Садиба з Верховини як типовий приклад втілення народномистецьких традицій українськиї Карпат в туристичну сферу початку ХХІ ст.

Postgraduate student at the Department of Folk Art of the Institute of Ethnology National Academy of Sciences of Ukraine (Lviv, Ukraine)

MANOR IN VERKHOVYNA AS A TYPICAL EXAMPLE OF THE FOLK ARTISTIC TRADITIONS' EMBODIMENT OF THE UKRAINIAN CARPATHIANS INTO THE TOURIST SPHERE AT THE BEGINNING OF THE XXI CENTURY

Income from tourism has always been a significant part of the Ukrainian Carpathian population's economy. Natural landscapes and healing air were not the only attraction for tourists here. For a long carefree stay, some activities aimed at getting to know the above-mentioned region were needed. Therefore, introduction local people's life features and the folk craftsmen products has played a crucial role in the cultural accompaniment of tourism since at least the 19 th century. In Soviet times, tourism in the Carpathians was put on an industrial basis: tourist bases were built, educational institutions were opened, and leading masters from the field offolk art were involved in their work. It was managed by the sphere of the state care, and the state artels conducted the main role in the folk crafts implementation. At the time of independence and abandonment of the collective economy, the entire structure fell into disrepair. A new stage of the tourist services organization has begun - individual one. In order to attracttourists, the residents of the Carpathians used all the remnants of the acquired skills from folk crafts, and all the things that determine the distinctiveness of the culture and lifestyle of the Carpathian region, were brought to their homes and put on display. The main emphasis fell on the interior. However, the most enterprising people did not stop there and made the exterior of houses for tourists part of the advertisement. The ethnic settlement from Verkhovyna, described here, belongs to such houses. The article reveals both the advantages and disadvantages of such a layout.

An important means of preserving the folk art traditions of the past can be considered the use of folk wear items in the interior of an ethnic house. They also have an applied value. Few tourists do not want to try them on themselves. The creation of a common ethno-style complex is facilitated in the design of housing by homespun blankets, sackcloth, applied ceramics, souvenir works of folk craftsmen who have already gone out of use. Tourists cannot but be interested in the stove decorated by the hostess with different shades of river pebbles. As for the ethnographic eclecticism in the exterior of housing, it can be perceived as a provocation of the designer to create the effect ofrecognizability ofwell-known elements of folk art from other regions.

Key words: Carpathians, ethnotourism, ethnodesign, decorative and applied art, Verkhovyna, ethnic settlement.

Постановка проблеми

Природно-кліматичні особливості Карпатського регіону ніколи не сприяли повному економічному задоволенню життєвих потреб традиційними засобами господарювання. Тому чоловіче населення в цьому краї дуже рано відійшло від натурального виробництва, шукаючи підробітки або в чужих краях, або спрямовуючи свої зусилля на додаткові промисли. Одним із таких підробітків стали різноманітні види декоративно-ужиткового мистецтва.

Довколишня краса природи часто провокувала місцеве населення на відхід від раціонального функціоналізму на користь забезпечення естетичних запитів. Тому і власне житло, і вбрання все більше набувало ознак витворів мистецтва, ніж простого помешкання чи одягу.

Ранній розвиток туризму в цьому регіоні сприяв виготовленню багатьох екзотичних для інших регіонів речей на продаж. Внаслідок цього Карпати завжди заслужено вважалися основним осередком розвитку декоративно-ужиткового мистецтва.

Традиція втілення творів декоративно-ужиткового мистецтва в громадські споруди туристичного профілю в Карпатах набула особливого розмаху в радянські часи. Тут із метою зайнятості населення працювало чимало артілей мистецького профілю, які виготовляли здебільшого сувенірну продукцію. Основними її споживачами були туристи. Звідси диктувався попит і на оформлення турбаз, ресторанів, санаторіїв, будинків відпочинку. Там отримували замовлення на втілення своїх ідей найвправніші майстри народної творчості, професійні митці, які пройшли професійну школу (Клапчук, 2009: 295).

Водночас з'явилась і негативна тенденція - відхід вихованих у навчальних закладах майстрів від місцевої традиції, від чого категорично застерігав В. Парахін, наголошуючи, що «народний майстер не готується школою, а вирощується всією наповненістю місцевого культурного середовища» (Парахін, 1996: 25).

Від початку 90-х років, коли масовий туризм у зв'язку з найболючішою економічною кризою ХХ ст., раптово занепав, тисячі майстрів залишилися без роботи. Однак, перебиваючись на сезонних заробітках за кордоном і дістаючи достойну платню за свою роботу, багато хто, не забуваючи давнього ремесла, почав втілювати власні художні фантазії на приватних садибах. З часом знайшлося і нове застосування для таких споруд - сфера зеленого туризму (Шикеринець, 2001: 24).

При тому, що, на загальну думку дослідників, «протягом останніх десятиліть традиційне прикладне мистецтво перебувало в кризовому стані» (Тимків, 2011: 171), ці садиби крім усього почали виконувати ще й роль стихійних сховищ творів традиційного народного мистецтва. До них потрапляло все, що можна було зібрати, все, що залишилося від майстрів різних поколінь. На жаль, вони до сьогодні не описані і може статися так, що у зв'язку з перепрофілюванням приватного бізнесу в якийсь момент опиняться серед нікому не потрібного хатнього мотлоху. Тим-то їхня доля великою мірою залежить від подальших перспектив стану етнотуризму в регіоні.

Типовим прикладом такого приватного закладу раннього періоду розвитку приватного туризму можна вважати етносадибу Оксани Сусяк з м. Верховина, Її власниця цілком передбачувано постає в ролі дизайнера свого туристичного об'єкта. Для облаштування своєї садиби господиня традиційно обрала домінуючий у регіоні фольклорний напрямок. На початку ХХІ ст. в цьому напрямку працювало багато й професійних дизайнерів краю. Звернувшись до національних етнографічних джерел, вони визначили його як етнодизайн (Тимків 2011: 171). А сферою його застосування став етнотуризм.

Аналіз досліджень

Тема етнотуризму набула популярності в минулому десятилітті. В той час було проведено низку конференцій, які визначали стратегічні шляхи розвитку галузі. І незалежно від місця проведення, чи то в Івано-Франківську чи в Києві, об'єктом дослідження етнотуристичної сфери та перспектив її розвитку неодмінно поставав карпатський регіон.

Концепцію визначення сутності поняття етнотуризму у працях вітчизняних та зарубіжних вчених синтезував у своїй праці Н. Макарчук, Окремі теоретико-методологічні та практичні аспекти розвитку етнотуризму в Карпатському регіоні активно досліджували українські та зарубіжні історики, політологи, культурологи І. Бочан, В. Великочий, В. Коцан, М. Кугутяк, І. Кучинська, М. Лаврук, В. Федорак, Л. Черчик, Б. Чаплінський та інші. Втім вони мало стосуються теми етнодизайну. Дотично в контексті підготовки фахівців її торкнувся Б. Тимків (Тимків, 2011).

А ось тема використання в інтер'єрі етнотуристичних об'єктів творів декоративно-ужиткового мистецтва не отримала достатнього висвітлення навіть у науковій літературі, бо по суті й сама сфера їхнього застосування доволі нова. Відсутні, не лише узагальнюючі праці з цієї проблематики, а й часткові розробки питань інтер'єру та екстер'єру карпатських етноосель, що зумовлює актуальність представленої розвідки.

Мета дослідження

Майбутнє цієї оселі залежатиме від того, як надалі підуть справи в сфері зеленого туризму. Поки що спаду попиту не відчувається, вільних місць у таких об'єктах не мпостерігається. І не факт, що не доведеться нічого міняти для задоволення естетичних та практичних запитів туристів. Тож наше завдання принаймні зафіксувати й описати те, що було, й поки що, хоч не в таких обсягах, та все ж існує як типовий приклад екооселі початку розвитку галузі приватного етнотуризму.

Виклад основного матеріалу

Зрозуміло, що рідко який турист, що їде в Карпати, розраховує на культурні послуги. Для нього головне - природа, чисте повітря, спокійний відпочинок. Ці свої запити він задовольнить в перші дні свого перебування. А далі, сходивши в гори та нафотографувавшись на лоні незвичних краєвидів, захоче продовжити цей екзотичний фоторяд на тлі інтер'єру та у місцевому вбранні. На задоволення цих запитів орієнтуються майже в кожній оселі, що надає послуги зеленого туризму.

Екзотику таких екоосель складають здебільшого ліжка з покручених гілок стовбурів листяних дерев (деревокрутів), ліжники та верета. Це тепер зустрінеш мало не в кожному приватному готелі. Але часто на цьому фантазія господарів і вичерпується. Вироби народних майстрів не дуже корелюються з вимогами звичного європейського комфорту. Зрештою, не багато хто з власників туристичних садиб і сам свідомий того, що малярство, вишивка, різьба по дереву, форми і способи декорування одягу, розпис писанок цінуються в світі, а твори народного малярства належать до унікальних пам'яток української художньої культури.

Інші свідоміші значимості свого народного мистецтва. Однак і вони рідко усвідомлюють, що найбільше їхнє багатство - це традиції народної архітектури у житловому та господарському будівництві, що оригінальність їхніх художніх промислів закоренилась у виготовленні керамічних виробів (зокрема пістинська кераміка, за непорозумінням названа косівською за місцем продажу, а не виготовлення), різьбі по дереву, вишиванні рушників. Хоч добре знають, що їхні прикраси та вироби з вовни, глини, дерева, кістки, металу, шкіри та інших матеріалів представлені в усіх куточках світу.

Потрапивши на місце відпочинок, рідко який турист знайде сили відвідати відомі музеї народного мистецтва. Ті, хто шукає спокою в горах, сподіваються задовольнити свій попит і поповнити уявлення про самобутню культуру Карпат на місцях відпочинку. Та не завжди їм це вдається. Дбаючи насамперед про забезпечення гостей умовами міського комфорту, господарі як надавачі туристичних послуг нерідко ігнорують цей народно-культурний компонент.

Якщо достеменно проаналізувати те, що пропонують карпатські газди - національні страви, катання верхи на конях, збирання грибів і ягід, рідше - майстер-класи з виготовлення карпатських сувенірів - то все це добре влягається в концепцію екологічного туризму. Один із головних його критеріїв - отримання інформації про регіон. Не остання роль в цьому належить інтер'єру самих помешкань. В багатьох із них на ліжках і диванах лежать гуцульські ліжники, на стінах висять різьблені рами, а десь у кутку висить і комплект традиційного гуцульського вбрання. Господарі мало надають ваги тому, що все це твори декоративно-ужиткового мистецтва. Роблять так тільки тому, що щось подібне вже є в сусіда і приїжджим гостям дуже подобається. Зрештою, вчитися навіть найприскіпливішим до цих питань господарям теж ніде.

Однією з таких спроб урізноманітнити способи використання народного мистецтва в сфері «зеленого туризму» можна вважати й садибу Оксани Сусяк з Верховини. Перше, що привертає увагу прискіпливого дизайнера, - коричневі різьблені лиштви над сучасними євровікнами. - еклектичне поєднання сучасного комфорту і етнографічного декору. Нижня частина хати, обшальована обаполами та розписана квітами вище рівня обаполів. Суто місцевого в цьому еклектичному поєднанні нема нічого. Квіти на зовнішній стіні - від полтавських чи подільських хат-мазанок, лиштви химерної форми теж не належать до традиційних елементів культури Карпат, обаполи - від надлишку цього матеріалу в час інтенсивного винищення карпатських лісів. Про Карпати нагадує тільки мансардний поверх будівлі з галереєю - так традиційно будували тільки тут (мал. 1).

Провокативність замислу відчуваєш тільки тоді, коли знайомишся з інтер'єром. Дисонанс в екстер'єрі, що виражається в доборі елементів форм, оздоби, та стилю, провокує заглянути, а що ж там всередині. Більше того, що садиба призначена до потреб зеленого туризму.

Перший поверх хати потинькований та пофарбований у блакитний колір. В нижній частині обшита дерев'яними дошками, що імітують паркан. А над ними стіни повністю розписані квітковими мотивами натуралістичного характеру, що начебто ростуть із-за паркану. Цоколь будівлі оздоблений битим керамічним посудом, що створює ще одну барвисту деталь споруди. Вікна обрамлені контрастними відносно білого кольору віконної рами з коричневими лиштвами фігурних форм.

Другий поверх оздоблений деревом двома способами. Стіна, яка примикає до балкону, повністю обшита дерев'яними дощечками квадратної форми. Вони мають текстуру поперечного спилу структури дерева зі збереженням його природного кольору. Інша частина другого рівня обшита дошками, пофарбованими олійною фарбою блакитного кольору. Якщо йдеться про цілісність екстер'єру, то характер облицьовки будинку квадратними спилами випадає із контексту оздоблення першого рівня. А ще більшої дисгармонії фасаду будівлі, не кажучи вже про самі форми і пропорції архітектури, додає металева огорожа балкону, яскрава деталь радянського побуту.