Функції митних органів доходів і зборів України

Після значного зростання розміру податків у 70-ті роки у Франції, як і в більшості інших країн Західної Європи, ситуація сьогодні стабілізувалась. Скорочення ПДВ у таких товарних групах, як автомобілі, компенсується підвищенням внесків у систему соціального страхування. Подальша модернізація французької митної системи йтиме у руслі здійснюваного протягом останніх років курсу на стабілізацію частки митних надходжень у бюджет і поступове її зниження.

В Японії найнижча серед розвинутих країн ставка податку на споживання (ПДВ) - 5 %, а середній рівень мита - 5,2 %.

У Швейцарії мито стягується по імпортних та експортних операціях за ставками, встановленими в митному тарифі. Мито стягується тільки з одиниці ваги, але не з вартості, тобто є специфічним. Частина доходів, отриманих від мита, призначається для конкретно визначених цілей. Наприклад, доходи, отримані від мита на паливо, спрямовуються на будівництво національних швидкісних магістралей. Юридична база - ст. 28 та 31 Конституції та Акт про мито від 1 жовтня 1925 р. ПДВ у Швейцарії стягується з імпорту товарів і придбання послуг за кордоном на суму понад 75000 швейцарських франків на рік.

У Швеції імпорт обкладається ПДВ, а експорт звільняється від нього. Податок повинен зазначатися в інвойсах, супроводжуючих продаж товарів і послуг. Базою для нарахування ПДВ є вартість товару (послуги), що включає всі нараховані на неї податки і збори. Платники податку сплачують податок за різницею між вихідним і вхідним ПДВ. Для деяких товарів (автомобілі, вина і міцні спиртні напої тощо) відрахування вхідного ПДВ не здійснюється.

Переважно звітний період для ПДВ становить два місяці. Декларації по ПДВ повинні надаватися у межах 35 днів після закінчення звітного періоду. Для підприємств з особливо великими оборотами звітний період визначено в один місяць. При затримці у наданні декларації стягується штраф 100 крон, заниження ПДВ карається штрафом, що дорівнює 20 % суми цього заниження (понад доплати податку).

Постачальники товарів на експорт отримують відшкодування ПДВ, що міститься в цінах придбаних товарів і послуг. Іноземні туристи, які купують товари в Швеції, можуть отримати повернення податку у спеціальних агентствах, розташованих у прикордонних пунктах (готівкою чи безготівково).

Крім мита, ПДВ, акцизів, у світовій практиці поширене застосування додаткових імпортних зборів. У Швеції використовується податок на добрива, специфічний збір з виробників пестицидів та акумуляторів. Податок на двоокис азоту та податок на енергію стягуються з природного газу, моторного спирту, мастил. Податок на сірку стягується з палива, отриманого з кам'яного і бурого вугілля, торфу, нафти. Податок на продаж автотранспортних засобів стягується із усіх автомобілів, автобусів, вантажівок.

У Данії є податок на оточуюче середовище, що стягується з одноразового посуду (50 %), торгового упакування для рідини (20 %), озоноруйнуючих речовин; дослідницьким збором обкладається маргарин. В Італії при ввезенні пластикових контейнерів і матеріалів для їх виготовлення застосовується збір на обробку пустирів. В Австрії весь імпорт підлягає оподаткуванню збором на розвиток торгівлі (0,3 %) і статистичним збором (1,2 шилінга на 1000 кг ваги). Фінляндія практикує збір на боротьбу із сміттям (за специфічними ставками).

У країнах Близького Сходу ставка мита невелика (4 % - в Кувейті, Катарі, 5 % - у Судані, 5-10 % - в Єгипті) і недиференційована, однак існують специфічні податки з імпорту (4 % для Міністерства оборони в Судані, військові податки в Іраку, 1,5 % в Ірані на користь «червоного півмісяця»).

У країнах Південної Америки ставка мита має тільки два значення - 12 % застосовується до 95 % імпортованої продукції, решта оподатковується за ставкою 20 %; муніципальний податок 2 % і додатковий збір на розвиток сільського господарства - 5 %.

Митний збір як в Україні, так і в інших державах сплачується учасниками зовнішньоторговельних операцій і використовується для фінансування діяльності митних служб.

Розмір ставки митного збору, як правило, невеликий, однак також може значно впливати на ефективність експортно-імпортних операцій. Наприклад, в Україні ставка митного збору 0,2 %, але не більше 1000 дол. США; у Болгарії, Японії - 2 %, Польщі - 6 %.

Розмір мита та інших митних платежів залежить від методики визначення бази оподаткування та порядку нарахування цих платежів.

Проблема оцінки товарів для митних цілей є одним з важливих напрямків багатосторонніх торговельних переговорів і являє собою процес, під час якого митні органи повинні визначити реальну ціну товару, що імпортується, та його місце в товарній класифікації тарифу. Відмінності національних методик митної оцінки здійснює безпосередній вплив на протекціоністський ефект мита.

У тих випадках, коли метод митної оцінки призводить до завищення вартості товару, збільшення адвалорного мита здійснює такий самий вплив, як і збільшення тарифної ставки.

Стаття VII ГАТТ встановлює загальні принципи оцінки товарів для стягнення митних платежів, визначення митної вартості, основний з яких - використання так званої ціни угоди, тобто ціни, що реально сплачена чи підлягає сплаті за товар, що імпортується, а також неприпустимість визначення митної вартості на базі фіктивних оцінок або вартості товару вітчизняного походження.

В ціну угоди можуть включатися багато додаткових витрат покупця (комісійні і брокерські витрати, вартість упакування, оплата послуг тощо). Однак угода залишає відкритим для кожної країни питання про необхідність включення вартості фрахту та страхування в митну вартість товару, тобто необхідність використання ціни СІФ або ФОБ. Більшість країн приймає за основу для визначення митної вартості ціну СІФ. У Сінгапурі базою для нарахування митних податків є ціна ДДП, а в США - ціна ФОБ.

Трансформація митного регулювання зовнішньої торгівлі в країнах Центральної та Східної Європи відбувається в напрямку його узгодження з митним законодавством країн ЄС.

Так, у Болгарії товарна номенклатура грунтується на Гармонізованій системі описування і кодування товарів (ГС) та Комбінованій номенклатурі Європейського Союзу (Combined Nomenclature, CN).

Основний документ статистичного нагляду та обліку зовнішньоторговельних операцій є митна декларація, яка з 1996 р. замінена Єдиним, адміністративним документом Європейського Союзу. Обов'язкова реєстрація зовнішньоекономічних угод (тільки з деякими винятками - жива худоба, птиця на експорт).

На багато товарів встановлюється експортний податок. У новому тарифі адвалорні ставки заміняються на специфічні та комбіновані. У Болгарії, яка є членом ВТО з 1996 p. , з 1997 р. діє новий Митний тариф і преференційні торговельні угоди з ЄС, ЄАВТ, угоди про зони вільної торгівлі із Словаччиною, Чехією, Словенією.

У Польщі з 1997 р. діє новий митний тариф, в якому передбачені чотири види митних ставок: конвенційні (основні), преференційні, автономні та знижені.

Конвенційні ставки застосовуються: для імпортних товарів з країн - членів ВТО - на основі підписаної 15 квітня 1994 р. у Маракеші угоди про створення цієї організації; до країн, до яких застосовується режим найбільшого сприяння, - відповідно до рекомендацій Уругвайського раунду ГАТТ.

Преференційні ставки вживаються до товарів з країн, в яких розмір ВВП на душу населення не перевищує аналогічний показник у Польщі (ставки DEV); для найменш розвинутих країн (LDS).

Автономні ставки використовуються для товарів з країн, що підпадають під конвенційні і преференційні ставки, якщо розмір цих ставок перевищує автономну ставку мита.

Знижені ставки застосовуються для країн, з якими Польща підписала угоди про зони вільної торгівлі: країни ЄС, країни ЦЄЗВТа, держави - члени ЄАВТ, країни Балтії. Основний обсяг товарообігу (понад 80 %) реалізується саме на основі знижених митних ставок. Однак Україна та інші країни СНД не входять до цієї групи країн.

У Польщі активно використовується практика безмитних контингентів на окремі види товарів (автомобілі, пальне), обсяги яких встановлюються державою.

Митний кодекс, який прийнято в 1998 p. , асимілює інструкції і закони митного регулювання в державах - членах ЄС. Митне оформлення здійснюється на основі єдиного адміністративного документа, що діє в країнах ЄС.

В Угорщині в 1995 р. введено новий митний тариф. Митне оформлення здійснюється на основі Єдиного адміністративного документа, що використовується в ЄС.

З 1995 р. функціонує митний союз між Туреччиною і ЄС. Відповідно до цієї угоди скасовані всі мита в торгівлі промисловими товарами (15500 товарних позицій), по сільськогосподарській продукції та харчових товарах. В основу угоди покладено принцип квотування взаємних поставок.

У торгівлі з третіми країнами Туреччина застосовує Єдиний митний тариф ЄС. Імпортний режим складається за товарно-галузевим принципом відповідно до міжнародної Гармонізованої системи, прийнятої в ЄС та ВТО, але, крім ставок для країн ЄС та третіх країн, виокремлюються ставки для країн, з якими Туреччина підписала угоди про вільну торгівлю: Ізраїль, Румунія, Угорщина, Литва, Чехія, Словаччина, Болгарія, Естонія. Зберігається режим преференцій у зовнішній торгівлі для найменш розвинутих країн.

Відповідно до законодавства Туреччини експортер, проти якого порушено антидемпінгову справу, має право висувати зустрічний позов. Якщо позов задовольняється, то антидемпінговий податок відміняється.

До категорій нетарифних заходів регулювання експортно-імпортної діяльності належать різні заходи фінансової, технічної, адміністративної, кредитної і торговельної політики, які можуть свідомо спрямовуватись на регулювання зовнішньої торгівлі (заборони, квоти, ліцензії) і виникати у результаті проведення технічної політики, реалізації норм охорони здоров'я, вжиття адміністративних і фінансових заходів. Побічна дія цих заходів створює перешкоди для зовнішньої торгівлі і перетворює їх на нетарифні обмеження, часто свідоме перетворення.

Використання першої групи нетарифних обмежень ґрунтується на розвинутій законодавчій та адміністративній базі, а їх здійснення доручається відповідним органам виконавчої влади, як правило, центральним урядовим органам.

Стосовно заходів другої групи, то більшість країн прагне розробити міжнародні угоди про правила використання засобів технічної та екологічної політики, правила і норми (стандарти) щодо охорони здоров'я, стандарти сертифікації з метою визнання національних заходів у цій галузі для мінімізації їх обмежувальної дії в міжнародній торгівлі.

Класифікаційні схеми нараховують понад 600 конкретних видів нетарифних обмежень, об'єднаних у п'ять (ГАТТ) чи більшу кількість груп (схеми МБРР, ЮНКТАД, Міжнародної торговельної палати). За даними ГАТТ, нетарифними обмеженнями охоплено близько 18 % світової торгівлі. За даними Світового Банку, це значення сягає 27 %.

Квотування і ліцензування - досить жорсткі заходи торговельної політики, які розглядали два останні раунди переговорів у рамках ГАТТ. На цих зустрічах розроблено правила використання окремих видів нетарифних обмежень. Ці інструменти досить широко використовуються в світовій практиці. В Угорщині для захисту ринку від іноземної конкуренції діє система глобальних квот на окремі види товарів.

В Естонії ліцензування імпорту відбувається з метою захисту національних виробників, тож ліцензуванню піддягають текстильні вироби і металопродукція. У В'єтнамі використовується система мінімальних імпортних цін і централізований розподіл квот на експортно-імпортні операції.

В Індії у списку Спеціальної імпортної ліцензії 3000 позицій імпортних товарів, які відповідно до вимог ВТО поступово переводяться у розряд Відкритої генеральної ліцензії. Ліцензії можуть видаватися не тільки центральними, а й місцевими органами. Основні засоби виробництва ввозяться без сплати мита за умов зворотного вивезення продукції, що виготовляється на цьому обладнанні.

В Лаосі існує державна монополія на експорт/імпорт стратегічних товарів - нафтопродуктів, деревини, рису, кави, електроенергії, олова, дорогоцінних металів.

Заборонені до вивозу золото і срібло. Сінгапур виступає бенефіціаром загальної системи преференцій; ліцензуванню в разі імпорту підлягають тварини, зброя, друкована, аудіо- і відеопродукція, медикаменти; на експорт - зброя, хімічні небезпечні речовини.

В Колумбії ліцензуванню підлягають зброя, хімічні товари та наркотичні речовини. В Нікарагуа автоматичне ліцензування імпорту, проте на цукор необхідно отримати спеціальний дозвіл. У Бразилії також здійснюється автоматичне ліцензування всього імпорту. В Перу режим ліцензування застосовується до рідкісних рослин і тварин, антикваріату, наркотичних засобів, зброї та вибухівки. В Іраку обов'язковому ліцензуванню підлягає імпорт.

В Японії діють імпортні квоти на продукцію сільського господарства, рибопродукти, фармацевтичну продукцію, органічні хімікати, вибухові речовини. На імпорт продукції аграрного сектору встановлюються щорічно тарифні квоти, які визначаються в такий спосіб: обсяг попиту мінус обсяг внутрішнього виробництва.

Єдиний монопольний державний канал - рис, пшениця, згущене молоко, сіль, опіум, спирт, тютюн. Попередні ухвалення Міністерства зовнішньої торгівлі та промисловості необхідно отримати на імпорт червоної риби, китової продукції, ікри, товарів з Іраку, дозвіл на здійснення передплати за імпорт більше ніж на 2 роки. До того ж, в Японії суворі технічні вимоги.

Також нетарифне регулювання експорту здійснюється за списками КОКОМ, згідно з якими забороняється експорт 175 позицій. Обов'язковій реєстрації підлягають контракти для проведення експертної оцінки рентабельності операції, експортного страхування. У США на експорт продукції стратегічного призначення необхідна (окрім Канади) ліцензія Мінфіну.

Отже, національні вимоги до обов'язкового ліцензування експорту та імпорту дуже різноманітні. Прикладами використання заборонних та обмежувальних заходів є система експортного контролю Великої Британії щодо товарів, які мають подвійне призначення, нових технологій тощо, використання індивідуальних ліцензій на конкретні товари та відкрита генеральна експортна ліцензія на експорт в Західну Європу, Північну Америку, Японію та Австралію. Імпорт більшості товарів здійснюється на підставі відкритої імпортної ліцензії.

У Сінгапурі повністю заборонено імпорт жувальної гумки, імітаторів тютюну, феєрверків та хлопавок, зброї, наркотиків. До Кувейту заборонено ввозити алкоголь, безалкогольне пиво, свинину та предмети зі свинної шкіри, обладнання для виробництва алкоголю, зброю, військову амуніцію тощо. В Ірані заборонено імпорт предметів розкоші, до яких належать кондитерські вироби, алкоголь, легкові автомобілі, меблі.

У Катарі діє заборона на ввезення зброї, наркотиків, свинини, радіоактивних речовин, антирелігійної преси, товарів з Ізраїлю, апаратів для азартних ігор, військової форми, музичних вітальних листівок, реклами сигарет. Ембарго як повна (чи майже повна) заборона на зовнішньоекономічні операції з визначеною країною в світовій практиці використовується з метою політичного та економічного тиску, і, на перший погляд, не є досить поширеним явищем. Однак такі випадки проведення обмежувальної політики далеко не поодинокі. Іран встановив ембарго до товарів з Ізраїлю та ПАР, Бахрейн встановлює, що країною походження товарів не може бути Ізраїль, а стосовно Іраку введено ембарго з боку світового співтовариства.

Єгипет встановлює антидемпінгове мито на сталь з України, Литви. В Японії заборонено експорт рису, кольорових металів. Для США є характерним широке практикування антидемпінгових процедур (до ЄС, багатьох інших країн, зокрема України). Індивідуальне ліцензування експорту існує щодо Куби, Кампучії, Лівії, В'єтнаму, Нікарагуа, в ПАР - сирої нафти. У деяких країнах забороняють ввезення в країну одягу та взуття, які були у використанні. Такий досвід було б доцільно використати і в Україні.

Висновки

Митні органи доходів і зборів України є важливим елементом системи центральних державних органів виконавчої влади і здійснюють функції в системі митної справи відповідно до законодавства України, законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, митного законодавства та інших нормативних актів. Специфіка митних органи України в системі державних органів України визначається покладеними на них завданнями та функціями. Як органи виконавчої влади митні органи України характеризуються такими основними рисами:

- належать до юридичних осіб публічного права (ст. 146 ЦК України; ч. 7 ст. 13 МК). Як юридичні особи вони мають правосуб'єктність, індивідуальні ознаки;

- утворюються і діють під загальним керівництвом Президента України (ч. 3 ст. 11 МК);

- виключно й безпосередньо здійснюють митну справу (ст. 11 МК);

- митні органи наділені визначеною для них законами компетенцією в галузі митної справи. Інші органи, крім Верховної ради, Президента України, KM України, не вправі приймати рішення, що перетинаються з компетенцією митних органів України, та виконувати без відповідного допуску чи заміняти їх функції чи іншим чином втручатися в діяльність митних органів;

- діяльність митних органів за своїм змістом є розпорядчою і в межах визначеної для них компетенції вони вправі видавати нормативні акти з митної справи, які діють на всій території України і мають обов'язкову силу для підвідомчих підпорядкованих органів, інших державних органів та їх посадових осіб, юридичних та фізичних осіб (ч. 2 ст. 14 МК);

- митні органи утворюють єдину систему (ч. І ст. 12 МК);

- митні органи утворюються, реорганізуються і ліквідовуються у встановленому законом порядку, діяльність митних органів здійснюється виключно на основі чинного законодавства України;

- фінансування діяльності митних органів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, які передбачаються на утримання державного апарату (ч. 2 ст. 13 МК);

Чинним законодавством митні органи віднесені до воєнізованих органів. Це означає, що співробітники цих органів мають право носити зброю та інші засоби індивідуального захисту. У передбачених законом випадках вони можуть застосувати ці спеціальні засоби (вогнепальна зброя, наручники, упаковки з газом дратівливої дії, засобами примусової зупинки транспортних засобів, тощо).

В багатьох країнах світу, у тому числі і Російській Федерації, з якою в України найбільший митний кордон, такі органи віднесені законодавством до правоохоронних. Оскільки митні органи України теж здійснюють правоохоронні функції щодо захисту її економічного суверенітету і економічної безпеки, забезпечують захист прав і законних інтересів громадян та господарюючих суб'єктів, а також державних органів при дотриманні ними зобов'язань у сфері митної справи, питання про те, віднести митні органи України до правоохоронних чи ні, не таке вже й просто. З цього приводу при прийнятті МК розгорілась дискусія, у якій перемогу здобули супротивники концепції митних органів як правоохоронних.

У той же час митні органи виконують функції дізнання у справах про порушення митних правил, мають право застосовувати примус і накладати стягнення відповідно до чинного законодавства, застосовують низку характерних для правоохоронних органів процедур (особистий догляд, передогляд). Діяльність митних органів детально урегульована МК України та іншими нормативними актами і забезпечується спеціально підготовленими державними службовцями.

Размещено на Allbest.ru