолтовський П.М. Малюнки Києво-Лаврської іконописної майстерні. Альбом-каталог. Київ: Наукова думка, 1982. С. 160.. Кнує припущення, що автором проєкту царських воріт для Борисоглібського собору міг бути хтось із таких митців, як Олександр Тарасевич, Леонтій Тарасевич чи Іван Щирський Мазепина брама. Царські ворога іконостаса Борисоглібського собору м. Чернігова. С. 16. Адруг А. Графіка Чернігова другої половини XVII - початку XVIII століть. Чернігів: Вид-во Чернігівського державного центру науки, інновацій та інформатизації, 2017. С. 145-151; Ситий I. Дедикація ясновельможному !вану Мазепі - шедевр українського друкарства. Скарбниця української культури. Зб. наукових праць. Чернігів, 2017. Вип. 18. С. 129-137.. На нашу думку, створити проєкт воріт цілком могли художники і гравери Іван Щирський та Лаврентій Крщонович, життя й діяльність яких пов'язані з Черніговом. Результатами їхньої творчої співпраці ставали визначні твори, серед яких виділяється велика графічна композиція «Дедикація “Кіот срібнокований”» 1695-1696 рр. ⁵ Її складна композиція й високий технічний рівень виконання можуть свідчити про авторство I. Щирського та Л. Крщоновича.

У верхній частині графічної «Дедикації» зображена чудотворна ікона «Іллінської Богоматері» в кіоті. З обох боків її фланкують дві стулки царських воріт іконостасу, але так, ніби вони помінялись місцями. Єсей і цар Давид представлені дуже подібно до їх зображення на срібних воротах. Вельми схожі й фігурні завершення стулок у графіці й у реальних воротах. У «Дедикації» на стулках представлені біблійні царі (по 5 на кожній). На срібних воротах вони розміщені на напівколонці (внизу герб I. Мазепи й далі догори зображені Соломон, Ровоам, Іосафет, !орам, Озія, !оафам, Ахаз, Езекія, Іосія, Аммон), а на стулках бачимо євангелістів, князів Бориса й Гліба та композиція «Благовіщення».

Для загальної композиції срібних царських воріт характерна строга симетрія відносно центральної осі (півколонки). Варто відзначити різні масштаби зображень. Біблійні царі мають найменші розміри. Дещо більші постаті в композиції «Благовіщення», Єсея й царя Давида. Найбільші постаті євангелістів та князів Бориса і Гліба, яким присвячений храм. Завершує композицію Христос у променях на кулі. Усі зображення оточують галузки аканту у вигляді кіл, які виходять одне з одного. Подібно до графічних творів, біля кожного зображення виконані металеві бандеролі із зазначенням особи, а також дата «1702». Часткове золочення в окремих місцях акцентує певні частини одягу чи декору й збагачує кольорову гаму. Для виконання рельєфних візерунків і окремих зображень застосована техніка карбування за допомогою пуансонів і молотка. Карбовані галузки аканта знизу йдуть догори, оточують напівфігури євангелістів та князів і утворюють вгорі фігурне завершення всієї композиції. Майстер вдало передав фактуру рельєфів, точно імітуючи листя аканта з невеликими площинами. Пластика зображень наближається до барокового барельєфу з детальним опрацюванням складок одягу й рис облич, які підкреслюють об'ємність тіл.

Також в Аугсбургу було виконано замовлення із Чернігова на виготовлення шати Євангелія московського друку 1689 р. (Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарновського, інв. № Ал. 185). Замовником виступив Карпо Мокрієвич - мешканець Чернігова, який займав посади чернігівського полкового писаря, генерального писаря та чернігівського полкового судді. Помер він до 24 березня 1704 р. й був похований разом із дружиною в чернігівському Троїцькому соборі Модзалевский В. Малороссийский родословник. Киев: Типо-литография С.В. Кульженко, 1912. Т. 3. С. 570-572.. На 5 сторінці книги зроблено запис: «В лето от воплощения сына Божия тысячное семсот первое его милость пан Карп Мокриевич Анна Кохановская малжонкове при пану Самуилу и Демяну чадех своих, в уплату святого Евангелия сего дали тысячу золотых, должен будет нынешний преосвященный Иоанн архиепископ и по нем будучи до состояния кафедры Черниговския, о их здравии и воздаянии, после ж де о вечном упокоении господа Бога, молим, Его милость пан Карп, дал за них золотых пятсот» Колекція кириличних стародруків із зібрання Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського. Каталог / Упорядники С.О. Половникова, І.М. Ситий; Відп. редактор О.Б. Коваленко. Київ, 1998. С. 87-88..

Оправа для книги зроблена з дерев'яних дощок, укритих малиновим оксамитом. Шату виконав золотар із Аугсбурга, про що свідчить міське тавро (пінія) та тавро майстра у вигляді літер <^К» у колі Арендар Г. Срібні оклади Євангелій XVH-ХІХ століть із зібрання Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського. Київ: «Київське товариство “Купола”», 2021. С. 116-121.. На чільній дошці у центрі виконаний великий вертикально видовжений медальйон з емаллю із зображенням І. Христа на троні, оточений високим бордюром із рослинним орнаментом. Навколо розміщені 12 невеликих фініфтевих композицій із зображенням свят, для яких слугують тлом срібні акантові елементи разом із малиновим оксамитом. На емалевих наріжниках розташовані медальйони із зображеннями євангелістів (одне втрачено). Їх оточує карбоване зі срібла акантове листя. Композицію дошки доповнюють зображення Бога-Отця, Святого Духа та святих. На спідній дошці посередині викарбувана композиція «Знамення», яку оточує рослинний орнамент. На кутах дошки виконані круглі карбовані пуклі. Угорі між ними вміщений емалевий медальйон у формі серця із зображенням І. Предтечі. У долішній частині викарбуваний герб Мокрієвичів з літерами «К» і «М» (Карпо Мокрієвич), а на корінці оправи - пластична композиція «Дерево Єсеєве» (унизу лише один Єсей). Об'ємні карбовані застібки мають зображення херувимів. На нашу думку, автором ескізу цієї шати міг бути Лаврентій Крщонович, який довгий час був ігуменом, а з 1697 р. архімандритом чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря, опікувався будівництвом Троїцького собору та діяльністю монастирської друкарні, був літератором та гравером. Помер він у середині 1704 р. Гумилевский Ф. Черниговский архиерейский дом... С. 96-97.

Уявлення про доробок вроцлавських золотарів дають деякі твори із зібрання Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського. Майстри цього осередку працювали для продажу, а також виконували окремі замовлення, в тому числі й представників української козацької еліти. Серед них привертає увагу срібна оправа 1685 р. Євангелія московського друку 1681 р. (Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарновського, інв. № Ал-181; 39х24 см). У записі в книзі сказано: «Сию книгу Евангелие Святое власным коштом и накладом своим уроженый его Мл пан Василий Дунин Борковський так оздобне и оправивши за отпущение грехов своих надал до храму Преображения Господня соборной мурованой церкви в самом месте Чернигове ... тысяча шестсот осмдесят пятого року месяца ноемврия 9». Оправа її суцільна, карбована із срібла. На застібці вибите міське тавро Вроцлава - літера «W» у серцеподібному щитку. Тавро майстра виготовлене у вигляді літер «GH» (Gotfried Heintze). На чільній дошці у центрі зображена карбована композиція «Преображення». Завдяки високому фаховому рівню виконання переконливо передається динамічність і експресія. Вище розташована напівпостать Бога-Отця. Спрощено виглядають зображення євангелістів на кутах. Всі композиції оточено об'ємними облямуваннями на загальному тлі із накладних пишних гірлянд із півоній, листя аканту та інших квіток, вкритих позолотою. На долішній дошці на тлі рослинного орнаменту в центрі вміщена композиція «Хрещення І. Христа». І. Предтеча тримає жезл із бандероллю, на якій напис: «Ecce angnus De» (ось агнець Божий). На наріжниках виконані поясні об'ємні зображення святих Василія Великого, Іоанна Златоустого, Григорія Богослова та святого Миколая. У нижній частині вміщений герб замовника з двома лебедями - один на щиті, другий зверху на шоломі. Над гербом розташована бандероль із латинськими літерами, що позначають особу замовника, а під гербом бандероль з написом «1685».

До типових виробів золотарів з Вроцлава належить срібна ложка чернігівського полковника Якова Лизогуба (Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарновського, інв. № И-3658). Овальний черпак із зовнішнього боку має літери, що засвідчують особу замовника. На чотиригранній ручці виконане міське тавро «W» та тавро майстра «С» (Христіан Ментцель) в овалі і вирізана дата «1690». У цій же колекції музею зберігають один із замовлених В. Дуніним-Борковським срібний свічник (складається із двох частин, інв. № 2688, 2726), який виготовив майстер Конрад Волтер з міста Олави біля Вроцлава. Кручена трубка та піддон з соковитим плодами й квітами в цьому витворі засвідчують риси бароко Арендар Г. Вроцлавське срібло з фондів Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського. Скарб-ниця української культури. Зб. наукових праць. Чернігів, 2005. Вип. 5. С. 7-11; Колекція кириличних стародру-ків із зібрання Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського. Каталог / Упоряд. С.О. Половникова, І.М. Ситий. Відп. редактор О.Б. Коваленко. Київ, 1998. С. 83-84..

У Чернігівському історичному музеї імені В.В. Тарновського зберігається 15 творів золотарів із Гданська. Нас цікавлять дві пам'ятки, виготовлені на замовлення мешканців Чернігова. Показовою є срібна оправа 1688 р. Євангелія московського друку 1681 р. (Інв. № Ал-179; 44х28 см). У записі сказано, що книга надана до чернігівської церкви Миколая коштом чернігівського міщанина Власія Н. з дружиною та дітьми. «Роблено на Гданську через перевоз пана Йосифа Лапицкого, мещанина урядового Слуцкого». Тавро міста - два рівнораменні хрести, розміщені по вертикалі й увінчані короною (герб Гданська). Тавро майстра «PR» презентує Петера Роде ІІ, який представляє відому міську династію золотарів. Шата 1688 р. суцільна із срібла з позолотою. На чільній дошці на тлі рослинного орнаменту в кутах розміщені зображення євангелістів, обведені випуклими дубовими вінками. Так само облямована композиція «Новозавітня Трійця» в центрі з елементами західної іконографії. Подібним способом оздоблена спідня дошка, де в середнику виконані зображення святого Миколая, а на кутах - Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Дамаскіна та Іоанна Златоустого. На двох застібках містяться карбовані зображення апостолів Петра й Павла та янголів. Корінець оздоблений крупними рослинними елементами й поділений п'ятьма горизонтальними лініями кручених шнурочків. Соковита пластика поділена чіткими лінями на окремі частини.

На межі XVN і XVM ст. гданський золотар Христиан Шуберт ІІ створив на замовлення генерального обозного В. Дуніна-Борковського срібний потир (Чернігівський історичний музей, інв. № 2555). На чаші з одного боку зображений гравірований герб замовника з латинськими літерами, а на протилежній стороні - восьмираменний хрест. На чашу накинуто три литі плакетки з рельєфними композиціями. Між ними вміщені об'ємні плоди в обрамленні аканту. На круглому піддоні в'язки плодів чергуються зі страсними сценами. На дні піддону викарбуваний напис польською мовою про надання потиру до чернігівської Благовіщенської церкви Арендар Г.П. Гданське срібло в зібранні Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського. Скарб-ниця української культури. Зб. наук. праць. Чернігів, 2002. Вип. 2. С. 72-75; Aurea Porta Rzeczpospolitej. Sztuka Gdanska od polowy ХУ do konca ХУІІІ wieku: Katalog. Museum narodowe w Gdansku. Maj-sierpen 1997. Gdansk: Agencja reklamowo-wydawniscza A. Grzcegorszyk, 1997. S. 393-394. Арендар Г. Срібний посуд... С. 108, 168..