Античне видовище у структурі європейської культури

Загалом у видовищах античності спостерігається два типи дозвіллєвої діяльності: види і форми дозвілля, пов'язані з релігійним культом, зокрема міфологію, традиційні обряди і ритуали, масові дійства, де, відповідно до класифікації цінностей античного дозвілля, провідними цінностями виступають культовість і атональність; види і форми дозвілля, пов'язані з побутом, повсякденними заняттями, індивідуальними особливостями учасників дозвіллєвої діяльності античності, де первинними виявляються цінності орієнтації на спілкування і компенсаторності.

Зміцнення в державі верховної влади зумовлює виникнення тріумфів та релігійно-політичних свят (передусім свят імператорів - феномена Римської імперії). Римські видовища були публічною демонстрацією влади, насамперед військової. Досить часто вони проводяться за рахунок держави, що суттєво відрізняє їх від видовищ сакрального змісту, або ж організовуються на субсидії чиновників, які мріють про відповідні державні посади. Відбувається творення нової парадигми дозвілля, яке залежить від багатьох чинників - соціальних умов, культурних ресурсів, панівних ідеологій та переконань тощо.

В античному Римі праця та видовища диференціюються, стаючи самостійними сферами життя людини. У представників широких кіл вони ще тісно переплітаються з народною культурою, фольклором, народними святами. Дозвілля заможних людей, знаті набуває нових форм, збагачуючись новим змістом. Зароджуються професії, представники яких зайняті організацією розваг знаті у вільний час, а також займаються художніми ремеслами, мистецтвом, філософією. З'являються фахівці, які організовують суспільні свята і масові розваги. В організації свят-ушанувань неабияку роль відіграє держава, зацікавлена у формуванні відповідних стереотипів мислення та поведінки громадян, формуванні громадської думки.

Античний Рим залишив по собі значну культурну спадщину. Експозиції Британського музею, Римського музею гладіаторів, Базельського музею античності і колекції Людвіга та ін. мають багато артефактів гладіаторської культури Стародавнього Риму. Так, виставка у Музеї гладіаторів у Римі презентує майже тисячолітню історію римської армії та гладіаторів в одній експозиції, реконструкцію представницьких шоломів та лат періоду з VII ст. до н.е. до IV ст. н.е. [40].

Рецепція видовищ античного Риму, їх переосмислення в культурологічному вимірі, дали змогу виявити значний вплив цінностей античних видовищ на формування європейської культури наступних епох. Зверненням до культурного досвіду Античності є відродження у 1896 році Олімпійських ігор, поновлення у 1999 році Піфійських ігор (Дельфійських ігор та молодіжного Дельфійського руху), проведення з 1999 року Міжнародного фестивалю античного мистецтва «Боспорські агони», організацію фестивалів історико- культурних реконструкцій «Кентаври» (Київська область, село Копачів), «Генуезький шолом» (місто Судак), «Кам'яна стріла» (місто Кам'янець-Подільський) у сучасній Україні. Створення концепції всеукраїнської програми культури, видовищ і дозвілля не обмежується ідеєю відтворення античних видовищ, фундаментальним є принцип історико-культурного діалогу, вивчення та відродження найкращих традицій.

Література

1. Аванесова Г. А. Культурно-досуговая деятельность: теория и практика организации. М.: Аспект Пресс, 2006. 236 с.

2. Аверинцев С. С. Античная риторика и судьбы античного рационализма. Античная поэтика. М.: Наука, 1991. с. 3-26.

3. Апулей Люций. «Метаморфозы» и другие сочинения; под. ред. М. Л. Гаспарова. М.: Худ. литература, 1988. 403 с.

4. Буркхард Якоб. Век Константина Великого. М.: Центр полиграф, 2003. 367 с.

5. Генкина Е. Ценности античного досуга как социально-культурная

система: дис. канд. пед. наук: 13.00.05. СПб, 1998. 217 с.

6. Гончарова О. Дозвілля античності в контексті видовищної культури : гладіаторські ігри. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. К., 2015. Вип. 2. С. 20-26.

7. Дмитренко В. Октавіан Август. Народження Римської імперії. Львів: Кальварія, 2011. 272 с.

8. Златоуст Иоанн. Иже во святых отца нашего Иоанна Златоустого архиепископа Константинопольского избранные творения. Беседы на послание к Римлянам. М., 1994. 864 с.

9. Клюско Е. М. Досуг в контексте современных взглядов на историографию. Социально-культурная деятельность: опыт исторического исследования; сб. стат. Науч. ред. Е. М. Клюско, Н. Н. Ярошенко. М.: МГУКИ, 2007. 143 с.

10. Коуэл Ф. Древний Рим. Быт, религия, культура [Электронный ресурс]. М.: Центрполиграф, 2006. Режим доступу: http: //hi story lib. org/historybooks/Drevniy-Rim--By t-- religiya--kultura/ (accessed 12 грудня 2019).

11. Кузищин В. И. Римское рабовладельческое поместье

[Електронный ресурс]. М.: Московский ун-т, 1973. Режим доступу: http://historylib.org/historybooks/V-I-

Kuzishchin_Rimskoe-rabovlodelcheskoe-pomeste/7 (accessed 20 Вересня 2020).

12. Лосев А. Ф. Эллинистически-римская эстетика І-ІІ веков. Под ред. А. А. Тахо-Годи, В. П. Троицкого. М.: Мысль, 2002. Т. 5. Кн. 2. http:// psylib.org.ua/books/lose009/txt03.htm (accessed 2 Листопада 2020).

13. Макробий Феодосий. Сатурналии; пер. В. Т. Звиревич. М.: Изд-во Кругъ, 2013. Т. 4. С. 1-35. (Гуманитарные науки в исследованиях и переводах).

14. Марціал М. В. Епіграми. Антична література; хрестоматія. Упоряд. О. І. Білецький. К.: Рад. школа, 1968. 612 с.

15. Марциал М. В. Эпиграммы. Пер. Ф. А. Петровского. СПб.:

АО «Комплект», 1994. Режим доступу:

http://ancientrome.ru/antlitr/thtm7aM312800455 (accessed 12 Грудня 2019).

16. Моммзен Т. Искусство и наука. История Рима. Отв. ред. А. Б. Егоров, ред. Н. А. Никитина. СПб: Наука, Ювента, 1997. 365 с.

17. Новикова Г. Н. Технологии арт-менеджмента. М.: МГУКИ, 2006. 178 с.

18. Обертинська А. Історія масових свят. К.: НМК ВО, 1992. 128 с.

19. Овідій Публій Назон. Любовні елегії. Мистецтво кохання. Скорботні елегії. Пер. А. Содомори. К.: Основи, 1999. 300 с.

20. Петрова І. В. Дозвілля у теоретичних рефлексіях : монографія. К.: НАКККіМ, 2012. 296 с.

21. Петрова І. В. Форми дозвілля в античності: культурологічний потенціал. Режим доступа: http:// www.culturalstudies.in.ua/knigi_8_45.php.

22. Письма Плиния Младшего: Книги I-Х. Изд. Сергеенко М. Е., Доватур А. И. 2-е издание. 1982. 407 с.

23. Плутарх. Сравнительные жизнеописания в двух томах. Цезарь. Под. ред. С. С. Аверинцева. М.: Наука, 1994. Изд 2. Т ІІ. С. 55-61.

24. Ростовский Димитрий. Жития святых, изложенных по руководству Четьих-Миней в 12 томах. К.: Изд-во СвятоУспенской Киево-Печерской Лавры, 2006. Т. 3. 832 с.

25. Ростовский Димитрий. Жития святых, изложенных по руководству Четьих-Миней в 12 томах. К.: Изд-во СвятоУспенской Киево-Печерской Лавры, 2006. Т. 5. 982 с.

26. Светоний Г. Т. Жизнь двенадцати цезарей. Пер. с лат.,

предисл. и послесл. М. Гаспарова. М.: Худ. литература, 1990. 255 с. Режим доступу: http://

ancientrome.ru/antlitr/t.htm?a=1354644432 (accessed 15 Січня 2020).

27. Сенека Луцій Анней. Моральні листи до Луцилія. Перекл. з лат. А. Содомори. К.: Апріорі, 2011. 324 с.

28. Сенека Луций Анней. Нравственные письма к Луциллию.

Пер., прим. С. А. Ошерова, отв. ред. М. Л. Гаспаров. М.: Наука, 1977. (Серия «Литературные памятники»). Режим электронного доступа

http://yakov.works/acts/01/2/seneca_001.htm (accessed 8

березня 2019).

29. Тацит Корнелий. Анналы. Малые произведения. История. Пер. с лат. М.: ООО «Изд-во АСТ»; «Ладомир», 2001. 992 с. (Классическая мысль).

30. Утченко С. Л. Цицерон и его время. М: Мысль, 1972. 390 с.

31. Флавий Иосиф. Иудейские древности. Пер. с греч. Г. Г. Геакеля; пред. и прим. В. А. Федосика, Г. И. Довгяло. Минск, 1994. Т. 2. 608 с.

32. Хефлинг Х. Римляне, рабы, гладиаторы: Спартак у ворот Рима.

М.: Центр полиграф, 2010. Режим доступу:

http://histoiylib.org/histoiybooks/KHelmut-KHeflmg_Rimlyane-- raby--gladiatory-Spartak-u-vorot-Rima/2 (29 жовтня 2020).

33. Цицерон Марк Туллий. Речь об ответах гаруспиков. Речи в двух томах. М.: Академия наук СССР, 1962. Т. 2. С.181-204.

34. Цицерон Марк Туллий. Речь против Гая Верреса (Первая сессия). Речи в двух томах. М.: Изд-во Академии наук СССР, 1962. Т. 1. С. 44-58.

35. Цицерон Марк Туллий. Вторая филиппика против Марка Антония. Речи в двух томах. М.: Изд-во Академии наук СССР, 1962. Т. 2. С. 285-319.

36. Цицерон Марк Туллий. В защиту Публия Сестия. Речи в двух томах. М.: Академия наук СССР, 1962. Т. 2. С. 103-154.

37. Шифман И. Ш. Деяния Божественного Августа. Цезарь Август. Л.: Наука, 1990. 200 с. (Серия «Из истории мировой культуры»).

38. Чумаченко Б. М. Вступ до культурології античності. К.: Вид. дім «КМ Академія», 2003. 100 с.

39. Beacham R. C. Spectacle Entertainments in early imperial Rome. Revista de Estudios Latinos (RELat), 2001. V. 1. p. 280.

40. Gladiator Museum Rome. http://

www.gladiatormuseum.com/en/home/ (accessed 1 Листопада 2020).

41. Gorgerat L. Der Gladiator. Ein hochspezialisierter Kampfer im Dienste romischer Tugenden. Gladiator - Die wahre Geschichte. Eine Ausstellung des Antikenmuseum Basel und Sammlung Ludwig. Basel, Steudler Press AG. September 2019. рр. 86-87.

42. McCullough A. Female Gladiators in Imperial Rome: Literary Context and Historical Fact. Classical World. Johns Hopkins University Press. Vol. 101. Number 2. Winter 2008. р. 198.

43. McLean D., A. R. Hurd, N. B. Rogers. Early history of recreation and leisure. Recreation and Leisure in Modern Society. Sudbury, Massachusetts: Jones and Bartlett, 2008. pp. 55-56.

44. Woolf, Gregory Duncan. Inventing empire in ancient Rome. Empires Perspectives from archaeology and history. Editors S. E., Alcock; K. D. Mor; T. N. D'Altroy, K. D. Morrison, C. M. Sinopoli. Cambridge University Press, 2001. p. 320.

45. Wiedemann, Thomas E. J. Emperors and Gladiators. London; New York: Routledge. 1995. 198 р.

Размещено на Allbest.ru