Абіотичні фактори впливу на ґрунтовий покрив (сел. Покотилівка Харківського району)

Використовують алювіальні лучні та чорноземно-лучні ґрунти переважно в якості природних кормових угідь, рідше у приміській зоні м. Харкова як городи [13].

Цей тип ґрунтів є надзвичайно вразливим до техногенного забруднення. Вони мають переважно піщаний та супіщаний гранулометричний склад, тобто можна охарактеризувати як безструктурні ґрунти, що за умов забруднення не акумулюють та не нейтралізують забруднюючі речовини, відбувається промивання їх на значну глибину, міграція не тільки по горизонталі, а й по вертикалі. Крім того чорноземно-лучні ґрунти - це переважно солонцювато-солончакуваті ґрунти, що внаслідок солонцевого процесу відзначаються погіршеними фізичними властивостями, відповідно зниженням стійкості до дії забрудників. Для зниження вразливості цих типів ґрунтів необхідно: засівати їх багаторічними травами, з метою покращення структури; виводити площі, зайняті цими типами ґрунту, з сільськогосподарського обробітку; проводити їх хімічну меліорацію (гіпсування).

Дерново-пісчані й глинясто-пісчані ґрунти залягають на південному сході Харківського району та займають площу 179 га. Переважно приурочені до других надзаплавних пісчаних терас річок. Це бідні на поживні елементи ґрунти з дуже слабогумусованим горизонтом (1-1,5 % перегною) потужністю 30-40 см. Глибше залягають майже чистий кварцовий дрібнодисперсний пісок.

Ґрунти цього типу дуже легко рухомі, тому при відсутності захисту дуже легко руйнуються та нестійкі в екологічному плані (при надходженні токсичних хімічних елементів до таких ґрунтів, вони швидко мігрують та потрапляють до ґрунтових вод) [17].

На сході Харківського району значну площу займають чорноземи реградовані, що сформувалися внаслідок реградації, яка супроводжується підтягуванням карбонатів від материнських порід до ґрунтового профілю. За цих умов змінюється ґрунтово-поглинальний комплекс - кальцій заміщує водень, що призводить до підвищення гумусності ґрунту й покращення його структури [10].

Таким чином значний відсоток території Харківського району займають ґрунти, які за своїми властивостями вважаються високого рівня потенційної і ефективної родючості (табл. 1.16).

Таблиця 1.16 - Параметри властивостей основних орних земель [13]

Ґрунти	Фізична глина, %	рН сол.	Запас гумусу, т/га	Глибина профілю, см	Гумус в шарі 0-30 см, %
1. Сірі лісові	46-50	4,7-5,2	2,4	130-150	45-55
2. Темно-сірі	46-55	5,1-5,7	3,3	220-260	60-70
3. Чорноземи опідзолені	46-55	5,3-6,0	4,2	320-360	80-110
4. Чорноземи типові	46-55	5,8-6,5	5,1	500-550	110-140
5. Чорноземи звичайні	56-65	6,0-6,5	5,6	500-550	90-110

Головні параметри властивостей цих ґрунтів дозволяють характеризувати їх як родючі, високопродуктивні ґрунти з високим агропотенціалом (табл. 1.22). Темно-сірі й сірі, алювіально-лучні та дерново-підзолисті ґрунти характеризуються як менш стійкі до техногенного забруднення, що пов'язано з їх фізичним, хімічним та механічним складом; а от чорноземи опідзолені, типові, звичайні - ґрунти, що мають здатність до значного гумусонакопичення, мають високу буферну здатність, тому вважаються найбільш стійкими до забруднення.

Але високий рівень розораності угідь, в тому числі на схилах, розширення посівів пропашних культур та майже повне припинення робіт з захисту ґрунтів призвело до погіршення стану земель та розвитку ерозійних процесів. [13].

Отже, сучасний стан земельних ресурсів району свідчить про прогресуючу деградацію земель. Це спонукає до термінового застосування протиерозійних заходів, до яких відносять: агротехнічні заходи, консервація середньо- та сильноеродованих земель та переведення ріллі в природні кормові угіддя, впровадження ґрунтозахисних енергозберігаючих технологій з контурно-меліоративною та агроландшафтною реорганізацією території, будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд, створення нових та реконструкція існуючих лісонасаджень. Вже вилучено з обробітку 22759,6 гектарів (31,4 % від усієї ріллі), ці землі використовуються під пасовища (18,8 %), сіножаті (79,9 %) та суцільно залісені (1,3 %) [13].

Такі заходи вже почали втілювати у життя та існує програма по їх застосуванню на 2010 рік. З 2006 по 2010 роки передбачається створення нових полезахисних дерево-чагарникових лісосмуг у обсязі 1650 км [19].

Крім того на території району досить великого поширення набули такі проблеми як: дегуміфікація, забруднення ґрунтів важкими металами, підкислення. У Харківському районі нараховується 21,4 тис. га кислих ґрунтів, зниження кислотності та підвищення родючості яких можливо досягти за рахунок вапнування [19].

Таким чином, є зрозумілим те, що ґрунти району потерпають від надзвичайного антропогенного тиску, який зумовлений понаднормовим розоренням території, що викликає активацію різних типів ерозії, техногенним забрудненням ґрунтів (важкими металами), затопленням і підтопленням. Недосконалість застосування агротехніки, меліоративних заходів призводить до погіршення фізичних властивостей ґрунтів, здатності їх до самоочищення. Необхідно зупиняти та поступово усувати процеси деградації ґрунтів, покращити властивості ґрунтів згідно екологічних вимог.

1.6 Екологічні дослідження флори та фауни, що потерпають від забруднення

Флора Харківського району.

Природні особливості Харківського району знайшли своє відображення у формуванні рослинного покриву території. [7].

Найголовнішим багатством будь-якого району, з точки зору ресурсного потенціалу, являються ліси. Відомо, що ліси виконують багато екологічних функцій: очищають повітря, виділяють кисень, призупиняють ерозійні процеси, крім того ліси мають велику рекреаційну цінність.

На сьогоднішній день лісистість Харківського району становить 15,2%, тобто площа лісів та лісовкритих земель складає 21466 га, в тому числі сюди відносяться лісові землі сільгосппідприємств, що становлять 3115,8 га, а також 963,9 га полезахисних лісосмуг, 452,0 га інших захисних насаджень [20].

За даними лісового кадастру станом на 1996 р. лісистість району становила 13,2 %, тобто площа лісів дорівнювала 18524 га [21]. Отже за останні десять років території зайняті лісами різних видів збільшились на 2 % (2942 га), це говорить про те, що відбувається поступове відновлення вирубок, насадження молодих дерев, але дуже повільно. Ступінь лісистості району залишається дуже малою. Ліси збереглися на невеликих ділянках переважно непридатних для сільськогосподарського використання - на вузьких вододілах і балкових схилах, на правих берегах р. Мжа та р. Харків, між містами Південне та Мерефа. За віковою структурою лісів переважають насадження середньо, багатолітні та молодняк, стиглий і перестояний - деревостій складає лише 12%, що пояснюється посиленою експлуатацією лісів у минулому.

Зональними типами рослинності Харківського району є широколистяно-змішані ліси (нагірні діброви), лучні степи та де-не-де різнотравно-типчаково-ковильні степи, зокрема зональних типів рослинності зустрічаються соснові та дубово-соснові ліси та заплавні дрібнолистяні ліси, включаючи вільховники (рис. 1.11) [7].

Нагірні діброви зустрічаються переважно на південному сході району вздовж річкових долин, займають праві береги річок Харків, Лопань, Уди, Мжа, а також порізані балками ділянки плато. Головною формацією нагірних широколистяно-змішаних лісів є кленово-липова діброва [10]. Чистих дубняків у природних насадженнях залишилось дуже мало. В основному деревостій першого та другого ярусів складається з дуба звичайного, липи серцевидної, клена гостролистого, ясеня високого. В більш вологих місцях домішується в'яз, а в підліску зустрічаються берест, клен татарський, бересклет європейський, яблуня, груша. На узліссі розповсюджені: терен, крушина, декілька видів шипшини [7].

Ярус трав'яного покриву лісів складають різні екологічні групи:

· ранньовесняні коротковегетуючі багаторічники - проліска сибірська, хохлатка, верениця лютикова, чистяк весняний та ін.;

· ранньовесняні довговегетуючі багаторічники - фіалка, медуниця, конвалія, першоцвіт аптечний та ін.;

· лісові злаки - мятлик дібровний, різні види коротко ніжки, вівсяниця гігантська, осока;

· тіньові та напівтіньові види різнотрав'я - копитень європейський, снить звичайна, перелеска багаторічна, горошок гороховидний;

· вологолюбні види різнотрав'я , що ростуть у днищах лісних балок на вологих місцях: дудник лісний, кропива дводомна, лабазник в'язолистий.

Основними видами трав'яної рослинності узлісь є лугово-лісові мезофільні види: осока рання, м'ятлик лучний, конюшина лучна, суниця лісова, конюшина альпійська, горошок, люцерна степова, тисячолисник звичайний та ін. [10].

На тіньових схилах ярів та балок можна зустріти ділянки старих лісів (100-150 р.), в таких місцях ростуть рослини, які рідко можна зустріти в інших лісах - аконіт шерстистовусий, актея колосиста, вороняче око, перелеска багаторічна, костер Бенекена [7].

В нагірних дібровах зустрічаються рідкісні та лікарські рослини, що охороняються. До рідкісних відносяться: орхідейні - любка дволистна, тайник яйцевидний, проліска дволистна. З лікарських присутні: цибуля ведмежа, черемша, золототисячник малий [10].

Низинні вільховники з вільхи липкої характерні для заплав невеликих річок (Мжа, Уди). Підлісок тут майже відсутній, з чагарникових рослин ростуть крушинник ламкий, смородина чорна. Трав'яний покрив представлений осокою береговою, щитовниками та ін.

На перших надзаплавних піщано-борових терасах Харківського району рослинність представлена складними лісними формаціями та лугово-болотними і степними угрупуваннями. У рослинному комплексі лісових масивів на сухих підвищених ділянках з глибоким заляганням ґрунтових вод формується сухий тип соснового бору [10].

Формації дрібнолистяних заплавних лісів в Харківському районі зустрічаються де-не-де в заплавах річок Мжа, Уди, Лопань. У прирусловій частині заплави є ділянки з верби білої з домішками вільхи та осини. Крім того присутнє болотне різнотрав'я.

Соснові ліси займають значну частину піщаної борової тераси лівих берегів річок Харків, Уди, Мжі, Лопані. Основна маса соснових насаджень тут створена штучно на місці раніше існуючих соснових борів. Вік деяких сосен складає від 30 до 100 років, висота досягає 30 м. Рослинність соснового лісу в значній мірі залежить від місця, яке він займає в загальному рельєфі території: на підвищених ділянках сосна росте майже без домішок інших порід, а в знижених частинах до неї примішуються листяні дерева.

В місцях з близьким заляганням ґрунтових вод надто часто можна зустріти березняки, де серед деревостою беріз ростуть окремі сосни й осини, інколи вільха, а в підліску - груша, липа, черемха. З чагарників тут зустрічаються - ракетник, дрок красильний, глід. В трав'яному покриві можуть бути і степові, і лісові види: незабудка, подорожник піщаний, вівсяниця, полин, васильки, деревій, м'ятлик та інші [7].

У деревостої сухого соснового бору переважає сосна звичайна, майже без домішок інших порід. Підлісок тут слабко виражений, зустрічаються лише невисокі степні чагарники - ракитник дніпровський, дрок красильний. Трав'яний покрив складають піщано-степні ксерофіти та деякі сорні рослини. До ранньовесняних коротковегетуючих рослин відносяться: крупка весняна, кострець зонтичний, вероніка весняна; до злакових - вівсяниця Беккера, тонконіг піщаний. У складі різнотрав'я виділяються - простріл сон-трава, живучка російська, букашник гірський, Юрине харківська та ін. у наземному покриві зустрічаються: лишайники та мхи.

Субори займають більш рівні та менш посушливі місця в порівнянні з сухим бором. Деревостій першого ярусу складають: сосна звичайна з домішками берези та осини, у другому ярусі переважає дуб звичайний. Підлісок виражений слабо, переважно складений степовими чагарниками: дрок красильний, ракитник дніпровський та ін.; травостій представлений піщано-степними ксерофітами, як і в сухому бору.

На узліссях розповсюджені полуниця, конюшина альпійська, подмареник справжній. Серед лікарських рослин: чеснотник аптечний, чистотіл, чорнокорень аптечний [7].

Болотні луки займають низькі рівні заплави з заболоченою місцевістю, представлені крупнозлаковою та крупноосоковою рослинністю. Головні формації - м'ятлик болотний, осока струнка, маник водний та ін.

Остепнені луки розвиваються на підвищених ділянках заплави з переважанням дрібнозлакової і дрібноосокової рослинності. Домінуюча формація представлена м'ятликом вузьколистим, конюшиною лучною, типчаком, деревієм звичайним та ін.

Пасовищні луки зустрічаються на середніх та високих рівнях заплави, за умов інтенсивного випасання худоби, представлені формаціями низькотравних луків: кульбаба осіння, подорожник, лапчатка гусяча, конюшина повзуча та ін. До складу пасовищних луків відносяться багато бур'янів: дурнішнік звичайний, цикорій та інші. Проблемою для пасовищних луків є безсистемний випас худоби, що призводить до швидкої зміни лучних угрупувань, появи особливих пасовищних форм рослин, розвиток яких знижує продуктивність травостою.

Степова рослинність представлена формаціями лучних степів та різнотравно-типчаково-ковильних степів. Степова рослинність на території району майже не збереглася, внаслідок значної дії антропогенних факторів (розорення території, постійний випас худоби) рослинність дуже видозмінилась. Невеликі ділянки степової рослинності збереглися лише на схилах балок та на узліссях. накопичення важкий метал ґрунт

Необхідно раціонально використовувати природну рослинність і охороняти її. Недопустимо розорювання крутих схилів, які призводять до виникнення водної ерозії. Для збереження еталонів лісової і степової природи підлягають охороні ті ділянки рослинності, якщо найбільш збереглись - це невеликі болітця в системі р. Уди біля залізничної станції Васищеве. Тут є реліктові ендеміки [8].

Отже слід відзначити, що у Харківському районі природний рослинний покрив зазнає нищівного антропогенного впливу. Невеликі ділянки степової рослинності, що залишились, розорюються з надзвичайною швидкістю, навіть схили ярів та балок зазнають антропогенного тиску внаслідок постійного випасання худоби. Наслідком таких дій є розвиток ерозійних процесів. Відсоток лісистості району 15,2 - характеризується як надзвичайно низький, та антропогенний вплив на ліс лише посилюється, що призводить до зміни вікової та породної структури насаджень, їхнього санітарного стану та стійкості.

Фауна Харківського району.

Відповідно до зоогеографічних уявлень територія Харківського району розташовується в межах Європейсько - Сибірської підобласті Палеоарктичної зоогеографічної області. На території району зустрічаються представники тваринного світу лісного, степного та водно-болотного біотопів.

Зі всіх біотопів найбільш багатий тваринами ліс, що займає 0,09 % району [10]. Найбільшою видовою різноманітністю відрізняються комахи. В межах цього біотопу можна зустріти жуків - рогачів, жорсткокрилих жуків (жужелиці, стафілини-хижаки); пластинчатовусих, серед яких широко розповсюджені майський та мармуровий хрущі, жук носоріг; вусачів; божих корівок; листоїдів та ін.

Присутні в лісах також метелики різних видів: білянки, серед них домінує лимонниця, німфаліди - павлине око, крапивниця, бражников - нічні метелики. Серед представників цього відділу багато видів, які занесені до Червоної книги України - це найкрупніші денні метелики парусники (махаон, мнемозина, подали рій, поликсена), нічні метелики: павлиноглазок, дубовий, олеандровий.

Серед павукоподібних зустрічаються різні види кліщів та павуків. Представники цих видів - крестовики.

Із амфібій у лісах розповсюджені: зелена та сіра жаби, також присутні деревні жаби чи квакші [7].

З лісом, узліссям та чагарниками пов'язано розповсюдження відряду плазунів. Зустрічаються гадюки, мідянки, що занесені до Червоної книги України, безногі ящірки - веретенці.

Ще більше різноманітна, в порівнянні з населенням комах, павуків та змій, фауна птахів, що заселяють ліс від низу й доверху. Так, на землі гніздяться солов'ї, козодої, звичайні вівсянки та ін., у чагарниках та узліссях - славки (сіра, садова), жулани та інші. У верхньому ярусі лісу живуть шпаки, дятли, синиці, мухоловки, сизоворонки [7]. Досить багато летючих мишей: рожева вечорниця, ушан звичайний, мала вечорниця, що занесена до Червоної книги України.

Серед лісних звірів зустрічаються: заєць-русак та гризуни - миші, соня лісова, білки звичайні, кріт звичайний, землерийка. Хижаки представлені лисицею, ласкою, кам'яною куницею та ін. З парнокопитних у лісах району живуть: косуля, кабани, олені.

Менш різноманітною є степова фауна через те, що майже усі ділянки степу розорані. Із комах тут існують прямокрилі (коники, саранча, медведка звичайна), цикадові (цикада гірська, пінниця слюнява), богомолові (богомол звичайний).

Представниками земноводних є види, які менш вологолюбиві: чеснотниця звичайна. Серед плазунів живуть ящірка притка, гадюка.

Підряд птахів представлений жайворонками, перепелами, сизоворонками.

Серед ссавців степової фауни можна зустріти гризунів - сліпиша, сірого хом'ячка, а до степових хижаків відносяться тхір степовий та перев'язка звичайна.

Водно-болотна фауна також досить різноманітна. Зокрема це багаточисленні найпростіші - корененіжки та інфузорії, а також зустрічаються ракоподібні (дафнії, жаброноги), саме вони складають корм риб.

З кишковопорожнинних розповсюджені прісноводні губки та гідри. У водоймах розвиваються личинки багатьох комах - поденок, веснянок, комарів [7].

Представниками риб водно-болотної фауни є карась, ліщ, линь, язь, плотва. Серед амфібій зустрічаються: ставкова та озерна жаби, жерлянка, звичайний та гребінчастий тритон, а також плазуни - звичайний вуж.

Річки, болота та ставки є осередками життя різноманітних водно-болотних птахів: вутки, поганки, крячки, камишевики.

Прибережні чагарники також вирують життям, характерними для цих місць жителями є лисухи, зеленоногі камишниці, пастушки.

Жителями водойм являються й деякі види ссавців. У прибережних чагарниках живуть польові миші, водяна криса [7].

Для культурних ландшафтів міської, сільської забудов та сільськогосподарських угідь характерні свої представники фауни.

Для полів характерні представники комах (стрекози, саранчеві, метелики), земноводних (земельна жаба), плазунів (притка ящериця), птахів (польовий жайворонок, перепел), ссавців (сліпиш, заєць русак).

В полезахисних штучних насадженнях можна зустріти: комах (жуки, метелики), амфібій (зелена жаба), плазунів (притка ящірка, звичайний вуж), птахів (горлиця, зозуля, ворона, сорока, сойка), ссавців (їжак звичайний, лисиця звичайна, заєць русак).

В населених пунктах розповсюджені переважно тварини синантропи, тобто ті, що селяться поряд з людьми. Серед птахів це міська ластівка, домовий горобець, стриж чорний, горлиця, галка, сич; а серед земноводних - кам'яна куниця, мишевидні гризуни, сірий щур [10].

У Харківському районі під впливом господарської діяльності тваринний світ поступово змінювався, формувались нові видові групи. На забудовах, що постійно поширюються, формуються особливі фауністичні види, які підвищують стабільність міських та сільських екосистем. Тож видовий склад тварин, їх розповсюдження по території значно змінився. Тому багато представників фауни, що знаходяться під охороною та занесені до Червоної книги України.

Отже, охорона рослинного та тваринного світу Харківщини є невід'ємною складовою природоохоронних заходів в широкому розумінні. Кожен елемент у великій системі - біосфері пов'язаний і, зрозуміло, зміна одного з них призводить до порушення в усій системі. Розорювання цілини, випасання худоби на луках змінює природний склад флористичних угрупувань і відповідно змінюються ареали розповсюдження представників фауни.

На теперішній час у Харківському районі нараховується 3 ентомологічні заказники місцевого значення, 4 ботанічні заказники місцевого значення, 4 ботанічних пам'яток природи місцевого значення, 1 гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення, у яких знаходиться під охороною велика кількість зникаючих видів рослин та тварин [10].

Розділ 2. Екологія та охорона природно-територіальних та природно-антропогенних комплексів (надалі ПТК і пак) як інтегральних показників екологічного стану Харківського району харківської області

2.1 Дослідження природно-територіальних комплексів (ПТК)

У ландшафтному відношенні територія Харківського району розташована у Золочівсько-Чугуївському, Валківсько-Мереф'янському та Богодухівсько-Старомерчицькому фізико-географічних районах Харківської схилово-височинної області Східно-Українського краю Лісостепової зони [43].

Золочівсько-Чугуївський фізико-географічний район, на який припадає близько 2/3 території Харківського району, розташований на північ та схід від лінії Хорошево-Бабаї-Пісочин-Коротич-Люботин. Валківсько-Мереф'янський район займає території південніше та західніше від лінії Хорошево-Бабаї-Пісочин-Коротич-Люботин-Борчани. Західну окраїну Харківського району займає Богодухівсько-Старомерчицький фізико-географічний район, який охоплює такі населені пункти як Люботин (західна окраїна), Манченки, Ударне, Гиріно, Санжари (Рис. 2.1) [43, 2, 65].

Територія Харківського району представлена такими природно-територіальними комплексами (Рис. 2.1):

1. Межирічкові ПТК:

Рівнини лесові, піднесені й відносно вирівняні на основі, з чорноземами типовими й реградованими, світло-сірими і сірими ґрунтами з кленово-липово-дубовими лісами й сільськогосподарськими угіддями на місці широколистяно-дубових лісів і лучних степів.

Показник ландшафтної неоднорідності для цього типу ландшафту розраховуємо за формулою:

(2.1)

де S_i - площа кожної ділянки, яку займає певний ПТК (ПАК);

S_заг. - загальна площа території, що досліджується.

Обчислюємо показник ландшафтної неоднорідності для даного типу ландшафту:

F

Отже, ці ПТК є домінантними на території Харківського району, вони займають 49,48 % території району, що становить 697,7 км². Здебільшого розташовані вони у північній, східній та західній частинах району. На цих ландшафтах розташовані такі населені пункти: селища Борисівка, Терновка, Кутузовка, Зернове, Сороковка, Ольховка - у північній та східній частинах району і міста Люботин, Південне, селища міського типу Покотилівка Високий, Бабаї, Хорошеве, Манченки та села Яковівка, Першотравневе, Коротич, Березівка - у західній частині району. На границі з балочно-долинними ПТК розташовані м. Люботин, с.м.т. Високий, с.м.т. Покотилівка селища Ольховка, Сороковка, Кутузовка, Терновка, Борисівка.

З вище зазначеного можна зробити висновок, що великий антропогенний тиск на даний тип ландшафту завдають урбанізовані території, як міські (Люботин, Південне, Високий, Бабаї), так і сільські (Яковівка, Терновка, Борисівка та ін.). Значним чинником негативного впливу на екологічний стан цих ПТК є транспортна мережа: автотраси та залізниці. Вплив на екологічний стан цих ландшафтів вище визначених чинників можна охарактеризувати як більш-менш локалізований, тоді як сільське господарство несе вплив на всі одиниці цього типу ландшафту в цілому. Близько половини території цих ландшафтів знаходяться під с/г угіддями.

Рівнини лесові, відносно вирівняні, розчленовані ярами й балками на нижньо-середньоміоценовій основі з чорноземами типовими, звичайними й реградованими, іноді з сірими й темно-сірими опідзоленими ґрунтами з сільськогосподарськими угіддями на місці лучних і різнотравно-типчаково-ковилових степів, іноді на місці широколистяно-дубових лісів. На території Харківського району представлені тільки на південній окраїні району у декількох кілометрах на південь від р. Мож. Показник ландшафтної неоднорідності для цих ПТК визначаємо за формулою (2.1), він становить:

Територія, яку вони займають складає 0,18 % від загальної площі району або близько 2,5 км².

Основним чинником негативного впливу на екологічний стан цього типу ландшафту є сільське господарство - практично вся територія, яку займає цей тип ландшафту у межах району зайнята сільськогосподарськими полями.

Взагалі більшість територій, які займають міжрічкові ПТК у межах Харківського району, зазнали корінного антропогенного перетворення, тому що на протязі багатьох десятиліть використовувалися як сільськогосподарські угіддя (здебільшого поля).

2. Долинні ПТК:

- Рівнини лесові розчленовані балками і ярами, із западинами на алювії неогенових терас, з чорноземами типовими, середньогумусними, вилуженими, чорноземами звичайними середньогумусними потужними, з сільськогосподарськими угіддями на місці широколистяно-дубових лісів, темно-сірими опідзоленими ґрунтами під кленово-липово-дубовими лісами.

Показник ландшафтної неоднорідності для цього типу ландшафту дорівнює:

Площа його становить 210 км². Даний ландшафт по його долі у загальній площі ландшафтів можна охарактеризувати як субдомінантний. Найбільша його частка представлена у центральній та північно-східній частинах району. Він характерний для лівобережних зон річок Уди, Харків, Мерефа. На території цього ландшафту розміщені такі населені пункти як Затишне, Пономарівка, Хроли, Комуніст. На ці ландшафти найбільшого антропогенного впливу завдає сільське господарство. Більш ніж 2/3 території, яку вони займають, розорано і використовується для вирощування сільськогосподарських культур рослин.

- Рівнини лесові розчленовані балками і ярами, із западинами на алювії стародавньочетвертинних терас, з чорноземами типовими середньогумусними, чорноземами звичайними середньогумусними, вилуженими, іноді з чорноземами опідзоленими і реградованими з сільськогосподарськими угіддями на місці широколистяно-дубових лісів, лучних й різнотравно-типчаково-ковилових степів, іноді під кленово-липово-дубовими лісами. Рівнини лесові розчленовані балками і ярами. Розраховуємо показник ландшафтної неоднорідності за формулою 2.1:

Отже, цей ландшафт займає порівняно на велику площу - 82.3 км² (5,84%). Майже вся його площа розміщена на лівобережжі р. Уди. Тут розміщенні такі населені пункти, як Комунар та Лізогубівка. Домінуючим антропогенним навантаженням на цей тип ландшафту у межах Харківського району є сільське господарство - вирощування сільськогосподарських рослинних культур. Тобто ці ландшафти на більшості території, яку вони займають у межах району, зазнали значного антропогенного перетворення в результаті використання їх під сільськогосподарські угіддя.

- Рівнини лесові, плоскі, з западинами на алювії молодих четвертинних терас, з чорноземами типовими середньо гумусними й звичайними середньогумусними сільськогосподарськими угіддями й болотно-різнотравно-осоковою рослинністю під косовицями. Представлені на лівобережжі р. Харків та Уди, а також незначних площах (у межах району) на правобережжі р. Мож. Показник ландшафтної неоднорідності для цих ПТК становить:

Більша частина території цих ландшафтів у межах Харківського району знаходиться під населеними пунктами та сільськогосподарськими угіддями.

- Рівнини дрібногорбисті на молодих четвертинних піщано-мулових відкладах, з чорноземами супіщаними, дерновими підзолистими й дерновими розвинутими піщаними ґрунтами, іноді з пісками слабозадернованими, з сільськогосподарськими угіддями, вигонами, сосновими й сосново-дубовими лісами. Розташовані на лівобережжі річок Харків, Уди, Мож. Показник ландшафтної неоднорідності для цього ландшафту дорівнює:

Площа, яку він займає становить 30 км².

Ці ландшафти зазнали значного антропогенного перетворення. Здебільшого вони знаходяться під сільськими поселеннями і значні площі зайняті сільськогосподарськими угіддями.

- Рівнини плоскі й слабохвилясті, піщано-глинисті, на голоценовому піщано-муловому алювії заплави з лучно-чорноземними солонцюватими, іноді болотяними ґрунтами й торф'яниками, зі злаково-рінозтравною, болотно-різнотрав'яною рослинністю під косовицями, вигонами, частково розорані, іноді під лісами з дуба і вільхи чорної. Ці ландшафти розташовані як на лівому, так і на правому березі (безпосередньо) русла річок Уди, Харків, Мож, Мерефа і займають площу у 85.8 км² (6.1%). Тобто показник ландшафтної неоднорідності для них дорівнює:

На території цього ландшафту розташовано чимало населених пунктів - Липці, Жовтневе, Руські Тішки, Циркуни, Хорошеве, Покотилівка, Бабаї, Васіщеве, Селекційне, Утковка, Буди та ін. Цей ландшафт однаково представлено на всій території Харківського району, окрім Східних та Центральних частин.

На більшості територій ці ландшафти зазнали корінного антропогенного перетворення. Великі площі цього типу ландшафту в межах Харківського району знаходяться під поселеннями та сільськогосподарськими угіддями. Суттєвим негативними чинником, що впливає на екологічний стан цих ландшафтів є доволі розвинута транспортна мережа, особливо на півдні району.

- Балково-долинні. Ці вид ландшафти рівномірно представлені по всій території району і мають доволі високий показник ландшафтної неоднорідності, який становить:



Виходячи з цього, його можна назвати субдомінантним у Харківському районі. Балково-долинні ландшафти і їх розташування - характерна риса не тільки даного району, але і всієї Харківської області [2, 65].

На території Харківського району спостерігається чергування урочищ балок з чагарниковою та різнотравно-луково-степною рослинністю, урочищ оголених крутосхилів з бідною, здебільшого сорною рослинністю, схилових урочищ із широколистяними лісами. Характерним є поєднання розораних хвилястих та плоских рівнин з урочищами водороздільних широколистяних лесів [58, 43].

Практично всі природні територіальні комплекси на території району піддавались і піддаються антропогенному впливу, тому важливим для оцінки екологічного стану даної території є визначення та аналіз антропогенно-змінених ландшафтів - природно-антропогенних комплексів, - а також процесів, що в них протікають [41].

На території Харківського району доволі широко розвинута, в порівнянні з іншими районами області природно-заповідна справа. У районі взято під охорону 14 територій та об'єктів ПЗФ місцевого значення: 5 ботанічних заказників, з ентомологічних заказника, 4 ботанічних пам'ятки природи (табл. 2.1), 1 гідрологічна пам'ятка природи та дендрологічний парк загальнодержавного значення при Харківському національному аграрному університеті ім. В.В. Докучаєва (у смт Рогань) Загальна заповідна площа - 125,2 га, що складає 0,09 % від площі району [35].

Таблиця 2.1 - Існуючі території ПЗФ на території Харківського району [35].

№ на карті	Назва об'єкту ПЗФ	Місце розташування	Площа, га	Коротка характеристика
Ботанічні заказники місцевого значення
1	Дроб'янське	Люботинське л-во, кв. 6: вид 2, 3	12,6	Типова кленово-липова діброва з волосистоосоковими та яглицевими угрупованнями (Зел. Книга Укр.) та асоціацією дубового лісу барвінкового (Зел. списки Харківщини). В трав'яному покриві 4 види, рідкісні для флори Харківщини, та зростають численні лікарські види рослин.
2	Ковиловий степ	Біля с. Зелений Колодець і біля с. Терновка Чугуївського р-ну	21,6	На схилах яружно-балкової системи зростають угруповання лучних і чагарникових степів, в їх пониззях - справжні луки, фрагменти осокових та високотравних боліт. Значну цінність мають рідкісні угруповання, занесені до Зеленої книги України - формації чотирьох видів ковили та осоки низької
3	Альошкіна балка	Біля с. Бобрівка	6,0	Унікальна для Харківщини ділянка лучного степу, що збереглася на крутих схилах балки. Рослинний покрив відрізняється значним ценотичним і флористичним різноманіттям. Тут зростають фрагменти формацій п'яти видів ковили (Зелена книга України), криніторії волохатої (Зелені списки Харківщини). Рідкісну флору представляють 16 видів.
4	Рязанова балка	Біля смт Рогань	10,0	На схилах «Рязанової балки» збереглися фітоценози лучних степів з флорою, характерною для їх східного варіанту. Поширені рідкісні
				формації ковили волосистої (Зелені списки Харківщини).
5	Савичів яр	Біля смт Буди	31,5	В балковій системі представлені суходільні та болотисті луки. В трав'яному покриві зустрічається корутка болотна (Червона книга України).
Ентомологічні заказники місцевого значення
6	Лаптєве	Біля с. Верхня Роганка	5,0	Заліснена степова балка, на схилах якої зустрічаються фрагменти степового різнотрав'я. Охороняються рідкісні степові види комах: дибка степова, богомол звичайний, коник-
				севчук, мелітурга булавовуса, бджола-тесляр фіолетовий, джміль глинистий, махаон, політка.
				степова, богомол звичайний, коник-севчук, мелітурга булавовуса, бджола-тесляр фіолетовий, джміль глинистий, махаон, політка.
7	Попова дача	с. Зернове	1,5	У верхів'ях степової балки поширені угруповання різнотравно-типчаково-ковилових степів, серед яких є рідкісні, занесені до Зеленої книги України. Незначну площу займають лучні ценози. Тут збереглися фрагменти цілинного ентокомплексу. Помітне місце посідають корисні комахи: дикі бджоли, джмелі, дикі оси - запилювачі сільськогосподарських культур. Виявлено низку рідкісних видів степових комах: богомол звичайний, дибка степова, коник-севчук, вусак земляний хрестоносець, сколія степова, мелітурга булавовуса, мечахіла округла, джміль моховий.
8	Смородинський	Біля с. Смородське	3,0	На південно-східному схилі балки зростають угруповання лучних степів, по днищу її - ценози болотних луків. Місце поселення степових комах: богомола звичайного, красотіла степового, коника-севчука, вусача земляного хрестоносця, махаона, джмеля мохового.
Ботанічні пам'ятки природи місцевого значення
9	Великий ліс	Люботинське л-во, кв. 14: вид. 20 Люботинське л-во, кв. 21: вид. 7	0,1	1. Цікавий феномен природи: два старих дуба звичайного, які зрослися на висоті трьох метрів. 2. Два дуба звичайного у віці понад 250 р. - залишки корінних пралісів.
10	Лісосмуга № 65	Біля смт. Рогань	0,4	Охороняється лісосмуга - колекційний фонд гібридних дубів в захисних лісонасадженнях
11	Просіки	Бабаївське л-во, кв. 14: вид. 5, 8	4,2	Типова зональна свіжа кленово-липова діброва з характерними для цього типу лісу видовим складом деревного й чагарникового ярусів і ґрунтового покриву.

Отже, природно-заповідний фонд Харківського району на сучасному етапі має широкі перспективи розвитку та розширення. Що стане можливим за підтримці втілення у життя вище зазначених (табл. 2.2) проектів збоку держави та громадськості.

Таблиця 2.2 - Території, що зареєстровані для наступного заповідання [35].

№ на карті	Пропонований тип заповідання	Місце розташування	Орієнтована площа, га	Коротка характеристика
12	Заказник ботанічний	Мереф'янське л-во, кв.кв. 78, 101	34,8	Ділянка лісу, де зростають цінні, рідкісні для флори області види рослин.
13	Заказник ботанічний	Біля сс. Тимченки, Миргород	30,0	Ділянка лук в заплаві р. Мож з рідкісними рослинними угрупованнями
14	Заказник ботанічний	Біля смт Безлюдівка	150,0	Ділянка заплавний лук в долині р. Уди з рідкісними видами рослин
15	Заказник ботанічний	Бабаївське л-во, кв. 16, 17, 18, 20	300,0	Ділянка дубового лісу з багатою флорою та фауною. Має велике ґрунтозахисне, санітарно-гігієнічне та пізнавальне значення
16	Заказник ботанічний	Бабаївське л-во, кв.кв 49, 50	150,0	Ділянка дубового лісу з багатою флорою та фауною. Має велике ґрунтозахисне, санітарно-гігієнічне та пізнавальне значення
17	Заказник ботанічний	Мереф'янське л-во, кв.кв. 49, 50, 55, 56, 57, 62, 63	300,0	Ділянка дубового лісу, багата флорою та фауною. Має велике ґрунтозахисне, санітарно-гігієнічне та пізнавальне значення
18	Заказник ботанічний	Мереф'янське л-во, кв.кв. 72, 73, 74	61,0	Сосновий бір і субір природного походження, віком 100 р. Еталонні деревостани мають високу лісівничу цінність
19	Заказник загальнодержавний гідрологічний "Мереф'янський"	Біля м. Мерефа	400,0	Заплава р. Мож з болотами, старицями, комплексом водно-болотної і лучної рослинності та відповідним тваринним світом.
20	Заказник загально-геологічний	Між сс. Липці і Руські Тишки	70,0	На крутосхилах берегів р. Харків відслонюються породи київської світи. Розріз має науково-пізнавальне значення.

2.2 Дослідження природно-антропогенних комплексів (ПАК) смт Покотилівка

На території с.м.т. Покотилівка існували такі первинні ландшафти:

1. Піднесені лесові рівнини й відносно вирівняні на нижньо-середньоміоценовій основі, з чорноземами типовими, темно-сірими і сірими ґрунтами під лучною і різнотравно-типчаково-ковиловою степовою рослинністю та широколисто-дубовими лісами.

2. Балково-долинні. [41]

Практично вся територія с.м.т. Покотилівка антропогенно перетворена. На місці корінних ПТК утворилися такі природно-антропогенні комплекси [45]:

1. Сільськогосподарські ландшафти, серед яких є такі типи ландшафтів як польовий, садковий та лучно-пасовищний;

2. Селітебні ландшафти: сільський та міський ландшафти, до останнього належать: садово-парковий, малоповерховий і багатоповерховий типи ландшафту;

3. Водні антропогенні;

4. Лісові антропогенні;

5. Промислові;

6. Дорожні;

7. Рекреаційні.

Сільськогосподарські ландшафти служать зв'язуючою ланкою між природними ландшафтами і землями, що перебувають у використанні. Оброблені поля, сади, луки та пасовища, суттєво відрізняються своєю екологією та ступенем саморегуляції, довгий час зазнають одного і того ж самого господарського навантаження.

Сільськогосподарські ландшафти займають значні площі на території дослідження (рис. 2.2).

Польовий тип сільськогосподарського ландшафту представлений на території с.м.т. Покотилівка городами польового типу та полями під зерновими культурами. Великі площі даного типу ландшафту знаходяться у північних та західних частинах селища. Городи польового типу широко розповсюджені по території дослідження, зокрема, на підвищеннях. Найбільші площі цього типу ландшафту розташовані на північно-західній окраїні селища. Виходячи з того, що більша частина городів польового типу розташована на підвищених ділянках місцевості, можна зазначити, що найбільший негативний вплив на прилеглі території завдає поверхневий стік з цих природно-антропогенних комплексів. Найнебезпечнішим складовим цього стоку є отрутохімікати, які доволі широко використовуються на приватних сільськогосподарських ділянках.

Поля розташовані на окраїнах території дослідження - північно-західній та південній. Вплив їх на екологічну ситуацію у с.м.т. Покотилівка незначний, тому що вони, здебільшого, значно віддалені від селитебних ландшафтів та водойм.

Отже, польові ландшафти є одним із джерел, які впливають на екологічний стан території. Насамперед тому, що вони являють собою значні площі відкритих (без рослинного покриву) ґрунтів, що звичайно відбивається на величині поверхневого стоку з даної території та пов'язаних з цим негативних наслідків, особливо при змиві з полів, розташованих на похилих місцевостях.

Садковий тип ландшафту представлений у с.м.т. Покотилівка територією зайнятими яблуневими насадженнями, розташованими на садових ділянках селища. (рис. 2.2). В порівнянні із польовим типом ландшафту садовий характеризується більш складними умовами рельєфу. Садки сході селища (садове товариство «Ромашка») розташовані поблизу ставка (Рис. 2.2).

Перевищення між крайніми точками (східною та західною) складає 25м, а ухил дорівнює 3,5 %. Значна доля західної межи садків приходиться на берегову лінію ставка (Рис. 2.2), тобто значна маса поверхневого стоку з садків поступає саме у цей ставок, який є рибогосподарським (знаходиться під орендою сад. Товариства «Ромашка»).

Садковий тип сільськогосподарських ландшафтів подібний лісокультурним комплексам, але має суттєві відмінності від останніх менш вираженою саморегуляцією та глибокою антропогенною перебудовою ґрунту, викликаною її постійною обробкою, внесенням добрив, поливом. Як правило, ґрунти садів - більш родючі на загальному фоні природних ґрунтів, що зумовлюється внесенням у них добрив. Однак за останні 15 років у декілька разів зменшилась кількість внесення добрив, що може викликати певне збідніння ґрунту на даній території.

Лучно-пасовищний тип сільськогосподарського ландшафту досить розповсюджений у селищі. Основні його площі розташовані за межами центральної частини селища (рис. 2.2).

Місцевим населенням площі під луками використовуються сінокосіння та випасу великої рогатої худоби.

В той же час лучно-пасовищні ландшафт с.м.т. Покотилівка відіграють важливу екологічну роль для території дослідження - як місце зосередження більш багатої, в порівнянні з іншими ландшафтами селища, флори та фауни.

Селитебні ландшафти, як було вже зазначено вище, ділять, на міські та сільські. Зважаючи на те, що населений пункт, який досліджується, є селищем міського типу, виправданим буде розглянути як сільський так і міський тип ландшафту.

Не дивлячись на корінну перебудову природних ландшафтів, останні порівняно легко простежуються. Для с.м.т. Покотилівка, який розташований на плакорному типі місцевості, характерним є доволі велика щільність забудови, значні площі під городами (на місці бувших ланів), великі площі зайняті лісовими насадженнями. Загалом для селища Покотилівка (як і для інших селищ міського типу) характерною є висока ступінь господарського використання площі, яку він займає, зокрема, доволі невеликі площі не використовуваних земель, які, однак, за останні 10-15 років, суттєво збільшилися із-за зниження темпів сільського господарства (занепад ланів та ін.).

В основу виділення типів міського ландшафту положено три взаємопов'язаних показники: 1) ступінь озеленіння; 2) етажність забудови; 3) «кам'янистість» - ступінь забудови, доля асфальтового, брущатого та іншого каменистого покриття.

Ступінь озеленіння у даному випадку має відносний характер, тому що Покотилівка є селищем і тому ступінь його озеленіння менш важливий показник, аніж інші міста.

На території Покотилівки є елементи саме міського озеленіння - це парковий тип міського ландшафту. Територія під парковими насадженнями займає невелику площу у центрі Покотилівки (0,05% території селища) - це парк "Слави".

Парковий тип міського ландшафту характеризується «відкритими» (не заасфальтованими) ґрунтами, складними, фауністично багатими біоценозами.

Малоповерховий тип міських ландшафтів у с.м.т. Покотилівка являє собою складну мозаїку невеликих за площею ландшафтно-техногенних комплексів (одно- і двоповерхові будівлі) та антропогенних ландшафтів у вигляді садів та городів. На території селища Покотилівка вони займають значну територіальну частину площі селища. Як і у попередньому типі, здебільшого ґрунти «відкриті», але біоценози тут бідніші в порівнянні із садово-парковими ландшафтами. [41]

На території Покотилівка цей тип займає друге місце після лісопаркових ландшафтів - площа його складає 30,9% площі сел. Покотилівки (представлений 1213 домоволодіннями) [2].

Функціонування малоповерхових ландшафтів завдає значного негативного впливу на екологічний стан природного середовища с.м.т. Покотилівка. Він проявляється у збільшені поверхневого стоку, у зв'язку із оголенням ґрунтів на територіях відведених під приватні городи мешканців, значна частина яких розташована на схилах. Цей вплив несе такі негативні наслідки, як змив у водні об'єкти з поверхневим стоком великих мас ґрунту що призводить до їх евтрофікації, та отруєння гербіцидами, якими доволі інтенсивно обробляється рослинна продукція на приватних с/х угіддях. Також малоповерхова забудова є чинником забрудненні ґрунтів та водоймищ комунальними та господарсько-побутовими стоками.

Багатоповерховий тип міського ландшафту займає незначну площу в порівнянні із малоповерховими (0,8% проти 26,2%). Він розташовується здебільшого у центральній частині селища, але на периферії є окремо розташовані будинки.

Багатоповерховий тип у с.м.т. Покотилівка представлений ландшафтно-техногенними комплексами у формі багатоповерхових будівель (переважно три - та чотириповерхові), заасфальтованих дворів, площ. Не дивлячись на те, що це багатоповерхові ландшафти вони дещо відрізняються від типових ландшафтно-антропогенних комплексів великих міст. Це виявляється у значно більшому ступеню озеленіння та розташуванням поряд с/х угідь (городів) мешканців (багатоповерхова забудова по вул. Театральна та Профсоюзна). Однак, все ж таки у цих ландшафтах фауністично бідніші біоценози, у порівнянні із іншими типами ландшафтів території дослідження і домінують «закриті» ґрунти [45].

Рекреаційні ландшафти не достатньо представлені на території с.м.т. Покотилівка - ділянки зайняті ними займають 0,8% від загальної площі. У селищі розташовані 2 дитячі табори (табір «Берізка» по вул. Інтернаціональна, 48 та табір "Лісова казка", що знаходиться на території мішаного лісу [2].

Водні антропогенні ландшафти на території с.м.т. Покотилівка представлені 1ставком, який є рибогосподарським.

Ставок у селищі Покотилівка характеризується незначною глибиною та невеликим об'ємом води. Це копана наливна водойма зі штучно поглибленим дном, яка живеться за рахунок природних джерел води (ключів та атмосферних опадів).

Мала площа цього ставка є одним із факторів інтенсивного його заростання. Також це зумовлюється тим, що даний водний об'єкт розташований у пониззі - його із заходу, півдня та сходу оточують схили. На вершинах південно-західного та північно-східного схилів розташовані житлові одноповерхові будинки із ділянками під городами та плодовими деревами, значні площі схилів не мають трав'яного покриву (причиною чого є її багаторічне витоптування).

Отже причиною високої інтенсивності замулення та заростання ставка скоріш за все є дуже великі обсяги змиву у нього поживних (біогенних) речовин з прилеглих схилів та сільгоспугідь, які стимулюють ріст вищої водної рослинності та замулення. Це зумовлено вище вказаними чинниками.

Зрозуміло, що одним із головних чинників заростання ставків є також їх повна або дуже слабка проточність.

Лісові антропогенні ландшафти представлені у с.м.т. Покотилівка лісом та парком. Ці природно-антропогенні комплекси є домінуючими - вони займають 45,9% загальної площі селища. Значною мірою лісові насадження розміщені у північній та південній частинах селища Покотилівка

Ліс та парк у сел. Покотилівка відіграють роль буферної зони (природного фільтра), а також місця відпочинку місцевого населення. Останнє має негативні наслідки для екологічного стану цих ландшафтів. Значна частина території лісопарків є засміченою твердими побутовими відходами та виконує функції селищного смітника. Це зумовлено неорганізованістю або слабкою організованістю вивезення сміття з території селища та низьким рівнем екологічної культури населення.

Промислові ландшафти на території дослідження представлені : газове господарство (по вул. Дачна, 11), ЧП ринок (вул. Інтернаціональна, 38), ЧП «Анжеліка» (вул. Інтернаціональна, 69), ЧП "Услуга" (вул. Кооперативна, 20).

Найбільший негативний вплив на екологічну ситуацію у сел. Покотилівка дає автомагістраль Е-105, сполучення Харків-Сімферополь, у зв'язку зі значними викидами шкідливих речовин.

Дорожні природно-антропогенні комплекси на території с.м.т. Покотилівка майже всюди представлені, але їх щільність відрізняються у різних частинах селища. Так найбільшою щільністю доріг характеризуються центральна, східна та західна частини Покотилівки (території під селитебною забудовою).

Дороги у селищі Покотилівка здебільшого грунтові, які рівномірно розподілені на території селитебної забудови. Асфальтовані дороги представлені значно менше (вул. Інтернаціональна, Фрунзе, Кооперативна, Ульяновська та деякі інші).

Ці природно-антропогенні ландшафти є одними з головних джерел забруднення повітря (вихлопні гази від автотранспорту), грунтів та водних об'єктів (основним чинником є поверхневий стік, який змиває з доріг у прилеглі та більш понижені території небезпечні для природного середовища речовини - нафтопродукти, важкі метали та інші супутні речовини функціонування автодоріг).

Розділ 3. Особливості накопичення важких металів у Груні та овочевій продукції в залежності від її просторового розташування

3.1 Загальні питання

Ґрунт - це специфічний елемент біосфери, він не тільки акумулює ВМ, але й виступає як природний буфер. Ґрунт здатний трансформувати сполуки металів, зв'язувати їх в менш доступні форми, тим знижуючи їх надходження до рослин [3].

Збільшення вмісту ВМ в ґрунті веде до росту їх концентрації в сільськогосподарських культурах. Оскільки рослинна продукція є незамінною у раціоні харчування людини, то разом з нею небезпечні хімічні речовини потрапляють до організму людини. Важкі метали мають здатність накопичуватись у різних органах, бо дуже повільно виводяться з організму. У зв'язку з цим рослинна продукція навіть, та що вирощена на слабко забруднених ґрунтах здатна викликати кумулятивний ефект - повільне збільшення ВМ у організмі людини [5, 6]. У зв'язку з цим існує велика кількість публікацій присвячених питанням трансформації та міграції ВМ у ґрунті та рослинах [7, 8, 9].

...