Стан природно-заповідного фонду України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна податкова адміністрація України

Національний університет державної податкової служби України

Наукова робота

з курсу “ Екологія ”

на тему:

Стан природно-заповідного фонду України

Виконала: студентка гр. ФБМ - 21

Голуб Наталія Віталіївна

Викладач: кандидат технічних наук , доцент кафедри техногенно-екологічної безпеки

Авраменко Наталія Леонідівна

Ірпінь - 2009



Зміст

Вступ

1. Природно-заповідний фонд України

2. Динаміка природно-заповідного фонду

3. Вплив результатів антропогенної діяльності на природно-заповідний фонд

4. Шляхи покращення стану природно-заповідного фонду України

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Природно-заповідний фонд України становлять ділянки суші й водного простору, природні комплекси, об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділену з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного й рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Темою даної наукової роботи є “ Стан природно-заповідного фонду України ”.

Актуальність даної теми зумовлена тим, що Україна, маючи прекрасні природні умови і ресурси, повинна збільшувати площу земель, що відносяться до природно-заповідного фонду України. Людина й суспільство повинні докорінно змінити своє ставлення до природи та її ресурсів. У наш час людство спроможне виробляти достатню кількість сільськогосподарської й промислової продукції, не завдаючи шкоди навколишньому середовищу, охороняючи й відтворюючи його хоча б частково. Досягнення науки й техніки відкривають не тільки можливості для задоволення потреб людини, але й створюють передумови для збереження і примноження ресурсів Землі. Людство в змозі істотно поліпшити умови, які склалися в біосфері планети, в наступні роки.

Питання природно-заповідного фонду України були висвітлені в працях різних вчених, зокрема Гавриленко О.П., Гриневецького В.Т., Гродзинського М.Д., Шищенко П.Г., Маринич О.М., Самойленко В.М., Корогода Н.П. та інших, а також у Законах України “ Про природно - заповідний фонд України ”, “ Про Екологічну мережу України ”, “ Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки ” та інших періодичних виданнях.

Об'єктом даної роботи є природно-заповідний фонд України, предметом - сучасний стан його окремих компонентів, зміни, що відбуваються в теперішньому періоді та перспективи розвитку на майбутнє.

Таким чином, основною метою роботи є: охарактеризувати природно-заповідний фонд України, визначити важливі проблеми цієї галузі господарства та намітити перспективні шляхи їх вирішення.

Для досягнення цієї мети слід вирішити такі завдання: розглянути сучасний стан розвитку природно-заповідного фонду України; визначити основні види охоронних територій та особливості їх заповідного режиму, обґрунтувати важливість кожної з них, а також намітити основні проблеми, які існують в даний період часу, співпрацю зі світовою спільнотою з даного питання.

У розв'язанні цих завдань важливу роль відіграють екологічні освіта та виховання всього населення, особливо молоді, якій жити й працювати в майбутньому.



1. Природно-заповідний фонд України

Природно-заповідний фонд України становлять ділянки суші й водного простору, природні комплекси, об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділену з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного й рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

До природно-заповідного фонду України, згідно з чинним законодавством, належать такі природні та штучно створені території та об'єкти, які відрізняються за ступенем суворості заповідного режиму:

І. Природні території й об'єкти:

- природні заповідники;

- національні природні парки;

- біосферні резервати міжнародного значення;

- регіональні ландшафтні парки;

- заказники;

- пам'ятки природи;

- заповідні урочища.

ІІ. Штучно створені об'єкти:

- ботанічні сади;

- дендрологічні парки;

- зоологічні парки;

- парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково - обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, що визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Природні заповідники - ландшафти, на яких зберігаються, охороняються і вивчаються всі компоненти екосистем: повітря, ґрунти, гірські породи, природні води, рослинний і тваринний світи, пам'ятки природи і культури. Це територія, вилучена з будь - якого господарського використання та призначена для особливих форм використання, насамперед, збереження інформації про незайману природу, наукових цілей, стеження за загальним станом природного середовища планети (глобальні та інші види моніторингу) та підтримки екологічної рівноваги в особливо уразливих місцях, котрі мають важливе значення для збереження природи великих регіонів. У заповідниках забороняються всі види господарського використання природних ресурсів, чисельність тварин не регулюється. Біологічні заходи не здійснюється, туризм обмежений або взагалі заборонений.

Заповідання - це вилучення певної території зі сфери звичайної господарської діяльності з метою підтримки екологічної рівноваги, збереження еталонів недоторканої природи, наукових досліджень характеру взаємозв'язків між екологічними факторами екосистем. В основу організації природних заповідників покладені такі принципи:

- території мають бути найменше змінені господарською діяльністю людини;

- до природних ландшафтів цих територій повинні належати рідкісні види флори та фауни;

- заповідники є еталонами природних зон або менших таксономічних одиниць;

- розміри територій заповідників мають бути достатніми для саморегуляції природних процесів;

- насамперед заповідаються еталони тих ландшафтів, яким загрожує зникнення.

Національні природні парки - це природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення й ефективного використання природних комплексів та об'єктів, що мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню й естетичну цінність.

У національних природних парках завдання охорони природи поєднуються з туризмом, рекреацією. Їх основна мета полягає в організації відпочинку там, де природні ландшафти збережені. Але рекреаційні завдання природних національних парків не мають переважати над природоохоронними. До основних цілей створення національних парків належать такі:

- збереження репрезентативних екосистем планети;

- підтримка біорізноманіття на певному рівні;

- збереження наукових досліджень та моніторингу за станом природного середовища;

- організація туризму й відпочинку населення.

Найважливішим принципом під час організації природних парків є встановлення “ місткості ” парку, тобто тієї кількості відпочиваючих, що може одночасно перебувати на території парку з урахуванням допустимої щільності на одиницю його площі, а також природних умов території.

На території національних природних парків встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з їх функціональним зонуванням. Розрізняють такі функціональні зони:

- заповідна, призначена для охорони та відновлення найцінніших природних комплексів; її режим визначається відповідно до вимог, установлених для природних заповідників;

- зона регульованої рекреації призначена для короткострокового відпочинку й оздоровлення населення; дозволяється влаштування туристичних маршрутів та екологічних стежок; забороняються вирубка лісу головного користування, промислове рибальство й промислове добування мисливських тварин, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів заповідної зони;

- зона стаціонарної рекреації призначена для розміщення готелів, мотелів, баз відпочинку тощо;

- господарська, в її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на використання покладених на парк завдань, тут розташовані населені пункти, а також землі інших землевласників, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

На жаль, для національних природних парків України на сьогодні характерні такі негативні ознаки:

- катастрофічно малі їх розміри для забезпечення самовідновлення природних екосистем та охорони природних процесів;

- наявність населених пунктів і різноманітних землекористувачів;

- інтенсивне економічне використання навколишніх сусідніх територій.

Регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого або регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів або об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної, наукової й історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного та місцевого значення.

Заказники - природні території (акваторії), створені з метою збереження і відтворення природних комплексів або їх окремих компонентів. Залежно від походження, мети і необхідного режиму охорони вони поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загально зоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загально геологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні.

У довготермінових заказниках охороняється лише частина природного комплексу, наприклад, дикі тварини. В них іноді дозволяється вирубка лісу або знищення шкідливих хижаків. Мета створення заказників полягає у збереженні. Відтворенні та відновленні окремих компонентів природи й підтримці загальної екологічної рівноваги. Тимчасові заказники організовуються для охорони та відновлення популяцій мисливських тварин; коли термін закінчується, в них здійснюється мисливство.

Пам'ятки природи - це природні об'єкти, що є унікальними або типовими, цінними у науковому, культурно-освітньому й оздоровчому значенні. До них належать невеликі урочища, окремі об'єкти(водоспади, печери, мінеральні джерела, місця історичних подій тощо), а також природні об'єкти штучного походження(кар'єри, ставки тощо). Розрізняють такі пам'ятки природи: комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Заповідними урочищами називаються лісові, степові, болотні й інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне й естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані.

Ботанічні сади створюються з метою з метою збереження, вивчення акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної й освітньої робіт.

Дендрологічні парки формуються для збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев, чагарників та їх різних композицій для найефективнішого наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.

Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньої виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі.

Парками - пам'ятниками садово-паркового мистецтва називаються найцінніші зразки паркового будівництва з метою їх охорони й використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються для збереження в природному стані найтиповіших природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, дослідження навколишнього природного середовища, його змін під дією антропологічних факторів.. біосферні заповідники формуються на основі природних заповідників, національних природних парків за умови, що до їх складу входять території й об'єкти природно-заповідного фонду інших та інших земель і вони належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників.

Кожен біосферний резерват має виконувати такі основні функції:

- зберігати і захищати генетичні ресурси, види, екосистеми і ландшафти;

- активно сприяти сталому розвиткові на основі відповідного наукового та матеріально-технічного забезпечення;

- підтримувати проекти з освіти та навчання, проводити наукові дослідження та моніторинг на локальному, регіональному, національному та глобальному рівнях.

Для біосферних заповідників встановлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з їх функціональним зонуванням, тобто виділяють такі функціональні зони:

1) ядро, або заповідна зона - території, призначені для забезпечення і відновлення найцінніших природних та мінімально порушених природних комплексів, генофонду рослинного та тваринного світів; режим цієї зони визначається відповідно до вимог, установлених для природних заповідників;

2) буферна, до якої належать території, виділені з метою запобігання негативному впливові на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях; її режим визначається згідно з вимогами, встановленими для охоронних зон природних заповідників;

3) перехідна, або зона антропогенних ландшафтів - території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності.

Сучасна класифікація природно-заповідного фонду України відповідає міжнародним концепціям організації заповідної справи.

За класифікацією МСОП виділяється 6 категорій захищених територій:

І - природний резерват, що суворо охороняється;

ІІ - національний парк;

ІІІ - пам'ятка природи;

ІV - резерват збереження природи;

V - захищений ландшафт або захищена морська акваторія;

VІ - захищена територія як територія збалансованого використання природних екосистем (захищені території для менеджменту природних ресурсів з метою забезпечення сталого розвитку використання природних екосистем).

Із зазначених вище міжнародних категорій МСОП за функціональним значенням відповідають територіям і об'єктам природно-заповідного фонду України І-V категорії.

І категорія - природні резервати. До неї належать 16 заповідників, заповідні зони 4-х біосферних заповідників.

ІІ категорія - національні парки. Сюди належать 11 національних парків, понад 30 регіональних ландшафтних парків.

ІІІ категорія - пам'ятки природи. Сюди належать пам'ятки природи загальнодержавного та місцевого значення.

ІV категорія - об'єкти охорони біотопів і видів. Їй відповідають дві категорії - заказники і заповідні урочища.

V категорія - об'єкти охорони ландшафтів. Сюди можуть бути віднесені ландшафтні заказники - одна з груп заказників України. В Україні немає такої категорії, як область охоронного ландшафту, екологічний коридор та ін.

На планеті зараз налічується близько 20 тисяч різноманітних охоронних природних територій, у тому числі 1200 великих заповідних територій. З метою зниження антропогенного впливу на охоронні території та ділянки природних екосистем для ознайомлення з ними населення створюються екологічні стежки. Ці стежки являють собою системи пішохідних доріжок, прокладених таким чином, щоб вони надавали можливість гарного огляду місцевості та цікавих природних об'єктів і знижували б неспокій, що завдають туристи. Екологічні стежки різко знижують витоптування та інше пошкодження рослинності.

Основні елементи національної екологічної мережі загальнодержавного значення

Елемент екологічної мережі	Розташування	Основні території та об'єкти - складові екологічної мережі
Природні регіони
Карпатський	Карпатська країна	Біосферні заповідники: Карпатський, Розточанський, Східні Карпати; Природний заповідник Горгани; Національні природні парки: Синевир, Карпатський, Ужанський, Сколівські Бескиди, Гуцульщина
	Передкарпаття та Опілля	Національний природний парк Галицький
Кримський гірський	Кримська гірська країна	Природні заповідники: Кримський, Ялтинський гірсько-лісовий, Карадазький, Опукський; Національні природні парки: Севастопольський, Чатир-Даг
Західно- поліський	Західне Полісся	Біосферний заповідник “Західне Полісся”; природні заповідники: Черемський, Рівненьський, Південно-поліський
Центральний Поліський	Придніпровське Полісся	Біосферний заповідник Поліський; природні заповідники: Дніпровський, Деснянський; національні природні парки: Мезинський, Коростишівський, Ічнянський, Голосіївський
Східний Поліський	Східне Полісся	Національні природні парки: Середньосеймський, Деснянсько- Старогутський, Тростянецько- Ворсклянський
Подільський	Подільська височина	Природний заповідник Медобори; Національні природні парки: Подільські Товтри, Кременецькі Гори, Центрально-Подільський, Савранський ліс, Дністровський каньон
Середньо-дніпровський	Середнє Подніпров'я	Український лісостеповий біосферний заповідник; національні природні парки: Черкаський Бір, Холодний Яр, Середньо - придніпровський, Трахтемирівський, Переяслав - Хмельницький, Чорноліський; Канівський природний заповідник.
Придонецький	Долина р. Сіверський Дінець	Національні природні парки: Святі Гори, Сіверсько - Донецький, Слобожанський, Гомольшанський
Донецько - Приазовський	Донецький кряж, Приазовська височина	Український спетовий природний заповідник; національні природні парки: Приазовський, Меотида
Таврійський	Дніпровсько - Молочанське межиріччя	Біосферні заповідники: Чорноморський, Асканія - Нова; національні природні парки: Нижньодніпровський, Азово - Сиваський
Нижньодністровський	Пониззя долини р.Дністер	Нижньодністровський національний природний парк
Нижньодунайський	Пониззя долини р.Дунай	Дунайський біосферний заповідник
Азовський	Азовське море	Природні заповідники: Казантипський, Опукський; національні природні парки: Азово - Сиваський, Сиваський, Меотида
Чорноморський	Північно - східний шельф Чорного моря	Національні природні парки: Велике філофорне поле Зернова, Мале філофорне поле, Джарилгач, Кінбурнська коса
Природні коридори
Поліський	Зона лісів	Ліси першої та другої груп, болота
Галицько - Слобожанський	Зона лісостепу	Ліси першої та другої груп, лісосмуги, луки, пасовища
Південноукраїнський	Зона степів	Лісосмуги, пасовища, сіножаті
Прибережноморський	Прибережна смуга Азовського та Чорного морів	Внутрішні морські води, морські коси, мілини, пляжі, острови
Дністровський	Долина р.Дністер	Заплавні луки, чагарники, схилові землі з незначним рослинним покривом, ліси, водні об'єкти
Бузький	Долини річок Західного і Південного Бугу	Заплавні луки, чагарники, сіножаті, схилові землі з незначним рослинним покривом, ліси, водні об'єкти
Дніпровський	Долина р. Дніпро	Заплавні луки, чагарники, сіножаті, схилові землі з незначним рослинним покривом, ліси, водні об'єкти
Сіверсько - Донецький	Долина р. Сіверський Дінець	Заплавні луки, чагарники, сіножаті, схилові землі з незначним рослинним покривом, ліси, водні об'єкти

Як видно з таблиці, серед основних природних коридорів України розрізняють такі:

- широтні природні коридори, що забезпечують природні зв'язки зонального характеру - Поліський, Галицько - Слобожанський, Південноукраїнський;

- меридіональні природні коридори, які просторово обмежені долинами великих річок - Дніпра, Дунаю, Дністра, Західного і Південного Бугу, Сіверського Дінця, що об'єднують водні та заплавні ландшафти - шляхи міграції численних видів рослин і тварин;

- окремий природний коридор, який має міжнародне значення, формує ланцюг прибережно-морських природних ландшафтів Азовського і Чорного морів, оточує територію України з півдня.

Природні заповідники, заповідні зони біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, інші значні за площею цінні природні території з суворим заповідним режимом створюють ключові райони екологічної мережі. Відновлювальні, буферні та сполучні території набувають статусу територій, що особливо охороняються, тобто в порядку, визначеному законодавством.



2. Динаміка природно-заповідного фонду

заповідник природний парк україна

Зміни у кількості об'єктів і структурі природно-заповідного фонду України можна відобразити наступним графічним матеріалом:

Зміни кількості та площі об'єктів ПЗФ України за період із 1992 до 2003року, тис. га Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі.-К., 2003.-с.57

Категорії територій та об'єктів ПЗФ України	1992р.	2003р.
	Кількість	Площа, тис.га	Кількість	Площа, тис. га
Природні заповідники	15	207,5	17	163,3
Біосферні заповідники	-	-	4	222,5
Національні природні парки	3	123,2	12	632,1
Державні заповідно - мисливські господарства	1	34,1	-	-
Заказники	1711	746,7	2595	1067,4
Загальнодержавного значення	227	330,0	292	356,4
Місцевого значення	1484	416,7	2303	711,0
Пам'ятки природи	2661	16,3	3000	24,4
Загальнодержавного значення	123	4,9	132	5,7
Місцевого значення	2538	11,4	2868	18,7
Ботанічні сади	16	1,9	22	2,0
Загальнодержавного значення	16	1,9	17	1,9
Місцевого значення	-	-	5	0,1
Зоологічні сади	6	0,1	12	0,4
Загальнодержавного значення	6	0,1	7	0,1
Місцевого значення	-	-	5	0,3
Дендрологічні парки	19	1,2	37	1,5
Загальнодержавного значення	19	1,2	19	1,35
Місцевого значення	-	-	18	0,13
Парки - пам'ятки садово - паркового мистецтва	497	13,1	536	13,6
Загальнодержавного значення	83	5,8	88	6,0
Місцевого значення	414	7,3	448	7,6
Регіональні ландшафтні парки	1	42,1	43	603,6
Заповідні урочища	672	68,5	762	82,0
Усього (фактична площа ПЗФ України )	5602	1254,7	7040	2715,4
Відсоток фактичної площі ПЗФ від площі України		2,1		4,5

Примітка: *- фактична площа ПЗФ України (без урахування площ тих об'єктів ПЗФ, території яких входять до складу територій інших об'єктів ПЗФ)

Категорії територій та об'єктів ПЗФ України Маринич О.М., Шищенко П.Г. Фізична географія України: Підтучник.-К.:Знання, 2005.-с.451

Категорії територій та об'єктів ПЗФ України	2000р.	2005р.
	Кількість	Площа,тис.га	Кількість	Площа,тис.га
Природні заповідники	16	160,7	17	163,7
Біосферні заповідники	4	212,1	4	226,3
Національні природні парки	11	599,8	15	670,9
Заказники	2432	987,5	2648	1073,3
Загальнодержавного значення	281	344,8	292	356,4
Місцевого значення	2151	642,.7	2356	716,9
Пам'ятки природи	2992	22,0	3044	24,6
Загальнодержавного значення	132	5,7	132	5,7
Місцевого значення	2860	16,3	2912	18,9
Ботанічні сади	22	2,0	22	1,9
Загальнодержавного значення	17	1,9	17	1,8
Місцевого значення	5	0,1	5	0,1
Зоологічні сади	12	0,4	12	0,4
Загальнодержавного значення	7	0,1	7	0,1
Місцевого значення	5	0,3	5	0,3
Дендрологічні парки	35	1,4	41	1,5
Загальнодержавного значення	19	1,3	19	1,3
Місцевого значення	16	0,1	22	0,2
Парки - пам'ятки садово - паркового мистецтва	516	13,4	537	13,4
Загальнодержавного значення	88	6,0	88	6,0
Місцевого значення	428	7,4	449	7,4
Регіональні ландшафтні парки	28	410,3	44	605,3
Заповідні урочища	740	76,0	785	83,7
Усього (фактична площа ПЗФ України )	6808	2398,7	7169	2757,4
Відсоток фактичної площі ПЗФ від площі України		4,0		4,57

Показники площі земельних угідь територій та об'єктів ПЗФ України та їхня частка (у відсотках) від загальної площі країни, відповідно до Загальнодержавної Програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2-15рр. (затверджена 21 вересня 2000р.), наведено в наступній таблиці:

Охоронні території й об'єкти ПЗФ України Закон України “Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000- 2015 роки” від 21.09.2000року №1989-ІІІ// Урядовий кур'єр.- 2000.- 8 листопада.- №207.- дод.2.-с.13

Об'єкти ПЗФ	Площа земельних угідь, тис.га /% від загальної площі країни
	01.09.2000	2005	2015
Національні природні парки	600/1,0	1455/2,4	2329/3,9
Природні заповідники	160/0,3	350/0,6	422/0,7
Біосферні заповідники	212/0,3	250/0,4	301/0,5
Інші категорії ПЗФ	1427/2,4	2200/0,3	3223/5,3
Всього	2399/4,0	4255/7,0	6275/10,4

Станом на 1 січня 2004р. у складі природно-заповідного фонду України було 7120 територій та об'єктів загальною площею понад 2,7 млн. га, що становило 4,5% території країни Звіт про підсумки роботи Мінекоресурсів України щодо виконання програми діяльності Кабінету Міністрів України і результати соціально - економічного розвитку в галузі охорони навколишнього природного середовища в 2003 році та пріоритетні завдання на 2004 рік.-с.27.

Слід зазначити, що в період із 1992 року площа ПЗФ збільшилася майже удвічі в основному у зв'язку з відносно новими категоріями природоохоронних територій - біосферних заповідників, національних природних і регіональних ландшафтних парків. Триває реалізація Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні “ Заповідники ”, затвердженої Постановою ВРУ 22.09.1994р.

3. Вплив результатів антропогенної діяльності на природно-заповідний фонд

Як вказувалося раніше, природно-заповідний фонд України становлять ділянки суші й водного простору, природні комплекси, об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділену з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного й рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Природні заповідники - територія, вилучена з будь-якого господарського використання та призначена для особливих форм використання, насамперед, збереження інформації про незайману природу, наукових цілей, стеження за загальним станом природного середовища планети та підтримки екологічної рівноваги в особливо уразливих місцях, котрі мають важливе значення для збереження природи великих регіонів. У заповідниках забороняються всі види господарського використання природних ресурсів, чисельність тварин не регулюється. Біологічні заходи не здійснюється, туризм обмежений або взагалі заборонений.

Найбільшу площу від природно-заповідного фонду України займають заказники - природні території (акваторії), створені з метою збереження і відтворення природних комплексів або їх окремих компонентів. У довготермінових заказниках охороняється лише частина природного комплексу, наприклад, дикі тварини. В них іноді дозволяється вирубка лісу або знищення шкідливих хижаків. Мета створення заказників полягає у збереженні, відтворенні та відновленні окремих компонентів природи й підтримці загальної екологічної рівноваги. Тимчасові заказники організовуються для охорони та відновлення популяцій мисливських тварин; коли термін закінчується, в них здійснюється мисливство.

На землях природно-заповідного призначення забороняється будь - яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно вплинути на стан природних та історико-культурних комплексів і об'єктів чи перешкоджає використанню їх за цільовим призначенням.

Цілком очевидно, що вплив людини на природу нині значно перевищує здатність біосфери до саморегуляції і ставить загалом під загрозу можливість її існування як системи. Наслідки впливу людини на навколишнє середовище сумні й тривожні: порушуються природні угруповання й ландшафти, забруднюється атмосфера, морські акваторії і прісні водойми, руйнується ґрунтовий покрив, зменшуються лісові ресурси та чисельність видів рослин і тварин, хімічні сполуки, які циркулюють у біосфері, шкодять здоров'ю людини та всьому живому. Основною проблемою охорони природно-заповідного фонду України на сьогодні залишається порушення заповідного режиму територій, що охороняються, тобто:

- часткова або повна відсутність закріплених на місцевості меж об'єктів природно-заповідного фонду, що створює підґрунтя для різних порушень;

- відпочинок і туризм на територіях, що Законом віднесені до ПЗФ України і де категорично забороняється перебування чи відпочинок ;

- несанкціонована вирубка лісів, збирання рідкісних та лікарських рослин на територіях, що Законом віднесені до ПЗФ України ;

- браконьєрство(полювання на диких тварин у недозволені періоди чи на територіях, де полювання взагалі заборонено );

- вилов рідкісних чи зникаючих видів риби, понаднормовий вилов риби;

- самовільна господарська діяльність на територіях, що Законом віднесені до ПЗФ України ;

- науково необґрунтована зміна динаміки стоку великих річок у попередні роки;

- спорудження численних промислових комплексів на берегах великих річок і скидання недостатньо очищених і підготованих вод, що призводить до збільшення рівня забруднення води, в т.ч. і на об'єктах і територія ПЗФ;

- забруднення нафтопродуктами, солями важких металів та іншими шкідливими забруднювачами ґрунтів, поверхневих та підземних вод;

- науково не обґрунтовані меліорації, осушення боліт, що відігравали важливу роль регуляторів річкового стоку на значних територіях;

- влаштування неконтрольованих сміттєзвалищ;

- незаконне будівництво на територіях, що Законом віднесені до ПЗФ України;

- забруднення атмосфери викидами промислових підприємств, автомобілів, що призводить до погіршення загального стану об'єктів природно - заповідного фонду;

- забруднення річок та озер внаслідок надмірного використання і сільському господарстві хімічних препаратів, різними отрутохімікатами та добривами, що змиваються з полів;

- велику небезпеку для всіх водних джерел, ґрунтів, рослин і тварин становить радіоактивне забруднення, що стало особливо відчутно після аварії на ЧАЕС та ін.

Останнім часом Західному Поліссю, зокрема перлині України -- Шацькому національному паркові, почала загрожувати нова небезпека. В Білорусі, за 15 км на північ від парку, споруджується величезний Малоритський комбінат будівельних матеріалів. Один із його об'єктів -- кар'єр завглибшки 35 м -- спричинить загибель низки прекрасних озер цього краю, серед них -- найбільшого в Україні озера Світязь (глибина до 60 м) і завдасть непоправної шкоди національному паркові.



4. Шляхи покращення стану природно-заповідного фонду України

У 1992 році Рада Європи прийняла концепцію Європейської екомережі (European Ecological Network) як ідею всеєвропейської системи охорони природної спільноти. Європейська екомережі (як фізична мережа природних або напівприродних територій європейського значення) - головний напрям реалізації Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, яку затвердили на Конференції міністрів довкілля країн Європи в Софії у 1995 році.

Правовою підставою для визначення природних ядер Європейської екомережі є дві директиви Європейського союзу:

1. щодо збереження диких птахів, за якою визначаються території спільної охорони;

2. щодо збереження природних середовищ існування дикої флори і фауни, що визначає території, важливі для Європейського союзу.

Ці директиви є основою програми “Натура-2000” для організації системи територій спеціального збереження. Після прийняття “ Загальноєвропейської стратегії у галузі біологічного та ландшафтного різноманіття ” (Софія, 1995) найраціональнішим способом збереження сучасного рівня біологічного різноманіття України визнали створення єдиної екомережі України, що має бути складовою загальноєвропейської.

Верховна Рада України 21 вересня 2000 року ухвалила Закон України “ Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України 2000-2015рр.”.

У цій програмі містяться пропозиції щодо зміни земельних угідь України шляхом зменшення частки оброблюваних земель і відповідного збільшення частки відновлених природних ландшафтів.

Передбачається, що екомережі України будуть територіально безперервною системою природних ландшафтів, що утворюють природний каркас, котрий визначатиме екологічну стійкість території. Основними природними елементами екомережі є території та об'єкти природно-заповідного фонду, тому доведення його площі до визначеного Програмою рівня - головне завдання формування екомережі. До 2015 року площу природно-заповідного фонду України планується значно збільшити , щоб вона досягала 10,4% від площі держави Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. -К., 2003.-с.60.. Тривають роботи щодо створення державного кадастру територій і об'єктів ПЗФ України.

Протягом останніх 10-15 років помітно активізувалося співробітництво України з ЮНЕСКО у сфері науки. Досягнуто конкретних результатів, зокрема, щодо створення в Україні Національного океанографічного комітету - координуючого органу у сфері морських досліджень, технологій та інформаційного обміну. Ефективною є діяльність Національного комітету з програми ЮНЕСКО “ Людина і біосфера ”, основні зусилля якого спрямовані на координацію та науково - методичне дослідження щодо розробки наукових основ переходу на принципи сталого розвитку, подальшу розбудову національної мережі біосферних резерватів. Враховуючи пропозиції Комітету, Шацький національний природний парк вніс до складу Всесвітньої мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Підготовлені та передані на розгляд бюро Координаційної ради програми “ Людина і біосфера ” пропозиції щодо створення на базі Шацького біосферного заповідника та резервату “ Західне Полісся ” українсько-польського заповідника “ Західне Полісся ”.

Значною мірою вирішенню завдань збереження біологічного та ландшафтного різноманіття сприяли розробка та затвердження Верховною Радою України у 1994 році Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні. У ній визначалися стратегія розвитку цього важливого напряму природоохоронної діяльності, наукові, правові, організаційні, фінансові та матеріально - технічні засоби її реалізації.

Україна здійснює активну діяльність у формуванні Пан'європейської екологічної мережі, яка є одним із головних елементів Пан'європейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (Софія, 1995). Ця діяльність поєднується з виконанням міжнародних конвенцій та угод світового, європейського та регіонального рівнів. Внесок України у Пан'європейську мережу оцінюють, враховуючи її участь у формуванні таких об'єктів:

- Світова мережа біосферних резерватів;

- Рамсарський перелік водно - болотних угідь;

- Смарагдова мережа Європи (Бернська конвенція);

- Мережа територій нагороджених європейським дипломом;

- Міждержавні угоди щодо збереження видів тварин, які мігрують;

- Мережа транскордонних територій охорони природи та сталого розвитку, а також транскордонних екологічних коридорів.

24 червня 2004 року Верховна Рада затвердила Закон України “ Про екологічну мережу України ”, який набув чинності з 1 січня 2005 року. Згідно з цим документом, екомережі - єдина територіальна система, утворена з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля. Збільшення природо - ресурсного потенціалу України, збереження ландшафтного біорізноманіття, місць оселення та зростання різни цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин шляхом поєднання територій та об'єктів ПЗФ, а також інших територій, що мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до Законів та міжнародних зобов'язань України особливо охороняються.

Завданням законодавства про екомережі є регулювання суспільних відносин у сфері формування, збереження та раціонального, невиснажливого використання екомережі як однієї з найважливіших передумов забезпечення сталого, екологічно збалансованого розвитку України, охорони навколишнього природного середовища, задоволення сучасних і перспективних економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства.

Людина й суспільство повинні докорінно змінити своє ставлення до природи та її ресурсів. У наш час людство спроможне виробляти достатню кількість сільськогосподарської й промислової продукції, не завдаючи шкоди навколишньому середовищу. Досягнення науки й техніки відкривають не тільки можливості для задоволення потреб людини, але й створюють передумови для збереження і примноження ресурсів Землі. Людство в змозі істотно поліпшити умови, які склалися в біосфері планети. У розв'язанні цього завдання важливу роль відіграють екологічні освіта та виховання всього населення, особливо молоді, якій жити й працювати в наступному тисячолітті.

Важливим засобом впливу на екологічну свідомість і культуру населення повинна стати соціальна реклама, з допомогою якої можна попередити багато негативних явищ у суспільстві, таких як несанкціоновані сміттєзвалища, знищення рослин і тварин, браконьєрство (наприклад, після виходу на екрани м/ф “ Бембі ” в декілька десятків разів знизився рівень полювання на оленів); необхідно також виховувати в суспільстві почуття гордості за свою Батьківщину, і за її природу - зокрема.

Необхідно розробляти і впроваджувати Програми розвитку природно-заповідного фонду України, збільшувати площу охоронних територій, наближати рівень заповідності території України до світових стандартів; Україна повинна брати участь у міжнародних програмах охорони довкілля, збереження природного різноманіття флори і фауни, тому що те, що дісталося нам, повинно дістатися і наступним поколінням.



Висновки

Отже, розглянувши ключові проблеми даного питання, можна зробити висновки, що природно-заповідний фонд України є необхідною умовою нормального функціонування національної економіки, оскільки ділянки суші й водного простору, природні комплекси, які відносяться, відповідно до Законодавства України, до ПЗФ, мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділену з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного й рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Сучасний стан природно-заповідного фонду України можна вважати задовільним (відсоток заповідності території становить 4,57%, а до 2015 планується збільшити його майже вдвічі). Основними проблемами, що існують в даній галузі, можна назвати наступні:

1. часткова або повна відсутність закріплених на місцевості меж об'єктів природно-заповідного фонду, що створює підґрунтя для різних порушень;

2. несанкціонована вирубка лісів, збирання рідкісних та лікарських рослин на територіях, що Законом віднесені до ПЗФ України ;

3. браконьєрство(полювання на диких тварин у недозволені періоди чи на територіях, де полювання взагалі заборонено );

4. самовільна господарська діяльність на територіях, що Законом віднесені до природно - заповідного фонду України;

5. спорудження численних промислових комплексів на берегах великих річок і скидання недостатньо очищених і підготованих вод, що призводить до збільшення рівня забруднення води, в т.ч. і на об'єктах і територія ПЗФ; забруднення нафтопродуктами, солями важких металів та іншими шкідливими забруднювачами ґрунтів, поверхневих та підземних вод;

6. влаштування неконтрольованих сміттєзвалищ;

7. незаконне будівництво на територіях, що Законом віднесені до ПЗФ України та інші.

Для того, щоб виправити ситуацію, необхідно вживати рішучих заходів для покарання порушників - встановити кримінальну відповідальність за порушення заповідного режиму ПЗФУ, привести у відповідність правовий режим природно-заповідного фонду України до світових стандартів. Необхідна також співпраця України в галузі охорони заповідної спадщини з іншими країнами світу, переймати їхній досвід управління ПЗФ; розробляти міжнародні програми з охорони ПЗФ, створювати міждержавні охоронні об'єкти для покращення співпраці між країнами; збільшувати відсоток заповідності території нашої країни, при цьому впроваджуючи кращі науково-технічні досягнення у народному господарстві України для зменшення антропогенного навантаження на довкілля.

Важливою сферою в галузі охорони навколишнього природного середовища, і природно-заповідного фонду зокрема, є екологічні освіта та виховання всього населення, особливо молоді, яка буде жити й працювати в майбутньому і на яку покладається завдання не тільки зберегти, а й примножити надбання попередніх поколінь.



Список використаних джерел

1. Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття.-К., 1998.-52с.

2. Гриневецький В.Т. До обґрунтування основних понять і методології досліджень ландшафтного різноманіття в Україні //Укр. геогр. журнал.-2000.-№2.-с.8-13.

3. Гродзинський М.Д. Різноманіття ландшафтних різноманіть //Ландшафт як інтегруюча концепція ХХІ сторіччя: Зб.наук.праць. - К., 1999. - с.50-56.

4. Гродзинський М.Д., Шищенко П.Г. Збереження та відтворення ландшафтного різноманіття в контексті сталого розвитку // Проблеми сталого розвитку України : Зб. наук. доп. - К.: Б.в., 1998. - с.194 - 210.

5. Закон України “ Про екологічну мережу України ” від 24 червня 2004 року № 1864 - ІV //Урядовий кур'єр. - 2004. - 14 вересня. -№172.

6. Закон України “ Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки ” від 21вересня 2000р. №1989-ІІІ // Урядовий кур'єр. - 2000. - 8 листопада. - №207.

7. Закон України “ Про природно-заповідний фонд України ” від 16 червня 1992 року №2456 - ХІІ //ВВР. - 1992. - №34. - с.502.

8. Звіт про підсумки роботи Мінекоресурсів України щодо виконання програм діяльності КМУ і результати соціально - економічного розвитку в галузі охорони навколишнього природного середовища в 2003 році та пріоритетні завдання на 2004 рік. - К., 2004. - 36с.

9. Маринич О.М., Шищенко П.Г. Фізична географія України : Підручник. - К.: Знання, 2005. - 511.

10. Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. - К., 2003. - 128с.

11. Окружающая середа в Европе: Третья оценка. -Копенгаген: ЕАОС, 2003. - 61с.

12. Стратегия сохранения биоразнообразия для Европейского и Центрально - Азиатского регионов / Всемирный Банк. - 2003. - 128с.

Размещено на Allbest.ru

...